Важковиховуваність як педагогічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Кафедра педагогіки

Курсова робота

з педагогіки

на тему: «Важковиховуваність як педагогічна проблема»

Студентки ІІІ курсу,

Фізико-математичного факультету, 431 групи

Завалій Тетяни Миколаївни

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент

Коваленко Н.В.

Суми 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблема важковиховуваності дітей у сучасному суспільстві

1.1 Поняття, причини та передумови виникнення важковиховуваних підлітків. Девіантна поведінка

1.2 Класифікація важковиховуваних підлітків

1.3 Індивідуальні й типологічні особливості важковиховуваності у підлітків

1.4 Погляд А.С.Макаренка на важковиховуваних дітей

Розділ 2. Шляхи та засоби дослідження важковиховуваності у підлітків

2.1 Методи діагностики важковиховуваності у дітей

2.2 Основні шляхи і засоби перевиховання важковиховуваних дітей. Етапи виховання педагогічно занедбаних дітей

2.3 Індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

важковиховуваність педагогічна проблема

На сучасному етапі інтенсивного розвитку української правової держави, в умовах демократії, економічної нестабільності, відбувається переосмислення основних моральних, духовних цінностей та поглядів у різних сферах громадської думки. Внаслідок несформованості основних життєвих цінностей, етичних принципів, найбільш вразливими є підлітки. Вже в підлітковому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми неблагополуччя у формуванні особистості, констатувати появу "важких", агресивних дітей, які за відсутності відповідної педагогічної роботи, поступово перетворюються на правопорушників, злочинців. Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх привертає увагу вчених, які ретельно вивчають її природу (К. Булгакова, Н.Єгонська, І.Звєрєва, А. Капська, І. Кирилюк, Г. Лактіонова, В. Сорчинська, В. Шахрай, А. Шевченко, О. Шинкаренко та інші.).

Важковиховуваність, педагогічна занедбаність підлітків в наш час стала звичним явищем. Тому корекція цих явищ, реабілітація неповнолітніх злочинців є першочерговим завданням педагогів, соціальних працівників, психологів.

Для педагогів і всіх, хто працює з дітьми, дуже важливим є знання причин важковиховуваності підлітків, вміння своєчасно вплинути на дитину, здійснити профілактичну або корекційну роботу, що допоможе не тільки значно поліпшити взаємовідносини між учнями та їхніми однолітками, учнями і педагогами, учнями та їхніми батьками, педагогами та батьками, а й знизити чисельність правопорушень, які здійснюються на основі агресивності та емоційної неврівноваженості.

Актуальність теми: Важковиховуваність, педагогічна занедбаність підлітків в наш час стала звичним явищем. Тому корекція цих явищ, реабілітація неповнолітніх злочинців є першочерговим завданням педагогів, соціальних працівників, психологів. неврівноваженості.

Об'єкт: Важковиховуваність як педагогічна проблема.

Предмет: Шляхи і засоби перевиховання важковиховуваних дітей.

Мета курсової роботи є розкриття основних понятть та знаходження можливих шляхів вирішення проблеми важковиховуваності у підлітків.

Завдання:

1. проаналізувати педагогічну літературу з проблеми важковиховуваності

2. проаналізувати дитячу важковиховуваність як психолого-педагогічну проблему;

3. визначити причини порушень поведінки важковиховуваних дітей;

4. визничити індивідуальний підхід у роботі з важковихуваними дітьми;

5. здійснити аналіз педагогічної роботи з важковиховуваними дітьми в школі.

Гіпотеза: Творче і педагогічно грамотне використання методів, форм і засобів спрямоване на успішне вирішення важковиховуваності у підлітків.

Розділ 1. Проблема важковиховуваності дітей у сучасному суспільстві

1.1 Причини та передумови виникнення важковиховуваних підлітків

Діти та молодь у сучасних умовах є найменш захищеною групою, про що свідчить високий рівень дитячої та молодіжної злочинності, наркоманії та алкоголізму, особливо серед неповнолітніх. В органи внутрішніх справ нинішнього року доставлено близько 6 тис. безпритульних дітей і бродяг. Також гострою залишається програма боротьби із залученням дітей у порно-бізнес, проституцію і продаж у сексуальне рабство. За такими фактами міліція порушила понад 220 кримінальних справ [25]. Небажання здобути інформацію веде до переоцінки ідеалів, що часто призводить до нерозважливої участі молоді в ризикових ситуаціях. Ризикова поведінка має руйнівні наслідки: згубний вплив на здоров'я молоді шкідливих звичок; зростання злочинності, насильства і корупції; виснаження людських, природних і фінансових ресурсів, що могли б бути використані для соціально-економічного розвитку суспільства і держави; руйнування сімей; ослаблення політичної, культурної, соціальної, економічної структур.

Важковиховуваність, зазвичай, розуміється саме як несприйнятливість до виховання, соціального досвіду. Однак, помилково було б розглядати важковиховуваність лише з точки зору реагування учня на виховні впливи. “Важким” підліток може бути, перш за все, для самого себе, проблемними сприймаються ним форми взаємодії з вчителями, нестерпними стосунки з ровесниками, нерозуміння себе, сенсу життя. Тому слід розрізняти поняття “важковиховний” - той, хто протидіє впливу вчителя, якого важко виховувати і “важкий” - який переживає особисті труднощі, переобтяжений внутрішніми складними проблемами [3; с. 7].



Капська А. розглядає такі ознаки змісту поняття важковиховувані діти:

· відхиленням від норми поведінки;

· дітей, якы важко піддаються виправленню;

· діти потребують індивідуального підходу з боку вихователя та уваги однолітків [6;с. 125].

