Основні шляхи підвищення ефективності процесу виховання в школі

У середній і старшій ланці школи більш ефективним прийомом стає використання класичної літератури і вітчизняної історії, суспільствознавства, природознавства, мистецтва.

Але цей прийом працює за умови, що вчитель орієнтований не на передачу знань, а на людяний, проблемно-дослідницький підхід, розрахований на психологію сучасного підлітка, юнака або дівчини.

Ще одним прийомом для реалізації технології педагогічної підтримки є цілеспрямоване введення курсу соціальних навичок. Цей курс може бути представлений такими предметами, як етична культура, соціальна взаємодія, міжособистісне спілкування, технологія прийняття рішень, самопізнання. Принципово важливо, щоби ці предмети будувалися не академічно, а за принципом лабораторно-практичних занять або занять з колективної творчості для саморозкриття і набуття досвіду взаємодії і співробітництва.

Наступний прийом у здійсненні педагогічної підтримки - допомога педагога в створенні дитячої спільноти й організації самоврядування.

Тут ми повертаємося до старої відомої позиції: колектив і особистість. Але в даному випадку ми розглядаємо створення дитячого співтовариства не як самоціль, а як умову соціальної, творчої самореалізації кожного школяра.

Самоврядування не виникає за наказом, а виростає з інтересів дітей і підлітків і їхньої потреби самим захищати свої інтереси і права громадянина школи. Це самоврядування з'являється (і саме тут потрібна допомога педагога), коли є об'єднуючі дітей інтереси в рамках школи і сама школа улаштована як цивільне суспільство. Якщо підліткам захочеться об'єднатися, щоби провести дискотеку, піти в похід або провести який-небудь конкурс, то в цій ситуації і буде з'являтися локальний досвід самоврядування. А дорослі можуть стати в цій ситуації помічниками.

Обов'язковим елементом самоврядування є нормостворення. Важливе значення норм, законів, правил поведінки, що створюють самі діти, було помічено в педагогіці вже давно (завдяки роботам Дьюї, Шацького, А.С. Макаренка, Сороки-Росинського).

Створені самими дітьми правила об'єднують їх, дозволяють більш демократично вирішувати проблеми шкільного життя. Але головне полягає в тім, що такі правила задають рамки волі і відповідальності. Сприймаючи цей факт як могутній засіб розвитку самодисципліни, багато шкіл створюють власні Закони, Статути товариства, Кодекси честі.

Але цей прийом також таїть у собі певну небезпеку. Педагогам необхідно стежити, щоби одні діти не перетворилися в наглядачів над іншими. У цьому випадку в дитячому колективі може виникнути ворожнеча і поділ дітей на тих, хто виконує закони, і тих, хто проти них.

Таким чином, сукупність описаних вище прийомів (список їх звичайно може бути подовжений) визначає технологію для виконання нової мети - педагогічної підтримки, і в цьому змісті являє собою інноваційну технологію.

У цілому відновлення будь-якої виховної системи здійснюється за рахунок інновацій. Причому відбуватися це може (як вважають автори колективної монографії В.А. Караковський, Л.И. Новикова, Н.Л. Селіванова) двома шляхами - революційним і еволюційним.

Перший, як правило, виникає внаслідок надзвичайних обставин у власному житті, у школі або суспільстві.

Другий шлях можливий при ефективному педагогічному керуванні виховною системою, тому що механізми відновлення закладені в самій системі. Добре поставлена об'єктивна інформація про стан і функціонування системи, спрямованість педагогів і учнівського колективу на постійний творчий пошук роблять відновлення виховної системи процесом планомірним і керованим.

1.4 Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Підвищення результативності виховного процесу, подолання в ньому формалізму завжди були актуальними питаннями. Досягненню цього сприяють уникнення безсистемності, усунення заорганізованості учнівського життя безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному процесі є: - дроблення виховного процесу, тобто однобічно-аналітичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального процесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих заходів;

- гонитва за кількістю виховних впливів, що суперечить характеру реального процесу розвитку людини і колективу, який визначається передусім якістю виховання;

- однобічність трактування впливу, яка суперечить багатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бесіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише морального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання;

- відсталість форм виховного, впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, який суперечить динамічному розвитку особистості та колективу;

- невиразність виховного впливу, відсутність індивідуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінювання, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окреме (групове) та індивідуальне;

- зовні показний характер виховної роботи, що суперечить характеру внутрішнього розвитку людини і колективу, тобто виховання має охоплювати відкриті та приховані впливи на особистість, що формується. їх метою є розвиток внутрішніх установок особистості;

- незавершеність, неповнота виховних впливів, тобто їх однобічно навчальний характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається тільки як об'єкт впливу, а стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктними, хоч мають бути суб'єкт-суб'єктними, коли особистість старшого, більш досвідченого не піднімається над особистістю молодшого, менш досвідченого, не сковує ЇЇ своїм авторитетом, тобто спілкування і діяльність їх відбуваються на паритетній основі.

