Поняття про особистість, її розвиток та формування

Для духовного розвитку теж характерні певні закономірності:

1. Існує обернено пропорційна залежність між віком людини і темпами духовного розвитку; у меншому віці темпи духовного розвитку вищі; з віком темпи духовного розвитку уповільнюються.

2. Духовний розвиток людини здійснюється нерівномірно. В окремі періоди виникають більш сприятливі умови для розвитку окремих якостей, а деякі з цих умов є тимчасові, швидкоплинні.

3. Існують оптимальні терміни для формування й зміцнення окремих видів психічної діяльності і обумовленою ними розвитку духовних якостей. Вікові періоди, в яких умови для розвитку тих чи інших якостей є оптимальні, називаються сензитивними (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, В.О. Крутецький).

Причини сензитивності -- нерівномірність визрівання мозку та нервової системи, а також та обставина, що деякі властивості особис-тості можуть формуватися лише на основі вже сформованих якостей. Велике значення має й набутий у процесі соціалізації життєвий досвід.

4. В процесі розвитку психіки людини і її духовні якості набувають стабільності, постійності, зберігають при цьому пластичність і можливість компенсації. У цьому виявляється надзвичайно складна діалектика людського розвитку: з одного боку, психічний розвиток є поступове переростання психічних станів у риси особистості, з другого -- їх. завжди можна змінити на краще, а для цього потрібно створити потрібні умови й здійснити адекватні дії. На пластичності нервової системи засновано виховання.

2. Практичний блок

2.1 Приклади впливу спадковості на розвиток особистості

Так, протягом двох століть у Тюрингії з родоводу Бахів, що налічував шість поколінь, вийшло стільки флейтистів, органістів та скрипалів, що там кожного музиканта називали Бахом, а кожного Баха -- музикантом. У Фей та Баха було двоє музично обдарованих синів -- Ліпс і Ганс. Ганс мав трьох синів: Йоганна, Крістофа та Генріха, усі -- винятково обдаровані особистості, яких сучасники і нащадки справедливо називають музичними геніями. Геніальний німецький композитор Йоганн Себастьян Бах був онуком Крістофа і народився у п'ятому поколінні цього роду. Від першого шлюбу в нього було шестеро дітей, троє з них мали неабиякі музичні здібності. Від другого шлюбу народилося двоє винятково обдарованих музикантів, про музичні здібності решти одинадцяти дітей точних відомостей немає. Із синів Баха найбільшої слави в музичному світі зажили четверо: старілий син Вільгельм Фрідеман -- композитор і органіст; другий син Карл Філіпп Еммануель -- композитор і клавесиніст; Йоганн Крістоф Фрідріх -- композитор і клавесиніст, Йоганн Крістіан -- композитор і піаніст. Якщо виходити з родоводу Баха, то музичні здібності в них були зумовлені домінантним геном. Однак цей приклад не виключає особливого впливу соціальних умов і необхідності раннього музичного виховання.

2.2 Досягнення сучасної генетики в галузі клонування. Особисте ставлення

Клонування-це сучасний метод генетики, який дозволяє отримати тканини, окремі органи і, можливо, копії людей. Я вважаю, що ці досягнення вже знайшли своє місце в практичній медицині і можуть бути використані для лікування захворювань, які раніше вважалися невиліковні. Бездітні подружні пари отримують можливість мати дітей.

2.3 Аналіз прикладу, з родини Бахів, передачі таланту спадково

У родині Бахів музичний талант вперше було виявлено у 1550р. З особливою силою він проявився через 5 поколінь у великого композитора Іоганна Себастьяна Баха. У роду бахів було понад 50 музикантів. З них 20 - досить відомих. Примітно, що за сімейним звичаєм усі Бахи щорічно з?їжалися на своєрідні з?їзди. Де головним заняттям була музика. Так у 1750 році на такому зібрані було 120 представників родини Бахів.

А) проаналізуйте це явище з позиції концепції розвитку людини.

Біологічна спадковість визначає як те загальне, що ро­бить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Питання про спадковість надзвичайно складне. Окремі йо­го аспекти ще до кінця не досліджені, а тому в педагогіч­ній літературі нерідко висловлюються і суперечливі дум­ки щодо них.

Людина як частина живої природи успадковує передусім задатки типу нервової системи, на базі яких форму­ються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орієнтувальний, оборонний, слиновиділення), конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До суто фізичних задатків належать і група крові, резусфактор. Нащадки можуть успадкувати від батьків також певні хвороби: хворобу крові (гемофілію), шизофренію, цукро­вий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечніше на фізичне здоров'я дітей впливає зловживання їх батьків алкого­лем і приймання наркотиків.

