Теорія і практика підготовки фахівців сфери туризму

Етапи, пройдені цими країнами, найтиповіші для країн, що розвиваються, і можуть бути корисними для України в період становлення вітчизняної професійної освіти у всіх сферах людської діяльності. Ще одним ключовим завданням повинна стати модернізація освіти відповідно до викликів ХХІ століття і вимог української державності.

Особливе місце займає аналіз проблеми стандартизації професійної освіти, що розглядається, насамперед, в історичному аспекті і на сучасному етапі, з огляду на досвід діагностики якісних характеристик випускника вищої школи в Німеччині, Франції, Англії, США, Японії і Росії. Успіх підготовки фахівців сфери туризму зумовлений взаємодією із сучасними тенденціями розвитку економіки в усьому світі, а також особливостями політичної і економічної ситуації в період глобалізації всіх процесів у кожному суспільстві.

В процесі характеристики етапів історичного розвитку і становлення систем туристської освіти з'ясовано важливі складові цього процесу у Великій Британії і Франції, де в основу структури і змісту технології навчального процесу покладено кредитно-модульно-рейтингову систему навчання і контролю знань студентів.

Результати дослідження свідчать про те, що системи туристської освіти в цих країнах сформувалися за останні 20 років, протягом яких реалізуються державні програми з туризму. Теоретики туризму А. Булл, А. Буркарт, Ф. Велла, Р. Вержер, Г. Данн, К. Купер, С. Медлек, Д. Річі, Ж. Сальванес, Ж. Тригано, Є. Фаус-Сола, Е. Шафер та багато інших підтверджують факт бурхливого розвитку туризму і засвідчують необхідність удосконалення національних систем туристської освіти.

Встановлено, що розвиток туристської інфраструктури у всьому комплексі культурних, освітніх, інформаційних, технічних, політичних, правових, економічних, адміністративних та інших складників вимагає конструктивної співучасті різноманітних форм співробітництва влади, бізнесу, громадських співтовариств, міністерств, навчальних закладів.

Теоретиками туризму розроблено завдання вищої освіти у цій галузі:

1) забезпечення фундаментальної наукової, професійної і практичної підготовки у сфері туристської діяльності;

2) здобуття студентами знань і вмінь освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликання, інтересів і здібностей;

3) удосконалення наукової і професійної підготовки кадрів для сфери туризму.

У третьому розділі “Становлення і розвиток систем професійної підготовки фахівців сфери туризму” досліджено сучасний стан справ у сфері туристської освіти в країнах ВТО. Результати аналізу свідчать, що експериментальне дослідження Університету ім. Д. Вашингтона під егідою ВТО проведено на базі порівняльних характеристик 12 секторів туристської індустрії, що охоплюють світову індустрію туризму: готелі і курорти; фірми з організації роздрібної реалізації турів; оптові тури; туристський маркетинг; ресурси культури; природні ресурси; туристські адміністрації; туристський транспорт; конференції і змагання; розваги й атракціони; їжу і напої; консультанти; 4 професійних рівнів: персонал переднього краю (FLP) - службовці з вищим ступенем взаємодії з клієнтом (офіціантів, секретарок, портьє та інший персонал); інспекторів (SPV) - службовців, які керують групою працівників, але не відповідають за відділ загалом (метрдотелів, сестер-господарок і т.п.); середня ланка управління (MLM) - персонал, який відповідальний за весь відділ (менеджери з громадських зв'язків у готелі, менеджери з кадрів тощо); вища ланка управління (HLM) - персонал з повноваженням стратегічних рішень (менеджери регіонального туризму) і 6 регіонів світу (Американський континент, Африка, Східна Азія і Тихоокеанський регіон, Європа, Близький Схід і Південна Азія).

Визначено освітні і тренувальні потреби у всесвітній туристській індустрії, прогалини у потребах і вимогах до чинної туристської індустрії, виявлено попит на різні туристські регіони, конкретні сектори і професійні рівні, складено карту світових професій туризму з 288 (12 х 4 х 6) професійними нішами, розділену на 72 (12 х 6) географічні райони в туристській підприємницькій діяльності, яка згрупувала всесвітній туризм у тримірну діаграму: (х) туристський індустріальний сектор, (у) професійні рівні і (z) географічні регіони.

Здійснено аналіз цілей підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО, що свідчить про наявність різних систем управління якістю загальної підготовки, які ґрунтуються на ідентифікації потреб усіх осіб, залучених до цієї складної системи: роботодавців і організаторів навчання, студентів і викладачів.

Результати дослідження дали змогу з'ясувати основні цілі освітньої галузі в країнах ВTO:

1) визначення поточних потреб у фахівцях для індустрії туризму з боку роботодавців у країнах ВТО;

2) встановлення стандартів якості в організації туристської освіти і професійної підготовки фахівців сфери туризму, визначених глобальною шкалою у світових рейтингах у туристських регіонах світу;

3) посилення ролі людського потенціалу, необхідного для підтримки національних туристських структур та індустрії туризму;

4) визначення програм професійної підготовки фахівців сфери туризму з орієнтацією на сталі стандарти якості, що відповідають потребам майбутніх професіоналів, роботодавців у туризмі в кожній країні, що є членом ВТО.

