Форми позашкільної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: «ФОРМИ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ»



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1.1 Сутність, завдання і зміст позашкільної освіти

1.2 Структура позашкільної освіти

1.3 Основні засади державної політики у сфері позашкільної освіти

РОЗДІЛ 2. Основні форми і методи позашкільної освіти

2.1 Основні форми позашкільної освіти

2.2 Методи позашкільної освіти

2.3 Форми та напрями діяльності юнацьких самодіяльних дитячих організацій

РОЗДІЛ 3. ПОЗАШКІЛЬНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ, ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Проблема майбутнього підростаючого покоління завжди була предметом досліджень і турботи не лише філософів минулого (Платон, Арістотель, Марк Фабій, Квінтіліан, Г.Сковорода, М.Бердяєв, Роберт Оуен, Шарль Фур'є та ін.), а і батьків, педагогів ще задовго до створення системи загальної освіти. Поетапному історичному розвитку педагогічної думки відповідали певні принципи, методологічні прийоми та форми, які впродовж століть зазнавали змін і вдосконалення.

Наукові дослідження та педагогічна практика свідчать про динамічний і складний шлях розвитку позашкільної освіти.

Протягом XIX--XXст. перші будинки юнацтва в Україні були відкриті з ініціативи прогресивної педагогічної громадськості й за підтримки меценатів і добродійних комісій в Ніжині, Києві, Харкові тощо.

У 1918--1920 роках значного поширення набувають дитячі клуби при комунах, народних будинках та робітничих клубах, що діють при заводах і фабриках. У 20-х роках вперше було відкрито дитячий театр, біологічну та екскурсійно-туристичну станції, перший Палац піонерів і школярів. У 30--40-х роках формується широка державна суспільна система позашкільної роботи, визначаються її основні форми і методи. Палаци піонерів і школярів, станції юних техніків, туристів, натуралістів, музичні школи, школи мистецтв були відкриті в усіх обласних і районних центрах.

Нині більш як у 2-х тисячах позашкільних закладів починають шлях до творчості біля 2 млн. дітей і підлітків.

Важливою умовою формування всебічно розвиненої людини, виховання моральності, національної свідомості, одержання додаткових знань, умінь і навичок у системі "Природа - людина" є позашкільне навчання і виховання. Позашкільна і позакласна робота - не лише важлива ланка педагогічних зусиль для здійснення додаткової освіти та виховання, організації активного дозвілля, трудової підготовки учнів та юнацтва, а й система пошуку, розвитку, підтримки юних талантів та обдарувань, формування у такий спосіб творчої еліти в галузі природознавства, техніки, мистецтва, ремесел, суспільної та підприємницької діяльності. Саме тому нова система національної освіти в Україні має забезпечити спроможність підростаючого покоління вийти зі стану кризи, подолавши споживацьке ставлення до природи. Отже, позашкільна навчально-виховна діяльність сьогодні розглядається як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей особистості та розв'язання її різноманітних освітніх проблем, забезпечення пріоритетів загальнолюдських цінностей, створення цілісної системи пошуку, розвитку, підтримки юних талантів і обдарувань для формування нової творчої особистості - громадянина молодої незалежної держави.

Актуальність теми полягає у потребі реформування існуючих раніше форм і методів позашкільної роботи в якісно нову систему позашкільної освіти та виховання дітей та учнівської молоді обумовлена рядом обставин. По-перше, в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни у суспільній свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на особистість з позицій культурно-історичної педагогіки розвитку. По-друге, посилюється тенденція входження різних країн світу, в тому числі, української держави, до нової ступені цивілізації, науково-технічного та соціального прогресу. У цьому зв'язку актуалізується необхідність виховання особистості творчого типу, здатної до сприйняття інноваційних процесів у суспільстві, використання і впровадження нових технологій. По-третє, в сучасних умовах культурно-освітні, інформаційні, дозвіллєво-розважальні послуги користуються усе більшим попитом і у дітей, і у батьків. Це вимагає концептуального визначення місця і специфіки позашкільної освіти та виховання у цілісній системі всебічного і гармонійного розвитку національне свідомої особистості в соціально-педагогічних умовах її життєдіяльності, а також додаткових заходів щодо збереження існуючої мережі позашкільних закладів як бази позашкільної освіти та виховання. Мета: дати характеристику позашкільній освіті та розкрити структуру, типи, форми, напрямки діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій.

Об'єктом є позашкільна освіта, як комплексне явище, без якого не усвідомлюється і просто неможливий усесторонній розвиток школярів та юнацтва.

Предметом вивчення є конкретно форми позашкільної освіти. Також їх прояви на території України та законодавче сприяння розвитку різних закладів позашкільної освіти.

Основні завдання:

1. аналіз концепції позашкільної освіти;

2. показати структуру позашкільної освіти;

3. типи позашкільних освітньо-виховних закладів та специфіка їх роботи;

4. характеристика форм та напрямків діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1.1 Сутність, завдання і зміст позашкільної освіти

В нових умовах ринкових відносин, соціальних та економічних реформ, демократизації суспільства та гуманітаризації освіти підвищився попит підлітків та їх батьків на додаткові освітні послуги, які можуть бути задоволені в результаті використання соціально-педагогічних можливостей позашкільної освіти та виховання.

