Психолого–дидактичні особливості навчання інформатики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст роботи

Вступ

Розділ І. Особливості психічного розвитку молодшого школяра

1.1 Загальна характеристика психічного розвитку молодшого школяра

1.2 Розвиток пізнавальних психічних процесів на уроках інформатики

Розділ ІІ. Особливості впливу роботи з комп'ютером на особистість молодшого школяра

2.1 Психолого-педагогічні особливості проведення уроків в початкових класах

2.2 Переваги і недоліки використання комп'ютера

2.3 Вплив комп'ютера на формування психіки молодшого школяра

Перелік використаної літератури



Вступ

Навчання за допомогою комп'ютера дає більш широкі можливості передачі інформації. Будь-яке навчання пов'язано із сприйняттям, аналізом та накопиченням інформації.

Вчитель інформатики повинен знати психічні особливості дітей, щоб знати як зацікавити, який використати дидактичний матеріал. Коли діти краще засвоюють той чи інший матеріал.

Бурхливий розвиток нових інформаційних технологій і впровадження їх у всьому світі наклали певний відбиток на розвиток особистості сучасної дитини. Потужний потік нової інформації, реклами, застосування комп'ютерних технологій у телебаченні, поширення ігрових приставок, електронних іграшок і комп'ютерів дуже впливають на виховання дитини і її сприйняття навколишнього світу. Істотно змінюється й характер її улюбленої практичної діяльності - гри, змінюються і її улюблені герої й захоплення.

Суспільство переживає швидкі й конструктивні зміни в структурі й областях діяльності суспільства. Суть новітніх змін криється в нових способах створення, зберігання, передачі й використання інформації. Ми перебуваємо в стані переходу від індустріального віку до інформаційного. Це означає, що все більше і більше число людей частіше зіштовхується з необхідністю обробки постійно зростаючого обсягу інформації.

Частина людей переконані в тім, що комп'ютер надає нові можливості для творчого розвитку дітей і їхніх учителів, дозволяє розробити нові ідеї, дає можливість вирішувати більш цікаві й складні проблеми.

Комп'ютер є одним з таких засобів, що володіє унікальними можливостями, тому його використання в школі поступово переходить на всезагальний етап.

Починаючи вчитися в школі, дитина відчуваю певний дискомфорт, тому найважливіше завдання вчителя - допомогти школяру побороти страх і невпевненість. Сучасний комп'ютер сполучаючи в собі можливості телевізора, відеомагнітофона, книги, калькулятора, будучи універсальною іграшкою, здатної імітувати інші іграшки й всілякі ігри, разом з тим він є для дитини тим рівноправним партнером, здатним дуже тонко реагувати на її дії й запити, якого їй так часом не вистачає. Тому все більше число батьків, учителів і учнів приходять до висновку, що в результаті отриманих знань про комп'ютер й придбаних навичок роботи на ньому діти будуть краще підготовлені до життя й матеріального благополуччя в мінливому світі.

Так як більшість сучасних дітей мають вдома комп'ютери, то стає зрозумілим застосування інформаційно-комунікативних технологій у загальноосвітніх начальних закладах. Пильний інтерес дитини, до комп'ютерної грамотності, дає педагогам більше варіантів подачі навчальної інформації, більше можливостей зацікавити учнів, створювати умови для продуктивної праці.

Таким чином, питання психолого-дидактичних основ навчання інформатики є актуальними, що й зумовило вибір теми "Психолого-дидактичні особливості навчання інформатики".



Розділ І. Особливості психічного розвитку молодшого школяра

1.1 Загальна характеристика психічного розвитку молодшого школяра

Розвиток психіки здійснюється передусім на основі провідної для певного вікового періоду діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів виступає учіння, суттєво змінюючи мотиви їх поведінки та відкриваючи нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу.

Включаючись у нову для себе учбову роботу, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, в свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, ще відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування учбової діяльності.

Основними новоутвореннями психіки молодшого школяра є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівню розвитку, необхідного для подальшого навчання в середніх класах, для переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

Ефективність розвитку істотно залежить від того, наскільки цілеспрямовано в процесі навчання учнів спонукають аналізувати свої враження від сприйнятих об'єктів, усвідомлювати їх окремі властивості та свої дії з ними, виділяти суттєві ознаки об'єктів, оволодівати критеріями оцінки окремих їх параметрів, виробляти способи класифікації об'єктів, утворювати узагальнення, усвідомлювати загальне у своїх діях при розв'язанні різних видів задач тощо.

Ставлячи перед учнями нові пізнавальні і практичні задачі, озброюючи їх засобами розв'язання цих задач, навчання має передувати розвитку, спиратись не лише на його актуальні досягнення, а й на потенційні можливості.

Навчання впливає на розвиток молодших школярів і своєю організацією, оскільки саме вона визначає форми їх колективного співжиття, спілкування між собою та вчителем.

Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються саме в молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених спрямована на виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резерві дозволить більш успішніше готувати дітей до подальшої учбової і трудової діяльності. найбільш характерна риса періоду від 6 до 10 років полягає у тому, що в цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує у собі риси дошкільного дитинства і школяра.

Початок шкільного життя - це початок особливої учбової діяльності, яка вимагає від дитини і значного розумового напруження, і великої фізичної виносливості. Як показують дослідження, складність учбової діяльності і незвичність переживань часто викликають нові, неочікувані властивості, наприклад, гальмівну реакцію у рухливих і збудливих дітей і, навпаки, роблять збудливими спокійних і врівноважених. Чому це відбувається?

Як тільки дитина переступила поріг класу, вона стала школярем. З цього часу гра поступово втрачає провідну роль у її житті, хоча і продовжує займати у ньому важливе місце. Змінюється зміст життя дитини. У дитячому садочку увесь день був заповнений цікавою і захоплюючою діяльністю (більше малювали, ліпили, гралися, прогулювались, вільно вибирали гру і товаришів). Зміст шкільного життя на перших порах є дуже одноманітним.

Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя.

Якими є ці труднощі?

Найчастіше зустрічають три види труднощів.

Перший пов'язаний з особливостями нового шкільного режиму (потрібно вранці вставати, неможна пропускати занять, на уроках потрібно сидіти спокійно, потрібно виконувати домашні завдання, виконувати шкільні правила, слідкувати за чистотою зошитів і книжок, наявністю шкільних приналежностей). Без виробленої звички у дитини виявляється надмірна втома, зриви у навчальній роботі, пропуск режимних моментів. Тому вчителю і батькам потрібно зрозуміло і чітко виражати нові вимоги до життя дитини, потрібно контролювати їх виконання, використовувати заохочення і враховувати індивідуальні особливості дитини.

Другий тип труднощів випливає із характеру взаємовідносин із вчителем, із товаришами з класу, у сім'ї. Для дитини, яка відвідувала дитячий садок, вихователька була найближчою після мами людиною, її заступником впродовж цілого дня. Звичайно, взаємовідносини з нею відрізнялися більшою розкутістю, сердечністю, у порівнянні з вчителем. Попри усю можливу привітність, доброту вчитель виступає як авторитетний і строгий наставник, який висуває певні правила поведінки і не дозволяє відхилятися від них. Досвідчений вчитель висуває однакові вимоги до усіх дітей, при цьому уважно спостерігає за індивідуальними особливостями виконання цих вимог різними дітьми. Тоді він зможе слабших заохочувати за працьовитість, сильних присадити за надмірну самовпевненість.

Часто першокласник розгублюється у новому оточенні, не одразу може познайомитись з дітьми, почувається самотнім. Важлива мета виховної роботи в перші місяці перебування дитини в школі - привити відчуття того, що клас, школа - це не чужа їй група людей, а доброзичливий і чутливий колектив однолітків, молодших і старших товаришів.

Із вступом в школу змінюється становище дитини. У дитячому садку у підготовчій групі діти були старшими, виконували багато обов'язків, часто допомагали дорослим, тому і відчували себе уже великими. Старшим дошкільникам довіряли і вони виконували доручені справи із гордістю і усвідомленням обов'язку. Прийшовши в школу, діти виявились найменшими і втратили зайняту у дитячому садочку позицію.

Змінюється становище дитини у сім'ї: з'являються нові обов'язки, нові права (наприклад, школяру потрібно відвести місце і час для виконання домашніх завдань, потрібно рахуватись з його режимом дня. У багатьох сім'ях ці права поважають. Трапляється, що діти, як тонкі психологи, вловлюють привілеї свого нового становища і це може сприяти розвитку шкільного егоїзму. Тому у течії сімейних справ права дитини не повинні виходити за межі асиртивності.

Третій тип труднощів багато першокласників починають відчувати в середині навчального року. Спочатку вони із радістю бігали в школу задовго до початку занять, гордились оцінками. З мірою звикання до зовнішніх атрибутів школи згасає і початкова тяга до навчання, в результаті наступає апатія, байдужість.

Найбільш правильний спосіб попередити "насиченість" учінням, на думку психологів, полягає в тому, щоб діти отримали на уроках достатньо складні навчально-пізнавальні задачі, стикалися із проблемними ситуаціями, вихід з яких вимагає оволодіння відповідними поняттями.

Постановка перед дітьми системи завдань, які вимагають активного пошуку шляхів і засобів їх вирішення, із самого початку вводить першокласника у сферу інтелектуальних пошуків, відкриває перед ними необхідність обмовлення знайдених способів дій на основі розгорнутих міркувань і умовисновків.

На період молодшого шкільного віку припадає криза 7 років, яка пов'язана з усвідомленням дитиною свого місця в світі суспільних відносин. Вона відкриває для себе значення нової соціальної позиції - позиції школяра, пов'язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими учбової роботи. Як вважає Л.І. Божович, криза 7 років - це період народження соціального "Я" дитини. Зміна самосвідомості приводить до переоцінки цінностей. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, на зміну їм приходять нові. Все, що має відношення до учбової діяльності (зокрема, оцінки), виявляється цінним, те, що має відношення до гри - менш важливим.

Основними новоутвореннями цього періоду є:

* довільність психічних функцій (увага, запам'ятовування), вміння свідомо ставити мету, шукати засоби її досягнення, долати труднощі.

* розвиток внутрішнього плану дій (у процесі навчання формується здатність до виконання дій про себе, дитина планує, намічає перспективи);розвиток рефлексії: вміння ніби збоку розглядати себе, оцінювати результати дій. Рефлексія лежить в основі самооцінки.

* самоконтроль;

* потрібно не заради оцінки, а тому, що цікаво. Оцінка поступається місцем інтересу.

В цілому молодший шкільний вік не має великих труднощів для роботи вчителя, але водночас треба пам'ятати, що саме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Основне протиріччя віку: моральний розвиток відстає від інтелектуального.

1.2 Розвиток пізнавальних психічних процесів на уроках інформатики

Кожній дитині необхідно забезпечити розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості.

Це можна зробити на уроках інформатики, бо комп'ютер привертає увагу дитини своєю яскравістю і барвистістю, головне, направити його в потрібне русло - розвивати креативне мислення, проявляти кмітливість, здатність досягати мети, знаходити вихід з безвихідної ситуації. Розвиток образного мислення засобами комп'ютерної візуалізації дозволяє стимулювати креативне мислення

Розвиток креативного мислення

Креативність є характерною ознакою творчої людини, яка здатна за власною ініціативою реалізувати свій потенціал, з вибором відповідних способів. Це потребує зміни педагогічного супроводу, спрямування його на розвиток креативного середовища в освітній установі.

