1. Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності: Зб. наук. праць. - К., 1993.

2. Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования. - К., 1997.

3. Барбина Е.С. Теоретико - методологические основы профессиональной подготовки будущих учителей. Научно-методическое пособие. - Херсон, 2001.

4. Біленко Л.В., Сисоєва С.О. Вивчаємо творчу діяльність педагога // Рідна школа. - 1993. - №11-12.

5. Бутенко В.Г. Способи самореалізації особистості // Особистість педагога: Розкриття можливостей. - К., 1995.

6. Бутенко В.Г. Формирование педагогического мастерства учителя. - К., 1991.

7. Волинець А.Г. Сучасні педагогічні новації і школа майбутнього // Рідна школа. - 1994. - №8.

8. Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.). - К., 1994.

9. Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. - Москва, 1987.

Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн та інші. - К.: Вища школа, 1997.

10. Козловський І.М., Пайкуш М.А. формування професійної майстерності майбутнього вчителя як єдність інтегративного та диференційованого підходів в умовах ступеневої освіти. - Житомир, 2003.

11. Макаренко А.С. Сочинения в семи томах. - Москва, 1957.

12. Проблема особистості вчителя та його фахової підготовки: Зб. наук. праць / За ред.М.Б. Євтуха. - К., 1994.

13. Руденко Ю.Д. Національне виховання: відродження і перспективи // Педагогіка і психологія. - 1994. - №1.

14. Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5 т. - К., 1976-1977.

15. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. Бесіда 1. Основні проблеми творчої праці вчителя. // Вибр. твори в 5 т. - К., 1976. - Т.4.

17. Сисоєва С.О. Педагогічні технології у сучасному освітньому просторі // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2000. Харків, 2002.

Список використаних джерел

1. Азаров Ю.П. Тайны педагогического мастерства: Учеб. Пособие. - М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО "МОДЭК", 2004. - 432 с.

2. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. - 3-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2002. - 168 с.

3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. Посібник. - К.: Вища школа, 1997. - 304 с.

4. Кузьмінський А.І., Омельченко В.Л. Педагогіка: Підручник - К.: Знання-Прес, 2004. - 445 с.

5. Малахов В. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2000. - 384 с.

6. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник.4-є видання, доповнене, 2003 р. - 615 с.

7. Педагогические мастерские: интеграция отечественного и зарубежного опыта /Под ред. И.А. Мухиной. - Санкт-Петербург: С. - п. гос. унив. пед. мастерства, 1995. - Вып.1. - 136 с.

8. Поніманська Т. І, Дичківська І.М. Дошкільна педагогіка. Практикум. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, спеціальність "Дошкільне виховання". - К.: Видавничий Дім "Слово", 2004 - 352 с.

9. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: "Академвидав", 2004. - 456 с.

10. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2005. - 520 с.

11. Тофтул М.Г. Етика: Навчальний посібник. - К.: Академія, 2005. - 416 с.

12. Трухін І.О., Шпак О.Т. Основи шкільного виховання: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 368 с.

Література.

В.О. Сухомлинський не дає чітко вираженого визначення цього поняття, однак у нього є такі висловлення стосовно особистості педагога, що повинна захоплювати, залучати й одухотворяти вихованців. Він пише: "Гармонічна єдність ідеалів, принципів, переконань, поглядів, смаків, симпатій і антипатій, морально-етичних принципів у словах і вчинках педагога - от що є тим вогником, що притягає юні душі, стає для юнацтва шляховою зіркою. При цьому дуже важливо, щоб ця єдність виступала як органічна потреба вихователя, як закон його життя, без якого він не мислить, не уявляє собі особистого щастя, повноти свого духовного життя".

А.І. Щербаков уважає, що педагогічна майстерність - "це синтез наукових знань, умінь, навичок, методичного мистецтва й особистих якостей педагога". Цілком зрозуміло, що подібний синтез може виявитися лише в творчій діяльності, тому що методичне мистецтво не може бути виявлено яким-небудь іншим чином. А оскільки це мистецтво, то його неодмінним атрибутом є високий рівень виконання діяльності. Ю.П. Азаров, говорячи про взаємодію структурних складових майстерності, розвиває своє визначення: "Взаємодія почуття й техніки приводить до цілісного образного емоційного впливу педагога на особистість, на колектив. І в цій єдності - сила майстерності". Н.В. Кузьміна визначає майстерність як володіння

ЕЛЕМЕНТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Гуманістична спрямованість - найголовніша характеристика майстерності. Що становить спрямованість особистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації, Гуманістична спрямованість - спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіше виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів.

