Виховання патріотизму у дітей різних вікових груп

Размещено на http://allbest.ru

Виховання патріотизму у дітей різних вікових груп

1. Патріотизм в різних історичних епохах

Патріотимзм (грец. рбфсйюфзт --співвітчизник, patrнs -- батьківщина, Вітчизна) -- це любов та відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Слово прийшло з грецької рбфсЯт, що означає земля батька, предка.

У Тлумачному словнику української мови термін «патріотизм» трактується як любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви і подвиги. Акцент у цьому визначенні на таких категоріях емоційно-почуттєвої сфери особистості як любов, відданість і готовність свідчить про психологічні корені його розуміння. Це підтверджується і в інших словникових тлумаченнях, які розширені соціально-психологічними характеристиками, наприклад, відданість, здатність на подвиг заради своєї землі, готовність на жертви і подвиги в ім'я інтересів своєї землі тощо.

Патріотизм - взаємопов'язана сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам'ятників і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними, нерозривний зв'язок з інтернаціоналізмом, нетерпимість до будь-яких проявів націоналізму, любов до народної культури, знання національних традицій, національну гідність, гордість і честь, що знаходить своє втілення в громадянськості.

Патріотизм визначається більшістю людей як одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Він виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Виховання патріотизму - важлива складова виховної діяльності.

Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання і співставлення себе з іншими членами свого народу, постійна готовність підкоряти свої особисті інтереси інтересам загалу, в якому живеш, та захищати інтереси своєї громади, народу в цілому

Патріотизм може проявлятися в наступних формах:

Ё полісний патріотизм - існував в античних містах-державах (полісах);

Ё імперський патріотизм - підтримував почуття лояльності до імперії та її уряду;

Ё етнічний патріотизм (націоналізм) - в основі має почуття любові до свого народу;

Ё державний патріотизм - в основі лежать почуття любові до держави.

Ё квасний патріотизм (ура-патріотизм) - в основі лежать гіпертрофовані почуття любові до держави та свого народу.

Проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, в залежності від особистої громадянської позиції, ставлення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань і т.п.

З боку філософії та політології вчені визначають це явище як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнено називається любов'ю до своєї батьківщини. Це одне з найглибших почуттів, яке закріплювалося століттями та тисячоліттями розвитку відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом. Понятійне навантаження терміна «патріотизм» у філософії традиційно відображає систему поглядів народу на природу і суспільство; на масово-побутовому рівні - виражає успадковану і культивовану в народі любов до всього рідного (мови, культури, традицій тощо); на раціонально-суспільному рівні патріотизм являє буття народу в часі, самоусвідомлення і самоутвердження себе як етносу серед інших народів світу і співпрацю з ними; на особистісному рівні - сповідує почуття любові і відповідальності за долю свого народу, надає перевагу інтересам суспільства над власними.

Отже, філософське розуміння патріотизму ґрунтується на категоріях народного світогляду і національної свідомості.

Соціальні психологи визначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістю елементів вітчизни. У конкретно-історичному розгляді, з'явившись внаслідок розвитку людського суспільства, соціально-моральне, у своїй основі, патріотичне почуття набувається особистістю не лише через біологічну спадковість, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова.

Психологи визначають патріотизм як одну з базових складових національної самосвідомості народу, Психоаналітична теорія Фрейда тлумачить громадянсько-патріотичну форму поведінки особистості як прояв біологічного несвідомого, яка дещо скоригована соціальними чинниками, які, за А. Адлером, полягають у природженій здатності людини розкриватися у соціальних почуттях, соціальних інтересах - основах громадянсько-патріотичних дій.

У концепції самоактуалізації А. Маслоу визначає громадянськість як потребу реалізувати свій особистісний потенціал у соціальній, державній творчості. В ієрархії потреб психолог ставить її на вершину піраміди. При цьому він зазначає, що для досягнення цієї вершини потрібно задовольнити потреби нижчих рівнів: фізіологічні, безпеки тощо.

Проте соціальний досвід показує, що люди із споживацькою психологією, зазвичай, не самоактуалізуються, а задовольняють лише нижчі потреби. Справжні ж патріоти спрямовують свою діяльність на благо суспільства і держави. Таким чином, з точки зору психології громадянськість пронизана патріотичним стрижнем і полягає у готовності особистості свідомо приймати і відповідально, на добровільній основі, дотримуватися законів та виконувати вимоги своєї держави. Національна свідомість, як найважливіша складова духовного життя народу, є так чи інакше соціалізованою. Тобто її зміст формується і змінюється під впливом історичного розвитку суспільства.

Тому в соціології під патріотизмом також розуміють любов до батьківщини, відданість своїй вітчизні, своєму народу. Сутність такого патріотизму ґрунтується на соціально-політичному, суспільному і моральному принципах - ставленням людей до своєї країни, яке проявляється у певних діях і складному комплексі суспільних почуттів, що, як правило, називається любов'ю до батьківщини. У політології розглядається така ознака патріотизму як політична свідомість: опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування і розвиток задоволення інтересів і потреб політичних суб'єктів, сукупність поглядів, оцінок, настанов, які відображають політично-владні відносини. Однією з ознак патріотизму також є політична культура. Це, насамперед, - рівень задоволення людиною й суспільством політичних ідей, концепцій, програм, досягнень суспільно- політичних думок.

