Форми і методи взаємозв’язку школи та сім’ї у системі виховання учнів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї

2. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів

2.1 Педагогічна освіта батьків

2.2 Залучення батьків до виховної роботи

2.3 Взаємодія вчителів з батьками

3. Методичні рекомендації педагогічним працівникам щодо практичного використання різних форм та методів роботи вчителя з батьками учнів

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

сім'я суспільство виховання батьки

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я - невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я відновлює духовні й фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація й виховання, духовне дозрівання особистості [1; 394 - 399].

Особливо актуальним це є для школярів, адже саме в молодшому шкільному віці, батьківське відношення здобуває вирішального значення для становлення й закріплення образу свого “Я”. Цей образ і відношення до себе формується під впливом того образа, що склався в батьків.

Спілкування батьків з дитиною визначається установками щодо неї, що відображають особливості їхнього сприйняття й розуміння дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

Сім'я є також персональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування.

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини [ 2; 56 - 64].

Коли дитина вступає до школи, їй важко зорієнтуватися, хто ж тепер важливіший - вчитель чи мати. Нерідко перших вчителів називають другою мамою. Звісно, так воно і є , адже в молодших класах вчитель є і ще і вихователем та вирішує не лише проблеми навчання учнів, ще водить їх у їдальню, де стежить щоб діти залишали пусті тарілки, вирішує проблеми серед однолітків - однокласників, ходить з ними на екскурсії, допомагає готувати домашні завдання, інколи відвідує учнів на дому. На цьому етапі вчитель користується більшим авторитетом, ніж батьки. Це трапляється через те, що дитина, переступивши поріг школи, потрапляє у незнайоме їй середовище, де немає батьків, нема до кого звернутися за допомогою, окрім вчительки, яка виконує функцію “рятувального круга”, яка не тільки добре орієнтується в середовищі під назвою “школа”, але ще як “виявляється” розуміється на математиці, письмі та читанні, навіть вміє малювати та ліпити різні фігурки з пластиліну, отже “вона вміє все і одразу”. І в маленьких, але добре митикуючих голівках першокласників їхня вчителька перетворюється не просто на другу маму, вона є найбільшим авторитетом на даному періоді життя. Саме в цей час дуже важливо виховувати дитину разом , щоб у неї не було роздвоєння між школою та сім”єю - якщо вчитель щось вимагає, то ні в якому разі не можна при дитині критикувати дії вчителя, бо ще невідомо на чиєму “боці” опиниться ваша дитина. І, навпаки, вимоги батьків не повинні оскаржуватися вчителем, тут важлива співпраця та взаєморозуміння. Вчителям потрібно особливу увагу звертати на неповні сім'ї або ж напроти, на забезпечені сім'ї, де царить атмосфера вседозволеності та немає відмов дитині ні в чому [ 3; 136-140].

Мета курсової роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сім'ї у системі виховання учнів.

Об'єкт дослідження - процес спільної роботи сім'ї і школи у вихованні школярів.

Предмет дослідження - форми і методи взаємозв'язку школи та сім'ї у системі виховання учнів.

Завдання:

Зробити теоретичне вивчення і аналіз літератури щодо особливостей та перспектив розвитку сучасної сім'ї .

З'ясувати характерні особливості різноманітних форм та методів роботи вчителя з батьками учнів.

Визначити вплив родини та класного керівника на виховання учнів.

Розробити методичні рекомендації педагогічним працівникам щодо практичного використання різних форм та методів роботи вчителя з батьками учнів.

Практично довести необхідність взаємодії школи та сім'ї у формуванні особистості дитини.



2. Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім'я - сім'я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. 

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби.

Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості [ 4; 103 - 105 ].

Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки “формувати” особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття; в інших батьків мета - підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім'я - сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

- сім'ї, де батьки - алкоголіки, наркомани - ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім'ях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, немає найнеобхіднішого;

- сім'ї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

- сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках [5; 123-125].

Виникають такі сім'ї через брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

- сім'ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сім'ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

- сім'ї, зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні покарання тощо);

- сім'ї соціального ризику. Це - соціально незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов. Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння [6; 178 - 180].

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї [7; 135].

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім'ї вчителями і батьками сприяють реалізації її виховних можливостей.

До найважливіших особливостей сучасності належать :

1. Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представників сучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як результат - збільшується кількість малолітніх злочинців. У системі життєвих цінностей в багатьох батьків переважають прагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність, раціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомагати іншим часто недооцінюються. 

2. Відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах - це об'єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального інституту, який самостверджується без нехтування життєвого досвіду старших. В окремих сім'ях, які є мобільною соціально - економічною інституцією суспільства, створюється і сприятливий психологічний клімат для виховання дітей.

Однак частіше молода сім'я, як правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, матеріальні труднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливає на виховання дітей.

3. Зменшення чисельності сім'ї. Зменшення народжуваності дітей спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріальних витрат на виховання, надмірним навантаженням на жінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житловими, побутовими умовами, егоїстичним прагненням батьків “пожити для себе”. Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших.

4. Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім'ях. Відмінності в культурі сімейного життя відбиваються на розвитку дітей. Особливості домашнього господарства сприяють залученню дітей до справ у сім'ї, формують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у специфічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує антисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особистість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в іншому середовищі. У місті такий контроль обмежений.

5. Залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сім'ї така залежність знижується.

6. Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією Абрахама Маслоу (1908-1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задоволені, то проблематично очікувати від неї діяльності, яка сприятиме самореалізації.

Потреби кожної людини структуруються за ієрархічним принципом у різній послідовності. Загалом - це біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньому, любов та належність до конкретної соціальної групи, самооцінка, самореалізація тощо.

У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задоволення біологічних потреб як конкретних людей, так і великих соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (екологічна ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи) значно погіршили демографічне становище в Україні, що дало підстави стверджувати про тривожний процес депопуляції її населення в останні роки XX - на початку XXI ст. Зміна соціальних, етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простір

далеко не найкращих зразків масової культури спричинили, попри деякі позитивні впливи, нівеляцію змісту людського життя [ 8; 123 - 135 ].

7. Обмеження позитивного впливу соціального оточення дитини. Урбанізація населення, лібералізація інформаційного простору, прагматизація життя, дефіцит спілкування в сім'ї та з ровесниками, недостатня окресленість морального ідеалу на рівні державної гуманітарної політики спричиняють маніпулювання свідомістю дитини, деформують систему життєвих пріоритетів і цінностей.

8. Нерозуміння батьками механізмів формування гуманних взаємин з дітьми, їх прагнення до рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунків побутовою сферою (“зроби, принеси, подай”). Нерідко батьки недооцінюють впливу на виховання гуманних рис дитини морально-психологічних стосунків, взаємної любові, поваги, турботливості в сім'ї. Гармонійність сімейного виховання залежить від щирості й чесності любові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприймали і любили такими, які вони є. У цьому мудрість батьківської любові. В основі виховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з любові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки - авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї навіює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потрібна. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов'ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, які є основою здорового родинного життя [9; 53- 57].

Ширшим за сім'ю виховним середовищем є родина (подружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).

Родинне виховання - це виховання дітей в родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Таке виконання не належить до окремих педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини, на основі внутріродинних стосунків, трудових і опікунських обов'язків, родинно-побутової культури. Рівень його зумовлений станом родини.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин.

«Ваша власна поведінка, - писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, - вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, - в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народному родинознавстві (фамілістиці) та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних виявах; нових тенденціях традиційного українського родинного виховання; зіставленні теорії та практики українського родинного виховання з родинними виховними системами високорозвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них [10; 135-137].

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й розквіті сім'ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода - пріоритети родинного виховання.

Необхідною умовою правильного виховання дітей є тісний контакт між сім'єю і школою, взаєморозуміння і взаємоповага між учителями і батьками. Якщо батьки поважають школу і прислухаються до порад учителів зокрема класного керівника, підносять в очах дітей авторитет школи й вчителів, діти краще вчаться старанно виконують свої шкільні обов'язки. Таких дітей легше виховувати і батькам, і школі [11; 35-36].

Одним із засобів зв'язку з школою, класним керівником є щотижневий перегляд і підписування батьками щоденників школярів. Батьки зобов'язані цікавитись поточними оцінками і зауваженнями, які заносяться вчителями чи класним керівником до щоденників. За встановленою практикою в житті шкіл батьки щотижня переглядають щоденники дітей і підписують їх, щоб бути в курсі та своєчасно реагувати на кожну незадовільну оцінку і на кожне зауваження вчителя.

Але знати про діяльність дітей у школі лише по щоденниках зовсім недостатньо. В щоденнику зазначають лише поточні оцінки і окремі зауваження. Багатогранне життя дітей у школі не може відбивати щоденник. Часто буває так, що оцінки в щоденниках не відповідають дійсності. Підписування щоденника - це лише одна сторона важливої справи контролю за навчальною діяльністю дітей.

