Методика формування естетичного відношення до дійсності засобами творів мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Комунальний вищий навчальний заклад «Запорізькій педагогічний коледж» Запорізької обласної ради

Циклова комісія викладачів освітньої галузі «Мистецтво» і «Технології»

Курсова робота на тему:

«Методика формування естетичного відношення до дійсності засобами творів мистецтва»

Студента 3 курсу групи Є

Спеціальність 5.01010201 «Початкове освіта»

Знак Катерина Миколаївна

Науковий керівник: Єфімова Тетяна Леонідівна

Запоріжжя 2013

Зміст

Вступ

1. Актуальність проблеми формування естетичного відношення до дійсності засобами творів мистецтва у навчально-виховному процесі

2. Методика формування в учнів естетичної свідомості та художньо-естетичного смаку

2.1 Програмовий зміст

2.2 Види мистецтва та їх класифікація

2.3 Розкриття естетичних властивостей в навчально-виховному процесі

2.4 Естетичне виховання учнів. Шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів з досвіду вчителів

3. Методика аналізу художніх творів різних жанрів на уроках образотворчого мистецтва

3.1 Педагогічний експеримент

3.2 Конспект уроку з образотворчого мистецтва для 3 класу з теми: «Всі весняні квіти веселі й красиві». Виконання композиції - «Весняні квіти у вазі» естетичний свідомість мистецтво навчальний

3.3 Фрагмент плану-конспекту уроку з образотворчого мистецтва в 4 класі на тему: «Анімалістичний жанр в творах мистецтва. Ліплення тварин»

Висновки

Реферат

Курсова робота: сторінок, джерел, додатків.

Мета дослідження: вивчити, дослідити та проаналізувати діяльність педагога, яка впливає та регулює процес формування естетичного відношення до дійсності засобами творів мистецтва, показати необхідність забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості молодшого школяра.

Завдання:

1. Вивчити і проаналізувати літературу з проблеми формування естетичного відношення до дійсності засобами творів мистецтва у молодших школярів.

2. Визначити засоби та методи формування естетичної свідомості молодших школярів.

3. Розробити фрагменти планів-конспектів уроків з використанням сприймання творів образотворчого мистецтва з метою естетичного виховання молодших школярів.

Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури, педагогічний експеримент.

Дослідження полягає у тому, що в ньому визначено та обґрунтовано методичні поради у використанні форм естетичного виховання та організації його впливу на формування особистості молодшого школяра.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання результатів при розробці методичних порад для вчителів до сприймання творів образотворчого мистецтва на уроках в початкових класах загальноосвітніх навчальних закладів.

Вступ

Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особистості. А формувати особистість і естетичну культуру, - відзначають багато письменників, педагоги, діячі культури (Д.Б. Кабальовський, А.С. Макаренко, Б.М Неменський, В.А. Сухомлинський, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський), - особливо важливо в найсприятливішому для цього шкільному віці. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси. Навчити бачити прекрасне навкруги себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: «Система естетичного виховання повинна бути, перш за все єдиної, об'єднуючої всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя молодшого школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має свою чітку мету в справі формування естетичної культури і особистості молодшого школяра.» Але у всякої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається. Такою основою в системі естетичного виховання молодших школярів ми можемо рахувати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості. Мотив для цього нам дали ще Платон і Гегель. На підставі їх поглядів стало аксіомою, що мистецтво є головним змістом естетики як науки, і що краса є основне естетичне явище. Мистецтво містить в собі великий потенціал для розвитку особистості.

1. Актуальність проблеми формування естетичного відношення до дійсності засобами творів мистецтва у навчально-виховному процесі

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.

Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі є ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення.

По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв'язків.

По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній системі суверенної України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естетизації усього дитячого життя.

Ці принципи забезпечують реалізацію системи естетичного виховання і сприяють формуванню естетичної культури підростаючого.

Одним з основних завдань шкоди на сучасному етапі розвитку естетичного виховання є створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв'язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним елементом системи естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов'язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Наступна підсистема - позакласна діяльність школярів, пов'язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та Інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми І методів пробудження їх до інтересу до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку.

Важливою підсистемою є також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім'ї, мікро середовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

Таким чином функціонування системи естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Естетичні почуття людей відіграють велику роль в їхньому житті. Вміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить духовне життя людини багатим, цікавим, дає йому можливість відчути найбільше духовне насолодження. Від того, як людина відчуває, переживає прекрасне і неестетичне, піднесене і низьке - в більшості залежить від його поведінки в суспільстві. Це означає, що потрібно, щоб людина мала дійсно прекрасні естетичні ідеали.