Удосконалення виховного процесу в школі передбачає:

1. Організацію виховних центрів: створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них.

2. Органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір потрібної для їх міста чи села професії.

3. Створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Тому виховний процес має долати тимчасове явище неповаги деяких учнів до вихованості й освіченості.

4. Підбір раціонального змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу й окремих учнів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На початку XXI ст. в Україні такої уваги потребують питання морального і правового виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо.

5. Розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено превалюванням у школі словесних методів виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим зумовлений розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів, подоланню якого сприяє залучення їх до різноманітних видів діяльності.

6. Своєчасне здійснення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але, як відомо, виховання повинне бути профілактичним, запобігати негативним явищам.

7. Використання різноманітних форм і методів виховного впливу, які б відповідали віку учнів, спонукали їх до активності, ініціативи й самостійності в підготовці та проведенні виховних заходів.

8. Підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за небайдужості до них учня, емоційного переживання у процесі їх засвоєння.

9. Створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання.

10. Подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю у взаємодії з ними. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути досвіду відносин на демократичних засадах.

Особливу увагу школа повинна приділити подоланню атеїзму, звички терпіти національне приниження, зневажливого ставлення до власної культури та мови, а також лихослів'я, злодійства, алкоголізму, хабарництва, апатії та байдужості, взаємної підозрілості, некерованості сексуальних потягів та ін.

Педагогічна практика виробила різноманітні «форми виховної роботи». Форми виховної роботи -- це варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховної справи. У психолого-педагогічній літературі поняття «виховний захід» використовується для позначення різних видів і форм виховної роботи. Однак учені відзначають невідповідність означеного поняття фактичному смислу виховної роботи, адже «захід передбачає фрагментарність». Систематичність, комплексність, послідовність, безперервність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики.

Виховна справа -- це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності з метою виховання. Головна особливість виховної справи -- необхідність, корисність, здійсненність. Виховні справи мають колективний і творчий характер. Зазвичай виховні справи організовують у вільний від навчальних занять час, тобто у години дозвілля. У цікавих, змістовних, захопливих виховних справах діти беруть участь добровільно. Враховуючи, що дозвіллєва діяльність за своїм змістом мас бути соціально значущою, тобто сприяти всебічному розвитку особистості (а такою є вся діяльність, що пронизує позакласні виховні справи), то всі виховні справи, організовані у години дозвілля, є формами, в яких виявляється дозвіллєва діяльність школярів. Отже, кожна форма дозвіллєвої діяльності має бути виховною справою. Якщо розглядати виховні справи як уособлені системні утворення, можна виділити їх узагальнену структуру:

- цілепокладання, планування;

- організація і підготовка;

- безпосереднє здійснення справи;

- аналіз досягнутих результатів.

Різноманітність форм позакласної виховної роботи постійно поповнюється новими формами, що відповідають умовам шкільного життя, яке постійно змінюється. Часто основи їх змісту і методики черпаються з популярних ігор телевізійних передач (КВК, «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай мелодію», «Поклик джунглів», «Чудова сімка», «Розумниці і розумники» тощо). Значний вклад у розробку нових форм виховної роботи зроблено І.П. Івановим (80-ті роки XX ст.) та Н.Є. Щурковою (90-ті роки XX ст.).

Усю багатоманітність форм виховної роботи з учнями поділяють на три групи -- залежно від основного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми:

1) форми управління і самоуправління шкільним життям (збори, лінійки, мітинги, години класних керівників, засідання представницьких органів учнівського самоврядування, стінна преса тощо);

2) пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки тощо);

3) розважальні форми (ранки й вечори, свята, ігрові програми тощо).

Кожна форма, яка використовується у педагогічному процесі, допомагає реалізовувати не одне виховне завдання. Наприклад, форми управління шкільним життям вирішують не лише завдання організації діяльності учнівського колективу, а й завдання просвіти школярів (насамперед -- у питаннях менеджменту) і вироблення у них управлінських навичок. З цією метою педагоги використовують у ролі організаторів цих форм роботи не тільки здібних учнів, а й тих, хто спочатку не виявляє організаторських здібностей. У цьому, зокрема, полягає смисл регулярної зміни органів учнівського самоврядування, залучення до управлінської діяльності у різних сферах шкільного життя якомога більшої кількості учнів.

