Лялька-мотанка і її вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Лялька-мотанка як вид декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Виникнення і розвиток ляльки-мотанки

1.2 Матеріали для виготовлення ляльки-мотанки

1.3 Види ляльок-мотанок

1.4 Стан розвитку ляльки-мотанки в Україні

1.5 Технологія виготовлення ляльки-мотанки

2. Роль і місце ремесла в становленні особистості учня

2.1 Аналіз шкільних програм і підручників у контексті ознайомлення учнів з лялькою-мотанкою

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

Гра - це не розвага, це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє життя дитини, разом з цим це і підготовка дитини до дорослого відповідального життя. лялька мотанка виготовлення шкільний

Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточенням дітей турботою і увагою.

Іграшки, котрі використовувалися як елемент гри, їх тематика і форми знаходилися в тісному взаємозв'язку з матеріальним життям суспільства, з розвитком його духовної культури, а також відображали еволюцію поглядів на виховання.

У вихованні дітей існує багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства? Розв'язання цієї проблеми - справа сучасних педагогів, і саме іграшка може тут істотно допомогти.

Іграшка - пам'ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.

Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Народна іграшка несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу.

Культура іграшки - важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч для доньки клали ляльку, для хлопчика праворуч - сопілку. За старими повір'ями, то були символічні атрибути - обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу. З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти буквально засипані масою дорогих іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як ми знаємо, швидко набридають і рідко стають улюбленими - дитячій фантазії до них нема що додати.

Українська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості.

Народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу.

Українська народна іграшка містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення. Саме в цьому полягає актуальність теми.

А оскільки однією з найвідоміших і найпоширеніших народних іграшок є лялька-мотанка то саме її історія ірозвиток є темою курсової роботи.

Мета дослідження: дослідити ляльку-мотанку та рівень інформованості учнів загальноосвітніх навчальних закладів про неї.

Об'єкт дослідження: лялька-мотанка і її вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження: виникнення та розвиток ремесла, регіональні особливості виготовлення ляльки-мотанки, вивчення ремесла в загальноосвітніх навчальних закладах.

Виходячи з мети та теми курсової роботи, нами було сформульовані наступні завдання:

· дослідити історію виникнення та розвиток ляльки-мотанки;

· систематизувати види ляльок-мотанок та матеріали для їх виготовлення;

· визначити стан розвитку ляльки-мотанки на Україні;

· проаналізувати зміст шкільних підручників в контексті ознайомлення з лялькою-мотанкою;

· розробити альбом зразків ляльок-мотанок.



1. Лялька-мотанка як вид декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Виникнення і розвиток ляльки-мотанки

Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

Первісне суспільство дитячих іграшок не знало. Не роблять іграшок і племена, які перебувають на стадіально досить низькому шаблі розвитку. Народна іграшка, як річ певного функціонального призначення, на думку багатьох вчених, з'являється досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягає достатнього рівня розвитку. Однак це не означає, що в умовах первісного суспільства та життя «примітивних» племен діти зовсім позбавлені гри та іграшки. Відомий колекціонер і знавець іграшки Г. Блінов зазначає, що першими дитячими іграшками «мабуть... були випадкові предмети. Камінці, шишки, сухі гілочки. І такі «іграшки», зрозуміло, старші, ніж сама людина».

Всі народи світу мають іграшки. Це японські традиційні дерев'яні іграшки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Найдавніші іграшки, знайдені на території нашої країни, відносяться до II тисячоліття до н.е. Це - мініатюрні знаряддя охоти - луки, стріли, сокирки, предмети побуту, посуд, брязкальця.

У III тис. до н. є. у Древньому Єгипті були поширені іграшки з дерева та тканини, м'ячі з шкіри та статуетки тварин. З дерев'яних дощечок вирізувалися ляльки та розписувалися геометричним орнаментом. У древній Греції та Римі виготовляли іграшки з дерева, глини. По свідоцтвам істориків, вже у ті далекі часи майстрами були створені механічні іграшки. Виготовлялися також ляльки-маріонетки з теракоти та речі для ігор з ляльками, вовчки, брязкальця.

З глибини віків прийшли до нас традиції швейної іграшки - ляльки, пошитої з клаптиків тканини, хутра.

Іноді іграшці надавалося магічне значення. Наприклад, різні свищики, брязкальця, тарахтушки за язичними віруваннями давніх слов'ян своїм свистом та шумом відганяли злих духів. За такими причинами заборонялося зображувати обличчя у ляльок, тому саме у саморобних ганчіркових ляльок різних народів замість зображення обличчя можна бачити візерунок у вигляді хреста, ромба, квадрата, качиний дзьоб.

Ляльки були знайдені в різних куточках планети: такі пам'ятки є в американській, африканській культурах, в похованнях народів Кавказу. Вони відображали світ того народу, до якого належали. Змінюється також матеріал. Скажімо, африканська лялька є кам'яною, ляльки Давнього Єгипту зроблені з дерева.

