Розвиток дітей у середньому дошкільному віці за допомогою сюжетно-рольової гри

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи створення ігрового образу в сюжетно-рольовій грі

1.1 Поняття сюжетно-рольової гри

1.2 Структура і види сюжетно-рольової гри

1.3 Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри

Вступ

Дошкільний вік - яскрава, неповторна сторінка в житті кожної людини. Саме в цей період починається процес соціалізації, встановлюється зв'язок дитини з провідними сферами буття: світом людей, природи, предметним світом. Відбувається прилучення до культури, до суспільних цінностей.

Дошкільне дитинство - час первісного становлення особистості, формування основ самосвідомості й індивідуальності дитини. Це короткий, але важливий період становлення особистості. У ці роки дитина набуває початкові знання про навколишнє життя, у нього починає формуватися певне ставлення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

Все життя дитини - дошкільника пронизано грою, тільки так він готовий відкрити себе світові і світ для себе. Гра є однією з основних форм організації процесу виховання, навчання і розвитку.

Величезна роль у розвитку і вихованні дитини належить грі - найважливішим виду діяльності. Вона є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально - вольових якостей, у грі реалізуються потреба на світ. Вона викликає істотну зміну в його психіці. Найвідоміший в нашій країні педагог А.С. Макаренко так характеризував роль дитячих ігор; «Гра має важливе значення в житті дитини, має теж значення, яке в дорослого має діяльність робота, служба. Який дитина в грі, таким багато в чому він буде в роботі. За цим виховання майбутнього діяча відбувається, перш все, у грі ...

Дошкільний вік вважається класичним віком гри. У цей період виникає і набуває найбільш розвинену форму особливий вид дитячої гри, який у психології та педагогіці отримав назву сюжетно-рольової. Сюжетно-рольова гра є діяльність, в якій діти беруть на себе трудові або соціальні функції дорослих людей і в спеціально створюваних ними ігрових, уявних умовах відтворюють (або моделюють) життя дорослих і відносини між ними. У такій грі найбільш інтенсивно формуються всі психічні якості і особливості особистості дитини.

Характерним для ігор, особливо сюжетно-рольових, є наявність двох видів відносин між дітьми: уявних, відповідних сюжетом, ролі, і реальних відносин учасників спільної гри.

За своїм походженням і змістом гра є соціальним явищем, зумовленим розвитком суспільства і його культури. Це особливі форми життя дитини у суспільстві, діяльність, у якій дитина в ігрових умовах виконує ролі дорослих, відтворює їхнє життя, працю, стосунки; форма пізнання світу, провідна діяльність, в якій дитина задовольняє свої пізнавальні, соціальні, моральні, естетичні потреби. У грі дитина долає суперечність між прагненням до більшої самостійності, активної участі у житті дорослих із реальними можливостями щодо цього.

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності не тому, що вона займає найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

У процесі сюжетно-рольової гри розвиваються духовні і фізичні сили дитини; його увагу, пам'ять, уява, дисциплінованість, спритність. Крім того, гра - це своєрідний, властивий дошкільному віку спосіб засвоєння суспільного досвіду. Гра - явище багатогранне, її можна розглядати як особливу форму існування всіх без винятку сторін життєдіяльності колективу. Так само багато відтінків з'являється з грою в педагогічному керівництві виховним процесом.

Гра є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба на світ. Радянський педагог В.А. Сухомлинський підкреслював, що «гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що запалює вогник допитливості і допитливості». Виховне значення гри багато в чому залежить від професійної майстерності педагога, від знання їм психології дитини, урахування його вікових та індивідуальних особливостей, від правильного методичного керівництва взаємовідносинами дітей, від чіткої організації та різних ігор.

Актуальність роботи: На сучасному етапі існує проблема саморозвитку дитини в сюжетно рольовій грі. Діти грають менше, ніж 20-30 років тому, їх рольові ігри більш примітивні і одноманітні. Це пов'язано з тим, що діти все більше віддаляються від дорослих, вони не бачать і не розуміють діяльності дорослих, погано знайомі з їх трудовими і особистими відносинами. У результаті, незважаючи на велику кількість іграшок, їм не в що грати. В той же час відмічено, що сучасні дошкільники воліють відтворювати у своїх іграх сюжети, запозичені з телевізійних серіалів і брати на себе ролі телевізійних героїв. Це говорить про те, що дошкільники, які проводять занадто багато часу біля телевізора, ліпше знайомі з життям і стосунками іноземних героїв фільмів, ніж оточуючих їх реальних дорослих. Необхідно знати не тільки педагогу, а й дорослим, за допомогою яких засобів можна створити для дитини умови для розвитку ігрової діяльності.

Мета роботи: виявити, за допомогою яких засобів відбувається створення ігрового образу дітьми середнього віку в сюжетно-рольовій грі.

Об'єкт дослідження: діти середнього дошкільного віку (діти 4-ти, 5-ти років).

Предмет дослідження: сюжетно-рольова гра дітей.

Гіпотеза дослідження: аналіз педагогічної літератури дозволив мені припустити, що сюжетно-рольова гра сприяє формуванню позитивних взаємин дітей старшого дошкільного віку з однолітками при непрямому і прямій участі педагога. сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дошкільнят сприяє формуванню у дітей моральних почуттів, дружніх взаємовідносин, організує їхню поведінку, вчить взаєморозумінню, є засобом спілкування дітей.

Завдання роботи:

- аналіз педагогічної літератури;

- визначити сутність понять «сюжетно-рольова гра», «ігровий образ»;

- виділити особливості розвитку гри у середньому дошкільному віці;

- виявити, за допомогою яких засобів відбувається створення ігрового образу дітьми середнього віку в сюжетно-рольовій грі.

Методи дослідження: опис, аналіз, пояснення, метод системного спостереження.

рольовий гра дошкільний педагог

1. Теоретичні основи створення ігрового образу в сюжетно-рольовій грі

1.1 Поняття сюжетно-рольової гри

Сюжетно-рольова гра - це основний вид гри дитини дошкільного віку. Їй притаманні основні риси гри: емоційна насиченість і захопленість дітей, самостійність, активність, творчість. Перші сюжетні ігри протікають як ігри без ролей або гри з прихованою роллю. Дії дітей набувають сюжетний характер і об'єднуються в ланцюжок, що має життєвий сенс. Дії з предметами, іграшкою здійснюються кожним з граючих самостійно. Спільні ігри можливі за участі дорослого.

