Кушерець Василь Іванович, доктор філософських наук, професор, Товариство "Знання" України, голова правління;

Актуальність дослідження. Проблема вчителя, його професіоналізму, світоглядної культури, духовно-морального вигляду - одна з найактуальніших у педагогіці та філософії освіти. І це зрозуміло. Саме від вчителя, його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів як у процесі навчання, так і позанавчальний час. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, в Державній програмі "Вчитель" визначається завдання формування особистості вчителя відповідно до потреб практики, сучасних змін, що відбуваються в країні та світі. Зрозуміло, цей процес має бути забезпечений теоретично. Тому дослідження проблеми формування особистості сучасного вчителя є актуальним і невідкладним завданням.

Актуальність дослідження зумовлюється також необхідністю осмислення місця і ролі вчителя в освіті, його особистісних характеристик та якостей в контексті утвердження постіндустріального вектора суспільного поступу, глобалізації та розгортання інформаційної революції.

По-перше, епоха постіндустріалізму потребує від учня засвоєння не скільки знань як таких, скільки оволодіння технологіями їх набуття та функціонування. Вона потребує здорового "знаннєвого прагматизму", що дозволяє випускникові відразу ввійти в життя як його повноправний суб'єкт. Останнє має виховати вчитель, який у свою чергу повинен сформувати в собі відповідні якості. Побудова моделі особистості "нового вчителя", здатного забезпечити особистісне становлення учня в постіндустріальну епоху, саме і є тим безпосереднім завданням, яке ми маємо розв'язати в ході нашого дисертаційного дослідження.

По-друге, нові вимоги, що висуваються до особистості вчителя, зумовлені процесами, які можуть бути об'єднані таким фундаментальним поняттям як глобалізація. Їх суть полягає в універсалізації вимог, підвищенні якості освітніх послуг, прозорості функціонування знання й методик моніторингу його освоєння на рівні навчально-виховного процесу тощо. Особистісні параметри вчителя "закритого світу", холодної війни та тоталітаризму поступово відходять у небуття. Їх змінюють такі риси, як толерантність, демократизм, розуміння і повага, полікультурність, відкритість у спілкуванні. Як виховати такі риси у сучасного вчителя, якими методиками, педагогічними прийомами? Обґрунтованої відповіді на ці запитання сучасна філософія освіти, на жаль, ще не має. Спробою її пошуку і зумовлюється актуальність нашого дослідження, його практична спрямованість.

По-третє, суттєві трансформації відбуваються в особистісному вигляді вчителя як реакція на вимоги інформаційної революції, яка, як відомо, несе з собою інформаційні (комп'ютерні) педагогічні технології, що змінюють місце і роль вчителя у навчально-виховному процесі. Вчитель перестає бути єдиним чи основним джерелом знань. Як такий утверджується комп'ютер. То ж яку роль і значення має відігравати вчитель і якими якостями він має володіти, щоб відповідати вимогам інформаційної революції. Дослідження цієї проблеми все ще знаходяться на початковій стадії. Враховуючи їх важливість, дисертант також зосереджує на них першочергову увагу.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. В українській освітянській літературі останніх років до проблеми формування особистості сучасного вчителя зверталися такі вчені, як В. Андрущенко, С. Гончаренко, Л. Губерський, М. Євтух, І. Зязюн, В. Кремень, В. Кушерець, О. Савченко, О. Сердюк, І. Надольний, В. Огнев'юк та ін. Однак, незважаючи на публікації цих та багатьох інших вчених, проблема залишається актуальною. В її структурі існують такі не достатньо визначені питання, як загально-філософські проблеми особистості, особистість вчителя як ідеал і реальність, модернізація підготовки сучасного вчителя в педагогічному університеті, напрями та фактори формування особистісних характеристик вчителя в сучасних умовах.

Зважаючи на це, автор обрав означені проблеми предметом безпосереднього теоретичного аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов'язаний з темою дослідження відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України - "Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку XXІ століття" (державний реєстраційний номер 0103U000960, №44 від 06.03.2003р.).

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Інституту вищої освіти АПН України від 30 жовтня 2003 року (протокол №9 п.6.1).

Об'єкт дослідження: проблема особистості у педагогіці; предмет - особистість вчителя, її формування в сучасних умовах.

Мета дослідження: аналіз проблеми формування та розвитку особистості сучасного вчителя відповідно до суспільних ідеалів і можливостей сучасної соціальної практики.

Досягнення означеної мети потребує розв'язання таких конкретних дослідницьких завдань:

- узагальнити в контексті сучасних наукових і філософських розвідок визначення та зміст поняття "особистості", його трансформації;

- проаналізувати основні характеристики особистості сучасного вчителя;

- побудувати своєрідну теоретичну модель особистості вчителя;

- визначити шляхи та засоби формування особистості вчителя в умовах трансформаційного суспільства;

- дослідити зміст та основні напрями модернізації педагогічної освіти як основної ланки підготовки та формування особистості сучасного вчителя.

Методи дослідження. Основними методами, за якими здійснювалося дослідження є діалектичний, герменевтичний, порівняльний, структурно-функціональний та ін. Автор намагався використовувати ці методи у взаємозв'язку та взаємодоповненні, що дозволило виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови розв'язання суперечностей, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації в майбутньому.

