Технології виховної роботи з колективом класу на основі системного підходу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Колектив - це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності.

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях. Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв'язує двоєдине завдання - сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості.

Вчитель може досягти великих результатів, якщо буде поєднувати виховну роботу з класом, на основі системного підходу, адже системний підхід може стати ефективним засобом оновлення та підвищення результативності виховної діяльності класного керівника.

Системний підхід може стати ефективним засобом оновлення та підвищення результативності виховної діяльності класного керівника, це відповідний порядок в діях, у розміщенні і зв'язку частин. Це форма організації чогось.

Системний підхід дає змогу класному керівнику раціонально розподілити свої зусилля з організацією виховного процесу у класі, усвідомлення можливостей та переваг побудови практики виховання учнів, безсумнівно стимулює бажання класних керівників застосовувати системний підхід у виховній діяльності.

Слід зазначити, що створити гуманістичну, цілісну і ефективну виховну систему класу нелегко, особливо у нинішніх умовах роботи педагогів. Уміння моделювати і будувати систему виховання можна зарахувати до розряду «вищого пілотажу». Тому цим і зумовлено вибір теми курсової роботи «Технології виховної роботи з колективом класу на основі системного підходу»

Об'єкт дослідження: виховання колективу класу в початковій школі на основі системного підходу.

Предметом дослідження: педагогічні умови виховання колективу класу на основі системного підходу у сучасній початковій школі.

Мета: теоретично дослідити та обґрунтувати специфіку виховання з колективом класу на основі системного підходу у початковій школі.

Завдання дослідження:

1. Здійснити історичні аспекти виникнення технологій виховної роботи;

2. Дати визначення загальним поняттям технології виховної роботи з колективом класу на основі системного підходу.

3. Проаналізувати стан проблеми у сучасній початковій школі.

4. Дослідити вплив технологій виховання з допомогою системного підходу на колектив класу.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація і систематизація теоретичних даних.

База проведення дослідницько-експериментальної роботи. Дослідницьку роботу проведено у Кутковецькій ЗОШ І-ІІ ст.

Апробація дослідження: Основні результати дослідження було обговорено у Кутковецькій ЗОШ І-ІІ ст. під час шкільного семінару.

1. Науково-теоретичні аспекти технологій виховної роботи на основі системного підходу

1.1 Загальне поняття технології виховної роботи з колективом класу

Термін «колектив» походить від латинського collectives - збірний. Він означає соціальну групу, об'єднану на основі суспільно значимих цілей, загальних ціннісних орієнтацій і спільної діяльності. У реальному житті існують різні колективи: навчальні, виробничі, студентські, спортивні та інші. Колективи можуть бути одновікові та різновікові, первинні (клас, студентська група) і загальні, які об'єднують декілька первинних колективів (наприклад, загальношкільний колектив).

Колектив - це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.).

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об'єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями.

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговоренні проблем, що виникають, спільному пошуку рішень, прогнозуванні і плануванні майбутнього. На діяльнісному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей в різних видах колективної діяльності за інтересами, у розробці та практичній реалізації спільних проектів, у коректуванні дій, спрямованих на досягнення загальних цілей. Емоціональний рівень взаємодії в колективі відображає домінуючі емоціональні стани дітей, їх спільні переживання, стосунки симпатій чи антипатій між членами колективу, гуманістичні та суспільно значимі мотиви.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв'язує двоєдине завдання - сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

Слово «технологія» (від гр. techne -- мистецтво, майстерність; logos -- наука) у виробничому процесі означає систему запропонованих наукою засобів, способів і алгоритмів, застосування яких забезпечує наперед визначені результати діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості і якості. Технологія базується на науці. Всі сучасні виробництва основуються на технологіях.

Термін «технологія» у педагогіку ввів А.С. Макаренко. Він вважав, що справжній розвиток педагогічної науки пов'язаний із її здатністю «проектувати особистість», тобто чітко передбачати ті її якості і властивості, які мають сформуватися у процесі виховання. Визначеність цілей дає можливість перейти до чіткої технології виховання.

Технологія виховання -- це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання. Кожне завдання має адекватну технологію виховання. Зміна завдання веде до зміни технології.

Педагогічна технологія, як і будь-яка інша, є концентрованим виразом досягнутого рівня діяльності («колективної майстерності»). Останній виникає на основі індивідуальної майстерності. Сучасна педагогічна теорія «дозріла» для технологічного підходу у вихованні, визнає його раціоналізм і доцільність, проте до розробки технології виховання, спираючись на яку кожен педагог зміг би сформувати ідеальну особистість, їй ще далеко.

Проблема не тільки в тому, що більшість педагогів ще не відійшла від інтуїтивного вирішення виховних завдань, а й у складності процесу виховання. На відміну від виробничих процесів, які мають послідовні операції, у виховному процесі якості особистості формуються не послідовно, а комплексно. Не можна сформувати особистість зусиллями різних вихователів, які володіють окремими «технологічними операціями». Особистість може створити тільки особистість. Тому вихователь, спираючись на загальну технологію, повинен вести виховний процес з початку і до кінця. Звісно, при цьому він завжди буде проявляти індивідуальну майстерність.

Педагогічна технологія вкрай важлива у сучасній практиці виховання, яка передбачає:

1. Контекст «виховне завдання -- технологія виховання» зводить до мінімуму педагогічні експромти у практичній діяльності і переводить останню на шлях попереднього проектування виховного процесу.

2. Замість окремих «виховних заходів» технологія виховання пропонує проект виховного процесу, який визначає зміст і відповідні види діяльності кожного вихованця.