Діти проводять у школі 4-6 годин у напруженій праці. Праця в колективі ставить дітей у складні взаємини з товаришами і вчителями. У цих взаєминах виявляються внутрішні якості дітей, їх старанність, правдивість, уміння жити в колективі, ділитися з товаришами, відповідати за доручену справу [ 12; 76-79].



3. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів

3.1Педагогічна освіта батьків

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки. Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи [ 13; 12-13].

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є:

Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найактуальнішу проблему сімейного виховання (“Трудове виховання”, “Найкоротший шлях до добра - через прекрасне” тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом. 

День відчинених дверей. Головна мета - показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо).

Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Один з варіантів - формування проблемної тематики (“Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?” тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник (“Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер, зміцнювали волю”, “Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою трудністю”, “Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подолання нею труднощів?”, “Які труднощі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під силу?” та ін.).

Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагодженню контактів із сім'єю, з'ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликає ніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості. 

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

1.Прізвище, ім'я учня, клас.

2. Склад сім'ї.

3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться - де саме).

4. Матеріальне забезпечення сім'ї.

5. Квартирні умови.

6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, бібліотеки та ін.).

7. Режим дня школяра.

8. Чи облаштовано робоче місце учня?

9. Хто і як здійснює контроль за виконанням режиму?

10. Трудове виховання в сім'ї.

11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі?

12. Які заходи заохочення й покарання вживають до дитини.

Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.

Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.

Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівці, які опікуються проблемами виховання молоді. 

Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини [14; 349 - 355].

Для забезпечення форм і змісту співпраці школи і батьків використовують усні журнали; педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спільні тематичні заходи “дерево родоводу” - зустрічі поколінь; “у сімейному колі” (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); “родинний міст” - зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання; “народна світлиця” - звернення до народних традицій у сімейному вихованні; “день добрих справ” - спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей; “дискусійний клуб” - обговорення проблемних питань виховання; “аукціон ідей сімейного виховання”, “батьківський ринг”, “дні довіри”, “сімейні дні в класі” тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх [15; 345 - 346].

3.2 Залучення батьків до виховної роботи

У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.

На сучасному етапі виділяють наступні види залучення батьків до виховної роботи:

Батьківський комітет класу створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я - школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи, їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками.

Загальношкільний батьківський комітет обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників батьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового виховання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, які потім обов'язково розглядаються адміністрацією школи.

До сфери його діяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін [16; 15 -16].

У роботі з батьківськими комітетами вчителі, адміністрація школи повинні виявляти тактовність, доброзичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчасно реагувати на них, розуміти, що їх діяльність сприяє спілкуванню, зближенню педагогів з батьками і на цій основі успішному вирішенню багатьох складних питань виховання.

Виконання батьками практичних рекомендацій, прохань сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:

- проведення безпосередньої роботи з дітьми: індивідуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);

- надання організаційної допомоги вчителю: наприклад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;

- участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішенні господарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо).

В організації такої роботи з батьками важливо знайти їх можливості (чим вони можуть допомогти школі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі (найкраще це робити на класних батьківських зборах).

3.3 Взаємодія вчителів з батьками

Оскільки мета виховання підростаючого покоління - формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум - ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, - зазначає він, - спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Як вчителі, так і батьки мають приділяють велику увагу вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу [17; 17 - 23].

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками - перший крок до співпраці з ними. 

2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок. 

3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини. 

4. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю. 

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог.

До них належать:

- використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;- довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. 

Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

- педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник - особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

- життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті.

Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога [18; 62 - 75].



4. Методичні рекомендації педагогічним працівникам щодо практичного використання різних форм та методів роботи вчителя з батьками учнів

Безперечно, сім'я має великий вплив на виховання дитини, формування у неї позитивних рис особистості, навичок і звичок поведінки, моральних норм і правил тощо. Саме від взаємодії сім'ї та школи залежить правильний та повноцінний розвиток дитини, успішність школяра, формування індивідуальності та характеру учня. Тому досить важливо щоб настанови та повчання дома не суперечило навчанню в школі.

Під час проходження переддипломної педагогічної практики я мала змогу спостерігати за поведінкою дітей на уроках, на перерві, під час проведення різних видів діяльності. Також я брала участь у підготовці та проведенні не тільки різних позакласних заходів із учнями , а й була присутня на зустрічі з батьками. При цьому я постерігала як класний керівник працювала з батьками дітей 6 класу, та зробила висновки, що тільки тісна взаємодія школи та сім'ї позитивно впливає на дітей.

