Теорія і практика підготовки фахівців сфери туризму

Размещено на http://allbest.ru

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Теорія і практика підготовки фахівців сфери туризму

Виконала Кнодель Людмила Володимирівна

Тернопіль - 2007



АНОТАЦІЯ

Кнодель Л.В. Теорія і практика підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за фахом 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти.

Дисертація присвячена теоретико-методологічним проблемам підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах Всесвітньої туристської організації. Для проведення дослідження було використано системний підхід до аналізу дидактичних систем підготовки фахівців сфери туризму в різних країнах, що дало змогу виявити оптимальні параметри процесу навчання в сучасних умовах. Генезис педагогічних систем охарактеризовано у структурному й історичному аспектах. У результаті дослідження були визначені тенденції розвитку дидактичних систем підготовки фахівців сфери туризму в 11 країнах.

У роботі досліджено основні чинники, що формують структуру, зміст, принципи й методологічні підходи в концепції туристської освіти; проаналізовано основні поняття педагогічного аналізу дидактичних систем підготовки фахівців сфери туризму. Теоретично обґрунтовано положення щодо технології професійної освіти у сфері туризму, які складаються з таких компонентів: організаційні форми професійної освіти; концепція професійної освіти; основи професійного підвищення кваліфікації; політика і реформування професійної освіти в країнах-членах ВТО.

Проаналізовано методологію визначення якості підготовки фахівців, визначено загальні закономірності та місцеві особливості. На основі системного підходу науково обґрунтовано концепцію системи туристської освіти як форми існування дидактичної системи, розглянуто її складові, визначено її характеристики на сучасному етапі розвитку суспільства й професійної педагогіки.

Розкрито основні тенденції розвитку дидактичних систем підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО. З'ясовано чинні моделі цих систем у різних регіонах світу, виділено їхні основні особливості та перспективи розвитку з погляду сформульованої концепції туристської освіти. Теоретично обґрунтовано основні характеристики моделі структурних компонентів професійної компетентності фахівця сфери туризму, виявлено її специфічні особливості.

туристичний педагогічний освіта



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. В кінці ХХ - на початку ХХІ ст. у світі відбулися суттєві соціальні, культурні, економічні й технологічні зміни, які зумовили реформування освітніх систем, спрямованих на забезпечення сучасних потреб суспільства, на ефективне використання всіх ресурсів. Ці процеси закладають підвалини формування єдиного демократичного простору у правовому полі фундаментальних свобод, єдиного ринку праці, а також розвитку політичної, економічної, екологічної і соціальної безпеки для всіх країн.

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснюючи модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Однак, проектування освітніх структур і впровадження нових моделей та програм підготовки, як свідчить досвід багатьох країн, у тому числі й України, - процес надзвичайно складний.

Ідея спільного розвитку науки та вищої освіти, органічного використання науки як бази забезпечення високої якості вищої освіти пронизує всі напрями діяльності, оголошені в Болонській декларації. Метою такої взаємодії є збереження культурного та лінгвістичного багатства Європи, яке базується на успадкованій різноманітності традицій, сприяє потенціалу інновацій, соціальному та економічному розвитку через зміцнення співробітництва між Європейськими вищими навчальними закладами.

Значну роль у взаємодії та взаємозбагаченні культур відіграє сфера туризму. Міжнародний туризм в останнє десятиріччя набув масового характеру. Цьому сприяли як об'єктивні чинники (зокрема, підвищення життєвого рівня в багатьох країнах), так і діяльність міжнародних, регіональних і національних туристських організацій, що вимагають від держав забезпечення більшого доступу до туризму різних прошарків населення.

Велике значення для підтримки культурних контактів і здійснення тісного зв'язку між народами має діяльність Всесвітньої туристської організації (ВТО) й інших установ всесвітнього характеру - ООН, особливо ЮНЕСКО. На початку нового тисячоліття туризм міцно утвердився в багатьох країнах як основна галузь економіки, що найбільш швидко розвивається, забезпечуючи надходження іноземної валюти і створення робочих місць. Міжнародний туризм забезпечує найбільші у світі надходження від експорту. Він є важливим чинником гарантування платіжного балансу для більшості країн.

За визначенням Всесвітньої ради з туризму й мандрівок (Брюссель), сучасний туризм у його економічному аспекті характеризується як найбільша індустрія світу ($3,5 трил. оборотного капіталу у 2005 р.), головний платник податків, найдинамічніша галузь світової економіки. За прогнозами ВТО, кількість учасників міжнародного туризму в 2010 році перевищить 1 млрд. осіб. Статистичні дані свідчать про те, що сфера туризму буде постійно розвиватися. Їй потрібні добре підготовлені фахівці, які в нових економічних умовах зможуть розв'язувати поставлені перед галуззю складні проблеми. Така діяльність відповідає потребам сучасного суспільно-політичного життя - діалогу культур.

Україна є частиною світового співтовариства і вважає поставлені завдання з підготовки фахівців для туристської галузі правомірними й актуальними. У грудні 2003 року Верховна Рада України прийняла “Закон про туризм”, який заклав фундамент розвитку туристської діяльності й організації туристської освіти і підкреслив орієнтацію країни на передовий зарубіжний досвід як туристської галузі, так і туристської освіти.

Україна багата туристськими можливостями. Вона є однією з привабливих країн світу, яка має величезний природний і культурний потенціал. Перший досвід щодо упровадження спеціалізації з туризму і започаткування професійної підготовки фахівців в Україні мають вже більше 100 вищих навчальних закладів Проте освітня діяльність вищих навчальних закладів здійснюється на початковому рівні і не має систематичного характеру. Отже, досвід передових країн-членів ВТО сприятиме становленню та розвитку всіх систем туристської галузі.