Поняття політичної культури невід'ємне від поняття державності. Тому в цьому контексті патріотизм доцільно співвідносити з поняттям громадянськості, оскільки воно означає усвідомлення кожним громадянином своїх прав та обов'язків щодо держави, суспільства, почуття відповідальності за їхнє становище. Поняття готовності щодо різних видів конструктивної діяльності пов'язане з педагогічним аспектом патріотизму - формування його рис у кожного члена суспільства. Адже патріотизм не є генетично успадкованою якістю людини, а формується внаслідок виховання. Смислове навантаження поняття «виховання» трансформується у відповідні змістові конструкції патріотичного виховання як виду педагогічної діяльності, яка у процесуальному аспекті визначається широким смисловим спектром: вплив суспільства на людину (соціалізація); цілеспрямований педагогічний вплив з боку системи навчально-виховних закладів; вплив педагога на особистість з метою формування у неї системи певних якостей, поглядів, переконань. Таким чином, патріотичне виховання - це соціальне явище, напрям педагогічної діяльності і фактор суспільного життя.

Саме поняття «патріотизм» мало різне наповнення і розумілося по різному. В античності термін patria застосовувався до рідного міста-держави, але не до ширших спільнот (таким як «Еллада»); таким чином, термін patriota означав прихильника свого міста-держави.

У Римській імперії патріотизм існував у вигляді місцевого «полісного» патріотизму і імперського патріотизму. Полісної патріотизм підтримувався різними місцевими релігійними культами. Римські імператори з метою згуртування населення імперії робили спроби формування загальноімперських культів, деякі з них були засновані на обожнення імператора.

Християнство своєю проповіддю підривало основи місцевих релігійних культів і тим самим послаблювало позиції полісного патріотизму. Але згодом в Римській імперії відбулося переосмислення політичної ролі християнства. Після прийняття християнства Римською імперією, вона почала використовувати християнство для зміцнення єдності імперії, протидію місцевому націоналізму і місцевому язичництву, формуючи уявлення про християнську імперію як про земну батьківщину всіх християн.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. "Повість временних літ" показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. Аналізуючи зміст твору, зазначимо, що він дає всі підстави вважати очевидним факт намагання культурних кіл сприяти утворенню на великій території Київської Русі єдиної нації. Формування нації сучасними соціологами вважається завершеним з появою національної самосвідомості як спільного для певного етносу світогляду, що віддзеркалює спільні економічні, політичні, духовні прагнення й відокремлює "своє" від "чужого" в історичній перспективі: у проекціях минулого та майбутнього.

Великий вплив на патріотичне виховання в Україні мало козацтво. Українці - єдина у світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту. У козацькі часи нашому народові були приманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. У козацькій державі не було такого ганебного явища як бездомні діти. Як зазначали козаки, виховувати в людині патріота своєї Батьківщини, любов до рідного краю, любов до своєї України варто починати з раннього дитинства.

Війна з фашистською Німеччиною, коли на захист Батьківщини піднялися старі й малі, показала всьому світу небачену стійкість і мужність нашого воїна. Велика Вітчизняна війна явила собою небачений зліт самосвідомості громадян, що працювали в тилу і забезпечили фронт всім необхідним. Патріотизм, дружба народів багатонаціональної країни стали важливим фактором у досягненні перемоги над фашизмом.

В житті сьогоденної України патріотизм вважається важливою складовою виховання в учбових закладах особливо звертається на це увага. Про це свідчить спеціальний наказ Міністерства у справах сім'ї, молоді і спорту; Міністерства оборони України; Міністерства культури і туризму та Міністерства освіти і науки в 2009 році, яким затверджено «Концепцію національно-патріотичного виховання молоді. У ній зазначено необхідність формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави , підвищення престижу й розвиток мотивації молоді до державної та військової служби.

2. Педагогічна думка про патріотизм і його роль

патріотизм самосвідомість шкільний

Виховання є механізмом взаємодії між поколіннями, що забезпечує входження підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх активними суб'єктами конкретного історичного процесу.

У різних історичних епохах, в залежності від соціально-економічних умов життя суспільства і панівної в ньому ідеології у виховання патріотизму вкладали різні аспекти.

Я.Л. Коменський зазначав, що одним з головних напрямків виховання повинно бути виховання у дитини прагнення надавати користь своїми послугами можливо більшій кількості людей. Він писав у "Великій дидактиці": "Тоді лише настав би щасливий стан у справах приватних і громадських, якщо б всі перейнялися бажанням діяти в інтересах

загального добробуту "(17).

Костянтин Ушинський у своїй праці «Про народність у громадському вихованні» ставив «... виховання віч-на-віч з дуже складним організмом природженого характеру, випещеного рідним повітрям сімейної сфери», тобто, генетикою. Чим сильніше у людини почуття патріотзму, тим легше вона зрозуміє його необхідність, зазначав професор.

Концепція виховання громадянськості і патріотизму в колективі і через колектив була розроблена і впроваджена в практику А. С. Макаренко. Він довів, що таке виховання тим плідніше, чим більше воно поєднується з розвитком творчої індивідуальності, стимулює одночасно як моральні якості особистості, так і «правові емоції». Виховання людини, громадянина, що володіє патріотичною позицією і громадянською відповідальністю, здатного реагувати на соціальні проблеми суспільства та оточуючих його людей, було в центрі уваги А. С. Макаренко.

