Теоретичні основи педагогічного спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Введення

Глава 1. Теоретичні основи педагогічного спілкування

1.1 Поняття та стилі педагогічного спілкування

1.2 Психологічні особливості віку студента

Глава 2. Емпіричне дослідження педагогічного спілкування викладача зі студентами

2.1 Методика дослідження

2.2 Результати діагностики «Оцінка зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача» (за Т. П. Колодяжний)

2.3 Результати діагностики «Педагогічне спілкування» (за О. А. Казанської) та анкетування

2.4 Методичні рекомендації для підвищення ефективності педагогічного спілкування викладачів і студентів педагогічного коледжу

Висновок

Бібліографічний список

Додаток

Введення

У вітчизняній педагогіці розуміння важливості процесу спілкування вчителя і учня, специфічності цього процесу, призвело до введення поняття «педагогічне спілкування» (О. О. Леонтьєв, В. А. Кан-Калик) і цілого напряму робіт присвячених його дослідженню (А.А. Леонтьєв, В. А. Кан-Калик, Л. М. Мітіна, Г. А. Ковальов). Педагогічне спілкування розглядається як приватний вид спілкування людей, що має як загальні риси цієї форми взаємодії, так і специфічні для освітнього процесу. Проблемі ефективності педагогічного спілкування присвятили свої праці В.А. Кан-Калик, С.В. Кондратьєва, А.А. Леонтьєв, Я.Л. Коломинский, І.А. Зимова, Н.В. Кузьміна, А.А. Реан і д.р. Автори цих досліджень розглядають педагогічний процес як комунікаційний процес, в який включено вчитель і учащіеся.Общеніе все ще залишається одним з найважливіших чинників виникнення, розвитку та зміцнення пізнавальних інтересів в учня. Тільки 20% інформації, якою володіє сучасна людина, засвоюється ним із засобів масової комунікації. Інші 80% купуються по каналах міжособистісного спілкування. Педагогічне спілкування це цілісна система соціально-психологічної взаємодії педагога і виховуваних, що містить в собі обмін інформацією, виховний вплив і організацію взаємовідносин за допомогою комунікативних засобів. «Педагогічне спілкування», - згідно з О.О. Леонтьєву, - «становить необхідне і спеціальна умова присвоєння дитиною досягнень історичного розвитку людства». [41,26]

Педагогічна діяльність вчителя характеризується певним стилем - стійкою системою способів, прийомів, що виявляються в різних умовах її здійснення.

Стиль педагогічної діяльності, відбиваючи його специфіку, включає: стиль управління, стиль саморегуляції, стиль спілкування, когнітивний стиль вчителя. На стиль педагогічної діяльності впливають три основні фактори: індивідуально-психологічні особливості суб'єкта діяльності (вчителі), особливості самої діяльності, особливості учнів: вік, стать, статус, рівень знань і т.д. (А. І. Зимня). [27] Стиль спілкування В.А. Кан-Калик визначає як індивідуально-педагогічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і студента. [30,35]

Л.Д. Столяров, В.А. Кан-Калик, Т. Тальон, Б.Г. Ананьєв пропонують кілька моделей, у тому числі і оригінальні, авторські, класифікації стилів педагогічного спілкування. Однак у більшості випадків можна скористатися класичною моделлю докладний опис якої можна знайти у А.К. Маркової: Авторитарний стиль, Демократичний стиль, Ліберальний стиль. Дослідження стилів педагогічного керівництва проведене К. Левіним показало, що попустительский (ліберальний) стиль, за інших рівних умовах, дає найгірший результат. При ньому учнями виконується менше роботи, учні виявляють низьку задоволеність своїми результатами. [19,54]

Звернення до крайнощів авторитарного і вільного виховання означає приписування джерела і рушійної сили спілкування або дорослим, або дітям. Насправді рушійними силами спілкування повинні бути обидві сторони - і дорослі, і діти. По обидві сторони діалогу знаходяться і творці, і творені (Р. Р. Кондратов). Перенесення фокусу уваги до учня, його особистості лежить в основі розвивального навчання, в парадигмі якого розвивається сучасна школа. Учні як компонент єдиної системи, що розвивається «навчальний матеріал - вчитель - учень» перетворюється з об'єкта педагогічного впливу на партнера вчителя. Вчитель же з «транслятора» навчального матеріалу стає організатором пізнавального взаємодії між навчальним матеріалом і учнями, з якими він становить сукупний суб'єкт спільного процесу пізнавального та іншого розвитку. [30,37]

Під педагогічним спілкуванням звичайно розуміють професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним (в процесі навчання і виховання), що має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнем (А. А. Леонтьєв). [41,30]

Проблема ефективності спілкування набула останнім часом великого значення. Їй присвячені праці багатьох відомих психологів - А.А. Бодалева, Б.Ф. Ломова, Є.С. Кузьміна, В.В. Знакова, А.А. Леонтьєва, А.А. Реана та ін Слід зазначити, що в якості самостійного напрямку виділяється проблема ефективного педагогічного спілкування (І. О. Зимня, Я. Л. Коломінський, С. В. Кондратьєва, А. А. Леонтьєв, Н. В. Кузьміна, А. А. Реан та ін). Експериментальні дослідження показують, що серед безлічі завдань, що постають перед педагогом, найбільш складними виявляються завдання, пов'язані зі спілкуванням. Вони припускають, що педагог має досить високим рівнем розвитку комунікативних умінь.

Мета дослідження - на основі аналізу психолого-педагогічних досліджень з проблеми розробити методичні рекомендації щодо педагогічного спілкування для викладачів педагогічного коледжу.

Об'єкт дослідження - процес взаємодії викладача зі студентами.

Предмет дослідження - педагогічне спілкування викладачів і студентів.

Гіпотеза дослідження - ми припускаємо, що оцінка особистісних та професійних якостей викладача студентами різних курсів носить суб'єктивний характер і змінюється в залежності від віку та курсу навчання.

У відповідності з предметом, метою та висунутою гіпотезою визначені наступні завдання дослідження:

1. Піддати аналізу психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження.

2. Вивчити перевагу студентів різних курсів зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача.

3. Провести діагностики педагогічного спілкування за методиками Т.П. Колодяжний, О. А. Казанської та ін

Для вирішення поставлених завдань та перевірки гіпотези було використано сукупність таких методів дослідження:

Теоретичний аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури і науково-педагогічних досліджень з проблем педагогічної взаємодії; включене педагогічне спостереження за діяльністю і спілкуванням викладачів і студентів; індивідуальні, групові бесіди зі студентами, викладачами; анкетування, діагностичні методики.

База дослідження: Педагогічний коледж м. Комсомольська-на-Амурі.

