Формування риторичної культури студентів гуманітарних факультетів у навчально-виховному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 82.085:371

ФОРМУВАННЯ РИТОРИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

СТУДЕНТІВ ГУМАНІТАРНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ

У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

БІЛОУСОВА ЯРОСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Сагач Галина Михайлівна, Київський інститут соціальних і культурних зв'язків ім. Святої княгині Ольги, перший проректор.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, академік АПН України Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ, директор

кандидат педагогічних наук, доцент Бондаренко Геннадій Леонідович, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, доцент кафедри української літератури та народознавства.

Провідна установа: Інститут проблем виховання АПН України, м. Київ.

Захист відбудеться 30 січня 2004 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, ауд. 9.

Автореферат розіслано “27” грудня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Безносюк

АНОТАЦІЯ

Білоусова Я.В. “Формування риторичної культури студентів гуманітарних факультетів у навчально-виховному процесі” - рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.

У дисертаційному дослідженні розкрито суть наукового поняття "риторична культура", проаналізовано проблему виховання риторичної культури особистості студента на тлі розвитку освіти в Україні, теоретично обґрунтовано, розроблено й експериментально перевірено педагогічну модель структури риторичної культури сучасної молоді та систему творчих вправ і завдань, що сприяють вихованню риторичних якостей студентів гуманітарних факультетів вузів. Виявлено педагогічні умови формування елементів риторичної культури, запропоновано технологію впровадження курсу “Ораторське мистецтво” у навчальні програми вузів під час фахової підготовки студентів-гуманітаріїв.

Ключові слова: риторика, риторична культура, риторична діяльність, педагогічна риторика, ораторське мистецтво, активні форми навчання.

АННОТАЦИЯ

Белоусова Я.В. "Формирование риторической культуры студентов гуманитарных факультетов в учебно-воспитательном процессе" - рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию особенностей формирования риторической культуры студентов гуманитарных факультетов в учебно-воспитательном процессе. педагогічний навчальний мистецтво риторичний

В работе определено место риторики как педагогического метода обучения и воспитания в формировании риторической культуры личности студента. С возрождением науки риторики во второй половине ХХ ст. связано и возростание интереса к постановке и рассмотрению риторических проблем учеными разных специальностей. В научном мире появляются концептуальные варианты риторики ХХ века разнообразных направлений, главными среди которых являются логико-лингвистический и философско-культурологический.

Настоящее исследование актуализирует дидактическую функцию риторики - ее педагогический аспект, который стал основой трудов известных современных педагогов-риторов. Следом за Н.О.Безменовой, Д.Х.Вагаповой, А.И.Капской, Л.И.Мацко, Ю.В.Рождественским, Г.М.Сагач, Н.М.Тарасевич и др. в искусстве владения живым словом автор работы видит, прежде всего, педагогический инструмент и, соответственно, метод обучения и воспитания личности студента, в частности, его риторических качеств. Исходя из этого, риторическая культура студентов-гуманитариев определяется в работе как уровень овладения студентами знаниями науки риторики и способ их проявления в процессе риторической деятельности.

В диссертации исследованы пути решения проблемы формирования риторической культуры студента педагогической риторикой ХХ ст., освещен современный подход к решению этой проблемы украинскими и русскими педагогами, риторами. Попытки разрешить проблему формирования риторической культуры молодежи через целостность и гуманитаризацию обучения засвидетельствованы еще в первых образовательных заведениях Украины: в братских школах, Острожской академии, Львовской греко-славянской гимназии, Киево-Могилянской академии и др. Сегодня общая практика овладения профессиональным риторическим мастерством во всем мире постепенно становится неотъемлемым елементом подготовки специалистов любого производственного профиля. Соответственно и в высших учебных заведениях Украины возрастает роль учебного предмета, который носит название “Ораторское искусство”, “Основы красноречия”, “Риторика” и т. п.

Результаты констатирующего эксперимента, проведенного на гуманитарных факультетах вузов г. Киева, свидетельствуют, что большая часть студентов-гуманитариев (67, 8%) исследуемых вузов находится на низком и среднем уровнях риторической культуры. Это говорит о том, что проблема формирования риторической культуры личности не нашла надлежащего места в системе педагогической подготовки специалистов-гуманитариев и ее решение требует повышенного внимания. В работе предложена организационно-методическая система по формированию риторической культуры студентов гуманитарных факультетов: раскрывается риторический потенциал гуманитарных дисциплин в обучении и воспитании студентов вузов, характеризуется роль спецкурса “Ораторское искусство” в воспитании риторических качеств будущих специалистов-гуманитариев.

Формирующий експеримент, направленный на усиление мер по воспитанию у студентов риторических качеств и их проявлению в профессиональной деятельности, показал, что за время обучения в высших учебных заведениях г.Киева среди студентов исследуемых гуманитарных факультетов прослеживается стойкая тенденция к повышению уровня риторической культуры, что дает возможность сделать вывод о действенности предложенной программы формирования риторической культуры студента, а также указанных путей и средств формирования этой культуры, среди которых одним из самых важных является оптимальное использование в учебно-воспитательном процессе активных форм работы.

Проведенное исследование дает возможность на качественно новом уровне решать конкретные задачи по усовершенствованию профессиональной подготовки будущих специалистов-гуманитариев посредством воспитания у них риторических качеств и формирования риторической культуры. В то же время результаты исследования проблемы формирования риторической культуры студентов не претендуют на всестороннее ее раскрытие. Перспективы ее полного раскрытия необходимо связать с дальнейшим изучением следующих аспектов проблемы: теоретическим обоснованием системы работы преподавательского коллектива кафедр гуманитарных факультетов вузов по формированию у студентов риторических умений; выявлением риторического потенциала общественных наук, путей реализации этого потенциала; изучением зарубежного опыта овладения коммуникативными умениями студентами высших учебных заведений.