3. Ієрархія цілей (визначення трьох рівнів цілеутворення: глобального -- на рівні замовлення суспільства, етапного -- на рівні етапів навчання, оперативного -- на рівні конкретних виховних завдань) дозволяє досягнути гармонійної взаємодії всіх компонентів виховної системи по горизонталі (у межах одного періоду навчання -- навчального року, півріччя, чверті) і вертикалі (на весь період навчання у школі).

4. Позбавитися формалізму. Формалізм у вихованні означає неуважне, шаблонне ставлення до вихованця чи колективу, а значить однобічність і неадекватність виховних впливів.

Також, типовими проявами формалізму у вихованні є розрізнений підхід до планування, проведення ізольованих «виховних заходів», оцінки виховної роботи:

- показний характер виховної роботи, що суперечить розвиткові вихованця і колективу;

- незавершеність, неповнота виховних впливів, коли вихованець розглядається як об'єкт впливу тощо;

- однобічність трактування того чи іншого впливу; так, бесіда, доручення часто розглядаються як метод лише морального чи естетичного виховання, хоча насправді вони вирішують різні завдання виховання.

У практичній технології ідея цілісності виховного процесу реалізується шляхом комплексного підходу. Комплексність -- це єдність цілей, завдань, змісту, методів і форм виховного впливу і взаємодії. Комплексний підхід до виховання виконує одночасно декілька функцій:

1) орієнтує побудову системи виховання на цілісну особистість, а не на окремі її якості;

2) сприяє всебічному розвитку особистості, який є результатом комплексного вирішення виховних завдань;

3) сприяє гармонійному розвиткові особистості шляхом здійснення єдності і взаємозв'язку всіх напрямів сучасного виховання, їх певного співвідношення і супідрядності;

4) сприяє ефективності виховання: одночасне вирішення не однієї, а декількох виховних завдань, природно, піднімає його результативність.

Між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і обумовленостей. Ефективність виховання врешті-решт визначається тим, що ці залежності й обумовленості враховуються, точніше, здійснюються на практиці.

Сучасні технології виховання реалізують основні функції комплексного підходу шляхом:

1. Впливу на свідомість, почуття і поведінку вихованців.

2. Органічного поєднання виховання (зовнішнього педагогічного впливу) і самовиховання особистості.

3. Єдності та координації виховних зусиль усіх соціальних інститутів і об'єднань, які займаються вихованням: сім'ї, школи, колективів і груп, засобів масової інформації, літератури, мистецтва, органів правопорядку та ін.

4. Використання системи конкретних виховних справ, які одночасно вирішують завдання інтелектуального, фізичного, патріотичного, морального, естетичного й екологічного виховання в єдиному виховному процесі.

5. Системного підходу до процесу виховання -- послідовності і супідрядності всіх компонентів виховання, їх взаємозв'язків і взаємовпливу.

6. Урахування зовнішніх і внутрішніх факторів, які сприяють чи перешкоджають одержанню найоптимальніших результатів виховної роботи. У виховному процесі, що протікає у формі взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, у ролі таких причин (факторів) виступають:

а) уже сформований спосіб життя школяра, який може сприяти розвиткові запланованих якостей або (за певних умов) перешкоджати йому;

б) умови життя, які спричиняють становлення певного способу життя у межах різних регіонів: національні особливості (національна психологія, характер, свідомість, світогляд) найближчого оточення вихованця; традиції, звичаї, обряди; особливості географічного і природного середовища;

в) засоби масової інформації і пропаганди;

г) рівень розвитку й умови життя колективу, які безпосередньо впливають на особистість школяра (виховна система, що склалася у ньому, громадська думка, ціннісні орієнтації, моральні норми, психологічний клімат);

д) норми взаємин, що склалися у первинних колективах, позиція учня у системі колективних відносин;

є) індивідуальні особливості вихованця.

Зазначимо, що виховний процес складається з відрізків процесу -- виховних ситуацій, які містять у собі всі структурні компоненти цілісного процесу. Виховні ситуації лежать в основі різних форм виховної роботи, які мають назви: «виховний захід», «колективна виховна справа» (КВС), «колективна творча справа» (КТС), «виховна справа» (ВС).

Вислів «виховний захід» не відповідає сучасному розумінню суті виховної роботи. «Захід» передбачає одноразові, фрагментарні, роз'єднані виховні впливи. Виховний процес, в основі якого лежать окремі заходи, компанії, не може бути результативним. Тому більшість педагогів сприймає вислови «виховний захід», «педагогіка заходів» як синоніми формально-бюрократичної педагогіки, коли виховна робота спрямовується не на особистість, а на виконання планів і формальне дотримання встановлених традицій.

Російський професор І.П. Іванов назвав організовану колективну діяльність учнів «колективною творчою справою» (КТС): «Сутність кожної справи -- турбота про свій колектив, один про одного, про оточуючих людей, далеких друзів. Справа ця -- колективна, тому що здійснюється разом -- дітьми і старшими товаришами як їх спільна турбота. Справа ця -- творча колективна, тому що являє собою спільний пошук кращих рішень життєво важливої задачі, тому що робиться спільно -- не тільки виконується, а й організовується: задумується, планується, оцінюється...». Очевидно, що КТС є не заходом, а турботою про близьких і далеких людей.

Останнім часом теоретики і практики надають перевагу поняттю «виховна справа». Виховна справа (ВС) -- це форма організації і здійснення конкретної діяльності вихованців, яка є необхідною, корисною, здійсненною. Виховний процес складається з ланцюга виховних справ.

Серцевиною виховної справи є єдність двох підходів -- діяльнісного і комплексного. Перший вимагає організації різних видів діяльності учнів: пізнавальної, суспільно-орієнтованої, трудової, художньої, спортивної, ціннісно-орієнтованої і вільного спілкування, а другий, як ми вже знаємо, єдності цілей, завдань, змісту, форм і методів виховання. Внаслідок цього одна виховна справа одночасно забезпечує вирішення декількох виховних завдань.

