Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія педагогічних наук України

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих

УДК 378.126:351:001.76

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Інноваційно-педагогічні технології у системі підготовки майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності

13.00.04 - “Теорія і методика професійної освіти”

Царенко Ірина Леонтіївна

Київ 2010

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах екологічної кризи, соціальних і воєнних протиріч, суттєвих змін у техногенній сфері проблеми безпеки життєдіяльності (БЖ) стають особливо актуальними. Забруднення навколишнього середовища хімічними речовинами, електромагнітними полями та іонізаційними випромінюваннями, а також шум, вібрація й інші небезпечні для здоров'я людини фактори спричиняють порушення процесів обміну речовин і енергії в природі та створюють суттєву загрозу існуванню цивілізації. Науково-технічний прогрес є одночасно і рушійною силою розвитку суспільства, і джерелом нових видів небезпек, бо засоби, які використовує людина для досягнення безпечного рівня життєдіяльності, часто витісняють саму мету, задля якої вони створюються і застосовуються.

Освітянський напрям “Безпека життя і діяльності людини” в сучасних умовах науково-технічного прогресу сприяє соціальному і професійному становленню особистості та надає їй значні можливості для адаптації до різних життєвих змін. Орієнтація людини на превентивні дії у різних сферах діяльності є новою функцією, яка покладається на освіту в контексті глобальних перспектив третього тисячоліття, і дає їй можливість бути випереджувальною у вирішенні проблем безпеки життєдіяльності як умови сталого розвитку суспільства. Серед актуальних проблем, які потребують першочергового розв'язання, доцільно виокремити такі: приведення мікрокліматичних умов плідної праці та відпочинку людини у відповідність із прийнятими нормами, захист людини від стресових факторів, іонізаційних і неіонізаційних випромінювань, правильна організація робочого місця; електробезпека і пожежна безпека, створення моделей безпеки для стандартних і нестандартних ситуацій.

Основи знань з безпеки життєдіяльності формуються у молодшому віці, коли дитина набуває першого досвіду розпізнавання небезпек, які її оточують. Згодом у процесі вивчення шкільних предметів “Основи безпеки життєдіяльності” (ОБЖ) і “Основи здоров'я” в учнів формується не тільки система знань, умінь та навичок, спрямованих на збереження здоров'я у повсякденному житті, а й здатність до нетрадиційного мислення щодо розробки алгоритмів дій у несприятливих умовах і в надзвичайних ситуаціях (НС).

Комплекс питань, пов'язаних із збереженням здоров'я і формуванням навичок безпечної поведінки учнів загальноосвітніх шкіл (ЗОШ), а також необхідність цілеспрямованої роботи з цього напряму відображені у Концепції 12-річної загальноосвітньої школи, Національній програмі “Діти України”, Національній доктрині розвитку освіти та інших державних документах.

Необхідний рівень викладання ОБЖ у загальноосвітніх школах забезпечують вчителі природничих дисциплін, що актуалізує проблему їх підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах.

Проблема професійної підготовки майбутніх учителів знайшла відображення у наукових працях С.У. Гончаренка, І.А. Зязюна, О.Г. Мороза, В.Ф. Паламарчук, М.М. Солдатенка та інших вчених. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності розробляли Е.О. Арустамов, О.С. Баб'як, Я.І. Бедрій, В.В. Бєгун, В.С. Джигирей, І.М. Миценко та інші автори, які створили посібники для студентів і сприяли розвитку безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни. Водночас Л.Б. Василенко, Т.В. Воронцова, Л.Г. Горяна, В.В. Дивак, І.А. Репік пропонували впроваджувати у навчальний процес з ОБЖ практичні роботи, навчальні алгоритми, структурно-логічні схеми (СЛС), тести та інші інновації.

У дисертаційних дослідженнях А.В. Брєхової, Т.Ю. Давидової, Г.Д. Кондрацької, О.В. Пуляк, Л.А. Сидорчук, Є.Р. Чернишової та інших, хто вивчав систему підготовки студентів з безпеки життєдіяльності, формування готовності до застосування інновацій при викладанні ОБЖ розглядається на периферії інших аспектів, а головна увага приділяється розв'язанню завдань теоретичної підготовки студентів. Крім цього, темпи інформатизації усіх сфер діяльності людини і технологізації процесу навчання в ЗОШ суттєво впливають на розвиток вищої школи, яка потребує вдосконалення форм, методів і засобів навчання та застосування інноваційно-педагогічних технологій (ІПТ).

Наукові праці з проблем інноваційної діяльності в освіті В.Ю. Бикова, С.У. Гончаренка, І.М. Дичківської, М.І. Жалдака, В.Ф. Паламарчук, С.О. Сисоєвої та інших учених переконують, що головною особливістю інноваційно-педагогічних технологій є їх спрямованість на здійснення переходу від педагогіки формування особистості до педагогіки саморозвитку сучасного вчителя. Різний рівень розробленості ІПТ з особливою гостротою наголошує на проблемі вибору цих технологій відповідно до цілей і змісту навчання. Водночас дидактичні можливості інноваційно-педагогічних технологій у формуванні готовності студентів до викладання ОБЖ достатньою мірою не досліджені, а методичні рекомендації до їх застосування потребують вдосконалення.

Отже, актуальність роботи зумовлюється необхідністю забезпечення випереджувального характеру освіти з безпеки життєдіяльності; потребою у вдосконаленні навчальних програм; упровадженням курсу “Основи здоров'я” у ЗОШ, що ставить нові вимоги до змісту професійної підготовки майбутніх учителів, яка на основі інтегрованого поєднання знань має спрямовуватися на формування в учнів життєвих (практичних) навичок; появою нових засобів навчання, які уможливлюють ефективне застосування ІПТ у системі підготовки студентів з безпеки життєдіяльності, що сприятиме реалізації поставлених перед шкільним предметом завдань.

