Навчально-розвивальна спрямованість позакласних заходів у початкових класах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-розвивальна спрямованість позакласних заходів у початкових класах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні основи організації позакласної роботи з молодшими школярами

1.1 Навчально-розвивальна спрямованість у контексті сучасних наукових досліджень

1.2 Особливості організації позакласних заходів в початкових класах

Розділ 2. Методика організації позакласних заходів в початкових класах в аспекті навчально-розвивальної спрямованності

2.1 Особливості організації гурткової роботи

2.2 Педагогічні умови проведення КВК, свят

2.3 Методика організації навчально-розвивальної спрямованості позакласних заходів

Висновки

Спсписок використаних джерел

Вступ

Формування в учнів навичок самостійної діяльності, творчого потенціалу і здатності використовувати знання на практиці є важливим завданням сучасної школи. У розвитку зазначених вмінь молодшого школяра велике значення має позакласна робота.

Позакласна робота - важлива складова частина навчально-виховного процесу. Вона тісно пов'язана з класними заняттями, розв'язує ті самі навчальні й виховні завдання, і є продовженням роботи, яка проводиться на уроці.

Вона спрямована на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей завдяки добровільній участі у різноманітній діяльності (обговорення книг, кінофільмів, екскурсії, змагання, конкурси, свята тощо).

Завдання позакласної роботи полягає в закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання, застосуванні їх на практиці; розширенні загальноосвітнього світогляду учнів, формуванні в них наукового бачення, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організації дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг.

У позаурочний час продовжується цілеспрямована робота з морального і розумового виховання школярів. Діти розширюють і поглиблюють свої уявлення про розвиток природи, суспільства, науки і техніки, довідуються більше про своє рідне місто чи село, про свою Батьківщину, про весь величезний світ. Позакласні заняття допомагають створити в школі атмосферу багатого духовного життя, сприяють розвитку пізнавальних інтересів, потреб і практичних умінь. Величезні можливості мають позаурочні заняття для розвитку допитливості, спостережливості і творчої самостійності учнів. Заняття в гуртках і клубах, екскурсії, конкурси і вікторини, завдання з позакласного читання, практичні роботи пробуджують у школярів допитливість, інтерес до знань, до життя і праці.

Проблемі ефективної організації позакласної роботи зі школярами присвячено чимало наукових досліджень. До цієї теми зверталися такі видатні вітчизняні педагоги, як К. Ушинський, О. Духнович, С. Русова, Г. Ващенко, В. Сухомлинський. Різні сторони даної проблеми розглядають сучасні вчені В. Вербицький, О. Верещак, І. Вороніна, Н. Ганнусенко, О. Зотова, Л. Ковбасенко, І. Мартинюк, Р. Науменко, Т. Пустовіт, Т. Сущенко та ін. У дослідженнях І. Беха, Л. Божович, Л. Виготського, А. Леонтьєва, С. Рубінштейна висвітлюються психологічні аспекти навчання й виховання учнів.

Отже, через системне впровадження позакласної роботи реалізуєються найважливіші цілі початкової ланки: всебічний розвиток ососбистості, якому максимально слід приділяти увагу у роки початкового навчання.

Саме цей аспект вичення позакласної роботи зумовив вибір теми дипломного дослідження: "Навчально-розвивальна спрямованість позакласних заходів у початкових класах".

Об'єкт дослідження - навчально-розвивальна спрямованість у початкових класах.

Предмет дослідження - система позакласних заходів у початковій школі, як чинник загального розвитку школярів.

Мета дослідження - вивчити та проаналізувати особливості навчально-розвивальної спрямованості позакласних заходів у початкових класах.

Завдання:

1. Вивчити стан досліджуванної проблеми в педагогічній теорії і практиці.

2. Охарактеризувати навчально-розвивальну спрямованість позакласних заходів у початкових класах.

3. Визначити педагогічні умови реалізації позакласних заходів у контексті навчально-розвивальної спрямованості.

Для розв'язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; вивчення й узагальнення педагогічного досвіду та методики проведення позакласних заходів (гуртків, КВК, свят).

Структура роботи.

Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Науково-теоретичні основи організації позакласної роботи з молодшими школярами

1.1 Навчально-розвивальна спрямованість у контексті сучасних наукових досліджень

Позаурочна робота у педагогічному досвіді В. Сухомлинського ґрунтується на добровільній участі дітей, розвитку їхніх індивідуальних творчих здібностей, практичних умінь та навичок, сприяє формуванню світогляду учнів, а також допомагає організувати цікаве й корисне дозвілля школярів. " Чим цікавіше дитині те, що вивчається, тим більше зосереджує вона увагу, тим глибше засвоюються знання" [29, с.209].

Видатний педагог писав, що у світлі нових завдань, які постали нині перед школою, у зв'язку з підготовкою вихованців до виховання, проблема розумового розвитку молодших школярів набуває великого значення. Від умілого використання методів залежить не тільки міцність знань та практичних умінь і навичок, а й формування в учнів поглядів на знання, бажання вчитися [30].

Сьогодні найбільш сприятливі умови для розкриття й розвитку творчого потенціалу особистості школяра надаються при проведенні позакласної роботи. Різні форми регулярної позакласної роботи (наприклад, гуртка)- це "полігон для випробувань" різних можливостей дитини, своєрідний соціально-психологічний тренінг, постійний новий досвід, розширення уявлень про себе й інших людей, прекрасна можливість творчої самореалізації особистості [33].

Питання організації позакласної діяльності дітей займало важливе місце у педагогічній діяльності С.Т.Шацького. Він вважав, що уроки не можуть повністю сприяти розвитку інтересів, нахилів, здібностей дітей. На його думку , потрібно створювати нові форми роботи з дітьми і які спрямовані на задоволення дитячих запитів, з вільними заняттями, що підтримують ініціативу і самодіяльність. Він зазначав, що невпорядкованому впливові вулиці треба протиставити організацію цікавих справ у майстернях, гуртках, секціях, створити кожній дитині умови для розвитку її творчих здібностей [35].

