Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Розкриття теми в існуючих публікаціях
• 1.1 Поняття пізнавального інтересу
• 1.2 Робота педагогічного колективу навчального закладу над формуванням пізнавального інтересу в учнів середніх класів
• Розділ 2. Оцінка сучасної педагогічної системи в Україні з позиції формування пізнавального інтересу
• 2.1 Робота вчителя на уроці
• 2.2 Позакласна робота вчителя
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Автор бере на себе сміливість говорити про пізнавальний інтерес як про одну з найважливіших умов успішності навчально-виховного процесу. Водночас автор вважає формування пізнавального інтересу першочерговою задачею педагога за принципом "зацікавити учня - значить виконати більшу частину своєї роботи", автор також вважає, що, таким чином вчитель повинен зацікавити учня або виявити і розвинути в учневі вже існуючий пізнавальний інтерес. Очевидно, що учень, який навчається, цікавлячись об'єктом вивчення, навчається значно ефективніше учня, котрий, нічим не цікавлячись, просто "пережидає", "відбуває" навчання. Такий учень може вчитися, як вважає автор, ефективно лише за умови значного збільшення зусиль з боку педагога. Ці зусилля, в свою чергу, могли б бути самі спрямовані в інше русло. Такий учень має стати пріоритетним для педагога.

Поширеною вчительською помилкою є зниження уваги на формування пізнавального інтересу до свого предмету чи до навчання взагалі. останнє автор вважає навіть пріоритетнішим ніж предметний інтерес, оскільки такий інтерес також сприяє розвитку навчальних навичок, тобто вміння вчитися і змінює, таким чином шлях розвитку кругозору учня з екстенсивного на інтенсивний. Замість простого емпіричного накопичення фактичних даних, учень, вдосконалюючи свої методи пізнання, накопичує факти з прискоренням, що різко підвищує ефективність роботи обох суб'єктів навчально-виховного процесу - як учня так і вчителя, дозволяє оптимізувати навчальні програми, прискоривши навчально-виховний процес.

Таким чином, говорячи про актуальність даної теми, слід вказати на важливість пізнавального інтересу для успіху навчання і на необхідність збільшити увагу педагогічних працівників до цієї проблеми.

Метою дослідження є систематизація та узагальнення знань з проблем формування пізнавального інтересу в учнів 5-9 класів.

Об'єктом дослідження є методи формування пізнавального інтересу в учнів 5-9 класів

Завданням роботи є:

· розкриття стану розробленості теми в існуючих наукових публікаціях

· розкриття змісту поняття пізнавального інтересу

· вироблення рекомендацій для керованого формування пізнавального інтересу в навчально-виховному процесі

· вказати на необхідність цілеспрямованого формування пізнавальних інтересів.

Методом роботи обрано вивчення педагогічної наукової літератури і періодики, спостереження.

Розділ 1. Розкриття теми в існуючих публікаціях

1.1 Поняття пізнавального інтересу

Для прикладу, в своїй монографії "Методика розвитку пізнавальних інтересів учнів при вивченні історії України засобами краєзнавства Василь Іванович Кобаль зазначає наступне: "Пізнавальний інтерес є ефективним джерелом самостійного здобуття знань. Він підвищує інтенсивність розумової роботи, мобілізує увагу, знімає втому - все це призводить до підвищення якості засвоюваних знань, до їх розширення і поглиблення (Архипов А.І., Бауман Д.Е., Беляєва Н.А., Бондаревський В.Б., Дайрі Н.Г., Морозов М.Ф., Морозова Н.Г. та ін.).

Інтерес до діяльності впливає не тільки на характер діяльності, але і на особистість людини. Це доведено в дослідженнях таких вчених, як Ковальов А.Г., Щукіна Г.І., Іванов В.Г.

Розвитку пізнавальних інтересів учнів, як психолого-педагогічній проблемі, присвятили свої праці Алексюк А.М., Бабанський Ю.К., Бондаревський В.Б., Данилов М.А., Лернер І.Я., Махмутов М.І., Онищук В.А., Підкасистий П.І., Скаткін М.Н., Трайтак Д.І., Щукіна Г.І., Костюк Г.С., Крутецький В.А., Менчинська Н.А., Морозова Н.Г., Мясищев В.Н., Пономарьов А.Я., Рубінштейн С.Л., Ельконін Д.Б., Якобсон П.М., Голант Е.А., Короткова М.В., Вагін А.А. та інші педагоги та психологи.

Методичні особливості розвитку диференційованого навчання розкрито у роботах таких відомих вчених, як Богословський В.В., Кондюкова Л.М., Редько О.З. та ін.

Ряд відомих українських вчених-істориків та методистів зверталися у своїх працях до проблем поглибленого вивчення історії, оновлення змісту шкільних курсів, вдосконалення методики викладання історії, а саме: інноваційні системи, технології та моделі навчання історії, педагогічні інновації навчання історії за комбінованою системою Гузика М., лабораторно-практичні роботи з історії України та ін. (Баханов К.О.), оптимальне поєднання класної, групової та індивідуальної роботи учнів на основі врахування їх пізнавальних можливостей (Булда А.А.), інтерактивні методи навчання історії (Пометун О.І.), методичні засади самостійного навчання, формування історичного мислення, диференціація процесу формування знань на основі структурування змісту навчального матеріалу, особливості вивчення історії учнями середнього та старшого шкільного віку, робота з історичними документами (Сотниченко В.М., Ладиченко Т.В., Малій О.В., Панченко П.П., Турченко Ф.Г.) та ін.

Дослідженню проблем розвитку історичної освіти присвячено роботи Булди А.А. (практична підготовка вчителів історії в педагогічних навчальних закладах України (етапи й особливості)), Комарова В.О. (історичні теорії як вершина піраміди повноцінної шкільної історичної освіти, методичні умови формування історичного мислення учнів у процесі навчання, проблеми економічної освіти старшокласників), Мисана В.О. (особливості вивчення історії України в 5 класі, робочі зошити з історії України для 5 класу), Сотниченка В.М. (формування історичного мислення: квантитативний та квалітативний аспекти, проект оцінювання знань з історії учнів загальноосвітніх середніх шкіл за 12-бальною системою, диференціація процесу формування знань на основі структурування змісту навчального матеріалу, рейтингова система оцінювання результатів навчальної діяльності учнів) та ін. Цікавим є дисертаційне дослідження Чубур Н.В. з проблеми особистісно-орієнтованого навчання старшокласників на уроках історії.

