Моральне виховання старших дошкільників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка

Кафедра дошкільної та початкової освіти

КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки

на тему: «Моральне виховання старших дошкільників»

Студентки третього курсу 33 групи

Савинської Євгенії Володимирівни

Керівник: кандидат педагогічних наук,

доцент Коновальчук Марина Валеріївна

м. Чернігів - 2013рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми морального виховання старших дошкільників

1.1 З історії вивчення проблеми морального виховання

1.2 Психолого - педагогічні аспекти морального виховання

1.3 Структура морального виховання старших дошкільників

Розділ 2. Практика сучасної дошкільної освіти щодо морального виховання старших дошкільників

2.1 Аналіз змісту дошкільної освіти щодо морального виховання старших дошкільників

2.2 Експерементальна частина

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні проблема морального виховання набуває все більшої актуальності. В умовах дегуманізації суспільних відносин, підкорення їх потребам ринку, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного, включаючи вплив інтернету та соціальних мереж, важливим є пошук ефективних форм, методів та засобів морального виховання дітей дошкільного віку.

Нині перед національною системою виховання в нашій державі постають якісно нові завдання, що вимагають практичного перетворення системи освіти. З огляду на це сучасні вчені наголошують на необхідності формування в особистості загальнолюдських моральних якостей.

Державна національна програма “Освіта (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Закон України “Про дошкільну освіту”, Базовий компонент дошкільної освіти в Україні головним освітнім пріоритетом проголошують морально-духовний розвиток особистості, оскільки саме від рівня духовно-моральної культури особистості залежатиме її ставлення до людей і до себе.

Виховання - це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. Особливої ваги сьогодні набувають такі загальнолюдські цінності, як гуманізм, патріотизм, честь, справедливість тощо. Моральні норми - основні правила всякого людського співжиття, вироблені протягом тисячоліть морального розвитку суспільства, є складовою загальнолюдської моралі. Слід підкреслити її гуманістичну спрямованість: центром моралі є людина. З найдавніших часів усі ідеології і видатні мислителі зверталися до найціннішого в світі - людини, намагалися пізнати її суто людську ознаку -моральність.

Виховання особистості -велике і складне завдання, що має стояти у центрі уваги педагогів і батьків. Народна педагогіка вчить: дитину треба виховувати тоді, коли вона “ще лежить поперек ліжка”. Дошкільне дитинство це сприятливий період для розвитку особистості дитини. Надзвичайна пластичність психіки, велика емоційна чутливість сприяє розвитку моральних почуттів, роблять дошкільний вік найголовнішим періодом життя людини для формування моральних основ. Як зазначає Л. Н. Проколиенко, своєчасне моральне виховання дітей необхідне для оздоровлення суспільства. Тому проблема морального виховання особистості дитини старшого дошкільного віку є досить актуальною та має незаперечне практичне значення. Проблемою морального виховання займалися Т. Шевченко, К. Ушинський, М. Драгоманов, Леся Українка, С. Русова, Г. Ващенко, В. Сухомлинський, В. Суханова, М. Стельмахович, О. Воропай, Н. Злагада, О. Кравець, Г. Лозко, Ю. Руденко, Г. Волкова, Г. Виноградов, В.Скуратівський, А. Гашимов, А. Ізмайлов, В. Зеньківський, І. Бех. та ін.

Завдання морального виховання полягає в тому, щоб загальнолюдські моральні цінності (обов'язок, честь, гідність і т.п.) ставали внутрішніми стимулами розвитку особистості, що формується. За цим тема роботи дуже актуальна в даний час.

Об'єктом даного дослідження є виховний процес у дошкільному навчальному закладі.

Предметом цього дослідження є моральне виховання старших дошкільників.

Завдання дослідження:

1. Розглянути погляди видатних педагогів щодо проблеми морального виховання.

2. Вивчити механізми і зміст морального виховання дошкільників.

3. Вивчити психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку.

4. Розглянути умови виховання моральних якостей у старших дошкільників.

Структура: робота складається зі вступу; двох розділів: теоретичного та практичного; висновку; містить список літератури та додатки.

Розділ 1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми морального виховання старших дошкільників

1.1 З історії вивчення проблеми морального виховання

Питання про вирішальну роль морального виховання в розвитку і формуванні особистості усвідомлювалися і ставилися в педагогіці з давніх часів. Коріння його йдуть до Стародавньої Греції, де ідеальною людиною вважали того, хто прекрасний у фізичному і моральному відношенні. Так, філософ - ідеаліст Сократ (469 - 399 г . Р. до н.е.), вважав, що існують загальні і незмінні моральні поняття. Метою виховання, на його думку, повинно бути не вивчення природи речей, а пізнання самого себе, вдосконалення моральності. Платон (427 - 347 г . Р. до н.е.) - вважав, що наближення в вищій ідеї блага здійснюється головним чином шляхом виховання, в тому числі і морального, якому надається особливе значення. Аристотель (384 - 322 г . Р. до н.е.) учень Платона, був найбільшим філософом і вченим Стародавньої Греції. В області морального виховання Аристотель, надавав велике значення моральним навичкам і вправам в моральних вчинках. Природні задатки, розвиток навичок (приучення, часте повторення бажаних дій) і розум - такі три джерела морального виховання. Через багато століть, Я. А. Каменський (1592 - 1670) у своєму трактаті «Повчання моралі» наводив вислів давньоримського філософа Сенеки: «Навчися спочатку добрим звичаям, був мудрості, бо без першої важко навчитися останньою». Там же він цитував народне вислів: «Хто встигає в науках, але відстає від добрих звичаїв, той більше відстає, ніж встигає». Л. М. Толстой дуже високо оцінював моральне виховання і вважав, що з усіх наук, яку повинен знати чоловік, найголовніша є наука про те, як жити, роблячи якомога менше зла і якомога більше добра.[2]

