Багаторівнева підготовка інженерно-педагогічних кадрів для професійно-технічних навчальних закладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 37.046:378.126:377.1

БАГАТОРІВНЕВА ПІДГОТОВКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

13.00.04 - “Теорія і методика професійної освіти”

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ДЖАНТІМІРОВ Анатолій Юрійович

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих

Академії педагогічних наук України, м. Київ.

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент,

член-кореспондент АПН України

Щербак Ольга Іванівна,

Київський професійно-педагогічний коледж

імені Антона Макаренка, директор, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України,

Олійник Віктор Васильович,

Центральний інститут післядипломної

педагогічної освіти АПН України, ректор, м. Київ;

кандидат педагогічних наук, доцент,

Пальчук Марина Іванівна,

Сімферопольське ВПУ ресторанного

сервісу і туризму, директор, м. Сімферополь.

Захист відбудеться 19 грудня 2007 р. о 1630 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України (04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “ 17 ” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Українська держава послідовно і цілеспрямовано здійснює заходи, спрямовані на всебічний розвиток і реформування всіх галузей економіки, соціальної, культурної та освітньої сфери. За сучасною світовою парадигмою розвиток і удосконалення освіти є визначальним напрямом головних державних зусиль. Адже рівень розвитку освіти є найважливішим показником розвитку держави, як економічний, науково-технічний та соціально-культурний потенціал, визначає роль, місце і авторитет країни у міжнародній спільноті. Освіта як соціальне явище повинна забезпечити розвиток, самореалізацію та соціальний захист особистості в нових соціально-економічних умовах, задовольнити її освітні, професійні і духовно-культурні потреби. Разом з тим, кожна ланка освіти, яка формує відповідні виробничі чи соціальні ресурси країни, має задовольняти всебічні вимоги її “замовників” у кваліфікованих професійних кадрах.

Інженерно-педагогічна освіта як структурний компонент системи педагогічної освіти має своїм завданням підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів усіх освітніх рівнів і насамперед - для навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, стан та перспективи розвитку якої безпосередньо залежать від професійної і педагогічної компетентності педагогічних працівників, їх творчості, здатності практично вирішувати проблеми професійного навчання і виховання молодого покоління. Саме проблема забезпечення системи ПТО висококваліфікованими інженерно-педагогічними кадрами має визначальне суспільно-державне значення, а її розв'язання має сприяти суттєвому підвищенню якості підготовки кваліфікованих робітничих кадрів для всіх галузей економіки країни.

В Україні вже понад 16 років діє чотирирівнева система інженерно-педагогічної освіти, яка представлена незначною мережею вищих інженерно-педагогічних навчальних закладів I-IV рівнів акредитації з обмеженою потужністю щодо кількості та якості підготовки педагогічних кадрів. Така ситуація з кожним роком загострює суперечності між “замовниками” інженерно-педагогічних кадрів - регіональними системами підготовки кваліфікованих робітничих кадрів та можливостями інженерно-педагогічних навчальних закладів, що готують педагогічні кадри різних освітніх кваліфікаційних рівнів. Нагальна потреба системи підготовки кваліфікованих робітничих кадрів у новій генерації компетентних інженерно-педагогічних працівників, вихідні положення концептуальних засад розвитку педагогічної освіти і Національної доктрини розвитку освіти, а також законів України “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту”, глобалізація освіти та інші виклики XXI століття спонукають науковців, педагогічні колективи інженерно-педагогічних навчальних закладів до плідної співпраці, активізації пошуків і розробок інноваційних освітніх моделей, застосування сучасних навчальних технологій. Проте на сьогодні ще не відпрацьована сучасна цілісна теорія організації неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти, не розроблені методи, умови і способи практичної реалізації актуальних завдань, які полягають у максимальному забезпеченні потреб та вимог системи підготовки кваліфікованих робітничих кадрів компетентними інженерно-педагогічними працівниками. Окремі питання і шляхи їх реалізації в системі освіти (у т. ч. й інженерно-педагогічній) відображені у дослідженнях вітчизняних науковців: А.М.Алексюка, С.Ф.Артюха, С.У.Гончаренка, Р.С.Гуревича, І.А.Зязюна, О.Е.Коваленко, А.О.Лігоцького, Н.Г.Ничкало, В.В.Олійника, О.І.Щербак, а також зарубіжних вчених: російських - Ю.К.Бабанського, С.Я.Батишева, В.С.Безрукової, А.П.Біляєвої, Е.Ф.Зеєра, Н.В.Кузьміної; білоруських - Б.А.Белькевича, М.А.Цирельчука, А.Л.Шкляра; польських - С.Кв'ятковського, Е.Нероби, Ф.Шльосека та ін. Актуальність і недостатня розробленість означеної проблеми у педагогіці, необхідність теоретичного її обґрунтування, практичні потреби розв'язання в сучасних соціально-економічних умовах зумовили вибір теми дослідження - “Багаторівнева підготовка інженерно-педагогічних кадрів для професійно-технічних навчальних закладів”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України відповідно до планів науково-дослідних робіт відділу дидактики професійної освіти за темою “Теорія і методика проектування професійного навчання кваліфікованих робітників”, РК № 0104U009941. Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол № 6 від 22. 04. 1999 р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 26.01.2000 р.)

Об'єкт дослідження: підготовка інженерно-педагогічних кадрів для навчальних закладів системи професійно-технічної освіти України.

Предмет дослідження: зміст і форми багаторівневої підготовки інженерів-педагогів.

Мета дослідження полягає у теоретичному і експериментальному обґрунтуванні сучасної моделі неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти в Україні.

Концептуальна ідея дослідження полягає у здійсненні цілісного наукового аналізу системи організації підготовки педагогічних кадрів професійної освіти для навчання кваліфікованих робітників з урахуванням вітчизняних і світових тенденцій у розвитку і модернізації професійної і педагогічної освіти, перспектив соціально-економічного розвитку України, положень Національної доктрини розвитку освіти. Здійснюючи теоретичне обґрунтування організації неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти і її практичну реалізацію в умовах запропонованих регіонів України, ми виходили з необхідності обов'язкового застосування сучасних концептуальних і методологічних принципів у створенні освітніх моделей, власного досвіду, визначених вимог щодо інтеграції у європейський освітній простір та створення умов, що забезпечують реалізацію власного потенціалу особистості.

