Методика викладання історичного краєзнавства у школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку освітніх процесів відбувається пошук нових парадигм освіти та оптимальних моделей її структури та змісту. Особливо це є актуальним для шкільної історичної освіти, на яку покладаються основні надії щодо подолання кризи в історичній свідомості суспільства в період нестабільності. Сьогодні вчені та вчителі активно працюють над проблемою модернізації викладання історії, не порушуючи балансу між модерними освітніми тенденціями та споконвічними навчально-виховними традиціями.

Останнім часом науковцями, авторами навчальних програм, вчителями значна увага приділяється визначенню оптимального співвідношення вивчення історії України та історії рідного краю. Через знання та розуміння подій місцевої історії учень повинен прийти до усвідомлення минулого, його зв'язку з сучасністю та розуміння загальноісторичних процесів у цілому. Тому для вирішення означених завдань важливо розглянути попередній досвід та сучасний стан формування краєзнавчої складової курсу історії України в системі шкільної історичної освіти України.

Актуальність теми. Значення краєзнавчої роботи в школі не тільки в тому, що вона сприяє всебічному вивченню природно-економічних та соціально-історичних умов розвитку рідного краю, а й у тому, що дає вчителю можливість вивчити психолого-педагогічні особливості учнів, виявити їхні інтереси. участь у суспільно-корисній роботі, виконання індивідуальних завдань краєзнавчого змісту формує в школярів пізнавальний інтерес до краєзнавчих знань, а через них - і до історії. Краєзнавство це одне з видів науково-освітньої діяльності, якому властиві свій зміст, техніка, функції, етапи, методи і форми.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступає дослідження форм та методів краєзнавчої роботи в школі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є можливості використання краєзнавчої роботи в школі.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми використання краєзнавчої роботи в школі

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. Дослідити значення краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі;

2. Визначити методичні основи краєзнавчої роботи в школі;

3. Визначити і дослідити форми краєзнавчої роботи в школі та краєзнавчих досліджень учнів в позанавчальний час;

4. Дослідити практику використання краєзнавчого матеріалу в загальноосвітній школі.

Практичне значення. Практичне значення курсової роботи полягає у визначенні форм і методів краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі, визначенні структури і змісту організації навчального процессу, визначенні змісту знань, умінь і навичок з краєзнавчої роботи та показників їх сформованості в учителів.

Краєзнавство в школі є одним із джерел виховання гідних громадян України, формування справжніх будівельників свого майбутнього. Воно допомагає дітям усвідомити нерозривний зв'язок, єдність історії свого села чи міста з історією та сьогоденням країни; відчути причетність до них кожної людини, кожної родини; визнати своїм найпершим обов'язком, честю стати гідним послідовником кращих традицій рідного краю. Через призму дослідження подій в окремих місцевостях краєзнавство сприяє глибокому і всебічному вивченню яскравої, але непростої історії нашої Батьківщини, осмисленню її ролі на тлі європейської і світової культури, прилученню підростаючого покоління до духовної та історичної скарбниці свого народу.

Краєзнавство належить до нового типу міждисциплінарного знання, що складається у сучасній науці, і включає в себе географічні, історичні, економічні, демографічні, біографічні, фольклорні, літературознавчі, соціологічні, екологічні, музеєзнавчі, бібліографічні аспекти. Об'єднуючим компонентом є те, що вся ця інформація стосується однієї місцевості. Взаємодія у краєзнавчій роботі різноманітних видів людського знання і діяльності сприяє поступовому формуванню науково - теоретичного ядра краєзнавства у тісному зв'язку із загальнокультурною просвітницькою роботою. До напрямків такої роботи можна віднести збереження матеріальних пам'яток, збір аудіо - та відео - спогадів, складання родоводів тощо. Активним учасником цієї роботи повина бути учнівська молодь.

Історіографія. Українське краєзнавство має глибоке коріння і давні традиції. Вагомий внесок у його розвиток й дослідження зробили визначні майстри художнього слова та провідні вчені минулого - Г. Сковорода, І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, М. Драгоманов, П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович, М. Берлинський, О. Левицький, П. Чубинський О. Маркович, В. Пассек, О. Лазаревський, М. Закревський, П. Єфименко, М. Аркас, М. Грушевський, Д. Яворницький, М. Біляшівський, Ф. Вовк, Ю. Сіцінський, Д. Багалій і багато інших.

У період становлення системи шкільного краєзнавства (20-ті рр. ХХ ст.) питання змісту, засобів, форм і методів вивчення рідного краю розробляли відомі методисти-краєзнавці К.Дубняк, Д.Зайцев, Л.Лазаріс, Л.Миловидов, П.Мостовий, О.Музиченко та ін.

Ознайомлення з науковими та науково - популярними публікаціями вітчизняних й зарубіжних дослідників ХХ - початку ХХІ століть переконливо доводить, що краєзнавство - це частина історичної науки, яка здатна органічно поєднати минуле, сучасне та майбутнє, відкривати нове у давно відомому. В радянський період з' явилися книги А. Баркова, Л. Діцкої, О. Вагіна, В. Патрушева, Н. Цепяєвої та ін.

В Україні потужний вплив на розгортання краєзнавчих досліджень, узагальнення проблем теорії та методики краєзнавчого руху, накреслення його перспектив мав вихід унікального 26 - томного видання про населені пункти республіки.

Висвітлення основних проблем розвитку краєзнавства на сучасному етапі, а також збереження історико-культурної спадщини українського народу, увічнення його багатовікових традицій, становлення наукових і громадських форм дослідження рідного краю знайшли відображення в опублікованих роботах П. Т. Тронька «Краєзнавство у відродженні духовності та культури»[15,108], «Краєзнавство України: здобутки і проблеми. Робота Г. С. Дем'янчука «Українське краєзнавство: сторінки історії» [3,294] розкриває основні віхи розвитку українського краєзнавства від перших осередків і гуртків другої половини ХУШ ст. до Всеукраїнської спілки краєзнавці, яка почала діяти у 1990 році.

З часу проголошення незалежності України значення теоретичних основ та ролі краєзнавства у навчальному процесі в школі відзначили - Г. Бондаренко[1,238], М. Костриця [ 24,10], Л.Жук [22,13], Л. Перелигіна [28,9-11], Я. Треф'як [14,110], Н. Храківська [36,2-5] та інші науковці.

