Основні напрями діяльності шкільного колективу

Педагогічна вимога - це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер. А. С. Макаренко вважав, що без щирої, переконливої, гарячої і рішучої вимоги не можна починати виховання колективу. Педагогічна вимога - це процес озброєння учнів нормами поведінки. Зміст вимоги визначається моральними нормами, правилами, статутом школи, заповідями Біблії. Вимоги бувають прямі (наказ, вказівка) і непрямі (прохання, порада, натяк). Вимога впливає не тільки на свідомість учнів, а й активізує їхні вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяючи цим самим виробленню позитивних навичок і звичок поведінки.[16]

Поставлена учням вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і сильною, її пред'являють тоді, коли свідомість учня підготовлена до її сприймання. Щоб учні не заспокоювалися на досягнутому, вимоги повинні зростати. Якщо вимога справедлива, то учень скоріше буде її виконувати, а якщо вона дріб'язкова і формальна, то така вимога втрачає своє виховне значення і сприймається вихованцем як несправедливість. Крім того, вимога повинна ставитися чітко, переконливо, конкретно, тоді її виконання буде відповідальним. У школі існують єдині вимоги до учнів з боку всього педагогічного колективу, які ставляться систематично і послідовно.[19]

Вимога-прохання ставиться тоді, коли між педагогом і учнями встановилися добрі взаємини, довіра і повага.

Вимога-довір'я застосовується у вигляді різного типу доручень, як повага до учня.

Вимога-схвалення використовується в тих випадках, коли учень домігся певних успіхів, а похвала педагога спонукає його до поліпшення діяльності.

Вимога-натяк - це може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до учня чи класу, вони застосовуються тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний вплив.

Вимога-умова ставиться учням тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше.

Вимога-осуд полягає в негативній оцінці конкретних дій і вчинків учня і розрахована на гальмування небажаних вчинків та стимулювання позитивних.

Найбільш різкою формою вимоги є погроза. Погроза має бути обґрунтованою, а невиконання вимог повинно призвести до реалізації погрози до кінця.[21]

Громадська думка - відображення колективної думки, активна впливова сила в руках умілого вихователя. Для формування громадської думки вчитель залучає вихованців до колективного обговорення явищ і подій у житті класу, школи, привчає учнів давати їм принципову оцінку. Громадська думка сприяє активізації учнівського колективу за утвердження норм моралі, є опорою педколективу в цій боротьбі, робить набутком колективу кращі зразки поведінки. Громадська думка це вимога, і вона повинна формуватися наперед, не чекаючи негативного явища, спрямовуватися на тих, хто з нею рахується, обережно пристосовуватися до учнів підвищеної емоційності та вказувати вихід зі становища. Етапи формування громадської думки такі: а) виявлення і вивчення індивідуальних думок; б) узагальнення і об'єднання думок; в) цілеспрямована діяльність і творчість колективу.

Вправи - багаторазове повторення певних дій, вчинків, це не механічний, а свідомий творчий процес. У результаті вправ формуються уміння, навички, звички, нові знання, манери поведінки, розвиваються розумові здібності. Учні щоденно вправляються у виконанні розпорядку дня, вимог шкільного режиму, у навчальній і трудовій діяльності. До застосування вправ педагог повинен підходити вдумливо і творчо, дотримуватися таких вимог: обґрунтованість необхідності вправ, доступність вправ, їх систематичність, достатня кількість для формування певних навичок і звичок поведінки.

Привчання - організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми громадської поведінки. Метод привчання має особливе значення у вихованні, учень повинен постійно дотримуватися певних вимог з перших же днів перебування у школі. Привчати потрібно за допомогою чітких правил, показів зразка. Для цього потрібен час, поспішність шкодить. Важливе значення має доброзичливий контроль і самоконтроль. Суворий режим формує динамічний стереотип, який лежить в основі утворення звичок.