Розважальні форми роботи не можуть і не повинні виконувати тільки розважливу функцію: вони будуть розважати по-справжньому тільки тоді, коли вноситимуть у свідомість і почуття дітей уявлення та знання про щось раніше невідоме і впевненість у власній значущості в системі міжособистісних взаємин. Щоб забезпечити це, потрібно добре продумати організацію справи, залучити до її організації та проведення максимальну кількість учасників (в оптимальному випадку -- всі учасники повинні почувати себе відповідальними організаторами форми роботи, яка проводиться), зробити так, щоб вихованці добре відпочили.

Отже, розважальні форми виховання (якщо вони правильно педагогічно продумані, підготовлені і проведені) сприяють інтелектуальному і духовному розвитку школярів, зміцненню їхнього здоров'я.

На сучасному етапі увага педагогів акцентується на особистості, індивідуальності. Поняття «особистісно орієнтоване виховання», «навчання, центроване на учня» тощо наповнюються практичним організаційно-педагогічним і психологічним змістом: діагностикою рівня інтелектуального, фізичного й емоційно-морального розвитку, розробкою стратегії і тактики (технології) індивідуального темпу засвоєння змісту освіти і формування певних рис характеру. У зв'язку з цим нового, глибшого смислу набуває класифікація форм здійснення позакласної виховної роботи залежно від кількості учасників тієї чи іншої виховної справи. Індивідуальні, групові і масові форми організації педагогічного процесу у своєму поєднанні забезпечують, з одного боку, оптимальне врахування особливостей вихованця й організацію діяльності та взаємин кожного відповідно до притаманних йому можливостей, а з іншого -- адаптацію всіх до соціальних умов неминучої співпраці з індивідами широкого спектру ідеологій, національностей, професій, способу життя, темпераменту, характеру тощо.

Якщо у навчанні діяльність із розвитку інтелекту за своєю суттю є індивідуальною, то у виховній роботі сама технологія виражається у взаємодії індивіда з іншим чи (що трапляється частіше) з іншими, не у всьому схожими, а нерідко і багато в чому несхожими суб'єктами виховного процесу. Сутність виховання як процесу найбільшою мірою виражається в діяльності, у взаємодії з іншими людьми, в якій формуються ставлення індивіда до його оточення. Саме у зв'язку з цим класифікація форм виховної роботи за кількістю учасників цього процесу є більш актуальною, ніж у навчанні.

Однак це не означає, що засоби і методи перестають відігравати свою суттєву роль.

Залежно від цієї ознаки форми виховної роботи поділяють на три групи:

1) словесні (збори, мітинги, інформації, бесіди, диспути, дебати тощо), у холі яких використовуються словесні методи і види спілкування;

2) наочні (виставки, музеї, екскурсії, стенди, колажі та інші форми наочної агітації), які орієнтовані на використання наочних методів -- зорового сприйняття вихованцями зразків взаємин, дій тощо;

3) практичні (чергування, шефська і благодійна діяльність, збір та оформлення експонатів для музеїв, виставок, виготовлення стендів конкурсах тощо), основу яких становлять практичні дії вихованців, які змінюють об'єкти їхньої діяльності.

Чим відрізняється ця класифікація форм виховної роботи від класифікації методів?

Відмінність полягає в тому, що коли класифікують методи за джерелом знань, то розглядають окремі методи як самостійні шляхи вирішення дидактичного завдання. Наприклад, пояснення -- самостійний метод і може бути використаний незалежно від інших. А будь-яка словесна форма виховної роботи не обмежується одним методом. Під час проведенім зборів можуть і пояснювати, і розповідати, і дискутувати. Практичні форми роботи також передбачають не лише виконання вправ чи графічних робіт, а завжди мається на увазі використання кількох (багатьох) методів у певному поєднанні (як і не одного, а кількох видів діяльності). У цьому полягає суть поліморфності форми педагогічного процесу.

