Виховання екологічної культури учнів початкових класів на уроках природознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Кафедра біології

ДИПЛОМНА РОБОТА

Виховання екологічної культури учнів початкових класів на уроках природознавства

студентки групи ПН-31

Гернешій Наталії Іванівни

Науковий керівник:

доцент кафедри екології

Кавчак Віра Степанівна

Дрогобич - 2009

ЗАВДАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Виховання екологічної культури учнів початкових класів на уроках природознавства

Перелік питань, що підлягають висвітленню:

1.Вивчення й узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми.

2.Узагальнення кращого педагогічного досвіду екологічного виховання учнів 1-4 класів.

3.Розробка й апробація нових форм екологічного виховання молодших школярів засобами шкільного природознавства.

Тему і завдання дипломної роботи затверджено на засіданні кафедри біології (протокол № від )

Студентка Гернешій Н.І. із завданням ознайомленадата підпис

ЗАХИСТ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Виховання екологічної культури учнів початкових класів на уроках природознавства

1.Оцінка наукового керівника_________________

2.Оцінка рецензента__________________

3.Дипломна робота захищена з оцінкою_________

4.Коротка мотивація оцінки захисту

________ Голова ДЕК дата підпис прізвище, ініціали

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА І ВИХОВАННЯ - ШЛЯХ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

1.1 Зміст, мета і завдання неперервної екологічної освіти в Україні

1.2 Екологічне виховання як психолого-педагогічний процес

РОЗДІЛ 2. ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

2.1 Спостереження - основний метод формування психологічного потягу до природи у молодших школярів

2.2 Народознавчий підхід - важлива складова формування екологічної культури молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.

Вторгнення людини в біосферну систему саморегуляції, яка формувалася в процесі еволюції планети протягом мільйонів років, вимагає особливих знань, обережності, передбачливості та високих прогностичних можливостей науки, що гарантують безпеку біосфери. У зв'язку з цим подальший розвиток екологічної освіти і виховання, підвищення їх теоретичного рівня є одним із найактуальніших завдань суспільства. Сьогодні перед науковцями світу вперше постали завдання екологізації матеріальної і духовної діяльності людини, а подальший розвиток екологічної свідомості на сучасному етапі розглядається як об'єктивна необхідність, умова виживання людства. «Освіта, що використовує результати сучасної науки і техніки, повинна відігравати провідну роль в усвідомленні та розумінні сучасних проблем довкілля. Вона має сприяти встановленню раціонального ставлення до природи і до використання природних ресурсів. Екологічне виховання має охоплювати людей усіх вікових груп на всіх ступенях формальної та неформальної освіти», - говорилось у резолюції І Міжурядової конференції з освіти в галузі довкілля, яка проходила у Ріо-де-Жанейро [ ].

Однією з основних вимог сучасності до системи екологічної освіти і екологічного виховання є формування в населення екологічної свідомості і екологічного складу мислення як важливої складової загальнолюдської культури. Початкова освіта - етап, на якому закладається фундамент екологічної культури особистості. Він має вирішальне значення у системі неперервної екологічної освіти і виховання [ ]. Тому тему дипломного дослідження "Виховання екологічної культури учнів початкових класів на уроках природознавства" вважаємо актуальною.

Об'єкт дослідження: навчально-виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження: зміст і методика екологічного виховання молодших школярів засобами шкільного природознавства.

Мета дослідження: визначення оптимальних шляхів удосконалення екологічного виховання молодших школярів на уроках природознавства.

Відповідно до мети і предмета дослідження вирішувались такі завдання:

1.Вивчення й узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми.

2.Узагальнення кращого педагогічного досвіду екологічного виховання учнів 1-4 класів.

3.Розробка й апробація нових форм екологічного виховання молодших школярів засобами шкільного природознавства.

Наукова новизна дипломного дослідження полягає у систематизації сучасних підходів до екологічного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Практичне значення мають розроблені нами методичні матеріали до інтегрованих уроків та виховних заходів з природознавства на екологічну тематику.

Апробація роботи здійснювалась на засіданнях методоб'єднання вчителів початкових класів Липчанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Хустського району, засіданнях кафедри біології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 15 від 23.12.2008р.).

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА І ВИХОВАННЯ - ШЛЯХ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

1.1 Зміст, мета і завдання неперервної екологічної освіти в Україні

Основною метою освіти в галузі охорони навколишнього середовища є формування екологічної культури особистості як форми регуляції взаємодії людини з природою.

Екологічна культура характеризується:

- наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи;

- різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне);

- набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому і локальному рівнях);

- екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи і свого здоров'я;

- безпосередньою участю в природоохоронній діяльності;

- передбаченням можливих негативних наслідків природо-перетворювальної діяльності людини [ ].

Екологічна культура виявляється у свідомості, мисленні, поведінці особистості. Вона формується в процесі екологічної освіти і виховання.

Екологічна освіта - процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок теорії та практики раціонального природокористування і охорони природи, формування екологічного мислення і світогляду, що базуються на принципі індивідуальної екологічної відповідальності [ ].

Серед головних ідей екологічної освіти можна виділити такі:

- світогляд на основі сучасної екологічної картини світу;

- усвідомлення єдності всього живого та неживого в природі;

- пізнання себе як частини навколишнього світу;

- розуміння різноманітності цінностей природи (матеріальної, емоційної, естетичної та ін.);

- використання системного підходу до вивчення живих систем різного рівня організації;

- розуміння екологічних взаємозв'язків, що забезпечують цілісність живих систем як процесів обміну речовиною, енергією, інформацією;

- перехід від антропоцентричного підходу до вивчення природних процесів та явищ до екоцентристського та полі центристського підходів;

- розуміння причин суперечностей (виникнення екологічних проблем) у системі «природа - суспільство» як невідповідності природних та соціальних законів;

- розуміння екологічної кризи як кризи культури;

- розуміння внеску екологічної культури в загальну культуру людини;

- усвідомлення морального вибору способів доцільної діяльності, узгодженої з екологічними і моральними імперативами;

- виховання екологічної відповідальності за стан навколишнього природного середовища, свого здоров'я та здоров'я інших людей;

- розуміння концепції стійкого розвитку людства як коеволюції суспільства і природи;

- розуміння необхідної гармонізації взаємовідносин суспільства і природи як соціальної проблеми.