У Стародавньому Єгипті, Греції, Римі робили іграшки з нескладними дротяними механізмами. Конструкція давньоримських ляльок була проста: голову і тіло робили з одного шматка кістки, а ноги прикріплялися за допомогою штирків. Цих ляльок одягали на шию як амулети. Після народження немовляті на шию одягали шнурок з маленькими фігурками, дівчаткам на 8-ий день, хлопчикам на 9-й. Коли дитина дорослішала, їй дарували гіпсові, воскові і глиняні ляльки на свята. Юнаки та дівчата приносили свої іграшки в дар богам і зберігачам домашнього вогнища. Напередодні весілля наречена віддавала улюблену ляльку богині кохання Венері.

Африканські ляльки переважно робляться з дерева і мають глибокі корені. Як багато народів населяє африканський континент, так багато різноманітних стилів і функцій мають африканські ляльки. Чим твердіший шматок дерева, з якого вирізали ляльку, тим відважніший буде той, хто з нею грався. Чим красивіша лялька, тим привабливіша виросте її власниця.

Дивовижні залізні фігурки людини були знайдені у селищі Вані в Грузії під час археологічних досліджень. На них були прикраси із золота, а також залишки лляного савана.

Дуже цікаві ляльки народів Півночі зроблені з качиних дзьобів. У хантів, угрів і ненців качка вважалася прародителькою світу. Вона мала широке поширення у народів Півночі.

Існують різні типи японських ляльок, деякі представляють інтереси дітей і немовлят, деякі - інтереси імператорського двору. Це воїни і герої, казкові персонажі, боги і демони. Декоративні паперові ляльки мають давню традицію, ймовірно, з першої половини першого тисячоліття нашої ери, коли виробництво паперу було ввезено з Китаю до Японії.

Головним призначенням ляльки у давні часи було берегти душу свого власника від зла, хвороб і нечистих помислів, а лялечку-оберіг часом передавали з покоління в покоління впродовж років і віків, і були ляльки, про які складалися легенди і потім передавалися від матері до дочки як священний переказ.

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева - Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Волині старі люди бережуть пам'ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку - «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

Також у волинських селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом'яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли наглою або насильницькою смертю.

Повір'я, що лялька - це вмістилище душ померлих предків - породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв'язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» -- від Карпат до Північної Італії - існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це - відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях - Діви, Матері і Баби - прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше - а подекуди й дотепер - здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.

...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м'якого матеріалу - шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам'ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації.

Найдавніші ляльки з тканини - це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок - відкрита спіраль на місці обличчя.

Спіраль - це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль - це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з'єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль - це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль, але про це - мова попереду.

Варто також згадати про вузлову ляльку в традиціях інших народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії - від поморської Півночі до степів Кубані - теж до наших днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української посестри; десь їх називали «желанница» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь - так само, як і в Україні «берегиня». Виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» - на добрий урожай, «сонницю» -- щоб дитячий сон був міцним і здоровим, «долюшку» -- молодій нареченій на щасливе подружнє життя… Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української - незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри - це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

Очевидно, така спорідненість бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії - і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться.

Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом. Їй вже майже 5000 років, вона з'явилася з тих пір, як почали вирощувати льон.

Перша лялька-мотанка була виготовлена більше 5 тисяч років тому. Такі ляльки можна знайти в будь-якій країні.

Це була не просто іграшка. Вважалося, що вона захищала людину від неприємностей та бід.

Ляльку часто використовували у ритуалах. При виготовленні ритуальної ляльки в неї вплітали все те, від чого людина хотіла позбутися (біди, хвороби), і спалювали на вогнищі, або топили у воді.

При розкопках Помпей були виявлені численні лялькові лавки із збереженим товаром. Ляльковим ремеслом займалися не тільки гончарі, але і знамениті скульптори й різьбярі по дереву.

У Єгипті знайдена римська ганчір'яна набивна лялька: виконана з грубого полотна та набита клаптиками і папірусом. Дітки часів Римської імперії грали не тільки ляльками.

Достеменно відомо, що в Древньому Римі були лялькові будиночки з мініатюрними меблями, іграшкові звірики, солдатики, вовчки (дзига по-нашому), кульки і холо-хупи ... Виготовлялися ляльки з обпаленої глини (найдешевший варіант), а також з кістки, дерева, воску, бурштину, бронзи, міді і навіть срібла з золотом.

Подібно грецьким лялькам, римські робилися голенькими, без одягу.

Ганчір'яна лялька, Стародавній Рим (4-3 ст. до н.е.)

Висота 19 см (Британський музей)

Дана ганчір'яна лялька чудово складена - подивіться на пропорції!

Руки зроблені з скрученого лляного полотна (нагадує стародавні слов'янські), кольорова вовняна тканина, нині майже втрачена, покривала обличчя і тіло.

До кінця не ясно, жінка це або чоловік, але синя намистина (праворуч), швидше за все, частина прикраси - можна припустити, що це жінка.

Лялька збереглася тільки завдяки посушливому єгипетському клімату, на підставі єгипетських знахідок епохи Стародавнього Риму ми можемо зробити висновок, що лялька була дуже популярна, ця популярність притаманна їй до сих пір на території сучасної Італії.