Подивімося, хіба це не початок драми? З чим іде вчитель на урок? Іде він з думкою "дати урок", виконати програму. Інтереси його - в тому матеріалі, якому буде присвячено наступні 45 хвилин. Іде на урок донецький учитель В.Ф. Шаталов, щоб допомогти кожному переможно вчитися. Йде вчитель-початківець, який заклопотаний честю мундира і прагне над усе, щоб діти бачили в ньому вчителя, хоча не такою вже й значною є різниця між ними в роках.

Ішов колись на урок і директор Павлиської школи Василь Олександрович Сухомлинський, щоб разом з дітьми пізнавати красу слова, думки, життя, навчити їх жити серцем, рости громадянами.

Усі вони йдуть до школи, до дітей, але суть у тому, як співвідносяться особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані їхні думки, прагнення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. її становлять ціннісні орієнтації: на себе - самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програма, заходи, способи їх пред'явлення); на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах - адаптація); на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку - гуманістична стратегія). Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Порівняймо дві позиції. У школі по радіо дізналися про думку семикласника щодо непорядків у шкільній їдальні, яку хлопець висловив журналістові, коли той брав інтерв'ю у різних учнів. Думка семикласника Миколи була критична, гостра, але висловлена від щирого серця. Директор виявив невдоволення через те, що "слава" про школу рознеслася вранці по всій області. Марія Василівна, класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши директорові разом з учнями обговорити проблему поведінки в ідальні, схваливши небайдужість Миколи і давши йому і його товаришам можливість обміркувати, як змінити обставини. Ми бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж закладу. І це було б добре, коли б через це не страждали учні. Другий учитель вболіває за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку: що на ньому головне - з'ясування біографічних відомостей про письменника чи роздуми про сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: завтра треба вийти з учнями на збирання помідорів, а вони не хочуть працювати, бо зібрані вчора і позавчора овочі ще гниють у полі, їх не вивезли. ї хоч учитель розуміє, що діти мають рацію, все ж наполягає: "Ви повинні вийти на поле, а коли вивезуть - то вже не ваша турбота". Якщо ти, вчитель, не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут коїться неподобство, - та й подумати, що слід зробити для врятування врожаю.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах, Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого - до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує

"Педагогічна майстерність" особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності - це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються Як єдине ціле.

Знання педагога - не сума засвоєних дисциплін, а осо-бистісно забарвлена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам, "Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд".

Для того щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Звучить: "Я гадаю. "; "Мені здається." А буває й так; студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника, розповідає грамотно, послідовно, а власної думки класу не дістає у відповідь. Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними роздумами. Так, інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях "накопичення знань".

Майстерність педагога - в "олюднюванні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість - принципи і правила, які є засадовими щодо дій і учнів учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.

Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному вузі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індивідуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання - здібності.

Отже, третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.

Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то вона, на нашу думку, найточніше визначена Н.В. Кузьміною - це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується. Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

1) комунікативність - професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт" викликати позитивні емоції у сліврозмовника й відчувати задоволення від спілкування;

2) перцептивні здібності - професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину.

3) динамізм особистості - здатність активно впливати на іншу особистість;

4) емоційна стабільність - здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування - прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

6) креативність - здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Сфера впливу, поле тяжіння вмілого педагога поширюються передусім на нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогічних здібностей, ми водночас наголошуємо на зв'язку комплексу здібностей зі спрямованістю особистості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на позитивне у становленні особистості будь-якої людини. "Вчитель не має права сказати учневі: "Ніколи." - це слова народної вчительки Т.І. Гончарової.

Четвертий елемент педагогічної майстерності - педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка - це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки - пошук результату, адекватного задумові.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів.

Елементарний рівень. У вчителя наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше - це володіння знаннями для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток учня, техніки організації діалогу продуктивність його навчально-виховної діяльності є низькою.

Базовий рівень. Учитель володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на уроці. Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вузі.

Досконалий рівень. Характеризується чіткою спрямованістю дій учителя, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Вчитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості учня.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Вчитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Завдання педагогічного вузу - допомогти студентові опанувати основи майстерності для усвідомленого і продуктивного початку професійної діяльності: сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підготувати до професійного аналізу великого розмаїття педагогічних ситуацій.

Размещено на Allbest.ru