Такі ознаки, в основному, проявляються у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушення. Водночас проблемний підліток володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально- корисної реалізації.

Виокремлюють 5 груп причин, які спричиняють ризиковану поведінку в молодіжному середовищі:

1) біологія, генетика. Факторами ризику є алкоголізм, тютюнопаління та наркоманія в сім'ї;

2) соціальне середовище. Факторами ризику є матеріальна нерівність, можливості для порушення закону, жебрацтво;

Вивчивши наукову літературу, можна визначити, різноманітні причин, які впливають на появу важковиховуваних дітей. Їх можна розділяти на дві великі групи:

· психо-біологічні причини;

· соціальні причини.

До психо-біологічних причин відносяться умови, пов'язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку. Це в першу чергу кризові явища, які притаманні для психофізіологічного розвитку у підлітковому віці. Певна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, виявляють ризикову поведінку. На основі аналізу психологічної, медичної, педагогічної літератури про підлітковий вік до вікових психофізіологічних передумов ризикової та асоціальної поведінки можна віднести такі явища в організмі,психіці і взаємостосунках підлітка [5;с. 50].

У соціальному плані підліток залишається школярем але з 4 по 8-9 класи спостерігається “мотиваційний вакуум”, тобто старі мотиви молодшого школяра зруйновані, а нових, заснованих на професійному інтересі, ще немає; якісні і кількісні зміни відбуваються в інтелектуальній сфері, тобто з'являється здатність виконувати раніше недоступні розумові операції. Розвиток інтелектуальної сфери впливає на розвиток інших сторін психіки дитини. Відбувається переплетіння схильності до міркування та особливої емоційності, вразливості.

Водночас, соціально - психологічні дослідження показують, що у 44,4% [24; с. 71] неповнолітніх правопорушників спостерігаються різноманітні психічні аномалії.

Однією з передумов появи ризикової поведінки є така психологічна особливість, як відставання у плані розумового розвитку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними ускладненнями вродженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявляти себе через систему міжособистісних взаємин підлітка в дитячому колективі.

Всі названі передумови переплітаються, доповнюючи одна одну, утворюють цілий комплекс причин, які породжують важковиховуваність.

Також на формування в дітей асоціальної поведінки можуть впливати фази психічного дозрівання підлітків:

· негативна фаза;

· позитивна фаза [24; с. 73].

Негативна фаза характеризується зовні негативними харак-терологічними зрушеннями, великою дисгармонією, особливо в сфері емоцій. Підвищений інтерес до своєї зовнішності обумовлює чуттєву ре-акцію на її оцінку іншими. Бажання самоствердження у цій фазі є частою причиною виникнення асоціальних дій підлітка. Тому вершина кривої, що відображає ризикову поведінку і схильність до криміногенних вчинків, збігається з негативною фазою.

Позитивна фаза не розглядається, оскільки вона не впливає на розвиток ризикової поведінки.

До соціальних причин можна віднести: сім'ю, шкільний колекти,колектив ровесників, коло друзів, засоби масової інформації; вулицю [6;с.151].

Також причиною виникнення ризикової поведінки,що призводить до важковиховуваності, може бути функціональна неадекватність сім'ї:

· матеріальне неблагополуччя сім'ї часто штовхає батьків до пошуків додаткового заробітку. В результаті - відсутність спілкування;

· батьки дуже рідко проводять дозвілля разом з дітьми. Причиною цього є не лише брак вільного часу, а і невміння його організувати. Батьки віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму;

· педагогічна культура батьків - цей фактор притаманний педагогічно неспроможним сім'ям[28; с. 113].

Отже,в результаті складних стосунків у сім'ї, несприятливої позиції в учнівському колективі важковиховувані підлітки, безперечно, шукають інше середовище. Таким середовищем часто стають неформальні угрупування, в основному це вуличні компанії за місцем проживання. Що впливає на формування моральної самосвідомості і часто відіграє роль ще однієї передумови асоціальної поведінки.

Економічний підйом, що розпочався в Україні в останні роки, позитивно позначився на матеріальному становищі переважної більшості населення. Але незважаючи на позитивні зміни, рівень життя населення України залишається вкрай низьким.



Звідси можна виділити такі соціально-економічні причини виникнення асоціальної поведінки:

· відсутність правильно збалансованого та здорового харчування в сім'ї;

· незадовільна забезпеченість населення товарами тривалого використання. Це стосується як традиційних, так і рідковживаних та високовартісних товарів.

· погані умови проживання та відсутність житла [22; с. 40].

Дозвілля -- це вільний час людини, який вона використовує за своїм вибором, займається різноманітною діяльністю [11; с. 19]. Досить часто проблеми в організації вільного часу юних громадян стають однією із причин ризикової поведінки, поширення дитячої бездоглядності, а іноді й безпритульності.

Не можна не зважати на ті можливості, які створює для підростаючого покоління комп'ютеризація,як одна з причин важковиховуваності. Водночас надмірне занурення дитини у віртуальний комп'ютерний світ не тільки може погано відбитися на її здоров'ї,а й перетворитися на «залежність», яка відволікає від реалій.

З вище сказаного, можна побачити, що дозвіллєва сфера в Україні сформована, проте її матеріально-технічна база, забезпечення кадрами є надостатнім. Така інфраструктура лише сприяє розвитку асоціальної поведінки.

Ще однією причиною важковиховуваності є засоби масової інформації (ЗМІ). Дуже часто підлітки одержують інформацію, необхідну для самосвідомості, із найбільш легкодоступних джерел - ЗМІ, продукції відеоринку. В таких джерелах досить точно і яскраво демонструється логіка становлення негативних типів особистості, що часто призводить до здійснення аморальних, протизаконних дій.