Змінюється вектор педологічного супроводу, спрямованого на створення креативного середовища освітньої установи. Саме середовище вибудовується навколо інтересів дитини та виконує функцію адаптації школи до індивідуальних особливостей і суб'єктивних потреб учнів.

Педагогічний супровід учня може здійснюватися у двох варіантах:

- загальногруповому;

- індивідуально-особистістому.

У першому варіанті створення креативного середовища забезпечується системою "вчитель-учень", де на основі засвоєних знань переважають діалогічні форми роботи.

Компоненти креативної особистості: мотиваційний, інтелектуальний, емоційний та комунікативний. Для розвитку їх необхідно розширяти рольовий простір кожного учня та включати його в різноманітні види діяльності, які забезпечують йому творчусамореалізацію та створюють досвід соціальних відносин. Використовуючи педагогічні технології формуємо інноваційну особистість, якій притаманні:

- внутрішня свобода (ситуації вибору, яка стимулює пізнавальний інтерес "Хочу все знати", почуття відповідальності та власної значимості);

- стабільність та стресостійкість - це керування емоціями.

Ефективними методами роботи є методи креативного навчання.

До них належать методи, що у традиційному розумінні є інтуїтивними: "мозкового штурму", емпатії, педагогічні методи учня, який виконує роль вчителя тощо. Такі методи спираються на нелогічні дії учнів, що мають інтуїтивний характер.

Інший вид креативних методів навчання базується на використанні алгоритмічних приписів та інструкцій (метод синектики, "морфологічного аналізу"). Їхня мета-побудова логічної опори для створення учнями освітньої продукції.

Наступний вид креативних методів-метод евристики. Це прийоми, які дозволяють учням вирішувати питання шляхом "наведення" на можливі правильні рішення та скорочення варіантів таких рішень.

До креативних методів належать також:

- метод вигадування-спосіб створення невідомого учням раніше продукту за результатами певних розумових дій;

- метод "Якби…" - учням пропонується скласти опис та намалювати малюнок того, що відбудеться, якщо у світі щось зміниться. Виконання подібних завдань не тільки розвине здатність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти будову реального світу, взаємозв'язок його складових, фундаментальні основи різних наук;

- образної картини - відтворює такий стан учня, коли сприйняття і розуміння об'єкта, що вивчається, наче зливаються; відбувається його цілісне, нерозчленоване бачення. Учень під час такої роботи не тільки думає різними масштабами, співвідносить свої знання з різних галузей знань, а й відчуває значення реальності, що зображена;

- гіперболізації - збільшується чи зменшується об'єкт пізнання, його окремі частини або якості;

- аглюцінації - учням пропонується поєднати непоєднувальні у реальній якості, властивості, частини об'єкта та зобразити, наприклад, гарячий сніг, солодку сіль тощо;

У процесі навчання зв'язок методу з іншими компонентами є зворотним: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водначас він суттєво впливає на можливості їхньої практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, настільки "дозволяють" йому рухатися уперед застосовані методи.

Розвиток творчого мислення

У наш час, коли майже кожна дитина має вдома комп'ютер, підключений до Інтернету, мало чим можна здивувати учня, змусити його із захопленням бігти на урок інформатики. Як цього досягти? Напевно, у кожного творчо працюючого педагога є арсенал власних прийомів. Пригадаємо, що К.Д. Ушинський більше ста років тому сформулював основну мету школи: навчити дітей вчитися. Саме навчити не математики, історії, хімії, а сформувати здатність учити себе. Важливо навчити дитину самостійно здобувати знання й застосовувати їх на практиці. Тільки так може з'явитися справжній інтерес до навчання. І якщо ми допоможемо дітям розвинути потребу в знаннях, навчимо набувати їх, то ці важливі якості залишаться з ними й після закінчення школи.

Проблема, над якою працюю, це - "Розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей на уроках інформатики". Вона спонукає до пошуку різноманітних підходів щодо організації навчальної діяльності школярів на уроках та в позаурочний час.

Цю проблему вважаю особливо актуальною тому, що в умовах особистісно зорієнтованого навчання неможливо вчити всіх однаково, потрібно знайти підхід до кожної дитини - старанної і не дуже, обдарованої і лінивої, лідера і виконавця. Здатність до творчості формується в діяльності, і саме через творчість здійснюється самореалізація дитини. А отже, вчителю необхідно надати учневі можливість реалізувати свої здібності на уроці.

На початку XX ст. російський дослідник проблем творчості П.K. Енгельмейєр зазначав: "Творчість - це життя, а життя - це творчість" . Під творчістю розуміють діяльність людини, результатом якої є створення індивідуально нового, неповторного, оригінального. Творча активність людини залежить від змісту, характеру й мети діяльності. Ученими досліджено закономірності психічних явищ, на основі яких можливий розвиток творчих здібностей. Серед таких закономірностей:

ь актуалізація здібностей через діяльність (Л.С. Виготський);

ь виділення трьох складових творчої діяльності: процесу, продукту й особистості творця (В.О. Моляко);

ь встановлення фаз творчої діяльності (А. Маслоу);

ь відповідність індивідуального психічного розвитку дитини певним віковим періодам (Н.С. Лейтес);

ь висвітлення впливу інтуїтивного мислення та уяви на формування й розвиток продуктивного мислення (Я.О. Пономарьов, С.Л. Рубінштейн).