Виняткової значущості надає моральному вихованню К. Ушинський. У його теорії поєднано досягнення психології, філософії, фізіології. Особливу роль у моральному вихованні він відводив ідеї народності, народному ідеалу людини, адже народ створює такі виховні засади, на які не здатна найкраща педагогічна теорія і які не можуть бути запозиченими в іншого народу. Філософські судження в різні історичні часи привели до різноманітності в тлумаченні поняття «мораль». Аналіз літератури, зокрема, філософських, психологічних, тлумачних словників, логічних словників-довідників, дав змогу зазначити, що «мораль -це ...духовне випередження реальних можливостей життя й універсальне бачення належного ставлення до іншої людини, суспільства, природи». У філософському енциклопедичному словнику дане поняття трактується як «...духовно-культурний механізм регуляції поведінки особистості та соціальних груп за допомогою уявлень про належне, у яких узагальнені норми, цінності, зразки поведінки, принципи ставлення до інших індивідів та соціальних груп». Якість особистості, що характеризує моральну сферу,є мораль, яка трактується як якісна характеристика певної системи соціальних або міжособистісних стосунків під кутом реалізації в них настанов і цінностей моралі. Інше трактування поняття «мораль» знаходимо в Новішому філософському словнику: «Мораль -суб'єктивна свідомість індивіда, яка базується на свободі волі та охоплює його переконання, мотиви поведінки, мету і наміри» [3]. Слід зазначити, що поняття «моральність» убагатьох випадках виступає синонімом.

Зокрема, Гегелем були розмежовані поняття «мораль» і «моральність», обґрунтовано, що розрив між «мораллю» і «моральністю» засвідчує кризовий стан суспільства. Разом з тим, перетворення живої дієвої моральності на простий зліпок з наявної системи моральних норм позбавило б людину здатності засвоювати історичний і соціальний досвід творити нові формиморального спілкування.

Резюмуючи положення філософської теорії моралі зазначаємо, що результатом теоретичних суджень є втілення категоріального апарату досліджуваного феномену в практику формування дитячої особистості, що виявляється у ставленні до соціуму вцілому та до дорослих,зокрема.

Поняття «моральне виховання» у педагогічній літературі тлумачиться з-поміж іншого, як «цілеспрямований процес організації та стимулювання їх різнобічної діяльності, спілкування, спрямований на оволодіння моральною культурою поведінки, ставленням до навколишнього світу» [4].

За визначенням Т. Поніманської: «Мораль, як і право, політика, традиції, на всіх етапах розвитку суспільства є важливим регулятором людської поведінки і людських відносин.

З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуванні нею системи поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку»[5].

Основні якості моральності формуються на етапі раннього дитинства, коли найважливішою є роль батьків: їх поведінка, особистий приклад. Детальний аналіз наукових джерел з питань взаємин між людьми, вивчення загальнолюдських цінностей дозволив визначити вагомі аспекти ставлення дітей до батьків, засновані на взаємній любові і повазі поколінь:

-шануй свого батька та матір, щоб добре велося тобі і щоб ти був на землі довголітній;

-діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господові приємне;

-мудрий син тішить батька свого, а людина безумна погорджує матір'ю своєю;

-нерозумний син - смуток для батька, для своєї ж родительки -гіркість;

-батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!.

Аналіз теоретичних джерел дозволив констатувати, що проблемою виховання підростаючого покоління в дусі моральних ідеалів займалися відомі українські та російські просвітителі (Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, М. Пирогов, О.Духнович, К. Ушинський, Б. Грінченко, С. Русова, Г. Ващенко, В. Сухомлинський). Ідею необхідності формування моральності, що популяризувалась у літописах, трактатах, літературно-художніх творах, поширював у своїх працях і український філософ-просвітитель Г. Сковорода. Виховання, за його твердженням, має бути спорідненим, тобто таким, що відповідає можливостям людини. Одним із головних завдань морального виховання Г.Сковорода вважав формування шляхетності та вдячності підростаючого покоління. У його поглядах визначались основні напрями прогресивної педагогіки: демократизм, гуманізм, висока моральність, любов до рідного краю, Батьківщини та народу[6].

Великого значення вихованню надавав український поет, мислитель, художник Т. Шевченко. У своїх творах він зазначав про глибоку народність, гуманізм, любов до рідного краю та Батьківщини. Наприклад, у поемах «Сотник», «Петрусь» поет обмірковував складні морально-етичні проблеми. На думку українського мислителя, найвище благо -добро, волелюбність, віра в перемогу над злом. Великого значення Т.Шевченко надавав родинному вихованню, бо саме в сім'ї діти виростають працьовитими, багатими духовно.Український письменник, педагог-просвітитель, діяч освіти і культури І. Франко провідним завданням виховання ставив виховання українця, основними ознаками якого є свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, витривалість та ініціатива.

Великого значення надавав І. Франко усній народній творчості як засобу морального виховання. Значну увагу педагог-просвітитель приділяв саме сімейному вихованню дітей. Українську родину він розглядав як найперший і найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання, навичок поведінки й пошанування народних звичаїв і традицій.

Видатний громадський діяч, учений, фундатор воєнно-польової хірургії, педагог і просвітитель М. Пирогов надавав великого значення виконанню завдань морального виховання й освіти. М.Пирогов дуже високо оцінював роль виховання, вважаючи ідеалом людини всебічно розвинену особистість, що прагне до праці на користь суспільства. У розвитку моральності найважливішими, на його думку, є перші уявлення дитини, враження від навколишнього світу. Педагог приділяв велику увагу тим стосункам, які складалися між вихователями і вихованцями. Найкращими засобами виховання він вважав: справедливість, доброзичливість, щирість. Учений М.Пирогов пропагував ідею загальнолюдського виховання і визначав головну мету в тому, щоб сформувати справжню людину. Усі його думки й ідеї щодо морального виховання дітей є актуальними й дотепер.