Ім'я В. О. Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною. У педагогічній теорії В. О. Сухомлинського поняття «Батьківщина» є центральним. Він вважав, що сутністю людського життя, основою для активної життєвої позиції є любов до Батьківщини: «Серцевина людини - любов до Батьківщини - закладається в дитинстві. ... Дитині, підлітку не просто приємно, коли добро торжествує. Торжество добра, краси, істини - це для нього особисте щастя. Формування патріотичної серцевини людини як раз полягає в тому, щоб він збагнув це щастя. Особливу увагу в патріотичному вихованні Ст. А. Сухомлинський приділяє рідній мову, рідній природі і праці.

Григорій Савич Сковорода -- видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва визначальними в системі педагогічних поглядів вважав ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріотизму. Будучи прихильником принципу народності у вихованні, він обстоював думку, що воно має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу, висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. Доречним буде згадати і наших сучасників, зокрема, видатного академіка АПН України, професора Мирослава Стельмаховича, котрий упродовж своєї педагогічної діяльності керувався гуманістичною концепцією виховання, в основі котрої лежать духовно-моральні цінності народу. Головною вважав формування духовності дитини через засвоєння добрих українських народних звичаїв і традицій, що завдяки звичаям дитина навчається правил моральної поведінки значно раніше, ніж навчиться розуміти їх сутність. А через високоодухотворені традиції, котрі передаються з покоління в покоління, дитина вчиться любити рідну землю, отчий дім, любити та поважати батьків, родину, пам'ятати своє коріння, рідну мову, історію свого народу, і як обов'язок - передати ці надбання наступним поколінням.

Софія Федорівна Русова (Лідфорс) - активний громадський діяч періоду української революції, перша жінка педагог-теоретик в Україні, соціальний педагог, письменниця. Русова твердо стояла на тому, що школа і виховання в ній можуть успішно здійснюватися за умови, коли ця школа, це виховання, будуть національними, народними. Для покращення, на думку Софії Федорівни, мало школу націоналізувати, ввести рідну мову, необхідно змінити весь її устрій, запровадити принципово інші цілі і принципи виховання, наповнити роботу новим змістом. Школа повинна бути активною, будуватися на принципі самодіяльності дітей. Вона має стати школою соціального виховання.

3. Особливості виховання патріотизму у дітей різних вікових груп

Виховання є механізмом взаємодії між поколіннями, що забезпечує входження підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх активними суб'єктами конкретного історичного процесу. У різних історичних епохах, залежно від соціально-економічних умов життя суспільства і пануючої в нім ідеології у виховання вкладали різні аспекти.

Розглянемо особливості розвитку я дітей різного віку.

1. Молодший шкільний вік (6 - 10 років). У шестирічному віці дитина переживає значні зміни в житті. Перехід до шкільного віку пов'язаний з помітними змінами в її діяльності, спілкуванні, взаєминах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, з'являються нові обов'язки, новими стають і відносини дитини з навколишніми. В біологічному відношенні молодші школярі переживають період другого округлення: у них, у порівнянні з попереднім віком, уповільнюється зріст і значно збільшується вага. Здійснюється інтенсивний розвиток м'язової системи. З розвитком дрібних м'язів кисті з'являється здатність виконувати найрізноманітніші рухи, завдяки чому дитина оволодіває навичками письма. Зростає сила м'язів, усі тканини дитячого організму зростають. Удосконалюється нервова система, інтенсивно розвиваються функції великих півкуль головного мозку, зростає аналітична й синтетична функції кори. Вага мозку в молодшому шкільному віці майже досягає ваги мозку дорослої людини і збільшується в середньому до 1400 г. Розвивається психіка дитини. Зміцнюється співвідношення процесів збудження й гальмування: процес гальмування стає більш виразним, але все ще переважає процес збудження, і молодші школярі надто збудливі. Збільшується точність функціонування органів відчуття. У порівнянні з дошкільним віком відчуття кольору збільшується на 45%, м'язово-суглобні відчуття збільшуються на 50%, зорові на 50% (О.М. Леонтьев).

Пізнавальна діяльність молодших школярів здійснюється переважно в процесі навчання. Важливе значення має й розширення сфери спілкування. Швидкоплинний розвиток, багато нових якостей, які необхідно сформувати або розвинути у школярів, змушують педагогів здійснювати сувору й цілеспрямовану діяльність.

Сприймання молодших школярів характеризується нетривалістю й неорганізованістю і разом з тим гостротою й свіжістю, а також надзвичайною цікавістю. Незначна диференційованість і слабкість аналізу сприймання частково компенсуються яскраво вираженим ' емоційним сприйманням. Зважаючи на це, досвідчені вчителі поступово привчають школярів цілеспрямовано слухати й дивитись, розвивати спостережливість. Перший ступінь школи завершується тим, що сприймання, будучи особливою цілеспрямованою діяльністю, ускладнюється й поглиблюється, стає більш аналітичним, диференційованим, набуває організаційного характеру.

Увага молодших школярів мимовільна, недостатньо стійка, обмежена за обсягом. Тому весь процес навчання й виховання учня початкової школи підпорядкований вихованню культури уваги. Шкільне життя вимагає від дитини постійних вправ у вихованні довільної уваги, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з іншими функціями і, перш за все, з мотивацією навчання, почуттям відповідальності за успіхи в навчальній діяльності.

Мислення у молодших школярів розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного. "Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі", - писав К.Д. Ушинський, закликаючи педагогів, батьків враховувати ці особливості дитячого мислення.

