Сучасні моделі розвитку університетської освіти в Україні: теорія і методика

У розділі проаналізовано основні складові: принцип неперервної освіти є одним з основоположних принципів у концепції сталого розвитку; гуманізація та технологізація освітньої діяльності є провідними тенденціями у впровадженні концепції сталого розвитку освіти, характеризують її якість, у тому числі навчально-виховного процесу в університетській системі освіти; поняття творчості слугує невід'ємною характеристикою, інтегративним критерієм якісного становлення, сталого розвитку особистості; відповідальність випереджального змісту передує при створенні моделі сталого розвитку університетської освіти.

Виявлено основні проблеми регіонального рівня, що зумовлюють зміни університетської освіти: недостатність високорозвиненого духовно-культурного базису; нерозвиненість єдиного ринку інтелектуальної праці; недостатня комплексність або повнота використання наукового потенціалу регіону; зростання регіональних університетів та кількості відокремлених структурних підрозділів провідних вищих навчальних закладів; відсутність не традиційних для конкретного регіону науково-методичних шкіл; низький рівень платоспроможності населення; відчутний відтік обдарованої молоді до столиці при одночасному зменшенні загальної кількості абітурієнтів, що прагнуть вчитися у провідних університетських центрах; недостатність усвідомлення необхідності створення умов для здобуття якісної освіти на місцях як передумови розвитку регіону з боку регіональних органів влади; моноспрямованість індустріального розвитку регіону зумовлює протиріччя до тенденцій з гуманізації та демократизації суспільства; зміна традиційних замовників науково-технічної продукції університетської науки; недостатній рівень володіння іноземними мовами та міжнародного співробітництва; консерватизм змісту, форм та методів навчання і виховання; суб'єктивізм та превалювання командно-адміністративного стилю управління.

У цілому в теорії розвитку інноваційної університетської системи освіти слід визначити пріоритетним новий науковий напрям, елементами якого є: цілісна концепція моделювання університетської освіти як системоутворююча сукупність положень та умов, чинників та обмежень, принципів та моделей, що складають теоретико-методологічну основу розв'язання проблеми; моделі розвитку та концепція розвитку інноваційної університетської освіти як цілісної системи організаційно-педагогічних умов, засобів та інструментарію для супроводу і забезпечення її інноваційного розвитку на етапах життєдіяльності; організаційно-педагогічні методики реалізації концепції моделювання з позиції теоретичної та практичної єдності і багаторівнева модель розвитку інноваційної університетської системи неперервної професійної освіти як однієї з найважливіших інституцій суспільства.

Означені елементи залишаються невирішеними і, отже, разом з проведеним аналізом визначають наукову проблему та місце даного дослідження у її розв'язанні. Поняття сталого розвитку повинно стати для всіх учасників та організаторів навчально-виховного процесу університету інструментом проектування його інноваційного змісту.

Проведений огляд наукової літератури, що присвячена та характеризує існуючі проблеми у життєдіяльності університетської системи освіти, дозволяє визначити як основні тенденції її розвитку, так і найвагомішу з висвітлених проблем. Це фундаментальна проблема розвитку університетської системи освіти. Інноваційний характер цього розвитку повинен адекватно відповідати сучасній концепції сталого розвитку суспільства.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження розвитку університетської освіти” - проаналізовано можливості моделювання педагогічних процесів, обґрунтовано теоретичну модель оцінки якості та критерії розвитку, сутність методології моделювання процесу розвитку в органічній єдності з моделюванням самої університетської системи освіти як предмета з об'єктом. Метою моделювання і призначенням моделі є розвиток університетської системи освіти завдяки науково обґрунтованому вибору шляхів самооновлення, самоорганізації відповідно до визначених етапів її життєдіяльності.

Моделювання педагогічних процесів має найрізноманітніші форми та цілі, зміст, орієнтацію та призначення. Моделювання у педагогіці є балансом, взаємодоповненням, єдністю кількісного та якісного аналізу. Цей процес взаємодоповнення та взаємозбагачення є нескінченним. Формалізація педагогічних принципів та залежностей як концептуальних якісних моделей, їх органічне доповнення кількісними математичними моделями відкривають новий простір для формування нових якісних оцінок, індикаторів, цінностей, цілей. Тобто - прогностичних моделей майбуття.

Системи показників, чинників утворюють рівні оцінки у багаторівневій моделі розвитку університетської освіти, що містить критерії розвитку. Виокремлюються такі рівні: концептуальні моделі - місія (навчаючи вчимося) та мета (вміння вічно вчитися для всіх) як взірець бажаного майбуття; теоретична модель оцінки якості закладу як сукупність груп показників, чинників, принципів, за умов дотримання яких на шляху сталого розвитку буде реалізована місія та досягнута мета; критерії оцінки сталого розвитку університетської системи освіти у графічній формі; пізнавальні моделі оцінки спеціальностей та закладів з визначенням ступеня впливу різних чинників на якість вищої освіти; пріоритети та критерії сталого розвитку управління університетом; прогностична модель вимірювання рівня та характеру розвитку за системою гранично-критичних показників оцінки розвитку університетської освіти.

У розділі викладено основні теоретико-методологічні особливості дослідження розвитку університетської системи освіти:

§ Моделювання організаційно-педагогічних систем стає все більш актуальним та ефективним напрямом розвитку педагогічної науки.

§ Діючі моделі природно поєднують навчання та наукові дослідження, відкривають поле можливостей для формування нових якісних та кількісних оцінок, індикаторів, нових знань.

§ Принципова відмінність методології моделювання у педогогіці полягає в тому, що кожен з учасників науково-навчально-виховної діяльності особисто реалізує педагогічні моделі, „домоделює”, а процес є принципово відкритим для творчого пошуку.