Л.С. Виготський говорив про провідну роль навчання в розвитку. Над цією ідеєю працювали П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, Г.С. Костюк, Н.О. Менчинська, Л. Обухова та ін. На основы ъх досліджень було зясовано, що зміни умов навчання призводять до змін в особливостях розумової діяльності дітей. Зокрема, було визнано хибним прийняте положення, що на молодший шкільний вік припадає друга стадія розвитку мислення - стадія конкретних мислительних операцій (тобто теоретичне мислення для більшості молодших школярів недоступне) [3].

Можливості розвитку теоретичного мислення в молодшому шкільному віці досліджувалося в 60-х роках під керівництвом В.В. Давидова та Д.Б. Ельконіна. Молодших школярів навчали виділяти узагальнений спосіб дій до формування конкретних знань і умінь. Це призвело до зміни якості мислення дітей, діти стали спроможними до теоретичних узагальнень. Приступаючи до розв'язування навчальної задачі, учні аналізували ситуацію, вели пошук загального підходу, істотного відношення. Розвивалася здатність психіки розглядати процес розв'язування задачі з боку, тобто аналізувати власні дії. Учні навчилися планувати власні дії "в умі" до реального їх здійснення [9].

Так, на основі наукових досліджень формувалася протягом століття концепція розвивального навчання. Ця концепція була покликана шукати вже в молодшому шкільному віці шляхи розвитку повноцінного мислення, здатного ефективно розв'язувати різноманітні життєві задачі в умовах бурхливого науково-технічного розвитку суспільства. Одним із таких шляхів є позакласна робота .

Але для визначення найбільш ефективних форм цієї роботи важливо більш докладно розглянути особливості розумового розвитку учнів початкових класів. Естонський психолог І.Е. Унт вбачав комплексну властивість - рівень розумового розвитку, як основу відмінностей між дітьми. Ця властивість охоплює три аспекти:

1) здатність до навчання;

2) набуті знання, навички і вміння;

3) вміння розумової праці.

Здатність до навчання визначається швидкістю засвоєння, гнучкістю процесу мислення та зв'язком конкретних і абстрактних компонентів у мисленні. Істотним показником швидкості засвоєння є не стільки швидкість запам'ятовування, скільки темп узагальнень.

Другим аспектом рівня розумового розвитку учня є наявні у нього на даний момент знання, навички і вміння. Здатність до навчання являє собою потенційні можливості. А знання є змістовною базою для реалізації здібностей. Рівень знань визначається як програмовими так і позапрограмовими знаннями. У будь-якому класі учні відрізняються один від одного саме рівнем знань.

Третім аспектом є вміння інтелектуальної праці. Вони найбільш наочно проявляються в самостійній роботі учнів з навчальним матеріалом: при його сприйнятті і обробці, при виділенні з нього суттєвого, при пов'язуванні нового матеріалу з попереднім, при узагальненні і повторенні, при застосуванні на практиці.

Звичайно, тільки окремим дітям притаманні всі ці аспекти вмінь розумової праці. У більшості ж дітей при виконанні певного завдання свідомість спрямовується в основному на усвідомлення сутності завдання. У процесі його розв'язування в кращому випадку контролюється якість проміжних результатів. Власні ж розумові дії при цьому мало усвідомлюються. Свідомість учня, який володіє повноцінним вмінням учитися має двосторонню спрямованість: то на задачу, то на самого себе - на те, як власна психіка (увага, пам'ять, уява, мислення) справляється з цією задачею [34].

Психолог З.І. Калмикова рівень розумового розвитку і вміння розумової праці розглядала як одне комплексне поняття під назвою "научуваність". Під научуваністю вона розуміла складну динамічну систему інтелектуальних властивостей особистості, якостей розуму, що перебувають у стадії формування, від яких залежить продуктивність навчально-пізнавальної діяльності (при наявності вихідного рівня знань, позитивної мотивації та ін). Серед компонентів научуваності З.І. Калмикова виділяла глибину, гнучкість, стійкість, свідомість і самостійність мислення [25].

Глибина мислення проявляється у ступені істотності ознак, які людина може абстрагувати при розв'язанні проблем, і в рівні їх узагальнення.

Гнучкість розуму передбачає подолання бар'єру минулого досвіду, вміння відійти від звичних ходів думки, оригінальність розв'язань, їх своєрідність.

Стійкість розуму визначає ту сторону мислительної діяльності, яка дозволяє людині при розв'язуванні проблем утримувати в голові всю сукупність виділених істотних ознак, діяти у відповідності до них, не піддаючись на провокаційний вплив зовнішніх, випадкових ознак.

Свідомість мислительної діяльності означає можливість зробити цю діяльність предметом мислення самого суб'єкта. У близькому значенні вживається термін "рефлексія".

Самостійність мислення проявляється при оперуванні новими знаннями і полягає у вміннях з'ясувати цілі, проблеми, висунути гіпотезу, самостійно розв'язати ці проблеми [25].

Серед спільних особливостей дітей молодшого шкільного віку можна назвати схильність наслідувати, діяти за зразком, а також велику зацікавленість навчальною діяльністю на перших порах навчання в школі, яка може швидко згаснути при неправильній організації навчально-пізнавальної діяльності [33].

Отже, велике значення у розвитку молодших школярів має пізнавальний інтерес.

Досліджуючи пізнавальний інтерес у дітей молодшого шкільного віку, В.Е. Щепінська умовно виділила чотири рівні його розвитку і свідомого відношення до предмету та оволодіння ним.

Перший рівень - в учня відсутній інтерес до всякої пізнавальної діяльності, йому притаманний вузький розумовий світогляд, навчається лише через бажання уникнути неприємностей, не бажає застосовувати вольові зусилля для подолання труднощів навчальної діяльності, результатом чого є відсутність самостійності у такого учня.

Другий рівень - учень проявляє інтерес до цікавої сторони навчального матеріалу, але ще без бажання проникнути в сутність вивчаючого явища, має вузький розумовий світогляд як результат несформованості пізнавального інтересу, мотиви навчання лежать поза навчальною діяльністю - він навчається для батьків, а не для себе і тому проявляє слабкі вольові зусилля для вивчення математики, самостійність його потребує стимулу й контролю з боку вчителя. Проте вивчивши передовий педагогічний досвід та психолого-педагогічну літературу, В.Е. Щепінська визначила, що у цих учнів повністю можна сформувати свідоме відношення до вивчення математики і інших предметів на більш високих рівнях.

