Запровадження компетентнісного підходу в сучасну школу

Размещено на http:www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти

1.1 Компетенція і компетентність особистості - мета сучасної школи

1.2 Реалізація компетентнісного підходу в навчально-виховному процесі

Розділ ІІ. Система діяльності вчителя початкових класів з реалізації компетентнісного підходу у навчально-виховному процесі

2.1 Реалізація компетентнісного підходу на уроках української мови

2.2 Реалізація компетентнісного підходу на уроках математики

2.3 Читацька компетентність учнів

2.4 Впровадження компетентнісно орієнтованого навчання в навчально-виховний процес

2.5 Формування ключових компетенцій учнів засобами інформаційно-комунікаційних технологій

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Завдання школи - навчити жити. Ми повинні виховувати людину, здатну створити своє власне життя, здатну до самовизначення. Учні, які раніше озброювались лише системою знань, умінь і навичок, нині повинні бути підготовлені до життєдіяльності, здатні активно і творчо працювати, діяти, саморозвиватися та вдосконалюватися інтелектуально, морально і фізично. А це, фактично, і є виконання Закону України «Про Освіту», де говориться: «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей; формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [8, 451]».

Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті визначила, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості [14].

Сьогодні відбувається модернізація освіти, методологічна перебудова навчального процесу на принципах гуманізації і демократизації, спрямування її на особистісний розвиток молодших школярів, формування в них основних компетентностей, в тому числі і компетентну орієнтацію в інформаційному світі та використання її для загального розвитку дитини.

Одним із шляхів оновлення змісту освіти та узгодження його з сучасними потребами є створення нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти, оновлення навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм та методів навчання, орієнтованих на набуття учнями ключових і предметних компетентностей та на створення ефективних механізмів їх реалізації.

Джон Равен пише: «Суспільство потребує нових переконань і очікувань. Але їх не можна розвивати безвідносно до особистих систем цінностей, і система освіти, шкільної та соціальної, повинна це враховувати. Ті, хто зацікавлений у розвитку компетентності, зобов'язані допомогти людям замислитися про те, як повинні функціонувати організації і як вони функціонують насправді, задуматися про свою роль і про роль інших людей у суспільстві[7, с. 74-75]». компетентнісний підхід школа

У «Рекомендаціях з освітньої політики» як стратегічний напрямок зазначено: «Сьогодні актуальності набуває поняття компетентностей, що пов'язано з багатьма чинниками, оскільки компетентності… є тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня - випускника до життя, його подальшого розвитку й активної участі в житті суспільства [21]».

На думку сучасних педагогів, саме набуття цих життєво важливих компетентностей дає людині можливість орієнтуватись в сучасному суспільстві, формує здатність особистості швидко реагувати на запити часу. «Навчання як процес реалізує дві основні людські потреби: перша - це знання світу, нагромадження відомостей про нього; друга - пізнання й формування власної особистості, розвиток інтелектуальних та емоційних якостей, уміння застосовувати свій розум» - твердить В. Микитюк [13].

Актуальність. Актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Тому, як вважає І.Єрмаков, у сучасності «мова йде про життєву, компетентнісну педагогіку, яка сприяє розкриттю сутнісних сил учня, розвитку в нього ключових компетенцій. Вона твердить, що зростаюча людина повинна сама себе створити, осмислити своє життя, оволодіти мистецтвом життєтворчості, а педагог виступає як архітектор гідного людини способу та стилю життя, що допомагає дитині у виборі компетентного життєвого шляху, у філософському осмисленні екзистенційних проблем, усвідомленні ціннісних пріоритетів, пошуку шляхів у ефективному життєздійсненні та розв'язанні складних життєвих проблем[11, 47] ».

Проблема реалізації компетентнісного підходу в процесі навчання учнів початкової школи зумовлена реформуванням початкової освіти на нових концептуальних засадах у зв'язку з новими цілями, поставленими суспільством перед загальною середньою освітою на сучасному етапі його розвитку.

Отже, в сучасній освіті актуальним є перехід до компетентнісно орієнтованого навчання та виховання, упровадження нових ефективних педагогічних технологій, інтерактивних методів навчання. Першорядним завданням учителя є створення умов для формування творчої, компетентної особистості, здатної реалізувати свій потенціал в суспільстві.

Метою випускної роботи є науково - теоретичне осмислення й узагальнення практичних підходів учителя до реалізації компетентністного підходу вчителя початкових класів в організації навчальної та позанавчальної діяльності.

Завдання випускної роботи:

- розглянути основні аспекти компетентнісного підходу;

-обгрунтувати актуальність і значимість формування ключових компетентностей в галузі теорії і практики сучасної школи;

- довести необхідність забезпечення компетентнісного підходу до організації навчально-виховної роботи в умовах реформування освіти.

Структура й обсяг: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

У вступі розкрита актуальність вибраної теми, сформульовані цілі і задачі роботи, дається короткий обзор літератури. В першому розділі висвітлюються теоретичні аспекти компетентності особистості, розкриваються значення понять «компетенція» та «компетентність». В другому розділі мною розкриті сучасні підходи до навчання, показані шляхи реалізації компетентнісного підходу в організації навчально-виховної діяльності.