людська істота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови, тому важливо якомога раніше виявити задатки до окремих видів діяльності й створити відповідні умови для їх розвитку.

Б) як ви гадаєте: чи не свідчить цей приклад, про те, що талант, музичні здібності передаються спадково?

На мою думку, музичні здібності можуть передаватись спадково. До кожної людини в момент народження передається дуже малий відсоток таланту одного з батьків. Надалі під час його розвитку вчитель чи батьки повинні знайти та виховати інтерес до праці. Вчитель повинен занайти підхід, щоб виконати свій обовязок як вихованця, допомгти дитині знайти своє місце і житті.

Отже,музичні здібності можуть передаватись спадково. Тим паче коли ще дитина не народилась, то можна ще з ембріону привчати до музики. Тобто самим слухать приємні класичні пісні, що заспокоюють.

3. Рефлексивний блок

3.1 Обґрунтування поняття: людина, індивід, індивідуальність, особистість

Людина розумна (лат. Homo Sapiens) -- вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного прогресу

Індивід, Індивідуум (лат. individuum -- неподільний) -- окремий організм, який існує самостійно, зокрема окрема людина, особа, одиничний представник роду людського.

Індивідуальність (лат. individuitas -- неподільність) -- сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність визначає людину як автора власного життя, як творця унікального життєвого шляху, носія багатогранної неповторності, авторського світобачення. Індивідуальність визначається витвореною нею духовно-практичною реальністю, що є сукупним результатом саморефлексії, совісті як особистого морального імперативу добра, віри як засобу поєднання макро- і мікрокосму, що породжує людину духову

Особистість -- це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людинидо конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов'язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, приміром, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення. Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального.

3.2 Співвідношення соціального та біологічного в розвитку особистості

Проблема співвідношення біологічного і соціального в особистості -- одна з центральних проблем сучасної психології. В історії розвитку психології як науки розглядалися практично всі можливі зв'язки між поняттями „психічне", „соціальне" і „біологічне" . Психічний розвиток трактувався і як повністю спонтанний процес, який не залежить ні від біологічного, ні від соціального; і як похідний тільки від біологічного чи тільки соціального розвитку; і як результат їх паралельної дії на індивіда тощо. Можна виокремити кілька груп концепцій, які по-різному розглядають співвідношення соціального, психічного і біологічного.

У концепціях, у яких доводиться спонтанність психічною розвитку, психічне розглядається як явище, повністю підпорядковане своїм внутрішнім законам, жодним чином не пов'язане ні з біологічним, ні з соціальним. Людський організм є лише тією оболонкою, яка містить психічну діяльність. Такі погляди найчастіше зустрічаються в тих авторів, які доводять божественне походження психічних явищ.

Біологізаторські концепції розглядають психічне як лінійну функцію розвитку організму, як те, що слідує за цим розвитком. Усі особливості психічних процесів, станів і властивостей людини визначаються особливостями біологічної структури, а їх розвиток підпорядковується виключно біологічним законам. Нерідко при цьому використовуються закони, відкриті при вивченні тварин, які не враховують специфіки розвитку людського організму. У цих концепціях часто використовують основний біогенетичний закон -- закон рекапітуляції для пояснення психічного розвитку. Згідно з цим законом, у розвитку індивіда відтворюється в головних рисах еволюція виду, до якого цей індивід належить. Крайнім виявом даної позиції є твердження про те, що психічне як самостійне явище в природі не існує, оскільки всі психічні явища можна описати і пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних) понять. Слід зазначити, що така точка зору досить поширена серед фізіологів, і її дотримувався і І.П.Павлов.

На ідеї рекапітуляції ґрунтуються і соціологізаторські концепції. У рамках цих концепцій стверджується, що психічний розвиток індивіда є скороченим відтворенням основних ступенів процесів історичного розвитку суспільства, насамперед розвитку його духовного життя, культури. Сутність подібних концепцій можна знайти у В.Штерна. На його думку, принцип рекапітуляції охоплює й еволюцію психіки тварин, й історію духовного розвитку суспільства. Він писав: „Людський індивід у перші місяці періоду немовляти з переважанням нижчих почуттів, з неосмисленим рефлекторним та імпульсивним існуванням знаходиться на стадії ссавця; у другому півріччі, розвинувши діяльність хапання і різнобічного наслідування, він досягає розвитку вищого ссавця -- мавпи, і на другому році, оволодівши вертикальною ходою і мовою, -- елементарного людського стану. У перші п'ять років гри і казок він стоїть на ступені первісних народів. Потім іде вступ до школи, більш напружене впровадження в соціальне ціле з певними обов'язками -- онтогенетична паралель вступу людини в культуру з її державними та економічними організаціями. У перші шкільні роки простий зміст античності і старозаповітного світу найбільш адекватний дитячому духу, середні роки носять риси фанатизму християнської культури, і тільки в періоді зрілості досягається духовна диференціація, яка відповідає стану культури нового часу".

