Досвід роботи з формування у дітей раннього віку основних традицій українського дитинознавства

Разом з тим, необхідно зауважувати, що дитина, знаходячись на різних етапах свого вікового розвитку, по різному сприймає світ та інформацію. За твердженням українського психолога Олени Кононко, розвиток дитини як особистості означає становлення протягом дошкільного дитинства різних форм сприйняття:

дошкільник як суб'єкт вітального ставлення;

дошкільник як суб'єкт предметного ставлення;

дошкільник як суб'єкт спілкування;

дошкільник як суб'єкт самосвідомості [18; 32].

Тому це накладає на процес виховання дітей на народних традиціях певні специфічні особливості, ставить характерні вимоги до вибору форми та змісту представлення народних традицій, які були б зрозумілі дошкільникам.

Основним предметом пізнання дошкільників разом із навколишньою дійсністю є елементи національної культури, народних традицій. Формування інтересу до історії рідного краю, до його людей, до культури різних краю охоплює декілька компонентів: емоційний, когнітивний і поведінковий .

Перший з них є провідним, оскільки впродовж раннього дитинства емоції довгий час залишаються генетичними формами регуляції поведінки й формування інтелектуальної сфери. Чим глибше і яскравіше переживання, тим стійкіше й повніше етичні поняття, відчуття, що виникають на їхній основі. Тільки пройшовши через відчуття й емоційні переживання дитини, культура народу може стати для неї джерелом ціннісного ставлення до довкілля.

З раннього дитинства малюк дістає уявлення про такі моральні норми як "добро" і "зло", "щастя", "обов'язок", "чесність" тощо. Згодом, батьки та вихователі поширюють вже набуті знання дитини про моральні норми та вчать її розуміти ці норми, впроваджувати в життя, спілкування. На допомогу вихователям приходять українські народні традиції та обряди, на основі яких дитина краще за все розуміє сутність норм моралі та поведінки. Це - українські народні казки, легенди, прислів'я та приказки, народні пісні та свята, народні ігри тощо. Тобто, все те, за допомогою чого здійснюється виховання в дитячому дошкільному закладі.

У силу того, що для дитини раннього віку характерна стадія казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі прилучення до народної мудрості вона переживає всі вчинки разом з "культурними героями", з якими свідомо ідентифікує себе. Отже, формування у дітей раннього віку самосвідомості будується переважно на основі казково-міфологічних уявлень про світ. Тому найраніше, в першу чергу, традиції прищеплюються через народну казку.

Казки виконують важливу у роль в емоційному сприйнятті традицій, звичаїв, предметів довкілля, допомагають створювати національний колорит, що збагачує образ розповідача. Виразна розповідь або опис якогось предмета, супроводжувана співзвучною їй за характером і настроєм музикою, одночасно впливає на зоровий і слуховий аналізатори, збагачує процес сприйняття й робить пізнання глибшим. Наприклад: перед розглядом українського (російського, болгарського тощо) національного костюма можна ввімкнути народну музику. Діти за музикою, ще не побачивши костюм, визначають, із костюмом якого народу вони сьогодні познайомляться[12].

Необхідно створити оптимальні умови для емоційного сприйняття народних казок, здійснюючи комплексну дію на відчуття і свідомість дитини. З метою досягнення найбільшого освітнього ефекту казку використовують у поєднанні з різними видами мистецтва -- малими фольклорними формами (загадки, прислів'я, приказки, народна музика, декоративно-прикладним мистецтвом (національний костюм, предмети побуту) і під час ознайомлення з найближчим оточенням: природою, містом, країною тощо.

Другим з «традиційних» факторів (у розумінні традицій як об'єкту данного дослідження), які включаються з раннього дошкільного віку є гра та іграшки. Українські народні ігри, національні іграшки вже у ранньому дитинстві формують національне світосприймання малюка.

Ознайомлення дітей з народними іграми розпочинається з попередньої розповіді про життя того народу, у чию гру будуть грати, показу предметів побуту і мистецтва. Це дозволяє сформувати уявлення про те, що в грі відображається життя народу. З метою створення емоційно-позитивного настрою використовується ігровий фольклор (лічилки, жеребкування, зачини), який дає можливість організувати дітей на об'єктивний вибір того, хто буде водити і точне виконання правил. Під час організації гри привертається увага не тільки до точності і до правильності виконання рухів і правил, але й до ролевої поведінки дитини.

Для ознайомлення з пісенною народною творчістю використовують народні пісні, частівки, колискові пісні, як регіональний компонент -- сольне виконання, без музичного супроводу. Первинне ознайомлення з народною піснею супроводжується запрошенням співаків (артистів, батьків, співробітників у національних костюмах), які супроводжують своє виконання емоційною розповіддю про зміст пісень, зв'язки їх із життям народу.

Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал. Упродовж століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви й символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися з побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їхні свята й будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів. Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки тощо) і прозові (казки, легенди, анекдоти тощо). У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні й родинно-обрядові пісні. До епічного -- думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного -- соціально-побутову й побутову лірику [12].

Закріплення одержаних дітьми знань про елементи культури народу і формування вміння відображати їх у практичній діяльності здійснюється в процесі ознайомлення з національним узором, вишивкою: «На гостинах у народних умільців», «Чарівний килим», «Країна чарівних знаків», «Прикраси до свята», «Моя перша вишиванка» тощо. Така етапність роботи дозволяє підвести дітей до розуміння: самобутності і своєрідності народного декоративно-прикладного мистецтва; зв'язки змісту, основних кольорів вишивки з навколишньою природою; зв'язки мистецтва з побутом і життям народу. Розпочинають із розгляду предметів одягу і складання орнаментів із готових форм. Діти дізнаються, що народні майстрині, створюючи свої узори, зверталися до природи, в якій зустрічаються рослинні, геометричні орнаменти. Ознайомлення з творами декоративно-прикладного мистецтва збагачує дитяче сприйняття, сприяє формуванню самостійних образотворчих задумів і подальшому їхньому втіленню в діяльності. Проведення серії комплексних занять (музичних і образотворчих) сприяє формуванню уявлень про предмети декоративно-прикладного мистецтва, про казки, прислів'я і приказки, про пісні і танці.

Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У ранньому віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії[18; 23].

У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.

Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн[15; 27].

Вимоги до вибору народних традицій в групах раннього віку визначаються віковими психологічними особливостями дітей раннього і становлять:

- сприйняття й переживання творів мистецтва, ґрунтом якого є вербальне спілкування;

- взаємозв'язок засобів етнографічної культури з грою і між собою;

- відповідність особливостей сприйняття дітей ранього віку зі змістом формою та обсягом пропонованого лексичного матеріалу й засобів етнографічної культури; [12].

Таким чином вибір та використання у виховній роботі з дошкільниками повинен враховувати найрізноманітніші фактори: вікові, психологічні, політичні, статеві, пізнавальні, розвиваючі.



РОЗДІЛ 2. ДОСВІД РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ОСНОВНИХ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО ДИТИНОЗНАВСТВА ЗАКЛАДУ

2.1 Досвід використання традицій українського дитинознавства у вихованні дітей до початку експерименту

У всі часи і у всіх народів основною метою виховання була турбота про збереження, зміцнення та розвиток добрих народних звичаїв і традицій, турбота про передачу підростаючим поколінням життєвого, виробничого, духовного, в тому числі і педагогічного, досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Національна культура стає для дитини першим кроком в освоєнні багатств світової культури, загальнолюдських цінностей, формуванні власної особистісної культури. Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до Батьківщини, поваги до народних традицій звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля.

Сьогодні держава модернізує дошкільну освіту і визначає її як один з найбільших пріоритетів освітньої політики. Зазначимо, засадами оновленого Базового компоненту дошкільної освіти виступили: визнання самоцінності дошкільного дитинства, його особливої ролі в розвитку особистості; збереження дитячої субкультури, створення сприятливих умов для формування особистісної зрілості дитини, її базових якостей, пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення у порівнянні з підготовкою до майбутнього етапу життя; повага до дитини [1]. Ці наукові положення підтверджує і європейський досвід психолого-педагогічного супроводу дитини, допомога їй в інтеграції в суспільство, в соціум, в якому вона зростає. [6; 9].

Отже, сучасна дошкільна освіта має будуватися на традиціях народної етнопедагогіки, кращому досвіду виховання малят в інших країнах, досягненнях наукової педагогічної думки.

У розділі “Дитина і навколишній світ” програми виховання “Малятко”[14] окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина - це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина - Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну Батьківщину, - це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні - український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю[18; 29]. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні [1] орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. [18; 25]. З метою визначення основних тенденцій використання народних традицій у вихованні дошкільників, ми проаналізували педагогічний досвід роботи більшості вихователів ДНЗ №55 «Лелека» м.Слов'янська, Донецької обл.,

Загальновідомо, що педагогічний досвід - це сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід виростає з-поміж маси позитивного, має діалектичну природу, і забезпечує високу результативність на основі сумлінного виконання відповідних обов'язків. З-поміж різних видів педагогічного досвіду мене цікавив масовий досвід з проблеми, який є характерний для основної маси педагогів дошкільних закладів.

Дошкільний навчальний заклад повинен виховувати майбутніх громадян України на основі культурно-історичного досвіду нашого народу, його багатовікової мудрості та духовності. Як уже було доведено, ефективним засобом цієї роботи виступають національні традиції, які мають

Вивчення мною педагогічного досвіду в ДНЗ № 55 «Лелека» дає підстави стверджувати, що ця робота здійснюється вихователями в різних напрямках: на тематичних заняттях, в процесі організації ігор, під час проведення занять з образотворчого мистецтва та інших видів прикладної творчості, у процесі суспільно корисної праці, під час проведення різноманітних заходів (тематичних свят, ранків, конкурсів та виставок), організацією екскурсій, засобами наочного оформлення приміщень дитсадка.