Аспекти морального виховання розглядались і російськими педагогами-практиками. Питання морального виховання розглядалось у працях К. Ушинського в контексті виховання моральної особистості дитини. Висвітлюючи дане питання, К. Ушинський наголошував на винятковій ролі особистого прикладу дорослих у формуванні моральних якостей дошкільників, підкреслюючи, що тільки особистість може виховати особистість, виходячи з вікових особливостей дитячої психіки, зокрема, зі здатності дошкільника до копіювання, наслідування дій іманер дорослого. Педагог вважав, що дорослий повинен бути високоморальною, високоосвіченою, духовно багатою особистістю: «Дорослий повинен прагнути пізнати дитину такою, якою вона є насправді, з усіма її слабостями і в усій її величі, з усіма буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. Дорослий повинен знати дитину в сім'ї, у суспільстві, серед народу, серед людства й на самоті зі своєю совістю; у будь-якому віці...»[2].

Виняткової значущості надає моральному вихованню К. Ушинський. У його теорії поєднано досягнення психології, філософії, фізіології. Особливу роль у моральному вихованні він відводив ідеї народності, народному ідеалу людини, адже народ створює такі виховні засади, на які не здатна найкраща педагогічна теорія і які не можуть бути запозиченими в іншого народу. [5].Співзвучними до сучасних гуманістичних підходів у вихованні дітей є думки, висловлені в працях К. Ушинського, щодо різкого засудження «сліпої», суворої дисципліни. Натомість, для встановлення гуманних взаємин між поколіннями педагог акцентував увагу на потребі використання прийомів заохочення, попередження й догани дитини, а також вправлянні дитини у виявленні моральних почуттів до рідних та інших людей. На сучасному етапі спадщина видатного педагога К. Ушинського дієва й актуальна.

Цінними для нашого дослідження є методичні поради видатного педагога С. Русової, яка відстоювала думку про необхідність створення системи національного виховання дітей, спираючись на національні традиції, рідну мову. С. Русова вбачала в родині важливу частину процесу всебічного виховання дитини. Її ідеалом просвітниця вважала свідому рівноправну спілку, у якій «батько, й мати, й діти несуть кожний свій обов'язок, свою працю, й мають свою волю, але всі об'єднані одним спільним шуканням добра й правди». Моральне виховання педагог розглядала як цілісний процес, спрямований на формування в дітей моральної свідомості, моральних почуттів і моральної поведінки. С. Русова наголошувала на тому, що у дітей слід розвивати найкращі якості: хоробрість, справедливість, чесність. Навчання вона вважала найважливішим засобом морального виховання: «Моральне виховання не може проводитися якось окремо: ним має бути пройняте все навчання, все життя»[7]. Важливу виховну роль С. Русова відводила народним традиціям, зокрема, проведенню народних свят, наголошуючи, що «в кожному святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і давати щось естетичне, красиве й радісно веселе.

Важливими для дослідження проблеми морального виховання є педагогічна спадщина і переконання Г. Ващенка - педагога, психолога, літератора, справжнього патріота України. Для нас є найціннішими його погляди на виховання особистості як соціально-національний феномен, який ми розглядаємо як важливу концептуальну засаду нашого дослідження. У своїх творах («Виховання волі і характеру», «Виховний ідеал») педагог відстоює думку про те, що виховання «взагалі» не існує, тому що воно має національний характер і конкретно-історичну зумовленість, має на меті формувати світогляд і ціннісні орієнтації в абсолютній єдності відповідно до психічних властивостей особистості.

Вагомий внесок у теорію та практику морального виховання дітей зробив В. Сухомлинський. Великого значення педагог надавав не лише сімейному, а й суспільному вихованню, вважаючи за потрібне високо піднести культ матері, виховувати шляхетне ставлення до неї, утвердити в дитячому серці почуття турботи про матір. Будучи не лише теоретиком, але й педагогом-практиком, В. Сухомлинський створив у Павлиській школі таку атмосферу, у якій панував духовний культ матері, а повага до неї базувалася на глибокому розумінні й усвідомленні дитиною значущості матері, що сприяло проявам поваги, пошани, любові і благоговіння. Таким чином, система роботи В. Сухомлинського повністю підтверджувала той факт, що моральна свідомість як духовний бік моралі, базується на осмисленні проблеми, а у взаємодії з моральною діяльністю і моральними стосунками утворюється мораль як системна цілісність. Саме тому видатний педагог підкреслював, що діти краще сприймають роз'яснення, обґрунтування доцільності моральних стосунків, ніж сухі вказівки дорослих. Прикладом є з'ясування обов'язку дітей перед старшим поколінням: «Тим, чим ти став і станеш у майбутньому, ти зобов'язаний старшим поколінням. Повага старших поколінь - закон нашого життя. Поважати старших треба тому, що вони мудріші, духовно багатші за тебе». Першоосновою морального виховання В. Сухомлинський вважав стосунки між батьками, повагу й увагу до старших у сім'ї. Цим проблемам присвячена ціла низка науково-педагогічних праць: «Батьківська педагогіка», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві», «Серце віддаю дітям», «Моральні цінності сім'ї» та інші. Аналіз праць В. Сухомлинського дозволив резюмувати, що вчений постійно актуалізовував проблему формування у дітей любові та поваги до своїх батьків. Найбільшою помилкою батьків вважав невміння любити власних дітей: «Люблячи своїх дітей, вчіть їх любити вас; не навчите - будете плакати на старість» [8]. Істинність даного твердження ґрунтується на засадах гуманістичного підходу у вихованні, зокрема, на пріоритетах суб'єкт-суб'єктних взаємин, коли істинне почуття любові до дітей з боку батьків трансформується у відповідне ставлення дітей до своїх батьків. Педагог наголошував на тому, що повага до дорослих і батьків - це насамперед копітка праця сім'ї та суспільства, процес цілеспрямованого виховання з цілим комплексом методів, умов і засобів формування позитивних моральних якостей стосовно батьків. На думку вченого, у цьому процесі є здатність дитини контролювати власне бажання розумом, думкою, свідомістю: як це бажання сприймуть батьки? Що воно їм дасть і що в них забере? «Бути добрими дітьми своїх батьків і матерів» - одне з провідних етичних повчань щодо стосунків між поколіннями в педагогічній спадщині В. Сухомлинського. Розвиток тонкого відчуття дітьми переживань і думок духовного світу батьків розглядалося ним як украй важливе виховне завдання, основа морального виховання особистості дитини. Важливим засобом успішного формування моральних якостей В. Сухомлинський визначив приклад дорослих: повагу до батьків дитина виявить тоді, коли між батьками побачить цілковиту дружбу, любов, повагу і взаємну підтримку; добрі стосунки між членами сім'ї - запорука виховання дітей чуйними, доброзичливими, шанобливими стосовно дорослих. В. Сухомлинський був певен, що коли батько разом з дітьми створює культ матері, а мати також разом з дітьми - культ батька, тоді діти, переконуючись, що батьки поважають і люблять один одного, повсякчас турбуються один про одного, самі виявлятимуть ці почуття до старших. Гіпертрофована любов до дітей, коли батьки всю любов віддають дітям, при цьому не бачать інших людей, може мати, за переконанням вченого, негативні наслідки.