Вибір напряму дослідження зумовлений соціально-педагогічним значенням заявленої проблеми і необхідністю подолання суперечностей між:

- потребами суспільства у здоровому молодому поколінні та фактичним станом безпеки життєдіяльності учнів у середній школі, що характеризується погіршенням їхнього здоров'я;

- постійно зростаючими потребами у вдосконаленні професійно-прикладного характеру знань та вмінь майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності для формування життєвих навичок учнів і станом підготовки цих фахівців у вищих навчальних закладах (ВНЗ), яка охоплює в основному теоретичні аспекти формування культури безпеки;

- традиційними педагогічними технологіями у підготовці студентів з безпеки життєдіяльності, що базувалися на застосуванні технічних засобів навчання (ТЗН) і забезпечували розв'язання окремих дидактичних завдань, та інноваційно-педагогічними технологіями, які ґрунтуються на поєднанні засобів вивчення реальних і змодельованих за допомогою комп'ютерної техніки умов життєдіяльності (параметрів навколишнього середовища) та спрямовані на саморозвиток майбутнього вчителя, що зумовлено сучасними запитами практики у підготовці високопрофесійних педагогічних кадрів.

Таким чином, забезпечення випереджувального характеру освіти з БЖ зумовлює необхідність розв'язання таких проблем: поєднання теоретичної і практичної складової фахової підготовки з безпеки життєдіяльності випускників вищих педагогічних навчальних закладів; впровадження інноваційно-педагогічних технологій у систему підготовки студентів з безпеки життєдіяльності; розширення самостійної навчально-дослідної діяльності майбутніх учителів в умовах кредитно-модульної системи навчання; посилення професійно-прикладного характеру підготовки студентів до викладання ОБЖ.

Розв'язання зазначених проблем у вивченні безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни, зумовило вибір теми дисертаційного дослідження “Інноваційно-педагогічні технології у системі підготовки майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою дослідної роботи “Науково-методичне забезпечення використання у дидактичному процесі засобів навчання нового покоління” (РК № 0100U002034) Наукового центру розробки засобів навчання при кафедрі фізики КДПУ імені Володимира Винниченка, який функціонує на основі спільної угоди з Інститутом інформаційних технологій і засобів навчання АПН України, та проекту ІТ/503-2007 “Інтегрований навчальний практикум “Методика та сучасні технології у шкільному фізичному експерименті” (РК № 0107 U 008423). Автор дисертаційного дослідження була одним із виконавців зазначеного проекту.

Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 2 від 29.09.2008 р.) та узгоджено в раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 28.10.2008 р.).

Об'єкт дослідження: професійна підготовка студентів з безпеки життєдіяльності у вищому педагогічному навчальному закладі.

Предмет дослідження: інноваційно-педагогічні технології у професійній підготовці майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці моделі методичної системи формування готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ у середній школі.

Концептуальні ідеї дослідження. Підготовка майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності базується на особистісно-діяльнісному підході, який реалізується на основі впровадження інноваційно-педагогічних технологій і використання можливостей міжпредметної інтеграції, що визначається цілями й завданнями цієї дисципліни. Зазначена проблема зумовлена вимогами суспільства до високопрофесійної підготовки фахівців з безпеки життєдіяльності у педагогічних ВНЗ, яка має забезпечувати сформованість компонентів готовності студентів до викладання ОБЖ у середній школі (мотиваційного, інформаційного, операційного та оцінного). Ефективному формуванню цих компонентів сприятиме вдосконалення системи їх підготовки на засадах технологічного підходу, що передбачає чітке формулювання навчальних цілей, переструктурування змісту навчального матеріалу, вибір форм і методів навчання, адекватних визначеним цілям, добір комплексу ТЗН, діагностику навчальних досягнень студентів.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що впровадження інноваційно-педагогічних технологій у систему підготовки майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності сприятиме ефективному формуванню компонентів їх готовності до викладання ОБЖ у середній школі за таких умов: а) інтегративного підходу до вивчення курсу “Безпека життєдіяльності” і психолого-педагогічних дисциплін; б) переструктурування змісту навчального матеріалу з безпеки життєдіяльності для реалізації дослідницьких методів у процесі опанування його студентами; в) посилення професійно-прикладного характеру теоретичних знань студентів; г) активізації самостійної діяльності і залучення майбутніх учителів до наукової роботи; д) стандартизації контролю знань на основі застосування тестових завдань для підвищення ролі студентів на етапі оцінювання власних навчальних досягнень.

Об'єкт, предмет, мета і гіпотеза дослідження зумовили потребу розв'язання таких завдань:

1. Проаналізувати становлення безпеки життєдіяльності як науки і навчальної дисципліни в педагогічній теорії та практиці.

2. Вивчити сучасний стан фахової підготовки майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності.

3. Проаналізувати структуру курсу “Безпека життєдіяльності” для виявлення можливостей застосування інноваційно-педагогічних технологій у формуванні основних компонентів готовності студентів до викладання ОБЖ.

4. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити модель методичної системи формування готовності майбутніх учителів до викладання основ безпеки життєдіяльності у середній школі.

5. Розробити та експериментально перевірити технологію лабораторного практикуму (ТЛП) і дидактичний комплекс для її реалізації у системі підготовки студентів з безпеки життєдіяльності.

Методологічну основу дослідження становлять загальнотеоретичні та методологічні принципи наукового пізнання й теорії навчання, провідні ідеї сучасної філософії освіти, педагогіки та психології, системний підхід до явищ і взаємозв'язків у системі “людина-життєве середовище”, теоретичні основи інтегративного і технологічного підходу до навчання.

На всіх етапах дослідження враховувалися положення державних документів щодо розвитку освіти в Україні та її інтеграції в європейський освітній простір, зокрема Концепції освіти з напряму “Безпека життя і діяльності людини”, законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, “Про професійно-технічну освіту”.

Теоретичну основу дослідження становлять теоретичні положення наукових праць щодо: сутності педагогічного процесу у вищій школі (О.А. Абдуліна, О.О. Андрєєв, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн), інтеграційних процесів в освіті (В.М. Максимова, О.В. Сергєєв, Н.Ф. Тализіна, В.Д. Шарко), технологізації та інноваційної освітньої діяльності (В.П. Безпалько, С.У. Гончаренко, І.М. Дичківська, М.І. Жалдак, Н.Г. Ничкало, В.Ф. Паламарчук, С.О. Сисоєва), навчання безпеки життєдіяльності у професійних навчальних закладах (М.М. Козяр, Л.Б. Лук'янова, В.Г. Цапко), підготовки студентів до викладання ОБЖ у середній школі (А.В. Брєхова, Л.Г. Горяна, Т.Ю. Давидова, Г.Д. Кондрацька, Л.А. Сидорчук, Є.Р. Чернишова).

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися такі методи: теоретичні - системний і функціональний аналіз науково-педагогічної та спеціальної літератури, дисертаційних робіт з проблеми дослідження, аналіз лекційних, лабораторних, практичних і семінарських занять у педагогічних ВНЗ для визначення рівнів готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ; аналіз та узагальнення результатів вивчення науково-методичної літератури з метою виявлення та уникнення дублювання навчального матеріалу; вивчення й узагальнення досвіду підготовки майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності у педагогічних ВНЗ; емпіричні - педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, тестування, самооцінка, педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний) для оцінки рівня підготовки студентів з безпеки життєдіяльності на різних етапах дослідної роботи; узагальнення результатів методами математичної статистики; експертна оцінка створеного дидактичного комплексу.

Організація та етапи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилося поетапно впродовж 2001-2009 рр.

На першому етапі (2001-2003 рр.) опрацьовувалася науково-методична література і нормативні документи з проблеми дослідження; узагальнювався досвід підготовки майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності у ВНЗ; визначалися об'єкт, предмет, гіпотеза, завдання та концептуальні ідеї дослідження; розроблялась програма дослідницької роботи; створювалася експериментальна база; окреслювався кількісний і якісний склад учасників експериментальної роботи; розроблялася методика проведення педагогічного експерименту; було проведено констатувальний експеримент з метою з'ясувати рівень готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ у середній школі.

На другому етапі (2003-2006 рр.): а) з'ясовано можливості шкільних дисциплін та інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні культури безпеки учнів, визначалися напрями інтегративного підходу до вивчення студентами курсу “Безпека життєдіяльності” і психолого-педагогічних дисциплін; б) переструктуровано курс “Безпека життєдіяльності” і розроблено засади інноваційно-педагогічних технологій, які забезпечують формування компонентів готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ; в) виявлено умови ефективного функціонування технології лабораторного практикуму в системі підготовки студентів з безпеки життєдіяльності; г) визначено форми і методи навчання, здійснено добір комплексу засобів навчання; д) створено авторський дидактичний комплекс з безпеки життєдіяльності, розпочато формувальний етап експериментальної роботи.

На третьому етапі (2006-2009 рр.) завершено дослідно-експериментальну роботу, ефективність якої залежала від сукупності таких чинників: створення позитивної мотивації у студентів щодо оволодіння знаннями, вміннями і навичками з БЖ, застосування інноваційно-педагогічних технологій (технології лабораторного практикуму та інформаційно-комунікаційних технологій); поєднання теоретичної та практичної діяльності студентів, активізації пізнавальної діяльності майбутніх учителів під час самостійної роботи і на етапі оцінювання власних навчальних досягнень. На підсумковому етапі розроблено методичні рекомендації щодо професійної підготовки студентів з безпеки життєдіяльності на засадах технологічного підходу, здійснено систематизацію, узагальнено та проаналізовано одержані дані, сформульовано загальні положення і основні висновки дослідження.

Експериментальна база дослідження. Науково-дослідна робота проводилася на базі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Криворізького державного педагогічного університету, Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського. До експериментальної роботи було залучено 595 студентів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка та Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, 148 учителів ЗОШ і 75 експертів.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів:

- уперше на основі цілісного наукового аналізу охарактеризовано напрями розвитку системи підготовки майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності; обґрунтовано науково-теоретичні засади щодо розробки інноваційно-педагогічних технологій у процесі підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів з безпеки життєдіяльності; розроблено дослідницьку технологію лабораторного практикуму, яка ґрунтується на поєднанні сучасних засобів експериментування і дає можливість досліджувати за допомогою комп'ютерної техніки параметри навколишнього середовища;

- удосконалено зміст, організаційно-педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до викладання основ безпеки життєдіяльності у середній школі на засадах технологічного підходу та методику визначення готовності студентів до викладання ОБЖ на основі розроблених і структурованих критеріїв;

- уточнено теоретичний зміст понять “інноваційність педагогічної технології” і “готовність до викладання основ безпеки життєдіяльності”;

- подальшого розвитку набули теоретичні положення щодо інтегративних процесів у професійній освіті та професійній підготовці студентів з безпеки життєдіяльності у вищих педагогічних навчальних закладах.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що розроблено та впроваджено лабораторний практикум і методичні рекомендації до його реалізації в систему підготовки студентів з безпеки життєдіяльності у педагогічних ВНЗ і в навчально-виховному процесі з ОБЖ середньої школи, які відображені у навчальних посібниках “Лабораторний практикум з безпеки життєдіяльності” та “Методика викладання безпеки життєдіяльності”. Авторський дидактичний комплекс у вигляді комплекту посібників з грифом МОН України апробований у навчально-виховному процесі і може впроваджуватися з метою підготовки вчителів з безпеки життєдіяльності у педагогічних ВНЗ та в закладах післядипломної педагогічної освіти, а також у процесі вивчення учнями старшої школи предмета “Основи безпеки життєдіяльності”.

Впровадження результатів дослідження. Теоретичні матеріали і практичні результати використовуються під час викладання курсів “Безпека життєдіяльності”, “Шкільний курс безпеки життєдіяльності з методикою викладання” та “Охорона праці”, в процесі виконання кваліфікаційних робіт, педагогічної практики майбутніх учителів природничих дисциплін у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (довідка № 48 від 27.01.2009 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка № 1444/01 від 26.12.2008 р.), Криворізькому державному педагогічному університеті (довідка № 26/3-34 від 20.01.2009 р.), Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (довідка № 71 від 27.05.2009 р.) Кіровоградському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського (довідка № 19 від 16.01.2009 р.), комунальному закладі “Педагогічний ліцей” (довідка № 20-а від 12.02.2009 р.).

Особистий внесок автора. У навчальному посібнику “Безпека життєдіяльності” (2004), написаному в співавторстві з С.П. Величком, Д.Ж. Завітренко, О.В. Пуляк, розроблено зміст лабораторного заняття № 3, тестів і самостійної роботи студентів, методичних рекомендацій щодо алгоритму дій у НС і долікарської допомоги. У навчальному посібнику “Лабораторний практикум з безпеки життєдіяльності” (2005), написаному в співавторстві з С.П. Величком, проведене переструктурування навчального матеріалу з БЖ, розроблено лабораторні заняття № 1, 3, 4, 6, 7 і додатки. У навчальному посібнику “Методика викладання безпеки життєдіяльності” (2005), написаному в співавторстві з С.П. Величком і О.М. Царенком, розроблено зміст тем 2, 6 і 7, підготовлено додатки. У навчальному посібнику “Методика викладання безпеки життєдіяльності” (2007), написаному в співавторстві з С.П. Величком і О.М. Царенком, проведене переструктурування попереднього видання, доповнено зміст тем 6 і 7 (р. І), теми 2 (р. ІІ). У навчальному посібнику “Лабораторний практикум з безпеки життєдіяльності” (2008), написаному в співавторстві з С.П. Величком, доповнено зміст теоретичних відомостей до лабораторних занять, розроблено лабораторні роботи № 1, 3, 4, 6, 7 і додатки. У навчальному посібнику “Методика викладання безпеки життєдіяльності” (2008), написаному в співавторстві з С.П. Величком і О.М. Царенком, доповнено зміст тем 2 і 7.

У статті “Вивчення впливу біоритмів на працездатність людини у системі підготовки сучасного вчителя”, написаній у співавторстві з В.В. Марченко, проведене коригування змісту навчального матеріалу з БЖ для майбутніх учителів природничих дисциплін. У статті “Удосконалення структурно-логічної схеми вивчення курсу “Безпека життєдіяльності” в підготовці майбутніх учителів», написаній у співавторстві з С.П. Величком, розроблено методику вивчення понять з безпеки життєдіяльності. У статті “Удосконалення професійної підготовки вчителів природничих дисциплін за спеціалізацією “Основи безпеки життєдіяльності” в підготовці майбутніх учителів”, написаній у співавторстві з О.В. Пуляк і О.М. Царенком, визначено стан підготовки студентів з безпеки життєдіяльності. У статті “Лабораторний практикум з основ безпеки життєдіяльності у середній школі”, написаній у співавторстві з С.П. Величком, обґрунтовано зміст лабораторного практикуму з ОБЖ у старшій школі.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується різнобічним теоретичним аналізом проблеми, використанням комплексу взаємопов'язаних методів, адекватних предмету і меті дослідження, репрезентативністю вибірки, експериментальною перевіркою та впровадженням результатів дослідження у практику професійної підготовки майбутніх учителів, наслідками експериментальної роботи, математичною обробкою результатів дослідження.

На захист виносяться:

1. Теоретично обґрунтована модель методичної системи професійної підготовки студентів з безпеки життєдіяльності на засадах технологічного підходу, суть якого полягає у керуванні дидактичним процесом розвитку готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ на основі насичення навчального процесу технологічними елементами. Усі складові елементи моделі методичної системи (структурні компоненти готовності, етапи і засоби їх формування) взаємопов'язані, взаємозумовлені і взаємодіють між собою та підпорядковуються головній меті - цілісному розвитку готовності до викладання ОБЖ. Ефективним засобом формування готовності студентів до викладання шкільної дисципліни виступає технологія лабораторного практикуму, яка ґрунтується на відповідних дидактичних засадах і реалізується у системі підготовки студентів з безпеки життєдіяльності поряд із змістовим наповненням їх самостійної, індивідуальної та науково-дослідної роботи, що забезпечується дидактичним комплексом.

2. Критерії, показники та рівні готовності майбутніх учителів до викладання основ безпеки життєдіяльності, що враховують специфіку професійної підготовки. Особистісний критерій (набуття знань з основ збереження здоров'я і безпеки життєдіяльності з ціннісними орієнтаціями на задоволення соціально значущих і особистісно орієнтованих потреб), інтелектуальний критерій (набуття знань про фізичну, соціальну і духовну складові здоров'я, умови та способи його збереження, основи здорового способу життя і БЖ), процесуальний критерій (формування вмінь з безпеки життєдіяльності та методики її викладання), діагностико-коригувальний критерій (формування вмінь проектувати навчальний процес з урахуванням досягнень у цій галузі, аналізувати свою діяльність і діяльність учнів, вносити в неї корективи). Готовність майбутніх учителів до викладання ОБЖ представлена елементарним, алгоритмічним, евристичним і творчим рівнями.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Методичні особливості викладання фізики на сучасному етапі” (Кіровоград, 2003, 2004), “Інтеграція природничонаукових знань” (Полтава, 2009), “Науковий потенціал України” (Київ, 2009), Міжнародних науково-практичних конференціях “Інновації у вищій школі” (Ніжин, 2004), “Засоби реалізації сучасних технологій навчання” (Кіровоград, 2005), “Сучасні проблеми дидактики фізики” (Кіровоград, 2006), “Засоби і технології сучасного навчального середовища” (Кіровоград, 2007, 2008, 2009).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 16 наукових і науково-методичних працях (автором підготовлено 33 друк. арк.), зокрема, 9 статей - у фахових виданнях, затверджених ВАК України (5 одноосібних); 6 навчальних посібників (усі у співавторстві).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків (21 - на 52 сторінках), списку використаних джерел (254 найменування). Загальний обсяг дисертації - 255 сторінок, основний текст складає 181 сторінку, містить 8 таблиць і 15 рисунків на 18 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об'єкт, предмет і мету, сформульовано гіпотезу й основні завдання, охарактеризовано методи дослідження; викладено методологічну основу; розкрито наукову новизну і практичне значення, подані відомості про апробацію та впровадження здобутих результатів.

У першому розділі - “Підготовка майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності як педагогічна проблема” - проаналізовано історико-педагогічний аспект становлення та розвитку БЖ як науки і навчальної дисципліни. Зазначено, що в сучасних умовах не повністю сформовано поняттєвий апарат цієї галузі. Тому в дослідженні прийнято за основу визначення безпеки життєдіяльності, яке наведено в “Основних засадах державної політики у сфері безпечної життєдіяльності населення до 2011 р.” і в Концепції освіти з напряму “Безпека життя і діяльності людини”, та враховано основні завдання БЖ, що пов'язані між собою (ідентифікація небезпек, захист від них і ліквідація наслідків). Такий підхід дає підстави розглядати безпеку життєдіяльності як науку про комфортну і безпечну взаємодію людини із середовищем, в якому вона перебуває; як інтегровану дисципліну гуманітарно-технічного спрямування, котра узагальнює відповідну науково-практичну діяльність, формує поняттєвий і методологічний апарат, необхідний для опанування студентами охорони праці в галузі, цивільної оборони і методики викладання безпеки життєдіяльності.

Початок інтенсивного розвитку БЖ розглядається з урахуванням історії виникнення міжнародного гуманітарного права (створення Міжнародного Комітету допомоги пораненим (1863), підписання Женевської Конвенції (1864) і міждержавних документів (1899, 1906, 1907, 1929), що визначили напрями цивільного захисту населення) та у взаємозв'язку з науково-технічною революцією, яка на початку ХХ століття суттєво вплинула на всі сфери життєдіяльності суспільства. Спільні для багатьох країн проблеми особистої і колективної безпеки, поява нових видів небезпек зумовили необхідність міжнародного співробітництва, зокрема в освітній галузі. Питання БЖ, які тісно пов'язані із шкільною гігієною та збереженням здоров'я людини, включалися до навчальних планів ВНЗ України з 1920 р. і вивчалися студентами під час опанування психолого-педагогічних і спеціальних дисциплін.

Подальша інтенсифікація міжнародного співробітництва в галузі безпеки життєдіяльності пов'язана з прийняттям Додаткових Протоколів Женевських Конвенцій 1949 р., які були підписані (1977) та ратифіковані (1989) міжнародною спільнотою, а також із Стокгольмською Конференцією ООН з питань охорони навколишнього середовища (1972) та із зустріччю у Парижі керівників держав для визначення напрямів розв'язання проблем захисту природи і безпеки людини. Характерним для того часу було зниження рівня безпеки населення внаслідок винайдення ядерної зброї, освоєння космосу, посилення глобальної системної кризи. Природні і техногенні НС супроводжувалися матеріальними збитками та загибеллю людей і стали актуальними для України (катастрофа на ЧАЕС, повені у Закарпатті та ін.). У зв'язку з цим виникла потреба в реалізації комплексу заходів, спрямованих на мобілізацію державних структур і закладів освіти для підготовки фахівців, здатних вирішувати проблеми безпеки в різних галузях народного господарства (освіта, атомна енергетика тощо). Суттєве значення для освітньої сфери мали такі заходи: введення в дію Програми підготовки студентів з цивільної оборони і перебудова навчання з охорони праці (1990), запровадження курсу “Безпека життєдіяльності” (1991) у вищих навчальних закладах. Таким чином, перед науково-педагогічними працівниками одночасно постало завдання розробки нового наукового напряму і створення навчально-методичного забезпечення нової дисципліни, бо на той час в Україні ще не існувало власної наукової школи у галузі безпеки життєдіяльності.

Оскільки замість комплексу занять за програмою “Охорона життя і здоров'я учнів” з 1999/2000 навчального року для учнів 1-11 класів середньої школи введено предмет “Основи безпеки життєдіяльності”, виникла потреба у підготовці кваліфікованих педагогічних кадрів. Ця проблема розв'язувалася одночасно шляхом навчання вчителів ЗОШ на спеціальних курсах (144 год.) в інститутах післядипломної педагогічної освіти та на основі запровадження у педагогічних ВНЗ для майбутніх учителів фізики, трудового навчання, хімії та біології додаткової спеціалізації. Разом з тим, проблема підготовки студентів з безпеки життєдіяльності на сучасному етапі загострюється, що пов'язано з недоліками навчальних програм 1995-2002 р. (що призвело до надмірної теоретизації дисципліни), необхідністю формування в учнів життєвих навичок у зв'язку із запровадженням у ЗОШ інтегрованого курсу “Основи здоров'я” (2005) і недостатнім рівнем готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ.

У розділі визначено критерії і рівні сформованості компонентів готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ, результатами констатувального експерименту підтверджено недостатній рівень фахової підготовки вчителів і студентів з безпеки життєдіяльності, зокрема практичної її складової. Доведено, що якісне викладання шкільного предмета ускладнює нестача методичного і матеріально-технічного забезпечення.

Дослідженням впливу міжпредметної інтеграції на формування культури безпеки учнів конкретизовано значення різних дисциплін і комп'ютерної техніки для інтегрування основ знань з БЖ. Виявлено недостатньо ефективне використання наявних ППЗ під час роботи школярів над інформаційними проектами, що потребує посилення професійно-прикладної спрямованості системи підготовки студентів з безпеки життєдіяльності, зокрема до використання ІПТ як складової їх готовності до професійної діяльності. інноваційний педагогічний підготовка вчитель

У другому розділі - “Педагогічні технології у формуванні готовності студентів до викладання основ безпеки життєдіяльності” - підготовка студентів з безпеки життєдіяльності у вищих педагогічних навчальних закладах розглядається як система з відповідними структурними компонентами та елементами і взаємозв'язками між ними, в якій основна увага приділяється практичній складовій. Сутність цілісності навчально-виховного процесу виявляється у підпорядкуванні всіх його компонентів головному завданню, спрямованому на саморозвиток сучасного вчителя, здатного ефективно вирішувати проблеми формування культури безпеки учнів.

Основними компонентами педагогічної системи, спрямованої на підготовку майбутніх учителів до формування в учнівської молоді культури безпеки життєдіяльності, є цілі навчання й виховання, діяльність вчителів та учнів, їхня взаємодія, форми організації занять, методи й засоби навчання та виховання. Урахування принципу ієрархічності дає підстави розглядати систему формування готовності студентів до викладання основ безпеки життєдіяльності як підсистему педагогічної системи ВНЗ, в якому здійснюється їх підготовка. У процесі аналізу науково-педагогічних досліджень Н.В. Герман, Г.Д. Кондрацької, Л.А. Сидорчук, Є.Р. Чернишової з'ясовано, що ця підсистема є комплексом взаємопов'язаних компонентів, які забезпечують безперервний цілеспрямований і послідовний вплив на майбутніх учителів певних форм і методів навчально-виховної роботи, організованих з метою набуття ними визначених знань, умінь, навичок та особистісних якостей (готовності до викладання ОБЖ). Водночас ця підсистема є невід'ємною складовою системи професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів. Тому при визначенні змісту практичної підготовки студентів враховувалася специфіка обраної спеціальності. При цьому, розуміючи багатоаспектність цієї проблеми, ми обмежилися удосконаленням компонентів підсистеми формування готовності студентів до викладання ОБЖ у школі.

Критерії, показники та рівні готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ, визначені у попередньому розділі, враховують специфіку їх професійної підготовки, зокрема: особистісний (набуття знань з основ збереження здоров'я і БЖ з ціннісними орієнтаціями на задоволення соціально значущих і особистісно орієнтованих потреб), інтелектуальний (набуття знань про складові здоров'я, способи його збереження, основи здорового способу життя і БЖ), процесуальний (формування вмінь з безпеки життєдіяльності та методики її викладання), діагностико-коригувальний (формування проектувальних умінь та вмінь аналізувати свою діяльність і діяльність учнів, вносити в неї корективи). Готовність майбутніх учителів до викладання ОБЖ представлена чотирма рівнями: елементарним, алгоритмічним, евристичним і творчим.

Проектування змісту професійної підготовки студентів передбачало модифікацію навчальних програм, яку було проведено шляхом вилучення із структури курсу БЖ питань, що дублюються у психолого-педагогічних дисциплінах (роль аналізаторів у житті людини, закон Вебера-Фехнера, обмін речовин, нервова система, психіка людини, властивості, риси, емоції), та доповнення його змісту розділом “Безпека життєдіяльності як категорія”.

Ефективним засобом формування компонентів готовності майбутніх учителів виступає теоретично обґрунтована технологія лабораторного практикуму, яка базується на відповідних дидактичних засадах і реалізується у системі підготовки студентів з безпеки життєдіяльності поряд із змістовим наповненням їх самостійної, індивідуальної та науково-дослідної роботи, що забезпечується використанням авторського дидактичного комплексу. За своєю сутністю ця педагогічна технологія є дослідницькою, а за рівнем запровадження - локальною. У процесі розробки технології лабораторного практикуму об'єктами технологізації на різних етапах стали: на I етапі - переструктурування навчального матеріалу, на II - визначення лабораторно-практичних занять як найефективнішої форми організації навчального процесу з безпеки життєдіяльності, на III - вибір методів навчання, адекватних завданням конкретного лабораторно-практичного заняття, на IV - добір комплексу засобів навчання для проведення лабораторного практикуму (вимірювачі, датчики, комплект обладнання “L-demon”, комп'ютерна техніка).

Задум щодо використання на заняттях з безпеки життєдіяльності сучасних засобів експериментування полягав не лише у застосуванні датчиків і комп'ютерної техніки задля вимірювання (визначення рівнів шуму, параметрів мікроклімату, вмісту вуглекислого газу в аудиторії, інтенсивності електромагнітного поля, природного радіаційного фону та ін.), а зводився головним чином до того, що у процесі дослідження студент мав би проникнути в сутність явищ і процесів (фізичну, хімічну), які можуть становити небезпеку, для застосування здобутих теоретичних знань на практиці (створення СЛС, які передбачають з'ясування впливу того чи іншого шкідливого чинника на людину, розробку необхідних організаційно-технічних рішень тощо). Водночас ефективність застосування комп'ютера як дослідницької установки зумовлювалася педагогічними можливостями програмно-педагогічного забезпечення, достовірністю результатів та оперативністю одержаних даних.

Технологізація навчального процесу з безпеки життєдіяльності дала можливість з'ясувати, що ефективність оновлених компонентів системи підготовки студентів зумовлюється такими чинниками: адаптованістю до сучасних вимог; динамічністю, яка передбачає подальший розвиток системи підготовки студентів з безпеки життєдіяльності і визначається реальними потребами загальноосвітньої школи; змістовим наповненням лабораторного практикуму і самостійної роботи студентів, що забезпечується дидактичним комплексом. Для перевірки ефективності системи підготовки студентів з безпеки життєдіяльності створено авторський програмний педагогічний засіб, який є одним із компонентів цієї системи, що уможливлює ефективне застосування інноваційно-педагогічних технологій на етапі оцінювання навчальних досягнень у вищому педагогічному навчальному закладі.

У третьому розділі - “Організація і результати дослідно-експериментальної роботи” - наведено результати педагогічного експерименту, який проводився у декілька етапів: І - констатувальний; ІІ - формувальний; ІІІ - підсумковий. На різних етапах розв'язувалися такі завдання: а) діагностичні - виявлення та аналіз недоліків у системі підготовки студентів з безпеки життєдіяльності; б) прогностичні - проектування навчального процесу у ВНЗ; в) практичні - констатування стану досліджуваного явища, технології; г) узагальнювальні - порівняння результатів з визначеними цілями; д) впроваджувальні - поширення та впровадження технології лабораторного практикуму і розробленого дидактичного комплексу. Розв'язання цих завдань потребувало врахування низки чинників, вплив яких перевірявся у ході педагогічного експерименту, який тривав протягом 2001-2009 рр.

Для експериментальної перевірки було розроблено: методику самооцінки; програмний педагогічний засіб; дидактичні завдання (ситуаційні задачі); діагностичні тести; алгоритмічні інструкції до виконання лабораторно-практичних робіт; методичні рекомендації для майбутніх учителів і вчителів-практиків, які відображено у навчальному посібнику “Методика викладання безпеки життєдіяльності”. Зокрема для об'єктивного вимірювання навчальних досягнень (сформованість інформаційного та операційного компонентів готовності) студентів контрольної та експериментальної груп було застосовано стандартизований контроль знань на основі розроблених тестових завдань, тематично згрупованих по 30 тестів у 4 блоки. Кожний блок тестових завдань відображав відповідні розділи курсу “Безпека життєдіяльності”, які оцінювалися як окремі змістові модулі навчального матеріалу. Автоматизація контролю здійснювалася за допомогою програмного забезпечення “Конструктор тестів”.

Результати педагогічного експерименту оцінювалися за допомогою авторського програмно-педагогічного засобу, який базується на методиці М.I. Грабаря i К.О. Краснянської. При цьому ефективність експериментальної роботи забезпечувалася адекватною діагностикою проміжних і кінцевих результатів, створенням відповідної психологічної установки на оволодіння знаннями і вміннями з безпеки життєдіяльності, використанням інноваційно-педагогічних технологій (інформаційно-комунікаційних і технології лабораторного практикуму), поєднанням теоретичної і практичної діяльності студентів та їх активною участю у позааудиторній роботі.

Експериментом було охоплено 595 студентів КДПУ імені Володимира Винниченка і УДПУ імені Павла Тичини. Для забезпечення репрезентативності експериментальної і контрольної груп студентів застосовувався спосіб простого відбору. Відповідно експериментальну групу складало 286 студентів, а контрольну - 309. Результати педагогічного експерименту опрацьовувалися методами математичної статистики (за допомогою авторського програмно-педагогічного засобу).

Порівняння рiвнiв готовності студентів до викладання основ безпеки життєдіяльності у середній школі засвідчило доцільність переструктурування курсу “Безпека життєдіяльності” і технологізації його вивчення. Зокрема, порівняльний аналіз (рис. 1) підтверджує позитивну динамiку рiвнiв готовності студентів до викладання ОБЖ: збiльшилася кiлькiсть студентiв iз 9 % до 29 % з високим рiвнем готовності до викладання ОБЖ за рахунок зменшення (iз 23 % до 2 %) кiлькостi студентiв з низьким рівнем.

Під час формувального експерименту проводилася експертна оцінка розробленого дидактичного комплексу з безпеки життєдіяльності, результатами якої підтверджено його якість і відповідність змісту навчального матеріалу.

Рис. 1. Рівні готовності студентів до викладання ОБЖ

Таким чином, дослідно-експериментальною перевіркою доведена ефективність формування компонентів готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ у середній школі на засадах технологічного підходу, який реалізується у системі підготовки студентів з безпеки життєдіяльності поряд із змістовим наповненням їх самостійної, індивідуальної та науково-дослідної роботи, що забезпечується дидактичним комплексом.

Висновки

1. Становлення та інтенсивний розвиток безпеки життєдіяльності пов'язаний з виникненням міжнародного гуманітарного права (1864), коли проблеми безпеки і глобальної екологічної кризи набули спільних для усіх країн ознак. Комплекс питань збереження здоров'я людини і шкільної гігієни вивчався студентами ВНЗ України під час опанування психолого-педагогічних дисциплін (з 1920 р.). Посилення впливу діяльності людини на навколишнє середовище і різке зростанням кількості НС зумовили потребу в розв'язанні проблем безпеки життєдіяльності на державному рівні. У ВНЗ України вводяться в дію програми для студентів з охорони праці та цивільної оборони (1990) і безпеки життєдіяльності (1991). Запровадження у ЗОШ навчальної дисципліни “Основи безпеки життєдіяльності” (1999) зумовило потребу в підготовці кваліфікованих педагогічних кадрів. Ці завдання розв'язувалися одночасно шляхом навчання вчителів середньої школи на спеціальних курсах (144 год.) і на основі запровадження у педагогічних ВНЗ для майбутніх учителів фізики, трудового навчання, хімії та біології додаткової спеціалізації. Разом з тим, проблема підготовки студентів з безпеки життєдіяльності на сучасному етапі загострюється, що пов'язано з недоліками навчальних програм 1995-2002 р. (що призвело до надмірної теоретизації дисципліни), необхідністю формування в учнів життєвих навичок у зв'язку із запровадженням у середній школі курсу “Основи здоров'я” (2005) і недостатнім рівнем готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ.

2. Підготовка вчителів і студентів до викладання основ безпеки життєдіяльності у середній школі не цілком відповідає вимогам освітньо-кваліфікаційних характеристик. З метою усунути наявну суперечність слід забезпечити єдність теоретичних знань і практичних умінь, свідоме використання інтегрованих здобутих знань на уроках з ОБЖ для формування в учнів практичних навичок. Для цього необхідно скоригувати як зміст професійно-педагогічної підготовки, так і вибір конкретних технологій навчання з безпеки життєдіяльності у вищих педагогічних навчальних закладах.

3. У курсі “Безпека життєдіяльності” дублюється навчальний матеріал, який студенти вивчають у процесі опанування психолого-педагогічних дисциплін, зокрема це стосується фізіологічних (роль аналізаторів у житті людини, закон Вебера-Фехнера, обмін речовин) і психологічних (нервова система, психіка людини і безпека життєдіяльності, властивості, риси, емоції) особливостей людини. Вилучення цього матеріалу дало змогу розвантажити зміст дисципліни і доповнити його розділом “Безпека життєдіяльності як категорія”.

Зміни у змісті курсу “Безпека життєдіяльності” дали можливість переструктурувати навчальний матеріал таким чином, щоб посилити дослідницькі методи у вивченні дисципліни та активізувати самостійну діяльність студентів на основі технології лабораторного практикуму, яка базується на таких засадах: БЖ є компонентом професійної підготовки студентів, яка, з одного боку, підвищує гуманітарну складову підготовки фахівця природничого напряму, а з другого, забезпечує студентів-гуманітаріїв необхідним мінімумом знань з природничих дисциплін; формування інтегрованих знань з БЖ передбачає оволодіння студентами психолого-педагогічними і фаховими дисциплінами; практична складова майбутнього вчителя з безпеки життєдіяльності має реалізуватися у процесі виконання завдань практикуму, ІНДЗ і педагогічної практики; зміст курсу БЖ має відповідати державним стандартам, а оволодіння ним - забезпечуватися навчально-методичним комплексом; фахові дисципліни у підготовці студентів з безпеки життєдіяльності можуть вивчатися з урахуванням варіантності навчальних планів у І-VIII семестрах, але при цьому система має бути цілісною і спрямованою на формування високопрофесійного педагога.

4. Основою розробленої та експериментально перевіреної моделі методичної системи формування готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ у середній школі є взаємодія її основних складових (компонентів готовності - мотиваційного, інформаційного, операційного, оцінного і засобів формування готовності - змісту професійної підготовки, організаційних форм навчання, методів організації пізнавальної діяльності). Результатом освітньої технології у педагогічному процесі є готовність майбутніх учителів до викладання основ безпеки життєдіяльності. Інноваційна технологія лабораторного практикуму як ефективний засіб формування компонентів готовності майбутніх учителів до викладання ОБЖ базується на поєднанні сучасних засобів експериментування і дає можливість порівнювати результати досліджень реальних і змодельованих за допомогою комп'ютерної техніки, параметрів досліджуваного середовища і суттєво посилює професійно-прикладну спрямованість підготовки студентів з безпеки життєдіяльності. Умовою ефективного функціонування технології лабораторного практикуму є подолання розриву між природничонауковими та загальнотехнічними дисциплінами і соціально-гуманітарними знаннями. Усунення такого розриву стає можливим за умов дотримання принципів і закономірностей навчання, що локалізуються у дидактичному комплексі, який включає: навчальні посібники для студентів, комплекти обладнання, програмно-педагогічні засоби та методичні рекомендації до їх використання, тематику індивідуальних навчально-дослідних завдань і діагностичні тести.

5. Ефективність впровадження інноваційної технології лабораторного практикуму в методичну систему формування готовності майбутніх учителів до викладання основ безпеки життєдіяльності у середній школі та застосування авторського дидактичного комплексу підтверджена багатоаспектним педагогічним експериментом, експертною оцінкою, апробацією на конференціях різного рівня та в процесі запровадження його у вищих педагогічних навчальних закладах. Якісна підготовка студентів з безпеки життєдіяльності забезпечується дотриманням дидактичних принципів (гуманізації, системності, науковості, зв'язку теорії з практикою, наочності, інтеграції знань, єдності людини та природи) та організаційно-педагогічних умов формування їх готовності до викладання ОБЖ (посиленням практичних аспектів професійної спрямованості навчання, поєднанням занять з індивідуальною і науково-дослідною роботою студентів і підвищенням їх ролі на етапі оцінювання власних навчальних досягнень), розвитку якої сприяє технологія лабораторного практикуму.

6. Експертною оцінкою дидактичного комплексу з безпеки життєдіяльності доведено його якість і відповідність змісту навчального матеріалу. Комплект обладнання, програмно-педагогічні засоби, діагностичні тести, методичні рекомендації, наведені у посібниках, доцільно запровадити у навчальний процес вищих педагогічних навчальних закладів з метою підготовки студентів з безпеки життєдіяльності. Одержані результати можуть бути використані науково-педагогічними працівниками вищої школи у професійній підготовці студентів усіх спеціальностей і впроваджені в систему післядипломної педагогічної освіти і самоосвіти вчителів-практиків.

Отже, мета дослідження досягнута, поставлені завдання виконані повністю, основні положення гіпотези підтверджені результатами дослідження. Разом з тим, проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї важливої проблеми. Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на розв'язання проблем удосконалення дидактичного комплексу з безпеки життєдіяльності та методики її викладання студентам гуманітарного профілю, запровадження технології лабораторного практикуму в середній школі, вдосконалення самостійної та науково-дослідної роботи студентів, її конкретизації для потреб сучасної школи з метою формування культури безпеки життєдіяльності учнів.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях

1. Безпека життєдіяльності. Лабораторно-практичні заняття: навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл. / [І.Л. Царенко, Д.Ж. Завітренко, О.В. Пуляк та ін.]; за ред. С.П. Величка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 140 с.