§ Визначені принципи: оцінка закладу в цілому; врахування індивідуальних конкурентних переваг та відмінностей; культура оцінки.

§ Критеріальна оцінка якості - кредитно-модульна система та діючі моделі.

§ Модель оцінки закладу доповнюється моделлю розвитку для врахування етапів розвитку і зміни соціально-економічних умов України.

§ Гранично-критичні показники вимірювання рівня та характеру, критерії оцінки розвитку університетської системи освіти.

§ Методологія моделювання зорієнтована на аналіз, визначення умов та шляхів розвитку університетської освіти і потребує формування багаторівневої системи моделей.

§ Методологія аналізу розвитку університетської освіти базується на пріоритеті свободи вибору педагогом та студентом засобів моделювання, що забезпечується природним шляхом через врахування особистих властивостей, відмінностей та наукових традицій у виборі як моделей, так і форм організації педагогічного процесу.

§ Особливістю методології моделювання розвитку університетської освіти є те, що модель майбутнього стану невизначена, багатогранна та змінюється на шляху досягнення мети.

§ Мета моделювання розвитку - це вибір найкращого варіанту управління змінами, коли в процесі самореалізації змінюється сама університетська система освіти та критерії оцінювання.

§ Моделювання є невід'ємним аспектом у забезпеченні природної єдності навчання та наукових досліджень у педагогічному процесі.

§ Концепція моделювання розвитку та системи університетської освіти сформульована у вигляді узагальнюючої тези: разом моделюючи - вчимося.

Таким чином, за цими правилами, принципами, теоретичними положеннями та категоріями педагогіки визначена сутність методології моделювання як послідовного процесу формування та розширення багаторівневої моделі університетської системи освіти на основі сполучення якісних концептуальних та кількісних моделей, ітеративного їх уточнення та доповнення. При цьому підвищення ефективності організації науково-навчально-виховного процесу є фундаментальною проблемою розвитку цивілізації ХХІ століття.

У третьому розділі - “Світові та вітчизняні моделі університетської освіти” - викладено результати наукового аналізу концептуальних моделей університетської системи освіти: світових, національних, регіональних та інноваційного змісту. У процесі педагогічного аналізу основна увага була приділена відмінності організаційно-педагогічної структури університетів, що є характерною ознакою тієї історичної епохи, якій і відповідала своя “ідея університету” як концептуальна модель найвищого рівня університетської системи освіти.

Зміст інноваційної університетської системи освіти як науково-навчально-культурного комплексу, добровільного об'єднання закладів, установ та організацій, усіх зацікавлених у навчанні та вихованні нового рівня світогляду вільної людини сконцентровано у його меті та місії. Головна мета - гармонійно розвинена особистість, зрощування духовних та культурних цінностей, навчання та виховання вільної людини в умовах сьогодення України. Додаткова мета - культура оцінки усіх продуктів університетської діяльності. Фундаментальна місія полягає у підвищенні престижу та конкурентоспроможності молодої людини сучасної України.

Обґрунтовано принципи, виявлено умови та тенденції, що ведуть до інноваційного змісту університетської освіти. Основні принципи: органічна єдність наук, які зосереджені в університеті, що забезпечує широту світогляду; єдність навчання та наукових досліджень; єдність навчання-досліджень та просвіти; єдність навчання-досліджень та загальної освіти; єдність масового навчання з індивідуалізацією виховання; єдність у різноманітті; свобода творчості у процесі досліджень, викладання та навчання; самооновлення шляхом підготовки вчених-викладачів; повнота пропонованого університетом наукового знання; автономія при достатньому державному фінансуванні; поширення культурних традицій; уособлення “третьої влади інтелектуалів”; індивідуалізація форм навчання у власному темпі засвоєння знань; кооперація навчання за різними типами та рівнями; толерантність та повага до культурних відмінностей, культури оцінювання; регіональна відмінність; перехід від досліджень до реальності, застосування; вільний відповідальний вибір; розширення нерегульованої соціальної діяльності; демократичне виховання; винятковість, що додає впевненості, сміливості у формуванні найсміливіших завдань та цілей, затвердженні перших перемог при вступі до університету, комунікаційних якостей та підвищенні конкурентоспроможності; перехід від кількісного зростання до якісного розвитку; здобуття та застосування знання; формування гуманітарних традицій через принципи: різноманіття, наукового аналізу, індивідуальної відповідальності, забезпечення свободи вибору; принциповість та вимогливість, повага до унікальності і дух жорстокої конкуренції; надання переваги творчій стороні освіти, а не повноті курсів; науковість; гуманізм; демократизм; поступовість та неперервність; рівність можливостей.

Основні базові умови: створення кола активності; перехід від вертикальної організації університету до технополісу; пропаганда культурних змін та моделі розповсюдження знань у суспільстві шляхом впровадження інноваційних програм; баланс інтересів, прав особистості без порушення інтересів, прав іншої людини, інтересів суспільства, що і є найголовнішою передумовою сталого розвитку; тверде та послідовне відстоювання особистих переконань, втілення їх у практику повсякдення, що поступово сформує внутрішньо значно сильнішу особистість; включення викладачів університетів у сфери практичної діяльності; залучення студентів до вирішення практичних задач; поширення досліджень на міждисциплінарній основі та заснованої на них комплексної підготовки фахівців; опанування в навчанні лише того, що викладач безпосередньо використовує у своєму житті, роботі та дослідженнях; віра, що саме цей університет, його корпоративний дух надасть кожному можливість самореалізуватися та знайти своє гідне місце у гідному житті; пріоритет виховання нового рівня світогляду вільної, творчої особистості.