Реалізація цих ідей можлива, на думку екологів, лише за умови створення єдиної системи неперервної екологічної освіти та виховання.

На міжнародному рівні освіта в галузі навколишнього середовища розглядається як неперервний процес, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. Основоположне значення мають такі її принципи:

· неперервність, системність і систематичність, які забезпечують організаційні умови формування екологічної культури особистості, наступність між окремими ланками освіти;

· виховання розуміння цілісності, єдності навколишнього середовища, нерозривного зв'язку його компонентів, взаємообумовленості природних процесів. Істотну роль у реалізації цього принципу відіграє вчення про екосистему, біосферу і ноосферу;

· міждисциплінарний підхід до формування екологічної культури, який передбачає не механічне впровадження різнобічних знань екологічного спрямування у зміст різних предметів, а їх логічне підпорядкування основній меті екологічної освіти;

· висвітлення екологічних проблем на глобальному, національному і краєзнавчому рівнях, що передбачає ознайомлення із загальними і локальними проблемами навколишнього середовища, а також практична участь у розв'язанні місцевих екологічних проблем;

· спрямованість навчання на розвиток ціннісно-мотиваційної сфери особистості, гармонізації зв'язків із навколишнім середовищем.

Неперервна екологічна освіта - це результат взаємодії трьох основних освітотворчих факторів: сім'ї, навчальних закладів та засобів масової комунікації. Без такої єдності не можна вирішити проблему неперервної екоосвіти.

Основні її принципи полягають ось у чому:

- здійснення протягом усього свідомого життя людини;

- спрямування на систематичне поповнення, оновлення, вдосконалення екологічних знань, умінь, навичок і життєвих орієнтацій людини;

- задоволення потреб у формуванні в особистості глибоких внутрішніх мотивів діяльності як у межах навчальних закладів, так і шляхом самоосвіти.

Неперервною екоосвіту можна вважати тільки тоді, коли вона здійснюється протягом усього життя людини і характеризується належною глибиною і різноманітністю.

Її можна уявити як особливий аспект трудової діяльності, як внутрішню потребу особистості, що їй вона присвячу частину свого вільного часу. Неперервна система екоосвіти - це не просто поєднання її окремих частин (базова та суспільна освіта, самоосвіта тощо), а єдина детермінована система, яка формує мотивацію екологічної освіти та виховання на державному рівні.

На думку М.Г.Мельника та М.К.Шапочки, формування такої системи в реальній дійсності ускладнюється такими факторами:

1)значним розширенням вікових меж людей, які навчаються від народження і протягом усього життя;

2)значним збільшенням тривалості освіти (обов'язкова школа все більше втрачає функції останнього етапу освіти, постійне самовдосконалення стає необхідною складовою освіти);

3)потребою поширення впливу освіти на сфери емоційної, соціальної та фізичної діяльності [ ].

Мета екологічної освіти випливає із сучасного розуміння її суті, визначеної колективними зусиллями спеціалістів багатьох країн світу, рекомендацій міжнародних форумів з даної проблеми, специфіки розвитку та потреб нашої держави. Це - формування екологічної культури кожного і суспільства в цілому.

Мета екологічної освіти досягається поетапно, шляхом вирішення освітніх, виховних і розвивальних завдань:

· виховання розуміння сучасних проблем навколишнього середовища та усвідомлення їх актуальності для всього людства, своєї країни і рідного краю;

· розвиток особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на національному й глобальному рівнях;

· засвоєння кращих досягнень загальнолюдської і національної культур, розуміння багатогранної цінності природи (не лише утилітарної, а й естетичної, санітарно-гігієнічної, науково-пізнавальної, рекреаційної, морально-етичної);

· оволодіння науковими знаннями про взаємозв'язок у системі «людина - суспільство - природа», формування знань і умінь дослідницького характеру, спрямованих на розвиток творчої і ділової активності при вирішенні екологічних проблем і життєвих ситуацій;

· сприяння переходу набутих знань в особисті переконання, які б виключали можливість лицемірства щодо природи; розвиток потреби в спілкуванні з нею;

· розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки;

· засвоєння і використання у взаємозв'язках людини з природою народних традицій і кращих досягнень світової практики;

· виховання постійної турботи про власне здоров'я та вироблення навичок його збереження;

· залучення підростаючого покоління до активної природоохоронної діяльності на основі набутих знань і ціннісних орієнтацій.

Отже, мета, завдання й принципові положення концепції екологічної освіти в Україні спрямовані на різнобічну підготовку молодого покоління, яке у майбутньому зможе вирішувати екологічні проблеми на основі наукових знань, здорового глузду й набутого досвіду, керуючись національними гуманістичними ідеалами й традиціями господарювання.

Принцип неперервності процесу екологічної освіти означає, що вона має починатися на дошкільному рівні і продовжуватися на всіх етапах формальної і неформальної освіти:

- дошкільна освіта;

- шкільна і позашкільна освіта;

- професійно-технічна освіта;

- вища і середня спеціальна освіта;

- післядипломна освіта.

У дошкільному віці діти вперше знайомляться з природою. З огляду на підвищену емоційну чутливість малят перевага надається емоційно-естетичному сприйняттю природи, розвитку естетичних (красиво), інтелектуальних (цікаво), гуманістично спрямованих почуттів (рослини і тварини теж живі організми і мають право на існування) у ставленні до природи.