Сутність позашкільної освіти та виховання як складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність, варіативність, доступність тощо. [10, с.174]

Позашкільна освіта та виховання -- процес безперервний. Він не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії у другу від створення умов, сприятливих для творчої діяльності дітей та підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яка і формує потребу особистості у подальшому творчому сприйнятті світу.[10, с.175]

Зміст позашкільної освіти та виховання у порівнянні з базовою і професійною освітою ґрунтується на інших засадах. Такими засадами є особистісні замовлення дітей і їх батьків. Ці замовлення постійно розвиваються, варіюються, в чому і простежується безперервна динамічність цієї ланки освіти, її нестандартність та варіативність.

Особливість позашкільного навчально-виховного процесу полягає у проектуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайповніше допомогти дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації. Позашкільна освіта та виховання здійснюється в закладах, які покликані сприяти соціальній адаптації особистості у реальному житті, у відкритій системі соціалізації і розглядається як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення сім'ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків. Вона передбачає самостійний вибір і використання її суб'єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів навчально-виховного процесу: визначення форм і методик навчання та виховання, тематики наукових досліджень, навчально-виховних курсів та спецкурсів і послідовність їх опанування з урахуванням вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості.[6,28-32]

Система позашкільної освіти та виховання базується на історично обумовлених традиціях виховання особистості, створених представниками різних національних спільнот України: суспільних та родинних цінностях, ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними закладами освіти, іншими закладами освіти у позаурочний час, дитячими молодіжними організаціями, творчими дитячими та молодіжними об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях і установах.

В умовах відродження національної системи освіти позашкільні Заклади стають невід'ємним компонентом освітньої структури, який сприяє всебічному, гармонійному розвитку особистості учня, соціальній адаптації" та самореалізації людини в суспільстві. Позашкільні заклади, що працюють у соціально-культурній та освітній сферах, доповнюють шкільну освіту та створюють позитивне виховне середовище для учня. Вони виступають гнучкими виховними інфраструктурами, спроможними здійснювати виховання громадянина незалежної держави України - творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну [16, 42].

Головна мета позашкільної освіти та виховання -- створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до ринкової економіки при впровадженні якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності підлітків, задоволення їх освітніх потреб шляхом залучення до науково-експериментальної, дослідницької, технічно-конструкторської, художньої, декоративно-прикладної, еколого-природничої, туристсько-краєзнавчої та інших видів творчості. Організація позашкільної діяльності дітей та учнівської молоді є одним з резервів підвищення якості та інтенсивності вирішення завдань суспільства в галузі освіти.[7, 22-33]

Основними завданнями позашкільної освіти та виховання є:

-- формування суспільно-громадського досвіду особистості;

-- розвиток, стимулювання та реалізації її духовного і творчого потенціалу;

-- створення системи пошуку, розвитку і підтримки юних талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя;

-- залучення до особистісно значущих соціокультурних цінностей, потреба у яких не забезпечується системою базової освіти;

-- задоволення її потреб у професійному самовизначенні;

-- забезпечення соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організація їх дозвілля;

-- розвиток психо-фізичних ресурсів, зміцнення здоров'я, підтримка високої працездатності протягом всього періоду навчання;

-- виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя засобами фізичної культури та спорту.

Принципи позашкільної освіти та виховання:

1. Гуманізація, що вивчає пріоритет завдань творчої самореалізації особистості, її виховання, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, людяної, доброзичливої і милосердної.

2. Єдність загальнолюдських і національних цінностей, що забезпечує у змісті навчально - виховного процесу організований зв`язок: духовну єдність української національної культури з культурою народів світу, розвиток культури всіх національних меншин, що проживають на території України; сприяє усвідомленню пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими та класовими; визначає позашкільну освіту та виховання як вживаний захід національного розвитку й гармонізації національних відносин в Україні.[8, 87]

3. Демократизація, що передбачає автономію (самостійність)позашкільних заходів освіти різних типів та форм власності, інших центрів позашкільної освіти та виховання у вирішенні основних питань змісту їх діяльності, розвитку різноманітних форм співробітництва а партнерства всіх учасників педагогічної діяльності.

4. Науковість і систематичність, що полягає в забезпеченості оптимальних умов для розширення і поглиблення засобами освіти вагомих для кожної особистості, що навчається, об`єктивних законів, обґрунтованих понять і способів практичних дій в їхній майбутній трудовій діяльності, а також забезпечення інтегруючої функції процесів навчання і виховання в умовах досягнення основної мети позашкільної освіти та виховання.

5. Безперервність, наступність та інтеграція, що забезпечує єдність всіх ланок освіти України, об`єднання зусиль позашкільних з іншими закладами освіти та різними організаціями; цілісність і наступність позашкільної освіти та виховання спрямованих на поглиблення і конкретизацію освітнього процесу; набуття освіти упродовж усього трудового життя за умови, що нові знання, уміння та навички базуються на раніше засвоєних та придбаних.

6. Багатомовність та варіативність, що передбачає можливість широкого вибору змісту, форм і засобів освіти та виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних засобів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів; запровадження полі варіантності навчальних програм, поглиблення і розширення їх практичної спрямованості, диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу; розвиток мережі духовних та недержавних позашкільних заходів.

7. Добровільність та доступність, що передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб особистості у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні, здобутті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.[8, 88]

8. Самостійність та активність особистості, що полягає у забезпеченні такої психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності а також розвитку і реалізації учнями прояву обдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності та в поза навчальний час.

9. Гармонізація родинної і суспільної освіти та виховання, яка передбачає створення сприятливих умов для забезпечення добровільного партнерства і корисної співпраці того, хто вчиться, його родини, а також держави, як рівноправних суб`єктів навчально-виховного процесу в позашкільних закладах; незалежності позашкільної освіти та виховання від політичних, громадських і релігійних організацій.

