Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 37.016:811.161.2'367

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ

ЕТАПІ ВИВЧЕННЯ СИНТАКСИСУ

13.00.02 - теорія і методика навчання української мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ОМЕЛЬЧУК Сергій Аркадійович

Київ - 2003



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Херсонському державному університеті.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України ГОЛОБОРОДЬКО Євдокія Петрівна, Херсонський державний університет, професор кафедри слов'янських мов та загального мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор КАРАМАН Станіслав Олександрович, Київський міський педагогічний університет імені Бориса Грінченка, професор кафедри методики української мови;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник СКУРАТІВСЬКИЙ Леонід Віталійович, Інститут педагогіки АПН України, завідувач лабораторії навчання української мови.

Провідна установа - Харківський державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “3” грудня 2003 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки АПН України, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

Автореферат розісланий “3” листопада 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т. Шелехова



Омельчук С.А. Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання української мови. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена проблемі формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення синтаксису складного речення. На основі аналізу теоретичних аспектів визначено зміст, оптимальні методи і прийоми роботи над формуванням комунікативної компетенції випускників основної школи на уроках рідної мови. Розроблена програма містить інтеграцію синтаксичної теорії, функціональної стилістики і комунікативного синтаксису, що передбачає вивчення складних речень у функціонально-стилістичному і комунікативно-діяльнісному аспектах. Охарактеризовано систему конструктивних, мовленнєвих і комунікативних вправ, ефективність яких обґрунтована теоретично і перевірена експериментально. комунікативний мова синтаксис речення

Ключові слова: мовленнєво-комунікативні вміння, комунікативна компетенція, комунікативна особистість, мовленнєво-комунікативна діяльність, мовленнєва ситуація, комунікативно-діяльнісний підхід, складне речення, зв'язне висловлювання.



Омельчук С.А. Формирование коммуникативно-речевых умений учащихся основной школы на завершающем этапе изучения синтаксиса. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения украинскому языку. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию проблемы формирования коммуникативно-речевых умений учащихся основной школы в процессе изучения синтаксиса сложного предложения.

Методологической основой работы являются научно обоснованные философские положения о взаимосвязи языка, мышления и речи, о коммуникативных характеристиках речи, о приоритетной роли украинской речи в формировании личности.

В исследовании проанализированы лингвистические, психологические, лингводидактические закономерности развития коммуникативной компетенции учащихся, на основе которых выявлены факторы, влияющие на коммуникативно-речевую деятельность школьников: коммуникативная направленность и деятельностный подход в процессе обучения родному языку; функциональный аспект изучения синтаксиса сложного предложения; систематическая творческая работа учащихся продуктивного характера.

Формирование коммуникативно-речевых умений представляет собой систематический и беспрерывный процесс, основывающийся на умениях: самостоятельно моделировать, трансформировать и конструировать синтаксические конструкции; анализировать сложные предложения в связных выражениях; анализировать тексты разных типов и стилей речи; усовершенствовать собственную и чужую речь; пользоваться различными видами чтения; вести диалог в соответствии с требованиями украинского речевого этикета в разнообразных жизненных ситуациях; устно и письменно воспринимать, воспроизводить и создавать тексты в определенной композиционной форме.

Разработанная модель экспериментального обучения, представленная тремя компонентами (базовые языковые и речеведческие знания, предречевые и коммуникативно-речевые умения), предусматривала поэтапное формирование коммуникативно-речевых умений в процессе изучения сложных предложений и включала мотивационно-познавательный, оперативно-конструктивный и коммуникативно творческий этапы.

Основу экспериментальной программы составляет интеграция синтаксической теории, функциональной стилистики и коммуникативного синтаксиса, в результате чего синтаксис сложного предложения рассматривается не как статическая система синтаксических единиц, а как совокупность формы, значения и функции. Такой подход обеспечивает успешную коммуникативно-речевую деятельность учащихся на аспектных уроках. Содержание программы дифференцировано на три взаимосвязанные линии: теоретические сведения о сложных предложениях, функционально-стилистический и коммуникативно-деятельностный аспекты изучения сложных предложений.

Коммуникативно-речевые упражнения, теоретически обоснованные и проверенные экспериментально, представляют собой целостную систему, обеспечивающую целенаправленный процесс овладения коммуникативно-речевыми умениями. Система конструктивных, речевых и коммуникативных упражнений базируется на психолингвистических особенностях и методических положениях о развитии коммуникативной компетенции учащихся, а также отражает основные этапы становления навыков речи: 1) формирование умений использовать языковые средства в речи; 2) развитие умений подбирать языковой материал, необходимый для выражения определенного содержания; 3) формирование умений самостоятельно использовать языковые явления в определенной речевой ситуации.

Результаты проведенного диссертационного исследования подтверждают эффективность разработанной методики, обеспечивающей развитие творческой языковой личности - выпускника основной общеобразовательной школы, который проявляет высокий уровень речевой культуры, коммуникативно целесообразно пользуется синтаксическими средствами языка в соответствии с требованиями ситуации общения и коммуникативного задания, постоянно следит за своей речью и усовершенствует ее.

Ключевые слова: коммуникативно-речевые умения, коммуникативная компетенция, коммуникативная личность, коммуникативно-речевая деятельность, речевая ситуация, коммуникативно-деятельностный подход, сложное предложение, связное высказывание.



