Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання дослідження:

Схарактеризувати передумови естетичної підготовки студентів Харківського університету.

Визначити основні етапи становлення та розвитку естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті.

Розкрити внесок педагогів Харківського університету в розробку змісту естетичної підготовки студентів.

Проаналізувати зміст естетичної підготовки майбутніх учителів у нормативно-методичних документах та науково-педагогічній діяльності професорів і викладачів Харківського університету досліджуваного періоду.

Узагальнити досвід естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті, накреслити перспективи та сформулювати прогностичні тенденції його творчого використання в процесі підготовки вчителів для сучасної української національної школи.

Об'єкт дослідження - естетична підготовка вітчизняних учительських кадрів другої половини XIX - початку XX століття.

Предмет дослідження - теорія і практика естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті досліджуваного періоду.

Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії наукового пізнання; філософські ідеї про діалектичне розуміння сутності історико-педагогічного процесу, про взаємозв'язок усіх явищ суспільства; методологічні положення “Концепції національного виховання”.

Науковий пошук здійснювався на принципах об'єктивності, історизму, єдності теорії і практики, детермінізму, науковості та системності.

Теоретичну основу дослідження становлять: концепції розвитку національної системи освіти і педагогічної думки (С.Золотухіна, О.Микитюк, Н.Побірченко, О.Сухомлинська, Г.Троцко, Л.Штефан,); концептуальні положення та рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в різних закладах освіти (В.Євдокимов, В.Лозова, Л.Нечепоренко, Г.Падалка, Г.Пономарьова, І.Прокопенко); педагогічні ідеї, концепції відомих учених і педагогів досліджуваного історичного періоду з питань естетичної підготовки молоді (Д.Багалій, О.Білецький, В.Бузескул, О.Потебня, Є. Рєдін, М.Сумцов, Ф.Шміт); теоретичні положення щодо естетичної освіти й виховання особистості (І.Зязюн, М.Каган, О.Лармін, С.Мельничук, Г.Петрова, В.Попова, А.Соколова, Т.Танько, Г.Шевченко, К.Юр'єва).

Відповідно до визначених завдань використано такі методи дослідження: теоретичний і порівняльний аналіз філософської, історико-педагогічної літератури та педагогічної спадщини професорів і викладачів Харківського університету, що дозволив визначити теоретико-методологічні засади естетичної підготовки майбутніх учителів у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття; хронологічний метод, який надав можливість простежити організацію естетичної підготовки вчительських кадрів у динаміці; порівняльно-історичний та ретроспективний методи використовувались з метою узагальнення досвіду естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті в зазначений період та виявлення перспектив використання кращих надбань харківських освітян щодо естетичної підготовки студентів-майбутніх педагогів у сучасних умовах. естетичний студент учитель харківський

Джерельну базу дослідження склали матеріали з 24 фондів архівів України: Центрального державного історичного архіву України м. Києва (14 фондів), державного архіву Харківської області (9 фондів), державного архіву м.Києва (1 фонд); маловідомі матеріали інституту рукописів Національної бібліотеки ім. В.Вернадського та відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

У процесі дослідження також вивчались та аналізувались матеріали фондів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

У ході наукового пошуку використано нормативно-правові документи Міністерства народної освіти (статути, накази, розпорядження тощо), навчальні плани, програми, правила, звіти про діяльність Харківського університету періоду, що вивчається.

Цінну джерельну базу склали періодичні видання Харківського університету та його наукових товариств досліджуваного періоду, зокрема “Записки Харьковского императорского университета”, “Сборники Харьковского историко-филологического общества”, “Труды Педагогического отдела Харьковского историко-филологического общества”, а також педагогічні журнали та місцева періодика ХІХ-початку ХХ століття (“Журнал Министерства народного просвещения”, “Русское слово”, “Украинский журнал”, “Український студент”, “Утро”, “Южный край”, Харьковские губернские ведомости”, “Харьковский листок”).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття, що характеризувався активізацією громадсько-педагогічного руху в країні; підвищенням уваги науковців до проблеми естетичного виховання особистості взагалі та естетичної підготовки майбутніх учителів, зокрема; суперечностями між реакційною спрямованістю освітньої політики уряду і новаторською естетико-педагогічною діяльністю викладачів університетів.