Завдання школи першого ступеня - піднести мислення дитини на якісно новий етап, розвинути інтелект до рівня розуміння причин-но-наслідкових зв'язків. У шкільний вік, відзначав Л.С. Виготський, дитина вступає з відносно слабкою функцією інтелекту (у порівнянні з функціями сприймання і пам'яті, які розвинені значно краще). У школі інтелект розвивається так, як ні в який іншій період. І тут особливо велика роль школи, вчителя. Завдяки різноманітній організації навчально-виховного процесу, зміни змісту й методів навчання, методики організації пізнавальної діяльності можна отримати досить різноманітні характеристики мислення дітей молодшого шкільного віку.

Мислення дітей розвивається нерозривно з їхньою мовою. Словниковий запас нинішніх чотирикласників налічує приблизно 3500-4000 слів. Вплив шкільного навчання виявляється не лише в тому, що значно збагачується словниковий запас дитини, але й у набутті надзвичайно важливого уміння усно і письмово викладати свої думки.

Велике значення в пізнавальній діяльності школяра має пам'ять. Природні можливості молодшого школяра досить великі: його мозок має таку пластичність, яка дозволяє йому легко дослівно запам'ятовувати значний за обсягом матеріал. 3 15 речень дошкільник запам'ятовує 3-5, а молодший школяр -- 6-8. Його пам'ять має переважно наочно-образний характер. Безпомилково запам'ятовується матеріал цікавий, конкретний, яскравий. Однак, учні початкової школи не в змозі розпорядитися своєю пам'яттю і підпорядковувати її завданням навчання. Значних зусиль докладають учителі для того, щоб виробити в учнів початкових класів уміння самоконтролю при заучуванні, навичок самоперевірки, знання раціональної організації навчальної праці.

До основних завдань патріотичного виховання дітей молодшого шкільного віку належать:

* формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, школи, міста);

* формування духовно-моральних взаємин;

* формування любові до культурного спадку свого народу;

* виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

* почуття власної гідності як представників свого народу;

* толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, школи, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Методи виховання учнів забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі -- розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання молодших школярів не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей молодшого шкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Молодший шкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з'явитися це складне почуття).

Справді, якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Середній шкільний вік (від 10 - 11 до 15 років) - перехідний від дитинства до юності. Він співпадає з навчанням у школі другого степеня (V - IX класи) і характеризується загальним піднесенням життєдіяльності та глибокою перебудовою всього організму. Душевний світ підлітка Н.К. Крупська характеризувала психологією напівдитини-напівдорослого: у своєму розвитку він вже "відійшов" від дітей, але ще "не пристав" до дорослих. Період надзвичайно складний як для самого підлітка, так і для оточуючих його людей.

У цьому віці здійснюється бурхливе зростання й розвиток всього організму. Здійснюється інтенсивне зростання тіла в довжину (у хлопчиків за рік буває зростання на 6 - 10 см., а в дівчаток -- на 6 -8 см.). Особливо інтенсивно ростуть хлопці 15 років (до 20 - 25 см. за рік) і дівчатка 13 років. Продовжується процес окостеніння скелету, кістки набувають пружності й твердості. Помітно міцніють м'язи. Розвиток внутрішніх органів здійснюється нерівномірно. Збільшення кровоносних судин відстає від росту серця, що сприяє порушенню ритму його діяльності і прискоренню серцебиття. Легеневий апарат підлітка розвивається недостатньо швидко, хоча життєва сила (ємність) легенів зростає до 3400 кубічних сантиметрів. Дихання підлітка прискорене. Нерівномірність фізичного розвитку дітей середнього шкільного віку виявляє влив на їхню поведінку: вони часто надмірно жестикулюють, їхні рухи поривчасті, недостатньо скоординовані.

Характерна особливість підліткового віку -- статеве визрівання організму.

У дівчаток воно починається в одинадцять років, у хлопчиків -- дещо пізніше, з дванадцяти-тринадцяти років. Статеве визрівання викликає серйозні зміни в життєдіяльності організму, порушує внутрішню рівновагу, вносить нові переживання.

У підлітковому віці продовжує розвиватись нервова система. Мозок підлітка за вагою і об'ємом мало чим відрізняється від мозку дорослої людини. Зростає роль свідомості, поліпшується контроль кори головного мозку над інстинктами й емоціями. Однак, процеси збудження все ще переважають над процесами гальмування, тому для підлітків характерна підвищена збудливість.

Сприймання підлітка більш цілеспрямоване, планомірне й організоване, ніж у молодшого школяра. Інколи воно характеризується витонченістю і глибиною, а, інколи, -- поверховістю. Визначальне значення має ставлення підлітка до об'єкта сприймання. Невміння пов'язувати сприймання навколишнього життя з навчальним матеріалом - характерна особливість учнів середнього шкільного віку.

Характерна риса уваги учнів середнього шкільного віку -- її специфічна вибірковість: цікаві уроки чи цікаві справи надзвичайно захоплюють підлітків і вони можуть довго зосереджуватися на одному матеріалі чи явищі. Однак, легка збудливість, цікавість до надзвичайного, яскравого часто є причиною мимовільного перенесення уваги. Виправдовує себе така організація навчально-виховного процесу, коли у підлітка немає ні бажання, ні часу, ні можливості відволікатися на сторонні справи.

В підлітковому віці здійснюються суттєві зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Поліпшується здатність до абстрактного мислення, змінюється співвідношення між конкретно-образним і абстрактним на користь останнього.