На основі структурно-функціонального методу, зокрема, автором проаналізовані структура особистісних характеристик вчителя, їх функціональні взаємозв'язки та залежності; герменевтичний метод дав змогу усвідомити сутність світоглядного (духовного) світу особистості вчителя, зрозуміти його гуманістичну спрямованість; порівняльний метод дозволив уточнити завдання і зміст модернізації педагогічної освіти України у порівнянні з зарубіжними країнами світу, насамперед, відповідно до вимог Болонського процесу; прогностичний метод був використаний з метою опрацювання можливої моделі майбутнього вчителя в контексті розвитку економічних, політичних і соціокультурних реалій в Україні, світових глобалізаційних та інформаційних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації обґрунтована теоретична модель особистості сучасного вчителя, її формування та розвитку в контексті модернізації педагогічної освіти. Визначено співвідношення ідеалу особистості вчителя та його реального втілення. Одержані результати конкретизуються в таких положеннях:

- доведено, що в основі специфічно-професійного "педагогічного" розуміння особистості вчителя знаходяться глибинні філософські дослідження проблеми особистості як людини, включеної в суспільно-історичне буття як його активний суб'єкт, який власною індивідуальністю, світоглядом і культурою утверджує суспільно-прогресивні пріоритети, наукові знання, виховує загальнолюдські моральні цінності;

- визначено, що ідеал вчителя утверджувався відповідно до "духу епохи", змінювався разом із зміною світоглядно-філософської парадигми епохи, суспільних вимог та експектацій;

- виявлено, що в сучасних умовах ідеалом учителя є образ всебічно розвиненої особистості, спроможної долучитися до процесу суспільних і професійних перетворень, бути професіоналом, який здатний до багатоваріативності педагогічної дії, прогнозування можливих результатів, володіє прийомами аналізу та самоконтролю, вміє педагогічно осмислити нові соціально-економічні умови виховання, наслідки ринкових взаємовідносин, оцінити нові тенденції з позицій педагогічної діяльності, щоб не дозволити ні політиці, ні ринку піднестися над педагогікою;

- встановлено, що в сучасній педагогічній практиці спостерігаються суттєві розбіжності між ідеалом особистості вчителя і реальним суб'єктом (вчителем), який забезпечує навчально-виховний процес. У дисертації аналізуються причини цих суперечностей, шляхи та засоби їх розв'язання;

- доведено, що подолання цих суперечностей здійснюється шляхом зміни умов праці, соціального забезпечення навчально-виховного процесу, шляхом зміни суспільного ставлення до вчителя, а також засобами модернізації педагогічної освіти, зокрема, в контексті вимог Болонського процесу. Автор аналізує основні вимоги Болонського процесу та їх реалізацію в педагогічній освіті;

- доведено, що для того, щоб завжди бути затребуваним, привабливим і ефективним, учитель має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації, формувати в собі особистісні якості;

- основними напрямами формування особистісних характеристик сучасного вчителя є: поглиблення і розширення наукового світогляду вчителя; підвищення загальної культури вчителя - політичної, моральної, естетичної; постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості вчителя; кристалізація вольових якостей; підвищення педагогічної майстерності; поглиблення органічного зв'язку вчителя з життям, соціальною практикою; утвердження активної життєвої позиції.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації проаналізовано основні риси особистості сучасного вчителя; сформовано його ідеальний образ відповідно до умов глобалізації, інформаційної революції, демократичних та ринкових перетворень; проаналізовано суперечності ідеального образу вчителя з реальною життєвою практикою; обґрунтовано основні напрями їх подолання, формування особистісних характеристик сучасного вчителя.

Практичне значення дисертації. Проведене дослідження дозволяє уточнити плани підготовки сучасного вчителя у педагогічному університеті, організації виховної (соціальної) роботи серед студентів - майбутніх педагогів. За результатами дослідження може бути підготовлений спеціальний курс для студентів педагогічних та гуманітарних університетів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження викладено у публікаціях автора, у виступах та доповідях на науково-практичних конференціях, семінарах. Серед них: всеукраїнська науково-практична конференція: "Виховання громадянської позиції дітей та молоді в навчально-виховному процесі сучасного закладу освіти" (Хмельницький, 2001); "Природа. Свобода. Особа" (Київ, 2001); міжнародна науково-практична конференція "Освіта і доля нації: освітянській дороговказ у майбутнє" (Харків, 2002); "Філософія та філософія історії" (Київ, 2003) Участь у круглому столі "Філософія освіти України в контексті Болонського процесу" (Київ, 2004); "Обдарована молодь України - ХХІ століття" (Київ, 2004). Матеріали дослідження обговорювались на засіданні відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти в Інституті вищої освіти АПН України. Основні результати дисертаційного дослідження викладено автором у 3 публікаціях, розміщених у наукових збірниках, які визначені ВАК України як фахові з філософських дисциплін.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою розв'язання поставленої мети дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел у кількості 182 найменувань. Основна частина роботи будується відповідно до поставлених завдань. У першому розділі аналізується дослідницька література, присвячена темі дисертації, та робиться висновок про стан розроблення проблеми. У другому, третьому та четвертому розділах досліджуються відповідно поняття "особистості" та "особистості вчителя" аналізуються провідні характеристики, засоби та шляхи їх формування, модернізації підготовки вчителя в педагогічному університеті.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається рівень і напрями її наукового опрацювання, окреслено мету, завдання та методи наукового пошуку, визначено об'єкт та предмет дослідження, розкрито науково новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, викладені дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методологічні проблеми визначення поняття "особистість" у філософії та педагогіці" підкреслюється, що педагогічна наука конструює поняття особистості відповідно до методологічних засад, закладених філософією та психологією. Сучасна соціоантропософія та педагогіка намагаються проникнути у той потаємний зміст поняття особистості, з яким вибудовували свої теорії видатні педагоги, продовжити їх пошуки через інтерпретацію якостей, актуалізованих новими соціальними умовами. Видатні зарубіжні та вітчизняні педагоги - Я. Коменський, Й. Песталоцці, Ф. Дістервег, Д. Дьюї, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін. - доклали чимало зусиль, щоб не тільки адекватно зрозуміти сутність особистості, а й використати свої знання про неї у власній педагогічній діяльності. ХХ століття змінило пріоритети педагогіки в розумінні сутності особистості. З'явилися теорії громадянського (Г. Кершенштейнер), вільного (М. Монтессорі), нового (Е. Демолен) виховання особистості. Педагогіка особи (Г. Шаррельман), експериментальна педагогіка (В. Лай), педагогіка прагматизму (Д. Дьюї) та інші напрями педагогіки намагалися адекватним чином осягнути особистість. Так, представник експериментальної педагогіки Е. Мейман стверджував, що для визначення істотних ознак особистості слід брати до уваги дані анатомії, фізіології, психології, психопатології, а також етики, естетики, релігії. Д. Дьюї виводив сутність особистості з біологічних чинників, вважаючи, що сукупність розумових і фізичних властивостей індивіда є досягненням етносу і передається за спадковістю. Тому притаманне особистості пізнання, яке відбувається в надрах її "Я", має справу не з мисленням, а із світом відчуттів, вірувань, велінь, прагнень тощо.