Результати аналізу сучасних наукових джерел свідчать, що в теорії і практиці туристської освіти нагромаджено значний досвід, який може стати основою розвитку системи професійної підготовки кадрів для сфери туризму. Зокрема:

- визначено філософські і культурологічні аспекти професійної підготовки кадрів для сфери туризму (В. Антоненко, І. Зязюн, О. Левицька, Я. Любивий, В. Лях, В. Пазенок, Т. Пархоменко, Р. Шульман, П. Яроцький);

- досліджено економічні питання туризму (економіка, менеджмент, маркетинг) (Л. Агафонова, З. Балченко, А. Великий, В. Данільчук, А. Заїкина, Н. Жукова, В. Ковешников, В. Корсекин, В. Сахаров, А. Сабодош, Т. Ткаченко);

- здійснено аналіз особливостей використання інформаційних технологій у сфері туризму (А. Мараховський, О. Будя);

- обґрунтовано правові аспекти туристичної діяльності (В. Бабкін, А. Нелін, Я. Шевченко, М. Цюрупа).

Основи туризмології у педагогічній науці досліджено такими вченими: А.Дурович, І. Зязюн, В. Квартальний, В. Котляров, Д. Небель, Ж.-М.Оернер, С. Перро, Д. Різон, А. Фарбер, Л. Фостер та ін.

Узагальнюючи зарубіжні наукові праці педагогів, психологів, філософів, економістів, соціологів, істориків, географів, можливо виділити такі напрями досліджень, як:

- загальні питання становлення й розвитку туристської освіти (П. Гамбл, Ф. Гоу, В. Лапаж, К. Макі, Д. Павесік, К. Патлоу, А. Поллок, Д. Пратт, Д. Річі, М. Хайвуд, Д. Хусс, Д. Хаукінс, Е. Шафер, Д. Еванс);

- проблеми стандартизації у сфері туристської освіти (В. Сведлов, Г. Кібеді, П. Ботт, А. Халл, А. Шаде);

- питання якості професійної підготовки кадрів для сфери туризму (Д. Банк, Л. Беррі, К. Вітт, А. Мулеманн, Д. Ніколлс, А. Парасураман, В. Цайтхалм, Р. Хілл);

- проблеми мотивації та адаптації у сфері професійного туристського навчання (К. Амес, Р. Амес, А. Ашман, К. Аргіріс, Р. Аткинсон, Д. Аусабель, Д. Банністер, А. Бандура, Д. Брофі, Є. Десі, К. Кулі, Г. Марш, Р. Райян, О. Хелмер, Р. Шавельсон);

- розв'язання проблем управління трудовими ресурсами у сфері туризму (Ф. Бергер, Д. Джафарі, Л. Кларк, К. Каргілл, Е. Фаус-Сола, Д. Чоу);

- здійснення завдань підвищення кваліфікації у сфері туристської діяльності (Н. Беннетт, Р. Спароу, С. Сміт).

Результати вивчення різноманітних джерел та аналіз практичного досвіду підготовки фахівців туристської сфери в країнах-членах ВТО свідчать про наявність в означеній галузі суперечностей між:

- сучасним рівнем професійної підготовки фахівців цієї сфери й новими вимогами сучасного гіперінформаційного суспільства;

- проблемами глобалізації усіх сфер життєдіяльності, в тому числі освітньої, і особливостями національних освітніх систем;

- розширенням поля професійної діяльності на вітчизняному і зарубіжному ринках праці та недостатнім рівнем підготовки фахівців й відсутністю моніторингу локальних потреб у фахівцях для сфери туризму з урахуванням динаміки змін у різних сферах соціальної, політичної та економічної діяльності суспільства;

- визнанням туристських кваліфікацій, освіти загалом різними міжнародними кваліфікаційними комісіями та відсутністю загальних стандартів у процедурі міжнародної акредитації;

- відсутністю стандартів якісних характеристик фахівців сфери туризму та критеріями оцінки результативності професійної підготовки фахівців туристської галузі;

- різними очікуваннями під час створення освітніх систем у туризмі та відсутністю координації між учасниками освітнього процесу.

Розв'язання поставлених проблем передбачає докорінну перебудову системи підготовки кадрів на теоретичному та методологічному рівнях, ухвалення нових законодавчих документів, створення інноваційних навчальних програм і планів, які відповідатимуть світовим стандартам професійної підготовки фахівців у сфері туризму.

Як засвідчив аналіз наукових праць, комплексне дослідження проблем підготовки кадрів для сфери туризму не проводилося. Необхідність розв'язання означених суперечностей, соціальна значущість процесу вдосконалення професійної підготовки фахівців для сфери туризму, недостатня теоретична і практична розробленість проблеми зумовлюють актуальність теми дослідження - “Теорія і практика підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах Всесвітньої туристської організації”.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка фахівців сфери туризму у вищій школі країн-членів Всесвітньої туристської організації.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні засади професійної підготовки кадрів туристської галузі у країнах Всесвітньої туристської організації.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей змісту і форм підготовки фахівців туристської галузі у країнах-членах ВТО, визначенні можливостей використання позитивних ідей досвіду підготовки фахівців сфери туризму у вищих навчальних закладах зарубіжних країн для вдосконалення професійної туристської освіти в Україні з урахуванням суспільних вимог, потреб практики, споживачів освітніх і соціально-педагогічних послуг.

Провідна ідея концепції полягає в тому, що розвиток сучасної сфери туризму та туристської освіти відповідно до вимог гіперінформаційного глобалізованого середовища можливий тільки на основі реалізації ідей про те, що якість і ефективність туристської освіти гарантує якість і ефективність галузі туризму.

Концепція дослідження. Мета дослідження, його науково-теоретичні засади, комплексний інтегрований характер досліджуваного педагогічного явища зумовили обґрунтування концептуальних положень дослідження.

