Корекція девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків

Останнім часом у країні спостерігається зростання кількості безпритульних, соціально дезадаптованих, із виявами адиктивної та делінквентної поведінки дітей молодшого шкільного віку. За дослідженнями В. Оржеховської в Україні з 200 тисяч безпритульних неповнолітніх кожна п'ята дитина - учень початкових класів [34, c. 48].

Соціальні кризи, деформація суспільної свідомості в Україні дали поштовх такому явищу, як соціальне сирітство молодших школярів. Варто зазначити, що на сьогоднішній день у країні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. У пресі, психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як "бездоглядні", "бездомні", "безпритульні", "діти вулиці", "діти, позбавлені батьківського піклування".

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до них:

- дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;

- дітей, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань щодо них проводять більшу частину дня, а інколи й ночі на вулиці;

- дітей-вихованців інтернатів та притулків.

Результати досліджень феномена соціального сирітства, що провів Український інститут соціальних досліджень, досвід роботи притулків, соціальних служб для молоді з дітьми-сиротами дають підстави виділити групу "дітей вулиці" та детермінанти їх появи, до яких належать:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання у зв'язку із втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих у сім'ї; діти, яких вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але змушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-втікачі з виховних установ - це діти, які зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

- діти-втікачі з зовні благополучних сімей - це діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями в психічному розвитку;

- діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - це діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з девіантною поведінкою.

Зазначимо, що в молодших школярів, які проживають у школах-інтернатах, переважають обмежені мотиви, які безпосередньо пов'язані зі щоденною діяльністю: із дотриманням розпорядку, правил поведінки, тоді як у дітей цього ж віку, які проживають у сім'ях, мотиви діяльності й спілкування значно різноманітніші. Така обмеженість мотиваційної сфери зумовлена перебуванням дітей в дитячих будинках та недостатнім спілкуванням з дорослими, що призводить до появи різних конфліктних ситуацій у системах "дитина-дорослий", "дитина-колектив" і виявів девіантної поведінки [42, c. 255].

Отже, причини актуалізації проблеми соціального сирітства, безпритульності молодших школярів можна об'єднати в декілька блоків:

- погіршення матеріального добробуту значної частини населення України. За даними Українського інституту соціальних досліджень, близько 70% сімей самоідентинфікують рівень свого матеріального добробуту "нижче середнього";

- збільшення кількості дітей, які не бажають відвідувати школу;

- економічна експлуатація дитячої праці з боку дорослих, зокрема залучення до жебракування, злодійства, шахрайства тощо;

- зменшення відповідальності батьків за утримання та виховання дітей, послаблення виховної функції сім'ї; жорстоке поводження з дітьми в сім'ях;

- послаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем проживання або навчання;

- пропаганда засобами масової інформації насильства та "легкого життя".

Зазначимо, що явище соціального сирітства ще не достатньо вивчене, а в суспільстві не сформоване адекватне ставлення до нього.

Аналіз наукової літератури дозволив виділити основні чинники детермінації девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку. До них віднесено біологічні, психологічні, соціальні та педагогічні чинники. Зрозуміло, що кожний з них має складну структуру, знаходиться у відповідному ієрархічному взаємозв'язку та потребує ретельного аналізу з погляду нейтралізації деструктивного впливу на процес розвитку дитини.

З аналізу психолого-педагогічної літератури можемо констатувати, що основною причиною девіантної поведінки є наростання емоційної напруженості, яка характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. За таких умов напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку.

Розділ 2. Соціально-психологічні аспекти колекційної роботи з молодшими школярами

2.1 Форми та методи корекції девіантної поведінки школярів

Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей [7, с. 47], однак мають один суттєвий недолік - вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки - паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо.

Щоб обрати метод або методику впливу на дитину з асоціальною поведінкою, необхідно провести діагностичну роботу щодо виявлення її причин.

Орієнтовні напрямками діагностики, які можна використовувати окремо, або в комплексі.

Для цього можна використовувати такі методики:

- діагностичні матеріали, які використовуються в експерименті В. Киричука;

- проективна методика ТАТ, Люшер, Розенцвейг;

- методика вивчення рівня пізнавальної активності;

- вивчення мотиваційної спрямованості;

- виявлення типу темпераменту дитини за методикою Айзенка;

- обстеження рівня суб'єктивного контролю;

- визначення рівня інтелектуального розвитку за Равеном, Кетелом, ШТРР, Амтхауером або Векслером.

У співбесіді із батьками, вчителями та самою дитиною потрібно зібрати якнайбільше інформації про:

- її захоплення в позаурочний час,

- референтну групу з якою дитина спілкується;

- захворювання, які перенесла дитина.

Форми корекційної роботи з дітьми девіантної поведінки:

1. індивідуальні: ігротерапія, робота з малюнками, корекція через творчість дитини, індивідуальні бесіди з дитиною;

2. групові: тренінги в межах програм "Рівний-рівному", "Діалог"; рольові ігри та вправи на зменшення агресивності, тривожності, гіперактивності; проведення виховних годин в формі тренінгу за сценаріями, які пропонуються програмою "Психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості учня"; організація спільних позаурочних заходів з батьками (турпоходи, відвідування музеїв, вечори поезії, спортивні змагання, КВК тощо)

3. Комплексні консультування спеціалістів на основі даних соціально-психологічної, психолого-педагогічної діагностики як окремих учнів, так і класу в цілому, а також батьків.

4. Оздоровлення психосоціального середовища дитини.

5. Просвітницька діяльність у питаннях навчання та виховання, статєвовікової специфіки соматичного та психологічного розвитку старшокласників, напряму на підвищення рівня комплексної взаємодії "дитина - дорослий".

6. Попередження психологічних перевантажень у процесі навчання, яке негативно впливає на психіку старшокласника.