Ключевые слова: риторика, риторическая культура, риторическая деятельность, педагогическая риторика, ораторское искусство, активные формы обучения.

ANNOTATION

Bilousova Ya.V. Formation of rhetoric culture of the humanities departments students in the teaching and educational process. A manuscript.

A dissertation submitted for the degree of Candidate of Sciences (Pedagogics) in speciality 13.00.01 -General Pedagogics and History of Pedagogics. - Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2004.

The dissertation addresses the issue of rhetoric culture, and examines the problem of the formation of the rhetoric personality of a student against the background of the development of education in Ukraine. It offers a theoretically grounded and experimentally tested model of the rhetoric culture of the contemporary young people as well as a system of creative tasks and exercises aimed at the training of rhetoric abilities of the humanities departments students. The dissertation also focuses on the pedagogical conditions of rhetoric culture formation and suggests the technology of introducing the course of “Rhetoric” into the higher school curricula of the humanities departments.

Key words: rhetoric, rhetoric culture, oratory аctiviti, pedagogical rhetoric, oratory art, interactive instruction.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та ступінь дослідженості теми. Питання реформування освіти в Україні постійно перебуває в полі зору найширшої громадськості та уряду. Прийняті в період розбудови нашої держави Закони “Про освіту” (1996), “Про загальноосвітню середню школу” (1999) є визначальними при виборі шляхів розвитку науки та освіти й сприяють насамперед вільному розвитку людської особистості, формують цінності правового демократичного суспільства в Україні (Освіта України 1999, № 25).

Усі перетворення, які відбуваються в суспільстві загалом і в сфері освіти зокрема, зосереджуються на особистості - головній дійовій особі й суб'єктові суспільно-історичного розвитку, його основній меті і спрямованості. Складність, багатовимірність проявів людської особистості, велика залежність мети і шляхів її розвитку від ідеологічного і культурного контекстів зумовлюють невичерпність проблематики, постійну потребу осмислення наукової сутності цієї категорії, пошуку нових засобів формування особистості, новітніх принципів розбудови навчальної діяльності у вищій школі. Серед низки важливих завдань реформування вищої освіти першорядним виступає підготовка висококваліфікованих випускників, що майстерно володіють мистецтвом живого слова, правилами якого озброює наука “риторика”. Загальна практика оволодіння професійною риторичною майстерністю поступово стає в усьому світі невід'ємним елементом підготовки спеціалістів практично будь-якого виробничого профілю. Відповідно в закладах освіти зростає роль навчального предмету, що носить назву “Ораторське мистецтво”, “Основи красномовства”, “Риторика”.

У наукових працях провідних українських педагогів-риторів розроблено основні питання теорії й практики переконуючої комунікації на рівні зрослих вимог нашого часу. Так, наукові дослідження І.А.Зязюна, А.Й.Капської, Л.І.Мацько, О.Г.Мороза, М.М.Пилинського, Л.О.Савенкової, Г.М.Сагач, Н.М.Тарасевич присвячені проблемі формування професійної, зокрема мовленнєво-комунікативної, культури сучасних педагогів. У працях Г.Г.Ващенка, О.Д.Дубогай, О.І.Киричук, В.Г.Кузя, О.М.Олексюк, Т.М.Титаренко сформовано концепцію морально-духовної культури молодого українського суспільства. Основи виконавської (сценічної) та естетичної культури розглядаються в дослідженнях Л.Г.Азарової, М.М.Барахтяна, Г.М.Падалки, О.П.Рудницької, С.О.Швидкої, О.П.Щолокової та ін.

Зважаючи на аналіз проблематики таких робіт, слід зазначити, що в науковій літературі не всі аспекти формування духовно-культурного потенціалу теперішнього демократичного суспільства на сьогодні висвітлені достатньо. Нас цікавить риторична культура громадян України: у демократичному суспільстві, яке свідомо розвивається і рухається вперед, досконале володіння словом перетворюється в нагальну потребу. Підвищення рівня цієї культури, на нашу думку, можна здійснити перш за все через виховання риторичних якостей у випускників гуманітарних вузів. Саме від політиків, соціологів, педагогів, журналістів, юристів, бізнесменів та ін. чи не в першу чергу залежить духовно-інтелектуальне здоров'я нашого народу.

Актуальність та недостатня розробка у педагогічній науці і практиці досліджуваної проблеми - необхідність творчого преосмислення сутності поняття “риторична культура”, конкретизації його змісту і структурних компонентів, вироблення нових підходів до організації особистісно-орієнтованого навчання, розробки організаційно-методичної системи, що забезпечує ефективність навчальних дисциплін у формуванні цього складного особистісного утворення - визначили тему нашого дисертаційного дослідження “Формування риторичної культури студентів гуманітарних факультетів у навчально- виховному процесі".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної теми кафедри педагогіки та соціальної роботи факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Морально-ціннісні особливості інноваційної поведінки молоді в період становлення української держави” (Державний реєстраційний номер - 0101U006684). Тема дисертації затверджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 29.01.2002 р.).

Об'єкт дослідження - процес підготовки спеціалістів-гуманітаріїв у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження - формування риторичної культури студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні можливостей гуманітарних навчальних дисциплін і зокрема курсу “Ораторське мистецтво” у формуванні риторичної культури студента-гуманітарія; в створенні моделі такої структури та виявленні відповідних умов реалізації розвиваючого аспекту навчання; в експериментальній перевірці ефективності розробленої автором системи творчих вправ з формування риторичної культури.