Концепція дослідження ґрунтується на положеннях, які характеризують основні компоненти дидактичних систем підготовки фахівців сфери туризму.

1. Формування вітчизняної національної системи туристської освіти потребує врахування історико-педагогічних аспектів зародження, становлення і розвитку національних освітніх туристських систем у країнах-членах ВТО, розуміння перспективних напрямів модернізації освітньої діяльності у галузі туризму відповідно до європейських і світових тенденцій полікультурності, діалогу культур, толерантності, плюролінгвізму у світовому просторі.

2. Ефективність пошуку рішення педагогічних проблем полягає у визначенні концептуальних основ підготовки конкурентоспроможних фахівців за всіма спеціалізаціями згідно з суспільними потребами у сфері туризму для їх упровадження в систему туристської освіти і створення цілісного комплексного процесу навчання на методологічному, загально-психологічному, загально-педагогічному і методичному рівнях.

Розроблена концепція дидактичної системи туристської освіти формується з урахуванням зарубіжного досвіду з метою адаптації найефективніших зарубіжних технологій до вітчизняного освітнього середовища, яке визначає необхідність фундаментального аналізу змісту професійної підготовки кадрів у зарубіжних країнах на сучасному етапі та умов, які сприяють удосконаленню цих систем.

3. Реалізація моделі структурних компонентів професійної компетентності сучасного конкурентоспроможного фахівця забезпечує високий рівень інтерактивності навчання, який є одним з основних показників якості цієї системи. Якісну підготовку фахівців забезпечує дидактична система, яка передбачає формування мотиваційної, теоретичної і практичної готовності до діяльності у сфері туризму, професійного самовизначення, орієнтування, покликання, професійної зацікавленості у навчанні, пізнавальних, оцінюваних і практичних дій, самооцінку і самоорганізацію власної діяльності, здатність до неперервного професійного саморозвитку особистості.

4. Теоретичний компонент систем підготовки фахівців сфери туризму визначає підсистеми дефініцій, понять, ідей, цілей, завдань, функцій, які розкривають сутність досліджуваного педагогічного явища. Він будується на основі принципів:

а) загальнодидактичних (послідовності, систематичності навчання, свідомості, самостійності і активності у навчанні; індивідуальності і диференціації; професійної спрямованості; науковості, зв'язку теорії з практикою);

б) специфічних (суб'єктивності освітнього процесу у фахових ВНЗ туристського профілю; технологічності; особистісного цілепокладання; смислової наступності в організації майбутньої професійної діяльності; ускладнення професійних функцій у сфері туризму). Визначено, що основу професійної туристської освіти становлять чотири фундаментальні компоненти професійного навчання.

5. Технологічний компонент передбачає визначення комплексу засобів формування основних компонентів якісної підготовки фахівців сфери туризму в умовах інтегративної технології навчання на засадах функціонально-об'єктного і діяльнісного підходів, на якому базується моделювання професійної діяльності фахівця сфери туризму. В рамках таких підходів першою умовою формування фахівця є освоєння функції праці, а другою - правильне уявлення про об'єкт праці. Під час реалізації цих підходів вимоги щодо якості підготовки фахівців передбачають: дослідження структури праці; детальний аналіз професійних функцій фахівця; визначення вмінь, необхідних для професійної діяльності.

Технологія професійного навчання у сфері туризму включає:

а) аналіз потреб у фахівцях, планування навчального процесу, його реалізацію у фаховому навчальному закладі, оцінку якості його організації, складання навчальних планів (необхідна наявність базисної частини змісту навчальних предметів і динамічної (фахової) частини, що змінюються з урахуванням вимог виробництва щодо підготовки фахівців, які зумовлені об'єктивними особливостями й закономірностями характеру і змісту роботи фахівців туристського профілю і кваліфікації); розв'язання різноманітних проблем навчання з допомогою методологічних інтегративних, індивідуалізованих і діяльнісних підходів;

б) психолого-соціальні передумови професійного навчання - психологічні і соціальні характеристики людської поведінки у професійній комунікації з урахуванням їх психомоторного та емоційного розвитку, що є особисто важливо у сфері туризму;

в) право на професійне навчання: загальноправові норми, закон про працю, інструкції навчального закладу, положення та інструкції професійної кваліфікації. Нові педагогічні технології забезпечують розвиток різноманітних видів неформальної освіти і самоосвіти; орієнтують на використання в освітньо-виховному процесі педагогічно доцільних засобів інформаційних технологій.

6. Оцінювання ефективності професійної підготовки кадрів сфери туризму у країнах-членах ВТО має системний характер, базується на методології визначення цілей і якості навчання і реалізується в результатах освіти фахівця, здобутті знань, необхідних для опанування професійними вміннями (практичними і дослідними), які задані цілями навчання.

7. Реалізація концептуальних положень забезпечує можливість характеризувати професійну підготовку кадрів сфери туризму в країнах-членах ВТО в сучасних умовах як системний, багатофакторний, багатовимірний феномен, як спеціально організований динамічний, інноваційний процес, побудований з урахуванням специфіки туристської діяльності, що має цілісний характер й охоплює такі підсистеми: допрофесійну підготовку (актуалізація професійного самовизначення, допрофесійне навчання, професійний відбір), різнорівневе професійне навчання у вищих навчальних закладах (освітньо-кваліфікаційні рівні: бакалавр, магістр, доктор філософії у галузі туристської діяльності), післядипломну освіту (професійне підвищення кваліфікації, самоосвіта, професійне підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня, перекваліфікація, оволодіння додатковими спеціалізаціями, професійна перепідготовка).

Здійснення дослідження на основі таких концептуальних підходів дає змогу охарактеризувати процес професійної підготовки фахівців для сфери туризму як динамічну складову загальної професійної системи. У зв'язку з цим її функціонування ґрунтується на сукупності загальнопедагогічних закономірностей і принципів з властивими їй особливостями локальних освітніх педагогічних систем.

