Педагогічні ідеї та діяльність М.В. Остроградського в закладах вищої освіти

Размещено на http://allbest.ru

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ М.В. ОСТРОГРАДСЬКОГО В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Виконала Семеновська Лариса Аполлінаріївна

Київ - 2005

АНОТАЦІЯ

Семеновська Л.А. Педагогічні ідеї та діяльність М.В. Остроградського в закладах вищої освіти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук із спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2005.

У дослідженні вперше виявлено й систематизовано педагогічні ідеї М.В. Остроградського, здійснено цілісний науковий аналіз його діяльності у вищих закладах освіти, визначено її зміст і основні напрями, розроблено періодизацію, виявлено чинники формування науково-педагогічного світогляду вченого-педагога та узагальнено досвід діяльності М.В. Остроградського на кафедрах вищих навчальних закладів, у структурах управління освітою та у громадських інституціях, що дозволило обґрунтувати його авторську дидактичну концепцію й окреслити перспективні напрями використання творчого доробку вченого в умовах модернізації системи національної освіти.

остроградський педагогічний освіта навчальний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Кардинальні зміни, що спостерігаються сьогодні в економічному, соціальному й духовному житті українського суспільства, зумовлюють необхідність обґрунтування нових концептуальних підходів до розвитку освіти, спрямованої на утвердження національної ідеї й водночас орієнтованої на інтеграцію в європейський і світовий освітній простір. Особливо важливим у цьому зв'язку є оптимальне поєднання інноваційних ідей і кращих традицій вітчизняної та світової педагогічної думки. Вивчення й актуалізація досвіду попередніх поколінь дозволяє здійснити зіставно-порівняльний аналіз минулого й сучасного, спрогнозувати можливі варіанти новітніх освітніх систем, науково передбачити майбутнє, а отже, забезпечити єдність і наступність історико-педагогічного процесу.

Унікальною за значущістю науково-педагогічних ідей і досягнень педагогічної діяльності є особистість видатного українського вченого, педагога, громадського діяча М.В. Остроградського (1801-1862). За наукові здобутки всесвітнього рівня його було обрано академіком Петербурзької (1830), Американської (1834), Туринської (1841), Римської (1853), Паризької (1856) академій наук, що є переконливим доказом величі української наукової думки, її провідного місця в загальнонауковому поступі й важливою історико-педагогічною передумовою входження національної освіти й науки у європейську та світову спільноту.

М.В. Остроградський -- видатний педагог, який понад 30 років (1828-1861), поєднуючи наукову й навчальну діяльність, викладав математичні науки в найпрестижніших вітчизняних і зарубіжних вищих навчальних закладах. Ним розроблені теоретичні основи математичного аналізу, диференційного й інтегрального числення, аналітичної та небесної механіки й інших навчальних дисциплін. Отже, учений доклав значних дидактичних та організаційних зусиль до становлення системи математичної освіти. М.В. Остроградський -- засновник вітчизняної науково-педагогічної школи, автор оригінальних і найдосконаліших на той час підручників та науково-методичних посібників, блискучий лектор. За свою плідну педагогічну діяльність був удостоєний державних нагород: орденів Св. Анни 1-го і 2-го ступеня, Св. Володимира 3-го і 4-го ступеня, Св. Станіслава 1-го ступеня, а також відзнак за бездоганну службу. М.В. Остроградського було обрано почесним професором Головного педагогічного інституту, Казанського, Київського, Московського й Петербурзького університетів.

Пізнання життєвого і творчого шляху вченого є важливим для патріотичного виховання молоді, для її національної самоідентифікації й водночас усвідомлення власної приналежності до сучасної європейської цивілізації. Таким чином, звернення до творчої спадщини М.В. Остроградського спричинене, по-перше, усвідомленням величі й самобутності постаті українського вченого-педагога; по-друге, важливістю його наукових ідей і досвіду для розвитку світової наукової думки; по-третє, наявністю зв'язків між педагогічною діяльністю вченого й актуальними проблемами сьогодення.

Послідовне вивчення творчості М.В. Остроградського розпочалося з 1901 р., у зв'язку із святкуванням у Полтаві 100-річного ювілею вченого-педагога. У дореволюційній науковій літературі переважно висвітлювався творчий шлях М.В. Остроградського. Тож ці пошуки мали фрагментарний характер. Грунтовніше наукові досягнення М.В. Остроградського узагальнено в радянській історіографії. Дослідження теоретичних здобутків ученого здійснювалося в таких напрямах: математичний аналіз (В.І. Антропова, Б.В. Болгарський, О.І. Бородін, М.І. Делоне); аналітична механіка (О.М. Боголюбов, В.С. Віргінський, А.Т. Григор'ян, Є.Я. Ремез, Й.З. Штокало); математична фізика (С.М. Кіро, А.П. Юшкевич). Таким чином, у цей період зусилля вчених зосереджувалися на систематизації наукового доробку М.В.Остроградського. У працях сучасних авторів (В.В. Гаркавець, О.В. Ланков. П.І. Матвієнко, В.І. Мірошниченко, Т.М. Мосієнко, А.М. Самойленко, О.П. Сергунова, В.О. Тадеєв, М.І. Шкіль, Е.Б. Яворський) досить аргументовано розкрито окремі методичні аспекти творчої спадщини вченого. Отже, у другій половині ХХ ст. акцент переноситься в площину педагогічної творчості М.В. Остроградського, яка в той час найбільш повно була представлена в біографічній літературі (І.Я. Депман, В.О. Добровольський, А.Г. Конфорович, Т.В. Путята, М.О. Сорока, Б.М. Фрадлін). Безпосередній викладацькій практиці педагога присвячено лише окремі публікації (Б.В. Гнєденко, О.І. Кропотов, І.А. Марон, Ф.П. Отрадних, Й.Б. Погребисський, В.Є. Прудников). Певну цінність для нашого дослідження становлять праці, у яких розглядалася ґенеза методологічних позицій М.В. Остроградського (В.Л. Василевський, Я.Д. Дмитерко, І.А. Іваненко, Г.Ф. Рибкін, Г.М. Сита). Утім, педагогічні ідеї та діяльність ученого в закладах вищої освіти висвітлено лише частково і безсистемно, узагальнююче дослідження з проблеми відсутнє.

