Організація педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині як умова соціального становлення учениць (друга половина XIX – початок XX століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 37 (09)(477.81/.82),,18/19”

ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ЖІНОЧИХ ГІМНАЗІЯХ ВОЛИНІ ЯК УМОВА СОЦІАЛЬНОГО СТАНОВЛЕННЯ УЧЕНИЦЬ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ЯКОВИШИНА ТЕТЯНА В'ЯЧЕСЛАВІВНА

Івано-Франківськ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Артемова Любов Вікторівна, Київський міжнародний університет, завідувач кафедри педагогічної майстерності та відділу аспірантури

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Калашник Наталія Григорівна, заслужений працівник освіти України, заступник Голови Державної кримінально-виконавчої служби України;

кандидат педагогічних наук, доцент Білавич Галина Василівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри філології та методики початкової освіти

Захист дисертації відбудеться “24” червня 2010 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий “22” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Р. Кирста

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Одним із шляхів реформування освіти з метою успішного інтегрування українського суспільства зі світовою спільнотою вбачаємо в створенні нового культурно-освітнього простору. Запоруку успіху реалізації положень розглядаємо в синтезі класичної спадщини із сучасними досягнeннями наукової думки, дотичних до історії України, її культури та педагогічних надбань. Задля цього Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття) (1993), Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті (2002), а також низкою аналогічних освітніх докумeнтів уже передбачено регіональний компонент. А саме: віддзеркалення у змісті освіти природничо-географічної та етносоціальної своєрідності рeгіонів (урахування самобутності історії, культури, національних традицій). На тлі накопиченого досвіду організація й діяльність у жіночих навчально-виховних закладах Волині є важливим джерелом для означення стратегії сучасної педагогічної науки відповідно до вищеозначеного.

Актуальність теми дисертаційної роботи визначається, передусім, потребою сьогодення та напрямами реформування змісту освіти, необхідністю відродження й втілення у практику прогресивних педагогічних здобутків і національно-освітніх традицій, притаманних середнім жіночим закладам освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст. У досліджуваний період це: жіночі гімназії, прогімназії та духовні училища. Вони відкривали доступ дівчатам до навчання в університетах, що уможливлювало на майбутнє їхню професійну самореалізацію у житті, а, відтак, і виховання покоління інтелектуальної еліти.

У сучасних умовах актуальними в педагогічній царині розглядаємо розвідки освітніх і громадських діячів XIX століття, у яких порушено започатковану нами проблему (І.Альошинцев, М.Барсов, П.Батюшков, О.Буйницький, М.Константинович, С.Миропольський, М.Мукалов, О.Преображенський, І.Сбитньов, А.Хойнацький та ін.). У контексті нашого дослідження вагомою є позитивна характеристика С.Рождественського змісту педагогічної взаємодії в закладах освіти, діяльності Міністерства народної освіти Російської імперії, його впливу на реформування освіти досліджуваного періоду. Виокремлення та реалізація цінностей, сформованих унаслідок педагогічної взаємодії, у неподільній єдності із соціальним становленням жінок представлено у дослідженнях О.Лихачової. Це була перша спроба увиразнити окремі аспекти з історії жіночої освіти Російської імперії. Значний інтерес для вивчення окресленої проблеми становить доробок О.Піллер, у якому доведено наявність педагогічної взаємодії у навчально-виховному процесі жіночих гімназій Російської імперії. Отже, вартісним залишається ретроспективний підхід до аналізу успадкованих напрацювань минулого щодо організації педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях задля їхнього творчого використання у сучасних умовах реформування освіти України.