Безумовно, людина народжується як представник певного біологічного виду. Водночас людина після народження виявляється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але й як представник певного суспільства. Ці дві тенденції відображаються в закономірностях розвитку людини, знаходяться в постійному взаємозв'язку.

Результати численних досліджень свідчать про те, що вихідною передумовою психічного розвитку індивіда є його біологічний розвиток. Індивід народжується з певним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які виступають підґрунтям його психічного розвитку. Але ці передумови реалізуються лише в умовах людського суспільства.

Серед представників різних психологічних шкіл та між окремими дослідниками існують розбіжності в питанні співвідношення біологічного та соціального та ролі кожного з цих чинників, хоча ці погляди радше за все доповнюють один одного.

Відомий російський психолог Б.Ф. Ломов, досліджуючи проблеми формування особистості, намагався розкрити всю складність і неоднозначність співвідношення біологічного і соціального. Його погляди можна викласти в таких тезах.

По-перше, досліджуючи розвиток індивіда, не можна обмежитися лише аналізом окремих психічних функцій і станів. Усі психічні функції повинні розглядатися в контексті формування і розвитку особистості. Тому проблема співвідношення біологічного і соціального виступає переважно як проблема співвідношення організму і особистості.

По-друге, слід мати на увазі, що одне з цих понять сформувалося в рамках біологічних наук, а інше -- у рамках соціальних наук. Однак і те, й інше одночасно відноситься до людини і як представника виду Homo sapiens, і як до члена суспільства. Разом з тим у кожному з них відображені різні системи властивостей людини: у понятті організм -- структура людського індивіда як біологічної системи, а в понятті особистість -- включеність людини в життя суспільства.

По-третє, досліджуючи формування і розвиток особистості, вітчизняна психологія виходить з того, що особистість -- це соціальна якість індивіда, у якій людина постає як член людського суспільства. Поза суспільством ця якість індивіда не існує, а тому поза аналізом відносин „індивід -- суспільство" вона не може бути зрозуміла. Об'єктивним же підґрунтям особистісних властивостей індивіда є система суспільних відносин, у якій він живе й розвивається.

По-четверте, формування та розвиток особистості необхідно розглядати як засвоєння нею спеціальних програм, що склалися в певному суспільстві на певному історичному етапі. Це означає, що цей процес спрямовується суспільством за допомогою спеціальних соціальних інститутів, насамперед системою виховання й освіти.

Виходячи з цього, можна сказати, що чинники, які визначають характер розвитку індивіда, мають системний характер і відзначаються динамічністю, тобто відіграють на кожному етапі різну роль. При цьому вони містять як соціальні, так і біологічні детермінанти. Спроба представити ці детермінанти як суму двох паралельних або взаємопов'язаних рядів, що визначають характер психічного розвитку індивіда, -- це досить грубе спрощення, яке викривляє суть справи. Навряд чи існує який-небудь універсальний принцип організації взаємозв'язку психічного і біологічного. Ці зв'язки багатопланові та багатогранні. Біологічне може виступати по відношенню до психічного як деякий його механізм, як передумова розвитку психічного, як зміст психічного відображення, як чинник, що впливає на психічні явища, як причина окремих актів поведінки, як умова виникнення психічних явищ тощо. Ще більш багатогранними є зв'язки психічного і соціального.

3.3 Поясніть сутність різноманітних теорій розвитку особистості

Зарубіжні теорії розвитку особистості

У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, що люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що від природи їм властиві агресивність, жорстокість та інші негативні моральні якості (М. Монтессорі, К. Лоренц, Б. Фромм, А. Чічерліх). Такої позиції дотримуються представники біологічного напряму в педагогіці.

Представники соціологічного напряму (Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та ін.) стверджували, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив домашнього середовища. Тому школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих домашніх умовах.

За оцінками прибічників біологічного напряму, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80-90%; вплив середовища, за оцінками представників соціологічного напряму, - 90%.