1.2 Історичні аспекти виникнення технологій виховної роботи

Поняття “технології в освіті” вперше з'явилося в науковій літературі та педагогічній періодиці (насамперед, у зарубіжній) у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Бурхливий розвиток науки й техніки забезпечив появу та використання в навчально-виховному процесі технічних засобів: кінопроектора, епідіаскопа - “чарівного ліхтаря”, мікроскопа, фотообладнання тощо. Останні узагальнення щодо ретроспективи проблеми технологізації освіти дають можливість запропонувати нам власний варіант періодизації, дещо відмінний від раніше сформульованого іншими авторами. Критеріями оберемо суттєві зміни в технологічному проектуванні, розробках технічних засобів, практиці їх застосування, а також динаміку відображення цих змін у педагогічній теорії.

Отже, перший період (кінець ХІХ ст. - 30-і рр. ХХ ст.) характеризується впровадженням у педагогічну практику технічних засобів навчання, а в теорію - понять “технологія в освіті” та “педагогічна технологія”. Останнє з'являється в 30-ті рр. у працях радянських психологів і педагогів, які стояли на засадах педології (О. Нечаєв, О. Ухтомський, С. Шацький). Термін “технологія виховання” вперше використав А. Макаренко.

Перші програми аудіовізуального навчання, створені в цей період у США, заклали підґрунтя технологічної революції в освіті та спонукали розробки теоретичних засад педагогічної технології як науки. У професійній підготовці педагогічних кадрів з'явився технологічний складник, який активно опрацьовували зарубіжні центри фахової підготовки.

Другий період (40-ві - середина 50-х рр. ХХ ст.) був ознаменований упровадженням в освітні процеси розвинутих країн різноманітних технічних засобів презентації аудіовізуальної інформації. У 1940-х рр. виник термін “технологія навчання”, який розуміли як використання продукту інженерно-технічної думки в навчанні (магнітофонів, передавачів, телевізорів, проекторів). Перший освітньо-технологічний проект - план аудіовізуальної освіти в університеті штату Індіана, США (автор - Л.К. Ларсон, 1946 р.).

Третій період (друга половина 50-х - 70-ті рр. ХХ ст.) - динамічне наростання, розширення та поглиблення процесів технологізації в педагогічній практиці, що створило підґрунтя для подальшого розвитку теоретичних засад на основі введення поняття “технологічний підхід до навчання”. Формується два аспекти: теоретичний, який ототожнюється з поняттям “технологія освіти” або науковий опис педагогічного процесу (мета, форми, методи, засоби, прогнозований результат); та практичний, що асоціюється з поняттям “технологія навчання”, яке, у свою чергу, сприймається як використання технічних засобів навчання (ТЗН).

Можна зробити висновок, що особливостями цього етапу є:

- розвиток матеріально-технічної бази освіти, насамперед, аудіовізуальної: у 1950-1960-их рр. - засоби зворотного зв'язку, електронні класи, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери; у 1970-х рр. - відеомагнітофон, кадропроектор, електронна дошка, синхронізатори звуку й зображення, кабінети програмованого навчання тощо;

- виникнення технології програмованого навчання. Якою займалися радянські та вітчизняні педагоги Н. Тализіна, Т. Ільїна, Ю. Манібиць, пізніше - Ю. Бабанський, С. Гончаренко, В. Онищук, В. Паламарчук, І. Тесленко та ін.;

- розробка і впровадження у шкільний курс мови програмування ЛОГО;

- створення першого персонального комп'ютера “Еппл”;

- розширення теоретичної бази: поява таких наукових галузей і навчальних дисциплін, як інформатика, системний аналіз, теорія телекомунікацій, педагогічна кваліметрія, теорія управління тощо. Виникає поняття “технологія;

- освіти” як науково-педагогічний опис сукупності засобів і методів педагогічного процесу;

- виникнення поняття “педагогічна технологія”, формування тенденції;

- розуміння цього терміна як педагогічної системи - цілісного, взаємоузгодженого педагогічного процесу, який шляхом використання технологічних засобів та урахування принципу оптимізації підвищує його ефективність. Суттєвий вплив на розвиток технології як науки має нова галузь - теорія систем;

- розширення методичної бази - розробка методів аудіовізуального навчання, використання інших технічних засобів;

- активізація фахової підготовки педагогів-технологів;

- широке відображення стану розвитку педагогічних технологій у педагогічній періодиці, що спричинило наукову дискусію щодо змісту понять “технологія в навчанні”, “педагогічна технологія”, “технологія в освіті”. “технологія освіти”.

Четвертий період (80-ті рр. ХХ ст.) характеризується комплексністю у використанні педагогічних технологій: створюються комп'ютерні й дисплейні класи, лабораторії; розробляються, збагачуються та стають більш якісними педагогічні програмні засоби, їх комплекси. Подальший розвиток теоретичних основ технологічного підходу в освіті здійснили російські вчені: В. Беспалько, М. Кларін, І. Лернер, В. Монахов та вітчизняні педагоги: В. Бондар, С. Бондар, Д. Дегтярьов, О. Максимов, О. Савченко, Г. Сазоненко, П. Сікорський та ін.