10. Практична спрямованість позашкільної освіти та виховання, що передбачає набуття учнями певних допрофесійних умінь і навичок, орієнтацію на трудову діяльність у ринкових умовах, їх розширення та розвиток, а також впровадження в життя за умов інтеграції з наукою і виробництвом.

У сукупності і взаємодії ці принципи орієнтують позашкільну освіту та виховання на забезпечення соціалізації і соціальної адаптації, єдності і взаємозв`язку з іншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії, інтеграції та диференціації освітньо-виховного впливу на особистість, сприяють успішному входженню її в суспільне життя, фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.[18]



1.2 Структура позашкільної освіти

позашкільний освіта самодіяльний юнацький

Структура позашкільної освіти та виховання включає в себе:

-- позашкільні заклади освіти;

-- інші заклади освіти як центри позашкільної роботи у позаурочний та позанавчальний час, а саме: середні загальноосвітні заклади, ліцеї, гімназії, навчально-виховні комплекси, професійно-технічні училища, технікуми, коледжі тощо;

-- клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від форм власності та підпорядкування;

-- культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади, установи різних відомств;

-- різні організації, фонди, асоціації.[4]

Основний комплекс завдань позашкільної освіти та виховання виконують позашкільні заклади освіти різних типів: палаци, центри, будинки, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні й музичні школи, школи мистецтв, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади різної форми власності.

Орієнтовний перелік позашкільних закладів освіти досить широкий і гнучкий. Він забезпечує можливість подальшого вдосконалення мережі відповідно до сучасних вимог, актуальних потреб суспільства, дитячого та молодіжного середовища.

Відповідно до концепції, змісту та напрямів діяльності, матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення, територіального розташування та особливостей соціуму позашкільні заклади освіти функціонують як комплексні або профільні. Пріоритети їх розвитку визначаються конкретними умовами і можливостями регіонів.[2, 38]

Відповідно до державного замовлення та віднесення до органу управління освіти визначається статус позашкільного закладу:

-- державний;

-- обласний;

-- міський;

-- районний.

Залежно від статусу встановлюється обсяг його діяльності як центру інформаційно-методичної та організаційно-масової роботи.[21]

Позашкільні заклади освіти організують навчально-виховний процес у різновікових і різностатевих учнівських об'єднаннях, використовують при цьому різноманітні форми і методи групової, індивідуальної і масової роботи; реалізують зміст позашкільної освіти та виховання впровадженням гнучких програм і навчальних планів відповідно до 3-х рівнів навчання (початкового, базового і вищого), що відрізняє ці типи закладів від інших соціокультурних і виховних структур.

Центрами позашкільної освіти та виховання є також загальноосвітні школи, ліцеї, гімназії тощо в складі навчально-виховних комплексів, які забезпечують у специфічних умовах діяльності безперервність загальної середньої та позашкільної освіти та виховання учнівської молоді.

Основні завдання позашкільної освіти та виховання реалізуються через спільну роботу з театрами, філармоніями, засобами масової інформації, в першу чергу, телебаченням, радіо, газетами, журналами, громадськими дитячими та молодіжними організаціями, творчими дитячими та юнацькими об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, фондами, асоціаціями тощо, які разом з закладами освіти впроваджують державну політику в галузі освіти і сприяють формуванню гармонійно розвиненої особистості.[5]

1.3 Основні засади державної політики у сфері позашкільної освіти

Істотні соціальні, економічні, політичні зміни, що відбулися в Україні, інтеграція до європейського та світового освітнього простору зумовило трансформацію позашкільної роботи в позашкільну освіту й закріплення її нового правового статусу як складової системи освіти. Законодавчою основою забезпечення права кожного на здобуття позашкільної освіти є Конституція України. Державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні, освітні та виховні засади визначають Закон України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про охорону дитинства» тощо.

Загальні концептуальні положення щодо змісту й форм позашкільної освіти, її організації та стратегії розвитку встановлюють Національна доктрина розвитку освіти, Концепція позашкільної освіти і виховання, Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2008-2012 рр. та інші нормативні документи. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти серед найважливіших проблем визначено розвиток позашкільної освіти та цілісної міжгалузевої багаторівневої системи позашкільних навчальних закладів різних типів і профілів для забезпечення розвитку здібностей і таланту обдарованих дітей і молоді. [11, 52-63]

Державна політика у сфері позашкільної освіти здійснюється на принципах: доступності позашкільної освіти громадянам незалежно від статі, раси, національності, соціального i майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до громадських організацій, рухів, партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин; добровільності вибору типів позашкільних навчальних закладів i видів діяльності у сфері позашкільної освіти; правового i соціального захисту дітей та молоді в їх прагненні до вільного, всебічного розвитку своєї особистості.

Державна політика у сфері позашкільної освіти спрямована на: створення умов для одержання дітьми та молоддю позашкільної освіти; збереження та розвиток мережі позашкільних навчальних закладів державної та комунальної форм власності, сприяння розвитку мережі позашкільних навчальних закладів інших форм власності;координацію зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та сім'ї на подальше становлення i розвиток позашкільної освіти.

Держава в особі центральних i місцевих органів виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають позашкільні навчальні заклади, та Державна інспекція закладів освіти центрального органу виконавчої влади в галузі освіти здійснюють контроль за діяльністю зазначених закладів, а також інших закладів та установ, незалежно від форм власності та підпорядкування, які провадять діяльність у сфері позашкільної освіти [4].

Державне управління позашкільною освітою здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти; інші центральні органи виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають позашкільні навчальні заклади; спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування.