Отже, актуальність здіснення цілісного аналізу педагогічних ідей і змісту діяльності М.В. Остроградського в контексті модернізації національної освіти, а також недостатній рівень наукової розробленості проблеми зумовили вибір теми дослідження: “Педагогічні ідеї та діяльність М.В. Остроградського в закладах вищої освіти (кінець 20-х - початок 60-х рр. ХІХ ст.)”.

Об'єкт дослідження: науково-педагогічна спадщина М.В. Остроградського.

Предмет дослідження: провідні педагогічні ідеї М.В. Остроградського та зміст його діяльності в закладах вищої освіти кінця 20-х - початку 60-х рр. ХІХ ст.

Мета дослідження: виявити й систематизувати провідні педагогічні ідеї М.В. Остроградського, проаналізувати й теоретично узагальнити зміст його діяльності в закладах вищої освіти на історичному тлі розвитку вітчизняної науково-педагогічної думки кінця 20-х - початку 60-х рр. ХІХ ст., здійснити актуалізацію провідних педагогічних ідей та діяльності педагога в контексті модернізації національної системи освіти.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

1) установити провідні соціально-педагогічні тенденції розвитку науково-педагогічної думки й вищої освіти першої половини ХІХ століття;

2) з'ясувати й охарактеризувати головні чинники формування науково-педагогічного світогляду М.В. Остроградського;

3) виявити й систематизувати провідні педагогічні ідеї вченого-педагога;

4) обґрунтувати дидактичну концепцію М.В. Остроградського;

5) розкрити зміст і визначити основні напрями педагогічної діяльності вченого-педагога, розробити її наукову періодизацію;

6) проаналізувати й теоретично узагальнити досвід діяльності М.В. Остроградського у вищих навчальних закладах, державних структурах управління системою освіти та громадських педагогічних об'єднаннях;

7) здійснити актуалізацію педагогічних ідей і досвіду вченого-педагога в контексті модернізації національної системи освіти.

Методологічною базою дослідження є наукова теорія пізнання з її вимогами об'єктивності, історизму, доказовості; філософське вчення про сходження від абстрактного до конкретного, діалектичну взаємодію особистості й суспільства; теоретичні висновки щодо взаємозв'язку історії та сучасності, взаємозумовленості явищ і процесів, соціальної детермінованості розвитку освіти; концептуальні положення педагогічної, психологічної і філософської наук про біосоціальну сутність людини; науковий плюралізм в оцінці педагогічних ідей. В основу історико-педагогічного пошуку покладено біографічний, феноменологічний, герменевтичний, парадигмальний наукові підходи (О.В. Сухомлинська).

Теоретичну основу дослідження становлять концептуальні положення державних документів у галузі освіти -- Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України та ін.; прогресивні історико-педагогічні ідеї реформування вітчизняної системи освіти (Г.Г. Ващенко, М.І. Пирогов, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський та ін.); наукові підходи дослідників історії педагогіки до специфіки висвітлення педагогічних персоналій (Н.М. Гупан, Н.М. Дем'яненко, Н.С. Побірченко, О.В. Сухомлинська); висновки й узагальнення істориків педагогіки з проблеми становлення й розвитку системи вищої освіти в Україні (А.М. Алексюк, М.Б. Євтух, С.Т. Золотухіна, О.А. Лавріненко); концептуальні ідеї щодо шляхів модернізації і перспектив розвитку системи освіти в Україні (В.П. Андрущенко, А.М. Бойко, В.Г. Кремень, О.Я. Савченко).

Методи дослідження: загальнонаукові (аналіз, синтез, зіставлення, узагальнення, систематизація), застосовані з метою вивчення творчого доробку М.В. Остроградського з позицій його часу й сучасної теорії та практики; історико-педагогічні (ретроспективний, логіко-системний, хронологічно-структурний, зіставно-порівняльний аналіз праць ученого-педагога, наукової літератури й архівних матеріалів), які дозволили розглядати провідні ідеї й діяльність М.В. Остроградського в часовій динаміці; соціологічні (відбір, класифікація та періодизація історичних фактів, опитування - письмове й усне, моделювання, прогнозування), що дало можливість здійснити актуалізацію творчості педагога, виявити її кількісні й якісні характеристики, а також з'ясувати результативність авторського спецкурсу “Педагогічна спадщина М.В. Остроградського”.

Джерельну базу дослідження склали: праці М.В. Остроградського (наукові монографії, підручники, навчальні посібники, програми, статті, записи, лекції, листи, рецензії, звіти); спогади сучасників ученого, його учнів і послідовників (В.Г. Бооль, Л.Л. Кірпічов, П.Л. Лавров, В.О. Панаєв. О.С. Платов, Л.О. Ушаков та ін.); наукові біографії М.В. Остроградського й публікації дослідників його життя й творчості; фактологічні дані -- документи й матеріали з фондів Центрального державного історичного архіву (ф. 707, 2162, 442), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ф. ІІІ, VІІІ, 281), Державного архіву Полтавської області (ф. 379, 504, 1048), науково-довідкової бібліотеки державних архівів України; державні законодавчі акти першої половини ХІХ ст., представлені у збірках: Общий устав императорских русских Университетов. - Спб., 1835; Сборник постановлений по Министерству народного просвещения (1802-1861): В 3 т. - Спб., 1865; Дополнение к сборнику постановлений по Министерству народного просвещения (1803-1864): В 3 т. - Спб., 1867; Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения (1802-1864): В 3 т. - Спб., 1866; Свод военных постановлений (Образование военно-учебных заведений с их управлением). - СПб., 1838-1859; наукова література кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Д.І. Багалей, В.С. Іконніков, І.Ф. Павловський, С.В. Рождественський, М.І. Сухомлинов та ін.); періодичні видання ХІХ ст. (“Журнал министерства народного просвещения”, “Киевская старина”, “Маяк современного просвещения, искусства и образованности”, “Математический сборник”, “Педагогический сборник”, ”Русская мысль”, “Русская старина”, “Современник”, “Учитель” та ін.); сучасні видання - автореферати, дисертаційні дослідження, монографії, матеріали наукових конференцій і публікації в сучасній періодиці.