Оскілки людина постійно прагне до краси, прагне боротися з нестабільним, противним, а її ідеали краси складаються під впливом різних життєвих явищ, відносин, і витворів мистецтва, треба навчити дитину глибоко розвиватися у всьому різновиді жанрів мистецтва, з тим, щоб вона могла безпомилково розрізнити прекрасне, піднесене, художнє від низького, спотвореного, антихудожнього.

Першоосновою усієї культури є естетичне почуття, особлива емоційна відповідь на прекрасне.

Але цього не досить. Для того, щоб в повній мірі сприймати красу або проявляти себе в художній творчості, потрібно, ще значний фонд теоретичних знань, на базі яких розвивається уява і розуміння естетичних цінностей.

Особливе значення для формування естетичного відношення до дійсності має естетичний ідеал, як ціль чи приклад, що збільшує потяг до краси. Немалим відображенням естетичних позицій, її поглядів, ідеалів, являється естетичний смак, вміння розрізнити прекрасне від некрасивого, справжню красу від манливої. Ще одними показником естетичного відношення людини до навколишнього середовища, є естетичні інтереси і потреби, які найбільш чітко виконують цінні орієнтації особистості в сфері прекрасного. За допомогою естетичних почуттів ми, головним чином сприймаємо і оцінюємо красу у мистецтві і дійсності. Завдаючи художнім смакам людина сама створює прекрасне в процесі творчої діяльності.

В естетичному кругозорі сучасного школяра відсутні знання про закони естетики і художньої творчості, про критерії краси і мистецтва в дійсності.

Неправильний, характер естетичного відношення дітей до дійсності змінюється з шкільним віком: молодші шклячи проявляють підвищену цікавість до краси та природи.

За останні роки проводяться інтенсивні дослідження проблем естетичного виховання учнів, визначається вплив різноманітних форм, методів, засобів навчально-виховної роботи на естетичний розвиток особистості (Б.А. Брилін, В.Г. Бутенко, Л.П. Вовк, О.Н. Дем'янчук, Л.Г. Коваль, О.А. Комаровська, В.Г. Кузь, С.Г. Мельничук, Н.Є. Миропольська, О.Г. Мороз, Г.С. Тарасенко, Л.М.Філатова та інші).Вчені розглядають естетичне виховання через співвідношення «творчість-співтворчість».

Міра завершеності твору вбачається в його єдності із сприймаючим суб'єктом, тобто враховуючи природну різноманітність в актах співтворчості, «співзавершеності» одного й того ж твору його сучасниками й наступними поколіннями. Дослідники трактують естетичне виховання, виходячи з проблеми естетичної й художньої цінності. Естетична цінність твору мистецтва є його певною синтетичною визначеністю. Художні цінності стимулюють естетичне переживання, створюють умови для конструювання естетичного предмета й пов'язаних із ним цінностей.Естетична вихованість, «розвиненість естетичних смаків та уподобань, вміння відрізняти справжню красу від дешевих імітацій - все це завжди свідчило про високу духовність особистості. Естетично вихованій людині притаманне тонке відчуття прекрасного, що втілюється не лише в творах літератури та мистецтва, а й у будь-якій сфері життєдіяльності. Така людина здатна насолоджуватися прекрасним, активно творити його». Естетична вихованість як одна з духовних цінностей особистості є особливе актуальною в наш час - час пошуку нових ціннісних орієнтирів.

Державна національна програма «Освіти » («Україна XXI століття») вимагає від школи неухильного прилучення учнів до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості, здобутків української і зарубіжної культури, забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості. Тому формування всебічно розвиненої особистості неможливе без розвитку її ціннісно-естетичної сфери. Естетичне виховання належить до невід'ємних компонентів виховної системи початкової школи, що реалізується у єдності із світоглядним і розумовим, морально-етичним, фізичним і трудовим зростанням молодших школярів і виступає як необхідний фактор всебічного розвитку особистості, облагородження людини. Мета естетичного виховання - формування духовно багатої людини, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має високо розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного. Естетичне ставлення до світу передбачає насамперед збудження позитивних почуттів у дитини, які поступово трансформуються в особистісні властивості людини. Це характерно для молодшого шкільного віку, у період, активного розвитку мислення. Тому школа з перших років навчання має максимально використовувати можливості навчальних предметів для збагачення емоційно-чуттєвого досвіду дітей. Особливо звертається увага на ті дисципліни, які безпосередньо пов'язані з мистецтвом.

Естетичне виховання в початковій школі трактується як цілеспрямований, організований процес формування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо-естетичного смаку, здатності сприймати, творити й цінити прекрасне, поводитись культурно і достойно.

