Сучасні підходи до навчання рідної мови в школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сучасні підходи до навчання рідної мови в школі

1.1 Проблема навчання материнської мови через призму ноосферної освіти. Основні принципи

1.2 Характеристика сучасних підходів до вивчення рідної мови

1.3 Зміст навчання української мови у школах з українською мовою навчання відповідно до означених підходів

1.4 Технології навчання рідної мови

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Мовна освіта в Україні спрямована на виховання людини, яка вільно володіє літературною мовою в усіх сферах суспільного життя. Уміння сприймати, розуміти почуте або прочитане, викладати його зміст, точно формулювати думку, висловлювати її в усній чи писемній формі можуть бути сформовані лише на основі розвитку мислення і мовлення, що є основою навчання мови. Основна мета навчання рідної мови, актуальність якої підкреслена в чинних програмах, полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови - її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, тобто навчити школярів слухати, говорити, читати і писати (створювати тексти). Особливо актуальною стала проблема набуття учнями творчого самостійного досвіду. Суспільству потрібна інтелектуально й соціально компетентна особистість, здатна самокритично мислити, творчо діяти, застосовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях, неординарно розв'язувати проблеми, створювати нове. Звісно, для формування такої особистості треба використовувати у шкільному навчально-виховному процесі інноваційні методи і прийоми навчання, особливі завдання і вправи, які спонукали б школярів до творчої діяльності.

Актуальність теми дослідження. Нині мовна освіта перебуває у пошуках нових шляхів ефективного навчання школярів загальноосвітніх шкіл, коледжів, гімназій та ліцеїв. Дедалі частіше можна почути про нагальну потребу визначити шляхи виходу з кризи. У зв'язку з цим потребують кардинальних змін наукові розробки з методики викладання української мови, які упродовж багатьох років доведені до кризового стану.

Етноцид, безперервні репресії проти національно свідомих українців, руйнування рідної школи, національної системи виховання згубно відбились на духовно-національному житті нашого народу, освіті, науці, в тому числі й на методиці викладання рідної мови, яка навмисне була позбавлена можливостей, аби належно розгорнути свій самобутній науково-творчий потенціал.

Утопічною є думка, що досить забезпечити матеріальний добробут народу, і всі інші проблеми вирішаться самі собою. Поліпшення матеріального стану без удосконалення духовної сфери життя нації неможливе.

Концепція мовної освіти 12-річної школи, чинна навчальна програма, розроблені лабораторією навчання української мови Інституту педагогіки АПН України, у цьому відношенні мають новаторський, ноосфер ний підхід, і покликані одухотворити процес пізнання, формування духовного Розуму, очищення ноосфери від результатів діяльності нашого розуму, наповненого різними знаннями, який завів людство в глухий кут.

Концепція передбачає «на основі використання етнопедагогічного та сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду навчання мови - рідної і нерідної, з урахуванням необхідності невідкладного розв'язання проблем відродження і забезпечення функціонування української мови на усіх теренах України в усіх сферах суспільного життя, виконання соціального замовлення на формування національно свідомої, активної, духовно багатої мовної особистості» [3;59].

Модернізація загальної середньої освіти, упровадження 12-річного терміну навчання, стратегічна мета входження України до Європейського співтовариства, динамізація економіки країни зумовили необхідність істотного оновлення освітнього змісту, структури, методів, організаційних форм навчання, спрямованого на створення оптимальних умов для демократизації і піднесення ефективності навчально-виховного процесу, реалізації особистісного потенціалу кожного учня.

Психолого-педагогічна наука і шкільна практика в сучасних умовах, коли триває болісний процес переоцінки цінностей, долання усталених стереотипів, стоїть перед необхідністю наповнення новим культуротворчим, життєтворчим, духовним змістом навчання й виховання дітей. Цей процес супроводжується істотними змінами і педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу.

На сучасному етапі реформування шкільної мовної освіти приділяється посилена увага формуванню мовленнєвих умінь, оскільки до цього часу шкільний мовний курс був затеоретизований. Водночас хочеться застерегти від хибної думки, ніби знання мовної теорії сьогодні не важливі і відходять на другий план. Завдання уроків мови - навчити дітей висловлюватись не лише красиво і правильно, а й грамотно [17].

Сказане і дає підстави говорити про актуальність дослідження теми «Сучасні підходи до навчання рідної мови».

Кричний огляд літератури

В курсовій роботі використовувались методичні розробки вчених щодо проблем сучасних підходів до навчання рідної мови в школі. Основною джерельної базою курсової роботи є публікації у періодичних виданнях.

В роботі використовувалась Концепція мовної освіти 12-річної школи, а також публікації різних авторів щодо розробок різних її положень.

Серед публікацій можна назвати:

Методичні рекомендації щодо викладання української (рідної) мови в 2005-2006 н. р. // Українська мова і література в школі. - 2005. - №6. - С. 2-5.

Бондаренко Н. Новий підручник як невід'ємна складова системної перебудови мовної освіти // Українська мова і література в школі. - 2005. - №2. - С.2-5.

Донченко Т., Луценко В. Інтеграція системно-описового, функціонально-стилістичного ті комунікативно-діяльнісного підходів до вивчення української мови // Українська мова і література в школі. - 2005. - №2. - С.11-15.

Дружененко Р. Навчання рідної мови як етнопедагогічна проблема // Українська мова і література в школі. - 2005. - №2. - С.11-15.

Кухарчук І. Комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення синтаксису фаховій підготовці вчителя-словесника // Українська мова і література в школі. - 2005. - №2. - С.50-54.

Варзацька Л. Особистісно зорієнтоване навчання рідної мови. Способи розвивальної допомоги // Українська мова і література в школі. - 2005. - №8. - С.8-12 та інші.