Сучасні дослідники приділяють значну увагу теоретичним і практичним пошукам, пов'язаним з підготовкою комунікативно компетентного випускника (О. Біляєв, С. Караман, Л. Мацько, Л. Паламар, М. Пентилюк, М. Плющ, О. Семеног, В. Тихоша, В. Цимбалюк); визначенню принципів, форм, методів і прийомів навчально-виховного процесу в школі, спрямованих на формування комунікативної компетентності випускника загальноосвітньої школи (О. Біляєв, Т. Донченко, М. Пентилюк, К. Плиско, Т. Симоненко, В. Шляхова та ін.). Орієнтація на компетентнісний підхід у визначенні цілей освіти є головною в роботах вітчизняних дослідників Л.І.Ломако, В.Раєвського, Г.Токмань, російських - І.Дахіна, М.Скаткіна, А.Хуторського.

Як відмітила академік АПН України О.Я. Савченко, якість початкової освіти визначається не лише засвоєнням учнями предметних компетентностей, а й ключових, які мають бути найважливішим особистісним надбанням кожного випускника початкової школи [20].

Запровадження компетентнісного підходу в європейську освіту стартувало ще у 1996 році. В доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти для ХХІ століття „Освіта. Прихований скарб” було сформульовано чотири принципи, на яких має базуватися освіта: навчитися жити разом, навчитися отримувати знання, навчитися працювати, навчитися жити (змістовно, достойно). Ці принципи було розвинуто у подальших тривалих дослідженнях. Їх результати висвітлено у доповіді ради Європи „Ключові компетентності для Європи”(2006), у якій стрижневою ідеєю є центрованість на практикоорієнтованих результатах усіх ланок освіти, переосмислення ролі знань (найважливіше для учня „знаю, як” , ніж „знаю, що”).

Державний стандарт початкової загальної освіти ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів [6].

Вважаючи компетентнісний підхід перспективним щодо розробки змісту освіти, оскільки він може надати йому діяльнісної і практикоорієнтувальної спрямованості, О.М.Новіков водночас застерігає від його абсолютизації. Застереження пов'язується з тим, що компетентнісний підхід може продуктивно охоплювати лише суб'єктивний аспект змісту освіти, а не весь зміст в цілому. «Цей підхід, - наголошує учений, - базується на концепції компетенцій як основі формування в учнів здібностей розв'язувати важливі практичні задачі і виховання особистості в цілому [15, с.58]».

Узагальнюючи результати дискусії українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті, О.І.Пометун констатує: «Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності і поведінкові моделі особистості[17, с.66] ».

Формування компетентностей нерозривно пов'язане з певним типом організації знань. Адже справа не в обсязі знань, не в їх міцності, а «в тому, як організовані індивідуальні знання, наскільки вони надійні як основа для прийняття ефективних рішень відносно тієї чи іншої конкретної ситуації», - наголошує М.А.Холодна [23].

Н.М.Бібік вважає, що компетентний підхід є методологічною основою модернізації загальної початкової освіти, і вказує на необхідність оволодіння компетентністю всіма суб'єктами цього процесу, перегляду поглядів на технології навчання [3].



Розділ І. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти

1.1 Компетенція і компетентність особистості - мета сучасної школи

Характеризуючи парадигму сучасної освіти (діяльнісно-ціннісну) і відповідну їй модель освітньо-виховного процесу (антропоцентричну), М.В.Алєксєєв виділяє ключові поняття компетентнісного підходу - це компетенція і компетентність [1].

Питання компетенцій і компетентності особистості є досить розробленим у науковій літературі; на основі аналізу літератури робимо висновок, що компетенції - узагальнене поняття, комплекс різних компонентів: знань, умінь, навичок, установок, цінностей, ставлень, рис, - які дають змогу особистості ефективно виконувати певні функції відповідно до встановлених стандартів; а компетентність - інтегральна характеристика особистості, яка визначає її здатність вирішувати проблеми і типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, у різних сферах діяльності на основі використання знань, навчального досвіду відповідно до засвоєної системи цінностей.

Основна різниця між поняттями «компетенція» і «компетентність» полягає в тому, що перше визначається державою, певними установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності, а друге набувається в процесі оволодіння знаннями, вміннями, навичками (компетенціями) і вказує на здатність і нахил індивіда до виконання певного виду діяльності.

Дж. Равен, відомий дослідник у цій галузі, побудував модель із 143 елементів компетентностей. У інших наукових джерелах зустрічаємо авторські переліки ключових компетентностей, різні їх комбінації, які частково збігаються. Крім відомих із зарубіжної літератури ознак ключових компетентностей, які наведено у матеріалах Лісабонської конференції (РЄ), у працях Локшиної О.І., Овчарук О.В., Пометун О.І., відзначаємо ще такі, що характеризують їх якісну відмінність від узвичаєних - ключові компетентності пов'язують воєдино особистісне і соціальне в освіті, відображають комплексне оволодіння сукупністю способів діяльностей, що створює передумови для розробки індикаторів їх вимірювання; вони виявляються не взагалі, а в конкретній справі чи ситуації; набуваються молодою людиною не лише під час вивчення предметів, але й засобами неформальної освіти, впливу середовища тощо.

Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп'ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності[6].

Принципи компетентнісного навчання: науковість, емоційність, раціоналізм у методах і прийомах, діагностичність, інноваційність, інтерактивність, співтворчість.

У 2004 році робоча група Організації економічного співробітництва і розвитку відмітила, що компетентність члена сучасного суспільства має складну структуру, в якій виокремлюються ключові, галузеві і предметні складові.

На підставі міжнародних та національних досліджень в Україні виокремлюють п'ять наскрізних ключових компетентностей.

1. Уміння вчитися - передбачає формування індивідуального досвіду участі школяра в навчальному процесі, вміння, бажання організувати свою працю для досягнення успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінюванню.

2. Компетентність з охорони здоров'я пов'язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.

3. Загальнокультурна (комунікативна) компетентність передбачає опанування спілкуванням у сфері культурних, мовних, релігійних відносин; здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.

4. Соціально-трудова компетентність пов'язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; оволодівання етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності, функціонувальної грамотності; уміння організовувати власну трудову та підприємницьку діяльності; оцінювати власні професійні можливості, здатність порівнювати їх із потребами ринку праці.

5. Інформаційна компетентність передбачає оволодіння новими інформаційними технологіями, умінням відбирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її, використовувати джерела інформації для власного розвитку.

За визначенням А.В.Хуторського, компетентність означає володіння людиною відповідною компетентністю, що включає її особистісне ставлення до неї і предмета діяльності. За видами діяльності вчений виділяє ціннісно-смислову компетенцію, загальнокультурну, навчально-пізнавальну, інформаційну, комунікативну, соціально-трудову, компетенцію особистісного самовдосконалення. До формування усіх цих компетенцій має бути підготовлений професійно компетентний учитель [24, с.153-154].

Шишов С.Є. пропонує сукупність ключових компетенцій, як перелік певних дій чи вмінь, що на його думку, забезпечить їх універсальність [25].

Модель системи ключових компетенцій, розроблена І.А.Зимньою, утворена трьома групами, зокрема, компетенціями, що стосуються самого себе як особистості, взаємодії з іншими людьми і діяльності людини [9].

На орієнтувальну функцію предметних знань, а не вилучення їх із структури освіченості компетентної особистості вказує Д.Б.Ельконін. «Ми відмовляємося не від знань, як культурного предмета, - пише вчений, - а від певної форми знань (знань «про всяк випадок», тобто відомостей) [10, с.27]».

Таким чином, формування ключових компетентностей особистості розглядається як місія системи загальної середньої освіти у суспільстві знань та передумова самореалізації особистості у суспільстві, й одночасно як спроможність ефективно вчитися упродовж життя.

Основні ознаки ключових компетентностей: поліфункціональність (дозволяють вирішувати різноманітні проблеми повсякденного професійного чи соціального життя); надпредметність і міждисциплінарність (можуть бути застосовані не тільки у школі, а й на роботі, у сім'ї, у політичній сфері); багатомірність (уключають розумові процеси, інтелектуальні вміння, творчі відкриття); зумовлюють потребу в інтелектуальному розвитку (абстрактне мислення, критичне мислення, само рефлексія, визнання власної позиції, самооцінка).

А.В.Тихоненко пропонує технологію формування ключових компетенцій молодших школярів. На її думку, ключовими словами в характеристиці компетенцій є слова шукати, думати, співпрацювати, братися за справу, адаптуватися. Вона розшифровує ключові слова у характеристиці компетенцій стосовно до системи початкової освіти:

- шукати: опитувати оточення; консультуватися у вчителя; отримувати інформацію;

- думати: встановлювати взаємозв'язки між минулими і справжніми подіями; критично ставитися до того чи іншого вислову, пропозицією; вміти протистояти непевності та складності; займати позицію в дискусіях і виробляти свою власну думку; оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, а так само з навколишнім середовищем; оцінювати твори мистецтва і літератури;

- співпрацювати: вміти працювати в групі; приймати рішення; залагоджувати розбіжності і конфлікти; домовлятися; розробляти і виконувати взяті на себе обов'язки;

- прийматися за справу: включатися в роботу; нести відповідальність; увійти в групу або колектив і внести свій вклад; довести солідарність; організовувати свою роботу; користуватися обчислювальними і моделюючими приладами;

- адаптуватися: використовувати нові технології інформації та комунікації; стійко протистояти труднощам; знаходити нові рішення.

Враховуючи сучасну соціально-економічну ситуацію, стан справ у розвитку змісту освіти, Алевтина Володимирівна констатує, що становлення системи початкової освіти неможливе без розвитку названих ключових компетенцій [21].