Творчість розглядають у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний "механізм" протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи. У філософії та психології визначають певні типи творчості, для наочності позначені як творчість "Артиста" (мистецтво), творчість "Мудреця" (наука та інженерія) та творчість "Блазня" (гумор). У педагогіці це питання є недослідженим. Пропоную власне бачення типів творчості в педагогічній діяльності з урахуванням рівня розвитку пізнавальних процесів учнів: "Артисту" відповідає "Реалізатор творчих ідей" (учень, у якого переважає образне мислення, продуктивна уява, образна пам'ять, сенсорна увага), "Мудрецю" - "Генератор творчих ідей" (учень, у якого переважає абстрактно-логічне мислення, абстрактна уява, словесно-логічна пам'ять, інтелектуальна увага), "Блазню" - "Емпат" (учень, у якого переважає наочно-дійове мислення, конкретна уява, емоційна пам'ять, моторна увага). Для цілеспрямованого й постійного розвитку творчих можливостей учнів необхідно, щоб методи, засоби та організаційні форми навчання відповідали цілям й задачам навчально-пізнавальної діяльності.

Кожна дитина має здібності й таланти. І головне завдання вчителя - розкрити їх і розвинути. Уже в процесі роботи зрозуміла, що одне із завдань учителя - навчити думати, допомогти дітям не просто засвоювати певну інформацію, але й аналізувати її, застосовувати на практиці, не боятися висувати гіпотези, і як результат - відкривати щось нове.

Погоджуючись з основним принципом навчання В.Ф. Шаталова "Учити всіх, навчати кожного", вважаю, що дорога до кожного учня лежить через урок. У процесі навчальної діяльності діти читають, пишуть, думають, спілкуються, прагнуть відстоювати свою думку, відкривають істини й пізнають світ.

Урокам властиві непередбачені ситуації, і професійна майстерність вчителя, його досвід перевіряється на них. У чому ж секрети професіоналізму педагога? У підготовці до уроку. Упровадження інтерактивних технологій, проведення нестандартних уроків, використання ігрових елементів допоможуть зробити урок незвичним, захоплюючим, таким, що може розкрити творчий потенціал особистості, навчити висувати цікаві гіпотези, знаходити нестандартні підходи до розв'язування стандартних задач. Учіння буде успішним, якщо викликати в дітей пізнавальний інтерес. Тому на кожному уроці необхідно:

· учити дітей здобувати знання самостійно, при цьому вчитель виступає організатором процесу навчання, наставником, старшим другом;

· знаходити таку задачу, щоб її розв'язання активізувало здатність учнів мислити, самостійно шукати шляхи її розв'язання;

· формувати в учнів інтерес до навчання через проблемно-пошуковий підхід до висвітлення теми.

Отже, розвитком творчого мислення на уроках необхідно керувати. Для організації такої діяльності добираю різноманітні форми організації навчально-виховного процесу: разом із фронтальною, що забезпечує діалог між учителем та учнями, використовую індивідуальну, яка орієнтує учня на самостійне виконання навчального завдання на рівні його можливостей. Для досягнення конкретного навчального результату використовую групову форму (склад групи змінюється для кожного уроку і залежить від характеру навчальних завдань), для забезпечення кращого засвоєння навчального матеріалу пропоную роботу в парах, що розвиває навички спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, переконувати, вести дискусію.

Знання психології дозволяють враховувати індивідуальні здібності та особливості мислення учнів, стимулювати до творчої діяльності через:

ь цілеспрямоване залучення усіх видів пам'яті з метою підвищення рівня засвоєння матеріалу;

ь розвиток самостійності мислення школярів;

ь розвиток творчих здібностей кожного;

ь формування уміння вчасно переключитися на іншу проблему;

ь розвиток здатності до самоконтролю;

ь створення пізнавальної мотивації.

Які ж методи і методичні прийоми переважають у моїй роботі? Це як традиційні, випробувані часом і досвідом, так і новітні, інтерактивні методи, зокрема карусель, мікрофон, мозковий штурм, дерево рішень, робота в малих групах тощо. Щоб заохотити учнів до вивчення інформатики, доречно систематично проводити уроки з використанням інтерактивних технологій. Інтерактивне навчання сприяє розвитку цілого ряду здібностей, які характеризують творчу особу: прагнення до оригінальності в розв'язанні, пошуку нового, бажання самостійно досягати результату, уміння долати протиріччя, легкості асоціацій, гнучкості мислення, швидкості генерування ідей, доведення розв'язання до кінця, логічності мислення.

Щоб змусити учнів з нетерпінням чекати на наступний урок, необхідно впроваджувати в практику своєї роботи нестандартні уроки: урок - ділова гра; урок - подорож; урок - рольова гра; урок - змагання; урок - наукове дослідження. Важливість ігрової діяльності полягає в тому, що вона надає дитині можливість помріяти, проявити уяву, дає свободу творчості, дозволяє учням на практиці застосовувати набуті знання не тільки з інформатики, але й з інших предметів.

Проведення інтегрованих уроків. Цей підхід сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення й почуттів учнів, оскільки залучення цікавого матеріалу дає змогу різнобічно розглянути певне явище, поняття, процес, досягти цілісності знань.

Щоб розвивати мислення учнів, їхні творчі здібності, використовувати метод проблемного навчання. Перед учнями на уроці ставиться проблема, яку вони повинні вирішити шляхом самостійного аналізу, через висування гіпотез, припущень, обґрунтування пропозицій, представлення доказів, а також шляхом перевірки правильності розв'язання.

Щоб зацікавити учнів на уроці, активізувати їх роботу, розвивати творче мислення використовувати такі технології:

§ технологію кооперативного навчання (робота парами та спілкування в групах);

§ технологію колективно-групового навчання (обговорення проблеми в загальному колі, заохочення учнів до дискусії, кожен учить кожного);

§ технологію ситуативного моделювання (ігрове моделювання явищ, які вивчаються);

§ технологію опрацювання дискусійних питань (щоб кожний учень брав дієву участь в уроці, використовую різновид ігрових форм занять, коли з обговорюваної проблеми висловлюються всі учасники спільної діяльності, але керівна роль належить учителеві як організатору дискусії).