Мислення підлітка набуває нової риси - критичності. Підліток бездумно не спирається на авторитет учителя чи підручника, він прагне мати власну думку, схильний до дискусії й заперечень. Середній шкільний вік є найсприятливішим для розвитку творчого мислення. Щоб не втратити можливості сензитивного періоду, потрібно постійно пропонувати учням вирішувати проблемні завдання, порівнювати, виділяти головне, знаходити спільні й відмінні риси, причинно-наслідкові залежності.

Розвиток мислення здійснюється у нерозривному зв'язку зі зміною мови підлітка. Воно має помітну тенденцію до правильних визначень понять, логічних обґрунтувань. Частіше зустрічаються речення з складною синтаксичною структурою, мова стає образною і виразною.

У підлітковому віці здійснюється інтенсивне моральне й соціальне формування особистості. Однак, світогляд, моральні ідеали, система оціночних суджень, моральні принципи; якими керується школяр у своїй поведінці, ще не набули стійкості, міцності, їх легко руйнують думки товаришів, суперечності життя.

Отже, вирішальна роль тут належить правильно організованому вихованню. В залежності від того, який моральний досвід здобуде підліток, буде формуватися його особистість.

Особливе значення в моральній і соціальній поведінці підлітків мають почуття. Вони стають усвідомленими і сильними (у молодших школярів імпульсивні).

Свої почуття підлітки виявляють надзвичайно бурхливо, інколи афективно. Особливо сильно проявляється гнів. Багато педагогів і психологів вважають підлітковий вік періодом тяжкої кризи.

Це пояснює упертість, егоїзм, замкненість, заглиблення в себе, спалахи гніву. Підлітковий вік називають також віком катастроф. Тому так важливо турботливо ставитися до духовного світу, виявленню почуттів підлітків.

Дослідження внутрішнього світу підлітків свідчать, що однією з найсерйозніших проблем середнього шкільного віку є неузгодженість переконань, моральних ідей і понять, з одного боку, з вчинками, поведінкою, - з іншого. Наміри, зазвичай, благородні, а вчинки - далеко не завжди прекрасні.

Моральні ідеали й переконання підлітків формуються під впливом різноманітних факторів і тому дуже різноманітні. Поряд з позитивно орієнтованими якостями зустрічаються немало хибних, незрілих і навіть аморальних уявлень.

Виховна робота з школярами середнього віку - найважливіше й найскладніше з нинішніх завдань. Педагогам необхідно глибоко осмислити особливості розвитку і поведінки сучасного підлітка, вміти поставити себе на Його місце в надзвичайно складних і суперечливих умовах реального життя. Це вірний шлях подолання прогресуючого поки що відчуження підлітків від учителів, школи, суспільства. Учень середнього шкільного віку цілком спроможний зрозуміти аргументацію, переконатися в її обґрунтованості, погодитися з розумними доведеннями.

Виховання патріотизму в середній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.

В.О. Сухомлинський також указував і на складність у вихованні у підлітків патріотизму, пояснюючи їх тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою, за допомогою якої можна було б виявити цю "тяжко зрозумілу цінність" - патріотизм.

Любов до Вітчизни стає силою духу тільки тоді, коли у людини відображені в свідомості образи, пов'язані з рідним краєм, мовою, коли з'являється відчуття гордості від того, що все це - твоя Батьківщина.

4. Вікові особливості підлітків та юнаків та їх застосування педагогом

Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що приводить до життєвих суперечок. Звідси - гостра необхідність у вихованні патріотизму підлітків в середній школі, яке на основі позакласної роботи, виховуватиме в молодому поколінні якості що у всі часи відрізняли український характер: доброта, відвертість, гідність, співчуття, благородство.

Багато методистів вважають, що головним методологічним принципом патріотичного виховання має бути пізнання і усвідомлення учнями своєї Малої Батьківщини. Патріотичне виховання учнів починається з пізнання Малої Батьківщини, з пізнання запахів пряних степових трав, таємничого дихання морських глибин, співу жайворонка в піднебессі. І як не пригадати тут слова Віталія Закруткіна (педагога-новатора професора з Челябінського педагогічного університету):

«Любов до Батьківщини. Нездійсненна любов до місця, де ти вперше побачив сонце і схилену над тобою голову матери, і почув слова отця, і повторив їх, пізнаючи красу рідної мови! Чию душу не турбувала ця світла, чиста, непідкупна любов?»

У педагогічній науці метою літературного краєзнавства є виявлення двох залежностей: як те або інше місто (село) сформували особа письменника (поета) і як цей письменник відобразив в своїй творчості ту або іншу місцевість.

Основними джерелами краєзнавчої інформації є:

* періодичний друк (газети, журнали, альманахи);

* художня література (але потрібно пам'ятати, що не кожен письменник-художник достовірно відображає дійсність);

* матеріали статистики;

* всякого роду плани і карти;

* фонди музеїв;

* архівні фонди;

* матеріальні сліди культури (твори скульптури, живопису, архітектури);

* усні свідоцтва старожилів. Основні принципи краєзнавчої роботи:

* системний підхід;

* гранична достовірність фактів;

* синхронність окремих напрямів пошуку (наприклад мистецтво або природу краю не можна розглядати в історичному контексті).

Форми краєзнавчої роботи -- урочна і позаурочна, як активна (сам пошук, туризм, ) і пасивна (відробіток польових матеріалів, екскурсійне обслуговування в шкільних музеях). Позаурочна краєзнавча робота - це пошукові експедиції, туризм, краєзнавчі теоретичні кухлі, тематичні вечори, конкурси, олімпіади. Кінцевим результатом серйозної краєзнавчої роботи є шкільний музей.