Представники біосоціологічного напряму (конвергенції) дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та ін.) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як соціальні феномени. За твердженням англійського психолога Д. Шаттлеворта, на розумовий розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях: 64% чинників - спадковість; 16 - відмінності в рівнях домашнього середовища; 3 - відмінності у вихованні дітей в тій же сім'ї; 17% - змішані фактори (взаємодія спадковості та середовища).

Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості, представники цих педагогічних теорій відводять і різну роль процесові виховання в розвитку особистості: від визнання його цілковитого безсилля (за несприятливих умов середовища) і пасивного прямування за розвитком (Ж. Піаже) до активного втручання в поведінку людини (жорстка "поведінкова інженерія" Б. Скіннера).

Народна педагогіка про розвиток особистості:

Вплив середовище: 3 ким поведешся, від того й наберешся. З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким. Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся. Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття.

Роль спадковості: Яке коріння, таке й насіння. Яке зіллячко, таке й сім'ячко. Від лося - лосенята, від свині - поросята. Яка гребля, такий млин, який батько, такий і син.

Роль виховання: Як бавитимеш дитя, так воно й виросте. Бурчання наскучить, приклад научить.

Вікові особливості: Звички трирічного зберігаються до 80 років. Від п'ятирічного до дорослої людини - один крок, а від новонародженого до п'ятирічного - велика відстань.

Відображення вікових періодів до п'яти років: народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.

4. Блок вільного обміну інформацією

4.1 Приклади з особистого досвіду, які підтверджують провідну роль виховання в розвитку особистості

А) Зі мною класі 11 років навчався хлопець, відмінник. Протягом навчання його батьки не ходили до школи, щоб дізнатися, як їхня дитина вчиться, тільки на батьківських зборах отримували гарні новини та оцінки хлопця. Закінчив школу з золотою медаллю, здавши добре Зовнішнє Незалежне Оцінювання поступив в університет і зараз навчається у Києві.

На мою думку ці батьки:

- заклали правильне поняття про навчання;

- виховали на впорядкованому контролі;

- розвили самостійність в прийнятті рішень;

- не нав'язували свого вибору професії, даючи можливість піти шляхом, яким захотіла дитина.

4.2 Особистість вчителя, як засіб розвитку особистості

На мою думку внесок в особистість відбувається 50% завдяки вихованню батьків та 50% вихованню школи, гуртків. Звичайно вчитель може стати засобом розвитку особистості, тому що, може грамотно піднести правильну інформацію, цікаво пояснити майже все, та показувати на власному прикладі, як треба робити. Вчителі прищеплюють любов до творчості, роботі, навчання.

4.3 Особистістю народжуються чи стають

Я вважаю, що особистість сформулювалася завдяки праці в першу чергу над собою. Великий вклад в розвиток особистості вносять: навколишнє середовище, батьки, школа. Можна наслідувати спадково талант, а особистістю так і не стати. Тому, треба завжди самовдосконалюватися.

5. Блок для самоконтролю

Що ви розумієте під формуванням особистості?Із пропонованих відповідей оберіть правильну, довівши помилковість інших.

Формування особистості - це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

Ми вважаємо що,більш правильними відповідями є:

2)Цілеспрямований процес вироблення у дітей бажаних якостей і поглядів;

3)Становлення людини,як соціальної особистості,яке відбувається в процесі розвитку й виховання;

Помилковість інших прикладів ми доводимо тим,що формування людини -- це складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, що характеризується завершеністю.

Який смисл ви вкладаєте в поняття "спадковість"?Виберіть правильну відповідь,довівши помилковість інших.

Особистість не тільки існує, але і вперше народжується саме як «вузлик», що зав'язується в мережі взаємних відносин. Усередині тіла окремого індивіда реально існує не особистість, а її однобічна проекція на екран біології, здійснювана динамікою нервових процесів.

Процес розвитку здійснюється як вдосконалення людини - біологічної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток в цілому, обумовлює фактор спадковості.

Ми вважаємо що,більш правильними відповідями є:

1)Біологічні задатки,які служать основою для розвитку індивідуальних фізичних здібностей людини;

2)Спадковість становить той соціальний досвід,який батьки передають своїм дітям;

3)Здібінсть до різних видів психічної діяльності;

Помилковість інших прикладів ми доводимо тим, що немовля несе в собі комплекс генів не тільки своїх батьків, але і їхніх віддалених предків, тобто має свій, тільки йому властивий найбагатший спадковпй фонд чи спадково визначену біологічну програму, завдяки якій виникають і розвиваються його індивідуальні якості.