Гіпотеза дослідження грунтується на припущенні, що приведення у єдину чітку систему (з уведенням до неї на завершальному етапі спеціального риторичного курсу) лінгвістичних, психолого_педагогічних та мистецтвознавчих дисциплін із відповідним зміщенням у них педагогічних акцентів через упровадження активних форм роботи на практичних заняттях, спрямованих на опанування випускниками вузів риторичних умінь і навичок із активним їх застосуванням у майбутній мисленнєво-мовленнєвій та комунікативній діяльності сприятиме формуванню риторичної культури студентів-гуманітаріїв в умовах навчально-виховного процесу вищої школи.

Для досягнення мети дослідження вирішувалися такі завдання:

конкретизувати зміст наукового поняття “риторична культура”;

теоретично обґрунтувати і розробити педагогічну модель структури риторичної культури студента-гуманітарія, експериментально перевірити дієвість запропонованої організаційно-методичної системи з формування цієї культури у процесі підготовки спеціалістів на гуманітарних факультетах вищих навчальних закладів м.Києва;

проаналізувати проблему формування риторичної культури особистості студента педагогічною риторикою на тлі розвитку освіти в Україні;

виявити педагогічні умови формування елементів риторичної культури студентів_гуманітаріїв через риторичний потенціал гуманітарних дисциплін;

- дослідити роль активних форм навчання як необхідної умови у формуванні риторичної культури студентів-гуманітаріїв;

- розробити систему творчих вправ і завдань, що сприятимуть вихованню риторичних якостей студентів гуманітарних факультетів, перевірити її результативність (ефективність) під час читання студентам курсу “Ораторське мистецтво”.

Методологічною й теоретичною основою дослідження є Закон “Про освіту” (1996), Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), положення про системний та діяльнісний підходи щодо вивчення особистості (Ю.П.Азаров, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, К.К.Платонов); психолого-педагогічної теорії про особистість як об'єкт життєдіяльності і розвитку (М.С.Злобін, М.С.Каган, Б.Г.Ананьєв, С.Л.Рубінштейн, Н.Ф.Тализіна); про специфіку, шляхи та форми мисленнєво-мовленнєвої та комунікативної підготовки майбутнього вчителя (Л.В.Долинська, А.Й.Капська, Ю.Л.Львова, Л.М.Паламар, Л.О.Савенкова, Г.М.Сагач та ін.)

Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотези застосовувався комплекс теоретичних і емпіричних методів дослідження, що відповідає меті та поставленим завданням. Теоретичні - системно_структурний аналіз філософської, психологічної та методичної літератури; класифікація, систематизація та узагальнення фактичного матеріалу; порівняння результатів дослідження, моделювання навчальних ситуацій на етапі проведення експерименту. Емпіричні - вивчення сучасного педагогічного досвіду (аналіз документації та навчальних програм вузів, бесіда, анкетування); спостереження за процесом навчання під час проведення педагогічнго експерименту; статистично_математичний метод опрацювання результатів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше в українській педагогіці здійснено спробу конкретизувати зміст наукового поняття “риторична культура”, теоретично обґрунтовано категоріальні поняття “риторична діяльність”, “риторичні якості особистості”, “структура риторичної культури”, практично застосовано авторську методику в колі основних питань теорії й практики педагогічної риторики, зокрема теорії переконуючої комунікації на рівні зрослих вимог сучасності; виявлено критерії та рівні сформованості риторичної культури студентів-гуманітаріїв; запропоновано організаційно-методичну систему з формування цієї культури; розроблено та обґрунтовано модель структури риторичної культури студентів гуманітарних факультетів; удосконалено структуру кожного з компонентів моделі риторичної культури.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій дослідження забезпечується правильним методичним підходом до процесу формування риторичної культури студента-гуманітарія, відповідністю наукового апарату предметові дослідження й застосуванням дослідницької методики, адекватної поставленим завданням. Реалізація методики дослідження підтверджена експериментальним шляхом. Висновки дослідження перевірені й підтверджені в ході дослідницької роботи.

Дослідно-експериментальна робота тривала протягом 1996-2000 рр. у вищих гуманітарних закладах м.Києва, в експерименті брали участь 422 студенти цих вищих навчальних закладів, базою експерименту став факультет соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дослідно-експериментальна робота була здійснена в три етапи. На першому (теоретичному) етапі (1996 - 1997 рр.) експериментальної роботи на основі аналізу досягнень педагогічної, психологічної та філософської літератури з цього питання розроблялися теоретико-методичні основи дослідження, визначалися його об'єкт, предмет, гіпотеза та методи, уточнювалося поняття “риторична культура” (далі за текстом, паралельно, - РК), зокрема, зміст і структура риторичної культури, її критерії. На цьому етапі було проаналізовано також напрямки розгляду проблеми формування риторичної культури особистості педагогічною риторикою ХХ ст. На другому (тренінговому) етапі (1997 - 1999 рр.) проводилась дослідно-експериментальна робота. Експериментально перевірялася дієвість запропонованої нами організаційно-методичної системи з формування риторичної культури студентів в умовах отримання вищої освіти та ефективність системи творчих вправ і завдань, інших активних форм роботи у формуванні риторичних якостей студентів. На третьому (корекційно-реалізуючому) етапі (1999 - 2000 рр.) відбувалося проведення формуючої діагностики рівня риторичної культури студентів гуманітарного профілю, а також узагальнення результатів педагогічного експерименту, формування основних положень та висновків, упровадження їх у практику роботи.

Теоретичне значення дослідження полягає в обгрунтуванні теоретичних положень, висновків щодо формування риторичної культури студентів_гуманітаріїв у навчально_виховному процесі; необхідності й доцільності впровадження з цією метою на заключному етапі навчання спецкурсу “Ораторське мистецтво”, у якому вирішальна роль відводиться системі спеціальних творчих вправ та завдань.