Аналіз різноманітних підходів, проведений в дисертації, дозволяє зробити висновок про те, що означені підходи конструюють своєрідні моделі особистості, кожна з яких має право на існування й одночасно потребує доповнення іншою. Сучасна педагогічна наука прагне до бачення особистості, сформованого на основі здобутків (надбань), що відкривають ті чи інші її грані, до бачення особистості як цілісної істоти, а не як формальне поєднання різнопланових підходів. Автор поділяє думку вітчизняних вчених про те, що базовою платформою формування інтегрального бачення особистості є її визначення В. Сухомлинським, у творчості якого особистість репрезентована як певна цілісність, динамічна система різних якостей, рис індивіда, яка формується на основі діяльної взаємодії із світом. У той самий час такий індивід обов'язково має бути включений у суспільні відносини, у спілкування з людьми. В дисертації підкреслюється, що розвиваючи ці думки, С. Сисоєва визначає особистість як системну соціальну якість індивіда, що формується у спільній діяльності та спілкуванні і характеризується його включеністю у суспільні відносини. На її думку, людина є особистістю, оскільки їй властива свідомість, певна система потреб, інтересів, поглядів, переконань, розумових, моральних та інших якостей, які внутрішньо визначають її поведінку, надають їй певної цілеспрямованості, стійкості й організованості. Завдяки цьому людина виступає як суб'єкт власної діяльності, передбачає її результати, контролює її, несе за неї відповідальність. Особистість цілісна, її фізичні, розумові, трудові, моральні й естетичні якості взаємозв'язані. Вона характеризується рисами, спільними для всіх людей, разом із тим у неї завжди є щось особливе, що відрізняє її від інших людей, щось індивідуальне. Індивідуальна своєрідність особистості неповторна. Саме як суб'єкту соціальних відносин і свідомої діяльності особистості притаманні всебічність та гармонійність, які є засадами ефективного виявлення її творчої сутності. Цю думку розвиває С. Гончаренко, який вважає, що діяльність може бути засобом як соціалізації, так і індивідуалізації особистості. Тому вона містить у собі соціально-типові властивості (особистість як індивід або соціальний агент) і індивідуально-психологічні особливості (особистість як носій індивідуальності). Особистість, зазначає С. Гончаренко, це структурний феномен, який складається з низки взаємозалежних і взаємопроникних підструктур, найважливішими з яких є спрямованість особистості, її переконання, світогляд, ідеали, прагнення тощо.

У другому розділі "Особистість учителя: суспільний ідеал і реальність" зазначається, що питання про ідеал учителя вперше в історії філософської думки було висунуто в освітянській літературі другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Серед сучасних дослідників ідеалу вчителя можна назвати В. Андрущенка, В. Беха, І. Беха, С. Гончаренка, В. Журавського, І. Зязюна, В. Мадзигона, С. Максименка, М. Михальченка, І. Надольного, В. Огнев'юка, О. Савченко, С. Сисоєву. В їх працях ця проблема розглядається у загальному філософському розрізі. Дисертант вважає, що підґрунтям моделювання образу ідеального вчителя виступають філософські концепції про ідеал людини - мудрої, доброї та справедливої, здатної передати свої знання дітям, виховати у них необхідні для життя духовні якості. В основу цього ідеалу закладені роздуми про людину, що послідовно змінюються, античних мислителів, філософів середніх віків, епохи відродження, нового і новітнього часу, класичних та модернізаційних філософських систем. Природовідповідність людини, викристалізована античною філософією, досить довго слугувала ідеалом вчителя, його світоглядної та моральної позиції, загальної культури. Їй на зміну прийшов ідеал християнський, де визначення ідеальної людини здійснювалося крізь призму християнської моралі. Абсолютним ідеалом виступив образ Ісуса Христа, оскільки Боголюдина втілювала такі чесноти, як любов до ближнього, доброту, чесність, мудрість, самопожертву. Згаданий ідеал аж до початку ХХ століття слугував універсальним орієнтиром підготовки вчительських кадрів. Релігійна криза, пов'язана з посиленням церковного формалізму, породила інше бачення як ідеалу людини, так і вчителя. Філософи матеріалістичного спрямування відштовхувалися від потреб практики, зокрема, такого соціального класу, як пролетаріат. У марксистській філософії та педагогіці поступово утвердився ідеал героя-революціонера, характерними рисами якого виступали мужність, сміливість, відданість справі боротьби, самопожертва. Таким філософи - матеріалісти хотіли б бачити і вчителя.