Хронологічні межі дослідження - кінець 20-х - початок 60-х рр. ХІХ ст. Нижня хронологічна межа визначається початком педагогічної діяльності М.В. Остроградського, що збігається з посиленням державної авторитарно-імперативної політики у сфері вищої освіти й водночас з усвідомленням прогресивною громадськістю її виняткового соціально-економічного значення. Верхня хронологічна межа характеризується демократизацією всіх сфер суспільного життя країни, активізацією процесів становлення системи вищої освіти й зумовлена передчасною смертю вченого.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що у ньому вперше:

- виявлено й систематизовано провідні педагогічні ідеї М.В. Остроградського відповідно до таких компонентів його дидактичної системи: цільового (визначення особистісно-соціального характеру мети й завдань освіти), змістового (встановлення співвідношення досягнень науки і змісту освіти, піднесення його виховної функції; забезпечення диференціації та інтеграції знань, єдності фундаментального і прикладного спрямувань освіти), стимулюючо-мотиваційного (формування пізнавального інтересу як основного мотиву навчальної діяльності), операційно-діяльнісного (дослідження теоретичних основ організації пізнавальної діяльності, визначення ланок засвоєння знань), контрольно-регулювального (обґрунтування характеру, видів і форм контролю), оцінювально-результативного (пошуки стандарту освіти, її якісних і кількісних показників), компетентнісного (окреслення професійних характеристик учителя);

- здійснено цілісний аналіз, розкрито зміст, визначено основні напрями педагогічної діяльності вченого (науково-педагогічний, загальнодидактичний і організаційно-видавничий), теоретично узагальнено досвід педагогічної діяльності вченого; розроблено її наукову періодизацію, виокремлено чотири етапи: пошуково-пропедевтичний (1826-1831), науково-педагогічний (1832-1839), науково- й дидактично-узагальнюючий (1840-1846), організаційно-педагогічний (1847-1861);

- з'ясовано й охарактеризовано головні чинники формування науково-педагогічного світогляду М.В. Остроградського (родинне виховання та соціальне оточення; система гімназійної та університетської освіти; позитивний приклад університетських наставників; паризьке наукове та навчально-педагогічне середовище; постійне особистісне і професійне самовдосконалення);

- уточнено біографічні дані життя й творчості вченого; розширено джерелознавче поле проблематики, у науковий обіг уведено нові архівні документи та історичні факти, що дозволило поглибити й конкретизувати відомості про педагогічну діяльність М.В. Остроградського, її вплив на освітні процеси ХІХ століття (ЦДІАК України - ф. 707, 2162, 442; ІР НБУВ - ф. ІІІ, VІІІ, 281; ДАПО - ф. 379, 504, 1048).

Теоретичне значення дослідження. Установлено провідні соціально-педагогічні тенденції розвитку науково-педагогічної думки й вищої освіти досліджуваного періоду (посилення протистояння в питаннях організації вищої школи між урядовими органами й передовими колами суспільства; прагнення держави до авторитарно-релігійної спрямованості системи виховання у вищих навчальних закладах; формування утилітарного ставлення держави до вищої освіти й у зв'язку з цим сприяння її становленню; обмеження процесу викладання у вищих закладах освіти вузькими бюрократичними рамками на основі відповідної офіційної документації; зниження професійного рівня викладання у зв'язку з переслідуванням прогресивної педагогічної думки); обґрунтовано дидактичну концепцію М.В. Остроградського як органічну єдність та взаємозв'язок методологічних позицій, теоретичних освітніх положень і методичних здобутків ученого; виявлено і здійснено актуалізацію інноваційних ідей і досвіду вченого-педагога в контексті модернізації національної системи освіти (джерел і принципів оновлення змісту освіти; шляхів забезпечення полікультурності й неперервності освіти; цілісної системи знань на основі математичних дисциплін та ін.). Результати дослідження можуть слугувати теоретичним підґрунтям подальших наукових пошуків з теорії та історії педагогіки.

Практичне значення дослідження визначається тим, що висновки й узагальнений фактичний матеріал можуть бути використані в подальшому реформуванні системи національної освіти, при написанні праць з історії педагогіки та дидактики, створенні підручників і навчальних посібників; при розробці нормативних та елективних спецкурсів і спецсемінарів з педагогіки й методики математичних дисциплін для закладів педагогічної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації; у роботі наукових гуртків, факультативів, творчих груп та інших науково-пошукових об'єднань загальноосвітньої і вищої школи; при проведенні культурно-просвітницької роботи зі студентами та учнями; у післядипломній освіті вчителів. На основі отриманих результатів розроблено і використовується у практиці авторський спецкурс “Педагогічна спадщина М.В. Остроградського”.

Особистий внесок здобувача полягає у виявленні й систематизації провідних педагогічних ідей М.В.Остроградського, у проведенні цілісного аналізу й теоретичному узагальненні змісту діяльності вченого в закладах вищої освіти та здійсненні актуалізації його творчої спадщини в контексті модернізації національної освіти.