У сучасній педагогічній науці й шкільній практиці прийнято розрізняти поняття «художнє виховання» й «естетичне виховання». Художнє виховання охоплює тільки сферу мистецтва. Естетичне виховання зв'язане з естетичним розвитком особистості у всіх сферах її діяльності - прищеплення вміння відчувати й розуміти прекрасне в особистому й громадському житті, в природі, праці, мистецтві. Воно покликане також будити в учнів бажання створювати прекрасне й боротися з усім потворним. Із естетичного ставлення до дійсності випливають завдання початкової школи в галузі естетичного виховання, а саме:

- збудження естетичних потреб, тобто, свідомого прагнення до прекрасного;

- прищеплення естетичного сприйняття і почуття, тобто здібності безпосередньо сприймати й переживати прекрасне;

- вироблення естетичних понять, смаків, оцінок і думок, тобто здатності не тільки сприймати, але й оцінювати і розуміти прекрасне;

- плекання естетичних ідеалів;

- виявлення й розвиток художніх творчих здібностей учнів у різних видах діяльності та галузях мистецтва.

Образотворче мистецтво значною мірою впливає на людську психіку, даючи змогу реально пережити естетичні відчуття. Особливістю сприймання творів мистецтва є естетичне переживання, своєрідність якого залежить від рівня художньо-естетичної підготовки особистості й зумовлюється складністю об'єкта сприймання. Спочатку об'єкт може сприйматися на рівні звичайного чуттєвого споглядання, потім відбувається процес формування «фаз естетичного переживання» [6, 19]. Поштовх до процесу естетичного переживання дають попередні емоції, породжуючи стан збудження, здивування, викликаний якістю предмета, що формує бажання пізнання його і поступово сприяє переходу до складного, багаторівневого естетичного переживання.

Велику роль в естетичному розвитку дітей молодшого шкільного віку відіграє образотворче мистецтво. Це галузь духовного життя людей, в якій завжди знаходять вираз їх почуття, думки, інтереси і переконання. Фарбами і лініями вони передавали своє уявлення про життя і смерть, про добро і зло, про минуле і сучасне, свої мрії про майбутнє.

Твори мистецтва відтворюють в образній формі істотні, типові сторони предметів і явищ дійсності. У художніх полотнах світ відтворюється в його видимих проявах, доступних зоровому сприйманню. Як свідчать експериментальні психологічні дослідження, близько 70% усієї інформації людина сприймає органами зору. Тому естетичному сприйманню творів образотворчого мистецтва у практиці шкільного навчання надається істотного значення. Зважаючи на це, естетичне виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва повинно стати складовою процесу навчання школярів. Відповідну методику проведення уроків образотворчого мистецтва не можна розглядати без елементів теорії і практики естетичного виховання та розвитку естетичних уявлень учнів. аналіз змісту художньо-естетичної освіти і виховання в різних країнах дає підстави для висновків щодо провідних світових тенденцій у цій галузі, до яких належать: підвищення ролі та статусу мистецтва у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів; вивчення різних видів мистецтв (поліхудожня освіта і виховання), орієнтація на створення інтегративних курсів,особливо у молодших класах школи; охоплення художньо-естетичним вихованням усіх ланок школи з пріоритетним значенням початкової художньої освіти; поширення міждисциплінарних зв'язків у межах не тільки художньо-естетичного та спорідненого гуманітарного циклів, а й з іншими - так би мовити віддаленими предметами; використання мистецтва і як засобу розвитку спеціальних художніх здібностей та мислення, і як універсального способу стимулювання творчого потенціалу особистості. Актуальність та недостатня розробленість проблеми й зумовили вибір теми курсової роботи.

2. Методика формування в учнів естетичної свідомості та художньо-естетичного смаку

2.1 Програмовий зміст

Навчальна програма «Образотворче мистецтво» реалізує вимоги освітньої галузі «Мистецтво» (змістова лінія «Образотворче мистецтво») Державного стандарту початкової загальної освіти та гармонійно поєднує навчально-виховний потенціал образотворчої культури з її естетично-мистецькою, зображально-моторною і творчо-діяльнісною складовими. Зміст програми ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, послідовності, наступності та неперервності змісту загальної мистецької освіти, єдності навчання і виховання. Диференціювання тем базується на принципах системності та циклічності подання матеріалу, що узагальнений в логічно-структурні блоки. Принципи поліхудожності, інтегративності та варіативності дають змогу вчителям повноцінно застосувати й адаптувати до даної програми свій творчий потенціал, педагогічний досвід, здійснювати диференціацію завдань, їхню інтерпретацію та аналіз, формувати інноваційні підходи та методи.

Метою художнього виховання засобами образотворчого мистецтва є формування і розвиток в учнів комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі опанування художніх цінностей та способів художньої діяльності шляхом здобуття власного естетичного досвіду.