Практичне значення одержаних результатів дослідження становлять висновки, рекомендації, науково обгрунтована методика, які збагачують педагогічну практику формування як загальної культури студентів вищих навчальних закладів, так і риторичної, зокрема за допомогою створення відповідної моделі структури риторичної культури студентів_гуманітаріїв і впровадження запропонованої автором організаційно_методичної системи з формування цієї культури.

Наукові висновки реалізовано у вищих навчальних закладах м.Києва: на факультеті соціології та психології, на юридичному факультеті та відділенні туристичного менеджменту географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у Фінансово-правовому коледжі ІІ рівня акредитації цього ж університету, на юридичному факультеті Академії праці та соціальних відносин, на факультеті “зв'язків з громадськістю” Київського національного університету культури і мистецтв.

Результати науково-дослідного експерименту можуть бути використані при укладанні програм з риторичних спецкурсів, посібників і збірників вправ з риторики, а також при читанні лекцій з риторики, культури мовлення, основ педагогічної майстерності, сценічного мистецтва.

Особистий внесок дисертанта полягає у теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми, в розробці й експериментальній перевірці педагогічної моделі риторичної культури, створенні програми спецкурсу “Ораторське мистецтво” з уведеною до неї системою творчих вправ і завдань, які сприяють вихованню риторичних якостей студентів. Усі результати дослідження є наслідком самостійних спостережень і узагальнень дисертанта. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації й результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки та соціальної роботи факультету соціології і психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на Міжнародних наукових конференціях “Мова і культура” (1998), “Проблеми зіставної семантики” (1999), “На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур до культури миру, злагоди і співпраці” (2000), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Мова. Держава. Право” (1999), а також на наукових конференціях аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1997, 1999).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 9 одноосібних публікаціях автора, з яких 4 опубліковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 265 найменувань, 8 додатків (19с.). Загальний обсяг дисертації 216 сторінок (179 с. - основна частина), ілюстровані 8 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами та планами, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію дослідження та публікації.

У першому розділі “Риторична культура студентів-гуманітаріїв як педагогічна проблема” визначено місце риторики як педагогічного методу навчання і виховання у формуванні риторичної культури особистості; уточнено зміст наукового поняття “риторична культура”; проаналізовано шляхи розв'язання проблеми формування риторичної культури студента педагогічною риторикою ХХ ст.; висвітлено сучасний підхід до розв'язання даної проблеми українськими педагогами та риторами ХХ ст. Г.Г.Ващенком, О.І.Виговською, І.А.Зязюном, А.Й.Капською, Л.І.Мацько, В.В.Молдованом, Л.М.Паламар, Г.М.Сагач, Н.М.Тарасевич, що нерозривно пов'язаний із становленням оновленої риторичної дисципліни.

З відродженням науки риторики в другій половині ХХ ст. пов'язано і зростання інтересу до постановки та розгляду риторичних проблем науковцями різного фаху: лінгвістами, психологами, логіками, філософами, педагогами. Аналіз спеціальної літератури свідчить, що саме в цей час у науковому світі з'являються багаточисельні концепції риторики, які розробляються вченими Франції, Бельгії, Німеччини, США, Росії та України. Незважаючи на різноманітність концептуальних варіантів риторики ХХ ст., всіх їх можна класифікувати за напрямками досліджень, серед яких особливо виділяється логіко-лінгвістичний підхід. Сюди належать праці таких відомих учених, як Л.К.Граудіна, Ж.Дюбуа, Т.В.Матвєєва, Х.Перельман, Ю.В.Рождественський та ін. Слід зазначити, що в межах логіко-лінгвістичного підходу риторика досліджена досить глибоко і повно, однак розгляд риторичних проблем тільки в такому аспекті не дає цілісного уявлення про сучасну риторику, і тому наукові пошуки тривають. В останні роки ХХ ст. російські вчені С.П.Іванова, Ю.М.Лотман, В.Н.Маров, А.К.Михальська, І.В.Пєшков, О.А.Юніна при вивченні риторики використовують новий підхід - філософсько-культурологічний, що здійснюється в контексті досліджень М.М.Бахтіна, М.Вебера, Д.Гадамера, М.С.Кагана, М.Хайдегера та ін.

Відзначаючи незаперечну важливість як першого, так і другого підходів, у даному дослідженні риторичної культури актуалізуємо дидактичну функцію риторики (переконувати, і, отже, виховувати за допомогою слова) - педагогічний аспект, що є основою праць відомих сучасних педагогів-риторів. Серед таких особливий інтерес для нас становлять концепції риторики, і риторичної культури зокрема, представників східнослов'янської риторичної думки. Аналіз спеціальної літератури з даної проблеми свідчить, що в другій половині ХХ ст. у риторичній думці східних слов'ян відбуваються суттєві зрушення - першорядна роль відводиться дидактичній функції ораторського мистецтва; риторика набуває статусу самостійної педагогічної науки, що відображено у теоретичних працях Д.М.Александрова, Н.О.Безменової, Д.Х.Вагапової, А.К.Михальської, Ю.В.Рождественського, П.Г. Хозагерова та ін. В Україні сучасну філософію освіти, педагогічну риторику представляють професори Г.Г.Ващенко, І.А.Зязюн, А.Й.Капська, Л.І.Мацько, В.В.Молдован, Л.М.Паламар, Л.О.Савенкова, Г.М.Сагач, Н.М.Тарасевич та ін., наукові роботи яких переважно присвячені формуванню мовленнєво-мисленнєвої та комунікативної культури української молоді як основних компонентів риторичної культури.

