самовиховання загальної та педагогічної культури (потреба, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція);

засвоєння професійних знань, вмінь, навичок;

громадська активність;

педагогічна практика;

вивчення передового педагогічного досвіду;

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і духовним багатством. Значення особистості вчителя в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача.

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до діяльності актора.

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і блискучими лекторами; М.В. Ломоносов, Д.І. Менделєєв, К.А. Тімірязєв, Н.Н. Лузін, О.Ю. Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С. Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема педагогічної майстерності досліджувалась багатьма вченими. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.

Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоційно відкрито виявляти своє ставлення до предмета і учнів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі; для вчителя - учні).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Вчитель передає учням не лише свої знання, а й своє ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

культура спілкування викладача зі учнями;

саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям;

оволодіння увагою аудиторії;

виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога);

володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю викладача.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя і учнів під час уроків або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до класу, показ яскравих цілей діяльності, передачу учням розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усім класом.

Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності. Передусім це деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного "ядра" спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.

Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д. Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А. Іствуда "Я Вас слухаю". Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з ними.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!

Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування вчителя із учнями перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - це творчість педагога.

Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це така душевне і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість учнів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:

зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи стимулятором його творчості;

уявлення вчителем усіх учнів і кожного ніби "зсередини";

здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Вчителю необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.

Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають пантоміміка і міміка.

Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі, естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо. Жести вчителя повинні бути органічним і стриманим, без різних змахів.

Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі; '' Порожні очі - дзеркало порожньої душі".

Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення;

не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення;

не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег;

вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності;

по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;

вдосконалення і самовдосконалення вчителя не має меж.

Отже формування професійної майстерності залежить від розуміння вчителем потреб учнів та від прагнення самовдосконалення, чим він і забезпечує задоволення їх потреб.

Значне місце у процесі формування професійної майстерності вчителя належить суспільно корисній праці. Саме тут вчитель набуває організаторських якостей, ідеологічного загартування, навичок вихователя, він зростає як особистість і водночас як спеціаліст. Соціальна активність вчителя передбачає усвідомлену готовність до суспільно корисної праці і практичну реалізацію цієї готовності в конкретній діяльності в інтересах суспільства.

Складовою частиною процесу формування професійної майстерності вчителя є самоконтроль та самооцінка знань, умінь та навичок. При цьому здійснюються не лише контролюючі, а й навчальні, виховні функції. Вчитель не обмежується констатацією рівня засвоєних ним знань, умінь і навичок, а й пропонує певну роботу по вдосконаленню їх.

Засвоєння різноманітних форм та методів активного навчання допомагає вчителям швидше набути професійного досвіду, глибше усвідомити соціальне призначення професії вчителя. Саме тому до кожного уроку доцільно розробляти практичні завдання, спрямовані на розвиток мислення учнів, а заразом і самого вчителя, а також формування практичних умінь і навичок виховної роботи з дітьми, підлітками, юнаками. Створюючи виховні задачі вчителі вчаться аналізувати, моделювати, конструювати, регулювати, організовувати свою навчально-виховну діяльність і поведінку учнів. Процес формування таких задач відбувається за такими етапами:

1. Орієнтація в ситуації, її діагностика.

2. Аналіз виховних даних: місце ситуації у цілісному процесі педагогічної діяльності, характеристика дій вихованців, вихователів, їхніх взаємостосунків. Усвідомлення мотиві вчинків, мети діяльності.

3. Виявлення головної суперечності, постановка і формулювання проблеми.

4. Висунення припущень, гіпотез, їх обґрунтування.

5. Вибір системи засобів, методів розв'язання педагогічної проблеми.

6. Проектування наслідків її вирішення.

Педагогічні задачі, які пропонуються вчителю, повинні бути різного рівня складності і передбачати різні види діяльності, починаючи з репродуктивної і поступово переходячи до творчої діяльності.

Використання проблемних питань під час самоосвіти вчителя допомагає підвищити рівень інтересу до вивчення теорії навчання та виховання, вчить його мислити діалектично, робить істину доказовою, а знання усвідомленими, формує активну, творчо мислячу особистість. Для прикладу, варіанти проблемних питань:

1. На думку деяких науковців поняття "розумове виховання" дублює поняття "навчання", оскільки завдання розумового виховання співпадають з функціями навчання. Чи погоджуєтесь ви з цією думкою? Відповідь аргументуйте.

2. Порівняйте поняття "педагогічна ситуація" і "педагогічна задача". У чому полягає спільне і відмінне між цими поняттями? Відповідь аргументуйте.

3. Сім'я має великий вплив на формування особистості. У одній і тій самій сім'ї виростають різні за особистісними якостями діти. Чому?

