Соціально-педагогічна робота з дітьми, які залишилися без опіки батьків

· кандидати в прийомні батьки обовязково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, повязаних із приходом в сімю нового вихованця, опанування соціального статусу - вихователя прийомної дитини;

· прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сімї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сімєю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

· утримання прийомної дитини в сімї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

· сімя отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сімї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обовязки обох сторін.

До осіб, які е потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико-педагогічні вимоги, які певною мірою можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатура батьків розглядається експертними комісіями при органах опіки та піклування, до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування. Як і у випадках оформлення інших форм сімейного утримання, тут також встановлено певні обмеження щодо кандидатів на виховання дітей.

Однією з умов формування доброзичливого клімату в родині з приходом дитини-сироти, встановлення сімейних контактів з усіма її членами є надання письмової згоди усіх неповнолітніх членів сім'ї на влаштування прийомної дитини.

Фінансування на утримання дітей у прийомній сім'ї гарантоване державок). Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Щомісячно виділяються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентаря та обладнання, на культурно-масову роботу, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Порядок створення дитячих будинків сімейного типу та влаштування в них дітей регулюється Постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу».

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського значення АР Крим і міст обласного значення) на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок, з урахуванням результатів навчання, подання відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення.

До дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які мають визначений статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. В першу чергу до дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом.

Дитячий будинок сімейного типу комплектується дітьми протягом дванадцяти місяців з дня створення. Контроль за його комплектуванням здійснює місцева служба у справах дітей.

Кандидати на роль батьків-вихователів мають пройти експертну комісію, до якої входять спеціалісти (психологи, юристи, педагоги, лікарі). Останні оцінюють особистіші якості майбутнього вихователя, його здатність замінити батька не одній, а кільком дітям, як правило, обтяжених вадами розвитку, педагогічно занедбаних, які пережили втрату близьких тощо. Перевага надається сім'ям або одиноким громадянам, які мають досвід виховання дітей чи вже є на даний час опікунами або піклувальниками і сумлінно виконують свої обов'язки.

Батьки-вихователі несуть відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток вихованців. Вони є законними представниками вихованців у всіх органах, установах та організаціях без спеціальних на те повноважень. Батьки-вихователі не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини.

Батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Соціальне супроводження дитячих будинків сімейного типу здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що передбачає надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування дитячого будинку сімейного типу. Соціальне супроводження дитячого будинку сімейного типу здійснюється постійно.

Для здійснення соціального супроводження за дитячим будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який пройшов спеціальну підготовку.

Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному державному утриманні. За дітьми-сиротами зберігається право на майно та житлову площу, яка їм належить, за їх збереження до повноліття дитини несуть відповідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врегулювання покликано полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після досягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою площею.

За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форму такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження

Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. (табл. 1.1.)

Будинок дитини - дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 місяця до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку чи покинули їх напризволяще. Найбільш поширеними причинами залишення дітей матерями є підлітковий вік матері; важкий матеріальний стан родини, безвідповідальне батьківст-во, небажана вагітність. Підставою для відмови від дитини є заява матері, завірена головним лікарем пологового будинку, з визначенням того, що вона не проти того, що дитина буде усиновлена. Дітям, батьки яких невідомі, присвоюють прізвище, ім'я, по батькові і реєструють в органах РАГСу на підставі акта про прийом у будинок. Діти, добровільно віддані у будинок дитини, у будь-який час можуть бути повернуті батькам. Якщо дитину не всиновили, то по досягненні нею трьох років її переводять у дитячий будинок.

Дитячий будинок - державний виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Існує три типи дитячих будинків: дошкільні - для дітей 3-7 років; шкільні - для дітей 7-17 років; змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку. У будинку діти залучаються до різних видів діяльності: пізнавальної, трудової, спортивної, ігрової, побутової тощо. При кожному дитячому будинку діє опікунська рада, в яку входять представники місцевих органів народної освіти, члени педагогічного колективу.

Школа-інтернат для дітей-сиріт - державний навчально-виховний заклад для дітей-сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які потребують допомоги держави через хворобу батьків, втрати з ними зв'язків, позбавлення батьківських прав, в якому діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років.

Переважна більшість дітей, які знаходяться в інтернатних закладах, зазнають різних видів депривації, тобто позбавлення чи обмеження життєво важливих потреб. Втрата батьків або їх від-сутність, особливо в ранньому віці, впливає на психічний розвиток дитини, її характер, волю, фізичний стан та інтелект. Малята, які перебувають у будинку дитини, обмежені в руховій активності, повноцінних емоційних контактах з дорослими, що, у свою чергу, призводить до зростання в них тривожності, емоційної нестабільності, розвитку неадекватних реакцій, а в особливо тяжких випадках, до такого сирітського феномена, як “оспіталізм” - погіршення стану фізичного та психічного здоров'я внаслідок тривалого перебування дитини в ізольованому середовищі.