Розвитку творчих здібностей сприяє використання методу проектів. Робота над проектом триває від 2-3 днів до 3 тижнів. Групи учнів отримують назви тем, зміст яких треба розкрити самостійно. Діти збираються після уроків малими групами й готуються в кабінеті інформатики, бібліотеці та вдома.

Результати використання комплексу традиційних й інноваційних методів навчання є такими:

ь підвищується результативність засвоєння знань та формування умінь;

ь формується мотивація навчання;

ь розвиваються навички планування, рефлексії, взаємоконтролю;

ь розвиваються комунікативні уміння, лідерські якості;

ь розвиваються творчі здібності;

ь у найбільш здібних учнів виникає інтерес до самостійної науково-дослідницької діяльності (зокрема, через участь у роботі Малої академії наук).

В оточуючому світі існують не окремі властивості самі по собі, а предмети, речі, явища: не звуки, а предмети і явища, які відтворюють звук; не світло, а предмети, які світяться; не запахи, а об'єкти, що пахнуть. Тому на основі відчуттів повинен будуватися процес більш високого рівня, як процес відображення предметів в цілому в сукупності їх властивостей, інакше пізнання світу буде неможливим. Таким пізнавальним процесом є сприймання.

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини

В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться до суми відчуттів. Ми сприймаємо, наприклад, класну дошку, а не суму зеленого кольору, твердості, прямокутності. Сприймаючи, ми не лише виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його, застосовуючи для цього свій попередній досвід.

Сприймання протікає в зв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що перед нами знаходиться), мовою (називаємо предмет сприйняття), почуттями (певним чином ставимося до того, що сприймаємо), волею (тією чи іншою мірою довільно організовуємо процес сприймання).

Відображаючи об'єктивну дійсність, сприйняття робить це не пасивно й дзеркально, тому що в ньому водночас заломлюється все психічне життя людини, яка сприймає.

Важливу функцію в процесі сприймання виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин

Слід відмітити, що спеціальних органів сприймання немає. Матеріалом для нього є інформація, яка надходить від аналізаторів, причому в їх комплексній дії. Первинний аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових відділів аналізаторів.

Фізіологічною основою сприймання є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньо-аналізаторного і між-аналізаторного комплексу нервових зв'язків, які обумовлюють цілісність і предметність явищ, що відображаються.

Передують сприйманню підготовка учнів до участі в процесі навчання, формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, створення мотиваційного тла, опора на попередні знання і досвід, зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Усе це позитивно впливає на їх навчально-пізнавальну діяльність. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід "очистити" цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, яка б відрізнялася від структури інших одиниць інформації.

Найважливішим на цьому етапі є перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Важливо, щоб воно було правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації - зорова).

Ці два мислительні процеси пов'язані з розпізнаванням смислу подій, фактів і явищ.

Осмислення навчального матеріалу - процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.

Глибина осмислення навчального матеріалу залежить від того, наскільки він є зрозумілим для учня, тобто від якості розуміння.

Розуміння - мислительний процес, спрямований на виявлення істотних ознак, властивостей і зв'язків предметів, явищ і подій дійсності

Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння (осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.

Узагальнення

Цей мислительний процес забезпечує відстеження найістотніших ознак предметів і явищ, їх зв'язків і відношень.

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності учнів.

У цьому процесі важливим є абстрагування - процес мисленого виокремлення одних ознак конкретного предмета з-поміж інших. Абстрагування може бути позитивним (виокремлення істотних ознак) і негативним (виокремлення і відхилення неістотних ознак). Іноді осмислення й узагальнення залежать від уміння вчителя поєднувати позитивне і негативне абстрагування.

Повноцінні осмислення і узагальнення, як правило, ґрунтуються на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої - класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення знань, умінь і навичок

Цей важливий елемент навчання полягає в тому, щоб опановані учнями знання, уміння і навички якомога довше були використовувані ними у всіх видах життєдіяльності.

Закріплення знань, умінь і навичок - спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Цієї мети можна досягти у процесі запам'ятовування і повторення навчального матеріалу. Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним оволодів. Тому вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості та якості, а також від емоційного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнювальне повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь і навичок на практиці

Як правило, найдієвішим засобом закріплення знань, умінь і навичок є їх застосування.

Застосування знань, умінь і навичок-оволодіння вмінням використовувати у конкретній практичній діяльності засвоєний абстрактний навчальний матеріал.

Реалізується воно у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіативних завдань. Особливе значення при цьому мають між-предметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішнім чинником, який спонукає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів класифікують як пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви навчально-пізнавальної діяльності закладені в самому процесі навчання. Йдеться про допитливість, інтерес до знань, потребу в розумовій діяльності, у пізнанні, розширенні знань про навколишню дійсність, про різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між учителем і учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.

Соціальні мотиви навчально-пізнавальної діяльності за своїм походженням і змістом виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація). До них належать соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у самовихованні.

Наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, К. Ушинський писав: "Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути .в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю".

Включення школярів у процес учіння сприяє формуванню у них такого виду діяльності як спостереження. В процесі навчання забезпечується зростання швидкості перебігу процесів сприймання, збільшення числа сприйнятих об'єктів, розширення обсягу їх запам'ятовування тощо. Наряду з названими кількісними змінами, у розвитку сприймань молодших школярів мають місце і якісні зміни. Останні являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових особливостей, які знаменують собою зростання його пізнавальної ефективності. Поступово сприймання у молодших школярів стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для себе об'єкти діти намагаються віднести їх до певної категорії. При виборі предметів з деякої сукупності вони орієнтуються здебільш на колір та форму останніх, беручи саме їх за характерні ознаки. З віком значення форми у названому смислі зростає, як зростає і точність розрізнення форми предметів.