7. Проведення спеціального загартування старшокласників з метою підготовки їх до стресових ситуацій, навчання їх раціональних засобів зняття психоемоційних перевантажень у проблемних ситуаціях.

8. Психолого-педагогічне вивчення та відслідкування дитини на протязі всього періоду навчання у школі, своєчасне виявлення стану учня, нервово-психічних та психосоматичних порушень.

9. Спільні семінари для учнів та їх батьків, присвячені проблемам девіантної поведінки.

10. Психолого-педагогічні практикуми для дітей та їх батьків з питань відхилень у поведінці, причин, шляхів подолання та засобів корекції.

11. Санітарно-просвітницька форма роботи.

12. Психогігієнічна та психопрофілактична форми роботи.

13. Організаційно-управлінська форма роботи.

О. Змановська називає такі форми психопрофілактичної роботи:

- організація соціального середовища, в рамках якої передбачається соціальна реклама з формування настанов на здоровий спосіб життя; створення негативної громадської думки щодо проявів девіантної поведінки, насамперед, через засоби масової інформації; формування соціальних "зон підтримки", зокрема, через організацію і підтримку громадських організацій, молодіжних рухів та ін.;

- інформування, що передбачає вплив на когнітивні процеси особистості для підвищення її здатності приймати конструктивні рішення щодо власної поведінки; здійснюється через організацію лекцій, бесід, групових дискусій, поширення відео- і телефільмів тощо;

- активне соціальне навчання соціально-корисним навичкам, активізація особистісних ресурсів, що реалізується через групові тренінги, зокрема, тренінги асертивності або тренінги резистентності до негативних соціальних впливів, участь у групах спілкування і особистісного росту тощо;

- організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці, зокрема, через залучення особистості до пізнавальної діяльності, спорту, мистецтва, випробування себе у "позитивній" діяльності (подорожі, похід у гори, екстремальні види спорту тощо);

- організація здорового способу життя, що передбачає, зокрема, розвиток екологічної культури особистості, дотримання режиму праці й відпочинку та виключає прояви надмірності;

- мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки, яка застосовується у разі сформованої схильності до девіантної поведінки і спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків.

Методи впливу корекції девіантної поведінки:

1. В інтелектуальній сфері: методи переконання та самопереконання. Методи переконання формують погляди, поняття, настанови. Методи самопереконання обумовлюють самовиховання, що означає, що старшокласник усвідомлено, самостійно у пошуку розв'язання якоїсь проблеми формує у себе комплекс поглядів.

2. У мотиваційній сфері: методи стимулювання - заохочення та покарання. Заохочення - це вираз позитивної оцінки діяльності старшокласника. Покарання - компонент педагогічного стимулювання, який попереджує небажані дії учнів, гальмує їх та викликає почуття провини перед собою та іншими людьми.

3. В емоційній сфері: метод навіювання та самонавіювання. Навіювання може бути як вербальним, так і невербальним. Навіювати - означає впливати на почуття, а через них на розум та волю людини.

4. У вольовій сфері: методи вимоги та вправ. Ці методи обумовлюють розвиток у старшокласника ініціативи, впевненості у своїх силах, наполегливості, вмінь долати труднощі за для досягнення визначеної мети; формування вмінь володіти собою (витримка, самоволодіння); вдосконалення навичок самостійної поведінки та ін.

5. У сфері саморегуляції: метод корекції та самокорекції. Метод корекції спрямовано на створення умов, при яких старшокласник зможе внести зміни у свою поведінку, у ставленні до людей. Корекція не можлива без самокорекції, без саморегулювання.

Метод дилем, його сутність у спільному обговоренні учнями моральних дилем.

Дилему можуть створювати різні суб'єкти за умови, що кожна дилема:

1) стосується реального життя старшокласників;

2) є простою для розуміння; 3) є незавершеною;

4) включає два або більше питання, наповнених моральним змістом;

5) обумовлює вибір старшокласниками варіантів відповідей, акцентує увагу на головному питанні: "Як повинен себе вести головний герой?"

6. У предметно-практичній сфері: виховні ситуації та соціальні спроби - іспити. Методи виховних ситуацій - це методи організації діяльності вихованців у спеціально створених ситуаціях, коли виникають проблеми для дитини та існують умови для самостійного їх вирішення, створюється можливість соціального випробування [26, c. 144].

Психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації.

Зрозуміло, що надання психологічної допомоги у цьому випадку буде ефективним за умови бажання таких змін з боку девіанта. Тому основними завданнями психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості є такі: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання, розвиток мотивації на соціальну адаптацію або одужання; стимулювання особистісних змін; корекція поведінки з урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або психотерапії [17, c. 28].

Так, наприклад, у разі делінквентної поведінки особистості важливими завданнями психокорекційної роботи є створення саногенного середовища або "психотерапевтичних оаз", тобто груп або стосунків, вільних від деструктивних впливів, у яких прищеплюються позитивні способи поведінки, відбувається зниження чутливості до кримінальних, стресових впливів, соціальне навчання і підвищення здатності особистості конструктивно вирішувати проблеми в делінквентному оточенні і успішно виходити з нього .

Ефективною формою роботи з особами, що мають залежні форми поведінки, є групові форми роботи, зокрема, психологічні тренінги. Такі тренінги застосовуються як для реабілітації алкоголіків і наркоманів, так і для подолання посттравматичної залежності. При цьому враховують такі психологічні механізми формування залежності, як дисоціація "розуму" і "тіла" внаслідок порушення переживання себе і своєї цілісності, з тим, щоби не відчувати фізичного чи душевного болю; екзистенціальну ізоляцію як наслідок переживання розриву між унікальним "Я" і "Іншими", що, у свою чергу може призвести до злиття, розчинення в іншому (як найрадикальніший засіб розсіювання тривоги через знищення самосвідомості, передачу контролю над своїм життям іншій людині); внутрішнє відчуття часу - проживання не в теперішньому часі, а поза ним, відсутність часової перспективи, зокрема, через відсутність передбачуваного майбутнього.

