Класична греко-римська міфологія та культура в системі шкільної історичної освіти

Установлено, що питання розвитку історичної класичної освіти вперше розглянув і об'єктивно проаналізував у ХХ столітті за кордоном український учений С. Сірополко. Аналіз його праць підтвердив правомірність гіпотези про зародження й розвиток інститутів системи класичної освіти в Україні, які випереджали Росію ще з 1570-х років. С. Сірополко відзначав особливу важливість глибокого вивчення античності в усіх її напрямках -- у міфології, історії, мистецтві, у вивченні стародавніх мов.

На підставі проведеного в дисертаційному дослідженні історико-педагогічного аналізу наукової літератури було встановлено, що Петербурзька Академія наук стала alma mater стародавньої історії в Росії та Україні. Академічну кафедру стародавньої історії було засновано серед перших. Її завідувачем був Г. Байєр -- “антиквітетів професор”. З його ім'ям пов'язують початок виникнення й розвитку вітчизняного сходознавства та антикознавства. Дослідження свідчать, що з середини ХVIII століття центром з підготовки викладацьких кадрів науки про античність для середньої й вищої шкіл стає Московський університет.

Проведені дослідження дають підстави стверджувати, що на початку другої половини ХVIII століття склалися основні засоби навчання, визначився зміст навчальних курсів. Античну історію та античну міфологію в класичній гімназії й університеті вивчали як самостійні та важливі історичні предмети.

У дисертації представлено внесок перших вітчизняних викладачів -- професорів з античної історії та міфології для гімназії та університету - у вітчизняну освіту. Серед них: професор Н. Попівський -- перекладач Горація; П. Веніамінов -- викладач стародавніх мов визнаний знавець латини; І. Урбанський -- автор грецької граматики; М. Попов -- перший вітчизняний професор історії, магістр філософії та вільних наук, з 1759 р. -- викладач риторики, піїтики, міфології, тлумач класичних авторів, грецької мови та історії; колишній гімназист П. Соймонов -- викладач міфології; Є. Булатницький -- випускник університету, з 1760 року викладач міфології в Академії мистецтв; О. Кобилянський -- викладач історії в Кадетському корпусі; Г. Комов -- викладач історії в гімназії тощо.

У контексті проблеми висвітлено діяльність міністрів народної освіти, вихідців з України, П. Завадовського й А. Розумовського як одних з перших організаторів системи класичної освіти та вивчення античності. Проаналізовано університетські й гімназійні статути з позицій визначення в них місця та рівня викладання класичних дисциплін. Уперше представлено з позитивного боку діяльність міністра народної освіти С. Уварова, який перебував на цьому посту з 1834 до 1849 року, одного з найбільш освічених людей свого часу, прихильника ідей класичної освіти. В радянські часи діяльність названих і всіх інших з дореволюційних міністрів народної освіти не було об'єктивно досліджено. Саме за цього міністра було завершено підготовку навчальних програм на основі класичної освіти.

Проаналізувавши питання, можемо стверджувати, що І. Альошинцев у монографії “История гимназического образования в России”, опублікованій у 1912 році до столітнього ювілею Міністерства народної освіти, допустився значних помилок у розумінні багатьох історичних понять, через що в радянський та пострадянський часи у вітчизняній історії педагогіки склалося з самого початку неправильне й упереджене ставлення і трактування сутності теорії та практики класичної освіти, розуміння ролі й значення засвоєння класичних мов з першоджерел античної міфології для інтелектуального розвитку й досягнення тілесної та духовної досконалості памолоді.

Негативне ставлення до гімназій як елітарних навчальних закладів для багатих та до класицизму ще більш різко проявилося після революції 1917 року. Це й стало в радянські часи основою для повної відмови від класичної системи освіти. Сучасне дослідження та осмислення історичного досвіду розвитку історичної, освіти співвідношення класичного й реального доводить, що на всіх етапах розвитку цієї системи ставлення вчених до неї було суперечливим, найчастіше помилковим або просто безграмотним.

У дисертації досліджено й визначено провідне місце античної культури й міфології в структурі навчальних предметів класичної гімназії ХІХ століття.

У третьому розділі -- “Розвиток історичної та історико-педагогічної думки з проблем класичної греко-римської міфології та культури у ХVІІІ - ХIХ століттях” -- розкрито процес розбудови наукової історичної та науково-методичної літератури з античної історії, міфології та культури, класичних старожитностей, що стало предметом спеціального пошуку, аналізу й систематизації; проаналізовано проблеми структури, змісту й методики викладання всесвітньої історії в працях провідних вітчизняних педагогів та вчених істориків- антикознавців; відзначено якісні зміни у висвітленні питання вивчення античності в системі шкільної освіти, що сталися в останню третину XIX століття.

Вдалося розшукати, проаналізувати і ввести в науковий обіг майже 300 спеціальних монографій, навчальних книг, методичних посібників (керівництв), підручників з світової історії й античності для гімназистів та студентів. Аналіз змісту цих підручників (керівництв) а також творів із “класичних авторів, рекомендованих для гімназистів та студентів університету”, виявив стійку тенденцію розвитку навчальної літератури, завдяки чому учні мали можливість отримати фундаментальну підготовку, познайомитися з творами всіх найліпших представників античної традиції. Це був період найбільш повного й глибокого вивчення античності (історії, міфології, літератури, культури та мистецтва) у вітчизняних гімназіях та університетах.

Аналіз літератури та джерел дає підстави стверджувати, що авторами всіх підручників були вчителі, викладачі гімназій та провідні професори, академіки. Ці підручники умовно розділили на три групи. Перша - це ті, які створили відомі на той час науковці -- академіки та професори історії -- П. Аландський, Р. Віппер, П. Виноградов, Т. Грановський, М. Грушевський, М. Драгоманов, Ф. Зелінський, Д. Іловайський, І. Кайданов, М. Кареєв, Ю. Кулаковський, М. Куторга, П. Леонтьєв, П. Мілюков, М. Петров, М. Ростовцев, Є. Смарагдов, О. Трачевський, В. Шульгін, Ф. Успенський та ін.

