Принципи успішної роботи соціального педагога з малими неформальним групами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форма № Н-6.01

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра соціальної і корекційної педагогіки

КУРСОВА РОБОТА

з Соціальної психології

на тему: «Соціально-психологічна характеристика малих соціальних груп»

Студентки IІI

курсу групи СП-39

Лапко Ілони Віталіївни

м. Полтава - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП

1.1 Сутнісні ознаки малої групи

1.2 Види і структурні характеристики малої групи

1.3 Основні підходи та напрями у вивченні малої групи

1.4 Проблеми малої групи в соціальній психології

1.5 Динамічні процеси в малих соціальних групах

РОЗДІЛ 2. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З МАЛИМИ НЕФОРМАЛЬНИМИ ГРУПАМИ

2.1 Поняття, структура, динаміка і класифікація малих неформальних груп

2.2 Специфіка соціально-педагогічної роботи в сучасних умовах з малими неформальними групами

ВИСНОВОК

ВСТУП

Актуальність теми. Мала група - невелика по кількості спільнота людей, у якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою і задачами спілкування, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм і цінностей.

В соціальній психології насамперед вивчаються деякі елементарні параметри груп: композиція групи (або склад групи), структура групи, групові процеси, групові норми та цінності, групові санкції. Кожний з цих параметрів може мати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні.

Вивчення процесів, які відбуваються в житті групи є головним завданням соціально-психологічного аналізу. Насамперед, це процес утворення малих груп, процеси лідерства та прийняття групових рішень, ефективності групової діяльності. Іншими словами, це питання про те, коли і як сформована за зовнішніми ознаками група набуває чітко визначених психологічних характеристик.

Важливою проблемою внутрішньо-групової взаємодії є питання психологічного клімату та уникнення групових конфліктів, що розглядаються в рамках прикладної соціальної психології.

В даний час наукові інтереси пов'язані з дослідженням реальних малих неформальних груп. Зокрема, науковий інтерес викликає проблема освіти неформальних підгруп в малих формальних групах, зокрема у шкільних класах. Сучасна соціально-політична ситуація в країні показує, що неформальні молодіжні об'єднання - це дуже актуальна проблема на сьогоднішній день, тому що величезна кількість підлітків стають «неформалами» не з-за будь-яких переконань, цілей, а тільки через те, що їм подобається атрибутика «неформалів», відносна незалежність і самостійність.

Об'єкт дослідження - Соціально-психологічна характеристика малих соціальних груп

Предмет дослідження - зміст і форми соціально-педагогічної діяльності з малими соціальними групами.

Мета: розкрити повністю питання малої групи в соціальній психології. Розкрити принципи успішної роботи соціального педагога з малими неформальним групами

Завдання:

1.Знати що таке малі соціальні групи,їх види та структурні характеристики;

2.Знати основні підходи та напрями у вивченні малої групи;

3. Розуміти проблеми малої групи в соціальній психології;

4.Знати,які динамічні процеси проходять в малих соціальних групах;

5.Знати що собою являє мала неформальна група;

6.Розглянути принципи роботи соціального педагога з неформальними групами.

Структура та обсяг курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг курсової роботи 41 сторінку, список використаних джерел містить 32 найменування.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП

1.1 Сутнісні ознаки малої групи

Соціально-психологічна наука, вивчаючи феномен міжособистісних відносин, почала досліджувати і групові взаємини. З часом її пошуковий інтерес зосередився на таких аспектах групового життя:

-- сприймання членами групи окремих індивідів і групи загалом;

-- групові цілі;

-- безпосередність взаємин;

-- частота і тривалість взаємодії між членами групи;

-- мотивація представників групи;

-- структурні характеристики групи;

-- тривалість існування групи;

-- особливості спілкування без посередників;

-- спільна діяльність.

Мотивами об'єднання людей у групи є потреба у спілкуванні, інших формах взаємодії з конкретними індивідами; важливість завдань, які розв'язує певна група; дія зовнішніх чинників, що винагороджують за участь у групі.

Сутнісними ознаками малої соціальної групи є тривалі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємодія). Такі контакти властиві, наприклад, сім'ї, спортивній команді, релігійній секті.

Зосереджуючись на окремих ознаках малих груп, одні вчені тлумачили їх як сукупність ідеалів, уявлень і звичок, що існують і повторюються в кожній індивідуальній свідомості (Ф. Олпорт), інші -- як обмежену сукупність (“тут і тепер”) індивідів, що взаємодіють (А. Донцов). Найточніше відобразити сутнісні ознаки малої групи дає змогу синтез цих підходів.

Мала група -- невелика за чисельністю спільнота, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.

Дискусійним залишається питання стосовно кількісних характеристик малої групи. Одні психологи найменшою її кількістю вважають дві особи (діада), аргументуючи це тим, що більшість досліджень особливостей малої групи проведена саме на діадах. Інші доводять, що найменшою малою групою є тріада, оскільки:

-- під час конфлікту група з двох осіб може легко розпастися. Третя особа може взяти на себе роль “третейського судді” або, підтримавши чиюсь позицію, зберегти групу;

-- діада фіксує лише найпростішу, первинну форму спілкування. В основі його -- емоційний контакт, що утруднює розгляд діади як суб'єкта діяльності, оскільки в ній неможливо виокремити спілкування, опосередковане спільною діяльністю;

-- у діаді більшість процесів розгортається не в повному обсязі

Тривалий час дослідники вважали, що мала група не може об'єднувати більше семи осіб. Такі міркування мали в своїй основі обґрунтування американського психолога Джеймса Міллера “магічного числа” 7 плюс/мінус 2, що означає кількість предметів, котрі одночасно утримуються пам'яттю. Цим числом позначалась гранична кількість осіб, які безпосередньо контактують і з якими можна здійснювати спілкування без посередника. Однак реальне функціонування малих соціальних груп свідчить, що вони можуть об'єднувати десять, п'ятнадцять, тридцять і більше осіб. Тому найвдалішим щодо цього можна вважати функціональний підхід, згідно з яким критерієм максимальної кількості малої соціальної групи є існування її як реальної спільності, якій притаманні всі її сутнісні та функціональні ознаки. [2]

1.2 Види і структурні характеристики малої групи

Велика кількість малих груп та різноманітні особливості взаємодії в них зумовлюють необхідність їх класифікації за різними критеріями.