Різні аспекти організації освітнього процесу за кордоном було узагальнено Є.Д.Вознесенською, Джуринським А.Н., Долгою О.І., Єрмольєвою Є.Г., Пилипівським В.Я., Савіною А.К. та ін. У зарубіжній педагогіці приділяється увага різним напрямкам навчання, зокрема, екзистенційному (Большов О.Ф., Гоулд К., Грін М., Келлер Дж.), гуманістичному (Маслоу А., Зіглер Д., Роджерс К, Франкл В., Хьєлл Л. та ін.).

Наше звернення до проблеми методики розвитку пізнавальних інтересів учнів 5-ого та 7-8-х класів у процесі вивчення історії України зумовлене сучасними вимогами методики викладання навчальних дисциплін.

Аналіз науково-методичної літератури та практики викладання історії дав можливість виявити, що історико-педагогічний підхід є підставою для об`єктивного осмислення тенденцій і суперечностей розвитку методики викладання історії в цілому розуміння закономірностей її поступу і напрямків подальшого вдосконалення. Зокрема, по-перше, він відображає залежність розвитку пізнавальних інтересів учнів середнього шкільного віку у процесі вивчення історії України від:

а) застосування вчителями як традиційних, так і інноваційних форм і методів навчання;

б) використання та розробки відповідних дидактичних матеріалів і засобів навчання з історії України для учнів 5-го та 7-8-х класів. По-друге - є складовою частиною загально-педагогічної професійної підготовки вчителя. По-третє - має свою специфіку, яка визначається особливостями і закономірностями розвитку методики викладання історії, удосконаленням змісту, форм та методів розвитку пізнавальних інтересів учнів у процесі вивчення історії України." сама робота Кобаля являє собою теоретичне обґрунтування й експериментальне підтвердження доцільності впровадження в 5 класі паралельно з пропедевтичним курсом історії України курсу "Історія рідного краю" з метою підвищення ефективності роботи над розвитком пізнавальних інтересів учнів; узагальнено джерела та шляхи стимуляції розвитку пізнавальних інтересів учнів середнього шкільного віку (5-го та 7-8-х класів); описано авторську методику розвитку пізнавальних інтересів учнів середнього шкільного віку (5-го та 7-8-х класів) на уроках історії рідного краю (на матеріалі Закарпатської області). Всебічний розгляд проблеми формування інтересу до уроків історії було здійснено в докторській дисертації і наступних працях Г.І. Щукіної, яка обґрунтувала теорію формування пізнавальних інтересів учнів як центральне завдання навчання історії. Вона виділила кілька видів інтересу. До них відносяться: аморфний інтерес, широкий інтерес, стержневий інтерес. Крім цього, на її думку, інтерес буває ситуативним, відносно стійким і стійким. Ситуативний інтерес виникає як реакція на новизну, яскравість, несподіваність. Він вимагає постійного підкріплення із-зовні, без чого швидко згасає. Відносно стійкий інтерес є результатом дії всього комплексу стимулюючих засобів навчання. Тривалість його впливу виходить за рамки уроку, але він також потребує зовнішнього спонукання. У стійкому пізнавальному інтересі переважає внутрішня мотивація. На вищій стадії розвитку він перетворюється в духовну потребу, в пізнавальний інтерес.

Як засвідчують дослідження психологів, пізнавальний інтерес виконує три основні функції, він являється:

1) засобом (стимулом) навчання;

2) мотивом учбової діяльності;

3)стійкою рисою особистості.

В основі сучасних досліджень пізнавального інтересу лежать праці Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.О. Смірнова, Б.М. Теплова, В.Н. Мясіщева, Л.В. Занкова, Д.Н. Узнадзе, Г.С. Щукіної та інших відомих психологів. Поняття інтересу трактується по-різному, інтерес виступає як вибіркова спрямованість особистості на ту чи іншу діяльність, як прояв емоційної та мислительної активності, як своєрідний сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, як структура, що складається з домінуючих потреб, як ставлення людини до світу. Таким чином, психологічне поняття "інтерес" характеризується багатогранністю свого змісту, форм прояву та ролі для становлення і життєдіяльності особистості. Єдиним для всіх авторів у розумінні інтересу є поняття вибірковості, яке відображає сутність цього, у багатьох відношеннях загадкового і досі до кінця не вивченого явища. Через інтерес поновлюється зв'язок суб'єкта з об'єктивним світом. Та предметом інтересу для людини буває далеко не все, а лише те, що має для неї необхідність, значимість, цінність і привабливість. Чому людей, що живуть в одному й тому ж соціально-культурному економічному та побутовому середовищі, цікавлять різні об'єкти навколишнього світу? Чому діти, що виховуються в одній сім'ї або вчаться в одному класі, залюбки наслідують або відкидають досвід старших? Чому однакові педагогічні умови спонукають до різних висновків, дій, післядій і бажань? Відповісти на ці запитання науці вдалося поки що частково, головним чином на основі експериментальних спостережень, статистичного аналізу, вивчення психічних процесів та узагальнення тенденцій розвитку людського суспільства в цілому та окремих вікових груп дітей і дорослих. Не вдаючись до аналізу визначення інтересу, дозволимо припустити, що саме він дає людині шанс залишитись неповторною індивідуальністю, йти своїм шляхом у житті, творчо самостверджуватись, ініціативно працювати. Через пізнання предмета інтересу зрештою відбувається розвиток особистості. А інтереси, що об'єднують людей, являють собою основу свідомого розвитку суспільства та збільшують ефективність управління соціальними процесами. В.Н. Мясіщев відзначає, що інтерес - це активне пізнавальне ставлення людини до світу. Отже, інтерес і пізнання тісно пов'язані між собою, і якщо пізнання в якійсь мірі можливе без інтересу, то інтерес виникає, активізується, розвивається і зникає при умові здатності людини до пізнання і внаслідок його. Інтерес як вибіркове ставлення особистості розглядається соціологією. Ставлення (атитюди /attitudes/) проявляються в системі диспозицій особистості, які обумовлюють її спрямованість та спонукають до діяльності. В.А. Ядов розглядає інтереси як прояв потреб - а одного боку і як передумову соціальних установок, ціленисних орієнтацій та мотивів - з другого. На наш погляд, інтереси посідають особливе місце в мотиваційній сфері, бо вони характеризуються більшою конкретністю порівняно з іншими вищезгаданими елементами системи диспозицій. В останнє десятиріччя ряд досліджень присвячено соціальним установкам (В.Г. Циплюк, Н.Н. Чавчавадзе, Д.А. Чарквіані) та ціннісним орієнтаціям (С.Г. Єлізаров, І.Ф. Ерш).