Концептуальні засади діяльності сучасних позашкільних закладів складалися в процесі реформування позашкільної освіти, який розпочався у 1993 році, коли Національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття") діяльність позашкільних закладів було спрямовано на забезпечення потреб дітей і молоді у творчій самореалізації, придбанні додаткових умінь, навичок за інтересами; створення умов для інтелектуального і духовного розвитку; на підготовку підростаючого покоління до активної професійної і суспільної діяльності [9, 4-6]. Робота позашкільних закладів у нашій державі пов'язана також з прийняттям у 1996 році серії документів, що визначили провідні шляхи розвитку системи освіти: Закону України "Про освіту", Національної програми "Діти України" і Концепції позашкільної освіти та виховання . Сьогодні діяльність позашкільних закладів регламентується цілою низкою державних документів, серед яких, крім зазначених вище, закон України "Про позашкільну освіту", "Положення про позашкільний навчальний заклад" та ін. В березні 2002 року Кабінетом Міністрів України було схвалено нову "Програму розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 р.р.", що покликана збагатити та вдосконалити діяльність позашкільних закладів, підвищити рейтинг позашкільної освіти та соціальний статус працівників позашкілля [2, 35-38].

Позитивні тенденції реформування позашкільної освіти знайшли відображення у положеннях "Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті", де зокрема зазначається, що позашкільна освіта, яка реалізується через діяльність спеціальних закладів, покликана сприяти розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволенню їхніх інтересів і запитів, створенню в них мотивації самовдосконалення та саморозвитку на засадах заохочення творчої активності дітей і молоді. Як відзначається у Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, спрямованість діяльності позашкільних закладів визначає їхню мету - надати всім дітям шкільного віку широких можливостей для прилучення до культурних цінностей, ознайомити з народною творчістю, національним мистецтвом у позакласній і позашкільній роботі, на заняттях гуртків. Автора"ми Концепції пропонується створити оптимальну мережу позашкільних закладів, система роботи яких повинна будуватися на основі комплексних соціально-культурологічних досліджень, що вивчають потреби різних груп населення, сприяють підвищенню ефективності виховного впливу у дозвільній сфері, а також реалізують сучасні методики та технології виховання підростаючого покоління [21]. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади: бере участь у визначенні та реалізації державної політики у сфері позашкільної освіти; розробляє програми розвитку позашкільної освіти; готує пропозиції до нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення позашкільних навчальних закладів різних типів; здійснює навчально-методичне керівництво, контроль та державне інспектування усіх позашкільних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування; розробляє положення про позашкільний навчальний заклад, інші директивні та нормативні документи [9, 4-6].

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти проводить атестацію позашкільних навчальних закладів, заснованих на державній формі власності.

Спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі освіти Автономної Республіки Крим здійснює в межах своєї компетенції керівництво позашкільними навчальними закладами всіх форм власності на території Автономної Республіки Крим.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування: затверджують обсяги фінансування позашкільних навчальних закладiв комунальної форми власностi не нижче мінімальних нормативів, визначених в установленому порядку спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують збереження і зміцнення матеріально-технічної бази позашкільних навчальних закладів, розвиток їх мережі, ефективне використання закріплених за ними земельних ділянок; створюють належні умови для вибору дітьми та молоддю видів творчої діяльності відповідно до їх інтересів, запитів батьків та громадськості; вживають заходів для залучення дітей та молоді, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, до різних форм позашкільної освіти; забезпечують соціальний захист педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів, проводять в установленому порядку їх атестацію та підвищення кваліфікації; координують дії педагогічних колективів, громадських організацій, підприємств та сім'ї щодо одержання дітьми та молоддю позашкільної освіти; здійснюють постійний контроль за діяльністю педагогічних колективів позашкільних навчальних закладів, узагальнюють та поширюють кращий досвід їхньої роботи; провадять атестацію позашкільних навчальних закладів незалежно від форм власності (крім державної) та підпорядкування [4].



РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ І МЕТОДИ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

2.1 Основні форми позашкільної освіти

Типи позашкільних навчальних закладів:

1) Дитячо-юнацькі спортивні школи.

2) Клуби: військово-патріотичного виховання, дитячо-юнацькі (моряків, річковиків, авіаторів, космонавтів, парашутистів, десантників, прикордонників, радистів, пожежників, автолюбителів, краєзнавців, туристів, етнографів, фольклористів, фізичної підготовки та інших напрямів).

3) Мала академія мистецтв (народних ремесел).

4) Мала академія наук учнівської молоді.

5) Дитячо-юнацькі табори.

6) Центр, палац, будинок, клуб художньої творчості дітей, юнацтва та молоді, художньо-естетичної творчості учнівської молоді, дитячої та юнацької творчості, естетичного виховання.

7) Центр, будинок, клуб еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, станція юних натуралістів.

8) Центр, будинок, клуб науково-технічної творчості учнівської молоді, станція юних техніків.

9) Центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станція юних туристів.

10) Центри: військово-патріотичного та інших напрямів позашкільної освіти.