Терміни проведених досліджень: з вересня 2007 року - по травень 2008 року.

Глава 1. Теоретичні основи педагогічного спілкування

Проблема слова, мови, мистецтва впливу мовця на слухачів має давню, що налічує більше двадцяти століть історію. Багато важливих питання цієї проблеми були в самому загальному вигляді поставлені і розглянуті ще Цицероном. Саме йому належить заслуга визначення основних комунікативних завдань говорив: «що сказати, де сказати, і як сказати». У той же час спілкування - зовсім молода проблема ХХ століття. Якщо у Стародавній Греції і в Стародавньому Римі ораторське мистецтво вивчалося в рамках риторики, евристики і діалектики, то в наші дні проблема мовного спілкування, зокрема педагогічного, вивчається з точки зору цілого ряду наук: філософії, соціальної і загальної психології, педагогіки та педагогічної психології .

Спілкування - особливий вид діяльності, воно супроводжує всі різновиди її, воно пронизує діяльність прямо чи опосередковано (читаючи книгу, ми спілкуємося з її автором). З цього, якщо педагогу не вдається правильно налагодити спілкування зі студентами, то вкрай рідко предметна діяльність виявиться плідною.

Спілкування між учителем і учнем - одна з основних форм, в якій дійшла до нас тисячолітня мудрість, накопичена людством. У Новому Завіті християнська доктрина викладена здебільшого у вигляді спілкування Христа з учнями. Дзен-буддизм, релігійна філософія, майже не знала трактатів, складається з історій про ченців-вчителів і їх учнів.

Під педагогічним спілкуванням, за А.А. Леонтьєву, звичайно розуміють професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, що має певні педагогічні функції і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату. [41,49]

1.1 Поняття та стилі педагогічного спілкування

Сутність і структура педагогічного спілкування, а також пов'язана з ними продуктивність - один з найактуальніших питань педагогічної науки і практики.

У взаємодії з педагогом студент не тільки приймає від нього інформацію про його настроях, переживаннях, рівні розуміння, але і дає йому «зворотний зв'язок» про власну включеності в процесі спілкування. Орієнтуючись на реакції педагога, студент будує уявлення про власні успіхи або невдачі, помилки або досягнення, у нього виникає уявлення про себе як про особистість.

Плідна педагогічне спілкування ставить одним зі своїх цілей завдання підвищення рівня міжособистісних відносин у реальному колективі студентів. За даними досліджень, найбільш привабливі якості, що визначають міжособистісні відносини і взаємні симпатії учнів, - чуйність, доброзичливість, щирість, вірність слову, а також ряд якостей, пов'язаних з вольовою сферою особистості. Педагог може й повинен спиратися у своїй роботі на наявну систему позитивних цінностей учнів, формуючи партнерську позицію у спілкуванні.

Позитивне ставлення до особистості учня і система прийомів заохочення - важлива частина педагогічного спілкування. Однак саме заохочення може бути як ефективним, так і неефективним. Критерії та ознаки ефективного та неефективного заохочення представлені в таблиці 1. [19, 38]

Таблиця 1. Ефективне і неефективне заохочення

Ефективне заохочення	Неефективне заохочення
1.Осуществляется постійно. 2.Сопровождается поясненням, що саме гідно заохочення. 3.Учітель проявляє зацікавленість в успіхах учня. 4.Учітель заохочує досягнення певних результатів. 5.Сообщает учневі про значимість досягнутих результатів. 6.Оріентірует учня на вміння організувати роботу з метою досягнення хороших результатів. 7.Учітель дає порівняння минулих і справжніх досягнень учня. 8.Поощреніе для даного учня пропорційно витраченим цим учням зусиллям. 9.Связивает досягнуте до витрачених зусиль, вважаючи, що такий успіх може бути досягнутий і надалі. 10.Учітель впливає на мотиваційну сферу особистості учня, спираючись на внутрішні стимули: учень із задоволенням виконує завдання, тому що воно цікаве, або хоче розвинути відповідне вміння, тобто отримує задоволення від самого процесу навчання.	1.Осуществляется від випадку до випадку. 2. Робиться в загальних рисах. 3.Учітель проявляє мінімальне формальне увагу до успіхів учня. 4.Учітель відзначає участь в роботі взагалі. 5.Дает учню відомості про його досягнення, не підкреслюючи їх значимість. 6. Орієнтує учня на порівняння своїх результатів з результатами інших, на змагання. 7.Достіженія учня оцінюються в порівнянні з успіхами інших. 8.Поощреніе незалежно від зусиль, витрачених учням. 9.Связивает досягнутий результат лише з наявністю здібностей або сприятливих обставин. 10.Учітель спирається на зовнішні стимули: учень намагається краще виконати завдання, щоб заслужити похвалу вчителя або перемогти в змаганні, отримати нагороду ..
11. Звертає увагу учня на те, що підвищення успішності залежить від реалізації потенційних можливостей учня. 12. Сприяє прояву зацікавленості в новій роботі, коли колишнє завдання виконано.	11.Обращает увагу учня на те, що його прогрес у навчанні залежить від зусиль вчителя. 12.Вторгается в процес роботи, відволікає від необхідності постійної роботи

Специфіка педагогічного спілкування обумовлена ??різними соціально-рольовими та функціональними позиціями його суб'єктів. У процесі педагогічного спілкування вчитель прямо чи опосередковано здійснює свої соціально-рольові та функціональні обов'язки по керівництву процесом навчання і виховання. Стиль спілкування та керівництва в істотній мірі визначає ефективність навчання і виховання, а також особливості розвитку особистості та формування міжособистісних відносин у навчальній групі. [28,59]

Педагогічна діяльність вчителя характеризується певним стилем - стійкою системою способів, прийомів, що виявляються в різних умовах її здійснення.

Стиль педагогічної діяльності, відбиваючи його специфіку, включає: стиль управління, стиль саморегуляції, стиль спілкування, когнітивний стиль вчителя. На стиль педагогічної діяльності впливають три основні фактори: індивідуально-психологічні особливості суб'єкта діяльності (вчителі), особливості самої діяльності, особливості учнів: вік, стать, статус, рівень знань і т.д. (А. І. Зимня). [27, 62] Стиль спілкування В.А. Кан-Калик визначає як індивідуально-педагогічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і студента. [30, 83]

На уроці педагогу необхідно оволодіти комунікативної структурою всього педагогічного процесу, бути максимально чуйним до щонайменших змін, постійно співвідносити обрані методи педагогічного впливу з особливостями спілкування на даному етапі. Все це вимагає від вчителя, на думку Березовін Н.А., вміння одночасно вирішувати дві проблеми:

1. конструювати особливості своєї поведінки (свою педагогічну індивідуальність), своїх стосунків з учнями, тобто стиль спілкування;

2. конструювати виражальні засоби комунікативного впливу. Другий компонент постійно змінюється під впливом виникають педагогічних і відповідно комунікативних завдань. У виборі системи виражальних засобів комунікації важливу роль грає сформований тип взаємовідносин педагога з учнями [7,73].