Так, вихователі Галустян Г.Б та Пучкова Т.С (група раннього віку “Дзвіночок”), вихователі Лягуша Л.Ф., Гаврилова І.М. (молодша група “Сонечко”), вихователі Робоча Л.В. і Букнакова Л.Г. (старша група “Теремок майстерно використовують на своїх заняттях українські народні звичаї, традиції, обряди та символіку.

Педагоги переконані, дітей треба навчити не просто споглядати, а й бачити навколишнє, помічати поруч дивне й загадкове, приховане, використовуючи при цьому народний календар. Беручи активну участь у підготовці та відзначенні свят, звичаїв і обрядів народного календар, дошкільникм проймаються глибокими патріотичними почуттями, життєстверджуючим оптимізмом, почуттям господаря рідної землі. При цьому вони успішно оволодівають трудовими уміннями і навичками, народною мораллю, естетикою, побутовою культурою, нормами поведінки.

Педагог Лягуша Л.Ф. активно використовує під час читання дітям оповідань тексти про різні пори року. На першому такому занятті вихователь ознайомлює дітей із народним звичаєм зустрічати весну величальними піснями - веснянками (гаївками, ягілками, маївками). Після розповіді про зустріч весни на Україні, педагог пропонує дітям провести зиму і зустріти весну

Всі заняття по розвитку мови тісно пов'язані з народною творчістю, традиціями, уведеними в план заняття - мандрівки. При проведенні заняття «Стежками рідного краю», був складений такий план мандрівки:

Поговоримо : «Що значить рідний край?»;

Які традиції нашого краю;

зустріч з новим місцем;

заспіваємо;

одвічні вкраїнські символи;

слухання твору;

переказ;

сюрприз.

Діти мали змогу ознайомитися з одвічнмими символами: калина, коровай, домовик, сопілка, калинова колиска, рушник, бо в кожному з цих слів є вивчений звук. Галина Василівна пропонує дітям калинову пісню, що нагадує про рідну матусю:

Люлі, люлі, мій синочку,

Зроблю тобі колисочку,

Мальовані брильця

Срібні колокільця.

Та нову колисоньку

На занятті дівчатка прихорошують коровай колосками і калиною і співають пісню:

А у нас в селі нова новина,

Зацвіла у лузі калина,

Не так так у лузі, як на селі,

А в молодої на столі.



Отже, аналіз масового педагогічного досвіду в ДНЗ №55 «Лелека» з проблеми дає підстави стверджувати, його що педагоги-вихователі активно використовують українські народні традиції у вихованні дітей.

Народні звичаї в Україні тісно переплітаються з традиціями, маючи при цьому спільні і відмінні риси. Звичай є невід'ємним компонентом традиції.

М.Стельмахович називає звичаї та традиції двома крилами одного птаха, які забезпечують кожній людині злет до досягнення духовності. Одне без одного бути не може. Тому ці поняття переважно вживають разом: „звичаї і традиції” [32].

Традиції народної педагогіки наділені ознакою високого одухотворення. Завдяки їм у гущі нашого народу віками живуть, передаючись з покоління в покоління, такі благородні людські якості як любов до рідної землі, отчого краю і домівки, повага до батька і матері, світлої пам'яті своїх предків, до рідної мови, історії, відчуття приналежності до свого народу, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні надбання у спадок і власним дітям, онукам, правнукам.

Природне входження дитини у духовний світ і в традиційне життя рідного народу, його культуру починається у дошкільному віці. І тут вирішального значення набуває використання дитячого фольклору, який узагальнює багатовіковий людський досвід і є втіленням народної мудрості, народного світогляду, його ідеалів.

З педагогічної точки зору важливо відмітити, що вплив звичаїв та традицій на дошкільнят рівний. Звичай формує звички, вчинки, а традиція виробляє спрямованість поведінки, зумовленої повною мотивацією дій.

Отже, завдання використання звичаїв і традицій носить спільний характер - стабілізувати повноцінні відносини в сім'ях, родинах, а також в самому суспільстві, відроджувати та примножувати, передавати із покоління в покоління на благо процвітання нашої української нації. І щасливим буде в майбутньому те суспільство, яке поважатиме свій родовід, кревно берегтиме святість сімейних та народних звичаїв і традицій, залучаючи до цього своїх нащадків.

2.2 Місце традицій українського дитинознавства в педагогічному процесі в групах раннього віку

З метою визначення стану використання традицій українського дитинознавства у вихованні дошкільників, нами був проведений констатуючий експеримент, який в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином: об'єктом дослідження була група раннього віку “Дзвіночок” (вихователі Галустян Г.Б та Пучкова Т.С.) ДНЗ № 55 «Лелека» кількістю 23 чоловік.