Третій рівень - учень проявляє вже безпосередній інтерес до предмета, проте ще без вміння проникнути в сутність явища, його розумовий світогляд розширюється за рахунок інтересу, що виник, мотиви навчання хоч і лежать поза навчальною діяльністю, проте досягнути більш високого ступеня розвитку - це почуття відповідальності перед колективом, усвідомлення потрібності знань з предмета. Учень прикладає певні вольові зусилля для подолання труднощів в вивченні матеріалу, проте все ж таки його самостійність проявляється лише при наявності інтересу лише до матеріалу, який вивчається на уроці.

Четвертий рівень - в учня зявився інтерес до сутності явища, тобто пізнавальний інтерес. Його світогляд розширився до нормального для даного віку рівня, в основі мотивів навчання лежить інтерес до самого предмета. Учень прикладає вольові зусилля для оволодіння матеріалом, методами вивчення предмету, виявляючи при цьому прагнення до повної самостійності як на уроках, так і на позакласних заняттях [32].

Щодо пам'яті, то у молодших школярів мимовільна пам'ять розвинута краще, ніж довільна, наочно-образна пам'ять переважає словесно-логічну. Як показали дослідження Л.В. Занкова, розвитку логічної пам'яті сприяє виконання учнями таких завдань, у яких треба виділяти і розуміти головне. Одним із стимулів розвитку логічної пам'яті та логічного мислення є позакласна робота [21].

У молодшому шкільному віці мимовільна уява переважає довільну; недостатньо розвинута репродуктивна і творча уява. Це дає свій відбиток і на розвиток мислення - в цьому віці і конкретне, і тим більше абстрактне мислення перебувають на початковій стадії розвитку. Щодо темпів розумового розвитку в молодшому шкільному віці, то вони мають ту особливість, що найбільше зрушення в розвитку дитини відбувається на перших періодах навчання, а далі у багатьох дітей темпи розумового росту дещо сповільнюються [10].

Отже, поряд з уроками вчителю слід використовувати позакласну роботу як для сильних, так і для слабких та середніх учнів. Адже вона сприяє глибокому і міцному оволодінню матеріалом, виробленню навичок самостійної роботи, розвиває мислення, здатність здійснювати розумові операції, закріплює і не дає втратити дитині інтерес до навчання, розвиває творчі здібності дитини. Тому позакласна робота у початкових класах є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу і повинна займати вагоме місце у педагогічній роботі кожного вчителя початкових класів.

1.2 Ососбливості організації позакласних заходів у початкових класах

Урок, навіть найвдаліший, має один недолік: він обмежений у часі і не допускає відволікань, навіть коли група гостро цікавиться будь-яким питанням. Інша справа - позаурочне заняття, в якому вчитель не пов'язаний жорсткими тимчасовими і плановими мірками. В обов'язки вчителя можуть включатися: керівництво гуртками, клубом за інтересами, факультативом і т.д. Ця діяльність є продовженням цілеспрямованої роботи на уроках і здібностей школяра, формування його особистості [32].

Будучи органічно пов'язаною з навчальною діяльністю, позакласна робота на відміну від неї, будується за принципом добровільності, а її створення має відповідати особистим інтересам школяра. Такий підхід дає змогу всебічно враховувати їх запити, індивідуальні нахили, диференціювати тематику занять. Разом з тим слід враховувати, що, хоча самодіяльність та активність учнів у позаурочній роботі більше, ніж на уроках, не можна виходити тільки з їх бажань. Учитель повинен виконувати свою спрямовуючу роль тому, що краще знає, що знадобитися дітям у самостійному житті [11].

Окремо слід сказати про широкі можливості вчителя у формуванні у школярів інтересу до винахідницької та раціоналізаторської діяльності, науковому, технічної творчості. Саме в позаурочній роботі можна успішно розвивати в них ті якості, без яких творча особистість може не відбутися.

Важко переоцінювати у зв'язку з цим роль таких перевірених багаторічною практикою форм позаурочної роботи, як олімпіади, виставки творчих робіт, різні конкурси професійної майстерності, огляди досягнень науки і т. д. [6].

В.О. Сухомлинський вважав, що "Школа стає осередком духовного життя, якщо вчителі дають цікаві і за змістом і за формою уроки ... Але чудові блискучі уроки є там, де є ще щось чудове, крім уроків, де є і застосовуються найрізноманітніші форми розвитку учнів поза уроків " [30, с.76].

Потреба вдосконалення шкільної освіти зумовили інтенсивне вивчення пізнавальної активності школярів, пошук шляхів формування мотивів навчання, і як наслідку - розвитку школяра.

Одним із способів створення мотивації є включення учня в процес позакласної роботи. Вона органічно входить у навчально-виховний процес, який на сучасному етапі шкільної освіти має свої особливості. Враховуючи практичне, виховне, загальноосвітнє та розвиваюче значення позакласної роботи у справі навчання і виховання учнів у школі, вчителі приділяють їй велику увагу. Кожен вчитель-предметник знає, що дає позакласна робота і який величезний потенціал в ній закладено. Вона сприяє розвитку і підтримує інтерес учнів до його предмету, підвищує рівень їх практичних навичок, виховання учнів, розширенню їх світогляду, уяви, пам'яті й уваги, формуванню у них самостійності, організованості, точності та акуратності у виконанні доручених завдань і багато що інше.

Своїми захоплюючими формами позакласна робота викликає певний емоційний настрій, є потужним важелем мотивації навчання [28].

Процес організації позакласної роботи у школі можна розглядати як систему, яка включає сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організаційних форм, методів і видів позаурочної діяльності, об'єднаних загальними цілями.

У створенні системи важливо врахувати наступність різних вікових етапів і послідовність оволодіння новим матеріалом, комунікативною діяльністю. Рівень базової підготовки учнів та їх психофізіологічні особливості визначають вибір змісту, форм і методів роботи, а також характер взаємин вчителя і учня.