Отже, дослідження історичного аспекту проблеми морального виховання дозволяє констатувати, що в теорії та практиці педагогіки ця проблема була і є надзвичайно актуальною, і саме цим зумовлюється тенденція до поглиблення наукового пошуку її розв'язання у сучасному соціумі.

В даний час, люди прагнуть створити правове суспільство з високою культурою відносин між людьми, які будуть визначатися соціальною справедливістю, совістю і дисциплінованістю. Таке суспільство обумовлює необхідність моральної вихованості кожного. Моральність у суспільстві підтримується силою громадської думки, вираженням суспільної оцінки моральних і аморальних вчинків особистості. Велике значення у моральному розвитку особистості має її власне ставлення до здійснюваних дій і вчинків, до дотримання встановлених у суспільстві моральних вимог. Треба, щоб сама особистість прагнула бути моральною, щоб вона дотримувалася моральні норми і правила в силу власного внутрішнього потягу і глибокого розуміння їх необхідності [2].

1.2 Психолого - педагогічні аспекти морального виховання

Виховання - це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. Особливої ваги сьогодні набувають такі загальнолюдські цінності, як гуманізм, патріотизм, честь, справедливість тощо. Моральні норми, основні правила всякого людського співжиття, вироблені протягом тисячоліть морального розвитку суспільства, є складовою загальнолюдської моралі. Слід підкреслити її гуманістичну спрямованість: центром моралі є людина. З найдавніших часів усі ідеології і видатні мислителі зверталися до найціннішого в світі - людини, намагалися пізнати її суто людську ознаку -моральність.

Наукова проблема морального виховання змістовно спирається на поняття “мораль”, “моральність”. Для того щоб окреслити головний зміст процесу морального виховання, потрібно звернутись до вітчизняної традиції тлумачення цього поняття. Поняття “мораль” і “моральність” (від лат. mor, moris - норов, вдача, звичаї) як сукупність норм поведінки, спілкування та взаємин, що прийняті в соціумі, мають фундаментальне значення для теорії морального виховання. Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О. Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного [9].

Аналізуючи методологічні основи проблеми морального виховання особистості, виділяють сукупність вихідних філософських, педагогічних, етичних та естетичних ідей, що знайшли прояв у основних тенденціях щодо трактування сутності морального виховання: антропоцентричної, теоцентричної, соціоцентричної. Таку класифікацію знаходимо у О. Вишневського та В. Білоусової. На думку О. Вишневського, антропоцентрична тенденція ґрунтується на системі вартостей віри в Людину - без Бога; теоцентрична тенденція характеризується вірою в існування Вищого Абсолюта, “що втілює ідеал Добра”; особливість соціоцентричної тенденції в моральному вихованні полягає в тому, що вона спирається на “замовлення вождів”, відповідно до потреб ідеології, та визначається суспільними умовами, нормами й принципами, що формуються або є прийнятими в даному суспільстві [10].

Цієї ж думки дотримується В. Білоусова, яка також поділяє різні підходи до систем виховання й визначає три тенденції: антропоцентричну “базові цінності цього виховання - самореалізація, автономність, користь, щирість, індивідуальність” , соціоцентричну та тенденцію, що спирається на релігійні виховні традиції.

Проблема морального виховання особистості є предметом психологічних і педагогічних досліджень. Тому моральне виховання особистості розглядається в педагогічному й психологічному аспектах. Процес морального виховання - це сукупність послідовних взаємодій вихователя і колективу, спрямованих на досягнення ефективності і якості педагогічної діяльності та належного рівня моральної вихованості особистості дитини. Моральне виховання -- цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Розглядаючи дане поняття слід розглянути кожен його компонент окремо.

Під моральними почуттями слід розуміти стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції , ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття. Моральні якості- це якості особистості, що виражають її моральну спрямованість (чуйність, справедливість, організованість, гуманність та ін.).[5]

Моральність є складовою частиною комплексного підходу до виховання особистості «Формування моральності є не що інше, як переклад моральних норм, правил і вимог у знання, навички та звички поведінки особистості і їх неухильне дотримання», - пише Харламов І.Ф.

Звичаї - це ті еталони і норми, якими керуються люди у своїй поведінці, у своїх повсякденних вчинках. Звичаї не вічні і не незмінні категорії. Вони відтворюються силою звички мас, підтримуються авторитетом громадської думки, а не правових положень. Разом з тим моральні вимоги, норми, права отримують певну обгрунтування у вигляді уявлень про те, як треба вести себе в суспільстві. Моральні норми - це вираження певних відносин, що пропонуються мораллю суспільства до поведінки та діяльності особистості в різних сферах. Моральне виховання - це цілеспрямований процес формування у підростаючого покоління високої свідомості, моральних почуттів і поведінки у відповідності з ідеалами і принципами моралі.