Пам'ять

Пам'ять як один із рівнів відображення оточуючої дійсності являє собою сукупність процесів, які сприяють організації і збереженню минулого досвіду. Пам'ять можна визначити як психофізіологічний процес, який виконує функції запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу. Уже в немовлят пам'ять виступає в своїй елементарній формі - запам'ятовування і подальшому розпізнаванні життєво важливих для дитини впливів. На ранніх етапах розвитку пам'ять включена в процес сприйняття, має мимовільний характер. Малюнок не вміє ставити перед собою мету запам'ятати, не приймає мнемічну задачу, яка пропонується дорослим.

Мимовільно запам'ятовується той матеріал, який включений в активну діяльність. На запам'ятовування впливає називання об'єктів словом, їх привабливість для дітей.

В період дошкільного віку відбувається поступовий перехід від мимовільної пам'яті до довільної. Спочатку дитина усвідомлює ціль пригадати, а потім і ціль запам'ятати, навчається виділяти і засвоювати мнемічні засоби і прийоми (наприклад, прийом логічного групування матеріалу). В старшому дошкільному віці формуються передумови для здійснення самоконтролю в процесі запам'ятовування, під яким розуміється уміння співставляти отримані результати діяльності із заданим зразком. На розвиток дитини суттєвий вплив чинять всі види діяльності дитини, але гра серед них займає ведуче місце. Адже мета запам'ятати і пригадати при виконанні ролі має для дитини наочний, конкретний зміст. Один із важливих шляхів генезису пам'яті дошкільнят - розвиток її опосередкованості, запам'ятовування за допомогою допоміжних засобів. Це зближує пам'ять з мисленням, розвитком знаково-символічної функції свідомості.

Пам'ять у дітей молодшого шкільного віку розвивається у двох напрямках - довільності і усвідомлення. Діти мимовільно запам'ятовують учбовий матеріал, який є цікавим для них і подається в формі гри, а також пов'язаний з яскравими наглядними посібниками або образами, спогадами. На відміну від дошкільнят, першокласники здатні цілеспрямовано, довільно запам'ятовувати нецікавий для них матеріал. В подальшому навчання все в більшій мірі базується на довільній пам'яті. Молодші школярі, як і дошкільнята, володіють добре розвинутою механічною пам'яттю. Велика кількість молодших школярів протягом всього навчання в початковій школі механічно заучують учбові тексти, що приводить до значних труднощів в середніх класах, коли учбовий матеріал стає складнішим і більшим за об'ємом. Такі діти схильні дослівно відтворювати те, що запам'ятовують. Удосконалення змістової пам'яті в цьому віці дає можливість освоїти велику кількість раціональних способів запам'ятовування. Коли дитина усвідомлює учбовий матеріал, розуміє його, то одночасно вона і запам'ятовує. Необхідно відмітити, що молодший школяр може запам'ятати і відтворити також незрозумілий для нього текст. Саме тому дорослі повинні контролювати не тільки результат (точність відповіді, правильність переказу), але і сам процес - як, яким чином учень запам'ятав матеріал. Одна із найважливіших задач вчителя в початкових класах - навчити дітей використовувати певні мнемонічні прийоми. Це, перш за все, поділ тексту на частини за змістом (до цих частин придумуються заголовки, складається план), спостереження за основними змістовими лініями, виділення змістових опорних пунктів чи слів, повернення до прочитаних частин тексту для уточнення їх змісту, пригадування прочитаної частини і відтворення в слух і про себе всього матеріалу, а також раціональні прийоми заучування напам'ять. В результаті учбовий матеріал стає зрозумілим, пов'язується зі старим і включається в загальну систему знань дитини. Такий усвідомлений матеріал легко запам'ятовується, зберігається і відтворюється дитиною при потребі.

В молодшому шкільному віці пам'ять, як і всі інші психічні процеси, перебуває суттєві зміни. Суть цих змін полягає в тому, що пам'ять дитини поступово набуває рис довільності, стає свідомо регульованою і опосередкованою. Перетворення мнемічної функції зумовлені значним підвищенням вимог до її ефективності, високий рівень якої необхідний при виконанні різних мнемічних задач, що виникають в ході учбової діяльності. Тепер дитина повинна багато запам'ятовувати: заучувати матеріал дослівно, вміти переказувати його близько до тексту або своїми словами, крім того пам'ятати заучене і вміти відтворити його через тривалий час. Неуміння дитини запам'ятовувати відбивається на її учбовій діяльності і впливає в кінцевому результаті на відношення дитини до навчання і школи. У першокласників (як у дошкільнят) добре розвинута мимовільна пам'ять, яка фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події її життя. Але багато з того, що приходиться запам'ятовувати першокласнику в школі, є для нього цікавим і привабливим. Тому мимовільної пам'яті тут недостатньо. Немає сумніву в тому, що зацікавленість дитини в шкільних заняттях, її активна позиція, висока пізнавальна мотивація являються необхідними умовами розвитку пам'яті. Доречним являється твердження, що для розвитку пам'яті корисні не стільки спеціальні вправи на запам'ятовування, як формування зацікавленості до занять, до окремих учбових предметів, розвиток позитивного відношення до них. Практика показує, що одного інтересу до навчання недостатньо для розвитку довільної пам'яті як вищої психічної функції. школяр психічний інформатика комп'ютер

Удосконалення пам'яті в молодшому шкільному віці зумовлене перш за все набуттям під час учбової діяльності різних методів і стратегій запам'ятовування, пов'язаних з організацією і обробкою матеріалу, який запам'ятовується. Але без роботи, направленої на формування таких методів, вони складаються стихійно і нерідко виявляються Удосконалення пам'яті в молодшому шкільному віці зумовлене перш за все набуттям під час учбової діяльності різних методів і стратегій запам'ятовування, пов'язаних з організацією і обробкою матеріалу, який запам'ятовується. Але без спеціальної роботи, направленої на формування таких методів, вони складаються стихійно і нерідко виявляються непродуктивними. Здатність дітей молодшого шкільного віку до довільного запам'ятовування неоднакова протягом навчання в початковій школі і суттєво відрізняється у учнів І-ІІ і ІІІ - ІV класів. Так, для дітей 7-8 років "характерні ситуації, коли запам'ятати без застосування будь-яких засобів набагато простіше, ніж запам'ятати, усвідомлюючи і організовуючи матеріал . Діти на запитання: "Як запам'ятав? Про що думав в процесі запам'ятовування? І т.д." - найчастіше відповідають: "Просто запам'ятав, і все". Це відображається на результативному боці пам'яті. Для молодших школярів простіше виконати настанову "запам'ятати", ніж настанову "запам'ятати з допомогою чогось".