Грехнев В.С. виділяє наступні характеристики спілкування в процесі педагогічної діяльності [19, 43]:

ь загальна склалася система спілкування педагога і учнів (певний стиль спілкування);

ь система спілкування, характерна для конкретного етапу педагогічної діяльності;

ь ситуативна система спілкування, що виникає при вирішенні конкретної педагогічної та комунікативної задачі.

Під стилем спілкування ми розуміємо індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і учнів. У стилі спілкування знаходять вираження:

ь особливості комунікативних можливостей вчителя;

ь сформований характер взаємин педагога і вихованців;

ь творча індивідуальність педагога;

ь особливості учнівського колективу.

Причому необхідно підкреслити, що стиль спілкування педагога з дітьми - категорія соціально та морально насичена. Вона втілює в собі соціально-етичні установки суспільства і вихователя як його представника. Перше експериментальне дослідження стилів спілкування було проведено в 1938 році німецьким психологом Куртом Левіним. Л.Д. Столяров, В.А. Кан-Калик, Т. Тальон, Б.Г. Ананьєв пропонують кілька моделей, у тому числі і оригінальні, авторські, класифікації стилів педагогічного спілкування. [65, 72]

У наші дні виділяють багато стилів педагогічного спілкування, але зупинимося на основних.

1. Авторитарний

При авторитарному стилі характерна тенденція на жорстке управління і всеосяжний контроль виражається в тому, що викладач значно частіше за своїх колег вдається до наказовому тоні, робить різкі зауваження. Впадає в очі велика кількість нетактовних випадів на адресу одних членів групи і неаргументоване вихваляння інших. Авторитарний викладач не тільки визначає загальні цілі роботи, але і вказує способи виконання завдання, жорстко визначає, хто з ким буде працювати, і т. д. Завдання та способи його виконання даються викладачем поетапно. Характерно, що такий підхід знижує діяльнісну мотивацію, оскільки людина не знає, яка мета виконуваної ним роботи в цілому, яка функція даного етапу і що чекає попереду. Слід також зауважити, що в соціально-перцептивної відношенні, як і в плані міжособистісних установок, поетапна регламентація діяльності та її суворий контроль свідчать про невіру викладача у позитивні можливості учнів. В усякому разі, в його очах учні характеризуються низьким рівнем відповідальності і заслуговують самого жорсткого поводження. При цьому будь-яка ініціатива розглядається авторитарним викладачем як прояв небажаного самовілля. Дослідження показали, що така поведінка керівника пояснюється його побоюваннями втратити авторитет, виявивши свою недостатню компетентність: "Якщо хтось пропонує щось поліпшити, побудувавши роботу по-іншому, значить, він побічно вказує на те, що я цього не передбачив". Крім того, авторитарний лідер, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи своїх підопічних, висловлюючи зауваження не стільки з приводу самої роботи, скільки щодо особистості виконавця. При автократичному стилі керівництва вчитель здійснює одноосібне управління керівництвом колективом, без опори на актив. Учням не дозволяють висловлювати свої погляди, критичні зауваження, проявляти ініціативу, тим більше претендувати на рішення що їх стосуються. Учитель послідовно пред'являє до учнів вимоги та здійснює жорсткий контроль за їх виконанням. Авторитарного стилю керівництва властиві основні риси автократичного. Але учням дозволяють брати участь в обговоренні питань, їх зачіпають. Однак рішення, в кінцевому рахунку, завжди приймає вчитель у відповідності зі своїми установками.

2. Попустітельскій

Головною особливістю попустітельского стилю керівництва по суті справи є самоусунення керівника з навчально-виробничого процесу, зняття з себе відповідальності за те, що відбувається. Попустітельскій стиль виявляється найменш кращим серед перелічених. Результати його апробації - найменший обсяг виконаної роботи та її найгірша якість. Важливо відзначити, що учні не бувають, задоволені роботою в подібній групі, хоча на них і не лежить ніякої відповідальності, а робота скоріше нагадує безвідповідальну гру. При попустітельское стилі керівництва вчитель прагне, як можна менше втручатися в життєдіяльність учнів, практично усувається від керівництва ними, обмежуючись формальним виконанням обов'язків і вказівок адміністрації. Непослідовний стиль характерний тим, що вчитель в залежності від зовнішніх обставин або власного емоційного стану здійснює будь-який з описаних вище стилів керівництва.

3.Демократіческій

Що стосується демократичного стилю, то тут в першу чергу оцінюються факти, а не особистість. При цьому головною особливістю демократичного стилю виявляється те, що група бере активну участь в обговоренні усього ходу майбутньої роботи та її організації. У результаті в учнів розвивається впевненість у собі, стимулюється самоврядування. Паралельно збільшення ініціативи зростають товариськість і конфіденційність в особистих взаєминах. Якщо при авторитарному стилі між членами групи панувала ворожнеча, особливо помітна на тлі покірності керівнику і навіть запобігання перед ним, то при демократичному управлінні учні не тільки виявляють інтерес до роботи, виявляючи позитивну внутрішню мотивацію, але зближуються між собою в особистісному відношенні. При демократичному стилі керівництва вчитель спирається на колектив, стимулює самостійність учнів. В організації діяльності колективу вчитель намагається зайняти позицію "першого серед рівних". Учитель виявляє певну терпимість до критичних зауважень учнів, заглиблюється в їхні особисті справи і проблеми. Учні обговорюють проблеми колективного життя і роблять вибір, але остаточне рішення формулює вчитель.

4. Спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю.

В основі цього стилю - єдність високого професіоналізму педагога та його етичних установок. Адже захопленість спільним з учнями творчим пошуком - результат не тільки комунікативної діяльності вчителя, але більшою мірою його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Театральний педагог М. О. Кнебель зауважила, що педагогічним відчуттям "жене тебе до молоді, змушує знаходити шляхи до неї ..." Такий стиль спілкування відрізняв діяльність В. О. Сухомлинського. На цій основі формують свою систему взаємовідносини з дітьми В. Ф. Шаталов. Цей стиль спілкування можна розглядати як передумову успішної спільної навчально-виховної діяльності. Захопленість спільною справою - джерело дружності і одночасно дружність, помножена на зацікавленість роботою, народжує спільний захоплений пошук. Говорячи про систему взаємин педагога з вихованцями, А. С. Макаренко стверджував, що педагог, з одного боку, повинен бути старшим товаришем і наставником, а з іншого - співучасником спільної діяльності. Необхідно формувати дружність як певний тон у відносинах педагога з колективом.