До проблеми використання краєзнавчих матеріалів у навчально-виховному процесі у різні часи звертались видатні педагоги О. Духнович, Б.Грінченко, К. Ушинський, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В.Сухомлинський.

Методичні аспекти структурування краєзнавчого змісту курсу історії закладені у працях А.Баркова, В.Грабовецького, Н.Мілонова, А.Разгона, М.Стельмаховича. Методичні підходи до відбору та використання краєзнавчих матеріалів у навчанні історії розроблені М.Лисенком, І.Борисовим, А.Вагіним, А.Даринським, Т.Матюшиним, І.Прусом, П.Івановим.

На сучасному етапі над проблемою методики використання краєзнавчих матеріалів на уроках історії України працюють науковці і вчителі М.Варшавська [18,18-20], Я. Треф'як [14,110], М.Ходос [35,10-12], М.Шеремет [37,55-58] та ін.

На підставі опрацювання певного кола джерел та наукової літератури у курсовій роботі поставлена мета показати місце краєзнавства в системі шкільної історичної освіти, його потужний потенціал при проведенні навчальних занять та у позаурочній роботі. Увага звертається на показ важливої ролі історичного краєзнавства і для виховання підростаючого покоління у дусі національного і культурного відродження України.

Проте необхідно зазначити, що як в теорії, так і в сучасній шкільній практиці, питання методики використання краєзнавчого матеріалу в навчанні історії залишаються недостатньо розробленими. Зокрема невизначеними є підходи до відбору та реалізації краєзнавчого змісту в шкільному курсі історії України.

краєзнавчий школа учень урок



РОЗДІЛ I. КРАЄЗНАВСТВО В СИСТЕМІ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ

У контексті сучасної соціокультурної ситуації пріоритетними стали історія та інші суспільствознавчі дисципліни, покликані допомогти молоді стати компетентними, активними, відповідальними громадянами нашої держави.[25,13]

Методологічна переорієнтація сучасної школи на особистість, спрямованість освіти на найповнішу реалізацію інтелектуального, духовного і творчого потенціалу молодої людини обумовлюють необхідність подальшої розробки концептуальних підходів до змісту шкільної історичної освіти загалом, курсу історії України зокрема. Включення краєзнавчого компоненту у зміст шкільного курсу історії визначається важливим напрямком у розвитку змісту шкільного курсу з історії України. На думку доктора історичних наук, професора В.А. Потульницького, це дає можливість повніше уявити історичне минуле нашої Вітчизни, а в рамках всесвітньої історії акцентувати увагу на тих цивілізаціях, з якими була пов'язана раніше і пов'язана нині доля України.

Сьогодні, коли краєзнавство високо цінується і підтримується державою, оскільки складає духовне підґрунтя державотворчих процесів у незалежній Україні, сприяє національно-культурному відродженню, формуванню національного світогляду й патріотизму, його організація в школі не просто бажана справа. Вона необхідна і витікає з нормативних вимог до організації освітньо - виховного процесу, безперервної історичної освіти в Україні.[15,28]

Сьогодні в системі загальноосвітньої школи України краєзнавчі знання формуються у процесі вивчення як окремих курсів з історії краю, так і навчального предмету історії, змістове наповнення якого щодо краєзнавчого матеріалу досить різноманітне, зумовлене специфікою історичного розвитку певного краю, його конкретно-історичними особливостями.

За програмами загальноосвітніх шкіл з історії України періоду незалежності (1992 р., 1996 р., 1998 р., 2001 р., 2004 р.) відводяться окремі уроки для вивчення історії рідного краю за хронологічними періодами. Тобто, у сучасних шкільних курсах вітчизняної історії історія краю представлена, за визначенням завідувача лабораторії історичної освіти АПН України О. Пометун, так званими «кишеньками», які розташовані наприкінці розділів і називаються «Наш край».

Навколо такого традиційного з радянських часів структурування курсу вітчизняної історії сьогодні точаться гострі дискусії. Проблема полягає у визначенні ролі, місця, змістового наповнення історії рідного краю у системі історичної освіти. [5,56]

Заявлена в новій програмі для 11-річної загальноосвітньої школи ідея вдосконалення історичного краєзнавства, як складової змісту історії України, вимагає нових підходів щодо її реалізації. У пояснювальній записці програми з історії вказано: «Вперше більшу увагу приділено регіональній та місцевій історії (історії краю), що дає можливість виховувати патріотичні та державницькі почуття та якості школярів, посилює інтерес до історичної інформації. В темах «історія краю» передбачений насамперед розгляд історичного матеріалу місцевості, де розташована школа: міста, селища, села, району. Зміст відповідних тем передбачає як вивчення конкретних подій, явищ, історичних постатей краю, так і порівняння їх із подіями та явищами, що відбувались на території країни в цілому. Такі теми потребують широкого залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності, зокрема з елементами досліджень». [4, 42]

На історичне краєзнавство в 11-річній школі передбачено: 5 клас - 4 год. (Тема 4. Наш край в ХІХ - ХХ ст.); 7 клас - години не передбачені; 8 клас - години не передбачені; 9 клас - 8 годин разом із підсумковим оцінюванням (Тема 4. Наш край наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст.; Тема 8. Наш край у другій половині ХІХ ст.); 10 клас - 4 год. разом із узагальненням (Тема 5. Історія рідного краю у 1900 - 1920-і рр.); 11 клас - 4 год. разом із узагальненням (Тема 6. Наш край у 1921 - на початку 50-х рр.; Тема 7. Наш край у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.). Сумарна кількість годин на 7 років навчання - 26. Це приблизно складає 8% від всього навчального часу, виділеного на історії України. В порівнянні з редакцією програми 2005 р., де сумарна кількість годин - 15 (5 - 11 класи), ці зміни дорівнюють 3% навчального часу.[29, 82]

Краєзнавчий матеріал, як важлива складова системи знань з вітчизняної історії, виступає засобом конкретизації загальноісторичних подій і засобом активізації пізнавальної діяльності учнів. Зміст тем, пов'язаних з місцевою історією, дає можливість вчителеві:

- на прикладі історії рідного краю показати основні тенденції економічного, соціального, політичного і культурного розвитку України;

- на основі історичних фактів конкретних подій, явищ, історичних постатей краю розкривати особливості історії рідного краю, специфіку його розвитку й характерні риси;

- здійснювати порівняльний аналіз подій і явищ місцевої історії з подіями та явищами, що відбувалися на території країни в цілому;

- сприяти вихованню патріотичних та державницьких почуттів та якостей школярів, розвитку національної свідомості.[12, 53]

Краєзнавчий матеріал дуже результативно може використовуватись на уроках історії України в контексті освітньої, виховної, розвивальної функцій навчання.