Головна функція морального виховання полягає в тому, щоб сформувати у підростаючого покоління моральну свідомість, стійку моральну поведінку і моральні почуття, що відповідають сучасному способу життя, сформувати активну життєву позицію кожної людини, звичку керуватися у своїх вчинках, діях, відносинах почуттям громадського обов'язку.

Педагогіка, у сфері морального виховання, виділяє такі педагогічні поняття, як моральну свідомість і моральну поведінку. Моральна свідомість індивіда існує в уявленнях, поняттях, переконаннях, ідеалах. Вищим рівнем сформованості моральної свідомості є переконання. Вони стають регуляторами дій, вчинків людини. Від них залежить моральна стійкість особистості. Переконання характеризується міцним засвоєнням системи моральних понять, розвиненістю моральних почуттів, узагальненістю досвіду поведінки і відносин. Оволодіння моральними уявленнями і поняттями - тривалий і складний процес. Діти проходять великий шлях від засвоєння моральних понять спочатку на рівні представлення до повного оволодіння його змістом. Розширення досвіду, накопичення знань призводить, з одного боку, до подальшого поглиблення і диференціювання моральних уявлень старших дошкільників, з іншого - до більшої узагальненості, що наближає їх до елементарних моральним понять (про дружбу, про повагу до старших і т.п.). Створювані моральні уявлення починають грати регулюючу роль у поведінці дітей, їх ставленні до оточуючих. У свідомості дитини образ якого-небудь явища морального життя може виникнути не тільки в той період, коли ця подія відбувається.

Дитина може відтворити, знову "побачити" той чи інший вчинок свого друга, який колись спостерігав. І більше того, він може представити його вчинок в певних ситуаціях. На думку Спіркина, у виставах "свідомість вперше відривається від свого безпосереднього джерела і починає існувати як відносно самостійне суб'єктивне явище" [15]. Моральна свідомість і поведінка дітей формуються в єдності - це кардинальний принцип педагогіки. Нові риси з'являються у дітей у взаєминах з дорослими і однолітками. Діти активно проявляють інтерес до змістовного спілкування з дорослими. Авторитет дорослого, його оціночне судження продовжують відігравати серйозну роль у поведінці.

Зростаюча самостійність і усвідомленість поведінки призводять до розвитку здатності керуватися у вчинках засвоєними моральними нормами. Виникають внутрішні "етичні інстанції", які починають визначати вчинки старшого дошкільника Діти виявляють активне прагнення до спілкування з однолітками в різних видах діяльності, в результаті якого формується "дитяче товариство". Це створює певні передумови для виховання колективних взаємин.

Змістовне спілкування з однолітками стає важливим фактором повноцінного формування особистості старшого дошкільника. У колективній діяльності (грі, праці, спілкуванні) діти 6 - 7 років опановують уміння колективного планування, вчаться узгоджувати свої дії, справедливо вирішувати суперечки, домагатиметься загальних результатів. Все це сприяє накопиченню морального досвіду. Поряд з ігровою і трудовою діяльністю істотну роль в моральному вихованні старших дошкільників грає навчальна діяльність. На заняттях вони освоюють правила навчальної поведінки, у них формуються цілеспрямованість, відповідальність, вольові якості.

Єдності виховання моральної свідомості і поведінки А. С. Макаренко надавав великого значення, вважаючи, що дітей слід озброїти теорією моралі. Разом з тим він стверджував, що виховання звички правильної поведінки набагато більш важка справа, ніж виховання свідомості [10].

Виховання моральної поведінки - це формування моральних вчинків і моральних звичок. Вчинок характеризує ставлення людини до навколишньої дійсності. Щоб викликати моральні вчинки, треба створити відповідні умови, певним чином організувати життя вихованців. Моральна звичка - це потреба до скоєння моральних вчинків. Звички можуть бути прості, коли в їх основі лежать правила співжиття, культури поведінки, дисципліни, і складні коли у вихованця створюються потреба і готовність до виконання діяльності, що має певне значення. Для успішного формування звички необхідно, щоб мотиви, за допомогою яких дітей спонукають до дій, були значущими в їхніх очах, щоб ставлення до виконання дій у дітей було емоційно позитивним і щоб при необхідності діти були здатні проявити певні зусилля волі для досягнення результату.

Психолог Ж. Піаже, проаналізувавши генезис моральних суджень на різних етапах дошкільного періоду, стверджував, що дітям молодшого, середнього і навіть старшого дошкільного віку властиві автономна мораль, некритичне ставлення до вимог дорослих. Свої вчинки вони оцінюють переважно за результатом. Приділяючи значну увагу розвитку логіки у моральних судженнях дітей, Ж. Піаже значно нижче оцінював значення моральних почуттів, що дало підстави визначити обґрунтовану ним теорію як моральний реалізм дитини. Моральний реалізм дитини -- концепція, згідно з якою у дітей дошкільного віку значно вище розвинута логіка моральних суджень, ніж моральні почуття. Вітчизняні вчені доводять, що всі моральні норми доступні для засвоєння дітьми, немає серед них «дорослих» і «дитячих» норм. Однак педагог повинен враховувати, що знання дошкільника існують у формі уявлень, тому не варто вимагати від нього тлумачення етичних понять. На цьому життєвому етапі він усвідомлює лише загальну тенденцію: бути турботливим, чесним, ввічливим -- це добре. Користуючись згаданими поняттями, дитина не може витлумачити їх суті. Але, як свідчать дослідження, зміст моральних норм завжди цікавить дітей, що спростовує твердження про моральний реалізм дитини дошкільною віку в умовах цілеспрямованого формування етичних уявлень. Часто неадекватними є визначення старших дітей.

Диференціювання таких моральних понять, як «доброта», «чуйність», «справедливість», «чесність», «дружба», «товариськість», «працелюбство» та інші, відбувається поступово.