Основні прогресивні тенденції: науку викладає той, хто її робить; утворення інфраструктури кампусу; входження академічної корпорації у місцеві законодавчі органи; пошук людей з інноваційним мисленням; зміщення акценту у навчанні з передачі знань на процес їх народження; особистостей можуть готувати лише особистості; визнання академічною спільнотою особистої відповідальності перед майбутніми поколіннями; усвідомлення та прийняття освіченої України як суспільного ідеалу; оплата за якісні освітні послуги як важливіша умова високої якості життя; відсутність готових рецептів реформування; служіння суспільству, а не владі; нові способи і форми здобуття знання та їх надання студентам; дискурсний вибір та проблемні ситуації замість традиційних лекцій; залучення до університету всіх наукових та культурних ресурсів.

У четвертому розділі - “Концептуальні підходи до створення моделі сталого розвитку університетської освіти” - за обраною методологією моделювання здійснено науковий аналіз моделей розвитку університетської системи освіти; проаналізовано результати інформатизації навчального процесу як передумови розвитку університету; розкрито концепцію і моделі сталого розвитку університетської освіти. Увага теоретико-методологічного аналізу приділена сутності інноваційного змісту предмета дослідження, що є характерною ознакою певного принципу розвитку соціально-педагогічної системи, адекватного стратегії розвитку суспільства.

Визначено нову парадигму розвитку та стратегію переходу університетської освіти до сталого розвитку, що повинні скласти загальну консолідовану платформу академічної свідомості, інваріантну політичним пристрастям, поглядам різноманітних партій та рухів, приналежності чи неприналежності до владних та суспільних структур та об'єднуючу об'єктивні наукові та духовно-моральні аргументи, принципи і результати. Суть нової парадигми розвитку - перехід до академічної спільноти з високою моральністю, якістю життя й сталого розвитку особистостей, колективів учених і освітян та цілісної університетської системи освіти.

Університетську освіту зі сталим розвитком можна вважати тоді, коли спостерігається стабільний потік абітурієнтів, існують стабільний професорсько-викладацький колектив, який самооновлюється, надійні та різноманітні джерела фінансування і стабільний ринок праці для випускників.

Сталий розвиток університетської системи освіти визначено як складний динамічний процес, що синергетично вміщує сукупність вимог: траєкторію розвитку, що має потрапити за певний час у цільову множину станів; її невихід на інтервалі прогнозування за певну множину “безпечних” станів; майже монотонне зростання (рівня якості освіти) чи зменшення (рівня невдоволення організацією навчання) певних показників розвитку на визначеному інтервалі часу з наступним збереженням їх у заданих інтервалах допустимих значень; асимптотична сталість (стабілізованість) траєкторії, що запроектована програмою дій; гармонізація інтересів сторін, учасників навчально-виховного процесу.

Обґрунтовано найважливіший принцип етики - це доведення ідей сталого розвитку до рівня національної ідеї, ідеалу, що об'єднує суспільство.

Комплексний, системний підхід до концепції сталого розвитку як до складної сукупності взаємодетермінованих соціальних, економічних, політичних, екологічних, духовно-моральних, міжнаціональних та інших процесів є ключовим моментом до успіху дій як на індивідуальному, регіональному, національному, так і світовому рівнях.

Бажаний взірець, модель сталого розвитку університетської системи освіти - це індивідуально зорієнтоване середовище, де формування нового рівня свідомості вільної людини проходить неперервно з різною інтенсивністю, що відповідає особистим відмінностям та задовольняє зміну пріоритетів особистості як студентів, так і викладачів на усіх етапах життя.

У п'ятому розділі - “Організаційно-методичні умови сталого розвитку університетської освіти” - проаналізовано результати використання інноваційних технологій у практиці проектування навчального процесу; розкрито специфіку управління змінами; проаналізовано результати вивчення умов піднесення духовності професіонала, виховання нового рівня світогляду вільної людини у контексті сталого розвитку особистості, ключового елемента сталого розвитку суспільства.

Сталий розвиток університетської системи освіти досягається через процес прийняття організаційно-педагогічних рішень протягом усього часу функціонування на всіх етапах розвитку. Це дозволяє університетській системі освіти домогтися сталого стану, а сталий розвиток набувається не одноразово, а на шляху наполегливої, активної та повсякденної праці всіх учасників навчально-виховного процесу, що урівноважена обмеженими ресурсами. Активність до дій, щоб не перетворитись в агресивність, повинна обмежуватися ресурсами за “принципом належної скромності”, або обмеженої нерівності.

Доведено, що організаційно-методичні умови розвитку університетської освіти зорієнтовані на: підвищення ефективності через використання принципів розвитку; пояснення студентам сили теоретичних основ у практиці змін; узгодження її особливого стилю та здатностей з вимогами зовнішнього оточення; якість університетської освіти (як якість життя суспільства повинна визначатися різноманіттям життєвих благ, що можуть гарантуватися кожному її члену, так і якість університетської освіти як процесу протягом усього життя та результату і для особистості, і для всіх може та повинна гарантуватися суспільством кожному її члену і визначатися різноманіттям рівнів, форм, темпу, змісту, спрямувань та місць надання освітніх послуг); усвідомлення нової сфери діяльності, нової функції університетської системи освіти - сприяти комплексному усвідомленню етичних, юридичних, освітніх та культурних наслідків розвитку нових інформаційних та комунікаційних технологій, визначенню пріоритетів і виробленню етичних принципів; встановлення моральних орієнтирів; виконання ролі інтелектуального охоронця; належний перегляд та оновлення підходів у сферах, що мають насущне значення для суспільства; підготовку положення, концепції, програми дій, декларації, кодексів культури миру; сприяння просвітництву й вихованню у дусі прав людини.