11) Дитяча флотилія моряків і річковиків. [4]

Позашкільна освіта у позашкільних навчальних закладах може здійснюватися за такими напрямами:

1) художньо-естетичний, який забезпечує розвиток творчих здібностей, обдарувань та здобуття вихованцями, учнями і слухачами практичних навичок, оволодіння знаннями в сфері вітчизняної і світової культури та мистецтва;

2) туристсько-краєзнавчий, який спрямовується на залучення вихованців, учнів і слухачів до активної діяльності з вивчення історії рідного краю та довкілля, світової цивілізації, географічних, етнографічних, історичних об'єктів і явищ соціального життя, оволодіння практичними уміннями та навичками з туризму та краєзнавства;

3)еколого-натуралістичний, який передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття знань і досвіду розв'язання екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи та інших біологічних напрямів, формування знань, навичок в галузях сільського господарства: лісництво, садівництво, грибівництво, бджільництво;

4) науково-технічний, який забезпечує набуття вихованцями, учнями і слухачами техніко-технологічних умінь та навичок, розширення наукового світогляду, підготовку до активної науково-дослідної роботи, оволодіння сучасною технікою та технологіями;[13, 28-29]

5) дослідницько-експериментальний, який сприяє залученню вихованців, учнів і слухачів до науково-дослідницької, експериментальної, конструкторської та винахідницької роботи в різних галузях науки, техніки, культури і мистецтва, а також створенню умов для творчого самовдосконалення та виявлення, розвитку юних талантів та обдарувань;

6) фізкультурно-спортивний або спортивний, який забезпечує розвиток фізичних здібностей вихованців, учнів і слухачів, необхідні умови для повноцінного оздоровлення, загартування, змістовного відпочинку і дозвілля, занять фізичною культурою і спортом, підготовку спортивного резерву для збірних команд України, набуття навичок здорового способу життя;

7) військово-патріотичний, який забезпечує належний рівень підготовки вихованців, учнів і слухачів до військової служби, виховання патріотичних почуттів та громадянської відповідальності;

8) бібліотечно-бібліографічний, який спрямований на поглиблення пізнавальних інтересів вихованців, учнів і слухачів, підвищення їх інформаційної культури, набуття навичок і умінь орієнтуватися у зростаючому потоці інформації;

9) соціально-реабілітаційний, який забезпечує соціальне становлення та розвиток інтересів, здібностей, нахилів, потреб у самореалізації вихованців, учнів і слухачів, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, організацію їх змістовного дозвілля та відпочинку;

10) оздоровчий, який забезпечує необхідні умови для змістовного відпочинку та передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про здоровий спосіб життя, організацію їх оздоровлення, набуття і закріплення навичок, зміцнення особистого здоров'я і формування гігієнічної культури особистості;[13, 29-32]

11) гуманітарний, який забезпечує розвиток здібностей, обдарувань, практичних навичок вихованців, учнів і слухачів, оволодіння знаннями з основ наук соціально-гуманітарного циклу.

2.2 Методи позашкільної освіти

Позашкільні заклади належать до тих закладів, які проводять роботу у вільний від шкільних занять час. [12, 31]

Дозвілля школярів - це "сфера, у якій особливо яскраво та повнокровно розкриваються їх природні потреби в свободі та незалежності, активній діяльності та самовираженні". В умовах дозвілля створюються неформальні колективи, що дають дітям і підліткам можливість виступати у нових соціальних амплуа, займати ролі, що відрізняються від навчальної та позанавчальної діяльності. Дозвілля - особлива соціальна сфера, де діти задовольняють потреби в самоперевірці, самооцінці свого "Я", ... це зона активного спілкування що задовольняє особисті інтереси, потреби в контактах. Такі форми дозвілля як заняття в гуртках, клубах, колективні ігри та розваги -- прекрасна сфера розвитку товаришування, психологічної сумісності школярів" [12, 32]

Але за даними багатьох дослідників не усі школярі задовольняють свої потреби в свободі та незалежності в активній діяльності та самовираженні, що мас позитивний характер. Деякі учні не вміють розподіляти свій вільний час, прагнуть примітивно проводити дозвілля, яке вибирають під впливом неорганізованих, часто негативно спрямованих факторів.

Головна мета соціально-педагогічної діяльності позашкільних закладів -сформувати відношення до дозвілля як до часу для самовдосконалення, саморозвитку, навчити учнів розумно проводити вільний час. створити умови для самостійної, творчої, соціальнозначимої діяльності школярів." У зв'язку зі специфічною метою ми можемо говорити про специфіку позашкільної соціальної педагогіки, яка має свої задачі, принципи, зміст, методи та організаційні форми роботи.

Діяльність позашкільних закладів будується на сприятливому психологічному ґрунті - бажанні дітей брати участь в ній, і є особистозначимою. Завдяки зв'язкам позашкільного закладу з іншими закладами виховання і освіти, сім'єю та іншими інститутами соціалізації діяльність учнів стає також соціально-значимою. Т.І.Сущенко каже про те, що для позашкільних закладів характерні дві головні функції педагогічного процесу: початкова, що спрямована на задоволення інтересу школяра до відповідного виду діяльності (особистозначима), та основна, в результаті якої школяр формується як соціальна особистість (соціальнозначима) [15]. Така двоякість педагогічного процесу визначається його динамічною природою: педагогічний процес позашкільного закладу - це завжди рух від виховання з боку педагога через самовиховання особистості дитини до пробудження її соціальної свідомості та перетворення нею мікросоціуму. Саме тому в позашкільному закладі таке велике значення приділяється самостійній роботі, самонавчанню, самоконтролю вихованця. Кожний педагог - позашкільник вносить у методичну роботу щось своє, пов'язане зі своєю творчою індивідуальністю, захопленнями, досвідом, а також досвідом та інтересами дітей, надає їм можливість для проявлення ініціативності і творчості, особистої самостійності та організованості. "Для педагога позашкільного закладу захоплення дитини - це ключ до виховання її творчої особистості" [14, 54-58].