Розмірковуючи про варіанти взаємин вихователя з дітьми, А. С. Макаренко зазначав: "У всякому разі, ніколи педагоги і керівництво не повинні допускати зі свого боку тону фривольного: зубоскальства, розповідання анекдотів, ніяких вільностей у мові, передражнювання, кривляння і т. п . З іншого боку, абсолютно неприпустимо, щоб педагоги і керівництво у присутності вихованців були похмурими, дратівливими, крикливими ". Підкреслюючи плідність такого стилю взаємин педагога і вихованців і його стимулюючий характер, що викликає до життя вищу форму педагогічного спілкування - на основі захопленості спільною творчою діяльністю, необхідно відзначити, що дружність, як і будь-яке емоційне настрій і педагогічна установка в процесі спілкування, повинна мати міру. Найчастіше молоді педагоги перетворюють дружність в панібратські стосунки з учнями, а це негативно позначається на всьому ході навчально-виховного процесу (нерідко на такий шлях початківця вчителя штовхає страх конфлікту з дітьми, ускладнення взаємин). Дружність повинна бути педагогічно доцільною, не суперечити загальній системі взаємин педагога з дітьми.

5. Спілкування-дистанція

Цей стиль спілкування використовують як досвідчені педагоги, так і початківці. Суть його полягає в тому, що в системі взаємин педагога і учнів як обмежувача виступає дистанція. Але і тут потрібно знати міру. Гіпертрофована дистанції веде до формалізації всієї системи соціально - психологічної взаємодії вчителя та учнів і не сприяє створенню істинно творчої атмосфери. Дистанція повинна існувати в системі взаємовідносин вчителя і дітей, вона необхідна. Але вона повинна випливати із загальної логіки відносин учня і педагога, а не диктуватися вчителем як основа взаємин. Дистанція виступає як показник провідної ролі педагога, будується на його авторитеті. Перетворення "дистанційного показника" в домінанту педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної роботи педагога і учнів. Це веде до утвердження авторитарного принципу в системі взаємин педагога з дітьми, який, в кінцевому рахунку, негативно позначається на результатах діяльності. А. В. Петровський і В. В. Шпалінскій відзначають, що "у класах, де викладають вчителі з переважанням авторитарних методів керівництва, звичайно буває непогана дисципліна і успішність, проте за зовнішнім благополуччям можуть ховатися значні вади роботи вчителя з морального формування особистості школяра"

У чому популярність цього стилю спілкування? Справа в тому, що вчителі-початківці нерідко вважають, що спілкування-дистанція допомагає їм відразу ж затвердити себе як педагога, і тому використовують цей стиль у відомій мірі як засіб самоствердження в учнівському, та й у педагогічному середовищі. Але в більшості випадків використання цього стилю спілкування в чистому вигляді веде до педагогічних невдач. Авторитет повинен завойовувати не через механічне встановлення дистанції, а через взаєморозуміння, в процесі спільної творчої діяльності. І тут надзвичайно важливо знайти як загальний стиль спілкування, так і ситуативний підхід до людини. Спілкування-дистанція до певної міри є перехідним етапом до такої негативної формі спілкування, як спілкування-залякування.

6. Спілкування - залякування

Цей стиль спілкування, до якого також іноді звертаються вчителі-початківці, пов'язаний в основному з невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захопленості спільною діяльністю. Адже таке спілкування сформувати важко, і молодий вчитель нерідко йде по лінії найменшого опору, обираючи спілкування-залякування або дистанцію в крайньому її прояві.

У творчому відношенні спілкування-залякування взагалі безперспективно. По суті своїй воно не тільки не створює комунікативної атмосфери, забезпечує творчу діяльність, але, навпаки, регламентує її, оскільки орієнтує дітей не на те, що треба робити, а на те, чого робити не можна, позбавляє педагогічне спілкування дружності, на якій грунтується взаєморозуміння, так необхідне для спільної творчої діяльності.

7. Загравання

Знову-таки характерне, в основному, для молодих вчителів і пов'язане з невмінням організувати продуктивне педагогічне спілкування. По суті, цей тип спілкування відповідає прагненню завоювати помилковий, дешевий авторитет у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Поява цього стилю спілкування викликано, з одного боку, прагненням молодого вчителя швидко встановити контакт з дітьми, бажанням сподобатися класу, а з іншого боку - відсутністю необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь і навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності. А. С. Макаренка різко засуджував таку "погоню за коханням". Він говорив: "Я поважав своїх помічників, а у мене були просто генії у виховній роботі, але я їх переконував, що менше за все потрібно бути коханим вихователем. Я особисто ніколи не домагався дитячої любові і вважаю, що ця любов, організована педагогом для власного задоволення, є злочином ... Це кокетування, ця гонитва за любов'ю, ця хвалькуватість любов'ю приносить велику шкоду вихователю і вихованню. Я переконав себе і своїх товаришів, що цього сережку ... не повинно бути в нашому житті ... Нехай любов прийде непомітно, без ваших зусиль. Але якщо людина бачить мету в любові, то це тільки шкода ... "

Спілкування-загравання, як показують спостереження, виникає в результаті: а) нерозуміння педагогом стоять перед ним відповідальних педагогічних завдань; б) відсутність навичок спілкування; в) боязні спілкування з класом і одночасно бажання налагодити контакт із учнями.

У чистому вигляді стилі не існують. Та й перераховані варіанти не вичерпують все багатство мимовільно вироблених в тривалій практиці стилів спілкування. У його спектрі можливі самі різні нюанси, що дають несподівані ефекти, які встановлюють або руйнують взаємодія партнерів. Як правило, вони знаходяться емпіричним шляхом. При цьому знайдений і прийнятний стиль спілкування одного педагога виявляється абсолютно непридатним для іншого. У стилі спілкування яскраво проявляється індивідуальність особистості.

Дослідження стилів педагогічного керівництва проведене К. Левіним показало, що попустительский (ліберальний) стиль, за інших рівних умовах, дає найгірший результат. При ньому учнями виконується менше роботи, учні виявляють низьку задоволеність своїми результатами.

Звернення до крайнощів авторитарного і вільного виховання означає приписування джерела і рушійної сили спілкування або дорослим, або дітям. Насправді рушійними силами спілкування повинні бути обидві сторони - і дорослі, і діти. По обидві сторони діалогу знаходяться і творці, і творені (Р. Р. Кондратов). Перенесення фокусу уваги до учня, його особистості лежить в основі розвивального навчання, в парадигмі якого розвивається сучасна школа. Учні як компонент єдиної системи, що розвивається «навчальний матеріал - вчитель - учень» перетворюється з об'єкта педагогічного впливу на партнера вчителя. Вчитель же з «транслятора» навчального матеріалу стає організатором пізнавального взаємодії між навчальним матеріалом і учнями, з якими він становить сукупний суб'єкт спільного процесу пізнавального та іншого розвитку.