Сюжетно-рольова гра - це діяльність, в якій діти беруть на себе трудові та соціальні функції дорослих людей і спеціально створюваних ними ігрових умовах моделюють життя дорослих і взаємини з ними. Сюжетно-рольова гра дозволяє: змоделювати взаємини з дорослими; включитися до цих взаємин; діяти всередині цієї моделі.

Сюжетно-рольові творчі ігри - це ігри, які придумують самі діти. В іграх відображаються знання, враження, уявлення дитини про навколишній світ відтворюються соціальні відносини. Для кожної такої гри характерні: тема, ігровий задум, сюжет, зміст і роль.

В іграх проявляється творча уява дитини, яка навчається оперувати предметами та іграшками як символами явища навколишнього життя, придумує різноманітні комбінації перетворення, через взяту на себе роль виходить з кола звичної повсякденності і відчуває себе активним «учасником життя дорослих» (Д.Б. Ельконін).

Сюжетно-рольова гра - це основний вид гри дитини дошкільного віку. Рубінштейн С.Л. говорив, що ця гра є найбільш спонтанний прояв дитини і разом з тим вона будується на взаємодії дитини з дорослими. Основне джерело, що живить сюжетно-рольову гру дитини, це навколишній світ, життя і діяльність дорослих і однолітків.

Особливістю сюжетно-рольової гри є наявність в ній уявній ситуації, своєрідність змісту. Численні дослідження вітчизняних педагогів та психологів (Д.Б. Ельконіна, Л.С. Виготський) показали, що основним змістом творчих сюжетно-рольових ігор дітей є суспільне життя дорослих в її різноманітних проявах. Таким чином, гра є діяльність, в якій діти самі моделюють суспільне життя дорослих. Сюжетно-рольова гра в своїй розвинутій формі носить колективний характер. Це не означає, що діти не можуть грати поодинці, але наявність дитячого суспільства - це найбільш сприятлива умова для розвитку сюжетно-рольових ігор.

В іграх дитина не тільки відображає навколишнє життя, але і перебудовує її, створює бажане майбутнє. Як писав Л.С. Виготський у своїх роботах, «гра дитини не є просте спогад про пережите, але творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, що відповідає запитам і потягам самої дитини».

Гра займає велике місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільників. Гра має велике освітнє значення, вона тісно пов'язана з навчанням на заняттях, зі спостереженнями у повсякденному житті.

Як зазначає Ядешко В.І.: «У творчих іграх відбувається важливий і складний процес освоєння знань, який мобілізує розумові здібності дитини, його уяву, увагу, пам'ять. Розігруючи ролі, зображуючи ті чи інші події, діти розмірковують над ними, встановлюють зв'язок між різними явищами. Вони вчаться самостійно вирішувати ігрові завдання, знаходити кращий спосіб здійснення задуманого, користуватися своїми знаннями, висловлювати їх словом».

Гра як відбивна діяльність є вторинним етапом у пізнанні дитиною дійсності. Однак у сюжетно-рольовій грі знання, враження дитини не залишаються незмінними: вони поповнюються і уточнюються, якісно змінюються, перетворюються. Це робить гру формою практичного пізнання навколишньої дійсності.

Сюжетно-рольова гра - це творча гра, яка в розвиненому вигляді являє діяльність, в якій діти беруть на себе ролі дорослих і в узагальненій формі в спеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними.

Основною особливістю сюжетно-рольової гри є наявність в ній уявної ситуації. Уявна ситуація складається з сюжету і ролей, які беруть на себе діти в ході гри, включає своєрідне використання речей і предметів.

Сюжет гри - це ряд подій, об'єднаних життєво мотивованими зв'язками. У сюжеті розкривається зміст гри - характер тих дій і відносин, якими пов'язані учасники подій.

Роль є основним стрижнем сюжетно-рольової гри. Частіше за все дитина приймає на себе роль дорослого. Наявність ролі в грі означає, що в своїй свідомості дитина ототожнює себе з тією або іншою людиною і діє в грі від його імені: відповідним чином використовуючи ті чи інші предмети (веде машину, як шофер; ставить градусник, як медсестра), вступає в різноманітні відносини з іншими граючими (карає або пестить доньку, оглядає хворого і т. д.). Роль виражається в діях, мови, міміці, пантомімі.

До ролі діти ставляться вибірково: вони беруть на себе ролі тих дорослих або дітей (старших, а іноді й однолітків), дії і вчинки яких справили на них найбільше емоційне враження, викликали найбільший інтерес. Найчастіше це мама, вихователь, вчитель, лікар, льотчик, моряк, шофер і т. д. Інтерес дитини до тієї чи іншої ролі пов'язаний і з тим місцем, яке займає дана роль в розгорнутий сюжет гри, в які взаємини - рівноправності, підпорядкування або управління - вступає з іншими грає, який прийняв на себе ту чи іншу роль.

У сюжеті діти використовують два види дій: оперативні і образотворчі - «начебто».

Поряд з іграшками в гру включаються різноманітні речі, при цьому їм надається уявне, ігрове значення.

Як товариші по грі діти вступають у реальні організаційні відносини (домовляються про сюжет гри, розподіляють ролі і т. п.). Але між ними одночасно встановлюються складні рольові відносини (наприклад, мами і доньки, капітана і матроса, лікаря і пацієнта і т. д.).

Відмінною особливістю ігровий уявної ситуації є те, що дитина починає діяти в уявній, а не видимою ситуації: дія визначається думкою, а не річчю. Проте думка у грі ще потребує опори, тому часто одна річ замінюється іншою (паличка замінює кінь), яка дозволяє здійснити необхідну за змістом дію.

Сюжетно-рольовій грі притаманні специфічні мотиви. Найбільш загальний мотив - прагнення дитини до спільної соціальної життя з дорослими. Це прагнення стикається, з одного боку, з непідготовленістю дітлахів до його здійснення, з іншого - зі зростаючою самостійністю дітей. Виникає протиріччя вирішується в сюжетно-рольовій грі: у ній дитина, беручи на себе роль дорослого, відтворює його життя, діяльність і відносини.

Безпосередні мотиви гри з віком дітей змінюються, визначаючи зміст ігор. Якщо у молодшого дошкільника основна спонукальна причина гри - дія з привабливими для нього предметами, то для дитини старшого дошкільного віку основний мотив - відтворення відносин, в які вступають-один з одним зображувані в грі дорослі.