П'ятий період (з 1990 р.) - сучасний, пов'язаний з використанням інтерактивних, нових інформаційних технологій (НІТ) в освіті: персональні комп'ютери нових поколінь, комп'ютерні мережі, глобальна мережа Інтернет, мультимедійні апарати, комп'ютеризовані засоби комунікацій тощо; розробляються конкретні педагогічні технології на основі таких процесів, як інформатизація (задоволення інформаційних потреб), медіатизація (удосконалення засобів збирання, збереження та поширення інформації), комп'ютеризація (удосконалення та впровадження в практику засобів пошуку й обробки інформації); інтелектуалізація (розвиток розумових, пізнавальних, творчих здібностей людини). Продовжують розробляти теорію освітніх технологій на сучасному етапі російські та українські педагоги: В. Євдокимов, О. Коваленко, А. Нісімчук, О. Пєхота, Є. Полат, І. Прокопенко, Г. Селевко, С. Сисоєва та ін.

Зміна термінів відбувалася, як було вище показано, у такій послідовності: “технологія в освіті”, “технологія виховання”, “технологія навчання”, “технологія освіти”, “педагогічна технологія”, що відображено й у змінах змісту цих понять та виникненні різних підходів до розуміння їх сутності. До сьогодні сформувалося кілька точок зору на ці поняття. Історично склалося так, що в перші періоди, схарактеризовані нами, науковці й педагоги розглядали їх як комплекс технічних засобів навчання, з 70-х рр. ХХ ст., коли активізувався розвиток комунікативних технологій та засобів комунікації, значна частина авторів розуміла їх як процес комунікації, а останні десятиріччя “педагогічну технологію” ототожнюють з педагогічним процесом або його описом та засобами навчання.

Отже, розвиток технологій виховної роботи пройшов довгий шлях становлення, за допомогою праць багатьох педагогів, і вже зараз технології користуються великою популярністю серед учителів.

1.3 Сутність системного підходу у виховній роботі класного колективу

Системний підхід може стати ефективним засобом оновлення та підвищення результативності виховної діяльності класного керівника.

«Системний підхід»- це відповідний порядок в діях, у розміщенні і зв'язку частин. Це форма організації чогось.

«Системний підхід, - за визначенням Ю.А. Конаржевського, - це методологічна орієнтація в науковому пізнанні об'єктивної дійсності і практика управління складними системами».

Школа - це складна система, в яку входить багато структурних елементів і підсистем: учень - клас - учнівський колектив; учитель - педагогічний колектив...

Таким чином, управління школою треба здійснювати на основі системного підходу. А так як робота над проблемною темою стосується всієї школи, то має тут також забезпечуватися системний підхід, тобто даний процес має управлятися.

Бо якщо система - то вона обов'язково управляється, а її відсутність - втрата управління, яка веде до розпаду, хаосу, розрухи.

Ознаки системи (за В. Масловим).

1. Наявність аналізу.

2. Наявність мети (спрогнозованого результату).

3. Внутрішня змістовна будова процесу.

4. Взаємозв'язок і взаємовплив всіх структурних одиниць.

5. Наявність підсумку, корекція.

Системний підхід також передбачає виконання таких вимог до управління процесом роботи над проблемною темою:

1. Збір інформації.

2. Педагогічний аналіз інформації.

3. Прогнозування результатів.

4. Планування.

5. Організація.

6. Регулювання.

7. Контроль.

8. Корекція.

9. Стимулювання.

10. Аналіз на основі зворотного зв'язку.

Таким чином, управління школою треба здійснювати на основі системного підходу. А так як робота над проблемною темою стосується всієї школи, то має тут також забезпечуватися системний підхід, тобто даний процес має управлятися.

Поняття і сутність виховної системи.

Виховна система класу - це спосіб організації життєдіяльності та виховання членів класного співтовариства, що представляє собою цілісну і впорядковану сукупність взаємодіючих компонентів і сприяє розвитку особистості і колективу.

Виховна система класу - це досить складне соціально-педагогічне явище, що складається з великої кількості елементів. Основних компонентів системного утворення є п'ять.

Основні компоненти і елементи виховної системи класу.

1. Індивідуально-груповий компонент.

Цей компонент являє собою співтовариство дітей і дорослих, об'єднаних спільною життєдіяльністю в рамках навчального класу.

При побудові даної виховної системи головна роль була відведена класному керівнику і учням класу. Життєві цінності класного керівника, педагогічна позиція і демократичний стиль спілкування з'явилися суттєвими системоутворюючими факторами. Своєрідність класної виховної системи багато в чому обумовлене індивідуальними та груповими особливостями учнів. Кожен з учнів є унікальною особистістю, але їм належить кілька років жити і спілкуватися в класному колективі, де дуже важливо групова взаємодія.

2. Ціннісно-орієнтаційний компонент.

Цінності, в які ми віримо і які сповідуємо, є своєрідним компасом у прийнятті рішень. Подібно до магніту, вони пливають на нашу поведінку, формують характер, особисті якості, мораль і ставлення до світу.

Цінності впливають на нас, визначають нашу долю і життєвий шлях. Навіть якщо ти не докладеш до цього зусиль, твоя система цінностей сформується під впливом обставин і твого оточення: батьків, друзів, телебачення. Дехто цим і обмежується.

3. Функціонально-діяльнісний компонент.

Він виконує роль головного системоутворюючого чинника, який забезпечує упорядкованість і цілісність виховної системи, функціонування і розвиток її основних елементів і зв'язків. Його основу становить спільна діяльність та спілкування членів класного співтовариства. Вибір системоутворюючого виду діяльності залежить, насамперед, від інтересів та потреб учнів, потенційних можливостей вихователя, від типу навчального закладу та його структурних підрозділів.

4. Просторово-часової компонент.

Кожна виховна система має середовище-свій життєвий простір, в якому здійснюється спільна діяльність і спілкування членів класного колективу, розвиваються міжособистісні та ділові стосунки, формуються індивідуальні та групові ціннісні орієнтації. Відомо, що вихователь старається створити у класному колективі духовно багату і морально чисту, порівняно із навколишнім соціумом, атмосферу. Проте, це зовсім не означає, що виховна система повинна бути закритою з обмеженими зовнішніми зв'язками і стосунками.