На початку ХХ століття у вітчизняній літературі намітилася тенденція створення національного ідеалу вчителя. В цей час формується так званий реальний ідеал вчителя, згідно з яким ідеальним вважається вчитель, який повинен бути духовно довершеною особистістю, комунікабельним, високоморальним, професіоналом своєї справи, широко ерудованою особистістю. В контексті національного відродження перед українським вчителем ставилися завдання знати історію, мову, культуру та традиції народу, мати чітку громадянську позицію, працювати над пробудженням національної та політичної свідомості довірених їм вихованців (Г. Ващенко).

Що стосується шляхів наближення вчителя до ідеалу, то основним із них тогочасна педагогічна думка визначила роботу над особистим самовдосконаленням. У прагненні до ідеалу вчитель має синтезувати низку властивостей. Він повинен бути: науковцем (володіти підходами і методами дослідження роботи); педагогом (знати та вміти застосовувати на практиці педагогічну теорію); психологом (знати основи психології, вікові й індивідуальні психологічні особливості учнів); технологом (володіти методикою і технологією навчально-виховного процесу, втілюючи наукові ідеї в практику); організатором (володіти навичками управлінця-менеджера для керівництва учнівським колективом); трішки медиком (знати фізичні та розумові межі дитячого організму, рамки психологічного навантаження); артистом (вміти перевтілюватися, володіти правильною дикцією, художнім словом) тощо.

Вирішальним фактором наближення вчителя до ідеалу виступає рівень володіння ним педагогічною технологією. Особистий технологічний потенціал педагога включає декілька компонентів. Інтелектуальний компонент полягає в поінформованості з питань освітніх технологій як традиційних, так й інноваційних, розумінні їх концептуального ядра. Дієво-практичний компонент передбачає володіння набором дидактичних методів, прийомів та організаційних форм, що є основою професійної майстерності; надбання власної педагогічної техніки, що виробилася в індивідуальній професійній діяльності і стала змістовою характеристикою особистого досвіду; навчально-методичний супровід викладання предмета, підготовленому власноруч або накопиченому у процесі роботи. Емоційно-особистісний компонент визначається пристосуванням своїх професійних можливостей до учнівського контингенту, врахуванням їх індивідуальних запитів, особистим досвідом спілкування з ними; характерними рисами вчителя (темперамент, інтуїція, акторські та організаторські здібності), що підсилюють виявлення професійних умінь.

Суспільний ідеал учителя нерозривно пов'язаний із формуванням педагогом власного позитивного іміджу. Педагог повинен володіти технологією іміджування і постійно працювати над її вдосконаленням. Це безпосередньо стосується його професійної компетенції і є суттєвим показником індивідуальної педагогічної майстерності. Позитивний імідж, професіоналізм та здатність адаптуватися нарівні з рішучістю є основним ключем до успіху в будь-якій сфері діяльності. Вчитель, який наближається до ідеалу, повинен володіти мистецтвом вирішення педагогічних конфліктів. В екстремальних із педагогічної точки зору ситуаціях педагог контролює їх перебіг, втручається, якщо є необхідність, та згладжує їх. Учитель має з позиції толерантності глибоко проаналізувати конфліктну ситуацію, безпомилково її вирішити, а то й попередити. Допомогти йому при цьому має володіння такими методичними прийомами, як жорстка позиція, компроміс, "третейський суд", гумор тощо. Обов'язковими умовами виступають виваженість, аргументованість. Учителю має бути притаманна така риса, як інтелігентність. Чим інтелігентніший вчитель як особистість, тим більше шансів, що і його вихованці виростуть людьми, які вміють самостійно мислити, тонко відчувати прекрасне, є внутрішньо довершеними. Адже пробудити інтерес до науки, літератури, мистецтва, природи може лише висококультурна особистість.

Педагог повинен не тільки навчати і виховувати. Йому належить місія розкрити закладені природою здібності учнів, допомогти знайти своє життєве покликання. На це здатний лише справжній майстер педагогічної справи, який уміє самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складові елементи, уміє бачити основне педагогічне завдання і шляхи його оптимального вирішення. Як вважає Ш. Амонашвілі, справжній майстер педагогічної справи повинен мати вихідну педагогічну позицію своєї діяльності; володіти методикою, технологією реалізації вихідної позиції в педагогічному процесі; постійно шукати шляхи більш повного, вдалого, глибинного, точного та навіть витонченого вирішення проблем навчання і виховання, організації життя дітей, проблем роботи з батьками і громадськістю. Майстер педагогічної справи - це людина широкого світогляду, чуйна, доброзичлива, принципова, яка ефективно використовує у своїй практиці нові форми і способи навчально-виховної роботи, легко перебудовується, позбавляється малопродуктивних форм і методів, а також прагне ділитися досвідом з усіма бажаючими.