Педагогічний підхід до проблеми інтересу пов'язаний із вивченням умов його розвитку в навчальній та позанавчальній діяльності, а також з виявленням методів і прийомів формування інтересу як цінної риси особистості і основи успішності. Зацікавити, а не дати знання в готовому вигляді - завжди було метою дидактики і теорії виховання. Це завдання розглядалося педагогами всіх епох.

В усіх підходах затвердилось поняття "пізнавальний інтерес", яке вживалося в значенні інтересу до опанування будь-якою новою інформацією, у тому числі - до навчання. Систематизація інтересів включає інтереси глобальні та локальні, державні та окремих категорій населення, професійні та сімейні, колективні та індивідуальні, технічні, художні, гуманітарні, спортивні і таке інше. Вважаємо, що пізнавальний інтерес має відношення до будь-якої з названих - адже всі вони не існують без усвідомлення нового. Тому правомірно назвати пізнавальний інтерес особливим видом інтересів, який, за висловом Х.Д. Ушинського, є інтересом, повним змісту.

У педагогіці можна зустріти термін "навчальний інтерес" як синонім "пізнавального інтересу". У зарубіжних джерелах використовується поняття "інтелектуальний інтерес". Пізнавальний інтерес включає в себе навчальний і інтелектуальний інтереси. Він матеріалізується в єдності важливих для розвитку особистості психічних якостей, таких як активний пошук, домисли, готовність дати оцінку, тощо. В пізнавальний інтерес також вплетені емоційні прояви: здивування, чекання нового, переживання інтелектуальної радості та успіху. У цьому сплаві психічних процесів і станів важливим елементом є вольове зусилля. Адже пізнавальний процес, який протікає під впливом пізнавального інтересу, являє собою своєрідний рух, що супроводжується подоланням труднощів сприймання нової інформації, її розуміння та інтеріоризації.

У загальному пізнавальний інтерес являє собою вибіркову спрямованість до області пізнання, до її предметної і процесуальної сторін. Інтерес до пізнання є самоцінною сутністю людини, без якої вона перестає бути особистістю і реагувати на навколишній світ, у якому живе (Б.Г. Ананьєв, А.Д. Іхтомський). Втрата пізнавального інтересу призводить, як відомо, до спустошення і психічних порушень особистості. Тому створення умов для активізації та розвитку пізнавальних інтересів втілює, перш за все, гуманістичну ідею. Та не менш важливим є завдання підготовки молодого покоління до вибору професії, спілкування в колективі, виконання соціальних функцій. Однак у літературі ще немає єдності у трактуванні поняття "пізнавальний інтерес". Так, наприклад, психолог СЛ. Рубінштейн під пізнавальним інтересом розуміє будь-яку форму спрямованості особистості. Г.І. Щукіна - вибіркову спрямованість людини, стосовно галузі пізнання Л.І. Божович - потребу людини Л.М. Кузнецова - вибір із навколишнього життя того, що є цінним для людини Д.К. Гілєв - сукупність внутрішньої сутності та об'єктивного світу в свідомості суб'єкта

Таке різноманіття поглядів пояснюється тим, що інтерес як властивість спрямованості особистості - складне явище. Отже, автори по-різному підходять до висвітлення сутності інтересу, його психологічної природи. Спільним у більшості науковців є погляд на пізнавальний інтерес як суб'єктивне прагнення особистості до пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності. Він пов'язаний з особливими емоційними проявами та різними аспектами особистого розвитку. За психологом Л.А. Гордоном: "Під час виникнення інтересу у людини з'являється піднесений настрій... І для того, щоб реалізувати свій настрій та інтерес, людина намагається подолати всі перешкоди і досягти предмета свого Інтересу" Психічна природа пізнавального Інтересу дуже складна. Вже хрестоматійним стало твердження, щодо фізіологічної основи інтересу, якою, за І.П. Павловим, є орієнтувальний рефлекс Він називав його "рефлекс: що таке".

С.Л. Рубінштейн визначав інтерес як специфічну спрямованість особистості, яка лише опосередковано зумовлена усвідомленням нею суспільних інтересів. Яким би високим не був рівень усвідомлення людиною об'єктивної значущості відповідних завдань, для суспільства це не виключає емоційної привабливості того, що викликає інтерес. Проте інтерес у психологічному його значенні не тотожний ані суспільному інтересу в цілому, ані суб'єктивній його складовій.

Інтереси людини є соціальними за своєю природою. Вони не виникають у замкнутій природі дитини, великий вплив на формування пізнавального інтересу має середовище. Враховуючи соціальний чинник в педагогічному процесі, через поставлені виховні і освітні завдання треба будувати навчальний процес у поєднанні соціальних аспектів та вікових і індивідуальних пізнавальних інтересів учнів

Н.Г Морозова дає більш повне визначення терміна "пізнавальний інтерес", пов'язує його з емоційно-ціннісним ставленням до навчального предмета або до безпосередньо мотивованої діяльності і підкреслює, що пізнавальний інтерес - це перехідне психологічне утворення до формування емоційно-пізнавальної спрямованості особистості.