Друга, найчисленніша - підручники, які підготували вчителі, викладачі гімназій та ліцеїв, а також інспектори, чиновники Міністерства народної освіти, створили на основі багаторічного практичного досвіду викладання історії класичних старожитностей, аналізу зарубіжної стародавньої літератури та історичних джерел. Серед них варто назвати таких педагогів, як І. Беллярмінов, Г. Відеман, М. Виноградов, Є. Ветняк, М. Георгієвський, Я. Гуревич, О. Добринін, С. Зенченко, М. Зуєв, К. Іванов, А. Йордан, І. Карлов, Є. Крилов, П. Кумський, І. Содомський, О. Цвєтков, та ін.

Окремо виділимо підручники, створені в Україні. Цілком імовірно, що авторів цих підручників буде названо у вітчизняній історії педагогіки, методики та історії вивчення антикознавства вперше. Це П. Аландський (Київ), П. Брамсон, Б. Варнеке, Н. Вахнянин (Львів), Г. Фон Гаазе, Н. Знойко (Одеса), К. Земберг, В. Ільницький, П. Колего, Ю. Кулаківський, В. Метельський (Павлоград), М. Петров (Харків), Б. Павлович (Одеса), М. Ростовцев (Київ, Санкт-Петербург), І. Семенов (Ніжин), Н. Тумасов (Київ), О. Трачевський (Одеса), Леся Українка (Київ), Ф. Успенський (Одеса). Аналіз цих праць свідчить, що підручники вітчизняних авторів не були сліпим копіюванням зарубіжних аналогів, а були самостійними, оригінальними, яскравими за своєю побудовою та змістом працями, що не втратили своєї актуальності й досі.

Серед найкращих виділимо завідувача кафедрою всесвітньої історії Харківського університету М. Петрова, автора найбільш відомого та популярного підручника з історії стародавньої Греції і Риму для студентів та гімназистів, його було удостоєно найвищої нагороди Імператорської Академії наук -- премії Петра Великого. Це був майже єдиний випадок, коли таку високу нагороду отримав наш співвітчизник за створення підручника. За своєю структурою та змістом, авторськими науковими коментарями та поясненнями він не втратив актуальності й нині. Це був перший підручник, в якому автор слов'янин, українець з походження, висловив національний погляд на події світової давнини, дуже вдало й науково коректно представив історію слов'янських народів, відвів їй належне місце у світовому історичному процесі. М. Петрову вдалося показати розвиток бурхливих історичних подій, не змішуючи їх із політикою та національними інтересами. Підручник було створено завдяки аналізу, перекладу та відбору інформації з великої кількості іноземних історичних джерел, наукових монографічних видань, виданих на той час у Європі мовою оригіналів. Майже всі вітчизняні науковці, викладачі, автори підручників з історії Стародавньої Греції та Риму того часу вільно володіли мовами, перекладали та використовували у своїх підручниках інформацію про новітні досягнення в європейському антикознавстві.

У результаті проведеного аналізу джерел у дисертації обґрунтовано висновок, що з другої половини ХVІІІ століття у створенні вітчизняної навчальної літератури з античної історії та міфології існувало кілька методичних підходів. Перший можна назвати класичним. Він передбачав структурну побудову за розділами, главами, параграфами. Назви давалися лише главам та розділам, а параграфи були невеликі за обсягом і заголовків не мали. Глава могла містити до 10 -15 параграфів залежно від складності та обсягу матеріалу. Другий підхід передбачав запитально-відповідальну форму подачі навчального матеріалу.

У другій половині ХІХ століття склалася певна тенденція у структурній та змістовній побудові підручників. Офіційно вони ділилися на керівництва й посібники, серед яких, у свою чергу, були рекомендовані, схвалені, допущені цензурою. Основний текст у дореволюційних виданнях з історії Греції та Риму, як правило, мав великий об'єм -- від 250 до 400 сторінок і був насичений великою кількістю різноманітних подій, фактів, подробиць, тому іноді він є тільки інструктивно-методичним матеріалом.

У ХVІІІ -- першій половині ХІХ століття підручники ілюстрували досить рідко. Інтерес до наочності як важливої структурної, змістовної й методичної складової з'явився в останній третині ХІХ століття, відтоді в підручниках стали друкувати фотографії, малюнки та схеми.

Встановлено, що всі підручники мали зміст, передмову як форму вираження свого ставлення до керівництва, а також давали наукові роз'яснення і коментарі, вступ, що містив, як правило, коментарі до загальноісторичних питань, визначення головних історичних понять і періодизацію, а також рекомендації з вивчення предмета. Основний текст поділявся на розділи, а ті - на 2-5 глав. Глави розбивалися на параграфи, іноді в кінці параграфів напівжирним шрифтом виділялися висновки. Так само виділялися термін та визначення, використовували мало такий методичний прийом, як вправи, завданя, запитання, гру.

Отже, в кожному навчальному посібнику або підручнику можна виділити два основні структурні компоненти: текст -- головний носій інформації та ілюстрації або схеми, що його пояснюють. У підручниках, виданих у ХVІІІ і ХІХ століттях, у кінці глав висновків чи короткого огляду змісту не було.

В ході аналізу й систематизації навчальної літератури було встановлено основні типи навчальних видань: 1) керівництво з “Історії Стародавнього світу”; 2) окремі самостійні керівництва з “Історії Стародавньої Греції та Риму” та підручники “Історія Стародавньої Греції” та “Історія Стародавнього Риму”; 3) атласи карт та ілюстрацій (в основному переклади); 4) книги для читання з “Історії Стародавнього світу” (одиничні видання); 5) книги-завдання, питальники, видавалися вкрай рідко; 6) спеціальні видання російською, латинською та грецькою мовами, побудовані на міфологічних сюжетах; 7) словники з класичних старожитностей (у ХVІІІ - ХIХ ст.) перекладали й видавали тільки зарубіжні, вітчизняних аналогів розшукати не вдалося; 8) “Антична міфологія”, “Історія античної культури”, “Історія античної релігії, мистецтва” видавали окремо як самостійні керівництва і навчальні посібники; 9) “Методика викладання історії” (за весь період було опубліковано кілька книг).