Створення організаційно-методичних умов для сталого розвитку університетської освіти на шляху поетапного розв'язання проблем передбачає: висування гіпотези та ідеї, пропозицій щодо їх втілення; соціально-педагогічне оцінювання для збагачення баченням усіх, кому доведеться робити це втілення (як результат, збагачені пропозиції набувають спільно прийнятого характеру, а зацікавлені сторони відчувають себе співавторами бачення “ймовірного майбутнього”); соціально-педагогічне оцінювання плану змін досягнення обраного “ймовірного майбутнього” зі своєрідного меню пропозицій із урахуванням регіональних відмінностей та ресурсних обмежень; соціально-педагогічне оцінювання “профілю та інституційного забезпечення діяльності з оцінювання якості освіти” (мають бути визначені проміжні цілі та індикатори моніторингу, що дають змогу оцінити процес на шляху до підвищення якості освіти); процедури самооцінювання якості освіти, що покликані допомогти закладам освіти стати досконалішими, у власному темпі та обраному маршруті з урахуванням пріоритетів та неповторної індивідуальної цінності всіх учасників навчально-виховного процесу, особистостей професорсько-викладацького складу; організацію розвитку університетської освіти, що матиме ознаки цілісного підходу до розв'язання нагальних проблем та забезпечення подальшої сталості підтриманих заходів у рамках проекту змін.

Визначені характеристики розвитку університетської системи освіти з метою управління змінами: фундаментальна - це протиріччя, що притаманні відкритим системам і є рушійною силою розвитку, процесу, системи; рівень досягнутого стану, з якого повинен йти розвиток; рівень досягнутого, який слід вміти об'єктивно виявляти; індивідуалізація навчання, яка потрібна протягом усього часу навчання; спеціальні засоби розвиваючого навчання, розвиваючі завдання, на які спирається розвиток особистості; цілеспрямована діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей з орієнтиром на розвиток природного творчого потенціалу кожного.

Потрібен збалансований розвиток людства в цілому, відмова від багатьох звичайних речей. Управління змінами університетської освіти спрямовано на формування “нової людини”, нового рівня світогляду вільної людини, здатної діяти в обмежених умовах, в гармонії з оточуючим середовищем, коли у суспільстві повинно забезпечуватися рівне задоволення потреб у розвитку і якості життя, культури та освіти, включаючи можливості для наступних поколінь.

Надзадачею університетської системи освіти є визначення виваженої стратегії розвитку нації. Зараз, як ніколи, країні потрібні молоді інтелектуальні лідери, які підготовлені в царині національних інтересів. Університетська освіта як державна інституція потрібна Україні, а головне її завдання полягає у тому, щоб переконати Україну в цій потребі.

Формування конкурентоспроможної національної еліти, її лідерів та команд може втілюватися лише університетською елітою зі своїми лідерами та командами. Щоб відбувався природно процес самооновлення університетської еліти, потрібні докорінні зміни у відношенні суспільства до університетських корпорацій, зміни ціннісних пріоритетів у суспільстві в навчанні та підготовці нової генерації української молоді. Зрозуміло, що нову еліту може відтворювати лише сама, діюча на цей час, університетська еліта, яка зможе відчувати себе елітою лише за певних умов.

Базисною умовою повномасштабних державних інвестицій у сферу професійної вищої освіти є вихід з економічної кризи, зростання валового внутрішнього продукту та доходів населення. В той же час всесвітній досвід доводить, що головною передумовою швидкого й успішного відродження держави є розвинута та ефективна система формування соціального капіталу: довіра, чесність взаємовідносин, соціальна справедливість розподілу доходів. Потрібна широкомасштабна допомога системі освіти, яка б дозволила не лише виживати, а й розвиватися.

Забезпечення сталого розвитку університетської системи освіти досягається за умов дотримання таких чинників: впевненість і Віра в себе, в колег, у студентів, у всю команду; Надія та сподівання на власні сили, сили колег, студентів; Любов до себе, до колег та студентів; невисокий рівень незадоволення сучасною ситуацією, коли лідери та їх колеги знаходяться у стані чутливого сприйняття та здатні приймати позитивні рішення в сучасних обставинах; позитивні установки на експериментування та відкритість і сприйняття досвіду інших, тобто інноваційний характер системи освіти; відсутність прихильності до догматичних положень, правил, традицій; високорозвинений та активний соціальний капітал, коли відповідальні люди згруповані за поглядами, прихильностями та світоглядом, традиціями чи хобі і утворюють мережу солідарності; лідерство, у тому числі колективне лідерство чи лідерство установи, закладу; високий рівень внутрішньоуніверситетської дискусії; якість та мотивація розвитку соціального капіталу університетської системи освіти; історія впровадження “доведених” до успіху, до результатів нових типів вищих навчальних закладів, інноваційних проектів, творчих об'єднань, колективів; прагнення всіх учасників навчально-виховного процесу до Істини, Краси, Добра і Справедливості як до ситуації сьогодення, так і до майбуття, як для себе, так і для нащадків.

У шостому розділі - “Організація, проведення та результати дослідно-експериментальної роботи” - обґрунтовано та розроблено: методику оцінки розвитку університетської освіти, що засновується на методології виміру індексу людського розвитку Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй; методику оцінки раціональності управління університетською освітою; методику рейтингової оцінки пріоритетів в управлінні змінами університетської освіти. В цілому висвітлено методи експериментальної роботи та аналіз результатів формуючого експерименту зі сталого розвитку інноваційної університетської освіти у Причорноморському регіоні.

Результати формуючого експерименту із впровадження багаторівневої моделі сталого розвитку університетської системи освіти та рейтингової оцінки ефективності як раціональності у діяльності дозволяють зробити основні узагальнення: сталий розвиток університетської системи освіти спостерігається виключно за рахунок власних зусиль персоналу, цілеспрямованої роботи кожного; у майбутньому слід розраховувати в основному на власні сили, власний інтелектуальний потенціал, на розширення можливостей самовідтворення; університет все активніше займає ключову роль у регіоні, стає засобом включення регіону у процеси глобалізації та інтеграції у світовий науково-освітньо-культурний простір; університетська система освіти - це фактор консолідації сил регіону для створення гідних умов сьогодення, не позбавляючи, а, навпаки, створюючи передумови для якісного життя наступних поколінь.