А.А. Леонтьєв вважає, що «оптимальне педагогічне спілкування - це спілкування зі школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості, забезпечує сприятливий клімат навчання (зокрема, перешкоджає виникненню« психологічного бар'єра » ), забезпечує управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі й дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особистісні особливості вчителя ».

Таким чином, педагогічне спілкування - це особливе спілкування, специфіка якого обумовлена ??різними соціально-рольовими та функціональними позиціями суб'єктів цього спілкування. Вчитель у процесі педагогічного спілкування здійснює (в прямій або непрямій формі) свої соціально-рольові та функціональні обов'язки по керівництву процесом навчання і виховання. Від того, які стильові особливості цього спілкування і керівництва, в істотній мірі залежить ефективність процесів навчання і виховання, особливості розвитку особистості та формування міжособистісних відносин у навчальній групі. Найбільш поширеною класифікацією стилів керівництва, повною мірою відноситься до педагогічної діяльності, є класифікація, що виділяє авторитарний, демократичний і попустительский стилі. Найбільш ефективним у педагогічному спілкуванні в більшості випадків виявляється демократичний стиль. Наслідком його застосування є підвищення інтересу до роботи, позитивна внутрішня мотивація діяльності, підвищення групової згуртованості, поява почуття гордості загальними успіхами, взаємодопомоги і дружелюбності у взаєминах.

1.2 Психологічні особливості віку студента

Студентський вік є особливий період життя людини. Заслуга самої постановки проблеми студентства як особливої ??соціально-психологічної та вікової категорії належить психологічній школі Б.Г. Ананьєва. У дослідженнях Л.А. Баранової, М.Д. Прикладі Західного регіону України, Ю.М. Кулюткіна, Є.І. Степанової, Л.М. Фоменко, В.А. Якуніна та ін накопичений великий емпіричний матеріал спостережень, наводяться результати експериментів і теоретичні узагальнення з цієї проблеми.

Студентський вік, за твердженням Б.Г. Ананьєва, є сензитивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. [3, 33] Освіта має великий вплив на психіку людини, розвиток його особистості. За час навчання в коледжі, за наявності сприятливих умов у студентів відбувається розвиток всіх рівнів психіки. Вони визначають спрямованість розуму людини, тобто формують склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Для успішного навчання в коледжі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприйняття, пам'яті, мислення, уваги, рівня володіння певним колом логічних операцій.

При масовому переході на багаторівневу структуру підготовки в коледжі викладачами наголошується, що для досягнення високого рівня науково-практичної підготовки студентів необхідно вирішити дві головні проблеми: забезпечити можливість отримання студентами глибоких фундаментальних знань і змінити підходи до організації навчальної діяльності з тим, щоб підвищити якість навчання, розвинути творчі здібності студентів, їх прагнення до безперервного придбання нових знань, а також врахувати інтереси студентів у самовизначенні і самореалізації (А. Вербицький, Ю. Попов, Є. Андресюк). [8, 47]

Організація та вдосконалення системи безперервної освіти учнівської молоді неможливо без цілісного розуміння психічної та пізнавальної діяльності учня і глибокого вивчення психофізіологічних детермінант розвитку психіки на всіх щаблях навчання (Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. А. Бодальов, Б.Б . Косов, В. П. Озеров). [40,65] Найважливішим принципом при цьому є принцип комплексного підходу до вивчення здібностей студентів. При організації та вдосконалення системи безперервної освіти необхідно спиратися не тільки на знання закономірностей психічного розвитку, але і на знання індивідуальних особливостей студентів і в зв'язку з цим планомірно спрямовувати процес інтелектуального розвитку.

Л.С. Виготський, не розглядав спеціально психологію юнацького віку, вперше не включив його до дитячих віки, чітко розмежувавши дитинство від дорослості. «Вік від 18 до 25 років становить швидше початкова ланка в ланцюзі дорослих віків, ніж заключне ланка в дитячому розвитку ...». Отже, на відміну від усіх ранніх концепцій, де юність традиційно залишалася в межах дитячих вікових груп, вона вперше була названа Л.С. Виготським «початком зрілого життя». Надалі ця традиція була продовжена вітчизняними вченими. [16, 89]

Студентство в якості окремої вікової та соціально-психологічної категорії виділено в науці відносно недавно - у 1960-х роках ленінградської психологічної школою під керівництвом Б.Г. Ананьєва при дослідженні психофізіологічних функцій дорослих людей. Як вікова категорія студентство співвідноситься з етапами розвитку дорослої людини, представляючи собою «перехідну фазу від дозрівання до зрілості» і визначається як пізня юність - рання дорослість (18-25 років). Виділення студентства всередині епохи зрілості - дорослості грунтується на соціально-психологічному підході. [3,48]

Розглядаючи студентство як "особливу соціальну категорію, специфічну спільність людей, організовано об'єднаних інститутом вищої освіти», І.А. Зимова виділяє основні характеристики студентського віку, що відрізняють його від інших груп населення високим освітнім рівнем, високої пізнавальної мотивацією, найвищою соціальною активністю і досить гармонійним поєднанням інтелектуальної та соціальної зрілості. У плані общепсіхіческого розвитку студентство є періодом інтенсивної соціалізації людини, розвитку вищих психічних функцій, становлення всієї інтелектуальної системи і особистості в цілому. Якщо розглядати студентство, враховуючи лише біологічний вік, то його слід віднести до періоду юності як перехідного етапу розвитку людини між дитинством і дорослістю. Тому в зарубіжній психології цей період пов'язують з процесом дорослішання. [26, 55]

Період юності розглядався здавна як період підготовки людини до дорослого життя, хоча в різні історичні епохи йому надавалася різний соціальний статус. Проблема юності хвилювала філософів і вчених здавна, хоча вікові межі цього періоду були нечіткі, а уявлення про психологічні, внутрішніх критеріях юнацького віку були наївні і не завжди послідовні. У плані наукового вивчення юність, за висловом П.П. Блонського, стала відносно пізно досягненням людства. [13, 15]

Юність однозначно оцінювалася як етап завершення фізичного, статевого дозрівання та досягнення соціальної зрілості і пов'язувалася з дорослішанням, хоч уявлення про цей період розвивалися з часом, і в різних історичних суспільствах воно було відзначено різними віковими межами.