Ляльок можна було бачити в будь-якій селянській хаті. Вони виконували різні функції - охороняли житло, дітей, сон, берегли господарство. Діти любили ними бавитися.

В Україні таку ляльку називають лялька-мотанка, і тут вона відома з незапам'ятних часів і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації. Можна сказати, лялька-мотанка - це найдавніше у світі зображення людської постаті, і навіть предтеча скульптури.

Досліджуючи історію створення ляльки-мотанки, починаємо з відомого археолога Вікентія Хвойки, який в 1893 році біля селища Трипілля вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипільська». Ця цивілізація існувала понад шість тисяч років до н.е.

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Мотанки - це й іграшка, й оберіг. Вважається, що вони з'явилися ще у добу пізнього палеоліту. Тож нині ляльці вже сім тисяч років.

Колись на теренах Європи був поширений культ Богині-матері, і саме цей культ покладений в основу виникнення ляльки-мотанки. Варто пригадати казку «Івасик- телесик», в якій Баба і Дід до появи Івасика колишуть в колисці колодку, тобто ляльку-мотанку. Ще в одній казці дівчинка отримує матусине благословення і ляльку. Близькою за ідеєю є народна казка «Золоті ляльки».

Сучасні психологи використовують такі казки в психоаналізі з метою корекції свідомості жінки, шляхом підключення до сакральної пам'яті свого народу. Лікувальний ефект досягається саме через казку і ляльку, де остання допомагає пізнати свою внутрішню самість, яку так щиро намагається затушувати цивілізація, нівелюючи у жінки її первинні якості, прагнення і функції. Цікаво, що процес мотання ляльки має заспокійливий ефект, про який знали наші прабабусі і використовували з лікувальною метою. Не даремно ж нитку мотають за годинковою стрілкою, ніби упорядковуючи всі енергетичні поля.

Виготовлення ляльки-мотанки - це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим вони, роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само жінки, які в період вагітності проходять майстер-клас, формують для своєї дитини щастя, здоров'я, успіх.

Будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй.

Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, разом з тим виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, й захисту від злих сил.

І сьогодні серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини. Саме тому в наші дні вони стають все більш і більш популярними.

Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов'язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні чи дідової казки, збагнути, яке довжелезне коріння народної пам'яті.

Українська лялька-мотанка розвиває духовний світ і пробуджує відчуття рідного коріння. Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою і увагою.

Навіть зараз лялька- мотанка є своєрідним символом України, проявом нашої багатогранної культури і яскравим мистецьким витвором, в який закладена любов і добрі наміри.

1.2 Матеріали для виготовлення ляльки-мотанки. Сакральний зміст мотанок

Мотанка є втіленням добра і лагідності, посередником між бабусею та онукою, старшим та молодшим поколінням, між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Тому в ній, зробленій нашвидкуруч, щоб заспокоїти, зайняти дитину, чи виготовленій старанно як подарунок на свято, закладений родовий, етнічний фактор любові і сподівань, віри в добро та захист від злих сил.

В Україні народну ляльку робили з соломи, тканини, шматочків старого одягу, ниток. Ляльок-мотанок або не одягали або шили їм одяг. Іноді це були мініатюрні народні костюми, традиційні для тієї чи іншої місцевості. Оскільки робилась лялька-мотанка з тих матеріалів, які були під руками - чи то солома, чи старі непотрібні речі, а одягалась в клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь, то й не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, оспівана піснями, обласкана казками, одягнена в усе своє, домашнє, рідне - вважалась оберегом у родині.

Та головне - спосіб творення і внутрішня основа ляльки. Вона має вузловий характер і робиться шляхом зав'язування і намотування шматочків тканини , ниток, стрічок без допомоги голки. Ось чому лялька має назву «мотанка». Майстер змотував спіраль -- символ безкінечності Буття і вічності, і, покриваючи її шматинкою, вкладав свої думки й наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голова обмотувалася ниткою, яка викладалася у формі хреста. І обов'язково вузлова лялька моталася за рухом сонця -- тоді вона принесе вдачу та щастя.

Найважливіший етап -- намотування хреста на обличчі ляльки. Підбирали нитки, виходячи із значення кольорів:

зелений -- колір здоров'я та багатства;

червоний -- колір життя, вогню, кохання;

жовтий -- колір сонця, пшениці, землі, фізичного світу;

синій -- колір творчості та саморозвитку;

фіолетовий -- колір мудрості;

золотий -- колір Божої любові.

Одним з найдавніших образів в українській народній культурі є Берегиня. Це символ життя і родючості, Матері всього сущого, яка дає життя і оберігає. Це очевидне продовження і розвиток традиції прадавнього культу Великої Богині матері-прародительки.

Трипільська культура залишила величезну кількість жіночих статуеток, які мали, очевидно, культове значення і були уособленням плодючості і врожайності, на що вказує наявність у глині, з якої їх виготовлено, домішок зерен злаків або крупно змеленого борошна.