Слід зауважити, що ці тренінги спрямовані на попередження виникнення тяжких форм залежності, оскільки лікування її - сфера психотерапії, що передбачає використання медичних препаратів. Основний зміст тренінгів складає робота з передачі особистості методів контролю і відповідальності за своє власне життя, ідентифікація ситуацій, в яких можливе формування шкідливих звичок, свідомої відмови від деструктивних форм поведінки. Відповідно вітчизняними дослідниками розроблені програми-тренінги профілактики алкогольної залежності у підлітків і молоді, профілактики тютюнопаління та інших форм залежної поведінки через формування позитивної Я-концепції та ін.

У разі успішного лікування осіб з адиктивною поведінкою актуальною стає проблема їх соціально-психологічної реабілітації (відновлення життєвих функцій особистості, дезадаптованої через залежну поведінку). Ця проблема має розв'язуватися на декількох рівнях:

- соціально-правовому (юридична підтримка, працевлаштування, розв'язання житлової проблеми та ін.);

- медичному (протирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово-психічних захворювань);

- психологічному (активізація і розширення особистісних ресурсів, психологічна підтримка через консультування і психотерапію) [43, c. 132].

Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки особистості є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділити увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться, насамперед, про прогули (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини - "шкільного неврозу"), погану успішність у навчанні (може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом), низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому; наявність компенсаторної поведінки інфантильного характеру (через прагнення забезпечити успіх будь-яким чином, зокрема, через роль "класного блазня" або поведінку "луддита", який псує зошити відмінників та меблі, б'ється) тощо. Зрозуміло, що профілактична робота має здійснюватися в тісному контакті з батьками і педагогами.

2.2 Організація педагогічних умов корекції девіантної поведінки

Успішне вирішення завдань корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків передбачає створення відповідних організаційно-педагогічних умов. У попередні роки було накопичено значний практичний досвід педагогічного забезпечення виховної діяльності гуртків. Водночас питання організації корекційної роботи в дитячих осередках ще не знайшли достатнього теоретичного осмислення й практичного вирішення.

Усвідомлюючи необхідність більш глибокого аналізу цього питання нами було визначено наступні завдання наукового пошуку:

1. Проаналізувати досвід теоретичного осмислення організаційно-педагогічних умов корекції девіантної поведінки молодших школярів.

2. Обґрунтувати організаційно-педагогічні умови, необхідні для корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків.

Організаційно-педагогічні умови корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків є тим питанням, яке ще не отримало достатнього висвітлення у науковій літературі. Окремі дослідники, надаючи велике значення виховним можливостям дитячого осередку, вказували на необхідність розробки питань педагогічної корекції дітей з виявами девіантної поведінки. На думку В. Кащенка, педагог повинен намагатися "всебічно розвивати колективні навички дітей з важким характером. Методика дитячого й молодіжного руху повинна знайти тут широке поле застосування" [25, c. 109].

До організаційно-педагогічних умов, що покликані сприяти ефективній корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності дитячих громадських організацій віднесено ті, що передбачають урахування мети, завдань та функцій корекційної роботи; дотримання у роботі з дітьми найважливіших виховних принципів; використання індивідуального підходу до учнів; поетапне залучення їх до самовиховання; впровадження комплексу методів педагогічної корекції девіантної поведінки.

Урахування у виховній діяльності шкільних гуртків мети, завдань та функцій корекції девіантної поведінки молодших школярів. Виділення вказаної організаційно-педагогічної умови пов'язане з тим, що ефективність корекційної роботи можна забезпечити лише тоді, коли організатори дитячого осередку, вчителі, батьки усвідомлюють її мету, завдання і функції.

Мету діяльності дитячої організації можна розглядати у двох аспектах. З одного боку - як мету, яку ставлять перед собою діти, що об'єдналися в організацію, з іншого - як соціологізуючу мету, яку ставлять дорослі.

Проблема вибору мети в діяльності дитячої організації дуже важлива. Розуміння взаємозв'язку ідеалу й конкретизації мети діяльності повинне бути діалектичне: поступове втілення ідеалу, наближення до нього з урахуванням конкретних історичних етапів суспільного розвитку. На жаль, при визначенні мети дитячої організації тривалий час намагалися трансформувати ідеальну модель - гармонійно розвинуту особистість - у реальну виховну мету, якої досягти неможливо. Мета будь-якої діяльності - не тільки напрям, але й можливість досягти практичного результату. Це свого роду проект дії, що визначає характер і впорядкованість різних актів і операцій як ідеальне передбачення результату діяльності.

Відповідно до мети діяльності дитячих громадських організацій нами визначено мету корекційної роботи з молодшими школярами: формування соціально активної позиції учня.

Зазначимо, що розглядаючи позицію особистості, тобто її ставлення до таких найважливіших компонентів соціальної дійсності, як суспільний ідеал, людина, діяльність людини (праця) метою педагогічної корекції, ми окремо виділяємо моральну позицію особистості. Вона визначається як гуманістичне, відповідальне ставлення вихованця до людини, з якою він спілкується. При цьому моральна позиція молодшого школяра конкретизується культурою поведінки, активністю (соціальною, трудовою), гуманністю тощо.

Зазначимо, що у нашому дослідженні сутність корекційної роботи полягає у виявленні та подоланні негативних рис особистості школяра шляхом витіснення їх позитивними.