Мета і завдання курсової роботи

Метою курсової роботи є дослідження сучасних підходів до навчання рідної мови в школі, їх характеристика і аналіз.

Мета передбачає виконання таких завдань:

· дослідити проблему навчання материнської мови через призму ноосферної освіти;

· охарактеризувати сучасні підходи до вивчення рідної мови;

· проаналізувати зміст навчання української мови у школах з українською мовою навчання відповідно до означених підходів;

· висвітлити технології навчання рідної мови.

1. Сучасні підходи до навчання рідної мови в школі

1.1 Проблема навчання материнської мови через призму ноосферної освіти. Основні принципи

Відомо, що українська мова, так само як і її методика, змушена була плентатися, як пасербиця, за мовою привілейованою, внаслідок чого втратила свій народний, національний колорит, духовне обличчя, стала безликою, збаламученою і збайдужілою, сфера вживання катастрофічно звужувалась, а грамотність учнів невпинно падала. Тому концепція мовної освіти 12-річної школи передбачає реалізацію ряду заходів, щоб українська мова посіла таку саму позицію, яку займають державні мови в інших країнах світу, зокрема бути складником «різнобічної державної програми, яка охоплювала б і економічні важелі підтримки державної мови через надання пільг україномовним засобам масової інформації та книгодрукуванню, погляд за безумовним додержанням 10-ї статті Конституції України в усіх сферах суспільного життя держави, через різнобічну пропаганду української національної культури та культур національних меншин України засобами телебачення і радіо, і урядову співпрацю з церквами, які прихильно ставляться до відродження національної ідеї в умовах і серцях співгромадян…» [3;59].

Отож, найголовнішим сьогоднішнім завданням є «відродження й подальший розвиток на всіх теренах України, формування мовної особистості як гаранта збереження і подальшого розвитку національної культури та державності» [3;59].

Українська національна школа - це навчально-виховний заклад з українською мовою навчання, діяльність якого ґрунтується на широкому використанні культурних здобутків та історичних традицій українського народу, нації й орієнтується на перспектив розвитку її духовного та інтелектуального потенціалу. Найприроднішим для школярів є навчання й виховання рідною (материнською) мовою в атмосфері культури рідного народу. «Адже в кожного народу є своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети» [6;47]. Українська мова, етнопедагогіка, народна методика навчання школярів перебувають у тісному взаємозв'язку. Спільність полягає в тому, що їх творить, примножує, використовує та оберігає народ. В українській етнопедагогіці українська мова виступає як перший і найголовніший її педагогічний елемент. Отож, святий обов'язок кожного свідомого українця - вчити, плекати, пильно доглядати рідну мову.

Однак в умовах тоталітарного режиму було вчинено злочинний замах на найсвятіше української нації - мову. З цією метою закривали україномовні дитсадки, обмежували випуск українських книжок, газет, журналів, підручників; витісняли українську мову і з середньої та вищої школи, державних установ, радіо, телебачення. Затоптувалася елементарна людська порядність, відкидались народні чесноти, зухвало ігнорувались норми християнської моралі. Найгірше те, що облудні загальні постулати всупереч народній педагогіці й здоровому глузду сліпо переносились на мовознавство й методику української мови та шкільну практику.

Нині Україна багата відданими народові талановитими лінгвістами, ученими-методистами, освітніми працівниками, які творять наукову українську методику. Українська мова, зберігаючи свою незалежність, властиві тільки їй самобутні риси, духовно-виражальне багатство, власну історію та всі інші домінантні властивості, має незаперечне право на існування і розвиток цілком самостійної методики її викладання в школі. На сьогоднішньому етапі створюються нові навчальні програми, альтернативні й різноваріантні підручники для вільного вибору, гідні високому покликанню рідної школи.

Необхідно створювати методику викладання української мови альтернативного типу, вільну від будь-яких ідеологічних та політичних впливів, побудовану на абсолютно нових методичних принципах, новому мисленні. Під принципами розуміємо ті вихідні положення, які кладемо в основу наукової розробки методики викладання української мови в школі. Вони постали із норм християнської моралі, з живого словесного спілкування нашого народу й народної практики прилучення дітей та молоді до багатств рідної мови, розвиток загальнолюдських духовних цінностей (доброти, милосердя, порядності, чесності, любові до людини, поваги до старших, бережливого ставлення до краси природи, громадського майна тощо).

Українська мова - це феноменальний витвір народу. В результаті цього в основу її методики першим покладено принцип народності - репрезентації української мови як геніального творення розуму, серця, почуттів, усіх сфер багатогранної діяльності українців, берегині сім'ї, роду й українського народу. Виконуючи цей принцип, прищеплюємо учням любов до народного слова через широке використання всіх видів і жанрів українського фольклору, Біблії, творів красного письменства прилучення до збирання скарбів народної мудрості.

Принцип природо відповідності враховує багатогранну природу дитини, природу мови в її фонетичному, лексико-змістовому, синтаксичному, стилістичному, інтонаційному розмаїтті, а також широких соціальних, економічних, політичних, науково-технічних, культурологічних, духовних та інших суспільних виходах. Не менш важливе й навколишнє середовище дитини, вміння спостерігати й передавати засобами рідної мови мальовничу красу і велич природи України [17].

Завдяки принципу історизму в навчанні рідної мови в школярі мають змогу дізнатися про історію духовного життя нашого народу, цікаві відомості з історії мови, історичної граматики, розвитку лінгвістики та ін.

Рідна (материнська) мова прилучає кожного школяра до навколишнього матеріального і духовного світу, життя своєї родини, громади, етносу, що виступає як процес етнічної соціалізації особистості та належить до провідних принципів методики мови.