У сюжетно-рольовій грі, творчій за своєю природою, діти самостійно визначають її сюжет та зміст, які зумовлюють основні лінії розгортання гри за певним задумом дітей. Сюжет є важливою складовою структури сюжетно-рольової гри. Він визначається тим колом явищ дійсності, які знаходять відображення у грі. Дитина обирає, насамперед, ті сюжети, які постійно мають місце в її житті: гра «у сім'ю», «лікарню», «магазин», пошту», перевезення пасажирів різними видами транспорту тощо. За тим, які сюжети розігрують діти, вихователь може скласти досить повне уявлення про зміст досвіду дитини, про умови її виховання у сім'ї, значущі моменти її життя.

У сюжеті ігор переплітаються спогади про реальні події життя дітей та фантастичні елементи з казок, кінофільмів і мультфільмів. Особливо помітно ігри дітей насичуються фантастичними елементами у період позаситуативно-пізнавальної форми спілкування з дорослими, коли стрімко розширюється запас знань про навколишню дійсність, не обмежений безпосередньою ситуацією: про далекі екзотичні країни, про незвичних звірів, про моря й океани. Персонажі сюжетно-рольової гри включаються у різні скрутні й ризиковані ситуації, пригоди, мандри. Згодом головна увага дитини переміщується зі світу фізичних предметів та явищ на світ людей, а провідною формою спілкування з дорослим стає позаситуативно-особистісна. В іграх все більше сюжетів соціального спрямування, де зображаються відносини між людьми як носіями соціальних ролей, де моделюється вирішення складних етичних проблем.

У розвитку здатності дитини до вибору та розгортання сюжету відбувається перехід від зовнішнього до внутрішнього зумовлення цього процесу. Якщо на межі раннього та дошкільного віку сюжет виникає на основі іграшок та предметів, які є у розпорядженні дітей, то у середньому дошкільному віці діти починають планувати сюжет, підбираючи для його втілення необхідні іграшки та атрибути. Від сюжету, який складається з кількаразового повторення певної модельованої ситуації (наприклад, «мама» то одягає, то роздягає «ляльку» - дочку) діти переходять до сюжетів, утворених з однієї-двох сюжетних ліній, у грі вирізняються певні етапи, неоднорідні за змістом («мама» одягає «дочку», відводить у дитячий садочок, там вона снідає і т.д.).

Сюжети стають стійкішими, розігруються довші періоди часу. До кінця дошкільного віку виникають сюжети - композиції, в яких відображаються різні та водночас пов'язані між собою сфери дійсності: діти одночасно граються «у сім'ю», «лікарню», «школу». Персонажі гри переходять із ситуації в ситуацію, не змінюючи свого основного складу.

Змістом гри є той момент дійсності й відносин між дорослими, що виділяється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у розумінні дітей та відтворюється ними у грі. Наприклад, гра «у лікарню» - сюжет, а прийом хворого, вислуховування роботи його серця, дихання - зміст цієї гри. Те, що дошкільник вирізняє як суттєве, головне у певній ситуації та переносить його у гру, свідчить про міру його інтелектуального розвитку, про особливості розуміння ним ситуацій життя дорослих людей. Дошкільник за зовнішніми діями і атрибутами все частіше відкриває глибинні соціальні відносини. Сюжетно-рольова гра дозволяє дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває її суспільне значення. Якщо спочатку у виборі ролі головне місце займає її зовнішня привабливість (портфель, фонендоскоп, погони), то в процесі гри розкривається соціальна користь цієї ролі. Тепер дитина розуміє, що вихователь виховує дітей, лікар їх лікує тощо.

Сюжет та зміст гри визначені задумом дітей, тому становлять основу уявної ситуації як неодмінної психологічної умови сюжетно-рольової гри.

Природа сюжетно-рольової гри дошкільника.

Ігри дітей дошкільного віку досліджували М.Я. Басов, Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець, Д.В. Менджерицька, О.І. Тіхєєва, С.Л. Новосьолова та ін. Образ дорослого, його соціальних взаємин та ролей набуває у дошкільника розгорнутого характеру. Якщо у ранньому віці внаслідок включення дитини у дії дорослих як об'єкту їх турботи й піклування головним елементом образу дорослого для малюка була його предметна діяльність, то дошкільник по-іншому сприймає життя дорослих. Тепер значно більше уваги він приділяє взаєминам дорослих людей, виконанню ними суспільних функцій: батько - водій автобуса, він перевозить людей, приносячи цим користь; мама - вчителька, яка навчає дітей писати й читати тощо. Дошкільник значно глибше розуміє оточуюче соціальне життя, ніж дитина раннього віку, а тому на шляху його прилучення до дорослого життя він вже не задовольняється наслідуванням дій дорослих, а прагне засвоїти їхні соціальні функції. Проте його можливості не дозволяють досягти цього у реальності, головним способом прилучення дошкільника до життя дорослих починає виступати сюжетно-рольова гра, в якій дитина стає «лікарем», «учителем», «водієм».

Слід відзначити важливу ознаку сюжетно-рольової гри - її самодіяльний характер. Д.В. Менджерицька на цій підставі вважала за необхідне такі ігри називати творчими, оскільки вони виникають за власним почином та задумом дітей. Сюжетно-рольова гра слугує на етапі дошкільного віку провідним засобом соціалізації дитини, у ході якої в неї формуються важливі психічні функції та особистість. Відображення життя дорослих у сюжетно-рольовій грі набуває значно складнішого змісту, ніж в іграх предметних. Головним об'єктом при цьому вже виступає не просто зовні представлена предметна діяльність дорослих, а внутрішні зв'язки між ними, суспільний розподіл праці та взаємообмін результатами діяльності; позиція кожного дорослого у широкому соціальному контексті та координованість цих позицій різних людей.

Етапи розвитку сюжетно-рольової гри.

Перший етап. Основним змістом гри є дії з предметами. Вони здійснюються в певній послідовності, хоча ця послідовність часто порушується. Ланцюжок дій носить сюжетний характер. Основні сюжети побутові. Дії одноманітні і часто повторюються. Ролі не позначені. За формою це гра поруч або одиночна гра. Діти охоче грають з дорослим. Самостійна гра короткочасна. Як правило, стимулом виникнення є іграшка або предмет-заступник, раніше використаний в грі.