Відповідно до основних характеристик суспільного ідеалу вчителя перед сучасною вищою педагогічною освітою постали широкомасштабні завдання. Вони полягають у формуванні всебічно розвиненої особистості, здатної включитися в процес суспільних і професійних перетворень. Учитель на сучасному етапі, зазначається в Концепції національного виховання, повинен бути професіоналом, здатним до багатоваріативності педагогічної дії, прогнозування можливих результатів, повинен володіти прийомами аналізу та самоконтролю, вміти педагогічно осмислити нові соціально-економічні умови виховання, наслідки ринкових відносин, оцінити нові тенденції з позицій освітянської діяльності, щоб унеможливити ситуацію, за якої політика чи ринок піднеслися би над педагогікою і освітою.

Вимоги до вчителя, які висувають держава і суспільство, полягають також у тому, щоб педагог своєю творчою діяльністю у процесі навчально-виховної роботи вмів проектувати розвиток особистості, чітко уявляв, яким повинен стати його вихованець як громадянин незалежної України. Для досягнення найважливішої мети національного виховання - формування свідомого громадянина-патріота - вчитель має створювати умови для всебічного та гармонійного розвитку особистості, сформувати основи громадянської свідомості, активності, відповідальності. Чільне місце в цьому процесі посідає формування громадянської відповідальності, яка передбачає добровільний вибір особистістю поведінки, що відповідає таким важливим категоріям, як обов'язок, ініціативність, дисциплінованість, самостійність, вимогливість, принциповість.

Учні цінують такі якості педагога, як глибокі фахові знання, загальна ерудиція, логіка мислення, критичний підхід до розв'язання проблем, переконаність, існування власної точки зору, принциповість, чітка громадська позиція, вміння спілкуватися, почуття гумору. Оцінки старшокласників відрізняються від критеріїв оцінювання педагогів учнями молодших класів. Ідеал учителів в уявленні старшокласника все більше наближається до ідеалу вчителя в моделюванні батьків. Це пояснюється тим, що батьки й учні старших класів налаштовані на кінцевий результат навчально-виховного процесу, а не на емоційно насичені його проміжні етапи. Ідеальним можна вважати досягнення вчителем особистісного (або духовного) рівня спілкування. Цей рівень свідчить про високу культуру взаємодії педагога й учня і притаманний тим педагогам, для яких їх професія є покликанням. Як правило, такі вчителі формують у школяра уявлення про ідеальну людину і виступають своєрідним моральним еталоном, за яким дитина чи підліток визначає власні чесноти, чесноти інших людей.

Педагог є носієм знання, яке він повинен зробити надбанням вихованців. Знання є змістом педагогічного впливу. Тому батьки прагнуть, щоб учитель передав вихованцям якомога більшу суму знань. Педагог повинен досконало володіти своїм предметом, бути ерудованим, постійно працювати над власним самовдосконаленням. Ідеальний вчитель, на думку батьків, повинен мати індивідуальний підхід до кожного учня. Таким чином, педагог може не допустити затримки в розвитку обдарованих дітей та відставання слабших із метою засвоєння всіма вихованцями нормативного освітнього мінімуму. Це сприятиме становленню індивідуальності як найважливішої характеристики особистості. Батьки вважають, що вчитель повинен бути професійно та педагогічно компетентним, що є запорукою результативного навчально-виховного процесу.

Свої критерії щодо ідеалу вчителя мають і самі педагоги. З точки зору вчителів, найбільш суттєвими якостями особистості ідеального вчителя є справедливість, вимогливість, чесність, розуміння вихованців, організаційні здібності, впевненість у собі, врівноваженість, почуття гумору. Формування самооцінки педагогів відбувається через порівняння своїх результатів з ідеалом особистості і діяльності вчителя. Така робота повинна здійснюватися майбутніми вчителями якомога раніше, починаючи з першого курсу навчання. Паралельно з вивченням спеціальної літератури, студенти повинні приділяти увагу вивченню життя та творчості видатних педагогів.

Труднощі соціально-економічного розвитку на сучасному етапі становлення нашої держави справили свій вплив на образ вчителя. Система освіти вимагає належної державної підтримки в аспекті посилення кадрового потенціалу та поліпшення фінансування, насамперед, оплати праці педагогічних працівників, приведення її рівня у відповідність із вимогами законодавства, а також забезпечення сучасними навчальними та інформаційними засобами, зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів. У результаті впливу негативних чинників спостерігається відплив висококваліфікованих педагогічних кадрів до інших сфер. Загрозливою є тенденція втрати професією вчителя престижу через невідповідність між суспільною роллю і соціальним статусом педагога. Відчутною стає нестача вчителів, вихователів, майстрів виробничого навчання тощо. Потребує перегляду та вдосконалення система фінансового забезпечення освіти. Через невисоку заробітну плату сучасний учитель не завжди може придбати новітню фахову та методичну літературу, що негативно позначається на якості викладання. Через брак коштів педагогу важко підтримувати власний позитивний імідж. Адже не секрет, що навіть незначне оновлення гардеробу для вчителя може обернутися справжньою фінансовою кризою. Нерідко діти із забезпечених сімей, перш за все старшокласники, з сарказмом і презирством обговорюють матеріальні негаразди та зовнішній вигляд учителя. Існують непоодинокі випадки, коли на цьому ґрунті "продаються і купуються" оцінки.