Під етнічною соціалізацією розуміємо процес становлення й розвитку особи як суспільно-національного індивіда, утвердження її як особистості, носія рідної мови, поступове включення її у мовне середовище, освітньо-культурне життя та виробничу діяльність, як основну силу свого народу, державу.

Цей принцип в методиці мови передбачає бажання українських дітей старанно вчитись, оволодівати засобами мовлення, її національними скарбами.

Дуже добре, що концепція мовної освіти включає культурологічний аспект. Адже загальна культура нації вирішальною мірою залежить від культури її мови. Рідна мова - це той важливий фактор збереження і творення національної духовності й національної культури. Так, суть принципу культуро відповідності полягає в неухильному забезпеченні високої грамотності та культури усного та писемного мовлення учнів у сферах суспільного життя.

В загальному розумінні культура - це все позитивне, духовно щедре, що зближує та об'єднує людей, одухотворює процес пізнання, оберігає людську честь і совість. Тому святим обов'язком вчителя є вчити учнів етики спілкування, вибору влучних слів, чіткості, логічності, послідовності викладу матеріалу; вчитель повинен вчити школярів виразно читати, грамотно, охайно писати, спілкуватись у вузькому колі та виступати публічно, володіти діалогічним та монологічним мовленням, бездоганно складати ділові папери, вільно користуватися словниками, довідниками, дбати про збагачення словникового запасу учнів етнокультурознавчою лексикою. Не завадить на сучасному етапі вчити дітей основ українського ораторського мистецтва, елементів риторики, поетики, прищеплювати любов до всього духовного, тобто у своїй роботі використовувати тексти з Книги Книг(заповіді Божі, молитви, символи віри і т.д.). Одним із важливих принципів викладання української мови є принцип єдності, наступності та спадкоємності поколінь, адже рідна мова передається з давніх-давен, від старшого покоління молодшому. З молоком матері діти плекають та успадковують милозвучну мову.

Принцип єдності, наступності і спадкоємності поколінь передбачає спрямування учнів засвоювати кращі взірці та надбання української мови в усьому її розмаїтті, збереження чистоти рідної мови та відродження і розвиток українських мовних традицій (пошанного «Ви» у звертанні до старших, слів ввічливості як-от «пан», «пані», «панове», «добродій», всіх форм вітання: «Слава Україні!», «Боже помагай!», «Христос воскрес!», «Слава Ісусу Христу!» і т.п.)[17].

Малоефективною залишиться методика української мови, якщо в ній не буде задіяний принцип емоційності. Емоційність дає змогу забезпечити мовний розвиток учня на основі єдності його душі, серця й розуму, тобто спонукає школяра сприйняти мовну науку щиро, як найбільш потрібну, рідну. У функцію принципу емоційності входить любов до уроків української мови, прихильним ставленням учителя до школярів, мовним взірцем, щирою любов'ю до українського слова, методичною майстерністю.

Важливий вплив на навчання та виховання дітей має те середовище, в якому проживає учень. Адже географічне розташування населеного пункту, рівень його культури, економічного стану, домашній побут, соціальне становище батьків, мовне довкілля диктують дію принципу врахування регіонального, місцевого й домашнього мовного середовища. Саме тому корисним буде використання на уроках мови краєзнавчого матеріалу, місцевого діалекту, адже це теж надзвичайно цінні історичні пам'ятки української мови, джерело збагачення й відображення місцевого колориту життя українців, барвистості й розмаїтості барв рідного слова.

Досить важливим буде той урок, на якому, окрім усіх названих вище принципі, враховано принцип виховуючого навчання.

Вважаємо, що за умови, коли словесник користується авторитетом, усвідомлює свою суспільну роль і знає, якими слід виховувати своїх учнів, то у процесі викладання української мови таких можливостей чимало. Найперше - це дидактичний матеріал, зокрема фольклор, який сприяє засвоєнню шляхетних традицій, норм християнської моралі, забезпечує духовно-моральне, національно-патріотичне, трудове й інтелектуальне виховання. Крім того, художня творчість українського письменства, завдяки якій ми виховуємо найкращі загальнолюдські моральні якості. Думки, до яких учитель хоче прихилити дитячі душі, мають бути прийнятними для них. Так, патріотичні ідеї варто опредмечувати у такі зрозумілі дітям поняття, як «материнська мова», «рідний край», «наймиліший куточок», «материнська колисанка».

Внаслідок цього вчитель-словесник повинен збагачувати дидактичну скарбницю чи то складаючи відповідні речення, чи то скрупульозно добираючи їх з різних джерел. Адже наш світ можуть врятувати доброта, любов до ближнього, краса. Слід розкривати дітям красу природи, прищеплювати любов до фольклору, материнської пісні, мови, історії, географії, літератури, до землі батьків, розкривати красу людської душі [17].

Завдяки багатовіковій педагогічній практиці виробились різні типи уроків мови, що покликані осягнути принцип розвитку мовлення й мислення учнів. Адже благодатним виховним матеріалом є тексти творчих робіт, диктантів. Досить важливо, щоб їх тематика дійсно викликала загальний інтерес, спонукала до творчості. Предметом уваги може стати цікава подія з історії України, крилатий народний вислів, повчальний випадок із життя, свято рідної мови, певні події, у яких брали участь самі діти. Відзначення українських народних і християнських свят теж облагороджують душі та збагачують мовлення.

Отже, суть новаторського підходу до альтернативної методики української мови полягає в тому, щоб повернутися своїм розумом, серце і душею до основ духовності та творити абсолютно нову методику української мови, адекватну українській національній школі. Необхідно навчити учнів шанувати рідне слово, горнутися до всього християнського, українського, пишатися тим, що вони українці.