Моральним уявленням і судженням дітей дошкільного віку властиві елементарність, конкретність, зв'язок із почуттями. Щоб виховання могло створити для людини «другу природу» (К. Ушинський), необхідно, щоб його ідеї трансформувалися у переконання вихованців, переконання -- у звички, а звички -- в нахили. Навички моральної поведінки є невід'ємною складовою розвитку дитини, визначають її вчинки, зумовлюють ставлення до навколишньої дійсності, дорослих і однолітків. Адже важливо не лише те, як дитина поводиться, а й те, як вона приймає рішення про певний вчинок: самостійно чи під впливом дорослих. Звична поведінка дошкільників формується поступово, з набуттям досвіду. У процесі пізнання дітьми моральних засад педагог має допомагати їм виховувати у собі самостійність, культуру спілкування і різних видів діяльності, налаштованість на вчинки відповідно до норм моралі. Часто рівень моральних уявлень випереджає розвиток поведінки дитини, оскільки формування навичок поведінки потребує більше часу і вправляння, ніж формування заснованих на пам'яті уявлень. Крім того, у процесі виховання педагог не завжди може забезпечити єдність знань дітей про моральні норми з вимогами дорослих щодо їхньої поведінки. Тому втілення уявлень про моральні норми у реальні вчинки дітей за різних життєвих ситуацій є дуже складним завданням [5].

Також слід згадати Л.Колберга, який досліджував моральні судження та етичні уявлення дітей різного віку. Діти оцінювали вчинки героїв оповідань і обґрунтовували свої судження. З'ясувалося, що на різних вікових етапах діти по-різному розв'язують моральні проблеми. Л.Колберг використовував оповідання, які містять складні конфлікти морального значення і вимагають вирішення.

Учений розглядав розвиток моральної свідомості як послідовний процес. На підставі узагальнення значного експериментального матеріалу він виокремив шість стадій розвитку, об'єднавши їх у три рівні.

Перший - доморальний рівень. Норми моралі виступають для дитини як щось зовнішнє. Дитина дотримується правил, встановлених дорослими, з чисто егоїстичних міркувань. Спочатку вона орієнтується на покарання і поводить себе "добре", щоб його уникнути (І стадія). Потім вона починає орієнтуватися і на заохочення, очікуючи одержати за свої правильні дії схвалення або іншу нагороду (II стадія).

Другий рівень - конвенційна мораль (від конвенція - домовленість, угода). Джерело моральних приписів для дитини залишається зовнішнім. Але вона вже намагається поводити себе певним чином через потребу у схваленні, у підтримці гарних стосунків зі важливими для неї людьми.

Орієнтація у своїй поведінці на виправдання очікувань і схвалення інших характерна для III стадії, на авторитет - для IV. Цим визначається нестійкість поведінки дитини, залежність її від зовнішніх впливів.

Третій рівень - автономна мораль. Моральні норми і принципи становлення стають власним досягненням особистості, тобто переходять у внутрішній план. Вчинки визначаються не зовнішнім тиском чи авторитетом, а власною совістю. Спочатку виявляється орієнтація на принципи суспільного благополуччя, демократичні закони, прийняті на себе зобов'язання перед суспільством (V стадія), далі - на загальнолюдські етичні принципи (VI стадія).

На доморальному рівні знаходяться всі дошкільники та більшість семиліток (близько 70%). Цей рівень зберігається у деяких дітей до 16 років. Більшість дітей до 13 років розв'язують моральні проблеми на другому рівні, їм властива конвенційна мораль. З розвитком інтелекту відбувається розвиток вищого рівня моральної свідомості: усвідомлені моральні принципи не можуть з'явитися раніше підліткового віку, коли формується логічне мислення. Однак наявність формально-логічних операцій не є достатньою умовою для вищого рівня розвитку моралі. Навіть інтелектуально розвинені дорослі люди можуть не досягати рівня автономної моральності.

Розвиток моральності в психологічному аспекті включає дві сторони. Одна сторона - це розвиток почуттів і волі, інша полягає в тому, що дитина поступово починає розуміти навколишній світ і усвідомлює своє місце в ньому, що породжує нові типи мотивів поведінки, під впливом яких дитина робить ті чи інші вчинки. К. Д. Ушинський у книзі «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології » писав: « Ніщо - ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так ясно і вірно нас самих і наші відносини до світу, як наші почування; в них чути характер не окремої думки, не окремого рішення, а змісту душі нашої і її ладу. У думках наших ми можемо самі себе обманювати, але відчування наші скажуть нам, що ми таке: не те, що б ми хотіли бути, але те, що ми таке насправді » [21].

У результаті складного розвитку, уявлення людини про погане і хороше, про належне і не належне, усвідомлення громадських, соціальних норм формуються моральні почуття. Моральні почуття - це стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття. У моральній свідомості особистості ці почуття знаходяться в органічній єдності з моральними поняттями і представляють як би сплав морального, розумного і чуттєвого.

Значення почуттів у моральному формуванні особистості надзвичайно велике. У почуттях виражаються бажання людини, її емоційний стан. Почуття можуть бути формою та способом оцінки подій. Від спрямованості моральних почуттів багато в чому залежить поведінка людини.

У період дошкільного дитинства вихованню почуттів дітей приділяється особлива увага. Спираючись на емоційну чуйність дітей, їх вразливість, яскравість уяви, копіювання, педагоги виховують у дітей перші добрі, гуманні почуття: дбайливість, уважність, доброзичливість. На цій основі починають формуватися почуття дружби, товариства, колективізму.

З розширенням морального досвіду, освоєнням моральних уявлень розширюються і поглиблюються моральні почуття дітей. Саме в дошкільному віці починають формуватися складні соціальні почуття: почуття любові до Батьківщини, інтернаціональні почуття...