Результатом психологічної депривації є дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що виявляється в надмірній конфліктності, емоційній нестриманості, агресивних спалахах, під-вищеному конформізмі вихованців інтернатних закладів, прагненні перекласти відповідальність на інших.

Постійне перебування дитини в обмеженому комунікаційному просторі, необхідність постійного дотримання чіткої регламентації часового розпорядку в інтернатному закладі, отримання дитиною необхідного для її життєдіяльності мінімуму знижують формування активного ставлення особистості до життя, провокують схильність до пристосуванства, формування споживацької позиції, не створюють умов для розвитку навичок прийняття самостійних відповідальних рішеньудітей.

Таблица 1.1

Висновок

В Україні кількість дітей, що залишилися без батьківської опіки і піклування, зростає рік за роком, більшість із них потрапляє в різні заклади державної опіки, зокрема, у школи-інтернати. Найбільш прикрим є те, що діти сиротіють при живих батьках. На сьогоднішній день в Україні існує достатня нормативно-правова база щодо захисту дитинства , але не зважаючи на увагу держави до питань попередження соціального сирітства, тенденції до його зростання посилюються, а концепція суспільного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, змінюється досить повільно.

Соціалізація дітей, що утримуються в інтернатних закладах, потребує удосконалення, оскільки її негативні аспекти досить вражаючі, зокрема: відсутність спілкування з біологічними батьками, деформація родинних зв' язків, дефіцит любові, ласки, уваги, звужене коло спілкування, закомплексованість, емоційне незадоволення, відсутність соціальних навичок особистого життя та ін. Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи.

Тому в останні роки все більшої уваги і признання набувають форми опіки, що в науковій літературі визначаються як альтернативні інтернатному утриманню.

Основним напрямком сучасної політики соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є розвиток форм сімейного виховання: усиновлення, опіки (піклування), прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Усиновлення та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаються загальноприйнятими формами влаштування долі дитини-сироти. Поряд з тим набуває розвитку створення нових в історії незалежної України форм виховання дітей: прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Законодавство України гарантує цілу низку пільг та допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, і радує те, що їх перелік поступово збільшується. Але все-таки хочеться зазначити, що не зважаючи на досить значну кількість законів та інших актів, не завжди відбувається їх повне запровадження на практиці. Тому звісно система соціального захисту дітей, позбавлених батьківської опіки потребує свого покращення.

Однією з основних проблемам державної політики соціального захисту дітей-сиріт є недостатнє фінансування державних програм та відсутність фахівців з охорони дитинства.

Гострою проблемою залишається недостатнє інформування суспільства, батьків, вихователів, працівників соціальних служб, самих дітей про вже прийняті і діючі нормативні акти в сфері захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування. Необхідна прозорість роботи всіх органів, які займаються проблемами усиновлення, опіки та піклування.

Основними шляхами оптимізації соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є:

проведення профілактичних заходів щодо попередження виходу дитини із сім'ї та заходів щодо запобігання безпритульності й бездоглядності серед дітей;

реформування закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою якнайкращого забезпечення права дитини на розвиток;

створення розгалуженої системи спеціалізованих служб підтримки сімей у кризових ситуаціях;

посилення відповідальності посадових осіб, опікунів та піклувальників з питань соціально-правового захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

удосконалення системи підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів для роботи з дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування.

За сучасних умов проблеми сирітства можуть бути вирішені лише шляхом об'єднання зусиль різних соціальних, корекційно-реабілітаційних служб і громадських організацій. Велика відповідальність лежить на педагогічному колективі дитячого закладу для сиріт. Психологи, педагоги-дефектологи, вихователі, медичні працівники стають першими і, можливо, єдиними особистостями, які створюють і підтримують позитивне ставлення розумово відсталої дитини-сироти до навколишнього світу і людей, формують уявлення про сім'ю, родинні стосунки, розвиваючи і збагачуючи внутрішній духовний світ дитини.

Діяльність фахівців повинна бути спрямованою на формування належного рівня життєвої компетентності розумово відсталої дитини-сироти, який забезпечив би їй адекватні взаємини з оточуючими людьми та загальноприйняті форми поведінки.

У роботі з дітьми, позбавленими батьківського піклування, соціальний педагог повинен виконувати певні професійні функції:

· соціально-терапевтичну- спрямована на своєчасне подолання кризових ситуацій та проблем неповнолітніх на основі самоусвідомлення особистістю ставлення до себе, до оточуючих та навколишнього середовища;

· охоронно-захисну, яка спрямована на реалізацію соціально-правового захисту дітей;

· організаційно-посередницьку - забезпечує налагодження взаємодії соціального педагога з дитиною, її родичами, державними та недержаними організаціями.

В Україні вже розпочато процес реформування системи соціального захисту, і особливо важливе місце у ньому займає захист законних прав та інтересів дітей, особливо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині відбувається реформування системи виховання і навчання дітей-сиріт, створюються нові типи закладів, центри реабілітації, соціальні притулки, йде активний пошук нових підходів до роботи з даною категорією дітей, значною мірою почали враховуватись конкретні інтереси, потреби і бажання дітей, виникає розуміння, що перебудова життя інтернатних закладів повинна йти шляхом створення сімейних дитячих будинків, що необхідно давати дітям сімейне виховання; збільшуються витрати на утримання вихованців, створюються громадські об'єднання, які допомагають сиротам, працює державна програма допомоги для цієї категорії дітей.