1.2 Характеристика сучасних підходів до вивчення рідної мови

Істотним кроком у напрямку більш послідовного засвоєння учнями елементів змісту мовної освіти (знань про мову і мовлення, мовних та мовленнєвих умінь та навичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу) є створення нової програми з української (рідної) мови для 5-12 класів з урахуванням вітчизняного законодавства в галузі освіти та результатів сучасних вітчизняних та зарубіжних психолог-педагогічних і методичних досліджень, зокрема Рекомендацій Ради Європи.

Відзначимо, що в програмі враховано, по-перше, високий державний статус української мови і відповідні державотворчі суспільні функції, згідно з якими вона є визначальною ознакою нашої держави, скарбницею неповторних культурних надбань нації і людства, засобом міжособистісного і міжнаціонального спілкування, єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту.

По-друге, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний розвивальний та виховний вплив на учнів, сприяти формуванню національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, готової до активної творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства. Укладачі програми виходили з необхідності переходу від авторитарної до гуманістичної педагогіки, що полягає в заміні авторитарних методів впливу на учня в досягненні прийнятої ними освітньої мети. А отже добір навчального змісту й організація навчання української мови повинні здійснюватися на основі поєднання особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів. Так, у нинішніх умовах базової і старшої школи домінуючою має стати особистісна орієнтація навчання, яка передбачає забезпечення оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні мови, самопізнання і саморозвитку.

Комунікативно-діяльнісний підхід означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів - аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння і письма, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення; передбачає широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу [9].

Соціокультурний підхід передбачає вивчення мови крізь призму народознавства і створеної українцями оригінальної і яскравої культури, що збагачує загальнолюдську культуру, поєднання й переробку вивчених з інших предметів відомостей про світ в особистісний погляд на життя, своє місце в ньому, в переконання.

Отже, такі підходи потребують створення та використання нових педагогічних технологій, особливо в період переходу до 12-річної школи, який об'єктивно вимагає переведення освітнього процесу на технологічний рівень. Суть педагогічних технологій полягає у попередньому проектуванні процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння. На відміну від методичних розробок уроків, які орієнтовані в основному на вчителя, педагогічні технології орієнтовані на учнів і націлені на забезпечення успіху в засвоєнні ними знань та формуванні вмінь і навичок за рахунок власної активної діяльності. Технологія акцентує увагу на процесі створення, а не тільки на застосуванні конкретних методів, організаційних форм і засобів навчання, як це передбачається методикою.

У психолого-педагогічному плані тенденція вдосконалення педагогічних технологій характеризується переходом від учня як функції запам'ятовування до учня як суб'єкта, відповідального за власний розумовий розвиток; від чисто асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованих систем розумових дій; від орієнтації на середнього учня до диференційованих та індивідуальних програм навчання; від зовнішньої мотивації учіння до внутрішньої морально-виховної регуляції [1].

Найпершою умовою побудови технології навчання є конкретизація навчальної мети: усвідомити знання, осмислити зв'язки між явищами, засвоїти матеріал, сформувати уявлення, вміння застосувати за зразком, застосувати в інших умовах тощо. Проте неконкретні, розпливчасті цілі не сприяють вибору доцільних методичних засобів досягнення певного результату. Приміром, такі формулювання мети уроку, як поглибити, повторити, закріпити, розширити знання тощо не націлюють учителя на передбачення кінцевого результату.

Важливою складовою педагогічного процесу нині стає особистісно орієнтована взаємодія вчителя з учнем, яка вимагає детального перегляду існуючих педагогічних технологій.

Українська (рідна) мова відіграє провідну роль в особистісному розвитку школярів, тому зміст навчання та технологія його засвоєння має базуватися передусім на прогресивному особистісно зорієнтованому підході до навчально-виховного процесу.

Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального дидактичного матеріалу, системи уроків, методичних рекомендацій до їх проведення. Це повинно знайти вияв у змісті, способах, організаційних формах і методах здійснення цього процесу в основній ланці 12-річної школи, зорієнтованих на формування й розвиток в учнів пізнавальної самостійності, мовного чуття, комунікативних вмінь і усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), відборі тематики роботи з усного і писемного мовлення учнів з урахуванням соціокультурної лінії змісту навчання, урахуванні індивідуальних особливостей учнів, їхніх пізнавальних потреб, інтересів, прагнень до самопізнання і саморозвитку.

З цього підходу визначальними мають бути групова робота, учнівські диспути, рольові ігри, керовані дослідження, розігрування діалогів, ведення бесіди, розвиток уяви, творчих здібностей, самооцінювання, використання методу проектів у роботі передусім з найобдарованішими і найактивнішими школярами, освітніх можливостей позакласних заходів із мови тощо[14].

Серед інтерактивних форм роботи на уроках української мови, які збільшують пізнавальну самостійність учнів та мотивують потребу самовдосконалення, виділяється навчальна взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах, що утворюються різними способами (учні одного ряду, за вибором самих учнів, за рівнем успішності, за переліком проблем, за інтересами тощо). Групові технології здебільшого застосовуються під час пошуку інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, вивчення та повторення змісту уроку та ін.

Принципи інтерактивної роботи сприяють формуванню пізнавальної самостійності, бо всі учні працюють в один і той же час, для виконання завдання відведено однакову кількість хвилин, успішність виконаної роботи залежить від кожного учня.

Головним у навчальному процесі стає переорієнтація з пасивних форм навчання на активну працю. Основною характеристикою активних методів навчання є відповідність природи людського сприйняття, націленість на розкриття власного «я» як учня, так і вчителя через їхню творчу взаємодію. Застосування сучасних методів навчання на уроці української мови може зробити процес навчання активним, а мислення учнів - творчим і самостійним. Серед таких активних методів виділяють: евристичне спостереження, порівняння, конструювання, моделювання, смислове бачення, символічне бачення, метод творчої реалізації тощо.

Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв'язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Для надання школярам більшої можливості спілкуватися, висловлювати власні думки і почуття, передбачається, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати та диференціювати систему письмових робіт [14].

Важлива роль відводиться урокам спрямованим на формування таких умінь, як сприймання і переробка інформації (оволодіння різними способами читання, робота з довідковою літературою, уважне слухання усного мовлення, конспектування почутого і прочитаного), осмислення й оцінювання інформації у процесі усних і письмових переказів, творчих робіт різних жанрів, які водночас сприяють виробленню ціннісних установок, орієнтацій та поведінки особистості.

Одним із перспективних напрямів реалізації принципів особистісно зорієнтованого, розвивального навчання і передусім його домінантного принципу - природовідповідності є міжпредметна інтеграція. Саме природовідповідність орієнтує на пошук такої теорії, технології, практики навчання яка б найповніше відповідала особливостям дитини, її здібностям (від природних задатків до впливу довкілля).

Урахування інтересів та нахилів учнів у визначенні мети, форм, методів, контролю і результатів та інших дидактичних елементів забезпечує ефективність особистісно зорієнтованого навчання рідної мови і мовлення, програмує оптимальні умови для створення кожним учнем освітньої продукції у виучуваному навчальному предметі.

Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується на всіх його етапах.

На першому етапі означеного процесу учень, використовуючи способи пізнання, вивчає певний об'єкт діяльності, знаходить і створює знання про нього (через форми проектної діяльності), конструює суб'єктивні образи, власне знання, одержує особистісний освітній продукт.

На другому етапі створюється можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт із освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними аналогами в цій галузі. З цією метою пропонується учням на уроці різні форми і методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс малюнків та інших творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка, драматизація).

Третій етап є узагальнюючим. Він дає змогу кожному учневі, ґрунтуючись на даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного, через рефлексію вичленити способи і прийоми пізнавальної і мовленнєвої діяльності [14].

Визначальною умовою ефективності особистісно зорієнтованого навчання є сукупність таких методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співтворця уроку:

1) через формування узагальнених способів сприймання, відтворення і побудови тексту;

2) якщо мова вивчається не багатократним повторенням, а шляхом: а)зіставлення, встановлення між понятійних зв'язків; б) способом розв'язання мовленнєвих завдань;

3) якщо формується здатність учня до інтелектуальної діяльності і словесної творчості шляхом розширення кругозору, збагачення словника, граматичної структури мовлення: а) системним використанням між предметних зв'язків і між предметної орієнтації; б) створенням системи проектної діяльності (дослідницької художньої діяльності); в) означеними вище розвивальними можливостями особистісно зорієнтованого навчання;

4) якщо створюються умови для особистісно зорієнтованого навчання: а) через трансформацію змісту, типології, структури уроку; б) оптимальне поєднання парно-групової та індивідуальної діяльності; в) зорієнтованість інтерактивних технологій на структуру навчально-виховного процесу [14].

Отже, інтегровані уроки рідної мови і мовлення створюють повноцінні умови для реалізації принципів національного і громадянського виховання, для загального і мовленнєвого розвитку учнів, формування у них навичок грамотного письма і граматичних умінь, мотивації творчої само активності, формування досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу. Саме інтеграція словесної творчості з різними видами діяльності дитини (грою, спілкуванням з природою, музикою, образотворчим мистецтвом; драматизацією, дослідницькою діяльністю) дає змогу організувати оволодіння граматичними вміннями і правописними навичками через розв'язання мовленнєвих завдань, глибоко індивідуалізувати навчання, досягти значних зрушень у загальному розвитку учнів.

Через інтеграцію, як слушно зауважує відомий вчений С. Гончаренко, успішно здійснюється особистісно зорієнтований підхід до навчання, оскільки учень сам у змозі обирати «опорні» знання з різних предметів з максимальною орієнтацією на суб'єктивний досвід, який склався в нього під впливом як попереднього навчання, так і більш широкої взаємодії з довкіллям. українська мова школа освіта

Інноваційна сутність пропонованої моделі навчання полягає в тому, що учень стає активним співтворцем навчально-виховного процесу, створюються повноцінні умови для творчого самовираження, самопізнання, саморозвитку.

Здобутий дітьми чуттєвий досвід, знання про довкілля, сформовані способи творчої діяльності та прийоми розумових дій актуалізуються на уроках української мови і мовлення на рівні між предметних зв'язків та міжпредметної інтеграції. Учитель проектує на різних етапах уроку такі прийоми й організації форми на матеріалі спостережень та дослідницької і художньої діяльності, як: усний журнал, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка юних натуралістів, українознавців, екологів, лінгвістів; огляд-конкурс малюнків та інших творчих робіт, виконаних під враженням від спілкування з природою, музикою, живописом, красним письменством; уявна подорож до музеїв, храмів, святинь рідної землі; інтерв'ю з письменником, художником-живописцем; драматизація літературно-музичний етюд (композиція).

Завдяки сформованому особистісному досвіду творчої діяльності у процесі пізнання мови досягається раціональне співвідношення емоційно-образного та логіко-понятійного компонентів як важливої передумови досягнення гармонізації педагогічних впливів, реалізації мовної, мовленнєвої, соціокультурної та діяльнісної змістових ліній нової програми з рідної мови у їх зв'язку та взаємозумовленості.