Головними завданнями курсу є:

формування:

- емоційно-естетичного досвіду учнів, культури почуттів, елементарних світоглядних орієнтацій та оцінних суджень, основ національної та громадянської свідомості;

- особистісно-позитивного, художньо-естетичного сприйняття дійсності на основі емоційно-чуттєвого досвіду, здатності до художнього мислення та творчої активності;

- художньої компетентності учнів у процесі засвоєння основ образотворчої грамоти;

- елементарних умінь та навичок використовувати художні техніки та матеріали, засоби художньої виразності у власній творчій діяльності;

розвиток:

- чуттєво-емоційної сфери, здатності розуміти та інтерпретувати твори мистецтва (у відповідності до вікових можливостей), оцінювати естетичні явища;

- універсальних особистісних якостей та здібностей: образного мислення, уяви, фантазії, спостережливості, зорової пам'яті, художнього смаку та сприйняття кольору, форми, ритму, фактури поверхні тощо;

- художньо-практичних умінь, навичок та вміння використовувати набуті знання у самостійній художній діяльності;

засвоєння учнями:

- початкових знань про образотворче мистецтво та його роль у житті суспільства, культурному середовищі;

- основних понять з курсу образотворчого мистецтва через сприйняття композиції, форми, кольору, об'єму, простору, руху тощо;

- елементарних знань про специфіку художньо-образної мови різних видів образотворчого мистецтва та виражальні можливості художніх технік і матеріалів.

Умовою успішної реалізації завдань програми є:

- залучення учнів засобами образотворчого мистецтва до національної та світової культур;

- формування позитивного ставлення до світу на основі емоційно-чуттєвого досвіду та залучення до художньо-творчої діяльності шляхом опанування основних правил-понять на чуттєвому рівні;

- розвиток чуттєво-емоційної сфери учнів, художньо-образного мислення, потреби і здатності до художньо-творчої самореалізації;

- спонукання до необхідності вносити елементи краси в побут, природу, стосунки з однолітками, дорослими.

Програма передбачає такі основні види художньої діяльності учнів на уроках, як сприймання (естетичне сприймання дійсності та сприймання творів мистецтва) та практична художня діяльність (репродуктивно-творча і творча).

Сприймання передбачає розвиток естетичного сприйняття, вміння помічати красиве у навколишньому середовищі, емоційно відгукуватися та усвідомлювати красу, здатності до співпереживання; формування вміння висловлювати естетичне ставлення до творів мистецтва, оцінювати їх та інтерпретувати у відповідності до вікових можливостей.

Практична художня діяльність у початковій школі має пропедевтичний характер і передбачає ознайомлення з різноманітними художніми матеріалами й техніками та включає роботу за зразком, з пам'яті, з натури, за уявою на площині та в об'ємі.

Структура програми базується на засадах особистісно орієнтованого навчання і побудована за концентричним принципом вивчення навчального матеріалу, який допускає повторне вивчення окремих тем і понять змістової лінії у кожному наступному році навчання з розширенням змісту й поглибленням рівня його викладу.

Основним видом домашніх завдань з предмета мають бути завдання на сприймання та інтерпретацію рукотворної та природної краси, творів мистецтва у навколишньому світі.

Комп'ютерне забезпечення, при виконанні окремих творчих завдань, бажано користуватися растровими програмами типу Corel Photo-Paint та Painter. Методикою програми передбачено гармонійне поєднання в структурі уроку різноманітних видів діяльності та видів мистецтва (музика, поезія тощо). Окрім внутрішньої галузевої інтеграції, доцільно використовувати міжпредметні зв'язки й з іншими галузями: «Технології», «Мови і літератури», «Природознавство», «Суспільствознавство», «Математика», «Здоров'я і фізична культура». У школах, які мають необхідне комплектування.

Особливу увагу на уроках образотворчого мистецтва слід приділяти збереженню психічного та фізичного здоров'я дитини.

2.2 Види мистецтва та їх класифікація

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

- просторові мистецтва - архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

- часові мистецтва - радіо, музика, література;

- просторово-часові - кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють:

- слухові - музика, радіо;

- зорові - архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія;

- зорово-слухові - театр, кіно, відеогра.

Ця класифікація не є універсальною, оскільки з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також в мистецтві слова зображення літер набуло самостійного естетичного значення - мистецтво каліграфії в Східних цивілізаціях. У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може користуватися:

- знаками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка; література, акторське мистецтво);

- знаками не зображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець);

- знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному - пісенному й актерсько-танцювальному - пантомімічному синтезу.

Також мистецтва можна класифікувати за використовуваними матеріалами:

- традиційні й сучасні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс, хімічні матеріали, продукти серійної індустрії й т.д.) - архітектура, скульптура, живопис і т. д.;

- сучасні способи зберігання інформації (сучасна електротехніка, цифрові обчислювальні машини) - медіа мистецтво;

- звук (чутні коливання повітря) - музика;

- слово (одиниця мови) - література;

- людину-посередника - актор, клоун тощо.