Наукову обґрунтованість результатів дослідження забезпечено методолого-теоретичними позиціями автора; адекватністю системи наукових методів дослідження його меті й завданням; опорою на широку архівну й документально-законодавчу базу; впровадженням результатів дослідження в практику.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, теоретичні основи, методи і хронологічні межі, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відображено апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі - “Соціально-педагогічні передумови виникнення і розвитку наукових ідей та практичного досвіду діяльності М.В.Остроградського” - проаналізовано головні соціально-педагогічні тенденції розвитку вищої освіти в першій половині ХІХ ст., виявлено основні чинники становлення науково-педагогічного світогляду вченого, розроблено періодизацію та виокремлено головні напрями його педагогічної діяльності.

Аналіз архівних джерел, наукових публікацій (Д.І. Багалей, Н.М. Дем'яненко, М.Б. Євтух, С.В. Рождественський, М.І. Сухомлинов та ін.) на основі біографічного підходу, що зумовлює розгляд особистості М.В. Остроградського як виразника особливостей історичної епохи кінця 20-х - початку 60-х рр. ХІХ ст., дозволив установити, що розвиток освітніх ідей і досвіду педагогічної діяльності вченого відбувся в межах офіційної авторитарно-імперативної системи вищої освіти, якій були властиві виявлені нами такі соціально-педагогічні тенденції:

1) посилення протистояння в питаннях організації вищої школи між урядовими органами й прогресивними колами суспільства, що намагалися шляхом трансформації освітньої галузі здійснити перетворення в усіх сферах життя країни;

2) прагнення держави до авторитарно-релігійної спрямованості системи виховання у вищих навчальних закладах, що мала бути ідеологічною опорою влади й засобом формування покірних, відданих імператорові громадян;

3) формування утилітарного ставлення держави до вищої освіти, перед якою ставилися конкретні завдання: по-перше, підготовка спеціалістів для державної служби і народного господарства, по-друге, виховний вплив на свідомість молоді з метою зміцнення устоїв російської державності;

4) обмеження процесу викладання у вищих закладах освіти вузькими бюрократичними рамками на основі відповідної офіційної документації;

5) зниження професійного рівня викладання, унаслідок чого навчальний процес характеризувався повним ігноруванням особистості, примусовим механічним засвоєнням знань, відсутністю у студентів пізнавальних інтересів і навчальної активності, жорстким режимом студентського життя тощо.

Вивчення архівних документів, біографічної літератури (В.О. Добровольський, А.Г. Конфорович, Є.Ф.Сабінін, М.О. Сорока, П.І. Трипільський та ін.), епістолярних та мемуарних матеріалів (А.В. Остроградський, М.К. Робуш, Т.І. Селиванов та ін.) дає підстави стверджувати, що на формування науково-педагогічного світогляду М.В. Остроградського, виникнення в нього новаторських ідей і прогресивних переконань, визначення змісту його педагогічної діяльності вагомий вплив мали такі чинники:

1) родинне виховання й соціальне середовище, у якому зростав учений. М.В. Остроградський був нащадком славетного козацько-старшинського роду, що веде свою історію з 1678 р. Завдяки сімейним зв'язкам, найближче оточення майбутнього педагога складали найкращі представники інтелігенції, військових, службовців. Спілкування з ними, усвідомлення своєї національної й родової приналежності сприятливо вплинуло на формування особистості М.В. Остроградського, рис його характеру, визначення демократичних орієнтирів, загальнолюдських та національних цінностей;

2) система гімназійної та університетської освіти, в умовах якої відбувалося становлення особистості вченого. Відчуті на власному досвіді й усвідомлені негативні наслідки авторитарного підходу до визначення змісту й організації навчально-виховного процесу спрямували увагу М.В. Остроградського на дослідження сутності освітніх проблем, спонукали його до подальшого узагальнення й розвитку вітчизняного та світового педагогічного досвіду;

3) позитивний приклад університетських наставників - видатного вченого, ректора Харківського університету Т.Ф. Осиповського та професора математики І.Ф. Павловського, що спричинив кардинальну зміну світоглядних позицій, моральних переконань, формування стійких математичних інтересів і визначення генерального напряму наукових пошуків М.В. Остроградського;

4) паризьке наукове та навчально-педагогічне середовище, у яком учений продовжував опановувати наукові знання та розпочав власну педагогічну діяльність. Творча співпраця М.В. Остроградського з корифеями Політехнічної школи (О. Коші, Л. Нав'є, П. Лаплас, А. Лежандр, С. Пуассон, Ж. Фур'є, Ж. Штурм та ін.) мала значний вплив на формування демократичного стилю педагогічного спілкування, опанування новаторських методів і форм викладання, вироблення оригінальної дидактичної платформи;

5) постійне особистісне та професійне самовдосконалення вченого, яке слід визнати пріоритетним чинником формування його передового педагогічного бачення. Отже, названі чинники, які становлять діалектичну єдність, сприяли розвитку в М.В. Остроградського науково-педагогічного світогляду, що базувався на уявленні про синтез природних та соціальних процесів, гуманістичному та раціоналістичному філософських підходах і відзначався прогресивним характером, свободою мислення, критичністю та конструктивністю теоретичних ідей.