ВТО розробила вичерпні Стандарти міжнародної класифікації туристської діяльності (СМКТ). Вагомим стимулом для освіти в туризмі є створення гнучкої і різноманітної освітньої системи з урахуванням нової парадигми:

1) суперсегментація попиту;

2) ринкова глобалізація;

3) діагональна інтеграція;

4) попит на велику гнучкість;

5) пререквізити навколишнього середовища;

6) соціокультурна компетентність.

Зростаюча кількість міжнародних програм супроводжується розвитком широкого кола кваліфікацій і стандартів одночасно з недостатньою фундаментальністю в проектуванні навчальних планів. Як показують зарубіжні дослідження, конкурентоспроможність туристської індустрії сприяє розвиткові каналів для діалогу і кооперації між національними структурами, туристськими секторами і навчальними закладами, що готують фахівців сфери туризму.

У результаті аналізу дидактичних систем визначено вплив різноманітних чинників на мету професійної підготовки фахівців сфери туризму в розвинених країнах світу - це наявність у секторі туризму багатьох спеціалізацій.

У роботі проаналізовано загальні проблеми конкурентоспроможності у сфері туризму і туристської освіти. В результаті дослідження доведено, що якість підготовки фахівців для сфери туризму є найважливішим інструментом досягнення цієї мети. ВТО розроблено методологію (“туризм - освіта - якість”), основним компонентом якої є якість.

Методологія визначення якості створюється на основі повного задоволення очікувань за допомогою мінімізації розбіжностей між очікуваннями і реальними враженнями.

Наукове дослідження розкриває переваги співробітництва між туристською індустрією, навчальними закладами і туристськими підприємствами. Така інтеграція забезпечує довгострокову перспективу процвітання індустрії туризму на основі подальшого розвитку, підготовки фахівців з орієнтацією на кваліфікації.

В процесі аналізу форм і методів оцінки професійної компетентності фахівців сфери туризму дослідниками враховувався вибір підприємців чи експертів у сфері туризму в зазначених регіонах. За їхньою допомогою було визначено специфічні вимоги до фахівців різних професійних рівнів. При визначенні недоліків в освіті і навчанні затверджено пріоритетність і черговість розв'язання нагальних проблем.

У четвертому розділі “Концепція системи туристської освіти” охарактеризовано основні особливості процесу адаптації студентів до вищого навчального закладу туристського профілю, який включає такі компоненти:

а) стан соціального середовища навчання;

б) рівень психологічної підготовленості студента до процесу навчання в такому ВНЗ; в) рівень професійної компетентності педагога;

г) традиції вищого навчального закладу;

д) рівень мотивації студента до навчання саме в цьому закладі. Результати дослідження свідчать, що адаптація студента до вищого навчального закладу туристського профілю в контексті психології туризму - це полікомпонентний процес, який є частиною його соціальної адаптації до навколишнього світу. У ході дослідження було проаналізовано позитивні аспекти цього процесу й умови його ефективності.

У розділі проаналізовано нові напрями сучасних педагогічних досліджень, розкрито складові такого поняття, як педагогіка туризму, і 14 її складників: педагогіка культури, дозвілля, діалогу культур, туристської комунікативності, історії національного і світового туризму, соціального, екологічного, екстремального і міжнародного туризму, педагогіка гостинності, туристської діяльності, особистості туриста, професійна порівняльна педагогіка туризму, туризмологія, філософія та психологія туризму, інноваційні технології у цій сфері людської діяльності. Усі ці складники становлять основу концепції системи туристської освіти, яка є фундаментом професійної підготовки фахівців сфери туризму на сучасному етапі. Сутність методологічних підходів, принципів і методів аналізу змісту підготовки фахівців сфери туризму в досліджуваних країнах визначається особистісно-орієнтованою гуманістичною парадигмою навчання, основою якої є антропоцентрична модель освіти й виховання, яка ґрунтується на розумінні людини як відкритої системи, котра прагне до постійної зміни й оновлення синхронно з навколишнім світом у процесі своєї активної діяльності.

В основу гуманістичної парадигми процесу професійної підготовки фахівців у сфері туризму покладено задоволення освітніх цілей особи.

Освітня парадигма пред'являє низку вимог до технології організації навчальної діяльності, від задоволення яких залежить успішність всього освітнього процесу. Чотири стадії системної детермінації навчальної діяльності (цільова, інформаційна, ідеально-продуктивна, об'єктивістська) і основні принципи навчання у вищих навчальних закладах (науковість, проблемність, систематичність, послідовність, індивідуалізація і професійна зацікавленість у навчанні, формування пізнавальних, оцінюваних і практичних дій) визначають технологію організації навчального процесу у вищих навчальних закладах туристського профілю. Основні методологічні підходи, що використовуються в процесі такого аналізу, - функціонально-об'єктивний і діяльнісний.

