Зміст нових навчальних програм

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТУ НОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ УКРАЇНСЬКА МОВА 1-4-Й КЛАСИ

Катерина ПОНОМАРЬОВА, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України

Нова редакція Державного стандарту початкової загальної освіти і нові навчальні програми для 1--4-х класів націлюють навчальний процес на запровадження компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів.

Теоретичними засадами для розроблення цих нормативних документів стали наукові дослідження співробітників лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України О.Савченко, Н.Бібік, Т.Байбари, М.Вашуленка, К.Пономарьової, О.Прищепи, В.Мартиненко, О.Вашуленко, О.Оноп-рієнко, НЛистопад, Н.Коваль, І.Андрусенко.

Сутність компетентнісного підходу полягає у спрямуванні навчального процесу на формування в учнів ключових і предметних компетенцій. Результатом компетентнісно орієнтованого навчання має бути сформованість у молодших школярів ключових і предметних компетентностей, які виявляються у здатності застосовувати набуті знання, вміння, способи діяльності, певний досвід у навчальних і життєвих ситуаціях з метою розв'язання конкретних завдань чи проблем.

Формування ключових компетенцій реалізується в освітніх галузях і навчальних предметах. При цьому кожний предмет забезпечує реалізацію тих складових змісту ключових компетенцій, для формування яких має необхідні умови.

Зважаючи на специфіку предмета «Українська мова», він здатний забезпечити формування і розвиток таких ключових компетенцій, як комунікативна, соціальна, загальнокультурна, вміння вчитися.

Для забезпечення набуття учнями комунікативної компетенції необхідно сформувати в них готовність до спілкування з іншими людьми. З огляду на це в процесі навчання української мови школярі повинні оволодіти різними видами мовленнєвої діяльності (аудіюванням, говорінням, читанням, письмом) і мовою як засобом спілкування. Реалізація комунікативної компетенції здійснюється через дві змістові лінії -- мовленнєву й мовну.

Ключова соціальна компетенція передбачає здатність діяти в життєвих ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Загальнокультурна компетенція стосується сфери розвитку культури особистості й охоплює культуру поведінки, моральні якості, а також обізнаність із культурною спадщиною українського народу, найважливішими досягненнями національної науки та культури, визначними подіями й постатями в історії України. Реалізацію цих компетенцій покликана забезпечити соціокультурна змістова лінія.

Ключова компетенція вміння вчитися проявляється у здатності учня організовувати й контролювати свою навчальну діяльність. Вона реалізується через діяльнісну змістову лінію.

У новій редакції Державного стандарту початкової загальної освіти і новій базовій навчальній програмі з української мови для 1--4-х класів визначено зміст кожної із зазначених ліній і державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

Зміст мовленнєвої лінії охоплює чотири види мовленнєвої діяльності: аудіювання (слухання і розуміння тексту), говоріння (діалогічне і монологічне), читання і розуміння прочитаного, письмо (побудова письмових зв'язних текстів різних типів).

До змісту мовної лінії належать одиниці різних мовних рівнів: текстологічного (будова тексту, типи і стилі текстів); синтаксичного (словосполучення, речення, види речень за метою висловлювання й інтонацією, звертання, головні й другорядні члени речення, однорідні члени речення); морфологічного (частини мови, їх граматичні форми); лексичного (значення слова, лексичні групи слів (багатозначні слова, пряме і переносне значення слів, синоніми, антоніми, омоніми), лексична сполучуваність слів); фонологічного (звуки мовлення, склад, наголос, інтонація), а також правопис і графічні навички письма.

Соціокультурна лінія наповнена таким змістом: державна символіка України, особливості української національної культури, малі фольклорні форми, соціальні ролі, формули національного мовленнєвого етикету, етикетні правила спілкування.

До змісту діяльнішої лінії належать загальнонавчальні вміння і навички:

навчально-організаційні -- здатність розуміти визначену вчителем мету навчальної діяльності, організовувати робоче місце, раціонально розподіляти час, планувати послідовність виконання завдань, організовувати навчальну діяльність у взаємодії з іншими її учасниками (у парі, малій групі);

навчально-інформаційні -- здатність самостійно працювати з підручником, шукати нову інформацію в різних джерелах, користуватися довідниковою літературою (словниками), зосереджено слухати матеріал, зв'язно, послідовно, доказово відповідати, вести діалог;

навчально-інтелектуальні й творчі -- здатність аналізувати мовні явища, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, встановлювати та пояснювати причинно-наслідкові зв'язки, вилучати зайве, групувати й класифікувати за певними ознаками, висловлювати аргументовані критичні судження, доводити власну думку, переносити знання й способи діяльності в нову ситуацію, застосовувати аналогію;

контрольно-оцінні -- вміння використовувати різні способи перевірки та контролю своєї діяльності, знаходити і виправляти помилки, оцінювати власні навчальні досягнення.

На основі зазначеного можна зробити висновок, що основні структурні компоненти нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти і базової навчальної програми з української мови залишилися такими ж, як і в попередніх відповідних нормативних документах. Однак є певні зміни, доповнення й уточнення. Саме на них варто зупинитися.

Насамперед звертаємо увагу на те, що кількість годин, відведених на навчання грамоти в 1-му класі, зменшилася до 7 годин на тиждень (було 8). Тому для забезпечення синхронності у навчанні читання й письма доцільно здійснити розподіл годин протягом навчального року по тижнях: на одному тижні планувати 4 години на читання і 3 на письмо, на наступному -- 3 години на читання і 4 на письмо. В результаті час, відведений на читання і письмо, буде розподілено порівну.

До змісту мовленнєвої лінії нової базової навчальної програми внесено такі зміни й доповнення:

* Посилено увагу до уроків розвитку зв'язного мовлення, які рекомендується проводити один раз на два тижні: у 2--4-му класах це окремий урок (17 годин на рік), а в 1-му класі -- фрагмент уроку тривалістю 15--20 хвилин. У пояснювальній записці визначено мету й основні завдання цих уроків у 1-му, 2-му, 3-му і 4-му класах.