Провідна ідея дослідження, основні положення концепції зосереджені в загальній гіпотезі, яка ґрунтується на припущенні: високий рівень якісної теоретичної і практичної підготовки фахівців для вітчизняної сфери туризму може бути досягнуто на основі системного аналізу становлення й розвитку туризму і туристської освіти в країнах-членах ВТО, наукового обґрунтовування і практичного впровадження у професійну підготовку студентів інноваційного змісту та методології організації процесу навчання у вищих навчальних закладах туристського профілю зарубіжних країн, трансформованих до сучасних вимог нашого суспільства. Загальна гіпотеза дослідження конкретизована у низці часткових гіпотез, суть яких полягає в поліпшенні якості підготовки фахівців сфери туризму на умовах:

- формування наукового обґрунтування якісної фундаментальної загальної і професійної підготовки фахівців сфери туризму, розробки державних стандартів на основі міжнародних вимог з метою інтеграції до світової спільноти;

- забезпечення єдності теоретичного і практичного компонентів професійної підготовки з метою задоволення професійних освітніх цілей, актуалізації професійного покликання та професійного самовизначення особистості;

- створення цілісної, гнучкої, ефективної системи туристської освіти в нашій державі з урахуванням позитивного досвіду функціонування подібних дидактичних систем у країнах-членах ВТО та їх впливу на менш розвинені системи в інших країнах і взаємодії з ними;

- формування сучасної моделі структурних компонентів професійної компетентності фахівця сфери туризму (базової підготовки, технічних умінь і якісних особистих характеристик), упровадження якої може забезпечити високу якість туристських послуг на національному і міжнародному рівнях.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети, концепції та загальної гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. На основі вивчення теорії і практики освіти у галузі туризму в країнах ВТО з'ясувати особливості її методології, структури, змісту, верифікувати сутність та зміст дефініцій, понять, концептуальних положень, які розкривають специфіку нового наукового напряму сфери туризму - туризмології.

2. Виявити й охарактеризувати процеси трансформації систем вищої освіти в нових політичних, економічних і соціальних умовах розвитку суспільства; історичні етапи становлення та розвитку національних туристських систем в країнах-членах ВТО з урахуванням сутності міжнародних, державних, суспільних вимог щодо організації туристичної діяльності та туристської освіти.

3. Дослідити особливості становлення та розвитку кваліфікаційних вимог і стандартів, діагностики якостей педагогічних технологій у професійній підготовці кадрів для сфери туризму в країнах-членах ВТО.

4. Узагальнити методологічні основи якості освіти в галузі туризму, досвід організації і впровадження систем її моніторингу в цій сфері; виявити загальні закономірності та специфічні особливості в підготовці фахівців туристської сфери з урахуванням гуманітарної парадигми професійної туристської освіти в умовах розвитку глобалізованого суспільства.

5. Охарактеризувати змістові й структурні компоненти педагогічних технологій у дидактичних системах професійної підготовки бакалаврів і магістрів сфери туризму в країнах ВТО.

6. Розробити на основі з'ясованих загальних закономірностей концепцію системи туристської освіти і модель структурних компонентів професійної компетентності конкурентоспроможного фахівця сфери туризму; обґрунтувати критерії її побудови, показники її ефективності і продуктивності; визначити підходи щодо дослідження напрямів реалізації її складових в Україні.

Методологічною основою наукового дослідження є: філософські положення теорії наукового пізнання, гуманістичної філософії, положення про формування людини й різнобічний розвиток особистості; динамічна діалектична теорія про загальний зв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об'єктивної дійсності; положення про роль неперервної освіти у формуванні професіоналізму особистості; принципи філософського вчення про діяльність; основні положення теорії систем, принципи системного аналізу; фундаментальні психолого-педагогічні твердження вітчизняних і закордонних учених про концептуальні положення інформаційно-програмного забезпечення навчального процесу у вищій школі; тлумачення понять у контексті сучасної філософії синергетики - теорії самоорганізації, що передбачає відкритість, готовність перебудовуватися за рахунок нових елементів навколишнього середовища; концептуальні положення як загальної філософії, педагогіки, психології, економіки, так і нових філософських, педагогічних і психологічних напрямів (педагогіка культури, діалогу культур, співробітництва, дозвілля, туризму, міжнародного туризму, туристської комунікації, гостинності, екологічного, соціального й екстремального туризму, історії міжнародного й національного туризму, туристської діяльності, особистості туриста, порівняльна професійна педагогіка туризму), які активно впливають на розвиток фундаментальних понять у педагогічній галузі досліджень.

Ці інновації у розвиткові педагогічних дисциплін розширюють їх категоріальне поле, розуміння загальнонаукових принципів системного підходу до вивчення предмета дослідження. Методологічними орієнтирами дослідження є: поняття цілісності педагогічного процесу і системного підходу в його дослідженні; принцип єдності й діалектичної взаємодії теорії і практики в науковому пізнанні; сучасні дидактичні ідеї змісту освіти і методів навчання.