Підсумком реалізації поставленої мети є сформованість у молодших школярів - членів гуртка - готовності до виконання різноманітних соціальних функцій у суспільстві. Розуміння мети дає можливість по-новому визначити завдання дитячих громадських організацій, які сприятимуть формуванню особистості дитини та успішній корекційній роботі із школярами з девіантною поведінкою.

Нами визначено такі завдання педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів:

- Усвідомлення учнями негативних наслідків девіантної поведінки.

- Збагачення позитивного досвіду учнів.

- Прищеплення учням непримиренного ставлення до девіантної поведінки.

Пріоритетними функціями гуртків щодо корекції девіантної пове-дінки молодших школярів ми вважаємо такі:

- орієнтаційно-розвиваючу (впливає на формування особистості дитини, її мотиваційну сферу);

- інформаційно-аналітичну (передбачає використання індивідуального підходу у виборі виду діяльності в організації, інформування про діяльність осередку);

- комунікативну (реалізація прагнень учнів у повноцінному спілкуванні, розумінні та підтримці);

- прогностичну (дозволяє вчасно виявити девіантну поведінку молодших школярів та провести відповідну корекційну роботу з ними).

Урахування організаторами дитячих осередків, вчителями і батьками мети, завдань та функцій корекції девіантної поведінки сприятиме успішному вирішенню зазначеної проблеми. Особливе значення при цьому має педагогізація батьків дітей-девіантів у процесі діяльності шкільних гуртків, що передбачає підвищення їх педагогічної освіченості, інформування про негативні наслідки девіантної поведінки та озброєння методикою її корекції.

Дотримання у процесі корекційної роботи з учнями найважливіших принципів діяльності шкільних гуртків. Зазначимо, що принципи діяльності дитячих осередків покликані забезпечити ефективність корекційної роботи з учнями. Саме тому вони повинні відображати спрямованість діяльності осередків на формування соціально значущої поведінки особистості дитини та корекцію її девіацій.

До таких принципів ми відносимо:

- Принцип гуманізації: реалізація видів діяльності на основі урахування інтересів та потреб дітей; вибір соціально значущої справи; виховання на ідеях гуманізму;

- Принцип вільного вибору: добровільність вступу та виходу з організації; визнання особистості дитини суб'єктом виховного процесу; спрямованість системи діяльності на її інтереси та потреби; формування самосвідомості учня; створення умов для вибору дітьми видів і змісту діяльності та використання індивідуального підходу в роботі з ними.

- Принцип самореалізації: стимулювання творчої діяльності дітей, створення умов для реалізації їх інтересів та потреб; розвиток ціннісно-орієнтаційної та мотиваційної сфер особистості дитини, умінння самостійно приймати рішення, мислення, інтелекту; забезпечення безперервної діяльності дитини у соціальному середовищі; стимулювання та відзначення позитивної діяльності дітей;

- Принцип романтики і гри: емоційна збагаченість творчих та суспільно корисних справ; використання спеціальної символіки та ритуалів; стимулювання інтересу до технічної творчості, мистецтва; активне використання ігрових форм і методів у діяльності; розвиток творчої уяви.

Зазначимо, що розглянуті принципи взаємодоповнюють та обумовлюють один одного, тому ефективність корекції девіантної поведінки молодших школярів забезпечується їх комплексним використанням.

Залучення учнів до особистісно-значущої й соціально-позитивної діяльності є організаційно-педагогічною умовою, яка пов'язана із самореалізацією дітей, розкриттям їх здібностей і можливостей у діяльності й стосунках. Самореалізація дитини як процес передбачає ідентифікацію себе з іншими, відкритість досвіду і його засвоєння, різноманітне сприйняття суб'єктом чуттєво заданих ситуацій, творчий характер активності суб'єкта.

Джерелом особистісного розвитку дитини є суспільний досвід, накопичений попередніми поколіннями людей у процесі їх діяльності і сконцентрований у знаннях, різноманітних уміннях і навичках, способах творчої діяльності людей. Щоб оволодіти в тій чи іншій мірі суспільним досвідом, дитина, яка вступає в життя, повинна засвоїти певні його елементи, а це можливо тільки в процесі конкретної діяльності особистості. Значить, самореалізація можлива тільки в процесі діяльності. Поза діяльністю молодший школяр не може реалізувати себе. Вона виступає як головний засіб і умова самореалізації. Основними видами діяльності є ігрова, пізнавальна, комунікативна, трудова, художня, спортивна. Різноманітність діяльності - одна з обов'язкових умов успішної самореалізації: чим вона більша, тим більші можливості створюються і для самореалізації особистості. Об'єктивний зв'язок між самореалізацією й діяльністю може бути визначений як закономірність: залежність самореалізації від включення дитини в різноманітну діяльність на базі стрижневого інтересу.

У самореалізації багато залежить від способу організації суспільно значущої діяльності членів дитячої організації. Між способом організації життєдіяльності членів дитячої організації та їх задоволенням її результатами також існує прямий зв'язок і залежність. Тому правомірно говорити й про таку закономірність, як залежність результатів самореалізації від способу організації тієї діяльності, у процесі якої вона здійснювалася. Практика свідчить: чим краще організована різноманітна діяльність дітей, тим вища її ефективність, тим більше в них можливостей реалізувати себе.

Таким чином, самореалізація дитини в багатьох аспектах залежить від залучення її до діяльності в шкільних гуртках.

Пошук варіантів спільної діяльності з іншими дітьми, вибір дитячого об'єднання і програми діяльності, визначення й реалізація своєї соціальної ролі в гуртках, виявлення індивідуальних особливостей дитини, реалізація творчості та соціальної активності в роботі дитячої організації - відбувається процес самореалізації молодшого школяра через залучення до діяльності в гуртках.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, "внутрішні умови". Тому корекційна робота з молодшими школярами передбачає вивчення їх індивідуальних особливостей і розробку індивідуальних програм для кожного школяра на основі підбору для нього відповідної програми діяльності гуртків, тобто реалізації варіативно-програмного підходу.