Берегиня - захисниця людей від усякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігала оселю, малих дітей, добробут сім'ї. Зображення Берегині - стилізованої жіночої фігурки з піднесеними для благословіння руками - і сьогодні можна зустріти на українських вишиванках і писанках. Схематичне зображення Берегині трансформувалося в малюнок тризуба.

Тризуб є одним з найархаїчніших і найпоширеніших сакральних знаків людської цивілізації. Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов або Вогонь, Воду і Життя.

У багатьох цивілізаціях аналогом Хреста є Коло. Обидва знаки являють собою основу і часто зображаються разом. Хрест, що обертається, Сварга, символізує розвиток Всесвіту. При цьому обертання хреста за годинниковою стрілкою символізує рух вгору, сходження (наприклад, схід Сонця), рух від матеріального до духовного - еволюцію, а обертання проти годинникової стрілки - рух униз, захід.

Люди знали: лялька не може бути на когось подібною. Мати, створюючи доньці іграшку, ніколи б не наважилась намалювати очі, ніс або губи. Замість людських рис у неї на обличчі хрест - символ Сонця, щоб її власницю через дзеркало лялькової душі не зурочили, щоб в тільце не потрапила нечиста сила. Тоді мотанка буде безпечною й оберігатиме свого власника. Вважалося, що через хрест дитина може побачити все, що сама захоче. Хрест на обличчі -- це багатозначний символ. Є версія, що слово «хрест» походить від слов'янського кореня «крес» - вогонь (порівняйте: «кресало» - інструмент для розпалювання вогню).

Археологічні дані свідчать про те, що хрест як символ шанували ще у верхньому палеоліті. Хрест - символ життя, неба та вічності.

Також, правильний (рівнокінцевий) хрест символізує принцип з'єднання і взаємодії двох начал: жіночого (горизонтальна риска) і чоловічого (вертикальна). Хрест вважається символом життя, тому обличчя намотували саме ним. Він нагадує про чотири сторони світу, стільки ж сезонів у році, означає життя , рух Сонця по небосхилу. Коло - річний шлях Землі навколо Сонця. Найвища точка у колі символізує день зимового сонцестояння, нижня точка - день літнього сонцестояння. Звідси права та ліва точки - дні весняного та осіннього рівнодення.

Хрест у колі -- це солярний, сонячний знак. Серед солярних знаків, мабуть, немає жодного, що приносить шкоду. Навпаки - всі знаки пов'язані з придбанням як матеріальних, так і духовних благ, примноження їх. Солярна символіка - символіка сонячної стихії, Сонця. Лялька з таким обличчям несе в собі сонячну енергетику. Солярна символіка - одна з найсвітліших в слов'янській традиції. Чотири сектори - чотири пори року, чотири сторони світу, чотири стихії - вода, вогонь, повітря і земля. Або як поділ на божественне (вертикальна смуга) і земне (горизонтальна смуга).

Також вважалося, що хрест замість обличчя означав переплетення стосунків чоловіка та жінки. Голова ляльки символізувала сонце, а нитки, намотані хрестом, веселку. Також наші предки вважали, що сакральна істота з хрестом замість обличчя символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини).

Більш виразні й складні хрести робили в осередку зародження ляльок, менш виразні - у віддалених місцевостях. У районі Чигирина та Кременчука, хрести набиралися з кольорових ниток у такий спосіб, що посередині, на розхресті, утворювався квадрат чи ромб. На Олександрійщині, як свідчить проведене анкетування, добиралися білі і червоні нитки, рідше інших кольорів.

Також хрести поділяють на прямий, тобто такий, що має горизонтальну та вертикальну риски, і косий, що має дві діагональні риски, причому прямий хрест уособлює чоловіче агресивне творче начало, косий - більш м'яке творче начало.

Прямий хрест також може служити примітивною моделлю Світового Древа.

Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралась. Лялька буває різної форми - великою й маленькою. Мотанки успадковуються доньками від матерів та зберігаються до часу народження першої дитини.

Із традиційною українською лялькою пов'язано чимало обрядів та народних свят. В українській культурі така іграшка уособлює життєдайні сили, є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків, Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Лялька-оберіг, лялька-мотанка, іграшкова чи сувенірна -- усі вони мають своє особливе призначення. Лялька-мотанка багата на символіку, адже недарма її ставили в хаті як оберіг. Хатня мотанка є оберегом, захисником дому, в якому вона знаходиться, та родини, якій вона належить, пов'язана з ідеєю материнства, родючістю, хлібом. Навіть коли жінка робила ляльку для дитячої гри, вірила у магічний засіб викликати появу на світ ще однієї дитини.

Перевага жіночих зображень над чоловічими з давніх часів пов'язана із уявленням про богиню родючості. Богиня родючості у словенців та українців «Донда» означає «кукла». Оскільки народні ляльки з тканини були невід'ємною частиною селянського побутового середовища, пов'язаної з землеробською роботою та домашнім вогнищем, тому вони і в давні часи, і сьогодні є символом родючості, материнства й своєрідним оберегом.