Другий етап. Як і на першому рівні, основний зміст гри - дії з предметом. Ці дії розгортаються більш повно і послідовно у відповідності з роллю, яка вже позначається словом. Послідовність дій стає правилом. Виникає перше взаємодія між учасниками на основі використання загальної іграшки (або спрямованості дії). Об'єднання короткочасні. Основні сюжети побутові. Одна і та ж гра багаторазово повторюється. Іграшки заздалегідь не підбираються, але діти частіше використовують одні й ті ж - улюблені. У грі об'єднуються 2-3 людини. Третій етап. Основний зміст гри - як і раніше дії з предметами. Однак вони доповнюються діями, спрямованими на встановлення різноманітних контактів з партнерами по грі. Ролі чітко позначені і розподілені до початку гри. Іграшки і предмети підбираються (найчастіше по ходу гри) відповідно до ролі. Логіка, характер дій та їх спрямованість визначаються роллю. Це стає основним правилом. Гра частіше протікає як спільна, хоча взаємодія перемежовується з паралельними діями партнерів, не пов'язаних один з одним, неспіввідносних з роллю. Тривалість гри збільшується. Сюжети стають більш різноманітними: діти відображають побут, працю дорослих, яскраві суспільні явища.

Четвертий етап. Основний зміст гри - відображення відносин і взаємодій дорослих один з одним. Тематика ігор різноманітна, вона визначається не тільки безпосереднім, але й опосередкованим досвідом дітей. Ігри носять спільний, колективний характер. Об'єднання стійкі. Вони будуються або на інтересі дітей до одних і тих же ігор, або на основі особистих симпатій та уподобань. Ігри одного змісту не тільки тривало повторюються, а й розвиваються, збагачуються, існують тривалий час.

У грі чітко виділяється підготовчий етап: розподіл ролей, відбір ігрового матеріалу, а іноді і його виготовлення (іграшок-саморобок). Вимога відповідності життєвої логіки поширюється не тільки на дії, але і на всі вчинки і рольова поведінка учасників. Кількість залучених до гру збільшується до 5-6. Ці рівні відображають загальний розвиток сюжетно-рольової гри, проте в конкретній віковій групі суміжні рівні співіснують.

1.2 Структура і види сюжетно-рольової гри

Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова складає стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.

Основними структурними елементами гри є: ігровий задум, сюжет або її зміст; ігрові дії, ролі, правила, які диктуються самою грою і створюються дітьми або пропонуються дорослими. Ці елементи тісно взаємопов'язані.

Ігровий задум - це загальне визначення того, у що і як будуть грати діти. Він формулюється в мові, відображається в самих ігрових діях, оформляється в ігровому змісті і є стрижнем гри. По ігровому задуму гри можна розділити групи: що відображають побутові явища (ігри в «сім'ю», в «дитячий садок», в «поліклініку» і т.д.); відображають творчу працю (будівництво метро, будівництво будинків); Відображають суспільні події, традиції (свята, зустріч гостей, подорожі і т. д.). Такий поділ їх, звичайно, умовно, тому що гра може включати відображення різних життєвих явищ.

Сюжет, зміст гри - це те, що складає її живу тканину, визначає розвиток, різноманіття і взаємозв'язок ігрових дій, взаємовідносини дітей. Зміст гри робить її привабливою, збуджує інтерес і бажання грати.

Структурною особливістю і центром гри є роль, яку виконує дитина. За тим значенням, яке належить ролі в процесі гри, багато з ігор отримали назву рольових або сюжетно-рольових. Роль завжди співвіднесена з людиною або твариною, його уявними вчинками, діями, відносинами. Дитина, входячи в їхній спосіб, відіграє певну роль. Але дошкільник не просто розігрує цю роль, він живе в образі і вірить в його правдивість. Зображуючи, наприклад, капітана на кораблі, він відображає не всю його діяльність, а лише ті риси, які необхідні по ходу гри: капітан дає команди, дивиться в бінокль, піклується про пасажирів і матросів. У процесі гри самими дітьми (а в деяких іграх - дорослими) встановлюються правила, визначають і регулюють поведінку і взаємини, що грають. Вони надають ігор організованість, стійкість, закріплюють їх зміст і визначають подальший розвиток, ускладнення відносин і взаємин.

Всі ці структурні елементи гри є більш-менш типовими, але вони мають різне значення і по-різному співвідносяться у різних видах ігор.

Сюжетно-рольові ігри: різняться за змістом (відображення побуту, праці дорослих, подій суспільного життя); з організації, кількості учасників (індивідуальні, групові, колективні); по виду (ігри, сюжет яких придумують самі діти, гри-драматизації - розігрування казок і оповідань; будівельні).

Сюжетно-рольова гра має дві лінії - сюжетну і рольову. Розглянемо сюжетну лінію.

У два-три роки дитина раптом починає поводитися дивно. Він раптом розкладає різні предмети перед собою на стільці або на столі, починає по черзі ними маніпулювати, щось бурмотіти собі під ніс. Дитина може грати сервізом в шафі, маминими та татусевими речами, може навіть почати озвучувати картинки в книжці. Батьки зазвичай не звертають уваги на таку діяльність дитини, що в ній може бути корисного? Однак це і є гра. Перша складова сюжетно-рольової гри - режисерська.

Дійсно, дії дитини надзвичайно схожі на дії режисера. По-перше, сама дитина вже вигадує сюжет. Спочатку це простий, примітивний сценарій, але в майбутньому він обростає безліччю ускладнюючих деталей. Батьки дивуються талантам малюка - такий маленький, а сам придумує сюжет, але це дуже добра ознака, який повинен бути властивий всім дітям - розвиток самостійності. Все, що зараз він робить - він робить сам, без допомоги. Коли-небудь кожна людина приходить до самостійності, нехай так рано почнуться перші її прояви. Другий схожою рисою гри дитини і режисера в даному випадку є те, що дитина сама вирішує, хто ким буде. Кожен предмет може стати будиночком, людиною, твариною і т.д. Дитина тим самим вчиться переносити властивості одного предмета на інший. Третім важливим схожістю є те, що малюк сам складає мізансцени. Він може довгий час возитися з дрібними предметами тільки тому, що складає з них фон для майбутнього дії. Ну і, нарешті, дитина в такій грі виконує всі ролі сам або, принаймні, стає диктором, оповідають про те, що відбувається. Значення такої гри величезне. Всі ці моменти мають величезне значення і для загального психічного розвитку дитини, і для розвитку ігрової діяльності. Дитина-режисер набуває необхідну якість для подальшого розвитку гри - він навчається «бачити ціле раніше частин». В даному випадку це означає бачити гру не з якоюсь однією, приватної, нехай навіть дуже значущої позиції, а з позиції загальної, забезпечує йому з самого початку становище суб'єкта цієї діяльності, яке лежить в основі взаємодії окремих персонажів, положення, яке дає можливість не запам'ятовувати і сліпо повторювати зроблене іншими, а придумувати хід подій самому.