Компетенція не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. У процесі вивчення окремих предметів певної галузі формуються предметні компетенції. Предметна компетенція - це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь і навичок із певної галузі знань відповідно до життєвої ситуації. На відміну від традиційного оволодіння знаннями, компетенція - здатність діяти на основі отриманих знань і умінь. Предметні компетенції складають основу для формування ключових компетентностей, які є важливим результатом якості навчально-виховного процессу.

Для теорії і педагогічної практики доречним є встановлення відмінностей між компетенцією взагалі й компетенцією освітньою. Необхідність розрізнення їх А.В.Хуторський пояснює так: «Компетенція для учня - це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Адже в період навчання в учня формуються ті або інші складові «дорослих» компетенцій, і, щоб не готуватися до майбутнього, але й жити в теперішньому, він освоює ці компетенції з освітньої точки зору [24, с.152]».

1.2 Реалізація компетентнісного підходу в навчанні

Формування особистості молодшого школяра в умовах впровадження компетентнісного підходу є актуальною проблемою освітньої практики. Це пов'язано з тим, що, по-перше, необхідно визначити набір компетентностей, можливих у цьому віці, по-друге, виявити механізми впровадження компетентнісного підходу в діяльність учнів і педагогів.

Проаналізувавши літературу, я визначила для себе наступне тлумачення поняття компетенції, як структурної одиниці освітньої компетентності в початковій школі: « Компетенція - це ті знання, вміння та навички, якими молодший школяр оволодіває в початковій школі і використовує їх у всіх сферах своєї подальшої життєдіяльності».

Найважливішою частиною даного визначення не є його перша частина, яка так часто зустрічається у всіляких джерелах і на яку багато дослідників роблять більшій ухил у своїх роботах. Найважливішою частиною даного визначення є його друга частина, яка і відрізняє компетентнісний підхід від інших освітніх підходів, чільною метою яких є саме набуття дитиною знань, умінь і навичок.

Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях [12].

Компетентнісний підхід до навчання - це спрямованість навчально-виховного процесу на формування і розвиток в учнів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати проектну діяльність. Він передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи учнів.

Українські вчені визначили такі ключові компетентності: уміння вчитися (самоосвітня), здоров'язберігаюча (психофізіологічна), загально- і полікультурна, громадянська (суспільно-правова), підприємницька (основи економічної культури), соціальна, інформаційна, комунікативна. Кожна ключова компетентність дає учням „ключ” для розв'язання широкого кола навчальних і життєвих завдань, тому вони формуються на міжпредметній основі.

Ключова компетентність уміння вчитися виявляється у здатності учня організовувати і контролювати свою навчальну діяльність.Ця компетентність реалізується на уроках шляхом формування мотивації навчання і здатності:

- організовувати свою працю для досягнення результату;

- виконувати розумові операції й практичні дії;

- володіти умінням навчати самоконтролю та самооцінки.

Самоосвітня компетентність є однією з ключових компетентностей, що формуються у процесі навчання та виховання школярів. Систематично залучаючи дітей до навчально-пошукової розумної самоосвітньої діяльності можна сформувати такі важливі якості, як творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках.

Слід виділити 4 основні напрямки навчальної самоосвітньої діяльності:

1) організаційний (уміння визначати мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати діяльність у колективній роботі);

2) практичний (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп'ютером та ін.);

3) інтелектуальний (бачити проблеми, обирати об'єкт досліджень, систематизувати ідеї);

4) психологічний ( докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію).

Умовою формування ключових компетентностей та підвищення виховної ролі засвоєння навчального матеріалу в школі є проблемний підхід до навчання, творчі самостійні роботи, елементи дослідницьких завдань, пізнавальні завдання.

Завданням учителя в процесі навчання стає заохочення активності вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотиваціі постійного самовдосконалення.

Активна діяльність - одна з основних умов формування компетентностей. Активність акумулює весь шлях розвитку особистості, концентрує увагу дітей на життєвих обставинах, стратегію виховання самостійного досвіду.

Суспільно-правова (громадянська) компетентність учня є основою його активної громадянської позиції, здатності до самореалізації в суспільно-політичному житті.

Комунікативна компетентність забезпечує знання та вміння об'єктивного сприйняття оточуючих, вибору адекватного стилю й тону спілкування, емоційної реакції на переживання інших людей, урахування особливостей особистості та психологічного стану співрозмовника. Комунікативна компетентність - це вміння спілкуватися.

Полікультурна (загальнокультурна) компетентність забезпечує оволодіння досягненнями культури, оцінювання творів літератури та мистецтва, формування загальнолюдських цінностей.

Інформаційна компетентність - уміння добувати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, володіння інформаційними технологіями.

Психофізіологічна (здоров'язберігаюча) компетентність - усвідомлення своїх психофізіологічних особливостей, уміння зберігати та зміцнювати здоров'я, підтримувати на належному рівні фізичний стан і забезпечувати досконалість свого зовнішнього вигляду.

Ключова соціальна компетентність передбачає здатність діяти в життєвих ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Для цього на уроках в учнів треба формувати здатність:

- продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді;

- виконувати різні соціальні ролі;

- брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання.