Психологічний зміст юності пов'язано з розвитком самосвідомості, вирішення завдань професійного самовизначення і вступу у доросле життя. У ранній юності формуються пізнавальні та професійні інтереси, потреба у праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність, затверджується самостійність особистості, вибір життєвого шляху. У молодості людина стверджує себе у вибраній справі, знаходить професійну майстерність і саме в молодості завершується професійна підготовка, а, отже, і студентська пора.

А.В. Толстих підкреслює, що в молодості людина максимально працездатна, витримує найбільші фізичні і психічні навантаження, найбільш здатний до оволодіння складними способами інтелектуальної діяльності. Найлегше купуються всі необхідні в обраній професії знання, вміння і навички, розвиваються необхідні спеціальні особистісні та функціональні якості (організаторські здібності, ініціативність, мужність, винахідливість, необхідні в ряді професій, чіткість і акуратність, швидкість реакцій і т.д.). [13, 27]

Студент як людина певного віку і як особистість може характеризуватися з трьох сторін:

1) з психологічної, яка являє собою єдність психологічних процесів, станів і властивостей особистості. Головне в психологічній стороні - психічні властивості (спрямованість, темперамент, характер, здібності), від яких залежить перебіг психічних процесів, виникнення психічних станів, прояв психічних утворень;

2) з соціальної, у якій втілюються суспільні відносини, якості, породжувані приналежністю студента до певної соціальної групи, національності;

3) з біологічної, яка включає тип вищої нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, інстинкти, фізичну силу, статуру і т. д. Ця сторона в основному зумовлена ??спадковістю і вродженими задатками, але у відомих межах змінюється під впливом умов життя. [13, 27]

Вивчення цих сторін розкриває якості й можливості студента, його вікові та особистісні особливості. Якщо підійти до студента як до людини певного віку, то для нього будуть характерні найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані і словесні сигнали, оптимум абсолютної та різницевої чутливості аналізаторів, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних та інших навичок. Порівняно з іншими віками в юнацькому віці відзначається найвища швидкість оперативної пам'яті і переключення уваги, вирішення вербально-логічних завдань. Отже, студентський вік характеризується досягненням найвищих, «пікових» результатів, що базуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку.

Якщо ж вивчити студента як особистість, то вік 18-20 років - це період найбільш активного розвитку моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянських, професійно-трудових та ін З цим періодом пов'язаний початок "економічної активності», під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення власної сім'ї. Перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтації, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв'язку з професіоналізацією - з іншого, виділяють цей вік у якості центрального періоду становлення характеру і інтелекту. Це час спортивних рекордів, початок художніх, технічних і наукових досягнень. [60, 92]

Студентський вік характерний і тим, що в цей період досягаються оптимуми розвитку інтелектуальних і фізичних сил. Але часто «проявляються« ножиці »між цими можливостями і їх дійсною реалізацією. Безперервно зростаючі творчі можливості, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, які супроводжуються і розквітом зовнішньої привабливості, приховують в собі і ілюзії, що це зростання сил триватиме «вічно», що вся краще життя ще попереду, що всього задуманого можна легко досягти ».

Характерною рисою морального розвитку у цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно зміцнюються ті якості, яких не вистачало в повній мірі в старших класах - цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (цілі, способу життя, обов'язку, любові, вірності та ін.)

Разом з тим фахівці в області вікової психології і фізіології відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції своєї поведінки в 17-19 років розвинута не в повній мірі. Нерідкі невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви. Так, В.Т. Лісовський зазначає, що 19-20 років - це вік безкорисливих жертв і повної самовіддачі, але і нерідких негативних проявів. [50, 72]

Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Але ідеальне «Я» ще не вивірене і може бути випадковим, а реальне «Я» ще всебічно не оцінений самою особистістю. Це об'єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може викликати у нього внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішньої агресивністю, розв'язністю або почуттям незрозумілості.

Таким чином, в юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, в трудову діяльність. Пошук професії - найважливіша проблема юності. Знаменно, що в юності деяка частина молоді починає тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне навчитися впливати на інших і для цього вивчає соціальні процеси, свідомо Рефлексуючи на них.

Юність, знаходячи потенціал особистості, що входить у пору другого народження, починає відчувати звільнення від безпосередньої залежності тісного кола значимих осіб (рідних і близьких людей). Ця незалежність приносить найсильніші переживання, захльостує емоційно і створює величезну кількість проблем. Для того щоб дійти до розуміння відносності будь-якої незалежності, для того щоб цінувати родинні зв'язки та авторитет досвіду старшого покоління, юності належить духовний шлях біблійного блудного сина через важкі, нестерпно важкі переживання відчуження від кола значущих людей, через глибинні рефлексивні страждання і пошук справжніх цінностей до поверненню в новій іпостасі - тепер уже як дорослого, здатного проідентифіковано себе зі значимими близькими і тепер вже остаточно прийняти їх як таких. Саме дорослий, соціально зріла людина несе в собі постійність світогляду, ціннісних орієнтацій, органічно поєднують у собі не тільки «незалежність», а й розуміння необхідності залежності - адже особистість несе в собі буття суспільних відносин.

Глава 2. Емпіричне дослідження педагогічного спілкування викладача зі студентами

2.1 Методика дослідження

З метою реалізації завдання дослідження: вивчити уподобання студентів різних курсів зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача, використовували методику Т. П. Колодяжний «Оцінка зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача».

Оцінка зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача

(За Т. П. Колодяжний)

Інструкція: оцініть зовнішній вигляд і культуру поведінка викладача за п'ятибальною системою (від 1 до 5). У примітці відзначте, що викликає позитивне ставлення, а що негативне.

№ п / п	Оцінювані показники	Шкали 1) 2)	Примітки
1.	Постава
2.	Одяг
3.	Косметика
4.	Зачіска
5.	Міміка
6.	Пантоміміка (жести, рухи, хода)
7.	Культура мови
8.	Культура звернення зі студентами

З метою реалізації завдання дослідження: вивчити оцінку педагогічного спілкування, зроблену студентами різних курсів, використовували методику О.А. Казанської «Педагогічне спілкування».

Педагогічне спілкування

(За О. А. Казанської)

Інструкція: уважно прослухайте і оцініть викладача за системою +1, 0, -1. Оцінку ставте поряд з номером судження.

МІРКУВАННЯ:

1. Педагог користується повагою студентів.

2. Здатний вплинути на студента засобами переконання, мовного впливу.

3. Вміє заохотити добрим словом вчинки і дії студентів.

4. Вказуючи на прорахунки, не принижує студента.

5. У предметному спілкуванні знаходить мовні засоби, що допомагають надавати естетичне вплив на студентів.

6. Вміє підтримати студентів у важку хвилину.

7. Відрізняється високим рівнем виразності мовлення.