При удосконаленні учбових завдань настанова "просто запам'ятати" перестає себе оправдовувати і це спонукає дитину шукати прийоми організації пам'яті. Найчастіше таким прийомом виявляється багаторазове повторення - універсальний спосіб, що забезпечує механічне запам'ятовування. В молодших класах, де від учнів вимагається тільки просте відтворення, невеликого за об'ємом матеріалу, такий спосіб запам'ятовування дозволяє справлятись з учбовим навантаженням. Але дуже часто він залишається у школярів єдиним на весь період навчання в школі. Це пов'язано перш за все з тим, що в молодшому шкільному віці дитина не засвоїла прийоми змістового запам'ятовування, її логічна пам'ять залишилась недостатньо сформованою.

Основою логічної пам'яті є використання розумових процесів, як опори, засобу запам'ятовування. Така пам'ять базується на розумінні. В якості розумових прийомів запам'ятовування можна використати: змістове співвідношення, класифікацію, виділення змістових опор, складання плану та ін. Спеціальні дослідження , які вивчали можливості формування цих прийомів у молодших школярів, показують, що вивчення мнемічного прийому, в основі якого закладена розумова дія, повинне включати два етапи: а) формування самої розумової дії; б) використання її як мнемічного прийому, тобто засобу запам'ятовування. Таким чином, перш ніж використовувати, наприклад, прийом класифікації для запам'ятовування матеріалу, необхідно оволодіти класифікацією, як самостійною розумовою дією. Процес розвитку логічної пам'яті у молодших школярів вимагає спеціальної організації, оскільки переважна більшість дітей цього віку самостійно (без спеціального навчання) не використовують прийоми змістової обробки матеріалу, а з метою запам'ятовування використовують повторення. Але навіть успішно засвоївши в процесі навчання спосіб змістового аналізу і запам'ятовування, діти не відразу приходять до їх застосування в учбовій діяльності, для цього необхідне спеціальне спонукання з боку дорослих. У розвитку довільної пам'яті молодших школярів необхідно виділити ще один аспект, пов'язаний з оволодінням в цьому віці знаковими і змістовими засобами, перш за все письмовою мовою і малюнком. Формування письмової мови йде ефективно тоді, коли вимагається не просте відтворення тексту, а побудова контексту. Тому для засвоєння письмової мови потрібно не переказувати тексти, а складати.

У молодшому шкільному віці найбільш адекватний вид творчості - складання найбільш адекватний вид творчості - складання казок. Молодший шкільний вік сензитивний для формування вищих форм довільного запам'ятовування, тому цілеспрямована робота по розвитку і оволодінню мнемічною діяльністю є в цей період найбільш ефективною. Важливими умовами виконання цієї роботи є врахування ідвивідуальних характеристик пам'яті дитини: її об'єму, модальності (зорова, слухова, моторна). Але незалежно від цього кожен учень повинен засвоїти основне правило ефективності запам'ятовування: щоб запам'ятати матеріал правильно і надійно, необхідно з ним активно попрацювати і організувати певним чином.

В.Д. Шадріков і Л.В. Черемушкіна виділили 13 мнемічних прийомів, або способів, організації матеріалу, який необхідно запам'ятати: групування, виділення опорних пунктів, складання плану, класифікація, структурування, схематизація, виявлення аналогій, мнемотехнічні прийоми, перекодування, добудова матеріалу, який запам'ятовується, серійна організація, асоціації, повторення. Доцільно ознайомити молодших школярів із інформацією про різні прийоми запам'ятовування і допомогти оволодіти тими з них, які виявляться найбільш ефективними для кожної дитини. При проведенні занять по розвитку пам'яті у молодших школярів, слід дотримуватись рекомендацій, розроблених психологами.

1. Обробка інформації, запис і відтворення, значно полегшуються свідомому виборі стимулів і концентрації на них уваги.

2. Одночасне врахування логічних і емоційних реакцій гарантує кращий запис матеріалу в пам'яті, а чим краща якість запису, тим легше його відтворення.

3. Існує два види пам'яті: короткочасна і довготривала. Короткочасна пам'ять поверхнева і неміцна. Щоб інформація з неї не зникла уже через кілька секунд, необхідно повторювати її. Довготривала пам'ять підкріплена пошуком значення матеріалу, який запам'ятовується. Цей вид пам'яті пов'язаний зі складними розумовими операціями.

4. Пам'ять суб'єктивна і піддається викривленням, спогади змінюються після кожного їх відтворення. Ці положення закладені в основі вправ, які рекомендовані для занять з учнями, які мають низький рівень розвитку пам'яті.

Пам'ять - це складний психічний процес, дослідженню якого присвячені праці багатьох вчених. Їх результати дозволяють уже тепер проводити ефективні заняття по її розвитку, використовувати нетрадиційні способи переробки і збереження інформації. При проведенні таких занять, вчителі, шкільні психологи, батьки повинні враховувати не тільки фізіологічний аспект функціонування процесу пам'яті, але й також психологічний.