Доручення - це метод виховання, який своєю метою має вправляння в позитивних діях і вчинках. Застосування цього методу вимагає врахування індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, неорганізованим учням корисно давати завдання підготувати і провести захід, який вимагає самостійності, ініціативи, зібраності. Одержавши доручення, учень повинен усвідомити його важливість, значення для колективу і для себе. Доручення повинне бути посильним для учня, нескладним, педагог повинен навчити учня виконувати його і з часом ускладнювати. Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Виконання доручень повинно оцінюватися.

Створення виховних ситуацій поділяються на дві групи:

а) творчі прийоми: доброта, увага, піклування, пробудження гуманних почуттів, прояв засмучення, зміцнення віри в свої сили, довір'я, залучення до цікавої діяльності;

б) гальмуючі прийоми: паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, прояв обурення, попередження, вибух.

Для створення виховних ситуацій необхідно визначити умови, продумати свої дії і вчинки, викликати в учнів нові почуття, думки, позитивні мотиви.

В індивідуальній виховній роботі позитивні наслідки дає прояв доброти, уважності і піклування з боку педагогів до учнів, вона викликає у вихованця почуття вдячності, створює атмосферу взаємної поваги і довіри.

Прояв педагогом своїх умінь і знань у певній галузі, яка цікавить учня, викликає в нього здивування, захоплення, піднімає в його очах авторитет педагога.

Велике значення має зміцнення віри вихованця у свої власні сили, тому досвідчені педагоги так організовують процес навчання і виховання, щоб учні помічали успіхи один одного.[10]

А. С. Макаренко часто застосовував прийом паралельної дії, тобто не прямий вплив на вихованця, а через колектив. У цьому випадку педагог виступає з претензією до колективу, вимагає від нього відповіді за поведінку його членів. Колектив засуджує поведінку одного зі своїх членів, а вони певним чином реагують на дії колективу.

Прийом удаваної байдужості полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці робить вигляд, що нічого не помітив, і цим роззброює вихованця, який відмовляється від своєї затії.[8]

Колективна творча справа (методика колективного творчого виховання І.П. Іванова) - це спільний пошук кращого розв'язання важливих завдань збагачення колективу і особистості щодо поліпшення навколишнього життя. КТС - це справа, бо це система практичних корисних дій. КТС - справа колективна, бо планується, проводиться і обговорюється вихованцями і вихователями. КТС - справа творча, бо на кожній її стадії є пошук кращих шляхів, засобів здійснення життєво важливої практичної роботи. Головне правило КТС: «Усе творчо».

Перед проведенням КТС класний керівник обмірковує комплекс виховних можливостей цієї справи, визначає мету, продумує участь батьків, шефів, учителів-предметників. КТС складається з шести стадій:

Перша стадія - стартово націлююча бесіда. Класний керівник допомагає учням у виборі теми, проводить конкурс на кращий проект КТС, пропонує свої варіанти. Обговорюється питання: Що? Де? Коли? З ким? Мета - захопити учнів КТС.

Друга стадія - колективне планування КТС. Спочатку в мікроколективах, потім на загальних стартових, зборах заслуховуються всі варіанти КТС, уточнюються завдання, ставляться додаткові питання для роздумів, визначається особиста участь кожного учня у справі.

Третя стадія - колективна підготовка КТС. Спільний проект уточнюється і конкретизується спочатку Радою КТС, потім у мікроколективах. Мікроколективи, або бригади, готують сюрпризи, справи «по секрету» від інших.

Четверта стадія - проведення КТС. Класний керівник стежить за тим, як учні проводять КТС, допомагає їм, координує їхні дії, створює і зміцнює мажорний тон, дух бадьорості, упевненості у своїй силах, у своїй здатності нести людям радість. Ця стадія - це підсумок підготовчої роботи - сюрпризи, експромти, імпровізації.

П'ята стадія - колективне підбиття підсумків. Проводиться загальний збір - «вогник», присвячений результатам конкретної справи. Можна провести анкетування або поставити запитання для роздумів: що було доброго? Що нам вдавалося з наміченого? Завдяки чому? Що не вдалося? Чому? Що нам варто використати надалі? Що нам перетворити в традицію? Як діяти по-іншому?... Класний керівник збирає кращі пропозиції, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції.