У сучасних умовах реальної демократизації суспільства з особливою гостротою постає проблема формування особистості, яка органічно вписується в суспільство вільних, суверенних особистостей, відчуває причетність до нього і сприяє його подальшому розвитку. Відповідальність учителя, особливо вчителя-словесника, за становлення такої особистості і взірцевого учнівського колективу демократичного типу важко виміряти і переоцінити. Для цього необхідно усім нам, хто має стосунок до справи навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління, постійно ставити перед собою питання, які сформулював відомий американський психолог і педагог Карл Роджерс, один із лідерів гуманістичної психології: «Я б хотів, якби був учителем, зробити так, щоб у моєму класі відбувалось навчання, що втягує в себе всю людину, усю її особистість. Це важко, але це необхідно» [14].

1.3 Зміст навчання української мови у школах з українською мовою навчання відповідно до означених підходів

Відповідно до мети і пріоритетів мовної освіти, а також принципів визначення її предмета, зміст навчання української мови поділяється на чотири наскрізні змістові лінії: культурологічну (для окремих ланок шкільної освіти й певних типів шкіл вона іменується українознавчою), комунікативну, лінгвістичну і діяльнісну.

Культурологічна змістова лінія, формуючи загальну культуру учнів, сприятиме:

Ш становленню сучасного світоглядного уявлення про світобудову, природу, суспільство, людину, сенс життя з погляду їх розвитку;

Ш ознайомленню в концентрованій формі з основним культурним набутком рідного народу і людства в цілому;

Ш розвиткові духовної сфери особистості, зокрема виховання патріотизму, моральних переконань, відчуття прекрасного тощо [9].

Ця змістова лінія є інтегративною і на рівні програм являє собою систему культурологічних тем, яка має багатовимірну структуру (Всесвіт - людство - народ - «я»; минуле - сучасне - майбутнє; національне - загальнолюдське; краса у природі і людині, у мистецтві і мові; духовна спадщина рідного народу і людства; найвидатніші постаті в історії української нації і всього світу).

На рівні підручників, навчальних посібників у процесі реалізації освітнього змісту культурологічну змістову лінію представляє систем текстів і усних висловлювань, зміст яких у своїй основі спирається на вже засвоєні учнями відомості з різних навчальних предметів (історії, географії, літератури, іноземних мов, предметів мистецького циклу та ін.) і концентровано віддзеркалює національну культуру українського народу, а також кращі зразки світової культури, де форма відзначається довершеністю.

Кожна тема розкривається за допомогою циклу текстів. При цьому тема має містити певну пізнавальну проблему (проблеми), в основі якої - суперечність між життєвим досвідом учнів і відомостями, поданими в змісті текстів. Призначення проблеми - активізувати пізнавальну діяльність учнів, спрямовану на пошук розв'язку проблеми, забезпечивши глибоке і міцне засвоєння теми.

Ядро змістової лінії становлять тексти українознавчої тематики, завдяки яким учні зможуть краще осягнути багатогранні функції рідної мови (світоглядну, культуроакумулюючу, пізнавальну, етичну, естетичну, комунікативну та ін.), розвиток українського народу від давнини до сучасності, усвідомити його ментальність, відчути кровну і духовну спорідненість з ним.

Одне із чільних місць серед мовного матеріалу займають тексти, які:

ь відображають загальнолюдські духовні цінності - доброту, милосердя, порядність, чесність, любов до людини, повагу до старших , бережливе ставлення до хліба, громадського майна;

ь розвивають естетичну сприятливість учнів, бачення світу в парадигмі прекрасного - потворного і уможливлюють:

· спостереження за прекрасним у природі, мистецтві, людині й відображення його засобами мови;

· формування прекрасного у мові, що спирається на її лексичні, фразеологічні (багатство, мелодійність, образність тощо) та граматичні ресурси;

· розвиток потреби в естетичному вдосконаленні власного мовлення;

ь є квінтесенцією культурних здобутків народів світу, що дає змогу по-справжньому поцінувати неповторність національного, творчо збагачувати його, не забуваючи про причетність до вселюдської сім'ї, а також запобігти формуванню національного егоїзму та національної обмеженості;

ь формують новий світогляд, гуманістичний у найглибшому розуміння цього слова, гармонійний, проблемний за своїм характером, який передбачає свободу вибору тієї чи іншої позиції, перейнятий відчуттям загадковості світобудови, сформований на основі краси, загальнолюдської моралі, тенденцій розвитку світової цивілізації, поєднання раціонального та ірраціонального - віри в добро, ідеали, власний народ, його місію на Землі;

ь сприяють збагачуванню словникового запасу у процесі засвоєння мовних взірців;

ь стають опорою для творення учнями усних і письмових висловлювань, формування особистісних переконань, вигранення власного духовного світу, одним із засобів освоєння юним поколінням української культури, виховання патріотично налаштованої, інтелігентної особистості [9].

Навчальні тексти слугують цілям навчання, які детермінують зміст, структуру, композицію і стиль тексту. Навчальні тексти (первинні чи вторинні) фіксують уже ту систему знань, що склалася, загальноприйняті поняття та закони конкретної науки. Саме цим визначається ясність, доступність, чіткість, прозорість їх викладу [18].

Отже, характер культурологічної змістової лінії зумовлює необхідність її реалізації на переважній кількості занять з рідної мови, а не лише на спеціальних уроках розвитку учнів.

Критерієм засвоєння культурологічної змістової лінії є здатність учня скласти усне чи письмове висловлювання на певну тему, передбачену програмою, яка відповідає вимогам щодо його змісту і мовного оформлення.