Одним із перших до класифікації мистецтв звернувся поет Горацій: писав, що поезія - це живопис, що говорить, а живопис - німа поезія. Більш ніж 2000 років таке визначення вважалося вичерпним. У XVIII ст. Лессінг у трактаті «Лаокоон» звернув увагу читача на те, що один і той самий образ не може бути однаково зображений у різних видах мистецтва.

Жахливе, страшне в слові впливає на читача, але скульптор не може передати всю послідовність подій, тому має обирати момент, який поєднає в собі передуючі й подальші події. Скульптурна статуя «Лаокоон» зображує різні стадії боротьби людей із чудовиськом, останню з яких демонструє сам давньогрецький жрець. Скульптор завжди залишає надію на розв'язку драматичної ситуації, тому що це складає динамізм композиції.

Словесне мистецтво зображує всі події по черзі, в окремих деталях, та це не створює враження краси. Для подолання цих складнощів талановитий автор залишає місце фантазії читача. У літературному творі не сказане, пропущене може важити більше, ніж детальний опис стану головного героя.

Один з варіантів класифікації видів мистецтв представив німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Критерієм виступає співвідношення ідеї й форми твору:

1). Символічна форма - ідея виступає в абстрактній односторонній формі. Характерно для мистецтва народів Стародавнього Сходу. Найбільш розвинутою на цій стадії виступає архітектура (її матеріал - неорганічна природа):

2). Класична форма - ідея досягає належної конкретності, знаходиться в гармонії з формою. Мистецтво античної Греції, втілюється в скульптурі;

3). Романтична форма - світ душі святкує перемогу над зовнішнім світом. Дух звільняється від чуттєвої оболонки, переходить у нові форми самопізнання - релігію, філософію. Це характеристика сучасного Гегелю європейського мистецтва, на цій стадії, за думкою філософа, відбувається розпад мистецтва. Лідируючими виступають живопис, музика, поезія (їхній матеріал: фарби, гра світла - для живопису, звук - для музики, звук як смисл - для поезії).

Роди, види, жанри - це формально-змістовні категорії, класифікація видів мистецтва подібна до живого організму, що постійно розвивається й змінюється. Розвиток мистецтва відбувається шляхом подолання жанрових меж, тому при аналізі конкретного художнього твору треба звертати увагу на історичну епоху, в яку воно було створено.

Естетичні принципи й можливості видів мистецтва.

Зображувальне мистецтво.

Зображувальне мистецтво - вид творчої діяльності, що відтворює дійсність за допомогою образів, що сприймаються за допомогою зору. Об'єднує живопис, графіку, скульптуру, каліграфію.

Живопис - зображення на площині зовнішнього світу, що перетворено творчою уявою художника. Поділяється на станковий живопис та монументальний. До монументального живопису відносяться фреска, мозаїка, вітраж, що, в основному, створюються на історичну, релігійну або міфологічну тематику. Станковий живопис поділяється на портрет, пейзаж, натюрморт, картини на побутову тематику. Панорама відноситься до монументального живопису, але включає в себе й елементи станкового живопису. Треба пам'ятати, що будь-яка класифікація на абстрактному рівні недостатня, деякі явища виходять за її межі. Наприклад, мозаїки й фрески можуть носити й камерний характер.

Виділяють різні техніки живопису - олійний живопис, темпера, емаль, пастель, туш, енкаустика, акварельний живопис та ін.

Графіка - вид зображувального мистецтва, що використовує в якості основних зображувальних засобів лінії, штрихи, плями, що наносяться на папір, картон. Колір може застосовуватися, та грає в графіці додаткову роль. Виділяють станковий малюнок, книжкову мініатюру, журнальну, газетну графіку, прикладну (плакат, реклама), а також комп'ютерну графіку. Виділяють унікальні малюнки (існують в єдиному екземплярі) й друкарську.

Скульптура - вид зображувального мистецтва, твори мають об'ємний вигляд, в якості матеріалу використовують мармур, бронзу, глину, лід і т.д. В круглій скульптурі виділяють статуетку, бюст, статую, скульптурну групу. Рельєф - скульптурне зображення, розташоване на плоскості (виділяють горельєф та барельєф). Головні жанри скульптури - портрет, історичні, міфологічні, релігійні зображення, анімалістичний жанр. Монументальність - одна з можливостей скульптури, що забезпечує її синтез з архітектурою (наприклад: гробниця Медичі у Флоренції Мікеланджело Буонарроті, в якій розташовано портретні зображення, алегоричні статуї «Ранок», «Ніч»). Виразні й зображувальні засоби скульптури - світло й тінь.

Музика.