У плануванні та проведенні позакласної роботи з предмета необхідно приймати до уваги, що вона значуща і ефективна у випадку, якщо кожний її захід органічно вписується у навчально-виховний процес. У цьому аспекті ми можемо виокремити цілі позакласної роботи, які можуть бути

конкретизовані вчителем:

1) розширити і поглибити знання, вміння і навички;

2) стимулювати інтерес учнів до вивчення предмета;

3) сприяти всебічному розвитку особистості.

Цілі позакласної роботи спрямовують діяльність дітей в тому випадку, якщо вони збігаються з їх особистісними установками. У випадку розбіжності їх на конкретному етапі з цілями школяра, відсутність у нього мотивів діяльності вся робота виявляється формальною, так як не приймається дітьми і не впливає на них [13].

Важливо, щоб позакласна робота формувала в учнів потребу в пізнанні, в накопиченні соціального досвіду, в самопізнанні, в саморозвитку та самовдосконаленні. Для того, щоб процес її організації був саме таким, необхідне психологічне забезпечення. Воно зводиться, по-перше, до формування у кожного учня відповідної потребностно-мотиваційної сфери його діяльності, а по-друге, емоційного насичення цієї діяльності. Принцип психологічного забезпечення означає, що позакласна робота повинна бути так організована і так проводитися, щоб забезпечити мотивацію і позитивне ставлення до неї , адже вона повинна змінти ставлення учнів до предмету.

У плануванні позакласної роботи вчитель дуже часто стикається з проблемою, яким заходам і заняттям віддати перевагу. Будь-який запропонований вчителем вид діяльності буде привабливим для учнів, якщо не викликатиме перевтоми, не буде одноманітним.

У підготовці кожного запланованого заходу необхідно дотримуватися ряду етапів:

1) обговорити з учнями та адміністрацією школи характер і зміст заходу, час його проведення;

2) підібрати необхідний матеріал, скласти сценарій, розподілити серед учнів ролі, призначити відповідальних за музичне та художнє оформлення і т.д. Крім цього, необхідно провести відповідну роботу з фактичним матеріалом, необхідним для розуміння змісту заходу [26].

В основі функціонування системи позакласної роботи з кожного предмету лежить ряд принципів і приватних вимог, що визначають зміст, форми, методи, напрям педагогічного сприяння на особистість, характер зв'язку окремих елементів системи. Найбільш значущими принципами позакласної роботи є:

ь Принцип зв'язку з життям.

Реалізація цього принципу дозволяє забезпечити тісний зв'язок позакласної роботи з умовами життя і діяльності дитини.

ь Принцип комунікативної активності.

Комунікативність в позакласній роботі дещо відрізняється від комунікативності на уроці. Позакласна робота проводиться в основному з використанням вже сформованих знань, умінь і навичок і сприяє їх подальшому розвитку.

ь Принцип урахування рівня підготовленості учнів і наступності з уроками досліджуваного предмета.

В позакласній роботі, так само як і на уроках, необхідно домагатися свідомого застосування знань, умінь і навичок. Уникати перевантаження в позакласній роботі дозволяє встановлення тісного зв'язку з уроками. Наступність між урочної та позаурочної роботою не тільки стимулює діяльність учнів за рахунок підвищення готовності брати участь в ній, але й об'єднує мотиви навчальної та позанавчальної діяльності, дає можливість практично застосовувати знання, вміння і навички з близькою до досліджуваної за програмою темі. Результатом дотримання наступності є вдосконалення та закріплення отриманих на уроці знань, умінь і навичок, формування потреби у спілкуванні поза уроком. Однак спадкоємність уроку та позакласної роботи з предмета ні в якій мірі не означає дублювання теми, форм і методів роботи.

ь Принцип урахування вікових особливостей учнів.

Певний момент у навчанні співпадає з найбільш суперечливим і важким у виховному відношенні періодом. Він характеризується прагненням учнів до самостійності, дорослості і недостатніми можливостями (малий кругозір, недосконалі пізнавальні та практичні навички, не розвинене вміння критично оцінювати свої сили). І разом з тим відбувається інтенсивне формування понять, переконань, ідеалів, розвиток моральної свідомості та самосвідомості.

ь Принцип поєднання колективних, групових та індивідуальних форм роботи.

Громадський характер навчання і виховання в школі, досягнення методики інтенсивного навчання змушує по новому поглянути на проблему взаємин особистості і колективу.

Колектив учнів характеризується спільністю інтересів і цілей, спільною діяльністю, наповненою громадським глуздом і має особистісну значимість для її учасників. Інтерес до колективної діяльності чітко виражений вже у молодшого підлітка. Прагнення до самоствердження та визнання в колективі, потреба в дружбі і товаристві сприяють залученню його в роботу різних гуртків. колективну підготовку позакласних заходів з предмета, як змагання. колективні ігри і т.д. Певне значення мають довіру, надання учням самостійності заохочення їх ініціативи.

У молодшому шкільному віці створюються ще більш сприятливі умови для міжособистісного навчання. Спільні інтереси та інтереси, потреба в обміні думками, встановлення дружніх відносин з учителем сприяють згуртуванню коллективу.

Проблема особистості в колективі і проблема організації спілкування тісно пов'язані. Колективні форми роботи незалежно від віку їх учасників впливають на формування особистості і визначають розвиток самого колективу.

Підготовка колективних заходів включає групові та індивідуальні форми роботи з учнями. Групи, згуртовані спільністю інтересів і прагнень, взаємними симпатіями, досвідом спільної діяльності, відповідальним дорученням.

В організації групових видів діяльності у позакласній роботі необхідно враховувати, що іноді душевна рівновага і творча активність школяра залежить не від визнання його всім колективом, а від симпатій його близьких друзів. У зв'язку з цим одним із шляхів формування груп у позакласній роботі є надання учням свободи вибору партнерів. Інший спосіб залучення учнів у групову роботу пов'язаний з організацією різних видів діяльності за інтересами.

Заснована на добровільних засадах позакласна робота висуває особливі вимоги до обліку індивідуальних особливостей особистості в усіх видах діяльності. Вона повинна створити оптимальні умови для прояву всіх потенційних можливостей школяра, його схильностей і задатків та їх розвитку. У числі цих умов - організація взаємодопомоги в ході спільної узгодженої праці, диференційований підхід у розподілі доручень, включення у позакласну роботу матеріалів, що відображають життя школяра і враховують його інтереси і потреби, створення позитивного ставлення до виконуваної роботи шляхом роз'яснення її значення для самого учня та колективу , в якому виховується.

Особливе значення слід надавати розвитку самоконтролю. Увага до старанням дитини, навчання його різних методів і прийомів діяльності, тактовне вказівка ??на недоліки, вміла постановка цілей і перспектив мають стимулюючий вплив на нього, формує позитивне ставлення до поглибленого вивчення предмету.

Індивідуалізація позакласної роботи передбачає розробку надлишкових завдань для її учасників, варіювання їх з урахуванням контингенту і умов. Учитель вміло стимулює активність учнів, надає їм право вибору виду діяльності та її зміст, залучає до складання програми тижневих заходів і до планування позакласної роботи, виявляє «талант» і успішно їх використовує. Ці та інші подібні приклади дозволяють підвищити інтерес учнів до роботи, і поліпшити якість всіх запланованих заходів.

Вміле поєднання колективної, групової та індивідуальної форм роботи засноване на гарному знанні вчителем контингенту учнів, їх інтересів, можливостей, планів. Індивідуальні, групові та колективні види діяльності повинні органічно поєднуватися між собою.

ь Принцип міжпредметних зв'язків у підготовці та проведенні позакласної роботи.

Значення цього принципу обумовлено, по-перше, єдністю кінцевої мети навчально-виховного процесу школи - формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості, по-друге, єдністю духовної сутності людини, якого неможливо виховувати і навчати по частинах. У здійсненні міжпредметних зв'язків реалізується одне з вимог системного підходу до проведеної роботи з навчання і виховання підростаючого покоління. З урахуванням цієї вимоги позакласна робота з предмета повинна проводитися не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку з іншими навчальними предметами.

Отже, всі вищезгадані принципи взаємодіють один з одним. Здійснення єдиного принципу в практиці педагогічної діяльності неможливе без дотримання інших, що відображено в їх характеристиці. У цьому виявляється їх системний, основоположний характер. Поряд з названими, необхідно дотримуватись також і не методичні принципи [6; 15].

Ефективність і результативність позакласної роботи знаходиться в прямій залежності від дотримання як перерахованих принципів, так і наступних умов:

1) добровільну участь,

2) поєднання самодіяльності та ініціативи дітей з направленою роллю вчителя;

3) усна організація і ретельна підготовка всіх запланованих заходів;

4) естетична виразність, цікавість і новизна змісту форм і методів роботи;

5) наявність цільових установок і перспектив діяльності: 6) широке використання методів педагогічного стимулювання активності учнів.

Усі зазначені принципи в позакласній роботі мають різне значення, тому жодному з них не можна віддати перевагу. Доповнюючи один одного, вони становлять нерозривну єдність. Сутність взаємозв'язку і єдності принципів навчання і виховання полягає в тому, що вони припускають цілеспрямований, послідовний і систематичний вплив на всі сторони розвитку особистості [15].

Існують різноманітні форми та види позакласної роботи. У методичній літературі прийнято розрізняти такі три форми, виходячи з кількості учасників в ній: масову, групову та індивідуальну. Масова форма позакласної роботи може проводитись епізодично і періодично; у всіх випадках, вона повинна включатися органічно в загальношкільний план позакласних заходів. До цієї форми належать: вечора, ранки, конкурси, олімпіади, КВК, вікторини та інші. У них беруть участь цілі класи, паралелі класів.

До груповій формі відносяться гуртки, клуби. Групова форма позакласної роботи характеризується стабільністю учасників, регулярністю занять. За змістом можна виділити такі групи позакласної роботи як:

1) змагальні форми роботи;

2) засоби масової нформации,

3) культурно-масові форми роботи.

Організаційний аспект системи позакласної роботи в середній школі передбачає розподіл наявних форм роботи за ступенями навчання і класами. Тут необхідно враховувати інтереси учнів, їх вікові особливості, контекст діяльності.

У пошуках форм роботи педагог виходить із змісту: відбирає оптимальні засоби, які б найкращим чином несли на собі навантаження зовнішнього оформлення ідеї. Дитина ж від форми йде до змісту. Він сприймає зовнішнє, просуваючись до суті, він захоплюється формою.

Педагогічний пошук форми пов'язаний з деякими умовами. Будь-яка форма повинна бути орієнтована на три канали сприйняття так, щоб всі учасники отримували достатньо духовної їжі для внутрішньої активності. Форма повинна бути мінливою через елементи новизни. Форма не може бути відтворена в своєму цілісному вигляді, то вона завжди розробляється для конкретних обставин.

Багаторічна практика виробила і відшліфувала ряд традиційних форм. Ці форми пройшли перевірку часом, зберегли свої внутрішні педагогічні потенціали. До таких традиційних форм відносяться: конкурси, олімпіади, змагання, вечори відпочинку і т.д. [7].

Логіка педагогічного процесу підказує, що будь-яка сама добре продумана і теоретично обгрунтована система проведення позакласної роботи виявляється не результативною, якщо в її конкретному втіленні не будуть враховані умови, що змінюються в житті колективу і окремих її членів і інші фактори.

Пропонують розумне поєднання різноманітних заходів. Головне, щоб будь-який вид діяльності був привабливим для учнів, не викликаючи перевтоми, не був одноманітним.

Особливо слід виділити гру, як змагальну форму роботи. Гра дає можливість не тільки вдосконалювати, але і здобувати нові знання, тому що прагнення виграти змушує думати, згадувати вже пройдене і запам'ятовувати все нове, що зустрічається в грі. При використанні ігор необхідно враховувати і те, які саме знання ми хочемо перевірити, тобто гра не повинна проводитися просто заради гри. Важливою умовою гри є її доступність дітям. Особливо велике значення має гра під час навчання молодших школярів.

Кожна з змагальних форм роботи може мати кілька видів. У будь-якому конкретному випадку вчителю слід продумати зміст матеріалів і тему, враховувати рівні навченості та індивідуальні особливості школярів. Кожна розробка заходу має носити творчий характер. Головною метою розробок є формування основного уявлення про принципи організації, підготовки та проведення форм робіт. У кожній розробці повинні формулюватися практична, виховна та освітня цілі. До кожної розробці слід підходити творчо.

Педагог здатний передбачити результат організує діяльності дітей і вибудовувати її з орієнтацією на соціально-цілісний результат. Тоді ця діяльність свідомо стає набутих досвідом, озброюючи дитини ціннісними вміннями добрими переживаннями, а в результаті - соціально - ціннісними відносинами. Тим самим керована педагогом діяльність позбавлена ??великої частки випадковості.

Захоплюючі заходи дозволяють залучати у позакласну роботу навіть самих пасивних учнів. Учитель повинен чуйно реагувати на душевний стан вихованців. В учнів з'являються дисциплінованість і відповідальність, допитливість по відношенню до навчальних занять і підвищення працездатності на уроках, доброзичливість, товариство [11].

Професійна організація процесу позакласної роботи включає в себе неодмінно компонент педагогічного аналізу, завдяки якому можна впевнитися у правильному підході до організації позакласної роботи, в її тією чи іншою мірою успішності, можна удосконалювати організаційний процес, або удосконалювати його протягом згідно з часом, віком дітей, подіям і обставинам. Необхідно так організувати процес позакласної роботи, щоб протягом нього відбувався максимальний розвиток особистості.

Учитель повинен стати організатором і керівником позаурочної діяльності учнів, надаючи їм потрібну допомогу, зокрема шляхом постановки загальних цілей, подачі інформації.

Важливо, щоб вчитель по-справжньому був зацікавлений в результатах своєї праці і прагнув до творчості, спираючись на практичні поради та рекомендації щодо підготовки та проведення форм позакласної роботи. Дані форми проведення заходів є нетрадиційними. Відштовхнувшись від них, творчо працюючий вчитель зможе внести свої зміни, розробити власну методику, вибрати ті з них, які найбільш повно допомагають у вирішенні практичних. загальноосвітніх і виховних завдань і разом з тим економічні по часу не громіздкі, відповідають інтересам дитячого колективу, вдало поєднуються з усією системою навчально-виховного процесу [13].

На сучасному етапі розвитку освіти позакласна робота актуалізується, набуваючи значимість.

- Організація взаємозв'язку урочної і позаурочної роботи підвищує ефективність педагогічного процесу, створює умови для його інтенсифікації.

- Позакласна робота як одна з фаз процесу навчання дозволяє не тільки продуктивно здійснювати підготовку учнів до життя, але і включати учнів у життя.

- Позакласна робота сприяє розвитку пізнавальних інтересів не тільки за предметом, а й в інших сферах позакласної діяльності.

- Дуже важливий соціальний чинник позакласної роботи. Вона володіє значними можливостями для розвитку неформальних відносин, індивідуальних здібностей, дає простір дитячої винахідливості та фантазії. Позакласна робота може служити засобом попередження і подолання асоціальної діяльності.

- Позакласна робота сприяє розвитку творчих можливостей не тільки за предметом, а й в інших сферах позакласної діяльності.

- Позакласна робота повинна бути спрямована на зміцнення знань, умінь і навичок учнів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підвищення їхньої культури, а також на моральне і естетичне виховання.

Розділ 2. Методика організації позакласних заходів в початкових класах в аспекті навчально-розвивальної спрямованості

2.1 Особливості організації гурткової роботи

Гурткова робота у початкових класах пов'язана здебільшого з навчально-виховним процесом, що здійснюється на уроках і грунтується на знаннях і навичках набутих під час навчальних занять, оскільки вона не обмежується вимогами програми, не є конкретизована у змісті, а це сприяє урізноманітненню видів діяльності під час її проведення.

Творчість у гуртковій роботі сприяє формуванню в учнів певного відношення до навколишньої дійсності. Адже, відомо, що у людини яка не займається творчою діяльністю, виробляється прихильність до загально-прийнятих поглядів і думок.

Ефективність формування і розвитку творчих здібностей у гуртковій роботі у більшості залежить від вміння керівника організувати творчу діяльність школярів, якщо завдання для дітей будуть доступними, то їм буде працювати легко і цікаво. Складність їх повинна бути узгоджено з кожним „кроком" творчого розвитку школяра [24].

В залежності від основного їх значення розрізняють таки види гуртків: лінгвістичні, краєзнавчі, математичні, образотворчі та інші.

Незалежно від основного призначення гуртка загальні вимоги до організації їх роботи:

актуальність тематики;

зв'язок з навчальною тематикою;

доступність матеріалу, покладеного в основу занять;

відповідність тематики віку учнів, їх інтересам і вподобанням.

Назва гуртка повинна відображати основний напрям роботи гуртка.

При організації гуртків необхідно, щоб учні чітко визначили ціль занять, зрозуміли свою роль у їх роботі, щоб кожен член знав, як вона буде виконуватись[6].

В гуртках учні вдосконалюють свої знання, уміння, навички. Готуються до участі в шкільних заходах, що сприяє їх самопізнанню, самоствердженню та самовираженню.

Заняття гуртка не регламентовані навчальною програмою. У зв'язку з цим відкриваються безмежні можливості для дослідницької діяльності вчителя, вдосконалення його методичної майстерності. У процесі підготовки і проведення занять вчитель може перевірити правильність своїх передбачень і гіпотез, ефективність форм, методів, прийомів, практичну і виховну значимість підготовлених ним матеріалів, їх вплив на формування особистості учня.

Гурткові заняття за своїм вмістом та структурою ближчі до уроків , ніж всі інші види позакласної роботи.

Найбільш популярним в шкільний практиці є гурток комбінованого типу, на заняттях якого учні займаються різними видами діяльності : грають, вивчають вірші і пісні, обговорюють прочитані тексти, випускають стінгазети, драматизують діалоги, здійснюють постановку спектаклів.

Незалежно від типу в підготовці і проведенні гурткових занять необхідно враховувати наступні загальні вимоги:

1) виховуючий і розвиваючий характер матеріалів і завдань, їх практична направленість;

2) зверненість тематики роботи гуртка, його форм і методів до різних сторін пізнавальної діяльності учнів: інтелектуальної, емоційної, вольової;

3) творчий підхід до планування і реалізації задач, відсутність одноманітності і шаблону в роботі;

4) наявність логічного зв'язку між окремими заняттями гуртка; опора на заняття, вміння і навички, отриманні учнями на уроці.

Участь у роботі гуртка добровільна. Проте, потрібно вимагати утворення сталого його складу, дотримання окремих правил, які регулюють діяльність у ньому. Заняття проводяться 1 раз на тиждень за сталим розкладом [15].

На першому занятті вчитель знайомиться зі складом гуртка, пояснює напрям роботи, виявляє рівень їх підготовки та інтереси, наявність дружніх зв'язків, мотиви, які спонукали записатися саме до цього гуртка. Структура занять і зміст роботи визначаються виходячи з його цільових установок, особливостей контингенту учнів з врахуванням можливостей школи, особистості і рівня педагогічної майстерності вчителя.

На усіх етапах роботи гуртка особливий інтерес для учнів становить спілкування зі своїми однолітками, особистість вчителя - керівника гуртка, наявність прямого та зворотного зв'язку з навчальним процесом, що підвищує практичну значимість оволодіння діяльністю у позаурочний час.

Правильно організована робота гуртка сприяє значному розширенню комунікативних умінь учнів, охоплює велике коло проблем і питань, які виходять за межі шкільної програми, поглиблює соціокультурні знання . Крім того, вона дозволяє залучити учнів до неформального вивчення предметів, коли максимально враховуються їхні особисті потреби, оскільки вони самі обирають той чи інший гурток, або беруть участь у тому чи іншому позакласному заході.

В організації гуртка необхідно враховувати, що іноді душевна рівновага і творча активність школяра залежить не від визнання усім колективом, а від симпатій його близьких друзів. У спілкуванні з ними, у їх підтримці та участі, він більш всього зацікавлений. У зв'язку з цим одним із шляхів формування груп у позакласній роботі є надання учням свободи вибору партнерів діяльності. Іншій спосіб залучення учнів у групову роботу пов'язаний з організацією різних видів діяльності за інтересами. Наприклад, у процесі драматизації учнів, розподіляються в групи оформлювачів, режисерів, артистів и т.д. [33].

Бажано, щоб форма проведення занять гуртка була нетрадиційною, відрізнялась від уроку .

Вірний вибір місця для проведення занять гуртка сприяє створенню природного фону для спілкування учнів, стимулює їх мовленнєву активність. Організація на заняттях гуртках підготовчої роботи до масових заходів із запрошенням усіх бажаючих дозволяє більш тісно пов'язати їх з усією системою позакласної роботи з предмету, надати їм відповідну практичну значимість.

При створенні гуртків враховуються інтереси учнів, і звичайно, можливості і смаки вчителя, оскільки без цього практично неможливо ним керувати .

Наприклад, гурткова робота з математики допомагає розвитку у дітей кругозору мислення: умілому використанню символіки, правильному застосуванню математичної термінології, вмінню відволікати від всіх якісних сторін предметів і явищ, зосереджувати увагу тільки на кількісних, вмінню робити доступними висновки і узагальнення, обґрунтовувати свої думки [23].

Участь дітей в роботі гуртків сприяє вихованню їх суспільної активності, яка поки тільки виражається в допомозі учителю при виготовленні наочних посібників, в організації і проведенні екскурсій , в організації і оформленні математичної газети [16].

Гуртки створюються на добровільних засадах. Але потрібно враховувати ту обставину, що у школі та в класі часто організовуються одночасно декілька гуртків і діти прагнуть прийняти участь відразу в усіх . Застерігаючи дітей від перенавантаження, вчитель може практично дозволити тільки окремим із дітей включитися в роботу математичного, а іншим - краєзнавчий, юного натураліста і т.д.

При відборі дітей в гурток потрібно враховувати їх нахили, можливості і інтереси. В молодших класах доцільно залучати не тільки здібних і підготовлених учнів. Потрібно намагатися визвати інтерес до гурткової роботи з математики також середніх та слабких дітей. Справа в тому, що в процесі виховання важко з упевненістю раз і назавжди визначити , хто до чого здібний. Дуже багато талановитих людей в своєму покликанні зтверджуються тільки після довгих пошуків. Допомогти учню знайти себе можливо і раніше - одне з найважливіших завдань вчителя [31].

Стимулом до організації математичного гуртка може бути спеціально проведена коротка бесіда про те, чим діти будуть займатися на його заняттях. Таку бесіду можна провести на уроці у зв'язку з вивченням тієї чи іншої теми, при розв'язуванні задач та ін..

Для дітей привабливим є не тільки те, що почують, дізнаються нового, а й те, що вони будуть робити щось нове самостійно. Звідси випливає, що до підготовки наступного заняття необхідно залучати самих учнів. На заняттях гуртка можуть бути присутні не тільки його члени, але й усі бажаючі. Тому про заняття потрібно сповістити всіх учнів.

Роботу математичного гуртка потрібно проводити не частіше одного разу в два тижні, так як кожне заняття потребує ретельної підготовки як від учителя, так і від учнів.

На заняттях потрібно відмовлятися від довгих повідомлень. Якщо воно велике, то його можна розділити на короткі розповіді, які готують декілька членів гуртка. А ще краще, якщо ця розповідь буде оформлена у виді інсценівки [1; 4].

Члени гуртка можуть випускати свою математичну газету чи бути активними кореспондентами куточка в загальношкільній газеті. Всі матеріали - результати роботи повинні зберігатися у відведеному місці. Члени гуртка періодично роблять виставки, на яких показують виготовлені наочні посібники, математичні газети, збірники задач, складені по числових даних, взятих із життя, матеріали цікавих повідомлень, екскурсій та інше [23].

Отже робота математичного гуртка відрізняється від позакласних групових занять наступним:

1. В основу залучення учнів до гурткової роботи лежить принцип добровільності.