Переконливим доказом актуальності доцільного запозичення оригінальних рішень освітніх проблем у різних регіонах України упродовж окреслених дослідниками історичних етапів виокремлюємо праці про розвиток жіночої освіти на Волині - Н.Бовсунівська, С.Бричок, Т.Джаман, Л.Єршова, В.Омельчук, Н.Рудницька та ін.; для дослідження педагогічної взаємодії у жіночих середніх навчальних закладах Волині вагомою розглядали характеристику становлення й розвитку загальноосвітньої жіночої школи у Волинській губернії XIX - початку XX ст., тенденції розвитку профeсійної жіночої освіти, обґрунтування основних форм позашкільної діяльності жінок краю, а також напрями навчально-виховної та культурно-освітньої діяльності з ними (Л.Єршова). Водночас поза увагою науковців залишилися проблеми організації педагогічної взаємодії у жіночих навчально-виховних закладах як умови соціального становлення жінок Волині.

На підставі аналізу архівних матеріалів нами встановлено, що найчисленнішими у регіоні були жіночі гімназії Міністерства народної освіти. З огляду на вищезазначене, в окресленні аспектів організації педагогічної взаємодії як умови соціального становлення учениць вважаємо за доцільне розглянути гімназійну освіту в системі середньої жіночої освіти Волині.

Актуальністю та об'єктивною потребою комплексного історико-педагогічного вивчення означеної проблеми з метою реалізації наукових знахідок у змісті регіонального компонента сучасної освіти спричинено вибір теми дисертації - “Організація педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині як умова соціального становлення учениць (друга половина XIX - початок XX століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до теми науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки початкового навчання Рівненського державного гуманітарного університету “Психолого-педагогічні основи активізації пізнавальної діяльності учнів і студентів у контексті особистісно орієнтованого навчання: історія і сьогодення” (протокол № 1 від 29 серпня 2003 р.). Тему дисертації погоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології АПН України (протокол № 4 від 28.04.2004 р.).

Мета дослідження - виявити особливості організації педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині другої половини XIX - початку XX століття, і, з'ясувавши їхній вплив на соціальне становлення жінок губернії, окреслити шляхи використання обґрунтованих здобутків у регіональному компоненті освіти сучасної студентської молоді.

Завдання дослідження:

1) проаналізувати ступінь дослідженості проблеми у науковій літературі;

2) охарактеризувати педагогічну сутність соціалізації учениць жіночих гімназій досліджуваного періоду;

3) обґрунтувати ефективність управлінських рішень регламентації педагогічної взаємодії у різних типах волинських середніх жіночих навчально-виховних закладів;

4) охарактеризувати особливості соціального досвіду як результату соціалізації учениць жіночих гімназій губернії;

5) виокремити перспективні шляхи використання здобутків досліджуваного періоду в змісті регіонального компонента сучасних закладів освіти України.

Об'єкт дослідження: навчально-виховний процес жіночих закладів освіти Волині другої половини XIX - початку XX ст.

Предмет дослідження: соціальне становлення учениць в умовах педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині досліджуваного періоду.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і синтез філософської, історичної, педагогічної літератури з метою обґрунтування теоретико-методологічних основ педагогічної взаємодії; ретроспективний аналіз нормативно-правових документів, архівних джерел, статистичних звітів жіночих гімназій, шкільної документації для визначення основних етапів розвитку жіночої освіти, особливостей педагогічної взаємодії; предметно-цільовий аналіз друкованих першоджерел, матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду, а також загальнонаукові методи: абстрагування, логічний і системно-структурний.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять філософські положення про закони й категорії наукового пізнання (діалектична єдність, взаємозв'язок і взаємозумовленість педагогічних явищ, необхідність їхнього вивчeння у конкретних історичних обставинах, діалектична єдність національних і загальнолюдських цінностей, взаємозв'язок одиничного і загального в педагогічній діяльності); загальнонаукові принципи історизму, цілісності й об'єктивності, зв'язку теорії з практикою, системності та наукової об'єктивності; положення психологічної та педагогічної наук про діалектичний зв'язок свідомості й діяльності, особливості взаємодії у розвитку особистості (Л.Виготський, В.Ковальов, Є.Коротаєва, В.Семиченко та ін.).