Вчитель завжди діє в конкретних ситуаціях, тому важливо ще у період навчання у вищому навчальному закладі освіти навчатися бачити ситуацію, аналізувати її, виділяти провідні ідеї, які лежать в основі пошуку її розв'язання, розробляти конструктивні схеми і варіанти практичних рішень. Метод моделювання фрагментів виховних заходів пропонує використання таких завдань, які передбачають розв'язання проблеми професійної спрямованості. У вчителя значно підвищується професійний інтерес, актуалізуються наявні знання, закріплюються навички педагогічного аналізу і узагальнення, розвиваються педагогічні здібності.

Включення вчителя у ситуації професійної спрямованості, а саме таким і є метод моделювання фрагментів виховних заходів, створює умови, в яких вчителі отримують можливість самостійно аналізувати педагогічні процеси, опрацьовувати шляхи встановлення контакту, прийоми створення певного емоційного стану та його корекції, шляхи вирішення типових ситуацій взаємодії.

Моделювання фрагментів виховних заходів дає змогу сформувати основу рольової поведінки вчителя та його учнів. В педагогіці під моделюванням фрагментів виховних заходів розуміють спеціально організовану і педагогічно керовану діяльність, де у створеній ігровій ситуації імітується певний реальний навчально-виховний процес. Цей метод дозволяє розкрити перед вчителем соціальний зміст учительської професії, основні її кваліфікаційні характеристики, забезпечує тісний зв'язок педагогічної теорії з шкільною практикою і дає можливість побачити типові труднощі, з якими вчитель зустрічається в своїй повсякденній праці, а також визначити шлях їх подолання.

Моделювання фрагментів виховних заходів допомагає створити такі умови, коли вибір засобу розв'язку досягається шляхом використання вчителем теоретичних знань, набутих у процесі вивчення педагогічних дисциплін. Це формує потреби використовувати теорію при виборі оптимальних засобів і прийомів педагогічного впливу, орієнтовної основи професійної поведінки.

Важливого значення в системі підготовки майбутнього вчителя набуває ділова гра. Вона становить собою форму відтворення предметного і соціального змісту та моделювання стосунків, характерних для педагогічної роботи. В ході проведення гри розгортається особлива ігрова діяльність у вигляді імітаційної моделі, яка відтворює динаміку протікання учительської професії. Водночас формуються особистісні якості вчителя. Ігрова модель потрібна для забезпечення особистісного включення вчителя у процес навчання, спрямований на оволодіння предметним змістом професійної діяльності. Але предметний зміст завжди є змістом спільної праці спеціалістів, тому через ігрову модель засвоюється і соціальний зміст майбутньої роботи. Ділова навчальна гра є насамперед "інструментом" розвитку теоретичного і практичного мислення спеціаліста, здатного аналізувати складні умови педагогічної діяльності, ставити і розв'язувати нові для фахівців професійні задачі.

Щодо конкретних методів, то вивчаючи розділ "Загальні засади педагогіки" слід застосовувати наступні:

· теоретичні: категорійний аналіз понять "виховання", "освіта", "навчання", "розвиток" шляхом співставлення, порівняння, аналізу, синтезу даних визначень названих понять, конструювання визначень; аналіз методів, структурування, систематизація.

· практичні: розв'язання педагогічних задач, пов'язаних із поняттєвим апаратом педагогіки, моделювання педагогічних поняттєвих ситуацій, проблемні питання, тестові завдання; індивідуальні завдання, моделювання ситуацій педагогічного експерименту, ділова гра, розв'язування педагогічних задач.

На сучасному етапі формування освіти до вчителя ставляться вимоги які характеризують наявність чи відсутність рівня сформованості його професійної майстерності:

· Особистісні якості вчителя (особистісно-етичні, індивідуально-психологічні, педагогічні);

· Знання (професійні та загальнонаукові, фізіологічні та психологічні, педагогічні та методичні.

Знання даних характеристик вимог до професійної сформованості вчителя забезпечують можливість розвитку саме цих якостей для забезпечення всебічного формування професійної майстерності вчителя. Окрім якостей вчитель повинен формувати в собі вміння серед який виділяють пізнавальні, конструктивні, комунікативні, інформаційні, організаторські, в свою чергу розвиток даних умінь дозволяє ефективніше формувати професійний рівень майстерності вчителя. Вчитель за рівнем свого професійного розвитку має запалювати серця, тобто формувати в учнів прагнення до навчання, поштовх до діяльності у напрямку який буде забезпечувати його розвиток.

1.4 Педагогічна творчість як умова формування професійної майстерності вчителя

· обмеженість часу;

· необхідність завжди давати позитивні результати;

· публічність обставин творчості;

· співтворчість усіх учасників процесу тощо. Приклади творчої діяльності Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, О. Духновича, М. Корфа, С. Русової, А. Макаренка, В. Сухомлинського.