Ґрунтуючись на засадах феноменологічного підходу, який полягає у відмові від стереотипів, від упередженості при висвітленні фактів життєдіяльності вченого й розкритті значення його суб'єктивного досвіду як історичного утворення, ми виділили чотири періоди педагогічної діяльності М.В. Остроградського, що розглядаються в дослідженні як визначені відрізки часу, хронологічні межі яких зумовлені роботою вченого на якісно новому рівні професійної діяльності, превалюванням одного творчого напряму над іншим, виконанням нових посадових обов'язків, а також ступенем свободи педагогічних пошуків та успішності впровадження власних ідей у практику закладів освіти. 1-й - пошуково-пропедевтичний (1826-1831). Період наукового визнання вченого, упродовж якого пріоритетного значення у змісті діяльності М.В. Остроградського набула математична творчість. У цей час розпочалася його педагогічна діяльність (колеж Генріха ІV (1826-1828), Морський кадетський корпус - 1828), яка мала пошуково-пропедевтичний характер: виявився педагогічний хист, набули розвитку геніальні математичні та професійні здібності вченого, окреслилися провідні напрями подальших творчих пошуків у галузі освіти. 2-й - науково-педагогічний (1832-1839). Етап науково-педагогічного становлення М.В. Остроградського. Активна викладацька діяльність ученого (Морський кадетський корпус, Інститут корпусу шляхів сполучення та Головний педагогічний інститут - 1832) супроводжувалася плідними творчими пошуками щодо оновлення змісту навчальних предметів, збагачення методів і форм викладання, удосконалення лекторської майстерності, створення підручників, заснування авторської наукової школи. Науково-педагогічна діяльність стала визначальним напрямом роботи М.В. Остроградського й одночасно стимулом для його математичної творчості. У цей час відбулася остаточна кристалізація його освітніх поглядів. 3-й - науково- й дидактично-узагальнюючий (1840-1846). Період узагальнення творчого досвіду (до напруженої педагогічної й наукової діяльності вченого додалося викладання у Головному інженерному й Головному артилерійському училищах (1840), участь у роботі комітету з розробки навчальних планів, програм і конспектів). Цей час характеризувався поєднанням науково-педагогічного й загальнодидактичного напрямів роботи, що певною мірою визначало сферу наукових інтересів М.В. Остроградського. Оскільки педагогічна діяльність набула головного значення, наукова активність ученого була їй підпорядкована. На даному етапі, у результаті цілісного узагальнення набутого досвіду, відбулося визначення й усвідомлення сутності його педагогічної платформи. 4-й - організаційно-педагогічний (1847-1861). Період найбільш повної реалізації творчого потенціалу М.В. Остроградського не лише як талановитого вченого, блискучого лектора, наукового наставника талановитої молоді й корифея вищої школи, а й як організатора педагогічного процесу: його було призначено на посаду головного наглядача за викладанням математичних дисциплін у військово-навчальних закладах (1847) і закладах освіти, що підпорядковувалися відомству шляхів сполучень і громадських будівель (1849). У цей час у змісті діяльності М.В. Остроградського превалювали загальнодидактичний і організаційно-видавничий напрями. На даному етапі відбулося розкриття цілісності дидактичної концепції вченого, у якій світоглядні й діяльнісні, наукові й педагогічні позиції знаходилися в нерозривній єдності.

У другому розділі - “Педагогічна спадщина М.В.Остроградського як наукове поєднання теоретичних ідей і досвіду практичної діяльності” - обґрунтовано зміст і основні напрями педагогічної діяльності вченого, виявлено його дидактичні ідеї, узагальнено досвід їх практичної реалізації. Дослідженням доведено, що педагогічна спадщина М.В. Остроградського включає теоретичний і практичний аспекти. Ретроспективне вивчення наукової літератури (В.І. Антропова, О.М. Боголюбов, А.Т. Григор'ян, М.І. Делоне, С.М. Кіро, О.І. Кропотов, І.А. Марон, Ф.П. Отрадних, Й.Б. Погребисський, Є.Я. Ремез, Й.З. Штокало та ін.) і документальних матеріалів, аналіз змісту педагогічної діяльності вченого за трьома обґрунтованими нами напрямами - науково-педагогічним, загальнодидактичним, організаційно-видавничим - дозволили абстрагувати в кожному з них головні освітні ідеї й розкрити особливості їх упровадження у викладацьку і громадсько-педагогічну практику М.В. Остроградського.

Науково-педагогічна діяльність. У процесі дослідження встановлено, що визначальною рисою педагогічної діяльності вченого є поєднання наукової й освітньо-виховної творчості. Це простежується в усіх видах його науково-педагогічної діяльності, зокрема таких:

1) розробка методології наукового та навчального пізнання. М.В. Остроградський обґрунтував головні принципи раціонального освоєння дійсності: дотримання об'єктивності в пізнанні; визнання домінуючої ролі практики у процесі пізнання; цілісне сприйняття науки й навчальної дисципліни; комплексне поєднання теоретичного і практичного складників пізнання; важливість забезпечення творчої активності особистості в пізнанні;

2) збагачення змісту, методів і форм викладання математичних дисциплін. М.В. Остроградський розробив теоретичний зміст алгебри, варіаційного, диференційного й інтегрального числення, аналітичної геометрії, теоретичної та небесної механіки як навчальних дисциплін, що будувався на принципах науковості й культуровідповідності; логічної послідовності; систематичності; доступності; зв'язку теорії з практикою; історизму наукового знання; цілісної загальнонаукової картини світу; використання виховного потенціалу навчальних дисциплін. Учений на власному прикладі переконував у важливості використання методів, прийомів і форм викладання, що ґрунтуються на врахуванні пізнавальних інтересів, активізації когнітивних, психічних, перцептивних та емоційних процесів (проблемний виклад матеріалу, організація дослідницької діяльності, використання мнемонічного способу запам'ятовування, розв'язання задач прикладного характеру, застосування демонстраційного матеріалу тощо);

3) удосконалення лекторської майстерності. Лекції М.В. Остроградського відрізняли такі характерні особливості: наукова концептуальність; раціональний добір матеріалу; послідовність; суворість логічної побудови; точність і гнучкість висловлювань; оптимальне поєднання наукових термінів та живої мови; наявність інформації, що дає можливість отримати орієнтири для самостійної роботи; наукова цінність для майбутньої спеціальності слухачів;