Шоста стадія - найближча післядія КТС. На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. Даються доручення мікроколективам, намічається нова КТС, проводиться робота з рекомендованою літературою.

Колективна творча справа - це конкретне втілення багатогранної громадської турботи в єдності трьох сторін - практичної, організаторської, виховної. Колективні творчі справи бувають: пізнавальні, трудові, художні, спортивні, святкові.

Пізнавальні: вечір веселих завдань, конкурс «Випробуй себе», вечір-подорож, захист фантастичних проектів, вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць, прес-конференція, турнір знавців тощо. Трудові: трудова атака, трудовий десант, фабрика, подарунки далеким друзям тощо. Художні: концерт-блискавка, літературний вечір, конкурс музикантів, читців, танцюристів, вечір «В гостях у картин». Спортивні: «Веселі старти», весела спартакіада, похід, свято «Тато, мама і я - спортивна сім'я» тощо. Святкові: новорічний вечір, день 8-го Березня, День учителя, День молоді тощо.

ВИСНОВКИ

Основними напрямами діяльності у шкільному колективі є:

· навчально-пізнавальна діяльність;

· організаторська діяльність (учнівське самоврядування);

· діяльність дітей за інтересами (гуртки, творчі об'єднання);

· трудова діяльність.

Основними прийомами стимулювання учнів у навчально-виховному процесі є: опора на бажання, використання ідентифікації, урахування інтересів і нахилів, заохочення бажання домогтися успіху, демонстрування результатів навчальних дій, визнання успіхів, використання виховних ситуацій та ін.

Отже, розвиток особистості, її активності є процесом удосконалення системи мотивації через зміну її структурних компонентів та їх функціональних відношень в умовах навчальної діяльності. Ефективність навчання забезпечується не тільки рівнем сформованості знань, умінь, навичок, інтелектуальними можливостями, досвідом, а й детермінується структурою і якісними характеристиками мотивації як логічного центру цілісної системи особистості і навчальної діяльності учня. Розвиток мотиваційного комплексу передбачає оптимальне поєднання внутрішньої і зовнішньої мотивації, яка зумовлює активність учня в діяльності, прагнення досягти в ній позитивних результатів.

Учнівське самоврядування будується на підставі співзвучних потреб дитини на суспільстві. Головною задачею педагогів у цій системі є постійна підтримка мотиваційно-потребнісної сфери дитини, тобто підтримання такого стану, за якого стає необхідним постійне самовдосконалення та бажання і наміри стати гідним громадянином держави. Разом із тим реалізація завдань з організації учнівського самоврядування в школі пов'язана з необхідністю подолання такої суперечності: з одного боку, самоврядування потребує самостійності школярів, з іншого - воно неможливе без удосконалення педагогічного керівництва. Самоврядування не означає залишення дітей сам на сам, а є об'єктом і результатом найскладнішої, найвищої форми керівництва дитячим колективом.

Гурткова робота в загальноосвітніх навчальних закладах є частиною освітнього процесу. Це один із найефективніших шляхів розвитку творчо спрямованої особистості. Саме тому організація роботи різноманітних гуртків, секцій, студій у загальноосвітніх навчальних закладах потребує особливої уваги з боку адміністрації шкіл та районних управлінь освіти. Результативність позашкільної освіти значною мірою залежить від чіткої, продуманої її організації, планування та координації.

Праця - головний вихователь. Необхідно допомогти школярам побачити в ній джерело розвитку своїх здібностей і моральних якостей, підготувати молоде покоління до активної трудової та суспільного життя.

Завдання виховання працьовитості - одне з найважливіших у системі формування особистості. Саме в цьому полягає виховна сила праці, її моральна сутність, що завжди підкреслювали К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинський.