Результати дослідження свідчать, що основними складовими змісту туристської освіти є:

1) поглиблене знайомство з науковими основами, технологією обраного виду праці;

2) формування спеціальних практичних навичок і вмінь;

3) формування психологічних і моральних якостей особистості;

4) характеристики навчального процесу (доступність, достовірність, творче ставлення до професії);

5) обов'язкові теоретичні фахові дисципліни в навчальному плані. Практика в навчанні розглядається як методологія оволодіння професією.

Проаналізовано зміст розділів професійної педагогіки туризму, технологію професійного навчання у сфері туризму, яка має 4 основних компоненти:

1) аналіз суспільних потреб у фахівцях;

2) планування навчального процесу;

3) психолого-соціальні передумови професійного навчання;

4) право на професійне навчання.

В науковому дослідженні визначено зміст понять “професіографія”, “професійне орієнтування”, “професійне самовизначення” у туристській діяльності, проаналізовано основні ідеї та їх функції з урахуванням вимог суспільства. Усе це визначає склад професіограми - сумарний опис змісту і структури діяльності, яка є джерелом побудови моделі структурних компонентів професійної компетентності фахівця сфери туризму, основою моделювання дидактичних процесів у його професійній підготовці.

У п'ятому розділі “Загальні тенденції і локальні особливості в професійній підготовці кадрів для сфери туризму” з'ясовано сучасний стан розвитку технологій професійної підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО, проаналізовано структуру, зміст і педагогічні технології навчання бакалавра, магістра та доктора філософії за 95 спеціалізаціями у 22 провідних вищих навчальних закладах 11 країн світу: Іспанія, Франція, Туреччина, США, Велика Британія, Нова Зеландія, Китай, Греція, Іран, Росія, Австралія. Результати дослідження свідчать, що система підготовки фахівців сфери туризму ґрунтується на нових пріоритетах і принципах сучасної професійної освіти з використанням загальних закономірностей і урахуванням місцевих особливостей тих регіонів, для яких готуються фахівці.

В основу розв'язання основних завдань покладено кредитно-модульно-рейтингову систему професійної підготовки фахівців сфери туризму, яка дає змогу в найкоротший термін домогтися найвищої якості освіти. Ця дидактична система забезпечує можливість студентам розробляти власну програму навчання, обираючи ті курси, що найкраще доповнюють їхню попередню освіту й відповідають їхнім професійним цілям. На різних спеціалізаціях у вищій школі сфери туризму в країнах-членах ВТО розроблено програми, які поєднують кілька форм оцінки експертиз, контрольних опитувань, аналізу соціологічного дослідження, самостійної роботи, створення проектів у групі й інші завдання з урахуванням модульно-рейтингової системи навчання і контролю.

Технологія організації навчального процесу підготовки фахівців для сфери туризму містить гнучку і різноманітну систему модулів і рейтингових оцінок. У середньому для одержання диплома про вищу освіту необхідно 34 кредити (300 годин), 13 обов'язкових курсів і 21 предмет на вибір. Головним завданням підготовки фахівця є навчити його ухвалювати рішення і вільно орієнтуватися у своїй професійній царині.

Мета таких програм полягає в тому, щоб сформувати у майбутніх виконавців розуміння сучасних завдань і стратегічне мислення, що є необхідним для здійснення у професійній діяльності виконавських стратегій. Університети успішно готують майбутніх керівників фірм і компаній, пропонуючи все необхідне для просування в особистій кар'єрі. Кожна програма навчання ставить перед фахівцем мету: створити підґрунтя для кар'єри протягом усього життя.

У розділі проаналізовано також систему підвищення кваліфікації і перепідготовки у сфері туризму в кількох вищих навчальних закладах, які допомагають розв'язати проблему зайнятості в багатьох країнах світу. Результати дослідження свідчать, що найбільш поширені дипломи бакалаврів комерції, планування і розвитку, управління рекреаційними зонами, переважно в туризмі, дослідження природних ресурсів, магістрів ділового адміністрування в міжнародному управлінні, гостинності, маркетингу. Навчання дає змогу набути глибоких знань у межах визначеного сектора індустрії, включаючи знання того, як необхідно діяти у певній ситуації; розуміти суть функцій своєї професійної діяльності і професійної компетентності у цій галузі в рамках державних, регіональних, національних і світових перспектив; природу підприємств обслуговування, знання ділової етики і соціальних обмежень.

На основі аналізу навчальних планів та програм визначено, що пріоритетами є також такі напрями спеціалізації, як розвиток лідерства і стратегічного аналізу для виконавців в індустрії подорожей, розв'язання проблем й ухвалення рішень. Навчальні курси визначають стратегічні питання й аналіз в індустрії подорожей з використанням соціологічних досліджень, що проводяться за такими напрямами спеціалізацій:

1) природні ресурси навколишнього середовища в розвитку туризму і подорожей;

2) філософські проблеми в природі екологічного туризму;

3) життєздатний розвиток і туризм;

4) оцінка впливів навколишнього середовища в макро- і мікромасштабах;

5) об'єднання інвестицій, планування й управління використанням у туризмі природних ресурсів;

6) роль туризму в управлінні екосистемами.