Включення краєзнавчої складової до систематичного курсу історії України значно збагачує уявлення учнів про епоху, створює умови для розуміння і безпосереднього відчуття особливостей життя і побуту населення минулих століть, сприяє осмисленню історичної інформації на основі більш насиченого і конкретного фактичного матеріалу. Тим самим узагальнення, висновки стають більш ґрунтовними, розвивається вміння абстрактно мислити.

Історико - краєзнавчий матеріал, включений до змісту нормативного курсу, може стати ефективним засобом розвитку самостійності мислення, перевірки усвідомленості та міцності знань в учнів. Розвиток самостійності мислення в учнівської молоді передбачає застосування таких методів роботи, які б активізували їх у процесі навчальних занять. Коли ми включаємо до змісту уроку історії України відомості з місцевої історії чи історичну довідку, чи уривок з документа або художнього тексту, ми тим самим активізуємо увагу учнів, змушуємо їх відійти від звичної схеми викладу матеріалу в підручнику, замислитись над новим фактичним матеріалом й осмислити його відповідно до знань із загальної історії, отриманих ними раніше. Такі прийоми навчальної роботи, як аналіз місцевих історичних документів, аналіз пам'ятників матеріальної культури вимагають від учнів ще більшої мобілізації знань, уміння вільно ними оперувати не за заданою схемою, а залежно від інформаційних можливостей конкретного історичного джерела.[21,96]

Важливим елементом використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії є дотримання вчителем принципу відбору й систематизації матеріалу з історії краю. Для навчально-виховної мети потрібно відбирати такі факти місцевої історії, котрі були б науково достовірними, допомагали правильному розумінню закономірностей розвитку історичного процесу, були типовими для краю, віддзеркалювали умови його життя, що склалися історично, впливали не лише на свідомість, але й на почуття учнів, пробуджували в них інтерес до історії краю і держави загалом, мали важливе освітнє і виховне значення.[7, 102]

Краєзнавчий матеріал за значущістю можна поділити на дві групи: а) матеріал суто місцевого значення, пов'язаний із загальнодержавними подіями; б) матеріал, який виходить поза межі краю і набуває загальнодержавного масштабу. З огляду на це він внесений до програми і є обов'язковим у системі базових знань (наприклад, "Листопадове 1918 року повстання у Львові і проголошення ЗУНР").

Форми використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії можуть бути різними: це краєзнавчий урок, урок у шкільному музеї, урок-екскурсія, урок-бесіда.[14, 37]

Важливе місце у шкільному краєзнавстві відіграє така форма навчання, як факультатив. На факультативах навчаються учні, які виявили глибокий інтерес до історії краю й бажання на підставі детального вивчення документальних матеріалів та краєзнавчої літератури проводити певну науково-дослідницьку роботу. В основі організації і проведення факультативів є краєзнавчі уроки. Краєзнавчі <факультативи створюють сприятливі умови для організації самостійної роботи учнів, ознайомлюють їх з методами історичної науки, виробляють у них уміння та навики історичного дослідження. З цією метою краєзнавчий матеріал внесено до усіх програм історичних факультативів. Факультатив з краєзнавства поєднує у собі форми, методи та прийоми як позакласної, так і урочної системи роботи з учнями. Головне завдання факультативу полягає у розвитку в учнів інтересу до рідного краю, нашої історії, історичної науки. Цього можна досягти шляхом поглиблення знань завдяки розширенню джерельної бази, збільшенню частки самостійної роботи учнів, залученню їх до творчого наукового пошуку. Серед недоліків, що спостерігаються в процесі факультативної роботи, найбільше взнаки дасться низький теоретичний та методичний рівень їх проведення, одноманітність форм і методів заняття. Інколи краєзнавчі факультативи перетворюються в додаткові заняття або ж історичні гуртки. Щоб факультатив зацікавив учнів змістовно, необхідний постійний науковий пошук самого вчителя. Бажано, щоб факультатив мав спеціалізований напрям, наприклад, археологічний, етнографічний, пам'яткознавчий тощо. [22, 14]

Найважливішими передумовами успішної історико-краєзнавчої роботи у школі є:

1. ґрунтовна обізнаність учителя з історією свого краю, володіння методикою його вивчення;

2. систематичне використання краєзнавчого матеріалу на уроках;

3. систематична позакласна та позашкільна пошукова краєзнавча діяльність, науковий підхід у її проведенні.

Спочатку вчитель виступає як інформатор, тобто розповідає учням про історію краю, потім як організатор і дослідник -- організовує пошуково-дослідницьку роботу зі збору краєзнавчого матеріалу, керує (формуванням їхніх умінь і навичок, ознайомлює з науковими методами дослідження, дає наукову оцінку матеріалу, який зібрали учні. У результаті співпраці вчителя й учнів як на уроках, так і в позакласній роботі, створюється своєрідна науково-дослідницька школа.