Провідними методами дослідження виступали:

- вивчення масового педагогічного досвіду;

- аналіз навчальної літератури;

- спостереження;

- бесіда;

- інтерв'ю;

- анкетування.

Такий підхід давав нам можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації щодо визначеного аспекту дослідження.

Насамперед мене цікавило питання, наскільки вихователі використовують національні традиції у вихованні дошкільників, який виховний потенціал містять методичні розробки педагогів з цього питання та як впливає використання народознавчого матеріалу на вихованість школярів.

Задля цього мною була розроблена система роботи, що дозволила з'ясувати коло цікавлячи мене запитань. Мною було проведено бесіди з вихователями експериментальної групи Струцькою Г.В. та Шуряк Л.М. З матеріалів інтерв'ювання випливає, що вихователі стверджують доцільність використання у вихованні дошкільників народних традицій, вони оптимально використовують їх, значно підвищуючи цим ефективність виховного процесу.

Крім того нам вдалося з'ясувати причини, що утруднюють даний процес. Це в першу чергу сьогоднішня відірваність урбанізованого населення від народних традицій, характерних в першу чергу для сільського середовища.

Цілком логічно, що наступним кроком нашої експериментальної роботи був аналіз індивідуальних навчально-виховних програм та методичних розробок.

Ознайомившись з програмою розвитку мови, зауважу теми, які цікавлять мене в аспекті досліджуваної проблеми. Це - усна народна творчість. Малі фольклорні жанри: народні дитячі пісеньки, ігри, забави, лічильки, загадки, скоромовки, приказки, притчі, прислів'я, народні усмішки, казки, легенди, байки, народні пісні. Важливе місце приділяється народним казкам про тварин, персонажам цих казок, їх вдачі. Народні соціально - побутові казки, які представляються дітям відображають народний побут, події із життя українського народу, його традиції.

Програма «Основи здоров'я для дошкільників» представлена темами: «Народні традиції і здоров'я», «Народні традиції і харчування», «Літні, зимові, весняні та осінні ігри та розваги».

У програмі: «Трудове виховання» відзначу теми: «Різдвяні свята у творчості дітям», «Самостійне виготовлення макетів предметів хатнього інтер'єру», «Писанкарство як мистецтво художнього розпису», «Українські витинанки», «Художня вишивка в українському побуті», «Вишивання і в'язання як види української народної творчості», «Традиційні весняні свята з використанням рослинних декорацій», «Українська народна іграшка»

У програмі «Я і Україна» відзначено теми: «Забавки, ігри, повчальні казки», «Сімейні свята», «Рослини», «Значення води для рослин, тварин, людини», «Жива і мертва вода в казанах», «Як хліб на стіл прийшов». «Бережливе ставлення до хліба», «Як виник одяг», «Стародавні дитячі іграшки, ігри та забави». «Державні, народні і релігійні свята»: День незалежності, Свято Миколая, Новий Рік, Різдво Христове, Великдень. «Календарно - обрядові свята», «Про родовід», «Використання народної іграшки під час театрально-ігрової діяльності», «Народна мудрість про природу, пори року», «Український побут, та звичаї у рідному краї», «Особливості народного костюму», «Народний календар», участь дітей в обрядових святах.

У програмі «Образотворче мистецтво» приділяється увага таким темам: «Ознайомлення з народним мистецтвом розпису, народним іменним посудом, народними традиціями писанкарства на Україні», «Ознайомлення з українським народним вбранням», «Зображення птахів, тварин та людей в ілюстраціях до казок», «Народне мистецтво витинанки», «Світ народної іграшки».

Програма «Музика» реалізується наступними темами: «Уукраїнські народні пісні, музичні інструменти». «Українські народні танці». Серед пісень розглядаються: колискові, календарно - обрядові, жниварські, (зажинкові, власне жниварські, обжинкові), колядки, щедрівки, коломийки, жартівливо - танцювальні пісні».

Отже, у вище назначених навчальних програмах та методичних розробках передбачений народознавчий матеріал, що виступає суттєвою опорою для поглиблення та логічного продовження виховної роботи .

Під час вивчення й дослідження педагогічної діяльності у дитячому садку особлива увага приділялась методиці включення народних традицій, згаданих у вищеназваних програмах, у виховну роботу з дітьми.

Важливе місце в дослідженні даної проблеми мали спостереження виховних заходів. Наведемо приклад спостереження окремих виховних заходів та прослідкую як використовується народознавчий матеріал у вихованні дітей раннього віку.

Метою проведення свята «Прийди, прийди, весна красна» було розширення знань дітей про весну, про народні свята, народні прикмети. Свято проводилось у ігровій кімнаті, прикрашеній вербою з котиками, весняними квітами. Свято супроводжувалося використанням приказок, прислів'їв, загадок, пісень про весну та її явище. Педагог звернувся до дітей: «Був у нашого народу дуже цікавий звичай. З нетерпінням люди чекали весну і вважали, що це птахи на свої крилах приносять весну, проганяють люту зиму з її морозами. Люди випікали з тіста пташок, вибігали на подвір'я, весело стрибаючи, співали пісні:

«Вилети, люлю, горою,

Винеси літо з собою».