Визначено, що у зовнішній діяльності вищих навчальних закладів є дві цілі: наукове дослідження й консультативні послуги.

Нові програми підготовки фахівців для сфери туризму відрізняються великою розмаїтістю, що забезпечує можливість кожній навчальній установі знайти свою нішу в сучасній освіті в такій складній і різноманітній сфері, як туризм.

У шостому розділі “Сучасна модель структурних компонентів професійної компетентності фахівця сфери туризму” в процесі розгляду сучасних тенденцій у розвитку системи структурних компонентів професійної компетентності в розвинених країнах світу зроблено висновок про необхідність таких кроків:

1) поглиблення умінь і професійних знань у сфері управління;

2) розширення практики в багатокультурному полі і міжнародному просторі;

3) підсилення поінформованості щодо засобів охорони і захисту навколишнього середовища;

4) розширення участі у транснаціональних компаніях з метою розробки міжнародних стандартів і кваліфікаційних вимог до фахівців сфери туризму;

5) збереження загальнонаціонального здоров'я і благополуччя;

6) надання більшої уваги ринковому прогнозуванню і стратегічному плануванню;

7) поглиблення вивчення іноземних мов і комп'ютерних технологій;

8) акцентування уваги на психологічній підготовці фахівців сфери туризму.

Усі прогнози ідеологів туризму на його майбутнє вказують на те, що в наступному десятилітті сфера туризму досягне нових висот і суттєво зросте її внесок у створення робочих місць і збільшення добробуту суспільства. Визначено, що успішна реалізація складових змісту освіти безпосередньо пов'язана з упровадженням нових педагогічних технологій, спрямованих на принципові зміни навчально-виховних пріоритетів у напрямі становлення особистості студента як суб'єкта самонавчання і розвитку, соціального самовизначення. Такий підхід спонукає поставити в центр навчання ширше впровадження й ефективне використання самостійних форм навчання, розвиток творчих здібностей майбутніх фахівців сфери туризму.

З'ясовано, що удосконалення навчання здійснюється в двох взаємозалежних напрямах: профілізація фундаментальної підготовки і фундаменталізація професійного навчання. З метою фундаменталізації професійної освіти відповідно до нової концепції вводиться країнознавча підготовка студентів у вищій школі, що інтегрує п'ять блоків дисциплін з підготовки.

Обґрунтована необхідність навчання фахівців сфери туризму іноземних мов. У сучасних умовах система ступеневої вищої освіти є важливим напрямом оптимізації підготовки нової генерації фахівців зі знанням іноземних мов, максимального задоволення освітніх потреб особистості і суспільства, диференціації професійної підготовки, входження нашої країни у світовий освітянський простір.

В процесі дослідження країни, мова якої вивчається, залучаються відповідні педагогічні технології, різноманітні методи інтерпретації, що спираються на культурно-історичний, філософсько-естетичний фундамент національної культури і дають змогу розкрити самобутність менталітету нації. У наш час актуальним є входження в “Європу Знань” через знання інших мов, інтенсифікація процесу навчання, інтегрування у світовий освітянський простір, де домінує тенденція педагогічних систем до універсалізації, інтернаціоналізації, глобалізації, інтелектуального, мовного спілкування, діалогу культур. Особливе місце у сфері підготовки фахівців туризму посідає новий напрям “Іноземна філологія в туристській діяльності”. Потрібно акцентувати увагу на тому факті, що практично у всіх вищих навчальних закладах туристського профілю найпильніша увага приділяється вивченню іноземних мов. Теоретико-методологічний аналіз і нове вирішення наукової проблеми професійної підготовки фахівців для сфери туризму дав можливість встановити, що в умовах глобалізаційних процесів у світовому просторі, розширення міжнародного співтовариства, формування суспільства толерантності і діалогу культур туристська освіта набуває особливої актуальності.



ВИСНОВКИ

1. Комплексний аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури свідчить, що підготовка фахівців сфери туризму виходить на якісно нові рубежі в країнах-членах ВТО, тому системний аналіз функціонування дидактичних освітніх систем буде надзвичайно корисним для України, яка має значний туристський потенціал і може стати в перспективі однією з найрозвинутіших у туристському відношенні країн.

Методологічні основи теорії і практики професійної підготовки фахівців сфери туризму визначено відповідно до міждисциплінарного змісту туристської освіти, що має опосередковані зв'язки із філософією, педагогікою, психологією, культурологією, соціологією, політологією.

Аналіз сучасних теоретичних позицій та підходів (системний, синергетичний, діяльнісний, гуманістичний, культурологічний і компетентнісний) дав змогу визначити їх значні дослідницькі можливості у вивченні феномена туристської освіти.

Обґрунтовано, що тільки комплексне поєднання та реалізація концептуальних підходів створює передумови для розуміння сутності педагогічного явища, ефективного моделювання змістової моделі структурних компонентів професійної компетентності фахівця сфери туризму та її здійснення як важливого напряму туристської освіти.