Як показують наслідки дослідно-експериментальної роботи процес розвитку загальношкільної і класних виховних систем протікає успішніше, якщо створення загальної системи освітнього закладу передує модулюванню виховних систем його структурних підрозділів.

5. Діагностико-аналітичний компонент.

Вихователю набагато простіше знайти свою нішу у виховному просторі, якщо йому будуть відомі ціль, завдання, принципи й основні напрями, форми і засоби побудови життєдіяльності і виховного процесу в загальноосвітній школі. Останнім часом вихователі намагаються відмовитися від виміру результатів виховної діяльності «на око» і прагнуть опанувати діагностичні прийоми і мету дослідження ефективності навчально-виховного процесу.

Вихователю складно визначити критерії результативності виховної роботи, знайти і коректно використати методики вивчення, правильно опрацювати, оцінити отримані результати.

Вихователь потребує допомоги вчених і методистів.

На думку дослідників цієї проблеми «мірилом» ефективності функціонування класної виховної системи можуть бути такі критерії:

- вихованість учнів;

- захищеність і комфортність дитини у класі;

- задоволеність учнів та їх батьків життєдіяльністю класу;

- сформованістю класного колективу, репутацією класу.

Отже, наявність у класного керівника уявлень про сутність і компонентах виховної системи класу дозволяє йому більш усвідомлено і результативно здійснювати діяльність з моделювання та побудова системи виховання учнів у класному колективі.

2. Практичні умови реалізації виховних технологій з класним колективом на основі системного підходу

2.1 Технологія виховної роботи з колективом класу по О.Н. Степанову

Виховна система класу - це спосіб організації життєдіяльності і традиції виховання членів класного співтовариства, являє собою цілісну і впорядковану сукупність взаємодіючих компонентів і який сприяє розвиткові особи і колективу.

Найбільш суттєві й стратегічно важливі компоненти виховної системи класу:

- Індивідуально-груповий.

- Ціннісно-орієнтаційний.

- Просторово-часовий.

- Функціонально-діяльний.

- Діагностико-аналітичний.

Індивідуально-груповий компонент це співтовариство дітей і дорослих, об'єднаних спільної життєдіяльністю у межах навчального класу класний керівник (вихователь); учні; їхні батьки; педагоги та інші дорослі.

Ціннісно-орієнтаційний компонент: цілі й завдання виховання; перспективи життєдіяльності класного співтовариства; принципи побудови виховної системи та життєдіяльності класу. Функционально-діяльнісний компонент:

- системоутворюючий вид діяльності класного співтовариства;

- основні функції виховної системи;

- педагогічне забезпечення і самоврядування життєдіяльністю класного співтовариства.

Просторово-часовий компонент:

- місце і роль класу в виховному просторі освітнього закладу;

- етапи становлення та розвитку виховної системи.

Діагностико-аналітичний компонент:

- критерії ефективності виховної системи;

- методи лікування й прийоми вивчення її результативності;

- форми і способи аналізу, оцінка та інтерпретація отриманих результатів.

Цільові орієнтації.

- Сприяння становленню і прояву творчої індивідуальності молодшого школяра.

- Розвиток суб'єктивності дитини.

- Створення умов інтелектуального, морального і емоційного самовираження молодшого школяра.

- Педагогічна підтримка творчих прагнень України і дій учнів.

- Виховання поважливого і відповідального ставлення до праці.

- Створення умов спілкування, і спільної прикладної діяльності старшого покоління із меншим.

- Розвиток допитливості і пізнавальних інтересів учнів.

Концептуальні становища:

- Принцип самоактуалізації.

- Принцип індивідуальності.

- Принцип суб'єктивності.

- Принцип вибору.

- Принцип творчості полягає і успіху.

- Принцип довіри й підтримки.

Клас - особистість: клас стосовно дитини може виконувати такі ролі:

- освітню, спрямовану формування в дітей віком цілісної і науково обґрунтованої картини світу;

- сприяє моральному становленню особистості школяра;

- захисну, пов'язану насамперед із психологічної захистом дитини від негативних впливів середовища;

- компенсуючу, яка передбачає створення додаткових умов розвитку творчі здібності дітей, їх самореалізації в сферах діяльності, як пізнання, гра, спілкування;

- інтегруючу і коригувальну, які у тому, що з дотриманні певних умов клас може інтегрувати й коригувати різні методи впливу, яких зазнає дитина як і класі, і поза нею.

- емоційне, і духовно-моральне насичення життєвого простору.

Особистість дитини на класі: спільність, яка припускає «нескінченність індивідуальних різноманіть, щоб розвинена особистість зберігалася в усій неповторності у широкому коридорі культурі».

Особливості забезпечення і методики.

Вибір системоутворюючої діяльності залежить передусім від інтересів та потреб учнів, особистих якостей класного керівника, типу, і структури навчального закладу.

Для успішного розвитку класу потрібно виконувати шкільні і класні виховні системи розвиваються успішніше, якщо створення освітньої установи починається раніше, ніж моделювання виховних систем його структурних підрозділів.

Умовно можна назвати чотири етапу у розвитку системи класу:

1. проектування;

2. становлення;

3. стабільне функціонування;

4. завершення функціонування чи корінне відновлення.

У першому етапі переважають вивчення інтересів потреб та інших особистісних характеристик членів класного співтовариства, проектування бажаного образу класу, визначення перспектив життєдіяльності класного колективу. Така діяльність стала головним системоутворюючим чинником.

З другому етапі особливу увагу приділяють зміцненню міжособистісних відносин, формуванню почуття «ми», апробуванню форм та способів спільної прикладної діяльності, вирощуванню традицій класного колективу. Заклик класного керівника (батька чи іншого авторитетного дорослого) «Роби, який у мене!» стає основні девізом життєдіяльності колективу.