Цим випеченим пташкам люди давали назву жайворонки. Бо ці пташки раненько прокидаються, кружляють над полем і звеселяють працю хлібороба». Свято закінчилося народною грою «Довга лоза».

Аналізуючи даний виховний захід зазначу, що вихователь намагався оптимально використати українські народні традиції у вихованні.

Цікавою була етична бесіда «Гостинність в нашому дому». Мета бесіди: розширити і поглибити знання дітей про хліб і картоплю, виховувати повагу до хліба і картоплі, гостинність. Бесіда характеризувалася динамічністю, яскравістю і логічністю.

Вона проводилась у світлиці, яка представляла макет української хати. Серед народознавчих засобів - загадки:

Виріс у полі

На добрій землі,

Місце найкраще

Знайшов на столі.

Місили, місили,

Ліпили, ліпили,

А потім в окріп помістили.



приказки та прислів'я: без солі, без хліба немає обіда, коли хліб на возі, нема біди в дорозі, їмо бараболі і не знаємо долі; бувальщину:

«Їхали одного разу мандрівники та й застала їх ніч. Голодні, замерзлі, вони почали рвати сухий бур'ян, щоб розпалити вогнище. Але одні кущі почали вириватися з маленькими грудочками. Не звернули увагу на них мандрівники. Кинули у вогонь. А зранку на попелищі вони побачили невеликі вуглики, які перетворилися в грудочки. Попробували. Смачно. Навибирали сирих грудочок, привезли додому і почали вирощувати. Так до нас на стіл прийшла картопля».

Звертається увага на страви з борошна та картоплі, які є традиційними для української кухні. Бесіда закінчилась частування хліба, калачів, вареників, печеної картоплі.

У результаті ознайомлення дітей раннього віку з зазначеними традиціями в дітей мають сформуватися знання, які сприятимуть розвитку позитивного ставлення до традицій, поваги до старшого покоління, до своєї малої Батьківщини. На тлі цих емоцій необхідно розширювати знання дитини, пов'язуючи близьке з далеким: квіти коло хати - з народними традиціями їх використання, улюблені вироби (речі) рідних людей з народними ремеслами краю, пейзажі - з історичним минулим. На основі цього ми визначили такі напрями роботи: традиційні ремесла рідного краю; символи та обереги рідного краю.

У вихованні справжнього громадянина велике значення має виховання таких якостей, як працелюбство та повага до праці інших людей. Саме з метою виховання цих якостей необхідно знайомити дітей з особливостями традиційних ремесел рідного краю. Як зазначає Л. Калуська, народні ремесла «свідчать про високу духовну культуру українського народу, про споконвічне прагнення до краси, розповідають про багатство рідного краю, традиції місцевого населення» [4; 12].

У роботі з дітьми раннього віку необхідно звертати увагу на своєрідність та неповторну красу кожного ремісничого виробу, надавати можливість застосовувати набуті знання у практичній та творчій діяльності. Це, у свою чергу, сприятиме формуванню позитивного ставлення до народного мистецтва, поваги до праці інших, до рідного краю тощо.

Яскраво відображають самобутність рідного краю писанки. Традиція розмальовувати навесні яйця у слов'янських народів сягає епохи язичництва. Писанки в слов'ян були пов'язані з комплексом весняної обрядовості. Назва «писанки» походить від слова «писати», у розумінні «прикрашати орнаментом». Оригінальні орнаменти писанок не тільки чарують своєю витонченістю та гармонійністю, а й несуть прадавні символи природи, єднають з традиціями минулого. У кожному регіоні й навіть майже у кожному селі були неповторні, самобутні орнаменти.

Розмальовуючи писанки, діти дістають уявлення про народну символіку, традиції розписування писанок як оберегу, виховується інтерес до декоративно-прикладного мистецтва України, зосередженість, бажання вкласти частину своєї праці в українські традиції.

Відтак ми можемо сказати, що традиційні ремесла та промисли мають великий виховний потенціал. Але, як доводить практика, вироби народних ремесел сприймаються дошкільниками неоднозначно: одні викликають зацікавлення, інші - захоплення, а окремі - байдужість. Перед педагогом постає завдання не тільки збагатити уявлення та знання дошкільників про ремесла рідного краю та все, що з ними пов'язане, але й виявити емоційно-ціннісне ставлення до праці.

Одним із засобів громадянського виховання дітей ми визначили народні свята. Ознайомлення з народними святами сприяє поглибленню емоційних зв'язків дитини з життям, працею та красою рідного народу.