Краєзнавча робота в школі обов'язково охоплює самостійний пошук матеріалів, творчу дослідницьку діяльність. Учитель має передусім сам володіти дослідницьким методом та методикою навчання учнів елементам дослідницької роботи. Відтак, учитель історії зобов'язаний знати:

1. маловідомі або недосліджені сторінки з історії краю;

2. найважливіші джерела, методи їх вивчення та використання в навчально-виховній роботі;

3. актуальні проблеми сучасної історичної науки;

4. проблеми вітчизняної та місцевої археології, етнографії, топоніміки та ін.;

5. сутність дослідницького методу та його використання у краєзнавстві;

6. особливості учнівських досліджень з краєзнавчої тематики;

7. зв'язок між науковим і шкільним краєзнавством;

8. шляхи підвищення науковості шкільного краєзнавства і залучення учнів до творчої діяльності засобами краєзнавства.[18, 19]

Наступним етапом краєзнавчої роботи в школі є використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії. Шкільна практика та науково-педагогічні дослідження доводять, що його використання у навчальних цілях загострює увагу учнів до фактів та явиш навколишньої дійсності, допомагає виробленню в них самостійного творчого мислення, умінь і навиків для практичного використання. Завдяки краєзнавству вчитель має змогу активізувати навчально-виховний процес, максимально наблизити його до реальної дійсності. Незважаючи на беззастережну педагогічну значущість краєзнавчого матеріалу, деякі вчителі та методисти вважають місцевий матеріал підсобним, допоміжним, ілюстративним, що не має самостійного освітнього або виховного значення. Очевидно, що епізодичне використання краєзнавчого матеріалу на уроках не дає відчутних позитивних наслідків. [10, 15]

Використовуючи краєзнавчий матеріал на уроках історії, вчителеві треба керуватися певною методологією. Насамперед доцільно керуватися ним, що краєзнавчий матеріал є частиною, яка веде до загального, а загальне може існувати в розмаїтості часткового. Іншими словами, будь-який край - це невід'ємна частина нашої держави, а його історію треба розглядати у взаємозв'язку з її історією. Без урахування загальних закономірностей і встановлення зв'язку між подіями, що відбулися у тому чи іншому краї, вивчення локальної історії буде однобічним. Вивчаючи історію краю чи будь-який краєзнавчий об'єкт, завжди потрібно дотримуватися рівноваги між локальними і загально історичними явищами. [13, 64]

Необхідно відзначити, що відомості з історії краю сприяють не лише поглибленню знань учнів з вітчизняної історії, але й можуть бути одним із засобів перевірки їх ґрунтовності. Роль місцевого історичного матеріалу як засобу закріплення і поглиблення знань із загального курсу історії України особливо рельєфно простежується під час навчальних екскурсій до краєзнавчих музеїв або до історичних пам'ятників. Головна цінність таких екскурсій полягає в тому, що, пробуджуючи інтерес учнів до минулого рідного краю, розкриваючи історію певного пам'ятника, педагог учить своїх вихованців самостійно спостерігати, аналізувати складні явища місцевого життя, робити узагальнення і висновки на основі своїх спостережень. [8, 77]

На сьогодні ідея краєзнавства є поширеною й актуальною у виховному історико - педагогічному полі, оскільки, краєзнавчий матеріал серед засобів виховання всебічно і гармонійно розвинутої особистості посідає одне із вагомих місць. Виховні можливості краєзнавчої складової розкриваються у засвоєнні світосприймання і психології, народної культури і менталітету народу України як одного з кращих досягнень національної і загальнолюдської культури; у розумінні того, що тільки покоління, сформоване на духовних надбаннях предків, зможе утверджувати нову духовність, творити культуру, продовжувати зберігати і розвивати культурно-історичні традиції, забезпечувати тим самим вічність життя свого народу. [33, 7]

Отже, включення краєзнавчого компоненту у зміст шкільного курсу історії визначається важливим напрямком у розвитку змісту шкільного курсу з історії України.

РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ КРАЄЗНАВЧОГО МАТЕРІАЛУ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

У шкільній практиці навчання історії України вивчення історії рідного краю відбувається: 1) на уроках основного курсу, коли краєзнавчий матеріал використовується у смисловому зв'язку з досліджуваними подіями і явищами; 2) на уроках, спеціально присвячених історії краю.

Спершу розглянемо методичні підходи до використання краєзнавчих матеріалів на уроках програмового курсу історії України в 11 класі.

На основі вивчення досвіду організації і проведення краєзнавчої роботи була розроблена система методичної роботи з краєзнавства. Вона передбачає: покращення рівня знань, умінь і навичок учнів; поглиблення історичної пам`яті про минуле рідного краю і тим самим сприяє вихованню любові до нього.[27,51]

Зміст і обсяг краєзнавчого матеріалу в курсі історії України визначається, насамперед, вагомістю місцевих подій, історичних постатей, історичних пам'яток в історії держави, історичними умовами розвитку краю, ступенем його дослідженості. Перш ніж використовувати краєзнавчий матеріал у навчанні, необхідно визначити його місце, зв'язок і співвідношення із загальноісторичним матеріалом. Залежно від змісту краєзнавчого матеріалу, значення для історії держави і краю, мети уроку, він може бути: опрацьований учнями до початку вивчення теми уроку вдома; подаватись учителем на початку вивчення теми у формі вступу до основного змісту; включатись у ході викладу навчального матеріалу у вигляді ілюстрації, конкретизації, доповнення та використовуватись наприкінці вивчення теми для закріплення знань.

Краєзнавчий матеріал на уроках історії України може використовуватись: 1) як вступний до теми уроку, 2) до одного з питань, що розглядаються на ньому, або 3) бути покладеним в основу вступного уроку до загальної програмової теми. Такий прийом дозволяє активізувати пізнавальний інтерес, мотивувати учнів до вивчення історії, «візуалізувати» факти, постаті, процеси, місця подій, підвести учнів до розглядуваних на уроці питань, посилаючись на близьке і відоме. Учитель або сам повідомляє краєзнавчий матеріал, або учні знаходять його у навчальному посібнику. Далі, на основі цієї інформації, розгортається робота над вивченням теми. [35,11]

Краєзнавчий вступ може бути зроблений і самими учнями під керівництвом учителя. Так, на початку уроку вчитель пропонує зробити заздалегідь підготовлені повідомлення краєзнавчого змісту з теми, що вивчається, і на цій основі починає виклад нового матеріалу. Інший варіант, коли у ході бесіди вчитель пропонує учням згадати і навести факти місцевої історії, які можуть бути вихідними для подальшої роботи на уроці. [26,4]

У методиці навчання історії напрацьовано певні підходи до включення краєзнавчого матеріалу у зміст основного курсу вітчизняної історії та методичні прийоми його використання. Це найпростіший і найекономніший спосіб, хоча й менш ефективний. Учитель сам повідомляє відібрані ним факти місцевої історії, використовуючи їх з метою конкретизації та ілюстрації краєзнавчим матеріалом основних питань уроку (конкретні факти безпосередньо розкривають загальні явища, події і процеси історії). У даному випадку учні отримують додаткові знання у готовому вигляді. У ході розповіді важливо звертатись до учнів з питаннями, що активізують їхню увагу, змушують мислити, дозволяють вчитись співставляти факти вітчизняної історії та історії рідного краю і робити висновки. Від мистецтва учителя залежить зробити свою розповідь живою і захоплюючою, примусити учнів роздумувати у ході розповіді. Включення місцевого матеріалу є одним із таких засобів пожвавлення розповіді учителя і підвищення активності учнів на уроці. [33, 8]