* Подано обсяг текстів для аудіювання:

1-й кл. -- до 1 хв -- 80--100 слів;

2-й кл. -- 1--2 хв -- 120--200 слів;

3-й кл. -- 2--3 хв -- 220--300 слів;

4-й кл. -- 3--4 хв -- 320--400 слів.

* Узгоджено з програмою з літературного читання кількість слів для читання вголос:

1-й кл. -- 20--30 слів/хв;

2-й кл. -- І сем. -- 35--45 слів/хв, II сем. -- 50-- 60 слів/хв;

3-й кл. -- І сем. -- 65--70 слів/хв, II сем. -- 75-- 80 слів/хв;

4-й кл. -- І сем. -- 80--85 слів/хв, II сем. -- 90-- 95 слів/хв.

* Зменшено кількість реплік для діалогів:

2-й кл. -- 3--4 репліки на двох учасників діалогу без урахування формул етикету;

3-й кл. -- 4--5 реплік на двох учасників діалогу без урахування формул етикету;

4-й кл. -- 5--6 реплік на двох учасників діалогу без урахування формул етикету.

* Узгоджено з програмою основної школи обсяги текстів для письмових переказів:

3-й кл. -- текст обсягом 50--70 слів; 4-й кл. -- текст обсягом 70--100 слів.

* Визначено обсяг зв'язних письмових висловлювань (учнівських творів):

2-й кл. -- близько 40 слів; 3-й кл. -- близько 60 слів; 4-й кл. -- 60--80 слів.

До змісту мовної змістової лінії внесено такі зміни:

Зменшено кількість годин на вивчення мови в 2-му класі (119 год/рік).

Змінено порядок вивчення мовних розділів у 2-му класі (від часткового («Звуки і букви») до загального («Текст», «Мова і мовлення»)).

Правопис слів з ненаголошеними голосними [е], [и] перенесено з розділу «Звуки і букви» до розділу «Корінь слова. Спільнокореневі слова».

У 3-му класі введено поняття словосполучення (розділ «Речення») та ознайомлення з терміном «орфограма» (розділ «Будова слова»).

Узгоджено з програмою основної школи обсяги текстів для списування і диктантів:

1-й кл. -- 20--30 слів; 2-й кл. -- 30--50 слів; 3-й кл. -- 50--70 слів; 4-й кл. -- 70--90 слів.

У новій навчальній програмі з української мови розроблено зміст соціокультурної лінії, яка передбачає:

формування в учнів уявлення про мову як форму прояву культури українського народу, як засіб створення творів мистецтва (художньої літератури);

розширення уявлень молодших школярів про свою державу -- Україну, культуру українського народу, про її особливості в різних регіонах;

засвоєння малих українських фольклорних форм, національних формул мовленнєвого етикету, етикетних правил спілкування;

використання набутих знань і умінь під час виконання соціальних ролей, спілкування з представниками різних вікових груп і статусів, розв'язування навчальних і життєвих проблем.

Структуровано соціокультурну лінію за такими підрозділами:

1) тематичні групи слів, що називають державу, столицю, державні символи, реалії життя народу;

2) фольклорні твори великої й малої форм;

3) особливості національного мовленнєвого етикету;

4) соціальні ролі.

Представлено в новій програмі зміст діяльнісної лінії, у якому передбачено формування в молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок: навчально-організаційних, навчально-інформаційних, навчально-інтелектуальних і творчих, контрольно-оцінних.

Результати навчання, визначені в державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, націлюють процес навчання української мови на формування комунікативної (мовленнєвої й мовної), соціокультурної та діяльнісної компетентностей, які проявляються в здатності молодших школярів застосовувати набуті знання з мови, мовленнєві уміння, способи діяльності, певний соціальний досвід у різних життєвих ситуаціях з метою розв'язання життєво важливих завдань і проблем.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ДЕРЖАВНА (ДЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗНЗ ІЗ НАЦІОНАЛЬНИМИ МОВАМИ НАВЧАННЯ). 1--4-й класи

навчальний шкільний освіта підручник

Оксана ПЕТРУК, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України та діаспори

Затвердження нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти (освітня галузь «Мови й літератури. Українська мова, мови національних меншин як предмети навчання») обумовило необхідність перегляду і розроблення оновленого змісту навчання української мови у 1--4-х класах ЗНЗ з викладанням мовами національних меншин України.

Державний стандарт націлює не на засвоєння певної суми знань, умінь і навичок, а на формування вмінь використовувати їх у різних життєвих ситуаціях, тобто ключових і предметних компетентностей. У ньому зазначено, що основна мета початкового навчання української мови -- формування комунікативної компетентності, яка є водночас ключовою і предметною, враховуючи можливості й інтереси учнів, а також набуття певного кола знань про реалії матеріальної та духовної культури українського народу.

Відповідно визначено й головні завдання навчання української мови як державної. Це насамперед створення позитивної мотивації до її опанування; формування вмінь і навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності -- аудіювання, говоріння, читання й письма; пропедевтика знань про найважливіші мовні одиниці, необхідні та достатні для формування комунікативного мовлення; долучення учнів до культури українського народу; інтелектуальний, моральний, соціокультурний, естетичний розвиток школярів.

Під керівництвом і за участю доктора педагогічних наук, завідуючої лабораторією навчання української словесності у школах національних меншин України та діаспори Інституту педагогіки НАПН України О.Хорошковської співробітниками лабораторії було створено нове покоління навчальних програм з української мови для шкіл І ступеня з російською, угорською, румунською/молдовською, польською мовами навчання. Ці програми затверджені МОНмолодьспорту як базові.

Зазначені програми побудовані відповідно до змістових ліній, що окреслені у Державному стандарті: мовленнєвої, мовної й соціокультурної, які є взаємозалежними, взаємопов'язаними і спрямовані на формування ключових та предметних компетентностей. Діяльнісна змістова лінія збігається з відповідною лінією у програмі з рідної мови, тому, забезпечуючи міжпредметні зв'язки, учитель і на уроках української мови має орієнтуватися на зміст цієї лінії.

Базові програми з української мови для шкіл з навчанням мовами національних меншин складаються з пояснювальної записки і власне програми. У пояснювальній записці визначено мету і завдання кожного етапу, розкрито підходи і принципи навчання української мови.