Матеріали для використання на педагогічних читаннях, лекторіях, батьківськиз зборах, підсумкових науково - педагогічних конференціях

Тема: «Вплив родинного виховання на здоров`я дитини»

Серед важливих чинників, які впливають на соціальний розвиток підростаючої особистості, одне з пріоритетних місць належить сім`ї, її виховній функції. Науково доведено, що будь-які інші, навіть найдосконаліші форми суспільного виховання, можна розглядати лише як такі, що діють паралельно, адже вони не можуть повною мірою замінити сімейне мікросередовище. Це зумовлено тим, що до певного віку контакт з батьками є необхідною умовою психічного, емоційного та морального розвитку дитини.

Відстороненість батьків від контактів з дитиною часто стає джерелом непорозумінь, недовіри, конфліктів у міру її дорослішання. До 10 % дітей старшого віку зазначають, що в їхній сім`ї ніколи не обговорються проблеми і новини, у кожній третій родині батьки і діти не проводять спільно дозвілля, близько 4 % старшокласників визнають, що ніколи не вечеряли з батьками.

Не секрет, що невдоволеність дитини взаєминами з батьками штовхає її до самоствердження за межами сім`ї. Підтвердженням цього може бути той факт, що майже 55 % юнаків і дівчат, у яких наявне повне порозуміння з батьками, ніколи не вживали алкогольних напоїв. У конфліктних сім`ях такі показники охоплюють лише 27% молодих людей. Кількість юнаків і дівчат, котрі мають досвід уживання наркотиків, істотно зростає у родинах, для яких характерним є середній і низький рівень міжособистісної взаємодії їхніх членів, причому матеріальний стан сім`ї не має однозначного впливу на початок цієї шкідливої звички.

У психологічній літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральний, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.

Потуральний стиль сімейного виховання. Головний метод виховання в такій родині - батіг і пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. З раннього дитинства характерові цих дітей притаманно обіцяти, але не виконувати свої обіцянки; вимогливо ставитися до інших, але не до себе. Школярі з таких сімей зовсім не налаштовані на навчальну діяльність, їх цікавить лише кінцевий результат - оцінка.

Змагальний стиль сімейного виховання. Батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне; постійно порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на їх користь. Намагаючись розкрити таланти дитини, батьки наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвитку. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Під час виховання батьки використовують методи як заохочення, так і покарання. Однак, якщо поведінка дитини порушує норму, то покарання буде суворим, навіть несправедливо жорстоким. У будь-якій діяльності такі діти беруть участь аби їх помітили, але якщо цього нема, то вони можуть проявити агресивність.

Розважливий стиль вихованя дає можливість набувати розвитку шляхом особистого досвіду, виключаючи будь-яку примусовість, фізичні покарання. У таких сім`ях складаються теплі, добрі, відверті взаємини. Діти разом з батьками беруть участь у сімейних радах, розв`янні сімейних ситуацій. Батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого колективу, в якому пербуває їхня дитина. В такій сім`ї покарання не завжди миттєво супроводжує поганий вчинок - батьки дають можливість дитині обміркувати вчинене, усвідомити свої помилки та провину.

Запобігливий стиль виховання можуть спричини як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. Дитина у такій родині практично позбавлена активної дяльності, лише батьки визначають коло її інтересів. Дуже часто в таких сім`ях заведено задовольняти найменшу примху дитини. Коли дитина дорослішає, батьки починають використовувати матеріальне стимулювання для того, щоб вона не виходила з покори та була слухняною. Несвідомо виховуючи в дитині інфантилізм, її батьки роблять усе можливе і навіть неможливе, щоб вона уникнула будь-яких труднощів. Вихованню моральних цінностей ці батьки приділяють занадто мало уваги, у дітей формується ситуативна мораль. Такі діти найчастіше байдужі, здатні обмовити або зрадити друга заради вигоди.

Контролюючий стиль сімейного виховання. Батьки досить активно застосовують методи покарання; регламентують все: як одягатися, з ким дружити, визначають режим дня. Молодші школярі переносять це спокійно, але більш старші - протестують. Батьки не зважають на думку своєї дитини.