Дитина, яка володіє режисерської грою, зуміє без особливих проблем підіграти реальному партнеру в сюжетно-рольовій грі. Крім того, він може грати в одну і ту ж гру по-різному, придумуючи все нові події і повороти в сюжеті, осмислювати і переосмислювати різні ситуації, що зустрічаються в його житті. Особливу значимість режисерська гра набуває у зв'язку з тим, що вона в одній із своїх характеристик повністю збігається зі специфікою уяви. Здатність бачити ціле раніше частин - ось та основа гри і уяви, без якої дитина ніколи не зможе стати «чарівником. А що ж робить маленький режисер насправді? Він з'єднує різні, начебто і не пов'язані один з одним предмети логічними зв'язками, сюжетом. Кожен предмет у нього отримує свої відмінні властивості, всі вони оживають, говорять. Таким чином, всі неживі учасники гри раптом з'єднуються сюжетом дитини, а це і є аглютинація - вид уяви.

Наступна складова сюжетно-рольової гри - образно-рольова.

Практично кожна дитина в певному віці раптом перетворюється в когось - у тварин, у дорослих, навіть в машини. Всім дуже добре знайома така картина: мама спізнюється на роботу і повинна ще встигнути завести в дитячий сад малюка, а він, як на зло, не йде швидко, а човгає ногами. Мама квапить його, але безрезультатно. Підійшовши до ганку дитячого садка, він раптом не пішов по сходах, як всі «нормальні» діти, а став їх «об'їжджати». «Що за дитина така!» - в серцях говорить мама. «А я не дитина, я - машина». Виявляється, малюк човгав ногами не для того, щоб мама запізнилася на роботу або щоб в черговий раз «потріпати їй нерви», а лише тому, що він - машина, а машина, як відомо, не піднімає ноги-колеса, а плавно ковзає по асфальту. Слід зазначити, що образно-рольова гра відіграє важливе значення для самостійної психологічної реабілітації. Гра дозволяє дитині відволіктися, переключитися від проблем, наприклад, у спілкуванні з однолітками. Коли дитина навчилася самостійно придумувати сюжет (тобто, іншими словами, опанував режисерської грою) і отримав досвід рольової поведінки (пограв у образно-рольову гру, спробував перевтілюватися), то виникає основа для розвитку сюжетно-рольової гри.

Перш за все, як зазначав Д.Б. Ельконін, дитина в цій грі відображає відносини, специфічні для суспільства, в якому він живе. У сюжетно-рольовій грі основна увага дитини направлено на соціальні відносини людей. Саме тому дитина і починає обігравати знайомі теми - магазин, лікарня, школа, транспорт - і багато інших. І якщо раніше ці ігри були дуже багаті за змістом, то тепер вони більше схожі на схеми, ніж на барвисті описи тих чи інших подій. Це сталося в першу чергу тому, що більшість хлопців не знайомі або погано знайомі з різними сторонами життя. Багато дошкільнят не знають, чим займаються їхні батьки, хто вони за професією. І якщо раніше перше, що обігравали діти, була праця їхніх батьків, а природне бажання бути «як мама» або «як тато» втілювалося у виконанні професій, то тепер малюки змушені звести все до «сімейного побуту». І так склалося, що основною грою дітей стала гра в «дочки-матері». Звичайно, нічого поганого в цьому немає, однак все багатство сюжетів і взаємин між людьми зводиться лише до сімейних сцен, а інші сторони дійсності і відносини всередині них виявляються поза полем зору дитини. Це, безумовно, збіднює гру і погано позначається на розвитку уяви. Якщо раніше діти не потребували спеціальної роботі по ознайомленню їх з навколишнім, то тепер обставини змінилися і від дорослих потрібні додаткові зусилля.

Сюжетно-рольова гра - це модель дорослого суспільства, але зв'язки між дітьми в ній серйозні. Нерідко можна спостерігати конфліктні ситуації на ґрунті небажання тієї чи іншої дитини грати свою роль. Роль у молодших дошкільників найчастіше отримує той, у кого в даний момент знаходиться необхідний з точки зору дітей для неї атрибут. І тоді виходять ситуації, коли на машині їдуть два шофери або на кухні готують відразу дві мами. У дітей середнього дошкільного віку ролі формуються вже до початку гри. Всі сварки через ролей. У старших дошкільників гра починається з договору, з спільного планування, хто ким буде грати, а основні питання тепер вже «Буває так чи ні?». Так, діти вчаться громадським зв'язкам у процесі гри. Помітно згладжується процес соціалізації, діти поступово вливаються в колектив. По суті, тенденція до того, що в наш час далеко не всі батьки віддають дітей в садок, тому і лякає, що молоде покоління відчуває значні складності зі спілкуванням, перебуваючи як би в ізоляції до самої школи.

Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри.

У структурі сюжетно-рольової гри центральним компонентом виступає роль - суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних ситуаціях (Д.Б. Ельконін). У грі діти виконують різноманітні ролі, кількість яких з віком зростає приблизно до 10. Не всі ролі даються дошкільнику однаково добре, 2-3 з них вирізняються як улюблені. Рольова поведінка регулюється правилами, які складають ядро ролі. Тому засвоєння рольової поведінки дитиною виступає могутнім засобом розвитку довільності, як провідної особистісної якості. Дитина навчається вибудовувати свою поведінку, підкоряючись вимогам до ролі, як суспільно схвалюваного зразка поведінки. Виконуючи роль, дитина стримує свої безпосередні спонукання, поступається особистими бажаннями і демонструє суспільно схвалюваний зразок поведінки, виражає етичні оцінки. Виступаючи у різних рольових позиціях, дитина сприймає ситуацію з різних поглядів: якщо водій автобуса раптом захоче змінити маршрут - «пасажири» будуть протестувати. Це сприяє розвитку в дитини розуміння інших людей на основі засвоєння механізму децентрації. Водночас глибшим стає й розуміння своїх зобов'язань стосовно інших людей. Раніше дівчинка вередувала, була впертою, мамі з нею було важко. Виконуючи роль мами у грі, вона зрозуміла, як важливо, щоб дочка була слухняною. Отже, сюжетно-рольова гра формує в дитини навички соціальної перцепції та взаємодії, навчає дитину цінувати позитивні взаємини між людьми, розкриває взаємозалежність між ними.