Трудове виховання охоплює ті аспекти виховного процесу, де формуються трудові дії, складаються виробничі відносини, вивчаються знаряддя і способи їх використання. Праця в процесі виховання виступає й як провідний чинник розвитку особистості і спосіб творчого освоєння світу, набуття досвіду посильної трудової діяльності в різних сферах праці, і як невід'ємний компонент загальної освіти, в значній мірі центровий загальноосвітній навчальний матеріал, і як настільки ж невід'ємна частина фізичного і естетичного виховання.

Таким чином, досліджений матеріал дозволив зробити висновок, що праця молодших школярів повинна бути правильно, педагогічно доцільно організована.

У процесі трудового виховання учні пізнають навколишню дійсність, систематизуючи і закріплюючи знання, учень закріплює свій кругозір. Він стає більш старанним у навчанні, починає цікавитися технікою, виробництвом. Все це перетворює працю в активний стимул для отримання нових знань. Педагоги намагаються виховати у школярів моральне ставлення до праці, викликати інтерес до роботи, домогтися надання ними корисності своєї праці для суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверичев Ю.П. Чи потрібна трудова підготовка школярів? / / Педагогіка, 1991, № 12 с. 34-39

2. Актуальні питання трудового виховання молодших школярів на сучасному етапі. Програмно-методичний посібник. - Слов'янськ-н / К: ВЦ СФАГПІ, 2000.-32с.

3. Баранов С.П., Сластенін В.А. Педагогіка. - М., 2004.

4. Батишев С.Я. Трудова підготовка школярів: питання теорії та методики. - М.: Педагогіка, 1981 с. 68-78, с. 103-120.

5. Бачинська Є. М. Організація учнівського самоврядування в закладах освіти Київської області. Навчальний-методичний посібник. - Біла Церква: КОІПОПК, 2002- с. 90.

6. Врублевська М. О. Орган учнівського самоврядування // Виховна робота в школі: Науково-методичний журнал. - Харків. - 2006. -. №10 (23). с. 2-15.

7. Данилів І. І. Структура учнівського парламенту // Виховна робота в школі: Науково-методичний журнал. - № 10 (23). - Харків. - 2006. - с. 4.

8. Донцов А. Й. Психологія колективу. -- М., 1984.

9. Енциклопедія освіти /Академія педагогічних наук України; головний редактор В.Г.Кремень.- К.: Юрінком Інтер, 2008 - 1040 с.

10. Іванов Й. П. Вихователь колективістів. -- М., 1982.

11. Закон України «Про освіту» // Освіта України. - 1996. - № 23.

12. Закон України «Про позашкільну освіту» // Освіта України. - 2000. - № 31.

13. Приходько М. І. Учнівське самоврядування в сучасному вимірі. Методичний посібник. - Біла Церква. - 2009. - с. 248.

14. Пашков О.Г. Праця як засіб виховання / / Педагогіка, 1992, № 7-8 с. 3-10

15. Перспективи професійно-педагогічної підготовки вчителя до трудового виховання молодших школярів / / Технологія 2000: Теорія і практика викладання технології в школі: Зб. тр. VI Міжнародної конф. - Самара, 2000. - С. 200-202

16. Підласий Й. П. Педагогіка. -- М., 1999.

17. Положення про позашкільний навчальний заклад // Освіта України. Нормативно-правові документи. - К.: Міленіум. - 2001. - 470 с.

18. Про трудове виховання в молодшому шкільному віці / / Оцінка ефективності освітніх технологій: Тез. докл. 2-й Всеросійській наук.-прак. конф. Ч. II - Слов'янськ - н / К, 2000. - С.-102-104.

19. Сухомлинський В. А. Мудра влада колективу. -- М., 1983.

20. Типове положення про атестацію педагогічних працівників. Збірник наказів та інструкцій МОН, молоді та спорту України. - 2011. - № 1.

21. Харламов І.Ф. Педагогіка: Навчальний посібник. - 4-е вид., М.: Гардаріки, 2004, - с. 363-405.

Размещено на Allbest.ru