За результатами пошуку та аналізу навчальної літератури було встановлено таку загальну тенденцію: з ХVІІІ  -- і до початку ХХ століття у країні створені підручники зі стародавньої історії Міністерство народної освіти офіційно не затверджувало, хоча вони обов'язково проходили цензуру. Для кожного курсу вчитель мав можливість використовувати кілька підручників, що складалися відповідно до програми Міністерства народної освіти, а також і власним. Підручники, як правило, створював однин автор, зрідка кілька. Виявлено, що основною вадою всіх історичних керівництв, виданих у ХVІІІ -- першій половині ХІХ століття, можна вважати їхню дидактичну й методичну недосконалість.

У четвертому розділі -- “Вивчення класичної греко-римської міфології та культури в другій половині XIX -- початку ХХ століття у вітчизняній школі” -- представлено й розкрито науково-педагогічні концепції провідних учених та перспективи розвитку антикознавства в історичній освіті за означений період. Проаналізовано процес створення наукових шкіл, навчальної шкільної літератури з античної міфології, яку вивчали у вищій школі, а також розглянуто класичну греко-римську міфологію та культуру у змісті шкільних історичних підручників.

Представлено діяльність та науково-педагогічну концепцію і спадщину академіка Ф. Зелінського, аналізуються можливості її використання у сучасній системі шкільної історичної освіти. Ф. Зелінський розробив навчальний курс для гімназистів випускних класів. У навчальному посібнику “Стародавній світ і ми” він дав усебічне теоретичне та практичне обґрунтування доцільності й важливості впровадження цієї дисципліни в систему шкільної освіти. Починаючи з 1890 року, яскраво проявився його талант як ученого, педагога й популяризатора науки про античність. Науково й педагогічно аргументуючи, він уперше не тільки в нашій країні, а й серед багатьох європейських країн запропонував системно вивчати і популяризувати історію античної культури та міфологію в шкільній історичній освіті, написав майже 800 наукових праць -- монографій, статей, підручників. Ф. Зелінський переклав з давньогрецької всього Софокла.

Ф. Зелінського визнали своїм почесним дійсним членом майже всі європейські національні академії наук, багато всесвітньо відомих в Європі науковців у ХХ столітті вважали його своїм учителем. Протягом ХХ століття в Україні та Росії він залишався невідомим, його було заборонено вивчати й цитувати, через те що він разом зі своїм учнем, академіком М. Ростовцевим, уперше переклав з німецької мови російською твори Ф. Ніцше.

Ф. Зелінський та М. Ростовцев стали засновниками наукових шкіл і напрямів у вітчизняній та світовій історичній науці, антикознавстві, а також засновниками Всеросійського товариства педагогіки та класичної філології з філією у Києві. Дослідженням встановлено, що в Україні за радянських часів їх було звинувачено у зрадництві, фашизмі та багатьох інших гріхах, “спеціально забуто”. Сучасні європейські та світові науковці їх визнають як учених-класиків ХХ століття.

У розділі розкрито й проаналізовано педагогічну діяльність і спадщину вітчизняних істориків-антикознавців -- учених, професорів, академіків та просто відомих викладачів гімназій, що були авторами підручників за означений період, а саме: М. Кареєва, Р. Віппера, П. Мілюкова, С. Волконського, Б. Варнеке, Я. Гуревича, К. Іванова, К. Добриніна. Скажімо, у 1896-1911 роках академік М. Кареєв створив і видав навчальні програми для самоосвіти та всесвітньої стародавньої історії, підручники для вищої й середньої шкіл; при Санкт-Петербурзькому університеті.

Проведені дослідження дають підстави стверджувати, що підручники М. Кареєва з історії стародавньої Греції та Риму відрізняються зовсім іншим підходом до висвітлення античної історії, культури та міфології. Він одним з перших здійснив порівняльний аналіз цивілізацій Сходу та античного світу, зосередив увагу на зображенні характеру античного світосприйняття, аналізував прогресивні здобутки стародавньої історії, подав власне визначення гуманізму, античної культури, традиції, причин падіння античного світу. Його підручники відрізняються від багатьох яскравою, легкою, афористичною мовою, оригінальними зауваженнями, поясненнями. В жодному із сучасних шкільних та вузівських підручників з історії стародавнього світу ми не зустрінемо подібних розмірковувань. Античність як предмет викладання, вивчення завжди була у центрі уваги М. Кареєва та його наукових інтересів. Науковий та педагогічний феномен академіка М. Кареєва полягає в тому, що всі його підручники користувалися великим успіхом як в нашій країні так і за її межами. Його праці перевидавали майже всіма європейськими мовами десятки разів. Він був знаним та відомим у Європі науковцем, першим вітчизняним “історико-педагогічним” посланцем за кордоном на початку ХХ століття.

Академіки М. Ростовцев і П. Мілюков, професор С. Волконський на початку ХХ століття були змушені емігрувати і продовжити свої наукові розвідки за кордоном. Вони також починали як вчителі гімназії, стали авторами шкільних історичних підручників, а пізніше стали всесвітньо відомими вченими, істориками, педагогами.

Проведений аналіз свідчить, що підручники М. Ростовцева з історії культури та економічного розвитку давнього Риму й досі за кордоном вважаються класичними, як і інші його наукові праці. Сучасні дослідники вважають, що його праці мають велике світове значення та надають потужні імпульси для розвитку нових ідей.

С. Волконський також став всесвітньо відомою у наукових колах особистістю як новатор, який створив наукову школу, що отримала світове визнання. Він створив нову академічну спеціальність “театрознавство”, яку вивчають у всіх вищих та середніх спеціальних навчальних закладах світу, а також підручники з історії світової культури.