2. При підготовці та проведенні занять гуртка зі сторони учнів проявляється значно більше самостійності та ініціативи. Позаурочні групові заняття з математики, як правило, готує і проводить сам учитель.

2.2 Педагогічні умови проведення КВК, свят

Клуб веселих і кмітливих (у подальшому КВК) є цікавою формою роботи, яка зумовлює розвиток у дітей логічного мислення, памяті, винахідливості, дозволяє перевірити рівень знань, умінь і навичок. При проведенні КВН враховувалися не тільки знання, але і витримка, коректність, взаємна повага учасників один до одного, за порушення яких вимогливе журі має право знімати очки. Проведення КВК може практикуватися в будь-яких паралелях класів та між класами.

Успіх проведення КВК в значній мірі залежить від правильної організації. Особливо важливо підібрати ведучих, які неухильно повинні проводити лінію, і чітко витримувати заданий темп. Важливо також, щоб до складу журі входили шановні учнями люди і щоб присудження балів було суворим, об'єктивним, обгрунтованим і справедливим.

На закінчення КВК підводяться підсумки і нагородження переможців.

При підготовці до КВК перш за все підбирається зміст завдань і складається сценарій. Сценарій КВК складається відповідно до обраної теми. У ньому поєднуються фронтальні, групові та індивідуальні завдання, які призначені для окремих гравців, всієї команди та вболівальників. Завдання добирають як практичного так і теоретичного характеру, але, обов'язково конкретні, цікаві, доступні та такі, що вимагають кмітливості та винахідливості. Сценарій включає ігри, загадки, цікаві повідомлення та вікторини, конкурси художньої самодіяльності та розгадування кросвордів.

Формувати команди найкраще усім класом, щоб в обговоренні учасників брали участь усі учні. Це має велике значення для формування взаємо і само оцінювання. Критерії, за якимим відбувається відбір учасників команди повідомляє вчитель.

Члени команди вибирають капітана і готують спільно зі своїми уболівальниками домашнє завдання, у зміст якого входить наступне:

· назва та девіз команди;

· привітання журі і командам противника;

· виготовлення емблеми для кожного члена команди, в яких би відобразилась назви команди;

· барвиста газета;

· питання для команд - супротивників і для конкурсу капітанів;

· 2-3 номери художньої самодіяльності.

Від кожної команди виділялося по 2 учні в комітет з підготовки КВК ( дозволяється присутність батьків). Він разом із вчителем контролює хід підготовки до КВК кожної команди, займається оформленням зали, вивішує оголошення про майбутній КВК, готує стенд і картки з оцінками для журі .

Для оцінювання виконаних завдань КВК розробляються якісні та кількісні критерії, які доступні для розуміння дітей. На основі їх членами журі здійснюється мотивація проміжкових та підсумкових оцінок.

З числа членів комітету з підготовки до КВК обираються двоє ведучих. З ними обговорюється сценарій і проводяться репетиції [27].

Робота по підготовці і проведенню свят ділиться на ряд етапів.

Перший етап -- вибір теми свята. Він визначається всією системою роботи, віковими і специфічними особливостями даного колективу, рівнем його вихованості, підготовленістю дітей до виконання завдань, можливістю розумного співвідношення традиційних тем, продиктованих сучасністю.

Вибір тем супроводжується визначенням мети свята. Необхідно ретельно продумати введення дітей у тему свята. Для цього проводиться бесіда-старт, вона зацікавлює учнів наступною роботою, створює ситуацію "завтрашньої радості".

Наступний етап -- організація підготовчої роботи до свята. Підготовча робота до свята повинна впливати на розум, емоції школярів, включати їх у суспільно-корисну діяльність. В цей період плануються і проводяться вікторини, трудові десанти, розвідка добрих справ, виконуються роботи з виготовлення костюмів, оформлення зали, запрошувальних листівок. Уся ця робота відкриває широкі можливості як для колективної так і для індивідуальної діяльності школярів.

Особливої уваги вчителя є знання психологічних особливостей учнів, які вимагають індивідуальних завдань. Вони повинні допомагати повірити у власні сили. Зацікавити тих дітей, яким важко дається навчання і хто в колективі ще відчуває себе невпевнено.

Виховне значення свята значно підвищується, якщо в його підготовці і проведенні беруть участь всі учні. Для молодшого школяра особливу цінність набуває оцінка його праці, зусиль ініціативи вчителем, товаришами, колективом.

Колективна діяльність по підготовці до свята буває, як правило, радісною, сприяє згладжуванню конфліктних ситуацій між дітьми, що робить шкільне свято ефективним засобом згуртування і розвитку колективу. Діти бачать, що колективні зусилля приносять більше користі, будь-яка справа виконується краще і швидше, коли їх підтримують, вірять у свій успіх, чекають результатів.

Радісний, творчий настрій дуже важливі для колективної діяльності. Для стимулювання творчості вихованців можна організовувати різноманітні конкурси: на кращий ескіз емблеми, на найцікавішу пропозицію. Хід підготовки до свята періодично треба обговорювати в класі.

Важлива частина підготовки до свята -- розробка сценарію. У сценарії в суворій послідовності викладається те, що буде відбуватися на святі: фрагменти, що розкривають тему, логічні переходи від однієї частини свята до іншої, прийоми активізації учасників (конкурси, ігри, сюрпризні моменти, проблемні ситуації...), оформлення і обладнання свята.

У сценарії важливо не тільки дати матеріал, що відповідає темі, але і яскраво підкреслити ідею свята. Тема і ідея свята -- це не одне і те ж. Тема, зазвичай, відома дітям або задовго до свята, або з самого початку, а ідея -- це той висновок, до якого повинні прийти учасники свята.

При складанні сценарію свята необхідно звертати увагу на його сюжет. Сюжет -- це дійство, яке розвивається в ході свята. Коли сюжетна лінія намічена, можна приступати до підбору літературно-художнього матеріалу і розробки композиції (логіка розвитку, хід, послідовність подій). У сценарії повинні бути чіткий початок, основна частина і фінал. Зав'язка свята -- важлива умова його успіху. Це може бути весела пісня, поетична заставка, сюрпризні події (поява якого-небудь персонажу або "телеграми-листа"), світлові та звукові ефекти та ін.

...