Ще одна особливість позашкільного педагогічного процесу -- ідея об'єднання педагогів, дітей, вчителів, батьків "значною кількістю інтересів та захоплень" [17]. Для Сухомлинського В.О. повноцінність педагогічного процесу полягає в такій духовній співпраці вчителя та учня, в якій природньо відбувається керівництво дорослого. Це ствердження вірне і для позашкільного соціально-педагогічного процесу. Функціонування цілісного позашкільного соціально-педагогічного процесу полягає також в окремих концептуальних положеннях відомого грузинського педагога-дослідника Ш. А. Амоношов, який розглядає дитину не як "відкриту систему", яка готова сприйняти будь-яку ідею, а як рівноправного учасника педагогічного процесу, особистісні та соціальні властивості якого обґрунтовують відбір усіх його складових та характер взаємодії педагогів та дітей, вчителів, батьків.

Дослідження Сущенко Т.І. підтвердило ідею про те, що позашкільні заклади є виховними закладами, що найбільш сприяють соціально-творчим діям та вчинкам дітей. Це пояснюється та підтверджується соціально-психологічною природою позашкільного педагогічного процесу, у якому виховання йде попереду навчання та припускає перетворення дитячої творчої енергії у більш високі форми життя, які дають можливість розвитку усього найкращого, що є у дитині, тим самим створюючи його дійсну сутність. Соціально-педагогічний процес позашкільного закладу розглядається як процес духовного взаємозбагачення педагогів та дітей в умовах комфортного психологічного клімату, оптимальних соціальних взаємовідносин, високої діалогічної культури співтворчості [16]. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що педагогічний процес позашкільного закладу - процес динамічний, який базується на інтересі дітей, співпраці вихованців, педагогів, сім'ї та школи, що проходить під час дозвілля, в максимально комфортних психологічних умовах взаємовідносин. Творчість є необхідним елементом кожного компонента позашкільного педагогічного процесу. Результатом такого процесу є "планомірний переклад дозвіллєвої діяльності учнів на більш високий рівень".

Рівень дозвіллєвої діяльності учнів в педагогічному процесі позашкільного закладу можна співвіднести зі стадіями соціалізації. На першому рівні відбувається засвоєння учнями норм та цінностей мікросоціуму (гуртка позашкільного дозвілля та інших пов'язаних з ним інститутів соціалізації).

На другому - відбувається втілення учнями засвоєного досвіду при пошуках свого місця в соціумі. 1 на третьому - зміна, перетворення власної особистості та оточення, при внесенні особистісного досвіду в культурні традиції мікросоціуму. Очевидно, що активність, самостійність, комунікативність, творчі навички та уміння дітей та підлітків підвищуються від першого рівня до третього, зростає також соціальна значущість особистості.

Аналіз педагогічних наукових праць дозволив зробити деякі узагальнення стосовно найважливіших умов, які забезпечують розвиток соціальної, творчої особистості:

1. Творчий характер педагогічного процесу. Вся навчально-творча діяльність у позашкільному закладі будується за принципом: не діти для програми, а програми для дітей. Діяльність педагога при цьому спрямована на пробудження дослідницької активності дітей не заради їх однобокого вдосконалення в певній галузі знань, а навпаки, поглиблення цих знань супроводжується розвитком інтересу до інших напрямків науки, техніки, мистецтва, широкої всебічної культури.

2. Пріоритет виховання. Передбачає повноту інтелектуального життя і духовну єдність, які полягають у випробуванні якомога більшої кількості почуттів (естетичних, гуманних, дружніх), утвердженням в колективі поваги, гідності, справедливості у взаєминах між особистостями.

3. Взаємодія зі школою, сім'єю та громадськістю. Особистість усвідомлює себе духовно зрілою, якщо постійно відчуває на собі увагу не тільки виховних інститутів, але й оточуючого соціуму (місцевої влади, громадських організацій, людей, які мешкають поруч з нею та ін.). Особистість розвивається рівномірно й гармонійно тоді, коли в усіх сферах її життєдіяльності панують одні підходи до виховання, єдиний погляд на її місце в житті, на позитивні і негативні вчинки.

4. Діалог як засіб інтелектуальної співтворчості. В основу комплексного, науково-методичного забезпечення позашкільного педагогічного процесу була закладена ідея діалогічного спілкування, що максимально сприятиме наближенню педагогічного процесу до природи дитини.

5. Системний характер керівництва соціально-педагогічним процесом, яке можливо розглянути в двох аспектах: як систему, в якій функціонує соціально-педагогічний процес, і як сам процес керування. Відомо, що соціально-педагогічний процес складається з певних компонентів: мета, принципи, зміст, методи (прийоми), засоби та форми організації виховання учнів. Кожен з компонентів соціально-педагогічного процесу позашкільного закладу сприяє соціальному вихованню школярів. [18, 75-79]

Соціально-педагогічний процес виникає у рамках створеної соціально-педагогічної системи позашкільного закладу, яка входить до складу загальної соціально-педагогічної системи і по відношенню до процесу виконує роль макросередовища виховання. Створити соціально-педагогічний процес позашкільного закладу - це привести у відповідність усі його компоненти, відібрати цінне з великого арсеналу можливого.

Розробкою окремих елементів соціально-педагогічного процесу позашкільного закладу займалось багато педагогів-дослідників. Найбільш повно соціально-педагогічний процес позашкільного закладу у докторському дисертаційному дослідженні та інших публікаціях В.І.Сущенко. Нею була розроблена "концепція та модель цілісно-педагогічного процесу формування особистості в позашкільному закладі". Вивчаючи сучасний досвід діяльності низки позашкільних закладів та зіставила його з розробленою моделлю, ми можемо виділити соціальний аспект кожного з компонентів педагогічного процесу та оцінити місце соціального виховання у ньому.