Комунікативна змістова лінія визначає зміст роботи над формуванням в учнів умінь самостійно створювати усні і письмові висловлювання різних жанрів, потрібні учням у період навчання. У майбутній діяльності й просто в життєвому спілкуванні. Ця змістова лінія містить:

§ відомості про мовлення, зокрема такі поняття, як спілкування, мовлення, ситуація спілкування, текст, монолог, діалог, типи стилі і жанри мовлення та ін.;

§ перелік основних видів робіт, першорядне місце серед яких займають перекази і твори, що проводяться у тісному зв'язку і в єдиній системі: від переказу до твору того самого типу і стилю мовлення. Перекази і твори є підготовчими вправами до оволодіння життєво необхідними жанрами мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на зборах та під час дискусії, рецензія тощо).

У процесі реалізації комунікативної змістової лінії мають гармонійно розвиватися всі чотири види мовленнєвої діяльності - слухання, говоріння (монологічне і діалогічне), читання різних типів і жанрів мовлення та письмо. Зокрема вдосконалюються такі найважливіші вміння, що становлять основу мовленнєвої компетентності учнів:

1) уміння адекватно сприймати на слух діалог чи монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання (теми, фактів, доказів, головного і другорядного, логіки викладу), його оцінювання, використання різних прийомів фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлювання, статистичних даних тощо) відповідно до комунікативного завдання (участь у дискусії, передача інформації іншому, використання її у власній роботі);

2) уміння користуватися різними видами читання (ознайомлювальним для швидкої орієнтації в його змісті, вивчальним - з метою глибокого осмислення і засвоєння прочитаного; вибірковим - для добору інформації з певної теми); свідомо ставитися до вибору лектури, усвідомлювати мету читання, орієнтуватися, кому адресований текст; виділяти головне і другорядне;

3) вміння вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях (у дружньому колі, у розмові зі старшими чи молодшими, у безпосередньому спілкуванні на зборах, засіданнях, диспутах, зустрічах з цікавими людьми чи в телефонній розмові);

4) уміння створювати усні монологічні висловлювання як здатність виступити на засіданнях у школі з повідомленням, доповіддю; поділитися у сім'ї, у колі друзів, знайомих, товаришів побаченим, почутим, пережитим; висловити своє ставлення до обговорюваного питання, дати певні роз'яснення тощо;

5) уміння створювати письмові тексти різних стилів розмовного, наукового, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного) та типів мовлення (розповідь, роздум, опис), різних жанрів: художнього мовлення (оповідання, художній опис, портретний нарис, казка тощо), наукового мовлення (визначення, поняття, план, тези, конспект, доповідь, рецензія, анотація та ін.), жанри публіцистичного характеру (стаття в газету, репортаж, відгук про твір мистецтва), ділові папери (заява, повідомлення, акт, доручення, автобіографія, протокол тощо) [9].

Комунікативна змістова лінія реалізується не лише на спеціальних уроках розвитку мовлення, а й на більшості уроків.

Лінгвістична змістова лінія містить основні мовознавчі поняття вимоги до роботи над орфоепічними і граматичними нормами української літературної мови, правила пунктуації та орфографії, тобто такі лінгвістичні поняття, факти і закономірності, які забезпечують необхідний для учнів обсяг знань з української мови. Ці знання є основою для формування правильного уявлення про структуру української мови у всій сукупності її виявів, забезпечують оволодіння літературним мовленням. Зміст зазначеної лінії містить також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення, найбільш поширені в мовленні учнів недоліки. Взаємозв'язки між розділами науки про мову встановлюються у процесі зіставлення мовних явищ різних рівнів (лексики і словотвору, словотвору і морфології, морфології і синтаксису, орфографії і фонетики, орфографії і морфології, пунктуації і синтаксису та ін.). Це допоможе учням усвідомити системний характер мови, специфіку кожного виучуваного явища, що потрібно для здобуття глибоких і міцних знань.

Вивчення програмового матеріалу будується з урахуванням міжпредметних зв'язків. Це сприяє поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню кругозору учнів, формуванню в них умінь застосовувати суміжні знання з різних предметів. Проте оволодіти мовною системою - це не просто її знати, а передусім свідомо використовувати як знаряддя для вдосконалення власного мовлення. Отже, опрацьовуючи теми зазначеного курсу, потрібно в міру можливості сприяти мовленнєвому розвиткові учнів на більшості занять з мови.

Велике значення в оволодінні мовленнєвою культурою має систематичний розвиток мисленнєвих здібностей учнів у процесі навчання рідної мови, тобто оволодіння базовими мислительними прийомами й методами - порівнянням, узагальненням, моделюванням та ін., а також усвідомленням школярами структури власної пізнавальної діяльності, що і відображено в діяльнісній змістовій лінії. Вона має суто процесуальний характер, тобто її зміст на рівні знань у програмі не відображено, а подано лише на рівні узагальнених умінь. Реалізуватися вона має через систему завдань і вправ комплексного характеру як органічний складник їх.

Отже, усі змістові лінії тісно переплітаються, проникають одна в одну, становлячи нерозривне ціле, водночас лишаючись відносно автономними його складниками.

У змістових лініях різною мірою відображаються чотири елементи змісту освіти: знання, уміння, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Так, якщо в лінгвістичній змістовій лінії переважаючими елементами є конкретні знання і вміння, то в інших змістових лініях визначальне місце займають елементи, що тісніше пов'язані з особистісними характеристиками учнів.

Залежно від вікових рівнів зміст мовної освіти поділяється на такі змістові рівні: дошкільна мовна підготовка; зміст навчання мови в початковій школі; базовий компонент змісту курсу рідної мови; навчання рідної мови у старшій школі.

Базовий компонент змісту курсу рідної мови (5-9 класи).

Систематичний характер засвоєння курсу рідної мови на цьому рівні є його істотною ознакою. Зростає роль абстрактного мислення в пізнавальних процесах. Учні формуються як особистості і вчаться виражати власне ставлення до навколишнього світу засобами мови. Вони здобувають можливість поглиблено вивчати рідну мову, обираючи певний факультативний курс або ж навчаючись за індивідуальною програмою, складеною під керівництвом вчителя [9].