Термін “риторична культура” в сучасній педагогічній літературі часто видозамінюється іншими: “культура мови”, “мовленнєва (професійна) майстерність”, “риторична грамотність”, “педмайстерність” тощо. Так, російські вчені-педагоги Л.К.Граудіна, Н.О.Безменова, Н.А.Михайличенко поняття “риторична культура” ототожнюють з поняттям “мовленнєва майстерність”, складовими частинами якої є логічна культура, психолого-педагогічна культура, культура спілкування, техніка мови. У працях Д.М.Александрова та Ю.В.Рождественського, присвячених аналізу сучасної теорії риторики, перевага надається терміну “риторична (ораторська) грамотність”, під яким здебільшого розуміють знання видів слова, їх смислових можливостей, їх відношень до інших, семіозису й систематизації культури як цілого. Виділяючи мовленнєву культуру одним з основних компонентів культури риторичної, вважаємо значення поняття останньої значно ширшим. Відомі українські педагоги І.А.Зязюн, А.Й.Капська, Г.М.Сагач, Н.М.Тарасевич риторичну культуру розуміють здебільшого як вищий вияв професійно-виконавської культури, педагогічної майстерності, тому основне завдання курсу “Основи красномовства” визначають як таке, що покликане сформувати професійно-виконавську культуру майбутнього учителя, розширити його професійний світогляд, педагогічну ерудицію, методичні можливості. Звідси поняття риторичної культури в їх працях часто ототожнюється з поняттям педагогічної майстерності. Проте, на нашу думку, поняттям “педагогічна майстерність”, так само, як і поняттям “комунікативна культура”, не може вичерпатись весь зміст поняття “риторична культура”: вони, на наш погляд, є тільки складовими РК.

Сьогодні, у світлі оновлення риторики, і виходячи з досліджень даного феномену сучасною наукою, ми поділяємо погляди Д.М.Александрова, Н.О.Безменової, Г.М.Сагач, Т.Г.Хозагерова та Л.С.Шириної, які наголошують на багатовимірності дефініцій риторики та її функцій: протягом всього існування людства риторика була мистецтвом переконання за допомогою слова, наукою про мистецтво переконання за допомогою слова і процесом переконання, що ґрунтується на моральних принципах. Звідси риторична діяльність, на наш погляд, - здатність особистості реалізовувати свої найкращі творчі здібності протягом всього “ідеомовленнєвого циклу” (з моменту виникнення слова (ідеї) до його виголошення) і цим самим удосконалювати себе і суспільство в цілому, тобто риторична діяльність охоплює діяльність мисленнєво-мовленнєву та комунікативну.

Глибокий зміст поняття “риторична культура” дозволяє розглядати його щонайменше з двох боків. По-перше, як якісна характеристика особистості (у даному разі - студента), риторична культура є показником духовного розвитку, сформованих риторичних знань, умінь та навичок, а також здібностей та потреб у риторичній діяльності. По-друге, як діяльнісна категорія, риторична культура майбутніх випускників вузів реалізується у всіх видах їх фахової діяльності, сприяє формуванню багатогранних відношень, забезпечує самопізнання, саморозвиток, самовиховання через володіння риторичним досвідом, набутим людством. Використовуючи вказані вихідні положення, подаємо таке визначення даного культурного феномену: риторична культура особистості (в даному разі студента-гуманітарія) - це рівень оволодіння нею знаннями науки риторики і спосіб їх вияву в процесі риторичної діяльності. Вважаємо, що показником рівня РК студентів-гуманітаріїв можуть служити насамперед їх особистісні риторичні якості - формування і розвиток риторичної культури є особливим процесом системоутворення якостей у психічній структурі особистості, побудові окремих компонентів такої культури, що реалізуються в професійній діяльності у вигляді ієрархізованої системи відношень людини до цієї діяльності.

З виникненням у ХVІ ст. перших освітніх закладів України (братських шкіл, Острозької академії, Львівської греко-слов'янської гімназії, Києво-Могилянської академії та ін.) з'являються нові тенденції у розвитку духовно-моральної культури українського народу - необхідного складника риторичної культури. Вже в ті складні періоди історії українського народу засвідчено спроби викладачів цих навчальних закладів розв'язати проблему формування риторичної культури молоді через цілісність і гуманітаризацію навчання: риторичні якості тут виховували засобами поетичного мистецтва та творами богословського жанру, шляхом різноманітних практичних вправ зі словом, а також через виголошення публічного слова під час диспутів.

У 20-30 рр. ХХ ст. помітну роль у розв'язанні проблеми формування риторичної культури студентів відіграло відкриття та функціонування Інституту Живого Слова у Санкт-Петербурзі: до програми підготовки освічених фахівців тут входили оригінальні предмети (теорія та історія ораторського мистецтва, теорія та історія канонічного, культового мовлення, теорія поезії, прози, історія декламації, ритміка вірша, прози тощо); в Інституті готували учителів, спеціалістів з мистецтва мовлення, ораторів, співаків, акторів, що в подальшому творчо трудились і на землях “малороських”, несли нові віяння у східнослов'янську освіту та культуру. Українські культурні діячі, вчені, письменники в несприятливих умовах часів бездержавності докладали великих зусиль до розв'язання важливих проблем педагогіки, в тому числі і до проблеми формування риторичної культури, однак духовно-риторичний спалах 20-30 рр. ХХ ст. в українському суспільстві тривав недовго й так і не переріс у достатньо активний процес.

Початок розбудови молодої демократичної держави у кінці ХХ ст. і вияв дефіциту риторичної культури випускників вузів у різних гуманітарних сферах суспільного життя (політичній, судовій, академічній і діловій) сприяли особливо відчутним в останні роки позитивним зрушенням у реформуванні вищої освіти України. Прогресивні перетворення в суспільстві обумовили внесення дисципліни риторики до навчально-виховних планів освітніх закладів. Започаткували цей процес педагоги московських і пермських шкіл С.П.Іванова, С.О.Мінєєва, Є.О.Ножин, О.А.Юніна, зусиллями яких було створено перші експериментальні програми з риторики для шкіл нового типу; їх починання в Україні було підтримане педагогами міст Києва, Полтави, Кривого Рогу, Дрогобича, Харкова, Запоріжжя та ін.