Одним з методичних варіантів включення краєзнавчого матеріалу у програмовий зміст курсу історії України є використання відомостей з історії рідного краю як основи вивчення теми уроку або деяких його питань, яке можливе у двох випадках:

- коли основні події локалізуються на території даного краю;

- коли типове явище або процес знаходять повний прояв в історії даної місцевості або приблизно однакове вираження на великій території, що охоплює значну частину країни. У цьому випадку вчителі історії часто використовують лекційний або дослідницький метод. [38, 10]

Таким чином, аналіз теорії і практики вивчення історії рідного краю дозволяє визначити основні методичні прийоми використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії України: краєзнавчий вступ; ілюстрація, конкретизація, доповнення місцевим матеріалом основного змісту навчальної дисципліни; вивчення теми уроку на фактах місцевої історії. Включення краєзнавчого матеріалу в програмовий зміст шкільного курсу «Історія України» сприяє формуванню в учнів цілісних, системних, структурованих знань про історичний процес, створює умови для глибокого розуміння закономірностей історичного розвитку.

Така організація навчальної діяльності на уроках історії дає можливість на конкретних прикладах, знайомих і близьких учням, висвітлити загальні історичні процеси та історичні події, що вивчаються в основному курсі історії України. Розглянувши таким чином певне явище суспільного життя або історичну подію на місцевому матеріалі, вчитель знову може повернутися до подій загальнодержавного значення, що вивчаються на даному уроці. [36, 4]

Щоб не порушувати систему курсу історії України в 11 класі викладом відомостей з історії краю, вчитель може спочатку познайомити учнів з матеріалом уроку, потім вводити інформацію з історії рідного краю. У даному випадку прийоми можуть бути такими:

- учитель у ході пояснення теми уроку або наприкінці уроку чи бесіди, у порядку закріплення або перевірки знань пропонує учням навести місцеві приклади;

- учитель пропонує учням на основі викладеного матеріалу або матеріалу, простудійованого учнями самостійно за підручником, звернутися до місцевих прикладів, підібрати їх, розібратися в них і зробити їх предметом бесіди на наступному уроці;

- учні виконують на уроці практичну роботу з навчальної теми на місцевому матеріалі. Учитель, наприклад, пропонує проаналізувати статтю, опубліковану в місцевій газеті. [22, 15]

Найбільш ефективною формою проведення краєзнавчих уроків є урок-екскурсія безпосередньо в шкільному, районному або обласному краєзнавчому музеї.. Підсумком роботи, своєрідним звітом можуть бути учнівські реферати, до написання яких ставляться певні вимоги: різноманітність тем, відображення в них всієї специфіки краєзнавчої роботи, самостійність у роботі над рефератом, збір і оброблення матеріалу, його систематизація, написання і захист реферату.

Важливим засобом ілюстрації розповіді вчителя визнана наочність: матеріали археологічних розкопок, нумізматичні колекції, карти і плани місцевості, фотографії, схеми. Ефективним також буде використання наочності загального типу. Настінні історичні карти України й атласи, зокрема, містять велику кількість даних, що характеризують події місцевої історії на фоні історії держави в цілому. В цьому випадку робота з картою сприяє конкретизації знань учнів і усвідомлення ними ролі рідного краю у житті держави.

Як засіб ілюстрації розповіді вчителя визначають і художню літературу. Фрагменти художніх творів з описами подій або явищ місцевої історії повинні бути завершеними і невеликими за об'ємом, відображати типові, суттєві сторони явищ, що вивчаються в основному курсі, і відповідати темі уроку. [16, 7]

Для історика вихідним джерелом інформації є документи і джерела, тому їх вважаємо основною складовою навчального процесу на уроках історії. Застосування історичних документів краєзнавчого характеру в сучасній шкільній практиці утруднюється відсутністю збірників документів з історії рідного краю, адаптованих до роботи в школі, та лімітом часу на уроці. Тому документи доцільно використовувати при вивченні найважливіших тем курсу історії України, засвоєння яких є обов'язковим, а також у тих випадках, коли аналіз краєзнавчого документа дозволяє полегшити учням розуміння того чи іншого явища суспільного життя, викладеного в підручнику. [19]

Педагогічний досвід багатьох поколінь учителів дозволяє визначити основні види роботи з краєзнавчими історичними документами на уроках історії України:

-  учитель зачитує документ; учні під керівництвом учителя аналізують документ і роблять висновки, відповідаючи на питання: Що я дізнався? Яке моє ставлення до цього? Як це вплинуло на розвиток подій? і т.і.;

-  документ роздається кожному учню класу; вчитель організовує самостійну роботу учнів з документом;

-  місцеві документи описового характеру, що не використовуються для фронтальної роботи у класі, можуть бути включені у повідомлення учнів на уроці;

-  опрацювання документів може бути завданням для домашньої самостійної роботи учнів. [21, 99]

Краєзнавче доповнення до опорного матеріалу, як методичний прийом, припускає розширення відомостей з історії краю, що виходить за межі тих завдань, які досягаються шляхом конкретизації. При цьому факти місцевої історії необхідно чітко співставляти з обсягом основного матеріалу з метою встановлення логічного зв'язку зі змістом уроку. В рамках даного прийому доцільно практикувати самостійну роботу учнів з текстами документів, підготовку повідомлень, рефератів, записи спогадів учасників подій, ветеранів і т.д., особливо це стосується учнів 11 класу. [35, 12]

Для поглиблення і деталізації краєзнавчої роботи можна запропонувати учням написання рефератів про історію вулиці села(міста), де вони проживають у відповідно обраний період. Схема підготовки матеріалів до написання реферату з історії вулиці буде мати такий вигляд: історія назви вулиці; події, що відбулися на цій вулиці; історія її забудови, перспективи розвитку; історія побудови та розвитку промислових підприємств, установ та закладів, що розташовані на цій вулиці; історія окремих будинків і споруд; бібліографії цікавих людей. які жили або проживають на вулиці; пам`ятники історії, культури на вулиці. Крім цього учням, які бажають вивчати історію конкретної вулиці, можна запропонувати підготувати реферат на одну з таких тем: “Рідна вулиця”, “Історія вулиці, на якій ти живеш”, “Роль вулиці у твоєму житті”. “Меморіальна дошка - візитна картка історії вулиці”.