Музика - вид мистецтва, в якому засобом втілення художніх образів є окремим образом організовані музичні звуки; реальність, що захоплено в емоційних переживаннях й передано через музичні звуки, в основі яких закладено узагальнені інтонації людської мови. Основними елементами є лад, ритм, темп, гучність, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія. Музика фіксується в нотному записі й реалізується в процесі виконання. Музику поділяють на світську й духовну, на інструментальну й вокальну. Музика розділяється на роди й види: опера,симфонія та ін.; на жанри - пісня, хорал, марш, сюїта, соната та ін. На відміну від живопису, схильна до абстрактного вираження. Музика безпосередньо впливає на почуття людини. Співвідношення звуків - мелодія - підкоряється математичним закономірностям.

Мистецтво слова.

Слово активує всі чуттєві реакції, може імітувати відчуття і т.д., та в цей же час слово має абстрактне значення. Живопис, скульптура використовують не конвенційні знаки, а мистецтво слова - конвенційні (через це І. Кант, Г.В.Ф.Гегель розмішують його на верхівку своєї класифікації мистецтв). Коли слово промовляють, воно набуває й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет, письменник може створити художній образ кількома деталями.

Роди й жанри художньої літератури: епос (поема, епопея, легенда, казка, дума), лірика (гімн, ода, елегія, мадригал, епіграма, епітафія) й драма (філософська, історична, любовна і т.д.). Деякі жанри складно віднести до одного з родів літератури (балада, байка - в них головна дія, проте важливу роль грає й настрій). В епоху класицизму літературні жанри поділялися на «високі» (епопея, ода, трагедія) та «низькі» (бурлеск, драма, комедія). В радянський період «вищим» жанром вважався роман-епопея.

Театр.

Театр - форма виконавчого мистецтва, в якому головним засобом виразності є акторська гра (актор втілює задум постанови). Театр - вид колективної творчості, що об'єднує зусилля режисера, драматурга, акторів, художників, костюмерів і т.д. Твір театрального мистецтва - це спектакль. Театр поділяється на комедію (любовна, соціальна, сатирична, comedia del' arte), трагедію й драму (історична, любовна, психологічна, документальна, політична, філософська).

Кіно.

Кіномистецтво - синтетичний вид мистецтва. Поява кіномистецтва зумовлена досягненнями науки й техніки в області оптики, хімії, електро- й фототехніки, фізіології зору (відкриття можливості сітківки ока на 1/10 секунди зберігати зображення). Також появу й розвиток кіно стимулювали соціальні особливості новішого періоду історії: потреба в художньому осмисленні дійсності, загальний ріст динаміки життя і т.д. Передумовою кіно став також роман Нового часу (поєднував бачення дрібних подробиць з епічним охватом дійсності; виділення загального й крупного планів - в творчості Оноре де Бальзака, Стендаля, Ф.М.Достоєвського); акторська гра - відкриття Станіславським зв'язку між внутрішнім станом людини й фізичною дією; будова внутрішньої композиції в живописі. Кіно захоплює життя в усьому його естетичному значенні. Час є засобом виразності для кіно. Основи художньої мови кіно - монтаж, ракурс (зміна кута зору на подію, що фіксується кінокамерою), план (загальний, середній, крупний).

Кіно поділяють на документальні й художні. Жанри художнього кіно - кінокомедія, драма, мелодрама, епопея та ін.

2.3 Розкриття естетичних властивостей в навчально-виховному процесі

Основні форми естетичної свідомості опосередковують естетичне відношення, що складається, до природи і коректують його відповідно існуючим соціально - культурним традиціям, проте, залежно від рівня загального розвитку особистості. Крім того, розвиненість естетичного сприйняття, переживання оцінки, смаку, естетичних мотивів і потреб, естетичного ідеалу і їх вищого узагальнення - системи поглядів визначають рівні розвитку естетичного відношення в цілому і до природи зокрема. Їх активізація необхідна як в процесі учбового пізнання, так і під час навчальних та позанавчальних заняттях з тематики «Природа і краса», і в позашкільних формах залучення до природи. Але найбільш доцільна систематична постановка естетичних акцентів в ході вивчення учбової теми на уроках або в процесі ознайомлення учнів з природним об'єктом (явищем), в загальних бесідах, направлених на оцінку естетичних особливостей навколишнього середовища. Йде осмислення накопичених вражень, оцінок, освоєння знань, починається проста систематизація, аналіз, узагальнення, формування понять і думок про природні явища. На цьому етапі безпосередні емоційно-естетичні оцінки явищ поєднуються з пробудженням інтелектуального, естетично забарвленого відчуття здивування у зв'язку з самим актом пізнання, розкриття таємниць природи. Для учнів немає природи як цілого - вона «розібрана» різними навчальними предметами. І тому, у молодших класах учні вже не мають цілісного, емоційного відношення до природи. Тут для формування етично-естетичного відношення до природи, при розширенні діапазону шкільної науки і об'єму знань, що нагромаджуються, необхідне систематичне збагачення уявлень, вражень про естетичні властивості природи. В молодших школярів важливо будити: здатність оцінити естетичні риси окремого явища або його елементів; смак до оцінки естетичних властивостей даної науки, самого процесу пізнання, учбово-трудових та інших видів діяльності, пов'язаних з природною дійсністю. Треба прагнути до розвитку уявлення про цілісну естетичну картину світу, до естетичних оцінок власної діяльності і відношення до природи.