Лялька не повинна бути красивою, скоріше внутрішньо змістовною, образною, такою, яка б з'єднувала рід та природу, історію та сучасність. Мотанка - перш за все посередник між поколіннями тих, хто відійшов у Той світ, і ще не народженими людьми. Українці вірили, що зробивши ляльку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Коли нездужала дитина, батьки спеціально робили ляльку і клали її під подушку або прикріплювали до хворого місця, сподіваючись, що мотанка перебере на себе недугу.

Основні вимоги до ляльок-оберегів: при виготовленні заготовки тіла ляльки нічого не можна проколювати голкою - все приматується і прив'язується, голівка ляльки робиться окремо, після чого на ній вимотується сакральний хрест, і чим більше у нього смуг, тим складніше його зробити. Потім змотується й прив'язується тулуб, ручки та усе інше. Всі перемотування повинні бути нитками і тканиною, теж хрестом, тільки потрібно ретельно рахувати вузлики - їх кількість повинна бути непарна. Голку можна брати в руки, коли починаєш прикрашати та наряджати. Навіть волосся до голови не бажано пришивати, а кріплювати хустками та іншими головними уборами.

Здавна виготовлення ляльки супроводжувалося обрядовими піснями, і це було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Іноді лялька виготовлялась «до випадку»: наприклад, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.

Майстер, приступаючи до створення ляльки-берегині, вкладає в процес свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику.

Коли майстриня зробила основу ляльки, вона ту одягала в стрій, якій відповідав її ролі. Берегиня була строгою, вишуканою. Для нареченої робили ляльку, яку одягали як наречену, тобто з усіма прикрасами і характерними елементами одягу. Найперше одягали сорочку, яка повинна закривати шию і кисті рук, з вишитими рукавами, передньою частиною, поликах. Вишивали в основному занизуванням, що імітувало ткацтво, домінувала двоколірність (чорний і червоний, червоний і білий), переважав геометричний орнамент і чіткогеометризовані рослинні мотиви. Далі одягали картату плахту на Берегиню або спідницю з пришитими стрічками понизу на молоду. Підперезувались строкатим поясом-крайкою. У комплекс жіночого строю входили орнаментовані запаски, виконані килимовою технікою або фартух з вишивкою і тасьомками. На груди одягали жилетки, які були різними (довгими для Берегині, і приталеними «на ґудзичок» для молодої). До речі, приталена жилетка зближує костюм поліщучки з костюмом польки, білоруски та литовки. Жилетку обшивали кольоровою тасьмою, шнурівкою., але не вишивали так як на Львівщині чи Тернопільщині. Іноді на ляльку одягали «кохточку» обов'язково зі спідницею, а не плахтою. У народі казали, що жінка без сорочки і хустки спати не може лягти. Берегиня носила очіпок або велику хустку, а на молоду одягали вінок з квітів та безлічі стрічок, але обов'язково середня була коричневого кольору, як символ родючості. Традиційна лялька-мотанка не мала ніг, їй робили «ніжку» із залишків тканини, на яку її потім було зручно ставити.

Відомо, що не тільки сама лялька мала сакральне значення, а й її вигляд і одяг ніс символічне навантаження. Так у Берегині спідниця символізує зв'язок з Матір'ю-Землею, сорочка уособлює світ людей, а хустка чи віночок забезпечують зв'язок із Всесвітом. Ляльку обов'язково прикрашали, особливої уваги надаючи весільній, для якої робили віночок зі стрічками, оздоблювали низ сорочок вишивкою, а на шию надівали декілька рядів червоного намиста.

Інший неодмінний атрибут ляльки-берегині - розпростерті в жесті захисту руки, адже лялька - ще й символ Богині-Матері, яка дає життя і пряде нитки людських доль. Та ниточка, якою мотається лялька-берегиня - це символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня, золота нитка, яка єднає покоління в міцний єдиний Рід, береже і захищає, дає силу, наснагу і добробут. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, закладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі.

Якщо ви робите оберіг, то треба дотримуватися певних правил:

· Нитки мають бути натуральні: шерсть або льон. Можна робити ляльку із соломи чи трави. Солому треба розпарити у воді, а траву прив'ялити на сонці для гнучкості.

· Нитку мотають за Сонцем, тобто спрямовують енергію у русло росту і розвитку. На кожен зав'язаний вузлик наговорюють побажання. Можна молитву, можна просто «на здоров'я», «на добробут» і т. п. При рівнянні ляльки, обрізанні зайвих ниточок говорять заговір: «Нитку відрізаю - все лихе, недобре від себе відтинаю, коли нитка перегниє, все лихе, недобре у землю піде». Ці шматочки закопують у місці, де не ходять люди.

· Слідкують, щоб не обрізати дуже багато, бо можна відмовитися і від хорошого у житті. Ляльці не роблять обличчя, лише прямий хрест - символ сонця. Ляльку тримають у ліжечку, вона вбирає в себе негатив. Якщо трапляється щось лихе, ляльку спаллють або закопують у землю.

1.3 Види ляльок-мотанок

Існувало три основні типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена. При народженні дитини українці виготовляли ляльку-немовля. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров'я. Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку. Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.