8. Легко організовує студентів на заняття в групі, згуртовує їх.

9. У спілкуванні з колегами делікатний і витриманий.

10. Легко і з бажанням передає життєвий досвід студентам.

11. Виявляє інтерес до турбот і внутрішнього світу молоді, зацікавлений в успіхах своїх студентів.

12. Підтримує і санкціонує у спілкуванні традиції навчального закладу.

13. У відношенні з колегами товариський, ініціативний, може дати ділову пораду, схильний до підвищення цензу соціальної взаємодії.

14. У спілкуванні з колегами виявляє високий рівень професійної мовленнєвої культури.

15. Схильний до емпатії - співпереживання.

16. Вміє говорити з людьми різного віку, соціального стану.

Обробка результатів: підсумуйте оцінки з усіх 16 суджень.

10 і більше балів - безумовно висока.

0 - 9 балів - переважно позитивна.

0 і менше балів - в основному низька.

З метою вивчення задоволеності студентами спілкуванням з викладачами використовували розроблену нами наступну анкету.

Анкета

Просимо Вас відповісти на наступні запитання.

1. Чи часто ви відзначаєте факти спілкування педагога зі студентами поза занять?

2. Чи достатньо Вам спілкування з педагогом чи ні?

3. Як вважаєте за краще, щоб до Вас звертався педагог: по імені, імені по батькові або на прізвище?

4. Як вважаєте за краще, щоб до Вас зверталися: на «ти» чи на «ви»?

5. Що Вас особливо приваблює в спілкуванні з педагогом?

6. Якого спілкування Ви б хотіли з педагогом: тільки на заняттях, поза занять або ін?

7. Наведіть приклади, які дозволяють говорити про ефективність спілкування з педагогом і навпаки

8. Що викликає у Вас негативне ставлення до викладача, до предмета, який він викладає?

У дослідженні брали участь студенти 1 курсу - 11 чоловік, передвипускної курсу - 42 людини і випускного курсу - 14 чоловік. Всього в анкетуванні брало участь 67 осіб. Анкетування проводилось анонімно.

2.2 Результати діагностики «Оцінки зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача» (за Т. П. Колодяжний)

Результати анкети «Оцінка зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача» студентів 1 курсу в кількості 11 чоловік представлені в таблиці і діаграми. (Див. таб. 2, рис. 1)



Таблиця 2 Оцінка зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача студентами 1 курсу

Студент № п / п	Постава	Одяг	Косметика	Зачіска	Міміка	Пантоміміка	Культура мови	Культура звернення зі студентами
1	5	5	3	4	2	3	5	4
2	5	5	4	4	1	1	5	1
3	5	5	5	4	4	4	4	4
5	5	4	4	4	2	3	4	2
5	5	4	4	4	2	3	2	1
6	5	4	4	4	2	2	5	1
7	5	5	5	5	5	4	5	4
8	5	4	4	5	3	4	5	2
9	2	2	1	0	1	1	2	2
10	1	1	1	1	1	1	1	1
11	4	4	3	4	3	4	4	3
Середній бал	4,2	3,9	3,4	3,5	2,4	2,7	3,8	2,2

Малюнок 1 Оцінка зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача студентами 1 курсу

Студенти 1 курсу відзначили гарний зовнішній вигляд педагога: поставу, зачіску, одяг. У примітках зустрічаються такі висловлювання, як: «завжди ходить прямо, стежить за фігурою», «одягнена добре, зі смаком», «зачіска гарна». З приводу косметики відзначають деяку яскравість, що не підходить для даного часу доби.

Що ж стосується культури поведінки, то більшість студентів відзначило грамотність мови, і, в той же час, зарозумілість, часте підвищення голосу, грубість у голосі, не вміння слухати і чути студента.

Студенти 1 курсу поставилися до заповнення анкети відповідально: рядок "Примітка" практично в усіх анкетах заповнена. Висловлювання негативного характеру відносяться до міміці (невербальне спілкування) і до культури поводження зі студентами.

Дані діагностики студентів передвипускної курсу в кількості 42 чоловік ми звели в загальну таблицю (табл. 3) і діаграму (рис. 2)

Таблиця 3 Оцінка зовнішнього вигляду і культури поведінки викладача студентами передвипускної курсу.

Студент № п / п	Постава	Одяг	Косметика	Зачіска	Міміка	Пантоміміка	Культура мови	Культура звернення зі студентами
1	3	4	4	4	3	4	5	5
2	5	5	5	5	5	5	5	4
3	5	5	5	4	3	4	5	4
5	5	5	5	5	2	3	4	4
5	4	5	5	4	5	5	4	4
6	5	4	5	5	4	5	5	5
7	4	5	4	4	4	3	5	5
8	3	4	4	4	3	3	5	5
9	4	5	4	5	5	5	5	5
10	3	4	4	3	5	4	5	5
11	1	1	1	1	0	1	1	1
12	5	5	5	5	4	5	5	1
13	2	1	1	2	1	1	1	1
14	5	5	4	5	4	5	5	4
15	3	4	5	4	4	4	5	3
16	5	5	5	5	5	5	5	5
17	5	5	5	5	4	4	5	3
18	5	5	4	4	5	4	3	4
19	4	4	4	4	3	3	5	4
20	5	5	5	5	4	4	4	4
21	5	5	4	4	5	5	5	5
22	5	5	5	5	5	5	5	5
23	5	5	5	4	5	4	5	5
24	5	5	4	4	5	5	5	5
25	4	5	5	5	5	5	5	5
26	4	4	3	4	5	5	5	5
27	4	4	4	4	4	4	4	4
28	5	5	4	5	5	5	5	5
29	4	3	3	4	5	5	4	5
30	4	3	4	5	5	4	4	5
31	4	5	4	4	5	5	5	5
32	5	4	5	4	4	4	5	5
33	5	4	5	4	5	4	5	5
34	5	5	5	5	5 ...

Подобные документы

• Психолого–педагогічні проблеми спілкування викладача та студента

  Зміст і структура педагогічного спілкування. Особливості педагогічного спілкування у вузі. Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи. Технологія організації продуктивної взаємодії викладача і студентів, характерні причини конфліктів між ними.
  
  реферат [59,5 K], добавлен 28.03.2009
  

• Педагогічна техніка викладача

  Педагогічна техніка викладача у навчальному процесі. Індивідуальний підхід та орієнтація на партнерські стосунки як основні елементи продуктивної співпраці вчителя і студента. Культура зовнішнього вигляду, спілкування та психічної саморегуляції педагога.
  
  курсовая работа [544,3 K], добавлен 29.01.2011
  

• Специфіка педагогічного спілкування

  Поняття педагогічного спілкування, його сутність, мета, ознаки і функції. Загальна характеристика основних видів спілкування у навчально-виховному процесі сучасного вищого навчального закладу. Аналіз способів спілкування на заняттях за В.А. Сухомлинським.
  