Важливим об`єктом для вивчення може стати історія якогось підприємства, процесу колективізації або створення першого фермерського господарства. Зазначений вид краєзнавчої роботи крім суто історичного аспекту має виховне значення. Адже в процесі дослідження конкретного господарського об`єкту чи соціально-історичного явища учні отримують безцінний досвід сприйняття соціальної інформації з перших рук, у всіх її проявах. [37, 58]

Для вчителя, який організовує вивчення історії рідного села (міста) рекомендуємо таку послідовність цієї роботи:

1. Розповідь про першу історичну згадку про село (місто).

2. Розпочати збір матеріалів про історію села (міста).

В процесі виконання цієї роботи періодично з учнями проводяться бесіди на тему: ”Історія села (міста) - історія нашої Батьківщини”, “Роль і місце вивчення історії села(міста) в нашому житті”, “Історія села (міста) в народних піснях, переказах, легендах, віршах, оповіданнях”. [14, 52]

У сучасній методиці викладання краєзнавства в школі розроблено систему, що включає ряд етапів та різноманітні форми і методи її реалізації.

Перший етап (підготовчий) передбачає орієнтовні поради щодо вибору школярами теми дослідження історії рідного краю. Вона повинна:

- мати важливе освітньо-виховне значення;

- бути тісно пов`язана з навчальною програмою;

-сприяти глибокому розумінню загальних закономірностей історичного процесу й особливостей історичного розвитку краю;

- мати новизну і актуальність;

- відображати єдність цивілізаційного й культурного підходів при її дослідженні;

- враховувати диференційований підхід до учнів.

Другий етап (освітньо-пізнавальний) передбачає рекомендації щодо організації і проведення краєзнавчого дослідження у такій послідовності:

- вибір теми, визначення мети і завдань дослідження;

- розроблення загального плану роботи;

- підготовка програми збирання і систематизації краєзнавчих матеріалів;

- розподіл пунктів плану теми, видів роботи і встановлення строків виконання;

- визначення форм, методів і прийомів роботи;

- встановлення строків підбиття підсумків з кожного розділу теми;

- вивчення різноманітних джерел з теми дослідження;

- виявлення і вивчення документальних джерел, які зберігаються в місцевих архівах, музеях;

- пошук учасників історичних подій, очевидців, що мають відношення до проблеми дослідження;

- збирання предметів матеріальної і духовної культури, перевірка їх достовірності;

- науково-методичне оформлення зібраного матеріалу;

- використання зібраного і опрацьованого дослідницько-краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі школи. [17, 144]

Для поглибленого вивчення учнями усної народної творчості використовуються різні форми і методи діяльності: стаціонарну й експедиційну. Можливе також створення спеціалізованих гуртків для поглиблення краєзнавчих знань, а також дослідницьких досліджень. [11, 192]

Розроблені програма і методичні рекомендації проведення факультативних занять з краєзнавства включають в себе різноманітні форми і методи навчання, зорієнтовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об`єктів учнями. Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об`єктів; екскурсії до краєзнавчого музею; тематичні розповіді екскурсовода і керівника факультативу; навчально-практичні роботи, лабораторні (з документами, архівними матеріалами з історії краю); зустрічі з ветеранами війни, національно-визвольного руху українського народу; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю; робота з краєзнавчими текстами; дидактичні ігри з краєзнавства; ярмарки народних пісень, приказок, предметів побуту. [22,16]

Отже, в системі загальноосвітньої школи розроблені цілі методики роботи з краєзнавчим матеріалом у 11 класі. Включення краєзнавчого матеріалу в програмовий зміст шкільного курсу «Історія України» сприяє формуванню в учнів цілісних, системних, структурованих знань про історичний процес, створює умови для глибокого розуміння закономірностей історичного розвитку.

РОЗДІЛ III. ПРИКЛАД УРОКУ «НАШ КРАЙ ВІННИЧЧИНА В 1939-1945 РР.»

Тема : Вінниччина в 1939-1945 рр.

Мета : Схарактеризувати події, що відбувались у нашому краї в роки війни. Розкрити героїзм мешканців нашого краю. Виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку : Вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в роки Другої світової війни», атлас.

Хід уроку

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Коли почалась Друга світова війна?

2. Що стало приводом до її початку?

3. Чи можна було уникнути війни?

4. Які основні події Ви можете назвати?

5. Чи важливо вивчати наш край у період Другої світової війни?

III. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя

Початок окупації Вінницької області. На початок Великої Вітчизняної війни територія Вінницької області оперативно входила до складу Київського особливого військового округу, а з початком бойових дій вона ввійшла в зону дій Південно-Західного фронту.

Першими контратакували противника на вінницькій землі частини 8-го і 4-го механізованих корпусів у районі Козятина і Комсомольського. Контратаки здійснювали і частини 12 армії в складі 13 стрілецького корпусу, який 9 липня 1941 року отримав наказ зайняти оборону на рубежі Летичівського укріплення району по лінії Обухів - Озеро - Шершні - Лютичів.

Робота з документами

Командуючий військами Південного фронту генерал армії А.Д. Тюленєв повідомляв у Ставку Верховного Головнокомандувача 11 липня 1941 року "Командир 16 механізованого корпусу Соколов, прямуючи 8 липня 1941 року на автомашині в Козятин, дізнався про заняття Бердичева танками та мотопіхотою противника… очолив дії частин по ліквідації противника. Вивантаживши з ешелонів мотострілецький полк 44 танкової девізії, Соколов підпорядкував собі частини 213 стрілецької девізії, які були недалеко - два батальйони танків Т - 26, частини десятої девізії НКВС і бронепоїзд, - і з ранку 9 липня атакував противника. Бій продовжується".

Розповідь учителя

Тисячі вінничан брали участь у будівництві укріплень, несли службу в загонах протиповітряної оборони. Активними помічниками міської партійної організації були комсомольці. За рішенням бюро Вінницького обкому комсомолу, в ті дні у місті був створений комсомольський батальйон. Пізніше він об'єднався з молодіжними загонами Запоріжжя і Дніпропетровська і в боях з ворогом виріс у комсомольську штурмову бригаду.

Для охорони важливих промислових об'єктів, для боротьби з диверсантами та шпигунами в місті був сформований батальйон в складі 300-х бійців. На підприємствах створювались групи сприяння винищувальному батальйону. Ядром були комуністи і комсомольці, які не підлягали мобілізації. Жінки і молодь заміняли також на виробництві тих, хто зі зброєю в руках ставав на захист рідної землі.

Робота з документами

Ось, що пиши про ці події газета "Вінницька правда" від 2 липня 1941 року:

"Робітники, інженерно-технічні працівники і службовці Вінницького м'ясокомбінату у відповідь на віроломний напад кровожерних німецьких варварів на нашу країну проявляють зразки самовідданої праці на Батьківщину. Вони демонструють свою незгасиму любов до партії, до дітища радянського народу - Червоної Армії.

Кадровий робітник тов. Васкевич, крім своєї основної роботи, добровільно взяв на себе обов'язки охоронника комбінату. Береже він народне добро зірко, як зіницю ока.

Робітники м'ясокомбінату глибоко усвідомлюють, що вони на трудових постах є такими ж бійцями за перемогу над віроломним ворогом, як червоноармійці на фронті. Тому всі сили вони віддають на благо Батьківщини, день у день кують перемогу над німецьким фашизмом".

Розповідь учителя

Початок війни різко змінив характер роботи залізничного транспорту, особливо в прифронтовій смузі, до якої належала Вінниччина. У лічені дні і години потрібно було переправити вантажі до лінії фронту. Крім того, вінницьким залізничникам прийшлося докласти великих зусиль і проявити велику мужність, щоб своєчасно евакуювати людей, підприємства, їх устаткування в східні райони країни. Не дивлячись на часті бомбардування до 13 липня 1941 року евакуаційні перевезення на вінницькій залізниці в основному було завершено.

Командування Південно-Західного фронту постійно проявляло стурбованість станом військ, об'єктивно оцінювало бойову обстановку, матеріальне забезпечення і доповідало про це в Генеральний штаб.

Робота з документами

Так, 18 липня в Генеральний штаб пішло бойове донесення від М.П. Кирпоноса такого змісту: "Противнику вдалось розділити 12 армію і створити загрозу тилу 6 армії. Вона резервів немає, крім 189 стрілецької девізії, яка підходить з півдня. У 6 армії залишилося 6 стрілецьких дивізій, сильно виснажених, і частини механізованого корпусу, який налічує до 60 танків. Розрив із сусідом справа (Біла Церква) досягає 90 км і поступово заповнюється противником.12 армія має п'ять дивізій, теж виснажених безперервними боями.24 механізований корпус армії танків не має.

Такі обставини змушують просити Ставку дозволити мені здійснити відвід 6 і12 армій на лінію Біла Церква - Тетіїв - Китайгород.

Відхід здійснити послідовно по проміжних рубежах: 18 липня - на рубіж Кордишівка - Вінниця - Мурафа - Могилів-Подільський.19 липня - Погребище - Іллінці - Шпиків".

Розповідь учителя

З тексту цього документа зрозуміла складність усіх обставин і необхідність відводити війська, поповнити їх частинами, технікою і продовжувати оборонні бої, одночасно вимотуючи сили противника.

Гітлерівські генерали, навіть у той важкий для наших військ час, високо оцінювали мужність і стійкість наших бійців і командирів. Так, колишній командувач з танкової групи генерала Гот писав: "Найважче було групі "Південь". Війська противника були відкинуті від кордону, але вони швидко оговтались від раптового удару і контратаками своїх резервів не раз зупиняли наш наступ.

Бої за Вінницю. 18 липня начальник штабу 6 армії в бойовому донесені повідомляв: "Противник танками, мотопіхотою, мотоциклістами ввійшов у південну окраїну. Вінниця веде бій, становище фронту 6 армії без змін. Штаб 6 армії о 18.30 18.07.41 року переходить у Турбів".

Робота з документами

На цьому документі є резолюція командувача військ Південно-Західного фронту: "Н.Ш. Терміново зв'яжіться зі штабом південного фронту і просіть прискорити висунення 39 танкової дивізії для знищення противника в районі Вінниці". І ще один документ - оперативне зведення №045 штабу 12 армії 18 липня 1941 року на 17.00: "1. Армія здійснює перегрупування і відхід на новий робіж оборони… Перед фронтом армії противник розвиває активні дії з району Браїлова в напрямку Вінниці і, прорвавшись танками, мотопіхотою на південну і східну окраїни Вінниці, веде артилерійський і мінометний обстріл міста..28 стрілецький корпус село Стрижавка.44 гірськострілецька дивізія на 11.00 зайняла рубіж оборони Янів - Камяногірка -Бруслинів. Штаб дивізії - Супрунів…3.24 механізований корпус без 45 танкової дивізії зайняв новий рубіж оборони. Штаб - Якушинці.49 танкова дивізія обороняє Літин.4.13 стрілецький корпус здійснює вхід, … веде тривалі бої з противником … Штаб у передмісті Садки.58 гірськострілецька дивізія відходить від Жмеринки. Стан дивізії уточнюється…5. Вінницька група військ, ведучи бої з противником, продовжує посилювати оборону в районі Вінниці. Дані про її винищувальних загонів від частин не надходили".

19 липня 1941 року останні частини 99 і 60 дивізій залишили оборонні рубежі Вінниці і в місто ввійшли німецькі війська.

Розгляд фотографій у період війни та їх коментування(використання наочності).

Спогади учасника боїв за Вінницю.

Розповідь учителя

Згадує капітан у відставці, ветеран Великої Вітчизняної війни. М. Кузнєцов: " Наша 99-а стрілецька дивізія, під командуванням полковника Н.І. Дементьєва, з боями відступала від державного кордону. Частина дивізії, ведучи безперервні бої на вінницькому напрямку, тільки 17 липня 1941 р. підійшли до Літина. Ворог намагався відрізати шлях до Вінниці.

В той день, вранці відбувся бій з ворожими танками. Вони намагались знищити піхотний підрозділ. На щастя, поблизу була батарея 76-мм гармат ст. лейтенанта Ведибіди. Його бійці швидко розвернули гармати і вдарили по танкам. Четверо з них одразу загорілись, інші відійшли за ліс.

Біля села Гута-Літинська відзначилась батарея ст. лейтенанта Н. Туровця. Вона відкрила нищівний вогонь по німецькій мотопіхоті, що намагалась сточити наші частини. Ворожа атака була зірвана. Підрозділи дивізії досягли околиць Вінниці.

В другій половині дня, 18 липня дивізія форсувала Південний Буг в районі сіл Селище і Бохоники. Артилерія пройшла через міст на Кумбарах, який після проходу техніки було підірвано.

Німецька авіація намагалась зірвати відхід за Буг. Обслуга зенітної гармати сержанта І. Базило, прикриваючи своїх бійців підбила два "Юнкерси".

Розповідь учителя

Окупаційний режим у Вінниці. Після захоплення міста почалися страшні дні німецько-фашистської окупації. У Вінниці, як і в інших тимчасово окупованих містах і селах, встановлювався так званий "новий порядок" - жорстокий режим кривавого терору, грабежів, знущань. Навколо Вінниці було створено декілька концентраційних таборів, там сотні людей вмирали від холоду, голоду, від хвороб і катувань. В місті не було світла, палива, продуктів, не було роботи. Окупаційні власті заборонили торгівлю продуктами, намагаючись якомога більше вивезти їх до Німеччини. В місті було чимало випадків смерті, особливо людей похилого віку, від голоду.

Вже в серпні і на початку вересня 1941 р. у Вінниці була створена і розпочала активну діяльність підпільна організація, яку очолив Іван Васильович Бевз. Штаб-квартирою організації була бібліотека ім. Крупської по вулиці Депутатській (нині вул. І.В. Бевза). Всього на кінець 1941 року у Вінниці діяло 32 підпільних організацій і груп.

Визволення Вінниці. 25 грудня 1943 року зійшла на Вінниччину зоря визволення. Тоді в результаті розпочатої Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, військами першого українського фронту був визволений перший населений пункт Вінницької області Козятинського району - село Велике. 31 грудня 1943 року війська червоної армії оволоділи залізничними станціями Нової греблі, Ржевуська, Рось. 1 січня 1944 року відступаючи, гітлерівці зайняли оборону на околицях села нової Греблі, встановивши кулемети і артилерію на Отрубах і Соболів ці, а біля цвинтаря міномети. 4 березня 1944 року почалась Проскурівсько-Чернівецька окупація першого українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова. В 4 години ранку після артпідготовки, військами 237 с/д розпочався наступ на село Кіровку. Після 2 годин запеклого бою радянські війська відступили на свої украплені рубежі. Оборону в напрямку Калинівки прорвати не вдалось. 13 березня 1944 року бійці 221 с/д вступили в бій з гітлерівцями на підступах до Вороновиці. Противник сконцентрував тут значні сили артилерії і піхоти, сподіваючись стримати наступ радянських воїнів. На світанку 14 березня 1944 року з підтримкою 237-ю пирятинської с/д радянські війська ввійшли в Вороновицю, захопивши на залізниці цілий ешелон муки, та інші продтовари які фашисти не встигли відправити на Вінницю. На другий день зранку відразу взяли Тиврів, а до вечора звільнили Гнівань.

16 березня 115 с/д 237с/д, 23 окрема винищувано артилерійська протитанкова бригада і льотчики п'ятого штурмового авіаційного корпусу розпочали бої за Жмеринку. 17 березня звільнили Браїлів, а 18 березня 1944 року радянські війська оволоділи залізничним вузлом Жмеринки. Визволення Жмеринки і дальший наступ військ у напрямку Бару створювало сприятливі умови для успішного завершення операції по визволенню Вінниці.

IV.Закріплення нових знань

Бесіда за запитаннями

1. Коли почалася окупація Вінницької області?

2. Для чого створювались комсомольські батальйони?

3. Назвіть основні бої за Вінницю?

4. Хто такий І.В Бевз?

5. Коли визволили Вінницю?

V. Домашнє завдання

Підготувати реферат про історичну особистість Вінниччини у період Другої світової війни.



ВИСНОВОК

Теоретичні міркування та досвід краєзнавчої роботи свідчать про великі і різнобічні функціональні можливості краєзнавства. Включення краєзнавчої складової до систематичного курсу історії України значно збагачує уявлення учнів про епоху, створює умови для розуміння і безпосереднього відчуття особливостей життя і побуту населення минулих століть, сприяє осмисленню історичної інформації на основі більш насиченого і конкретного фактичного матеріалу. Краєзнавчий матеріал, як важлива складова системи знань з історії України, виступає засобом конкретизації загальноісторичних подій і засобом активізації пізнавальної діяльності учнів.

В школах краєзнавчий матеріал використовується на уроках історії шляхом поєднання викладу програмового матеріалу з краєзнавчим; проведення уроків з історії України в 5, 9, 10, 11 класах відповідно до діючих програм по темах «Наш край». Такі напрямки роботи дають змогу вчителю практично охопити всіх учнів, учневі - можливість відчути себе учасником історичних подій.

На уроках історії України учні отримують можливість уявити минуле рідного краю, робити повідомлення краєзнавчого характеру, працювати з різними джерелами. У цьому випадку вони одержують навички їх групування, типології та систематизації. На цій підставі учні вчаться робити висновки, синхронізуючи їх з вивченням історії України та ін. Перш ніж використовувати краєзнавчий матеріал у навчальному процесі, необхідно визначити його місце, зв'язок і співвідношення із загально - історичним матеріалом. Залежно від змісту краєзнавчого матеріалу, його значення для історії країни і краю, мети уроку, краєзнавчий матеріал може бути вивчений до проходження теми, на початку її вивчення, в середині та наприкінці.

Використовувати краєзнавчий матеріал у навчальному процесі можна по-різному: під час викладу вчителем теми уроку; у повідомленні або доповіді учня; на лекції чи бесіді; на екскурсії; на семінарському занятті; під час роботи з літературою, картою, документами, музейними експонатами тощо.

...