У старшому дошкільному віці велика увага приділяється розвитку і збагаченню почуттів дітей, формуванню здатності управляти ними. У цьому віці виховуються моральні почуття, що визначають ставлення дітей до оточуючих людей, до праці, до природи, до важливих суспільних подій. [12]

Ставлення до дорослих виражається в формуванні почуття поваги. У старшому дошкільному віці воно стає більш усвідомленим і грунтується на розумінні значимості соціальної ролі трудової діяльності дорослих, їх високих моральних якостей. Відбувається подальший розвиток позитивних почуттів по відношенню до однолітків. Ставиться завдання розвитку основ почуття колективізму, гуманності у взаємодіях дітей. У розвитку колективізму велику роль грають початкові форми почуття обов'язку і відповідальності, що формуються у праці та грі дітей. Триває формування високих моральних почуттів: любові до Батьківщини, почуття товариства, поваги до людей інших національностей. Основою розвитку цих почуттів є яскраві враження про явища суспільного життя, емоційно насичені знання про свою країну, про життя свого народу, які отримують діти, наприклад, на заняттях при ознайомленні з художньою літературою.

Розвиток почуттів і волі відбувається у постійній взаємодії. Суттєвими ознаками, що характеризують власне вольову поведінку, є "подолання перешкод", стан напруги, момент вольового зусилля. Так, Б.М. Теплов підкреслював, що вольові дії у власному розумінні слова - це дії, які пов'язані з подоланням внутрішніх або зовнішніх перешкод. На думку В.К. Котирло, "можна вважати, що саме зусилля і є той феномен, що зумовлює специфіку вольової дії" [19].

У розвитку вольових дій старшого дошкільника, можна виділити три взаємопов'язані сторони - це, по-перше, розвиток цілеспрямованості дій, по-друге, встановлення відносини між метою дій та їх мотивом, і, по-третє, зростання регулюючої ролі мови у виконанні дій.

Розвиток волі дитини тісно пов'язано з тим, що відбувається в дошкільному віці зміни мотивів поведінки, формуванням супідрядності мотивів. Саме поява певної спрямованості висунення на перший план групи мотивів, які стають для дитини найбільш важливими, веде до того, що дитина свідомо домагається поставленої мети, не піддаючись відволікаючому впливу спонукань, пов'язаних з іншими менш значущими мотивами.

С. В. Петеріна відзначає, що мотив ще не вчинок. Мотив - це та причина, яка спонукає до діяльності.

Особливе значення у розвитку мотивів поведінки мають моральні мотиви, які виражають ставлення дитини до інших людей. У старшому дошкільному віці моральна поведінка дітей починає поширюватися на широке коло людей, що не мають з дитиною безпосереднього зв'язку. Це пов'язано з усвідомленням дітьми моральних форм і правил, розумінням їх загальнообов'язковості, дійсного значення своїх вчинків для інших людей.

Серед моральних мотивів поведінки велике місце займають громадські мотиви - бажання зробити щось для інших людей, принести їм користь.

Найважливішу роль в моральному розвитку старших дошкільників грає формування здатності до супідрядності мотивів поведінки. В умовах правильного виховання у дітей 6 -7 років розвивається вміння керуватися в своїй поведінці моральними мотивами, що призводить до становлення основ моральної спрямованості особистості. У цьому процесі важливу роль грає розвиток моральних почуттів, які в старшому дошкільному віці стають більш багатими за змістом. Разом з тим вміння свідомо керувати своїми почуттями представляє для старших дошкільнят достатні труднощі, тому поведінка дітей вимагає постійної уваги вихователя [14].

1.3 Структура морального виховання старших дошкільників

Безперечно, що метою морального виховання є формування моральної спрямованості особистості, яка визначається рівнем засвоєння уявлень про моральні норми, сформованістю моральних почуттів і моральної поведінки. Сучасні концепції дошкільного виховання спрямовують педагогів на особистісно-орієнтований підхід, використання різноманітних форм взаємодії дорослого і дитини, гуманізації педагогічного процесу в дошкільному закладі. Однією з основних цілей морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у дошкільних закладах є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити дітей розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.

Міцність, стійкість моральних якостей залежать від того, як вони сформувалися, який механізм був покладений в основу педагогічного впливу.

Механізм морального становлення особистості:

(Знання та уявлення) + (Мотиви) + (Почуття і відносини) + (Навички і звички) + (Вчинки і поведінка) = Моральна якість.

Для формування будь-якої моральної якості важливо, щоб процес виховання проходив усвідомлено. Тому потрібні знання, на основі яких у дитини будуть складатися уявлення про сутність моральної якості , про її необхідність і про переваги володіння нею. У дитини має з'явитися бажання опанувати моральну якість, тобто важливо, щоб виникли мотиви для придбання відповідного моральної якості. Поява мотиву тягне за собою відношення до якості, яке, у свою чергу, формує соціальні почуття. Почуття надають процесу формування особистісно значущу забарвленість і тому впливають на міцність засвоєння моральної якості. Але знання і почуття породжують потребу в їх практичній реалізації - у вчинках, поведінці. Вчинки і поведінка беруть на себе функцію зворотного зв'язку, що дозволяє перевірити і підтвердити міцність якості, яка формується. Тобто послідовність формування моральної якості можна охарактеризувати в послідовності: життєва ситуація; морально - чуттєве переживання; моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки; моральний вибір вчинку; вольовий стимул; моральний вчинок; моральна спрямованість поведінки; моральна якість.

Даний механізм має об'єктивний характер. Він проявляється завжди, при формуванні будь-якої (моральної чи аморальної) якості особистості.

Головна особливість механізму морального виховання полягає у відсутності принципу взаємозамінності. Це означає, що кожний компонент механізму важливий і не може бути ні виключений, ні замінений іншим [11].

При цьому дія механізму носить гнучкий характер: послідовність компонентів може мінятися в залежності від особливості якості і від віку дитини.

Треба починати не з повідомлення знань, а з формування емоційної бази, практики поведінки. Це послужить сприятливим підгрунтям для подальшого засвоєння знань.

Завдання морального виховання діляться на дві групи:

1) у першу групу входять завдання механізму морального виховання;

2) друга група завдань морального виховання відображає потреби суспільства в людях, що володіють конкретними, сьогодні востребуемой якостями.