Джерела поліморфності форми -- у багатоплановості окремого педагогічного завдання, у тривалості його вирішення, що не обмежується часом взаємодії вихователя з вихованцем, у тісному взаємозв'язку педагогічних завдань, у динамічності і недискретності педагогічного процесу. Все це можна «подолати», багатоманітну сукупність завдань можна вирішити лише завдяки використанню форми, а не завдяки використанню якогось метода, навіть досконалого, правильно підібраного тощо. Для виховної роботи це є характерним ще більшою мірою, аніж для навчальної: у навчанні за результатами використання одного методу може бути створено ілюзію вирішення педагогічного завдання у вигляді засвоєння певної суми знань, формування певного уміння. Однак педагогічне завдання, що вирішується у навчанні, не обмежується знаннями і вміннями. Істотними її складовими є формування взаємин, різнобічний розвиток учня-вихованця. А це може бути забезпечено лише певним поєднанням засобів і методів їх застосування, тобто у рамках форми, яка відповідає всьому змісту завдання в таблиці 1.2.

Табл. 1.2. Основні шляхи виховання

Шляхи виховання	Основний зміст
Громадянське виховання	Формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи. Орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток. В Україні воно зумовлене завданням державотворення на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості. Одним із критеріїв і результатів громадянського виховання є громадянськість особистості, яку складають моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві.
Розумове виховання	діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці. Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини. У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня -- розумовий розвиток.
Моральне виховання	виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки. Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм -- гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот. Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.
Екологічне виховання	Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики. Екологічне виховання -- систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою. Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.
Статеве виховання	процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі. Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів. Статеве виховання слід гармонійно пов'язувати із загальним психологічним розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, вихователів або ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати розмов на інтимні теми з дітьми. Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі. Акселерація прискорила психосоціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу; ранній початок статевого життя; сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фантазії та обмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуття любові.
Правове виховання	виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей. Потреба широкого правового виховання молоді зумовлена зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному й економічному розвитку суспільства. Правове виховання покликане забезпечити формування у молоді високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод. Ще римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106--43 pp. до н.е.) стверджував: “Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним”. Правове виховання має свої завдання: -- надання учням знань про закони Держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права; -- виховання поваги до держави і права; -- вироблення умінь і навичок правової поведінки; -- виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті; -- подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки.
Трудове виховання	Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. “Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті, -- писав видатний російський педагог Костянтин Ушинський (1823-- 1871). -- Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя”. Трудове виховання -- виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити: -- психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов'язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності); -- підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії). Трудове виховання ґрунтується на принципах: -- єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного); -- виявлення і розвитку індивідуальності в праці; -- високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості; -- залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці; -- постійності, безперервності, посильності праці; -- наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці; -- творчого характеру праці; -- єдності праці та багатогранності життя.
Естетичне виховання	Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості. Естетичне виховання -- педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за запонами краси. “Краса, -- могутній засіб виховання чутливості душі, -- писав видатний український педагог Василь Сухомлинський (1918--1970). -- Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса -- це яскраве світло, що осягає світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса -- це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе ”. Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності. Естетична культура -- сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. Естетична свідомість -- форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.
Фізичне виховання	- система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь. Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей. До основних засобів фізичного виховання в школі належать: - теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, - необхідні для самостійних занять фізичними вправами); - заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки); - заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність); - рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості); - спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол); - лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

Педагогічні умови виховання - адекватне відображення об'єктивної (тобто незалежної від волі суб'єкта) дійсності виховного процесу, що характеризується загальними стійкими властивостями при будь-яких конкретних обставинах. Визначити закономірність - означає з'ясувати основу ідеального плану педагогічної діяльності, отримати загальні регулятори виховної практики.

Виявити і точно сформулювати об'єктивні закономірності в галузі виховання надзвичайно складно, оскільки, по-перше, тут все індивідуальне, конкретне, персоналізоване і ніяк не піддається узагальненню, а по-друге, закономірності соціологічні, психологічні, соціально-етичні і філософські закривають власне педагогічні об'єктивні явища і навіть створюють невірну думку про відсутність педагогічних закономірностей.

П. Підкасистий виділяє такі закономірності виховання (хоча їх можна вважати й умовами, дотримання яких сприяє підвищенню ефективності виховного процесу):

1-а умова. Виховання дитини як формування в структурі її особистості соціально-психологічних новоутворень, здійснюється тільки завдяки активності самої дитини. Міра її зусиль повинна відповідати мірі можливостей. Вона може лише те, що може в даний момент свого розвитку, однак у процесі активної діяльності збагачуються фізичні й духовні надбання, які дозволяють підвищити міру зусиль дитини. З огляду на це, виховний процес постає як неперервний рух вперед, потребуючи при цьому все нових і нових зусиль.