Старший шкільний вік (15 - 18 років). У цьому віці в основних рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується ріст і окостеніння скелета, збільшується м'язова сила, юнаки й дівчата витримують значні рухові навантаження. Стабілізується кров'яний тиск, ритмічніше працюють залози внутрішньої секреції. У старшому шкільному віці завершується перший період статевого визрівання. Активна діяльність щитовидної залози, що викликає у підлітка підвищену збудливість, значно послаблюється. Продовжується функціональний розвиток головного мозку і його найвищого відділу - кори великих півкуль. Здійснюється загальне визрівання організму.

Юнацький вік - це період формування світогляду, переконань, характеру і життєвого самовизначення. Юність - період самоутвердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, пора пошуків, надій, мрій.

У старшокласників, як правило, яскраво виражено вибіркове ставлення до навчальних предметів. Потреба в значимих для життєвого успіху знаннях - найхарактерніша риса нинішнього старшокласника. Це визначає розвиток, а функціювання психічних процесів характеризується цілеспрямованістю: увага - довільністю і тривалістю, пам'ять - логічним характером, мислення - більш високим рівнем узагальнення і абстрагування, поступово набуває теоретичної і критичної спрямованості.

Юність - це період розквіту всієї розумової діяльності. Старшокласники прагнуть проникнути в сутність явищ природи і суспільного життя, пояснити їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Майже завжди цьому сприяє прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку наявним подіям. Власна точка зору не завжди узгоджується з загальновизнаною, однак це висновок здобутий власною працею, напругою власної думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначального характеру і вкрай необхідна для само-утворення особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно відкидають наївні однобічні, ще не зовсім незрілі висновки, створюючи своєю безтактністю передумови для конфліктів і непорозумінь.

Якщо в підлітковому віці хлопчики понад усе цінують фізичну силу, то старшокласники поважають інтелектуальні якості. Понад усе цінується жвавість розуму, винахідливість, уміння гостро відчувати проблему, швидко орієнтуватися в матеріалі, необхідному для її вирішення. Авторитетом у класі користуються учні, які володіють проникливим розумом, здатні за видимими фактами знаходити сховані причини, передбачати, пропонувати сміливі пропозиції. В юнацькому віці розвивається уміння комплексного оцінювання людини. Кумирами стають гармонійно розвинені особистості, у яких якості розуму вдало поєднуються з фізичним розвитком, зовнішньою привабливістю, гарними манерами.

Порівняння інших з собою і себе з іншими стимулює процес самовиховання, який у багатьох старшокласників набуває зміцнення, сталості, цілеспрямованості.

Моральні й соціальні якості старшокласників формуються прискореними темпами. Цьому сприяє не лише сензитивний період моральної зрілості, але й нові обставини: зміна характеру діяльності, становища в колективі й суспільстві, інтенсивність спілкування. Більш чіткими стають моральні поняття, оцінки, зміцнюються етичні переконання. Почуття дорослості стає більш глибоким, гострішим, виразнішим. З'являється прагнення виразити свою індивідуальність; у деяких молодих людей це прагнення набуває гіпертрофованого характеру. Будь-яким способом їм хочеться привернути до себе увагу, утвердити свою самобутність. Звідси втрата почуття міри, демонстративне захоплення людини в даний момент речами, нерідко і не зовсім безневинними. Тут потрібна терпимість і допомога дорослих.

В юнацькому віці з'являється підвищений інтерес до етичних проблем. Перше кохання не лише приносить сильні переживання в життя молодих людей, але й змушує вирішувати багато непростих проблем. Деякі педагоги вважають, що саме характер вирішення етичних ситуацій слугує критерієм морального розвитку особистості. У цьому віці надзвичайно високий інтерес до "вічних" проблем: сутності життя, щастя, обов'язку, свободи особистості.

У старшокласників зміцнюються соціальні мотиви поведінки. Важливе значення має статус (становище) особистості в колективі, характер спілкування і відносин між членами колективу. Колектив коректує якості особистості, формує ті риси, які культивуються В даний момент у даному колективі. В однаковій мірі колектив сприяє появі як негативних, так і позитивних якостей. Нині зросла роль неформальних молодіжних організацій, програми яких приваблюють багатьох старшокласників.

У молоді підвищується критичне ставлення до дійсності, зросли критерії оцінок і вимог до вчителів та дорослих. Оцінка, поблажливість у цьому віці практично не приймаються.

Загалом під патріотизмом старшокласників ми розуміємо:

- здатність юнаків і дівчат до глибокого усвідомлення своєї ментальності, поваги до рідного народу, історичного минулого держави Україна та включення до активної навчальної і предметно-перетворювальної діяльності по зміцненню і розвитку свого рідного краю, насамперед, малої батьківщини, культури та власної життєдіяльності.

Для аналізу даного поняття потрібно насамперед спиратися на особистісно орієнтований, діяльнісний, системний і етнокультурний підходи. Важливість останнього є визначальною, оскільки надто короткою є його дія у часі, а пізнання минулого є підвалинами для сучасного усвідомлення юнаками і дівчатами патріотизму.

Когнітивний компонент передбачає формування знань про історію й сучасне свого рідного народу, держави Україна, про особливості малої батьківщини, її минуле. Загалом цьому у підлітковому віці на терені нашого краю (Житомирської області) сприяє вивчення таких навчальних предметів як “Рідний край”, “Географія Житомирської області”.

Проте такі знання не окреслюють всіх особливостей і багатства самого регіону, у тому числі й духовного.