2. На основі результатів вивчення й узагальнення наукових ідей і теоретико-методологічних концептів визначено сутність професійної підготовки кадрів сфери туризму як багатофакторної і багатовимірної динамічної системи. Складність і багатоаспектність процесу професійної підготовки фахівців туристської сфери, її динамічний комплексний характер зумовлюють необхідність досліджувати його з позицій системного підходу, який виявляється в усвідомленні цілей, методів, форм і засобів, педагогічних технологій.

3. На основі аналізу наукового дискурсу психолого-педагогічної і філософської літератури визначено, що основи технологічного процесу професійної підготовки кадрів для сфери туризму закладено в таких категоріях, як спеціалізація і навчання професії у сфері туризму; підвищення кваліфікації; підготовка педагогів для професійного навчання фахівців сфери туризму; практика на туристському підприємстві; концепція навчання кожної професії у сфері туризму; зміст навчання з конкретної спеціалізації; вимоги контролю якості навчання й екзаменаційних вимог як вищий ступінь цього контролю; освітня політика навчального закладу в конкретному регіоні світу; реформування освітньої системи підготовки фахівців сфери туризму з метою посилення її конкурентоспроможності на світовому ринку праці.

4. Результати аналізу трансформаційних процесів, які здійснюються на сучасному етапі розвитку суспільства, свідчать, що формування дидактичних систем підготовки фахівців сфери туризму в країнах-членах ВТО визначається характером зв'язків між стратегічними компонентами (стратегічні принципи, способи передачі змісту), тактичними компонентами (тактичні принципи, структура змісту, форми організації і методи навчання, способи контролю) і важливими чинниками зовнішнього середовища (культура, технологія, методологія). Ці зв'язки виникають у системі в процесі її створення й адаптації до динамічних характеристик соціуму. Структурний аспект системного аналізу дидактичних систем забезпечив можливість виявити загальні закономірності й локальні особливості на кожному етапі їхньої структурної складності.

Значні зміни різноманітних характеристик у процесі функціонування даних систем свідчать про те, що спільним для них є:

а) демократичність,

б) гнучкість,

в) прозорість.

Рівень інтерактивності цих систем підвищується в міру ускладнення й розширення їх структур та інформаційно-технологічних компонентів змісту. Панівним у цих системах є пізнавальний процес, який використовується в процесі трансформації змісту навчання.

Найефективнішою дидактичною системою на сучасному етапі розвитку суспільства, освіти й педагогічної науки є кредитно-модульно-рейтингова система професійної підготовки фахівців у сфері туризму.

5. На основі вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду визначено, що необхідною умовою оцінки результатів отриманої освіти є стандарти.

Створення і впровадження стандартів туристської вищої освіти має на меті:

1) встановити базовий рівень, що забезпечує одержання і продовження професійної туристської освіти;

2) визначити мінімальні рівні кваліфікації, достатні для атестації професіонала цій сфери;

3) підвищити якість професійної підготовки фахівців для сфери туризму шляхом розширення професійного профілю;

4) оволодіти інтегрованою групою професій;

5) універсалізувати зміст туристської освіти;

6) запровадити прогресивні системи навчання;

7) автоматизувати системи контролю над ефективністю діяльності навчальних закладів і органів управління;

8) впорядкувати права й відповідальність усіх суб'єктів системи туристської вищої освіти;

9) установити зв'язок наступності в умовах неперервної освіти;

10) забезпечити конвертованість вищої туристської освіти всередині держави і за її межами для безперешкодної участі в міжнародному ринкові праці. Визначено, що залежно від галузі застосування й рівня утвердження розрізняють такі види стандарту туристської вищої освіти:

1) міжнародний (відповідно до міжнародних нормативів);

2) державний (федеральний, національний);

3) регіональний (відповідно до міжгалузевих і специфічних умов).

6. Метод Дельфі дав змогу передбачити тенденції у світовому туризмі, в освіті і підготовці фахівців для цієї сфери. Запропоноване дослідження зібрало у своїй сукупності пріоритети, які визначають базові вміння й знання, істотні в кожному з чотирьох професійних рівнів (персонал переднього краю, інспектори, середня ланка управління, вища ланка управління) і прогалини в навчанні в кожному з них. У зв'язку з цим визначено міру задоволення підприємців знаннями й вміннями своїх співробітників у тому випадку, якщо критерії оцінки освітньої системи точно відповідають попереднім очікуванням підприємців, а тому є безпомилковим методом вимірювання якості запропонованого навчання.

З'ясовано, що особливе місце в технології організації навчального процесу посідає якість підготовки фахівців - сукупність властивостей і характеристик, що визначають готовність фахівців до ефективної професійної діяльності. Якісна підготовки передбачає:

а) здатність до швидкої адаптації в умовах науково-технічного прогресу,

б) володіння професійними вміннями й навичками,

в) уміння використовувати отримані знання в процесі розв'язання професійних завдань.

За таких умов вимоги до якості підготовки фахівців припускають розгляд структури праці, детальний аналіз професійних функцій фахівця, виявлення вмінь, необхідних для їхнього виконання.