4) написання підручників і посібників для вищої школи. М.В. Остроградський забезпечив власними навчальними виданнями майже всі наукові дисципліни, що були предметом його викладацької діяльності у вищих навчальних закладах. Характерні особливості цих підручників і посібників: насиченість великим фактичним матеріалом у поєднанні з детальним аналізом та глибокими узагальненнями; цілісність головної думки; новизна наукових підходів; висвітлення теоретичних положень у відповідності до сучасних надбань науки; розкриття історії проблеми; постановка питань, що спонукали замислитися над станом наукової думки та її розвитком; доступність і чітко продумана логічна структура викладу матеріалу; новий методичний супровід; добір і систематизація цікавих прикладів;

5) заснування авторської наукової школи. Методи й форми керівництва вченого науково-дослідною роботою студентів як суб'єктів навчальної діяльності відрізнялися прогресивним характером, різноманітністю, гуманними відносинами в системі “викладач - студент”; активним інтересом й уважним ставленням до роботи самостійно і творчо мислячих студентів; забезпеченням умов для свободи думки; стимулюванням неординарних підходів і нестандартних рішень; демократичним стилем спілкування, використанням великого потенціалу особистого прикладу; оригінальною системою оцінювання.

Загальнодидактична діяльність М.В. Остроградського була пов'язана, по-перше, з розвинутим почуттям громадського обов'язку вченого, по-друге, з власною науковою ініціативою, по-третє, з високою довірою до нього прогресивних кіл суспільства і з виконанням посадових повноважень. Зіставно-порівняльний аналіз архівних і наукових джерел дозволив виділити провідні напрями загальнодидактичної діяльності М.В. Остроградського:

1) оновлення змісту математичної освіти. Робота вченого була спрямована на вирішення таких завдань: піднесення рівня теоретичних знань учнів; приведення змісту освіти у відповідність до результатів наукових досягнень, що відображали дійсність у її різноманітності; використання при визначенні змісту освіти загальнонаукових методів пізнання, що дозволяло давати учням наукове пояснення природних явищ і процесів та застосовувати отримані знання як інструмент подальшого пізнання; включення у дидактичний зміст важливих світоглядних ідей, що наближало учнів до цілісного розуміння й освоєння оточуючої дійсності; усунення нечіткості, нелогічності в побудові навчальних предметів; виокремлення провідних ідей, основних закономірностей і принципів, що пронизують увесь зміст навчальної дисципліни і водночас вилучення другорядного ілюстративного матеріалу; досягнення єдності теоретичного змісту з практичною діяльністю; забезпечення розвивального характеру навчального матеріалу;

2) удосконалення процесу навчання. М.В. Остроградський здійснював, організовував і регулював перебіг навчального процесу відповідно до таких дидактичних вимог: засвоєння знань повинно відбуватися не шляхом примусового, механічного запам'ятовування, а на основі усвідомлення, розуміння, закріплення й використання їх у практичній діяльності; під час викладу нового матеріалу головна увага учнів повинна бути спрямована на провідні ідеї та головні положення; необхідно використовувати методи викладання, що ґрунтуються на активізації психомоторних процесів, урахувати вікові та індивідуальні особливості, активну когнітивну та практичну діяльність; потрібно забезпечувати самостійність у пізнанні; під час засвоєння теоретичних положень слід застосовувати весь спектр дидактичних засобів (наочних, практичних, вербальних);

3) добір і підготовка педагогічних кадрів (як практичне застосування його основних дидактичних ідей у сфері керівництва системою математичної освіти). М.В. Остроградський розробив “Положення про випробування для бажаючих вступити до військово-навчальних закладів викладачами наук, нарисних мистецтв і репетиторами наук та мов” (1852), обґрунтував тематику показових лекцій і дидактичні вимоги до кандидатів на посаду; впроваджував на практиці новаторську систему професійного добору й контролю за діяльністю вчителів, яка включала: іспит з основного й допоміжних предметів при зарахуванні на роботу; показову випробувальну лекцію на визначену тематику, а також систематичну перевірку рівня викладання з боку наставників-наглядачів.

Організаційно-видавнича діяльність М.В. Остроградського зумовлювалася, по-перше, безмежною вірою вченого у величезну перетворюючу силу знань, по-друге, його твердим переконанням у важливості популяризації наукових досягнень заради соціально-економічного прогресу суспільства, по-третє, усвідомленням об'єктивної необхідності забезпечення закладів освіти науковою й навчально-методичною літературою. У результаті проведеного дослідження виділено такі складові організаційно-видавничої діяльності вченого:

1) робота по створенню комплексу підручників для військових навчальних закладів. М.В. Остроградський був ініціатором, керівником і головним редактором значної кількості навчальних видань. Учений виступив автором підручника “Посібник з початкової геометрії у трьох частинах” (1855, 1857, 1860), який можна вважати дидактичним експериментом - він мав новаторський зміст й оригінальний метод аналітичного викладу;

2) рецензування наукової та навчальної літератури. Учений брав активну участь у роботі Комітету Міністерства народної освіти з розгляду навчальних посібників (1850-1856), виступав ініціатором і рецензентом публікацій як вітчизняних, так і іноземних авторів, науковців зі світовим ім'ям (Ж. Валліс, Д. Ері, Л. Пуансо та ін.); 3) сприяння видавничій діяльності молодих авторів і педагогів-практиків. М.В. Остроградський активно залучав до викладацької й наукової діяльності творчу молодь (В.І. Беренс, П.Є. Рощин, Ф.І. Симашко та ін.), постійно підтримував й уважно ставився до її професійного зростання. Характерною рисою його діяльності була повага до вчителів-практиків, що зумовлювалася свідомим прагненням ученого досягти єдності теорії і практики в навчальному процесі.