Omelchuk S.A. Speech and Communicative Habits Forming of Basic School Students at the Studying Syntax Final Stage. - Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific degree of the Candidate of Pedagogical Sciences in specialty 13.00.02 - Theory and Methods of Teaching Ukrainian. Institute of Pedagogies of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

The thesis is devoted to the problem of forming students` speech and communicative habits in the process of studying complex syntax. The content, acceptable ways and methods of forming basic school students` communicative competence is emphasized on the basis of analysis. The syllabus contains the syntax theory, functional stylistics and communicative syntax integration, that stipulates complex sentence studying in the functional, stylistical and communicative aspects. The effectiveness of these exercises is proved theoretically and tested experimentally.

Key words: speech and communicative habits, communicative competence, communicative personality, speech and communicative activity, speech situation, communicative approach, complex sentence, coherent text.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена концептуальними положеннями і державними вимогами щодо реформування мовної освіти в Україні, спрямованої на підвищення загальномовної і мовленнєвої культури громадян. Використання рідної (української) мови в різних сферах життєдіяльності є обов'язком кожної людини. У статті 10 Конституції України, яка регламентує мовну політику в нашій країні, зазначається : “Державною мовою в Україні є українська мова”.

Відповідно до вимог Основного Закону будується і вся система сучасної середньої освіти, головною метою якої є формування у майбутнього випускника школи здатності до самопізнання, саморозвитку, самовираження, самореалізації, активної праці. Ідея необхідності всебічного розвитку школяра, його творчого потенціалу дістала відображення в Національній доктрині розвитку освіти. Успішна участь особистості в суспільних процесах, задоволення власних практичних потреб кожного значною мірою залежить від його здатності до ефективної комунікації. Засобами пізнання, спілкування людина так чи інакше впливає на дійсність, змінює її, реалізує свої творчі можливості в усіх сферах життєдіяльності.

Пріоритетною стає проблема формування мовленнєвої і комунікативної компетенції як провідного компонента в структурі загальної підготовки і розвитку особистості. При цьому школа має забезпечити формування комунікативної особистості - людини, яка вільно і легко висловлює власні думки, виявляє високий рівень мовленнєвої культури, дбає про якість свого мовлення і його вдосконалення.

Комунікативна спрямованість у методиці викладання мови дає змогу реалізувати ціннісний навчальний, розвивальний і виховний аспекти рідної мови як навчального предмета, який можна вивчати двома взаємопов'язаними способами - науково-теоретичним (опанування основ науки про мову) і практичним (формування вмінь і навичок вільного володіння українською мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності).

У першому випадку особистість засвоює теоретичні надбання лінгвістичної науки, у другому - вона осягає культуру мовленнєвого спілкування. Отже, практична спрямованість у навчанні рідної мови тісно пов'язана з комунікативним аспектом. Тому визначальним напрямом роботи вчителя-словесника є підготовка гуманних, освічених людей, які на належному рівні вміють практично користуватися українською мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.

Пошук шляхів вирішення цієї проблеми пов'язаний з дослідженням комплексу питань, серед яких важливого значення набуває формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи. Дослідження мовленнєвого розвитку особистості з огляду на складність і багатогранність мовленнєвих явищ спирається на здобутки психології, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики, соціології, соціолінгвістики, педагогіки.

Психологічний аспект розвитку мовлення висвітлюється у працях П.Гальперіна, Л.Виготського, М.Жинкіна, О.Лурія, А.Маркової та ін. Психолінгвістичний компонент, який ґрунтується на уявленні про структуру мовленнєвої діяльності, різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення, розкривається в дослідженнях Б.Баєва, І.Зимньої, О.Леонтьєва, І.Синиці та ін.

Лінгвістичні передумови формування мовленнєво-комунікативних умінь знаходимо у роботах Л.Булаховського, І.Вихованця, Ф.Гужви, В.Звегінцева, Г.Золотової, Ю.Караулова, Г.Колшанського, Л.Мацько, К.Плиско, О.Реферовської, Л.Щерби та ін.

Лінгводидактичні закономірності формування комунікативної компетенції особистості досліджуються О.Біляєвим, М.Вашуленком, Є.Голобородько, В.Добромисловим, В.Капінос, С.Караманом, О.Купаловою, Т.Ладиженською, М.Львовим, В.Мельничайком, Г.Михайловською, Є.Пассовим, М.Пентилюк, Л.Скуратівським, Г.Шелеховою та ін.

Розв'язання зазначеної проблеми має науково-практичне значення для подальшої розробки концептуальних положень щодо формування комунікативної компетенції учнів загальноосвітніх шкіл. Численні праці свідчать, що ця проблема належить до пріоритетних у вітчизняній методичній науці. Проте всебічно обґрунтованої методичної теорії розвитку мовленнєво-комунікативних умінь школярів на аспектних уроках поки що не створено.

Недостатнє теоретико-практичне опрацювання питання розвитку мовлення учнів на уроках вивчення синтаксису складного речення, низький рівень мовленнєвої культури випускників основної школи, відсутність спеціальної систематичної роботи над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь під час опрацювання синтаксичного матеріалу, а також потреба розвивати творчу мовну особистість, здатну вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами мови в усному і писемному мовленні, визначили вибір теми дисертаційного дослідження “Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису” і обумовили її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою фундаментальної науково-дослідної роботи Херсонського державного університету з теми “Актуальні проблеми підготовки вчителя сучасної школи” (реєстраційний № 0198U007532).

Тема дисертації пов'язана з пріоритетами навчання української мови й розвитку мовлення, визначеними Концепцією мовної освіти 12-річної школи (українська мова як рідна) на основі Національної доктрини розвитку освіти і Концепції 12-річної загальної середньої освіти.

Об'єкт дослідження: мовленнєво-комунікативна діяльність учнів основної загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: методика формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису.

Мета дослідження: розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити методику, спрямовану на формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення синтаксису складного речення.

Гіпотеза дослідження: рівень мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи значно підвищиться, якщо:

· в основу формування мовленнєво-комунікативних умінь покласти принципи систематичності й неперервності;

· здійснювати навчання рідної мови (зокрема, синтаксису складного речення) на комунікативно-діяльнісній і функціонально-стилістичній основі;

· приділяти значну увагу вихованню мовленнєвої культури учнів у різних ситуаціях спілкування;

· застосовувати на уроках рідної мови під час вивчення складних речень спеціальної системи вправ і завдань, спрямованих на розвиток мовленнєво-комунікативних умінь школярів у репродуктивних і продуктивних видах мовленнєвої діяльності.

Відповідно до мети і гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. З'ясувати теоретичні засади дослідження на основі аналізу науково-теоретичної та навчально-методичної літератури з теми дослідження, визначити стан проблеми в сучасній лінгводидактиці.

2. Визначити критерії й рівні сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення складних речень.

3. Вивчити рівень мовленнєвого розвитку випускників основної школи, здатних сприймати, репродукувати і створювати власні висловлювання.

4. Розробити й апробувати експериментально-дослідну методику формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час вивчення синтаксису складного речення.

5. Обґрунтувати доцільність застосування комплексу навчальних вправ і завдань, спрямованих на формування в учнів мовленнєво-комунікативних умінь на уроках рідної мови на завершальному етапі вивчення складних речень.

Розв'язання поставлених завдань і необхідність перевірки у процесі дослідження вихідних припущень зумовили використання таких методів:

теоретичних - вивчення нормативних документів і праць з актуальних проблем середньої освіти, аналіз вітчизняної й зарубіжної психолого-педагогічної, лінгвістичної, методичної літератури з проблем розвитку мовлення особистості; визначення рівнів і розробка критеріїв володіння мовленням учнів основної школи; розробка змісту і методики формування мовленнєво-комунікативних умінь у процесі вивчення складних речень;

емпіричних - соціологічне опитування вчителів-словесників й учнів загальноосвітніх шкіл, метою якого було визначення індексу задоволеності рівнем мовленнєвого розвитку, виявлення знань про складні речення, а також про їх роль у мовленні відповідно до вимог програми; спостереження й аналіз уроків рідної мови з метою визначення недоліків й мовленнєвих труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування в усній і письмовій формах, з'ясування шляхів підвищення рівня сформованості мовленнєво-комунікативних умінь, виявлення основних чинників, що сприяють мовленнєвому розвитку школярів у процесі вивчення складних речень; анкетування, бесіди, порівняння, педагогічний (констатуючий, формуючий і контрольний) експеримент; кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

Методологічною основою дослідження стали психолого-педагогічні засади мовленнєво-мислительного розвитку школярів; провідні філософські положення про взаємозв'язок мови, мислення й мовлення; про комунікативні якості мовлення особистості; про пріоритетну роль українського мовлення у становленні особистості, а також у національно-культурному і державному відродженні України.

Експериментальна база дослідження. Експериментально-дослідницька робота здійснювалася на базі загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів № 1, 4, 38, 46, 55 м. Херсона, № 3 смт Білозерка Херсонської області, № 108, 139 м. Києва, № 24 м. Житомира, навчально-виховного комплексу № 10 м. Хмельницького, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Червоне Андрушівського району Житомирської області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Великий Бобрик Краснопільського району Сумської області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Червоне Сумської області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Мокіївка Шепетівського району Хмельницької області.

Дослідження проводилося у три етапи.

На першому етапі (1998-2000 рр.) визначено теоретичні засади проведення дисертаційного дослідження (об'єкт, предмет, мету, завдання, робочу гіпотезу, методи дослідження); обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; вивчено і проаналізовано наукову, навчально-методичну літературу; проведено констатуючий зріз.

На другому етапі (2000-2002 рр.) систематизовано результати спостереження над сформованістю мовленнєво-комунікативних умінь випускників основної школи; проаналізовано програми і підручники з рідної мови, з'ясовано відповідність методичного забезпечення вимогам комунікативної спрямованості шкільної мовної освіти; розроблено методику експериментально-дослідного навчання; проведено формуючий експеримент за розробленою методикою з метою перевірки її ефективності.

На третьому етапі (2002-2003 рр.) проаналізовано й узагальнено результати дослідження, теоретично обґрунтовано висновки; оформлено текст дисертації.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у розробці нових концептуально-методичних положень щодо проблеми розвитку мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису; науковому обґрунтуванні критеріїв рівня сформованості мовлення випускників основної школи як основи розвитку комунікативної компетенції особистості; з'ясуванні шляхів і засобів реалізації комунікативно-діяльнісного і функціонально-стилістичного підходів у процесі вивчення синтаксису складного речення.

Практичне значення дослідження визначається його комунікативною спрямованістю і полягає в розробці оптимальної системи навчально-тренувальних вправ і завдань, спрямованих на розвиток мовленнєво-комунікативних умінь на завершальному етапі вивчення синтаксису, з метою підвищення рівня мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи. Сформульовані в дисертації положення, висновки, методичні рекомендації можуть бути використані вчителями-словесниками у роботі над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь на уроках української мови, а також у процесі створення й удосконалення вченими-методистами підручників і навчально-методичних посібників.

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечується лінгвістичним, психолінгвістичним, лінгводидактичним обґрунтуванням його вихідних положень; застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті й завданням дослідження; доцільно організованою експериментальною перевіркою методики формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, авторських методичних напрацюваннях і рекомендаціях; кількісним та якісним аналізом результатів експериментально-дослідної роботи.

Апробація і впровадження результатів дослідження відбувалися у базових школах, визначених для проведення педагогічного експерименту; на засіданнях шкільних методичних об'єднань, педагогічних радах і вчительських семінарах; під час читання спецкурсу “Формування творчої мовної особистості засобами української мови” для студентів ІV курсу філологічного факультету Херсонського державного університету, а також на курсах підвищення кваліфікації вчителів при Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Херсон); на Всеукраїнському конкурсі “Учитель року - 2002” у номінації “Українська мова і література” (м. Черкаси, 2002 р.), за результатами якого автору присвоєно звання лауреата конкурсу та “вчитель-методист”; на засіданні Всеукраїнської школи педагогічного досвіду “Навчально-пошукова, дослідницька діяльність учнів на уроках української мови та літератури як невід'ємна складова розвитку творчої особистості” (м. Луцьк, 2002 р.).

Основні положення дисертації доповідалися на Міжнародній (“Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” - м. Херсон, 2001 р.) і всеукраїнських науково-практичних конференціях (“Культурологічні аспекти вивчення мов” - м. Херсон, 2000 р.; “Освітньо-виховний потенціал української мови як державної: реалії та перспективи” - м. Херсон, 2002р.; “Шляхи реалізації міжпредметних зв'язків у середній і вищий школі” - м. Херсон, 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 20 праць, серед них 18 одноосібних, зокрема: 2 методичні посібники, 14 статей у фахових науково-методичних журналах (у т. ч. 2 - у співавторстві), 4 статті у збірниках наукових праць.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 272 найменування, 10 додатків. Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з яких - 177 сторінок основного тексту, що містить 25 таблиць, 4 схеми та 10 ілюстрацій. Дисертація супроводжується допоміжними покажчиками, розміщеними після додатків: алфавітно-предметним (перелік основних понять, використаних у тексті дисертації, із зазначенням сторінок, де вони згадуються) та іменним покажчиком, що істотно полегшує орієнтування в дисертаційній роботі.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, сформульовано мету, гіпотезу, завдання дослідження, схарактеризовано методологічні засади, описано методи й етапи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, узагальнено відомості про апробацію і впровадження результатів дослідного навчання.

У першому розділі - “Теоретичні основи формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення синтаксису” - розкрито лінгвістичні, психологічні, лінгводидактичні засади формування мовленнєво-комунікативних умінь, описано стан розвитку відповідних умінь учнів основної загальноосвітньої школи, розроблено рівні і критерії оцінювання сформованості мовленнєво-комунікативних умінь дев'ятикласників у процесі вивчення складних речень, а також окреслено основні фактори, що впливають на мовленнєво-комунікативну діяльність школярів.

Дослідження проблеми формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів ґрунтується передусім на узагальнених наукових висновках учених-філологів, у працях яких висвітлено лінгвістичні положення про диференціацію мови й мовлення (Н.Арутюнова, І.Бодуен де Куртене, В.Виноградов, Б.Головін, В.Гумбольдт, В.Звегінцев, О.Реферовська, Ф. де Соссюр, Л.Щерба та ін.), соціальні функції мови як універсальної знакової системи (О.Білецький, І.Мєщанінов, О.Потебня, М.Хомський, Л.Щерба та ін.), комунікативні якості мовлення (Л.Булаховський, Г.Винокур, Ф.Гужва, С.Єрмоленко, М.Ілляш та ін.), окреслено основні аспекти комунікативної лінгвістики і підходи до її використання в комунікативній методиці (О.Богуславський, І.Гальперін, Г.Колшанський, Л.Мацько, М.Плющ, І.Фігуровський та ін.).

У дисертації проаналізовано такі одиниці мови й мовлення, як речення і текст, розкрито їх диференційні ознаки і характеристики, які займають центральне місце в системі роботи над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь учнів. Так, зарубіжними і вітчизняними лінгвістами (Е.Бенвеніст, І.Вихованець, В.Звегінцев, О.Мельничук, О.Реферовська та ін.) об'єктивно доведено, що основною одиницею мовлення (комунікації) є висловлювання або його простіша форма - речення.

У результаті аналізу фундаментальних психологічних праць Л.Виготського, П.Гальперіна, М.Жинкіна, І.Зимньої, О.Леонтьєва, О.Лурія, А.Маркової та інших визначено вихідні для нашої методики положення: мовлення як вид діяльності може бути успішним, якщо воно цілеспрямоване, умотивоване, ситуативне; особистісно-діяльнісний підхід до формування мовленнєво-комунікативних умінь вимагає дотримання структури мислительної діяльності людини; пізнавальна активність учнів, пошукова діяльність, застосування проблемно-ситуативних завдань тощо. Великого значення набуває взаємопов'язане навчання видів мовленнєвої діяльності, спрямоване на формування основних мовленнєво-комунікативних умінь.

Процес удосконалення мовленнєво-комунікативних умінь залежить від урахування психологічних закономірностей розвитку комунікативної компетенції особистості, в основі якої лежить практична мовленнєво-комунікативна діяльність. Специфічними рисами цієї діяльності є усвідомленість, структурованість, умотивованість, ситуативність, взаємообумовленість репродуктивних і продуктивних видів мовленнєвої діяльності. Першочергове значення мають шляхи стимуляції активного мовлення школярів у процесі продукування мовленнєвого висловлювання, ефективність якого безпосередньо пов'язана з мовленнєво-мислительною діяльністю, пізнавальною активністю і самостійністю школярів.

Лінгводидактичний аспект дослідження передбачав усебічний аналіз принципів, методів, прийомів і форм розвитку в учнів мовленнєво-комунікативних умінь. На матеріалі праць А.Алексюка, Ю.Бабанського, М.Львова, Н.Пашківської, М.Скаткіна, О.Текучова, Л.Федоренко, М.Фіцули та інших, присвячених дидактичним основам навчання, виявлено специфіку застосування принципів, спрямованих на успішне формування відповідних умінь, як-от: активне керівництво процесом розвитку мовлення, опора на єдність мовлення і мислення, зв'язок усного й писемного мовлення, принцип ситуативності мовлення, комунікативної спрямованості, системність процесу розвитку мовлення.

Ефективність формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи значною мірою залежить від застосування методів навчання, серед яких, за класифікацією О.Біляєва, провідне місце займає метод вправ. Проблемі відбору вправ, спрямованих на мовленнєвий розвиток учнів, присвячено цілу низку праць з методики викладання рідної мови (М.Баранов, Є.Голобородько, С.Караман, В.Мельничайко, Г.Михайловська, Н.Пашківська, М.Пентилюк, Л.Скуратівський, М.Успенський, Г.Шелехова та ін.). Істотне значення для нашого дослідження має розроблена Т.Ладиженською типологія вправ, що відображає основні напрями роботи над мовними засобами в аспекті розвитку мовлення.

Характерними методичними прийомами виступають прийоми реконструювання (трансформації), моделювання, конструювання синтаксичних одиниць і зв'язних висловлювань, робота над текстом.

У дисертації окреслено також особливості сучасного уроку як основної форми розвитку комунікативної компетенції школярів, що передбачає функціонально-діяльнісний підхід до організації процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь, оптимальне поєднання репродуктивних і продуктивних методів навчання.

Дослідження теоретичних основ дало підстави для уточнення таких понять, як ”мовленнєво-комунікативні вміння”, “комунікативна компетенція”, “комунікативна особистість”.

В основу терміна “мовленнєво-комунікативні вміння” покладено комунікативний підхід до розвитку мовлення, концептуальне положення про нерозривність комунікації і мовлення, комунікативні якості мовлення, активну мовленнєву діяльність, найвищим виявом якої є творчість.

Під комунікативною компетенцією ми розуміємо знання, уміння й навички, необхідні для розуміння чужих і побудови власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування. Вона включає в себе: 1) знання основних понять лінгвістики мовлення (мовленнєвознавчі поняття); 2) уміння і навички аналізу тексту; 3) уміння мовленнєвого спілкування відповідно до мети і завдань мовленнєвої комунікації (мовленнєво-комунікативні вміння).

Комунікативна особистість учня характеризується великим пізнавальним досвідом, високим рівнем комунікативної компетенції, стійким прагненням удосконалювати власне мовлення, наслідуванням певного мовленнєвого ідеалу. Це особистість, яка розглядається з погляду її готовності та здібностей до мовленнєво-комунікативної діяльності.

Для того щоб розробити експериментально-дослідну методику формування в учнів мовленнєво-комунікативних умінь на завершальному етапі вивчення синтаксису та визначити показники ефективності цієї роботи, було проведено спеціальний констатуючий зріз, мета якого - з'ясувати рівень сформованості у випускників основної школи мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення синтаксису складного речення і накреслити шляхи щодо забезпечення успішного розвитку комунікативної компетенції особистості.

Експериментом було охоплено 1007 учнів 9 класів чотирнадцяти загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів, з яких 128 дев'ятикласників столичних шкіл (12,7%), 548 - міських (54,4%) і 331 - сільських (32,9%). Із них 39,7% респондентів північного регіону України, 12,2% західного, 48,1% південного.

В опитуванні взяли участь 158 учителів-словесників, з яких 24 працюють у школах, де проводився педагогічний експеримент, а 134 проходили курси підвищення кваліфікації при Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Херсон), Хмельницькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (м. Хмельницький, м. Шепетівка).

Дослідження проводилося за спеціальною програмою, яка складалася з опитування дев'ятикласників методом заповнювання респондентами анкет у присутності інтерв'юера, виконання контрольних робіт, анкетування вчителів, а також зі спостереження за навчально-виховним процесом.

Для забезпечення ефективних вимірників нами було визначено й запроваджено чотирирівневу шкалу оцінювання сформованості мовленнєво-комунікативних умінь дев'ятикласників. Рівні визначалися на основі відповідних критеріїв - ступеня розвитку передмовленнєвих і мовленнєво-комунікативних умінь, мисленнєвих здібностей, творчої діяльності тощо:

1) здатність учнів трансформувати (реконструювати) і конструювати складні речення; сприймати, відтворювати і створювати висловлювання з урахуванням мовленнєвої ситуації, використовуючи правила мовленнєвого етикету в усіх видах мовленнєвої діяльності;

2) мовна правильність висловлювання, доречність і точність мовного оформлення;

3) відповідність темі й основній думці висловлювання, повнота і логічність мовлення, граматична різноманітність синтаксичних конструкцій, смислова єдність і композиційне оформлення.

На підставі анкетних даних респондентів (учителів і учнів), інтерв'ювання їх, аналізу учнівських письмових контрольних робіт нами з'ясовано, що високий рівень розвитку мовленнєво-комунікативних умінь мають тільки 8,3% учнів, достатній - 27%, середній - 39,4% і низький - 25,3%. Це дало змогу зробити висновок про досить низький рівень мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи.

Таким чином, наш десятирічний досвід роботи вчителем-словесником, опрацювання й аналіз теоретичних засад дослідження (лінгвістичних, психологічних, лінгводидактичних), одержані результати констатуючого зрізу підтвердили необхідність створення експериментально-дослідної методики, спрямованої на формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису.

У другому розділі - “Експериментально-дослідна методика формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення складних речень” - проаналізовано програмно-методичне забезпечення процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису (концепції реформування мовної освіти в Україні, чинні програми, підручники, навчально-методичні посібники); розкрито зміст і структуру експериментально-дослідного навчання, сформульовано вихідні положення, які покладено в основу експериментальної програми і методики; подано систему вправ, спрямованих на формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час вивчення складних речень; описано хід і результати формуючого й контрольного етапів педагогічного експерименту.

Провідна мета формуючого експерименту - розвиток мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення складних речень як одного з аспектів розвитку творчої мовної особистості, що характеризується свідомим ставленням до опанування мови, розвиненим мовленням, а отже, і мисленням.

Відповідно до поставленої мети головними завданнями експериментального дослідження були: 1) розробка експериментальної програми, у якій чільне місце відведено ефективним методам, прийомам і видам навчально-пошукової, дослідницької, комунікативно творчої активності учнів; 2) розробка і впровадження системи вправ; 3) добір необхідного дидактичного матеріалу згідно з культурологічним принципом навчання рідної мови для реалізації завдань експерименту; 4) перевірка ефективності розробленої експериментальної програми і системи вправ, спрямованих на розвиток і вдосконалення мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення складних речень.

У процесі теоретичного аналізу наукової літератури було сформульовано вихідні положення, які покладено в основу експериментально-дослідної методики:

1. Розвиток мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису має ґрунтуватися на міцних знаннях про семантичні, граматичні особливості складних речень, їх стилістичні можливості використання в мовленні з урахуванням ситуації спілкування та різних видів мовленнєвої діяльності.

2. Вивчення складних речень на уроках рідної мови вимагає органічного поєднання граматики і стилістики (реалізація функціонально-стилістичного аспекту).

3. Робота над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь у своїй основі повинна ґрунтуватися на взаємозв'язках мови і мовлення, мовлення і мислення.

4. Ефективність процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь у процесі вивчення складних речень залежить від використання вправ, побудованих на основі міжпредметного дидактичного матеріалу, завдяки чому створюються умови для забезпечення творчої пошуково-дослідницької діяльності, пізнавальної активності й самостійності, для розвитку мисленнєвих здібностей, формування мовленнєво-комунікативних умінь.

З урахуванням визначених вихідних положень було розроблено експериментальну програму вивчення синтаксису складного речення на уроках рідної мови в 9 класі, в основу якої покладено інтеграцію синтаксичної теорії, функціональної стилістики і комунікативного синтаксису. За такого підходу синтаксис складного речення розглядається не як статична система синтаксичних одиниць, а як сукупність форми, значення і функції, що забезпечує успішну мовленнєво-комунікативну діяльність школярів.

Зміст програми диференційовано на три взаємопов'язані частини: теоретичні відомості про складне речення, функціонально-стилістичний і комунікативно-діяльнісний аспекти вивчення складних речень, а також окреслено коло практичних умінь і навичок, що повинні сформуватися в учнів у процесі опанування синтаксичної теми.

Під час створення експериментально-дослідної методики формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису нами брались до уваги такі структурно-комунікативні одиниці мовлення, як речення, зокрема складне, і текст (висловлювання).

Речення як мінімальна комунікативна одиниця виконує функцію формування і вираження думки в усному і писемному мовленні. Складаючись зі словосполучення, воно є одиницею побудови тексту. Тому робота над синтаксичними конструкціями організовувалася так, щоб в учнів розвивалося уявлення про співвідношення форми речення як мовної одиниці та її функціональної ролі в мовленні. Такий підхід створює сприятливі умови для вивчення складних речень, як і інших мовних одиниць, на функціональній основі.

Запропонована система вправ (конструктивних, мовленнєвих і комунікативних) спрямована на оволодіння учнями основної школи мовленнєво-комунікативними вміннями у процесі вивчення складних речень, зокрема, правильно будувати (усно й письмово) синтаксичні конструкції і зв'язні висловлювання відповідно до комунікативного завдання, а також доцільно використовувати складні речення у мовленні з урахуванням ситуації спілкування.

Конструктивні вправи - це синтетичні вправи творчого характеру на збагачення граматичної будови мовлення учнів, основу яких складає самостійне реконструювання або трансформація (перебудова простих речень у складні відповідно до мовленнєвої ситуації; реконструювання двох простих речень у складносурядні; трансформація простих речень з відокремленими членами у складносурядні і складнопідрядні речення; заміна складнопідрядних речень на прості, ускладнені відокремленими членами; реконструювання складних сполучникових речень у безсполучникові складні; побудова складних синтаксичних конструкцій з ряду простих; заміна засобів зв'язку в межах структурно-семантичного виду складного речення), моделювання (побудова моделі простого речення з однорідними членами і складносурядного за поданим початком; моделювання складнопідрядних речень з різними смисловими відношеннями відповідно до конкретної ситуації спілкування; складання моделі простого речення з відокремленими членами і складнопідрядного; побудова моделі безсполучникового складного речення шляхом доповнення синтаксичної структури; моделювання різних видів складних речень) і конструювання синтаксичних одиниць (побудова складних речень за схемами-моделями; складання синтаксичних конструкцій за опорними словами; конструювання складних речень відповідно до комунікативного завдання; побудова складних речень і зв'язних висловлювань за запитаннями).

Мовленнєві вправи передбачають розвиток і вдосконалення мовленнєвих умінь та навичок, до яких відносяться спостереження і стилістичний аналіз синтаксичних конструкцій у зв'язному висловлюванні, аналіз текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення, відтворення деформованого тексту, навчальне редагування тощо. Зміст мовленнєвих вправ творчого характеру сприяє формуванню вмінь бачити цікаві зі стилістичного погляду зразки використання складних речень, сприймати їх в усній і письмовій формах, оцінювати в сукупності з іншими мовними явищами, а також стимулює використання подібних конструкцій у власних висловлюваннях.

Головним засобом здійснення мовленнєвого спілкування є спеціальна система комунікативних вправ, які формують увесь комплекс умінь і навичок, необхідних у продуктивній комунікативній діяльності. Такими є творчі диктанти (розширення, доповнення складних речень у тексті за рахунок введення окремих предикативних частин; зміна в продуктивному тексті синтаксичних одиниць; реконструювання монологічного тексту в діалогічний; доповнення, трансформація зв'язного висловлювання з урахуванням комунікативного завдання (задуму автора) - творчі диктанти з продовженням), творчі перекази (цілеспрямоване сприймання мовлення на слух або осмислене читання тексту, запам'ятовуючи не лише зміст висловлювання, але і його оформлення, особливо синтаксичне; репродукування в усній чи письмовій формі), складання зв'язних висловлювань у певній композиційній формі (побудова висловлювання на основі певної синтаксичної одиниці; складання твору з використанням одного із видів складних речень; побудова висловлювання, а потім аналіз семантико-стилістичних особливостей ужитих синтаксичних конструкцій, їх комунікативної доцільності), ситуативні вправи, побудовані на основі реальної чи спеціально створеної мовленнєвої ситуації.

У ході формуючого експерименту широко використовувалися такі методи формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів, як методи активізації пізнавальної діяльності - репродуктивний (мовний аналіз синтаксичних конструкцій, моделювання складних речень, стилістичне експериментування, завдання аналітико-синтетичного характеру, пізнавальні вправи на зіставлення і порівняння синтаксичних одиниць) і дослідницький (творче спостереження над мовним матеріалом, постановка і розв'язання проблемних завдань, написання творчих робіт з певним граматичним завданням), методи мовленнєвої практики - імітаційний (відтворення сприйнятих на слух мовленнєвих одиниць), оперативно-конструктивний (визначення функцій і семантико-стилістичних властивостей складних речень, складання речень, відновлення деформованих речень, побудова складних речень за опорними словами, об'єднання простих речень у складне, доповнення тощо) і комунікативно творчий (самостійне продукування комунікативних одиниць - від речення до зв'язного висловлювання).

Зміст експериментально-дослідного навчання представлений основними трьома компонентами: а) базові мовні і мовленнєвознавчі знання; б) передмовленнєві і мовленнєві вміння; в) мовленнєво-комунікативні вміння репродуктивного і продуктивного характеру (сприймати й відтворювати чуже мовлення, створювати власні висловлювання в усному і писемному мовленні).

На основі виділених компонентів розроблено лінгводидактичну модель поетапного формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час вивчення складних речень.

Основною й ефективною формою впровадження результатів формуючого експерименту були аспектні уроки вивчення синтаксичного матеріалу, зміст яких, структура, способи організації навчальної діяльності учнів визначалися специфікою процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення складних речень. З огляду на принципи мовленнєвого розвитку особистості до уроків за експериментальною методикою ставилися такі вимоги: 1) мотиваційне забезпечення процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів; 2) настанова на мовлення; 3) комунікативна спрямованість роботи з розвитку мовлення у процесі вивчення синтаксичної теорії; 4) цілеспрямованість, системність, чіткість і внутрішня логіка процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь на уроці.

Для перевірки ефективності експериментальної методики формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення складних речень наприкінці дослідного навчання було проведено контрольний експеримент, організований відповідно до завдань формуючого експерименту у три етапи.

На першому етапі контролювався процес розуміння учнями семантико-граматичних і стилістичних функцій складних речень, формування передмовленнєвих умінь моделювати й конструювати синтаксичні одиниці; на другому - визначалися рівні сформованості мовленнєвих умінь здійснювати мовностилістичний аналіз зв'язного висловлювання, удосконалювати написане у процесі роботи над текстом і редагування складних речень; на третьому - з'ясовувався стан розвитку мовленнєво-комунікативних умінь сприймати й відтворювати прослуханий текст, самостійно конструювати зв'язне висловлювання в певній композиційній формі на основі творчого диктанту, переказу, складання діалогу, твору-мініатюри.

За результатами зрізових робіт на основі підрахунку середніх показників кожного з етапів контрольного експерименту було з'ясовано рівні сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів ЕК і КК на кінець дослідного навчання.

27,7% учнів ЕК виявили оригінальні творчі здібності в різних видах мовленнєвої діяльності: вільно висловлювали власні думки і почуття, сприймали й відтворювали зміст твору, контролювали і вдосконалювали власне мовлення, добирали синтаксичні конструкції відповідно до мовленнєвої ситуації, виконували завдання на трансформацію, доповнення, конструювання складних речень; мовлення характеризувалося змістовністю, грамотністю, відповідністю мовним і мовленнєвим нормам, відзначалося різноманітністю синтаксичних конструкцій. Таких дев'ятикласників віднесено до категорії осіб з високим рівнем сформованості мовленнєво-комунікативних умінь.

Більшість учнів ЕК (41%) у цілому оволоділи мовленнєво-комунікативними вміннями, що засвідчило достатній рівень володіння усним і писемним мовленням у різних ситуаціях спілкування, усвідомили комунікативну визначеність і функціонально-стилістичні особливості синтаксичних конструкцій, сприймали, репродукували і створювали висловлювання, комунікативно доцільно вживаючи різні види складних речень; лексична і граматична будова мовлення досить різноманітна, але наявні помилки в мовному оформленні.

Середній рівень розвитку мовленнєво-комунікативних умінь виявило 24,6% учнів ЕК, які відтворювали навчальний матеріал, переказували невеликі тексти, складали елементарні висловлювання з використанням складних речень, але не були готові виконувати роботи, що вимагали застосування трансформаційних умінь, внаслідок чого їхнє мовлення було стилістично недосконалим, мало рецептивно-репродуктивний характер, синтаксичні конструкції не відзначалися різноманітністю, зустрічалися недоліки у побудові складних речень.

Учні ЕК з низьким рівнем сформованості відповідних умінь (6,7%) були спроможні сприйняти й відтворити лише незначну частину висловлювання, елементарно висловити свої думки і почуття з певної теми в усній і письмовій формах, використовуючи складні речення, допускали велику кількість мовних, граматичних, лексичних і стилістичних помилок; мовлення характеризувалося недостатньою осмисленістю і логічністю, бідністю словника і синтаксису.

З метою визначення динаміки процесу розвитку мовленнєво-комунікативних умінь в учнів ЕК, які пройшли всі етапи формуючого експерименту за розробленою програмою, було проведено математичну обробку результатів констатуючого і контрольного зрізів методом порівняльного аналізу. Виявилося, що рівень сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі експериментального вивчення складних речень підвищився в середньому на 17%: відносна кількість дев'ятикласників з високим показником мовленнєво-комунікативної підготовки на кінець дослідного навчання збільшилася на 19,4%, з достатнім - на 14%, з середнім - зменшилася на 14,8%, з низьким - на 18,6%.

Одержані показники дають підстави для оптимістичних прогнозів щодо ефективності впровадження розробленої методичної системи у роботу над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь учнів на уроках рідної мови, а також у процес удосконалення підручників і навчально-методичних посібників. Доцільність пропонованої методики підтверджується результатами формуючого експерименту, які свідчать, що учні експериментальних класів, порівняно з учнями контрольних класів, за час дослідного навчання, відведений чинною програмою, набули кращих практичних умінь, пов'язаних з мовленнєво-комунікативною діяльністю.



ВИСНОВКИ

1. Теоретичне осмислення лінгвістичних, психологічних, лінгводидактичних засад формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення синтаксису складного речення, а також педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий і контрольний) та його результати підтвердили актуальність проведеного дослідження.

2. Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису становить неперервний процес, що ґрунтується на таких уміннях: самостійно реконструювати (трансформувати), моделювати, конструювати синтаксичні одиниці; аналізувати стилістичні особливості використання складних речень у зв'язних висловлюваннях; аналізувати тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення; удосконалювати власне та чуже висловлювання; користуватися різними видами читання; вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях; усно й письмово відтворювати і створювати висловлювання в певній композиційній формі.

3. Констатуючий зріз, проведений у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів різних регіонів України, засвідчив низький рівень мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи. Це підтвердили й результати опитування вчителів-словесників методом анкетування, бесіди з учасниками експерименту, спостереження за навчально-виховним процесом, а також недостатнє висвітлення питання комунікативної спрямованості шкільного мовного курсу в навчально-методичній літературі.

Аналіз одержаних даних констатуючого зрізу дав змогу визначити основні фактори, що впливають на розвиток і вдосконалення мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису: комунікативна спрямованість і діяльнісний підхід у процесі навчання рідної мови; функціональний аспект вивчення складних речень; систематична творча робота учнів продуктивного характеру.

4. В основу експериментальної програми “Функціонально-комунікативний підхід до вивчення складних речень на уроках рідної мови в 9 класі”, розробленої відповідно до поставленої мети, завдань і вихідних положень формуючого експерименту, покладено реалізацію функціонально-стилістичного і комунікативно-діяльнісного принципів, що сприяло успішному формуванню мовленнєво-комунікативних умінь учнів, активізації їхньої мовленнєво-мислительної діяльності.

...