Другий розділ “Організаційно-методична система з формування риторичної культури студентів гуманітарних факультетів” розкриває риторичний потенціал гуманітарних дисциплін у навчанні та вихованні студентів вищих навчальних закладів, характеризує роль спецкурсу “Ораторське мистецтво” у формуванні риторичної культури студентів.

Під педагогічною системою ми розуміємо упорядковану множину взаємопов'язаних та взаємозалежних елементів (педагогічних об'єктів), що утворюють цілісну єдність і підпорядковані меті навчання та виховання людини. Лише в цілеспрямованій цілісній системі навчально-виховного процесу формуються основні якості студентів, в тому числі й риторичні. Тому ми вважали за необхідне перш за все проаналізувати (виходячи з базових навчальних планів) сучасний стан викладання навчальних дисциплін та спецкурсів на гуманітарних факультетах вузів, визначити потенційні можливості цих дисциплін у формуванні і вдосконаленні риторичної культури студентів.

Переважна більшість гуманітарних дисциплін, що викладаються для студентів-гуманітаріїв, містить у собі риторичний потенціал для виховання молодої особистості. Кожна з таких дисциплін може і повинна зробити свій внесок у формування риторичної культури студента: теорія комунікації, лінгвістика, психологія, філософія, соціологія, логіка, педагогіка, літературознавство, еристика, естетика, етика тощо в діалектичній єдності зорієнтовані на формування і розвиток комунікативної культури, удосконалення й оптимізацію нормативного мовленнєвого спілкування в ім'я торжества “людського в людині”.

У даному дослідженні детально обґрунтовується характерна ознака сучасної риторики як педагогічної науки. З педагогікою риторику єднає функціональна здатність впливати на суб'єкт, виховувати його за допомогою слова - педагогіка озброює майбутнього фахівця методами і прийомами виховання. Крім того, гармонійне становлення риторичної особистості неможливе без знань загальних законів розвитку природи, суспільства, людини, що є предметом вивчення філософських та психологічних наук. Набір дисциплін (філософії, логіки, теорії пізнання, психології пізнання) завжди працював у межах риторики як нормативної дисципліни про мовленнєве існування, тобто в межах конкретного мовленнєвого спілкування - в рамках підготовки до такого спілкування, його оцінки. Зокрема, психологія, яка вивчає почуттєво-емоційну сферу діяльності людини, закони управління нею, здатна впливати і на ефективність вербального мислення, тим самим посилюючи силу впливу в риторичній діяльності. Виробленню вмінь культурно мислити сприяє і логіка (теорія аргументації), що розглядає різні види і форми мислення, систему доказів. Ці науки забезпечують ефективність як вербального мислення, так і процесу переконання, що є головними для риторики. Велику роль у формуванні риторичної культури відіграють і лінгвістичні дисципліни, які мають спільне з риторикою: об'єкт дослідження (мовленнєва діяльність) і предмет дослідження (текст). Риторичним потенціалом володіють і етичні дисципліни. Для етики, як і для риторики, об'єктом дослідження є мораль (моральні закони) - різні види поведінки суб'єкта, в якій знаходять вираження ті чи інші моральні установки. Риторику цікавлять, зокрема, умови, які впливають на мовленнєву поведінку суб'єкта, тобто це теж етика, але етика риторична.

Для приведення аналізованих навчальних дисциплін (курсів) у цілеспрямовану систему з формування риторичної культури студентів вузу бракує цілісності й завершеності. На кінцевому етапі цього процесу постає нагальна потреба у вивченні (отже, і складанні програми) такого курсу, який зміг би інтегрувати отримані раніше знання, уміння та навички в єдину систему, підсумувати засвоєне під час опанування вищезазначеними психолого-педагогічними та лінгвістичними предметами. Такою навчальною дисципліною, на нашу думку, може стати нововведений курс “Ораторське мистецтво” (в різних вузах його назва може видозмінюватись - “Основи ораторської майстерності”, “Основи риторики” і т.ін.), викладання якого базується на положеннях сучасної риторичної науки. Саме риторика як наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю покликана стати системоутворюючим підсумком процесу оволодіння кожним студентом риторичною культурою, а ширше - і першоосновою формування риторичних якостей особистості.

У третьому розділі “Дослідно-експериментальна робота з формування риторичної культури студентів-гуманітаріїв” описано проведену дослідно-експериментальну роботу з формування риторичної культури особистості студента: подано загальну характеристику організації такої роботи; розробку та обґрунтування структури риторичної культури, її моделі, компонентів; визначення рівнів цієї культури, їх педагогічне діагностування, а також аналіз результатів експериментальної роботи з формування риторичної культури студентів-гуманітаріїв. У цій частині дисертаційного дослідження розглядаються активні форми навчання як необхідна умова оптимального забезпечення якості роботи з формування РК; рекомендується система творчих завдань, що сприяє ефективному вихованню основних риторичних якостей особистості студента.