Когнітивний компонент щільно пов'язаний з ідеалом людини. Саме ідеал, завдяки своєму світоглядно-інтегративному характеру, слугує як окремій людині (так і соціальним спільнотам) духовним вектором життя.

Ідеал наповнює змістом мотиваційно-смислову сферу діяльності, спонукає особистість до соціальної активності. Він є духовною опорою, регулятором цілеспрямованих дій.

Можна визначити наступні функції ідеалу: світоглядну, спонукальну, програмуючу, проективну, імперативну, нормативну, оцінювальну.

Ідеал особистості об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задумки і вчинки в цілісну лінію осмисленої поведінки, життєвого шляху людини.

При цьому ідеал віддзеркалює патріотичні настрої особистості, зокрема щодо старшокласників, то такі мають тенденцію до чіткого усвідомлення ідеалу, наслідування його. Тим самим розуміння ідеалу стає одним із визначальних чинників утвердження патріотизму старшокласників. Загалом, у найбільш концентрованому вигляді ідеал особистості відбивається у патріотизмі.

Відомо про існування у школі шкільного самоврядування, яке виховує у учнів лідерські якості, виховує в них та розвиває організаційні здібності, а також дає учням можливість мати вплив на молодших учнів. За допомогою шкільного самоврядування вчителі можуть впроваджуваджувати різні види виховання учнів. Шкільний «Парламент» допомагає адміністрації школи проводити різні святкові заходи та конференції. Можна створити структуру шкільного «парламенту» по новому. Треба змінити його так, щоб у дітей був більший інтерес до патріотизму, а саме врядування здійснювало вплив на школярів у вихованні патріота України.

Дану програму неможливо впровадити одразу, радикально змінивши структуру шкільного самоврядування в перший рік. Для повного впровадження даної програми потрібно 3 роки. Саме впровадження поділено на три етапи, кожен етап триває рік. Різка зміна структури шкільного самоврядування може призвести до різкого спаду інтересу учнів до нього. Шкільне самоврядування, згідно даної програми проводиться у вигляді гри «Джура», розробленої Українським козацтвом.

На першому етапі зміни структури шкільного самоврядування слід збільшити кількість свят та змагань, що пов'язані з козацтвом та народним фольклором. На другому етапі слід замінити декілька посад в шкільному «парламенті» на козацький лад. На третьому етапі впроваджується повністю козацька структура шкільного самоврядування. На відміну від сьогоднішньої структури самоврядування, нова структура охоплює повністю всю школу і кожен учень відчуває себе частиною шкільної «Ради Січі».

Програма розрахована не тільки на те, щоб змінити структуру шкільного самоврядування, вона також підвищує у школярів рівень патріотизму, змушує докладніше ознайомитись зі сторінками історії України, підвищення фізичної форми у юнаків і прищеплює дівчатам культ жіночності та чарівності, пояснюючи їм те, що вони майбутні матері і жінки. Сьогодні, згідно статистики кожна друга школярка вживає тютюнові та алкогольні вироби, що призводить до наркоманії і алкоголізму серед жінок, а як відомо жіночий алкоголізм - не виліковується. Ця ж проблема стосується і юнаків, тому в програмі передбачено збільшення кількості спортивних змагань та заходів для підвищення інтересу підлітків до занять спортом.

5. Структура нового шкільного самоврядування

Шкільний «Парламент» згідно нової структури має новий вигляд. Посади та організації перероблені на козацький лад:

- Школа - Січ, де кожен учень козак чи козачка;

- Шкільний Парламент - Козацька Рада, члени якої обираються на загальних зборах в актовій залі школи (Січі);

- Президент - Гетьман;

- Заступник Президента - Отаман;

- Секретар - Писар;

- Міністр з питань… - Полковник з питань…;

- Староста класу - Кошовий отаман або старшина куреню- класу

Прийом до складу Ради здійснюється на зборах в актовій залі за згодою усіх присутніх учнів та після проходження певного курсу присяги: знайомство з заповідями, правами та обов'язками, деякі знання з історії козаків, імена їх героїв тощо (це дає змогу підвищити рівень відповідальності у школярів).

Припинення членства в «Раді» відбувається добровільно або за ухвалою Ради куреня (класу) як покарання за несумісні з цим Положенням дії. Члени «Ради» поділяються на козачат (молодших школярів) віком 6-10 років, джур козацьких (школярів середніх класів) віком 10-15 років, молодих козаків (школярів старших класів) віком 15-18, що дає змогу учням будь-якого віку бути членом «Ради».

Наприклад, молодші школярі на зборах «Ради» можуть поскаржитись старшим школярам про те, що їх ображають школярі старших класів або з інших шкіл. Цим самим в цій ситуації починає проявлятися патріотичне виховання, адже патріот має захищати свій народ, жінок і дітей. За козацькою традицією кожен козак прагне мати побратима з однолітків. Посвячення в побратими відбувається за певним ритуалом і скріплюється козацькою незламною клятвою.