Основа екологічної свідомості дітей дошкільного і молодшого шкільного віку - це елементарні знання про природу:

· орієнтування в найближчому оточенні;

· усвідомлення життєво необхідних потреб живих істот;

· ознайомлення з елементарними відомостями про взаємозв'язки живої і неживої природи, значення її в житті людини.

Пізнання дітьми природи відбувається під час активної діяльності, коли вони оволодівають навичками бережливого ставлення до її об'єктів, збереження і створення умов для їх нормального існування.

Під керівництвом батьків і педагогів розвиваються притаманні дітям любов, потяг до природи, виховуються почуття співпереживання, що є необхідною основою формування особистості.

Загальна середня освіта спрямовується на те, щоб випускники основної школи здобули базовий рівень екологічної освіти, засвоїли такі елементи екологічної культури:

· знання про взаємозв'язки між компонентами природи та людською діяльністю, про причини і шляхи вирішення головних екологічних проблем;

· навички здорового способу життя і бережливого ставлення до об'єктів природи [ ].

Екологічна освіта в середній школі передбачає також виховання почуття власної відповідальності за стан навколишнього середовища, свідомого ставлення до природи на основі розуміння її усесторонньої цінності.

Зміст шкільної екологічної освіти структурується за блочно-модульним принципом і відображає напрями сучасної екології. Обов'язковими є блоки: а)екологія як наука про закономірності співіснування організмів і взаємодію із середовищем життя; б)екологічні аспекти сучасної цивілізації [ ].

Отже, шкільний етап - дуже важлива ланка неперервної екологічної освіти. Він ґрунтується на позитивному емоційному досвіді спілкування з природою, розвиваючи початкові уявлення про світ, закладені в дошкільний період. Водночас шкільний етап є базою для подальшого розвитку і поглиблення екологічної освіти.

Мета професійно-технічної освіти - формування екологічної компетентності майбутніх робітників як складової частини професійної підготовки; формування навичок екологічної оцінки технологічних процесів і техніки, виховання відповідального ставлення до природного середовища.

Важливим завданням екологічної освіти учнів професійних навчально-виховних закладів є виховання відповідального ставлення до природи та наслідків виробничої діяльності.

Зміст екологічної освіти для даної ланки орієнтований:

· на формування цілісних уявлень про природу та місце людини в ній, про природо перетворювальну роль виробничої діяльності;

· набуття професійних знань про шляхи запобігання негативним впливам певних видів діяльності на природу й здоровя;

· формування професійних природоохоронних умінь, а також навичок збереження власного здоров'я [ ]

Вища та середня спеціальна освіта ставить мету - формування в майбутніх фахівців екологічної культури виробництва, знань, умінь, навичок, необхідних для вирішення завдань контролю за якістю природного середовища, створення маловідходних та ресурсозберігаючих технологій, а також медико-екологічних умов для забезпечення здоров'я населення.

Особливе значення має екологічна освіта студентів педагогічних вузів, майбутніх учителів, які, маючи високий загальний рівень екологічної культури, повинні опанувати і методику виховної роботи зі школярами [ ].

Система неперервної екологічної освіти охоплює також післявузівську освіту, метою якої є підвищення рівня екологічної культури, ознайомлення з новітніми досягненнями екології та охорони природи. Першочерговим є навчання керівного складу, господарників, адміністраторів, менеджерів, політичних діячів. Особлива увага приділяється вивченню екологічних проблем конкретної сфери діяльності слухачів. Перевага надається рольовим іграм, екскурсіям та іншим активним формам і методам.

Екологічна освіта і перепідготовка викладачів, керівних працівників та інших категорій населення здійснюється інститутами післявузівської освіти та спеціальними галузевими програмами.

Одним із важливих компонентів, що забезпечують досягнення навчально-виховної мети, є зміст екологічної освіти [ ].

Зміст екологічної освіти передбачає розроблення системи наукових знань (уявлень, понять, закономірностей), які відображають філософські, природничонаукові, соціально-економічні, технічні, правові й морально-етичні аспекти комплексної екології, розвиток цієї системи [ ].

Набуття знань як елемент екологічної освіти охоплює пізнавальні і діяльнісні компоненти навчання. Пізнавальні компоненти передбачають не лише систему екологічних знань, а й визначають внутрішню культуру підростаючого покоління, формують готовність до свідомої діяльності щодо гармонізації стосунків у системі «людина - суспільство - природа». До інтелектуальних компонентів належать уміння мислити, здійснювати такі розумові операції, як аналіз, синтез, абстрагування, класифікація даних, наукове прогнозування. На цій основі виробляються уміння приймати екологічно доцільні рішення, формуються дослідницькі навички.

Практичні (діяльнісні) вміння спрямовані перш за все на дотримання норм екологічно грамотної поведінки людей у природі і виконання практичних дій щодо захисту навколишнього середовища та власного здоров'я.

Таким чином, екологічна освіта - це неперервний процес, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення України. У початковій школі закладається фундамент екологічної культури особистості.

1.2 Екологічне виховання як психолого-педагогічний процес

Екологічна освіта не лише передбачає систему екологічних знань, але включає й екологічне виховання.

Екологічне виховання -- це процес систематичного та цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою формування екологогуманістичного світогляду, підготовки до виробничої, громадської та культурної діяльності [ ]. Це процес значно складніший, ніж формування екологічних знань.

Можна навести безліч прикладів варварського ставлення до природи людей екологічно освічених. Екологічне виховання передбачає формування таких гуманістичних якостей особистості, які, ставши її внутрішнім надбанням, функціонують у практиці повсякденного життя як внутрішній регулятор і контролер поведінки людини. Екологічно вихована людина не з примусу, а саме з власних принципів не дозволить собі заподіяти шкоду природі та іншим людям. Через це "екологічне виховання сьогодні є вирішальною умовою запобігання подальшій деградації природного середовища, забезпечення коеволюції природи й суспільства, створення ноосфери - такого симбіозу суспільства й природи; у якому подолано загрозу екологічної кризи, а людина та природа перебувають у стані гармонійної рівноваги" [ ].