Культурологічна змістова лінія курсу рідної мови структурується на теми, що передбачають формування і використання в мовленні найважливіших світоглядних відомостей, основних відомостей з історії України, з духовної і матеріальної культури українців, визначення місця національної культури в культурній спадщині народів світу. Порушуються й розв'язуються у процесі усного і писемного мовлення проблеми, що визначають індивідуальне ставлення особистості до світу, до Батьківщини, до рідного народу, друзів, знайомих, власної родини, до самої себе і націлюють на самопізнання й неухильний поступальний розвиток.

Комунікативна змістова лінія формує і поглиблює уявлення учнів про ситуацію спілкування, її складники, про залежність змісту і форми висловлювання від ситуації спілкування й удосконалює вміння розрізняти мову і мовлення за істотними ознаками; розпізнавати різновиди мовлення, їхні характерні ознаки; використовувати здобуті знання для побудови власних висловлювань; навчає користуватись різними видами читання, додержувати правил мовленнєвої поведінки; аналізувати текст, визначаючи його істотні ознаки - змістові і формальні; ставити запитання до змісту тексту, повторно його читати, зіставляти частини висловлювання, записувати незнайомі слова, з'ясовувати їхнє значення; адекватно сприймати усне і писемне мовлення, орієнтуючись у ситуації спілкування; розуміти й запам'ятовувати основний зміст почутого і прочитаного, у тому числі і підтекстову інформацію, помічати особливості мовленнєвого оформлення; розпізнавати стилі мови, істотні риси кожного з них, основні жанри мовлення різних стилів, характерні для них мовні засоби; розрізняти типи мовлення, характерні риси кожного із них; установлювати й підтримувати контакт зі співрозмовником; адекватно розуміти і реагувати на його репліки; формулювати доведення, ствердження, заперечення, уточнення, відмову, висловлювати власну думку й обґрунтовувати, коригувати її; поважати думку опонента.

Удосконалюються вміння переказувати усно й письмово, докладно й стисло зміст почутого; складати усний і письмовий твір, осмислювати його тему, добирати до твору матеріал з різних джерел, систематизувати його; розкривати тему, підпорядковуючи її основній думці та додержувати відповідного типу, стилю і жанру мовлення; висловлювати обґрунтоване власне ставлення до предмета мовлення тощо.

Лінгвістична змістова лінія ознайомлює з основами мовної системи, формує й удосконалює практичні вміння і навички володіння усною та писемною формами української літературної мови.

Згідно з діяльнісною змістовою лінією учні повинні оволодіти вміннями робити спостереження (порівнювати, виділяти головне, систематизувати й узагальнювати, конкретизувати, установлювати причинно-наслідкові зв'язки); експериментувати, будувати моделі мовних явищ, робити висновки за аналогією, висувати припущення, доводити (спростовувати) його в простих ситуаціях; оцінювати інформацію, орієнтуватись в її потоці, розпізнавати випадки перекручення відомостей; добирати потрібну інформацію, систематизувати, запам'ятовувати, трансформувати й використовувати її; уявляти, давати оцінку різноманітним явищам життя, виражати власні думки і почуття [9].

Навчання рідної мови у старшій школі (10-12 класи).

Характерною особливістю курсу рідної мови у старших класах є поділ його на змісту на інваріантний та варіативний компоненти. Інваріантним компонентом передбачається робота над повторенням, поглибленням та узагальненням найважливіших відомостей зі шкільного курсу української мови (лінгвістична змістова лінія), збагаченням мовлення стилістичними засобами лексикології, фразеології, морфології, синтаксису; вдосконаленням умінь і навичок з правопису; над поглибленням знань з теорії тексту, формуванням практичних умінь і навичок, удосконаленням усних і писемних висловлювань.

Варіативний компонент містить курси з риторики, стилістики, лексики, фразеології, культури мови, синтаксису, теорії тексту тощо. На цьому рівні розширюються можливості для вибору навчальних курсів відповідно до індивідуальних пізнавальних потреб, а також можливості для занять за індивідуальною програмою, узгодженою зі змістом державної програми.

Культурологічна змістова лінія передбачає формування таких вмінь старшокласників: прагнення мати сучасні світоглядні орієнтири, які ґрунтуються на усвідомленні гармонійної єдності людини з власним родом, народом, людством, природою і Всесвітом, а також гармонії з самим собою; уміти помічати красу в різних її виявах - природі, людині, мистецтві, мові, побуті; діставати від її споглядання естетичну насолоду; прагнути діяти та жити за законами краси; мати здатність до повсякденної моральної самооцінки, узгоджувати свою поведінку із загальнолюдськими моральними нормами; знати основні ознаки історичного розвитку України - політичного, господарського, культурного;бути патріотом, сприяти розбудові Української держави; використовувати засвоєні культурознавчі відомості у власних усних і письмових висловлюваннях з актуальних тем суспільного життя.

Комунікативна змістова лінія визначає такі вимоги до мовленнєвих умінь і навичок:

v порушувати актуальні проблеми, мати чітку позицію щодо предмета обговорення; керуватися моральними нормами у власному мовленні, застосовувати основні прийоми і правила, що стосуються вибору теми, її осмислення, добору і систематизації матеріалу, виділення головного, побудови твору, забезпечувати мовленнєве оформлення змісту відповідно до жанру, стилю, типу і вимог культури мовлення, оцінювати й удосконалювати власну мовленнєву діяльність;

v аналізувати тексти-зразки різних стилів, жанрів, знаходити в них прийоми риторичної майстерності й творчо використовувати їх у власному мовленні;

...