Член «Ради» має право:

- вирішального голосу при розгляді будь-яких питань «Ради»;

- обирати і бути обраним до козацької старшини всіх рівнів;

- брати участь в усіх заходах, що стосуються школи;

- виносити на розгляд козацької громади будь-які питання, що стосуються школи”;

- критикувати будь-яку особу й будь-який орган козацького товариства;

- апелювати ( звертатися з заявами, оскарженнями) до будь-якого вищого органу «Січі»;

- одержувати будь-яку інформацію про діяльність свого осередку та його окремих осіб, вимагати звіту й дострокового переобрання в разі потреби;

Член «Ради» зобов'язаний:

- бути патріотом своєї Батьківщини, готувати себе до захисту вільної, соборної і демократичної України;

- визнавати це Положення і дотримуватися його вимог;

- брати активну участь у роботі свого козацького осередку;

- зразково навчатися, пройти певний курс підготовки з питань козацької науки;

- невтомно працювати над вдосконаленням себе як людини і козака;

- постійно бути організованим і ініціативним, швидко і точно виконувати накази козацької старшини, мати охайний зовнішній вигляд, суворо дотримуватися дисципліни і правопорядку;

- свято дотримуватися кодексу лицарської честі;

- бути принциповим і вимогливим з питань збереження навколишнього природного середовища, брати активну участь в заходах щодо його збереження.

Козаки полковники з різних питаннь, що вибрані на козацькій учнівській Раді організують роботу, кожний по своєму напрямку і за її виконання несуть особисту відповідальність перед радою, що їх вибрала. У кожному курені визначається єдиний день підготовки учнів - "День козака" (різні види позакласних заходів), що є днем оборонно-масової і спортивної роботи в навчальному закладі.

У цей день кожного тижня за календарним планом штабу куреня в загонах проводяться заняття по розділам козацького вишколу, конкурси, огляди, естафети, змагання, вікторини, олімпіади, фестивалі, операції за змістом Програми національно-духовного відродження та Програми допризовної підготовки молоді. У інші дні тижня в навчально-виховних закладах в позаурочний час і за місцем проживання за окремим розкладом проводяться навчання та тренування в гуртках і секціях традиційних козацьких і сучасних олімпійських видів фізичної культури, спорту, національних військових умінь, а також культури, гуманітарних, математичних та природничих наук. "День козака" визначається штабом куреня з урахуванням загального плану навчально-виховної роботи навчального закладу і затверджується наказом директора. "День козака"може проводитися по змінам і курсам в залежності від кількості учнів і можливостей навчального закладу.

Всі заходи "Дня козака" проводяться в позаурочний час. У вихідні дні і в дні канікул загони можуть проводити лижні, велосипедні, шлюпочні і піші походи, марші-кидки, тактичні ігри на місцевості, трудові десанти по обладнанню і ремонту військово-спортивних споруд, по допомозі немічним людям, по виконанню природозахисних заходів, тощо.

Завдання вчителів, що мають бути впровадженні через дану програму

Підняти на належний рівень культ Батька і Матері, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу, наголосити, що в Україні діти завжди шанували батьків. Шляхом бесіди, зустрічей з батьками виховувати в дітей поняття, що Батько - захисник сім'ї, роду, творець історії, державності. Використовуючи козацький фольклор, де батько для дитини високий і незаперечний взірець стійкості, мужності і відваги, виховувати в дітей на конкретних прикладах поняття рівноправності в сім'ї чоловіка і жінки, прищеплювати любов і повагу до матері, як берегині роду свого.

Можливе проведення родинних свят. Розвивати духовність на основі національних свят і участі в них дітей.

Шляхом бесід, розповідей, екскурсій до музеїв, походів виховувати кращі риси: вірність і відданість Вітчизні, Матері, Народу; незламної дружби, нехтування небезпекою; відстоювання своєї волі, свободи народу.

На основі конкретних прикладів з життя козаків спонукати дітей до прагнення розвивати в собі багатирську силу і дух, міцний фізичний гарт. Проводити загартовування організму (загартовувати організм): обмивання холодною водою, влітку спання просто неба; вивчення елементів народної медицини та можливість застосовування її на практиці (лікуванням народним методом кашлю, нежитю, кровотечі, неглибокої рани, укусу змії тощо).

Вивчення і практичне відновлення народних ігор та забав, де мірялися силою. Організовувати міні походи по своїй місцевості з метою ознайомлення з цікавими, пов'язаними з історією України і козацтва місцями.

Дівчат слід виховувати, як майбутніх жінок та матерів. Знайомство і розучування колискових пісень. Підготувати і провести ранок (вечір) зустрічі з місцевими цікавими жінками району, міста, села; збирання з їх розповідей цікавих матеріалів-оповідей, казок, легенд. Вивчення українських народних пісень, що співають у рідному селі, районі, складання невеличких збірок “Пісні мого краю”. Знайомство дівчаток з найпоширенішими в Україні з давніх-давен рослинами - символами України: калиною, вербою, тополею, мальвами, соняхами.

Відтворення в природі українського озеленення: вдома, біля школи, в парку, на вулиці, по можливості насадження алей над водою з оберег нашої духовної спадщини. Перейняти ту майстерність, якою володіють мама, бабуся і навчити подруг вишивати, гаптувати, плести. Шляхом гурткової роботи навчати дівчаток декоративно-ужитковій майстерності, українській кулінарії, музичному та танцювальному мистецтву. Бажано створити клуби дівчаток “Господарочка”, де за спеціальними програмами передбачати можливість навчання дівчаток жіночої майстерності. Залучати до роботи з дівчатками народних умільців, майстрів своєї справи лозоплетіння, розпису, писанки тощо.

Знайомити дівчаток з секретами народної медицини, створити ділянки лікарських рослин біля школи, збирати і здавати лікарські рослини, збирати легенди, казки про лікарські рослини та їх цілющі якості, що ростуть в місцевості, де проживають діти. Збирати рецепти народної медицини, по можливості створити рукописну книгу рецептів : “Бабуся радить”.

...