Відповідно до завдань експериментально-дослідницької роботи з формування риторичної культури студентів-гуманітаріїв у дисертаційній праці розв'язувались завдання кожного з трьох етапів експерименту. Так, на першому (теоретичному) етапі нашого науково-педагогічного експерименту було розроблено загальну модель структури РК студента-гуманітарія, що являє собою цілісну систему, яка складається з п'яти підструктур: мисленнєвої (логічної) культури, культури мовлення, духовно-моральної культури, комунікативної культури (риторичної етики) та сценічної (театральної) культури. Елементи кожної із вказаних підструктур виступають в розробленій нами моделі основними якостями риторичної культури студентів гуманітарних факультетів; вибір цих якостей зумовлений, насамперед, їх роллю у майбутній мисленнєво-мовленнєвій та комунікативній діяльності фахівців-гуманітаріїв. На цьому етапі було підготовлено, скореговано і затверджено програму курсу “Ораторське мистецтво” для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з виділенням у ній аспекту, присвяченого питанням формування РК особистості), різні тестові завдання, анкети, систему творчих вправ і завдань. Теоретичний аспект експериментальної роботи спрямовувався на оволодіння студентами-гуманітаріями теоретичними знаннями сутності РК та її елементів, приведення знань у систему, надання їм практичної спрямованості, актуалізацію емоційно-вольового компонента риторичної діяльності.

На другому (тренінговому) етапі проводилась дослідно-експериментальна робота. Експериментально перевірялася дієвість запропонованої нами організаційно-методичної системи з формування риторичної культури студента-гуманітарія в умовах вищої освіти, ефективність системи творчих вправ і завдань, інших активних форм роботи у формуванні риторичних якостей.

У експериментальній роботі брали участь 86 студентів факультету соціології та психології, 159 студентів юридичного факультету та 15 студентів відділення туристичного менеджменту географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 48 студентів Фінансово-правового коледжу ІІ рівня акредитації цього ж університету, 89 студентів юридичного факультету Академії Праці та соціальних відносин, 25 студентів факультету “зв'язків з громадськістю” Київського Національного університету культури і мистецтв. Таким чином, на різних етапах дослідженням було охоплено 422 студенти вказаних факультетів вищих навчальних закладів міста Києва. Базою експериментальної роботи став факультет соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (кафедра педагогіки та соціальної роботи).

Перший етап експериментально-дослідницької роботи включав у себе констатуючу діагностику, що проводилась зі студентами, які отримали традиційну психолого-педагогічну освіту, тобто не мали спеціальної довузівської і вузівської підготовки до риторичної діяльності. У процесі такої діагностики за допомогою спеціально розроблених анкет і наявних тестів ми, орієнтуючись на структурну модель РК студента-гуманітарія, вимірювали рівні розвитку окремих компонентів риторичної культури, потім порівнювали рівні студентів різних факультетів і виводили результати загального рівня цієї культури.

У ході констатуючого експерименту отримані в балах результати діагностування сформованості якостей риторичної культури було розподілено за 4 рівнями (високий - 5 балів, достатній - 4 бали, середній - 3 бали, низький - 1-2 бали); відповідно до цих рівнів серед досліджуваних суб'єктів виділено 4 групи студентів-гуманітаріїв. Результати констатуючої діагностики узагальнено нами і відбито у відповідних таблицях, представлених у дисертації. Показники діагностування на стартовому етапі засвідчили зокрема, що більше половини студентів (67,8 %) гуманітарних факультетів досліджуваних вузів знаходиться на низькому та середньому рівнях риторичної культури.

Оскільки проблема формування риторичної культури особистості ще не стала предметом належної цілеспрямованої уваги в системі педагогічної підготовки спеціалістів-гуманітаріїв, і її розв'язання не відповідає вимогам сьогодення, важливим у процесі формування риторичної культури студентів-гуманітаріїв є виявлення педагогічних умов, що являють собою штучно створене середовище, яке визначає конкретний вияв мети, змісту, операцій, способів аналізу результатів. При цьому середовище і умови виступають у структурі РК не складовим елементом, а макросистемою, в яку риторична культура входить як компонент. Однією з основних передумов формування риторичної культури студентів гуманітарних факультетів, на нашу думку, є розробка та модифікація системи активних форм роботи, за допомогою якої відпрацьовувались певні риторичні якості особистості і ефективність якої перевірялася на другому (тренінговому) етапі експерименту.

Третій (корекційно-реалізуючий) етап роботи був спрямований на самоудосконалення студентами набутих якостей РК в реальних умовах. На цьому етапі відбувалося проведення формуючої діагностики рівня риторичної культури студента гуманітарного профілю, а також узагальнення результатів педагогічного експерименту, формулювання основних положень та висновків, упровадження їх у практику роботи.

Необхідною педагогічною умовою успішного навчально-виховного процесу у вузах України вважаємо використання під час професійної підготовки студентів активних форм роботи: рольових і ділових ігор, творчих вправ (вправ-тренінгів), моделювання педагогічних ситуацій, виступів-імпровізацій, творчих конкурсів, диспутів, етичних бесід, самоаналізу та рецензування, методу тестування тощо.

Серед активних форм роботи в умовах вищої школи все більшого визнання набуває дидактична гра, що дає змогу поєднувати в навчанні теорію з практикою та набути таких умінь і навичок, які є необхідними вже на перших етапах професійної діяльності. Гра в тому вигляді, в якому вона застосовується у вищій школі, повинна розглядатися як метод навчання з притаманними для нього умовами впорядкованості, взаємозв'язку діяльності викладача та студентів, скерованістю на вирішення навчально-виховних завдань вищої школи. Ігровий метод як стимул посилення педагогічного впливу вивчали Д.М.Александров, А.М.Алексюк, Д.Х.Вагапова, О.В.Гоголь, Ю.Д.Красовський, В.Ф.Паламарчук, Г.М.Сагач, С.О.Сисоєва, О.А.Юніна, О.Г.Штепа та ін. У наукових працях цих вчених визначено основні особливості гри як дидактичного феномену. Педагогічною наукою доведено, що характерними ознаками дидактичної гри будь-якого типу є умовність (імітація у процесі гри певної реальної дійсності); наявність проблеми, навіть конфлікту, зіткнення різних думок, ставлення до проблеми; невизначеність ситуації (гра не має однозначного розв'язання або результату); розподіл ролей між учасниками гри; вмотивованість навчання самим процесом гри. Структурними елементами гри є мета, роль, зміст, сюжет, ситуація. Ігровий процес передбачає ряд обов'язкових елементів: мотивацію, інструктаж, здійснення діяльності, аналіз. При цьому наявний і такий специфічний спосіб діяльності, не притаманний жодному методу перевтілення, як засіб пізнання.