Будь-яке виховне завдання розв'язується шляхом ініціювання активності: фізичний розвиток - за допомогою фізичних вправ; моральний - через постійну орієнтацію на іншу людину; інтелектуальний - через розумову активність, розв'язання інтелектуальних проблем; і любов, і краса також формуються в процесі активної взаємодії з красою.

Необхідна висока напруга всіх фізичних і духовних сил дитини. Сутність найвидатнішого таланту - в праці, в зусиллі, в напрузі, в напруженому переборюванні людини самої себе і в цьому переборюванні потяг себе до свободи.

Як не дивно, але цю закономірність найкраще розуміють діти, які люблять "суворих" учителів, тих, що висувають перед ними високі вимоги і тим самим сприяють інтенсивному розвитку особистостей.

Вирішальним у даній закономірності будуть уміння педагога вести спостереження за станом вихованця, дотримуватися міри в дозуванні активності дитини, забезпечувати високу працездатність і при цьому не допускати перевантаження вихованців.

2-а умова - необхідність врахування актуальних потреб у розвитку дитини. Мистецтво виховання полягатиме в тому, щоб пропонувати актуальні проблеми для дітей різної вікової категорії своєчасно - ні раніше, ні пізніше.

Випереджаючи актуальні проблеми, педагог ризикує зустріти опір і пасивність дітей. Якщо ж педагог запізниться з матеріалом для актуальних потреб, то ці потреби можуть задовольнятися в небажаному для вихованців і вихователів руслі. Тому педагог повинен відчувати найменші показники, які свідчать про зміну системи потреб.

Ці показники фіксуються в особливості поведінки ("став грубим" або "не слухається"), в одязі ("постійно наражається"), в наданні переваги захопленням ("з ранку до вечора грає в футбол" або "допізна гуляє"), в мові ("жахливий жаргон у сина", "надто язиката"), в ситуаціях, які досі не зустрічалися в житті дитини ("взяв без відома батьків гроші" або "зібрав на вечорниці півкласу, спустошив увесь холодильник").

Згідно з даною закономірністю високо кваліфікований педагог - це педагог, який уміє бачити, що відбувається з дитиною, яка розвивається, і що для дитини вважається найголовнішим у даний момент її життя і не відвертати "незручного розвитку", а спрямовувати особливості росту на шлях культури.

3-я умова - необхідність спільно-індивідуальної діяльності вихователя і вихованця. Суть її полягає в необхідності дотримування пропорційного співвідношення зусиль дитини і зусиль педагога в сумісній діяльності. На початковому етапі доля активності педагога переважає активність дитини.

З часом доля активності дитини поступово збільшується і врешті набуває максимального рівня, коли суб'єктом діяльності стає дитина, а педагог ніби з боку спостерігає, оцінює, супроводжує непомітною інструкцією, спрямованою на удосконалення продукту діяльності. Спільно-індивідуальна діяльність допомагає дитині відчути себе суб'єктом діяльності і це надзвичайно важливо для вільного творчого розвитку особистості.

4-а умова. Вирішальним для сприятливого розвитку особистості при найінтенсивнішій її діяльності буде внутрішній стан дитини. Тільки в умовах любові і захищеності дитина вільна, сповна виражає своє ставлення до людей і не боїться відносин, які складаються. Тому виховання повинно містити в собі демонстрацію любові на адресу дитини, щоб дитина не відчувала тривоги у ставленні до неї близьких людей, щоб ця заспокійливість забезпечувалась наочним прикладом любові, коли вона чує в мові добре ставлення до себе, коли вона бачить мімІко-пластичну приязнь до себе, коли вона співпереживає разом з педагогом взаємну симпатію. Вияв любові -- це умова почуття захищеності в цьому світі, де дитина ще настільки слаба, безправна, недосвідчена, незахищена.

Що означає для дитини любов до неї? Зовсім небагато: допомагати, бути великодушним і пробачати промахи, намагатися зрозуміти, захищати від лиха і напастей, бути лагідним, ввічливим, ніжним, відкривати нескінченно цікавий світ і себе в ньому. Професійний педагог володіє готовністю до такої любові. Однак, не можна порівнювати її з материнською любов'ю -- це святе, важко пояснюване, надзвичайне почуття. Педагог і не може претендувати на щось подібне. Його любов - це справді людське, гуманне ставлення сильного до слабого, мудрого до нерозумного, старшого до молодого нового життя.