Види малих груп.

Малі групи класифікують з огляду на тривалість існування, особливості взаємин, спосіб входження індивіда у групу та ін.

Соціальна психологія поділяє їх на :

- лабораторні і природні;

-первинні і вторинні;

-формальні і неформальні;

- тимчасові і постійні;

-відкриті і закриті;

- референтні і групи членства.

Лабораторні малі групи спеціально створюють для виконання експериментальних наукових завдань у штучних умовах, природні групи існують у реальних життєвих ситуаціях, незалежно від волі дослідника. Вони мають усталений соціокультурний простір, сформовану структуру, рівень розвитку та ін.

Первинні групи (поняття запровадив Ч. Кулі) характеризує безпосередність контактів (сім'я, сусіди, друзі тощо). Індивіди, які належать до первинної групи, знають одне одного особисто і спілкуються між собою у процесі вирішення завдання. У вторинних групах безпосередніх контактів немає, для спілкування між індивідами використовуються різноманітні “посередники” (засоби зв'язку тощо). Одночасно людина може належати до кількох первинних груп. Наприклад, студент є учасником усіх справ студентської групи, капітаном футбольної команди, членом збірної району з шахів тощо. Контакти в первинних групах не дозовані, кожний може спілкуватися з іншим згідно зі своїм бажанням і необхідністю. [3]

Мала група є складною системою спілкування та взаємин як між членами групи, так і з середовищем, які визначають її структуру.

Структура малої групи -- сукупність зв'язків між членами групи.

Основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування. На цій підставі виокремлюють структуру зв'язків і відносин, породжених спільною діяльністю і спілкуванням.

Більшість малих соціальних груп виникає через необхідність розв'язання певних суспільних завдань, під час реалізації яких члени групи виконують спільну діяльність, обмінюються інформацією тощо. Такі їх відносини мають офіційний характер, оскільки фіксуються й охороняються соціальними інститутами, законодавством, інструкціями, наказами. Тому їх названо формальними. Вони утворюють формальну (ділову) структуру групи.

Формальна структура малої групи -- взаємини і зв'язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання.

Головними особливостями формальної структури малої групи є поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, стабільні лінії комунікації та схематичні способи передавання інформації.

Поступово у межах офіційної структури формується неформальна (емоційна) структура.

Неформальна структура малої групи -- емоційно забарвлені зв'язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

За формальних відносин ці міжособистісні зв'язки є вторинними, однак за певних умов вони можуть бути консолідуючим чинником, сприяти підвищенню продуктивності праці, досягненню поставленої мети, об'єднанню людей у неформальні угруповання. Вступ індивіда до неформальної системи зв'язків зумовлюють потреби в допомозі, захисті, інформації, спілкуванні, вияві симпатії тощо. Побутує думка, що емоційні взаємини між людьми -- не головне, адже життя у групі вибудовується передусім за діловими зв'язками. Заперечує її твердження, що неформальна організація є своєрідним протестом індивідів проти знеосібнених принципів, породжених формальною організацією. Тому важливо максимально зблизити ці структури малої групи, що сприятиме підвищенню ефективності функціонування організації. З цим не всі погоджуються, оскільки формальні та неформальні відносини мають різну цільову та функціональну спрямованість, збіг яких може спричинити продовження спілкування за заздалегідь заданими схемами.[5]

Спосіб співвіднесення офіційної (ділової) та неофіційної (емоційної) структури значною мірою залежать від рівня розвитку групи, реалізованих нею функцій, особливостей впливу на індивідів тощо. Співвідношення формальної і неформальної структур малої соціальної групи може мати такі варіанти:

-- обидві структури відносин не суперечать одна одній, а взаємодоповнюються, тобто емоційні взаємини сприяють досягненню накреслених цілей формальної структури;

-- відносно самостійний, незалежний розвиток і функціонування формальної та неформальної систем відносин;

-- наявність істотних суперечностей між офіційною та неофіційною системою відносин.

Одним із перших у психології звернув увагу на емоційні взаємини та виокремив їх як важливі чинники соціальних зв'язків індивіда 3. Фрейд. Згідно з його моделлю соціальних відносин група створюється, цементується і розвивається за допомогою двох видів емоційних зв'язків її учасників: первинних (зв'язки кожного індивіда з лідером групи) і вторинних (зв'язок кожного індивіда з іншими у групі) зв'язків. З ім'ям Дж. Морено пов'язане подальше дослідження емоційних взаємин. Запропонований ним метод соціометрії дотепер використовують під час вивчення неформальної структури малої групи.