На цьому шляху, однак, виникає безліч найскладніших проблем. Провідна умова успіху будь-якого виховання - віковий інтервал формування в людині бажаних персональних якостей. Якщо прогаяти сприятливий для формування певних якостей особистості час, то пізніше їх уже неможливо сформувати взагалі.

Згадаємо В.О. Сухомлинського, який вважав, що особистість в основних своїх проявах формується приблизно до 12 років [ ]. Тому комплексне екологічне виховання людини практично треба починати від моменту її народження. Інший важливий фактор екологічного виховання - навколишнє середовище: соціальне і природне. Якщо дитина в перші роки життя позбавлена можливості постійно і безпосередньо (не за допомогою малюнків або телеекрана) спілкуватися з живою природою, якщо роки дитинства проходять у заасфальтованому, брудному дворі без єдиного живого деревця і пташки, якщо в дитячих яслах, садку і школі вона, в кращому разі, бачить представників живої природи в клітці або акваріумі і, будучи мешканцем великого міста, ніколи не бачить зоряного неба, то така дитина, незважаючи на будь-які заходи екологічної освіти, не стане повноцінною людиною з розвиненим почуттям прекрасного, любові до природи і дбайливого ставлення до неї. Вона буде неповноцінною і в інших людських проявах.

Тому вирішити проблему екологічного виховання значно складніше, ніж вдосконалювати систему екологічної освіти. Якщо екологічна освіта людини визначається сукупністю її знань про особливості взаємодії суспільства з природою, то екологічне виховання має набагато складніший зміст. Воно, крім екологічних знань, охоплює широкий спектр найрізноманітніших людських якостей і характеристик, певний світогляд і світосприйняття, моральні, правові, екологічні, соціальні принципи та норми. Тому воно не мислиться окремо від естетичної, моральної, правової освіти та виховання [ ].

Невід'ємним атрибутом екологічного виховання є практична діяльність кожної людини, спрямована на охорону природного середовища, захист тваринного та рослинного світу в місцях їх проживання. Усвідомлення кожним власної відповідальності за стан природного середовища, безпосередня участь в екологічній діяльності можуть стати вирішальними факторами не тільки оздоровлення природного довкілля в місцях проживання, праці та відпочинку, а й поліпшення глобальної екологічної ситуації. Це буде найбільш дієвим засобом екологічного виховання - формування гуманної, моральної, естетично розвинутої, духовно багатої і фізично здорової людини.

Результатом екологічної освіти та виховання є формування екологічної особистості [ ].

Екологічна особистість - це особистість, якій притаманний екоцентричний тип екологічної свідомості. Екоцентричний тип екологічної свідомості характеризується такими головними особливостями:

1. Психологічний потяг до світу природи, що ґрунтується на уявленні про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать такі положення:

*людина не ізольована від природи, а входить як один з елементів до складної системи екологічних взаємозв'язків, тобто будь-яка її дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною;

*відходи людської діяльності не зникають в природі безслідно, а так чи інакше повертаються назад до людини, здійснюючи руйнівний вплив на її організм. Всі закони функціонування системи є для людини такими ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно поміркованою;

*світ природи є не лише джерелом матеріальних ресурсів, а й фактором особистого, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізувати духовний потенціал, який формується при взаємодії з природою;

*не лише людське суспільство здійснює односторонній вплив на природу, але й природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, а також різні громадські, економічні та політичні структури, щоб їх діяльність була екологічно доцільною, тобто особистість прагне бути екологічно активною.

2.Суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в такому:

*природні об'єкти належать до сфери «людського», рівного людині у своїй самоцінності, відповідно взаємодія з ними належить до сфери дії етичних норм, правил та ін.;

*природні об'єкти можуть виступати щодо людини в ролі повноправних партнерів у спілкуванні і спільній діяльності.

3.Прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що має такий вияв:

*естетичне освоєння природних об'єктів та їх комплексів;

*пізнавальна діяльність, що обумовлена інтересом до життя природи, задоволенням від самого процесу пізнання;

*практична взаємодія з природними об'єктами, в основі якої не бажання отримати який-небудь "корисний продукт", а потреба в спілкуванні з ними;

*участь у природоохоронній діяльності, продуктивність якої полягає не в міркуваннях "далекого прагматизму" (необхідність зберегти природу, щоб нею могли користуватись майбутні покоління), а в потребі піклуватися про природу заради неї самої [ ].

Зазначені особливості складають характеристику екологічної особистості. Система основних завдань формування екологічної свідомості людини схематично зображена на рис.1.

Рис.1. Основні завдання формування екологічної особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таке розуміння названих вище завдань випливає з аналізу тенденцій розвитку громадської екологічної свідомості, який показує, що антропоцентричний тип свідомості є психологічним підґрунтям екологічної кризи.

Таким чином, альтернативою, яка дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є екоцентричний тип екологічної свідомості, який саме і характеризується психологічним входженням людини у світ природи, суб'єктивним характером сприйняття природних об'єктів та прагненням до непрагматичної взаємодії з ними.

Тому головним завданням нашого дипломного дослідження став пошук оптимальних шляхів легкого, природного, психологічного входження молодших школярів у світ природи. Вважаємо, що одним з них є використання здобутків народної педагогіки, тобто народознавчий підхід до процесу формування екологічних знань учнів 1-4 класів. В основу формування знань про природу народна педагогіка ставила активне, цілеспрямоване і систематичне спостереження за природою.

РОЗДІЛ 2. ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

2.1 Спостереження - основний метод формування психологічного потягу до природи у молодших школярів

В основі будь-якої діяльності лежить мотив, тому необхідно задіяти всі засоби для формування у молодших школярів глибокого інтересу до об'єктів і явищ природи, їх пізнання, поціновування, збереження.