Теоретичну основу дослідження становлять філософські засади сучасної парадигми освіти, які формують основні положення загальної і професійної педагогіки:

- філософські основи розвитку сучасної освіти (А. Андрущенко, В. Антоненко, А. Валіцкая, С. Гончаренко, І. Зязюн, А. Льовіцкая, В. Лутай, Я. Любівий, В. Пазенок, Ю. Яковенко);

- концептуальні ідеї теорії неперервної освіти (С. Архангельський, В. Леднев, Н. Ничкало, С. Сисоєва);

- теорії і технології сучасних освітніх систем (В. Безпалько, А. Беляєва, Л. Буркова, Л. Василюк, Т. Ільїна, А. Ліферов, А. Лігоцький, Г. Лукічев, Р. Пахоцинський, Д. Чернілевський);

- взаємозумовленість педагогічних явищ і процесів у вищій школі (В. Байденко, М. Євтух, В. Сафонова, Г. Симухин, В. Соколів, Н. Стадник);

- психологічні основи особистісно-орієнтованого навчання, індивідуалізація та диференціація навчання (А. Леонтьєв, О. Пєхота, В. Рибалка, Н. Тализіна);

- педагогічні теорії адаптації і мотивації навчання (Т. Землякова, О. Злобіна, О. Тихонович, С. Селіверстов і ін.);

- управління якістю підготовки фахівців і рейтингова оцінка знань в навчально-виховному закладі (Т. Алексеєнко, А. Андрющук, Г. Антоненко, А. Вройнстайн);

- теоретичні аспекти моделювання діяльності і компетентності фахівця (Г. Александров, Л. Полежаева, Д. Чарнецький, П. Терехов)

- технології модульного навчання (А. Алексюк, А. Беляєва, К. Вазіна, Т. Васильєва, О. Гуменюк, М. Чошанов, П. Юцевічене).

Джерельна база дослідження. В процесі наукового пошуку використано 546 джерел п'ятьма іноземними мовами, зокрема, близько 100 навчальних планів і програм понад 22 вищих навчальних закладів 11 країн-членів ВТО; офіційні документи; довідкову літературу навчальних закладів; аналітичні матеріали і електронні банки даних міжнародних організацій; науково-методичну літературу, реферативні матеріали, наукові роботи, присвячені професійній підготовці фахівців з напряму “туризм” за кордоном, наукові роботи з питань формування галузі туризму в кінці XX - на початок XXI сторіччя, з проблем становлення туристської освіти; дослідження і статистичні дані про сучасний стан справ цієї сфери, про структуру ВНЗ, які готують фахівців для туристської діяльності; матеріали зарубіжних вчених з досліджуваної проблеми; наукові праці відомих українських і російських дослідників з питань професійної освіти в країнах ВТО; матеріали наукових конференцій, що присвячені проблемі розвитку професійної туристської освіти. У сукупності зазначені джерела та інші науково-педагогічні праці, що є у списку використаної літератури, дають цілісне уявлення про теорію та практику професійної підготовки фахівців для сфери туризму в країнах-членах ВТО і змогу вирішити поставлені у дисертаційному дослідженні завдання.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань, досягнення поставленої мети, перевірки гіпотез використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних дослідженому феномену: методи комплексного, системного та інтеграційного аналізу філософської, педагогічної, психологічної і навчально-методичної літератури з метою визначення туризму як соціально-педагогічної системи; метод теоретичного аналізу і синтезу наявного педагогічного закордонного досвіду туристської освіти, що дало змогу з'ясувати сучасний стан теорії і практики, підходи і напрями становлення та розвитку педагогічних ідей у туристській галузі, визначити методологічні та теоретичні основи досліджуваної проблеми, врахувати і узагальнити зарубіжний передовий позитивний педагогічний досвід в обґрунтуванні змісту, сутності та структури активних організаційно-педагогічних форм і методів туристської освіти в дидактичних системах підготовки фахівців для сфери туризму за кордоном; методи системного аналізу, застосування якого дало можливість виявити локальні особливості і загальні закономірності функціонування педагогічних систем підготовки фахівців сфери туризму за кордоном на сучасному етапі; методи порівняльного аналізу сучасних систем туристської освіти в країнах-членах ВТО, які сприяли визначенню та обґрунтуванню узагальненої концепції системи туристської освіти; метод моделювання, який дав змогу з урахуванням різноманітних характеристик розробити модель структурних компонентів професійної компетентності фахівця сфери туризму, відповідної сучасному стану справ у цій сфері, і визначити місце її моделі в загальній системі професійної підготовки фахівців; метод професіографії для отримання наукового матеріалу, аналізу і встановлення наукових фактів, які належать до сфери професійного розвитку фахівця і різних його аспектів. Методи теоретичного дослідження дали змогу здійснити науковий аналіз різних літературних джерел, глибше розглянути структуру систем професійної освіти, їхнє функціонування, виникнення й розвиток різних типів вищих навчальних закладів, визначити гносеологічні корені розвитку професійної педагогіки за кордоном.

Організація дослідження. Науковий пошук здійснювався протягом 1998-2007 років й охоплював три основні етапи дослідження.

На першому теоретико-аналітичному етапі (1998-1999 рр.) на основі аналізу літературних і документальних джерел, вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду здійснено систематизацію наукових ідей у форматі філософських засад, цінностей та особливостей професійної підготовки фахівців для сфери туризму; з'ясовано стан дослідженості цієї проблеми в теоретичному і практичному аспектах; визначено сутність і місце професійної підготовки фахівців для сфери туризму в загальній системі професійної освіти; обґрунтовано проблему і методику дослідження, методологічні й теоретичні концепти; розроблено програму дослідження, визначено завдання, сформульовано робочу гіпотезу; вивчено сучасний стан професійної підготовки фахівців сфери туризму у вищій школі країн-членів ВТО і досвід фахівців у цій сфері, проаналізовано навчальні плани й програми вищих навчальних закладів туристського профілю, з'ясовано особливості структури, змісту, методологію навчання, узагальнено теоретико-методологічні аспекти професійної підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО.