Джерельну базу дослідження складають документи й матеріали фондів Державного архіву Волинської (Ф.3 - відомості про населення Луцька, Ф.69 - жіноча гімназія А.Коленко, Ф. 158 - Волинське жіноче училище духовного відомства), Житомирської (Ф.79 - Житомирська жіноча гімназія св. Анастасії, Ф.74 - Житомирська Маріїнська жіноча гімназія, Ф.256 - жіноча гімназія Н.Овсянникової, Ф.71 - відомості про Волинську губернію, Ф. 80 - приватне восьмикласне чоловіче і жіноче училище Н.Ремезової) та Рівненської (Ф.366 - Рівненська міська дума, Ф.568 - Рівненська жіноча гімназія МНО) областей; Рівненського обласного краєзнавчого музею, Острозького музею книги і друкарства, музею Національного університету “Острозька академія”. Опрацьовано монографії, брошури, статті, сучасні наукові праці, автореферати дисертаційних робіт із педагогіки, історії педагогіки та історії України; періодичні видання Волині досліджуваного періоду: “Волинські єпархіальні відомості”, “Життя Волині”, “Волинь”; вивчено матеріали Національної бібліотеки України імені В.Вернадського НАН України (м. Київ), наукових бібліотек Рівненського державного гуманітарного університету, Національного університету “Острозька академія”, Рівненської державної обласної наукової бібліотеки.

Хронологічно дослідження обмежується серединою XIX (1860-і роки) та початком XX століття - добою суттєвих суспільно-економічних перетворень у в Україні і Волині зокрема, які зумовили пожвавлення діяльності жіночих середніх освітніх закладів, їхнє нормативно-правове забезпечення (видання положень, наказів, розпоряджень). Нижня межа (60-і рр. XIX ст.) - це період кардинальних політико-економічних, соціально-культурних і суспільно-психологічних змін у країні, що супроводжувалися зародженням і розгортанням громадсько-педагогічного руху, чітко вираженою тенденцією щодо формування образу освіченої та культурної особистості жінки, зокрема, матері, дружини. Верхню межу зумовлено революційними подіями в Україні 1917 року, які остаточно зрівняли у правах чоловіків і жінок, започаткували спільне навчання в різних типах шкіл (циркуляр МНО № 5390 від 12 травня 1917 р.).

Географічні межі дослідження охоплюють Волинську губернію як адміністративно-територіальну одиницю, що сформувалась у 1795 році після третього поділу Речі Посполитої. На півночі вона межувала з Гродненською і Мінською губерніями, на сході - з Київською, на півдні - з Київською та Подільською, а на заході - з Галичиною й Королівством Польським у складі Австро-Угорської імперії. соціалізація жіночий гімназія педагогічний

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше комплексно проаналізовано особливості та вплив на соціальне становлення учениць педагогічної взаємодії у різних типах середніх жіночих освітніх закладів Волинської губернії другої половини XIX - початку XX ст. і систематизовано основні компоненти готовності педагога означених закладів до її організації; поточнено й конкретизовано зміст понять “взаємодія”, “педагогічна взаємодія”, “соціалізація”; визначено та охарактеризовано компоненти й етапи соціалізації в умовах жіночої гімназії, показники соціального становлення учениць. Доповнено історико-педагогічну науку матеріалами про розвиток гімназійної освіти жінок Волині другої половини XIX - початку XX ст. та окреслено її хронологічні етапи: становлення, активізація, стагнація; дано педагогічну оцінку особливостей організації навчально-виховної взаємодії у жіночих гімназіях губернії.

До наукового обігу введено маловідомі архівні документи й матеріали (ДАВО - Ф.3, оп. 1, спр. 920, спр. 821; Ф.69, оп. 1, спр. 1; ДАЖО - Ф.256, оп. 1, спр. 145; ДАРО - Ф.568, оп. 1, спр. 11, 24, 17, 115), факти, імена керівників закладів, охоплених дослідженням, обґрунтовано їхній внесок в організацію педагогічної взаємодії жіночих гімназій (М.Биков, Д. і А.Блудови, М.Рекало, О.Янкевич).