Всі ці види компетентностей передбачають наявність ініціативи, організаторських здібностей, високої свідомості та здатності адекватно оцінювати свої дії. Тому освітянам потрібно корегувати зміст, технології організації навчально-виховного процесу відповідно до вимог та потреб сьогодення.

Таким чином, компетентнісний підхід дозволяє:

- узгодити цілі навчання, поставлені педагогами, з власними цілями учнів. З кожним новим поколінням учнів значення цього моменту зростає, бо кожне нове покоління школярів стає все більш самостійним, більш незалежним від поглядів і суджень дорослих, здатним ставити власні цілі в житті;

- пдвищити рівень мотивації навчання, перш за все, за рахунок усвідомлення його користі для сьогодення і подальшого життя учнів;

- полегшити працю вчителя за рахунок поступового підвищення ступеню самостійності та відповідальності учнів у навчанні. За словами

Л.С. Виготського, «вчитель-рикши», який тягне весь навчальний процес на собі, має перетворитися на «вчителя-вагоновожатого», який тільки керує процесом навчання [4]. Більше того, на певному етапі самі учні стають помічниками та співробітниками вчителя у викладанні;

- розвантажити учнів не за рахунок механічного скорочення змісту, а за рахунок підвищення частки індивідуальної самоосвіти, перенесення уваги до способів роботи з інформацією, груповому розподілу навантажень і зміні мотивації;

- не в теорії, а на практиці забезпечити єдність навчального і виховного процесів, коли одні й ті ж завдання різнобічної підготовки до життя вирішуються різними засобами урочної та позаурочної діяльності, без будь-яких спеціальних «виховних заходів» або особливих «виховуючих уроків», а учень розуміє значущість власного виховання і власної культури для його життя.



Розділ ІІ. Система діяльності вчителя початкових класів з реалізації компетентнісного підходу у навчально-виховному процесі

Забезпечуючи компетентнісний підхід у навчально-виховному процесі початкової школи, я взяла за основу своєї діяльності виконання основних принципів, на яких базується сучасна освіта:

- навчити дітей жити разом;

- навчити дітей отримувати знання;

- навчити дітей працювати;

- навчити дітей жити змістовно, гідно;

- навчити орієнтуватися в інформаційно-комп'ютерному світі.

Формування ключових компетенцій реалізується в освітніх галузях і навчальних предметах. При цьому кожний предмет забезпечує реалізацію тих складових змісту ключових компетенцій, для формування яких має необхідні умови.

2.1 Реалізація компетентнісного підходу на уроках української мови

Метою навчання української мови в умовах компетентнісного підходу є формування предметних компетенцій, змістове наповнення яких випливає зі змісту ключових.

З огляду на свою специфіку, предмет українська мова спроможний забезпечити формування і розвиток таких ключових компетенцій, як: комунікативна, соціальна, загальнокультурна, уміння вчитись.

Для забезпечення ключової комунікативної компетенції в учнів необхідно сформувати готовність до спілкування з іншими людьми. З цією метою у процесі навчання української мови школярі повинні оволодіти

різними видами мовленнєвої діяльності, мовою як засобом спілкування. Ключова соціальна компетенція передбачає здатність діяти в життєвих ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Для цього на уроках української мови в учнів треба формувати здатність:

- продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді;

- виконувати різні соціальні ролі;

- брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання.

Загальнокультурна ключова компетенція стосується сфери розвитку культури особистості в усіх її аспектах. Реалізація цієї компетенції в процесі навчання української мови передбачає передусім формування культури міжособистісних відносин, толерантної поведінки, моральних якостей; а також ознайомлення з культурною спадщиною українського народу, найважливішими досягненнями національної науки й культури, визначними подіями та постатями в історії України.

Ключова компетенція уміння вчитись виявляється у здатності учня організовувати і контролювати свою навчальну діяльність. Ця компетенція реалізується на уроках української мови шляхом формування мотивації навчання і здатності організовувати свою працю для досягнення результату; виконувати розумові операції й практичні дії; володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

На основі визначеної мети компетентнісно орієнтованого навчання української мови і відібраного змісту тих ключових компетенцій, формування яких спроможний забезпечити цей предмет, можна визначити предметні компетенції. Їх ми виділяємо чотири, а саме: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльніша.

Мовленнєва компетенція включає:

- здатність розуміти зміст і головну думку усних і письмових висловлювань;

- здатність вести діалог з дотриманням правил мовленнєвого етикету;

- уміння будувати повноцінні в комунікативному відношенні усні і письмові зв'язні висловлювання, які відображають знання учнів про предмет розмови, їхні думки, почуття, наміри;

- уміння налагоджувати взаємодію з оточуючими, будуючи відповідним чином свої висловлювання.

Мовна компетенція передбачає володіння:

- доступним і необхідним обсягом мовних знань;

- здатністю застосовувати мовні засоби у власному мовленні відповідно до орфоепічних, лексичних, граматичних, орфографічних, синтаксичних, стилістичних норм літературної мови.