Програми мають двовимірну структуру і складаються зі змісту навчального матеріалу, визначеного за змістовими лініями (ліва частина таблиці), та державних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів (права частина). У цій частині програми чітко окреслена результативна складова, яка є орієнтиром для кожного вчителя: плануючи роботу на уроці, він орієнтується на те, які знання й уміння мають бути сформовані в учнів. Саме тому важливо, щоб у кожного вчителя був власний примірник програми.

Мовленнєва лінія програм є домінуючою і націлює на формування вмінь з усіх видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письма) та розвиток уміння користуватися мовою як засобом спілкування і пізнання. Враховуючи те, що до початку навчання у школі діти майже або зовсім не володіють українською мовою, основною метою навчання у 1-му класі є формування і розвиток умінь усного мовлення -- аудіювання і говоріння (діалогічне та монологічне мовлення). У 2-му класі ці вміння вдосконалюються й мають отримати подальший розвиток. Крім того, учні оволодівають уміннями читати і писати українською мовою. У 3--4-х класах розвиваються і вдосконалюються вміння з усіх видів мовленнєвої діяльності на основі визначених у програмі вимог до знань з мови, правопису й пунктуації.

Розвиток мовленнєвих умінь здійснюється відповідно до визначених у програмі сфер мовлення -- особистісної, соціально-побутової, освітньої, суспільної, професійної та сфери «Природа». Окреслені сфери та їх тематика охоплюють весь простір, що оточує дитину молодшого шкільного віку.

Мовна змістова лінія базових програм спрямована на засвоєння учнями мовних одиниць української мови, необхідних і достатніх для формування мовних умінь і навичок, які є основою для розвитку мовленнєвих. Розроблення змісту навчання української мови у початкових класах шкіл зазначеного типу здійснювалося на основі врахування результатів порівняльного аналізу рідної й української мов. Водночас бралися до уваги особливості рідної мови, наприклад, відсутність роду, граматичних форм в угорській мові, особливості відмінювання в румунській, а також відмінності у графічних системах рідної й української мов, що так чи інакше впливають на процес оволодіння усною і письмовою формами українського мовлення. Урахування результатів порівняльного аналізу графічних систем рідної й української мов дало можливість у 2-му класі по-новому підійти до визначення порядку вивчення букв українського алфавіту, зважаючи на можливі транспозицію та інтерференцію, що, як показало попереднє дослідження, підвищує ефективність навчання грамоти. Врахування відмінностей у фонетичних системах сприяло уточненню змісту відповідного розділу в 1--4-х класах.

У 3--4-х класах визначено мовний матеріал з лексики, будови слова, синтаксису та морфології. Знову-таки, було враховано спільні риси та відмінності у мовному матеріалі з кожного розділу рідної й української мов. Відбиралися мовні одиниці, необхідні та достатні для формування комунікативного мовлення. Програми націлюють учителя на те, щоб знання з мови, які учні здобувають у процесі навчання, мали практичне застосування, і орієнтують не так на формування в них навичок мовного аналізу, як на організацію постійної роботи над удосконаленням орфоепічних, лексичних, граматичних умінь і навичок, що є базовими для формування комунікативних умінь. Як бачимо, у програмах мовні знання розглядаються не як самоціль, а як засіб розвитку й удосконалення мовленнєвих умінь, зокрема комунікативних.

У програмах визначено зміст соціокультурної лінії. Вона тісно переплітається з мовленнєвою.

Соціокультурна лінія передбачає ознайомлення з Україною як багатонаціональною державою, її державними символами, національною культурою українців, засвоєння найуживаніших мовленнєвих формул на вираження привітання, подяки, вибачення, прохання, запрошення тощо, ознайомлення з українськими дитячими іграми, піснями, казками, іменами українських письменників. Крім того, соціокультурна лінія змісту програм націлює на ознайомлення і засвоєння соціальних норм мовленнєвої поведінки відповідно до визначених програмою сфер спілкування, формування вмінь установлювати елементарні комунікативні контакти під час виконання тих чи інших соціальних ролей, що є необхідним для успішної соціалізації учнів шкіл із навчанням національними мовами, інтеграції їх в український соціум. Важливим напрямом соціокультурної змістової лінії є виховання громадянина України, який поважає державу, її національні символи, мови й культури інших народів, що мешкають в Україні, толерантно ставиться до них.

Сподіваємося, що закладені у Державному стандарті і базових програмах вимоги до формування ключових і предметних компетентностей та їх реалізація у нових підручниках з української мови сприятимуть мовленнєвому і загальнокультурному розвитку учнів шкіл з навчанням мовами національних меншин, адаптації їх до життя в українському соціумі.

РОСІЙСЬКА МОВА (ДЛЯ ШКІЛ З УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ НАВЧАННЯ). 1-4-Й КЛАСИ

Збереження традицій та інноваційні аспекти

Ірина ЛАПШИНА, кандидат педагогічних наук, доцент Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського

У Базовій навчальній програмі з російської мови для шкіл з українською мовою навчання (2011) максимально збережено досягнення попередньої програми (Ґудзик І.П., 2006), відзначені дослідниками-лінгводидактами й учителями-практиками. Передусім це стосується орієнтації цілей навчання мови на формування у молодших школярів ключових (спеціально структурований комплекс якостей особистості, що дає можливість ефективно брати участь у різних сферах діяльності) і предметних (освоєний учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов'язаної з набуттям нового знання, його перетворенням і застосуванням) компетентностей [1, с. 2]; комунікативно-діяльнісної спрямованості навчання нерідної мови; паритетності в реалізації мовленнєвої, мовної та соціокультурної змістових ліній мовної освіти учнів початкової школи.