У результаті вивчення наукової праці М.В. Остроградського “Роздуми про викладання” (1860), написаної у співавторстві з французьким ученим А. Блумом, її аналізу, здійсненого на засадах герменевтичного підходу, що забезпечило адекватне розуміння, трактування й інтерпретацію змісту, було виявлено й систематизовано провідні педагогічні ідеї вченого відповідно до цільового, змістового, стимулюючо-мотиваційного, операційно-діяльнісного, контрольно-регулювального, оцінювально-результативного та компетентнісного компонентів дидактичної системи вченого.

У третьому розділі - “Актуалізація дидактичної концепції і практичної педагогічної діяльності М.В.Остроградського в умовах модернізації освітньої галузі в Україні” - обґрунтовано можливості використання педагогічної спадщини вченого у сучасній освітній практиці. На основі парадигмального підходу, що зумовлює дослідження творчості М.В.Остроградського з позицій виникнення й трансформації концептуальних педагогічних теорій і принципів, установлено розвиток його ідей в основних положеннях державних освітніх документів (Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти та ін.) і в результатах сучасних науково-педагогічних пошуків (В.П. Андрущенко, А.М. Бойко, М.І. Бурда, В.Г. Кремінь, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинська). У дослідженні виявлено освітні погляди вченого, що не втратили своєї актуальності на сучасному етапі розвитку педагогічної науки (обґрунтування пріоритетного значення освіти в еволюції суспільства; визначення джерел і принципів оновлення змісту освіти; прагнення до забезпечення полікультурності й неперервності освіти; ствердження необхідності створення цілісної системи знань з математичних дисциплін та ін.). Аналіз роботи 61 навчально-виховного закладу Полтавської області засвідчив факти творчого використання педагогічних надбань М.В. Остроградського (піднесення пізнавальних інтересів учнів; використання активних методів навчання тощо).

У дослідженні на методологічному, теоретичному та технологічному рівнях обґрунтовано дидактичну концепцію вченого як сукупність, взаємозв'язок і взаємодію його методологічних позицій, що базувалися на принципах науковості й природовідповідності, домінуючої ролі практики в пізнанні, цілісного сприйняття науки й навчальної дисципліни, творчої активності особистості у процесі раціонального освоєння дійсності; теоретичних положень, які відзначалися високим рівнем узагальнень, суспільною значимістю, конструктивністю, прогресивністю, культуровідповідністю, інтеграцією і диференціацією наукового знання й освітніх ідей; методичних здобутків М.В. Остроградського, зумовлених прагненням до єдності теорії і практики, зв'язку з життям та використанням у досвіді широкого спектра методів, форм і видів педагогічної діяльності.

У ході локального експерименту з'ясовано, що у досвіді педагогів-практиків науково-освітні ідеї, результати дидактичних пошуків ученого використовуються не в повному обсязі. Основною причиною такого стану, як показало дослідження, є недостатня обізнаність із педагогічною спадщиною М.В.Остроградського (некомпетентність з цього питання виявлено в 52,9 % респондентів). Це зумовило необхідність розробки і впровадження у зміст професійної підготовки вчителів та післядипломної освіти педагогічних кадрів спецкурсу “Педагогічна спадщина М.В. Остроградського” (34 години), спрямованого на осмислення сучасних проблем педагогічної теорії та практики крізь призму ідей і досвіду діяльності вченого. Мета курсу полягала у вивченні провідних аспектів творчості М.В. Остроградського, розгляді їх у контексті модернізації національної системи освіти. Локальним експериментом було охоплено 180 студентів і 45 учителів загальноосвітніх шкіл. Аналіз результатів експериментальної роботи показав, що опанування курсу сприяло:

1) підвищенню рівня теоретичних знань слухачів (в середньому на 34,3 %);

2) піднесенню зацікавленості та формуванню позитивного ставлення до використання педагогічної спадщини вченого;

3) розширенню знань з історії та теорії педагогіки;

4) усвідомленню головних положень сучасних освітніх документів;

5) розумінню гострих суперечностей педагогічної практики і шляхів їх подолання.

У роботі визначено перспективні напрями впровадження педагогічних ідей та досвіду діяльності вченого в практику загальноосвітніх і вищих шкіл, зокрема:

1) розвиток й актуалізація педагогічних поглядів М.В.Остроградського в сучасних наукових пошуках учених та у досвіді педагогів-практиків;

2) ознайомлення широкої педагогічної громадськості з малодослідженими науково-методичними працями вченого;

3) пропаганда творчих надбань М.В. Остроградського в педагогічних фахових виданнях;

4) дослідження маловідомих фактів життя й діяльності вченого, що розкривають його внесок у розвиток освіти та світової педагогічної думки;

5) публікація одержаних результатів пошукової роботи;

6) вивчення педагогічної спадщини М.В. Остроградського викладачами вищих навчальних закладів, студентами, учителями шкіл з урахуванням досягнень сучасної педагогічної теорії та практики (уведення до навчальних планів і програм педагогічних навчальних закладів усіх рівнів акредитації та закладів післядипломної освіти спецкурсів з вивчення творчого доробку вченого, включення спецсемінарів з визначеної проблематики в курс педагогіки (розділ “Дидактика”) та в курс методики викладання математики);

7) діагностика результативності творчого використання педагогічних досягнень М.В. Остроградського у практиці сучасних навчальних закладів.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації вперше виявлено й систематизовано провідні педагогічні ідеї, проаналізовано й теоретично узагальнено зміст діяльності М.В. Остроградського в закладах вищої освіти на історичному тлі розвитку вітчизняної науково-педагогічної думки кінця 20-х - початку 60-х рр. ХІХ ст., здійснено актуалізацію творчої спадщини вченого-педагога у контексті модернізації національної системи освіти.