Гіпотеза дослідження: запровадження регіональних багаторівневих інженерно-педагогічних навчальних комплексів, створених за моделлю неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти, забезпечить:

- оптимальні умови для реалізації потреб регіональних ПТНЗ у компетентних інженерно-педагогічних кадрах різних освітніх рівнів і профілів підготовки;

багаторівневість, неперервність і якість інженерно-педагогічної підготовки;

сприятливі умови для задоволення особистісних, освітньо-професійних та соціальних потреб майбутніх інженерів-педагогів, свідомого вибору особистістю траєкторії і рівня професійної освіти;

- формування когерентного професійно-освітнього середовища і створення регіонального освітньо-культурного центру.

Відповідно до мети дослідження та висунутої гіпотези сформульовано завдання:

1. Вивчити стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії, проаналізувати вітчизняний та зарубіжний досвід підготовки педагогічних кадрів для ПТНЗ, визначити шляхи її розвитку в Україні;

2. Теоретично обґрунтувати зміст і структуру сучасної моделі неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти в Україні;

3. Розробити модель регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу та експериментально перевірити його дієздатність і ефективність за визначеними освітніми параметрами.

4. Удосконалити комплекс сучасних освітньо-кваліфікаційних вимог до інженерно-педагогічних працівників ПТНЗ;

5. Розробити рекомендації щодо структурування та оновлення змісту і обсягу психолого-педагогічної підготовки інженерів-педагогів різних освітніх рівнів;

6. Розробити авторську програму щодо управління якістю підготовки інженерів-педагогів.

Методологічною основою дослідження є: філософські положення щодо взаємозв'язку, взаємозумовленості явищ і процесів у конкретному історичному періоді; системно-структурний та евристичний підходи; основні положення системного підходу як способу пізнання педагогічних фактів, явищ, процесів, а також теорії систем і сучасної теорії неперервної освіти та професійного розвитку особистості; положення про наступність і взаємозв'язок всіх ланок неперервної освіти, розвиток професійної компетентності особистості в умовах цілісного неперервного навчального процесу; принципи об'єктно-діяльнісного, функціонально-предметного та науково-емпіричного підходу до створення новітніх освітніх систем; педагогічні та психологічні концепції змісту і розвитку професійної освіти, розроблені В.П.Андрущенком, С.Я.Батишевим, В.С.Безруковою, В.П.Беспальком, Б.С.Гершунським, Е.Ф.Зеєром, І.А.Зязюном, Н.В.Кузьміною, В.С.Ледньовим, А.О.Лігоцьким, В.Б.Максименко та ін.

Теоретичною основою дослідження є праці відомих вітчизняних і зарубіжних науковців з питань:

- філософії освіти (В.П.Андрущенко, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, В.С.Лутай та ін.);

- історії та сучасних тенденцій розвитку системи підготовки кваліфікованих робітничих кадрів та інженерно-педагогічної освіти (С.Ф.Артюх, С.Я.Батишев, В.С.Безрукова, А.П.Біляєва, О.О.Булгаков, Г.П.Васянович, О.М.Веселов, Е.Ф.Зеєр, І.А.Зязюн, І.Л.Лікарчук, Н.Г.Ничкало, Є.Г.Осовський, М.Ф.Пузанов, О.І.Щербак та ін.);

- теорії та структури освітніх систем і тенденції їх розвитку (В.П.Беспалько, Б.С.Гершунський, С.У.Гончаренко, Г.Є.Гребенюк, Н.В.Кузьміна, А.О.Лігоцький та ін.);

- організації якісної та інноваційної підготовки, а також підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників (В.Б.Бакатанова, Є.С.Барбіна, В.Ю.Биков, О.Р.Гонопольський, А.Т.Маленко, О.П.Микуляк, Л.М.Мітіна, Н.Г.Ничкало, А.С.Нікуліна, В.В.Олійник, А.І.Субетто, В.В.Харабет, Л.М.Шевчук, О.І.Щербак та ін.).

- зарубіжного досвіду професійно-педагогічної та інженерно-педагогічної підготовки педагогічних кадрів (Н.В.Абашкіна, А.В.Василюк, Б.Л.Вульфсон, Т.М.Десятов, С.Кв'ятковський, Ю.В.Кіщенко, З.Л.Колонтай, Т.Левовицький, Е.Нероба, Л.П.Пуховська, Г.М.Романцев, В.А.Федоров, М.А.Цирельчук та ін.);

- структури та змісту загально-педагогічної, психолого-педагогічної, професійно-педагогічної і методичної підготовки інженерно-педагогічних кадрів (Н.Б.Андрєєва, Р.С.Гуревич, Н.І.Клокарь, О.Е.Коваленко, В.С.Ледньов, А.В.Литвин, О.М.Новіков, В.А.Сластьонін, Н.Ф.Тализіна, Ф.Шльосек, Є.В.Шматков, О.І.Щербак та ін.);

- формування і розвитку особистісних якостей та властивостей, мотивів і мотивації, психологічної компетентності та готовності до професійної діяльності особистості (Д.Б.Ельконін, Г.М.Жуков, Е.Ф.Зеєр, Н.В.Кузьміна, О.М.Леонтьєв, Л.М.Мітіна, А.К.Маркова, К.К.Платонов, В.А.Сластьонін, Г.М.Хозяїнов та ін.).

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань використовувався комплекс взаємопов'язаних методів, а саме:

теоретичні - аналіз і узагальнення філософської та психолого-педагогічної літератури, науково-дослідних джерел з проблеми дослідження, архівних і державних документів щодо діяльності професійно-технічної, педагогічної та інженерно-педагогічної освіти, як в Україні, так і за її межами; вивчення нормативної та навчально-програмної документації державних органів освіти; структурний, функціональний, системний і порівняльний аналіз основних освітніх параметрів моделей систем професійної підготовки; узагальнення та систематизація експериментальних даних тощо;

емпірично-діагностичні - спостереження, анкетування, опитування, тестування, обробка та аналіз кількісних і якісних емпіричних результатів з використанням елементів математичної статистики.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося упродовж 1998-2006 рр. і охоплювало три етапи науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (1998-1999) здійснено історико-соціальний аналіз становлення і розвитку інженерно-педагогічної освіти, вивчено ступінь розробленості означеної проблеми у педагогічній теорії і практиці в Україні та за її межами; сформульовано тему, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження.