Одночасно самовиховання виконує важливі функції у формуванні позитивних якостей особистості. Під час його організації необхідно враховувати специфічні особливості молодшого шкільного віку. Наприклад, нами встановлено, що у 2-4 класах самовиховання як засіб подолання особистісних недоліків є ефективним лише за безпосередньої участі дорослих та у вигляді самотренувань, самовправ. Цей процес у даному випадку базується на самостійності поведінки і вмінні обслуговувати себе: виконувати режим, свої обов'язки, дотримуватися правил для учнів.

Розробці такої програми передує виявлення здатності дитини-девіанта до самовиховання (відношення до себе, направленість самоствердження, позитивні риси, негативні якості тощо).

На основі аналізу одержаних даних складається програма підготовки школярів із девіантною поведінкою до самовиховання у межах загальної роботи і планується додаткова індивідуальна діяльність вчителів та батьків. Результати дослідження свідчать, що перші успіхи у самовихованні у частини молодших школярів викликають почуття самозаспокоєння. Тому вони припиняють роботу над собою, оскільки вважають, що вже подолали негативні відхилення. Інші, навпаки, нічого не досягнувши за короткий термін, втрачають віру у ефективність процесу самовиховання. Зазначимо, що самовиховання - це перш за все програма дій, яка залежить від його мети й завдань і спирається на самопізнання, ідеали і мрії, уявлення про своє майбутнє дитини [23, c. 112].

Перший етап розробки програми самовиховання - написання самохарактеристики (мрії, бажання, риси характеру, якості, навчання, праця, поведінка, стосунки тощо).

Другий етап - порівняння себе з ідеалом і визначення основних завдань самовиховання на певний термін. Під час планування роботи над собою важливою умовою є врахування особливостей свого "Я". Наприклад, енергійному сангвініку та запальному холерику треба формувати в собі витримку; спокійному й інертному меланхоліку необхідно виховувати активність, рішучість і наполегливість. Наступною умовою ефективності самовиховання є врахування індивідуальних особливостей. Оскільки навіть заняття спортом залежить від стану здоров'я, досвіду фізичної праці, витривалості, статі конкретної людини. Процес самовиховання передбачає також залучення до співпраці батьків, педагогів, лікарів.

Третій етап - складання програми самовиховання на декілька років (організація режиму дня, фізичне вдосконалення, трудове виховання, формування самодисципліни, позитивних якостей особистості, подолання негативних відхилень тощо).

Упровадження комплексної методики педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів є важливою організаційно-педагогічною умовою. Методика педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків включає функціонально пов'язані компоненти: цільовий, змістовий, операційний і результативний.

Для роботи з дітьми у школах створюються гуртки. Гурток - це вільне об'єднання дітей і педагогів на основі спільної захопленості конкретним видом діяльності, мета якого - задоволення і розвиток творчих здібностей дітей, їх духовно-моральне збагачення.

У гуртки, як правило, об'єднуються діти одного віку, хоч і з різним рівнем підготовки, з установкою на конкретні творчі досягнення у спільній з педагогом діяльності. Гурток - це ще й місце об'єднання дітей на основі спільних соціальних переживань, співпричетності до чогось дуже важливого і значного для них.

Особливе значення у корекційній роботі з молодшими школярами має педагогічне забезпечення цього процесу. Завдання педагогічного забезпечення корекції девіантної поведінки молодших школярів полягає у тому, щоб залучити дітей до тих видів діяльності, в яких вони можуть реалізувати свій життєвий і творчий потенціал, зміцнюючи роль найважливіших соціальних цінностей (моральних, правових, естетичних та ін.) [13, c. 12c.].

Гурткова робота спрямована на задоволення пізнавальних інтересів учнів, розвиток їх інтелекту. У роботі гуртків учні беруть участь виключно на добровільних засадах. Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючи назви. Гуртки є позаурочними організаційними формами навчання. Їх завдання - поглиблення набутих на уроках знань,розвиток інтересів і здібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання школярів, має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять. Залучати до роботи гуртків якомога більше дітей. Забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять. "Надзавдання" гуртка можна визначити як організацію привабливого спілкування, взаємної зацікавленості усіх його членів - педагогів і дітей.

Упровадження комплексної методики педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів є важливою організаційно-педагогічною умовою. Методика педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків включає функціонально пов'язані компоненти: цільовий, змістовий, операційний і результативний.

2.3 Корекція девіантної поведінки в умовах шкільних гуртків та позашкільних закладах

Девіантна поведінка особистості залишається традиційним предметом психолого-педагогічних досліджень та у руслі гуманістичної парадигми розглядається в психології як проблема, вирішення якої можливо різними способами у відкритому просторі життєдіяльності, але, на жаль, обмежена біогенетичними і внутрішньо психологічними детермінантами. Зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, сьогодні з особливою гостротою позначили проблему допомоги дітям і підліткам з поведінкою, що відхиляється і розробку дієвої системи заходів профілактики і реабілітації цієї групи молоді. Отже, дослідження проблеми девіантної поведінки підлітків є актуальним.

Значна частина поведінкових порушень здійснюється підлітками в стані низького рівня розвитку психічної діяльності, тому необхідно сприяти підвищенню рівня розвитку психічної діяльності, психічних процесів, свідомості і самосвідомості, які найбільше проявляються в самооцінці підлітка та його соціальному статусі в колективі однолітків. У цьому випадку цілеспрямований коригуючий вплив педагогічного та психорегулюючого характеру може дати стійкий ефект на поведінку девіантного підлітка. Корекційні дії повинні бути оптимально сполученими та узгодженими. Така методична вимога особливо важлива для випадків, коли в основу психолого-педагогічних впливів покладено засоби фізичного виховання. Система рухових, психомоторних і психічних методів, диференційованих залежно від індивідуальних особливостей учнів, може істотно знизити роль чинників девіантності в їх поведінці, навчальній та повсякденній діяльності [3, c. 14].