Проблема педагогічної творчості, її визначення і правильного врахування у вимірюванні рівня професіоналізму є вкрай актуальною. Творча майстерність будь-якого фахівця має свої особливості, а тому вона певною мірою індивідуалізована. Важливою є ситуація з новизною підходу, тобто новий спосіб її розв'язання. Носієм творчого почерку є фахівець. Поняття "педагогічна творчість" розуміємо як діяльність педагога, що спрямована на досягнення максимально можливого пізнавального, виховного і розвивального результату під час навчання школярів. У "вимірюванні" цих досягнень педагога вбачається його творча активність, творча позиція з явно дієвими творчими актами, на тлі яких зростає захоплення учнів навчальною роботою у поєднанні із спритністю й винахідливістю.

Як вважають такі науковці як В. Володько, П. Сікорським, О. Ярошенко, В. Масловим, В. Пекельною, А. Фурманом, В. Шулдиком, І. Козловською, А. Сологубом, що в основі теорії навчання має бути єдиний системний підхід, комплексне дослідження та наукове розроблення й обґрунтування з широким виходом на технології педагогічного процесу.

Представники експериментальної педагогіки Г. Холл, Е. Торндайк, У. Кілпатрик на основі лабораторних спостережень висунули теорію вродженої розумової обдарованості, а як основний педагогічний принцип - саморозвиток особистості. Теорія вродженої розумової обдарованості зародилася в Англії, але набула поширення в США. Педагоги П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер, Дж. Брунер розробляли раціоналістичну модель освіти.А. Маслоу, А. Комбс мають інший погляд на освіту, тому вони є представниками феноменологічного напрямку, який розглядає гуманістичну спрямованість освіти. Успішна самореалізація творчого потенціалу педагогом у процесі творчої діяльності неможлива без самоаналізу і самокорекції та самоорганізації. Саморозвиток особистості й самореалізація її інтелектуальних і творчих сил відбуваються наче зсередини власних інтересів, потреб, установок, усвідомлення власних здібностей і можливостей (Н. Кузьміна). Здатність педагога займатися самоаналізом, тобто здатність до критичного переосмислення власного досвіду дістала назву педагогічної рефлексії. У характеристиці педагога стандартно визначають 4 основні складові його кваліфікації: компетентність, моральність, ініціативність, умілість. (15: 116).

Готовність педагога до творчості сучасні автори стали все частіше називати "креативністю" і трактують її як "різнобічне явище інтегрального характеру, що визначає не тільки розвиток творчої індивідуальності, а й забезпечує функціонування продуктивно-творчого процесу усередині особистості, її самореалізацію" (Н. Вишнякова). Ця готовність є першим етапом педагогічної творчості, коли діяльність педагога спрямована на пошук способів, що забезпечують максимальну реалізацію пізнавального (освітнього), виховного і розвивального потенціалу уроку. Важливим тут є прагнення педагога домогтися від учнів найбільшої старанності у навчанні, що є не забавкою, а важкою працею (К. Ушинський). Педагогічна творчість вирізняється зсувом акцентів педагога в бік цільових настанов творчості.

Оптимальним та творчим слід уважати урок, який відповідає таким критеріям:

· вирішення сукупності завдань освітнього (максимально можливі результати з оволодіння знаннями, уміннями й навичками з конкретного навчального предмета);

· пізнавального (оволодіння методами самостійного набування знань і способів діяльності);

· виховного (формування певних рис особистості, підвищення рівня вихованості учнів, свідомості та самосвідомості, світогляду) та розвивального аспектів навчання (розвиток психічних процесів, інтелектуальних умінь). Усі ці критерії об'єднує загальна ідея, яка зводиться до такого: за мінімум часу, зусиль і засобів максимум результату. На думку В. Бондаря, оптимальним уважається урок, на якому всі учні (низьких, середніх і високих здібностей) працюють на рівні своїх максимальних навчальних можливостей. Цьому сприяють диференціація та індивідуалізація навчання. Увага педагогів приділяється й тим учням, які не встигають, й тим, які вчаться успішно. Усі учні набувають певних знань, виховуються та розвиваються, бо кожний з них працює на рівні максимальних навчальних можливостей. У цьому особливість роботи творчого педагога. Оптимальне проектування уроку передбачає виконання вчителем таких дій:

· вибір оптимального типу й структури уроку, який відповідає цілі вчителя та меті учнів;

· виділення головного, найбільш суттєвого у змісті уроку, яке в ході засвоєння наповнюється достатніми для осмислення фактами, прикладами, практичними діями, наочними ілюстраціями тощо;

· оптимізація змісту навчального матеріалу, що зводиться до побудови навчальних ситуацій навколо провідних ідей, положень (теоретичний блок), основних ознак, властивостей, відношень, характеристик (емпіричний блок), дій та операцій (практичний блок), що конкретизують мету засвоєння знань чи умінь кожної навчальної ситуації з усвідомленням очікуваних результатів;