Вперше у вітчизняній історії педагогіки представлено та розкрито таку яскраву особистість, науковця та педагога-антикознавця як Б. Варнеке, нашого співвітчизника -- професора кафедри класичної філології Новоросійського університету. На початку ХХ століття він спеціально виїжджав за кордон з метою вивчення педагогічного досвіду викладання класичних дисциплін у європейських гімназіях та університетах. Отже, Б. Варнеке першим у вітчизняному антикознавстві та педагогіці поставив питання про доцільність створення спеціального підручника з історії античного і вітчизняного театру. Підготовка цих підручників принесла йому європейську славу. На жаль, у подальший час його праці не вивчали. Трагічно склалося його життя як ворога народу, якого було реабілітовано лише посмертно.

Встановлено єдність поглядів цих науковців щодо підходів до оцінки розвитку теорії й практики класичної освіти та спеціального вивчення античної міфології. Усі вони зазначали, що гімназія прищеплювала особливе ставлення та зацікавленість ними у першу чергу до класичних мов і таких дисциплін, як антична міфологія, література, історія, культура. Кожен з учених у своїх підручниках та наукових працях дав особисте бачення проблеми і тлумачення доцільності й важливості класичної освіти. Вони були авторами концепцій подальшого розвитку вітчизняної історичної, гуманітарної освіти, в якій історія, культура і міфологія античності розглядались як першооснова розвитку всебічної освіченості та вихованості.

Їхній творчий педагогічний спадок -- це вже перевірений часом і власною практикою, теоретично узагальнений, систематизований результат педагогічного експерименту у вивченні античної цивілізації.

У п'ятому розділі -- “Місце і значення античної культури в дисциплінах історичного циклу в загальноосвітній школі (1920-і -- початок 80-х років ХХ століття)” - у історико-педагогічному ракурсі розглядається процес розробки перших радянських програм та навчальної літератури з історії стародавнього світу (1920-ті - початок 40-х років ХХ ст); розкрито питання історії розвитку методичної думки та методики викладання історії стародавнього світу в працях радянських учених-істориків та педагогів (30_ті - початок 50-х років ХХ ст.); визначено нові теоретичні підходи до вивчення всесвітньої історії, які склалися (на початку 60-х - у середині 80_х років ХХ ст.), а також визначено нові тенденції, які склалися у системі викладання античної міфології та культури у 80-ті роки ХХ ст. Висвітлюються та аналізуються ключові моменти в історії розвитку та змінах соціально-політичної обстановки, що призвели до кардинальних змін у постановці та організації системи шкільної історичної освіти в країні.

Встановлено, що історичні події жовтня 1917 року круто змінили хід і сутність всього вітчизняного освітнього процесу. Повна відмова від системи класичної гімназійної та університетської освіти призвела до докорінних змін у структурі й змісті дисциплін історичного циклу, в яких для історії стародавнього світу не було місця. Новостворені педагогічні інститути й освітні організації країни в 20-ті -- 30-ті роки ХХ століття зовсім відмовилися від віками нагромадженого педагогічного досвіду викладання історичних, зокрема класичних, дисциплін і спеціального вивчення античної міфології та культури.

Було заборонено використання всіх дореволюційних наукових видань, монографій, історичних підручників, керівництв, наукової та словниково-довідкової історичної літератури, що була в арсеналі великої кількості гімназійних, громадських та університетських бібліотек країни і становила сотні варіантів авторських самостійних оригінальних підручників вітчизняних і перекладних зарубіжних авторів. Національній історичній, історико-педагогічній і методичній наукам було завдано значної шкоди. Було знищено велику кількість унікальних наукових праць та підручників як всесвітньо відомих авторів, так і вітчизняних істориків-педагогів, методистів, практиків.

У процесі дослідження нами доведено, що більшість історичних керівництв, навчальних посібників з античної міфології, історії та культури було знищено.

Відбудова шкільних історичних курсів та дисциплін в країні розпочалася лише у 1932-1934 роках ХХ століття. У другій половині 30-х років були створені нові навчальні програми і нові підручники з історії стародавнього світу. Антична міфологія та культура спеціально вже не вивчалася. Перші радянські підручники з історії стародавнього світу були написані С. Ковальовим, С. Лозинським, М. Никільським, О. Мішуліним. Питання античної міфології у них розглядали з класових позицій. Дидактичний матеріал про життя давніх греків та римлян було викривлено і подано так, щоб викликати ненависть у молодого читача до рабовласників та класових ворогів пролетаріату.

У цей час було розпочато видання масовим тиражем дитячої та юнацької літератури, вперше побачили світ у радянський час “Міфи Давньої Греції та Риму” М. Куна. Протягом 30-х  -- кінця 80-х років ХХ ст. ця книга витримала десятки перевидань, залишаючись майже єдиним джерелом інформації для школярів з питань античної міфології та культури.

Новою віхою у розвитку теорії та методики викладання історії стародавнього світу в означений період стала розробка перших навчально-методичних видань за радянські часи таких авторів, які: Г. Косова, А. Кролюницький, К. Наякшин, М. Покотило, В. Струве, В. Угланов, В. Шевченко. Їхні праці суттєво збагатили зазначений напрям, були присвячені розвитку найбільш вдалих методів викладання та вивчення стародавньої історії. Тож питання античної міфології та культури в цих виданнях спеціально не розглядалися.

Доведено, що на початку 60-х -- середині 80-х років у системі вивчення та викладання історії стародавнього світу в середній та вищій школах сталися кардинальні зміни, розпочався новий етап у дослідженні актуальних проблем антикознавства.

На підставі проведеного історіографічного аналізу джерел, наукових праць можна стверджувати, що головними науковими досягненнями в галузі вивчення античності цього періоду стали: розробка наукової марксистсько-ленінської концепції давньогрецької, римської історії як конкретно-історичного варіанту розвитку рабовласницької формації та створення на цій концептуальній засаді досліджень з найважливіших проблем -- історії рабства та історії полісу. Автори нових досліджень, як правило, не зупинялися на висвітленні специфічних питань розвитку давньогрецької культури -- міфології, релігії, розвитку театру, архітектури, спорту, духовного розвитку, філософії, побуту тощо.

З середини 60-х років в усіх школах СРСР починають навчати історії стародавнього світу за новим підручником Ф. Коровкіна, який став єдиним і головним для всієї країни майже до середини 90-х рр. ХХ століття і витримав десятки перевидань. Змістовно підручник Ф. Коровкіна відрізнявся від своїх попередників тим, що в ньому ширше була представлена новітня наукова інформація з археологічних розвідок. Його було ілюстровано кольоровими малюнками, картами, схемами, але ідеологічно він залишився на рівні своїх попередників. Науковою та методичною новизною у підручнику можемо вважати введення у зміст нових документів, таблиць, схем, питань, завдань, а також розподіл змісту тексту на параграфи та уроки. Розроблені Ф. Коровкіним методичні вимоги до змісту підручника були у подальшому розвинуті та доповнені Г. Донським -- автором підручників з історії середніх віків. Саме він уперше дослідив теоретично та практично розв'язав у своєму підручнику проблему висвітлення історичних фактів, понять.

На підставі аналізу можна стверджувати, що багато питань методичного та змістовного характеру, які розробляли Ф. Коровкін та Г. Донський, не втратили своєї актуальності і в наші дні. Однак сьогодні вже ніяк не можна погодитися з тим, що головна мета вивчення історії стародавнього світу полягає у комуністичному вихованні, а головне завдання історії  -- формування знань про формації тощо. У дисертації проаналізовано також науково-методичні погляди Ф. Коровкіна стосовно діяльності та науково-педагогічної спадщини дореволюційних педагогів-істориків, авторів гімназійних підручників і доведено, що в різні часи він висловлював явно протилежні думки, залежно від політичної ситуації, яка була в країні на той час.

За результатами аналізу наукових поглядів та практичного досвіду провідних учених-істориків, педагогів 60-х -- 80-х років ХХ століття, таких як О. Білецький, Я. Боровський, С. Лур'є, О. Лосєв, С. Радциг і інших, доведено на численних прикладах, наукових висновках та висловах, що відмова від системного вивчення в школі античної історії, міфології та культури як самостійної історичної дисципліни розглядалася ними як непоправна втрата у справі розвитку історичної освіти і всебічного виховання високо розвинутої особистості.

У шостому розділі -- “Актуальні проблеми шкільної історичної освіти на межі ХХ -- ХХI століть” висвітлено та проаналізовано якісні зміни, що сталися в історії сучасної системи шкільної історичної освіти; представлено античність як предмет спеціального вивчення в сучасних історико-педагогічних концепціях та дискусіях і науковців, які відбувалися в Україні та за кордоном у 90-х роках ХХ століття; визначено загальнопедагогічні питання, пов'язані з вивченням античності в загальноосвітній школі.

Проаналізовано сучасні процеси розроблення парадигми шкільної історичної освіти. Розкрито процес відродження класичних гімназій в Україні та країнах стратегічних партнерах -- Росії й Польщі; схарактеризовано новостворені підручники, навчальні посібники з історії стародавнього світу, класичної греко-римської міфології, історії та культури. Cьогодні в Україні йде бурхливий процес оновлення шкільної історичної освіти.

Результати теоретичного аналізу сучасної навчальної літератури з всесвітньої історії для середньої школи, створеної в Росії та Польщі за останнє десятиліття, дозволяють стверджувати, що у системах шкільної історичної освіти Росії та Польщі -- країн стратегічних партнерів України -- сталися кардинальні зрушення у вивченні розділів всесвітньої історії, зокрема античності. Якісно змінилися підходи та концепція історичної шкільної освіти в Росії. Теоретично і практично обґрунтовано і доведено доцільність спеціального і самостійного вивчення античної історії, міфології та культури у шкільних історичних дисциплінах в профільній школі.

З середини 90-х років ХХ століття до сьогодення в Росії та Польщі швидкими темпами набирає розвитку процес відродження навчальних закладів системи класичної освіти з повним набором класичних дисциплін -- латинська мова, сучасні іноземні мови, антична міфологія, історія, культура, мистецтво, література тощо.

Аналіз досліджень провідних учених істориків-антикознавців (В. Біблер, О. Зайцев, Г. Кнабе, О. Кравчук, З. Куб'як, В. Кузищин, О. Неміровський, І. Свенцицька, В. Уколова, Є. Фролов, Н. Трухіна, Г. Томальська та ін.), що обговорювалися на міжнародних конференціях у 80-х -- 90-х роках ХХ століття та в педагогічній пресі щодо вивчення всесвітньої історії та античної культури, дозволяє зробити висновок, що всі вони постійно підкреслювали важливість повернення античної історії, міфології та культури у середню школу як самостійних предметів в системі шкільної історичної і взагалі гуманітарної освіти; вони зауважують, що виросли покоління радянських громадян, у тому числі й наших сучасників, яким належить жити й творити в ХХI столітті, проте які позбавлені освітнього фундаменту загальноєвропейської культури -- знань про античність, що формують і розширюють світогляд, демократичне мислення, дозволяють уявляти цілісну картину світосприйняття, удосконалюють систему загальнолюдських моральних цінностей і понять, виховують людину-гуманіста.

Сьогодні в Україні у спеціальних монографіях, всеукраїнських конференціях постійно обговорюються доповіді вчених і педагогів, що стосуються вирішення актуальних проблем сучасної парадигми історичної шкільної історичної освіти: оновлення її структури і змісту, створення нових дисциплін, нового покоління вітчизняних підручників, розвитку методики вивчення та викладання історичних дисциплін. Однак слід зазначити, що і в моделі шкільної історичної освіти питанням вивчення і викладання античності та дисциплін системи класичної освіти також не приділяється достатньо уваги.

У сьомому розділі -- “Використання історичного досвіду вивчення класичної греко-римської міфології в сучасній загальноосвітній школі “ представлено класичну греко-римську міфологію як складову шкільної історичної освіти, новий навчальний предмет і подано розроблену систему навчання цієї дисципліни у початковій та середній школі; проаналізовано отримані результати навчання за розробленою системою.

Класична греко-римська міфологія була розроблена й пропонувалася до вивчення як самостійна навчальна дисципліна, що несе в собі унікальні можливості впливу на всебічний розвиток особистості.

Вивчення предмета учнями середньої школи гуманітарної праці м. Херсона та Академічного ліцею при Херсонському державному університеті було розпочато у 1991 році і триває.

Було створено 2 моделі організації навчального процесу з вивчення дисципліни “Класична греко-римська міфологія” для учнів початкової школи та учнів 9-10 класу Академічного ліцею старшої середньої школи. До вивчення з 1992 по 2005 роки було залучено 1936 учнів початкової школи та 1044 - учні Академічного ліцею. Для учнів молодшої школи та профільної ліцейської освіти було спеціально розроблено два варіанти навчальної програми, навчальні посібники, історичний словник школяра, які отримали гриф МОН України. Навчальна програма для початкової школи розрахована на три (чотири - для шестиліток) роки навчання. Повний навчальний курс розрахований на 170 навчальних годин. З першого по четвертий класи діти системно один-два рази на тиждень вивчають “Життя та подвиги Геракла”, “Похід аргонавтів за золотим руном”, “Міфи про походження світу та життя олімпійських богів”, “Троянський цикл”, “Одіссея”.

Для учнів 9-10 класів профільної школи ліцею  була розроблена спеціальна навчальна програма, на один рік навчання (1 год. на тиждень). Для учнів молодших класів та ліцеїстів окремо розроблені навчально-методичні вимоги, форми, методи навчання, а також критерії оцінювання навчальних досягнень учнів.

Яскравим показником зацікавленості та бажання вивчати цей предмет в подальшому, а також підтвердженням важливості й доцільності навчання цієї дисципліни стали наукові конкурсні роботи за 2003-2006 роки з античної міфології, ліцеїстів учасників Малої Академії наук, які стали переможцями у міському та обласному конкурсах.

Вивчення предмета проходило у природних умовах, не порушуючи логіки та ходу навчально-виховного процесу. Практика викладання дисципліни свідчить, що проблема вивчення позитивного минулого й сучасного вітчизняного та європейського історико-педагогічного досвіду викладання шкільної всесвітньої історії і спеціально античної історії та міфології ніколи у вітчизняних науково-педагогічних, історичних інститутах не ставилася і не вивчалася, що й зумовило негативні наслідки. Це призвело до слабкого усвідомлення важливості і значення вивчення, розуміння античних міфів, різноманітних історико-міфологічних фактів та подій стародавньої історії як важливого культурного фундаменту та всебічного інтелектуального розвитку людства; усе це спричинило низький рівень історичних знань і формування історичної самосвідомості, розуміння сучасної наукової, міфологічної й образної картини світу. Попередні констатувальні дослідження показали, що результати вивчення класичної греко-римської міфології за створеною системою (навчальними програмами і посібниками) свідчать, що серед опитаних учнів за результатами анкетування лише 15% мали загальне уявлення про античні міфи; 10% мали знання з окремих міфів; у 1% були сформовані творчі вміння; у абсолютної більшості були відсутні системні знання з класичної греко-римської міфології та культури. Ці дані дозволили сформулювати мету, завдання, розробити концепцію системного вивчення класичної греко-римської міфології як предмета сучасної шкільної історичної освіти, скласти програми та створити навчально-методичне забезпечення. Системне вивчення створеної дисципліни передбачало вирішення таких завдань: перевірити на практиці ефективність запропонованої розробленої навчальної програми та посібників до навчальної дисципліни “Класична греко-римська міфологія”, розробити й перевірити рівень навчальних досягнень учнів, провести аналіз отриманих результатів.

У процесі викладання було перевірено ефективність висунутих принципів побудови змісту дисципліни “Класична греко-римська міфологія”, її організаційного і навчально-методичного забезпечення; виявлено динаміку розвитку сформованості якості знань, умінь та навичок учнів у ході вивчення дисципліни. Доведено, що вивчення класичної греко-римської міфології є важливим і необхідним напрямом у справі освіти і виховання сучасної високогуманної та освіченої особистості з демократичним типом мислення, що цей предмет має повне право стати самостійною навчальною дисципліною в сучасній українській загальноосвітній школі. Здійснено обробку, систематизацію і узагальнення одержаних результатів анкетування, тестових завдань з вивчення дисципліни за створеною системою, що дозволяє констатувати: абсолютна більшість учнів, які вивчали цей предмет (100%), висловили бажання системно вивчати міфологію й далі, тоді як більшість учнів, які її не вивчали, не змогли відповісти на поставлені запитання, оскільки вони не мали про нього уявлення. Анкетування серед учнів третіх класів молодшої школи з метою визначення інтересу учнів до різних предметів показало, що в класі, де не вивчали цей предмет, гуманітарні предмети приваблюють 18% респондентів, а там, де вивчали, домінують серед 93% учнів. У першому випадку найпопулярнішим з гуманітарних предметів виявилося читання (16,3%), в другому -- “класична греко-римська міфологія (38,2%) та англійська мова (29,8%). Під час ознайомлення з предметом школярі навчилися усно і письмово, образно, точно, яскраво та емоційно висловлювати свої думки, викладати міф і своє ставлення до нього.

Проведений якісний аналіз знань учнів під час вивчення класичної греко-римської міфології показав, що учні вільно володіють знаннями про античні міфи, крилаті вислови, афоризми, приказки, охоче виконують творчі роботи, перекази та історичні твори на теми міфологічних сюжетів. На практиці було перевірено і встановлено, що рівні психічного розвитку молодших школярів і, відповідно, старшокласників є цілком сприятливі для вивчення й засвоєння дисципліни “Класична греко-римська міфологія” в умовах, що відповідають потребам кожної вікової групи. Аналіз відповідей показує, що антична міфологія і знайомство з шедеврами світового мистецтва допомагають учням глибше і яскравіше пізнавати й бачити красу навколишнього світу, природу, розвивають інтерес до подальшого вивчення неповторного світу стародавньої історії -- міфології -- дитинства людства. Результатами тестових завдань доведено, що отримані знання з класичної греко-римської міфології міцно закріплюються в пам'яті учнів. Нами було розроблено й уточнено критерії та рівні навчальних досягнень окремо для учнів початкових (1-3) і старших класів середньої школи, які вивчали класичну греко-римську міфологію за 12-бальною системою.

ВисновкиВисновки

На підставі результатів проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Класична греко-римська міфологія та культура є фундаментом загальнолюдської освіченості й культури, тому її вивчення як спеціального предмета в системі шкільної історичної освіти важливе й доцільне.

Класичну греко-римську міфологію в системі класичної гімназійної освіти як спеціальний предмет вивчали з ХVІІІ століття в межах дисципліни “класичні старожитності” до початку ХХ століття. Як шкільна історична дисципліна класична греко-римська міфологія має свої давні традиції і її вивчають у всьому світі і нині. Проаналізувавши генезу цього історико-педагогічного й методичного феномену, ми виділили такі періоди його розвитку.

І (ХVІІІ -- перша половина ХІХ ст.) -- становлення системи шкільної історичної та класичної освіти;

ІІ (друга половина ХІХ ст. -- 1916 р.) -- період найінтенсивнішого розвитку у вивченні антикознавства і разом з цим і шкільної історичної освіти;

ІІІ (1917 р. - 20-ті рр. ХХ ст.) - ліквідація класичної освіти і розбудова нової, радянської;

ІV (30-ті -- перша половина 80-х рр. ХХ ст.) -- відновлення викладання всесвітньої та вітчизняної історії в школах, розроблення нових навчальних програм і підручників на принципах марксизму-ленінізму. Класичну греко-римську міфологію та культуру спеціально не вивчали;

V (90-ті рр. -- початок ХХІ ст.) -- період докорінних змін у роки перебудови системи шкільної історичної освіти і розроблення нової концепції розвитку історичної освіти в Українській незалежній державі.

2. Основними дефініціями, пов'язаними з досліджуваним питанням, є історико-міфологічні поняття, визначення. Концептуальні засади, що розкривають специфіку вивчення феномена класичної греко-римської міфології та культури в педагогічній науці, такі:

-- античний міф -- це слово, розповідь про реальні доісторичні, стародавні події й природні явища, які дуже часто мали фантастичну форму в уявленні стародавньої людини;

-- міф -- справжня, стародавня історія в уявленнях людей античної й сучасної епох;

-- сучасна світова наука про порівняльну міфологію та міфологію взагалі налічує декілька сотень визначень міфа;

-- міфологія -- це один з основних засобів світорозуміння та світовідчуття, який допомагає виразити розуміння історичної епохи;

-- міфологія -- це наука про найдавніші, ще донаукові уявлення людей про розвиток релігії, філософії, культури, побуту, мистецтва тощо;

-- міфотворчість - найважливіше явище в історії й культурі кожного народу і людства загалом;

-- антична міфологія дає повний опис моделі світу, розповідає й пояснює причини виникнення найважливіших його складових -- природних і культурних об'єктів, а також розповідає про богів та героїв;

-- сучасний світ є наслідком подій стародавніх часів та справ міфічних героїв, пращурів, богів, відображених десятки тисяч років тому в найдавніших міфах;

-- міфічний час -- це час “першопочатку”, “прачас”, “праісторія”;

-- найважливіша функція міфу, міфічного часу -- відтворення моделей світу, суспільства, прикладу, взірця;

-- класична греко-римська міфологія та культура - це конкретно-історичне явище, історико-педагогічний феномен, система знань, цінностей, відображає світогляд давньогрецького народу, його погляди на освіту, виховання, формування особистості і підготовку її до життя;

-- класична греко-римська міфологія та культура формують цілісне уявлення про феномен “давньогрецького дива”: неперевершені й досі дослідження стародавніх греків в науці, освіті, вихованні, мистецтві та культурі.

3. Класична греко-римська міфологія, починаючи з ХVІІІ століття і до початку ХХ ст., була складовою історичної освіти в системі освіти класичної.

У ХVІІІ столітті цей предмет вивчався як самостійна дисципліна, а з ХІХ століття - у структурі дисципліни “Класичні старожитності” двічі: в молодших класах на початковому рівні та в старших більш поглиблено.

“Класичні старожитності” в сучасному розумінні - предмет “історія стародавнього світу”. В деяких гімназіях і ліцеях у ХІХ столітті окремо вивчали спеціальні курси з античної міфології та історії античної культури і мистецтва.

Увесь досліджуваний період класичну греко-римську міфологію та культуру також вивчали за навчальними текстами мовою оригіналу в курсі таких предметів, як давньогрецька та латинська мови.

Результатом такої освіти було вільне володіння 4-5 іноземними мовами -- стародавніми та новими; глибокі пізнання в європейській, світовій та вітчизняній історії, філософії, літературі, культурі, мистецтві, що максимально наближало особистість до ідеалу всебічно розвинутої й дійової людини -- Homo universale, якою в ХIX столітті вважали людину античної доби, що розвивала свої здібності за законами калокагатії й досягла в тому й досі неперевершених результатів.

4. Передумови вивчення класичної греко-римської міфології та культури можемо простежити з VІ століття до н. е., в час, коли вперше міфи почали систематизувати, описувати й вивчати логографи.

Найважливішими джерелами в системі вивчення класичної греко-римської міфології та культури як навчальної історичної дисципліни є епічні твори Гомера, морально-дидактичні Гесіода, історико-міфологічні твори Акусілая, Гелланіка, всесвітньо відома міфологічна бібліотека Аполлодора, трагелії Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедії Аристофана, байки Езопа, твори Сократа, Платона, Ксенофонта та багатьох інших; матеріали археологічних експедицій, наукові праці Г. Шлімана, А. Еванса, О. Штакельберга, праці відомих науковців у світовому антикознавстві.

5. Теперішнє  відродження класичної освіти на всьому пострадянському просторі і передусім в Україні створює умови для оновлення і вдосконалення змісту сучасної шкільної історичної освіти.