Породжена фінансовою кризою низка глибоких проблем та суперечностей в системі освіти дещо деформувала образ вчителя. Склалася непроста ситуація: суспільство, з одного боку, висуває надзвичайно високі вимоги до психолого-педагогічної підготовки вчителя, рівня його загальної та професійної культури, а з іншого - не створило оптимальних умов для самовдосконалення педагогів і всебічного розвитку майбутніх фахівців. Усе це свідчить про необхідність принципово нового підходу до підняття престижу професії педагога.

Особливо складним є початок педагогічної кар'єри. Дослідники виділяють складові "шоку професійного старту" молодого вчителя: здивування від того, як важко встановити контакт із учнями; проблема недооцінювання, пов'язана із створенням у учнів мотивації до навчання; переоцінювання власних здібностей до забезпечення дисципліни учнів; непідготовленість до "паперової" роботи; несподівано велика вага адміністративних обов'язків; емоційне та фізичне перенапруження; нерозуміння незаслужено ворожого ставлення учнів та їх легковажного відношення до улюбленого предмета вчителя. Дещо інші проблеми існують у досвідчених педагогів. Багаторічна праця на педагогічній ниві інколи призводить до так званого професійного кретинізму. Вчителі поступово стають заручниками власної професії. Як лікар у кожному вбачає пацієнта, а прокурор - злочинця, вчитель у кожній людині вбачає вихованця. Як правило, таким вчителям притаманний менторський тон, постійне моралізування, повчання всіх і кожного, незважаючи на вік і статус, обмеження і звуження як особистого, так і професійного життя. Щоб уникнути таких метаморфоз, учитель повинен розширювати коло власних інтересів, цікавитися подіями, що відбуваються поза школою, відвідувати виставки, концерти, знайомитися з новинками літератури тощо. Важливо, щоб педагог відчував себе творчою особистістю, а не інструментом реалізації різноманітних інструкцій, вказівок, програм та планів. особистісна сучасний вчитель ідеальна

Україна входить у світ як незалежна держава. В умовах становлення демократії та ринкових відносин перед вітчизняною освітньою системою стоїть завдання адаптуватися до нових реалій. Важлива і відповідальна роль у цьому процесі належить вчителю. Бути вчителем - не тільки велика честь, а й висока відповідальність за долю нації. Все починається із школи, а в школі все починається з учителя. Сучасний вчитель повинен прагнути втілити в собі якості ідеального педагога, постійно працювати над самовдосконаленням, спрямовувати свою навчально-виховну діяльність у русло підвищення інтелектуального рівня нації, формувати нову генерацію свідомих громадян України. Саме такий вчитель відповідає нагальним суспільним запитам.

У третьому розділі "Модернізація педагогічної освіти як основа формування та розвитку особистості сучасного вчителя" підкреслюється, що від часу проголошення незалежності в Україні сформувалися національні підходи та вимоги до підготовки вчителя, які в основному забезпечують систему освіти кваліфікованими педагогічними кадрами. Разом із тим помітними є застарілі підходи, що орієнтували вчителя на оволодіння знаннями та вміннями з окремих спеціальних дисциплін і не завжди забезпечували його професійну готовність до цілісного навчання, виховання учнів, до творчої діяльності, самовдосконалення власної особистості. Дещо повільно здійснюється переорієнтація педагогічної освіти відповідно до вимог сучасних глобалізаційних процесів, інформаційної революції, демократичних і ринкових трансформацій. Система потребує серйозної модернізації. Стрижнем цього процесу є Болонські декларації, до яких Україна має приєднатися у 2005 році. Модернізація педагогічної освіти має забезпечити комплекс інновацій, запровадження яких забезпечить підготовку саме такого вчителя, якого вимагає сучасне модернізаційне суспільство. Насамперед, процес підготовки вчителя має вийти на новий рівень інтеграції науки і педагогічної освіти. Інформаційна революція вимагає від вчителя постійного оновлення знань, уміння навчатися протягом всього життя. А для цього він має бути науковцем, дослідником, навчатися впродовж життя, передусім сформувати відповідні здібності, перебуваючи на студентській лаві.

Болонський процес інтенсифікує розвиток наукових шкіл при університетах. Система підготовки вчителя має відповісти на цю вимогу створенням нових і реанімацією традиційних наукових шкіл, лабораторій, проведенням широкоформатних педагогічних досліджень, а в їх межах - педагогічних експериментів, організації наукових дискусій, насамперед міжнародного плану, виданням науково-педагогічної продукції.

У дисертації підкреслюється, що одним із основних напрямів модернізації педагогічної освіти є її демократизація. Тут слід виділити дві складові: змістовну й організаційно-управлінську. Суттєві зрушення мають відбутися, перш за все, в напрямі демократизації освітньої політики, зокрема, децентралізації системи освіти, підвищення самостійності університетів, мобільності викладачів і студентів, впровадження державно-громадського управління навчальним закладом. Необхідно підвищити роль асоціації ректорів педагогічних університетів. У той самий час суттєвих змін потребує організація й управління навчально-виховним процесом у педагогічному університеті. На зміну так званому школярству має прийти демократична самоорганізація системи, яка підвищить авторитет і відповідальність кожного учасника педагогічної дії. Модернізація педагогічної освіти також передбачає вдосконалення ранньої профорієнтації випускників загальноосвітніх шкіл - майбутніх абітурієнтів педагогічних університетів, насамперед, у контексті спрямування їх симпатій на вчительську професію, тестового визначення їх педагогічного покликання, психологічних та морально-етичних якостей, необхідних для педагогічної діяльності. Бути вчителем не просто. Для цього потрібен талант, глибокі знання і передусім характер, тобто внутрішня психологічна налаштованість на працю з дітьми, повсякденне і повсякчасне навчання та виховання їх у дусі суспільного ідеалу, національно-культурних традицій та загальнолюдських моральних цінностей. Педагогічні університети мають організувати широкоформатне виявлення таких особистостей, створити систему їх ранньої педагогічної орієнтації, супроводжуючи навчання в загальноосвітній школі відповідними виховними і психологічними можливостями. Модернізація процесу підготовки майбутнього вчителя безпосередньо стосується виховної роботи. Вона має здійснюватися на полікультурній основі, через формування толерантності, вміння жити разом, поважаючи етнічне, конфесійне, культурне розмаїття та у той самий час усвідомлюючи власне національне буття, культуру, ідентичність. В університеті має домінувати особистісне навчання і виховання, дух творчості і співпраці викладача та студента.

Розділ четвертий "Основні напрями формування та розвитку особистісних характеристик сучасного вчителя" присвячено аналізу становлення особистісних характеристик вчителя в системі педагогічної освіти і педагогічної практики. Для того, щоб бути затребуваним, привабливим і ефективним, вчитель має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, що окреслюються в процесі суспільної трансформації. Життя висуває перед учителем ряд вимог, які визначають основні напрями формування та розвитку особистісних характеристик сучасного вчителя. Серед них, зокрема, слід виділити: а) поглиблення і розширення наукового світогляду вчителя; б) підвищення загальної культури особистості вчителя - політичної, моральної, естетичної; в) постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості вчителя; г) кристалізація вольових якостей вчителя; д) підвищення педагогічної майстерності; ж) поглиблення органічного зв'язку вчителя з життям, соціальною практикою; з) утвердження активної життєвої позиції вчителя.

У центрі процесу формування та розвитку особистості сучасного вчителя має бути вдосконалення його світогляду, який є цементуючим чинником розумового, морального, естетичного розвитку особистості, надає поведінці цілеспрямованості, сприяє реалізації гуманістичних ідеалів.

В умовах тотального ідеологічного контролю світоглядне самовдосконалення вчителя мало умовний характер. На сучасному етапі практично кожен вчитель може рухатися шляхом самовдосконалення власного світогляду. Звичайно, ліпше за все це робити на основі освоєння світоглядного матеріалу з царини гуманітарних дисциплін, передусім із педагогіки, а також із природничих - біології, фізики, астрономії тощо. Адже науковий світогляд є системою наукових знань людини, її поглядів, переконань та ідеалів, в яких уособлюється її ставлення до розвитку природи, суспільства, її свідомість і які визначають її суспільно-політичну, морально-етичну позицію та поведінку в різних сферах життя. Тому в формуванні світогляду сучасного вчителя важливе значення має виконання умов, що допомагають перетворювати наукові знання на систему поглядів і переконань. Насамперед - це глибоке осмислення інформації. Чим глибше проникає думка вчителя в сутність наукових ідей, понять, законів, тим ширшими стають можливості для формування його поглядів і переконань. Зокрема, для перетворення знань на погляди і переконання належна увага має приділятися науковому доведенню, обґрунтуванню, з'ясуванню причинно-наслідкових зв'язків, умінню переконувати, використовуючи педагогічну техніку та новітні технології. В умовах модернізації сучасного суспільства одним із елементів соціальних перетворень в Україні має стати орієнтація на інформаційне суспільство як модель соціальної організації. Разом із тим процеси соціальної модернізації та національно-державного будівництва можуть здійснюватися тільки на основі радикальних змін культури суспільства, його ціннісних орієнтирів та мотивів діяльності. У найзагальнішому аспекті ці зміни стосовно формування і розвитку особистісних характеристик сучасного вчителя можна визначити як форму принципово нового типу його зв'язку з суспільством, культурою, в результаті чого формується нове соціокультурне середовище діяльності педагога. На перший план виходять процеси самодетермінації, самовизначення власних ціннісних орієнтирів на основі безпосередньої інтеріоризації культурних цінностей, які набувають характеру етичного виміру індивідуального та соціального буття. В дисертації розвивається концепція формування "вчителя-європейця" як людини, яка, по-перше, відкрита для світу, з повагою ставиться до культури різних народів та спрямована на діалог із іншими культурами; по-друге - мобільна у своєму розвитку і праці, тобто здатна до змін, до сприйняття нового, до системного мислення, розуміння взаємозв'язків і взаємозалежностей у суспільному розвитку; по-третє - є професіоналом своєї справи, якому притаманні особистісна відповідальність за свій неперервний професійний розвиток, наукова обґрунтованість та творчий характер практичної діяльності, неперервна і системна освіта та професійна підготовка. Всебічний розвиток сучасного вчителя передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи й совісті, поваги та любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі, в повсякденному житті оцінюється вихованість кожного суб'єкта, а вчителя - перш за все. Адже саме він має прищеплювати ці чесноти дітям, які обов'язково порівнюватимуть усе сказане ним із поведінкою самого педагога.

ВИСНОВКИ

У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, обґрунтовуються рекомендації щодо подальшої модернізації навчально-виховного процесу в педагогічному університеті.

На основі опрацювання широкого пласту дослідницької літератури, узагальнення досвіду педагогічної діяльності вчителів в незалежній Україні, в дисертації обґрунтована теоретична модель особистості сучасного вчителя, особливості й головні механізми та напрями її формування та розвитку в контексті модернізації педагогічної освіти. Автором визначено співвідношення ідеалу особистості вчителя та його реального втілення в сучасній педагогічній практиці. Проаналізовано суперечності ідеалу і практики (реальності), визначено головні напрями й механізми їх розв'язання.