Практичне значення роботи полягає в тому, що за її результатами розроблено спецкурс: “Організація педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині другої половини XIX - початку XX ст.”; положення та висновки дослідження, матеріали спецкурсу впроваджено в навчально-виховний процес Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка (довідка № 73 від 20 травня 2009 р.), Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені С.Дем'янчука (акт № 01/341 від 26 червня 2008 р.), Рівненського державного гуманітарного університету (акт № 53 від 15 квітня 2009 р.), Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (акт № 852 від 27 жовтня 2009 р.), Рівненської філії приватного вищого навчального закладу “Європейський університет” (акт № 223 від 28 жовтня 2009 р.). Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані при викладанні курсів “Загальні основи педагогіки”, “Історія педагогіки”, “Теорія і методика виховання” у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації та інститутах післядипломної педагогічної освіти.

Зібрані та структуровані на засадах проблемно-хронологічного підходу дисертаційні матеріали стануть надійним підґрунтям для подальших регіональних історико-педагогічних досліджень.

Апробацію результатів дисертації здійснювали шляхом оприлюднення одержаних матеріалів у доповідях на міжнародних: “Особистісно орієнтовані педагогічні технології у початковій освіті” (Тернопіль, 2006), “Національна система освіти та виховання в Україні: історія, теорія, практика” (Київ, 2006); всеукраїнських: “Дидактичні технології у вищих педагогічних закладах” (Рівне, 2006), “Особистість XXI століття: проблеми виховання та шляхи їх вирішення” (Київ, 2007), “Соціально-педагогічні засади виховання морально гармонійної особистості” (Київ, 2008), “Теорія і практика запровадження засад Болонського процесу в Україні” (Київ, 2009) науково-практичних конференціях; на засіданнях кафедри педагогіки Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. С.Дем'янчука, кафедри педагогіки початкового навчання Рівненського державного гуманітарного університету, щорічних внутрішньовузівських звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Рівненського державного гуманітарного університету (2006-2009); на лекціях з історії педагогіки для вчителів у Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, з історії України й освіти для студентів Рівненської філії приватного вищого навчального закладу “Європейський університет”.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи викладено у 12 одноосібних публікаціях, із яких 9 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація підпорядкована логіці дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (413 найменувань). Загальний обсяг дослідження складає 257 сторінок, із яких 180 - основного тексту. Робота містить додатки на 39 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його мету, завдання, об'єкт, предмет та методи, окреслено методологічну основу, хронологічні й територіальні межі, а також джерельну базу; доведено наукову новизну, теоретичне й практичне значення; надано відомості про апробацію і впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі - “Теоретичні засади історико-педагогічного дослідження проблеми педагогічної взаємодії” - розкрито особливості й стан дослідженості проблеми у філософських, психолого-педагогічних джерелах, науково-довідникової літературі; проаналізовано педагогічну взаємодію як історико-педагогічну проблему, поточнeно зміст понять ”взаємодія”, “педагогічна взаємодія”, “соціалізація”; охарактеризовано педагогічну сутність соціалізації і визначено її компоненти дотично до предмета дослідження.

За результатами аналізу джерелознавчих матеріалів у розділі констатовано наступне: різнопланові тлумачення змісту поняття “педагогічна взаємодія” лише увиразнили складність і суперечливість порушеної нами проблеми. Унаслідок цього дійшли висновку про те, що педагогічна взаємодія - явище достатньо загальне і самоцінне у навчально-виховному процесі, зініційоване освітньою ситуацією, оскільки складається з двох взаємозумовлених форм діяльності. Одна з-поміж них бере участь у передачі досвіду, накопиченого людством, а іншу - спрямовано на опанування соціальним досвідом і способами його трансформування в особисті досягнення підопічних.

Встановлено, що вміщені у педагогічних словниках, довідниках та енциклопедіях статті про педагогічну взаємодію потребують уточнення і доповнення. Останнє стосується, передусім, історичного аспекта проблеми.