5-а умова-- необхідність забезпечення ситуації успіху, яку повинна пережити кожна дитина. Ситуація успіху - це суб'єктивне переживання особистісних досягнень у контексті індивідуального розвитку особистості і її індивідуального життя. Дитина не завжди усвідомлює, що ж викликало у неї задоволення: спілкування з друзями, вдала роль у спільній справі, цікаві повороти подій, оцінка її здібностей чи щось інше.

Засуджуючи дітей, висміюючи їх недоліки, роздаючи прізвиська, підкреслюючи їх невихованість, учитель розраховує на актуалізацію само-удосконалення і на більш старанну працю. Однак, як правило, отримує зворотний, негативний результат.

Позитивне схвалення - найзагальніша умова створення ситуації успіху. Воно містить у собі заохочення, комплімент, приємний сюрприз, подарунок, сувенір, радість тощо; педагог повинен уміти зміцнювати, звеличувати духовні сили дитини. Крім того, необхідно знімати страх перед невдачею, неуспіхом, авансувати дитину ("у тебе обов'язково вийде"), зміцнювати мотив діяльності ("це так важливо для усіх нас"), відзначати особливі риси дитини, які дозволяють сподіватися на успіх.

6-а умова -- автономія і психологічна емансипація дитини надає вихованню так званий "схований характер". Цілеспрямовані виховні впливи, що плануються в ім'я соціологізації особистості, її духовного збагачення і підготовки до культурного життя сучасного суспільства, залишаються в схованій сфері педагогічного професіоналізму. Діти не можуть і не повинні почувати себе об'єктом випробування професійних педагогічних сил.

Схована позиція педагога забезпечується спільною діяльністю, інтересом педагога до внутрішнього світу дитини, наданням їй особистої свободи, спільним осмисленням життя і його облаштуванням, а також новим, демократичним стилем спілкування. "Відкрити" виховання - означає поставити дитину в позицію об'єкта. Об'єкт же не має свого обличчя, а тому не виступає в ролі особистості, залишаючись індивідом.

7-а закономірність - цілісність особистості як соціально-психологічного феномену вимагає від педагогів цілісності виховних впливів.

Особистість поліфонічна в тому розумінні, що будь-який акт її поведінки містить у собі цілий комплекс різноманітних відносин. У такому випадку маємо поліфонічний і педагогічний вплив в окремому акті. Наприклад, який соціально-ціннісний зміст дзвоника на урок? Знак поваги до пізнання, навчального предмету, вчителя, шкільних норм? Чи це знак поваги до себе як людини? Скільки всіляких відтінків в одному простому ритуалі - приходити на заняття негайно після того, як пролунав дзвоник!

Цілісність виховного процесу забезпечується поліфонією вчинку і поведінки, але забезпеченість ця потенційна, без педагога не реалізується. Якщо педагог не враховує цієї закономірності, то виховний процес жорстоко карає за це. Наприклад, читання високохудожніх віршів у забрудненій кімнаті сприяє формуванню цинізму і неохайності, що з часом вкрай здивує педагога, який не вміє оцінити цілісність життєвої ситуації і зрозуміти, що на смітнику може вирости лише бур'ян. Добре організоване життя дитини, - коли режим, стиль, зміст, форми, загальний устрій шкільної реальності узгоджується з орієнтацією на всю систему найвищих загальнолюдських цінностей, що відображаються в трьох поняттях: добро, істина, краса.

2. Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2013/2014 навчальному році

В Україні забезпечено правове регулювання питань функціонування системи освіти, всіх її рівнів і підсистем, діяльності навчальних закладів різних типів і форм власності, організації різних форм навчання.

Указом Президента України від 25 червня 2013 року № 344 затверджено Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року

Серед основних завдань Національної стратегії є побудова ефективної системи національного виховання на засадах загальнолюдських, полікультурних, громадянських цінностей, забезпечення фізичного, морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціально зрілої творчої особистості, громадянина України і світу, підготовка молоді до свідомого вибору сфери життєдіяльності та підвищення відповідальності сім'ї за освіту і виховання дітей.

1. Ключовим нормативним документом у сфері освітньої політики щодо виховання є наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243, яким затверджено «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України».

Орієнтири виховання розроблені для практичного використання заступниками директора з виховної роботи, педагогами-організаторами, класними керівниками, вихователями у своїй практичний діяльності. Так у цьому документі подано перелік виховних заходів для проведення у школі, а також перелік можливих виїзних заходів залежно від регіону України, зокрема:

- тематичні екологічні екскурсії;

- експедиції;

- маршрути «вихідного дня»;

- виїзні форми навчання у школах та позашкільних навчальних закладах;

- комплексні навчально-тематичні екскурсії.