У сучасних психологічних й педагогічних наукових джерелах девіантна поведінка розглядається з різних позицій і точок зору: біогенетичні аспекти девіантної поведінки (П.К. Анохін, І.В. Байєр, В.К.Вілюнас, В.В. Ковальов, В.Д. Менделевич, В.М.Мясищев, І.М. Семенов та ін.); девіантна поведінка як порушення процесу соціалізації (С.А. Беличева, А.І. Долгова, Э.В. Змановський, В. В. Ігнатова та ін.); різні передумови (чинники) девіантної поведінки (А.С.Беличев, Є.В. Змановський, Ю.А. Клейберг, В.Д. Менделевич та ін.); психолого-педагогічні способи корекції девіантної поведінки (А.С. Бєлкін, О.С. Газмон, А.В. Гоголєва, Н.В. Дмитрієва та ін.).

В процесі розвитку і становлення особистості підлітка поряд з інтенсивною морфофункціональною перебудовою організму відбуваються зміни в психоемоційній сфері, що часто виражається в неадекватності поведінкових реакцій на події, що відбуваються, виникнення конфліктів під час спілкування з батьками і вчителями. [18, c. 96].

Дуже показовий той факт, що підлітки у віці 14-17 років здійснюють більше 14% всіх злочинів та перебувають на обліку в органах МВС.

На даний час в Україні скорочуеться кількість шкільних гуртків та позашкільних закладів. На сьогоднішній день у великих містах існують платні гуртки різних напрямів роботи, спортивного, творчого, технічного та інші.

Діти із кризових сімей не можуть дозволити собі відвідувати такі заклади, тому вони вимушені проводити свое дозвілля на вулиці.

Тому на даний час існує проблема в безкоштовних закладах де можна навчатися та проводити дозвілля, самореалізувати себе, займатися улюбленою справо.

При школах дуже мало гуртків, але якщо вони і є то мають дуже маленький вибір видів діяльності. Альтернативою шкільним гурткам, є позашкільні заклади такі як СЮТ (Станція Юних Техніків), СЮН (Станція Юних Натуралістів), підліткові клуби, всі вище перечислені заклади працюють безкоштовно.

В селі Тупичів, Городнянського району Чернігівської області, працює позашкільни заклад, підлітковий клуб "Сучасник".

В підлітковому клубі працюють такі гуртки:

- духовий оркестр;

- шахи та шахмати;

- декоративно-прикладне мистецтво;

- в'язання та макраме;

- настільний теніс;

- гирьовий спорт;

- танцювальний гурток;

- гурток кулінарії;

- крою та шиття;

- гурток радіотехнічного конструювання;

- театральний гурток.

Проводяться загально клубні виховні заходи.

Діти беруть участь в районних, обласних, всеукраїнських, та міжнародних конкурсах, змаганнях на яких виборюють призові місця.

Деякі учні приходили до гуртків уже засудженими. Цікавилися, займалися в гуртках і приводили туди своїх друзів з вулиці, які теж залишалися в гуртках. Багато хто з них після навчання на відмінно закінчували профтехучилища і технікуми на відмінно. Гурткова робота допомогла цім дітям знайти шлях у своєму житті.

Посилене заняття в гуртках фокусує увагу школяра на своєму фізичному та психічному стані і стані здоров'я так, що форми залежної поведінки для школярів становляться табу. Загалом, вживання алкоголю, куріння, зловживання психотропними речовинами недопустимі і протипоказані тим підліткам, які займаються спортом. На перший план у школярів-спортсменів виходить самоствердження, самоконтроль, перемога (в змаганнях) і певна розрядка, оскільки всі негативні переживання й наміри залишаються на спортивному майданчику.

Під час кожного заняття психолог повинен застосовувати комплекс психолого-педагогічних прийомів, спрямованих на корекцію фізичного, психічного і морального стану підлітків-девіантів, серед яких потрібно виділити:

- навчальний матеріал повинен бути зрозумілим і доступним підліткам, але засвоюватись із певними зусиллями, в іншому випадку тренувальний процес втрачає свою привабливість;

- ускладнення вправ і збільшення навантаження потрібно здійснювати поступово, але постійно з формуванням інтересу до занять;

- до всіх вихованців спортивного закладу потрібно ставити однакові вимоги з опорою на позитивні особистісні якості, пробуджуючи в учнів самолюбство, впевненість у своїх силах, свідомість й активність;

- ретельно та своєчасно приміняти методи примусу, заохочення і покарання, використовувати метод заохочення навіть при невдалій спробі виконання вправи;

- поступово вводити в тренування елементи нового, включаючи змагальний метод усередині групи, де суддями виступають самі діти;

- систематично здійснювати аналіз успіхів і недоліків у навчально-тренувальній діяльності в групах та контроль за виконанням доручень тренера, слідкувати за дисципліною, зовнішнім виглядом, відвідуваністю, підготовкою і прибиранням місць проведення занять;

- постійно прищеплювати навички самоконтролю, проводити контроль за успішністю в школі, вести щоденник тренувань, планувати навантаження.