В.І. Лозова зазначає, що пізнавальний інтерес є "своєрідною формою виявлення активності і водночас активність впливає на формування інтересів, потреб, мотивів особистості. В діалектичній єдності потреби, мотиви, інтереси впливають на установку особистості, тобто на її готовність певним чином задовольняти потреби"

О.Г. Ковальов дослідив основні характеристики пізнавального інтересу. Насамперед він простежує взаємозв'язок між виникненням інтересу та існуючими потребами особистості: потреба може стати основою для формування інтересу, більше того, сам інтерес перетворитися на потребу. Потреби є особливим психічним станом суб'єкта, який може бути характеризований як суперечність між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування людини. Вони спонукають особистість до різних форм діяльності. Потреби й інтереси взаємопов'язані між собою, зле вони не тотожні. Потреби стимулюють виникнення мотивів та інтересу. Щодо пізнавальних потреб, то вони є певним сигналом про незадоволеність особистості наявним рівнем знань, прагненням до глибшого, розгорнутого вивчення навчального матеріалу. Ту саму думку висвітлює Л.І. Божович, яка визначає пізнавальний інтерес "як потребу в одержанні знань, що сприяє орієнтуванню людини в навколишній дійсності".

О.Г. Ковальов зазначає також, що інтерес співвідноситься із загальними проявами процесу пізнання. Тільки виявляючи безпосередню мотивацію до пізнання якогось об'єкта, особа здатна пізнати його властивості. О.Я. Савченко також стверджує, що пізнавальний інтерес за умов його постійного розвитку у навчанні набуває значення стимулу.

Нарешті, важливою складовою розвитку інтересу, на думку О.Г. Ковальова, є емоційне ставлення особи до об'єкта. Обов'язковою ознакою інтересу може бути тільки стійке позитивне ставлення особи до об'єкта.

На підставі цих ознак О.Г. Ковальов визначає інтерес як мотив або вибіркове ставлення особи до об'єкта через його життєву значущість і емоційну привабливість. Як бачимо, психолог концентрує свою увагу не стільки на пізнавальній природі інтересу (хоча й не відкидає її), скільки на емоційній привабливості та мотивах особистості. Дослідження психологів та педагогів М.І. Алєксєєвої, Л.І. Божович, Н.Г. Морозової та ін. свідчать, що пізнавальний інтерес є важливим мотивом, який спонукає учня до навчання. Причому під мотивами розуміють внутрішні психологічні імпульси, що є рушійною силою пізнавальної діяльності учнів. Якщо характер навчальної діяльності школяра спонукає його до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, інтерес поступово перетворюється на більш стійке емоційне ставлення до предмета. Отже, виникнення і підтримка інтересу до навчання пов'язані не тільки зі змістом теоретичних та емпіричних знань, що засвоюються дитиною, а й з її ставленням до предмета. Поступовий рух до стійкого пізнавального інтересу і відповідної спрямованості особистості можливий тільки у процесі активності, яка виникає з потреби до знань про навколишній світ та мотивів навчальної діяльності.

Аналіз зазначених підходів дозволяє сформулювати робоче визначення досліджуваного поняття: пізнавальний інтерес - це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини.

Психологічні дослідження щодо механізму розвитку пізнавальних процесів школярів спрямовані також на вивчення вікових особливостей і вікових проявів ставлення дітей до навчальної діяльності.

З віком процес виникнення та формування пізнавального інтересу, зберігаючи зазначені прояви, набуває іншого характеру. Л.І. Божович характеризує його у підлітків як інтерес до змісту певного шкільного предмета. Учні, для яких є характерним такий інтерес, пояснюючи його виникнення, вказують саме на зміст відповідної галузі наукових знань з точки зору притаманних їй цікавих фактів, внутрішніх зв'язків і відносин.

Певну увагу приділено й класифікації пізнавальних інтересів. Такі дослідники, як О.Г Ковальов, Н.Г Морозова, Г.І. Щукіна та ін., класифікують інтереси за різними критеріями. Узагальнюючи, виділимо такі підходи до класифікації:

1. За стійкістю пізнавального інтересу.

Ситуативний інтерес - епізодичне переживання, коли в дитини ще немає стійкого інтересу до предмета, він виникає як реакція на щось нове, емоційно привабливе у змісті. Прояви інтересу мають тимчасовий характер.

Стійкий інтерес - перетворення епізодичного переживання у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, яке спонукає учнів прагнути до пізнання нового, вирішувати пізнавальні завдання не тільки на уроці, але й у вільний час.

Інтерес-ставлення - емоційно-пізнавальна спрямованість особистості, яка під впливом пізнавального інтересу поступово змінює сенс життя дитини, Цей інтерес є достатньо глибоким, Він закріплюється не тільки відповідною навчальною діяльністю, але спостерігається й у пізнавальній активності поза межами навчального процесу.

2. За спрямованістю пізнавального інтересу

Безпосередній інтерес - до самого процесу діяльності - процесу пізнання або змісту навчального матеріалу.

Опосередкований інтерес - до результату діяльності (наприклад, до оволодіння якоюсь спеціальністю).

3. За рівнем дієвості інтересів

Пасивний інтерес - споглядальний, коли дитина лише сприймає цікавий для неї об'єкт.

Активний інтерес - той, який спонукає людину оволодіти об'єктом інтересу, він формує розвиток особистості, характер, здібності,

Індивідуальність інтересу особистості пов'язана із рівнями його формування.

4. За обсягом пізнавального інтересу.

Широкі інтереси (пов'язані з навчанням різних предметів, з процесом навчання в цілому).

Вузькі інтереси (вивченням, одного предмета або окремих тем, розділів).

А.Г. Ковальов, зауважує, що остання класифікація не може бути основою для розрізнення певних видів інтересу, а лише характеризує структуру інтересів особистості, бо людина може бути і з широкими, різносторонніми інтересами, і з вузькими, але в певній галузі більш глибокими.

Щодо загальних підходів до дидактичних умов розвитку пізнавального інтересу в навчанні Г.І. Щукіна, вивчаючи процес та перспективи розвитку пізнавальних інтересів учнів, дійшла висновку, що разом з психологічними підвалинами формування пізнавального інтересу (емоційна привабливість матеріалу, спрямованість особи і соціальна значущість) слід приділяти увагу характерові викладення змісту навчального матеріалу у посібниках, підручниках або усно вчителем. В.А. Крутецький довів, що для формування пізнавального інтересу в процесі навчальної діяльності ефективнішим є проблемне викладання змісту. Він зазначає також, що організація пошукової пізнавальної діяльності учнів дає їм можливість переживати ряд самостійних відкриттів, посилює емоційну заангажованість у навчанні і змінює рівень, структуру і спрямованість пізнавальних інтересів.[3; 15-18]

О.Я. Савченко, Г.І. Щукіна [13; 14]дослідили основні етапи процесу формування пізнавальних інтересів учнів у навчанні. Виділено таю: створення специфічних умов, що сприяють появі особистих потреб у знаннях і певному виді діяльності; виникнення позитивного ставлення до навчання (мотиви та стимули навчальної діяльності); організація пізнавальної активності учнів, яка завдяки певним формам і засобам навчання стимулює розвиток пізнавального інтересу.