Відомо багато ляльок для дітей. Це були найпростіші ляльки, які мотала матуся для того, щоби «зайняти» дитину, а для зовсім маленьких робили «кукли». Це лялька, в голову якої загортали хліб, розжувавши його перед цим, ганчірку закручували, міцно прив'язували гілочку, щоби вийшов хрестик, і давали дитині смоктати. Ще відомі ляльки-зернівки (в них зашивали зерно і ставили на покуть, саме його кидали в перші борозни), утішниці (така лялька була дуже нарядною і мала при собі солодощі, які давали дитині, коли та марудила), соні (в них закладали трави, які оберігали сон дитини) та інші. Використовували ляльки різнобічно, окрім згаданої оберегової та заспокійливої функцій, слід сказати і про лікувальну властивість мотанок. Коли дитина хворіла, мати нашвидкуруч робила ляльку і клала її в ліжечко, а через день викидала чи спалювала, промовляючи замовляння від хвороби. Такі дії симпатичної магії, вірили наші предки, допомагають подолати недугу.

Цікавими є і весільні ляльки, або як їх ще називають нерозлучники. Особливістю таких ляльок є спільна рука для молодої і молодого як символ майбутнього нерозривного подружнього життя. Таких «молодят» обов'язково садили перед молодими, коли вони їхали по селу, а до ляльок робили почот з боярами та дружками. Відголоском цього звичаю є традиція саджати ляльку на машину, правда, вже не мотанк. І оберегове значення цієї дії майже невідоме. Цікаво, що кожна дівчина на посаг готувала не лише рушники і сорочки, а й ляльки-мотанки, якими їй дозволялось бавитись, поки у подружжя не було власних дітей, такі дії навіть вітались, бо вважали, що так швидше молода затяжіє. А коли тривалий час не було дітей, то таку ляльку клали в ліжечко, щоби привернути душу до цієї родини. Коли дитинка народжувалась, ця лялечка передавалась їй з обереговою метою.

Один із різновидів ляльки-мотанки - солом'яні ляльки. Зазвичай, такі їх використовували у ритуально-культових обрядах.

Також були ляльки-мотанками у вигляді козачків, якими могли бавитися хлопчики. У такий спосіб їм не тільки прищеплювали інтерес і любов до національного коріння, але й соціальну роль оборонців.

Є ляльки-мотанки, які слугують оберегами та мають особливу силу, коли вони зроблені людиною з добрими помислами. Ляльки-трав'янки захищають від хвороб. Незаміжні дівчата робили ляльки, які ставили на підвіконня - сигналом для парубків, що дівчина готова йти під вінець. Особливість такої ляльки - великі перса та яскраве вбрання. Існувала лялька Спиридон-сонцеворот, яка зручно вміщалася в кишеню. У руках Спиридон тримав колесо, що є символом руху. Його майстрували ті, хто хотів змін у житті, і, кажуть, Спиридон цьому сприяв.

Моталися ляльки до свят: Великодня голубка (вона червоного кольору, така лялька символізувала відродження), Вербниця (до Вербної неділі), на Івана Купала (лялька на один день, можна загадувати бажання й разом з віночками опускати в річку); весільні ляльки - наречений і наречена, з'єднані разом; помічниця по господарству - лялька з дуже довгими ручками, до яких прив'язано багато стрічок; зерновушки - ляльки, набиті зерном, які приносять достаток у будинок і т.п.

Була лялька-годувальниця. Її робили дівчата в період повноліття для того, щоб вдало вийти заміж, продовжити рід, народжувати дітей. Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту, привертала гарного жениха. А подарунком до Різдва була лялька - Ангел. Ляльку-зернинку дарували з побажанням великого урожаю.

Ляльки були буденні і святкові. Буденними ляльками діти бавились кожен день, мами намотували їх нашвидкуруч з клаптиків тканин, що знаходили в хаті. Руки в такої ляльки були не завжди, а якщо були, то символічні і короткі. Святкові ляльки-мотанки були чепурними і гарними: вони мали вінок зі стрічками на голові або корону, елементи вишивки на «одязі», багато намотаних спідниць з дорогої тканини. Називались такі ляльки «Боярині» або «Дружки».

Українська лялька часто виконувала роль лікаря. Якщо в сім'ї хворіла дитина, то їй робили спеціальну ляльку-мотанку, яку змотували з тієї трави, яка допоможе при хворобі. Така ляльку була забавкою для дитини і давала цілющий ефект. Лікувала лялька навіть дорослих. Після усіх лікувальних процедур ляльку спалювали, аби разом з нею згоріли всі недуги.

Лялька-берегиня має стояти на видному місці. Якщо лялька покликана сприяти любовній гармонії - у спальні, якщо це лялька на добробут і соціальний успіх - у вітальні або кабінеті, лялька-берегиня домашнього вогнища та родинного затишку - у тому місці, де члени родини найчастіше збираються разом.

Ляльку в жодному разі не можна підвішувати за голову. Найкраще ставити її на підставку так, щоб вона оглядала кімнату. У крайньому разі її можна почепити на стіну за спеціальну петельку ззаду на поясі.