Завдання механізму морального виховання: - Формування уявлення про сутність моральної якості, про її необхідність та переваги володіння нею;

- Виховання моральних почуттів, звичок, норм; - Оволодіння практикою поведінки. Кожен компонент має свої особливості формування, але необхідно пам'ятати, що це єдиний механізм і тому при формуванні одного компонента обов'язково передбачається вплив на інші компоненти. Дана група завдань носить постійний, незмінний характер.

Завдання формування моральних цінностей:

- Виховання гуманних почуттів і відносин;

- Формування основ патріотизму і міжнаціональної терпимості;

- Виховання працьовитості, бажання і вміння працювати;

- Виховання колективізму. Виховання носить історичний характер і його зміст змінюється в залежності від ряду обставин і умов: запитів суспільства, економічних факторів, рівня розвитку науки, можливостей віку виховуваних. Отже, на кожному етапі свого розвитку суспільство вирішує різні завдання виховання підростаючого покоління, тобто в нього різні моральні ідеали людини.

На утримання цієї групи завдань морального виховання впливають і історичний етап, і особливості дитини, і конкретні умови життя. Завдання формування моральних цінностей мають рухливий характер.

Перебудова мотиваційної сфери пов'язана із засвоєнням дитиною морально-етичних норм. Починається воно з формування дифузних оцінок, на підставі яких діти поділяють всі вчинки на «хороші» чи «погані». Спочатку безпосереднє емоційне ставлення до людини нероздільно злито у свідомості дитини з моральною оцінкою його поведінки, тому молодші дошкільнята не вміють аргументувати свою погану чи добру оцінку вчинку літературного героя, іншу людину. Старші дошкільники пов'язують свою аргументацію за громадським значенням вчинку.

Можливість переходу від невмотивованої оцінки до мотивованої пов'язана з розвитком у дітей внутрішнього уявного співпереживання з діями іншого. Виникнення в дошкільному віці внутрішньої дії в уявних умовах дозволяє дитині активно пережити подію і вчинки, в яких вона сама не брала участі, і через це осмислити мотиви вчинків і диференціювати своє ставлення і моральну оцінку. моральний виховання вольовий дошкільник

У рамках потреби у визнанні, формуванні емпатії, орієнтації дитини на групову оцінку формуються основи альтруїзму - прагнення дитини до безкорисливих добрих вчинків [13].

Зміст морального виховання дошкільників включає такі смислові блоки:

- Виховання гуманності як якості особистості;

-Виховання колективізму;

- Формування громадської відповідальності і патріотизму;

- Формування шанобливого ставлення до праці і працьовитості.

Виховання гуманності є формування такої моральної якості, яка має на увазі співчуття, співпереживання, чуйність, емпатію.

Стержнем і показником моральної вихованості людини є характер його ставлення до людей, природи, до самого себе. Дослідження показують, що подібне ставлення може складатися у дітей вже в дошкільному віці. В основі цього процесу лежить уміння розуміти іншого, переносити переживання іншого на себе. Формування гуманного ставлення до людей і природи починається з раннього дитинства. При систематичній роботі, спрямованої на виховання гуманного ставлення дошкільників до оточуючих людей і природи, у дітей формується гуманізм як моральна якість. Інакше кажучи, гуманізм входить в структуру особистості як якісна її характеристика.

Слід підкреслити, що виховання гуманних почуттів і відносин - процес складний і суперечливий. Вміння співчувати, співпереживати, не заздрити, робити добро щиро і охоче - у дошкільному віці лише закладаються.

Виховання колективізму як моральної якості дошкільника засноване на формуванні позитивних, доброзичливих, колективних взаємин.

Головна функція дитячого колективу - виховна: діти включаються в діяльність, яка за своїми цілями, змістом і формами організації спрямована на формування особистості кожного з них.

Для виховання колективних взаємин поява такого феномена, як дружба, має змістоутворююче значення. Дружба як найбільш близький зв'язок між дітьми прискорює процес дієвого усвідомлення соціальних взаємин. Взаємодопомога і чуйність є значущими характеристиками колективних взаємин.

У групах дітей дошкільного віку існує колективна думка. Вона не тільки проявляється у вигляді однакових уявлень про норми взаємин, але і може активно використовуватися як особистісно значущий фактор впливу на кожного члена колективу і як основа колективних взаємин.

Дитячі взаємини регулюються моральними правилами і нормами. Знання правил поведінки та взаємовідносин полегшує дитині процес входження в світ собі подібних, у світ людей.

Виховання основ патріотизму і громадянськості - одна з найважливіших складових морального виховання дошкільників. Почуття любові до Батьківщини - це те саме почуття любові до рідного дому. Ріднить ці почуття єдина основа - прив'язаність і почуття захищеності. Значить, якщо ми будемо виховувати у дітей почуття прихильності, як таке, і почуття прихильності до рідного дому, то при відповідній педагогічній роботі, з часом воно доповниться почуттям любові і прихильності до своєї країни.

Почуття патріотизму багатогранно за своєю структурою і змістом. У нього входять відповідальність, бажання і вміння працювати на благо Вітчизни, берегти і множити багатства Батьківщини, гамма естетичних почуттів та ін [12].

Успіх морального розвитку дітей можливий за правильної організації процесу виховання. Основні закономірності морального виховання зумовлені певними особливостями засвоєння дитиною моральних цінностей.

1. Двосторонність процесу морального виховання. Дитина є співучасником виховного процесу, активно сприймає педагогічні впливи, а вихователь організовує процес морального виховання, орієнтуючись на особливості дитячого сприймання. Перебіг психічних процесів і станів під час морального виховання, які є основою розвитку певних потреб, мотивів, якостей, є не поверховим, а глибинним. Тому аналіз процесу виховання, його результатів на кожному етапі вимагає від вихователя глибоких знань і педагогічної майстерності.

...