На другому етапі (1999-2004) розроблено концептуальні засади, програму і методику дослідження; визначено стан підготовки інженерів-педагогів (суперечності і проблеми); здійснено констатувальний експеримент з моделювання, проектування і запровадження моделі регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу, побудованого за зразком моделі неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти; уточнено гіпотезу та завдання; доповнено й удосконалено комплекс сучасних вимог до чинних освітньо-кваліфікаційних характеристик інженерно-педагогічних фахівців; проаналізовано чинні навчальні плани і програми, розроблено пропозиції щодо удосконалення переліку, змісту й обсягу циклу психолого-педагогічних дисциплін за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями інженерно-педагогічної підготовки.

На третьому етапі (2004-2006) визначено і застосовано головні методологічні принципи та концептуальні підходи до створення освітньої системи неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної підготовки; здійснено аналіз та систематизацію матеріалів за результатами формувального експерименту в умовах Донецького регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу; розроблено і впроваджено комплекс заходів щодо підвищення та управління якістю підготовки інженерно-педагогічних кадрів; внесено корективи у зміст окремих положень та організаційних заходів; підготовлено рекомендації щодо запровадження апробованої моделі регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу в інших регіонах України; матеріали дослідницької роботи систематизовано, а їх результати викладено у наукових статтях та тексті дисертації.

Дослідно-експериментальна база дослідження.

Для здійснення констатувального і формувального експериментів та перевірки життєдіяльності регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу обрано Донецький індустріально-педагогічний технікум та навчально-консультаційний центр Української інженерно-педагогічної академії (НКЦ УІПА), що функціонує на базі технікуму. Питання якості і психологічного супроводу професійної підготовки інженерно-педагогічних кадрів досліджувалися у навчальних групах технікуму та НКЦ УІПА за спеціальністю 5.010104 та 7.010104 “Професійне навчання (за профілем підготовки)”. Окремі спостереження, анкетування та опитування респондентів (у загальній кількості до 1125 осіб) за визначеними завданнями проводилися в УІПА, ПТНЗ №118, 108, 26 та на колегії директорів ПТНЗ Донецької області, а також у Донецькому інституті післядипломної освіти працівників ПТО.

Наукова новизна та теоретичне значення результатів дослідження полягає у тому, що: вперше теоретично обґрунтовано модель системи неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти і визначено умови її реалізації на практиці, запропоновано заходи щодо інтеграції системи інженерно-педагогічної освіти України до європейського вищого освітнього простору; удосконалено і доповнено комплекс вимог до освітньо-кваліфікаційних характеристик майстра виробничого навчання та викладача професійно-спрямованих дисциплін; зміст базової загальнопедагогічної і освітньо-рівневої психолого-педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів; подальшого розвитку набули положення щодо оптимізації термінів навчання та підвищення якості підготовки інженерно-педагогічних кадрів; визначено: прогностичні напрями стратегії розвитку інженерно-педагогічної освіти та оптимальні шляхи забезпечення потреб ПТНЗ України інженерно-педагогічними кадрами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у впровадженні моделі регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу, де створено всі умови для організації неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти; розробленні вхідних вимог щодо запровадження в інших регіонах країни запропонованої моделі регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу; розробленні комплексу навчально-програмних, організаційно-педагогічних і психологічних заходів щодо відбору претендентів на педагогічну професію та управління якістю інженерно-педагогічної підготовки в умовах навчального комплексу, підвищення професійної компетентності педагогів.

Результати дослідження впроваджено у процес підготовки інженерно-педагогічних кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів Української інженерно-педагогічної академії, Донецького індустріально-педагогічного технікуму в умовах Донецького регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу (довідки № 103-01/03 від 20.03.07 р. і № 01/22-0685 від 21.03.07 р.), та для підвищення рівня професійної мобільності фахівців економічного профілю Донецького університету економіки і права (довідка № 205-01/06 від 20.05.07 р.).

Вірогідність основних положень і висновків дослідження забезпечується концептуальною та методологічною обґрунтованістю вихідних позицій, опорою на результати наукових досліджень у галузі професійної педагогіки і психології, адекватністю застосованих методів дослідження меті та завданням, репрезентативністю вибору об'єктів і методів дослідження, результатами аналізу експериментальних даних.

На захист виносяться:

1. Теоретичне обґрунтування структури і змісту моделі неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти в Україні;

2. Модель регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу;

3. Комплекс організаційно-педагогічних і психологічних засобів щодо підвищення і управління якістю інженерно-педагогічної підготовки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорено на міжнародних науково-практичних і науково-методичних конференціях (Київ, 1999, 2001, 2003, 2005, 2007; Вінниця, 2002; Харків, 2000, 2003; Артемівськ, 2001, 2006; Донецьк, 2002, 2006; Алупка, 2005, 2007; Єкатеринбург (Росія), 2004; Магдебург (ФРН), 2003, на засіданні кафедри професійно-педагогічної освіти університету ім. Otto von Guericke).

Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 16 збірниках наукових праць, у т.ч. 6 статей - у провідних наукових виданнях та фахових журналах та 2 російських - “Мир образования и образование в мире”. - 2002. - № 2; Вестник учебно-методического объединения по профессионально-педагогическому образованию. - 2004. - №2 (36), дисертант був членом робочої групи ІПППО АПН України з розробки Концепції розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел із 215 найменувань, з них - 9 іноземними мовами, 18 додатків на 46 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 271 сторінку (207 сторінок - основна частина), 6 таблиць на 9 сторінках, 8 рисунків на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання, методологічні та теоретичні основи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, описано основні етапи дослідження, сформульовано положення що виносяться на захист, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Підготовка педагогічних кадрів для професійно-технічних навчальних закладів як педагогічна проблема” - розглянуто передумови створення і розвитку інженерно-педагогічної освіти в Україні упродовж шести визначених періодів, починаючи з 1880 року по теперішній час. У першому періоді (1880-1920) соціально-економічні перетворення в Україні (формування капіталізму) стали підставою для системного формування робітничих кадрів в умовах професійних навчальних закладів за безпосередньої участі викладачів та інструкторів, зусилля яких були спрямовані на підготовку кваліфікованого робітника. У цьому періоді цільова підготовка професійно спрямованих педагогічних кадрів не здійснювалася. Кадри на посади викладачів та інструкторів формувалися із досвідчених працівників підприємств, які мали різні рівні професійної освіти, але не мали педагогічної освіти. Другий період (1920-1929) визначився утвердженням нового соціально-політичного та економічного устрою в Україні - радянським періодом у системі народної і професійної освіти. У першій його половині погляди України на розвиток освіти були незалежними, а інколи і відмінними від російських. Стрімкий розвиток промисловості, а разом з нею і мережі професійних шкіл (ФЗУ), загострив кадрові педагогічні проблеми, тому подолання кадрової кризи вбачилося в організації спеціалізованої інженерно-педагогічної освіти, яка і була започаткована в 1921 р. підготовкою інструкторів у Московському інституті інструкторів робітничої освіти, а підготовка викладачів спеціального циклу з 1923 р. - у Московському індустріально-педагогічному інституті ім. К.Лібкнехта. Третій період (1929-1940) вкрай негативно позначився на розвитку інженерно-педагогічної освіти через технократичні й галузеві претензії до діючої системи підготовки робітничих кадрів, у результаті чого з 1930-1933 років вона припинила свою діяльність. Перебіг подій (1941-1945) у четвертому періоді (1940-1959) загальмував на деякий час реформи, розпочаті новоутвореним комітетом Державних трудових резервів (1940), але вимоги фронту у високотехнологічному і складному військово-технічному озброєнні, відновлення та розвиток економіки держави потребували значної кількості висококваліфікованих робітничих кадрів, що змусило повернутися до “реанімації” інженерно-педагогічної освіти шляхом відродження підготовки майстрів виробничого навчання в індустріальних технікумах. П'ятий період (1959-1991) характеризується сталим розвитком інженерно-педагогічної освіти, яку здійснювали 7 індустріально-педагогічних технікумів, інженерно-педагогічні факультети при технічних ВНЗ (Київський, Львівський, Ужгородський та ін. політехнічні інститути). У 1979 р. відкрито Республіканський інститут підвищення кваліфікації працівників ПТО (м. Донецьк) з чотирма його філіями (в Києві, Харкові, Рубіжному, Кам'янець-Подільському), а також інженерно-педагогічний інститут у Харкові (1990). Розвиток інженерно-педагогічної освіти у шостому періоді (1991 - по т.ч.) пов'язаний із здобуттям Україною незалежності. Освіта є суспільною складовою, тому всі процеси, які відбуваються в суспільстві, тією чи іншою мірою, відбиваються на стані освіти.

Проведений дослідженням різнобічній аналітичний та статистичний аналіз сучасного стану інженерно-педагогічної підготовки і комплектування інженерно-педагогічними кадрами ПТНЗ на протязі останніх 10-15 років підтвердив наявність гострих проблем, які Україна успадкувала від СРСР або створила сама, насамперед це - обмежена мережа, диспропорція в територіальному розміщенні та мала “потужність” інженерно-педагогічних навчальних закладів (рис.1.1), незначна кількість освоєних профілів підготовки, недостатній рівень взаємоінтеграції і методичного забезпечення професійної та педагогічної підготовки, низький рівень матеріального і соціального забезпечення педагогів з інженерно-педагогічною освітою тощо. Поряд з цими з'явилися нові освітні проблеми, пов'язані з організаційно-управлінськими, фінансово-економічними, загальносуспільними та іншими прорахунками, допущеними молодою незалежною державою. У межах розв'язання зазначених проблем, сьогодні в Україні: створюється сучасна освітня законодавча база, в рамках якої введено чотири рівні вищої професійної підготовки, запроваджено ліцензування спеціальностей і акредитацію вищих навчальних закладів, а також атестацію педагогічних працівників; здійснюються заходи щодо розширення мережі та підвищення освітнього рівня інженерно-педагогічних навчальних закладів (Первомайський ІПТ, Дніпропетровський ІПТ, Ржищевський ІПТ, Севастопольський ІПК, Київський ППК, Українська інженерно-педагогічна академія); нормалізується робота з підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників; впроваджуються заходи щодо інтеграції вищої освіти України до європейського освітнього простору та ін.

Організацію і зміст підготовки педагогічних кадрів, в т.ч. і для професійної освіти в європейських державах, досліджували Н.В.Абашкіна, А.В.Василюк, Б.Л.Вульфсон, Т.М.Десятов, З.Л.Колонтай, Б.Л.Омельяненко, Л.П.Пуховська, О.І.Щербак та ін. Представлений у дослідженні аналіз зарубіжного досвіду в державах-засновниках інженерно-педагогічної освіти (Росія, Україна, Білорусь та ін.) і країнах Європи (Німеччина, Франція, Великобританія та ін.), дав змогу зробити такий висновок: у країнах СНД підготовка інженерно-педагогічних кадрів здійснюється в основному за інтегрованою технологією у спеціалізованих педагогічних ВНЗ, тоді як у розвинених країнах Європи педагогів професійного навчання (викладачів професійних предметів та інструкторів практичного навчання) готують за двома незалежними циклами навчання (професійним і педагогічним) за електичною технологією. До позитивних загальноєвропейських надбань віднесемо максимальний рівень суспільної визначеності, соціальної і матеріальної захищеності педагогічних працівників, одержання педагогічної посади на конкурсних засадах, впровадження в освітній галузі сучасних освітніх технологій та методологічних принципів демократичності, неперервності, гуманізму та ін. Дослідженням з'ясовано, що стратегічна мета держав Євросоюзу, яка задекларована у провідних положеннях Болонської декларації (1999), це - підвищення академічного рівня підготовки педагогів професійного навчання до рівня університетської освіти; підвищення якості й універсальності підготовки; стандартизація базових обсягів і напрямів двоциклової (бакалавр і магістр) професійно-педагогічної підготовки, забезпечення свободи міграції педагогічних кадрів у європейському просторі, подальший розвиток процесів демократизації освіти тощо.