На другому науково-пошуковому етапі (2000-2003 рр.) продовжувалося вивчення передового зарубіжного педагогічного досвіду професійної підготовки кадрів для сфери туризму; уточнено поняттєво-термінологічний апарат дослідження; охарактеризовано процеси трансформації систем вищої освіти в нових політичних, економічних і соціальних умовах розвитку суспільства; визначено історичні етапи становлення та розвитку національних туристських систем у країнах-членах ВТО з урахуванням сутності міжнародних, державних, суспільних вимог щодо організації туристичної діяльності та туристської освіти; здійснено теоретичну розробку концепції системи туристської освіти та моделі структурних компонентів професійної компетентності фахівця нової генерації в системі туризму; досліджено особливості становлення та розвитку кваліфікаційних вимог і стандартів, діагностику якостей педагогічних технологій у професійній підготовці кадрів для сфери туризму в країнах-членах ВТО; узагальнено методологічні основи якості освіти у галузі туризму, досвід організації і впровадження систем моніторингу в цій сфері; виявлено загальні закономірності та специфічні особливості в підготовці фахівців туристської сфери з урахуванням гуманітарної парадигми професійної туристської освіти в умовах розвитку глобалізованого суспільства; охарактеризовано основні компоненти педагогічних технологій у дидактичних системах професійної підготовки бакалаврів і магістрів сфери туризму в країнах ВТО.

На третьому підсумково-узагальнювальному етапі (2004-2007 рр.) систематизовано отриману інформацію і здійснено опрацювання даних; перевірено гіпотезу й основні концептуальні положення дослідження; висвітлено нові факти; здійснено експертну оцінку результатів дослідження; розроблено на основі з'ясованих загальних закономірностей концепцію системи туристської освіти і модель структурних компонентів професійної компетентності конкурентоспроможного фахівця сфери туризму; обґрунтовано критерії її побудови, показники ефективності і продуктивності; визначено підходи щодо дослідження напрямів реалізації її складових в Україні; сформульовано основні висновки й рекомендації; визначено перспективи подальшого дослідження проблеми.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в педагогічній теорії

- досліджено з використанням наукового інструментарію системного підходу щодо розгляду дидактичного процесу професійної підготовки фахівців сфери туризму в країнах Всесвітньої туристської організації структуру і зміст навчання (бакалавр і магістр); методологію визначення якості освіти, досвід організації і впровадження систем її моніторингу в цій сфері; гуманітарну парадигму професійної туристської освіти (гуманізація середовища, особистості та гуманітаризація навчання);

- визначено загальні закономірності розвитку освітньої галузі сфери туризму (демократичність, доступність, прозорість, гнучкість, креативне ставлення до професії, домінування теоретичних фахових дисциплін) і локальні особливості національних дидактичних освітніх систем (соціокультурні, політичні, економічні, історичні та інші);

- охарактеризовано основні компоненти технології навчального процесу у вищій зарубіжній школі туристського профілю (постановка діагностичних цілей підготовки, проектування цілісного дидактичного процесу, перевірка його ефективності);

- науково обґрунтовано модель структурних компонентів професійної компетентності фахівця туристської сфери на сучасному етапі, складовими якої є: базова підготовка (фундаментальні фахові дисципліни), технічні знання (іноземні мови, комп'ютерні технології), особистісні якісні характеристики (активність, мобільність, відповідальність); з'ясовано критерії її побудови, показники ефективності і продуктивності;

- дидактично змодельовано універсальну концепцію системи туристської освіти (єдність місця навчання, структури і змісту дидактичного освітнього процесу, обов'язкової попередньої методології визнання потреб у фахівцях і якості туристської освіти, відповідність кваліфікаційних рівнів, стандартів, ступенів неперервної туристської освіти, завдань професійної підготовки);

- визначено основні концептуальні напрями організації професійної підготовки кадрів для сфери туризму (мотивація навчання, адаптація до фахового вищого навчального закладу, розвиток діалогової й дистанційної освіти, реалізація інноваційних технологій), цілі професійного навчання на сучасному етапі розвитку суспільства в умовах глобалізації (поширення наукових досліджень у професійному полі).

Удосконалено положення щодо форм і технологій функціонування основних структурних компонентів системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму (цільова, інформаційна, ідеально-продуктивна, об'єктиваційна стадії технології організації навчального процесу в фаховому вищому навчальному закладі).

Подальший розвиток отримали нові напрями розвитку педагогічної науки (педагогіка культури, діалогу культур, дозвілля, особистості туриста, соціального, екологічного, екстремального, міжнародного туризму, історії національного туризму, туристської комунікації, туристської діяльності, гостинності, професійна порівняльна педагогіка туризму), теоретичні основи професійної діяльності фахівця сфери туризму (становлення та розвиток нового напряму наукової теорії - туризмології); кредитно-модульно-рейтингова система навчання й контролю у професійній підготовці фахівців сфери туризму з урахуванням індивідуалізації навчання.

У науковий обіг професійної педагогіки введено нові педагогічні терміни та поняття, які базуються на вивченні зарубіжних наукових джерел: професійне орієнтування (науково-професійна теорія та практичне орієнтування), професійне покликання, туристська освіта; напрями нових спеціалізацій фахівців туристської галузі; можливості творчого використання прогресивних ідей зарубіжного досвіду в умовах нашої держави.

Теоретичне значення полягає в збагаченні загальної теорії освіти:

- обґрунтовано структуру, зміст, методи навчання у сфері туризму, концепцію туристської освіти та її місце і роль в загальній системі освіти на сучасному етапі розвитку суспільства; методології дослідження загальних закономірностей і локальних особливостей дидактичних освітніх систем у сфері туризму; моделі структурних компонентів професійної компетентності фахівця туристської діяльності;

- виявлено тенденції у визначенні мети професійної підготовки фахівців сфери туризму для різних регіонів світу;

- охарактеризовано технології організації навчального процесу у вищому навчальному закладі туристського профілю за кордоном;

- уточнено основні дефініції - принципи організації технологічного процесу навчання у сфері туризму: науковість, систематичність, послідовність, індивідуалізація, професійна зацікавленість навчання, формування пізнавальних, оцінюваних і практичних дій, свідома навчально-пізнавальна активність, проблемність навчання, які доцільно реалізовувати для становлення системи туристської освіти.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що на основі результатів аналізу і узагальнення особливостей професійної підготовки фахівців сфери туризму за кордоном підготовлено:

1) спеціалізований курс для вищих навчальних закладів туристського профілю “Теорія і практика підготовки фахівців для сфери туризму в розвинених країнах світу”;

2) модульну навчальну програму спецкурсу та підручник “Туризм” для елективних курсів старших класів середніх шкіл України і Росії для вивчення англійської мови в професійному туристичному аспекті;

3) програми вивчення іноземних мов професійної спрямованості в сфері туризму (14) (Київський університет туризму, економіки і права).