Соціокультурна компетенція покликана сприяти загальнокультурному розвитку молодших школярів, адаптації їх до життя в певному соціальному середовищі, а тому передбачає:

- знання про свою державу Україну;

- здатність використовувати в мовленнєвій практиці знання про особливості української національної культури, звичаї, традиції, свята;

- знання і використання у власному мовленні найбільш відомих малих українських фольклорних форм;

- уміння успішно користуватися мовою під час виконання різноманітних соціальних ролей;

- знання формул національного мовленнєвого етикету і вміле використання їх під час спілкування;

- дотримання етикетних правил спілкування з представниками різних вікових груп і статусів;

- здатність вирішувати за допомогою мови різні навчальні та життєві проблеми.

Діяльнісна компетенція передбачає володіння загально-навчальними уміннями і навичками, які поділяються на чотири групи:

1) навчально-організаційні -- здатність розуміти визначену вчителем мету навчальної діяльності, організовувати робоче місце, раціонально розподіляти час, планувати послідовність виконання завдання, організовувати навчальну діяльність у взаємодії з іншими її учасниками (у парі, малій групі);

2) навчально-інформаційні -- здатність самостійно працювати з підручником, шукати нову інформацію з різних джерел, користуватися довідковою літературою, зосереджено слухати матеріал, зв'язно, послідовно, доказово відповідати, вести діалог;

3) навчально-інтелектуальні і творчі -- здатність аналізувати,узагальнювати, встановлювати та пояснювати причиново-наслідкові зв'язки, вилучати зайве, групувати й класифікувати за певними ознаками, висловлювати аргументовані критичні судження, доводити власну думку, переносити знання й способи діяльності в нову ситуацію, застосовувати аналогію;

4) контрольно-оцінні - уміння використовувати різні способи перевірки та контролю своєї діяльності, знаходити і виправляти помилки, оцінювати власні навчальні досягнення.

Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну і розвивальну функції.

З метою забезпечення мотивації учіння, в навчальних засобах мають бути використані: цікавий текстовий матеріал; ілюстрації; дидактичні ігри; вправи, що передбачають цікавий для учнів процес виконання; завдання, що спонукають до пошуку значущих для учня результатів тощо.

Для реалізації розвивальної функції сучасні навчальні засоби мають містити систему завдань, спрямованих на розвиток пізнавальних здібностей учнів, а саме, на оволодіння мисленнєвими операціями (аналіз, порівняння, узагальнення, доведення тощо), а також на формування здатності застосовувати набуті знання, способи дій, досвід у нових нестандартних ситуаціях. Крім того, компетентнісно орієнтовані навчальні засоби повинні готувати дітей до самонавчання. З цією метою в них мають бути алгоритми міркувань, пам'ятки, схеми, таблиці, зразки виконання завдань тощо.

Важливим фактором успішної реалізації компетентнісного підходу в навчанні української мови є добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.

Компетентнісно орієнтоване навчання української мови вимагає застосування методів, які передбачають активну діяльність учнів. До таких належать:

- продуктивні (вивчений мовний матеріал застосовується в мовленнєвій практиці);

- евристичні або частково-пошукові (окремі елементи нових знань учень знаходить завдяки розв'язанню пізнавальних завдань);

- проблемні (учень усвідомлює проблему і знаходить шляхи її вирішення);

- інтерактивні (активна взаємодія всіх учнів, під час якої кожний школяр осмислює свою діяльність, відчуває свою успішність).

Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання. Крім загальнодидактичних (пояснення, зіставлення, аналіз, узагальнення, систематизація знань тощо), у практиці навчання української мови використовуються предметні прийоми, які визначаються конкретною темою і метою навчального матеріалу. Наприклад, під час вивчення теми «Текст» використовуються такі предметні прийоми: відновлення деформованого тексту, продовження тексту за поданим зачином, побудова різних типів тексту тощо. Цінними є прийоми, що спонукають учнів до активної діяльності, пошуку шляхів вирішення поставлених завдань чи проблем.

Комунікативно спрямоване навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. При цьому перевага надається формам, які створюють таку мовленнєву ситуацію, коли кожний учень має можливість висловитись, виявити себе в комунікативному процесі. Найбільш цінними з точки зору компетентнісного підходу є індивідуальна навчальна діяльність, робота в парах, групах.



2.2 Реалізація компетентнісного підходу на уроках математики

Серед предметних компетентностей, якими має оволодіти молодший школяр, виокремлено математичну компетентність, яка визначається як особистісне утворення, що характеризує здатність учня створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розв'язування навчально-пізнавальних та практикозорієнтованих завдань.

Особистісно орієнтована система навчання дозволяє розглядати сучасний урок математики в початковій школі як результат взаємодії двох аспектів:

- методичного, який стосується побудови системи навчальних завдань- ланцюжку вправ, що природно приводять учня до «відкриття» нового поняття чи способу дії, полегшують його усвідомлення і засвоєння, дозволяють формувати математичні компетентності;

- психолого-дидактичного, що безпосередньо пов'язуються з організацією навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів за допомогою ефективного використання навчальних технологій.

Метою навчання математики в початковій школі є формування у молодших школярів загальнопредметних (ключових) та спеціальних (математичних) компетентностей.