Із усіх характеристик неформальної структури малої групи найбільше досліджений емоційний статус індивіда у групі. З'ясовано, що статус члена групи є стійкою величиною, яка не тільки зберігає свою незмінність у конкретній групі, а й нерідко “мандрує” з індивідом в іншу спільноту. Зумовлено це тим, що людина звикає до ролей, передбачених постійним статусним становищем, закріплюючи у своїй поведінці звичні форми реагування на дії і вчинки інших людей. З переходом в іншу групу вона продовжує звично поводитися, а члени групи, в яку людина щойно влилася, наслідують запропоновані їм звички, манеру поведінки та ін. На статус людини в групі впливають такі психологічні та соціальні чинники: зовнішній вигляд, манера поведінки, професійні якості, успіхи в груповій діяльності, комунікабельність, стабільність нервової системи, успішність позагрупової діяльності, вміння дотримуватися групової системи норм і правил та ін.

Комунікативну структуру групи утворює мережа офіційних та неофіційних каналів, шляхів, за допомогою яких у групі відбувається обмін діловою інформацією та міркуваннями.

Комунікативна структура малої групи -- відносини індивідів між собою і навколишнім середовищем, які спрямовані на актуалізацію комунікативного потенціалу групи і реалізуються в системі інформаційних зв'язків.

Офіційні канали зв'язку задані адміністрацією, вони зв'язують людей по вертикалі та горизонталі, а неофіційні -- ті, що не збігаються з офіційно встановленими.

Комунікативний потенціал групи -- комунікативні можливості групи, що можуть бути використані для забезпечення всіх її реальних відносин і зв'язків (внутрішніх і зовнішніх).[14]

Комунікативний потенціал групи характеризують такі ознаки:

-- єдність компонентів, які в сукупності утворюють цілісність. Ця цілісність не є сумою чи сукупністю комунікативних властивостей і можливостей окремих індивідів. Втрата чи вилучення її компонента може зруйнувати цілісність, деформувати інші її складові, перетворюючи і їх, і цілісність на іншу даність. За сумарного поєднання компонентів відсутність одного з них змінює лише їх кількість, але не впливає на інші частини;

-- система психологічних властивостей та можливостей, які є основою комунікативного потенціалу особистості. Ця система зумовлена соціально-психологічними характеристиками групи, в якій особистість розвивається, формується, обмінюється інформацією, реалізує себе професійно, розкриває свої творчі здібності;

-- співвідношення ідеально можливого й існуючого. Механізмом реалізації комунікативного потенціалу групи є реальні взаємини, безпосередній обмін інформацією, конкретна взаємодія. Розкриття цього потенціалу полягає у розвитку комунікативного потенціалу кожного індивіда. Отже, комунікативні можливості групи з'являються і розвиваються з розкриттям індивідуальних комунікативних можливостей кожного учасника спілкування.

На становлення комунікативного потенціалу групи впливають не лише психологічні особливості індивідів, а й її внутрішні взаємини та зовнішні зв'язки. Йдеться про формальні і неформальні відносини, усвідомлення і фіксацію індивідами свого місця в системі цих зв'язків і статусу групи в цілому. Реальне життя набагато складніше і ширше, ніж конкретна група та особливості комунікації в ній. Тому мала спільнота завжди є елементом значно ширших соціальних відносин. Це означає, що взаємини перебувають і під дією неврахованих впливів.

Психологічну основу комунікативного потенціалу групи утворюють групові норми, цінності, цілі, традиції, манера поведінки, комунікативний досвід, а соціальну -- система суспільних відносин. Динамічність цього потенціалу виявляється у здатності групи змінювати правила поведінки, норми життєдіяльності, накопичувати досвід ділового спілкування, розвивати традиції взаємодії тощо.

Комунікативний потенціал групи є і певною сукупністю її психологічних характеристик у сфері спілкування, а також комунікативних можливостей, зумовлених її внутрішніми і зовнішніми зв'язками. Наявність учасників взаємодії і зв'язків -- важлива умова розвитку групи, а отже й умова розвитку її комунікативного потенціалу. Відносини і зв'язки породжують нову комунікативну якість, яка відрізняється від простої суми впливів і реалізується в комунікативному потенціалі групи.

Структуру комунікативного потенціалу групи утворюють такі компоненти:

-- мотивація спілкування. Відтворює стан групової мотивації спільної діяльності, мотиваційну єдність групи;

-- стиль внутрігрупового спілкування. Йдеться про психологічний клімат у групі, який формують емоційно-міжособистісні взаємини, характер емоційної ідентифікації, відповідальності, керівництва, лідерства, рольової структури групи та ін.;

-- соціально-перцептивні можливості групи. Ними є перцептивно-орієнтаційна єдність групи в пізнанні індивідів, точність групової оцінки особистості, групова оцінка місця і ролі особистості у структурі групи;

-- соціально-рефлексивні здібності групи. До них належать адекватність групового відображення ділових і комунікативних можливостей групи та адекватність групового відображення структури групи;

-- цілі, цінності та норми групи. Будучи важливим чинником регуляції міжособистісних відносин у групі, вони забезпечують вироблення загальної системи зв'язків як у групі, так і в навколишньому середовищі, створюють комунікативну енергетику групи, визначають її місце у спілкуванні, системі соціальних відносин.

Комунікативний потенціал групи реалізується у процесі досягнення її головної мети. Відповідно комунікація є засобом досягнення цієї мети. За відсутності потреби у спілкуванні комунікативний потенціал існує на рівні передбачення, гіпотетичної можливості, внутрішньої сили групи. З виникненням потреби у спілкуванні він актуалізується, а потім реалізується.