Розроблена модель за методикою визначення індексу оцінки розвитку університетської системи освіти, результати обрахування та порівняння з критеріями розвитку свідчать про сталий характер цього розвитку. При цьому кількісні оцінки охоплюють індекс рівного розподілу прибутків, індекс продуктивності досліджень та індекс якості освіти. А розроблена трирівнева модель вимірювання індексу розвитку університетської системи освіти є відкритою для коригувань та доповнень.

Підвищення ефективності університетської освіти в умовах відсутності інвестицій у розвиток пов'язано із пошуком нових внутрішніх ресурсів. Головним із внутрішніх ресурсів є організаційна культура як явище, що слід діагностувати та впроваджувати її зміни в обраному напрямку.

Методика інструментальної оцінки організаційної культури дозволяє провести діагностику найважливіших аспектів організації, що визначають її культуру. Виявлено закономірність типологізації культур та моделей розвитку університетської освіти. Так, консервативній моделі розвитку відповідає ієрархічна культура, експансивній - ринкова культура, гнучкій - кланова організаційна культура, синергетичній - адхократична, чи інноваційна, організаційна культура.

Зауважимо, що використання різних методик на базі кожної із систем параметрів зорієнтовано на взаємоперевірку та взаємозбагачення, підвищення значущості моделей оцінювання розвитку університетської освіти.

У загальних висновках узагальнені результати дослідження, викладені основні висновки, що підтверджують гіпотезу й положення, що виносяться на захист.

У додатках наведено матеріали, що ілюструють хід та результати дослідження.

Викладені результати роботи було узагальнено за кількісними та якісними показниками, одержаними у вищих навчальних закладах 5 областей України.

ВИСНОВКИ

1. Наприкінці ХХ століття проблема сталого розвитку університетської освіти не була сформульована. Але досліджуються та набувають розвитку окремі елементи теорії, принципи, тези, фрагменти її концептуальної основи, що мають полідисциплінарний характер. Поширюється: усвідомлення переходу від принципу “освіта на все життя” до принципу “освіта впродовж усього життя” та необхідність неперервної і багаторівневої освіти; взаєморозуміння та взаємосприйняття офіційного, неофіційного та неформального навчання, що взаємодоповнюють одне одного; нове базисне вміння для усіх (вміння працювати з інформаційно-обчислювальною технікою); вивчення іноземних мов; технічна культура; підприємництво; розвиток соціальних навичок; самоспрямованість; самовпевненість; ризикованість); саморозвиток; збільшення інвестувань у людські ресурси, коли люди стають основним пріоритетним здобутком Європи; цінність навчання; удосконалення засобів оцінювання результатів навчання протягом усього життя; переусвідомлення керівництва та консультування для отримання високоякісної освіти та можливостей навчання в усій Європі; наближення навчання до дому; основне право людини на освіту, що є ключем до сталого розвитку, миру і стабільності як у самих державах, так і у відносинах між ними; “технологізація освіти як історична неперервність розвитку освіти”; поступовий перехід університетської освіти змінюється від елітарної до масової; перегляд таких фундаментальних визначень, як демократія, громадянство, свобода та політика; творчість як цілісний процес самореалізації особистості, що слугує визначальним критерієм сталого розвитку особистості; утворення університетів у регіонах; молодіжна субкультура з утвердженням базових цінностей (визнання прав людини, автономія особистості та її свобода; відповідальність; солідарність; прийняття різноманіття; активна толерантність)”; концепція сталих індивідуальних рис особистості; необхідність умови сталості університету (фінансова надійність; сталий кадровий склад; політична та адміністративна підтримка; співпраця між структурними підрозділами; підтримка з боку зовнішніх установ).

Національною доктриною розвитку освіти визначено, що Україна дотримується “утвердження пріоритетів сталого розвитку”. Психолого-педагогічна наука в Україні займає провідну позицію щодо неперервної професійної освіти, що створює умови, забезпечує та надає можливості реалізувати стратегію сталого розвитку людини, сталого процесу формування особистості професіонала.

2. У процесі розвитку концепції сталого розвитку виникли такі труднощі: відсутність задовільної теорії сталого розвитку соціально-педагогічних систем; відсутність критеріїв оцінки сталого розвитку та визначення характеру розвитку як сталого; недостатність та відсутність продуктивних умов для підтримки традиційних та становлення нових наукових шкіл.

Зростаючий обсяг інформації призвів до унеможливлення її використання людиною. Вихід із цієї ситуації - це формалізація знань у зручній формі, моделі, що концентрує в собі у вигляді математичних співвідношень сукупність людських знань, уявлень та гіпотез про об'єкти чи явища.

Універсальність законів природи доводить всезагальність моделювання не лише як можливість, але і необхідність представлення будь-яких знань у вигляді моделі. Модель є способом існування знань, а моделювання організаційно-педагогічних систем є найактуальнішим напрямом розвитку педагогічної науки.

Створення різноманітних моделей є педагогічним процесом, що урізноманітнює, розширює межі творчості. Застосування імітаційних, діючих моделей в університетській освіті є критеріальною ознакою її інноваційності.

У підґрунтя концепції єдності моделювання розвитку університетської системи освіти покладено тезу, слоган нової генерації академічного управлінського персоналу: „Вчитися зі змінами, моделюючи зміни”. Організаційно-педагогічна модель розвитку університетської освіти є відкритою багаторівневою системою, де компоненти (рівні) якісного моделювання органічно доповнюються кількісними моделями, індексами, індикаторами та критеріями оцінки, що збагачують в умовах невизначеності можливості прийняття ґрунтовних, відповідальних рішень на всіх рівнях та етапах життєдіяльності.