  реферат [41,4 K], добавлен 22.06.2010
  

• Сутність педагогічного спілкування

  Педагогічне спілкування як професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, напрямки та основні етапи його реалізації. Специфіка та зміст педагогічного спілкування, тенденції його змін на сучасному етапі, основні функції.
  
  реферат [24,5 K], добавлен 15.06.2010
  

• Педагогічна взаємодія і механізм співробітництва педагога й учнів

  Відмінності "педагогічної взаємодії" і "педагогічного спілкування". Способи та стилі педагогічної взаємодії, правила педагогічного спілкування у взаємодії педагога та учнями або студентами. Особливості педагогічної взаємодії у дистанційній формі навчання.
  
  курсовая работа [60,0 K], добавлен 07.12.2010
  

• Шляхи виховання у підлітків культури спілкування

  Анатомо-фізіологічні особливості дітей підліткового віку. Роль спілкування в розвитку особистості підлітка. Культура спілкування як основа взаємодії між людьми. Особливості виховання культури спілкування у підлітків. Формування культури спілкування.
  
  курсовая работа [58,8 K], добавлен 27.05.2014
  

• Вплив стилю педагогічного спілкування на формування особистості підлітка

  Стиль педагогічного спілкування як чинник формування особистості підлітка. Огляд стилів педагогічного спілкування вчителів. Визначення особистісних якостей підлітків. Виявлення особливостей підлітків, що формуються під впливом різних педагогічних стилів.
  
  дипломная работа [93,7 K], добавлен 26.02.2012
  

• Педагогічне спілкування

  Суб'єктивність учителя в педагогічному спілкуванні. Діалогізація навчально-виховного процесу. Стилі та моделі педагогічного спілкування. Педагогічне мислення вчителя і педагогічне спілкування. Пошук шляхів перебудови педагогічного процесу в школі.
  
  реферат [26,4 K], добавлен 15.09.2009
  

• Вплив стилю педагогічного спілкування вчителя на процес формування пізнавальної активності старшокласників на уроках загальної біології

  Встановлення зв'язку між стилем педагогічного спілкування вчителя та пізнавальною активністю учнів. З'ясування, які стилі педагогічного спілкування слід застосовувати для збільшення пізнавальної активності старшокласників при вивчені предмету біології.
  
  курсовая работа [643,3 K], добавлен 11.02.2011
  

• Використання психологічних способів впливу в процесі навчання

  Психологічні механізми педагогічного спілкування і взаємодії. Аналіз ролі навіювання в педагогічному процесі. Особливості аудиторної взаємодії викладача зі слухачами. Переконання як метод психологічного впливу в спілкуванні, основні вимоги до нього.
  
  реферат [27,1 K], добавлен 22.06.2010
  

• Умови виховання культури спілкування старших дошкільників в ігровій діяльності

  Культура спілкування як складова культури поведінки людини. Поняття і специфіка спілкування у вітчизняній педагогіці. Виховання культури спілкування старших дошкільників засобами сюжетно-рольової гри, особливості та організація керівництва грою.
  
  курсовая работа [37,8 K], добавлен 10.12.2013
  

• Педагогічне мислення

  Специфіка педагогічного мислення. Характерні ознаки та показники педагогічного мислення. Взаємозв’язок педагогічного мислення вчителя і педагогічного спілкування. Професійне становлення особистості вчителя. Способи вирішення педагогічних завдань.
  
  реферат [24,6 K], добавлен 20.07.2011
  

• Стилі та моделі педагогічного спілкування з дітьми різними акцентуаціями характеру та типами темпераменту

  Визначення спілкування як складного багатопланового процесу встановлення контактів між людьми. Аналіз стилю педагогічного спілкування. Рекомендації щодо роботи з учнями різних типів темпераменту та з різними акцентуаціями характеру. Аналіз різних вправ.
  
  презентация [1004,3 K], добавлен 07.04.2019
  

• Формування особистісних якостей майбутніх фахівців з фізичного виховання і спорту

  Формування особистісних якостей під час педагогічного спілкування в теорії і практиці фізичної культури і спорту. Експериментальна перевірка ефективності формування особистісних якостей під час спілкування з вихованцями. Методичні поради фахівцям.
  
  дипломная работа [144,6 K], добавлен 02.10.2014
  

• Особливості спілкування в молодшому шкільному віці

  Історичний аспект проблеми спілкування з точки зору вітчизняних та зарубіжних психологів. Спілкування молодших школярів як психолого-педагогічна проблема. Дослідження спілкування учнів початкових класів, аналіз отриманих результатів і рекомендації.
  
  курсовая работа [147,3 K], добавлен 07.08.2009
  

• Педагогічне спілкування як діалог

  Опануванням педагогом майстерності діалогу як тип професійного спілкування. Ознаки діалогічного педагогічного спілкування. Децентрація позиції вчителя як гуманізація взаємодії. Пошук розв'язків у процесі взаємодії з урахуванням думок кожного учасника.
  
  контрольная работа [10,3 K], добавлен 09.02.2009
  

• Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

  Мотиви спілкування дітей дошкільного віку з однолітками та дорослими. Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітей дошкільного віку з ровесниками. Виховання позитивного ставлення до товаришів. Формування навичок регулювання поведінки дитини.
  
  дипломная работа [67,3 K], добавлен 09.12.2010
  

• Учбово-педагогічне співробітництво в освітньому процесі

  Поняття педагогічного співробітництва у поглядах психологів-науковців. Його стратегії та способи. Залежність форм спільної діяльності від стилю відносин педагога з учнями. Правила педагогічного спілкування у співпраці з учасниками освітнього процесу.
  
  курсовая работа [35,6 K], добавлен 30.11.2014
  

• Бар’єри в педагогічному спілкуванні і учбово-педагогічній взаємодії

  Педагогічне спілкування як діалог, його структура та рольові позиції. Особливості, функції педагогічного спілкування. Інтелектуальні джерела комунікативних бар'єрів. Бар'єри й ускладнення у процесі комунікації. Рольові позиції в педагогічному спілкуванні.
  
  контрольная работа [155,1 K], добавлен 25.02.2011
  

• Спілкування і конфлікти в педагогічній діяльності

  Стилі педагогічного спілкування та їх характеристика. Виявлення об’єктивних причин конфліктів. Емоціональний і раціональний рівні конфліктів. Вирішення конфліктної ситуації. Менеджер з проблем конфліктних ситуацій. Шляхи ліквідації наслідків конфлікту.
  
  курсовая работа [32,8 K], добавлен 10.03.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам