Використання засобів образотворчого мистецтва для розвитку уяви

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

уява образотворчий дитина

6 липня 2010 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти» (щодо організації навчально-виховного процесу), в якому передбачені зміни до Закону України «Про дошкільну освіту», а саме, запровадження обов'язкової дошкільної освіти дітей 5-річного віку.

Відомо, що п'ятий рік життя - особливий період дошкільного дитинства. В цей період відбувається бурхливий загальний психічний розвиток дитини, що стимулює кардинальні зміни у її розвитку мисленні, уяві, пам'яті, сприйманні. Діти вже мають певний життєвий досвід, уявлення про світ і самого себе, підсумовують здобутки попередніх вікових етапів. Але паспортний вік не завжди визначає фактичний рівень розвитку дитини. За своїми показниками фізичного, психічного, соціального розвитку діти цього віку часто дуже різняться.

Враховуючи такі особливості необхідно забезпечити кожній дитині перед вступом до школи такий рівень розвиненості, вихованості і навченості, який гарантуватиме їй достатню і необхідну життєву компетентність. Рівні стартові можливості необхідно надати всім п'ятирічкам, незалежно від того, відвідують вони дошкільний навчальний заклад чи охоплені іншими формами здобуття дошкільної освіти.

Як показали дослідження Л.С. Виготського, В.В. Є.І. Ігнатьєва, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, В.А. Крутецкого та інших, уява виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, а є умовою творчого перетворення наявних у дітей знань, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально-виховної діяльності в ДНЗ.

Творча уява дітей являє собою величезний потенціал для реалізації резервів комплексного підходу в навчанні і вихованні. Великі можливості для розвитку творчої уяви надає саме образотворча діяльність дітей.

Уява і фантазія - це найважливіша сторона життя дитини. Засвоїти яку-небудь інформацію без уяви неможливо. Вона є вищою і необхідною здатністю людини. Водночас саме ця здатність потребує особливої ??турботи в плані розвитку. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати, то в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функції. Разом із зменшенням здатності фантазувати у дітей збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва, до творчої діяльності. Для того щоб розвивати творчу уяву у дітей п'ятого року життя, необхідна особлива організація образотворчої діяльності.

Мета дослідження - визначити особливості розвитку творчої уяви дітей п'ятого року життя засобами образотворчої діяльності.

Об'єкт дослідження - розвиток творчих здібностей у дітей п'ятого року життя. Предмет дослідження - процес розвитку творчої уяви у дітей.

Гіпотеза - в силу того, що даний вік є сензитивним для розвитку уяви в образотворчому мистецтві, то будуть відмінності в творчій уяві дітей.

Для вирішення поставленої мети сформульовані наступні завдання :

1 . Проаналізувати психологічну, педагогічну, методичну та історичну літературу з даної теми.

2 . Вивчити уяву дітей п'ятого року життя, розглянути психологічний портрет дошкільників даного віку.

3 . Порівняти рівні розвитку творчої уяви у дітей.

Практична значущість курсового дослідження полягає в тому, що розроблені нами заняття з розвитку творчої уяви , можуть бути використані в навчальній діяльності педагогом.

Новизна дослідження в тому, що ми проаналізували сучасні програми і розробили систему спеціальних занять з розвитку творчої уяви дітей п'ятого року життя в образотворчій діяльності.

1. Розвиток уяви дітей п'ятого року життя

1.1 Поняття «уява», етапи формування уяви дітей

Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду [ 25, ст. 18]. А. Ейнштейн говорив: «Уява важливіша за знання, тому що знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес, і є джерелом еволюції…». Арістотель: «Витвори уяви - це небачені у світі сполучення бачених вражень»; «Уява є ніби відчуттям, але без матеріалу». І. М. Сеченов: «Ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в дійсності того, що уявляємо, то, отже, ми мислимо». Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалежністю мислення і повинна поєднуватися з розумінням важливості уявлюваного. «Поєднання уяви з наступною проекцією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідомлювану реальність являє собою основу творчого мислення ... багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, насправді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереження…» [18, ст. 36]

Звернемося до деяких з них і визначимо основні особливості уяви.С.Л. Рубінштейн пише: «Уява - це відхід від минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій основі нових образів, які є або продуктами творчої діяльності людини і прообразами для неї». [ 24, ст. 42]

На думку Л.С. Виготського «уява не повторює вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Таким чином, привнесення нового в наші враження і зміна цих вражень так, що в результаті виникає новий, раніше не існуючий образ, складає основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою». [3, ст. 126]. Філософський словник визначає уяву як «здатність створювати нові чуттєві чи розумові образи в людській свідомості на основі перетворення отриманих від дійсності вражень».

Відображаючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, або згадує те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких вона ще ніколи не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів і є необхідною стороною будь-якої діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед, потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці.

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. З розвитком і ускладненням трудової діяльності удосконалювалась і уява. Так, первісна людина була слабкою в боротьбі з природою: вона не могла пояснити того, що відбувалося навколо. В результаті народилося уявлення про існування сил природи, що стоять перед людиною. Так, поступово з'явилася релігія. Сучасна людина багато що може пояснити, але все ж таки уява продовжує відігравати в її житті величезну роль, оскільки немає меж пізнанню і роботі думки.

Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Чим більше знань, чим багатшим є досвід людини, тим різноманітнішими є її враження, тим більше можливостей для комбінування образів. Функції уяви полягають:

- у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;

- у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

- у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

- у створенні образів об'єктів з опорою на схеми та описи;

- у створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

Характерні риси уяви:

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Людина заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.

2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттями та емоціями. Відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також мислення не так уже й легко. Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Однак саме характер проблемної ситуації визначає або діяльність мислення або роботу уяви. Уява працює на тому етапі пізнання, коли невизначеність проблемної ситуації досить велика. Відсутність необхідної повноти знань дозволяє "перескочити" якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Тому шляхи розв'язання не завжди правильні. Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Уява відрізняється також і від відчуття, яке обов'язково спирається на безпосередній контакт з подразником, який надходить із зовнішнього світу.

3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність. Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява дає змогу глибше осмислити і пізнати дійсність, але інколи спотворює її. Так, під впливом почуття кохання до певної людини наша уява породжує бажаний образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Митці, люди з розвиненою уявою, зображуючи те чи інше явище, досить часто не бувають його очевидцями. Але хоч яким би не був новий образ, створюваний ними, він завжди спирається на об'єкти дійсності.

4. Уява - складова творчості. Уява постає як антипод само собою зрозумілого, тривіального. Уява - це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.

Так, вищий «розквіт» уяви проявляється в хвилини небезпеки: перед атакою, операцією тощо. Сприймання стимулює уяву.

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Так, під впливом розповіді викладача створюються нові образи, відбувається їх роз'єднання або поєднання. При читанні художнього твору в уяві без спеціального наміру виникають образи героїв твору, час та місцевість, в якій відбуваються події. Мимовільна уява зумовлюється потребами і почуттями. Голодна людина уявляє смачні страви, в спеку уява приносить людині прохолоду.

Довільна уява скеровується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можливої ситуації. Митець, який створює новий музичний твір, зображує образ літературного героя або картину, використовує довільну уяву. Вчитель на уроці, пропонуючи учням уявити якусь історичну подію, певну місцевість, подорожуючи по карті, також викликає в школярів довільну уяву.

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес збереження інформації в головному мозку має динамічний характер, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємопереміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси - інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована переважно назовні, визначається і контролюється волею і може бути відтворюючою (репродуктивною) або творчою.

Пасивна уява протікає без постановки мети, виявляється в хворобливих фантазіях, маренні, інколи - в ілюзії життя, де людина говорить, діє уявно. Пасивна уява може викликатися людиною довільно. Це-марення, тобто образи, які не спрямовані на втілення їх в життя. Якщо марення переважають в уяві людини, то це свідчить про її пасивність, бездіяльність, а можливо, і дефективність розвитку особистості.

Для виникнення пасивної уяви велике значення має емоційний стан людини. Пасивна мимовільна уява виникає в стані афекту, під час сну.

Залежно від характеру (або результатів) діяльності людини уява буває відтворююча (репродуктивна) і творча.

Відтворююча (репродуктивна) уява базується на створенні образів предметів, явищ, які наявні в дійсності, або відтворенні наочної картини чи картини подумки на основі опису (з визначеним ступенем точності). Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, - репродуктивна. Читаючи навчальну й художню літературу, людина відтворює за допомогою уяви те, що в ній відображено.

Творча уява базується на самостійному створенні образів об'єктів, які не існують в наш час, або відтворенні оригінальної модифікації вже наявного об'єкта, явища; це нестандартний образ раніше описаного, прочитаного, сприйнятого

Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні цінності.

Творча і репродуктивна уява взаємопов'язані й переходять одна в одну.

Уява проявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви: художня, технічна, наукова тощо. Усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно детальні та яскраві. Різні види художньої уяви мають свої специфічні особливості, які проявляються при створенні образів художньої уяви, коли переважає той чи інший аналізатор: слуховий - у композитора, зоровий - у художника тощо.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур із застосуванням їх у різних комбінаціях подумки.

Наукова уява втілюється в плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Наукова уява допомагає знайти нові, ще невідомі ланки в системі фактів. Уява відтворює образ предметів та явищ, що сприймалися раніше, чи створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм роботи уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають в нових неочікуваних зв'язках і сполученнях.

Особливим видом уяви є мрія. Мрія - це уява бажаного майбутнього. Фізіологічні основи процесів уяви. Форми уяви

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави говорити про те, що механізми процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного мозку, а й у підкоркових центрах. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять до підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану дій, що має важливе значення при створенні нових образів.

Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності. Її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і потребують залучення особистості до різнобічної діяльності. В процесі розвитку особистості розвивається і уява. Чим більше людина бачила, чула, переживала, тим більше вона знає й уміє і тим продуктивнішою буде активність її уяви - основа будь-якої діяльності.

1.2 Психологічний портрет дитини п'ятого року життя

Характерним для п'ятого року життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливими для розвитку є вправляння в словесному супроводі ігрових дій, сприйманні пояснень дорослого в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодження діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислительних операцій.

На п'ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, що при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудженість. Слід пам'ятати, що слабкість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Сам же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння, чуйності.

Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованості сприймання, пам'яті, уваги. Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так до п'яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам'ятовувати пісні, вірші, прозу.

Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні. Оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною (можуть «на око» встановлювати відношення між п'ятьма предметами за цими вимірами). Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху. Найкращими для сприймання, запам'ятовування продовжують бути діючі об'єкти; їх функціональні ознаки особливо приваблюють дітей.

Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п'ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності дитини.

Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам'ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення, з допомогою дорослих, діти оволодівають окремими прийомами довільного запам'ятовування (повторення, елементарна систематизація матеріалу). Збільшується не лише обсяг, а й зміст запам'ятовування. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно зростає і стійкість уваги. Проте цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при кисневому голоді різко знижують стійкість уваги. Слід пам'ятати, що можливості довільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежені, над її розвитком потрібно цілеспрямовано працювати.

Помітні зміни в сфері спілкування дітей п'ятого року життя з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими діти цього віку довірливі, спокійні і впевнені, зацікавлені в контактах з ними, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні (як і дітям трьох-чотирьох років) сором'язливість, неспокійний стан. Проте наявна зацікавленість у контактах з новим дорослим. Психологи відзначають, що саме на п'ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. Діти у взаємодії з близькими виявляють особливу чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, до всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва в специфічно дитячих видах діяльності. Саме за цих умов і діє найсильніший механізм вправляння - наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль ставлення у їхній взаємодії з дорослими. Такі довірливі, емоційно забарвлені стосунки близьких дорослих з дітьми і служать найдійовішим джерелом чуйності останніх, а пізніше і всієї гами емпатійних переживань.

Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні дальшого зростання потреби в співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба в доброзичливій увазі з боку товариства. Саме в цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків (товариша, а потім і своє). На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню.

Не слід забувати, що і в цій сфері наявне розмаїття індивідуальних варіантів. Це знаходить свій вияв у тому, що одні діти в групі виявляють інтерес до вихователя, інші - замкнутість і відчуженість, одні - комунікативно активні, інші - обмежуються однослівним шептанням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам'ятати щораз, коли в групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві, коли проводяться різні обстеження з участю або в присутності сторонніх осіб. Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором'язливими дітьми, має бути особливо обережним. Украй неприпустимі зауваження типу «Сміливіше, що ти так соромишся...», «Роман у нас такий сором'язливий...», навіть коли це вимовляється доброзичливо. Це не підтримує дитину, відволікаючи від внутрішніх переживань, а, навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи труднощі самій дитині.

Не менш важливо тонко, тактовно й обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем мають допомогти уникнути багатьох труднощів, допомогти будувати співробітництво в тій чи іншій діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям.

У дітей п'ятого року життя характерним є більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступом формування здатності самостійно визначати її мету. Здатність утримувати в пам'яті і реалізувати цю мету значно вища, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільно значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.

Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни в пізнавальних психічних процесах. Так з'являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись упродовж кількох днів з різними варіаціями сюжету. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному і тому ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою, то це свідчить, що діти не в змозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, включити пізнавальну активність дітей, збудити творчу ініціативу. В цьому віці діти охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить гру неповторною школою життя дитини.

Зароджується справжня спільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, які викликають почуття радості від гри разом. При цьому слід пам'ятати, що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного до себе ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти, які вже тепер надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитись, чи треба таку дитину залучати до колективної гри. Чи може достатньо того, що вона бере участь у рухливих іграх, дидактичних тощо.

Отже, гра має сприяти тому, щоб кожна дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов гра і буде провідною діяльністю в житті дітей.

Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків у групі однолітків. Співробітництво дитини з дорослими в специфічних видах діяльності продовжує відігравати вирішальну роль у психічному розвиткові.

У різних видах діяльності дитина починає виділяти мету і, підкоряючи їй свої, дії, управляти поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут уперше з'являється усвідомлення смислового зв'язку речей і дій, одна дія починає підпорядковуватися іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв'язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише в співробітництві з дорослим у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, уміння оцінювати дії і вчинки.

Для п'ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник (в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів-понять, що узагальнюють діяльність людей, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо).

Значимим для загального розвитку в цей період є те, що мовлення починає нести чи не найбільше навантаження щодо регуляції дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення.

Саме в цей період дошкільник чутливий до пояснювального мовлення (постійна потреба щось пояснити, попрохати, довести). Задоволення цієї потреби дорослим, достатня увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке непомітне для дитини самовправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм набагато цінніше за будь-яке спеціально побудоване заняття. Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку дорослих. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток вже лише на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови.

Шалва Олександрович Амонашвілі говорив: «Діти не народжуються з порожніми руками , вони несуть з собою заряд створення духовних і матеріальних цінностей , вони в змозі створити їх, тому і народжуються , щоб створювати і творити. Тільки треба допомогти їм розкритися ...». Забезпечити перехід від репродуктивного мислення до творчого, підвести дітей до вільної інтерпретації накопиченого досвіду і варіативного використанню його можливо лише при систематичному розвитку цього самого творчості та уяви зокрема.

Процес уяви особливо інтенсивно виражений в дитинстві, проте поступово він втрачає свою яскравість і силу. Це відбувається за рахунок того, що в період традиційного навчання ця функція втрачає свою значимість і не розвивається. Цілеспрямований і систематичний розвиток дитячої уяви не тільки значно підвищує інтелект, математичну готовність, концентрацію уваги або образотворчі здібності дитини - він вкрай важливий для успішного вирішення різного роду життєвих ситуацій. Процес уяви багато в чому визначає риси творчого процесу: вміння бачити і ставити проблеми, можливість розглядати предмети і явища в різних контекстах, зв'язках і відносинах, знаходити нетрадиційні способи вирішення будь-яких завдань.

2. Використання засобів образотворчого мистецтва для розвитку уяви

Ось уже майже сторіччя дитяча творчість викликає інтерес численних дослідників. Представники різних наук підходять до вивчення дитячого малюнка, зліпка, аплікації з різних сторін. Мистецтвознавці прагнуть зазирнути у витоки творчості. Психологи через дитяче малювання шукають можливість проникнути в своєрідний внутрішній світ дитини. Педагоги шукають оптимальні шляхи навчання, які б всебічно розвивали дітей.

Так що ж це таке «образотворча діяльність»? Насамперед - одне з перших і найбільш доступних засобів самовираження дитини. Діти малюють те, про що думають, що привертає їх увагу, вкладають в зображуване своє ставлення до нього, живуть в малюнку. Малювання - це не тільки забава, а й творча праця.

При цьому в роботу включаються зорові, рухові, м'язової-тактильні аналізатори. В образотворчій діяльності проявляється своєрідність багатьох сторін дитячої психіки. Малювання допомагає нам краще пізнати дитину, дає можливість отримати матеріал, що розкриває особливості мислення, уяви, емоційно-вольової сфери. Не кажучи вже про те, яку користь приносять заняття, розвиваючи пам'ять і увагу, мову і дрібну моторику, привчаючи дитину думати і аналізувати, порівнювати, складати і уявляти.

Наслідуючи дії дорослих, дитина вже в ранньому дитинстві починає маніпулювати олівцями і папером, створюючи каракулі. Поступово дитина йде від бездумного марання по паперу, починає розуміти функцію олівців, рухи стають точнішими і різноманітними. Це період «до образотворчої» діяльності. Малюнок з'являється, коли дитина пов'язує деякі зі своїх марань з предметами і спеціально створює уявні об'єкти. Словесне формулювання наміру є початком образотворчої діяльності. Спочатку прагнення зобразити за спогадом знайомого їй графічного образу. Найчастіше це колоподібні криві, в яких дитина «бачить» дядька, тітку, зайчика, квітку і т.д. Поступово таке зображення вже не задовольняє, і починається пошук нових графічних образів. З'являються «Головоногі». Значний стрибок у розвитку, як самої дитини, так і зображень, відбувається в дошкільному віці. Під впливом дорослих з'являються зображення будинків, дерев, квітів, машин. Дитина долає шаблони і починає малювати те, що їй цікаво. Все, що тільки здатна уявити, представити в своїй фантазії, дитина намагається намалювати. У багатьох спостерігається інтерес до фантастичного світу, вони малюють чарівників, принцес, фей, чаклунів т.п. Діти малюють і те, що відбувається в реальному житті дорослих. Малювання, як і гра, допомагає дитині освоїти її соціальне оточення, світ, в якому вона живе.

Всі необхідні якості уяви (широта, довільність, стійкість, яскравість, оригінальність) виникають не спонтанно, а за умови систематичного розвитку. Вплив вихователя та батьків повинен збагачувати і уточнювати сприйняття і уявлення дитини про навколишній світ, а не зводитися до «нав'язування» йому готових тем. Дитині потрібно допомагати знайомитися з дійсністю, щоб її зображати, розвивати здатність оперувати образами, щоб створювати на їх основі нові. Важливо формувати у дітей пізнавальні інтереси. Якщо ж цю роботу з ним не проводити, то і уява значно відставатиме в розвитку. У результаті до початку шкільного навчання дитина може виявитися не готовою до засвоєння навчального матеріалу, що вимагає досить сформованого рівня уяви. До цього віку вже мають з'явитися такі психічні утворення, як довільність, внутрішній план дій, рефлексія. Завдяки цим новоутворенням з'являється і якісно новий вид уяви - довільна уява. Зростає цілеспрямованість, стійкість задумів, образи уяви наочні, динамічні і емоційно забарвлені. Присутня творча переробка уявлень.

В образотворчому мистецтві діти створюють фантастичні образи спочатку з допомогою елементарних прийомів - змінюючи колір або зображаючи незвичайне взаєморозташуванням об'єктів. Такі образи бідні за змістом і, як правило, невиразні. Поступово малюнки набувають конкретної змістовності, наприклад дитина малює фантастичну чудо-машину, використовуючи агглютинацію, уособлення, парадоксальне комбінування (тобто приміщення об'єкта в невластиву йому ситуацію). А зміст епізодів діти запозичують з літературних творів з відомими змінами. У старших дошкільників образи в малюнках стають все більш оригінальними.

У найзагальнішому вигляді (спираючись на дослідження Б.М. Неменського, Г. Каринської тощо) роботу, стимулюючу творчість дітей, можна проводити за трьома етапами. [ 16, ст. 18 ]

I етап - навчальний. Мета: безпосереднє навчання основам зображення за допомогою нетрадиційного використання традиційних матеріалів; освоєння техніки як мови художньо-графічних образів при використанні різних матеріалів.

Тематика конкретних завдань для дітей п'ятого року життя вибирається з урахуванням особливостей пір року, враховується захоплення дітей цього віку фольклорними формами художньої творчості. Вибір занять співвідноситься з інтересом дітей в їх повсякденному житті. Роботи переважно носять характер імпровізацій на основі безпосередніх спостережень з натури або по пам'яті, за поданням, по уяві .

II етап - закріплюючий. Мета: використання прийомів роботи, матеріалів і обладнання у відповідності з рішенням творчого завдання (акварель і акварельний крейда, гуаш і воскова крейда, воскову крейду і акварель і т.д.).

На другому етапі завдання пов'язані з осягненням кольору, характером графічної лінії, освоєнням технічних прийомів роботи пензликом, паличкою, олівцем і т.д., безпосередньо пов'язані з композиційним рішенням:

1 . Рівномірне заповнення листа.

2 . Виділення першого плану .

3. Передача першого і другого планів (те, що ближче - більше і розташоване нижче на аркуші паперу, що далі - менше і розташовано вище на аркуші паперу) .

4 . Передача рухів.

5 . Композиція з кількох фігур.

6 . Виділення головного розміром і кольором.

7 . Елементи загороджування.

8 . Рівновага композиції.

9 . Вираз характеру лінією і кольором.

Графічна робота дрібними засобами, олівцем, паличкою, губкою, гуашшю, вугіллям і грифелем розвивають дрібну моторику. Мальовниче освоєння листа великого формату гуашевими фарбами і широким пензлем допомагають розкритися і вчать легко працювати у всіх напрямах, вільно координуючи руху всієї руки.

III етап - самостійна діяльність дітей в роботі з художніми матеріалами і реалізація творчих задумів.

Мета третього етапу - стимуляція творчої діяльності дітей за рахунок вільного вибору художніх матеріалів і устаткування.

Важливими передумовами розвитку дитячої обдарованості є вікові особливості, які можна вважати компонентами дитячих здібностей, і саме від піти років, коли найактивніше розвивається увага, є найсприятливішим для використання художніх образів в роботі вихователя.

Таким чином, провідними умовами стимуляції творчої уяви є:

1 . Надання свободи діяти (експериментувати) з різними матеріалами при одночасному збагаченні уявлень про їх властивості та способи дій.

2 . Пробудження емоцій (переживань) у процесі сприйняття дійсності.

3 . Організація спостережень за творчим процесом дорослих.

2.1 Зображувальна діяльність: малювання, ліплення

Зображувальна діяльність - це специфічне образне пізнання дійсності. Для того щоб намалювати, зліпити будь-який предмет, попередньо потрібно добре з ним ознайомитись. Формування уявлень про предмети потребує засвоєння знань про їхні властивості та якості, форму, колір, величину, положення в просторі. Діти п'ятого року життя вже самостійно знаходять ці якості, порівнюють предмети, знаходять схожість та відмінність, тобто виконують розумові дії. Таким чином, зображувальна діяльність сприяє сенсорному вихованню, розвитку наочно-образного мислення.

На заняттях із зображувальної діяльності розвивається мовлення дітей: засвоєння назв форм, кольорів та їх відтінків, просторових позначень сприяє збагаченню словника; висловлювання в процесі спостережень за предметами та явищами, при обстеженні предметів, а також при розгляданні ілюстрацій, репродукцій картин художників позитивно впливають на розширення словникового запасу та формування зв'язного мовлення. Використання образних порівнянь, віршів для естетичної характеристики предметів сприяє розвитку виразного мовлення.

При проведенні занять виникають сприятливі умови для формування таких якостей, як ініціативність, допитливість, розумова активність та самостійність, цікавість. Також у процесі зображувальної діяльності створюються сприятливі умови для розвитку естетичного сприймання та емоцій, які поступово переходять в естетичні почуття.

Для естетичного виховання дітей та для розвитку їх зображувальних здібностей велике значення має знайомство з творами образотворчого мистецтва. Яскравість, виразність образів у картинах, скульптурі, архітектурі, творах прикладного мистецтва допомагають дітям глибше та повніше сприймати явища життя та знаходити образні вираження своїх вражень у малюнках, ліпленні, аплікації. Поступово у дітей розвивається художній смак.

У процесі зображувальної діяльності поєднується розумова та фізична активність. Для створення малюнка, скульптури, аплікації необхідно докласти зусиль, виконати ті чи інші дії, оволодіти певними вміннями, це в свою чергу також активує розвиток творчої уяви.

Отже, твори образотворчого мистецтва формують інтелектуальну, емоційно-почуттєву та вольову сфери, моральне здоров'я.

Основним засобом вираження себе вже на ранніх стадіях життя є малювання. Заняття малюванням розвивають дитину в цілому, прилучають її до найголовнішого - процесу творчості. Тільки в малюванні діти із самого початку вільні від обмежень (знання нотної грамоти у музиці, уміння виразити свою думку в літературі), і тому малювання з усіх видів художньої творчості їм найближче. Гранично обмежені в художніх засобах, щоб розвити свою думку, діти, спираючись на свій творчий інстинкт, знаходять дивовижні рішення, самостійно відкривають образотворчі закони. Мобілізуючи розумову діяльність, малювання прискорює процеси розвитку просторового мислення, уяви, образного бачення, розвиває розумові здібності, спостережливість дітей, відчуття гармонії.

На заняттях із ліплення емоційні переживання викликає скульптура, хоча вона переважно позбавлена барвистості, зате більше діє формою, об'ємом, лінією, фактурою. Скульптура має велике значення для виховання та навчання дітей п'ятого року життя. Вона сприяє розвитку уяви, через уявлення кінцевого продукту, зорового сприйняття, пам'яті, образного мислення. Скульптура, як і інші види зображувальної діяльності, формує естетичний смак, розвиває почуття прекрасного.

У родині образотворчих мистецтв ліплення відіграє таку саму роль, як і арифметика в математичних науках. Це абетка уявлень про предмет. У малюванні предмет зображується відносно. Через перспективу часто зменшується, а іноді й зовсім втрачається справжність властивостей предмета, головний його зміст. Правильне співвідношення частин, відмінність головного від другорядного - тіла від приставних частин - усе це ясно передається при зображенні предмета за допомогою ліплення. Скульптура надає тривимірне зображення предмета. Частіше за все предметом скульптурного зображення виявляється людина, рідше - тварини, неживі предмети. Скульптуру можна спостерігати з різних сторін, тому дуже важливо поставити її так, щоб добре сприймався силует фігури, її жест, рух.

Важливий засіб у формуванні уяви дітей п'ятого року життя - це використання творів образотворчого мистецтва в оформленні побуту, в процесі навчання та самостійної діяльності. З цією метою підбираються твори усіх жанрів побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін.). І в цьому віці діти здатні оцінити і розібратися в такому різноманітті структури, фактур і форм, на відміну від молодших дошкільники.

Успішне протікання зображувальної діяльності та формування інтересу до неї передбачає створення матеріальних умов, а саме:

· забезпечити заняття різноманітними художніми матеріалами для зображувальної діяльності;

· підібрати наочний матеріал (твори образотворчого мистецтва, ілюстрації з книг та ін.);

· обладнати куточок (центр) для самостійної зображувальної діяльності.

Це підготує ґрунт для формування інтересу і сприятиме створенню в дітей позитивного ставлення до діяльності. У навчанні слід виділити ті сторони, які б змогли привернути увагу дітей, активізувати мислення. Важливе значення для розвитку уяви засобами образотворчого мистецтва має створення позитивного емоційного тла, пов'язаного з діяльністю та ігрові форми - як провідна діяльність дошкільників. Значною мірою цьому сприяє також різноманітність форм попередньої роботи:

· спостереження і вивчення предметів і явищ навколишньої дійсності;

· читання художньої літератури;

· розглядання творів образотворчого мистецтва;

· цілеспрямований перегляд лялькових спектаклів, прослуховування музичних творів;

· проведення аналізу дитячих робіт, виконаних на попередніх заняттях;

· створення перед заняттям і на занятті проблемних ситуацій;

· підготовка матеріалу до заняття, попереднє обговорення теми, розподіл обов'язків для виконання колективних робіт на ін.

Необхідною умовою при цьому є активність вихователя як на занятті, так і під час підготовки до нього, а також активність самих дітей. Вихователь має сам добре розуміти «художню мову» творів мистецтва і доступно, з урахуванням вікових та психологічних особливостей, донести її до дітей. Дорослий подає приклад використання виразного, образного мовлення, сенсорно-емоційних, моральних та художньо-естетичних оцінок і суджень.

2.2 Аплікація та конструювання

Термін «аплікація» з лат. означає накладання. Це один з видів який використовується для художнього оформлення різних предметів: одягу, посуду за допомогою прикріплення до основного фону вирізаних декоративних або тематичних форм. Аплікація, це найбільш простий і доступний спосіб створення художніх робіт при якому зберігається реалістична основа самого зображення. Це дає можливість використати аплікацію не тільки для оформлення, а й для створення картин, панно, орнаментів.

Основними ознаками аплікації є силуетність, тобто площинне узагальнення, трактова образу.

Процес виконання аплікації включає два етапи це вирізання окремих форм та прикріплення форм до фону. А простота і легкість виконання аплікації робить її доступною для дитячої творчості. Для молодших дошкільників використовуються аплікації з накладанням - коли готові фрагменти накладаються на такі ж фрагменти, зображені на основі.