3. Аналіз сутності та особливостей концептуальних моделей університетської освіти, моделей її розвитку дозволяє виявити загальне у формі головних принципів організаційно-педагогічного устрою, які притаманні університету незалежно від історичної епохи і характеру її розвитку: повнота пропонованого в університеті наукового знання; дух свободи творчості у процесі досліджень, викладання та навчання; здатність університету до самооновлення шляхом підготовки викладачів та вчених; автономія університетського життя; об'єднання талановитих особистостей усіх сфер інтелектуального життя.

Розвиток університетської освіти означає приведення її у відповідність до нових суспільних вимог та норм, закономірностей та тенденцій розвитку ХХІ століття. Для сталого розвитку потрібна поява нових моделей сталого розвитку та інноваційної університетської системи неперервної випереджаючої освіти. Моделей, які спираються на національні та регіональні відмінності та здобувають свою визначеність енергією вільного творчого колективу особистостей.

Проведений аналіз дозволяє окреслити лише окремі риси інноваційної університетської системи освіти ХХІ століття: освіта повинна бути вільною, надавати свободу всім своїм членам, позбавлена обмежень вияву спонтанної людської творчості, тобто відповідати адхократичному типу організаційної культури; внутрішні, глибинні цінності тих, хто навчається, мають збігатися з цінностями інноваційної університетської системи освіти; наукова діяльність характеризується єдністю у різноманітті, а розподіл дисциплін за факультетами замінюється гнучкою системою формування багатьох тимчасових взаємозв'язаних робочих груп; дискурсний вибір та проблемні ситуації є надто важливими для професійної практики з дослідження та викладання; всі підрозділи академічного персоналу підпорядковані безобмежному формуванню робочих груп; університет є суспільною рамкою для багатьох проблемних галузей; університет має розширювати можливості для практик нерегульованої соціальної діяльності, що надає можливість студентам застосовувати засвоєне на заняттях та активніше підготуватися до адаптації в навколишньому середовищі.

4. Застосування методології дослідження моделей розвитку університетської системи освіти з опертям на ключові поняття класичної тріади теорії еволюційного розвитку (мінливість, спадкоємність та відбір), на теорію генно-культурної коеволюції генезису людини, що підносить значення біологічних вирішальних чинників природи сучасної людини як виду, визначає комп'ютер як новий спосіб та базовий елемент комунікації і руботів для постіндустріального суспільства як наукових моделей, що створюють аналогічні можливості для появи нового типу людини.

Домінуючою тенденцією розвитку університетської освіти в Україні стає виховання, формування нового рівня світогляду, демократизація особистості та пристосування її до життя в умовах свободи, що розширює філософію сучасної вищої освіти. Свобода - це критеріальна ознака якості університетської системи освіти.

Проведене моделювання сталого розвитку дозволяє обґрунтувати висновок, що в перехідних соціально-економічних умовах в Україні спостерігається переміщення чи зміна пріоритетів значущості компонентів університетської системи освіти: для монопольного положення університетської системи освіти у регіоні, що характерно першому періоду соціально-економічних перетворень в Україні, максимальний рейтинг мають наявні матеріальні ресурси; для перехідних соціально-економічних умов на етапі становлення ринку освітніх послуг максимальний рейтинг, значущість у забезпеченні змін мають адміністративно-управлінський персонал університету та наявні матеріальні й організаційні ресурси; для автономного положення університету, що характерно для гармонійної взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу як з установами бізнесу, так і з міжнародними організаціями, максимальний рейтинг має група з чотирьох компонентів: студенти (1) та викладачі (2), які взаємозбагачують один одного у дослідженні та розвитку (3), що обумовлює їх особистий розвиток (4). Високий рівень міжособистісних стосунків, як правило, характерний для сталого стану демократичного суспільства з усталеними ціннісними орієнтирами.

5. У процесі обґрунтування організаційно-методичних засад проективної діяльності встановлено, що створення умов сталого розвитку університетської системи освіти передбачає встановлення інноваційних технологій проективної діяльності за участю усіх зацікавлених сторін, учасників науково-навчально-виховного процесу. Тільки спираючись на творчу особистість кожного, залучаючи всіх, хто здатний до активної участі у формуванні різноманіття шляхів покращення якості університетської освіти, всіх, хто і далі буде забезпечувати означену варіативність та є її замовником, можливі зміни, що сприятимуть сталому розвитку.

Реалізація концепції розвитку університетської системи освіти з позиції гуманістичної та нової парадигми розвитку дозволяє розглядати університетську освіту не як кінцеву мету, а як засіб досягнення гідного рівня життя, дозволяє вирішити одну з провідних суперечностей - між рівнем та характером здобутої університетської освіти та запитами практики, вимогами, статусом працевлаштування, між індивідуальним очікуванням та соціальною “затребуваністю”.

Специфіка управління змінами для сталого розвитку університетської освіти поєднує: модульно-рейтингову організацію навчально-виховного процесу; впровадження вступного, поточного та вихідного тестування; організацію наукових досліджень на базі принципів інновації, конкуренції, демократії та партнерства; забезпечення балансу у реалізації творчих здібностей, гарантії прав людини при одночасному використанні досягнутих результатів для праці, відпочинку та культурного життя; слідування в усіх діях фундаментальним принципам єдиного процесу саморуху та самоорганізації університетської освіти, що перебуває у постійному розвитку за принципами гуманізації, демократизації, випереджаючого та неперервного характеру; моніторинг поглядів та уявлень на ці динамічні процеси змін серед теоретиків педагогіки та практиків; умови для формування нового рівня світогляду вільної людини, в тому числі об'єднання навчання з досвідом діяльності у бізнесі; застосування передових досягнень у різних галузях до педагогіки, що оновлює, синергетично розширює сферу інновацій, забезпечує розвиток.