Великий масив історичної, історико-філологічної, культурологічної наукової й навчально-методичної літератури зі стародавньої античної історії, міфології та культури, створеної у ХVІІІ--ХІХ століттях, і нині не втратив своєї наукової, теоретичної, практичної та історико-педагогічної цінності й може бути використаний у шкільній історичній і гуманітарній освіті, тому що ця література містить в собі яскраві і науково важливі факти, події, свідчення, інформацію про різні сфери життя античної цивілізації, ще й досі не використані, не досліджені сучасними педагогами-методистами, дидактами.

6. Класичні дисципліни -- стародавня історія, антична міфологія та культура - на різних етапах розвитку суспільства мали велике значення.

У ХVІІІ--ХІХ століттях у вітчизняних навчальних закладах, гімназіях, ліцеях та університетах активно утверджувалися й розвивалися традиції античної системи освіченості. Це був час глибокого й усебічного вивчення класичної античної літератури, міфології і культури в середніх і вищих вітчизняних навчальних закладах загалом.

У результаті повної відмови від системи класичної освіти після 1917 року в шкільній історичній освіті сталися докорінні зміни, що призвели до вилучення історичних дисциплін взагалі зі структури шкільних навчальних планів, новостворені педагогічні організації країни у 20-40-х роках ХХ століття були змушені повністю відмовитися від віками накопиченого унікального за своїм змістом педагогічного досвіду вивчення й викладання історичних, класичних дисциплін. Через це національній історичній, педагогічній і методичній наукам було завдано колосальної, непоправної шкоди. Виросли покоління радянських громадян, серед них і наші сучасники, яким належить жити й творити у ХХІ столітті, які позбавлені освітнього фундаменту загальнолюдської культури -- знань про античність, що формують світогляд, демократичне мислення, представляють цілісну картину світу, удосконалюють систему загальнолюдських моральних цінностей і понять, виховують людину-гуманіста.

7. Персоналізоване вивчення життєдіяльності й науково-педагогічної спадщини професорів та академіків С. Волконського, Ф. Зелінського, М. Кареєва, Ф. Лосєва, П. Мілюкова, М. Ростовцева та багатьох інших науковців дало можливість розкрити їхню роль у розвитку вітчизняного антикознавства, заснуванні власних наукових шкіл та напрямів у педагогічній діяльності, створенні навчальної літератури з антикознавства, стародавньої історії та культури.

Кожен з учених у своїх підручниках та наукових працях подав особисте бачення проблеми і тлумачення доцільності й важливості класичної освіти. Своїми науковими працями вони заклали фундамент вітчизняної наукової першості. Їхні імена і праці -- це наша наукова гордість “забута”, “розстріляна”, знищена або просто не відома, але затребувана Європою і цілим світом. Подальший розшук, дослідження, публікація й використання їхніх праць та підручників, які в Європі визнані класичними в сучасній шкільній історичній освіті, могли б стати найкращою пам'яткою нашим всесвітньо відомим співвітчизникам.

8. Сучасний стан і перспективи розвитку історичної науки дають підстави для висновоку про певні досягнення в галузі дослідження проблем антикознавства та потребу трансформації цих досягнень у систему шкільної історичної освіти України. Все це створює умови для вивчення класичної греко-римської міфології та культури системно як окремої дисципліни. Її можна викладати у початковій школі в межах шкільного компонента як предмета, який знайомить молодших школярів з усесвітньо відомими античними міфами про життя й подвиги Геракла, Персея, Тесея, похід аргонавтів за золотим руном, про походження світу і справи дивовижних олімпійських богів; у старших класах - з цими самими темами тільки більш поглиблено, як спецдисципліну “класична греко-римська міфологія” профільної школи, а також як спецдисципліна на історичних, філологічних, мистецтвознавчих факультетах вищої школи за спеціально розробленими навчальними програмами та комплектом навчальних посібників.

9. Досвід викладання розробленої дисципліни “Класична греко-римська міфологія”, набутий автором протягом майже 15 років в молодших і старших класах середньої школи, ліцею та на гуманітарних факультетах Херсонського державного університету, свідчить, що сучасне знання класичної греко-римської міфології, культури та мистецтва античного світу в учнів, які не вивчали цей предмет, безсистемні. Навпаки, в учнів, які системно вивчали цей предмет, формується стійкий інтерес до подальшого вивчення дисципліни, поглиблюються наукові уявлення про цілісну картину світу, виробляється наукове бачення історичного й культурного минулого людства. Учні демонструють свою здатність розуміти та аналізувати складні, історичні, філософські питання, які розв'язуються в античних міфах; самі міфи також мають глибокий і багатий за змістом аналітичний історичний матеріал. Це дає змогу зробити висновок про отримання учнями і студентами важливих історико-міфологічних знань і досягнення високого рівня загальної культури, широкої можливості скористатися здобутими знаннями в повсякденному житті -- вживати в активній мові крилаті вислови, приказки та прислів'я, брати за приклад життя античних героїв, які можуть бути взірцем для памолоді (в німецьких школах у ХІХ столітті висіло гасло “Виховуй з себе грека”), здобуті знання в шкільних театральних виставах, у вивченні інших гуманітарних дисциплін.

Усе це актуалізує потребу в застосуванні системної розробки курсів з антикознавства, які б змогли підготувати учнів і студентів до глибокого наукового сприйняття й розуміння всесвітньої та вітчизняної історії, міфології, досягнень загальнолюдської культури; виховати й розвинути стійкий інтерес до розуміння античної культури та сформувати стійку життєву потребу постійного спілкування зі світом прекрасного, розвити їхнє гуманістичне мислення. Цей процес і зумовлює необхідність внесення суттєвих змін у зміст та організацію традиційної шкільної історичної освіти і створення в ній системи вивчення класичної греко-римської міфології.

Спостереження за викладанням створеної системи вивчення класичної міфології в початковій і середній школі дали позитивні результати і уможливили практичну реалізацію цієї системи в умовах сучасного навчального процесу.