2. Установлено провідні соціально-педагогічні тенденції розвитку науково-педагогічної думки й вищої освіти першої половини ХІХ ст.:

1) посилення протистояння в питаннях організації вищої школи між урядовими органами й передовими колами суспільства;

2) прагнення держави до авторитарно-релігійної спрямованості системи виховання у вищих навчальних закладах;

3) формування утилітарного ставлення держави до вищої освіти й у зв'язку з цим сприяння її становленню;

4) обмеження процесу викладання у вищих закладах освіти вузькими бюрократичними рамками на основі відповідної офіційної документації;

5) зниження професійного рівня викладання у зв'язку з переслідуванням прогресивної педагогічної думки та ін.

3. З'ясовано й охарактеризовано головні чинники формування науково-педагогічного світогляду вченого:

1) родинне виховання та соціальне оточення;

2) система гімназійної та університетської освіти;

3) позитивний приклад університетських наставників;

4) паризьке наукове та навчально-педагогічне середовище;

5) постійне особистісне та професійне самовдосконалення.

4. Виявлено й систематизовано провідні педагогічні ідеї М.В. Остроградського відповідно до таких компонентів його дидактичної системи: цільового (визначення особистісно-соціального характеру мети й завдань освіти), змістового (встановлення співвідношення досягнень науки і змісту освіти, піднесення його виховної функції; забезпечення диференціації та інтеграції знань, єдності фундаментального і прикладного спрямувань освіти), стимулюючо-мотиваційного (формування пізнавального інтересу як основного мотиву навчальної діяльності), операційно-діяльнісного (дослідження теоретичних основ організації пізнавальної діяльності, визначення ланок засвоєння знань), контрольно-регулювального (обґрунтування характеру, видів і форм контролю), оцінювально-результативного (пошуки стандарту освіти, її якісних і кількісних показників), компетентнісного (окреслення професійних характеристик учителя).

5. Обґрунтовано дидактичну концепцію М.В. Остроградського як сукупність, взаємозв'язок і взаємодію таких складових: по-перше, методологічних позицій ученого, що базувалися на принципах науковості й природовідповідності, домінуючої ролі практики в пізнанні, цілісного сприйняття науки й навчальної дисципліни, творчої активності особистості у процесі раціонального освоєння дійсності; по-друге, його теоретичних положень, які відзначалися високим рівнем узагальнень, суспільною значимістю, конструктивністю, прогресивністю, культуровідповідністю, інтеграцією і диференціацією наукового знання й освітніх ідей; по-третє, методичних здобутків М.В. Остроградського, зумовлених прагненням до єдності теорії і практики, зв'язку з життям та використанням у досвіді широкого спектра методів, прийомів, форм і видів педагогічної діяльності (оригінальної системи перевірки та оцінювання знань, унаочненого узагальнення, мнемонічного запам'ятовування та ін.).

6. Розкрито зміст і визначено основні напрями педагогічної діяльності вченого:

1) науково-педагогічний,

2) загальнодидактичний,

3) організаційно-видавничий. Науково-педагогічна діяльність М.В. Остроградського виявилася: у розробці методології наукового та навчального пізнання; у збагаченні змісту, методів і форм викладання математичних дисциплін; в удосконаленні лекторської майстерності; у написанні підручників і посібників для вищої школи; у заснуванні авторської наукової школи. Загальнодидактичний напрям діяльності вченого полягав у його участі в здісненні прогресивних реформ у таких напрямах: оновлення змісту освіти, вдосконалення навчального процесу, добір і підготовка педагогічних кадрів, що сприяло практичному застосуванню дидактичного доробку вченого. Організаційно-видавнича діяльність М.В. Остроградського включала: створення комплексу підручників для військових навчальних закладів; рецензування наукової та навчальної літератури; сприяння видавничій діяльності молодих авторів і педагогів-практиків.

7. Розроблено наукову періодизацію педагогічної діяльності вченого (на ґрунті дослідження творчо-біографічних, соціально-педагогічних, історично-хронологічних факторів). Виявлено й охарактеризовано чотири її етапи: І - пошуково-пропедевтичний (1826-1831), ІІ - науково-педагогічний (1832-1839), ІІІ - науково- й дидактично-узагальнюючий (1840-1846), ІV - організаційно-педагогічний (1847-1861).

8. Проаналізовано та науково узагальнено досвід практичної педагогічної діяльності М.В. Остроградського на кафедрах вищих навчальних закладів: Паризький колеж Генріха ІV (1826-1828), Морський кадетський корпус (1828-1860), Інститут корпусу інженерів шляхів сполучення (1832-1860), Головний педагогічний інститут (1832-1859), Головне артилерійське і Головне інженерне училища (1840-1860); у державних структурах управління системою освіти (Навчальний комітет Генерального штабу військових навчальних закладів, Комітет Міністерства народної освіти з рецензування навчальних посібників); у громадських освітніх інституціях (приватний комітет з удосконалення навчальних планів, програм і конспектів; науково-педагогічне об'єднання молодих викладачів), що засвідчило взаємозумовленість його великих наукових здобутків і високого рівня науково-педагогічної кваліфікації.

9. Здійснено актуалізацію творчої спадщини М.В. Остроградського в контексті модернізації національної системи освіти:

1) установлено прогресивний характер і доцільність розвитку ідей ученого в сучасних державних і освітніх документах, результатах сучасних науково-педагогічних досліджень;

2) виявлено інноваційні ідеї і новаторський досвід діяльності М.В. Остроградського, що заслуговують на подальше вивчення й упровадження в практику, передусім, дидактичні узагальнення й висновки щодо оновлення змісту освіти і вдосконалення навчального процесу;

3) з'ясовано факти творчого використання педагогічних надбань ученого в роботі вчителів початкової, основної та старшої загальноосвітньої школи (добір і структурування навчального матеріалу на засадах інтеграції та диференціації наукового знання; піднесення пізнавальних інтересів учнів; використання активних методів навчання тощо);