Співчутливий стиль виховання існує за умови недостатнього статку сім`ї, поганих побутових умов, відсутності духовної спорідненості членів родини. У таких сім`ях дитина змалку залишається без належного нагляду. Потреби дітей у таких родинах задовольняються залежно від можливостей сім`ї. Дитина рано починає доросле життя та трудову дяльність. Нема потреби використовувати методи заочення або покарання. Такі діти замкнуті, не люблять збіговиськ, приховують власні переживання.

Гармонійний стиль передбачає народження дитини, виховання її у дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій, звичок родини. Дитина в такій родині виявляє розважливість, вміння мотивувати власні вчинки. Характерною рисою цих дітей є правдивість, а якщо вони мають таємницю, то ніколи не викажуть. У них розвинена адекватна самооцінка.

Сподіваємось, що знання стилів виховання може допомогти ситуації успіху для дитини і ров`язати проблеми розвитку деяких дітей.

Для того, щоб максимізувати позитивне і звести до мінімуму негативний вплив родини на виховання дитини необхідно пам'ятати психологічні фактори, які мають виховне значення:

Брати активну участь в житті дитини.

Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною.

Цікавитися проблемами дитини, допомагаючи тим самим самостійно приймати рішення.

Поважати право дитини на власну думку.

З повагою ставиться до бажань інших членів родини робити кар'єру і самовдосконалюватися.

Сценарій сімейного вечора "Традиції нашої сім'ї"

Цільова аудиторія: батьки з дітьми. 

Мета: 

- участь батьків і дітей на зборах об'єднує у спільній діяльності; 

- на певний час зрівнює і змушує задуматися над одним питанням; 

- активізувати в свідомості і підсвідомості питання приналежності до нації, сім'ї. 

- змушує задуматися над питаннями цінностей у суспільстві і в сім'ї; 

- на родинному вечорі батьки ділитимуться досвідом із традицій у власній сім'ї; 

- збагачуватимуться новими ідеями для введення традицій. 

Час проведення: 1,5 - 2 год 

Хід проведення.

Батьки і діти сидять за одним круглим столом, попередньо діляться на команди. 

Добрий вечір, шановні батьки та діти. 

Сьогодні ми проводимо вечір, на який запросили молодше і старше покоління. Тому попрошу бути вас: 

- активними, але не шумними; 

- веселими, але не саркастичними; 

- стриманими та не мовчазними. 

Ви бачите, що сидите в підгрупах. Це означає, що для вас даватимуться певні завдання, які ви виконуватимете разом, але це не змагання і не конкурси. 

- Правильне виховання -це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед усією країною. 

Вправа 1. «Сімейні цінності» 

На столах у вас лежать аркуші А4: спробуйте перечислити в групах цінності ваших сімей. 

(Сімейні цінності: 

- повага до старших; 

- любов і терпіння до дітей; 

- святкові традиції; 

- читання книги і т.д.) 

Визначний український учений Іван Огієнко писав: " ... виховувати своїх дітей треба у повній батьківській любові, з повним терпінням. Світ іде вперед, а з ним і діти наші потребують поступу". Він доводив про важливу роль рідної мови, історії, народного мистецтва, народних ігор, національних традицій, звичаїв і обрядів як основних засобів родинного виховання. В його баченні родинне виховання має базуватись на вітчизняному фольклорі, літературних і мистецьких засадах. Це сприяє формуванню основних складових духовності особистості: національного мислення, естетичних смаків, етичних навиків, правосвідомості тощо. 

Багато перечислених цінностей можна віднести до традицій. І сьогодні ми говоритимемо про традиції сім'ї і роль. 

Адже по телевізору ми часто бачимо катаклізми, суперечки, дебати, розлучення. І після перегляду передач, новин все здається у сірих кольорах. А сімейне життя може бути наповнене яскравими пригодами, незабутніми зустрічами і сім'ї, яким комфортно і цікаво жити разом випромінюють це світло і в такому середовищі живуть і батьки й діти. 

Традиції - це шлях, який об'єднує і зміцнює сімю. Робить її одним цілим. 

Кожна сім'я - унікальна по-своєму. 

Вправа 2: «Герб сімї» (колаж - 15 хв) 

І ми пропонуємо показати визначну рису своєї сім'ї через створення герба, враховуючи традиції, які у ній панують. Зазвичай у гербі відображаються цінності сім'ї, герб - це символ єдності, духовної спільності. Герби почали поширено використовувати в кінці 12 ст. причиною їх поширення стали хрестові походи з їх битвами. Відмінні малюнки на щитах допомагали воїнам впізнавати противника на віддалі, відрізняти соратника від ворогів.

Створіть герб власної сім'ї : можете використовувати олівці, фломастери, вирізані картинки. Герб може бути будь-якої форми - для цього у вас є ножиці на столах. 

(презентація гербів) 

Вправа 3: Роль традицій (мультимедіа ) 

У своїх гербах ви показали традиції і цінності сімї. Але що таке традиції? 

Традиція - це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. М.Г.Стельмахович (1) 

У нашого народу споконвіку дотримувалися різних традицій: (2) 

1) традиції проведення свят; 

2) традиції поваги до старших; 

3) традиція передачі трудового досвіду; 

4) мистецькі виховні традиції; 

5) релігійні виховні етнотрадиції. 

6) традиції любові до дітей та відповідальності за їх долю.

Відомо, що найвпливовішими вихователями є батьки. Народ шанує тих батьків, які поряд з вимогливістю і справедливістю проявляють чуйність до синів та дочок і, водночас, засуджує ухиляння від батьківських обов'язків. Про батьківство і материнство, сімю поширено багато народних висловів 

Вправа 4: приказки. 

Пропонуємо вам ці вислови зачитати. На столах у вас лежать конверти, у них надруковані слова. З розрізаних слів складіть приказки про сім'ю. 

(Дітям потрібні не повчання, а приклади. Жозеф Жубер 

Якщо дитина не буде відчувати, що ваш будинок належить і їй теж, вона зробить своїм домом вулицю. Надін де Ротшильд 

Дерево красне корінням, а людина родом. 

Без сім'ї немає щастя на землі. 

Добрі діти батькам вінець, а злі діти - батькам кінець. 

Яке дерево - такі й квіточки, які батьки - такі й діточки. 

Яка сім'я - такий і я. 

Який дуб - такий тин, який батько - такий син. 

Слухай старих людей, то й чужого розуму наберешся і свого не згубиш.) 

Роль традицій у розвитку дітей: (3) 

* розвивається національна свідомість; 

* виробляються мотиви приналежності до нації, держави; 

* формується система поглядів, переконань, ідеалів, що на сьогоднішній день є актуальним, оскільки у цій сфері спостерігається «вакуум»; 

* сприяє всебічному розвитку дитини (інтелектуальному, духовному, фізичному…); 

* у сім'ї створюється атмосфера доброзичливості; 

* формуються духовно-моральні якості; 

* розвиток творчості та розвиток трудових навичок; 

* сприяє відчуттю приналежності до системи (сім'ї. держави, нації…). 

Чи важливо на це звертати увагу? 

Сучасні вчені стверджують, що потенційні можливості сім'ї у вихованні дитини не використані. І саме через це спостерігається велика кількість одиноких людей, неповага до старості, егоїзм тощо. А духовний світ особистості та її інтелектуальна сфера є наслідком виховання в родині. 

Вправа 5: Калейдоскоп ідей. (15хв) 

Поділіться власними традиціями у ваших сім'ях (батьки й діти розповідають - 10 хв). 

Теоретична інформація: 

У кожній країні є свої національні свята для дітей. 

У Японії дуже своєрідно проходить "День дівчаток". У кожній сім'ї ставиться спеціальна гірка, на яку поміщають всіх ляльок. Деякі ляльки зберігаються в сім'ях десятки років. В «День дівчаток» садять ляльок-дівчаток, а в «День хлопчиків» садять ляльок-хлопчиків. Цей ритуал дуже красивий і має дуже велике значення, тому що виховує дбайливе ставлення до іграшок, вчить ставитися до них як до членів сім'ї. Через це свято здійснюється зв'язок поколінь - до ляльок торкалися руки прабабусі. Цьому навчають у Японії в сім'ях. 

У Данії є дуже цікаве свято ліхтариків. Діти самі виготовляють ліхтарики і з настанням темряви обходять із запаленими ліхтариками навколо будинку. При цьому вони співають обрядові пісні і потім отримують спеціальні тістечка, подарунки. 

Багато цікавих ритуалів у країнах Африки, в Китаї, Індії. Через участь у цих святкуваннях людина долучається до духовної культури народу, відчуває свою причетність до даної цивілізації. Світ доброти, краси, гармонії відкривається перед людиною через свята. 

У кожного свята - свої традиції. Новий Рік особливо багатий на усілякі звичаї та ритуали. Приміром, у домівці неодмінно має бути прикрашена ялинка або сосна, а під бій курантів заведено загадувати найзаповітніші бажання. 

...