Результати дослідження, висновки і рекомендації можуть сприяти раціональній організації системи вітчизняної туристської освіти. Отримані нові знання про структуру і зміст професійної освіти в країнах ВТО можуть бути використані в практичній роботі з метою вдосконалення навчання у вищій школі України під час створення навчальних планів, програм, навчальних посібників і підручників для професійної школи, для здійснення науково-педагогічних досліджень дисциплін туристського профілю.

Вірогідність і достовірність результатів дослідження забезпечується:

- теоретико-методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій, сполученням якісного та кількісного аналізу отриманих результатів;

- системним підходом до вивчення предмета дослідження; опорою на професійні наукові розробки й філософські, загальнонаукові, психолого-педагогічні концепції і класичні основи дидактики; використанням комплексу взаємопов'язаних методів, адекватних об'єктові, предметові, меті, гіпотезі і завданням дослідження; специфіці його окремих етапів;

- підтвердженням одержаних теоретичних висновків результатами педагогічної практики, їх впровадженням в освітній процес вищих навчальних закладів України, багаторічною апробацією основних теоретичних і методичних положень дослідження.

На захист винесено положення:

- методологія дослідження якості освіти у сфері туризму, яка розроблена під керівництвом ВТО, науково обґрунтована концепція моніторингу якості освіти - універсальний метод для визначення якісних характеристик професійної компетентності фахівців сфери туризму, прогалин в освіті і меті навчання, що сприяє раціональній підготовці фахівців для сфери туризму з урахуванням національних, регіональних і локальних потреб;

- узагальнена модель концепції системи туристської освіти на підставі врахування локальних особливостей у структурі, змісті і технологіях професійної підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО, зумовлених історичним, політичним, економічним і соціальним розвитком цих країн;

- концептуальні основи сучасної моделі якісних характеристик фахівців сфери туризму, які визначені на основі статистичних і аналітичних даних з шести регіонів світу і чотирьох основних кваліфікаційних груп фахівців туристської галузі; психолого-педагогічна компонента в моделі оцінювання випускника з вищою туристською освітою.



2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, поставлено проблему й мету; визначено об'єкт, предмет, завдання, гіпотезу, методи і базу дослідження; сформульовано основні положення, що виносяться на захист; визначено наукову новизну, теоретичну й практичну значущість дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи аналізу проблем професійної підготовки кадрів для туристичної галузі” - представлено основні положення, які формують понятійній апарат, використаний в процесі дослідження цієї проблеми. Він містить основні поняття, пов'язані з туризмом безпосередньо, а також ті, що належать до філософської, педагогічної та психологічної наук.

Успіх підготовки фахівців сфери туризму найтісніше взаємопов'язаний із сучасними тенденціями в економіці у всьому світі і в кожній країні з урахуванням політичної, соціальної та економічної ситуації у період глобалізації всіх процесів у суспільстві. Міжнародний туризм сприяє процесу взаємодії і взаємозбагаченню культур різних регіонів світу, формуванню загальнолюдської культури.

На основі вивчення наукової літератури з'ясовано, що туризм - це особливе багатодисциплінарне й багатопрофільне явище, яке уособлює поєднання багатьох наук, предметів, галузей. Багатовекторний характер сфери туризму визначає важливість основного компонента теорії туризму - специфічної соціоекономічної і соціогуманітарної дисципліни, яка має синтетичний характер і характеризується розгалуженими міжнауковими зв'язками з політологією, історією, соціологією, правознавством, культурологією, релігієзнавством, антропологією, економікою і маркетингом, педагогікою і психологією, географією, країнознавством та іншими науками. Теорія туризму (туризмологія, туристика, туризмознавство) ставить метою системно відобразити феномен туризму, всі його складники.

Багато представників вітчизняної та закордонної наукової громадськості (В. Абрамов, В. Антоненко, В. Бабкін, А. Дуровіч, І. Зязюн, В. Квартальний, В. Пазенок, Т. Пархоменко, Ф. Рудіч, С. Сміт, В. Федорченко, В. Цибух, М. Цюрюпа, П. Яроцький) порушують деякі теоретичні проблеми туризму на рівні світових зразків, а саме: у сфері філософії та антропології туризму, його ролі в глобалізаційних тенденціях, екологізації свідомості мандрівників, проблемах паломницького туризму, туризму як антиконфліктогенного чинника (міжетнічне спілкування, правовий захист туристів) на рівні ініціативних і стимулюючих пріоритетів. Українські філософи (В. Пазенок, В. Антоненко, Т. Пархоменко, Я. Любивий, Ф. Рудіч) аналізують філософські та суспільно-політичні проблеми розвитку сфери туризму.

Французькі теоретики туризму С. Перро и Ж.-М. Оернер реалізують різні підходи щодо теоретичних досліджень туристської галузі в теоретичних моделях туризмології. У своїх роботах Д. Небель, Л. Фостер, А. Фарбер, Д. Різон свідчать про осмислення психологічних мотивів подорожей, ідеологічну та історичну природу дозвілля.