Педагогічні можливості розкриття краси і цінності природи обумовлені в першу чергу загальними науковими характеристиками природи і її естетичних властивостей, що даються рядом наукових дисциплін (зокрема, філософією, екологією, естетикою, педагогікою та іншими).

Критерій досконалості по відношенню до властивостей об'єкту встановлений в основу естетичної оцінки природних явищ. Стосовно живої природи, цей критерій отримує інші відтінки: оцінка досконалості і розквіту життя в кожній формі і явищі, визнання духовних і матеріальних цінностей природи як найбільшого надбання, скарбу людства. Без ухвалення природи як цінності, всяка діяльність по відношенню до неї, прояв будь-якої потреби носитиме буденний характер. Важливо попередити виникнення подібного відношення до природи інакше, сформувавшись і закріпившись, воно перейде в переконання і поведінку соціально не прийнятні і навіть загрозливі існуванню конкретних природних об'єктів.

Необхідно сформувати у молодших школярів цілісне, етично - естетичне відношення до природи, направлене на її збереження і збагачення.

Перед вчителями стоїть складна задача - освоїти не тільки особливості естетичних і художніх об'єктів, але так само зміст і ознаки основних естетичних понять, знайти оптимальні прийоми розкриття їх рис для учнів, навчити їх усвідомленому сприйняттю понять. Необхідно підкреслити, що поняття «естетичне» містить в собі «не повсякденність, піднесеність відчуття, що розкриває світ під кутом зору його досконалості». Проте сьогодні в навчально-виховному процесі ще не одержав послідовного віддзеркалення естетичний зміст тієї або іншої сторони дійсності навчання в шкільному курсі. Деякі педагоги, керовані естетичним вихованням школярів, не завжди орієнтуються у визначенні основних ознак естетичного. Таким чином важливо підкреслити моменти визначаючі суть естетичного:

- по-перше, при значенні зовнішніх форм явищ дійсності, сприйманих зором, дотиком, слухом людини, оцінка виразності їх обумовлена єдністю сприйнятої органами чуття форми і її внутрішнього (виразного) змісту, призначення;

- по-друге, момент безкорисливого споглядання, а так само милування, щоб не тільки пережити задоволення від зустрічі з явищем, що вразило нас, але і зберегти його для інших людей, перешкодити тому, хто готовий знищити його, завдати йому шкоди.

Сутність безкорисливого споглядання - в достовірно людському збагненні характеру цього явища, його неповторності, його виразності, в передбаченні його подальшої долі, нарешті, у відчутті відповідальності людини за те, щоб це явище збереглося і могло принести радість пізнання дивовижного іншим людям. Це особливо актуально для нашого часу, коли навіть в природних заповідниках доводитися робити спеціальні маршрути в стороні від достовірно рідкісних і цінних пам'ятників природи, бо їм загрожує небезпека з боку «диких» туристів.

По-третє, слід пояснити, що в поняття «виразність» входять поняття «прекрасне», «красиве» (тобто вчинене, відповідно ідеалу), що складає тільки частину уявлень про естетичне. Найкрасивіша і привабливіша зовні, вибрана зі всього об'єму естетичних багатств природи, охоплює обмежене число явищ і об'єктів. Виразність же включає все різноманіття природи, форм її існування і може торкатися як цілого об'єкту, так і деяких його сторін, проявів, моментів буття, які не є саме «красивими».

По-четверте, поняття виразності природи дає уявлення про її загальну цінність для пізнання, її впливу на самопочуття людини (як підбадьорюючого, так і пригноблюючого), тобто йдеться і про вплив природи на переживання, поведінку людини, у тому числі і на естетичні і морально-вольові прояви.

Таким чином, розкриваючи молодшим школярам можливості естетичного освоєння природного світу, слід привчати їх уважно вдивлятися в зовнішній вигляд того або іншого явища, оцінювати його особливості, ознаки, форму і колір, відчутні і звукові характеристики, будову, інші особливості, визначати можливість віднесення до них тих або інших естетичних понять, характеризувати естетичну цінність їхнього, значення змісту для духовного самопочуття людини. Цінний так само педагогічний розбір не естетичної поведінки людини по відношенню до даних явищ і об'єктів природного світу. В певному значенні ми можемо говорити про виразність естетичної картини світу і образу кожного природного явища.