У контексті дослідження особливий інтерес становить спадщина педагогів дорадянського періоду: Г.Ващенко, А.Волошин, К.Чайківський, П.Юркевич. Унаслідок ретроспективного аналізу змісту дефініції “педагогічна взаємодія” доведено: не послуговуючись нею, видатні просвітяни все ж розглядали навчання як двосторонню взаємодію вчителя з учнями.

У дисертації проаналізовано і внесок сучасних учених у порушену проблему. Встановлено, що у педагогіці другої половини XX - початку XXI ст. уже почасти обґрунтовано тенденцію щодо переосмислення зв'язків педагога із вихованцями, вчителя із учнями: із односпрямованого впливу - до можливості активного залучення усіх учасників навчально-виховного процесу, перехід на суб'єкт-суб'єктну організацію взаємодії в освітньому просторі.

У розділі проаналізовано навчально-виховну взаємодію у жіночих гімназіях другої половини XIX - початку XX ст. і з'ясовано, що за змістом вона відповідала вимогам державних стандартів освіти Російської імперії, а за формою - була зумовлена регламентаціями шкільного життя (класно-урочна система, права та обов'язки педагогів й учениць, правила поведінки).

На підставі різнопланових тлумачень змісту поняття “педагогічна взаємодія” нами виокремлено й взято за основу такі її специфічні особливості:

1) педагогічну систему взаємозумовлених контактів учасників навчально-виховного процесу розглядали в єдності внутрішніх і зовнішніх зв'язків (психологічні, педагогічні та соціальні). Психологічний - механізм її здійснення, педагогічний - умови, які її уможливлювали, а соціальний визначав основний результат педагогічної взаємодії;

2) педагогічну взаємодію вбачали в уможливленні та реалізації інтересу до навчання, участі в його різних формах (індивідуальна та спільна), перетворенні пізнання у необхідну потребу саморозвитку та адаптації в суспільстві;

3) для педагогічної взаємодії характерна нерівнозначність позицій суб'єктів спільної діяльності пізнання;

4) зв'язки учасників освітнього процесу (соціальні, психологічні й педагогічні) зумовлювали формування низки типів педагогічної взаємодії: деструктивний, рестриктивний, реструктивний, конструктивний;

5) педагогічна взаємодія детермінована спілкуванням як засобом вирішення навчальних завдань; чинником забезпечення навчально-виховного процесу; умовою встановлення взаємодії учителя із ученицями.

Обґрунтовано, що взаємодію як діяльність уможливлює спілкування, охоплюючи його внутрішню (стосунки) і зовнішню (саме спілкування) підструктури. Відповідно, педагогічне спілкування - основа взаємодії педагога з ученицями, вирізняється за своїм змістом, особливими стійкими ознаками, що дають змогу визначати рівень розвитку культури суб'єктів спілкування.

У першому розділі дисертації доведено, що педагогічна взаємодія у жіночих гімназіях передбачала наявність двох основних суб'єктів взаємозумовленої активності: педагога й учениць. Щодо вихованок - суб'єкта педагогічної взаємодії, соціалізацію було здебільшого спрямовано на засвоєння (інтеорізація) соціально-історичного досвіду; з позицій учителя, який його організовував, транслював і контролював - на її рівень засвоєння ученицями внаслідок взаємодії. Отож, учитель спрямовував свою діяльність на засвоєння соціального досвіду і формування особистості учениць. Результати взаємодії щодо учениць увиразнювались у навчанні - розвиток пізнавальних процесів, здібностей та їхньої загальної компeтентності (знання про предмети, вміння та навички взаємодіяти з ними); вихованні - розвиток мотиваційно-потребнісної сфери вихованок, становлення характеру, соціальної компетентності.