Нижня межа (50-ті роки ХІХ століття) визначається завершенням етапу становлення організаційно-педагогічних засад естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті. Верхня хронологічна межа (1917 рік) обґрунтовується зміною суспільного ладу і, як наслідок, перебудовою системи освіти.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають у тому, що вперше: здійснено цілісний аналіз проблеми естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів у Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття; визначено й науково обгрунтовано етапи становлення та розвитку зазначеної підготовки; схарактеризовано і систематизовано науково-педагогічні погляди вчених Харківського університету на проблему естетичної освіти й виховання молоді (місце і роль естетичної освіти у підготовці педагогічних кадрів; розробка проблем естетичного розвитку особистості, визначення естетико-розвивальних можливостей змісту навчальних дисциплін та організаційно-виховних заходів; формування практичних умінь і навичок естетико-виховної роботи в школі); проаналізовано методологічне підгрунтя (навчальні плани, програми, вимоги до проведення заліків та іспитів, підручники, посібники, зміст роботи навчально-допоміжних закладів університету) й узагальнено практичний досвід (побудова навчально-виховного процесу, організація дозвілля, використання естетико-виховних можливостей соціо-культурного середовища) естетичної підготовки майбутніх учителів у зазначеному навчальному закладі в досліджуваний період; накреслено перспективи творчого використання естетико-педагогічних ідей, концепцій і досвіду харківських педагогів і вчених другої половини ХІХ - початку ХХ століття в сучасних умовах.

Уточнено і конкретизовано напрями, форми і методи естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті другої половини ХІХ - початку ХХ століття в різних видах аудиторної й позааудиторної діяльності (лекційні та практичні заняття, спецкурси, самостійна, науково-творча і науково-пошукова робота, творчі гуртки й товариства).

Подальшого розвитку набули положення щодо соціально-політичної, економічної та організаційно-педагогічної зумовленості становлення та вдосконалення теорії і практики естетичної підготовки студентів університетів зазначеного періоду, а також ідеї провідних учених Харківського університету з питань удосконалення змісту естетичної підготовки майбутніх учителів (вимоги до естетичної підготовки педагога як складової його педагогічної майстерності, питання інтеграції естетичних знань і використання мистецтва в навчальному процесі, досвід культурно-просвітньої роботи).

У науковий обіг уведено значну кількість маловідомих та невідомих раніше архівних документів і рукописних матеріалів (понад 180 справ), окремих фактів і теоретичних положень, які дозволяють повніше розкрити сутність та зміст естетичної підготовки студентської молоді у вітчизняних вищих навчальних закладах у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці спецкурсу з історії педагогіки “Естетична підготовка майбутніх учителів у Харківському університеті (1805-1917 рр.)” для вищих педагогічних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, який було апробовано в навчальному процесі Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (довідка №0207 від 12.05.06), Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка №03-068 від 18.05.06), Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 06-01 від 25.04.06).

Теоретичні положення й науково узагальнений практичний досвід доцільно використовувати в курсах історико-педагогічного циклу, історії мистецтв, історії літератури, всесвітньої художньої культури, краєзнавства тощо; cпецкурсах з питань естетичного виховання молоді; під час написання курсових, дипломних та магістерських робіт; у розробці програм організації самостійної роботи студентів навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та підготовці матеріалів для науково-методичного забезпечення кураторів; а також у діяльності наукових гуртків, факультативів, творчих груп студентів.

Вірогідність та наукова обґрунтованість результатів дослідження забезпечуються системним аналізом широкого кола архівних джерел, дослідницьких матеріалів, застосуванням комплексу методів, адекватних меті, предмету, завданням дослідження, позитивним упровадженням результатів дослідження в практику навчально-виховного процесу сучасних вищих закладів освіти.