· вибір найбільш доцільних методів навчання, адекватних виділеним блокам теоретичного, емпіричного й практичного змісту;

· передбачення контрольних запитань і завдань для одержання інформації про ступінь розуміння засвоюваного матеріалу та, за необхідності, внесення коректив у процес його засвоєння;

· вибір найраціональнішого поєднання форм організації навчальної діяльності учнів на кожному етапі уроку:

· загальнокласних, фронтальних, групових, парних та індивідуальних з метою диференціації та індивідуалізації навчання;

· вибір оптимальної логічної побудови процесу засвоєння знань і вмінь, що сприяє розвитку індуктивних, дедуктивних та традуктивних форм мислення учнів;

· вибір оптимального темпу навчання, використання спеціальних прийомів економії часу на уроці й дома, дотримання нормативів витрати часу учнів та вчителя;

· створення на уроці сприятливого психологічного мікроклімату, мотивація, стимулювання діяльності учнів, дотримання санітарно-гігієнічних вимог;

· співвіднесення результатів уроку з метою для визначення його ефективності. Усе це слід враховувати при проектування уроку як певної системи.

Педагогові важливо не тільки дати певну суму знань із свого предмета, а й навчити учнів розвиватися самим, зорієнтувати кожного на самостійний пошук нових знань, навчити прислухатися до пульсу і вимог епохи. Факторами розвитку педагогічної творчості слід вважати: психологічні особливості кожного педагога, морально-психологічний клімат і рівень згуртованості членів колективу, характер керування в школі з боку адміністрації; нормативно-правове регулювання діяльності педагогів у різних типах сучасної школи; організація матеріально-технічного забезпечення професійної діяльності педагогів. На педагогічну творчість вчителя значно впливають загальний і професійний світогляд педагога, його психологічна культура, інтелектуальні здібності.

Недосконалість системи стимулювання творчої роботи педагога, неефективне функціонування системи узагальнення та поширення досвіду творчих знахідок негативно впливають на мотивацію вчителя, його творчість та прагнення творчого натхнення, врахування його внеску у шкільні успіхи.Г. Полякова вважає:

· сучасна система освіти характеризується відсутністю чітко розробленої системи критеріїв оцінювання продуктів творчої діяльності вчителів;

· ігноруванням творчості як цінності;

· відсутністю технічної й технологічної бази реалізації творчого потенціалу вчителів у сучасній школі;

· обмеженням свободи особистості, що розвивається за суворої регламентації всіх видів її роботи (де немає місця творчому компоненту в руслі уроків, практичного заняття);

· орієнтацією вітчизняної освіти на нетворчих фахівців, у поведінці яких пріоритетним є дисциплінованість і чітке виконання наказів;

· низькою обізнаністю учителя в технології формування творчих умінь та здібностей учнів. (

К. Роджерс сформулював дев'ять основних принципів значущого навчання для розвитку професійної майстерності вчителя:

1) учитель має достатньо поваги до себе й до вихованців, щоб зрозуміти, що вони, як і він сам, думають про себе, вчаться для себе;

2) учитель поділяє з іншими відповідальність за навчання й виховання;

3) учитель керується власним досвідом;

4) учень вибудовує свою програму самостійно чи разом з іншими й обирає напрям свого навчання, сповна усвідомлюючи відповідальність за наслідки свого вибору;

5) учитель поступово створює в класі клімат, що полегшує навчання, а далі цей клімат створюють і підтримують самі учні. Таким чином взаємне навчання стає домінуючим;

6) усе спрямовано на підтримку постійного навчально-виховного процесу. Зміст навчання, хоча він і важливий, відступає на другий план. Результат вимірюється тим, чи зробив учень помітний крок уперед;

7) самодисципліна замінює зовнішню дисципліну;

8) учень сам визначає рівень своєї навченості й вихованості, збираючи інформацію від інших членів групи й педагога;

9) за таких сприятливих умов навчально-виховний процес має тенденцію до заглиблення, швидкого просування і зв'язку з життям.

Процес удосконалення професійної майстерності вчителя К. Роджерс розглядає як прояв нового мислення, як істинну реформу освіти, яку не можна забезпечити лише набуттям навичок і вмінь, знань і здібностей учителя, ні розробками і впровадженням у навчальний процес нових експериментальних програм і найсучасніших технічних засобів навчання. Завдання професійного вчителя - створити атмосферу в класі, яка допомагає виникненню учіння, значущого для учня, тобто справжня реформа освіти має базуватися на перебудові певних особистісних настанов учителя, що реалізуються в його міжособистісній взаємодії з учнями.

1.5 Педагогічна майстерність - запорука успіху роботи вчителя