На основі досліджень С.Я.Батишева, В.С.Ледньова, І.Я.Лернера та інших вчених обґрунтовано положення щодо проектування змісту навчання фахівців для сфери туризму: інтеграція окремих кваліфікацій у навчальні спеціальності; проектування змісту з урахуванням рівнів навчання; ієрархізація цілей у процесі створення дидактичного комплексу.

Виявлено специфіку багатогранного туристського досвіду, що відображається у змісті навчання фахівців для сфери туризму (загальнолюдські знання про природу, суспільство, туризм, мислення і способи діяльності людини; досвід здійснення відомих способів діяльності в туристській сфері; досвід творчої наукової діяльності з розв'язання нових проблем; досвід ціннісного ставлення до об'єктів соціокультурного середовища в процесі професійної діяльності). Визначено джерела, котрі формують зміст туристської освіти та фактори відбору змісту.

У розділі викладено особливості організації навчального процесу в умовах навчально-науково-виробничого комплексу (цілісний підхід до змісту освіти й професійної підготовки, врахування органічної єдності загального і професійного навчання, тісного зв'язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризмі; реалізації принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму).

У четвертому розділі - “Теоретичні і методичні засади стандартизації в системі туристської освіти” - здійснено дидактичне обґрунтування стандартів туристської освіти, проаналізовано основні підходи до їх розробки; розглянуто технології розробки навчальних планів і програм напряму “Туризм”, науково-методичне забезпечення впровадження галузевих стандартів; викладено педагогічні умови впровадження стандартів туристської освіти.

На основі врахування потреб ринку праці в Україні обґрунтовано і визначено три спеціальності, за якими здійснюється підготовка фахівців для галузі в Україні: “Туризм”, “Готельне господарство”, “Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах” освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно з перших двох: бакалавр, спеціаліст, магістр, із третього - молодший спеціаліст. На підставі вивченого зарубіжного досвіду із врахуванням національних особливостей підготовки професіоналів туризму робочою групою з розробки галузевих стандартів під науковим керівництвом автора визначено спеціалізації зі спеціальностей: “Туризм” (міжнародний туризм; внутрішній туризм; сільський туризм; менеджмент туристичної індустрії; інформаційні технології в туризмі); “Готельне господарство” (організація готельної та ресторанної справи; менеджмент готельного, курортного і туристичного сервісу; менеджмент готельного господарства і туризму; стандартизація і сертифікація готельних і ресторанних послуг; інформаційні технології в сфері гостинності); “Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах” (організація обслуговування в оздоровчо-курортних комплексах; організація комерційної діяльності в готелях і ресторанах; організація обслуговування приватно-сільського туризму; організація оздоровчо-спортивного туризму).

Під час проектування стандартів туристської освіти враховувалися методичні підходи до розробки галузевих стандартів, а також висновки репрезентативної групи експертів-практиків (248 осіб), які визначили необхідний обсяг професійно-кваліфікаційної характеристики фахівця сфери туризму на всіх рівнях підготовки (зв'язок між вимогами до знань і вмінь фахівця та змістом його діяльності; необхідність диференціації вимог до знань та вмінь фахівця на загальноосвітні, загальнопрофесійні, загальноспеціальні, спеціальні на рівнях їх засвоєння; перелік професійно значущих якостей особистості фахівця).

Суть професійно-кваліфікаційної характеристики підготовки фахівців для сфери туризму полягає в тому, що вона проектується з урахуванням сукупності кваліфікаційних функцій, об'єднаних у спеціальність на основі спільних ознак. Професійно-кваліфікаційна характеристика як педагогічна інтерпретація вимог освітнього стандарту підготовки фахівців для сфери туризму представлена професійно орієнтованою програмою формування компетентного, психофізіологічного і соціального потенціалу майбутнього фахівця сфери туризму.

Визначено сукупність вимог до оформлення навчально-програмної документації (забезпечення наступності, економічної доцільності, системності, повноти). З урахуванням означених вимог у структуру навчально-програмного забезпечення туристської освіти входять: збірники типової навчально-програмної документації (стандарти, типові навчальні плани і навчальні програми за циклами підготовки: гуманітарною і соціально-економічною; природничо-науковою; професійною та практичною).

У розділі обґрунтовано підходи до структурування змісту освітньо-професійної програми підготовки за фаховим спрямуванням 0504 “Туризм” та визначено максимальний навчальний час за циклами. Це дало змогу зробити висновок про збільшення кредитів (академічних годин) на професійно орієнтовану підготовку фахівців для сфери туризму за розробленою програмою підготовки у порівнянні із кількістю годин, що планувалася на професійну підготовку фахівця в межах напряму підготовки 0502 “Менеджмент”. туристська освіта підготовка фахівець

Виявлено організаційно-педагогічні умови впровадження освітніх стандартів напряму підготовки “Туризм” (структурування навчального змісту; конструювання навчального матеріалу залежно від вибору суб'єктом способів роботи з ним; реалізація суб'єктивної позиції студента; використання системи оцінювання, орієнтованої на врахування змін, які відбуваються в суб'єктивному досвіді студента; активізація емоційно-ціннісного ставлення студентів до своєї самостійної діяльності засобами рефлексії). На цьому етапі наукового пошуку значну увагу приділено професійній підготовці викладачів для навчальних закладів туристського спрямування. Оновлення змісту професійної діяльності викладача розглядається як закономірність формування якісно нового науково-методичного та навчально-інформаційного супроводу галузевих стандартів.

У п'ятому розділі - „Особливості організації навчально-виховного процесу в умовах навчально-науково-виробничого комплексу” - викладено положення щодо цілісності та наступності у ступеневій підготовці фахівців у комплексі; проаналізовано зміст ступеневої підготовки фахівців для сфери туризму в умовах навчально-науково-виробничого комплексу.

Проаналізовано зміст професійної підготовки майбутніх фахівців сфери туризму в 75 навчальних закладах, що входять до Асоціації навчальних закладів України туристського і готельного профілю. У дисертації проаналізовано розподіл кількості годин за циклами дисциплін щодо загальної кількості годин (%) у навчальних планах. Результати наукового аналізу узагальнено в 2 рисунках. У додатках представлено розроблений під науковим керівництвом автора Державний стандарт підготовки з напряму „Туризм” та навчальні плани.

Як показало дослідження, реалізація системи ступеневої туристської освіти передбачає: відмову від „дозованого” в часі обсягу, а точніше епізодичного одержання знань на користь їхнього перманентного оновлення і доповнення; створення в структурі соціальних та індустріальних секторів туризму, його міжнародних спеціалізованих об'єднань можливостей для одночасного одержання і розширення професійних і гуманітарних знань у постійно діючих формах навчання з урахуванням того, що кожен працівник, учасник і активіст певну частину свого робочого часу має присвячувати підвищенню спеціалізованої та ділової кваліфікації, професійного рівня. Така вимога розглядається як найважливіша умова ефективної діяльності фахівця, організатора, функціонера, активіста в рамках його участі в програмах підготовки та перепідготовки фахівців туризму; дотримання систематичності навчання кадрів з метою кардинального оновлення їхніх знань, що необхідно здійснювати в спеціалізованих навчальних закладах і курсовій мережі як із відривом, так і без відриву від роботи; розвиток у необхідних масштабах і впорядкування міжвідомчої і міжгалузевої мережі навчальних закладів для задоволення цільових спеціалізованих і громадських запитів на фахівців-професіоналів - від консультування до оволодіння суміжними спеціальностями. Інститути, університети, які отримали ліцензію на право здійснення освітньої діяльності з напряму „Туризм”, мають виконувати функцію головного навчально-методичного закладу у кожному регіоні України за профілем спеціальностей. Діяльність цих навчальних закладів слід координувати з профільними науково-методичними комісіями, що сприятиме забезпеченню програм туристської освіти; розширенню мережі госпрозрахункових курсів і центрів для активу, який прагне набути нових знань з певного напряму. Доведено, що в структурі навчальних закладів потрібні служби, які забезпечували б науково-методичну допомогу, громадське інспектування й моніторинг якості навчання, розвиток мережі, ліцензування й акредитацію навчальних закладів цього типу з метою координації їхньої діяльності.

У шостому розділі - “Соціальне партнерство у неперервній туристській освіті” - на підставі аналізу глобальних і регіональних тенденцій соціального партнерства у неперервній туристській освіті розкрито перспективи її розвитку в Україні; обґрунтовано прогноз підготовки кадрів для туристської галузі.

Соціальне партнерство розглядається як система, що надає туристській освіті відкритого, гнучкого характеру, передбачає: впровадження двоступеневої системи вищої освіти - базової (бакалаврат) і повної (магістратура); впровадження системи кредитних одиниць як засобу підвищення мобільності випускників; стимулювання мобільності і створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, що займаються проблемами туризму.

Значну увагу приділено аналізу значення регіонального розвитку соціального партнерства у неперервній туристській освіті. З'ясовано, що ключовим етапом у соціально-економічному розвитку туризму є підвищення ефективності місцевих освітніх систем, де готуються фахівці для регіону. Наголошено, що сучасна система туристської освіти спрямована на формування поліцентричної системи, основою якої є державний рівень освітніх структур, здатних до самоврядування й саморозвитку. Провідним у регіональному співробітництві з розвитку ступеневої туристської освіті є створення умов для гармонійного розвитку, збалансованого з точки зору міжнародних стандартів якості.

Розкрито особливості соціального партнерства в умовах навчально-науково-виробничого комплексу “Туризм, готельне господарство, економіка і право”. Показано, що така система підготовки фахівців для туризму забезпечує соціокультурні, розвивальні функції; усуває прогалини у базовій освіті; забезпечує гнучку професійну підготовку; задовольняє потреби як держави, так і регіонів у конкурентоспроможних фахівцях для галузі.

Соціальне партнерство в навчально-науково-виробничому комплексі “Туризм, готельне господарство, економіка і право” зорієнтувало його на: гнучку та швидку перебудову навчального процесу; орієнтацію на більш високий рівень загальнокультурної, гуманітарної та професійної підготовки студентів; створення умов для професійної самореалізації, відповідальності за своє професійне майбутнє; формування потреби навчатися впродовж усього життя.

У ході розробки прогнозу підготовки кадрів для туристської галузі в Україні враховано: демографічні чинники, потреби розширення обсягу якісних послуг, приведення кількості фахівців на підприємствах сфери туризму у відповідність з обсягами туристських потоків у різних регіонах країни. Здійснений аналіз довів, що у зв'язку із зростанням потреб у конкурентоспроможних фахівцях необхідно організувати неперервну підготовку в спеціалізованих навчальних закладах. З цією метою доцільно впровадити систему професійної підготовки викладачів за спеціальністю 7.010104 “Професійне навчання. Туризм”.

Подальший розвиток туризму потребує розробки і реалізації освітньої стратегії, поєднання соціальної, економічної, інноваційно-інвестиційної державної політики для ефективного розв'язання існуючих проблем галузі.

На основі аналізу досвіду соціального партнерства в навчально-науково-виробничому комплексі “ Туризм, готельне господарство, економіка і право” у неперервній туристській освіті обґрунтовано пріоритетні напрями державної політики у системі туристської освіти, а саме: впровадження нових організаційно-педагогічних форм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників для галузі туризму; відбір змісту навчання на основі випереджувального підходу, що зумовлено інформаційно-технологічною революцією та стрімким розвитком галузевих технологій; комп'ютеризація навчально-виховного процесу з використанням сучасної техніки; правове забезпечення діяльності закладів туристської освіти, прийняття відповідних законів, що регламентують діяльність навчальних закладів та замовників туристських кадрів.

У сьомому розділі - „Організація і результати експериментальної роботи” - викладено цілі, завдання, етапи проведення експериментальної перевірки концепції неперервної туристської освіти, моделі навчально-науково-виробничого комплексу, методик організації навчально-виховного процесу в умовах ступеневої освіти. Систематизовано результати експериментальної перевірки ефективності запропонованої системи неперервної туристської освіти в умовах комплексу. Педагогічний експеримент здійснювався з урахуванням необхідності одержання надійних результатів та забезпечення вірогідності всієї системи наукового пошуку. Завдання експерименту полягали в оцінці нормативно-правового, організаційного, наукового, методичного, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення, визначенні рівня професійної підготовки студентів та випускників, уточненні основних чинників, що впливають на процес підготовки майбутнього фахівця сфери туризму.

Дослідження здійснювалося у 1989-2004 рр. й охоплювало чотири етапи. Узагальнення результатів констатуючого експерименту (1991 - 1993 рр.) згідно з дослідницькою програмою дало змогу виявити стан професійної підготовки фахівців для туристської галузі, причини недоліків, рівень готовності випускників до виконання професійних функцій. З опитаних 1248 працівників туристської сфери України 97,4% вважали професійну підготовку в навчальних закладах незадовільною, 94,9% набули професійних навичок у практичній роботі. Відповідно 95,5% з 845 випускників факультету економіки і менеджменту вважали себе не підготовленими до професійної діяльності через недостатній рівень практичної сформованості професійних комплектацій.

Формуючий експеримент спрямовувався на перевірку розроблених концепції, моделі, стандартів туристської освіти та методики організації навчально-виховного процесу. Він проводився на 3 факультетах КУТЕП (Київський університет туризму, економіки і права) з 1994/1995 по 2003/2004 навчальний рік. У ньому брали участь 2915 студентів з восьми потоків, з них 456 входили в експериментальну групу.

На основі узагальнення результатів вхідного діагностування (1994/1995 навчальний рік) виявлено низький рівень професійної підготовки та особистісних якостей студентів. Середнє значення узагальненого показника дорівнювало 0,37 від бажаного рівня для експериментальних і 0,41 для контрольних потоків. На різних етапах експерименту виявлявся вплив профільних курсів та професійно зорієнтованих технологій викладання на динаміку цього показника. З урахуванням одержаних дослідницьких даних було максимально збільшено навчальний час циклів професійної та практичної підготовки, доповнено зміст ОПП (освітньо-професійна програма) навчальними дисциплінами з технології галузі. Кожного семестру в одній із груп автор проводив практичні заняття з використанням активних методів навчання згідно з розробленою методикою. Введено нові навчальні дисципліни: країнознавство, основи наукових досліджень, туристські ресурси України, рекреаційні комплекси, технологія туристської діяльності, організація туризму, інформаційні технології в туризмі, рекреалогія, організація екскурсійних послуг, правове регулювання туристської діяльності та ін. За результатами вихідного діагностування, проведеного в 2002-2003 навчальному році, середні значення узагальненого показника в експериментальних потоках зросли до 0,59, а в контрольних - лише до 0,46.

На різних етапах експерименту з урахуванням динаміки змін в методику його проведення вносилися корективи, зокрема, вдосконалювалися зміст і технології професійної підготовки, формувалася цілісна педагогічна система. Оновлювалися методи й засоби психолого-педагогічного діагностування, обробки, аналізу та інтерпретації його результатів. Паралельно проводився моніторинг професійного зростання випускників, які брали участь в експерименті на попередньому етапі. На початок 2004 року в полі зору моніторингу залишилося 227 осіб, з яких 107 - з експериментальних потоків. Останнє опитування, проведене у березні 2004 р., та вивчення документальних матеріалів свідчать, що 30% з них працюють на керівних посадах вищого й середнього рівня, а в установах туристської галузі - 98%. Серед випускників контрольних потоків таких виявлено до 10%.

Зведену інформацію про час, цілі й завдання експериментів, масив їхніх об'єктів та результати викладено у таблиці 1. Обробка результатів, здійснена на основі використання взаємопов'язаних дослідницьких методів, підтвердила загальні оцінки результатів експериментальної роботи і свідчить про ефективність педагогічної системи професійної підготовки майбутніх фахівців для сфери туризму. Доведено, що підвищенню ефективності цієї підготовки сприяли розробка і впровадження науково-методичного комплексу напряму „Туризму”, відповідних спеціальностей і спеціалізацій та організація навчального процесу на основі положень авторської концепції неперервної туристської освіти.

Таблиця 1

Зміст і результати експериментальних досліджень

ВИСНОВКИ

1. Результати теоретичного аналізу проблеми дослідження показують, що в науці і практиці значна увага традиційно приділялася вивченню методологічних, економічних, географічних, валеологічних аспектів туризму. Доведено, що у педагогічній науці й практиці проблеми розвитку туризму та підготовки фахівців для цієї сфери не дістали систематичного й аргументованого висвітлення.

Туризм розглядається в дисертації як соціально-педагогічна система. Введення нового напряму підготовки 0504 “Туризм” позитивно вплинуло на формування системи туристської освіти в Україні, на теоретичне осмислення туризму як важливої соціально-економічної галузі. Сформована мережа вищих навчальних закладів, які здійснюють професійну підготовку фахівців для сфери туризму за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста й магістра. В процесі неперервної туристської освіти відкриваються можливості нівелювання негативних тенденцій вузької спеціалізації при переході вітчизняної підготовки фахівців до базової професійної освіти. Тому неперервна туристська освіта сприяє свідомому вибору професії, формуванню стійких мотивів вибору спеціалізації, формуванню й розвитку необхідних особистісних якостей, оволодінню фундаментальними професійними знаннями, уміннями й навичками, скорочує час на професійну адаптацію майбутнього фахівця. Ефективне функціонування вітчизняної неперервної туристської освіти можливе за умов проведення цілеспрямованої організаційної, науково-методичної діяльності педагогічних колективів, трансформації існуючих форм і методів навчально-виховної роботи. Аналіз практичної діяльності навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму, дав змогу виокремити типові труднощі в організації діяльності навчальних закладів: відсутність стандартів туристської освіти; нерозробленість технологій проектування навчальних планів і програм; невідповідність сучасним вимогам науково-методичного забезпечення підготовки фахівців для сфери туризму.

З урахуванням світових тенденцій та прогресивного зарубіжного досвіду, а також вітчизняних потреб окреслено основні вимоги до туристської освіти: туристська освіта має сприяти розвитку туризму та галузевих інфраструктур; доступ до туристської освіти повинні мати всі, хто володіє відповідними здібностями, сформованою мотивацією, адекватною підготовкою на всіх етапах професійної туристської діяльності; призначенням туристської освіти є не тільки надання фундаментальних професійних знань, а й виховання культурно, психічно і соціально здорового громадянина держави.

2. Виявлено та схарактеризовано основні особливості різних історичних періодів становлення і розвитку системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму, а саме:

І період - кінець ХVII ст. - початок ХVIII ст. Зароджується туристська галузь, а в педагогічній літературі вперше вводиться в обіг поняття “навчальні екскурсії”(Я.А.Коменський).

ІІ період - друга половина ХVIII - початок ХIХ ст. В зв'язку із поширенням і розробкою ідей вітчизнознавства екскурсійний метод навчання активно пропагується (М.І.Новіков, Ф.І.Янкович, де Мірієв, В.Ф.Зуєв, К.Д.Ушинський) та поступово впроваджується в практику окремих шкіл.

ІІІ період - друга половина ХIХ - 20-30 рр. ХХ ст. Спроба системного осмислення педагогічних явищ, феноменів, подій та персоналій, пов'язаних із туризмом і його виховним впливом. Характерним для цього періоду є етноцентризм у вивченні туризму, посилення його виховного впливу на особистість та комплексний підхід до організації туризму і краєзнавства.

ІV період - 40-50 рр. ХХ ст. Пріоритетним стає відродження туристської інфраструктури, відновлення діяльності Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь; розробляється стратегія розвитку галузі, підготовки працівників.

V період - друга половина ХХ ст. Відновлюється інфраструктура міжнародного туризму; зростає кількість професійних організаційних туристських закладів (ВАТ "Інтурист", УРРТЕ), Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник” та ін., товариств, що займаються самодіяльним туризмом; здійснюється підготовка і навчання громадських туристських кадрів за різними програмами: початкова, середня та вища туристська підготовка, середня інструкторська підготовка.

VI період - початок ХХI ст. Оптимізується мережа навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму в Україні, організовується Асоціація навчальних закладів туристського і готельного профілю; створюються умови для підготовки фахівців за новим напрямом 0504 “Туризм”, обґрунтовуються дидактичні засади професійної підготовки; використовуються програмні ідеї зарубіжного досвіду; здійснюється пошук шляхів розвитку вітчизняного туризму, приймається Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, де визначаються напрями роботи щодо кадрового забезпечення галузі.

Теоретико-методологічний аналіз історичного досвіду дав змогу: подолати стереотипи історичних оцінок, суб'єктивних тлумачень ряду позицій з історії розвитку туризму та професійної підготовки фахівців для галузі; обґрунтувати концептуальні засади різноманітних моделей туристської освіти (модель, зорієнтована на підготовку кадрів для соціальної сфери туризму; модель, зорієнтована на підготовку кадрів для індустріального сектора туризму та ін.); обґрунтувати принципи та основні положення адаптації навчальних закладів, де здійснюється підготовка фахівців для сфери туризму, до сучасних умов розвитку туризму; теоретично обґрунтувати принципи відбору змісту професійної підготовки фахівців для сфери туризму. На практичному рівні ідеї історичного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму використані для створення сучасної нормативної бази діяльності навчальних закладів туристської освіти; організації науково-методичного забезпечення; розробки державних стандартів підготовки фахівців для сфери туризму.

Провідні ідеї позитивного історичного досвіду становлення і розвитку вітчизняної системи підготовки фахівців для сфери туризму можуть бути використані на сучасному етапі побудови української системи туристської освіти.

3. Вивчений зарубіжний досвід на матеріалі ряду країн дав змогу виявити прогресивні ідеї і особливості підготовки фахівців для сфери туризму. Їх можна визначити як: гнучкість і мобільність у врахуванні потреб ринку, багатотипність навчальних закладів (коледжі, інститути, університети), їх ступеневість, інформаційна відкритість, динамічність в оновленні змісту освіти, широке застосування новітніх технологій, навчання в умовах реального виробництва. На основі порівняльно-педагогічного аналізу обґрунтовано висновок щодо необхідності творчого використання зарубіжного і вітчизняного досвіду, зокрема на рівні регіонів, з урахуванням їх соціально-економічних, етнонаціональних, природних та інших особливостей. Обґрунтовано необхідність обміну професійним досвідом, що допоможе вітчизняній системі підготовки фахівців увійти до міжнародної стандартизованої системи. Підготовка фахівців для сфери туризму в економічно розвинутих державах (Велика Британія, Франція, Швейцарія, США) спрямовується на формування особистості, здатної працювати в полікультурному світовому туристському просторі.

4. Концепція неперервної туристської освіти ґрунтується на таких основних положеннях: формування конкурентоспроможних фахівців відповідно до потреб вітчизняного та європейського туристського ринку; створення необхідних і достатніх умов для формування свідомості особистості фахівця в процесі професійного зростання; урахування історичних здобутків у створенні моделі неперервної туристської освіти; ефективність підготовки фахівців для сфери туризму забезпечується реалізацією таких напрямів: нормативно-правового, організаційного, наукового, кадрового, методичного, інформаційного, матеріально-технічного, соціального, фінансового.

5. Теоретично обґрунтовано й розроблено модель ступеневої туристської освіти, що включає п'ять взаємопов'язаних компонентів: цільовий, процесуальний, науково-методичний, управлінський, результативний. Туристська діяльність охоплює два предмети праці: туристський продукт, тобто „пакет послуг” - для туроператорів; для інших спеціалістів туризму - сам турист. Диференціація за предметом праці конкретизується в компонентах моделі неперервної туристської освіти.

Цільовий компонент орієнтує на опановувану спеціальність у цілому, забезпечення взаємозв'язку вимог до знань, умінь студентів із змістом професійної діяльності в майбутньому. Процесуальний компонент відображає формування організаційно-методичних умов ступеневої підготовки майбутніх фахівців сфери туризму (педагогічні технології, спрямовані на реалізацію особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців сфери туризму, використання комп'ютерних технологій). Науково-методичний компонент орієнтує на відбір і структурування змісту навчального матеріалу відповідно до професійно-кваліфікаційної характеристики. Ефективність процесу ступеневої підготовки забезпечується управлінським і результативним компонентами. Для визначення ефективності впровадження моделі ступеневої туристської освіти визначено такі критерії: критерії, що відображають ефективність професійної складової та характеризують рівень професійної компетентності, що її досяг майбутній фахівець сфери туризму; критерії, що відображають ефективність особистісної складової та характеризують професійне самовизначення, самореалізацію особистості майбутнього фахівця туризму.

6. В основу підготовки фахівців для сфери туризму покладено освітні галузеві стандарти, зміст яких дидактично обґрунтовано та експериментально перевірено. Зокрема, вітчизняний досвід розробки стандартів засвідчує, що стандарт професійної освіти і навчання містить перелік трудових операцій, які повинні визначатися в межах певної професійної діяльності, а також пов'язані з ними знання, уміння та навички. Стандарт професійної підготовки має визначати: рівень кваліфікації; зміст професійного навчання; тривалість навчання; систему контролю; навчальні засоби для викладачів і учнів; матеріали і технічне оснащення; кваліфікаційні вимоги до викладацького складу. В сучасних умовах підготовка фахівців для сфери туризму в Україні за ступеневою системою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- кваліфікований робітник (агент з туризму, офіціант, бармен, агент з постачання, кухар);

- молодший спеціаліст (організатор обслуговування в готелях і туристичних комплексах);

- бакалавр з туризму, гостинності;

- спеціаліст-туризмознавець, екскурсознавець, професіонал в галузі готельної та ресторанної справи;

- магістр - науковець (туризмологія, музеєзнавствство, рекреалогія), викладач.

Орієнтуючись на міжнародний досвід та враховуючи національні особливості, робочою групою під науковим керівництвом автора розроблено галузеві стандарти, визначено спеціалізації фахівців зі спеціальності: „Туризм”, „Готельне господарство”, „Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах”. У розробленій освітньо-кваліфікаційній характеристиці бакалавра, спеціаліста, магістра з туризму визначено функції: проектувальна, організаційна, управлінська, виконавська (технологічна). Обґрунтовано професійні знання, уміння та навички фахівця. На основі аналізу цієї системи розроблено освітньо-професійні програми підготовки бакалавра, спеціаліста, магістра з туризму. Освітньо-професійна програма - нормативний документ, де визначено термін та зміст навчання, форми державної атестації. Обґрунтовано підходи до відбору і структурування змісту навчального матеріалу. Розроблена система знань упорядковується в освітньо-професійній програмі у відповідні модулі. Групування здійснюється за ознаками належності навчальної інформації до певного навчального об'єкта, що відповідає одному чи декільком компонентам структури діяльності фахівця. Обґрунтовано розподіл академічних годин/кредитів за циклами підготовки: гуманітарна та соціально-економічна - 1836/34; природничо-наукова - 2322/43; професійна та практична підготовка - 3942/73. Галузевий стандарт включає засоби діагностики якості вищої освіти фахівця з туризму. Метою кваліфікаційних випробувань є визначення рівня теоретичної та практичної підготовки випускника до майбутньої професійної діяльності та встановлення: інформаційної бази; технології конструювання стандартизованих засобів об'єктивного контролю; технології використання стандартизованих засобів.

7. Особливостями організації навчально-виховного процесу в навчально-науково-виробничому комплексі є: нормативне забезпечення проектування змісту туристської освіти; цілісний підхід до змісту освіти й професійного навчання, врахування органічної єдності загальноосвітньої і професійної підготовки, міцного зв'язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризмі; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; кадрове забезпечення; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму; регулярне коригування процесу проектування змісту туристської освіти.

8. Обґрунтовано основні напрями розвитку соціального партнерства в туризмі на загальнодержавному рівні, що надає туристській освіті системного характеру та передбачає:

- впровадження системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура);

- впровадження системи кредитних одиниць як засобу підвищення мобільності випускників;

- стимулювання мобільності й створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, що займаються проблемами туризму.

9. Розроблений і впроваджений навчально-методичний комплекс для підготовки фахівців для сфери туризму в Україні містить: Державні стандарти; навчальні плани і програми; навчальні й навчально-методичні посібники; методичні розробки. Науково-методичний комплекс характеризується підвищеним рівнем універсальності, можливістю використання для різних моделей навчання, технологічністю, діагностичністю, узгодженістю з вимогами професійно-кваліфікаційних характеристик, визначенням рівнів засвоєння навчального матеріалу. Розроблено методику проектування навчальних програм з предметів, що вивчаються на різних етапах ступеневої підготовки у навчально-науково-виробничому комплексі. Створено модель навчального плану для освітніх структур, які реалізують неперервну туристську освіту.

Загальнодержавний підхід до туристської освіти сприяє переходу до сучасної форми соціальних відносин. Доведено, що пріоритетне значення у соціально-економічному розвитку туризму має підвищення ефективності діяльності навчальних закладів, які готують фахівців для регіонів. В Україні центри туристської освіти все більше переміщуються на рівень регіонів, туристська спрямованість яких на даному етапі розвитку постійно розширюється. Важливим напрямом регіонального співробітництва у неперервній туристській освіті є створення умов для гармонійного розвитку, збалансованого з точки зору міжнародних стандартів якості.

10. Розвиток галузі залежить від системи туристської освіти, що розвивається з урахуванням міжнародних тенденцій та регіональних особливостей. В умовах підвищення якості освіти вітчизняна туристська освіта диверсифікує свій зміст і методи, орієнтується на поширення універсальних цінностей. Завдяки соціальному партнерству навчально-науково-виробничий комплекс зорієнтовано: на гнучку та швидку перебудову навчального процесу; орієнтацію на більш високий рівень загальнокультурної, гуманітарної та професійної підготовки випускників; створення умов для професійної самореалізації, відповідальності за своє професійне майбутнє; формування потреби навчатися протягом усього життя.

Обґрунтовано перспективи розвитку соціального партнерства на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні навчальних закладів туристського профілю.

Подальший розвиток туристської освіти в Україні має здійснюватися відповідно до вимог Болонського процесу, який передбачає консолідацію зусиль наукової та освітянської громадськості в рамках Європи з метою забезпечення конкурентоспроможності вищої освіти і науки нашої держави.

В результаті виконаного дослідження підтверджено висунуту гіпотезу, досягнуто мету й виконано всі завдання дослідження.

Теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження доцільно використати Науково-методичному центру професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки України, Державній туристичній адміністрації України у розвитку системи неперервної туристської освіти; вищим навчальним закладам України - для дидактичного обґрунтування процесу підготовки фахівців сфери туризму; викладачам навчальних закладів - у розробці навчально-методичного комплексу, написанні підручників і навчальних посібників.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми діяльності і розвитку неперервної туристської освіти в Україні. Відповідно до концепції неперервної підготовки фахівців для сфери туризму в Україні та Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр. подальшого дослідження потребують: теоретико-методологічне обґрунтування педагогіки і психології туризму; порівняльно-педагогічне вивчення світових та європейських туристських освітніх систем; науково-методичне обґрунтування системи підготовки фахівців для сфери туризму за окремими спеціальностями; теорія управління системою туристської освіти та моніторинг якості підготовки фахівців; особистісна орієнтованість навчання фахівців для сфери туризму в умовах неперервної освіти тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО
В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