За результатами дослідження, визначено два концептуальні напрями розвитку інженерно-педагогічної освіти в Україні:

- створення системи неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти, побудованої за сучасними методологічними принципами з потужною мережею ВНЗ різних освітньо-кваліфікаційних рівнів або багаторівневих навчальних комплексів;

- інтегрування в європейський освітній простір не за “єдиною моделлю”, а як самостійної системи спеціалізованої педагогічної освіти.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні засади створення моделі інженерно-педагогічної підготовки і удосконалення комплексу освітньо-кваліфікаційних вимог до інженерів-педагогів” - розглянуто теоретико-методологічні напрями, пов'язані з моделюванням, проектуванням і конструюванням сучасних освітніх систем, їх моделей, викладено суть сучасних концептуальних і методологічних принципів, за якими має функціонувати професійна освіта, а також представлено удосконалений перелік вимог до освітньо-кваліфікаційних характеристик, на підставі яких формується зміст навчання і організація підготовки інженерно-педагогічних кадрів для ПТНЗ.

У ході дослідження доведено, що проектуванню будь-якої нової моделі освітньої системи передує виникнення та концентрація (загострення) суперечностей (проблем) у попередньо діючій системі (моделі) освіти під впливом різноманітних внутрішніх та зовнішніх об'єктивних і суб'єктивних причин. Створення сучасної моделі педагогічної освіти повинно будуватися на особистісно-діяльнісному і науковому досвіді з використанням власного і загального сучасного освітнього досвіду розвинених країн світу та з урахуванням випереджувальних вимог “замовників” педагогічних кадрів, з поправкою на ментальне сприйняття їх у нашій країні. Найважливішими вхідними умовами для проектування і створення нової моделі неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти стали висновки, одержані в результаті ретельного аналізу відповідних вимог замовників - ПТНЗ, визначення соціальних концептуальних засад і методологічних принципів, вибір форми практичної реалізації моделі. Визначено і теоретично обгрунтовано основні методологічні принципи, за якими повинна створюватися і функціонувати сучасна інженерно-педагогічна система освіти, а саме: неперервності і спадкоємності; цілісності, єдності, наступності та цілеспрямованості; демократизації, гуманізації, відкритості, доступності і прогностичності; наукової забезпеченості та інтегрованості; автономності, гнучкості та керованості. Створенню будь-якої освітньої моделі передує три послідовні і взаємозалежні етапи: моделювання, проектування, конструювання. При проектуванні і розробці освітньо-педагогічних моделей (систем) обов'язковим є застосування методу системного підходу. Для детального науково-теоретичного аналізу й організації оптимального управління новоствореною моделлю (системою) інженерно-педагогічної освіти необхідно зробити повний теоретичний опис і аналіз у зазначених зрізах: структурному, функціональному, системному й управлінському.

Враховуючи науково-обґрунтований і діяльнісний досвід інженерно-педагогічної освіти в Україні та країнах СНД, досвід з підготовки педагогічних кадрів для системи професійної освіти в розвинених країнах Європи та, виходячи з багатогранного і відповідального характеру педагогічної діяльності, пропозицій, сформульованих суспільством та іншими замовниками інженерно-педагогічних кадрів, а також на підставі висновків, одержаних за допомогою емпірично-діагностичного методу, нами доповнено і теоретично обгрунтовано комплекс вимог, які рекомендовано включити до структури і змісту сучасних освітньо-кваліфікаційних характеристик для двох посад - майстра виробничого навчання та викладача спеціальних дисциплін за структурою: основні типи і види їх діяльності; функції, які вони реалізують; завдання і проблеми, які вони вирішують; знання, уміння і навички, необхідні для успішної професійної діяльності; професійно значущі якості і властивості педагога. Дослідження проблем, які має вирішувати інженерно-педагогічний працівник, переконливо засвідчило в раціональності підготовки інженерно-педагогічних кадрів в умовах інженерно-педагогічної освіти за інтегрованою технологією.

Третій розділ - “Дослідно-експериментальна перевірка діяльності регіонального інженерно-педагогічного навчального комплексу і впровадження засобів щодо підвищення та управління якістю інженерно-педагогічної підготовки”. Відповідно до завдання, сформульованого у дослідженні, на підставі виявлених суперечностей і проблем, які склалися в сучасних умовах в системі інженерно-педагогічної освіти та у комплектуванні педагогічними кадрами ПТНЗ України (у т. ч. по регіонах), а також теорії створення сучасних освітніх цілісних систем (моделей), у констатувальній частини експерименту запропоновано розглянути модель неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти (модель НБРІПО).

Модель НБРІПО складається з п'яти ступенів. На першому ступені надається (за необхідністю) повна середня освіта та робітнича професія на рівні 2-3 кваліфікаційного розряду за обраним фахом. На другому ступені (за рівнем молодший спеціаліст) надається базова професійна та базова психолого-педагогічна освіта з присвоєнням кваліфікації “майстер виробничого навчання” (за профілем підготовки). На третьому ступені готують бакалавра професійної педагогіки, який має можливість виконувати дуальну функцію в ПТНЗ - бути майстром виробничого навчання та викладачем дисциплін професійного циклу. Бакалавра професійної педагогіки (молодшого інженера-педагога - УІПА) можна готувати на базі повної загальної середньої освіти або на базі освітнього рівня “молодший спеціаліст” за скороченим терміном навчання за рахунок диференціації змісту освіти між другим і третім ступенями. На четвертому ступені організовано підготовку за двома освітніми рівнями - спеціаліст і магістр, яка здійснюється на освітній базі бакалавра (можлива підготовка магістра на освітній базі спеціаліста); випускники цього ступеня одержують відповідну кваліфікацію “інженер-педагог”, що дає право викладати певний цикл професійно спрямованих теоретичних і практичних дисциплін в ПТНЗ або у професійному ВНЗ I-IV рівнів акредитації. П'ятий ступінь реалізує рівневе підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників ПТНЗ. Додамо, що у представленій моделі системи НБРІПО:

одержання будь-якого рівня інженерно-педагогічної освіти базується на попередньо здобутій абітурієнтом робітничій професії;

модель системи НБРІПО має “входи” для всіх діючих в Україні загальноосвітніх і професійно-освітніх рівнів;

кожний ступінь на “виходах” моделі НБРІПО визначається завершеним змістом професійного навчання відповідно до державних стандартів з отриманням відповідних державних документів про професійну освіту;

неперервність підготовки фахівців у моделі НБРІПО забезпечується інтегральними і наступними за змістом освіти зв'язками між ступенями;

підвищення інженерно-педагогічної кваліфікації здійснюється в межах системи власними компетентними науково-педагогічними кадрами.

Результатами дослідної роботи доведено, що виконання чинного законодавства України (Закон “Про професійно-технічну освіту”, ст. 45-46), де пріоритетною визначено наявність інженерно-педагогічної освіти у педагогічних працівників ПТНЗ, можливе лише за умов: розгортання мережі різнорівневих інженерно-педагогічних навчальних закладів (комплексів), розміщених у регіонах або областях, де сконцентрована велика кількість ПТНЗ; удосконалення всіх складових інженерно-педагогічної освіти (відбір абітурієнтів; організація, зміст і обсяги освіти; розподіл випускників; державні заходи з соціальної і матеріальної захищеності тощо); побудови структури спеціалізованої освіти за сучасними загальновизнаними методологічними принципами; приведення інженерно-педагогічної освіти як самостійної системи у відповідність до основних вимог системи ПТО. У розділі викладено соціальні й освітні параметри, за якими можна визначитися з оптимальним територіальним розміщенням навчальних закладів (комплексів), а саме: розміщенням їх у регіонах України - центральному, південному, північному, західному і східному. У регіонах має бути вивчено стан забезпечення всіх ПТНЗ інженерно-педагогічними кадрами, відповідність рівнів, профілів і кількості щорічно підготовлених педагогічних кадрів у діючих інженерно-педагогічних навчальних закладах, визначено джерела кадрових проблем (рівень потужності підготовки педагогічних кадрів, відповідність матеріально-технічних, методичних та кадрових ресурсів навчальних закладів тощо).

Формувальним експериментом доведено, що реалізація неперервної багаторівневої підготовки інженерно-педагогічних кадрів на регіональному рівні можлива за моделлю регіонального багаторівневого інженерно-педагогічного навчального комплексу (РБРІПНК) (рис. 3.2). Життєдіяльність такої моделі досліджувалася на прикладі її реалізації на базі Донецького індустріально-педагогічного технікуму разом з Українською інженерно-педагогічною академією.

У ході експерименту визначено основні змістові, якісні, організаційні, управлінські та інші параметри і важелі, які застосовуються в новоствореному комплексі. В основу створення РБРІПНК покладено головні методологічні принципи організації сучасної освіти, враховано основні напрями та обсяги підготовки інженерно-педагогічних фахівців на замовлення регіональної системи ПТО, окреслено шляхи його наступного розвитку й удосконалення. Особливістю РБРІПНК є: максимальна відкритість для “входу” в “систему” і “виходу” з неї фахівців з відповідними освітніми параметрами; надання їм можливості продовжувати навчання і обирати траєкторію освіти (інженерно-педагогічної чи інженерної) тощо.

Очікуваним результатом процесу “регіоналізації” інженерно-педагогічної освіти є наявність у кожному регіоні країни РБРІПНК, що створює реальні умови для максимального задоволення потреб головного замовника - ПТНЗ системи ПТО регіону в кваліфікованих педагогічних кадрах і водночас, забезпечить конституційне право громадян на одержання професійної освіти. За статистичними даними по Донецькій області (станом на 2007 р.) можна констатувати, що позитивною ознакою створеного “комплексу” є надання його випускникам широкої професійної мобільності, завдяки чому вони мають можливість працевлаштовуватися на різні посади у виробничо-обслуговуючій сфері діяльності (45-60%) або за педагогічним фахом в галузі освіти (15-20%), для чого в “комплексі” ліцензовані всі рівні освіти як за професійними, так і педагогічними напрямами, що забезпечує випускникам високий рівень соціальних гарантій та конкурентоспроможність на сучасному ринку праці України.

Суть діючої в Україні інженерно-педагогічної освіти полягає у максимально можливому рівні взаємоінтеграції професійного (фахового) та психолого-педагогічного змісту навчання, за рахунок чого створюються нові системоутворювальні якості професійно-педагогічної підготовки, формування необхідних компетенцій інженерно-педагогічних фахівців. Тому дисциплінам, які дають знання з основ психології, педагогіки і методики, соціально-гуманітарного і професійного циклів, повинна надаватися прерогатива з удосконалення їх структури, обсягу та змісту теоретичних і практичних складових. У дослідженні представлено методологічний аналіз структури і змісту чинних різнорівневих навчальних планів з психолого-педагогічної підготовки викладача теоретичних дисциплін і майстра виробничого навчання. Вивчення реального стану формування психолого-педагогічної компетентності майбутніх інженерно-педагогічних фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів виявило значний дисбаланс у переліку, обсязі та змісті психолого-педагогічних дисциплін, які мають засвоювати студенти різних навчальних закладів на відповідному освітньому рівні. Така розбіжність пояснюється недосконалістю вимог як державних стандартів рівневої інженерно-педагогічної освіти, так і розроблених до них освітньо-кваліфікаційних характеристик.