Увага

Серед пізнавальних процесів, крім пам'яті, значну роль у навчальному процесі відіграє увага.

Під увагою розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об'єкті (Н.Ф. Добринін). Перші прояви уваги можна спостерігати уже у новонародженого під час смоктання. За час дошкільного віку розвиваються властивості уваги і її довільність. Дитина вчиться керувати собою і свідомо скеровувати свою увагу на певний предмет. При цьому вона використовує перш за все слово і вказівний жест дорослого, тобто увага стає опосередкованою.

В дошкільному дитинстві збільшується об'єм уваги, тобто та кількість об'єктів, які чітко сприймаються за відносно короткий проміжок часу. Змінюється стійкість уваги як здатність зберігати зосередженість на об'єкті. Одним із показників стійкості є тривалість збереження зосередженості. Розподіл уваги говорить про те, що дитина може скеровувати і зконцентрувати свою увагу на декількох різних предметах одночасно. Переключення уваги означає те, що дитина здатна переміщати спрямованість і зосередженість уваги з одного об'єкту на другий, з одного виду діяльності на другий. Розвиток властивостей і видів уваги дошкільнят суттєво залежить від вагомості, емоційності, цікавості для них матеріалу, від характеру діяльності, яку виконує дитина. Показники уваги значно зростають в сюжетно-рольовій і дидактичних іграх. Розвиток уваги тісно пов'язаний з розвитком волі і довільності поведінки, здатності керувати своєю поведінкою.

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку уваги. Без достатньої сформованості цієї психічної функції процес навчання неможливий. На уроці учитель привертає увагу учнів до учбового матеріалу, намагаючись утримати її тривалий час, переключаючи з одного виду роботи на іншу. В порівнянні з дошкільнятами молодші школярі набагато уважніші. Вони здатні зконцентрувати увагу на нецікавих діях, але у них домінує мимовільна увага. Для цих дітей зовнішні враження - сильний відволікаючий фактор, їм важко зосередитись на незрозумілому складному матеріалі. Увага молодших школярів характеризується невеликим об'ємом , малою стійкістю, вони можуть зосереджено займатися однією справою 10-20 хвилин (підлітки - 40-45 хвилин, а старшокласниики до 45-50 хвилин). У цих дітей затруднений розподіл уваги і переключення її з одного завдання на інше. В учбовій діяльності розвивається довільна увага дитини. Спочатку діти діють за вказівками учителя, працюють під постійним його контролем, вони поступово набувають уміння виконувати завдання самостійно - самі ставлять ціль і контролюють свої дії. Дуже часто зустрічаються неуважні учні, які зконцентровують увагу не на учбових заняттях, а на чомусь іншому - на своїх думках, які далекі від навчання, малюванні на парті і т.д. Коли така дитина дивиться в підручник, вона не бачить правило чи вправу, а цілеспрямовано вивчає текст чи малюнок, який не має відношення до сьогоднішнього уроку.

Увага таких дітей достатньо розвинута, але через відсутність необхідної спрямованості вони складають враження розсіяних. Неуважні молодші школярі сильно відволікаються, погано зконцентровують увагу, для них характерна нестійка увага, що в значній мірі впливає на результати навчання. Шкільному психологу постійно приходиться вислуховувати скарги учителів та батьків на те, що діти даного віку відволікаються на уроках, є неуважними та незібраними. Найбільш часто ці скарги відносяться до першокласників 6-7 років. Їхня увага дійсно ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка, що пояснюється недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, які забезпечують процеси уваги. За час молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються суттєві зміни, іде інтенсивний розвиток всіх її властивостей: особливо різко (в 2,1 рази) збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвивається вміння переключення і розподілу. Добре розвинуті властивості уваги і її організованість є факторами, які безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Як правило, учені, які краще навчаються, мають кращі показники розвитку уваги. Складність полягає в тому, що різні властивості уваги розвиваються не в однаковій мірі. Найбільш піддається впливу об'єм уваги, він індивідуальний, одночасно властивості розподілу і стійкості можна і потрібно тренувати, щоб запобігти їхньому стихійному розвитку. Успіх тренування уваги в значній мірі визначається індивідуально-типологічними особливостями. Виявлено, що різні поєднання властивостей нервової системи можуть сприяти, або навпаки заважають оптимальному розвитку характеристик уваги. Люди з сильною і рухомою нервовою системою мають стійку увагу, яка легко переключається. Для осіб з інертною і слабкою нервовою системою характерна нестійка увага, яка погано розподіляється і переключається. При поєднанні інертності і сили показники стійкості підвищуються, властивості переключення і розподілу досягають середньої ефективності. (Єрмолаєв О.Ю. та ін. 1987). Таким чином, необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати її увагу тільки в конкретних межах. Неуважність молодших школярів - одна із найпоширеніших причин зниження успішності навчання. Помилки "за неуважність" в письмових роботах і під час читання - найбільш образливі для дітей. Як правило, наявність значної кількості таких помилок у першокласників можна пояснити впливом одразу багатьох факторів, загальновікових особливостей розвитку (незрілість нейрофізіологічних механізмів), початком етапу оволодіння навиками організації учбової діяльності та іншими причинами, пов'язаними з періодом адаптації до нових умов школи. Тому в перших класах заняття по розвитку уваги рекомендуються проводити як профілактичні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування уваги у всіх дітей. Заняття по формуванню уваги проводяться як навчання "уважному письму" і будуються на матеріалі роботи з текстами, які містять різні типи помилок "за неуважність": заміна чи пропуск слів в реченні, заміна або пропуск букв в слові. Важливим моментом процесу формування уваги є робота дитини зі спеціальною карточкою, на якій виписані "правила" перевірки, тобто порядок операцій при перевірці тексту. Наявність такої карточки являється необхідною матеріальною опорою для оволодіння повноцінною дією контролю.

...