Одним з головних компонентів педагогічного процесу позашкільного закладу є його цілі. В організації будь-якої діяльності, в тому числі й позашкільної діяльності, необхідна цільова установка. Щоб допомогти педагогам ясно й доступно її сформулювати, Н.К.Крупская радить: "Важливо, щоб діти у своїй роботі ставили собі правильні приватні цілі, щоб ці цілі тісно зв'язувались з загальною ціллю, щоб вони були досить конкретні та поступово ускладнювались. Вибір цілей має велике значення, цей бік досить складний. Необхідно, щоб конкретна мета була суспільне необхідною, щоб вона була посильною, щоб вона не була дуже легкою, щоб результати зусиль були враховані, щоб були відчутними, щоб конкретні цілі ... при рості свідомості та уміння ускладнювались"[19, 123-128].

Загальна мета діяльності позашкільного закладу має складну систему зв'язків. Вона будується відповідно до інтересів гуртківців, їх особистісних цільових установок, враховуючи загальнодержавні, культурно-освітні цілі, вона пов'язана з метою шкільного педагогічного процесу, сімейного виховання. На формування мети діяльності позашкільного закладу впливає також багато інших не менш важливих факторів: наявність матеріально-технічного забезпечення, підбір спеціалістів та багато іншого.

За В.І.Сущенко, "цільова установка педагогічного процесу позашкільного закладу -- як охопити дітей творчою діяльністю, створити їм максимальні умови для всебічного самовияву та самоствердження на базі знань, отриманих у школі"[20].

Виходячи з завдань державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"), педагогічний колектив ЦПО визначився в напрямках своєї роботи і спрямував її на забезпечення потреб дітей, підлітків, молоді у творчій самореалізації, здобутті ними додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуального - і духовного розвитку, підготовку їх до активної професійної і громадської діяльності. Педагогічний колектив здійснює свою діяльність за такими завданнями:

1) розвиток здібностей інтересів дітей і підлітків методами позашкільної освіти, навчальної діяльності в гуртках;

2) відродження національних традицій, історії і культури українського народу у виховному процесі;

3) відродження сімейних традицій, проведення спільних творчих цікавих справ для дітей та їх батьків, участь батьків в педагогічному процесі;

4) організація змістового дозвілля дітей і підлітків в районі;

5) естетичне і художнє виховання, участь у фестивалях, конкурсах;

6) трудове виховання, профорієнтація школярів;

7) адаптація дітей і підлітків у соціальному середовищі.

2.3 Форми та напрями діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій

Особливе місце в організації діяльності позашкільних установ займає питання їх функціонування влітку. Загальновизнані форми та напрями діяльності, характерні для роботи багатопрофільних закладів типу Палаців та Будинків творчості.

Перший напрям. Посилення практичної діяльності профільних позашкільних закладів, основною спрямованістю яких протягом року є підготовка до практичної роботи влітку. Це дитячо-юнацькі флотилії, клуби юних моряків, спортивні секції, в яких діти займаються водними видами спорту (байдарка, каное тощо), туристичні клуби, секції, станції юних натуралістів, гуртки історико-краєзнавчої спрямованості.[18, 128] Кожна секція, гурток чи профільний позашкільний заклад під час розробки перспектив розвитку роботи планує конкретні форми роботи та види діяльності влітку, які дозволили б перевірити рівень теоретичної та практичної підготовки гуртківців, що активізує зацікавленість дітей протягом року, навіть, при копіткому одноманітному опануванні навичками.

Наприклад, туристичні гуртки та клуби займаються теорією, що близька до викладання географії, а, скажімо, навички в'язання вузлів доводяться до автоматизму. Але діти займаються цим з великим бажанням, бо знають, що від рівня їх підготовки залежить успіх майбутнього походу, рівень його складності, категорії.

Другий напрям. Підтверджується доцільність роботи соціальних педагогів позашкільних виховних закладів у денних виховно-оздоровчих інфраструктурах, які створюються при школах. В останні роки визначилась тенденція організації оздоровчих закладів денного типу при позашкільних виховних установах, які мають приміщення для налагодження не тільки оздоровчо-виховної діяльності, а й для денного сну і відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. При всій користі таких закладів, проблемою стає організація оздоровчої роботи на свіжому повітрі та можливість проведення водних процедур, бо не кожна позашкільна установа має зелену зону відпочинку. Однак цей досвід уже вважається позитивним, тому що діти молодшого шкільного віку мають професійний догляд дорослих, а різноманітність культурно-виховних заходів сприяє розширенню їх знадь, творчих вмінь та навичок. Просте жується бажання дітей відпочивати в таких закладах, особливо дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей. При порівнянні з денними оздоровчими закладами, що створені при школах та при позашкільних виховних закладах, значно підвищується можливість використання різноманітного обладнання та варіативності приміщень у позашкільних установах. Це сприяє зростанню виховного впливу конкретного виду діяльності, створює відповідний настрій у дітей. Наприклад, при проведенні ігор по станціях, що стали традиційними у всіх типах закладів, кожна станція може бути розташована у приміщенні гуртка відповідного спрямування: «Екологічна» -- у приміщенні гуртка юних натуралістів, «Музична» -- в хоровій кімнаті, «Танцювальна» -- в балетному класі.