Апробація результатів дослідження. Основні результати й висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (2003-2006 рр.); школи молодих учених (2005 р.); на Міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях: “Університетська овіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку” (Харків, 2000), “Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005), “Харківська вища школа: методичні пошуки на рубежі століть” (Харків, 2001), “Г.С.Сковорода і духовне оновлення українського суспільства” (Харків, 2005), “Методологія сучасних наукових досліджень” (Харків, 2006).

Публікації. Зміст і результати дисертації відображено в 13 одноосібних публікаціях автора, серед яких: 6 статей у провідних наукових фахових виданнях; 2 статті - в інших виданнях; 5 - статті й тези в збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (797 найменувань, з яких понад 180 - архівні матеріали), 4 додатків (на 17 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 287 сторінок, з них основного тексту - 201 сторінка.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність проблеми дослідження для сучасної історико-педагогічної науки в Україні, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, висвітлено методологічну основу, методи і джерела дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних висновків, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми” проведено аналіз науково-педагогічних праць і досліджень, присвячених проблемі естетичного виховання особистості взагалі й естетичної підготовки майбутніх учителів зокрема.

У ході дослідження вcтановлено, що предметом аналізу науковці обирали широкий спектр теоретичних і практичних проблем естетичного розвитку особистості, а саме: естетичну культуру (І.Зайцева, А.Комарова, М.Нечепоренко); естетичну діяльність (В.Андрющенко, Е.Брилін, Г.Розумна, Н.Савченко); вплив мистецтва на духовний розвиток людини (О.Зись, І.Лазарєв); формування особистісних естетичних якостей індивіда - естетичних здібностей (Д.Джола), естетичних потреб (О.Лармін, В.Разумний, Л.Сисоєва), естетичного смаку (Л.Гончаренко, І.Маца, В.Радкіна); естетичних цінностей (О.Рудницька, О.Софіщенко) та ін. Багатоаспектні напрями психолого-педагогічної, методичної та практичної підготовки студентів-майбутніх учителів до організації естетичної роботи з учнівською молоддю висвітлені у багатьох дисертаціях останніх років (Л.Бабич, Л.Дубовик, В.Мирошниченко, Н.Пальоха, Г.Фешина, О.Щолокова).

Дослідження показало, що політичні і соціокультурні зміни, які відбулися в Україні в 90-х роках ХХ століття, зумовили якісно новий підхід до питань естетичного вихованя підростаючого покоління. На сьогоднішній день помітно актуалізуються питання вивчення традицій естетичного виховання в українській педагогіці (А.Омельченко, А.Соколова), накреслюються шляхи практичного використання засобів народного мистецтва (Р.Береза, Л.Гарбузенко, Ю.Ледняк,), української народно-пісенної та музичної культури (Р.Дзвінка, М.Клепар, Р.Осипець, Л.Побережна) в навчально-виховному процесі. Потребами забезпечення національної освіти, спрямованої на вдосконалення професійної підготовки вчителя, зумовлюється також звернення сучасних учених до всебічного вивчення і творчого використання історико-педагогічних надбань та позитивного досвіду різних навчальних закладів України з питань естетичної підготовки педагогічних кадрів (С.Мельничук, В.Попова).

Однак вивчення вітчизняних науково-педагогічних праць і дисертацій показало, що комплексного дослідження, яке б узагальнило й систематизувало досвід Харківського університету з естетичної підготовки майбутніх учителів з точки зору його практичної цінності та доцільності використання окремих ідей і практичних наробок у сучасних умовах не проводилось, що й зумовило даний науковий пошук.

У другому розділі “Теоретичні питання естетичної підготовки студентів вітчизняних університетів (друга половина XIX - початок XX ст.)” подано аналіз становлення і розвитку ідеї естетичної підготовки вчителів, простежено еволюцію змісту естетичної підготовки студентів в офіційних та нормативних документах; визначено сутність естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів у науково-педагогічній спадщині професорів та викладачів Харківського університету досліджуваного періоду, а також науково обґрунтовано етапи її розвитку.