Дослідженням встановлено: адекватність сформованої міжпредметної послідовності у вивченні дисциплін психолого-педагогічного циклу всіма педагогічними навчальними закладами; можливість значного підвищення рівня педагогічної компетентності за рахунок введення додаткових спеціалізованих психолого-педагогічних та гуманітарних курсів, застосування авторських навчальних програм; необхідність створення умов для організації самостійної, науково-дослідної і практичної підготовки, поглиблення інтегруючої ролі педагогічної практики та ін., для чого автором розроблено ї рекомендовано для використання у процесі інженерно-педагогічної підготовки такі навчальні програми: “Професійна адаптація”, “Професійна самоактуалізація особистості”, “Педагогічна самоактуалізація особистості”, “Інформаційні системи в освіті”. За результатами системних досліджень, що проводилися протягом останніх чотирьох років, 63-67% студентів після успішного закінчення другого ступеня навчання і одержання базової технічної спеціальності за освітнім рівнем “молодший спеціаліст”, завдяки попередньо запровадженими профадаптаційним і професійно та педагогічно-спрямованим факультативними курсами, демонструють достатньо високий рівень сформованої особистісної педагогічної спрямованості.

Управління якістю підготовки фахівців в РБРІПНК здійснюється через оптимізацію та узгоджену організацію навчально-виховного процесу на всіх освітніх рівнях підготовки фахівців, постійне підвищення рівня мотивації суб'єктів навчального процесу до якісної співпраці, запровадження динамічної системи наскрізного (вхідного, проміжного, вихідного та ін.) контролю якості здобутих загальноосвітніх, гуманітарних, професійно-спрямованих, психолого-педагогічних та інших знань, умінь і навичок, і має на меті підготовку професійно-компетентних інженерно-педагогічних кадрів для ПТНЗ України. Заходи щодо управління якістю підготовки в РБРІПНК впроваджувалися у три етапи і здійснювалися шляхом оптимізації та узгодження функціонування всіх ланок навчального процесу за напрямками: профорієнтація; профвідбір (прийом); профадаптація до фаху і рівня освіти; упорядкований контроль знань і вмінь; застосування рейтингового відбору для продовження навчання на більш високому рівні інженерно-педагогічної освіти; удосконалення навчально-матеріальної і методичної бази; підвищення професійної компетентності педагогічних працівників; застосування наскрізних заходів психологічного супроводу для формування в особистості мотиваційної готовності як до навчання, так і до майбутньої педагогічної діяльності, розвитку необхідних особистісних і професійних педагогічно спрямованих якостей. Контрольне тестування студентів, що відвідували факультативний курс “Педагогічна самоактуалізація особистості” та проведення тренінгової, діагностичної та корекційної роботи засвідчили позитивні якісні зміни в структурі педагогічних здібностей: найбільшими позитивними змінами визначилися комунікативні (+62%) та організаторські (+61%) здібності; значно знизився рівень психопатизації (-55%) та нервозності (-33%).

За рахунок реалізації в умовах новоствореного регіонального навчального комплексу провідних методологічних принципів таких, як багаторівневість, неперервність, цілеспрямованість, відкритість, демократичність та ін., разом з максимальною науково-змістовною, методичною, кадровою і матеріально-технічною забезпеченістю та впровадженням комплексу засобів щодо управління якістю підготовки - у “комплексі” створено локальне, когерентне, мобільне, цілеспрямоване і розвивальне освітнє середовище, яке забезпечує оптимальні якісні можливості для реалізації особистісних професійно-освітніх, соціальних і суспільних замовлень. Експериментальні данні підтверджують високий рівень якості підготовки інженерів-педагогів в умовах РБРІПНК, який щорічно дорівнює 75-90% від загальної кількості випускників.

На основі узагальнення результатів наукового пошуку, спрямованого на розв'язання визначених дослідницьких завдань, обґрунтовано такі висновки:

1. Науковий, історико-соціальний аналіз свідчить, що формування, динаміка розвитку і діяльності профтехосвіти з репродукування кваліфікованої робочої сили тісно пов'язані з розвитком усіх галузей економіки, технічним прогресом і водночас мають інтегрований характер взаємодії. Рівень і глибину підготовки кваліфікованих робітників забезпечують компетентні інженерно-педагогічні кадри. Дослідженням установлено, що на всіх етапах діяльності ПТО в Україні завжди існувала гостра потреба у викладачах професійно-спрямованих дисциплін та майстрах виробничого навчання, що пояснюється насамперед хронічною нестачею науково-педагогічних кадрів та державних коштів для забезпечення розвитку системи інженерно-педагогічної освіти, гідного рівня соціальної і матеріальної захищеності педагогів. Розвиток мережі ПТНЗ, збільшення контингенту учнів у відповідь на зростання обсягів виробництва приводив до збільшення потреб у кваліфікованих інженерно-педагогічних кадрах з якісною професійною і педагогічною підготовкою, спонукав до удосконалення інженерно-педагогічної освіти.

З'ясовано, що у практиці педагогічної освіти для професійної освіти сформувалися дві основні технології підготовки педагогічних кадрів:

- електична, яка має характер простої адитивності, за якої вища професійна освіта доповнюється педагогічною і навпаки;

- інтегрована, яка характеризується визначальним рівнем взаємоінтеграції змісту професійної і педагогічної підготовки.

Враховуючи сучасний стан підготовки і комплектування інженерно-педагогічними кадрами системи ПТО, вважаємо доцільним застосування в Україні обох технологій підготовки педагогічних кадрів, віддаючи перевагу поширеному розвитку і удосконаленню інтегрованої технології інженерно-педагогічної підготовки. Дослідженням також доведено, що у разі приєднання України до європейського освітнього простору вітчизняна інженерно-педагогічна освіта повинна інтегруватися не за єдиною європейською “моделлю чи зразком”, а навпаки, як самостійна система спеціалізованої педагогічної освіти.

2. Сучасні глобальні суспільні зміни та науково-технічний прогрес, що призвів до вдосконалення техніки і технології виробництва, значно підвищили рівень вимог до організації професійної освіти, що зумовило масштабні дії з удосконалення системи підготовки інженерно-педагогічних кадрів. Доведено, що модернізована система багаторівневої інженерно-педагогічної освіти повинна функціонувати за сучасними методологічними принципами: єдності і наступності; спадкоємності і неперервності; гуманізації і демократизації; відкритості і доступності; інтеграційності і наукової забезпеченості; автономності і керованості; цілісності і цілеспрямованості; гнучкості й прогностичності. Розроблена і представлена нами в дослідженні модель неперервної багаторівневої інженерно-педагогічної освіти є цілісною і абсолютно логічною. У ній мають бути створені всі необхідні умови для реалізації сучасних методологічних принципів. Враховуючи попередньо набутий позитивний практичний досвід діяльності інженерно-педагогічної освіти, сподіваємося, що запропонована нова модель НБРІПО в Україні має бути оптимальною та абсолютно сприйнятною суспільством, відповідати чинному законодавству, сучасним і перспективним замовленням ПТНЗ України.