Аплікація для дітей п'ятого року життя вже може бути різних типів: предметною, тобто складатися з окремих зображень; сюжетною, в якій відображається певний сюжет; силуетною - із зображень певних силуетів людей, тварин, птахів; декоративною - це створення композиції шляхом наклеювання різаних елементів з кольорового паперу. Декоративну аплікацію можна складати з геометричних та рослинних елементів та візерунків народного орнаменту.

Завдання які ставляться для дітей щодо аплікації в свою чергу вимагають і розвитку уяви, бо діти мають навчитися чи вміти:

1) Розрізняти геометричні форми знати їх назви.

2) Вчити композиції візерунків на папері різної форми, на об'ємних та площинних предметах.

3) Створити зображення предмету з окремих частин, розміщувати предмети в сюжетній аплікації.

4) Оволодіти технічними прийомами: вирізувати по прямій, в різних напрямках, із заокругленням. Вирізувати із паперу складеного вдвоє, декілька разів та вирізувати силуети.

Навики набуті на заняттях з аплікації використовуються в інших видах діяльності особливо в конструюванні.

Конструювання - це слово походить з латини і буквально означає «побудова».Під дитячим конструюванням розуміють діяльність, в якій діти створюють із різних матеріалів різноманітні ігрові комбінації.

Конструювання є досить складний вид діяльності для дітей. В ньому можна знайти зв'язок з художньою конструктивно-технічною діяльністю дорослих. Всі елементи, які є в конструктивно-технічній діяльності дорослого присутні і в дитячому конструюванні. Дитяче конструювання може бути зображувальним і технічним.

В залежності від того з якого матеріалу створюють свої конструкції діти розрізняють конструювання з паперу, картону, конструювання з природного матеріалу, художнє конструювання-дизайн.

Різні пластмасові конструкції, конструкції з паперу, коробок, котушок та інших матеріалів є найбільш складним видом конструювання в дитячому садку. Вперше з цим видом знайомляться з середньої групи, а конструювати із природних матеріалів - пісок, вода, сніг починають з другої молодшої групи.

Дизайн або художнє конструювання - практична діяльність спрямована на формування предметного світу, що найбільш точно відповідає матеріальним та духовним потребам суспільства в цілому і окремої людини.

Навчання технікам конструювання та моделювання з паперу передбачає поєднання ігри, праці і навчання в єдине ціле, що забезпечує єдине рішення пізнавальних, практичних та ігрових завдань. Заняття проводяться в ігровій формі, в їх основі лежить діяльність, тобто створення оригінальних творчих робіт. Конструювання та моделювання з паперу розвиває у дітей здатність працювати руками під контролем свідомості, у них вдосконалюється дрібна моторика рук, точні рухи пальців, відбувається розвиток окоміру (що важливо для майбутніх школярів, які готуються до оволодіння листом).

Під час роботи розвивається пам'ять, удосконалюються трудові вміння, формується культура праці, дітей навчають акуратності, вмінню дбайливо й економно використовувати матеріал, утримувати в порядку робоче місце.

Захоплюючі заняття дозволяють дитині відкрити в собі творчі здібності, розвинути уяву, художній смак.

Важливий той факт, що заняття з конструювання та моделювання дозволяють організувати дозвілля дітей дошкільного віку як вдома, так і в дошкільних освітніх установах. Перед тим як приступити до навчання дітей основним технікам і прийомам конструювання та моделювання, слід познайомити їх з правилами безпечної роботи з папером, клеєм, ножицями. У конструюванні і моделюванні з паперу можна виділити декілька технік:

Декупаж - декоративна техніка по тканині, посуді, меблях та ін, що полягає в скрупульозному вирізанні зображень з різних матеріалів (дерева, шкіри, тканин, паперу і т. п .), які потім наклеюються або прикріплюються на різні поверхні для декорування. Витинанка - вирізання з паперу симетричних візерунків і створення ажурних контурів. Здавна витинанку використовували для прикраси будинку. Квіллінг (папірокручення) - це техніка виготовлення квітів, тварин та інших виробів з паперових стрічок.

Оригамі - стародавнє мистецтво складання фігурок з паперу. Мистецтво оригамі своїм корінням сягає до Стародавнього Китаю, де і була відкрита папір, і налічує більше 2000 років.

Папір - доступний для дитини і універсальний матеріал - широко застосовується не тільки в малюванні, аплікації, а й у художньому конструюванні і навіть ліплення. Здатність паперу зберігати надавати їй форму, відомий запас міцності дозволяє робити не тільки забавні вироби, а й цілком потрібні для повсякденного вжитку предмети (закладки, упаковки для подарунків, підставки під олівці, кошики.

У процесі складання і склеювання паперових виробів діти знайомляться з різними геометричними фігурами: трикутником, квадратом, трапецією, вчаться орієнтуватися в просторі і на аркуші паперу, ділити ціле на частини, знаходити вертикаль, горизонталь, діагональ, дізнаються багато іншого, що відноситься до геометрії та математики.

Незважаючи на те, що поробки часто лише віддалено нагадують ті чи інші предмети і об'єкти, це не заважає дитині пізнавати їх, жваво доповнюючи в уяві відсутні частини. Така діяльність має велике значення в розвитку творчої уяви дитини, її фантазії, художнього смаку, акуратності, вміння дбайливо й економно використовувати матеріал, намічати послідовність операцій, активно прагнути до отримання позитивного результату, утримувати в порядку робоче місце .