Укладачами навчальної програми акцентується увага на основній меті вивчення школярами-українцями російської мови: дати можливість учням успішно розв'язувати життєво важливі завдання -- пізнавальні, навчальні, особистіші, професійні -- передусім комунікативними засобами. «Елементарне оволодіння російською мовою, продовжене на наступних етапах шкільної освіти, дасть учням можливість користуватися нею як інструментом спілкування, пізнання, залучення до багатств національної культури, формувати навички шанобливого міжетнічного спілкування із представниками інших національних культур, носіями інших мов, що використовуються в Україні» [1, с. 2]. Таким чином, увага педагогів на уроках російської мови має бути зосереджена на формуванні у школярів не так певної суми мовних знань та умінь або умінь сприймати і продукувати висловлювання, як спроможності оптимально використовувати ці знання й уміння в різноманітних життєвих сферах діяльності. Наприклад, для підтримання контактів з новими знайомими, які не володіють українською мовою; для отримання особистісно значимої інформації, знань, що оформлені мовленнєвими засобами російської мови (в усній або письмовій формі), для спостереження за національними особливостями і дотримання засвоєних стереотипів мовленнєвої та немовленнєвої поведінки тощо.

Досягнення такої кінцевої мети мовної освіти стане можливим за умови дотримання таких напрямів навчально-пізнавальної роботи:

забезпечення стійкого інтересу до вивчення російської мови і російської національної культури;

цілеспрямоване формування у школярів умінь і навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо);

свідоме засвоєння елементарних мовних знань, які забезпечуватимуть правильність і адекватність мовлення (практична граматика, фонетика й орфоепія, графіка і орфографія, лексика);

систематичне збагачення й активізація словникового запасу школярів; розвиток художньо-творчих здібностей учнів на мовному і літературному матеріалі;

заохочення до вивчення національних культур народів України, формування шанобливого ставлення до досягнень рідної культури й національних культур інших етнічних груп України.

Укладачі Базової програми переконані, що оволодіння російською мовою не буде штучним, якщо у ході її вивчення школярі систематично залучатимуться до різноманітних видів комунікативної співпраці, як-от: у групі чи парі продумати мету навчального завдання, передбачити хід та ефективний спосіб його виконання, прогнозувати взаємодопомогу в колективній роботі, простежити за правильністю й поетапністю навчально-пізнавальної діяльності. Таке співробітництво передбачатиме «розвиток у школярів уміння вислухати й зрозуміти запропоновані судження, зіставити їх із власною точкою зору; скласти самостійне судження про предмет чи подію; висловити (усно чи письмово) таке судження, аргументувати його; змінити чи заперечити свою думку за наявності переконливих аргументів інших учасників обговорення» [2, с. 3]. Результатом навчання стануть і важливі морально-етичні якості школярів, які реалізуватимуться у подальшому виконанні різних соціальних функцій (ролей): відповідальність, здатність до компромісу, організованість, тактовність, повага до оточення.

Базова програма з російської мови фіксує, що «навчання російської мови здійснюється відповідно до трьох змістових ліній: мовленнєвої, мовної й соціокультурної, визначених Державним стандартом початкової освіти» [2, с. 3]. При цьому важливо зауважити, що жодна лінія не може бути самодостатньою й домінуючою, тільки паритетне їх представлення у навчально-виховному процесі приведе до комунікативної компетентності школярів. Створення мовленнєвого висловлювання, не підкріпленого мовною нормативністю, не сприятиме реалізації мовленнєвого акту, тобто співрозмовники не завжди зможуть зрозуміти один одного. Максимальна увага до мовної теорії, не реалізованої у власних висловлюваннях учнів, призведе до формалізації навчально-пізнавальної діяльності, втрати інтересу до вивчення російської мови. Ігнорування стереотипів мовленнєвої та немовленнєвої поведінки, специфічних національних проявів обумовить мінімізацію міжособистісних контактів. Тому в новому варіанті програми для кожного року вивчення російської мови детально поданий зміст навчального матеріалу відповідно до перелічених трьох змістових ліній.

Традиційно мовленнєва лінія передбачає цілеспрямоване становлення й розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності: слухання-розуміння, говоріння, читання і письмо; формування умінь користуватися мовленнєвою діяльністю як засобом комунікації, пізнання, впливу на оточення. Для розв'язання цього завдання необхідно систематично і цілеспрямовано розвивати вміння, необхідні для повноцінного сприймання мовлення (не тільки загальний фактичний зміст, а й специфічний зміст повідомлення), побудови діалогічного і монологічного висловлювання з урахуванням можливостей (вік, життєвий досвід, соціальна роль, стать, релігійна приналежність тощо) імовірного співрозмовника; для читання й самостійної роботи з дитячою книгою (техніка читання і читацькі вміння); для використання письма з комунікативною метою (зокрема й вільне письмо). У новому варіанті Базової програми уточнені державні вимоги до рівня мовленнєвої підготовки відповідно до віку школярів та їхнього мовленнєвого досвіду -- точні цифрові дані замінили узагальнені формулювання.

Мовна лінія змісту навчання передбачає формування у молодших школярів елементарних відомостей про мову й умінь, пов'язаних із мовним аналізом. Уточнений обсяг теоретичної й практичної роботи над кожним із розділів: «Синтаксис: речення, текст», «Фонетика: склад, наголос, звук», «Графіка: позначення на письмі звуків сильної позиції», «Правопис: орфографія та пунктуація», «Лексика: значення слова, «Практична морфологія: склад і граматичні ознаки слова».

Укладачі програми наполягають, що мовну підготовку «раціонально здійснювати з опорою на уроки української мови, оскільки слід ураховувати ступінь збігу матеріалу, що вивчається, в обох мовах» [2, с. 4]. Педагоги мають цілеспрямовано тренувати учнів у перенесенні знань з української мови на аналогічні поняття із застосуванням термінології російської мови або попереджувати помилкове перенесення знань і вмінь на подібний, але не однаковий навчальний матеріал.

Суттєвих змін зазнав розділ «Правопис». У новій редакції програми він введений до змісту мовної лінії, а не поданий окремим розділом; оновлені й списки слів для запам'ятовування у 2--4-х класах з урахуванням тематичної лексики.

У Базовій програмі зазначено, що «інтегруючою складовою змісту мовленнєвої і мовної підготовки молодших школярів є соціокультурна лінія» [2, с. 4]. Порівняно з попередньою редакцією навчальної програми цей розділ максимально деталізований. Метою навчально-виховної роботи назване «ознайомлення учнів з нормами соціальних відносин (члени родини, друзі, клас чи група в навчальному закладі, відвідувачі громадських культурно-просвітницьких місць), закріплення умінь дотримуватись цих норм, демонструвати культурно обумовлену поведінку» [2, с. 4].