Коли ви вносите ляльку в дім і ставите її на призначене для неї місце, можна їй «розказати», для чого вона прийшла у ваш дім. Не варто у присутності ляльки-берегині лаятися або з'ясовувати стосунки. І не варто ляльку, придбану для вашого дому, передаровувати іншим людям. Разом з нею може піти гармонія з вашого дому.

Види ляльок-мотанок

Вузликова лялька

Таку назву лялька отримала тому, що під час її виготовлення елементи та деталі не тільки міцно примотуються ниткою але нитку ще зав'язують на вузлик.



Лялька - Багаторучиця

Свою назву лялька отримала за наявність великої кількості рук (п`ять пар рук).

Таку ляльку полюбляли господині, її підвішували над прялкою чи піччю для того, щоб господиня встигала робити всю хатню роботу. А лялька допомагала їй у цій справі.

Мати з дитиною

Лялька з діточками нагадує іконописний образ Богородиці. Її дарують новоствореним сім'ям. Ганчіркову ляльку - берегиню, вироблену власними руками, мати дарувала донечці перед весіллям, благословляючи таким чином на щасливе заміжжя. Гості теж дарували ляльок з побажанням, щоб в них народилося багато діточок.

Весільна

Найретельніше готували ляльку для нареченої та напередодні народження дитини. Таку мотанку вбирали дуже гарно. Іноді українці вірили, якщо дітки у великій родині довгий час бавляться мотанкою, треба чекати лелеку…

Берегиня

Берегиня. Її зображують із руками, піднятими вгору в молитовному жесті або з опущеними вниз. Коли руки підняті вгору

- Богиня закликає небо допомогти засіяти ниву, зачати нове життя на землі. Коли руки опущені вниз - Богиня благословляє землю на народження, принесення плодів, дарів.

На спідниці ляльки - берегині вишитий мотив безконечника.

Весільна

Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову також до ляльки - молодої обов'язково робили пару - молодого, і що ж за весілля без дружб… Також дівчата часто разом з рушниками та сорочками в скриню робили ляль. Лялька Людмили Тесленко-Пономаренко.



Забава

Якщо лялька робиться на

добробут та здоров'я родини

- для одягу підбираються

червоно-зелені відтінки

Христина

Для успіху в творчості - використовують блакитні кольори



Маківка

Для щастя у коханні чи подружньому житті - підбирають червоні, рожеві, помаранчеві кольори

Ксеня і Квітка

Велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь.

Нерозлучники

В деяких регіонах України таку ляльку дарували молодим під час весілля з побажаннями любові та злагоди, а ще звичайно, щоб молоді завжди були в парі і міцно тримались один одного все своє життя. В тому місті, де з'єднуються дві ручки, примотаний зроблений з ниток кутасик (переважно червоного кольору), який символізує кохання молодят та їхню майбутню дитину.

Лялечка-круп'яничка

Лялечка-круп'яничка (зерновушка) всередині наповнюється крупою (зерном). Вважалося, що вона приносить в дім достаток, благополуччя, допомагає досягти успіхів у роботі. Раніше робити ці амулети починали восени і використовували зерно з зібраного врожаю. Заборонено застосовувати подрiблену крупу або пластівці, обов'язково лише ціле зерно: пшеницю, перловку, гречку, пшоно, горох…

Використані матеріали: льон, бавовна, гречка, пшоно.

Висота цих лялечок - 10 см.

Меланія (іграшка-колиска) - знак божества заступниці дітей. Її прикріплюють до колиски дитини, як оберіг. Вважалось, що задовго до народження дитини, мати укладала в колиску вузликову ляльку, яка мала її обжити. Після народження дитини лялька не залишала місця в колисочці, бо вона оберігала від безсоння, хвороб та інших напастей. Дарують ляльку при народженні дітей[20].

Христя (святкова ляля) - лялечка, весільна або наречена, призначена для прикрашання інтер'єру, є найкращим подарунком до різних свят: весілля та дня народження. Яскрава, насичена кольорами, майстерно зроблена, є цінним предметом домашнього майна, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, та захисту від злих сил. Фартух - символ захисту жіночого начала. Про ляльок-берегинь згадували коли хотіли позбавитись від лиха та різних напастей. Її тричі обертали проти годинникової стрілки, промовляючи: «Відвернись злом, повернись добром.» Вважалось, що лялька не повинна бути схожа на людину, бо в неї може вселитися злий дух.

Регіна (Княгиня - льон) лялька з дуже захисними властивостями. Взагалі зі своїми ляльками-берегинями, дівчата ніколи не розлучалися: вони їх супроводжували всюди і завжди, аж поки дівчина не виходила заміж і народжувала донечку, якій лялька діставалася у спадок. Лялька уособлює в собі символ жіночого та чоловічого початку[19].

Одарка (лялька з діточками) нагадує іконописний образ Богородиці. ЇЇ дарують новоствореним сім'ям. Ганчіркову ляльку Берегиню, вироблену власними руками, мати дарувала донечці перед весіллям, благословляючи її таким чином на щасливе заміжжя. Гості теж дарували ляльок з побажанням, щоб в них народилося багато діточок.

