Формування моральної культури у процесі навчання історії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра педагогіки

КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки

на тему: Формування моральної культури у процесі навчання історії

Студента ІІІ курсу групи ІП-12 історичного факультету

напряму підготовки 6.020302 Історія Білоконя Максима Андрійовича

Керівник : доцент,

кандидат педагогічних наук

Потапенко О.Б.

Кривий Ріг - 2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи досліджуваної проблеми

1.1 Визначення поняття «моральна культура» у психолого-педагогічній літературі

1.2 Шляхи виховання моральної культури у процесі навчання історії

1.3 Педагогічні умови виховання моральної культури учнів на уроках історії

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Організація навчально-виховного процесу щодо виховання моральної культури на уроках історії

2.1 Методика формування моральної культури на уроках історії

2.2 Розробка уроку історії України

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Мораль на всіх етапах розвитку суспільства так само як і право, традиції, політика, звичаї, табу, завжди була, є і буде важливим регулятором людської поведінки та відносин між людьми, а моральність виступає одним із критеріїв оцінки чеснот людини. Якщо ж розглядати саме поняття «моральна культура», то воно характеризує те, що увійшло в життєву практику, показує рівень сприйняття у суспільній свідомості і ступінь втілення цінностей. Це поняття показує реальний рівень включення моральних цінностей в практику людських відносин. Саме виховання моральної культури займає панівне місце у складному процесі формування всебічно розвиненої особистості. Особистість людини формується в процесі повсякденного спілкування з оточуючими. Дуже великий вплив на формування особистості має саме контакт з іншими людьми.

Якщо ж подивитися глибше у досліджувану проблему, то потрібно зауважити, що загальна середня школа має забезпечувати умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку і саморозвитку учнів, виховувати громадянина-патріота, особу, що визнає освіченість, вихованість, культуру - найвищою цінністю, незамінними чинниками переходу України до сталого людського розвитку. Для морального виховання учнів на уроках історії України важливо організувати навчання як колективну діяльність, пронизану високоморальними відносинами. Виховання в колективі ставить школяра перед необхідністю елементарного самовиховання і самоосвіти, без яких взагалі неможливий розвиток, в тому числі і моральний.

Моральність дитини формується на уроках історії України, коли відбувається постійне спілкування з учителем та ровесниками. Таке спілкування збагачує його життєвий досвід. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти. Спільна робота школярів на уроці породжує між ними відносини, які характеризуються багатьма ознаками, які властиві відносинам в будь-якій колективній роботі.

Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена важливим значенням формуванню моральних понять, яке відбувається під час навчання в школі. Особливого значення належить саме вивченню історії України. Ось чому темою курсової роботи ми обрали «Формування моральної культури у процесі навчання історії».

Ступінь розробленості. У науковій літературі існує дуже багато визначень таких понять як: «моральна культура», «мораль» та «моральне виховання». Ця проблема знайшла відображення у філософській, психологічній та педагогічній науках. Поняття моральна культура розробляли Л. Архангельський, В. Вічева, Л. Грінберг, Р. Жімайтіс. Проблема формування морального виховання є привабливою для вчених з різних наукових галузей, зокрема: педагогіки, психології, методики. Великий внесок у розробку методики виховання морального виховання зробили В. Демиденко, Н. Болдирєв, І. Харламов, І. Мар'єнко, В. Григоращенко та інші.

Мета курсової роботи - теоретично дослідити зміст і ефективні шляхи виховання моральної культури учнів на уроках історії України .

Мета курсової роботи зумовила постановку таких завдань:

- зробити аналіз психолого-педагогічної літератури з даної проблеми;

- розкрити зміст понять «моральна культура», «мораль» та «моральне виховання»;

- визначити методи, шляхи та завдання організації формування моральних понять у процесі навчання історії України;

- визначити необхідні педагогічні умови, що забезпечують високий рівень формування моральних понять у процесі навчання історії України;

- виявити шляхи морального виховання учнів на уроці історії України;

Об'єкт дослідження - процес навчання історії.

Предмет дослідження - педагогічні умови виховання моральної культури учнів на уроках історії.

Методи дослідження:

теоретичні:

- аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури з проблеми виховання моральної культури ;

- порівняльний аналіз, дослідження офіційних матеріалів в області освіти, систематизація, узагальнення;

емпіричні:

- вивчення шкільної документації, учбових планів, програм, методи спостереження, вивчення педагогічного досвіду.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загального висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 37 сторінок, список використаних джерел містить 23 позиції.

моральний культура учень виховний



Розділ 1. Теоретичні основи досліджуваної проблеми

1.1 Визначення поняття «моральна культура» у психолого-педагогічній літературі

У різні віки мислителі по-різному трактували поняття моральності. Наприклад, ще в давній Греції Арістотель в своїх працях писав про моральну людину так: «Морально прекрасною називають людину досконалої гідності… Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину» [1, c.126].

Термін моральність бере свій початок від слова звичаї. По-латині звичаї звучать як морас - мораль. Звичаї - це ті еталони і норми, якими керуються люди у своїй поведінці, у своїх вчинках. Тлумачний словник російської мови дає таке визначення моральності: «Моральність - це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, що визначаються цими якостями» [18, с.423].

Ніцше вважав: «Бути моральним, етичним - означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю». «Мораль - це перевага людини перед природою». В науковій літературі вказується, що мораль з'явилась на початку розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов'язків по відношенню до роду людина не змогла б встояти в боротьбі з природою. Виховання моральної культури виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільства. В свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу. Навідміну від права, яке має діло з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус зі сторони держави, мораль підтримується силою суспільної думки і, звичайно, виконується в силу переконання. При цьому, виховання моральної культури оформлюється в різних заповідях, принципах, де сказано як треба поводитись. Зі всього цього ми можемо дійти до висновку, що старшій людині буває тяжко обирати, як повестись в тому чи іншому випадку не «впавши обличчям в багно» [16, c.63].

Ще В.О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати «вмінню відчувати людину». Він говорив: «Ніхто не вчить маленьку людину: будь байдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище за все став своє особисте. Все діло в одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру - вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу - всеодно буде зло, тому що і людиною її треба зробити». Сухомлинський вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наглядності, очевидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає [22, c.16].

Поняття моральної культури тісно пов'язане з термінами «мораль» і «моральність», які по своїй суті синонімічні. Мораль - система ідей, принципів, законів, норм, правил поведінки та діяльності, які регулюють стосунки між людьми у будь-яких ситуаціях на засадах гуманізму та демократизму. Моральність - це внутрішня установка індивіда діяти відповідно до своєї совісті і вільній волі.

Моральне виховання - виховна діяльність школи, сім'ї, громадськості, що має на меті зміцнення та розвиток тієї внутрішньої першооснови, яка обмежена почуттями сумління та совісті, й розвиток якої зумовлюється формуванням нових потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння відповідних ідеалів та принципів. Воно конкретизується у таких поняттях: етика, мораль, моральні норми, моральні переживання, моральні почуття, моральний кодекс, моральний ідеал, моральна спрямованість, моральна культура особистості [19, с.442].

Що стосується «моральної культури», вона характеризує те, що увійшло в життєву практику, показує рівень сприйняття у суспільній свідомості і ступінь втілення цінностей. Вона показує реальний рівень включення моральних цінностей в практику людських відносин [17, c.56].

В даний час немає єдиної точки зору на визначення поняття «моральна культура особистості». Моральна культура особистості - це:

- єдність, зв'язок і взаємодія свідомості і поведінки, гармонія культури моральної свідомості і моральних аспектів поведінки (Л. Архангельський, В. Вічева, тощо);

- ступінь засвоєних моральних цінностей та оволодіння навичками їх реалізації в духовній діяльності і моральної практиці (Л. Грінберг, Р. Жімайтіс);

- показник моральності індивіда, що відображає досягнутий рівень розвитку людини (В. Бачинін, А. Лаптенок, та ін.)

Різні і погляди авторів на структуру моральної культури особистості. У ній виділяються:

- моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини (Л. Архангельський).

- моральна свідомість і поведінка (В. Блюмкін).

- етичне мислення, моральні почуття, моральна поведінка (А. Лаптенок).

З представлених позицій у розгляді структури моральної культури можна зробити висновок: моральна культура особистості - це єдина структура і говорити про її сформованості за відсутності хоча б одного з елементів неможливо.

Термін «моральна особистість» позначає суб'єкта моральної діяльності. Людина є моральною особистістю, коли вона підкорює свої дії моральним інтересам суспільства, самостійно оцінює свої дії та дії оточення, здатна досягти моральних цілей та приймати моральні рішення у конкретній ситуації. Майбутній педагог у процесі розвитку через активне засвоєння духовних багатств в національній та світовій культурі набуває не лише моральних рис, а і здатності до їх втілення у подальшій професійній діяльності. Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки.

Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки. Моральний розвиток особистості проходить три стадії (Л.Кольберг). На до моральному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання моралі визначається намаганням належати групі, суспільству, відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень морального розвитку автономний: людина добровільно обирає моральну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно.

Вітчизняна психологія і педагогіка трактують процес морального розвитку аналогічно. Відмінністю є те, що розвиток розуміють не як спонтанний, генетичний рух, а як результат соціального і педагогічного впливу.

Термін «моральна освіта» позначає знання про сутність моралі, уяву про моральні цінності. Слід чітко розмежовувати поняття «моральність», «моральна вихованість», «моральне виховання». Так, категорія «моральна вихованість» позначає внутрішнє сприйняття моральних ідеалів, норм, принципів, поглядів на добро і зло, на сенс життя, систему відносин особистісного і суспільного. Логічна послідовність цих категорій така: моральність - моральне виховання як складний процес - моральна вихованість.

Термін «моральне виховання» досить поширений у сучасні науці. Існує декілька визначень, наприклад: «суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку»; «процес, специфічні функції якого здійснюються за власними правилами та закономірностями»; «цілеспрямований вплив старшого покоління на молодше з метою вироблення у нього стійких моральних якостей»; «стрижень гармонійного розвитку особистості»; «форма трансформації досвіду і сфера реалізації людської моральної культури»; «корекція поведінки, виправлення бажань i почуттів, культивування чеснот на рiвнi мотивів діяльності» та ін.

Отже, моральна культура - це синтезуюча характеристика духовних якостей людини. Вона охоплює всі сфери людини, як духовну, так і вольову, всі його поведінкові прояви, будучи інтегральною характеристикою особистості; визначає існування і функціонування людини у відповідності з системою моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, потреб і здібностей. Таким чином, запропоновані варіанти структури моральної культури можна використовувати при вирішенні проблем на рівні особистості [17, c.45].

1.2 Шляхи виховання моральної культури у процесі навчання історії

У реальному житті нашого суспільства настав той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності [20, c.66].

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить вихованню моральної культури. Виховання моральної культури - це виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності [8, с.41]. Зміст морального виховання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному грунті [15, c.357].

В Україні здавна ставили надзвичайно високі вимоги до морального ставлення людини до себе - порядність, чесність, совісність, правдивість, справедливість, працелюбність, гідність, честь, дотримання слова, вірність (громадянська, товариська і подружня); до інших людей - повага до старших, свого родоводу, тактовність, толерантність, ствердження гуманних стосунків, гостинність; до праці - повага, любов до вільної праці, чесна праця, шана праці, побожне ставлення до хліба, відданість отчій землі. Ці ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, який слугує успішному засвоєнню загальнолюдських цінностей учнями.

На моральне виховання в сучасній українській школі впливає дві морально-ціннісні концепції: християнська (релігійна) і концепція вільного західного світу. Християнське виховання передбачає знання учнями історії релігії, релігійної моралі, філософії релігії, релігійного мистецтва, навчання індивідуальному духовному досвіду. Значна частина ліберальних педагогів Заходу, а також окремі педагоги України, вважають, що в основі морального виховання мають бути релігійні цінності, свідомість, християнська мораль [15, c.358].

Зміст морального виховання в школах західного світу визначений в цілому цінностями західної цивілізації. Школа формує, як уже зазначалось, ряд моральних якостей за допомогою так званої поведінкової методики виховання. Ця методика передбачає вільну ігрову обстановку, співробітництво вихованців і наставників, у якому формуються комунікативні навички, уміння взаємодіяти, приймати рішення, розв'язувати життєві проблеми, обирати цінності.

До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші [15, c.359].

Загальна середня школа має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку і саморозвитку учнів, виховання громадянина-патріота, особи, що визнає освіченість, вихованість, культуру - найвищою цінністю, незамінними чинниками переходу України до сталого людського розвитку. Національна свідомість, інтелект, духовне і фізичне здоров'я людини набувають всезростаючого значення. Серед шкільних навчальних предметів особливе місце у вирішенні завдань формування національної свідомості школярів належить історії, зокрема історії України. Шкільний курс історії України має донести до учня усвідомлення істини, що український народ сформувався історично, що він створив самобутню матеріальну і духовну культуру, суспільно-політичну думку, виробляв і виробив свою державність, що його складний і героїчний шлях гідний великого європейського народу.

В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 24 від 14 січня 2004 р., зазначається: «Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями» [9].

На уроках суспільних дисциплін, зокрема історії, ми маємо завдання подати історичний матеріал, допомогти учням засвоїти його, тут також одночасно відбувається і виховний процес.

Виховні завдання, які ставляться на уроках історії, завдання національно - патріотичного виховання розуміються завжди суб'єктивно. Їх розуміння визначається в залежності від зміни політичного режиму, політичного курсу влади, від змін як пануючої, так і опозиційної ідеології, навіть від конкретних заходів пануючих сил у державі, від суб'єктивних уподобань викладача, його ціннісно-світоглядної орієнтації. Істина ж завжди розуміється однаково: як таке твердження, яке відповідає реальному стану речей. І саме тому історія як навчальний предмет переслідує мету наукового викладання матеріалу, тобто такого, який забезпечує пізнання учнями соціальної дійсності, ознайомлення з обґрунтованими за всіма правилами історичними подіями. На цій основі здійснюється також національно-патріотичне виховання на уроках історії [7, c.2].

Навчання на уроках історії спрямовує на творчий саморозвиток особистості учня, розвиває чуттєво - емоційні здібності, такі необхідні для формування гідного громадянина своєї держави. Тому важливе значення має духовно - моральний аспект у викладанні історії. Великий вплив на учнівську психологію має ідея, що українці - це мирна нація, яка не переслідує ніяких загарбницьких цілей. Це викликає почуття національної гордості. Образ Української держави в свідомості учнів стає вагомішим, учні пишаються культурними й інтелектуальними здобутками, яких досягла українська нація [7, c.3].

Можливе також формування національної свідомості школярів через призму вивчення культури українського народу на уроках історії України. Вивчення культури в курсі вітчизняної історії відіграє велике значення в засвоєнні історичних знань, які є підгрунтям формування національної свідомості. Це пояснюється тим, що вивченням культури ми завершуємо вивчення історії певного періоду. Таким чином, вивчаючи культуру цього періоду, ми ніби підводимо підсумки розвитку суспільства, частину історичної епохи, даємо загальну підсумкову оцінку цього розвитку. Уроки вивчення культури в курсі історії України сприяють вихованню в учнів національної свідомості, патріотичних почуттів, етичних та естетичних смаків, моральних принципів.



1.3 Педагогічні умови виховання моральної культури учнів на уроках історії

Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожному етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні школярів, вважає Ю. Бабанський, такою стороною буде моральне виховання: діти опановують простими нормами моральності, навчаться дотримуватися їх у різних ситуаціях. Навчальний процес тісно пов'язаний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст освіти збільшився в обсязі й ускладнився за своєю внутрішньою структурою, в моральному вихованні зростає роль навчального процесу. Змістовна сторона моральних понять обумовлена ??науковими знаннями, які учні отримують, вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку школярів, ніж знання з конкретних навчальних предметів [3, с.352].

Можна визначити такі умови виховання моральної культури учнів на уроках історії:

1. Оптимізація взаємодії суб`єктів педагогічного процесу (О.В. Хаустова ) шляхом встановлення на уроках партнерських взаємовідносин між учителем і учнями. Саме це створює «сприятливий психологічний клімат» (за Т.Ф. Лошаковою) для розвитку духовного потенціалу всіх учасників освітнього процесу, взаємного морально-духовного збагачення, сприятливого протікання виховного процесу в режимі «контекстного меню», яке сприяє саморозвитку та самовихованню як учнів, так і самого вчителя.

2. Приклад позитивної моральної поведінки вчителя, його високий рівень культури спілкування в педагогічній взаємодії з учнями, колегами, батьками. Адже «головною умовою всебічного розвитку особистості є висока культура людських стосунків» (Сущенко Т.І.). Саме такий вчитель може ненав'язливо закладати у школярів якийсь моральний фільтр для усвідомленого відбору «корисної» інформації та відбракування «шкідливої», встановлювати духовні орієнтири.

3. Залучення учнів до творчої проектувальної діяльності, яка базується на використанні міжпредметного потенціалу інформатики для сприяння самовдосконалення, самореалізації особистості дитини у її подальшому духовно-моральному розвитку. Створення власних учнівських проектів передбачає індивідуальні, групові, колективні форми організації діяльності з використанням ПК, Інтернет-ресурсів, інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з пошуку відповідей на життєво важливі питання, вирішенню моральних дилем, «моделювання ідеальних образів».

Також додатковими умовами є такі:

- загальне спрямування на виховання гармонійно розвинутої, високоосвіченої та національно свідомої людини;

- зв`язок морального виховання із розумовим, естетичним, фізичним розвитком учнів,

- врахування вікових особливостей розвитку учнів;

- застосування активних форм і методів виховання та навчання.

Для морального виховання важливо організувати навчання як колективну діяльність, пронизану високоморальними відносинами. Вплив колективу на особистість оптимальна тоді, коли кожна дитина займає в колективі адекватне своїм можливостям місце, стає незамінною особистістю. Це призводить до розвитку почуття власної гідності, яке змушує дитину без зовнішнього спонукання діяти згідно з установленими моральним нормам і принципам. Виховання в колективі ставить школяра, навіть молодшого перед необхідністю елементарного самовиховання і самоосвіти, без яких взагалі неможливий розвиток, в тому числі і моральний. У практиці виховної роботи далеко не завжди враховують вікову моральну самостійність школярів. Тривалий час поведінки учнів організовано так, що вони знаходяться під прямим контролем вчителя чи колективу, а це нерідко негативно позначається на моральному розвитку дітей, видимі результати якого проявляються у них пізніше, в підлітковому віці. [2, с.37-44]

Н. Болдирєв відзначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що його не можна відокремити у якийсь спеціальний виховний процес. Формування моральності відбувається в процесі все багатогранної діяльності дітей (іграх, навчанні), в тих різноманітних відносинах, у які вони входять у різних ситуаціях зі своїми однолітками, з дітьми молодшими за них і з дорослими. Тим не менш, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, який передбачає певну систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій [4, с.102].

Розглядаючи систему морального виховання, Н. Ковальов, Б. Райський, Н. Сорокін розрізняють кілька аспектів:

- по-перше, здійснення узгоджених виховних впливів вчителя та учнівського колективу у вирішенні певних педагогічних завдань, а всередині класу - єдність дій всіх учнів;

- по-друге, використання прийомів формування навчальної діяльності моральним вихованням;

- по-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв'язок і взаємовплив, які виховують моральні якості у дітей;

- по-четверте, систему морального виховання варто вбачати й у послідовності розвитку тих чи інших якостей особистості зі зростанням і розумового дозрівання дітей;

Вчителю належить пріоритетна роль у вихованні та навчанні школярів, у підготовці їх до життя і суспільної праці. Вчитель завжди є для учнів прикладом моральності й відданого ставлення до праці. Проблеми моральності школярів на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства особливо актуальні [23, с.541].

Всі фактори, що обумовлюють моральне становлення та розвиток особистості школяра, І. Мар'єнко поділяє на три групи: природні (біологічні), соціальні і педагогічні. У взаємодії з середовищем і цілеспрямованими впливами школяр соціалізується, здобуває необхідний досвід моральної поведінки.

Одне із завдань виховання - правильно організувати діяльність дитини. У діяльності формуються моральні якості, а виникаючі відносини можуть впливати на зміну цілей і мотивів діяльності, що в свою чергу впливає на засвоєння моральних норм і цінностей організацій. Діяльність людини виступає як критерій його морального розвитку.

Необхідна ланка в процесі морального виховання - моральне просвітництво, мета якого - повідомити дитині сукупність знань про моральні принципи і норми суспільства, якими вона повинна опанувати. Усвідомлення і переживання моральних принципів і норм прямо пов'язано з усвідомленням зразків моральної поведінки і сприяє формуванню моральних оцінок і вчинків [13, с.8].

В організації виховання моральної культури учнів на уроках історії можна враховувати визначення базових понять:

* моральне виховання - цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності та спілкування дітей, виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, спрямований на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності;

*громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною;

*національне виховання - формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної та національно свідомої людини, наділеної глибокою громадською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, підприємливістю й ініціативністю;

*патріотичне виховання - це комплексна, системна й цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім'ї, школи, інших соціальних інститутів щодо формування високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про своє і народне благо, готовності до розбудови демократії, виконання громадянського та конституційного обов'язку із захисту національних інтересів, прагнення цілісності, незалежності України, сприяння єднанню українського народу, громадянському миру та злагоді в суспільстві.

Серед шкільних навчальних предметів особливе місце у вирішенні завдань формування національної свідомості школярів належить історії, зокрема історії України. Шкільний курс історії України має донести до учня усвідомлення істини, що український народ сформувався історично, що він створив самобутню матеріальну і духовну культуру, суспільно-політичну думку, виробляв і виробив свою державність, що його складний і героїчний шлях гідний великого європейського народу [13, с. 11-12].

У процесі вивчення курсу історії України осмислюється роль та значення українського народу в світовому історичному процесі, а духовна спадщина (уроки культури) своїм змістом сприяє зміцненню національної свідомості.



Висновки до розділу 1

Виховання моральної культури - одна з найважливіших сторін багатогранного процесу становлення особи, освоєння індивідом моральних цінностей, вироблення ним моральних якостей, здатності орієнтуватися на ідеал, жити згідно з принципами, нормами і правилами моралі, коли переконання і уявлення про належне утілюються в реальних вчинках і поведінці.

Можна зробити висновки, що виховання моральної культури - це цілеспрямоване формування моральної свідомості особи, розвиток гуманних якостей, наслідування правил і норм правильної поведінки. У свою чергу, формування моральності - це проникнення в духовний світ вихованця, розуміння його і вплив на нього щонайтоншими засобами - словом і красою; усвідомлення особою етичних норм, принципів; моральних цінностей, здатність до позитивних або негативних переживань, тобто її внутрішнє відношення усьому оточенню.

Формування моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т.д.



Розділ 2. Організація навчально-виховного процесу щодо виховання моральної культури на уроках історії

2.1 Методика формування моральних понять на уроках історії

Формування моральної культури школярів - складний, динамічний процес. Педагогу, що здійснює цей процес, доцільно чітко знати шляхи, якими йде моральне становлення особистості.

До них відносять:

- вироблення емоційно-позитивного стилю взаємин у системи вихователь -

вихованець, учитель - учень;

- обґрунтованість необхідності моральної вимоги;

- створення в класі, школі морально-психологічного клімату;

- заохочення самостійної діяльності школярів, що стимулює формування

моральних потреб їхньої особистості;

- висунення вимог таким чином, щоб учень їх сприймав як власні;

- забезпечення єдності слова і справи.

Моральне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості, з урахуванням віку і того середовища, що впливає на її моральне становлення.

Шляхи організації спеціальної роботи з виховання моральної культури школярів мають свою специфіку під час організації навчального процесу, позакласних і позашкільних виховних заходів, сімейного виховання. У ході організації морального виховання важливо педагогічно обґрунтовано організувати роботу з морального досвіду в колективному житті, у спілкуванні, у спільній діяльності при вихованні моральних звичок і формуванні моральних почуттів, навичок і звичок моральної поведінки. Отже, класний керівник задля здійснення морального виховання має вирішити ряд важливих завдань у системі організації виховної роботи:

1. Підпорядкування всіх сторін виховної роботи моральному розвитку

школярів. Тобто зміст і форми виховних заходів повинні мати чітку моральну спрямованість і сприяти моральному розвитку учнів. Класному керівникові необхідно завжди глибоко продумувати морально-формуюче значення виховного впливу й акцентувати увагу на тих його змістових і методичних сторонах, які сприяють розширенню моральних знань школярів, спонукають їх до аналізу власної поведінки й збагаченню морального досвіду.

2. Узгодження позаурочної морально-роз'яснювальної роботи з моральним вихованням учнів у процесі навчальних занять і додання їй необхідної системи й цілеспрямованості.

3. Залучення кожного школяра в практичну суспільно-політичну, трудову й культурно-масову діяльність для виховання в них моральних навичок і звичок, формуванню єдності слова й поведінки.

4. Забезпечення тісного взаємозв'язку й комплексного здійснення політичного, морального й трудового виховання, що сприяє формуванню в учнів активної життєвої позиції [21, с. 46].

Отже, моральне виховання включає: формування у людини усвідомлення

зв'язку з суспільством, залежності від нього, необхідності погоджувати свою поведінку з інтересами суспільства; ознайомлення з моральними ідеалами, вимогами суспільства, доведення їх розумності; перетворення моральних знань в моральні переконання; формування стійких моральних відчуттів і якостей, високої культури поведінки і звичок [21, с.35].

Методика організації морального виховання:

1. Усвідомлення вихователем основної мети роботи з формування моральної культури, створення ідеального образу особистості вихованця.

2. Вивчення стану проблеми:

- рівня сформованості в учнів моральної культури відповідно їх віку;

- соціально-побутових умов вихованців;

- основних впливів на формування морального обличчя;

- моральних ідеалів вихованців.

3. Визначення конкретних завдань, серед яких:

- формулювання й засвоєння моральних понять учнями;

- озброєння учнів знаннями про мораль, розкриття її сутності, соціальної й психологічної доцільності моральних норм;

- формування культури й організації повсякденного побуту, навичок і

звичок моральної поведінки;

- систематичне нагромадження й збагачення досвіду моральної поведінки

шляхом організації практичної діяльності дітей;

- озброєння знаннями та організація морального самовиховання дітей.

4. Планування й проведення роботи у системі, включаючи:

- створення моральних традицій у колективі (реакція на вчинки, дії,

побудова стосунків відповідно до встановлених норм і традицій),

- створення системи наукових знань про моральні поняття, що відбувається

у поступовій заміні побутових уявлень науковими, знайомстві з

традиціями та звичками народу.

- забезпечення умов для використання понять у конкретних діях та

вчинках, що призводить до формування переконань.

5. Моніторинг виховної роботи.

Ефективність морального виховання багато в чому залежить від правильного вибору та оптимального поєднання різних способів впливу на особистість, тобто методів виховання.

За однією з найпоширеніших класифікацій основні методи морального виховання поділяються на: 1. Методи формування моральної свідомості; 2. Методи формування досвіду моральної поведінки. Крім того, важливими й доцільними є методи стимулювання - заохочення і покарання, які є своєрідними регуляторами дії основних впливів на вихованців. Проте варто додати до них й метод гальмування, що передбачає застереження, припинення дій учнів, які можуть призвести до неправильної поведінки [21, с.35].

На уроках історії України в постійному спілкуванні з учителем і ровесниками формується моральність дитини, вважає А.А. Калюжний, збагачується його життєвий досвід. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти. Л.Р. Болотіна відмічає, що в процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань. Важливим джерелом їх накопиченням являється знайомство школярів з навколишнім середовищем: туризм, екскурсії по місту, на виробництво [5, c.7].

Екскурсії з учнями проводяться на протязі всьго навчального року і мають різну мету. Для того, щоб екскурсія була морально цінною, вчитель створює в колективі емоційний настрій, розподіляє між школярами завдання, які слід виконати при підготовці до екскурсії і під час її проведення. Своєрідною школою виховання моральної культури являється екскурсії на природу. Вони проводяться з учнями різних вікових груп. Такі екскурсії дають можливість вчителю виховувати у школярів відчуття господаря Батьківщини, бережного ставлення до її достойності - природі.

Знання школярів про моральні норми, отримані на уроках, власні життєві спостереження не рідко бувають розрізненими і неповними. Тому потрібна спеціальна робота, пов'язана з узагальненням отриманих знань. Наприклад, це може бути розповідь вчителя, етична бесіда. Етичні бесіди сприяють отриманню моральних знань, виробленню в школярів етичних уявлень і понять, вихованню інтересу до моральних проблем, стремлінню до оцінювальної моральної діяльності. Головне призначення етичної бесіди - допомогти школярам розібратись в складних питаннях моралі, сформувати тверду моральну позицію, допомогти кожному школяру усвідомити свій особистий моральний досвід поведінки, прищепити вихованцям уміння виробляти моральні погляди. В процесі етичних бесід необхідно, щоб учні активно приймали участь в обговоренні моральних проблем, самі підходили до визначених висновків, вчились відстоювати особисту думку, переконувати своїх товаришів. Етична бесіда будується на аналізі та обговоренні конкретних фактів та подій з повсякденного життя, прикладів з художньої літератури, кінофільмів.

Особливість етичної бесіди полягає в тому, що це є метод залучення самих дітей до вироблення в них правильних оцінок і суджень про моральні вчинки. Високо оцінює роль етичних бесід А.С. Макаренко. «Я пам'ятаю, - казав він, - як швидко і радісно відроджувався мій колектив в окремих випадках і проблемах після єдиної бесіди на таку моральну тему. Цілий ряд бесід, цілий цикл таких бесід справляв просто велике філософське оздоровлення в моєму колективі» [12, c.18].

Етична бесіда, на думку Л.Р. Болотіної, вимагає від вчителя великої духовної близкості до дітей. Учні повинні довіряти учителю, любити його, тільки в цьому випадку в них з'являється стремління поділитися своїми думками. Вчитель по ходу бесіди проявляє повагу до внутрішнього світу дитини, остерігається прямолінійності, бестактовності.

Результатом бесіди являється яскраве, переконливе слово вчителя, який робить висновок по обговоренню питання, дає практичні рекомендації дітям. В етичних бесідах головна роль належить учителю, і він повинен добре володіти словом [5, c.10].

Важливе значення для ідейного і морального формування школярів має не тільки зміст, але й організація навчального процесу. Н.К. Крупська вважала, що і в навчанні, і в труді слід вчитись працювати колективно. З.Н. Василєва пропонує пізнавальну діяльність учнів будувати як колективну. Організація колективної і групової форм навчальної діяльності можлива на уроках з усіх предметів, але й особливо на уроках історії України, факультативних заняттях [6,c.8].

Для виявлення рівня сформованості моральних якостей школярів потрібно використовувати твори різних видів мистецтва, а в якості основної форми роботи проводити бесіди з учнями на моральні теми, розширюючи тим самим від класу до класу моральні уявлення і знання учнів [14, c.20].

2.2 Розробка уроку історії України

Тема. Україна від гетьманування Івана Скоропадського до правління гетьманського уряду

Мета: з'ясувати, у чому виявилося посилення колоніальної політики російського уряду щодо України після Полтавської битви, охарактеризувати діяльність гетьманів Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола; розвивати в учнів уміння самостійно опрацьовувати різноманітні джерела інформації, давати характеристику історичним діячам, аналізувати й узагальнювати історичні події, визначати їх причини та наслідки, висловлювати власну точку зору й аргументувати її [11].

Основні поняття: «Решетилівські статті», «Малоросійська колегія», «Рішительні пункти», «Правління гетьманського уряду».

Обладнання: картки з джерелами інформації, портрети гетьманів І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати:

після цього уроку учні зможуть:

* на прикладах доводити, в чому проявлялося посилення колоніальної політики російського уряду щодо України після Полтавської битви;

* характеризувати діяльність гетьманів Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола;

* визначати хронологічну послідовність основних подій;

* застосовувати та пояснювати на прикладах терміни: «Малоросія», «Малоросійська колегія»;

* оцінювати діяльність українських гетьманів в боротьбі за відновлення державних прав;

* пояснювати причини тимчасового відновлення гетьманства;

* аналізувати зміст договорів, укладених гетьманами з Російською імперією.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

Евристична бесіда

1. Що вам відомо про Полтавську битву? Якими були її наслідки для України?

2. За яких обставин гетьманом України було обрано Івана Скоропадського?

3. Яка доля спіткала «гетьмана у вигнанні» П. Орлика? У чому полягало значення його діяльності?

ІІ . Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Хвиля репресій, розгром Батурина були першою реакцією Петра І на перехід І. Мазепи до шведів. Після цього кроку гетьмана російський цар вирішив остаточно «прибрати Україну до рук».

У 1708 р. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708-1722 ). Гетьман звернувся до царя з проханням підтвердити традиційні права та вольності, до яких додав ще декілька пунктів. Відповідь Петра І була короткою й однозначною: «Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Після цього розпочинається форсований наступ на українську автономію.

Проблемне завдання

На конкретних прикладах доведіть, що у 1708-1728 рр. Відбувався форсований наступ російського уряду на українську автономію.

Відповідь на питання учні дають у кінці уроку [11].

ІІІ . Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Оскільки матеріал даної теми має значний обсяг, то розгляд всіх питань відбувається за допомогою методу «Ажурна пилка». Після актуалізаційного моменту учні декілька хвилин працюють у «домашніх» групах, обмінюючись думками стосовно тих завдань, які вони виконували вдома.

Діяльність гетьмана Івана Скоропадського можна розпочати з опрацювання історичної довідки й документа.

Історична довідка

Іван Скоропадський:

* Народився 1646 р. в Умані, походив з козацько-старшинського уряду.

* Був військовим канцеляристом у гетьмана І. Самойловича, генеральним бунчужним, генеральним осавулом, полковником Стародубського полку.

* Прихильно ставився до гетьмана Мазепи, але на бік шведів з ним не перейшов.

* Підготував проект нової міждержавної угоди з Росією «Решетилівські статті», що передбачали зміцнення державного становища Гетьманщини, однак не були затверджені Петром І.

* За його правління російський уряд значно обмежив державні права Гетьманщини.

* Протягом свого правління намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та обстоював залишки автономії Гетьманщини, проте, позбавлений реальної влади, він не міг вплинути на становище в Україні.

* Помер у 1722 р., похований у монастирі під Глуховом [10].

Завдання

Дайте характеристику правлінню Скоропадського. Яке значення мала його діяльність для України?

Робота з документом

Для вивчення питання про діяльність Малоросійської колегії та боротьбу старшини за відновлення державних прав України доцільно буде використати документи.

Документ 1. М. Грушевський про створення Малоросійської колегії

«...Цар у 1722 році приготував новий удар українській автономії. При гетьмані поставлена була рада, так звана «малоросійська колегія», з шести великоросійських старших офіцерів, з тих гарнізонів (залог), що стояли на Україні з бригадиром Вельяміновим у головах. Ся колегія мала пильнувати суддів і приймати скарги на всякі суди та уряди українські - навіть на найвищий військовий суд і військову (гетьманську) канцелярію. Мала наглядати, щоб від старшини не були кривди і тісноти козакам і посполитим, і за порозуміння з гетьманом робити против того всякі заходи. Мала стежити за гетьманською канцелярією і всяким писанням, що туди входять і звідти виходять. Мала пильнувати всяких доходів українських, приймати їх від війтів і урядників і видавати на військові і всякі інші потреби. Але про всякі непорядки мала доносити просто сенатові. Таке небувале розпорядження цар Петро у своїм указі пояснював непорядками гетьманськими в канцелярії і в суді, і в зборі доходів, і старшинськими кривдами: що у козаків і посполитих землі забирають, в кріпацтво повертають». (Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 363)

Запитання

1. Чим Петро І пояснював необхідність створення Малоросійської колегії? Чи так це було насправді? Свою відповідь обгрунтуйте.

2. Якими були повноваження Малоросійської колегії?

3. Про що свідчить сам факт утворення цього органу влади?

Завдання

1. На основі даного документа схарактеризуйте діяльність Малоросійської колегії.

2. Які наслідки мала така діяльність для України?

3. Чи згодні ви з думкою, що Малоросійська колегія започаткувала реальний процес ліквідації української державності? Свою відповідь аргументуйте.

Знайомство з діяльністю наказного гетьмана Павла Полуботка починається з роботи над історичною довідкою, а потім учням пропонується проаналізувати ще й документ.

Історична довідка

Павло Полуботок:

* Народився у 1660 р., походив із козацько-старшинського роду, навчався в Києво-Могилянській академії.

* Служив у козацькому війську, брав участь у старшинській змові проти І. Мазепи, за що був позбавлений маєтностей й усунений від державної діяльності.

* З 1706 р. - полковник чернігівський, у 1708 р. був претендентом на гетьманство, у 1722 стає наказним гетьманом після смерті І. Скоропадського.

* Активно підтримував домагання української старшини відновити гетьманство та ліквідувати Малоросійську колегію.

* Був викликаний Петром І до Петербурга, де вручив йому петицію про відновлення державних прав України.

* У 1723 р. був заарештований та ув'язнений у Петропавловській фортеці, де й помер 18 грудня 1724 р. [11].

Документ 2. Промова Павла Полуботка, виголошена Петру І

«Посилаючись на фальшиві принципи, ви поставили себе над законами, бажаючи знищити привілеї, які ваші попередники й ви самі, Ваше Величносте, урочисто підтвердили. Ви намагаєтесь накласти свавільні податки на народ, чию свободу ви самі визнали. А найприкріше для нас те, що ви хочете позбавити нас найдорогоціннішого нашого права, а саме -- вільно самим обирати собі наших гетьманів та проводирів. І замість того, щоб лишити суддям нашого народу можливість чинити правосуддя над їхніми співвітчизниками, ви ставите над нами суддями підданих Великоросії, які не знають або не бажають знати наші права та привілеї, безперестанку порушують їх при будь-якій можливості, пригнічуючи нас. Невже, відмовляючи нам у правосудді, Ваша Величність зможе засвідчити Богові вдячність за всі успіхи, які Він вам дарував?» (Ж.-Б. Шерер. Літопис Малоросії. - К.: Український письменник, 1994. - С. 283-284)

Завдання

1. Охарактеризуйте значення діяльності Павла Полуботка.

2. Проаналізуйте уривок з промови Полуботка й визначте, наскільки правдиво вона відображала тогочасне становище на Україні.

3. Як ви думаєте, чому Полуботок і старшина так домагалися обрання гетьмана на Україні? Свою думку аргументуйте.

При опрацюванні питання теми про діяльність Данила Апостола також доцільно буде використати ряд джерел інформації й запропонувати учням заповнити табличку «Рішительні пункти» та схему «Реформи Данила Апостола» самостійно [11].

Історична довідка

Данило Апостол:

* Народився 1654 р. на Полтавщині, походив із козацько-старшинського роду.

* Був миргородським полковником, брав участь у походах проти турків та татар, у Північній війні.

* Був прихильником І. Мазепи, приєднався до шведської армії, але згодом перейшов на бік Петра І.

* Один із соратників П. Полуботка, виступав проти обмеження державних прав України.

* У 1727 р., після відновлення гетьманства, був обраний гетьманом.

* Подав петицію царю про відновлення державних прав України, провів ряд адміністративних та економічних реформ, які ставили на меті упорядкувати державне життя Гетьманщини.

* Домігся повернення під гетьманську владу запорожців, які з 1708 р. проживали на території Кримського ханства.

* Помер у 1734 р., похований у селі Великі Сорочинці на Полтавщині.

Учитель. Зі смертю Данила Апостола у 1734 р. закінчується недовга відлига, яка настала в політичному житті Гетьманщини після петровського терору.

Російська цариця Анна Іоанівна доручила управління українськими землями новоствореному Правлінню гетьманського уряду, до складу якого входило троє українців і троє росіян і головою якого було призначено князя Шаховського. Він ретельно виконував інструкцію російського уряду: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа» [10].

Документ 3. Із листа російського міністра Волинського до Бірона. «До самого в'їзду мого в Україну не думав я, що така вона пуста і стільки множество тутешнього народу пропало, а й тепер стільки вигнано на війну, що не зісталося й стільки хліборобів, щоб їм самим для себе збіжжя посіяти, і хоч то вважають за їх упертість, що багато поля лишилося без засіву, але як по совісті розсудити, то й робити нема кому і нема чим -- бо вже стільки волів торік викуплено і на підводах поморено, а тепер ще й понад то з одного Ніжинського полку взято в армію 14 тисяч волів, а скільки з інших полків узято, того докладно сказати не можна». (Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 379)

...