Рольова поведінка закріплюється за допомогою встановлення правил гри. Нездатність дитини виконувати роль водночас означає невиконання правил гри, які засуджуються однолітками, вони відмовляються продовжувати таку гру. Відлучення дитини від гри служать орієнтуючим фактором: дитина намагається виконати вимоги однолітків, щоб бути прийнятою у гру. А щоб бути прийнятою у гру, необхідно діяти за правилами, тобто дитина змушена підпорядковувати свої бажання, безпосередні імпульси вимогам оточуючих.

Таким чином, ставлення дитини до правил протягом дошкільного віку зазнає глибоких змін. На перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри правила носять нестійкий характер, часто порушуються, не викликаючи зауважень гравців; рольова поведінка дитини переплітається з імпульсивною. На наступному етапі гравці не погоджуються з порушенням правил товаришами й вимагають реалістичного відображення у грі рольової поведінки дорослих: продавець не їсть цукерок; вчителька не грається ляльками тощо. Наприкінці дошкільного віку дитина свідомо виконує правила, аргументуючи їх необхідність: якщо вчителька гратиметься ляльками, то не буде кому провести урок.

Реалізація задуму гри, розгортання її сюжетних ліній відбувається шляхом виконання учасниками гри ігрових дій відповідно до вибраних ними ролей. Роль лікаря, наприклад, передбачає такі рольові дії та їх послідовність: привітання з «хворим», його обстеження та опитування, вислуховування роботи серця та дихання, виписування рецепту. У міру розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника ігрові дії набувають все більшої згорненості, водночас їх кількість та складність у їх послідовності зростають. Згорненість ігрових дій проявляється як їх виконання в умовному плані, заміна предметних дій їх позначенням за допомогою мовлення. Таким чином, увага у дитячих іграх переноситься з процесу відтворення дій дорослого, характерних для певної їхньої функції, на моделювання взаємин між ролями в усій їхній складності. Зростає кількість моментів спілкування між ролями, під час якого вирішуються різноманітні проблеми взаємовідносин.

Здатність дитини діяти в грі в уявному плані знаменує собою значні психічні зміни. Як зазначав О. В. Запорожець, на основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини формується розумовий план: здатність створювати системи узагальнених, типових образів предметів і явищ та вміння здійснювати різні їх уявні перетворення, подібні тим, які дитина виконувала реально з матеріальними об'єктами.

Значення ігрових предметів для забезпечення уявної ситуації у грі.

Уявна ситуація, як основа задуму гри, унаочнюється дітьми за допомогою різноманітних предметів, використовуваних в ігровому призначенні. Такі предмети називають ігровими. їх поділяють на три основних групи: іграшки, атрибути, предмети-замінники.

Зовнішню фіксацію сюжет та зміст гри отримують, насамперед, за допомогою предметів-атрибутів, що безпосередньо вказують Ігрові атрибути сприяють збереженню сюжету, його розгортанню, пошуку дітьми нових поворотів у грі. З їх допомогою дітям легше виконувати рольову поведінку, зберігаючи її протягом гри. Особливо важливим використання предметів-атрибутів є на перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри, коли сюжет і рольова поведінка дітей нестійкі, вимагають зовнішньої організації. Дорослий обладнує ігрові кімнати, групуючи предмети-атрибути відповідно до улюблених сюжетів ігор дітей: для гри «у лікарню, пошту, сім'ю, перукарню», «поїздки на транспорті». Зі зміцненням здатності дитини діяти в уявному плані (у старшому дошкільному віці) значення атрибутів знижується, натомість розширюється використання замінників.

Використання дітьми замінників знаменує собою їх здатність до внутрішнього опосередкування процесу гри. Прагнучи наслідувати життя дорослих, дитина не завжди володіє відповідними предметами, використовуваними дорослими у різноманітних видах своєї діяльності. Деякі з цих «потрібних» у грі предметів є для дошкільника недосяжними, а іноді й забороненими: голки для ін'єкцій у грі в лікарню, ніж для приготування «обіду», машинка перукаря тощо. У таких ситуаціях дошкільник спочатку за підказкою дорослого, а потім і самостійно знаходить доступне для його віку рішення, використовуючи замінники. Називаючи доступні їй предмети словом, яке позначає відсутній у розпорядженні дитини предмет з певними потрібними функціями, вона виконує розумову дію заміщення. Уява дитини добудовує відсутні у реальному предметі властивості так, як це необхідно для її гри. З віком здатність дитини виконувати дію заміщення поширюється на все більше коло предметів, використовуваних у грі. Чим старша дитина, тим менше значення для вибору замінників має зовнішня подібність до потрібного у грі предмета. Головним стає функціональна спорідненість замінника зі справжнім предметом, наявність у замінниках властивостей, що дозволяють дитині діяти з ним, як із справжнім.

У процесі підбору й використання замінників у дитини розвивається уява, здатність планувати свою діяльність, підбирати для її виконання необхідні матеріали й засоби, дитина починає розуміти умовність ситуації гри, її моделюючий характер. Такі психічні якості дитини становлять важливу умову розвитку знаково-символічної функції свідомості.

Як зауважує Г.А. Урунтаєва, у сюжетно-рольовій грі дитина здійснює символізацію (заміщення) двох видів. По-перше, переносить дію з одного предмета на інший при перейменуванні предмета, що виступає засобом моделювання дій. По-друге, моделює соціальні відносини: бере на себе роль дорослого при відтворенні значення людської діяльності за допомогою узагальнених і скорочених дій, що набувають характеру зображувальних жестів.

1.3 Розвиток сюжетно-рольової гри дітей середнього дошкільного віку

Для сюжетно-рольової гри дітей 4-5 років характерно, по-перше, виникнення нових тем, пов'язаних зі знаннями, отриманими дитиною з художньої літератури, з розповідей дорослих, з радіопередач та ін. (ігри в подорожі, в корабель, моряків, військових, будівництво, пошту тощо). По-друге, зрослий інтерес дітей до книги, до навколишнього сприяє збагаченню змісту колишніх ігор. У дитини цього віку підвищується інтерес до взаємин людей у праці. Діти починають розуміти, що в спільному колективній праці необхідно надавати один одному допомогу, бути уважними, добрими; у них виникають уявлення про дружбі, товаристві. Ці уявлення знаходять відображення в грі. Однак іноді в іграх дітей можна спостерігати прояв негативних сторін нашого життя. Вихователь повинен вчасно направити хід гри в позитивне русло.