Залучення дітей старшого дошкільного віку до національних традицій та звичаїв, підготовки і відзначання свят народного календаря пробуджує у них любов до рідної землі, повагу до людей праці, формує вміння плідно працювати, шанувати історію, збагачувати культуру свого народу. Участь дітей раннього віку у святах народного календаря сприятиме тому, що вони глибше відчуватимуть нерозривність з рідною природою, намагатимуться власною працею примножувати багатства рідного краю, прагнутимуть зберігати та розвивати трудові та святкові традиції.

Любов дитини до рідної землі починається з найближчого. Тривалі спогади дитини залишають її знання і враження про близьких людей, свою малу батьківщину. Формування інтересу до народів, які мешкають на території рідного краю, його традицій, звичаїв сприяє вихованню свідомого юного громадянина, який шанобливо ставиться до духовних і матеріальних надбань свого народу.

2.3. Вплив традицій українського дитинознавства на виховання почуттів та різних якостей особистості

Вивчення науково-теоретичних матеріалів з досліджуваної проблеми, аналіз масового педагогічного досвіду та спостереження дали можливість визначити критерії та рівні вихованості на основі використання традицій українського дитинознавства. До критеріїв вихованості відносяться:

Любов до Батьківщини. Знання традицій свого народу, дбайливе ставлення до народних надбань.

Гуманність. Доброзичливе ставлення до ровесників, старших людей, турбота про них, допомога, чуйність.

3. Чесність. Правдивість, щирість, виконання обов'язків.

4. Ставлення до праці. Потреба і звичка до праці, сумлінність і старанність у праці, зацікавленість у позитивних результатах праці.

5. Любов до прекрасного. Властивість помічати красу, бажання творити красу.

Відповідно до показників, було визначено рівні вихованості:

Високий рівень - наявність усіх критеріїв.

Середній рівень - половина чи більша половина показників.

Низький - майже повна відсутність ознак.

Для того, щоб визначити рівень сформованості вихованості у дітей в групах раннього віку експериментальної групи з використанням традицій українського дитинознавства, було застосовано спостереження, інтерв'ювання, бесіду.

Результати дослідження представлені у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Рівні вихованості

Всього опитано дітей	Високий рівень	Середній рівень	Низький рівень
23	19%	58%	23%

Дані таблиці засвідчують про досить середній рівень обізнаності дітей з традиціями. Крім того, вищеподані результати вказують на те, що переважають діти з середнім та високим рівнем вихованості у досліджуваному аспекті.

Результати проведеного констатуючого експерименту дозволили зробити наступні висновки:

Діти раннього віку обізнані достатньо з народознавчим матеріалом;

вихователі враховують педагогічні умови використання традицій українського дитинознавства у вихованні дітей;

педагоги достатньо знайомі з методами та формами цієї роботи;

високий рівень вихованості дошкільнят визначається поєднанням виховання з основними народознавчим матеріалом, та врахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей.

З метою підвищення якості виховання дошкільників засобами народних традицій нами проводився формувальний експеримент, як уже зазначалося вище у групі раннього віку «Дзвіночок» та як контрольна бралась старша група «Колосок» ДНЗ №55 «Лелека» м.Словянська.

Експериментальне дослідження базувалося на дотриманні основних педагогічних умінь виховання з використанням традицій українського дитинознавства.

Завданнями експерименту було перевірити:

вплив основних педагогічних умов на рівень вихованості дітей раннього віку у досліджуваному аспекті;

ефективність комплексного використання засобів народознавства в екологічному вихованні дітей;

усвідомлення дошкільниками екологічної культури у житті українського народу;

оволодіння дітьми основними правилами поведінки у навколишньому середовищі.

На даному етапі дослідно - експериментальної роботи и використовувалися бесіда, спостереження, інтерв'ювання, гра, кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.

Вихованцям експериментальної групи наголошувалось, що народні звичаї тісно пов'язані з сільськогосподарською працею та побутом селянина з церковним календарем. Народ визначав день якогось святого для організації трудових справ чи способу життя.

Існували звичаї, які притаманні кожній порі року. Зокрема, весна: веснянки, зустрічі птахів, прокладання першої борозни. Зверталась увага дітей, що ці звичаї, фольклорна обрядованість готують людей до сільськогосподарських робіт, утверджуються у свідомій і практичній діяльності, зокрема хліборобські традиції. Літо: Зелена неділя, проводи русалок, зажинки, обжинки. Наголошувалось , що ці традиції поетизують розквіт і красу нашого «зеленого дому» догляд за врожаєм. Осінь -це пора завершення сільськогосподарських робіт, турбота про збереження вирощуваного врожаю, що відображено у таких традиціях: свято врожаю, свято першої паляниці та інші.

Зимові звичаї спрямовані на прославлення життя, його вічне оновлення, утвердження. Це відзначення свята Миколая, Нового і старого Року і Різдва Христового. У зв'язку з цим, поводився цикл бесід : «Народний календар», «Місяцелік», «Релігійні та народні свята», «Українські обереги», «Звичаї та обряди весняного циклу календаря».