На етапі активно розвиваються само управлінські початки, тому з'являються невдовзі друг за іншому гасла: «Роби, як найкращі з нас!» і «Роби більшість із нас!» Виховна система починає відповідати проектному задуму. Домінуючий вид спільної прикладної діяльності формує індивідуальне колективу. Життя співтовариства будується з урахуванням традицій, і підтримувані більшістю його членів.

Для четвертого етапу характерні дві тенденції:

-- прагнення тому, щоб найкраще життя класу стало надбанням всього шкільного колективу (залишити добрий слід);

-- пошуку нових ідей, форм та способів відновлення життєдіяльності у п'ятому класі.

Принципи життєдіяльності класного співтовариства. Регулюють виховання та інформаційний процес побудови діяльності, спілкування, і відносин членів колективу. заповіді:

-- багато знати -- престижно, допомагати товаришу -- нормально, готувати справу з чужому сценарієм -- неможливо, жити без творчості полягає і активності -- нудно;

--дізнайся побільше про своєму місті (селі) і "своїх земляків;

--поважай людей, що живуть поряд;

--допоможи потребують твоєї допомоги;

--зроби приємне своїм друзям та оточуючим;

--дорожи думкою себе іншим людям.

Метод індивідуальних і групових перспективних ліній. Залежно від цільових установок, вікових особливостей учнів, рівня розвитку колективу перспективи може бути такими:

- близька (похід; дискотека; свято іменинників; відвідання театру, концерту, виставки; екскурсія);

- середня (колективне творче справа; перемога або у конкурсі, огляді, змаганні; туристська поїздка);

- далека (успішно завершити навчання у школі; стати освіченими і вихованими особистостями; залишити у шкільництві добрий слід у вигляді традиції чи вагомого внеску до облаштування шкільного будівлі і прилеглої території Польщі і т.п.).

У класному колективі навчально-виховний процес організовує: класний керівник (додатково оплачувана робота) -- вчитель-предметник (рідше -- інший педагогічний працівник), є наставником учнів одного класу; класний вихователя.

Функції класного керівника визначаються потребою створення умов дитини в загальноосвітньому установі щодо його успішної життєдіяльності, сприяння різнобічному творчому розвитку особистості, духовному становленню, осягненні сенсу життя. Класний керівник, одержуючи і обробляючи інформацію про своє вихованців, їх психофізичного розвитку, соціальному оточенні, сімейні обставини, контролює хід цілісного виховного процесу, процес становлення особистості кожного дитини, Л моральних чеснот; аналізує характер надаємо нею впливів; координує навчальну діяльністю кожного вихованця і лише класного колективу, гам визначення, самовиховання і саморозвиток студента формування класного колективу, розвиток творчо здібностей вихованців, стосунки з інші учасники виховного процесу.

У своїй роботі класний керівник постійно турбуватися про здоров'я своїх вихованців, використовуючи інформацію, отримувану від медичних працівників освітнього закладу.

Одне з найважливіших соціальних інститутів виховання є сім'я. Робота класного керівника з батьками спрямовано співробітництво із сім'єю у сфері дитини, формування загальних підходів до виховання.

Форми роботи класного керівника визначаються з педагогічної ситуації, яка склалася шкіл у цьому класі, традиційного досвіду виховання; стіні; педагогічного впливу -- рівнем розвитку особистості учнів, сформированностью класного колективу як групи, у якій відбувається розвиток виробництва і самовизначення підлітків. Кількість форм нескінченно: розмови, дискусії, гри, змагання, походи і екскурсії, конкурси, істотно корисний і творча працю, художнє естетична діяльність, рольової тренінг тощо.

Принцип семи «У» у роботі класного керівника: впевненість, успішність, дивовижність, переконливість, поважність, врівноваженість, усмішливість.

План класного керівника може охоплювати такі розділи:

-- коротка психолого-педагогічна характеристика класу;

-- мету й завдання його виховної системи;

-- перспективи якої і принципи життєдіяльності класного співтовариства;

-- механізм функціонування та побудови виховної системи (етапи становлення та розвитку, системоутворюючий вид діяльності, річний коло традиційних справ у класі, самоврядування, основні внутрішні і його зовнішні зв'язку й відносини членів співтовариства).

Коригувальні виховні індивідуальні і колективні впливу, формування відносин із однолітками у колективі класу.

Класний керівник виконує диференційований підхід вчених, застосовуючи різноманітні форми і нові методи залежно від:

-- вікових особливостей дітей (провідні ролі класного керівника змінюються від турботи в початковому ланці, довірчих дружніх стосунків загалом до відносин «старший товариш» в старшому ланці);

-- статі учнів.

Суть взаємодії класного керівника та його сім'ї у тому, що обидві сторони мають бути зацікавлені у вивченні дитини, розкритті та розвитку у ньому кращих якостей і властивостей. У основі такої взаємодії лежать принципи взаємної довіри і, взаємної підтримки і допомоги, терпіння та терпимості стосовно друг до друга. Це педагогові і батькам об'єднати зусилля у створенні умов формування в дитини рис і властивостей, що необхідні його самовизначення і самореалізації.

Особливості реалізації виховних функцій класного керівника (школи) та його сім'ї (батьків) стосовно дітям дано у таблиці.

Характер взаємодії педагогів із сім'єю може бути диференційованим. Не слід нав'язувати всім однакові форми взаємодії, треба поступово переорієнтовуватися під потреби, запити батьків, особливості сімейного виховання, терпляче прилучати їх до справ школи, класу.

Основні форми роботи з родиною -- групові і індивідуальні.