Поєднуючи рівень розвитку пізнавального інтересу і характер пізнавальної активності учнів, Г.І. Щукіна зазначає, що учням з аморфними інтересами потрібне поступове формування позитивного ставлення до самостійного навчання. Для учнів з широкими інтересами ефективні різні форми проблемного навчання, які б давали їм змогу проаналізувати концепції та дійти власного висновку. Для учнів з розвиненим інтересом потрібний вихід за межі програми, засвоєння наукових підходів та принципів, постійне використання проблемно-пошукової діяльності.

На основі аналізу механізмів формування пізнавального інтересу, його класифікації ми вважаємо за можливе виділити етапи розвитку пізнавального інтересу за іншими критеріями, а саме: за рівнем розвитку усвідомлення пізнавальних потреб, стійкості інтересу та здатності особистості до пізнавальної активності.

Зацікавленість - перший етап розвитку пізнавального інтересу, ситуативний інтерес. Його основними характеристиками є нестійкість, довільний характер, вибіркова пізнавальна активність учня, що виникає на його основі і швидко зникає.

Допитливість - другий етап розвитку пізнавального інтересу - характеризується прагненням розширити свої знання з окремої теми, розділу, предмета, самостійно розв'язувати пізнавальні проблеми. Психологічні характеристики цього етапу - це емоції здивування, почуття радості відкриття. Однак інтерес стосується лише окремих питань змісту або окремих способів пізнавальної діяльності, хоча учні вже здатні до тривалої пізнавальної активності в цьому напрямі.

Заглибленість - на третьому етапі розвитку пізнавального інтересу він стає глибоким, стійким та індивідуально значущим, Як правило, інтерес на цьому етапі стосується повної галузі наукових знань, навіть виходячи за межі навчального предмета. Учень вже усвідомлює наявність у себе такого інтересу і виявляє відповідну пізнавальну активність. Під впливом пізнавального інтересу він прагне самостійно дізнатися щось нове, опанувати теоретичні аспекти змісту, самостійно знайти (відкрити для себе) причину події, розкрити причинно-наслідкові зв'язки, встановити певні закономірності.

Спрямованість - четвертий етап розвитку пізнавального інтересу - характеризується свідомим прагненням учнів до глибокого і міцного засвоєння знань, до опанування теоретичних засад науки і застосування їх на практиці. Пізнавальна активність учня має стійкий тривалий характер, стає переважно творчою, спрямованою на особисті відкриття в певній науковий галузі. На основі такого інтересу поступово формується науковий світогляд, утверджуються стійкі переконання особистості.

Така характеристика етапів розвитку пізнавального інтересу дозволяє вчителю орієнтуватись у рівнях його сформованої в окремих учнів та диференціювати відповідним чином навчальну діяльність, обирати моделі (форми, методи, засоби, технології) навчання.

Важливі висновки про моделі навчання, що сприяють формуванню пізнавального інтересу, містяться в досліджених Н.М. Бібік, С.У. Гончаренка, Б.Г. Друзя, В.Є. Єсіпова, З.П. Корнєєва, І.Я. Лернера, А.М. Олексюка, П.І. Підкасисого, О.І. Пометун, О.Я. Савченко та ін. Серед методів і форм організації пізнавальної діяльності дослідники найчастіше називають ігри, дискусії, інтерактивні технології, постановку і розв'язання проблемних і творчих завдань, залучення учнів, о дослідницької роботи, евристичну бесіду.

К.О. Баханов, розглядаючи питання розвитку пізнавального інтересу на уроках з суспільствознавчих дисциплін, відкреслює, що воно потребує "...певної зміни в усіх компонентах навчання: врахування проблемності при визначенні мети навчання, визнання учня активним суб'єктом навчання, подання різних поглядів на історичні явища, події, не приховування нез'ясованих питань і проблем, зміни монологічного способу навчання на діалогічний, використанні пошукових методів навчання та активних форм, оцінювання наукових досягнень учня не тільки за обсягом знань, а передусім за вміння розв'язувати проблеми тощо"

Щодо змісту навчання, то більшість учених констатують, що зміст предмета пізнання повинен бути зрозумілим, доступним, цікавим, яскраво та логічно викладеним, актуальним та практично орієнтованим, мати життєвий сенс для учнів того чи іншого віку.

Останнім часом певна кількість дослідників пов'язують проблему розвитку пізнавального інтересу із застосуванням інтерактивних технологій навчання. О.І. Пометун відзначає, що "інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває інтерес до навчання, свою успішність, інтелектуальну спроможність. Цікавою тут є думка про те, що успіх у навчанні є важливим прийомом збудження інтересу. Вчитель повинен стимулювати в учнях це почуття, створювати відповідні ситуації задоволення, коли дитина може розкрити свої інтелектуальні здібності. Це важливо для учнів будь-якого віку і навіть у навчанні дорослих.

Важливим в інтерактивних технологіях, з огляду на досліджувану проблему, є й те, що їх використання дозволить максимально наблизити теоретичні основи навчального предмета до практики, використовувати при аналізі проблемних ситуацій власний досвід учнів. Це значно підвищує рівень пізнавальної активності учнів і є, як зазначалось вище, важливим чинником розвитку пізнавального інтересу.

У теоретичних дослідженнях педагогів і психологів зауважується, що пізнавальний інтерес впливає на результати процесу навчання. Освітні завдання навчання пов'язані не тільки зі значним обсягом інформації, яку учень повинен ос мислити, усвідомити, але й з необхідністю її самостійного пошуку та опрацювання. Інтерес допомагає зняти інтелектуальну напругу, втому, він ніби "розчищає" шлях до знань, які засвоюються і вільніше, і легше. Щодо розвивальних завдань навчання, то пізнавальний інтерес сприяє особистісному зростанню школярів, він, як підкреслює Г.І. Щукіна, є в одному випадку збудником, могутнім двигуном такого зростання, в іншому - його результатом.

Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються під час навчання, - все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних орієнтацій та спрямованості особистості на цінності суспільства

Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається певна залежність рівня сформованості пізнавальних інтересів учнів від усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.

1.2 Робота педагогічного колективу навчального закладу над формуванням пізнавального інтересу в учнів середніх класів

У сучасній педагогічній науці погляди на методи формування пізнавального інтересу до історії сформувалися а наступному вигляді.

Як стимул навчання, пізнавальний інтерес дозволяє з допомогою зовнішніх впливів зробити навчання привабливим, викликати увагу, активізувати мислення та емоції учнів, захопити учбовим завданням. У процесі вивчення історії джерелами стимуляції пізнавального інтересу є зміст учбового матеріалу, організація і характер пізнавальної діяльності, характер відносин між учасниками учбового процесу

Вирішальне значення тут має зміст учбового матеріалу. Це обумовлено провідною роллю інформаційного мотиву. Звідси особлива увага до організації способів подачі історичної інформації. Їй повинні бути властиву наступні якості - цікавість, новизна, яскравість. В учбовому процесі цікавість є першопочатковим поштовхом пізнавального інтересу, опорою емоційної пам`яті і умовою запам`ятовування важкого матеріалу, активізації уваги, думок, емоцій. Як правило увагу учнів викликають: сюжетна розповідь, супутній історичний сюжет, розгорнута характеристика історичного діяча, опора на наочно-художні образи.

Ефективними прийомами є включення в характеристику діячів елементів психоаналізу, викладання з використанням діалогу, прямої мови. Це підвищує психологічну достовірність і емоційність сюжету.

Важливим аспектом підтримки інтересу до історії є науковість, яка доводить учню достовірність інформації. Науковість матеріалу, який вивчається надають історіографічні довідки; використання свідоцтв сучасників і цитат з документів; спеціальний підбір однорідних фактів, які засвідчують тенденції і закономірності історичних процесів; доказове розкриття їхнього історичного значення.

Розглянуті аспекти змісту викликають ситуативний інтерес учнів. Для надання йому відносної стійкості необхідно розвивати учбові і пізнавальні уміння. Цьому сприяють різні методи організації пізнавальної діяльності учнів, які дозволяють зробити процес формування умінь непомітним і привабливим.

Важливим джерелом стимуляції пізнавального інтересу до історії являються відносини між учасниками учбового процесу.

Сутнісним тут є:

- висока вимогливість до учнів в поєднанні з доброзичливістю, повага до учня;

- створення атмосфери нетерпимості до лінощів на уроці. Необхідно прагнути до того, щоб покарання в кінцевому підсумку перетворилося в заохочення - високий бал і похвалу перед класом;

- облік індивідуальних пізнавальних інтересів і схильностей школяра;

- створення атмосфери колективізму;

- об`єктивність вчителя у виставленні оцінок.

На практиці формування інтересу до історії часто зводитися до використання яскравих сюжетів і образів. У якості показників сформованості інтересу використовуються виключно зовнішні його прояви на уроках; зосередженість уваги; питання учнів, які засвідчують про їхнє бажання вникнути в сутність проблеми; добровільна участь в бесіді; готовність до виконання завдань; зацікавлене відношення до результатів пізнавальної діяльності; мовні вирази почуттів; емоційна схвильованість; відповідність реакції емоційному змісту матеріалу

У структурі особистості інтерес складає першооснову любого таланту. Він не лише пробуджує, розвиває і доводить до абсолюту закладені природні нахили, але й здатний навіть породити їх і в деякій мірі виправити "помилки природи".

Пізнавальний інтерес - самий потужний мотив і основі учбової діяльності. Він сильніший за всі інші мотиви. Цей мотив складний, він складається з окремих елементів. Для їхнього виявлення розроблена така анкета:

1. Складіть рейтинг учбових предметів. Напроти найулюбленішого предмету поставте цифру 17 (або іншу), в залежності від кількості учбових предметів, які вивчаються. Напроти найбільш нелюбимого предмету поставте цифру 1. Інші предмети розподіліть у проміжку між ними.

2. Поруч поставте середню кількість часу (в хвилинах), який ви витрачаєте в тиждень на виконання домашнього завдання з кожного предмету.

Зазначені питання спрямовані на виявлення предметної спрямованості інтересу учнів. За предметною спрямованістю пізнавальні інтереси учнів діляться на гуманітарні, лінгвістичні, природньо-наукові, фізико-математичні, практичні, естетичні.

Історія як учбовий предмет подобається мені тому, що (відзначте всі причини, які вважаєте для себе важливими):

1. Без знання історії людина не може вважати себе культурною і освіченою людиною.

2. Без знання історії людина не може вважати себе патріотом України.

3. Цей предмет приваблює мене тим, що я постійно дізнаюся про цікаві події минулого.

4. Історія виховує, прищеплює любов до Батьківщини.

5. Вчить думати, аналізувати, порівнювати.

6. Я хотів би більше часу приділяти цьому предмету.

7. Його вивчення пов`язане з моїми планами на майбутнє.

8. Цей предмет мені легко дається, не вимагає багато часу на підготовку.

9. Дозволяє проявити мої знання і здібності.

10. Я вільно почуваю себе на уроках історії.

11. Подобається вчитель і його манера викладання.

12. Вивчення цього предмету не високому рівні подобається батькам.

13. Предмет користується популярністю серед моїх друзів в класі.

14. Вивчаю його тому, що він є в програмі.

У перелік включені всі основні мотиви пізнавального інтересу:

- широкі соціальні мотиви (загальнолюдські, патріотичні);

- інформаційний мотив - основний мотив інтересу до історії. Його демонструє 70-100% учнів. У даному випадку можна вважати, що відсутність інформаційного мотиву можна розцінювати як повну відсутність інтересу до історії. Найчастіше це зустрічається в школярів з яскраво вираженою негуманітарною або винятково лінгвістичною схильністю. Інформаційний о він є єдиним, тобто не поєднується з якимось іншим мотивом свідчить лише про ситуативний інтерес. Показником його переходу на відносно стійку стадію являється поєднання інформаційного мотиву із прагненням вийти за рамки програми.