Крім того, в Орієнтирах виховання подано перелік сайтів, рекомендованих для використання, та календар державних, народних, професійних і неофіційних свят.

Відповідно до орієнтирів виховання у сучасній школі виховання учнів здійснюється у контексті громадянської і загальнолюдської культури, охоплює весь навчально-виховний процес, ґрунтується на свободі вибору мети життєдіяльності та поєднує інтереси особистості, суспільства і держави.

Метою Орієнтирів виховання є створення цілісної моделі виховної системи у загальноосвітньому навчальному закладі на основі громадянських та загальнолюдських цінностей.

2. Особливої уваги потребують питання превентивного виховання.

Превентивне виховання забезпечується на законодавчому рівні Законом України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства»; Законом України від 21.06.2001 № 2558-ІІІ «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю»; постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення на період до 2012 року», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 № 2140 «Про затвердження плану заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки», постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2012 № 350 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1209 «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року».

Плануючи роботу із означеного напрямку необхідно взяти до уваги, що упродовж минулого року неповнолітніми або за їх участю скоєно 14 238 злочинів. Стосовно дітей учинено 9677 злочинів, у тому числі 2885 - тяжких та особливо тяжких злочинів. Від протиправних діянь потерпіло 10 590 дітей, у тому числі 2961 малолітня дитина (до 14 років).

Особливістю криміногенної ситуації в підлітковому середовищі є зміна її структури в бік зростання корисливих злочинів. Найпоширенішими злочинами залишаються крадіжки, тобто майнові злочини, які складають майже 66 % усіх злочинів, скоєних підлітками. Значною мірою на стан оперативної ситуації впливає незайнятість населення та трудова міграція.

На кінець минулого року у підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ України перебувало 14 тис. 213 дітей.

Із них:

1 тис. жіночої статі;

1 тис. 777 дітей віком до 11 років;

1 тис. 557 дітей віком від 11 до 14 років;

5 тис. 665 дітей віком від 14 до 16 років;

6 тис. 814 дітей віком від 16 до 18 років.

Непокоїть той факт, що на обліку перебувають дівчата - 860 осіб.

Найбільша кількість дітей які перебувають на обліку це учні загальноосвітніх навчальних закладів - 7 тис. 915 осіб, 3 тис. 116 осіб становлять учні професійно-технічних навчальних закладів; 152 - студенти, курсанти вищих навчальних закладів.

Залишається складним питання обліку дітей, які вживають наркотичні засоби та алкогольні напої.

У минулому році поставлено на облік 1 тис. 830 дітей, схильних до вживання алкогольних напоїв, із них з діагнозом «алкоголізм» - 26 осіб.

Поставлено на облік 887 дітей, схильних до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів з них з діагнозом «наркоманія» - 62 особи.

До адміністративної відповідальності притягнуто 2006 неповнолітніх за вчинення дрібного хуліганства (ст. 173 КУпАП), 7796 - за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у стані сп'яніння (ст. 178 КУпАП), 3998 - за доведення дорослими особами неповнолітніх до стану сп'яніння (ст. 180 КУпАП).

Основними причинами вчинення неповнолітніми протиправних дій є недостатній життєвий досвід, схильність до наслідування дорослих, не завжди позитивний вплив на дітей оточуючого середовища, намагання звільнитися від опіки з боку батьків, віра в безкарність, недостатній рівень самокритичного ставлення до власних вчинків, хибна оцінка складних життєвих ситуацій, вживання спиртних напоїв чи наркотичних речовин, безконтрольність з боку вихователів та недостатній рівень профілактичної роботи з неповнолітніми тощо.

Беручи до уваги зазначене вище та наказ Міністерства від 03.08.2012 № 888 «Про затвердження Плану заходів Міністерства освіти, молоді та спорту щодо профілактики правопорушень серед дітей та учнівської молоді на період до 2015 року», пріоритетними в роботі навчальних закладів із означеної проблеми залишаються:

- упровадження просвітницької діяльності, спрямованої на формування негативного ставлення до протиправних діянь, проведення тижнів правових знань;

- використання інтерактивних педагогічних технологій, зокрема ділові та рольові ігри, моделювання життєвих ситуацій, суспільних процесів та процедур, дискусії, робота в малих групах на уроках правознавства та в позакласній діяльності;

- впровадження шкільного самоврядування в начально-виховний процес;

- ужиття заходів, спрямованих на підвищення моральності в суспільстві, правової культури громадян, утвердження здорового способу життя;

- запобігання проявам екстремізму, расової та релігійної нетерпимості;

- впровадження нових педагогічних комунікацій між усіма учасниками навчально-виховного процесу;

- перетворення навчальних закладів на зразок демократичного правового простору та позитивного мікроклімату тощо.