У дисертації наголошено, що у суспільстві, зорієнтованому на авторитаризм, однозначність істини й жорстку ієрархію соціальних ролей, надавалась перевага імперативній стратегії у здійсненні адміністративного, економічного й соціально-психологічного тиску на громадян. Авторитарне керування неподільне з реалізацією монологічної стратегії педагогічної взаємодії. Відповідно, лише педагог функціонував як повноцінний суб'єкт діяльності, носій істини, що стосувалося її імперативного і маніпулятивного проявів. У першому випадку учениці виконували задані педагогом дії, запам'ятовували роз'яснений матеріал, розв'язували запропоновані задачі тощо. У другому - прямі вказівки замінено створенням таких умов діяльності (зазвичай, досить складних), коли вона розгорталася у заздалегідь визначеному напрямі, забезпечуючи досягнення поставлених цілей.

На підставі вивчeних й узагальнених історико-педагогічних джерел нами представлено соціалізацію як підготовку жінок до соціального життя (Г.Ващенко, А.Волошин, Ю.Дзерович, В.Зеньковський, Я.Чепіга, П.Юркевич). Передумовами та засобами соціалізації були навчання і виховання.

У дослідженнях українських педагогів проаналізовано низку її компонентів: пізнавальний, ціннісний, комунікативний, поведінковий. Пізнавальний - передбачав засвоєння знань про навколишній світ, формування системи соціальних уявлень і узагальнень. Його проявами розглянуто сформованість системи знань та інтелектуальних здібностей. Успішність такої праці, зауважував А.Волошин, може бути забезпечена лише на психологічних засадах. Адже доцільно виховувати здібності можна лише знаючи природу законів їхнього розвитку.

Щодо ціннісного компонента соціалізації, то А.Волошин вважав, що культурно-правова держава немислима без культу почуття моральності, адже “если общество состоитъ из самостойных, морально свободнех одиниць, тогда и общество сильнійшоє єсть”. На його думку, моральне виховання неможливе без релігії. Відповідно Церква повинна засновувати й організовувати національну школу під наглядом держави. У своїх працях (“О соціяльном вихованню”, “Загальна педагогіка (на правах рукопису)”, “Про наші школи”) він стверджував, що саме школа є важливою соціальною інституцією, яка поширює знання й готує нове покоління до практичного життя.

На підставі аналізу історико-педагогічного доробку своїх сучасників і попередників А. Волошин визначив провідним компонентом гімназійної соціалізації особистості комунікативний - оволодіння українською мовою, ознайомлення з культурою свого народу, які повинні стати, на його думку, одним із головних завдань освіти.

Структуру процесу соціалізації, в якій чільне місце належить цінностям, що виконують соціалізуючу функцію в суспільстві, окреслив Г.Ващенко. Він наполягав, щоб до ціннісного компонента соціалізації включали загальнолюдські та національні вартості, виплекані упродовж віків. До них у працях “Виховний ідеал”, “Загальні методи навчання” педагог відносив: моральний закон творення добра і боротьби зі злом, шукання правди, побудову справедливого ладу, що спирається на плеканні любові й краси.

У зміст пізнавального компонента соціалізації П.Юркевич укладав розуміння того, що дитина живе у світі реальних речей, отой чуттєвий світ для неї є визначальним джерелом знань. Чуттєве пізнання він розглядав за необхідний етап, який повинен передувати логічному.

З'ясовано, що поведінковий компонент передбачав формування моделей поведінки особистості: побутова поведінка, дотримання правил, норм, звичаїв, заборон, притаманних суспільству.

Як засвідчив наш науковий пошук, розуміння змісту соціалізації (процес розвитку особистості, засвоєння нею цінностей, норм, зразків поведінки, властивих для певного суспільства), притаманне у теоретичних положеннях соціальних педагогів сучасності (Ю.Василькова, Т.Говорун, Н.Голованова, І.Звєрєва, А.Капська, Л.Коваль, А.Мудрик, С.Хлєбік). Зокрема, у трактуванні системи соціальних взаємодій людини із її найближчим оточенням, основне призначення соціальної педагогіки теоретики і практики галузі вбачають у вивченні особливостей соціалізації, адаптації, реабілітації, корекції, перевиховання, виокремленні й педагогічно доцільному використанні можливостей соціальних факторів впливу на людину на різних вікових етапах її розвитку. Актуалізовано проблеми щодо соціалізації, окреслено механізми її здійснення шляхом посилення зацікавленості громадськості до знань і стимулювання освіти.