До індивідуальним формам можна віднести: розмови з батьками з питань виховання дитини, консультації, відвідання сім'ї.

Відвідання сім'ї ніж формою роботи з батьками сьогодні у педагогіці спірна. З одного боку, класний керівник краще дізнається умови, у яких живе дитина, наскільки можна впливає їх поліпшення. З іншого, цій формі роботи сприймається як вторгнення в життя сім'ї, що ІСД може ускладнити взаємовідносини педагога із сім'єю.

Якщо свою практику класний керівник, вихователь використовують цій формі роботи з родиною, бажано дотримуватися такі умови:

- не приходити без попередження;

- не планувати свій візит понад 5-10 хвилин (аби бути обтяжливим);

- не вести розмову стоячи, біля входу, у верхній одязі (батьки можуть розгубитися, прийдіть їм у допомогу: «Дозвольте роздягнутися, де з вас можна присісти і поговорити»);

- не можна вести розмову в агресивних тонах;

- не повчайте батьків, а радьте;

- бажано вести розмову при дитині, обравши щадну йому форму і змістом.

Групові форми. Найефективнішими останнім часом стають батьківські збори, які змінилися у структурі і змістовності. Істотне значення для взаємодії має стиль спілкування педагогів на батьківських зборах. Монолог вчителя зборах повинен звучати рідше, ніж діалог із батьками, де відбувається взаємний обмін думками, ідеями, спільний пошук розв'язання проблем.

Керівництво розвитком дитини включає діагностичну діяльність, вивчення рівня вихованості і особистісних і індивідуальних характеристик учнів. Мірилом ефективності функціонування класною виховної системи можна визнати:

-- вихованість учнів;

-- защищенность і комфортність дитини у п'ятому класі;

-- задоволенням учнів і батьків життєдіяльністю у п'ятому класі;

-- сформованість класного колективу;

--репутація класу;

-- прояв індивідуальності класною спільності.

Як методичного інструментарію при цьому можна використовувати:

- тест Н.Е.Щурковой «Міркуємо про життєвий досвід»;

- методика М.И. Шиловою «Вивчення вихованості учнів»;

- Методика Б.П. Битинаса «Діагностика ціннісних відносин школяра»;

- тест А.А. Андрєєва «Вивчення удовлетворенности учнів шкільної життям»;

- анкета «Я моя школа»;

- методик оемоційно-символічної аналогії А.Н. Лутошкина;

- методика соціально-психологічної самоаттестації колективу Р.С. Немова;

- методика Л.В. Байбородовой «Дослідження мотивів участі школярів у спільній діяльності»;

- Методика П.В. Степанова, Д.В. Григор'єва, І.В. Кулешовой «Діагностика особистісного зростання школярів.

2.2 Формування колективу, його вплив на виховання особистості

Колектив - це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети і мають органи самоврядування.

Виховання особистості в колективі є втіленням певних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від соціального середовища - це соціально-психічний вакуум, який унеможливлює розвиток людини, спільноти. Колектив як соціальна система виконує такі функції:

1. Організаторська. Полягає в об'єднанні членів колективу з метою виконання певних завдань.

2. Виховна. Спрямована на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового, естетичного виховання, забезпечує умови для псих. й соц. розвитку особистості.

3. Стимулююча. Сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості сили волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності та ін.

Педагогічні засади формування і розвитку колективу всеохоплюючі. В літературі розрізняють такі види колективів: первинний, загальношкільний, виробничий, тимчасовий, сімейний.

Первинний колектив. Об'єднує людей (школярів), згуртованих у порівняно невелику соціальну групу, учасники якої перебувають у постійних ділових, дружних, побутових стосунках. Ним може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових частинах та ін. За кількісним складом первинний нараховує 10-15 осіб. За більшої їх кількості в ньому створюються мікроколективи, формуються групові та міжособистісні стосунки. Якщо в соціальній групі менше 7-8 осіб, вона не є колективом у соц.-пед. значенні. Це вже замкнена група друзів, приятелів.

За якісним складом колектив має нараховувати пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця вимога в цілому реалізується в колективах загальноосвітніх закладів, то на виробництві, в системі професійної освіти вона не дотримується в силу об'єктивних та суб'єктивних причин, а це породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистісних стосунків.

Дитячий виховний колектив відрізняється розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці і спілкування. Змістовно він може бути охарактеризований у різних аспектах.

- Економічний аспект. Включення дитини в економічні відносини, активна участь в них, знання економічних проблеми підприємств, підрядних колективів. Це забезпечує виховання колективізму, творчого ставлення до праці.

- Політичний аспект. Залучення до шкільного самоуправління, проведення політичних компаній (вибори, перепис населення, референдум, підготовка свят, фестивалів), участь у громадському житті країни.

- Соціальний аспект. Виявлення турботи про життя, розвиток, побутові умови життя дитини. Закладаються прагнення до соціальної справедливості, гуманізму, ініціативності, відповідальності, співставлення колективних і власних інтересів.

- Моральний аспект. Розуміння моралі як суспільного явища, усвідомлення суспільної моралі як відповідальності один перед одним, самим собою, колективом. Практика стосунків у колективі переконує в необхідності чесної, добросовісної праці, формує основи моральності.

- Громадсько-ціннісний аспект. Колектив - ідейна, ціннісно-орієнтована єдність людей, для яких організаційна структура є засобом досягнення спільних цілей, духовна єдність - прагнення до оновлення громадського життя.

- Культурно-естетичний аспект. Організоване вільне спілкування дітей стимулює до накопичення вражень, образів, знань, підвищення естетичного рівня повсякденних стосунків, естетичної організації всього життя. Художня творчість у колективі є засобом змістовного використання вільного часу, розвитку дітей.