7. Результати педагогічного аналізу свідчать, що зміст навчальних предметів і навчальних практик проектується з опорою на всебічне врахування майбутньої соціально-виробничої (професійної) діяльності випускника навчального закладу туристського профілю. Технологічний підхід до навчання передбачає конструювання навчального процесу, з урахуванням освітніх орієнтирів, цілей і змісту туристського навчання.

На особливу увагу у сфері підготовки фахівців для туристської діяльності заслуговують такі процеси, як корекція навчального процесу і діагностика якості. Аналіз дослідження проблеми дав змогу зробити висновок про те, що педагогічна технологія, пов'язана із системним підходом до туристської освіти і навчання, охоплює всі елементи цієї системи - від постановки цілей до проектування всього дидактичного процесу й перевірки його ефективності.

Розробка науково обґрунтованих принципів побудови навчальних планів у вищих навчальних закладах туристського профілю в країнах-членах ВТО здійснюється на різних рівнях професійної підготовки кадрів.

Обґрунтовано, що зміни характеристик чинників впливу навколишнього середовища (культура, інноваційні технології, методологія дослідження) у системах туристської професійної освіти в процесі переходу суспільства в новий інформаційний простір відрізняються рівнем інтерактивності й гуманізації, своєю гуманітарною парадигмою.

З'ясовано, що сучасний етап становлення та розвитку туристської освіти супроводжується такими процесами:

1) реалізацією інноваційних, міждисциплінарних підходів у розробці навчальних планів і програм;

2) модернізацією змісту навчання на основі інтегрованих навчальних курсів та інноваційних навчальних посібників;

3) посиленням ролі комп'ютерних технологій у навчанні;

4) удосконаленням процесу передачі інформаційного матеріалу від педагога до студента;

5) появою нових способів контролю знань за допомогою новітніх методологій і технологій.

Усі ці компоненти становлять сутність педагогічної системи навчання, яка реалізується у провідних вищих навчальних закладах туристського профілю країн-членів ВТО. Така система навчання є особливою педагогічною технологією, що орієнтована на особистість, системою, яка визначає мульти- і міждисциплінарний підхід у багаторівневій підготовці фахівців сфери туризму. Вона дає змогу оптимізувати навчальний процес, забезпечує його цілісність в досягненні цілей навчання, сприяє розвиткові пізнавальної сфери викладача, а також поєднанню управління й контролю пізнавальної діяльності студентів з великими можливостями для їхньої самостійної роботи.

8. Розв'язання проблеми компетентності фахівців сфери туризму поставило вимогу визначити якісні характеристики фахівця, спільні для всіх регіонів і сфер туристської діяльності. Це дало змогу розробити сучасну модель структурних компонентів професійної компетентності такого фахівця. З'ясовано, що основними складовими компонентами цієї моделі є: фундаментальні знання у сфері туризму (маркетинг, менеджмент, діловодство, правові знання, стратегічне прогнозування, технологічна підготовка); технічні вміння та знання (знання комп'ютерних, комунікативних технологій, іноземних мов); особистісні характеристики (мотивація та ініціатива, функціонування у мультикультурному полі, робота у команді, здатність навчати інших та працювати системно, відданість компанії, гнучкість, вміння приймати рішення й контролювати їх виконання). Кожна кваліфікаційна модель містить посадові обов'язки, рівень освіти, обсяг знань і вмінь, а також певні особистісні якості, що сприяють успішній професійній кар'єрі.

У дослідженні проаналізовано також сучасні підходи до якісної підготовки фахівців, що передбачає розгляд структури праці, детальний аналіз професійних функцій фахівців, виявлення вмінь, необхідних для їхнього виконання. З'ясовано, що в процесі розгляду сучасних тенденції у розвитку моделі структурних компонентів професійної компетентності фахівця сфери туризму в розвинених країнах світу необхідно насамперед розвивати вміння та поглиблювати знання у сфері управління кадрами.

У зв'язку з постійною інтернаціоналізацією бізнесу всім фахівцям сфери туризму необхідно мати більше практики в міжнародному просторі й мультикультурному полі та знання іноземних мов. Обізнаність із засобами охорони навколишнього середовища й технікою захисту, збереження загальнонаціонального здоров'я і благополуччя стануть суттєвою частиною туристської освіти на всіх професійних рівнях. Супервайзерам потрібно навчитися вищого рівня управлінських функцій, таких, як ринкове прогнозування і стратегічне планування.

Навчальні заклади туристського профілю потрібно зміцнювати частково курсом навчання, пов'язаним з діловими (практичними) навичками. Теоретично обгрунтовано, що технологічні зміни впливатимуть на традиційні методи навчання, такі, як дистанційне та діалогове тощо.