У дисертації виявлено, що становленню національної естетико-педагогічної думки сприяли педагогічні погляди провідних вітчизняних учених Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, М.Карамзіна, М.Новікова, О.Радіщева та ін. Установлено, що всі форми естетичної підготовки учнівської молоді, які існували в Україні до початку ХІХст. ( у братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській академії), знайшли своє втілення і подальший розвиток у діяльності Харківського університету.

У ході наукового пошуку з'ясовано, що важливою передумовою естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті досліджуваного періоду була педагогічно доцільна організація навчального процесу і позааудиторної роботи студентів, а саме: започаткування в 1804 році викладання красних мистецтв (малювання, музики, танців і гімнастичних вправ) та організація мистецьких гуртків (літературних і театральних).

Вивчення офіційних та нормативних документів, урядових постанов, а також аналіз суспільно-політичних та соціально-культурних факторів дозволив визначити, що головними чинниками, які вплинули на зміст естетичної підготовки студентів вітчизняних університетів у ХІХ - на початку ХХ століття, були загальноуніверситетські статути та масовий громадсько-педагогічний рух у країні.

Здійснений аналіз науково-педагогічної спадщини викладачів Харківського університету другої половини ХІХ - початку ХХ століття дозволив обґрунтувати, узагальнити і систематизувати внесок харківських освітян у розробку проблеми естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів. Так, ученими Харківського університету естетична підготовка майбутного вчителя розглядалась як складова навчально-виховного процесу, спрямована на формування естетичних якостей особистості і прищеплення молоді бажання жити і творити за законами краси. Відповідно до прогресивних педагогічних напрямів того часу, стрижневими завданнями естетичного виховання майбутнього вчителя харківські педагоги вважали: виховання гуманістичних якостей, прищеплення любові до прекрасного, розвиток творчої активності (М. Халанський); формування у молодої людини сприйняття естетичної картини світу в усіх його проявах (М.Лавровський) і потреби особисто брати участь у культуротворчому процесі на основі широкої обізнаності в питаннях народної творчості (А.Метлинський).

Установлено, що в досліджуваний період було розкрито роль і значення естетичної освіти й виховання у формуванні громадянських і патріотичних якостей особистості (Д.Багалій, Є.Рєдін); схарактеризовано специфіку естетичної підготовки у вищій школі, зумовлену як дидактико-виховними можливостями естетичного впливу навчального закладу, так і особливостями студентства як специфічної соціальної групи (М.Сумцов); визначено психолого-педагогічні умови, які мали забезпечити послідовний та цілеспрямований естетичний розвиток студентів протягом їхнього навчання в університеті (М.Сумцов, Ф.Шміт). Зокрема, до педагогічно цінних умов естетичного розвитку студентів М.Сумцов відносив естетизацію навчально-виховного процесу; національну спрямованість естетичної підготовки; побудову навчально-виховної діяльності на використанні науково-культурних надбань, духовних здобутків та традицій університету; орієнтацію молоді на використання можливостей освітньо-культурного середовища університету та художньо-естетичного середовища міста; спрямування вузівського педагогічного процесу на формування у студентів потреби в духовному розвитку, самовдосконаленні та власній естетико-перетворювальній діяльності.

У дисертації доведено, що в Харківському університеті в досліджуваний період була обгрунтована необхідність створення комплексної педагогічної системи формування духовної, зокрема естетичної, культури учнівської молоді (В.Бузескул, М.Сумцов, Ф.Шміт); уперше була висунута ідея про необхідність уведення українознавства до навчальних програм університетів, а також визначена роль учителя у відтворенні і збереженні національної культури; обгрунтована важливість формування готовності студентів до культурно-просвітницької діяльності на ниві служіння рідному краю, як одного із напрямів естетичної підготовки майбутнього вчителя (М.Сумцов, О.Потебня); уперше було визнано й науково обґрунтовано високу естетичну та естетико-педагогічну цінність церковних старожитностей - одного із головних показників духовної культури народу (Є.Рєдін).