Особливу увагу варто приділити супутнім компонентам корекції психічного стану підлітків з девіантною поведінкою:

- створити психолого-педагогічні ситуації, в яких тривожні підлітки могли б діяти впевнено, без напруги, страху (виконання вправ в полегшених умовах); при невпевненості учня мати кілька варіантів виконання завдання подолання невпевненості шляхом самонаказу; витяг максимальної користі з невдачі; надання фори тривожним і т.п.);

- заохочувати тривожних учнів похвалою за працьовитість, подолання невпевненості, за вдало виконане завдання та самостійність;

- надавати агресивним підліткам провідні ролі при виконанні вправ (прийомі нормативів, тестування, проведення естафет);

- створювати такі педагогічні ситуації, за яких у агресивних учнів також можуть бути невдачі;

- отримувати максимальну користь з невдалого виконання вправи агресивними підлітками;

- тимчасово усувати агресивних підлітків від занять, але з обов'язковою їх присутністю;

- справедливо вирішувати конфліктні ситуації;

- проводити групові бесіди, акцентуючи увагу на позитивних сторонах діяльності учнів, навмисно замовчуючи про негативні;

- підтримувати ініціативу, самостійність, взаємодопомогу при освоєнні фізичних вправ.

Варто зауважити, що в передбачених навчальним планом спортивних закладів спортивні заходи мають безпосередній позитивний вплив на особистість підлітка з девіантною поведінкою: розвиваються комунікативні здібності, впевненість, самоповага, вміння працювати в команді; знижують рівень конфліктності, виховують прагнення до успіху (перемоги), виховується самоконтроль, самодисципліна, відповідальність за власні дії та рішення, більш успішно відбувається процес соціалізації - їх адаптації до соціальних вимог та норм поведінки [7, c. 55].

Слід зазначити важливу роль психолога позашкільного спортивного закладу, який, на відміну від вихователів (керівників спортивних гуртків, тренерів) має справу з психічним станом підлітків-вихованців спортивного закладу. Так, підлітки з девіантною поведінкою відрізняються нестійким психічним станом, високим рівнем агресивності, тривожності, конфліктності тощо. Робота психолога повинна бути направленою саме на корекцію індивідуально-психологічних особливостей підлітків-девіантів. Тому, тренінгова діяльність вбачається найефективнішим засобом корекції девіантної поведінки підлітків.

Дотримання у процесі корекційної роботи з учнями найважливіших принципів діяльності дитячих громадських організацій повинні відображати спрямованість діяльності осередків на формування соціально значущої поведінки особистості дитини та корекцію її девіацій. До таких принципів ми відносимо: принцип гуманізації; принцип добровільності; принцип самореалізації; принцип романтики і гри. Зазначимо, що розглянуті принципи взаємодоповнюють та обумовлюють один одного, тому ефективність корекції девіантної поведінки молодших школярів забезпечується їх комплексним використанням.

Залучення учнів до особистісно-значущої й соціально-позитивної діяльності є організаційно-педагогічною умовою, яка пов'язана із самореалізацією дітей, розкриттям їх здібностей і можливостей у діяльності й стосунках. Самореалізація дитини як процес передбачає ідентифікацію себе з іншими, відкритість досвіду і його засвоєння, різноманітне сприйняття суб'єктом чуттєво заданих ситуацій, творчий характер активності суб'єкта.

Упровадження комплексної методики педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів є важливою організаційно-педагогічною умовою. Методика педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності дитячих громадських організацій включає функціонально пов'язані компоненти: цільовий, змістовий, операційний і результативний.

Цільовий компонент передбачає спрямування зусиль педагогів, керівництва і членів дитячих громадських організацій на зниження виявів девіантної поведінки учнів шляхом залучення їх до особистісно-значущої й соціально-позитивної діяльності.

Змістовий компонент визначає структурування тих видів і форм діяльності школярів у громадських організаціях, які відповідають особистісним потребам учнів і водночас мають значний педагогічно-коригуючий потенціал.

Операційний компонент методики відображає оптимальне поєднання різноманітних методів і засобів педагогічного впливу, який має опосередкований характер і спрямовується на виявлення і розвиток прихованих резервів дитячої особистості. Результативний компонент методики визначається на основі систематичного здійснення педагогічного моніторингу за станом, динамікою розвитку та виявленими тенденціями девіантних виявів у поведінці молодших школярів.

Необхідно підкреслити, що корекція девіантної поведінки молодших школярів є комплексним процесом, який може бути необмеженим у процесі діяльності дитячих громадських організацій.

Таким чином, організація корекційної роботи з молодшими школярами в процесі діяльності дитячих громадських організацій базується на визначенні мети, завдань, функцій корекції та їх конкретизації в залежності від типу виховного закладу і психофізіологічних характеристик дитячих контингентів, вивченні педагогічних умов ефективної корекції девіантної поведінки учнів початкових класів у процесі діяльності дитячих громадських організацій.

Традиційна система організації навчально-виховного процесу в школі з властивим їй усталеним розподілом посадових обов'язків між педагогами сформувала у свідомості освітян стереотипне уявлення про те, що вчитель навчає школярів, а вихователь (класний керівник) виховує їх. Таке уявлення суперечить ідеї органічної єдності процесів навчання та виховання, їх взаємозв'язку. Цю ідею можна сформулювати так: "Не існує навчання без виховання, так само, як не існує виховання без навчання".

Справді, кінцева мета виховання школяра полягає в тому, щоб сформувати в нього стійку звичку дотримуватись у своїй діяльності та поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнаних принципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли і виховні цілі та завдання, що їх ставить перед собою педагог, відповідають потребам та інтересам вихованців, тобто коли він сам прагне досягти певного виховного ідеалу і хоче бути вихованою людиною.

Життя підтвердило, що велику складність у розв'язанні завдання раннього запобігання відхиленням у моральному розвитку в поведінці школярів становить незадовільна підготовка педагогів до роботи в екстремальних умовах. І особливо це стосується молодих учителів.