Розв'язання в груповій або парній роботі комунікативних ситуацій у чітко визначених сферах мовленнєвої діяльності (особистісна, навчально-пізнавальна, соціальна, публічна, професійна, сфера «Природа») допоможе дітям молодшого шкільного віку набути досвіду міжособистісних контакти? з урахуванням норм мовленнєвої поведінки, дотриманням правил культури мовлення, що є традиційними для російської мови.

Уточнений і обсяг соціальних та культурних понять, які вивчаються школярами у процесі оволодіння російською мовою і створюють базу для вивчення основ матеріальної й духовної культури російського народу: народні ремесла, народна архітектура (житлові приміщення), народний костюм, народні знання (прикмети), народні свята, календарні обряди, народна іграшка, дитяча художня література і народна творчість, продукти образотворчого й музичного мистецтва тощо. Опанування елементів російської національної культури в різних проявах у взаємозв'язку з рідною українською культурою допоможе школярам успішно засвоїти загальнолюдський зміст і національну своєрідність творів національних культур України, залучить їх до таких видів мистецтва, як музика, театр, кіно, образотворче мистецтво. Ці уявлення сприятимуть формуванню у молодших школярів розуміння спільного й відмінного в культурах, звичаях українців і росіян, інших етнічних груп України, засвоєнню умінь налагоджувати й підтримувати контакти із представниками різних соціальних груп, культур, носіями різних мов, здійсненню міжкультурної взаємодії, розумінню користі взаємозбагачення.

Укладачі Базової програми пропонують учителям-практикам і ефективні форми соціокультурної підготовки: слухання і обговорення текстів на міжкультурне зіставлення, розуміння багатоманітності мов і культур; бесіди морально-етичного й естетичного змісту; участь дітей у різних видах національних свят і соціальної практики; проведення літературно-музичних свят, присвячених діячам національних культур чи суспільним подіям; інсценування художніх творів; уроки риторики і мовленнєвого етикету.

У новій редакції програми традиційно розподілений по класах і навчальний матеріал: 1-й рік -- усний практичний курс; 2-й рік -- навчання грамоти; 3--4-й роки -- словесність: інтегроване навчання читання й письма, розвиток навичок усного й писемного мовлення, елементарна мовна освіта учнів. Таким чином, передбачено достатньо часу для досягнення позитивних результатів у навчанні нерідної мови на кожному дидактичному етапі, зберігається традиція у навчальних курсах, що полегшує вчителям підготовку до специфічних уроків російської мови.

Як бачимо, реалізація програмного змісту навчання україномовних учнів російської мови й національної культури базується на принципах науковості та доступності, комунікативної спрямованості навчання, врахування мовного досвіду молодших школярів з української мови і передбачає виховання соціально свідомої, толерантної особистості громадянина України.

«БУКВАР. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЛЯ ЗНЗ З НАВЧАННЯМ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ. 1 КЛАС»

Микола ВАШУЛЕНКО, доктор педагогічних наук, професор, головний науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАГІН України;

Оксана ВАШУЛЕНКО, науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України

У процесі модернізації загальної середньої освіти якість початкового навчання пов'язується з реалізацією компетентнісного підходу, який передбачає методологічну перебудову навчального процесу на принципах гуманізації й демократизації, спрямований на особистісний розвиток школярів, формування в них ключових і предметних компетентностей.

З огляду на це перед школою постало завдання підвищити рівень якості загальної середньої освіти учнів, зокрема забезпечити ефективність засобів, спрямованих на засвоєння обов'язкових результатів навчання, формування вміння самостійно здобувати знання і творчо застосовувати їх для розв'язання практичних завдань.

Сучасні процеси реформування системи шкільної освіти торкаються всіх її складових -- змісту, методів, форм і засобів. З останньою тісно пов'язана проблема підручника для початкової школи, що здійснює перехід до систематичного навчання першокласників із б-річного віку.

Підручник як носій змісту освіти і засіб навчання має репрезентувати знання і види діяльності з певного предмета відповідно до Державного стандарту освіти та вимог навчальної програми з урахуванням особливостей цього предмета, типу школи, вікових особливостей учнів і будуватися на засадах домінуючої концепції навчання.

Особлива роль у розвитку і вихованні особистості молодшого школяра належить навчальному предмету «Українська мова (мова і читання)», оскільки мова є не тільки окремим навчальним предметом, а й основним засобом опанування всіх інших шкільних дисциплін. Основна мета цього курсу полягає у формуванні передусім ключової комунікативної компетентності молодшого школяра, яка виявляється у здатності успішно користуватися мовою (всіма видами мовленнєвої діяльності) у процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, розв'язання життєво важливих завдань, і соціокультурної компетентності, яка охоплює загальнокультурний розвиток учнів, адаптацію їх до життя в соціальному середовищі, громадянське, патріотичне, морально-етичне, естетичне виховання.

Формування комунікативної компетентності розпочинається з навчання грамоти. Навчання грамоти-- складова освітньої галузі «Мови і літератури», що являє собою комплексний підготовчий розділ до вивчення української мови. Його мета -- формувати й удосконалювати в учнів навички читання і письма; розвивати інтерес до читання і бажання читати; пропедевтично ознайомлювати з мовними явищами в галузі фонетики, лексики, словотворення, морфології, синтаксису і пунктуації; збагачувати словниковий запас дітей.

Здійснюється процес навчання грамоти за такими напрямами, що реалізуються на доступному для шестирічних дітей рівні:

вироблення в учнів мотивації до навчання української мови;

формування комунікативних умінь;

гармонійний розвиток усіх форм і видів мовленнєвої діяльності;

соціокультурний розвиток особистості;

формування в дітей уміння вчитися.

Процес навчання грамоти забезпечує підручник «Буквар». Зміни, які відбулися в розвитку суспільства протягом XX століття загалом і в педагогічній науці та освітній практиці зокрема, істотно змінили думку про «Буквар» як першу навчальну книгу першокласника. На відміну від тих часів, коли «Азбука», «Абетка», «Буквар» призначалися в основному для опанування учнями елементарного способу читання, у сучасній початковій школі це перший підручник з навчання рідної мови і мовлення, що відбувається у процесі роботи над усіма чотирма видами мовленнєвої діяльності: слуханням/розумінням (аудіювання), говорінням, читанням і письмом.

«Буквар» -- це перша навчальна книга, за допомогою якої дитина вчиться читати. Саме з уроків навчання грамоти розпочинається її шкільне життя, на них вона вчиться читати і писати, відкриває для себе шлях до освіти.

Тому однією з основних умов успішного навчання 6-річних учнів у цей період є:

зробити уроки навчання грамоти цікавими,

прищепити бажання вчитися, здобувати нові знання та вміння,

сприяти становленню пізнавального інтересу.

Навчання грамоти, за словами К.Ушинського, має забезпечувати самодіяльність дитини (сучасною мовою -- пізнавальну активність і самостійність), систематично вправляти її пам'ять і мислення, збуджувати інтерес до навчання. Настанова видатного педагога, як бачимо, залишається актуальною і для організації сучасного навчально-виховного процесу першокласників, хоча, безумовно, добираючи навчальні прийоми, ми не можемо не враховувати того, що сьогодні грамотою доводиться оволодівати не дев'яти-десятирічним дітям, а шести-семирічним.

Сучасний педагог має пам'ятати, що період навчання грамоти -- один із найважливіших і найвідповідальніших у житті дітей, у розвитку їхнього мислення і мовлення,у зростанні свідомості, формуванні особистості загалом. У цей час відбувається поступовий перехід від ігрової діяльності, яка залишається провідною в дошкільному віці, до початкових форм навчальної діяльності, пов'язаної не тільки із психічним і розумовим, а й із фізичним навантаженням. Адже з перших кроків навчання дітей у школі вчитель має формувати в них правильне ставлення до навчання як до праці. Думку про те, що навчання -- це праця школяра, праця важлива, суспільно значима, має усвідомити кожний учень. Не меншою мірою таку думку слід формувати і в батьків першокласників, які повинні поважати й цінувати шкільну працю своєї дитини, повсякчасно цікавитися нею.

З огляду на це у процесі підготовки рукопису підручника ми прагнули, щоб структура, зміст і методичний апарат книги:

реалізували нормативні вимоги Державного стандарту початкової загальної освіти, Базової навчальної програми, особистісно орієнтований підхід до навчання грамоти, провідні функції підручника (інформаційну, розвивальну, виховну, мотиваційну);

відповідали сучасній концепції розвивального навчання та інноваційним підходам у методиці навчання читати, запитам дітей цього віку (в пізнанні, спілкуванні, різноманітній продуктивній діяльності);

відображали прогресивні педагогічні ідеї, принципи народності й цікавості.

Створюючи «Буквар» для шестирічних учнів, ми врахували вікові, фізіологічні та психологічні особливості дітей цього віку, рівень їхньої соціалізації, санітарно-гігієнічні вимоги до цього виду навчальної літератури для початкової школи та, крім вищеназваних принципів, дидактичні: принципи науковості, наочності, доступності й емоційності.

Таким чином, основними методологічними ідеями концепції підручника з навчання грамоти є: розвиток мовлення учнів, уміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу на засадах особистісно орієнтованого та компетентнісного підходів.

На відміну від підручників з мови для 2--4-х класів, «Буквар» має свою, притаманну лише йому структуру. Структура «Букваря» визначається передусім основним методом, за яким здійснюється навчання грамоти. Методом, за яким сучасні шестирічні першокласники опановують грамоту, є звуковий аналітико-синтетичний. Провідний принцип цього методу можна сформулювати так: «Від звука до букви».

Реалізація цього принципу досягається двома шляхами:

у підручнику наявний добукварний період, протягом якого учні на діапазоні всієї звукової системи мови опановують елементарний звуковий аналіз і звуковий синтез нескладних за будовою слів;

на кожному уроці ознайомлення з новою літерою (букварний період) здійснюється попередня актуалізація навчальних аналітико-синтетичних дій зі звуком або звуками, що позначаються цією буквою.

Мета добукварного періоду -- формування навичок слухання і говоріння, розвиток усного мовлення і фонематичного слуху дітей. У цей час активно збагачується словниковий запас учнів, вони ознайомлюються з поняттями «речення», «слово», «склад», «наголос», отримують загальне уявлення про наголошений і ненаголошений склади, звуки мовлення.

Зазначимо, що добукварна частина «Букваря», крім іншого, забезпечує реалізацію принципу наступності: допомагає першокласнику безболісно перейти від дошкільного дитинства (ігрової діяльності) до діяльності нового виду і форми -- навчальної. У добукварний період закладено основний принцип навчання грамоти на комунікативно-пізнавальній основі, який, на нашу думку, з одного боку, вводить дітей у світ спілкування, дає їм уявлення про мовленнєву ситуацію та значення слова в спілкуванні, а з іншого--ставить слово як основну одиницю мови в епіцентр розвитку мислення і мовлення дітей. Такий підхід сприяє глибшому засвоєнню дітьми основних складових усного мовлення, передусім звуків мовлення і слова, готує до писемного мовлення, сприяє розвитку фонетичного слуху.

До компонентів структури текстової частини навчальної книги належать основний текст, додатковий та пояснювальний. Характерною ознакою підручника з навчання грамоти є наявність у ньому методичних орієнтирів щодо загального спрямування навчального тексту -- підготовчого й основного. Специфіка «Букваря» полягає в тому, що окремі методичні орієнтири призначені для вчителя і подаються у відповідному методичному посібнику, який входить до навчально-методичного комплекту з навчання грамоти.

Принцип народності реалізовано в національній спрямованості матеріалу, характері творів, мови, ілюстративного оформлення. Матеріал яскравий, емоційний, захопливий, який забезпечує не лише загальноосвітній, а й виховний, гуманізуючий вплив на дитину. Він дає можливість приділити належну увагу різноманітним видам читання на уроці: голосному і мовчазному (напівголосному), читанню «ланцюжком», інтонаційному, в особах тощо. Щоб виробити більшу самостійність і кращу техніку читання, треба протягом усього навчального року практикувати 7--10-хвилинне самостійне напівголосне читання букварних текстів, під час якого кожен учень входить в активний автономний процес, абстрагуючись при цьому від незначного, суто робочого, ділового шуму в класі, що не заважає йому працювати. Це, до речі, повинні розуміти і керівники школи, методисти, які відвідують уроки навчання грамоти.

У новому «Букварі» додатковий матеріал для опрацювання основного навчального тексту щодо кожної нової літери являє собою підготовчі аналітико-синтетичні суто звукові вправи й завдання та вправи і завдання, опосередковані буквами. Зазначимо, що ці додаткові підготовчі елементи, введені безпосередньо до загальної структури «Букваря», не повинні «затінювати» своїм обсягом основного тексту. Тому частина додаткових блоків, призначених для здійснення індивідуального підходу до навчання дітей грамоти, які в структурі підручника можуть призвести до перевантаження окремих сторінок і розворотів, подано в «Супутнику Букваря», зошитах для читання та письма, які входять до комплекту з навчання грамоти.

На сторінках «Букваря» пропонується достатня кількість матеріалу для вдосконалення техніки читання: читання складів, стовпчиків слів, речень, текстів. Прикладами вправ для підвищення техніки читання є такі: «прочитай склади»; «додай до складу букву, щоб утворилося слово»; «утвори слова зі складів»; робота зі складовими таблицями та ін.

Вправи аналітико-синтетичного типу, запропоновані у «Букварі», різноманітні: складання та читання складів, перестановка і заміна букв, складання слів із букв і складів.

Характерною особливістю підручника є те, що постійно, цілеспрямовано проводиться робота над значенням слів, які потребують певного уточнення, над омонімами (коса -- знаряддя праці й коса дівчини, лисички -- тварини і лисички -- гриби, котики верболозу і котики -- тварини), омографами (замок--замок), спільнокореневими словами (ранок--ранкові -- ранком), тематичними групами слів, фразеологізмами (водити за носа, не показувати носа, не задирати носа, ловити ґав, мати гостре око). Спостереження показують, що такі мовні явища цілком доступні розумінню б--7-річних дітей. А завдяки сприйняттю безпосереднього прикладу принагідного вживання їх учителем вони самі починають використовувати їх у своєму мовленні.

Послідовність вивчення букв українського алфавіту в «Букварі» вибудувано за принципом частотності вживання кожної букви у зіставленні з іншими в українському писемному мовленні, орієнтованому на б--7-річних дітей. Із цією метою було проаналізовано художні авторські тексти букварного типу і за середнім арифметичним показником визначено місце кожної букви у ланцюжку послідовності їх вивчення в «Букварі».

Звертаємо увагу вчителів на те, що в основу засвоєння способу першого прочитування слів

покладено такі одиниці читання:

буква на позначення голосного звука, який являє собою окремий склад (а-кула, о-са, у-рок, і-рис, е-кран);

сполучення двох букв на позначення приголосного і голосного звуків (злиття приголосного з голосним), яке може становити склад (мо-ло-ко, ли-мо-ни) або бути частиною складу (рак, ліс, сон);

буква на позначення приголосного звука, що стоїть за межами злиття у складі (лі-с, со-кі-л, к-ра-н, с-ло-н).

Зауважимо, що інтервали, які умовно допускаються під час такого першого прочитування слова, помітно скорочуються під час повторного читання того самого слова. Поступово учень переходить до читання складами і цілими словами. Учитель має знати, що навички читання й письма, особливо первинні, не можна успішно і швидко сформувати без належної кількості повторень одних і тих самих навчальних дій.

При цьому слід ураховувати, що одноманітність, повторення того самого без найменших варіацій у постановці завдань швидко викликають у першокласників не тільки нудьгу, а й справжню перевтому, ведуть до фізичного і психічного перевантаження, знижують загальний інтерес до навчальної діяльності. Тому щоразу, спонукаючи учнів ще і ще раз прочитати ту саму колонку слів, той самий текст, скоромовку чи прислів'я, доцільно ставити перед ними нову мікромету: «виберіть і прочитайте тільки двоскладові (трискладові) слова»; «прочитайте вголос тільки слова з наголосом на першому (другому, третьому) складі»; «прочитайте тільки імена хлопчиків (дівчаток)»; «прочитайте тільки слова, у яких (певна буква) стоїть на початку слова (в середині, в кінці)»; «позмагайтеся один з одним у швидкому і чіткому читанні скоромовки»; «розподіліть ролі й прочитайте текст в особах» тощо.

У «Букварі» з метою застосування зазначеного алгоритму читання злиття приголосного з голосним у слові виділено легким підкресленням: лис, лампа, листок, смола, вистава. Щвинк Котик, ставили. За такого способу подачі слова для першого читання учень сприймає і відтворює його так: ли-с-то-к. Таке перше прочитування слова нагадує уповільнене його природне промовляння, воно істотно відрізняється від побуквеного читання (л-и-с-т-о-к), що нерідко ще спостерігається в окремих дітей на початку букварного періоду.

Ознайомлення з буквами я, ю, є, які можуть позначати м'якість приголосного, позначеного попередньою буквою (зозуля), або два звуки -- [йа], [йу], [йе], [йі] (Ялта, Юрко, читає), та букви на позначення специфічних в українській мові звуків (африкат) -- [дз], [дз1, [дж] -- віднесено до завершального етапу букварного періоду.

У поділі слів на склади в «Букварі» суворо дотримано наукового принципу українського складоподілу. В українській мові переважно діє принцип відкритого складу (во-ло-шка, ре-ди-ска, ли-сток). Закритий склад з'являється у словах із сонорним приголосним усередині (сон-цв, гар-буз, віль-ний, чай-ка)тав словах,у яких дзвінкий приголосний звук стоїть перед глухим (смуж-ка, беріз-ка, біг-ти). Щоб запобігти оглушенню дзвінкого приголосного перед глухим (його асиміляцій), в українській орфоепії склади із дзвінким приголосним немовби відриваються від наступних глухих звуків і вимовляються підкреслено чітко. На цю орфоепічну рису української мови вчитель повинен звернути особливу увагу під час опрацювання звуків (відповідних букв) на уроках навчання грамоти. «Буквар» також орієнтує на це, наприклад: «Чітко вимовляй звук [ж] в словах: ноги-- ніжки; смуги--смужки...» Це стосується букв, які позначають дзвінкі приголосні звуки в словах, тверді та м'які: б, г, ґ, д, ж, з, буквосполучень дз, дж.

У словах, правильне наголошування яких може викликати в учнів (а в окремих випадках і в учителів) труднощі, проставлено наголоси.

Теоретична модель сучасного шкільного підручника передбачає наявність у ньому такого структурного елемента, як пояснювальний текст. До елементів пояснювального тексту «Букваря» відносимо: алфавіт, лінійки вже вивчених літер, подані в ігровій формі, схеми, зразки звукового і звуко-буквеного аналізу, складові таблиці різної форми, слова в колонках та в таблицях, символічні позначення окремих навчальних дій, ребуси, словниково-логічні вправи тощо, призначення яких у загальній методичній системі «Букваря» є не тільки предметно-змістовим, а й методично-процесуальним.

Зауважимо, що навчальні таблиці в «Букварі»-- це особливий логізований інструмент, тому їх дидактична конструкція органічно поєднує в собі засоби логічного і наочно-образного дитячого мислення шляхом застосування символічних малюнків, кольору, спеціальних виділень і позначок, подачі на кольорових плашках тощо. Зазначимо, що окремі з цих елементів логічно поєднані з основним текстом та ілюстративним матеріалом.

Важливим дидактичним компонентом «Букваря», як і інших підручників для молодших школярів, є зведений покажчик навчальних орієнтирів, яким об'єднує в єдиний список усі умовні позначення з розшифруванням усіх знаків-символів, що орієнтують іще «неграмотних» першокласників у виконанні тих чи інших навчальних дій. Такий зведений покажчик подано на початку підручника окремою сторінкою. До неї час від часу вчитель за потреби відсилає учнів для усвідомлення ними навчальної дії на сторінці «Букваря», позначеної умовним значком.

Особливу дидактичну роль у підручнику виконує такий елемент апарату організації засвоєння знань і орієнтування, як технічні виділення. До основних засобів виділення в «Букварі» належать: шрифт (напівжирний, курсив, рукописний), графічні засоби (підкреслення, наприклад, одиниці читання в слові), кольоровий друк (у такий спосіб виділяються скоромовки, загадки, прислів'я), а також комбінування всіх цих засобів. Бралося до уваги те, що виділення успішно виконують своє призначення лише за умови, що в їх формі й структурі є ключ до однозначного розуміння їхніх функцій у загальному методичному апараті підручника.

Багатоаспектною є проблема ілюстрування першої навчальної книги. У доборі сюжетних ілюстрацій ми керувалися не лише конкретною методичною метою та загальною оцінкою їх предметного змісту й естетичних характеристик. Перед художником ставилося завдання враховувати також просторову і композиційну структуру зображень, оскільки вербальний аналіз цих художніх деталей повинен мати активний характер. Школяр, який уголос робить словесний опис ілюстрації в підручнику, водночас здійснює перцептивні та імажинативні дії, які органічно поєднуються з комунікативними. За дотримання такої умови ілюстрації підручника виступають ефективним засобом, відповідною дидактичною опорою для формування розумової й мовленнєвої діяльності першокласників. Вони розширюють кругозір учнів, формують естетичні почуття, вчать бачити прекрасне.

Кольорові предметні малюнки дають можливість навчати дітей аналізувати предмети за формою, розміром, кольором, добирати до них слова-ознаки, складати речення і коротенькі описи. За сюжетними малюнками учні складають окремі речення, які можна поєднувати у невеликі зв'язні розповіді. Великі можливості для розвитку в дітей зв'язного мовлення створюють ілюстрації до казок та серії сюжетних малюнків.

На багатьох розворотах «Букваря» подається матеріал для словниково-логічних вправ. Так, у добукварній частині вчитель має змогу дати дітям уявлення про такі родові назви: іграшки, навчальне приладдя, шкільні меблі, овочі, фрукти, одяг, музичні інструменти, свійські тварини, мешканці лісу, види транспорту тощо. Перелічені родові назви дають учителеві можливість вийти за межі видових назв предметів, зображених на сторінках «Букваря», доповнити їх іншими предметними малюнками, тематичними таблицями, натуральними предметами.

Окремою і найголовнішою дидактичною підсистемою програмового змісту «Букваря» є його тексти. Зауважимо, що чергування на сторінках підручника різних типів текстів (розповідь, опис і міркування), їх жанрових особливостей (оповідання, вірші, казки, зразки народної творчості), а також форм їх презентації (монологічна і діалогічна) частково виконують також функцію організації засвоєння. У побудові сторінок і тематичних розворотів підручника ми дотримувались принципів логіко-методичної, тематичної цілісності та виховної спрямованості навчального матеріалу. Навчання читання й письма відбувається в органічному взаємозв'язку з такими видами мовленнєвої діяльності, як бесіди, розповіді, спостереження за явищами живого мовлення, робота над загадками, прислів'ями, розучування віршів, скоромовок, потішок (у добукварний період зі слів учителя, а в букварний -- у процесі самостійного читання), декламація самостійно прочитаних і вивчених віршів, слухання і відтворення звукозаписів, що забезпечує емоційно позитивний фон на уроці.

Тексти «Букваря», зокрема авторські, містять сполучення іменників із прикметниками, які мають стати предметом уваги учнів на уроці з метою збагачення й увиразнення їхнього мовлення, наприклад: казковий світ, зелені смерічки, барвиста веселка, дивнеє коромисло, гречаний лан, липовий гай, пекуче сонце, срібний іній, безкраї лани, широкий Дніпро, ярочки зелененькі, вишневі сади, вишеньки-черешеньки, червонії, спілі, материнська мова, хатина теплесенька, дитина малесенька, серпики золоті, женчики молоді, водаджерельната ін. Так само потребують відповідної уваги окремі сполучення дієслів з іменниками, які також доцільно активізувати у творчому мовленні дітей, наприклад: тане сніжок, оживає лужок, дощ поливає, липа цвіте, жито поспіває, спустіли поля, віхола гуляє

...