Результатом плідної наукової, теоретико-методичної та практичної роботи харківських науковців стало створення цілісної, науково обґрунтованої прогресивної концепції фахового навчання й естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів.

Проведений історико-педагогічний аналіз широкої джерельної бази дозволив у межах досліджуваного періоду визначити три етапи розвитку естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті. Перший етап (50-ті - перша половина 60-х рр. ХІХ століття) - етап розвитку теорії і практики основних напрямів естетичної підготовки, започаткованих у Харківському університеті в першій половині ХІХ століття. Він характеризувався визначенням завдання естетичної підготовки молоді, яке реалізовувалось у всебічному вдосконаленні творчих здібностей. У дисертації встановлено, що в цей період було вперше теоретично обґрунтовано необхідність естетизації навчально-виховного процесу, як важливої передумови естетичного розвитку особистості (М.Лавровський). Естетико-педагогічна теорія і практика означеного періоду збагатилися висновками харківських освітян щодо естетичного розвитку учнівської молоді засобами вивчення естетики, літератури, риторики, народної пісенно-поетичної творчості (М.Костирь, М.Лавровський, К.Фойгт); поєднання європейської освіченості і національних витоків (А.Метлинський); впливу фізичного виховання на естетичне вдосконалення особистості (Ф.Бемер). Другий етап (друга половина 60-х - перша половина 70-х рр.ХІХ століття) - період спаду, який відзначився зменшенням кількості наукових естетико-педагогічних досліджень і недостатньо активною практичною роботою з естетичної підготовки студентів у Харківському університеті. Узагальнення архівних джерел, урядової документації, науково-педагогічної літератури та періодичних видань окресленого періоду дало можливість стверджувати, що цей етап був непродуктивним для реалізації естетичної підготовки студентів. Він супроводжувався руйнуванням демократичних засад у системі освіти взагалі і тенденцією класицизму в змістовному компоненті естетичної освіти й виховання зокрема. Зважаючи на суперечності між надмірним зловживанням засобами класичної освіти в офіційній педагогіці і потребою суспільства в удосконаленні духовного розвитку особистості, харківськими вченими були накреслені першочергові завдання для вчителя, а саме: взяти від класицизму саме ті знання та виховні засоби, які можуть допомогти досягти у вихованні античного ідеалу духовного розвитку людини. Але слід відзначити, що науковому обгрунтуванню мети естетичної освіти й виховання майбутнього вчителя і специфіки його підготовки до естетико-виховної діяльності на означеному етапі приділялась недостатня увага. Третій етап (друга половина 70-х рр. ХІХ - початок ХХ століття) обґрунтовується в дисертації як період динамічного розвитку теоретичних досліджень та інтенсивного впровадження у практику естетичної підготовки студентської молоді іноваційних форм і методів навчання й виховання. Виявлено, що в зазначений період було конкретизовано мету (всебічний розвиток творчого потенціалу особистості), розширено завдання естетичної освіти й виховання (прищепити прагнення самостійно здобувати естетичні знання та вміння), розроблено методологічні засади і вдосконалено зміст естетичної підготовки педагогічних кадрів шляхом: 1) розширення кола навчальних дисциплін і практичних занять з предметів гуманітарного циклу (наприклад, у Харківському університеті в 1900-х роках існувало 7 напрямів вивчення історії літератури; було уведено нові предмети, такі як: “Основи художньої творчості”, “Історія російського театру”, співбесіди з питань методології літератури, індивідуальні дорадчі години з історії мистецтва) (О.Кадлубовський, Д.Овсянико-Куликовський, М.Сумцов) та їх естетико-педагогічної спрямованості; 2) інтеграції мистецтва (Д.Багалій, В.Бузескул, О.Кирпичников, М.Лунін, М.Петров, О.Рославський-Петровський, С.Соловйов) і народної творчості (П.Безсонов, О.Потебня, М.Сумцов) у різні навчальні курси; 3) використання інноваційних підходів до організації навчально-виховного процесу, а саме: емоційної насиченості; неординарності підходів до постановки мети й завдань заняття; педагогіки співтворчості і співробітництва; естетичної спрямованості та створення атмосфери високої духовності в процесі навчання (О.Потебня, Є.Рєдін, М.Сумцов).

Таким чином, третій етап був найбільш педагогічно цінним у розвитку естетико-виховної теорії та практики, наукові здобутки якого суттєво вплинули на подальше вивчення цієї проблеми і реалізацію накопиченого досвіду.

У третьому розділі “Досвід естетичної підготовки майбутніх учителів у Харківському університеті (друга половина XIX - початок XXст.)” визначено форми та методи викладання дисциплін естетичного циклу; проаналізовано та систематизовано основні напрями позааудиторної роботи та навчально-методичне забезпечення естетичної підготовки майбутніх педагогів, а також здійснено порівняльний аналіз складових її змісту на різних етапах; накреслено перспективи використання досвіду естетичної підготовки минулих років у сучасних умовах підготовки вітчизняних педагогічних кадрів.

На основі вивчення офіційної документації, навчальних програм і вимог до проведення іспитів та заліків, оглядів викладання навчальних дисциплін і щорічних університетських звітів досліджуваного періоду встановлено, що в Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття академічна діяльність з естетичної підготовки студентів, зокрема й майбутніх учителів, здійснювалась шляхом використання естетико-розвивальних можливостей змісту навчальних дисциплін та організаційних форм і методів навчання. Аудиторна естетична підготовка проводилась за такими напрямами: вивчення дисциплін естетичного циклу, науково-пошукова, науково-дослідна, науково-літературна та творча діяльність; естетична самоосвіта і самовдосконалення. Проведене дослідження дозволило схарактеризувати й угрупувати форми аудиторної роботи з естетичної підготовки студентів: колективні (лекції, спецкурси, інтегровані курси, публічний захист дисертацій), групові (практичні заняття, семінари, дискусії), індивідуальні (дорадчі години, співбесіди, науково-пошукова і науково-дослідна робота, написання творчих письмових робіт та конкурсних творів), а також визначити основні методи навчання: наочні (ілюстрування, демонстрування тощо), словесні (розповідь, бесіда, діалог, пояснення, обговорення, повідомлення), практичні (історико-порівняльний та мистецько-порівняльний методи викладання дисциплін естетичного циклу).

У дисертації визначено, що позааудиторна робота охоплювала широкий спектр видів естетичної діяльності і проводилась за такими напрямами: музика, образотворче мистецтво, література, мистецтво танцю, театральне мистецтво, робота в наукових товариствах та культурно-просвітніх громадських організаціях тощо. Якісну естетичну підготовку забезпечували різноманітні форми позааудиторної роботи, а саме: мистецько-розважальні та естетико-розвивальні (хоровий та церковний спів, гра в оркестрі, розважальні та благодійні вечори, студентський театр, спортивні заняття та ін.); культурно-просвітні (літературні й українські вечори, публічні лекції, культурно-просвітня робота серед населення, створення українських гуртків для шкільної молоді та просвітніх гуртків для студентства, святкування університетьких урочистостей і ювілеїв, видавнича діяльність, студентська книгарня); науково-творчі (літературні та наукові гуртки, участь у роботі наукових товариств, екскурсії, написання науково-творчих праць на отримання іменних премій, презентації студентських наукових і науково-творчих робіт з естетико-педагогічної тематики, науково-пошукова робота).

Установлено, що естетична підготовка студентів-майбутніх учителів у Харківському університеті в навчально-методичному аспекті забезпечувалась: навчальними програмами і вимогами до проведення заліків та іспитів; створенням якісних посібників і підручників; розробкою навчальних курсів і планів; науково-методичними працями професорів та викладачів університету. З метою наочного забезпечення навчального процесу були створені музеї красних мистецтв та етнографічний.

Вивчення здобутків естетичної підготовки студентів-майбутніх учителів у Харківському університеті на різних етапах його діяльності в межах досліджуваного періоду дозволило зробити висновок про те, що окремі педагогічно цінні ідеї минулого можуть збагатити сучасну естетико-педагогічну теорію і практику. До них належать: основні напрями, форми та методи роботи з естетичної підготовки вчительських кадрів (інтегровані курси, цілеспрямоване естетико-педагогічне просвітництво - організація шкільних гуртків та освітніх лекцій для учнів, використання в позааудиторній роботі естетико-освітніх й естетико-виховних можливостей соціокультурного середовища, літературні та розважальні вечори, урочисте вшанування ювілейних дат діячів культури й мистецтва, наукові та етнографічні українознавчі дослідження); вимоги до естетичної підготовки педагога як складника його професійної майстерності (наявність певного обсягу естетичних знань, сформований комплекс художньо-естетичних умінь та навичок, знання психології художньої і дитячої творчості, широка обізнаність у методиці естетичного виховання учнів та різних напрямах естетико-виховної діяльності, прагнення до постійного естетичного самовдосконалення).

У дисертації з'ясовано, що наукового осмислення, подальшого поглибленого вивчення і творчого використання в сучасних умовах розвитку української держави потребують розроблені в Харківському університеті: цілісна система професійної підготовки вчителя, спрямована на забезпечення високого рівня психолого-педагогічної, художньо-творчої та методичної освіти, як запоруки його готовності до естетико-педагогічної діяльності; науково виважена концепція докорінно відмінної естетичної підготовки фахівців різних напрямів, а саме: вчителів для початкової і старшої школи, яка базується на особливостях психології, естетичних потреб і художньо-естетичного розвитку дітей різних вікових груп; теоретичні і практичні питання підготовки майбутніх учителів до організації естетичної освіти й виховання учнів: визначення змісту естетико-педагогічної роботи викладача; впровадження оригінальних прийомів та методів естетико-виховної роботи в школі; окреслення конкретних вимог щодо виконавської майстерності вчителя в різних видах мистецької діяльності; збагачення змісту організації естетико-виховного процесу (комплексна програма взаємозв'язку дисциплін естетичного циклу, яка передбачає визначення функції кожної дисципліни, встановлення зв'язків між окремими навчальними предметами та групами предметів; система національно забарвлених засобів естетико-педагогічного впливу; використання взаємодії різних видів мистецтв як в академічній, так і в позааудиторній роботі; науково-пошукова робота по виявленню і збереженню пам'яток національної культури; використання в навчально-виховному процесі засобів естетичного впливу релігійного мистецтва та обрядів; досвід активної громадської діяльності і співпраці професорів університету з органами влади і місцевого самоврядування у вирішенні проблем неприпустимості морально-естетичного впливу негативних явищ масової культури і молодіжної субкультури на підростаюче покоління).

Слід зазначити, що в умовах уведення світових стандартів у навчальний процес сучасних вищих навчальних закладів спеціального вивчення, творчого осмислення й подальшого творчого використання потребують і різні форми індивідуалізації навчально-виховного процесу, започатковані в Харківському університеті, такі, наприклад, як дорадчі години, співбесіди, спільна науково-пошукова діяльність, улаштування професорами університету домашніх мистецьких вечорів тощо.

У дисертації науково обґрунтовано прогностичні тенденції подальшого розвитку естетико-педагогічної теорії та практики в Україні, а саме:

розширення зв'язків естетико-педагогічної науки з іншими науками, зокрема із психологією, соціологією, соціальною педагогікою;

орієнтація естетичної підготовки педагогічних кадрів на національні художньо-естетичні традиції і здобутки;

вдосконалення змісту естетичної підготовки фахівців шляхом уведення нових дисциплін (теорія мистецтв, етнографія тощо), інтеграції мистецтва в навчальні предмети, вдосконалення як існуючих, так і розробка нових форм, прийомів і методів роботи з естетичної підготовки;

посилення уваги до естетичного потенціалу релігійного мистецтва та обрядів;

розширення змісту педагогічної практики за рахунок організації і проведення естетико-виховної роботи з учнями.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дає підстави зробити такі висновки:

Шумська О.О. Естетична підготовка майбутніх учителів у Харківському університеті (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.