Складену автором програму курсу “Ораторське мистецтво” для вищих навчальних закладів гуманітарного фаху з виділенням у ній аспекту, присвяченого питанням формування риторичної культури студента-гуманітарія, було апробовано на гуманітарних факультетах ряду провідних вузів м. Києва. У процесі експерименту дисертантом підготовлено (творчо модифіковано) і апробовано систему рольових ігор, творчих вправ і завдань з метою підвищення ефективності формування риторичних якостей та умінь. Кожен зі студентів мав можливість стати безпосереднім учасником навчального процесу, виявити свій творчий потенціал, поглибити свої знання з риторики, навчитися долати професійні труднощі в процесі переконуючої комунікації - здійснювати пошук комунікативних засобів розв'язання професійних проблем.

Результати формуючого експерименту засвідчують, що за роки навчання у вищих навчальних закладах м. Києва серед досліджуваних студентів гуманітарних спеціальностей простежується стійка тенденція до підвищення рівня риторичної культури. Порівнявши статистичні дані констатуючого і формуючого експериментів, можна вивести результати динаміки формування РК студентів-гуманітаріїв у цілому і відобразити їх відповідною таблицею.

Якщо за результатами констатуючого експерименту кількість студентів з високим і достатнім рівнем розвитку риторичної культури становила 32,2%, то за даними формуючого експерименту цей показник уже складав 59,8%, тобто з різницею в 27,6%. У той час кількість студентів з низьким рівнем РК зменшилась на 13,3% (більше, ніж у 2 рази) при показниках за констатуючим зрізом 27,5% і при формуючому зрізі - 13%. Відбулося підвищення, зокрема, і високого рівня РК (на 8,3%), достатнього - на 19,4% при пониженні середнього - на 14,3%.

Проведений науково-педагогічний експеримент дозволяє зробити висновок про спроможність і дієвість запропонованої програми формування РК студентів-гуманітаріїв. Ефективність впровадження організаційно-методичної системи з формування такої культури у навчально-виховний процес зумовлена насамперед переорієнтацією ряду психолого-педагогічних та лінгвістичних навчальних дисциплін. Необхідно також, на нашу думку, вводити на завершальному етапі навчання спеціальні риторичні курси, що передбачають, зокрема, оволодіння достатньою кількістю знань, умінь та навичок для забезпечення необхідного рівня риторичної культури. Результати проведеної педагогічно-експериментальної роботи підтверджують також спроможність висунутих у гіпотезі шляхів і засобів формування РК студентів гуманітарного профілю, серед яких одним з найважливіших є оптимальне використання активних форм навчання.

ВИСНОВКИ

Зміст поняття “риторична культура” пов'язаний із розумінням сутності риторики, ставлення до якої було і залишається неоднозначним. На початок ХХІ століття існують різноманітні підходи до вивчення сучасної риторики, серед яких найбільш сприйнятною, на нашу думку, є концепція, за якою риторику розуміють як теорію мисленнєво_мовленнєвої діяльності. З цією концепцією пов'язане філософське, культурологічне та педагогічне осмислення науковцями сучасної риторичної науки.

Основою даного педагогічного дослідження є етична функція риторики: слово як метод педагогічного впливу; дидактична роль риторики - переконувати, а отже, виховувати словом. За допомогою педагогічної риторики досягається оволодіння особистістю навичками мисленнєво_мовленнєвої та комунікативної діяльності, формується риторична культура студента_гуманітарія.

Риторична культура особистості - це рівень оволодіння нею знаннями науки риторики і спосіб їх вияву в процесі риторичної діяльності; показником рівня риторичної культури студента_гуманітарія служать його особистісні якості; формування і розвиток РК - особливий процес системотворення якостей у психічній структурі особистості, побудови окремих компонентів, що реалізуються в професійній діяльності у вигляді ієрархізованої системи відношень людини до цієї діяльності.

Модель структури цієї культури становить складне динамічне ціле із п'ятьма підструктурами - комунікативною культурою (риторичною етикою), мисленнєвою (логічною) культурою, культурою мовлення, духовно-моральною культурою та сценічною культурою.

Науковий аналіз проблеми дослідження та сучасних концепцій професійної підготовки студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів дозволяє стверджувати, що проблема формування риторичної культури особистості хвилювала представників східнослов'янської педагогічної думки з давніх давен, однак про практичні спроби її розв'язання можна говорити лише зі створенням Києво_Могилянської академії, у якій курси з риторики служили основою формування риторичної культури слухачів.

У другій половині ХІХ ст. та в першій половині ХХ ст. риторика як наука про побудову переконуючих творів фактично занепадає і як обов'язкова дисципліна в навчальних планах освітніх закладів України поновлюється лише в кінці ХХ ст. Основним завданням цього класичного гуманітарного предмета є підвищення риторичної культури особистості через формування її риторичних якостей.

Основні риторичні якості студента конкретизуються в цілеспрямованій цілісній системі навчально-виховного процесу вузів. Значний риторичний потенціал психолого-педагогічних та лінгвістичних дисциплін недостатньо ефективно реалізується традиційними формами і методами навчання. Забезпечення високого рівня сформованості риторичної культури студентів-гуманітаріїв пов'язане з необхідністю переорієнтації відповідних навчальних дисциплін, з приведенням їх у чітку систему і введенням до неї на завершальному етапі спеціального риторичного курсу.