Одним із дієвих способів встановлення безпечного, комфортного середовища у навчальному закладі, вирішення учнівських конфліктів є впровадження програм примирення серед однолітків, які навчають учнів засвоїти навички вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом за допомогою медіаторів (посередників) шляхом створення у навчальних закладах шкільних служб порозуміння. Діяльність цих служб дозволяє формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у закладі, забезпечувати психологічно здорове середовище в учнівському колективі.

Інформація про ці форми роботи, досвід та методичні матеріали розміщена на офіційному сайті МОНмолодьспорту (www.mon.gov.ua, сторінка “Позашкільна освіта, виховна робота та захист прав дитини”).

З метою профілактики та усунення явищ дискримінації і насильства в учнівському середовищі, створення безпечного середовища в навчальних закладах необхідно впроваджувати інтерактивні форми роботи за навчально - методичним посібником «Організація роботи з розв'язання проблем насильства в школі» (схвалений для використання на засіданні науково-методичної комісії з проблем виховання дітей та учнівської молоді, Науково-методичної ради з питань освіти МОНмолодьспорту України від 22 травня 2012 року, протокол № 2).

Адміністрації та педагогічним працівникам навчальних закладів України необхідно забезпечити неухильне виконання спільного наказу Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.2004 № 5/34/24/11 „Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення”.

Окрім того зауважуємо, що відповідно до Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи з сім'ями, які опинились у складних життєвих обставинах, з метою підтримки дітей, що проживають у таких сім'ях, попередження безпритульності й бездоглядності, насильства над неповнолітніми, підліткової злочинності та правопорушень, запобігання торгівлі дітьми педагогічним колективам необхідно здійснювати:

- внутрішній облік дітей, які потребують посиленої уваги з боку педагогічного працівника, соціального педагога;

- інформувати служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, дорадчий орган по роботі з сім'ями, які опинились у складних життєвих обставинах, при органах виконавчої влади;

- розробляти плани психолого-педагогічного супроводу таких дітей;

- контролювати відвідування ними навчальних закладів та якість навчання;

- активно залучати до громадської та гурткової роботи в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах дітей із сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах тощо.

3. Особливої ваги набуває питання патріотичного виховання підростаючого покоління.

Указом Президента України «Про заходи у зв'язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» передбачено проведення заходів з патріотичного виховання молоді, виховання шанобливого ставлення до пам'яті про Перемогу і ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Міністерством спільно із Міністерством оборони України затверджено спільний план заходів щодо виховання патріотично свідомої молоді, зокрема, використовувати ефективні засоби взаємодії з підростаючим поколінням задля шанування ним військової історії та підняття престижу Збройних сил і військової служби.

Рекомендуємо Всеукраїнську військово-патріотичну спортивну гру «Зірниця» у 2013-2015 роках присвятити саме цим подіям, спрямувати роботу з підготовки учасників гри на вивчення героїчних сторінок історії українського народу в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура») проводиться відповідно до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 13.06.2012 № 687 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 липня 2012 року за № 1094/21406. У 2013-2014 навчальному році будуть проходити обласні (міські) етапи Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура»).

Для забезпечення змістовного дозвілля, патріотичного виховання, формування почуттів любові до України, поваги до народних традицій, національних цінностей українського народу, зміцнення духовного і фізичного здоров'я дітей, їх активного та доступного відпочинку рекомендуємо залучати скаутські організації, які входять до складу Національної Організації Скаутів України.

Діяльність скаутських громадських організацій регламентується законами України від 05.02.1993 № 2998-ХІІ «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», від 01.12.1998 № 281-XIV «Про молодіжні та дитячі громадські організації»; Указом Президента України від 06.10.1999 № 1284 «Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій». Указ Президента України від 28.03.2008 № 279 «Про заходи щодо сприяння розвитку пластового (скаутського) руху в Україні», Постанова Верховної Ради України від 01.11.2011 № 3984 «Про відзначення 100-річчя українського скаутського руху», наказ Міністерства освіти і науки від 05.05.2008 № 367 «Про сприяння розвитку пластового (скаутського) руху в Україні» передбачають виконання відповідних заходів щодо підтримки та розвитку скаутського руху.

...