Формуванню психологічного потягу до природи сприятиме організація систематичного спостереження за нею з перших днів перебування дитини у школі.

З метою активізації їх пізнавальної діяльності в ході спостережень за природою найчастіше застосовують гру. Дух змагання - хто перший помітив най… (найгарніше, найбільше, найзагадковіше, найперше і т.д.) - спонукає до спостережливості. Це, наприклад, може бути гра «Вихвалянки», під час якої учні «вихваляються» результатами своїх спостережень.

Спостереження - це складна психічна діяльність, в якій сприймання, мислення і мова об'єднуються в єдиний цілісний акт розумової роботи. Спостереження - це не тільки безпосереднє сприймання фактів, але й їх осмислення, інтерпретація [ ]. Тому спостереження є одним з основних методів вивчення природи.

У результаті розвитку спостережень формується спостережливість - якість особистості, яка передбачає вміння помічати суттєве в довкіллі, правильно розпізнавати типові риси, швидко орієнтуватися у різних ситуаціях.

Методу спостереження належить особлива роль у пізнанні дітьми природи, тому що він базується на чуттєвому сприйманні, забезпечує живий контакт дітей з реальними об'єктами природи, отже дає реалістичні знання про об'єкти і зв'язки між ними, крім того у результаті спостережень:

- розвиваються аналізатори - зір, дотик, слух, нюх, смак;

- розвивається мова;

- нові знання, що їх набувають діти, дають поштовх для пізнавальних інтересів;

- екологічне виховання через безпосереднє засвоєння дітьми доступних їх розумінню залежностей у природі;

- формування любові до рідного краю [ ].

Спостереження зароджуються у молодшому дошкільному віці під час продуктивної діяльності (гра у піску - вологий і сухий пісок).

Методисти виділяють такі види спостережень у природі:

1)залежно від тривалості - епізодичні, тривалі;

2)залежно від дидактичної мети - первинні, повторні, заключні, порівняльні;

3)залежно від способу організації - колективні (групові), індивідуальні, планові, позапланові [ ].

Розробленою є методика керівництва спостереженням. Головним є забезпечення систематичності. Ще задовго до вивчення природознавства, у 1 класі, починаючи з букварного періоду, вчимо дітей спостерігати за природою. Кожен урок читання починаю запитаннями: «Який сьогодні день? Звідки дме вітер? Який настрій у тебе, коли світить сонечко, а дерева в золоті чи в пухнастому інеї? Чим сьогоднішній день не схожий на вчорашній? Що цікавого ти помітив по дорозі до школи? Як змінюється праця людей, поведінка тварин? Чому зрадів? Чим здивувався? Кому допоміг?» Цим спонукатимемо дітей до систематичного спостереження за природою.

Т.Байбара пропонує організовувати систематичні спостереження за природою у чотири етапи:

І етап - підготовчий: мета - викликати інтерес до об'єкта спостережень - за день-два до спостережень - підготовча робота - бесіда, фільм чи діафільм.

ІІ етап - початок спостереження: мета - інтерес до об'єкта, зосередження уваги - несподіваність, загадка.

Повідомлення мети спостереження, завдань.

ІІІ етап - основний, най триваліший за часом. - На початку спостережень - 1-2 хв. дати дітям для мовчазного сприймання.

Далі - аналіз особливостей об'єкта пристосування до умов життя, спільні органи, відмінні органи. Емоційність, позитивне ставлення.

ІУ етап - заключний: мета його - підведення підсумків, закріплення тих нових знань, яких набули діти у процесі спостережень. Оцінка пізнавальної активності [ ].

Вивчення кращого педагогічного досвіду організації спостережень за природою у початкових класах показало, що їх слід поступово ускладнювати: спостереження за неживою природою треба поєднувати зі спостереженнями за змінами в рослинному і тваринному світі, а також звертати увагу школярів на тісний взаємозв'язок між живою і неживою природою, тобто здійснювати фенологічні спостереження. Тому саме на організації фенологічних спостережень ми зосередились якнайбільше.

У тлумачному словнику говориться, що періодичні явища живої і неживої природи вивчає наука фенологія. Вона встановлює закономірності сезонного розвитку природи, зумовленого зміною пір року. Фенологічні спостереження застосовують у своїй роботі селекціонери, агрономи, лісівники. Їх обов'язково проводять під час вивчення біологічних особливостей рослин і тварин як у природі, так і в умовах, створених для них людиною з метою наукових досліджень.

Методисти стверджують, що фенологічні спостереження слід проводити систематично, протягом тривалого часу, в одному районі, характерному для даної місцевості. У місті це можуть бути міські парки, зелені зони, сади тощо. У сільській місцевості багато цікавих об'єктів спостережень є в найближчих лісових масивах, на луках, польових угіддях Молодші школярі можуть спостерігати за рослинами, неживою природою. Для спостережень за рослинами вибирають кращі дерева, кущі чи трави. За сільськогосподарськими та іншими однорічними рослинами спостерігають від часу їх висівання й до збирання врожаю, за фазами їх розвитку - появою сходів, листків, утворенням стебла, цвітінням, достиганням насіння.

Фенологічні спостереження навесні проводять щодня, улітку й восени - через 1-5 днів. За більшістю об'єктів краще спостерігати ясного дня, а за комахами (крім нічних) - у теплу сонячну погоду. Фіксувати сезонне життя тваринного світу можна в будь-який час, зранку й до пізнього вечора. Спостерігати за розвитком природи учні також можуть дорогою до школи або повертаючись додому.

На основі власного, а також узагальнення кращого педагогічного досвіду організації фенологічних спостережень нами складено орієнтовний перелік природних явищ для спостережень.

Весною школярі початкових класів спостерігають:

І. Гідрометеорологічні явища.