Демократизація і гуманізація нашого суспільства, його моральне і культурне оновлення, політичне та економічне вдосконалення потребують підвищення майстерності всіх ланок навчально-виховного процесу. У період перебудови збільшилась також увага школи, сім'ї, громадськості до негативних явищ у шкільному середовищі, визначились конкретні шляхи подолання прорахунків у моральному вихованні та навчанні підростаючого покоління. Саме перебудова системи народної освіти, розвиток демократичних принципів управління, гуманізація загальноосвітньої школи дадуть змогу вирішити ці завдання.

Висновки

Корекція девіантної поведінки молодших школярів є актуальною проблемою сучасної теорії і практики виховання. Протиріччя, що мають місце в період демократизації суспільного життя, недоліки сімейного і шкільного виховання, значне скорочення позашкільних закладів призводять до збільшення кількості учнів молодшого шкільного віку, чия поведінка виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції девіантної поведінки дітей та її науково-педагогічного забезпечення.

Девіантна поведінка інтерпретується як вчинки, дії неповнолітніх, що не відповідають офіційно прийнятим у даному суспільстві нормам. Відхилення у поведінці, пов'язані з шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхилення у поведінці у зв'язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, а також адиктивною, делінквентною та кримінальною діяльністю. В учнів початкових класів вони формуються внаслідок впливу біологічних (генетичні ускладнення, фізіологічні аномалії), психологічних (психопатологія, порушення емоційно-вольової сфери, неврози), соціальних (несприятливі умови сімейного виховання, негативний вплив референтної групи), криміногенних (спілкування та взаємодія з кримінальними особами), педагогічних (недоліки навчально-виховного процесу в школі).

Для того щоб правильно обрати метод або методику впливу на дитину за асоціальною поведінкою, треба правильно провести діагностину роботу щодо виявлення її причин. Формою роботи корекції є індивідуальний підхід до дитини, зацікавлення, проведення корекційних заходів.

Організація педагогічних умов потребує забезпечення діяльності шкільних гуртків та позашкільних закладів для реалізації проведення корекційної роботи, та досягненні позитивних результатів.

Доведено, що особливу роль у процесі корекції девіантної поведінки молодших школярів відіграють дитячі гуртки. Під дитячими організаціями розуміється добровільне, самодіяльне, самокероване на основі Статуту (та інших документів) рівноправне об'єднання дітей і дорослих, створене для спільної діяльності, для реалізації й захисту інтересів його членів.

Виховання громадянина - одне з наріжних завдань освітньої установи. Вирішуючи проблему громадянського виховання учнівської молоді, освітні установи, перш за все, зосереджують свої зусилля на формуванні у молоді ціннісного ставлення до явищ суспільного життя.

Становлення громадянськості як якості особистості визначається як суб'єктивними зусиллями суб'єктів виховного процесу (педагоги освітніх установ, батьки, громадські організації, школярі і т.д.), так і об'єктивними умовами функціонування суспільства - особливостями державного устрою, рівнем правової, політичної, моральної культури суспільства.

Відвідування гуртків у шкільних та позашкільних закладах грає важливу роль у корекції девіантної поведінки школярів та підлітків.

Вільний вибір гуртка та індивідуальний підхід з боку педагога, викликають зацікавленість учня. Досить часто своєю зацікавленістю, учень який займається гуртковою роботою приводить до гуртка своїх друзів, які теж потім залишаються в гуртках де можуть самореалізуватися. Дуже часто заняття в гуртках допомагають обрати майбутню професію та шлях вжитті.

Участь у змаганнях та конкурсах додає іще більше зацікавленості займатися улюбленою справою, адже у всіх цих заходах є призові місця та нагороди. Після змагань бажаючих прийти в гурток становиться більше.

Гурткова робота є однією з найважливіших і найефективніших методів у корекції девіантної поведінки. Правильно виконана виховна робота завжди дає високі позитивні результати. Виховний потенціал дитячих гуртків містить найрізноманітніші форми, методи і засоби корекції девіантної поведінки учнів та передбачає створення умов для отримання ними додаткових інформаційних, наукових, практичних знань.

Список використаних джерел

1. Закон і підліток: матеріали обласної науково-практичної конференції. Донецьк, 27 жовтня 2000 р. / гол Парламентське вид-во, 2000. - 23 с.

2. Закон України "Про загальну середню освіту" // Інформаційний збірник МО України. - 1999. - №15. - С. 6-31. Ред. Ю.Л. Титаренко. - Донецьк: ДІВС, 2001.

3. Закон України про молодіжні та дитячі громадські організації / К.: Парламентське вид-во, 2000. - 23 с.

4. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профілактика / Г.А. Аванесов - М.: Изд-во Акад МВД СССР, 1980. - 526 с.

5. Ануфриева С.Н. Как преодолеть трудности в обучении, психодиагностические таблицы / С.Н. Ануфриева - М.: Издательство "Ось-89", 1999. - 224 с.

6. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом / В.Г Афанасьев - М.: Политиздат, 1975. - 406 с.

7. Авдуевская Е.П. Особенности социализации підростка в условиях быстрых социальныъ изменений / Е.П. Авдуевская, С.А. Баклушинский // Ценностно-нормативные ориентации старшокласника: М. Политиздат, 1995. - 118 с.

8. Бех І.Д. Від волі до особистості / І.Д. Бех - К.: Україна-Віта, 1995. - 202 с.

9. Бобнева М.И. Социальные нормы как обьект психологического исследования / М.И. Бобнева - М.: Наука, 1975. - 221 с.

10. Воспитание трудного ребенка: Дети с девиантным поведением: Учебно-методическое пособие / Под ред. М.И. Рожкова - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001 - 240 с.

11. Гилинский Я.И. Социология девіантного (отклоняющегося) поведения: учебное пособие / Я.И. Гилинский, В.С. Афанасьев - СПБ.: Питер, 1993. - 537 с.

...