Комунікація є атрибутивною властивістю, соціально-психологічною функцією групи, у процесі якої комунікативний акт реалізує потреби індивідів і спільноти у взаємодії з іншими, підтриманні зв'язків, обміні інформацією. Спілкуючись, члени групи задовольняють свою потребу в інформації, отримують схвалення (несхвалення) своєї поведінки. Комунікативні акти є засобом реалізації багатьох інших функцій групи. Комунікативна діяльність групи здійснюється в певному соціально-психологічному середовищі, у просторі якого відбуваються внутрігрупові взаємини, реалізуються її зовнішні зв'язки.[17] Взаємодія та взаємозв'язок групи із соціально-психологічним середовищем реалізується у таких вимірах:

-- безпосередній зв'язок і постійна залежність між групою і середовищем, що зумовлює зміст комунікативних потреб групи та індивідів;

-- цілеспрямований вплив групи на середовище і середовища на групу, що спричинює зміни і розвиток кожного з них;

-- суперечності та антагонізм між середовищем і групою за відсутності в соціально-психологічному середовищі можливостей задоволення комунікативних потреб групи та її учасників.

Соціально-психологічний простір організацій (простір намірів і цілей, простір відносин і позицій, простір взаємозв'язків і взаємозалежностей) є ієрархічно структурованим. Він неоднаково комфортний для окремої людини, структурної одиниці, групи тощо. Найефективніше в ньому ділове спілкування, яке забезпечує індивіду можливість швидко включитися у комунікацію та взаємодію як всередині організації, так і з представниками різних соціальних груп, носіями різних цінностей, а також своєчасно передавати інформацію, налагоджувати зв'язки. Однак ефективність ділових контактів може знизитися через надмірну регламентацію і формалізацію відносин, замовчування інформації. За таких обставин неминучим є звернення людини до неформального спілкування з метою компенсації недоліків офіційних відносин, захисту себе від формальної структури. Отримана неформальним шляхом інформація може випереджувати офіційну, іноді вона циркулює на рівні чуток.[29]

Інформаційні групові зв'язки утворюють комунікативну мережу, яка може бути централізованою і децентралізованою. У централізованій комунікативній мережі комунікації здійснюються через одного індивіда, який займає центральну позицію. Це забезпечує мобільне управління групою, оперативне розв'язання нескладних завдань. Централізовані мережі бувають таких видів:

-- фронтальна. її учасники, не контактуючи один з одним, перебувають поруч, бачать один одного, що дає їм змогу враховувати реакції і поведінку інших учасників комунікативного процесу;

-- радіальна. У такій мережі вся інформація передається через центральну особу іншим особам у групі. Ускладнений при цьому зворотний зв'язок не перешкоджає ефективній і злагодженій роботі;

-- ієрархічна. Вона має два і більше рівнів супідрядності членів групи. Одні з них можуть перебувати у процесі взаємодії, інші -- ні.

У децентралізованих мережах можливості індивідів брати участь у комунікації розподілені рівномірніше. Всі учасники взаємодії наділені рівноцінними комунікативними можливостями. Тобто, вступаючи у пряме спілкування, вони однаково можуть приймати, передавати, переробляти інформацію. Найпоширенішими є такі децентралізовані мережі:

-- ланцюгова. Спілкування в групі здійснюється у певній послідовності (наявна на конвеєрних виробництвах);

-- кругова. Інформація циркулює в ній по колу, піддаючись аналізу, зазнаючи доповнень, уточнень, набуваючи нового значення та інтерпретації;

-- повна. Відсутність перешкод для вільного міжособистісного спілкування дає змогу кожному в групі брати участь у комунікативному процесі.

Вибір комунікативної мережі залежить від цілей і способів взаємодії.

Оскільки міжособистісні відносини у групі побудовані на впливі, владі й підлеглості, соціальна психологія досліджує також структуру соціальної влади і впливу.

Структура соціальної влади і впливу в малій групі -- сукупність зв'язків між членами групи, спрямованість та інтенсивність їх взаємного впливу.

У малій групі соціальна влада реалізується як лідерство і керівництво. Лідери, керівники мають різну впливовість. Залежно від способу впливу виокремлюють такі типи соціальної влади, як примус, винагорода, експертна влада тощо. Владні відносини передбачають волевиявлення; можливість однієї частини панувати над іншою, впливати на неї, змінюючи її світосприймання, відносини, поведінку; здійснювати свою волю у взаємодії, за необхідності нав'язувати її іншим.[30]

Характерною особливістю малої соціальної групи є її рольова структура, яка передбачає розподіл групових ролей.

Групові ролі -- типові способи поведінки, які пропонують, очікують і реалізують учасники групового процесу.

У процесі групової взаємодії найчастіше виявляють себе ролі, пов'язані з розв'занням завдань ("ініціатор" пропонує нові підходи, ідеї щодо вирішення проблеми, способи подолання труднощів; "координатор" спрямовує групу до її цілей, підсумовує результати; "оцінювач" критично оцінює роботу групи і пропозиції інших та ін.), і ролі, пов'язані з наданням підтримки іншим особам групи("натхненник" підтримує чужі ідеї, розуміє думки інших; "диспетчер" створює можливості для спілкування, спонукає до нього інших, регулює процеси спілкування; "примирник" поступається в чомусь своїми думками, намагаючись збалансувати їх із думками інших).

Адекватна рольова структура малої соціальної групи, оптимальне співвідношення ролей і особливостей групової життєдіяльності є передумовами її внутрішньої стабільності, гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем, максимальної реалізації різноманітних можливостей та інтересів об'єднаних у ній індивідів.