1.Поява купчастих хмар (купчасті хмари з'являються лише тоді, коли добре прогріється нижній шар повітря, коли з полів починає сходити сніг).

2.Поява проталин на рівних місцях та утворення воронок у снігу навколо стовбурів дерев.

3.Зникнення снігового покриву.

4.Перший весняний дощ, перша гроза.

5.Початок та кінець льодоходу на місцевій водоймі.

ІІ. Рослинний світ

1.Початок сокоруху в беріз, кленів.

2.Початок цвітіння ліщини, вільхи, тополі, верби.

3.Розтріскування бруньок на гілках бузку, смородини, аґрусу.

4.Зацвітання кульбаби, пролісків, підсніжника, калюжниці та ін.

5.Цвітіння жовтої акації.

6.Зацвітання черемхи, бузини, бузку та садових культур: вишні, яблуні, груші, абрикоса, винограду тощо.

7.Початок суцільного озеленіння берези.

8.Початок сівби ярих культур, зернобобових, соняшника, цукрових буряків. екологічний виховання спостереження народознавчий

9.Поява сходів сільськогосподарських культур: ярої пшениці, соняшника, кукурудзи, картоплі та ін.

ІІІ. Тваринний світ

1.Поява на поверхні мурашників у лісі рудих мурашок, які оновлюють свої житла.

2.Поява комарів та метеликів: кропив'янок, лимонниць.

3.Поява бджіл, джмелів.

4.Перший виліт хрущів.

5.Поява жаб на водоймах.

6.Поява на поверхні ґрунту після зимової сплячки перших ящірок.

7.Приліт перших шпаків, зорянок, ластівок, диких качок, білих лелек тощо.

8.Перше квакання жаб.

9.Перше кування зозулі.

10.Початок будування гнізд птахами.

11.Поява перших пташенят у гніздах.

12.Поява після зимової сплячки їжаків.

Обов'язковими є завдання для літніх фенологічних спостережень школярів. Їх має бути небагато:

І. Гідрометеорологічні явища

1.Регулярне вимірювання температури повітря (мінімальна, максимальна температура за кожний місяць літа).

2.Кількість днів з дощами, що випали протягом сезону. Як вони розподілялись.

3.Перехід до осіннього сезону (раптовий чи поступовий).

ІІ. Рослинний світ

1.Відцвітання яблуні, що свідчить про кінець весни і початок літа.

2.Зацвітання конюшини польової, жита озимого, льону довгунця, картоплі тощо.“

3.Масове цвітіння малини, шипшини, калини звичайної.

4.Зацвітання липи.

5.Початок жнив.

ІІІ. Тваринний світ

1.Тривалість “робочого дня” у птахів-батьків. Скільки разів вони приносять корм своїм пташенятам.

До переліку осінніх спостережень доцільно включити:

І. Гідрометеорологічні явища

1.Остання гроза (з громом).

2.Перші заморозки на ґрунті.

3.Кількість днів з ранковими туманами.

4. Про літання сніжинок у повітрі.

5.Перший морозний день.

6.Снг уперше вкрив землю.

7.Замерзла місцева водойма.

8.Снігопад, після якого утворився суцільний сніговий покрив.

ІІ. Рослинний світ

1.Пожовтіння листя на березах, осиках, липах.

2.День, коли в переважної більшості дерев певного виду листя повністю набуло осіннього забарвлення.

3.Початок і масовий листопад у беріз, каштанів, лип тощо.

4.Закінчення листопаду. Більшість дерев певного виду вже повністю скинули листя.

5.Дозрівання горобини, калини, ліщини.

6.Дозрівання і збирання врожаю кукурудзи, зернобобових рослин, соняшника та ін.

7.Закінчення грибного сезону - останні грузді, опеньки.

ІІІ. Тваринний світ

1.Поява в повітрі осіннього павутиння, початок перелітання павуків.

2.Початок залягання риб у зимувальні ями. Це явище краще спостерігати в культурних ставкових господарствах, при цьому слід зафіксувати, коли риба перестає вранці викидатися на поверхню води.

3.Дні, коли востаннє спостерігали земноводних (жаб, ропух). Вони свідчитимуть про час переходу цих тварин до зимової сплячки.

4.Дні, коли востаннє спостерігали плазунів (ящірок, вужів, гадюк). Вони свідчитимуть про час переходу цих тварин до зимівлі.

5.Перші відлітні зграї журавлів та диких гусей у повітрі.

6.Остання пісня шпака. День, коли востаннє спостерігали шпаків.

7.Зміна забарвлення хутра в деяких звірів - білок, зайців.

Взимку молодші школярі спостерігають:

І. Гідрометеорологічні явища

1.Регулярне щодобове вимірювання температури повітря.

2.Кількість днів з відлигами (плюсовою температурою) протягом зимових місяців.

3.Кількість днів з опадами у вигляді дощів.

4.Глибина снігового покриву протягом усіх зимових місяців (на рівному відкритому місці, у лісі).

5.Сильні хуртовини.

6.Замерзання водойм.

ІІ. Рослинний світ

1.На яких деревах протягом зими зберігається сухе листя, плоди.

ІІІ. Тваринний світ

1.Вивчаючи сліди на снігу, виявити тих звірів, які не впадають у зимову сплячку і активні протягом усього зимового часу (зайці, миші).

2.Останні дні відльоту на зимівлю птахів (дроздів, зябликів).

3.Які осілі та кочові птахи переважають у вашій місцевості (снігурі, чечітки, омелюхи та ін.).

У школі учні під керівництвом учителя можуть проводити поглиблені спостереження за рослинами і тваринами, що є додатковими до зазначених у переліку. Для таких досліджень використовуються ті види рослин і тварин, які вивчаються програмою з природознавства. Результати спостережень учні занотовують у таблиці.

Орієнтовний план поглиблених спостережень за деревами (береза, клен, та ін) і кущами своєї місцевості може бути таким:

1.Назва рослини.