3. У ході дослідження з'ясовано, що регіоналізація інженерно-педагогічної підготовки в Україні потребує наявності у регіонах чи областях, що мають широку мережу ПТНЗ, локалізованої сукупності різнорівневих і різнопрофільних інженерно-педагогічних навчальних закладів або регіональних багаторівневих інженерно-педагогічних навчальних комплексів. Метою запровадження РБРІПНК є оптимальне кількісне та якісне забезпечення системи підготовки кваліфікованих робітників для регіону (області) професійно компетентними інженерно-педагогічними кадрами за всіма освітніми рівнями і за необхідною кількістю профілів підготовки. В основу створення РБРІПНК покладено модель НБРІПО. Дослідження показало, що впровадження РБРІПНК можливе лише за умов обов'язкового врахування визначених у дослідженні соціальних, освітніх, матеріальних та інших важливих “вхідних” параметрів на вимоги ПТНЗ регіону. Діяльність РБРІПНК у межах регіону створює необхідний професійно-педагогічний простір, у якому реалізуються умови повноцінного задоволення потреб ринку праці у конкурентоспроможних інженерно-педагогічних кадрах, надання його мешканцям широких можливостей для самореалізації своїх педагогічних нахилів і здібностей та підвищення соціокультурного й освітнього рівня.

4. Інженерно-педагогічні працівники - викладачі професійно спрямованих дисциплін та майстри виробничого навчання в системі освіти є носіями професійно-предметного і практичного змісту навчання, джерелом інформації та практичних умінь, розробниками освітніх технологій. Вони виконують функцію управління навчально-пізнавальною і практичною діяльністю учнів та покликані здійснювати навчально-виховну діяльність у системі ПТО; від рівня професійної і педагогічної компетентності і їхніх спільних зусиль, спрямованих на об'єкт навчання залежить рівень організації навчального процесу і досягнення кінцевої мети - підготувати висококваліфікованих молодих робітників. Сучасна профтехосвіта потребує удосконалення і доповнення освітньо-кваліфікаційних вимог до викладачів професійно спрямованих навчальних дисциплін та до майстрів виробничого навчання, які можуть бути сформовані на основі: комплексу завдань, які треба вирішувати у процесі підготовки кваліфікованих робітничих кадрів; специфічності сфери педагогічної діяльності; досвіду і висновків, зроблених на основі аналізу практичної діяльності інженерно-педагогічних працівників на відповідних посадах у ПТНЗ; пропозицій педагогічних колективів навчальних закладів; висновків наукових досліджень з інженерно-педагогічної освіти, практичної діяльності; вимог державних стандартів до цих категорій педагогічних працівників. Враховуючи багатогранність, відповідальність та державну значущість професійної діяльності інженерно-педагогічних фахівців, при створенні сучасних освітньо-кваліфікаційних характеристик дослідженням запропоновано долучити до їх змісту певний перелік вимог, які інженер-педагог реалізує у процесі професійної діяльності, виходячи з типів і видів своєї діяльності; функцій, які він виконує; завдань і проблем, які він вирішує; знань, умінь і навичок, а також професійно значущих якостей особистості, необхідних і притаманних педагогу.

5. Інженерно-педагогічна освіта повинна забезпечити якісне вирішення головного завдання - підготувати професійно і педагогічно компетентного фахівця, здатного ефективно і творчо здійснювати навчально-виховну діяльність в ПТНЗ, результатами якої мають бути висококваліфіковані, конкурентоспроможні на ринку праці робітники. Інженерно-педагогічна діяльність за своєю суттю є педагогічною, тому визначальним системоутворюючим чинником професійної підготовки є озброєння психолого-педагогічними знаннями, що досягається освоєнням відповідного переліку інтегрованих психолого-педагогічних дисциплін. Основною складовою, що формує готовність інженера-педагога до самостійної педагогічної діяльності, є загальнопедагогічна підготовка. Дослідженням виявлено, що базовий цикл психолого-педагогічних дисциплін, який формує загальнопедагогічну професійну спрямованість, усі спеціалізовані навчальні заклади надають на рівні, необхідному майстрові виробничого навчання. Одним із напрямів поглиблення інженерно-педагогічної освіти та формування відповідних освітніх стандартів різних рівнів є розширення переліку психолого-педагогічних дисциплін, які мають вивчатися з метою розвитку педагогічної самосвідомості та творчої індивідуальності майбутнього педагога, що виявляються у способах аналізу, проектування і рефлексії педагогічної діяльності. Кожна, додана до базового циклу педагогічно спрямована дисципліна, що вивчається студентом, повинна забезпечувати реальну теоретичну, практичну, методологічну, технологічну, педагогічну та виховну підготовку, виробляти мотивацію до поповнення знань і вмінь, формувати більш високий рівень готовності до педагогічної діяльності. Обов'язковою складовою підготовки магістрів професійної освіти є серйозна науково-дослідна робота, пов'язана з проектуванням освітніх систем, навчальних програм і технологій. У зміст навчання магістра також має бути закладено поглиблену фундаментальну, гуманітарну, економічну і психолого-педагогічну підготовку, достатню для здійснення професійно-прикладної, науково-дослідної, системно-аналітичної, науково-організаційної і педагогічної діяльності. Дослідженням доведено, що здійснення практичної частини педагогічної підготовки можливе лише після повного освоєння студентом теоретично-практичних знань психолого-педагогічного циклу. Дотримання такої послідовності надає комплексній педагогічній практиці статусу завершальної стадії трансформації теоретичних професійно-педагогічних знань у професійно-педагогічні уміння, формує готовність до інженерно-педагогічної діяльності.