1.3 Основні підходи та напрями у вивченні малої групи

Мала соціальна група та процеси, що в ній відбуваються, постійно привертали увагу вчених. На початку XX ст. важливим етапом у формуванні соціально-психологічного наукового мислення було дослідження соціальної фасилітації (підвищення швидкості або продуктивності діяльності людини внаслідок актуалізації у її свідомості образу іншої людини чи групи людей, як суперників чи спостерегачів за її діями) та соціальної інгибіції (погіршення продуктивності діяльності, її швидкості і якості, стримування дій індивіда під впливом присутності інших). Різноманітні уявлення про малу соціальну групу, розвиток групової психології стали передумовою кристалізації різноманітних напрямів у її вивченні. Найпомітніші серед них: діяльнісний, організаційно-управлінський, параметрична концепція, соціометричний, соціологічний, школа “групової динаміки”, психоаналітичний, інтеракціоністський.[26]

Діяльнісний напрям. Заснований на принципі діяльності. Накладання його на дослідження соціальної групи сприяло побудові теорій групової активності. Йдеться про стратометричну концепцію групової активності А. Петровського. У межах цього напряму М. Ярошевським запропоновано програмно-рольовий підхід до дослідження наукового колективу, а Г. Андреєвою розробляється модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності.

Організаційно-управлінський підхід. В його основу покладені уявлення про соціальну організацію та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, що належать до цього підходу, мають яскраво виражений прикладний характер і орієнтовані в основному на психологічне забезпечення виробництва.

Параметрична концепція. Пов'язана з ім'ям російського вченого Л. Уманського. її основна ідея полягає в передбаченні, що поетапний розвиток малої (за Уманським -- контактної) групи здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально-психологічних параметрів. Тому найзначущіші дослідження стосуються організаційних, емоційних і динамічних характеристик групи.

Соціометричний підхід. Заснований Дж. Морено на виокремленні двох структур суспільних відносин: макроструктури як просторового розміщення індивідів у різних формах життєдіяльності і мікроструктури -- психологічних взаємин особистості з оточенням. Мікроструктура є пріоритетною щодо макроструктури, оскільки визначає стан не лише малої групи, а й суспільства, оптимальним варіантом побудови якого є узгодження обох структур. Цей підхід (метод) має вивчати систему міжособистісних (емоційних) взаємин індивіда, щоб згідно з нею перебудовувати макроструктуру, розв'язувати всі суперечності в суспільстві шляхом підбору, перестановки людей відповідно до їхніх симпатій, оскільки ефективність діяльності людини залежить від оточення.

Соціологічний напрям. Пов'язаний з експериментальною діяльністю Е. Мейо, який виокремлював дві системи взаємин у групі -- формальну і неформальну, а також розкрив роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (прийняття, підтвердження, належність до групи). Пізніше стали розрізняти первинні і вторинні групи за ступенем соціальної дистанції між людьми. Виявилося, що в первинних групах така дистанція є мінімальною, в них відбувається особистісно забарвлене сприймання учасниками один одного, а у вторинних -- дистанція більша, взаємини в них побудовані на вимогах спільного завдання. Йдеться про те, що у первинних групах переважає міжособистісне спілкування, а у вторинних -- рольове.[23]

Психоаналітичний підхід. Його теоретичним джерелом є психоаналіз 3. Фрейда. Психоаналітичне дослідження групових процесів базується на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп. Спільним для теорій, які виникли у межах цього підходу, є уявлення про групу як інваріант індивіда з його потребами, мотивами, цілями, які ним не усвідомлюються. Одержані у психотерапевтичних і тренінгових групах дані іноді екстраполюються на ширші соціальні спільноти, а це не завжди правомірно і коректно.

Інтеракціоністський підхід. Його представники виходять з того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю учасників групи та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі чи в суспільстві.[22]

Охарактеризовані напрями, безперечно, не вичерпують усього спектра уявлень про групу, очевидно їх перелік і градація зазнаватимуть змін, передумовою чого є динамічне соціальне буття людства у постіндустріальну, інформаційну епоху, про що свідчить хоча б спілкування і взаємодія у мережі Internet.

1.4 Проблеми малої групи в соціальній психології

Проблема малої групи є найбільш традиційною і добре розробленою проблемою соціально-психологічних досліджень. Функціональну одиницю у системі суспільного поділу праці. Г. Андрєєва визначає як малу групу, як утворення, в якому суспільні відносини виступають як безпосередні особисті контакти. Інтерес до дослідження малих груп виник дуже давно, по суті негайно слід за тим, як почала обговорюватися проблем взаємовідносин суспільства і особистості, Інтуїтивно кожним дослідником, який приступає до аналізу цієї проблеми, мала група береться як те первинне середовище в якому особистість робить свої перші кроки і продовжують долі свій шлях розвитку. [9]

Очевидним є той простий факт, що з перших днів свого життя людина зв'язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і не опосередковано даний соціальному психологу як предмет аналізу.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним; зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед подібно тому як це питання обговорюється стосовно до великих соціальних груп, тут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати як «малі». Іншими словами - необхідно відповісти на питання про те, що таке мала соціальна група і які її параметри належать дослідженню в соціальній психології?

Важливим показником виконання групою певної діяльності виступає ефективність. Дослідження ефективності індивідуальної та групової діяльності виявило феномен соціальної фацилітації. Його сутність полягає в тому, що виконання певної діяльності людиною у присутності інших людей підвищує її ефективність. Але цей феномен обмежений у своєму прояві. В окремих випадках простежується зворотній ефект (погіршення результатів діяльності) - це називається соціальною інгібіцією.

На ефективність діяльності групи впливають також її структурно-формальні параметри, типи взаємодії. Одним із таких показників є розмір групи.

Експериментально зафіксоване зниження середньої продуктивності праці людини через кількісне збільшення членів групи.

У процесі виконання фізичної роботи в разі збільшення групи від 7 до 12 осіб середні зусилля, що докладаються кожною людиною, зменшуються приблизно на 10 %. Наступний фактор, від якого залежить успішність функціонування групи - система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чотири типи комунікативних структур і дійшов таких висновків: чим більший розмір групи за повної комунікативної структури , тим швидше виникає потреба в розподілі обов'язків лиж її учасниками. Аналізуючи малі групи, ми стикаємося з феноменом лідерства та керівництва малою групою. Якщо попередньо описані феномени більше торкалися статичних ознак групи, то цей феномен характеризує її динамічні процеси: як група організується, хто бере на себе функції організації, які засоби управління групою. Дослідження феномена лідерства та керівництва є однією з центральних проблем психології малих груп. Насамперед розмежуємо зміст понять «лідер» та «керівник» Б. Паригін вказує на якісні відмінності, що існують між цими поняттями. Феномен лідерства пов'язаний з регуляцією міжособових стосунків, які мають неформальний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. На відміну від лідерства, що є функцією мікросередовища, офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб, завдань та особливостей домінуючої в макросередовищі системи соціальних відносин. Крім того, лідерство - це феномен організації соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функціонує переважно стихійно.

Керівництво визначається цілеспрямованою і контрольованою діяльністю цілої системи соціальної організації її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках.

Лідерство - це суто психологічна характеристика поведінки певних членів групи.

Керівництво - більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Тому аналіз цієї проблеми має спочатку спрямуватися на виявлення загальних механізмів лідерства, а потім на інтерпретацію цього механізму в межах конкретної діяльності керівника. [9]

Основні спрямування досліджень малих груп. Розрізняють три основних спрямування досліджень. Соціометричне пов'язане з ім'ям Дж. Морено, з допомогою його концепції у суспільстві можна вирізнити дві структури стосунків:

1) макроструктуру (означає "просторові" розміщення індивідів у різних формах їх життєдіяльності);

2) мікроструктуру - структура психологічних стосунків індивіда з оточуючими людьми).

Всі конфлікти (за Морено) зумовлені неспівпадання мікроструктури і макроструктури. Цій меті і служить соціометрична методика, що вивчає симпатії і антипатії людей з тим, щоб дізнатися, які ще переміщення треба зробити, щоб досягнути оптимальної структури.

Соціологічне спрямування пов'язано з ім'ям Е.Мито, який в 1928-1936 рр. проводив на підприємствах "Вестерн електрик" в м.Хоторні (США) свої досліди. У результаті досліджень Мито зробив висновок не тільки про наявність поряд з формальною ще й неформальну структуру в групах, але й про знання останньої, а саме, про можливість використовувати її як фактор впливу на трудовий колектив в інтересах підприємства. Пізніше на основі цього виникає доктрина людських стосунків.

Школа "групової динаміки" - особливий вид лабораторного дослідження, що вивчає групові процеси пов'язана з ім'ям американського психолога К. Левіна, який створив свою теорію поля".

Її ідея полягає в тому, що закони соціальної поведінки слід шукати через пізнання психологічних і соціальних сил, що детермінують його. Головним методом було створення лабораторних груп з поданими характеристиками їх вивчення. При цьому вивчалась природа груп, умови їх формування, функціонування, групові норми, лідерство і т.д.

Головним недоліком цих трьох спрямувань є ігнорування принципу реалізації в малій групі певних суспільних стосунків. [8]

1.5 Динамічні процеси в малих соціальних групах

Вивчення тих процесів, які відбуваються в житті групи є головним завданням соціально-психологічного аналізу. Насамперед, це процес утворення малих груп, процеси лідерства та прийняття групових рішень, ефективності групової діяльності. Іншими словами, це питання про те, коли і як сформована за зовнішніми ознаками група набуває чітко визначених психологічних характеристик.

Важливим аспектом проблеми формування малої групи є феномен конформізму (пристосування). Конформна поведінка означає психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи, прийняття або неприйняття ним певного стандарту, думки, міру підпорядкування індивіда груповому тиску.[12]

В будь-якій ситуації кожному члену групи доводиться часто приймати рішення під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переконанням. Підпорядкування груповим нормам виступає у відкритій формі (примусово) або закритій формі, тобто завуальовано (вплив традицій).

Конформність може виявлятися у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприймання готових оцінок, суджень, правил поведінки. Конформність слід відрізняти від позицій індивідуалізму (відкрита демонстрація власних переконань без урахування групових норм) та негативізму (протиставлення груповим нормам при одночасній нездатності сформувати свої власні погляди).

Іншою стороною проблеми формування малої групи є проблема групової згуртованості. Насамперед, такі характерні процеси, як формування особливо типу зв'язків у групі, які дозволяють соціальну структуруперетворити в психологічну спільність людей, в складний психологічний організм, який живе за власними законами. Згуртованість групи означає, що сформований її склад є найбільш оптимальним у діяльному значенні, коли всі або переважна більшість членів прагнуть досягти певної групової мети. Згуртованість сприяє ефективному функціонуванню спільності, формуванню в ній сприятливого психологічного клімату, а також забезпечує стійкість групи перед деструктивною дією внутрішніх та зовнішніх умов.

Залежно від того, які фактори єднають групу, можна виділити моральну - етичну згуртованість (зумовлену спільністю мети, переконань, духовних ціннісних орієнтацій членів групи); ділову згуртованість (яка грунтується на прагненні членів групи продовжувати спільну діяльність, керуючись певним принципом розподілу ролей); міжособову згуртованість (опосередковану взаємною симпатією, почуттям дружби, товариськості).

Характеризуючи динамічні процеси в малій групі, не можна обійти питань її організації і управління. Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології. Хоча за походженням та соціальним статусом лідер і керівник суттєво відрізняються, все ж вони покликані разом стимулювати групу, спрямовувати її на вирішення певних ликані разом стимулювати групу, спрямовувати її на вирішення певних завдань.

Лідерство в сучасному розумінні цієї проблеми є чисто психологічною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління та підпорядкування. Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер не може існувати наодинці, він завжди існує як елемент групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структурі. Тому особливий інтерес викликає питання про природу лідерства, першопричини його походження. В сучасній науці існують три підходи до виявлення суті цієї проблеми, розроблені американською школою соціальної психології.

“Теорія рис” (або “харизматична теорія”) - концентрує увагу на природних якостях лідера. Згідно цієї теорії, лідером може бути людина, яка володіє певним чином визначеною системою необхідних рис чи характеристик, наприклад, ініціативністю, діловитістю, комунікативністю, впевненістю, ентузіазмом, популярністю, красномовністю і т.д. Хибними сторонами цієї теорії слід вважати відсутність обгрунтованих критеріїв оцінки найважливіших рис лідерства, наприклад, що ж важливіше - професіоналізм чи красномовність? Чітких і однозначних відповідей дана теорія не дає.[6]

“Ситуаційна теорія лідерства” - прагне утвердити думку про те, що в основному лідерство - це продукт конкретної ситуації. На певних етапах розвитку групи, як правило, в екстремальних ситуаціях виникає гостра необхідність, актуальність авторитету чи соціального статусу окремих членів, коли на хвилі популярних ідей і палких промов з'являються так потрібні саме в цей час люди, здатні повести за собою інших. Прибічники даної теорії упевнено доводять, що лідерство рідко коли буває випадковим, це - закономірний процес, пов'язаний з особистісними характеристиками індивіда, значимістю ролі, яку він відіграє в групі і що найголовніше - свідомим прагненням бути в центрі, на вістрі розв'язання гострих проблем життєвості і життєдіяльності групи.

Як це часто буває в історії науки, два таких крайніх підходи породили третій, компромісний, який увійшов у соціальну психологію під назвою “синтетичної теорії лідерства”. Згідно з цією теорією лідерство розглядається як процес організації міжособистісних відносин в групі, а лідер - як суб'єкт управління цим процесом. Прийнятність даної позиції пояснюється тим, що відмінність лідера від інших членів групи проявляється тут не при наявності у нього особливих рис, а в результаті більш високого рівня впливу.

За стилем лідерство можна класифікувати за кількома напрямками, але загальноприйнятою вважається практика визначення лідерства за змістом рішень, які пропонує лідер групи та за технікою їх виконання.

Авторитарний, демократичний та ліберальний стилі лідерства - найбільш характерні для малої групи.

Однак цим класифікація лідерства не обмежується. Визначені, для прикладу, які типи лідерів: лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-ерудит, лідер-генератор емоційного настрою, лідер-професіонал та ін. Всі ці характеристики важливі на певному етапі діяльності як лідера, так і керівника, а саме в процесі прийняття групових рішень. Цьому явищу передує відкрите спілкування, рольова гра, групова дискусія, які можуть супроводжуватися та підсилюватися “мозковими атаками”, соціальним збудженням і навіть навіюванням.

Тривалий час у вітчизняній соціальній психології в контексті аналізу малої групи провідне місце займала теорія колективу. Колектив трактувався як вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи, недвозначно формулювання твердження, що колектив - це специфічне утворення суспільства. Існували відповідні наукові напрямки, де досліджувались колективи в рамках соціально-позитивної чи суспільно-корисної діяльності. Соціально-психологічна теорія колективу

А. Макаренка, концепції запропоновані А. Петровським та

Л. Ум мають певну значимість у практичному відношенні.

РОЗДІЛ 2. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З МАЛИМИ НЕФОРМАЛЬНИМИ ГРУПАМИ

2.1 Поняття, структура, динаміка і класифікація малих неформальних груп

У ході людської діяльності виникають певні об'єднання людей. Ці об'єднання створюються для задоволення їхніх потреб та інтересів. Мала неформальна група грає важливу роль в життєдіяльності суспільства і конкретної людини являє собою відносно стійке об'єднання людей, що має загальні соціальні ознаки. Група має свою систему життєвих орієнтацій, норм поведінки, психологію, культурні і моральні цінності. У неформальних групах відносини внутрішньо організовуються, структуруються. Членство людини в групі визначає його статус і роль.

Формування неформальних груп має розглядатися крізь призму внутрішніх, зв'язків у ній. Група характеризується певною цілісністю і стійкістю, що обумовлюється її цілями і завданнями. Наявність спільних цілей і завдань стає фактором формування і розвитку структури групи.

Ознаками внутрішньої організованості групи є наявність в ній органів управління, системи контролю, а також розмежування функцій її членів. Важливою ознакою внутрішньої організованості групи є також елемент відокремлення. Члени цієї групи відокремлюють себе від інших, які для них "чужі".

Неформальна група виникає, як правило, мимовільно (спонтанно), не має чітко визначеного статусу в суспільстві, не виконує однозначно описаних «обов'язків» перед іншими спільнотами. Якщо формальна організація створюється за заздалегідь продуманим планом, то неформальна є скоріше спонтанною реакцією на незадоволені індивідуальні потреби. Соціально-педагогічна діяльність як суб'єкта має численні формальні і неформальні групи, починаючи з класних колективів і закінчуючи контактними групами різної спрямованості, які характерні для підліткової субкультури. Самостійним напрямом цієї діяльності виступає використання можливостей групової діяльності в інтересах реабілітації, підтримки особистості. Усунення можливого конфлікту між формальною та неформальною організаціями, встановлення паритетних відносин в їх взаємодії, виконання неформальній спільністю тих завдань, які вирішує формальна організація - також один з напрямів роботи соціального педагога.

Неформальна група - мала група, стихійно склалася на основі міжособистісних відносин, спільних інтересів, взаємних симпатій і т.д. Така група характеризується: відносною незалежністю від соціальних структур; нечітко вираженою метою групової діяльності; неформальним контролем, заснованим на традиції і залежить від ступеня усвідомленості групового членства, виникає в рамках формальної соціальної організації на основі міжособистісних відносин, спільних інтересів, взаємних симпатій. [10]

Система взаємодій у групі передбачає орієнтацію не на окрему людину, а на всіх її членів, колектив. Тому особливе значення набувають у групі цінності соціальної солідарності. Солідарність передбачає визнання значущості групи, готовності індивіда підкоритися груповим нормам. Тим самим група визначає, а часом нав'язує певні зразки поведінки своїм членам. Якщо учасник малої неформальної групи сповідує інші погляди і орієнтований на інші цінності, він або змушений "підкоритися" групі або піти з неї.

Неформальні підгрупи є невід'ємним атрибутом переважної більшості малих груп, являють собою таке ж реальне явище, як і сама група. Вони виникають і грають важливу роль в різних типах малих груп, будь то групи дошкільнят або старшокласники. [18]

Вже в 60-і рр.. предметом дослідження став вплив неформальних груп на розвиток особистості школяра. X. Лійметс і Е. Маркварт (1966) було виявлено, що неформальні групи в житті молоді відіграють істотну роль. 95% п'ятнадцятирічних входять в ту чи іншу неформальну групу. Ці групи грають переважно компенсаторну роль, задовольняючи ті потреби особистості, що розвивається, які недостатньо або взагалі не задовольняються школою або родиною. Можливості асоціальної розвитку спостерігалися серед членів тих неформальних груп, які були гетерогенними за віковою і статевою складу. Ці групи складалися переважно з учнів, які відкидалися у своєму шкільному класі. [21]

Крім волі адміністрації в кожному колективі складаються малі неформальні групи з трьох - семи чоловік. Потреба в спілкуванні може виникнути у зв'язку зі спільною навчанням, загальним хоббі і т.д. цілі малої групи можуть бути позитивними, тобто сприяти згуртованості колективу, нейтральними або негативними.

Неформальна група може створюватися усередині формальної, коли, наприклад, у шкільному класі виникають угруповання, що складаються з близьких друзів, об'єднаних якимось спільним інтересом, таким чином, всередині формальної групи переплітаються дві структури відносин. Але неформальна група може виникати і сама по собі, не всередині формальної групи, а поза нею. Іноді в рамках такої групи виникає спільна діяльність, і тоді група набуває деякі риси формальної групи. Практично було встановлено, що в реальній дійсності дуже важко виокремити суворо формальні і неформальні суворо групи, особливо в тих випадках, коли неформальні групи виникали в рамках формальних.

Незважаючи на велику кількість досліджень з соціальної психології організацій, досить чіткого поділу понять «організація» і «формальна група» до цих пір не існує. У ряді випадків мова йде саме про те, що будь-яка формальна група на відміну від неформальної має риси організації.

В даний час є велика кількість експериментальних досліджень, присвячених виявленню впливу певного співвідношення формальної та неформальної структур групи на її згуртованість, продуктивність і т.д. Особливе значення проблема має при дослідженні питання про управління і керівництво групою.

Таким чином, і друга з традиційно сформованих класифікацій малих груп не може вважатися суворої, хоча побудована на її основі класифікація структур є корисною для розвитку уявлень про природу груп.

Дослідники, вивчають особливості малих неформальних груп в науковому та молодіжному середовищі виділяють їх специфічні риси.

Професор С.А. Сергєєв пропонує наступну типологізацію молодіжних субкультур:

- Романтико-ескапістський субкультури (хіппі, індіаністи, толкіністи, з відомими застереженнями байкери);

- Гедонистическо-розважальні (мажори, рейвери, репери і т.п.);

- Кримінальні (гопники, «любери»);

- Анархо-нігілістичні (панки, екстремістські субкультури "лівого" і "правого" спрямування), які можна також назвати радикально-деструктивними.

З.В. Сікевич дає дещо іншу характеристику малих неформальних груп молоді з урахуванням того, що причетність до тієї чи іншої групи може бути пов'язана:

1) способом проведення часу - музичні і спортивні фанати, металісти, любери і навіть нацисти;

2) з соціальною позицією - екокультурние;

3) з образом життя - "системник" та їх численні відгалуження. [28]

Залишаються в тіні підліткові групи за місцем проживання, що виникають і існуючі заради задоволення своїх потреб, інтересів і підтримують напівлегальний статус. Їх діяльність, як і інших неформальних груп, не регламентована правовими документами, непідзвітна державним і громадським організаціям. Вони підкреслено розвивають свою субкультуру, для якої характерна замкнутість і альтернативність. Будучи проміжними між громадськими об'єднаннями, організаціями та нелегальними злочинними групами, ці об'єднання часто формують криміногенну субкультуру. Склад їх різноманітний: школярі, учні ПТУ, технікумів, студенти вузів, що працюють, не працюють і не вчаться.

Їх антисуспільна діяльність заснована на двох тенденціях:

1) інституціоналізації шляхом здійснення суспільно корисних устремлінь;

2) криміналізації через неможливість досягти мети легально.

По спрямованості інтересів М. Топалов так класифікує малі неформальні групи учнів:

- Захоплення сучасної молодіжної музикою;

- Устремління до правопорядковой діяльності;

- Активно займаються певними видами спорту;

- Філософсько-містичні.

За соціально-правовою ознакою виділяють:

...