2.Набубнявіння бруньок.

3.Розпускання бруньок.

4.Початок цвітіння.

5.Кінець масового цвітіння.

6.Достигання плодів і насіння.

7.Поява осіннього забарвлення листя.

8.Початок листопаду.

9.Кінець листопаду.

Цінними є фенологічні спостереження за озимими культурами, особливо восени, що дає змогу передбачити стан їх зимівлі та розвиток навесні. Це можуть бути спостереження за злаковими культурами (озимі сорти жита, пшениці, вівса, проса). Деякі спостереження учні записують у таблицю.

Назва рослини	Дата
	висівання насіння	появи сходів	кущіння	колосіння	цвітіння	дозрівання	збирання

Учні з задоволенням провадять спостереження як за зимуючими, так і за перелітними птахами. Наприклад, за синицями, горобцями, сороками, шпаками, ластівками, граками та ін. Під час спостережень діти милуються птахами, їх досконалістю, переконуються, що птахи знищують велику кількість комах і їхніх личинок і цим приносять значну користь природі. Це сприяє вихованню свідомого і дбайливого ставлення до пернатих друзів. Результати спостережень школярі занотовують у таблиці.

Спостереження за птахами

Назва птаха	Дата
	прильоту	влаштування гнізда	появи пташенят	вильоту пташенят з гнізда	збирання в зграї	відльоту

Про результати спостережень учні повідомляють у класі, відмічають у календарі природи, випускають інформаційні бюлетені. Бажано влаштувати фенологічні виставки. На таких виставках учні ознайомлюються з рослинами, комахами, птахами та звірами місцевого краю і краще їх запам'ятовують. Суттєво активізують фенологічні спостереження молодших школярів завдання перевірити народні прикмети завбачення погоди (див. Додаток).

У процесі вивчення природознавства від уроку до уроку діти привчаються систематично спостерігати за природою, за навколишньою дійсністю. Розвивається їхній кругозір, поповнюється словниковий запас, виробляються навички виконувати логічні операції, робити висновки. Учні порівнюють і протиставляють, вчаться «читати» азбуку природи, висловлювати своє ставлення до неї. Все це, безперечно, зближує їх з природою, сприяє потребі постійно спілкуватись з нею.

2.2 Народознавчий підхід - важлива складова формування екологічної культури молодших школярів

З давніх-давен слов'яни любили і шанували землю, вірили в її силу і щедрість. Кожна епоха збагачувала народну мудрість новими мотивами, образами. Народ набував досвіду, як збагачувати світ природи, прогнозувати і розгадувати її таємниці. Свої досягнення закарбовував у народних творах - багатющій скарбниці народної мудрості. Є в ній казка і пісня, загадка і легенда, дума і прислів'я, жарт та бувальщина, коломийка і частівка, скоромовка й лічилка. Дуже яскраво відображено в цих творах світ природи. Багатовікові спостереження людей знайшли своє втілення в прикметах та загадках, повір'ях та обрядах, в іграх та піснях, що відображають різні виробничі процеси, пов'язані з вирощуванням та доглядом сільськогосподарських культур тощо.

Доступність, яскравість, образність фольклорних творів допомагають використовувати їх у роботі з молодшими школярами, розширювати уявлення дітей про природу рідного краю, побут свого народу, його культуру і традиції.

Отож, вважаємо, що реалізації народознавчих ідей з метою екологічного виховання молодших школярів на уроках природознавства сприяє інтеграція його з народознавством, адже навчальний курс “Я і Україна” - глибоко національний не тільки за змістом (значну частину його обсягу складають українознавчі знання), а і за формами навчання - до навчальної діяльності дітей заплановані програмою систематичні “уроки серед природи”, які доцільно проводити у визначні дати народного календаря, адже звичаї, пов'язані з народними святами, формувалися протягом століть під впливом біоритмів землі [ ].

Усна народна творчість усіх народів нерозривно пов'язана з обрядом і міфом. Певну частину її становить обрядовий фольклор (тобто примовляння, заклинання, пісні), який виконувався під час святково-обрядових дійств і органічно вплітався в саму структуру обряду.

Для обрядів характерні повторюваність і символічність (наприклад, «засівання» на Новий рік символізує майбутню сівбу і багатий урожай і т.п.).

Новорічні обряди вважаємо найважливішими. І це не випадково. Відповідно до традиційних народних уявлень про циклічність часу, його рух по колу в ході новорічних ритуалів народжувався не тільки новий рік, в якому люди мали жити й працювати, а й заново народжувався світ. Не випадково співали «Радуйся, земле: рік новий народився». Отже, за допомогою новорічних обрядів ніби створювалася модель щасливого існування кожної сім'ї на майбутній рік. Новорічні свята (зимові святки) починалися 25 грудня за старим стилем -- на Різдво, і закінчувалися 6 січня -- святом Хрещення. Основними елементами новорічної обрядовості були: обрядова їжа, різні магічні дії, обряди колядування, щедрування, засівання, гадання.

На новорічний стіл обов'язково подавали 12 страв -- магічне число. Обряди колядування, щедрування, засівання (посипання) мали забезпечити добробут і щастя людей. Пісні, колядки та щедрівки, що їх супроводжували, включали величання хазяїв і побажання всіляких благ у новому році. У колядуванні (на Різдво) брали участь хлопці, які збиралися «дружиною» і в супроводі музик обходили хати з піснями-величаннями. Часто колядники розігрували ігрища «Вертеп», «Козу». Смерть і народження «кози» під час театралізованої вистави символізували народження нового року. «Засівання» (на Новий рік) моделювало майбутню сівбу і мало забезпечити добрий урожай. Деякі новорічні обряди відтворювали хліборобську працю.