9. Визначено, що основами сучасної освіти у сфері туризму є: фундаменталізація освіти, яка повинна суттєво підвищити її якість; випереджувальний характер усієї системи освіти, її націленість на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації, розвиток творчих здібностей людини; єдність теорії і практики з пріоритетами впровадження сучасних наукових досягнень та інноваційних технологій; ширша доступність системи освіти для населення шляхом використання можливостей дистанційного навчання й самоосвіти із застосуванням перспективних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Визначено, що стратегічними напрямами реорганізації туристської освіти є:

1) забезпечення нового рівня якості підготовки фахівців

2) формування гнучкої системи підготовки кадрів, яка задовольняє сучасні потреби суспільства в фахівцях різних напрямів із швидкою адаптацією до змінюваних умов професійної діяльності, тобто здатністю молодих фахівців до розширення й поповнення знань.

Розв'язання цих завдань у багаторівневій системі професійної туристської освіти передбачає визначення педагогічного завдання, тобто постановку цілей і відбір навчального змісту відповідно до перспектив соціально-економічного й науково-технологічного розвитку.

10. У дисертаційному дослідженні визначено завдання професійної туристської освіти в нових соціоекономічних умовах: розвивати професійну туристську освіту серед жінок і старших груп населення, а також тих, хто має недостатню кваліфікацію; посилити цільове використання нових комунікаційних технологій та інновацій у системі професійної туристської освіти; удосконалювати пропозиції, інструментарій і досвід у забезпеченні належної кваліфікації; домагатися доступності професійної туристської освіти для всіх верств населення; приділяти особливу увагу підготовці та розвиткові регіональної концепції професійної туристської освіти; удосконалювати шляхи прийому на роботу й сертифікації професійної компетентності; розробляти заходи з ротації кадрів з метою зниження безробіття; посилити передачу досягнень у професійній туристській освіті і зразкових моделей у систему загальної практичної перепідготовки; поглиблювати професійну компетенцію у сфері іноземних мов. У світлі викладеного вище детальніше врахування пріоритетів і прогалин у якості навчання має стати частиною більш глибоких досліджень, які могли б допомогти систематизувати й стандартизувати майбутні програми навчання.

Результати аналізу наукової літератури свідчать, що всі прогнози вказують на те, що в ході наступного десятиліття туристська активність досягне нових висот і тому продовжить робити внесок у створення робочих місць і збільшення добробуту суспільства. Туризм також може стати важливим чинником у збереженні природних і культурних ресурсів, їхнього вигідного, але збалансованого й життєздатного використання.

Результати дослідження свідчать, що основні висновки й положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в таких напрямах в процесі:

а) реалізації державної програми з розвитку туризму в Україні;

б) розробці стандартів вищої освіти із спеціалізацій туристського профілю;

в) підготовці відповідної навчально-методичної документації для вищих навчальних закладів, що готують бакалаврів та магістрів;

г) розроблення якісних кваліфікаційних характеристик майбутніх фахівців сфери туризму;

д) дослідження нових напрямів у професійній педагогіці.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми теорії і практики підготовки фахівців для сфери туризму.

Перспективи подальших досліджень полягають у визначенні й розробці у вітчизняній вищій школі теоретичних й методологічних способів підготовки фахівців туристського профілю за інтегрованими групами професій; структури і змісту навчальних планів і програм; стандартів і кваліфікаційних характеристик за професійними групами.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ за ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Сакун Л.В. Теорія і практика підготовки фахівців сфери туризму в розвинутих країнах світу: Монографія. - К.: МАУП, 2004. - 399 с. - 16,6 авт. арк.

2. Кнодель Л.В. Система підготовки кадрів сфери туризму в Німеччині: Монографія. - К.: Вид-во ФПУ, 2007. - 183 с. - 7, 6 авт. арк.

3. Кнодель Л.В. Tourism: Навчальний посібник. - М.: Дрофа, 2006. - 297с. - 20 авт. арк.

4. Кнодель Л.В. Англійська для юристів. English for law. Посібник. - К.: Вид-во Паліводи А.В., 2007. - 260 с. - 13,7 авт. арк. - Гриф МОН.

5. Кнодель Л.В. Аанглійська мова в практичному спілкуванні: Посібник. - К.: Вид-во Паліводи А.В., 2007. - 164 с. - 7,0 авт. арк.

6. Кнодель Л.В. Англійська для бізнес-спеціальностей. English for business: Посібник. - К.: Вид-во Паліводи А.В., 2007. - 472 с. - 25,0 авт. арк. - Гриф МОН.

7. Кнодель Л.В. Педагогіка вищої школи: Посібник для магістрів. - К.: Вид-во Паліводи А.В., 2007. - 136 с. - 5,7 авт. арк.

8. Сакун Л.В. Туризм як нове явище у сфері підготовки фахівців туристської сфери // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. - К: КНЛУ, 2002. - Вип. 22.- С. 64-67. - 0,5 авт. арк.

9. Сакун Л.В. Виявлення конкретних кінцевих цілей в системі підготовки спеціалістів сфери туризму // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. - К.: КНЛУ, 2002.- №.23. - С.72-75. - 0,5 авт. арк.

10. Сакун Л.В. Різні очікування при створенні освітніх систем в туризмі // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. - К.: КНЛУ, 2003. - № 24. - С.132-136. - 0,5 авт. арк.