Третій напрям. Організація роботи різ непрофільних гуртків на базі позашкільних закладів чи шкіл, де діти за кілька днів занять оволодівають певними знаннями і уміннями, що служить стимулом, основою для подальшого залучення їх до гурткової роботи за обраними видами діяльності. Практично це найбільш розповсюджена форма організації роботи влітку.[18, 129]

Наприклад, за два-три заняття діти виготовляють діючу модель машини чи літака з паперу, що сприяє розвитку інтересу до технічного моделювання та формує бажання продовжувати навчання. Така форма роботи сприяє пропагуванню гурткової роботи позашкільних закладів та являє собою елемент випереджуючого набору дітей для навчання в наступному році і залучає їх до активного, творчого, виховного відпочинку в тому випадку, якщо вони залишаються в місті.

Четвертий напрям. Проведення масових форм виховної роботи на дитячих майданчиках, у парках, зонах відпочинку силами вихованців та працівників виховних закладів: свят, гулянь, концертів, конкурсів, змагань, фестивалів, балів.

При цьому можлива варіативність проведення вищеназваних форм, які можна згрупувати за домінуючими особливостями:

а)на основі розробленого сценарію відповідальні педагоги позашкільних закладів підбирають виконавців, ведучих, готують матеріали, наочність, проводять репетиції, а потім підготовлена форма виховної роботи програється кілька разів для різної аудиторії, в різних місцях, наприклад, так може бути проведено «Свято Нептуна»;

б)відповідальні за проведення масового свята розробляють завдання для майбутніх учасників, готуються ведучі, наочність, репетиції проходять окремо з кожною групою учасників, що дає змогу витримати ефект новизни. В даному випадку за формою це буде конкурсна програма, тому необхідне створення журі;[18,134]

в)варіант проведення гулянь, фестивалів обумовлює участь і дітей, і дорослих, тому створюються оргкомітет, куди залучаються представники місцевої влади, держадміністрації, зацікавлені особи та організації при обов'язковій участі професійних педагогів-організаторів культурно-виховних дійств широкого масштабу, позашкільних працівників, які розробляють програму або сценарій.

П'ятий напрям. Організація консультацій провідних педагогів позашкільних закладів та соціальних педагогів соціальних служб для вихователів денних оздоровчих закладів, керівників гуртків, педагогів-вихователів та соціальних педагогів позаміських оздоровчих закладів; проведення консультативно-методичної допомоги на місцях, а саме в позаміських дитячих оздоровчих закладах, в денних закладах при школах та позашкільних закладах, клубах за місцем проживання. Консультації мають бути організовані на основі чергування, в обумовлений час та за заздалегідь визначеною тематикою чи такою, що спонтанно з'явилася під час методичного виїзду.

Наприклад, пропагується проведення консультативно-пропагандистської роботи з питань організації з дітьми та підлітками занять з основ здорового способу життя, роз'яснення основних валеологічних та екологічних понять в умовах літнього відпочинку.

Шостий напрям. Оздоровлення дітей, що займаються в колективах позашкільного закладу на базі позаміських дитячих оздоровчих закладів. В даному випадку гуртківці всім колективом, разом зі своїми керівниками виїздять у літній табір. Так можуть відпочивати хореографічні колективи, оркестри духових інструментів, дитячо-юнацькі інструментальні ансамблі, волонтери соціальних служб. В нових умовах дитячі колективи з більшою інтенсивністю продовжують заняття, репетиції, іноді двічі на день. Це значно підвищує майстерність учасників, розширюється репертуар, налагоджуються неформальні стосунки, формується позитивно-емоційний мікроклімат серед дітей та підлітків. Така практика щодо організації роботи широко застосовується влітку у спортивних секціях та дитячо-юнацьких спортивних школах. Для команд футболістів, хокеїстів та груп спортсменів, котрі займаються різними видами спорту, педагоги організують спортивні зміни чи загони, де діти продовжують тренування. Взаємодія з колективами закладів відбувається на основі офіційних угод.

Сьомий напрям. Робота педагогів позашкільних закладів у позаміських дитячих оздоровчих закладах. Результати наших досліджень свідчать, що в даному випадку при роботі на різноманітних посадах, починаючи з заступника начальника табору з питань виховної роботи і закінчуючи соціальними педагогами, загальний рівень виховної роботи позаміського виховного оздоровчого закладу значно підвищується.[18,137]

Але сьогодні процес залучення до роботи у таборах відпочинку та оздоровлення проходить спонтанно, на основі суб'єктивного сприйняття осіб, офіційні направлення відсутні. В основному люди працюють в період власної відпустки не за інтересами, а через матеріальні потреби.



РОЗДІЛ 3. ПОЗАШКІЛЬНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ, ЯК ЧИННИК СОЦІОЛОГІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Людина входить в життя як цілісний феномен. Життєва діяльність людини завжди несе на собі відбиток рівня її розвитку як особистості у всіх сферах. Життєва позиція особистості формується сукупністю всіх соціальних впливів на людину, і перш за все системою суспільного виховання.

Становлення особистості відбувається в процесі засвоєння людьми досвіду і ціннісних орієнтацій даного суспільства, що називається соціалізацією. Людина вчиться виконувати особливі соціальні ролі, тобто вчиться поводитися відповідно до ролі дитини, студента, чоловіка, батька і т.д. [18, 73].

Головна мета розвитку особистості - повніша самореалізація людини, своїх здібностей, можливостей, самовираження і саморозкриття. Але ці якості неможливі без участі інших людей, вони неможливі в ізоляції і протиставленні себе суспільству, без звернення до інших людей, що вимагає її активну співучасть в цьому процесі.

...