Сучасний урок математики в психолого-дидактичному аспекті слід розуміти як такий, що передбачає організацію навчальної діяльності учнів, націлену на успіх за рахунок їхньої власної активності. Тож яким би не був урок за формою проведення або за цільовим призначенням, в основу його слід покласти принцип діяльності. Оскільки будь-яка дія перед реалізацією формується в мозку, аналізується ним, тому передусім необхідно активізувати розумову навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Організація повноцінної розумової навчально-пізнавальної діяльності учнів, для максимального забезпечення їхньої активності, стає можливою завдяки доцільному використанню різних навчальних технологій. Серед них:

- технологія організації навчального співробітництва (побудова навчання на основі активної взаємодії всіх учасників навчального процесу, де вчитель і учні виступають партнерами);

- технологія формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів (формування умінь самостійно здобувати знання, щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності);

- технологія диференційованого навчання (включення молодших школярів у навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовності і зони найближчого розвитку);

- технологія організації навчальної проектної діяльності (самостійна пошуково- творча діяльність учнів, яка може бути як індивідуальною, так і груповою, у процесі якої дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й застосовувати їх на практиці);

- ігрова навчальна технологія (побудова навчального процесу шляхом заохочення учня до навчання через участь у грі);

- технологія досягнення обов'язкових навчальних результатів (продуктивна організація навчання молодших школярів з метою досягнення цілей, що зазначені в Державному стандарті початкової загальної освіти).

На сучасному уроці математики потрібно раціонально організовувати навчально-пізнавальну діяльність учнів.Для цього треба створити мотивацію:

- створити умови для виникнення внутрішньої потреби включення в навчально- пізнавальну діяльність на уроці (хочу);

- визначити зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці (зможу);

- актуалізувати вимоги до учнів з боку навчально-пізнавальної діяльності (треба).



2.3 Читацька компетентність учнів

Реалізація компетентісного підходу в процесі навчання читати молодших школярів зумовлює необхідність з'ясування сутності читацької компетентності, її структури, складових, визначення ролі й місця у системі інших компетентностей.

Сьогодні читання пронизує усі сфери нашої життєдіяльності. Воно покладене в основу освітньої, пізнавальної, інформаційної, професійної діяльності людини. Розвиток сучасних технологій потребує набагато вищого рівня сформованості вміння читати, ніж раніше. З огляду на це, читання стає основою освіти і самоосвіти, провідною навичкою самоосвіти людини упродовж життя.

Отже, навчальному предмету «Читання» належить особлива роль у розвитку і вихованні особистості молодшого школяра.

Літературний розвиток трактується в сучасній методиці як віковий і одночасно навчальний тристоронній процес, який охоплює:

1) формування читача (навчання сприймати, осмислювати й інтерпретувати художній твір у єдності його форми і змісту, оцінювати його з естетичних позицій і висловлювати власну оцінку);

2) розвиток літературної творчості школярів, здатність адекватно висловлюватися і виражати себе в слові;

3) розширення культурного поля школяра, його розвиток як носія і творця культури [6].

Сутність літературної освіти молодшого школяра полягає в розвитку інтелектуальної та емоційної сфери кожного учня, повноцінних навичок читання, мовлення, ознайомленні школярів з дитячою літературою в поєднанні жанрових форм, авторської і тематичної розмаїтості, у художньо-естетичному освоєнні тексту і дитячої книжки, у формуванні творчих здібностей.

Таким чином, у процесі літературної освіти:

- відбувається становлення дитини-читача, здатної до самостійної читацької, творчої діяльності;

- здійснюється її мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток;

- формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується потреба в систематичному читанні.

Для досягнення мети виконуються такі завдання:

- формування в учнів повноцінної навички читання як базової у системі початкового навчання;

- ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності;

- формування у дітей соціальних, морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів;

- формування у школярів умінь сприймати, розуміти, аналізувати літературні і навчальні тексти різних видів; з використанням елементарних літературознавчих понять;

- розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);

- розвиток творчої літературної діяльності школярів;

- формування у школярів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; умінь здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань;

- виховання потреби в систематичному читанні як засобові пізнання світу, самопізнання, загальнокультурного розвитку.

Досягнення зазначеної мети сприятиме формуванню у молодших школярів читацької компетентності.

Читацька компетентність інтегрує в собі такі компоненти:

- когнітивний (знання);

- комунікативний (слухання, читання, говоріння, письмо);

- ціннісний (оцінні судження і ставлення учня до прочитаного);

- діяльнісний (уміння, навички, способи діяльності);

- особистісно-творчий (мотиваційно-ціннісні ставлення, прагнення особистості до навчання, пізнання і діяльності).

На мою думку, у структурі читацької компетентності можна виділити такі складові:

1) Мовленнєва, яка передбачає формування і розвиток мовленнєвих умінь і навичок:

- уміння будувати усні й письмові монологічні висловлювання;

- брати участь у діалозі в процесі обговорення прочитаного твору;

- уміння висловлювати свої думки, використовуючи для цього як мовні, так і позамовні та інтонаційні засоби виразності мовлення;

- уміння ставити запитання; відповідати на запитання за змістом прочитаного твору;

- переказувати твір;

- образного мовлення;

- уміння виразно читати.