Особливої уваги педагога вимагають гри з новим змістом. Важливо, з одного боку, підтримати інтерес дітей до гри, з іншого - спрямувати їх спілкування.

Ігровий образ, створений по літературному твору, знаходить вихід і в інших іграх, що характеризує рівень розвитку творчості у дітей, їх здатність відображати в грі головне, типове. Діти цього віку люблять спільні ігри, об'єднуючись в невеликі - по 6-7 осіб-групи на основі особистих симпатій, уподобань. Однак у колективних іграх спостерігаються деякі суперечності. З одного боку, накопичений запас знань і бажання використовувати їх в іграх, поділитися ними з однолітками сприяють зародженню цікавих ігрових задумів, реалізація яких вимагає в більшості випадків певної кількості учасників. З іншого боку, можливості для прояву чуйності, доброти, чуйності, для узгодженості ігрових дій у дітей 4-5 років ще невеликі. Така розбіжність між бажанням розгорнути колективну ігрову діяльність і практичним його здійсненням пов'язано з недостатнім рівнем розвитку моральних почуттів. Знання, уявлення про те, що таке добре, що таке погано, що включає в себе поняття «зло», «добро», чому необхідно надавати один одному допомогу і т. д., дитина має, але в нього малий життєвий досвід, немає стійкості в прояві моральних почуттів, недостатньо розвинене вміння поступатися своїми бажаннями, інтересами на користь іншої, враховувати можливості однолітка, оцінювати його позитивні якості. Звідси випливає невміння дітей узгоджувати свої задуми. Одному здається, що цікавіше його вигадка, іншому - що цікавіше його пропозицію.

Часто невміння узгоджувати задуми призводить до розпаду гри, руйнування дружніх контактів. Дану особливість слід враховувати при керівництві грою. Необхідно допомагати дітям з багатьох пропозицій вибирати найцікавіше і в той же час використовувати в міру можливості й інші, виховуючи тим самим уміння поважати задуми один одного, бути уважними, поступатися особистими бажаннями.

У формуванні в дошкільників уміння самостійно розподіляти ролі з урахуванням можливостей, інтересів і бажань один одного ефективні такі прийоми, як розкриття перед дітьми кращих, позитивних якостей кожної дитини, підтримка його пропозицій, а також створення практичних ситуацій, де б вихованці могли проявити почуття відповідальності за виконання ролі, доброту, чуйність, чуйність, знання моральних норм поведінки. Якщо на одну роль претендують кілька дітей, вихователь повинен прийти їм на допомогу так, щоб по можливості були задоволені всі заявки. Виходячи з особливостей розвитку гри, в середній групі методи керівництва повинні бути спрямовані на збагачення дітей враженнями, знаннями про події, що відбуваються в нашій країні, про соціальну сутність колективної праці дорослих, їх сумлінному ставленні до своєї справи.

Поряд із загальними методами ознайомлення з навколишнім необхідно використовувати специфічні, що безпосередньо впливають на розвиток ігрового задуму, творчості, ускладнення змісту гри, збагачення ігрових образів. До таких методів слід віднести розповідь педагога з демонстрацією ілюстративного матеріалу на тему гри.

На 5-му році життя у дітей з'являються улюблені ролі. Зображуючи в грі конкретне або придумане особа, дитина прагне реалізувати власні знання, уявлення про його вчинки почуттях, думках, справах. І протягом багатьох ігор він передає через улюблену роль особистісні якості, своє ставлення до тієї чи іншої професії і пр.

Виконання улюбленої ролі в різних ігрових ситуаціях збільшує тривалість і силу почуттів, пережитих дитиною, закріплює складаються дружні взаємини.

Немаловажне значення набувають бесіди вихователя з приводу подальшого ходу гри, бесіди-розповіді про можливі дії дітей в тій чи іншій ролі. Такі бесіди сприяють формуванню самостійності у виборі теми гри, розвитку її змісту. Діти ставляться перед необхідністю змовлятися між собою, спокійно вислуховувати думку один одного і вибирати найбільш цікаве, захоплююче. У них виховується здатність самостійно продумувати подальший хід гри, планувати, що потрібно зробити, які іграшки їм необхідні, як використовувати будівельний матеріал.

Особливої уваги з боку педагога вимагає надання дитині допомоги в створенні ігрового образу. Для того щоб кожен вихованець зумів в рольовому виконанні передати динаміку дій зображуваного обличчя, його емоційні прояви, вчинки, стосунки з людьми, думки, справи, потрібно шляхом спеціального підбору літературних творів дати йому знання, уявлення, які збагачують ігровий образ. Сприятливий вплив створення дітьми ігрових образів надають індивідуальні бесіди з приводу виконання ролі, індивідуальні завдання, доручення.

Педагог, беручи участь в іграх, може брати на себе головну, провідну роль або бути одним з рядових учасників, але в будь-якому випадку він повинен керувати грою, направляти ініціативу та творчість дітей.

Діти не завжди задовольняються готової іграшкою, у них нерідко виникає бажання самостійно виготовити атрибути для гри. Іграшка, зроблена своїми руками, доставляє дитині творчу радість, виховує інтерес до творчої процесу і, природно, сприяє розвитку змісту гри.

Саме в середньому дошкільному віці величезне значення набуває спільна сюжетно - рольова гра, яка стає провідною формою ігрової діяльності. Саме сюжетно - рольова гра є передумовою значних змін у психіки дитини, так як основний її зміст, це моделювання - творче відтворення взаємин дітей і їхніх взаємодій.

Навчаючись вирішувати ігрові завдання колективно, дошкільнята узгоджують свої задуми, а це означає, що правила в грі будуть виконуватися довільно.

Джерело, яке живить гру, це реальний досвід - різноманітні знання про навколишній. Діти в цьому віці починають вступати в контакт з однолітками, дорослими. У процесі спілкування засвоюють певні норми поведінки і взаємодії: намагаються враховувати характер, настрій співрозмовника, намагаються бути більш уважними.

Спостерігаючи за дітьми в даному віці, можна відзначити, що діти звертають увагу на поведінку дорослих, їх взаємодію між собою, оцінюють корисні справи, роблять висновки, а головне - намагаються брати приклад і повторювати за ними.