- мотив усвідомленого власного зростання - головний механізм розвитку особистості учня, показник ефективності навчального процесу, а також гарантія стихійності інтересу. У поєднанні з інформаційним мотивом він в змозі компенсувати вся інші мотиви інтересу;

- мотив практичної значущості предмету. Зазначений мотив набуває особливої актуальності і значущості в старших класах;

- мотив активної зацікавленості. Як правило він є показником аморфності інтересів, коли учня приваблює не результат пізнавальної діяльності, а сам процес вивчення історії. Зростання учбового навантаження, в тому числі і при вивченні історії, в старших класах веде майже до його повного зникнення;

- мотив інтелектуальної духовної радості - один із показників глибини і стійкості інтересу до історії, її емоційної яскравості; - мотив престижу є важливою умовою формування оцінки і самооцінки школяра. Його роль помітно зростає у підлітковому і юнацькому віці разом з потребою особистості в соціальному утвердженні і самоутвердженні. Він безпосередньо пов`язаний з високими рівнем знань, вмінь, з успіхом в навчанні. Відсутність мотиву престижу, при наявності інших, турботи не викликає, так як може свідчити про відсутність у школяра амбіційності.

- мотив спілкування. У поєднанні із зазначеними мотивами він свідчить про творчу атмосферу на уроках, про прагнення учня до удосконалення знань, є показником відносної стійкості інтересу. Проте, якщо цей мотив вказують слабовстигаючі учні, та ще й у поєднанні з мотивами 10-14, то це, швидше за все, свідчить про низьку вимогливість вчителя, його невміння організувати ефективну і цікаву учням роботу на уроці.

Досліджуючи проблему мотивації інтересу до історії науковці виявили чинники антимотивації, тобто такі, які формують негативне ставлення до вивчення історії.

До них слід віднести:

1) лінощі;

2) нерозуміння потреби у вивченні історії;

3) особисто у мене цей предмет не викликає жодного інтересу

та ряд інших.

Таким чином, мотивація до вивчення історії відграє роль базової основи формування інтересу до історії.

У масовій школі учні з аморфними пізнавальними інтересами складають переважну більшість. У їхньому рейтингу на першому місці може стояти історія, на другому - алгебра, на третьому - фізкультура або співи, тобто панує хаос у визначенні пріоритетів.

Для трансформації ситуативного інтересу в глибокий і стійкий необхідна поглиблена учбова спеціалізація з історії. Обов`язковою її умовою є значне збільшення об`єму читання в обраній сфері, введення в практику роботи пошукових і творчих завдань, виступи з доповідями і рефератами. Успіх у навчанні, багатократно посилений сприятливими емоційними переживаннями, поглиблює інтерес і народжує бажання більше часу приділяти обраній сфері.

Ще однією проблемою є проблема вчителя. Глибокий пізнавальний інтерес учнів з характерною для цього віку підвищеною емоційністю є дуже чутливим. І вчитель, який пробудив цей інтерес, вже не має права зупинятися: будь-яка методична невдача, погано підготовлений урок - приносить в результаті розчарування учнів в учителі. Робота на творчому рівні вимагає навіть від досвідченого вчителя серйозної підготовки до кожного уроку. Крім цього, поглиблене викладання є неможливим без виконання учнями творчих робіт. У середніх класах - це художні історичні твори, в старших класах - реферати і конкурсні роботи.

Ще однією проблемою є проблема учня з яскраво вираженим інтересом до вивчення історії. Такий учень є в цілому незручний для вчителя, який вимушений працювати на рівні середнього учня. Порівнюючи свої знання і ті, які демонструє вчитель на уроці (орієнтовані на середнячка), такий учень поступово розчаровується у вчителі, а свою розчарованість переносить і на предмет в цілому. Виходом є індивідуальна праця з таким учнем як на уроці, так і в позаурочний час.

Розділ 2. Оцінка сучасної педагогічної системи в Україні з позиції формування пізнавального інтересу

2.1 Робота вчителя на уроці

Важливість посилення уваги вчителя на формування пізнавального інтересу дійсно величезна. Очевидне значне підвищення ефективності роботи як вчителя так і учня за умови сформованості пізнавального інтересу.

Автор пропонує, пройшовшись по типах, визначити їх важливість і виробити методи її формування.

Ситуативний інтерес виникає як реакція на новизну матеріалу і викликає увагу мимовільного типу. Незважаючи на нестійкість даного типу інтересу, він для нас важливий, адже повинен стати основою стійкого глибокого і широкого пізнавального інтересу.

В своїх намаганнях сформувати ситуативний інтерес, вчитель має відштовхуватися від мимовільної уваги учнів

Мимовільна увага - не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага - увага неуважної людини. Фактори, що викликають мимовільну увагу:

· інтенсивність (сила) подразника

в даному випаду автор пропонує оцінити обстановку в класі. Якщо клас неспокійний, можна підвищити голос. Сам факт підвищеної гучності голосу учня дозволить звернути увагу учнів на вчителя

· новизна подразника

почати розповідь можна з чогось радикально нового або просто зазначити про початок нової теми

· контраст подразників для уроку історії може виразитися в різкій зміні змісту (наприклад перейти від соціальної ситуації до опису бойових дій)

· відповідність внутрішньому станові організму (потребам)

· безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження - це вимагає змін форми інформації - наприклад, використання фрагменту документального фільму

· загальна спрямованість особистості в межах уроків історії можна використати з огляду на вже існуючий досвід роботи з даними учням, тобто експлуатувати подразники, близькі до тих, які виклик мимовільну увагу цих учнів раніше. Також потрібно намагатися виокремити конкретніші інтереси учнів і намагатися будувати урок відповідно до них.

Механізми мимовільної уваги спільні у людей із тваринами. Це, насамперед, орієнтувальний рефлекс або, за визначенням І. П. Павлова, рефлекс "що таке?". Мимовільна увага є вже в маленької дитини, але на перших етапах онтогенезу вона має хитливий і відносно вузький за обсягом характер (дитина раннього й дошкільного віку дуже швидко втрачає увагу до нового подразника, орієнтувальний рефлекс у неї швидко згасає чи гальмується появою будь-якого іншого подразника), обсяг її уваги відносно вузький і вона не може розподіляти свою увагу між декількома подразниками.