11. Сакун Л.В. Проблеми стандартизації професійної підготовки спеціалістів у галузі туризму // Науково-методичний журнал Інституту педагогіки та психології професійної освіти АПН України “Неперервна професійна освіта: теорія і практика”. - К., 2002. - Вип. ІІ. - С.136-143. - 0,5 авт. арк.

12. Сакун Л.В. Європейська і Міжнародна кооперація освіти // Наук. записки Терноп. держ. педаг. ун-ту ім. В.Гнатюка. Сер.: Педагогіка. - Тернопіль, 2002. - Вип. 8. - С.111-113. - 0,5 авт. арк.

13. Сакун Л.В. Деякі аспекти діяльності Європейської Ради у сфері професійної освіти // Наук. записки Терноп. держ. педагог. ун-ту ім. В.Гнатюка. Сер.: Педагогіка. - Тернопіль, 2002. - Вип. 9. - С.129-132. - 0,5 авт. арк.

14. Сакун Л.В. Освітня реформа в Польщі. Традиції та сучасність. // Збірка “Педагогіка і психологія професійної освіти”. - Львів, 2002. - Вип. 6. - С.410-417. - 0,5 авт. арк.

15. Сакун Л.В. “Біла книга” - стратегічний документ для розвитку освіти в Чеській республіці // Наук. записки Терноп. держ. педагог. ун-ту ім. В.Гнатюка. Сер.: Педагогіка. - 2003. - Вип. 1. - С.105-110 - 0,5 авт. арк.

16.Сакун Л.В. Найважливіші аспекти підготовки фахівців туристської сфери // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. - К.: КНЛУ, 2003. - Вип. 24. - (частина 2-а). - С.65-67. - 0,5 авт. арк.

17. Сакун Л.В. Загальна характеристика кваліфікаційних вимог. Огляд світової системи // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб. наук. праць. - Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. - Київ-Вінниця, 2003. - Вип. 3. - С.35-39. - 0,5 авт. арк.

18. Сакун Л.В. Гуманістичні підходи в навчанні (на матеріалах зарубіжних вчених) // Рідна школа. - К., 2003. - Вип. 10. - С. 78-80. - 0,5 авт. арк.

19. Сакун Л.В. Реформа освіти в Словенії // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ-Запоріжжя, 2003. - Вип. 29. - С.236-241. - 0,5 авт. арк.

20. Сакун Л.В. Головні особливості освітньої реформи в Словенії // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ-Запоріжжя, 2003. - Вип. 28. - С. 270-275. - 0,5 авт. арк.

21. Сакун Л.В. Загальні закономірності підготовки фахівців у сфері туризму // Рідна школа. - К., 2004. - Вип. 1. - С. 29-31. - 0,5 авт. арк.

22. Кнодель Л.В. Новые направления педагогических исследований // Вестник Тульского государственного университета: Научное издание. - Тула, 2004. - Вып. 6. - С. 30-41. - 0,8 авт. арк.

23. Кнодель Л.В. Сучасна освітня система у Великій Британії // Наук. записки Терноп. держ. педагог. ун-ту ім. В.Гнатюка. Сер.: Педагогіка. - Тернопіль, 2004. - Вип. 5. - С.200-205 - 0,5 авт. арк.

24. Кнодель Л.В. Становлення і розвиток професійної компетенції спеціалістів сфери туризму // Наук. записки Терноп. держ. педагог. ун-ту ім. В.Гнатюка. Сер.: Педагогіка. - Тернопіль, 2005. - Вип.2. - С. 42-49 - 0,5 авт. арк.

25. Кнодель Л.В. Сучасна концепція системи туристської освіти // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ-Запоріжжя, 2004. - Вип. 32. - С. 338-343. - 0,5 авт. арк.

26. Кнодель Л.В. Діяльність Всесвітньої туристської організації у сфері туристської освіти // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Київ-Запоріжжя, 2004. - Вип. 33. - С.380-384. - 0,5 авт. арк.

27. Кнодель Л.В. Новые подходы в сфере профессионального образования в Германии // Наукові записки Ніжин. держ. ун-ту. Сер.: Психолого-педагогічні науки. - Ніжин, 2004. - Вип. № 4. - С. 180-183. - 0,5 авт. арк.

28. Кнодель Л.В. Історія виникнення та розвитку системи підготовки спеціалістів у сфері туризму Франції // Імідж сучасного педагога. - Полтава, 2005. - Вип. 3-4. - С. 69-72. - 0,5 авт. арк.

29. Кнодель Л.В. Система вищої туристської освіти у Франції. // Імідж сучасного педагога. - Полтава, 2005. - Вип. 1-2. - С.72-74. - 0,5 авт. арк.

30. Кнодель Л.В. Концепція моделі професійної компетентності спеціаліста нової генерації сфери туризму // Наук. записки Терноп. держ. педагог. ун-ту ім. В.Гнатюка. Сер.: Педагогіка. - Тернопіль, 2006. - Вип.4. - С. 38-44 - 0,5 авт. арк.

Размещено на Allbest.ru

...