2) Літературознавча, яка передбачає формування основ теоретико-літературних знань і вмінь ними користуватися. Це практичне ознайомлення з літературознавчими поняттями; сприймання, аналіз літературного твору.

3) Бібліотечно-бібліографічна - передбачає уміння учня працювати з книгою, періодичними виданнями як джерелами отримання інформації; наявність у молодших школярів певного кола читання; знання початкових бібліотечно-бібліографічних понять та вміння користуватися довідковою літературою.

4) Літературно-творча - передбачає розвиток і реалізацію літературно-творчих умінь і здібностей учнів.

5) Емоційно-ціннісна - передбачає розвиток емоційної і почуттєвої сфери учнів, уміння висловлювати оцінні судження щодо прочитаного.

Рівень сформованості читацької компетентності свідчитиме про готовність випускника початкової школи до повноцінного сприйняття складніших за художньою формою і змістом літературних творів, засвоєння літературознавчих термінів в основній школі.

2.4 Впровадження компетентнісно орієнтованого навчання в навчально-виховний процес

Впровадження продуктивних технологій у процесі навчання дає змогу успішно інтегрувати у суспільство, визначати і втілювати свою життєву стратегію, бути здатним до творчої самореалізації і свідомого життєвого вибору випускника.

Які ж особливості компетентнісно орієнтованого навчання?

Мета такого навчання - створення умов для розвитку і саморозвитку особистості, зміст - варіативний, спрямований на розвиток здібностей кожної окремої особистості, у ньому закладені принципи індивідуалізації і диференціації, гуманізму та розуміння іншого, максимального наближення навчального матеріалу до реального життя, принцип постійної самооцінки свого навчання. Використовуються в основному проблемно-пошукові та дослідницькі методи. Тактикою спілкування є співробітництво, а способом спілкування - звернення до самосвідомості учня. Учень при компетентнісно орієнтованій системі навчання - особистість творча, активна; учитель не інформатор, а організатор навчання, консультант. На уроках панує атмосфера довіри, при якій може реалізуватися і розкритися кожна особистість.

Особливостями навчального процесу, побудованого на засадах критичного мислення, є такі:

- у навчання включаються завдання, розв'язання яких потребує мислення вищого рівня;

- навчальний процес обов'язково організований як дослідження учнями певної теми;

- результатом навчання є не засвоєння фактів чи чужих думок, а вироблення власних суджень;

- критичне мислення потребує від учнів достатніх навичок оперування доводами та формулювання умовиводів.

Для розвитку такого мислення в учнів я вважаю доцільним використання таких методів:

«Читання з маркуванням тексту»

Допомагає учням поставити цілі читання, читати для досягнення цих цілей і потім бути здатним використати інформацію з тексту. Наприклад, учителем пояснюється, якого роду інформацію треба знайти в тексті під час читання, показуються символи-позначки, за допомогою яких треба маркувати кожен вид інформації («+» - дуже важлива інформація; «-» - додаткова, не дуже важлива інформація), учні читають та олівцем маркують текст, після чого перевіряється вміння знайти в тексті потрібну важливу інформацію.

«Спеціальні ролі під час обговорення»

Застосовується, коли літературний текст слід розглянути з різних точок зору. Учні розподіляються на робочі групи по 4-5 осіб, кожен член групи отримує свою роль (літературознавця, історика, лінгвіста, географа-краєзнавця тощо), залежно від отриманої ролі учень виконує поставлене завдання, потім повідомляє про результати роботи.

«Захист проекту»

Ця форма групової роботи пов'язана з попередньою розробкою та наступним захистом на уроці чи позакласному заході якогось проблемного питання.

«Аукціон ідей»

Форма творчого «продажу-купівлі» певних ідей, думок. Учень формує якусь думку, обґрунтовує її, інші учні ставлять бали за ідею, оцінюючи та обговорюючи її.

Ефективним для формування життєвої компетентності є метод проектів, який передбачає вирішення певної проблеми та орієнтується на самостійну дослідницьку діяльність учнів -індивідуальну, парну, групову.

Метод проектування завжди передбачає вирішення якоїсь важливої проблеми (питання) і її самостійне розв'язання учнями (індивідуально, попарно, у групі). Він на різних етапах формує в учнів такі вміння: орієнтуватися в інформаційному просторі; практично і творчо мислити; відчувати, формулювати і вербально представляти проблему; самостійно активізувати свої знання у процесі публічного виступу, тобто мислити публічно; прогнозувати результати, знаходити вихід з тих чи інших ситуацій; дає змогу розвивати мислення, пам'ять, мовлення.

Практикую підготовку міні-проектів, зокрема на уроках, де навчаються значні за обсягом оглядові теми.

Типи проектів найрізноманітніші: дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні, практично-організаційні тощо. Обов'язковою умовою завершення роботи над проектом є створення презентації, зокрема комп'ютерної (у програмі PowerPoint); ефективним є складання опорних схем, таблиць.

...