Стійкий пізнавальний інтерес - то стратегічна мета роботи вчителя в напрямку формування пізнавального інтересу

Вищою мірою пізнавального інтересу є інтерес-ставлення

Ці види формуються на основі ситуативного інтересу, а тому є похідними від ситуативного. Вони вимагають розвитку довільної уваги, як уваги що існує під впливом усвідомленої об'єктивної потреби, яка стала суб'єктивною і фактично є вольовим актом.

Для формування стійкого інтересу вчитель має спиратися на на інформаційний мотив, намагаючись звернути увагу на цікавість матеріалу опираючись на виявлені ним в ході попередньої роботи інтереси учнів, не обов'язково пізнавальні.

Для цього автор пропонує побудувати перший урок як урок-бесіду, де вчитель буде визначати ці інтереси опитуванням учнів, тобто просить їх розказати про себе, головним чином про те, що цікавить дітей. При цьому автор застерігає від будь-якої демонстрації авторитарного стилю. Перший урок має бути максимально демократичний, навіть епізодично допускати деяке незначне порушення дисципліни в розумних межах, наприклад, дозволити розмовляти вільно без підняття руки, вставання, тощо.

Таке ставлення дозволить сформувати в учнів позитивне ставлення до вчителя, адже він не починає з порога ставити жорсткі умови, заганяючи роботу в вузькі рамки. Вчитель має сформувати собі позитивний імідж, що в умовах теперішньої учнівської психології означає деяке на перший погляд, зниження вимогливості, в усякому разі на початку і в очах учнів. Насправді ж знизитись має лише жорсткість тону.

В процесі вчитель визначить спрямованість кожного учня, визначивши в класі групи за інтересами. В межах історії це може виглядати наступним чином: група учнів, яка спирається на хронологію і просто намагається завчити матеріал, для таких треба, наприклад, знаходити математичні закономірності, симетрію в датах, періодах для легшого запам'ятання. Інші можуть орієнтуватися на цікаві факти, які розривають стереотипи, для таких потрібно спочатку самому добирати факти, а через 2-3 тижні задавати ці їм як домашнє завдання, яке, як сподівається автор, діти виконують із задоволенням. Значна частина учнів класу може бути спрямованою на розглядання суті історичних процесів, їх стадій і властивостей. Таких дітей треба орієнтувати на вивчення закономірностей в соціально-політичних процесах і в історичному процесі взагалі. Важливим стає пояснення причин і наслідків подій а також формування в учнівських головах розуміння загальної картини. при цьому вимоги по точності передачі одиничних фактів можна дещо знизити - головне, треба розуміти суть.

Перші дві групи, як вважає автор, потрібно просувати до третьої, адже саме остання група найкорисніша суспільно.

За результатом такого уроку педагог має визначити домінантну в даному класі групу і обрати відповідний підхід до побудови уроків.

Для гарантованого контролю знань автор пропонує проводити коротке письмове тестування кожного учня на кожному уроці. Таким чином можна не тільки заповнити журнал класу оцінками, за поточними оцінками можна також ставити питання про звільнення від тематичного, семестрового, річного контролю, навіть від ДПА, виставляючи відповідні бали "автоматом" на основі середнього арифметичного оцінок на рівень нижче.

У випадку домінування в класі учнів другої групи автор пропонує повністю змінити процес. Урок має являти собою бесіду з обговорення між учнями цікавих фактів, знайдених ними в якості домашнього завдання. Роль вчителя на уроці полягає лише

· у виконанні ролі головуючого засідання, тобто приведення розмови в конструктивне русло

· у коментуванні озвучених фактів у випадках, якщо вони не відповідають завданням теми, неправильно розуміється їх суть і значення, вони не відповідають контексту розмови, тобто вставлені безсистемно

· педагог має звертати увагу на причинно-наслідкові зв'язки і закономірності приводити аналогії, історичні паралелі, готувати таким чином перехід колективу в третю групу.

У випадку домінування першої групи урок має відштовхуватися від хронологічної таблиці теми.

Проводячи лекційну частину уроку вчитель має особливо звертати увагу на дати, приводячи приклади цікавих випадків їх математичної взаємодії, "красиві числа", тощо. Корисним буде спільно з учнями формувати хронологічну координатну пряму з нанесеними датами для візуалізації не тільки послідовності подій а й відрізків між ними з увагою на відношення і закономірності.

При викладанні вчитель має періодично вставляти цікаві факти по темі або близько до теми для підготовки до переходу у другу умовну групу.

Оцінювання може являти собою тести, більшість з яких стосуються дат, менше фактів іншого типу.

Урок в класі з домінантною групою являє собою також диспут, як і в другій, тільки обговорення проходить за меншої участі вчителя, як керівника а більше як рівного співрозмовника. Увага звертається головним чином на причини і наслідки подій і процесів, їх сутність і значення, приводяться історичні паралелі, аналогії з сучасністю

Для другої і третьої груп особливо важливим є зв'язок з сучасністю, відповідь на питання, що із сучасного зумовлене подіями, особами, я в процесами, які вивчалися в даній темі, питання про сучасні дні пам'яті і свята, об'єкти, названі назвами, пов'язаними з темою, мають включатися до тестів. пізнавальний особистість учень колектив

Автор пропонує також проводити в класах другої і третьої груп політінформацію для підвищення політичної культури учнів, що також може їм сформувати єдину картину історичного процесу.

2.2 Позакласна робота вчителя

Позакласна робота для вчителя історії завжди була такою ж важливою як і робота на уроках, тому і тут слід враховувати необхідність формування в учнів пізнавального інтересу

Історія містить у собі потужний виховний потенціал, тому саме на вчителів історії покладено переважну кількість заходів з організації та проведення позакласної роботи в школі. Вона повинна мати зв'язок з уроками і спрямовуватися насамперед на подальше формування вдосконалення учнівських компетентностей, адже саме в умовах позаурочної діяльності учні мають змогу їх практичного застосування

Позакласна робота - це складова частина навчально-виховної роботи, організовані й цілеспрямовані заняття групою або всім педагогічним колективом із групою чи всіма учнями, які проводять у позаурочний час для розширення знань, умінь і навичок, розвитку самостійності, індивідуальних здібностей і схильностей учнів, а також задоволення їхніх інтересів і забезпечення розумового відпочинку

...