З початку березня до кінця червня відбувалися весняні свята та обряди: зустріч весни, вітання пробудженої природи, звернення до землі, щоб дала добрий урожай. Весну зустрічали радісно й пишно, з танцями, іграми, піснями (веснянками і гаївками). їх співали дівчата, які виходили на пагорби і закликали весну. Вечорами молодь збиралася на вулиці або за селом. Дівчата, взявшись за руки, водили танки. Так само збиралася молодь і на Великдень. Під час Великодніх свят важливе місце посідали елементи весняної обрядовості, пов'язані з яйцем -- символом зародження нового життя. Фарбовані яйця-крашанки та розписані особливим орнаментом писанки святили в церкві, дарували один одному, несли на могили померлих родичів.

Кульмінацією весняних обрядових дій були зелені святки (Трійця) та свято Івана Купала. Двори та хати прикрашали зеленню і травою. На Купала молодь установлювала на вигоні обрядове дерево, прикрашене вінками, квітами, стрічками. Біля дерева розкладали вогнище -- обов'язковий атрибут купальської ночі, пов'язаний з культом сонця. Іноді з пагорбів пускали у воду запалене колесо -- символ сонця. Біля багаття молодь веселилася всю ніч, водила хороводи з піснями та іграми. Хлопці й дівчата стрибали парами через багаття. Надзвичайною поетичністю і мальовничістю відзначалися купальські пісні, що виконувалися під час плетіння вінків, які дівчата пускали потім на воду, щоб угадати свою долю («...Пливи, вінок, за водою, пливе доля за тобою»).

З другої половини літа відбуваються жниварські обряди. Починалися вони обрядом зажинок першого снопа, званого «воєводою», що його мала нажати «в добрий час» найкраща жниця.

У зажинкових піснях бажали радісних і щасливих жнив, співали хвалу першому снопу, який урочисто ставили в світлиці на покуті. У давнину жнива проводилися так: кілька сімей об'єднувалися, щоб спільно обробити поле кожної з них по черзі. Закінчувалось усе обідом у господаря, жниварськими піснями, в яких дякували господарю за шанобливе ставлення до працівників, щедрий обід і бажали щастя й добробуту. По закінченні жнив справляли обжинки. Останній сніп, якого звали «дід», перев'язували червоною стрічкою й урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жменю незжатого колосся, прикрашену стрічками й квітами, яка називалася «перепілкою». За язичницькими віруваннями, в останньому снопі, що зберігався в хаті на покуті, та в звитій з колосся «перепілці» жив дух рослинності. Обжинкові обряди покликані були повернути силу, що перейшла в колосся, землі, а також усьому господарству. З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок -- символ щедрого врожаю та успішного завершення жнив. Вінок прикрашав найкращу жницю, яка в парі з хлопцем, що ніс останній сніп, йшла попереду громади женців до двору господаря. По дорозі співали пісень, у яких вшановували обжинковий вінок «вищий від плота, ще дорожчий від золота…»

В основі народних обрядів лежить народний аграрний календар, що ґрунтується на багатовікових фенологічних спостереженнях багатьох поколінь українців.

Ми розробили і провели ряд уроків природознавства з використанням міжпредметних зв'язків з народознавством і організації фенологічних спостережень четвертокласниками, вивчили їх вплив на формування ставлення школярів до живої природи.

Психологи твердять, що для молодшого шкільного віку характерною є висока інтенсивність і домінантність бережного ставлення до природи, готовність брати участь в природоохоронній діяльності і турбуватися про природу, невисокий рівень прагматичних екологічних установок і висока ступінь приписування природним об'єктам суб'єктних властивостей [ ] Л.Ясвін визначає ставлення молодших школярів до природи як суб'єктно-етичне. Разом з тим психологічні дослідження показують, що до закінчення початкової школи у дітей слабшає інтерес до художнього пізнання природи та природоохоронної діяльності [ ].

Наше дипломне дослідження було спрямоване на пошуки шляхів переборення цих протиріч. Для перевірки ефективності розроблено нами прийому екологічного виховання на першому етапі нашого дослідження ми виявили рівень позитивного ставлення четверокласників до природи через суб'єктно-етичні показники. Ставлення 30-ти учнів 4-х класів до довкілля вияснилося з використанням комплексу методик: спостереження за поведінкою школярів в природі, бесіди з ними (спеціально заплановані і стихійно виникаючі), знайомств з матеріалами їх творчої діяльності (малюнки, творчі роботи), виявлення реакції на спеціально-організовані ситуації морального вибору.

Для виявлення показників суб'єктно-етичного ставлення четвертокласників до природи ми користувалися характеристиками даними кожному з них психологом Г.М. Каропою [ ]. До таких показників позитивного ставлення до природи він відносить - чуйність, гуманність, бережливість, економність, раціональність, відповідальність.

Чуйність - моральне якість, що в першу чергу виявляється в бажанні прийти на допомогу людині, що потрапила в біду, а далі переростає в чуйне ставлення до навколишнього природного середовища, перш за все до живих предметів - тварин і рослин.

Гуманність - особистісна якість, система установок особистості на соціальні жизі об'єкти, що проявляється в свідомості індивіда, усвідомленими переживаннями співчуття і реалізується в актах сприяння, співучасті, надання живій природі практичної допомоги. Очевидна гуманність є вища й узагальненіша якість, ніж чуйність, так як проявляється не лише в особистостях, а й у практичних діях.

Чуйність і гуманність лежать в основі духовно-морального аспекту ставлення особистості до природи. Інший аспект у цьому ставленні - раціонально-практичний, визначає такі морально-екологічні категорії, як бережливість, економність, раціональність.

Таким чином за Г.М.Каропою процес формування у школярів відповідального ставлення до природи (як вищої міри позитивного ставлення) може бути поданий у вигляді такої узагальненої схеми: чуйність - гуманність - бережливість - економність - раціональність - відповідальність. Між всіма ступенями даного процесу існує об'єктивна наступність і взаємозв'язок.

...