Крім того, у експериментальній групі використовували значно більший об'єм ігор та розваг («Сієм мак», «Кабаки», «Просо», «Ягілочка», «Ой вилися огірочки», «Подоляночка», «Ходить гарбуз по городу»), приказок, прислів'їв, загадок, закличок, примовлянок, народних прикмет, гаївок, які згідно зазначеної педагогічної умови застосовували комплексно.

Широко застосовувалися до потреб експерименту підготовка та проведення свят, таких як «Великдень», «Крашана писанка».

Вихованців експериментальної групи залучали також до імпровізованої подорожі «Мандрівка по доріжках українських народних казок» організації толоки, зустрічі з місцевим народним умільцем.

Таке розмаїття виховних заходів як за змістом так і за формою дозволить виховати у дітей любов до свого краю, українського народу, чесність, працьовитість, доброту, почуття прекрасного.

На прикінцевому етапі експериментального дослідження, було проведено виявлення вихованості дітей в групах раннього віку з використанням традицій українського дитинознавства.

Таблиця 1.2. Рівні вихованості дошкільників на основі використання українських народних традицій.

Групи	Всього дітей	Рівні вихованості
		Високий	Середній	Низький
«Дзвіночок» (експериментальна) «Колосок» (контрольна)	23 26	31% 9%	57% 51%	12% 40%

Дані таблиці засвідчують те, що високий рівень мають 31 % експериментальної та 9 % контрольноі груп , середній - відповідно 57% і 51%, низький 2% і 40%. Як бачимо, рівень вихованості дітей експериментальної групи значно вищий ніж контрольної, що доводить ефективність обраної експериментальної методики.



ВИСНОВКИ

В організації виховної роботи на перший план слід поставити національні пріоритети, що стали як нашими, так і загальнолюдськими надбаннями. Отже, якщо розглядати дитинство як стан певного культуротворення, діяльнісна основа якого має рефлексивно-іграшковий характер, то в цьому разі роль іграшки значно актуалізується. Показово, що багато дитячих ігор та іграшок залишаються майже незмінними впродовж сотень (а може, й тисяч) років, і, як раніше: дитина творить гру - гра творить дитину.

Аналіз досліджень становлення дитинства в минулому та сучасні концепції розвитку дитинства дозволяють сьогодні доцільно використовувати засоби народної педагогіки, адаптувати їх до сучасного педагогічного супроводу і створити ефективні умови для становлення особистості дошкільника. Проте все це потребує подальших теоретичних обґрунтувань та експериментальних підтверджень, що і є предметом наших подальших пошуків.

На підставі аналізу психолого-педагогічної та народознавчої літератури з теми дослідження, нами:

визначено сутність поняття « українські народні традиції» та "обряди" ,зміст, види та характеристику основних народних традицій, визначено особливості застосування українських народних традицій у дошкільних навчальних закладах, виявилено критерії вихованості дошкільників;

визначено, якими бувають обряди, виділено засоби народної педагогіки, класифікацію українських народних пісень і, взагалі, українського фольклору, виділено, що належить до народних промислів і ремесел, які державні символи України і народні символи існують, з'ясовано, що українські народні традиції та обряди посідають почесне місце в історії українського народу і тісно пов'язані з моральним вихованням;

наголошено на доцільність використання традицій українського дитинознавства та обрядовості у вихованні дітей раннього віку;

визначено, що формування морального виховання у ДНЗ на засадах народних традицій та обрядів здійснюється не тільки у навчально-виховній роботі, але й у повсякденному житті; в цьому допомагає використання українських народних свят, заочних подорожей, проведення систематичних бесід, прогулянок, екскурсій, свят, ігор, які при щеплюють дошкільникам любов до українських народних традицій.

Дуже важливим фактором при використанні українських національних традицій у вихованні дошкільників визнані були такі методи, форми і прийоми роботи: бесіди, спостереження, розповіді, конкурси, свята, розваги, екскурсії, ігри, залучення дітей до самостійної роботи по виготовленню різних простіших виробів, пов'язаних з народними традиціями.

В цілому результати проведеної дослідницької та експериментальної роботи показали, що робоча гіпотеза про те, що «українські народні традиції, включені в педагогічний процес дитячого садка, можуть виконувати роль засобу формування у дошкільників різних почуттів та особистих якостей», висунута перед початком роботи над курсовою підтвердилась.

З педагогічної точки зору важливо відмітити, що вплив звичаїв та традицій на дошкільнят рівний. Звичай формує звички, вчинки, а традиція виробляє спрямованість поведінки, зумовленої повною мотивацією дій.