Автором опрацьована ідея вчителя, обгрунтована видатними українськими педагогами, зокрема, К. Ващенком, М. Драгомановим, А. Макаренком, В. Сухомлинським, С. Русовою, К. Ушинським та ін.

Базовими серед наукових праць, на методологічній основі яких будувалась авторська концепція, є публікації таких вітчизняних вчених, як В. Андрущенко, С. Гончаренко, І. Зязюн, В. Кушерець, М. Михальченко, І. Надольний, В. Огневєюк, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.

В дисертації доведено, що в основі специфічно-професійного "педагогічного" розуміння особистості вчителя знаходяться глибинні філософські дослідження проблеми особистості як людини, включеної в суспільно-історичне буття як його активний суб'єкт, який власною індивідуальністю, світоглядом і культурою утверджує суспільно-прогресивні пріоритети, наукові знання, виховує загальнолюдські моральні цінності. Серед філософських та психологічних праць, присвячених проблемі особистості, автор виокремлює й спирається, насамперед, на концепції, сформовані Л. Коганом, І. Коном, А. Леонтьєвим, С. Рубінштейном, Л. Сохань, В. Шинкаруком, О. Яценко. "Особистість" у цьому зв'язку, постає як узагальнення й практичне втілення всього "людського" - духовного і практичного, того, що виявляється в характеристиках індивіда і реалізується в його діяльності, того що утверджує людину в суспільстві у якості суб'єкта прогресивного поступу людства.

З цих позицій автор наближається й до визначення ідеалу вчителя: ідеал вчителя є узагальнення ідеалу особистості як такої й одночасно - продовження останнього до рівня соціального зразка й символу; цей ідеал утверджувався відповідно до "духу епохи", змінювався разом із зміною світоглядно-філософської парадигми епохи, суспільних вимог.

В дисертації виявлено, що в сучасних умовах ідеалом учителя є образ всебічно розвиненої особистості, спроможної долучитися до процесу суспільних і професійних перетворень, бути професіоналом, який здатний до багатоваріативності педагогічної дії, прогнозування можливих результатів, володіє прийомами аналізу та самоконтролю, вміє педагогічно осмислити нові соціально-економічні умови виховання, наслідки ринкових взаємовідносин, оцінити нові тенденції з позицій педагогічної діяльності, щоб не дозволити ні політиці, ні ринку піднестися над педагогікою.

На основі аналізу реальної педагогічної практики (автором вивчені суперечності понад десятирічного досвіду власної педагогічної діяльності) встановлено, що в сучасній педагогічній практиці спостерігаються суттєві розбіжності між ідеалом особистості вчителя і реальним суб'єктом (вчителем), який забезпечує навчально-виховний процес. У дисертації аналізуються причини цих суперечностей, шляхи та засоби їх розв'язання.

Доведено, що подолання цих суперечностей здійснюється шляхом зміни умов праці, соціального забезпечення навчально-виховного процесу, шляхом зміни суспільного ставлення до вчителя, а також засобами модернізації педагогічної освіти, зокрема, в контексті вимог Болонського процесу. Автор аналізує основні вимоги Болонського процесу та їх реалізацію в педагогічній освіті.

Доведено, що для того, щоб завжди бути затребуваним, привабливим і ефективним, учитель має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації, формувати в собі особистісні якості.

Основними напрямами формування особистісних характеристик сучасного вчителя є: поглиблення і розширення наукового світогляду вчителя; підвищення загальної культури вчителя - політичної, моральної, естетичної; постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості вчителя; кристалізація вольових якостей; підвищення педагогічної майстерності; поглиблення органічного зв'язку вчителя з життям, соціальною практикою; утвердження активної життєвої позиції.

Основні результати дослідження опубліковані у спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України за спеціальністю філософські науки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Табачек І.В Філософько-педагогічне визначення особистості // Вища освіта України. - К., 2004. - № 4. - С. 18-21.

2. Табачек І. Особистість вчителя: філософсько-педагогічний екскурс // Мультиверсум. Філософський альманах. Випуск 42. - К.: Український центр духовної культури, 2004. - С. 196-207.

3. Табачек І. Сучасний вчитель: ідея та ідеал // Нова парадигма. - Київ, 2004. - Випуск 38. - С. 96-104.

Табачек І.В. Формування та розвиток особистості сучасного вчителя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук із спеціальності - 09.00.10 - філософія освіти. Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2005.

У дисертації досліджуються особистісні характеристики сучасного вчителя, їх формування та розвиток в умовах українського трансформаційного суспільства, демократичних та ринкових перетворень. Аналізуються ідеальні моделі вчителя, суперечності між ідеалом вчителя і реальністю, шляхи та засоби їх подолання в сучасних умовах. Підкреслюється роль модернізації освіти, передусім у контексті реалізації стратегії Болонського процесу. Розглядаються основні напрями формування особистості сучасного вчителя в навчальному процесі та позааудиторний (позанавчальний) час.

Доведено, що для того, щоб завжди бути затребуваним, привабливим і ефективним, учитель має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації, формувати в собі особистісні якості.

Ключові слова: вчитель, світоглядна культура, особистість, філософія освіти, трансформаційне суспільство.

Табачек И.В. Формирование и развитие личности современного учителя. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности - 09.00.10 - философия образования. Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2005.