Отже,спадковість -- це здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки.

Чи є здібності людини вродженими?Виберіть правильну відповідь,довівши помилковість інших.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини, пов'язані з успішністю виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь і навичок.Здібності, як тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах діяльності людини. Наприклад, інтелектуальні здібності виявляються у винахідливості та кмітливості, швидкому та глибокому запам'ятовуванні матеріалу, переключенні уваги, критичності та самостійності розуму тощо.

4)Здібності людини не можна віднести до вроджених якостей.Вони створюються в ході життєвого формування.Якості здібностей цілком залежать від соціальних умов життя особистості.

Отже, з готовими здібностями діти не народжуються. Вони народжуються лише з внутрішніми передумовами до розвитку здібностей -- з задатками. Здібності завжди є продуктом розвитку дитини, продуктом її навчання і виховання.

Щоб у дитини в тій чи іншій галузі діяльності виявились здібності, для цього потрібні певний рівень фізичного та психічного розвитку, певні знання і життєвий досвід. В окремих випадках здібності виявляються досить рано. Так, рано виявились здібності до музики у таких видатних музикантів, як Моцарт, Мендельсон, Прокоф'єв, Шостакович. У наших видатних вітчизняних художників -- Рєпіна, Сєрова, Сурикова здібності до малювання почали виявлятися вже в три-чотири роки. Так само досить рано у деяких дітей виявляються поетичні здібності, здібності до конструювання, до математики і т. д., хоч і пізніше, ніж до музики і малювання.

В Україні створені всі умови для розвитку здібностей дітей. Запровадження загальної середньої освіти, залучення дітей до роботи в різноманітних гуртках, кабінетах, майстернях, лабораторіях, палацах і будинках піонерів, технічних і агробіологічних станціях, до участі в художній самодіяльності -- все це забезпечує всебічний розвиток здібностей радянських дітей. У нас створені всі умови для того, щоб кожна дитина спробувала свої сили в найрізноманітніших галузях діяльності А це має важливе значення як для виявлення, так і для розвитку здібностей у дітей.

Назвіть основні фактори,які маюсть вирішальний вплив на розвиток людини.Назвіть цифру, до якої сходяться лінії від обраних вами факторів.

Ми вважаємо,що фактори впливу на розвиток людини такі:

• Здібності;

• Діяльність особистості;

• Соціальне середовище.

Поясніть співвідношення соціального та біологічного в розвитку особистості.

Ми вважаємо що,безумовно, людина народжується як представник певного біологічного виду. Водночас людина після народження виявляється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але й як представник певного суспільства. Ці дві тенденції відображаються в закономірностях розвитку людини, знаходяться в постійному взаємозв'язку.

Виходячи з цього, можна сказати, що характер розвитку індивіда, мають системний характер і відзначаються динамічністю, тобто відіграють на кожному етапі різну роль. При цьому містять як соціальні, так і біологічні детермінанти. Спроба представити ці детермінанти як суму двох паралельних або взаємопов'язаних рядів, що визначають характер психічного розвитку індивіда, -- це досить грубе спрощення, яке викривляє суть справи. Навряд чи існує який-небудь універсальний принцип організації взаємозв'язку психічного і біологічного. Ці зв'язки багатопланові та багатогранні. Біологічне може виступати по відношенню до психічного як деякий його механізм, як передумова розвитку психічного, як зміст психічного відображення, як чинник, що впливає на психічні явища, як причина окремих актів поведінки, як умова виникнення психічних явищ тощо. Ще більш багатогранними є зв'язки психічного і соціального

Список використаної літератури

1. Бех І. Д. Психологічні джерела виховної майстерності / І. Д. Бех. - К.: Академвидав, 2009. - 248 с.

2. Бернис Р. Развитие Я-концепции и воспитание:пер. С англ.. Бернс: М.Б. Гнедовский, М.А. Ковальчук.-М.:Прогресс, 2006.

3. Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів (Рукопис). - Чернігів, 2002. - 528 с.

4. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. . Педагогіка. Київ: Знання, 2007. С.50-57

5. Педагогіка - Мойсеюк Н.Є. К. , 2007. - 656 с.

6. Максим'юк С.П. Курс лекцій з педагогіки.-- Рівне, 2002. С. 51-58

7. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. / М. М. Фіцула. -- 3-тє вид., стереотип. -- К. : Академвидав, 2009. С. 44-59.

Размещено на Allbest.ru