2.4 Естетичне виховання учнів. Шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів з досвіду вчителів

Одним із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості є її естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є естетика-наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і естетична поведінка школяра.

Естетична свідомість - форма суспільної свідомості,що реалізується як художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання,оцінки,смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах. Формується вона на основі естетичної практики упродовж історичного розвитку суспільства. Важливими її елементами є естетичні почуття - особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва; естетичний смак - здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного; естетичний ідеал - уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється. Саме вони обумовлюють естетику поведінки особистості - ознаки прекрасного у вчинках і діях людини (ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти і сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може бути байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому важливо, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції, тому виховання має створювати сприятливі для формування емоційної сфери учнів умови,адже багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство. Не менш важливе формування їх здатності повноцінного сприймання творів мистецтва. Для цього учням необхідна елементарна теоретична підготовка. Це має особливе значення при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки, естетичний ідеал, розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи його порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона відповідно оцінює його. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислитель ні операції.

Одночасно з розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності, адже людина повинна не лише милуватися красою природи, пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки - акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела:

а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини, природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, « домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку;

в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К.Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається на сам перед розумом. Тому література є важливим засобом розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літературу, музику, образотворче мистецтво, танець);

г) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхів в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій;

д) природу, її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живі і не живій природі;

е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їхніх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість часто є предметом обговорення з учнями;

є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Особливим чинником естетичного виховання є природа. Як зауважував В. Сухомлинський, у процесі виховання учні повинні зрозуміти, що природа не може бути тільки об'єктом людського впливу - вона є рівноправним суб'єктом плідної взаємодії. Основою екологічного виховання він вважав розуміння взаємозумовленості всього живого на планеті. Розглядаючи квітку, пелюстку, крильця метелика, пушинку тополі, дитина не повинна забувати глобальну істину: природа - єдине ціле, якому притаманна своя гармонія взаємозв'язків і залежностей. Вона - джерело і суть нашого життя, яке не можна відокремити від людини.

Сповідуючи принцип єдності краси і добра («Корінь, джерело доброти - в творенні, творчості, в утвердженні життя і краси. Доброта нерозривно пов'язана з красою»), В.Сухомлинський вважав красу гімнастикою душі, здатною виправляти дух, совість, почуття і переконання. Він був проти того, щоб дитяче ставлення до природи мотивувалося страхом заборони, і намагався вивезти вихованців на рівень естетичного освоєння навколишнього світу. Його педагогічна стратегія сприяла естетичному мотивуванню почуття екологічної цінності природи в структурі свідомості особистості.

Одним з головних шляхів естетичного виховання є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи. Учителі влаштовують подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства,мандрівки в історії тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На таких уроках учні не лише здобувають теоретичні знання з певних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності.

Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики полягає в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення мають естетика праці учнів і продуктів праці, вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, театрах. Розширювати і поглиблювати свої естетичні звання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних та художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру створюють сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Для забезпечення ефективності естетичного виховання необхідні такі умови:

- створення в школі та сім»ї естетично привабливої обстановки;

- звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та обрядів;

- висока естетична культура виховних заходів;

- широке залучення учнів до гуртків художньої самодіяльності, участі у конкурсах та олімпіадах естетичного спрямування;

- висока естетична культура педагогів і вихованців в їх зовнішньому вигляді та поведінці;

- взаємодія школи, сім'ї, позашкільних закладів, закладів культури, засобів масової інформації тощо.

Освітня галузь «Мистецтво» у початковій школі є однією з ланок неперервної мистецької освіти, що логічно продовжує дошкільну освіту, створює базу для успішного опанування учнями художніх компетенцій основної школи.

Виховне значення в житті дитини має практично все: вигляд класного приміщення, охайність вчителя, форма особистих відносин і спілкування, умови праці і розваг - все це або привертає дітей, або відштовхує. Завдання полягає не в тому, щоб дорослі організували для дітей красу навколишнього середовища, в якому вони живуть, вчаться, працюють, відпочивають, а в тому, щоб залучити всіх дітей в активну діяльність по творенню і збереженню краси. Передові педагоги розуміють, як важливо поєднувати в процесі естетичного виховання всю сукупність різноманітних засобів і форм, що будять і розвивають в школярів естетичне відношення до життя, до літератури і мистецтва, історії та культури. В школі увага повинна звертатися не тільки на зміст шкільних предметів, але і на засоби дійсності, на чинники, що роблять вплив на естетичний розвиток особистості. Одним з таких чинників є естетизація середовища.

...