Проводячи заняття, стає помітно, що в більшості випадків увагу дітей прикута до того, яка у педагога міміка обличчя, жестикуляція, інтонація і стиль розмови при розповіді. Все це буквально відразу ж застосовується дітьми в різних видах їх діяльності, а так само в грі. Великий досвід діти черпають з відносин дорослих в сім'ї.

Ігровий образ для дитини. Засоби створення ігрового образу в сюжетно-рольовій грі.

Ігровий образ, який дорослий буде пропонувати дитині, повинен бути пов'язаний з якимись приємними для неї спогадами. У досягненні бажаного діти нерідко виявляють особливу винахідливість і хитрість.

Створення ігрового образу вимагає від дітей активного мислення, творчої уяви, винахідливості, спонукає шукати і знаходити нові засоби досягнення мети.

У грі дитина не тільки реалізує свої знання та уявлення, але й удосконалює, розширює їх. Він пізнає багатство людських почуттів, носіями яких є персонажі сюжету, пізнає емоційний світ людини.

Сюжетно-рольові творчі ігри відрізняються природною виразністю, яка випливає з розуміння дитиною суті створюваного образу. Без цього діти неглибоко переживають роль і створюють блідий, невиразний образ.

Вибір ролі та визначення дій в ній - творчої процес. Враження про людину, отримані з різних джерел, фокусуються в єдиному ігровому образі. Це не обходиться без роботи творчої уяви, без вміння комбінувати колишні враження і нові, створювати численні варіанти таких комбінацій.

Щоб гри були змістовними та виховують, треба познайомити дітей з певним колом явищ з життя дорослих, поступово розкриваючи мотиви і моральний сенс людської діяльності. Істотними факторами, що впливають на спрямованість дитячих ігор, на розширення і поглиблення ігрових образів, є художня література і твори образотворчого мистецтва (картини, малюнки, ілюстрації).

Естетичні переживання дітей незмінно пов'язані з зовнішньою дією героя твору. Дитина не уявляє собі образ, запропонований автором, якщо сам подумки не бере участі в житті героя, не ставить себе на його місце, це пояснюється тим, що всяку думку, почуття дитина осягає через зовнішню дію. Він як би перетворює в реальність кінострічку образів і асоціацій, що виникли в його уяві під впливом книги, картинки. У зв'язку з цим виділяється така особливість сприйняття художніх творів, як прагнення реалізувати свою внутрішню активність в малюванні, в драматизації, а також в самостійних іграх.

За твердженням психологів і педагогів, дитяче сприйняття твору мистецтва на перших порах нерозривно пов'язане з грою. Вплив книг і картин на ігрові образи проявляється в уявному сприяння якого-небудь героя, у перенесенні на себе його властивостей і якостей, в ставленні до нього як до особи достовірного.

Сильний вплив на характер і зміст ігрових образів надає одночасний вплив тексту і ілюстрацій до нього. При розгляданні ілюстрацій діти легко відновлюють зміст книги, а тексти, в свою чергу, допомагають правильніше сприймати малюнки. Малюнки сприяють більш глибокому сприйняттю змісту книги, «вживання» в образ в грі, його виразності.

Твори С. Маршака «Пожежа», «Розповідь про невідомого героя», «Пошта», «Пошта військова» збагачують дітей новими життєвими сюжетами, захоплюють діями героїв, несподіваними поворотами подій, пригодами, небезпеками. Поет цікаво розповідає про будь-якої професії. Сам процес праці, його атрибути він зображує просто і в той же час майстерно. Все це допомагає дошкільнятам ввести в гру потрібні речі, імітувати дії з ними.

Збагачуються і дії дітей, стають більш виразними, намагаючись реально відтворити дії, аналогічні зображеним на малюнку.

Для того щоб викликати більший інтерес дітей до ролей в грі, вихователь застосовує такі прийоми, як вибіркове повторне читання твору, аналіз образів героїв, бесіди про них, складання дітьми творчих розповідей про персонажів, власний розповідь педагога.

Поглиблює і підсилює сприйняття літературних образів і повторне вибіркове розгляд ілюстрацій, яке іноді супроводжується перечитуванням всього твору. Характеризуючи героя, пояснюючи моральний сенс його дій, важливо користуватися виразними, динамічними дієсловами, взятими з самого тексту. Це збагачує ігрові образи, створювані дітьми.

«Пошту» Маршака слід прочитати після того, як діти побували на екскурсії в найближчому відділенні зв'язку і під впливом побаченого почали нову гру. Після читання книги і розглядання ілюстрації Ю. Коровіна кругозір дітей розширюється і гра наповнюється новим змістом. Спочатку дошкільнят захоплював сам процес роботи в поштовому відділенні: вони приймали телеграми, листи, розносили їх конкретним особам.

Книга підказує і можливість використання у грі різних видів транспорту: автомобілі, літаки, мотоцикли. Розглядаючи ілюстрації, діти звертають увагу на зовнішній вигляд листоноші, його форму: кашкет, ремінь, товсту сумку на ремені. За допомогою малюнків можна не тільки уточнити навколишнє оточення, деталі одягу, відмінні риси зовнішнього вигляду персонажів, але і їх поведінку, характер відносин з іншими людьми. В результаті бесіди у дошкільнят формуються навички культурного спілкування.

Дуже важливо при розгляданні ілюстрації уточнювати зміст діяльності людей. Часто діти зв'язують предметний фон малюнків з обладнанням своїх ігор.

Те, про що не сказано словами, знаходить своє відображення в ілюстраціях. З тексту діти засвоюють значення, ілюстрації само впливають на природну виразність ролі, підказують конкретні дії, збагачують руху, міміку і жести.

У ілюстративної характеристиці образу діти чуйно вловлюють додаткові риси і якості головного персонажа. Все це допомагає їм скласти певне уявлення про зовнішній вигляд героя, його одязі, навіть якщо в тексті немає таких описів.

Розуміння руху в картині вимагає досвіду, практики, наявності у дитини узагальненого і в той же час деталізованого образу цього руху. Вже дітей 5-го року життя привертає поведінку людей, зображених на картині, їх взаємини, пережиті ними почуття і стану. Через сприйняття міміки, жестів, постави і т. д. молодший дошкільник може правильно охарактеризувати емоційний стан людини, зображеного графічно: нудний, смутний, веселий, сердитий.