Ч. Кулі, М. Бірам, Г. Зарате, Э. Декадт, М. Коул, Д. Пірс свідчать про те, що рефлекторно туризм є духовним і соціокультурним явищем, своєрідною проекцією багатогранного буття людини, відбиттям його суспільної сутності та дає змогу розвивальному впливові на особистість як професійного діяча, так і звичайного учасника туристських подій.

На теоретичній основі педагогічного аналізу проблем підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО шляхом визначення понятійно-категоріального інструментарію, яким користуються в процесі дослідження цієї проблеми, з'ясовано два простора: туризмологія і професійна педагогіка. Структуру загальної теорії туризму утворюють такі розділи, як філософія, історія, економіка, соціологія, педагогіка, психологія туризму, соціологія, соціоніка, політологія, екологія, право у сфері туризму і т.п. Суть методологічних підходів, принципів і методів аналізу змісту підготовки фахівців сфери туризму у країнах-членах ВТО визначає особистісно-орієнтована гуманістична парадигма навчання (гуманізація середовища, особистості і гуманітаризація навчання).

У результаті аналізу міжнародних, державних і суспільних вимог до сфери туризму й туристської освіти в країнах-членах ВТО виявлено, що міжнародні організації (понад 200), які займаються питаннями розвитку туризму, сфери туристської освіти і підготовки фахівців - ВТО, ООН, ЮНЕСКО, Асоціація індустрії подорожей, Міжнародний туристський альянс, Всесвітня асоціація професійного навчання в туризмі, Всесвітня асоціація туристських агентств, Всесвітня Рада з туризму й подорожей, Європейська фундація освіти, Європейський центр розвитку професійної освіти, Міжнародна рада з охорони пам'ятників, Міжнародна організація зі стандартів, Міжнародна асоціація наукових експертів та ін. - визначили конкретні завдання у сфері професійної туристської освіти.

Зокрема:

1) створення сприятливих можливостей для розвитку й удосконалення процесу освіти і підготовки фахівців у сфері туризму в країнах-членах ВТО;

2) забезпечення лідерства й ініціативи в питаннях освіти в цій сфері;

3) розвиток необхідних стратегій в освітніх установах туристського профілю з метою досягнення якості й ефективності освіти і наукових досліджень;

4) створення туристського продукту високої якості з сучасними властивостями за допомогою конкурентоспроможних високорозвинених стратегій;

5) розробка стратегічних орієнтирів модернізації вищої освіти; прагнення піднести професійну освіту у сфері туризму на рівень вищих досягнень світової науки, техніки, передового досвіду;

6) потреба впорядкування всесвітнього ринку освітніх послуг, яка зумовлена входженням глобалізаційних процесів у науково-освітню сферу;

7) розробка освітніх і навчальних програм відповідно до потреб ринку праці, заснування програм з викладанням поширеними мовами світу; врахування виробничих вимог під час оцінювання навчальних досягнень студентів;

8) модернізація філософських підвалин пізнавальної діяльності та освітнього процесу;

9) удосконалення структури ступеневої системи професійної освіти в туризмі; створення міжнародних стандартів туристської освіти, номенклатури нових професій, програм, планів, систем контролю, нового покоління підручників і навчальних посібників; запровадження системи нагромадження академічних результатів, що дасть змогу кількісний приріст знань на певному етапі навчання впродовж життя перетворити на нову якість;

10) розробка нормативно-правової бази для нових типів установ професійної туристської освіти.

На основі аналізу численних міжнародних документів визначено різноманітні чинники, які сприяють бурхливому розвитку туристської сфери й освіти у всьому світі: демографічні, культурні, економічні, соціальні, політичні та інші. Вони впливають на зміни у структурі, змісті та технологіях професійної підготовки кадрів для сфери туризму в різних країнах світу.

У другому розділі “Трансформація систем вищої освіти в нових політичних, економічних і соціальних умовах розвитку суспільства” проаналізовано сучасні досягнення й проблеми професійної освіти в досліджуваних країнах.

Концепція неперервної професійної освіти фахівців туристичної галузі формується у 80-і роки минулого сторіччя одночасно з бурхливим зростанням міжнародного туризму. У зв'язку з посиленням міждержавних контактів і розвитком міжнародного туризму його роль і значення набувають вагомості у всіх політичних, соціальних, культурних і економічних аспектах життєдіяльності людства. Досвід розв'язання всіх проблем сфери туризму узагальнює ВТО. У міру розвитку туризму і перетворення його на невід'ємну частину сучасного життя зростає міжнародне значення цієї організації. У діяльності європейської співдружності підвищується роль національних систем вищої освіти, консолідуються їх загальні зусилля, розробляються нові підходи в питаннях акредитації, стандартизації реформування всіх національних систем, здійснюється пошук загальних пріоритетів, інноваційних підходів.

Особлива увага приділена аналізу стану справ у Франції і Великій Британії, враховуючи високий рівень професійної підготовки фахівців у цих країнах. Представники менш розвинених країн обирають саме Францію та Велику Британію місцем навчання. На цей час у цих країнах здійснюється широкомасштабна реформа професійної туристської освіти в рамках тісного співробітництва з багатьма міжнародними організаціями.

На прикладі прогресивних тенденцій реформування системи вищої освіти у Франції й Великій Британії визначено перспективи становлення професійної освіти в європейському і світовому масштабі в найближчі кілька років. Розкрито суть спеціального курсу “Європейський простір” мультикультурна Європа, мобільна Європа, Європа професійної освіти для всіх, Європа вмінь і знань, Європа, відкрита для всіх), який викладається в університетах цих країн.

Для ілюстрації процесів реформування національних систем вищої освіти проаналізовано період їхнього розвитку з усіма позитивними (поетапне, планомірне, послідовне реформування всіх освітніх органів і навчальних закладів) й негативними (орієнтування в бік західних досягнень, ігнорування національних особливостей освітніх систем) результатами після національних революцій у Польщі, Словенії і Чехії.

...