Через зазначені причини, а також у зв'язку з відсутністю у підлітковому середовищі знань та навичок для захисту себе від негативних впливів серед шкільної молоді, набули поширення ризикові звички та форми поведінки [1; с.21].

Важковиховуваність є основним проявом девіантної поведінки у дітей та підлітків, що виявляється в опорі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність є наслідком недостатнього засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду.

Девіантна (соціально дезадаптована) поведінка - це система вчинків, або окремі вчинки, які входять у протиріччя з існуючими у суспільстві нормами [14; с. 225]. Виділяють п'ять типів девіантної поведінки:

· делінквентна - здійснення дрібних правопорушень, за які підлітків досить рідко притягають до відповідальності;

· адиктивна - поведінка людини, яка обтяжена хімічною залежністю (від алкоголю, наркотиків, або інших хімічних речовин);

· патохарактерологічна - обумовлена патологічними змінами характеру, які утворились в процесі виховання;

· психопатологічна - обумовлена наявністю психічного захворювання;

· обумовлена гіперздібностями людини - обдарованість в одній сфері часто супроводжується девіантною поведінкою у звичайних життєвих обставинах [18; с. 349].

Кожен з цих типів поведінки може бути причиною виникнення у дитини непорозумінь із законом. Але шляхи ефективного виправлення ситуації при кожному із зазначених типів девіацій мають враховувати особливості першопричин її виникнення.

Першоджерелом соціальної дезадаптації вважають порушення стосунків дитини й дорослого. Слід зазначити, що у вітчизняній традиції виховання здійснюється в рамках парадигми заохочення - покарання [7; с. 13-14].

Зазначимо, що схильність до вживання наркотичних речовин за сучасного стану законодавства автоматично стає причиною криміналізації поведінки підлітка. Іншим наслідком зловживання психотропними речовинами є безповоротні порушення як психофізіологічного так і особистісного розвитку дитини, пов'язані з порушенням дії центральної нервової системи, та формуванням особистості по наркотичному типу. Що може бути однією з причин формування патохарактерологічного та психопатологічного типів девіантної поведінки.

До патохарактерологічного та психопатологічного типів девіантної поведінки призводить порушення психічного розвитку підлітка, пов'язане із наявністю у нього (при патохарактерологічному типі) акцентуацій характеру, психопатій, невротичних розладів та порушення потягів та наявності ознак початкових проявів психічних захворювань (при психопатологічному типі поведінки).

Слід зазначити, що наявність порушень у психічному розвитку підлітка, не обов'язково призводять до формування девіантної поведінки, але данні проведених у пенітенціарних установах досліджень свідчать про те, що психічні аномалії мають від 57% до 76% підлітків яки утримуються у подібних закладах [20; с. 33].

Найбільш поширеними психічними аномаліями є: залишкові прояви органічного ураження мозку та інтелектуальна недостатність (54%); психопатичний розвиток та психопатії (29,6%) [20; с. 34].

Девіантна поведінка, яка обумовлена гіперздібностями людини, може проявлятись у ігноруванні реальності, дивакуватості, необізнаності у елементарних повсякденних питаннях тощо. В той же час, підлітки з яскраво вираженими здібностями в разі несприятливих умов для розвитку їх таланту можуть потрапити до категорії девіантних.

Форми прояву девіантної поведінки різноманітні. Серед них найбільш небезпечними формами, які заподіюють шкоду людині чи суспільству є : наркоманія і токсикоманія, пияцтво та алкоголізм, проституція, насилля і агресія, аутоагресія (суїцидальна поведінка, самотравмування). Слід відзначити, що кожна форма прояву відхиленої поведінки тим чи іншим чином переплітається з іншою, вони взаємопов'язані між собою.

В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень у поведінці пов'язаних з таким захопленням і пристрастю як наркоманія. Під наркоманією ми розуміємо хворобливий потяг, пристрасть до систематичного вживання наркотиків , яке призводить до тяжких порушень психічних та фізичних функцій. Вживання дітьми наркотиків пов'язане з психічним експериментуванням, пошуком нових та незвичних відчуттів та переживань [2; с.52].

Пияцтво та алкоголізм як форми прояву девіантної поведінки тісно пов'язані між собою, однак мають і відмінності. Алкоголізм характеризується тим, що виникає звикання, психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у вигляді горілки, спирту, коньяку,вин, пива. Причини алкоголізму містять у собі два фактори: з одного боку, це особливості особистості, а з іншого боку - звичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі, середовищі і головним чином - у родині. [4; с.27]. Пияцтво трактується як непомірне вживання алкоголю, яке поруч з загрозою здоров'ю особистості порушує її соціальну адаптацію. Ми маємо змогу визначити, що девіантне поводження обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове, ніж самогубство. Відомий американський психолог 3. Берн пише, що хронічний алкоголізм є самогубство навіть у тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смерті підсвідомим [17,с.36].

Розрізнять два різновиди девіантної поведінки на ґрунті сексуальних захворювань: патологічні та непатологічні девіації. Патологічні виступають у формі різного роду статевих збочень, які є предметом дослідження психіатрії та медицини. Непатологічні девіації - відхилення у межах норми і є предметом соціально-психологічних досліджень, оскільки охоплюють відхилення від соціальних та моральних норм в сексуальній поведінці

Найпоширенішою формою прояву девіантної поведінки є агресія - являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди чи збитку іншій живій істоті, що мають усі підстави уникати подібного із собою поводження. Таке визначення містить у собі наступні приватні пропозиції:

· агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;

· агресією може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди чи збитку живим організмам;

· жертви повинні мати мотивацію уникання подібного із собою поводження [9, с.56].