Отже, завдання використання звичаїв і традицій носить спільний характер - стабілізувати повноцінні відносини в сім'ях, родинах, а також в самому суспільстві, відроджувати та примножувати, передавати із покоління в покоління на благо процвітання нашої української нації. І щасливим буде в майбутньому те суспільство, яке поважатиме свій родовід, кревно берегтиме святість сімейних та народних звичаїв і традицій, залучаючи до цього своїх нащадків.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»/М-во освіти і науки України; наук. ред.. та упоряд. О.Л. Кононко. - К.:Світич, 2008

2.Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція),наказ Міністерства освіти і науки,молоді та спорту України,від 22.05.2012 р. № 615

3. Богуш А.М., Лисенко Н.В.Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч.посіб. - 2-ге вид.,переробл. і допов.--К.:Вища шк.,2002. - 407с.

4. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Практикум: Навч. Посіб. - К.: Вища шк., 2003. - 206 с.

5. Варіативна програма виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» Керівник авторського колективу П. П. Кононенко. - К.: Світич, 2002

6. Голець М. І. Етика матері і дитини: Нарис з історії виховання дітей раннього віку: Навч. посіб. - К.: Вища школа., 2005. - 159с.

7. Грушевський М. Постриження та інші обряди, відправлювані над дітьми й підлітками // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. - 1926. - Вип. 1-2. - С. 83-86;

8. Грушевський Марко. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу/ Марко Грушевський. - К., 2001. - 96 с.

9. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. -- 1993. -- № 44--46.

10. Державна національна програма «Освіта». Україна ХХІст.-К.: Райдуга,1994.

11. Закон України « Про дошкільну освіту» // Освіта України. Нормативно-правові документи.-К.: Міленіум.-2001

12. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні/ Наук, ред. О.Л.Кононко. -- К.: Ред. журн. «Дошкільне вихованя», 2003.-243с.

13. Кононенко П., Касян Л., Семенюченко О. Програма виховання дітей дошкільного віку « Українознавець »// Освіта і управління. - 2008. Т.11,число 2-3.-с.131-148.

14. Кісь О. Особливості соціалізації дівчаток в українській сім'ї XIX - початку XX ст. // Етнічна історія народів Европи. Традиційна етнічна культура слов'ян. Зб. наук. пр. - К., 1999. - С. 49-55;

15. Лозинська Є.Ф. Українське народознавство дітям дошкільного віку: Метод. Посібн. для дошк. закл. / Є.Ф. Лозинська - Львів: Оріяна - Нова,2008. - 208 с.

16. Луценко І.О. Моя країна - Україна. Українське народознавство для дошкільнят. - К.: Аконіт, 2008.

17. Лазарєва Л.М. Обереги нашого дитинства: Програма щодо ознайомлення дітей дошкіл.віку з народними ремеслами та укр.. оберегами/ // дошкіл.навч.закл. - 2008.-«7.-с.2-21.

18. Макаренко О. Українознавство у дошкільному закладі. - Тернопіль, 1997.

19. Національне виховання дітей дошкільного віку// Ващенко Г. Твори. Т.4. Праці з педагогіки і психології. - К., 2000.-с.317-322.

20. Овчиннікова В. Використання народних обрядів у руховій діяльності дітей // Дошкіл.вих.-1996.-№10.-с.18-19.

21. Ознайомлення дошкільнят із народними звичаями та обрядами: Методичний посібник для пед..працівників дошкіл. закладів. - Івано- Франківськ :Обл. ін- т ПОПП, - 1993.-с.69.

22. Поніманська Т. І.  Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.-- К.: “Академвидав”, 2006. -- 456 с.

23. Пономарьова Н. Відлуння старовини: / Дидактич.ігри за народознав. мотивами/ // Дошкіл.вих.-2007.-№10.-с.23-25.

24. Проскура О. Гуманістичні традиції будинку Песталоцці-Фребеля / Олена Проскура // Дoшкільнe вихoвaння. - 2013. - № 6. - C. 7-9.

25. Радушинська О. Українські свята. - К.: Видавничий дім «Калита», 2007.

26. Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. -Львів- Краків - Париж , Просвіта, 1993.

27. Стельмахович М. Г. Педагогічна сутність народних звичаїв і традицій //

Дошк. виховання. - 1993. - №2. - С.10-11.

28. Стельмахович М. Г. Народне дитинознавство / М. Г. Стельмахович. - К. : Знання, УРСР, 1991. - 48 с.

29. Стельмахович. М.Г. Етнопедагогіка в дитячому садку. - Дошкільне виховання, 1990, №9.

30. Сявавко Е. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку/ Е. І. Сявавко. - К. : Науко думка, 1974. - 152 с.

31. Титаренко В. Виховання на національно-культурних традиціях українського народу як головний чинник формування особистості. // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 2000. №8. - С. 19-20.

32. Українське народознавство. Підручник. / За загальною редакцією С. П. Павлюка.-- Київ: Знання, 2004.-- 570 с.

33. Ушинський К.Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані твори. у 2-х т.; за ред. Пискунова О., Костюка Г. та ін. - К.: Радянська школа, 1983. Т. 1.С. - 44-99.

Размещено на Allbest.ru

...