Деякі майстрині розділяють вузликові ляльки на такі види: Лялька На здоров'я та Лялька-Лихоманка. Остання - це комплекс захисних ляльок, які не дають хворобі вселитися в людину.

Лялька На здоров'я - помічник людини у битві з хворобою. Це лікувальна лялька. Виготовляється цілком з лляних ниток. Стародавні слов'яни вважали, що льон за своїми природними властивостями здатний взяти на себе хворобу, і тим допомогти людині видужати. Допомагає лялька ще й добрими побажаннями рідної людини, яка виготовляє цю ляльку для хворого. Тобто таку ляльку можна зробити для себе чи для близьких людей. Придбати її в крамниці не можна. Вірніше можна, але як сувенір. При виготовленні ляльки бажано прочитати молитву «За здравіє». Після закінчення роботи ляльку потрібно покласти під подушку хворому і знову побажати здоров'я. А коли хворий видужає - лялечку обов'язково спалити.

Лялька Доля. Технологія виготовлення схожа на попередню ляльку, але сама лялечка зовсім інша. Це одна з найулюбленіших ляльок майстринь. Цю ляльку не може зробити навіть найближча людина. Її потрібно робити власноруч. Це так звана «ліктьова лялька».Цю ляльку ніколи не роблять з тканини, тільки з ниток, тому що це допомагає Макоші прясти нитку. Макош (Мокш) - Богиня Долі [18], старша з богинь, а також покровителька рукоділля, родючості та врожайності, хазяйновитості та достатку у сім'ї. Пряжу долі Макоші допомагають прясти Богині Доля та Недоля, з'єднують покутними нитками людину з плодами його праці - добрими чи злими. Традиційними кольорами для ляльки вважаються: жовтий, білий та жовтогарячий. Виготовляють її з вовняних ниток. Нитки для ляльки намотуються через лікоть і великий палець долоні. Можна зробити ляльку одного кольору, потім нарядити її.

Ляльки-княгині - пишні красуні, ткання яких, вимагає особливо великої уваги, вони в яскравих кольорах, з намистом [7, с.80].

Ляльки-зерновушки - більш скромні, виконані в пастельних тонах. Їх, як правило, ткали на Різдво, і вони символізували багатство і добробут, тому що в голову такої ляльки треба було покласти монету на гроші, зерно на добробут і пучок шерсті на тепло[10, с.95 ].

Калитку-травницю, в яку згорнуті лікувальні трави, дарували з побажаннями здоров'я і тримали біля ліжка [3, с.45].



1.4 Стан розвитку ляльки-мотанки в Україні

Давні традиції має в Україні мистецтво мотанок. Українська іграшка завжди вважалася значним елементом нашої традиційної народної культури.

Мистецтво українського іграшкарства віддавна було покликане змалку формувати в дітей духовний світ та пробуджувати відчуття рідного коріння, любов до рідної землі. Мотанка є втіленням добра і лагідності, посередником між бабусею та онукою, старшим та молодшим поколінням. Тому в ній, зробленій нашвидкоруч, щоб заспокоїти, зайняти дитину, чи виготовленій старанно, як подарунок на свято, закладений родовий, етнічний фактор любові і сподівань, віри в добро та захист від злих сил. Мотанки успадковуються доньками від матерів та зберігаються до часу народження першої дитини. Кожна лялечка була індивідуальним витвором майстра, несхожим на інших ляльок.

Лялька-мотанка є одним із найдавніших символів української культури. Поряд з рушником, лялька виконувала важливу функцію - оберега. Саме цей фактор і визначив основні характеристики та методики їх створення. Назва лялька-мотанка пов'язана з тим, що технологія виготовлення полягає не в шитті, але в нанизуванні ниток та стрічок. До вміння робити ляльки відносились дуже серйозно та відповідально. Саме тому, цьому ремеслу навчали із раннього дитинства.

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв'язку дитини з усім родом, і цей зв'язок захищав людину, де б вона не була.

В Україні, ще на початку ХХ століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім'ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір'ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав'язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

Народні ляльки-іграшки, безперечно, пов'язані з обрядово-ритуальними ляльками, які ще в порівняно недалекому минулому виготовлялися до певних дат і подій та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо) по селах і невеликих містах. Найбільш обрядовий вигляд мають ляльки із сіл Середньої Наддніпрянщини: Думанців, Суботова, Хрещатика, Решетилівки, Липового, Золотоношки, Германівки й інших сіл Черкаської, Полтавської та Київської областей. Ці ляльки підкреслено декоративні, яскраві, строкаті, мають дещо язичницький, таємничий вигляд. Та найголовніше, що всі вони в селах трьох названих областей виготовляються однаковим способом - вузловим. Це найпростіший спосіб, який свідчить про споконвічний хліборобський рід занять місцевого населення.

На Поділлі (у Вінницькій і Хмельницькій областях), крім індивідуально-авторських ляльок із тканини, по селах навесні виготовляють ляльок із трави - "панянок", призначених як для дитячої гри, так і для зміцнення здоров'я худоби, родючості і достатку. На Поділлі зрідка роблять також обрядову ляльку-поліно в жіночому вбранні - "Колодія".

...