Якщо підвести підсумок, то виходить, що робота з аплікацією та конструювання відіграє велику роль у розвитку психічних процесів дошкільника, а саме:

· розвивається зорова і тактильна пам'ять;

· увага, кмітливість;

· формується вміння говорити і сперечатися, планувати свої дії;

· розвивається уява та фантазія;

· спостережливість.

2.3 Вправи для розвитку уяви дітей п'ятого року життя на заняттях з образотворчого мистецтва

Дослідження проводилося на базі дошкільного навчального закладу «Барвінок» .Були вибрані дітки старшої групи (у кількості 23 чол.), що на момент дослідження досягли п'ятирічного віку.

Список дітей старшої групи дошкільного навчального закладу «Барвінок»

1. Зєвакова Д. 2. Полтавець Н. 3. Панченко Д. 4. Пірятинець Д. 5. Пірятинець А. 6. Шульга С. 7. Чут В. 8. Юденко Н. 9. Бугай Д. 10. Лавріненко П. 11. Хоменко С.	12. Євтушенко Д. 13. Слівінський А. 14. Чиж П. 15. Козій К 16. Забашта Д. 17. Маляренко П. 18. Литус С. 19. Лучків М. 20. Сокіл В. 21. Явтушенко Є. 22. Залінський Я. 23. Кир'ян Н.

З метою виявлення рівня розвитку уяви дітей, ми використовували наступний матеріал: картки з намальованими на них фігурами: контурами зображення частин предметів, наприклад стовбур з одного гілкою, коло-голову з двома вухами, і прості геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, овал), кольорові олівці. Дітям було запропоновано завдання: домалювати кожну з фігур так, щоб вийшла якась картинка, осмислене зображення якого предмета. Після роботи дітей ми оцінювали результати: яким був ступень оригінальності, незвичайності зображення. Зважали на те, чи малюнки не повторювались у інших дітей. Найнижчий рівень уяви визначали у тих дітей, які ще не приймають завдання на побудову образу уяви з використанням заданого елемента. Ці дітки не домальовують, а малюють поруч щось своє (вільне фантазування). Середній рівень ми надавали дитині а умов, що дитина домальовує фігуру на картці так, що виходить зображення окремого об'єкта (дерево), але зображення контурне, схематичне, позбавлене деталей. І високий рівень у тих діток, що зображували окремий об'єкт, але з різноманітними деталями, і намагались включати його в який-небудь уявний сюжет, або зображення містить кілька об'єктів по уявному сюжету. Зразки карток, з якими працювали діти подані у додатку А. Результати отримані нами були наступними (див. табл.. 2.1):

Табл. 2.1. Рівень розвитку уяви дітей досліджуваної групи

Низький рівень	Середній рівень	Високий рівень
2 (8,6%)	20 (87%)	1 (4,3%)

Виконані дітьми роботи в основному можна оцінити середнього рівня, тобто оригінальних робіт мало, це роботи однієї дитини (Забашта Д.) , що пояснюється тим, що з дитиною багато займаються батьки та бабуся (з бесіди з батьками та психологом). На більшості робіт (перша картка) просто домальовані гілки, подекуди з листячком, робота ж високого рівня вирізняється тим, що має зображене небо і сонце, травичку з квітами, все це різнокольорове. Низький рівень мають дві роботи - одна дитина лише перший рік відвідує ДНЗ (Панченко Д.). Ця робота на першій картці має домальовку збоку від дерева, і дитина не може пояснити - що намалювала. Друга робота взагалі не опрацьована, намальовані лише рисочки (Чут В.).

Щодо другої кратки, по більшість просто домалювали риси обличчя.

Третя картка опрацювалась дітьми теж по-різному. Високий рівень виконання роботи - опрацьовані всі геометричні фігурки, із трикутника вийшла дівчинка, з квадрату - телевізор, овал перетворився на собачку, а коло - на «обличчя потягу», чим дитина здивувала навіть нас, вихователів. Більшість же робіт включали опрацювання трьох фігур, найчастіше ускладнення викликав чомусь квадрат, який «не хотів» перетворюватись в малюнок. При чому діти використовували лише основні кольори запропонованих олівців. Ці дані кажуть нам про необхідність проведення розвиваючих заходів з розвитку уяви за допомогою ліплення та конструювання в більшій мірі, аніж малювання. Також нами запропоновані різноманітні нетрадиційні техніки малювання, що вже з перши занять викликали у дітей захоплення та жвавий інтерес (див. додаток Б). Малювання по зім'ятому та вологому паперу, граттаж та монотипія - дають широкі можливості для розвитку художньої та технічної уяви. Техніка набризкування - при використанні фарб різної густини та різних за жорсткістю щіток діти створюють найрізноманітніші, іноді фантастичні картини, а затим відшукують в них вже знайомі образи, придумують назви тощо. Після використання нетрадиційних технік малювання та занять з моментами конструювання ми повторили дослідження і отримали вже наступні результати (див. табл. 2.2):

...