- Юридичний аспект. Взаємини в колективі зачіпають і правову сторону життя. Усвідомлення дитиною суті моральних та аморальних вчинків, правова просвіта, поєднана з практичним засвоєнням дітьми прав та обов'язків - фактор формування правосвідомості.

- Психологічний аспект. Колектив - організоване соціальне середовище. Цілеспрямованість його діяльності породжує здоровий моральний клімат, мажорний тон відносин, добровільну участь у спільних прагненнях, відчуття потреби у колективному спілкуванні, психологічної сумісності з товаришами, захищеності.

- Організаційний аспект. Діти інтуїтивно прагнуть до організації. Педагогічно організована діяльність колективу ставить дітей у ділові стосунки керівництва й підлеглості, взаємовимогливості та взаємодопомоги.

- Індивідуально-особистісний аспект. Передбачає можливість тимчасового відокремлення дитини, можливість озирнутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої взаємини з оточуючими. Це сприяє самосвідомості, формуванню внутрішнього морального світу особистості.

- Педагогічний аспект. Передбачає урахування вікових й індивідуальних особливостей дітей, формування суспільно-цінної сутності особистості й яскравої індивідуальності.

- Виховний колектив - педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координування, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, поєднує учнів спільною метою й організацією праці. Він необхідний як середовище взаємодії й ефективного впливу на дітей, формування колективістичних якостей, форма організації життя, яка виховуюче впливає на всіх членів колективу й кожного окремо. Тому організація виховного колективу в школі і класах - першочергова мета вихователів.

Виділяють такі функції виховного колективу:

- залучення дітей до системи громадських відносин, накопичення ними досвіду цих відносин. Колектив акумулює основні риси й вимоги суспільства, дає практичний досвід присвоєння існуючих громадських відносин, особливо при взаємодії з дорослими;

- основна форма організації діяльності: навчальної, трудової, громадської, ігрової. Виконання різних видів колективної діяльності сприяє формуванню ділових стосунків (взаємозалежності, відповідальності, контролю, взаємодопомоги, керівництва, підлеглості, вимогливості, дружби, товариськості, симпатії). Чим міцніша організаційно-ділова структура колективу, тим кращі умови для створення у ньому високоморальної атмосфери;

- формування моральної сутності особистості, її морально-естетичного ставлення до світу й самої себе. Колективістичні стосунки сприяють виявленню гуманістичних якостей особистості, формуванню системи звичної колективістичної свідомості, дій, емоційно-психічних станів, що визначають провідний мотив її діяльності;

- здатність ефективно педагогічно впливати на окрему особистість, групу дітей, коригувати й регулювати їх поведінку й діяльність. Сформована в колективі громадська думка є чутливим інструментом педагогічного впливу, сила якого залежить від стану діяльності, взаємодії, рівня розвитку колективу. В її основі лежить суспільний інтерес до справ, успіхів і невдач колективу, особистості.

Мета - позитивні моральні зміни.

На розвиток і становлення колективу впливають такі соціально-педагогічні чинники:

1. Глибоке знання вихователями наукових психолого-педагогічних основ теорії і практики формування та розвитку колективу. Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на особистість досліджені в психолого-педагогічній літературі, розроблені технології роботи з колективами. Варто спиратися на ці надбання, розвивати колектив на засадах: відкритості (новому досвіду, ідеям), мобільності (готовності до постійних змін), толерантності (розумінні різноманітних поглядів, думок, терпимого до них ставлення), свободи (готовності надати волю у відстоюванні своїх думок), вільної орієнтації (вибору перспективи власного розвитку), довіри (до оточуючих ), плановості (орієнтації на планування, здійснення наміченого).

2. Забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з колективом. Забезпечення єдності впливу вихователів, що працюють з колективом, наступності на етапах переходу колективу від однієї стадії розвитку до іншої, від керівного впливу одного вихователя до іншого.

3. Володіння технікою створення перспективних ліній.

Перспектива - мета, “завтрашня радість” (А.С. Макаренко), що виступає стимулом в діяльності колективу й окремих його членів.

Діяльність людини чи спільноти ефективна лише за умов наявності і усвідомленості мети. А. Макаренко писав: “Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини … Виховати людину - значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій підстановці цінніших”.

Під виховною перспективою розуміють значущі завдання, цілі, що відповідають потребам розвитку особистості, колективу, стимулюють діяльність, відповідають віковим, індивідуальним особливостям.

Перспективи характеризуються: захопленістю справами, заснованими на інтересі; суспільно корисною цінністю завдань, цілей, конкретних справ, пов'язаних з працею та життям; чіткою організацією діяльності, спрямованої на досягнення перспективи; педагогічною доцільністю, вихованням в учнів моральних якостей.

Майстерність вихователя проявляється в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин. На практиці перспективами стають різні трудові справи, боротьба у змаганні, допомога підшефним організаціям, походи й екскурсії, спортивні змагання, свята, творчі звіти. Їх висувають як за ініціативою дітей, так і педагогів. При організації перспектив дотримуються вимог: перспектива має бути зримою і реальною, доступною і посильною, стимулювати і заохочувати колектив, його членів на досягнення перспективи. Просування до перспективи передбачає: обговорення планів, проектів, пропозицій і практичну діяльність, спрямовану на її реалізацію. При цьому налагоджуються зв'язки, розподіляються доручення, здійснюється згуртування колективу.

4. Забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування. Актив і органи самоврядування сприяють розвитку колективу.

5. Наявність соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу, традицій, належного стилю і тону. Передбачає створення в школі атмосфери добра й радості, панування духу гуманізму. Це притягує учнів до школи і колективу, який діє в ньому. Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, соціально значимими традиціями.

Традиція - різновид або форма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, які успадковані від попередніх поколінь.

...