Список використаних джерел

1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.- 2002.

3. Цивільний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. - 16 січня 2003 року.

4. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» // Відомості Верховної Ради України.- 21 листопада 1993.

5. Закон України «Про охорону дитинства»// Відомості Верховної Ради України.- 26 квітня 2001 року.

6. Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» // Відомості Верховної Ради України.- 2 червня 2005 року.

7. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» // Відомості Верховної Ради України.- 13 січня 2005 року.

8. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради України . -23 травня 1991 року.

9. Конвенція ООН Про права дитини // Міжнародний документ від 20.11.1989. - Конвенцію ратифіковано Постановою ВР від 27.02.91.

10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей».- 28.01 2004 року.

11. Указ Президента України «Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки»;

12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей».- N 905.- від 8 жовтня 2008 року.

13. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».- N 866.- 24 вересня 2008 року.

14. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».- N 263-р.- 11 травня 2006 року.

15. Артюшкіна Л.М. Сирітство в Україні як соціально педагогічна проблема (соціально-правовий аспект) / Л.М. Артюшкіна, А.О. Поляничко. - Суми: Сум ДПУ, 2002. - 268 с.

16. Анкуп Е. С. Социально-педагогическое сопровождение семьи в условиях школы-интерната/Е. С. Анкуп, Л. А. Сторожева // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы, 2011,N № 1.-С.80-84.

17. Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. // Практична психологія та соціальна робота. -Киiв: "Практична психологія та соціальна робота":"СОЦИС", 2004,N N2.-С.42-47

18. Бевз Г. М. Сімї заміщувальної опіки: соціально - психологічні аспекти. Наукові студії із соціальної та політичної психології: 3 б. статей / АПН України, Ін - т соціальної та політичної психології; Редкол. : С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін. - К. : Міленіум , 2005 . - вип. 9 (12). - С. 104 - 115.

19. Брутман В.Н. Причини соціального сирітства / В.Н.Брутман // Соціальна робота.-1994. - №5. - С.11-12.

20. Брутман В.Н. Причини соціального сирітства / В.Н.Брутман // Соціальна робота.-1994. - №5. - С.11-12.

21. Бгажнокова И.М. Коррекционные задачи и основные направления в организации воспитательного процесса в детском доме (интернате) для детей с недостатками интеллекта/Бгажнокова И.М. // Дефектология, 1995.-N5. т.С.30-38.

22. Белухин Д.А. Основы личностно-ориентированной педагогики. Курс лекций. - Москва - Воронеж: Институт практической психологии, 2006. - 348с.

23. Вакуленко О.В.Утримання й виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні: фінансовий аспект // Інформаційні матеріали для слухачів Центру підвищення кваліфікації працівників галузі Мінсім'ямолодьспорту.- К.: Державний ін-т розвитку сім'ї та молоді, 2006.-С.37-42.

24. Вейландє Л.В. Підготовка студентів університету до роботи з підлітками девіантної поведінки. Автореф. дис. … канд. педаг. наук, 13.00.04- теорія і методика професійної освіти. - Одеса, 2005.-19с.

25. Діти державної опіки: проблеми, розвиток, підтримка: Навчально-методичний посібник: У 2-х кн. / Бевз Г.М., Боришевський М.Й., Тарусова Л.І. та ін.- К.: Міленіум, 2005.-286 с.

26. Єрмаков І.Г. Формування життєвої компетентності учнів шкіл-інтернатів у контексті комплексної реабілітації: орієнтири до прогностичного експерименту/Єрмаков І.Г., Несен Г.М. // Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття: Наук.-метод. зб.у 2-х ч. Ч.2, К., 1998. т.С.113-121.

27. Коваленко О.О. Соціальне сирітство як соціокультурний феномен : дис. кан. соціол. наук: 22.00.03 / О.О.Коваленко; НАН України, Ін-с соціології. К., 2006. -212 с.

28. Карпенко О. Сучасний стан державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківської опіки в Україні //Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 9. - С.62-66.

29. Комарова Н., Пєша І. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних дітей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. - К.: Держслужба, 2006. - Кн. 1. - 118 с.

30. Пархомов Л.І. Причини виникнення сирітства / Л. І. Пархомов // Соціальний захист.-1997. -№7. - С.47-51.

31. Пєша І.В., Комарова Н.М. Інформованість громадян України щодо причин та наслідків соціального сирітства / І.В.Пєша, Н.М.Комарова// Український соціум - 2004.- №2 (4).-С.40-51.

32. Реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: передумови, реалії та перспективи (за результатами соціологічного дослідження)// За заг.ред. Ж.В. Петрочко.-К.: Наук.світ,2006. -100 с.

Размещено на Allbest.ru