Розрізняють два основні типи агресії : реактивний, яка проявляється у вигляді гніву, ненависті, ворожості та інструментальний, тобто цілеспрямований та заздалегідь спланований.

Одним з найбільш трагічних форм девіантного поводження є самогубство або суїцид. У психолого-педагогічній літературі суїцид розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів [4;с.162].

1.2 Класифікація важковиховуваних підлітків

За ступенем педагогічної занедбаності «важких»підлітків можна поділити на чотири групи: :

1) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Для них характерні негативні моральні якості, такі як нечемність, брехливість, грубощі тощо;

2) педагогічно занедбані діти, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну та норми моральної поведінки, постійно проявляють негативні моральні риси особистості;

3) підлітки-правопорушники, які перебуваю, ь на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ;

4) неповнолітні злочинці -- педагогічно занедбані підлітки, які вчинили кримінальні злочини й направлені судомі до виправно-трудових колоній.

В залежно від того до якої групи належить підліток, він має свої індивідуальні особливості [22; с.354].

1.3 Індивідуальні й типологічні особливості важковиховуваності у підлітків

Найбільш вираженим відхиленням від норми в психології важковиховуваного підлітка є його потреби. Матеріальні потреби дуже часто переважають над духовними. Для їх задоволення використовуються засоби, які не завжди відповідають нормам моралі. Внаслідок ослабленого контролю вихованець потрапляє під владу негативних звичок та проявів поведінки (куріння, потяг до вживання алкоголю, крадіжки), що зрештою призводить до деградації особистості.

У важковиховуваних учнів недостатньо розвинута потреба в пізнанні навколишнього світу. Більшість з них відстає у навчанні, погано володіє методами діяльності. Характеризує таких неповнолітніх також спотворена, сильна й перекручена потреба до свободи й самостійності. При виникненні у вихованця ускладнень вихователь, в разі невміння знайти альтернативи негативній оцінці, починає зловживати методом“заохочення - покарання” . Більше того, негативна поширюється на особистість вихованця в цілому, зумовлюючи таким чином фрустрацію одразу двох життєво важливих потреб: потреби в позитивній оцінці оточуючими та потреби в самоповазі, задовільній самооцінці. подібна ситуація виявляється для підлітка психотравмуючою, так як це основні соціальні потреби підлітка. Як результат починаючи формуватись захисні механізми, які покликані застерегти особистість від сприйняття небажаної інформації, усунути тривогу та напруженість. Але захисні механізми, викривляючи реальність з метою невідкладного забезпечення психологічного благополуччя, діють за рахунок дезінтеграції поведінки та виникнення особистісних новоутворень, які спотворюють нормальний процес соціалізації. [12; с. 13-14].

Дітей, з проявами асоціальної поведінки, називають ще “важкі” або “важковиховувані” діти. Важковиховуваність, в основному, проявляється у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості,грубості, афективних сплесках, немотивованого гніву.

Водночас доводиться спостерігати, що проблемнийпідлітокволодіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально-корисної реалізації [8; с. 223]. Отож, зовнішньо важковиховуваний підліток характеризується неповноцінним викривленим ставленням до дійсності.

Індивідуальні особливості важковиховуваного неповнолітнього повніше виражаються й виявляються в специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду [27; с. 15].

У педагогічній діяльності дуже важливо знати мотиви негативних вчинків підлітка. Дослідження вчених переконують, що найчастіше вони допускаються через бажання завоювати авторитет (21,5%) серед ровесників, наслідування більш „досвідчених” педагогічно занедбаних учнів (25,4%), озлобленість (10%), пошуки пригод (9,6%), спонукали їх до такої поведінки старші (5,4%), інші мотиви (5,6%), немає чітких мотивів (22,4%) [1; с. 149].

Основу світоглядницьких поглядів і переконань особистості складають знання про оточуючу дійсність, норми права і моралі, тобто її інтелектуальний багаж. Для більшості цієї категорії дітей характерна розумова пасивність, а в окремих випадках і нерозвинутість. Відставання в розумовому розвитку проявляється не тільки в засвоєнні ними основ наук, а й у поведінці. Недостаток такого розвитку перешкоджає аналізу власної поведінки і прогнозування її наслідків. Відсутність необхідних умінь самостійного мислення призводить до значного навіювання, податливості до різних випадкових впливів [15; с. 185]. В окремих важковиховуваних учнів світогляд за своїм змістом правильний, але вони ним не керуються у своїй поведінці.

Специфічними особливостями характеризуються інтереси неповнолітніх. Вони залежать від особистого досвіду, своєрідності духовного складу, який відображає їх діяльність. Спостерігається підвищений інтерес до грошей як засобу задоволення бажань, азартних ігор, спиртного, цигарок. Утилітарні інтереси позбавляють таких неповнолітніх перспективи розвитку, духовного зростання, інтелектуального і морального вдосконалення.

Риси характеру проявляються в ставленні до людей, фактів, подій тощо.Чим стійкіші і міцніші за своїм змістом сформовані особистістю раніше риси, тим більше вона стійкіша до відповідних впливів. Тут діє закономірність, притаманна будь-якій особистості при ставленні до зовнішніх впливів. Людина ”відбирає” з оточуючої дійсності передусім те, що найбільше відповідає наявним у неї уявленням, поглядам, переконанням, цінностям. Саме тому одні й ті ж факти, явища, впливи сприймаються по-різному різними людьми.

Вчені виділяють такі негативні риси, характерні “важким” підліткам брехливість, грубість, слабка сила волі, лінощі, безвідповідальність, агресивність, неурівноваженість [16; с. 9].

До характеру особистості належать і вольові якості. Вони в основному пов'язані з діями і вчинками. Досить характерним для таких осіб є відсутність самоконтролю, витримки, наявність наслідування, впертості, негативізму. Нерідко неповнолітні не бачать перспектив у своєму житті, байдужі до майбутнього, живуть сьогоднішнім днем або ж гостро переживають своє становище, шукають вихід з нього.

Отже, проблема дітей з девіантною поведінкою,а зрештою і важковиховуваних розглядається як одна з ведучих. Багато вчених приділяють велику увагу проблемі відхиленої поведінки. Серед багатьох дослідників досі не має єдиного визначення поняття девіантної поведінки. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі охоплюють цим поняттям тільки порушення правових норм, треті - різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Сьогодні зросла кількість дітей, для яких мета життя зводиться до досягнення матеріального благополуччя будь-якою ціною. Навчання та праця втратили громадську цінність та значущість, стали носити прагматичний характер - більше отримувати блага і привілеїв та менше навчатися і працювати. Така позиція часто провокує девіації.

1.4 Погляд А.С.Макаренка на важковиховуваних дітей

Як ніхто інший, багато корисного для вирішення проблеми важковиховуваності зробив А.С. Макаренко, який твердив, якщо дитина стає хуліганом, то в цьому винувата не вона, а педагогічні методи. Якщо дитина хороша-цим вона також зобов'язана своєму вихователю. Немає дітей-правопорушників від природи, а є діти, що потрапили у складне становище. Будь-яка нормальна дитина, що опинилась на вулиці, без допомоги суспільства, колективу, друзів, без досвіду, з розшарпаними нервами, без перспективи, буде себе поводити так, як діти-правопорушники.

А.С. Макаренко ідеї дефективності дітей протиставляв вчення про необмежену могутність виховання в умовах нашої дійсності. В "Книзі для батьків" він зазначав, що сповідає безмежну, безшабашну, безоглядну впевненість у необмежених можливостях виховної роботи. Він підкреслював, що не знає жодного випадку, коли б повноцінний характер виник поза здоровими виховними обставинами або, навпаки, коли зіпсований характер вийшов би, незважаючи на правильну виховну роботу. З урахуванням свого досвіду, теоретичних даних він робить висновок, що у нас не може бути ніяких дитячих катастроф, невдач, навіть найменших [4, 11].

Ефективно виховувати і перевиховувати важких підлітків, на його думку, можна лише в колективі. Фундаментом макаренківської теорії виховуючого колективу є вчення про розвиток особистості. Теорія дитячого колективу характеризується сукупністю суворо визначених і взаємообумовлених основних положень. Ці положення, з одного боку, відбивають суттєві особливості дитячого колективу як складової частини суспільства, а з іншого, - поєднують принципи організації та діяльності дитячого колективу. Призначення колективу, за Макаренком, - це створення умов для всебічного розвитку кожної індивідуальності, для виховання справжніхколективістів.

Вихідною передумовою для організації дитячого колективу Макаренко вважав наявність соціальне корисної діяльності. Умова успішної діяльності - правильна її організація, продумана структура, дієздатні органи колективу. Продумана структура і дієздатність органів сприяють формуванню системи визначення внутрішньоколективних відношень - взаєморозуміння, взаємної вимогливості, взаємодопомоги, відповідальності, солідарності, змагання, товариськості та дружби.

Ідеальним первинним колективом він вважав той, який відчуває свою єдність, спаяність, усвідомлюючи, що це - не компанія друзів, а явище соціального порядку, організація, що має обов'язки, відповідальність [7, 221]. А.С. Макаренко зазначав, що колектив, як і кожний його член, завжди повинен мати перспективу, ознаку життєздатності - безперервне просування вперед. Дитячий колектив виховує своїх членів лише тоді, коли він у навчанні, в праці реально просувається до поставленої мети, коли все його життя пронизане почуттям завтрашньої радості, що буде загострювати думки, відкривати "таємницю" насолоди працею і творчістю, боротьбою та подоланням труднощів, загартовувати волю і характер. Вона здатна зробити ледачого працелюбним, боязкого - сміливим, того, що коливається - впевненим, безтурботного-відповідальним.

У згуртованому дитячому колективі жоден з вихованців, яким би він не був малим, слабким, новим, не може бути беззахисним, відокремленим. У такому колективі діє міцний закон: ніхто не тільки не має права, а й не має можливості безкарно знущатися або робити насильство над найслабкішими членами колективу.

Підводячи підсумки думкам про роль колективу у вихованні підлітка, А.С. Макаренко зазначав, що виховання особистості в колективі неможливе без вимог, наказів, підпорядкування, воно неможливе і без інших компонентів впливу на свідомість-і почуття дітей, але ці впливи повинні бути пройняті любов'ю, довірою, якомога більшими вимогливістю до людини і повагою до неї. Повага і вимогливість - двоєдиний діалектичний принцип колективного виховання важкої дитини.



Розділ 2. Шляхи та засоби дослідження важковиховуваності у підлітків

2.1 Методи діагностики важковиховуваності у дітей

На сьогоднішній день не існує чіткої межі між нормальним і патологічним розвитком особистості, важко відрізнити неадекватну поведінку здорової дитини з відхиленнями у розвитку, тож виникають труднощі у доборі ефективних прийомів реагування на неадекватну поведінку окремої категорії «важких» учнів. Отже, виникає проблема у виборі методик дослідження «важких» учнів з неадекватною поведінкою з метою встановлення наявності чи відсутності у них психічних відхилень, їх ступеня і специфіки. Адже, подолання тієї чи іншої форми дезадаптивної поведінки має бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Для визначення важковиховуваності учнів, немає спеціально розроблених та апробованих методик. Щоб дослідити, чи дитині притаманна ризикова поведінка, потрібно враховувати особливості поведінки таких підлітків у сім'ї, в класному колективі, стосунки з вчителями, також особливості темпераменту, характеру, тип особистості, тощо.

Для дослідження всіх цих особливостей важковиховуваних підлітків використовуються,такі методи та методики:

1. Діагонстика психологічного клімату, сім'ї, особливостей сімейного виховання:

· Метод бесіди - метод словесного обговорення проблеми, полягає в тому, щоб, за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених запитань розкрити внутрішній світ дитини;

· Метод анкетування- метод збирання інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет;

· Методика Рене-Жилля, “Малюнок сі'ї”.

2. 

2. Вивчення статусу учня:

· Соціометрія - це характеристика ставлення членів групи до кожного її представника. Аналіз соціометрії дуже багато говорить про взаємостосунки у групі, а саме: як члени колективу обирають одне одного, хто має більше виборів, а хто менше. Зручним способом подання змісту соціоматриці є соціограми. Під час проведення соціометричного дослідження класу можна виявити його референтно-метричну структуру групи. Референтна група -- це ті діти, які обумовлють стиль класного життя, репрезентують ті моральні норми і людські якості, які панують в групі. . Визначення референтного кола важливе для прогнозу психологічного розвитку підлітків .

· Референтометрія - один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу. Включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою опитувального листка позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опиту вальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою Цей метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

· Діагностика міжособистісних стосунків Т.Лірі.

3. Діагностика характерологічних особливостей:

· Методика експрес - діагностики характерологічних особливостей за опитувальником Айзека, тест складається з чотирьох блоків, кожен з яких надає запитання про різні психічні стани людини. Підсумок балів по першому блоку діагностує. Результат описується такими критеріями: стан тривожності; стан фрустрації; стан агресивності; стан ригідності.

· Тести на виявлення типу акцентуацій (опитувальник Леонгард - Шмішека, Лічко)

4. Методики вивчення самооцінки - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей - безумовно відноситься до базисних якостей особисті. За думкою авторів короткого психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [10]. Соціальні - психологи давно вже користуються так званою “формулою Дженса”, яка має наступний вигляд:

З цієї формули можна бачити, що підвищити самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і підлітки повинні достатньо чітко розуміти, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним і для організації навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, відношення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних протиріч формулою “геній або нікчема” [1].

5. Проективні методики, наприклад, «Неіснуюча тварина», «Людина за Венгером», «Рука», з використанням пост опитувальника.

6. Вивчення інтересів, ідеалів, нахилів здібностей:

· Бесіда, анкетування, наприклад, «Мій вільний час», «Духовні цінності»;

· Діагностика емоційного стану учня:

· Виявлення рівня тривожності за Спілбергом, Філіпсом;

· Діагностика агресивності такі, як : методика “Діагностика схильності до агресивної поведінки” А. Ассингера - спрямована на виявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, які сформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні агресії: занадто агресивний, помірно агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки цьому опитувальнику можна виявити провокує респондент сам агресію чи подавляє її.Методика діагностики показників і форм агресії (А. Басса і А. Даркі) -це велика кількість питань,розглядаються агресивна та ворожа реакція дитини власне на них, питання можуть відноситися тільки до однієї форми агресії; питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання[23;с. 284].

2.2 Основні шляхи і засоби перевиховання. Етапи перевиховання важковиховуваних дітей

До важковиховуваних дітей повинен бути особливий підхід з боку педагогів, батьків або тих, хто спілкується з такими дітьми. Дослідник, М.М. Фіцула наголошує: перевиховання -- це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів і учнів, спрямований на подолання недоліків їх особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей.[26; с.19] Процес перевиховання -- процес досить складний, тривалий, багатогранний, який має реалізувати певні функції: відновну, компенсаційну, виправну, стимулювальну. Перевиховання ґрунтується на загальних принципах виховання.

У роботі з педагогічно занедбаними дітьми акцентують увагу на принципах, які випливають із соціально-психологічних особливостей таких дітей:

1) зв'язок перевиховання з цікавою продуктивною працею;

2) організація дитячого колективу, який забезпечував би позитивний вплив на вихованця;

3) опора на позитивні якості й позитивний соціальний досвід важковиховуваних дітей;

4) органічне поєднання поваги до вихованців з прийнятою системою вимог;

5) єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованців;

6) індивідуальний підхід до вихованця;

7) гуманне ставлення до важковиховуваних у процесі перевиховання;

8) об'єктивне ставлення до важковиховуваних;

9) педагогічний вплив на важковиховуваних дітей необхідно здійснювати в неафективному стані педагога;

10) випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей [13, с.363].

У системі виховання важливе місце мають займати попереджувальні заходи, які запобігали б появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи "важких" дітей, які мають глобальний характер. До них належать: організація здорового суспільства в соціальному і психічному плані, забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Ці основи закладаються ще в шкільному віці виходячи з соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути насамперед відповідальним батьком чи матір'ю, а потім фахівцем певної галузі, створення соціально-педагогічних умов для реалізації та задоволення кожною особистістю своїх потреб, подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості; забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві.

У подоланні важковиховуваності виділяють такі етапи:

1) Діагностичний етап-вивчають позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних якостей, визначають шляхи і засоби подолання негативних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця;

2) Планування і визначення напрямів роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з важким учнем, розробляє докладний план перевиховання, визначає місце і роль кожного вихователя;

3) Цілеспрямована педагогічна діяльність-здійснюється реалізація планів перевиховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, однокласників). Координує цю роботу класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективи.

У роботі з важковиховуваними дітьми нерідко зустрічаються із досить складними випадками морального захворювання. У таких випадках звертаються до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначення шляхів і засобів перевиховання. З кожним роком в сучасних освітніх закладах серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних. Проблема «важких» класів стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутися важковиховуваних дітей і використовують для цього безліч способів - від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахування таких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх[21; с. 16].

Однією з головних причин появи важковиховуваних у школі є відсутність наступності в діяльності дитячого садка чи батьків, які виховують дитину вдома і початкової ланки школи, відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей, відсутність захисту і допомоги дитині у процесі її розвитку.

Вчителю ми можемо запропонувати виділяти такі типи важковиховуваних. Перший тип - конфліктно-ситуаційний з позитивною спрямованістю; другий - неврівноважено-ситуаційний з незначною негативною спрямованістю; третій - нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю; четвертий - стійкий з негативною спрямованістю. Педагог повинен уміти розрізняти ці типи, щоб правильно визначити напрямок корекційної роботи. Вчителю слід усвідомлювати та запобігати виникненню важковиховуваності внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це зумовлено відсутністю особистісного диференційованого підходу до таких учнів, споглядальним ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів. Зазначені причини ведуть до появи другорічників, до пропусків занять, до опозиційних дій щодо виховних і навчальних заходів школи. Характер взаємодії вчителя і важковиховуваного учня залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності, закономірності, комплексності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає в нього протест або роздратованість.

Кожна дитина важка по-своєму і задача вчителя допомогти кожній важкій дитині. Від того наскільки своєчасно педагог виявить конкретні проблеми важкої дитини, наскільки адекватною буде його допомога, залежить благополуччя дитини в майбутньому. На нашу думку, вчителю необхідно враховувати,що у більшості важковиховуваних відсутнє бажання навчатися, мотивація на навчання взагалі і виконання будь-якої навчальної діяльності і це супроводить великі прогалини у знаннях. На уроках при роботі з важковиховуваними учнями педагог в першу чергу повинен робити акцент на мотивацію і виявлення пізнавальної активності учня. Для цього застосовують:

· адаптивні технології розвивного навчання (технологія Капустіна, технологія діяльнісного підходу). Вони дозволяють вчителю через взаємодію в парі, групі і в колективі соціалізувати мислення важкої дитини і культивувати у ньому зразки вірної поведінки;

· нестандартні форми проведення уроків: урок-гра, урок-подорож, уроки з використанням мультимедійних презентацій, відеоуроки, уроки з представленням проектів як результату групової праці;

· уявлення для виконання цікавих завдань і завдань, які мають практичну спрямованість;

· створення ситуації успіху на уроці, допомога в складанні учнем “Портфоліо досягнень” [19; с. 8-11].

Засвоєння матеріалу з різних предметів викликає труднощі у багатьох важких учнів у зв'язку з слабким розвитком мислення, пам'яті, відсутність навичків навчальної діяльності, у такому випадку, на нашу думку, велике значення грають додаткові заняття у другій половині дня. Дитина матиме можливість прослухати більш докладне пояснення незрозумілого матеріалу, повторити його декілька раз. Вчитель може втягувати важких дітей у суспільну діяльність-суботники, загальношкільні свята, участь у спортивних змаганнях, відвідування екскурсій. Важковиховуваність учнів проявляється не тільки в низькій успішності, поганій поведінці, агресивності, але і в таких соціальних вадах як куріння і алкоголізм, тому вчителю доречно було б поводити лекції, дивитися з учнями відеофільми щодо профілактики пагубних звичок. Для вчителя ще одним важливим принципом у роботі з важким учнем є опора на позитивні якості. Для педагога неприпустимо категоричне засудження, висловлювання негативних,похмурих прогнозів стосовно важковиховуваного. Ми можемо зробити висновок, що вміння бачити позитивне в поведінці дитини, спиратися і розвивати це добре повинно лежати в основі будь-якої педагогічної діяльності і особливо у роботі з важковиховуваним учнем [19; с. 14].

2.3 Індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми

У сучаснiйпедагогiчнiй та психологiчнiйлiтературi найпоширенішою є характеристику двох груп таких дiтей, вiдповiдно до причин, що викликають рiзнiвiдхиленнявiд звичайних норм поведiнки. До першої групи належать дiти, у яких, внаслiдок ненормальних умов їх життя в сiм'ї, негативного впливу з боку батьків та недоліків у шкiльномувихованнi, сформувалися бiльш чи менш сталi ознаки недисциплiнованої поведінки. До другої - дiти, недисциплiнованiсть яких зумовлюється порушеннями психiчного здоров'я, неврозами, надмiрноюiмпульсивнiстю, руховими розладами.

Поведiнка, характер важковиховуваних дiтей складаються, як правило, пiд впливом гострих конфлiктiв з оточенням. Завчасно не лiквiдованiсерйознiконфлiктнiситуацiї, у якi потрапляє дитина, вiдбиваються на її навчаннi і поведiнцi, породжують неадекватну велику збудливiсть, затримують розвиток процесiв гальмування, тодi вади характеру і поведiнкидiтей бувають пов'язанi з природженими властивостями їхньої нервової системи, але в бiльшостiвипадкiвтакi вади з'являються в силу несприятливих умов морального життя в сiм'ї (сварки батькiв, пияцтво, розлучення на ін).

Афективний стан дiтей і пiдлiткiв як першої, так і другої групи посилюється вiдсутнiстюуспiхiв у основнiйїхнiйдiяльностi - на навчаннi. В зв'язку з цим у колективi вони посiдаютьневiдповiднесвоему прагненню мiсце, їхнi стосунки з учителями й учнями стають емоцiйно напруженими, все бiльш загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведiнки з переважанням агресивностi і негативiзму. Конфлiкти учня з оточенням можуть набрати рiзних їх форм, але головним чином серед них є:конфлiкт з викладачем, який не зрозумів учня, образив його, виявив безтактннiсть, грубiсть, несправедливість, конфлiкт з колективом учнів, що виникає тодi, коли з тих чи iнших причин, у прихованiй чи вiдкритiйформi колектив принижує сiм'єю, доведений до такого ступеня, коли учень своє негативне ставлення до рiдних переносить на взаємини з усiмаiншими людьми i, в першу чергу, - з викладачами i товаришами.

Загострення стосункiв з членами сiм'ї, педагогами, товаришами викликає такiреакцiї учня, як: намагання утвердити свою особу, свою гідність за допомогою блазнювання, зухвалих вчинків, цiлковитабайдужiсть до шкiльного життя і шукання друзів серед старших людей з сумнівним моральним обличчям, що спричиняється часом до порушень громадського порядку і злочинних дiй.

Покарання, до яких вдається в подiбних випадках учитель, не дають бажаних наслiдкiв. Бiльш того: кара часто навiть поглиблює конфлiкт. Щоб успiшно впливати на важковиховуваних учнiв, потрiбнопередусiм знати причини недисциплiнованості і робити все можливе для усунення їх. При цьому слiд враховувати, що нерiдко, та буває коли безпосередня причина неправильної поведiнки вже зникла, але залишила наслiдки, якi продовжують зумовлювати його недисциплiнованість.

Щоб змiнитиповедiнку учня, педагоги продумують план ндивiдуальної роботи з ним, маючи на увазi:

а) забезпечення учневi такого мiсця в колективi, яке б задовольняло його прагнення до спiлкування з товаришами,

б) створення умов для появи і змiцнення здорових емоцiй, пов'язаних з навчанням, суспiльно корисною працею, громадським життям,

в) роз'яснення учневi етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведiнки.

Враховуючи надмiрнуiмпульсивнiсть важковиховуваних учнiв, їм слiд доручати таку громадську роботу, виконання, якої не вимагає тривалого часу, але дає виразнi, помiтнi і важливi для колективу наслiдки. Хорошою оцiнкою виконаної роботи учнiвський колектив висловлює довiру до свого товариша, морально пiдтримує його, викликане в нього задоволення (спочатку, можливо і мало помiтне бажання ще краще виявити себе). Пiдозрiле і вороже ставлення "важкого" учня до колективу змiнюється на терпиме, а далi й на позитивне, вiн поступово навчається поважати думку товаришiв і дорожити нею.

В індивідуальній роботi з важковиховуваними дiтьми виняткову роль вiдiграє формування в них почуття "завтрашньої радостi", перспектива здобути успiх і саме цим завоювати собi авторитет серед товаришiв. Збудження позитивних емоцiй В.О. Сухомлинський вважав запорукою реальних змiн угромадськiйпозицiївихованцiв[33; с. 468].

Питання індивідуального підходу у навчально-виховному процесі здавна цікавило педагогів. Становлення процесу „індивідуалізації" пройшло чималий шлях розвитку та має декілька століть педагогічного досвіду. На думку вітчизняних та зарубіжних педагогів без індивідуалізації у колективі навчально-виховний процес вирішити не можливо.

Застосування методів впливу на окремого школяра з урахуванням його специфічних особливостей вважається індивідуальним підходом. Поняття індивідуалізації та індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу. Аналіз відповідної літератури показав, що точний зміст цього поняття в кожному конкретному випадку залежить від того, які цілі і засоби є, коли говорять про індивідуалізацію. У одному випадку індивідуалізація - це принцип педагогічної роботи, а з іншого боку індивідуальний підхід - це засіб реалізації даного принципу.

У практицi роботи трапляються випадки, коли використовуванi педагогами засоби виховного впливу не забезпечуютъ нормального розвитку деяких дiтей. Здебiльшого це буває тодi, коли педагоги мають справу з дiтьми, яких прийнято називати “важковиховуваними” i “педагогічно занедбаними”. Тоді на допомогу у вирішенні таких питань приходить ефективний підхід урахування індивідуальних психічних якостей та індивідуальних особливостей учнів, який ще раз підтверджує свою унікальність, ефективність та важливість використання у навчально-виховному процесі.

Отже, без індивідуалізації навчально-виховний процес не можливий і проблема індивідуального підходу у навчально-виховному процесі на сьогодні залишається актуальною. Застосування методів впливу на окремого школяра з урахуванням його специфічних особливостей вважається індивідуальним підходом. Поняття індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу.

Одним з важливих напрямiвдiяльностi вчителя в загальноосвiтнiйшколi є його робота з учнями, якi мають відхилення у поведінці. У практицi роботи школи трапляються випадки, коли використовуванi педагогами засоби виховного впливу не забезпечуютъ нормального розвитку деяких дiтей. Трапляється це тодi, коли вчителя мають справу з дiтьми, яких називають важковиховуваними.

У перевихованні важковиховуваного головне місце займає індивідуальна робота з ним. Індивідуальний підхід припускає чуйність і такт до важковиховуваного, вимагає вибору та здійснення таких виховних заходів, що найбільш відповідали би ситуації, особливостям особи, стану, в якому дитини зараз знаходиться і давали б максимальний ефект.

...