6. Для підтвердження гіпотези наукового дослідження розроблено цілісну систему соціально-педагогічних та методичних положень, принципів, індексів, моделей оцінки якості та критерії розвитку університетської освіти відповідно до стратегії сталого розвитку, що утворюють комплекс методик: рейтингової оцінки пріоритетів в управлінні змінами, що ґрунтується на методології інструментальної оцінки корпоративної культури; оцінки розвитку, що базується на методології виміру індексу людського розвитку; оцінки раціональності управління університетською освітою як балансу між власними зусиллями університету та зовнішнім забезпеченням, в тому числі державним; оцінки якості, що ґрунтується на моделі самооцінки якості за європейською системою акредитації, яка адаптована до різних етапів розвитку у перехідних умовах соціально-економічних перетворень в Україні.

Якість університетської освіти - це ступінь відповідності процесів і результатів удосконалення наступного покоління досягнутому рівню розвитку діючого покоління та потенційної здатності наступного покоління зробити власний внесок і залишити нащадкам більше, ніж отримали самі для розширення, оновлення та утворення нового якісного стану.

У ході виконання експериментальної частини дослідження здійснювалась експертна оцінка 11 ректорами університетів, 9 директорами та 32 керівниками структурних підрозділів вищих навчальних закладів 60 соціально-педагогічних та методичних положень, принципів, індексів, моделей та критеріїв розвитку університетської освіти відповідно до стратегії сталого розвитку. Перевірявся та збагачувався комплекс методик оцінки: пріоритетів в управління змінами; розвитку; раціональності управління; якості. В той же час групами студентів перевірялась комп'ютерна програма самоаналізу досягнутого та бажаного стану університетської освіти, формувався план дій по його досягненню. Дій - шляхом вибору раціональних рішень з комплексу рекомендацій по впровадженню змін у організацію розвитку університетської системи освіти.

Одним із результатів формуючого експерименту є встановлення балансу, пропорцій, змін, які дозволяють визначити розвиток університетської освіти як сталий: баланс студентів, які навчаються за держзамовленням, та студентів, які навчаються за контрактом, - 71/75% та 29/25%; баланс фінансових ресурсів, що спрямовує держава, та фінансових надходжень, що залучає колектив університету, - 42/44% та 58/56%; баланс фінансування працівників університету з боку держави та зі спеціальних коштів - 74/78% та 26/22%; баланс фінансування науково-педагогічного персоналу з боку держави та зі спеціальних коштів - 54/76% та 46/24%; баланс забезпечення студентів працівниками з боку держави та зі спеціальних коштів - 3,15/3,66 та 4,57/4,15; баланс забезпечення студентів науково-педагогічним персоналом з боку держави та зі спеціальних коштів - 8,91/10,46 та 9,59/8,15; баланс, співвідношення забезпечення працівників до науково-педагогічного персоналу з боку держави та зі спеціальних коштів - 2,83/2,86 та 2,10/1,96.

Результати дисертаційного дослідження дають підстави зробити висновок про те, що вихідна методологія є правильною, визначені завдання реалізовані, мета досягнута, сукупність одержаних наукових висновків має важливе значення для теорії і практики сталого розвитку інноваційної університетської освіти. Реалізація основних положень дослідження спрямовується на якісне доповнення існуючої організаційно-педагогічної практики розвитку університетської освіти, а також на подальший розвиток теоретико-методологічних засад в умовах соціально-економічних перетворень в Україні. університетський освіта педагогічний

Комплекс рекомендацій по впровадженню змін у організацію розвитку університетської системи освіти по формуванню плану дій включає: перелік рекомендацій для управління неперервним розвитком; перелік міркувань по підвищенню управлінської компетенції у навиках управління новаціями; перелік міркувань по підвищенню управлінської компетенції у навиках стратегічного управління.

До подальших напрямів досліджень вважається за доцільне віднести такі аспекти проблеми: теорія і методика сталого розвитку університетської освіти у контексті особистості лідера, на рівні психологічних відмінностей та особливостей керівника закладу; розробка методик вимірювання розвитку у контексті соціально-політологічної взаємодії університету з громадою регіону; розробка теоретико-методологічних засад сталого розвитку університетської освіти як у регіоні, так і у центрі в умовах глибокої демократизації взаємовідповідальних відносин з Міністерством освіти і науки України; розробка теоретико-методологічних засад сталого розвитку моделей міжуніверситетської освіти; розробка теоретико-методологічних засад сталого розвитку моделей взаємозбагачення університетської освіти з інституціями НАН України; розробка теорії та практики сталого взаємодоповнення університетської освіти з корпоративними інституціями; розробка теорії та практики сталого неперервного розвитку наступності, успадкування традиційних наукових шкіл разом з новаціями, пріоритетами нової генерації молоді в мінливих умовах соціально-економічних перетворень в Україні.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Монографії

1. Мещанінов О.П. Сучасні моделі розвитку університетської освіти в Україні: Монографія. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2005. - 460 с. (19,16 авт. арк.).

2. Мещанінов О.П. Технологія формування навчальних планів вищого закладу освіти // Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія / С.О. Сисоєва, А.М. Алексюк, П.М. Воловик, О.І. Кульчицька, Л.Є. Сігаєва, Я.В. Цехмістер та ін.; За редакцією С.О. Сисоєвої. - К.: ВІПОЛ, 2001. - C. 384-418. (1,4 авт. арк.).

Навчальні та методичні посібники

3. Мещанінов О.П. Моделювання систем: Навчальний посібник. - Миколаїв: Видавництво МФ НаУКМА, 2001. - 268 с. (11,16 авт. арк.).

4. Мещанінов О.П. Моделювання систем. Концептуальні моделі та стратегії: Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - 192 с. (8 авт. арк.).

5. Мещанінов О.П. Моделювання розвитку систем: Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - 228 с. (9,5 авт. арк.).

Методичні рекомендації та навчально-методичні матеріали

6. Мещанінов О.П. Оцінка сталого розвитку університетської системи освіти в умовах ресурсних обмежень регіонів України: Методичні рекомендації. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2005. - Вип. 21. - 64 с.

Статті і видання, які включені до переліку ВАК України

7. Мещанінов О.П. Шляхи забезпечення сталого розвитку університетської освіти // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 1999. - Вип. 2. Ч. 4. Педагогічні науки. - C. 57-64. (0,33 авт. арк.).

8. Мещанінов О.П. Проблеми створення та сталого розвитку Миколаївського навчального національно-культурного комплексу // Наукові праці: Збірник. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 1999. - Т. 4. Педагогіка. - C. 73-76. (0,16 авт. арк.).

9. Мещанінов О.П. Інтегрований процес формування особистості молодих вчених в Києво-Могилянській академії // Наукові праці: Збірник. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2000. - Т. 7. Педагогіка. - C. 28-33. (0,25 авт. арк.).

10. Мещанінов О. Чинники реформування регіональної системи вищої освіти // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. - 2001. - Вип. 1. - C. 55-61. (0,29 авт. арк.).

11. Мещанінов О. Моделі вищої освіти: пошуки і проблеми // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. - 2001. - Вип. 2. - C. 42-53. (0,5 авт. арк.).

12. Мещанінов О.П. Інформаційні технології організації навчального процесу // Вестник Херсонского государственного технического университета. - 2001. - № 1 (10). - C. 207-215. (0,37 авт. арк.).

13. Мещанінов О.П. Проблеми розвитку університетської системи освіти: регіональний аспект // Наукові праці: Збірник. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2001. - Т. 13. Педагогіка. - C. 32-40. (0,37 авт. арк.).

14. Мещанінов О.П. Вплив процесів глобалізації на розвиток системи освіти // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Вип. 1. Педагогіка. - 2001. - C. 123-131. (0,37 авт. арк.).

15. Мещанінов О.П. Розвиток особистості у системі неперервної професійної освіти // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових праць / За редакцією І.А. Зязюна та Н.Г. Ничкало. - Ч. 1. - К., 2001. - C. 295-299. (0,21 авт. арк.).

16. Мещанінов О. Моделі університетської системи освіти: сьогодення та майбуття // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. - 2002. - Вип. 1. - C. 18-31. (0,58 авт. арк.).

17. Мещанінов О.П. Сталий розвиток університетської системи освіти // Теорія і практика управління соціальними системами: Щоквартальний науково-практичний журнал. - Харків: НТУ “ХПІ”, 2002. - № 3. - C. 46-57. (0,45 авт. арк.).

18. Мещанінов О. Моделі університетської освіти в контексті сучасних суспільних перетворень // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. - 2002. - Вип. 3. - C. 35-44. (0,42 авт. арк.).

19. Мещанінов О.П. Духовність професіонала в контексті концепції сталого розвитку особистості // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 7. Том 20. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. - C. 15-22. (0,33 авт. арк.).

20. Мещанінов О.П. Наукове забезпечення розвитку системи університетської освіти: проблеми та напрями дослідження // Освітні аспекти мистецтвознавства та професійної педагогічної діяльності: Збірник наукових праць // Проблеми сучасного мистецтва і культури. - Київ: Вид-во “Науковий світ”, 2002. - С. 197-208. (0,46 авт. арк.).

21. Мещанінов О.П. Проблеми та перспективи взаємодії центрального та регіонального університетів комплексу “Києво-Могилянська академія” // Наукові записки. Спеціальний випуск: У 2 ч. - Ч. I. - Київ: НаУКМА, Видавничий дім “КМ Академія”, 2002. - C. 217-222. (0,25 авт. арк.).

22. Мещанінов О.П. Моделі розвитку університетської освіти в Україні // Науково-пізнавальна діяльність учасників освітнього процесу навчальних закладів різних рівнів акредитації: Збірник наукових праць // Проблеми сучасного мистецтва і культури. - Київ: Вид-во “Науковий світ”, 2002. - C. 121-135. (0,62 авт. арк.).

23. Мещанінов О.П. Система університетської освіти в контексті концепції сталого розвитку людства // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 24. Вип. 11. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - C. 28-35. (0,29 авт. арк.).

24. Мещанінов О.П. Науковий супровід розвитку регіональної системи університетської освіти // Науковий вісник Миколаївського державного педагогічного університету. Педагогічні науки: Збірник наукових праць. Вип. 5. - Миколаїв: МДУ, 2003. - C. 67-73. (0,29 авт. арк.).

25. Мещанінов О.П. Філософські аспекти розвитку університетської освіти // Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень і перспективи: Збірник наукових праць / За редакцією І.А. Зязюна та Н.Г. Ничкало. - Київ, 2003. - С. 76-85. (0,42 авт. арк.).

26. Мещанінов О.П. Університет у системі неперервної професійної освіти // Теорія і практика управління соціальними системами: Щоквартальний науково-практичний журнал. - Харків: НТУ „ХПІ”, 2003. - № 4. - С. 49-55. (0,25 авт. арк.).

27. Мещанінов О.П. Університет у контексті сталого розвитку людства // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 28. Вип. 15. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. - С. 33-40. (0,33 авт. арк.).

28. Мещанінов О.П. Критерії розвитку університетської освіти // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 36. Вип. 23. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 13-24. (0,46 авт. арк.).

29. Мещанінов О.П. Методологія оцінки розвитку університетської освіти // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. - К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2005. - С. 85-92. (Спецвипуск). (0,33 авт. арк.).