Відтак, визначаємо її як чинник соціалізації особи, що впливає на неї за допомогою певних механізмів. Для успішної соціалізації зміст освіти дівчат охоплював усе потрібне для їхнього повноцінного життя та самореалізації у суспільстві. Відповідно ефективність узалежнювалась від рівня організації педагогічної взаємодії.

У другому розділі - “Організаційно-педагогічне забезпечення взаємодії у жіночих гімназіях Волині як умови соціального становлення учениць” - проаналізовано законодавче регламентування діяльності жіночих гімназій відомствами, яким вони підпорядковувалися; виокремлено періоди у діяльності Міністерства народної освіти із організації педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях і прогімназіях, виділено й охарактеризовано етапи розвитку середньої жіночої освіти на Волині; визначено мету педагогічної взаємодії та особливості її реалізації у різних типах жіночих гімназій; викладено результати вивчення етапів жіночої гімназійної соціалізації, специфіки формування соціального досвіду, виокремлено показники соціального становлення особистості учениць.

За результатами аналізу архівних та історико-педагогічних джерел нами виявлено, що в другій половині XIX - початку XX ст. на Волині жіночу освіту було представлено мережею парафіяльних шкіл і низкою середніх жіночих навчально-виховних закладів. А саме:

1) училища, гімназії та прогімназії, підпорядковані Міністерству народної освіти (сюди ж нами віднесено й приватні): Острозьке жіноче училище графа Д.Блудова (1865); приватна жіноча прогімназія А.Коленко (1898), яку в 1903 році перетворено в гімназію; Рівненська жіноча гімназія (1900); приватна гімназія Н.Овсянникової (1901); приватна жіноча чотирикласна прогімназія А.Пирогової в Ковелі (1905); приватна гімназія М.Тимашевої (1906); приватне жіноче училище 1-го розряду М.Рекало в Острозі (1906); Староконстянтинівська жіноча гімназія (1906); приватна жіноча гімназія в Дубні (1908); приватна гімназія баронеси фон Таубе в Здолбунові (1909); жіноча гімназія св. Анастасії в Житомирі (1911); приватна прогімназія в Ізяславі (1912); приватна прогімназія у Новоград-Волинську (1912);

2) гімназія Головної ради жіночих навчальних закладів імператриці Марії - Маріїнська жіноча гімназія у Житомирі (1866);

3) духовні училища Святого Синоду (Житомирське жіноче училище духовного відомства і Кременецьке жіноче єпархіальне училище).

Задля досягнення ефективності аналізу організації педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині як умови соціального становлення учениць наполягаємо на його здійсненні у системі середньої жіночої освіти регіону.

Тому у дослідженні виокремлено етапи розвитку середньої жіночої освіти на Волині в означений період:

1. Становлення (1865-1898 рр.). Нижня межа (1865) визначається актуалізацією важливості середньої жіночої освіти, характеризується відкриттям перших середніх жіночих навчально-виховних закладів на Волині: Острозьке жіноче училище графа Д.Блудова, Маріїнська жіноча гімназія та два училища духовного відомства.

2. Активізації (1898-1912 рр.). Цей етап вирізняється докорінним зламом у суспільних відносинах, поступовим завоюванням жіночою статтю права на освіту, що зумовило заснування у 1898-1912 рр. понад 20-ти жіночих гімназій та прогімназій. Розвиток жіночої освіти сприяв підвищенню соціального статусу жінки, посиленню її ролі у суспільних процесах. Середню освіту розглядали за умову соціального становлення жіноцтва Волині.

3. Стагнації (1912-1917 рр.). Специфіка означеного етапу визначалась, передусім, змінами соціально-політичного середовища в Україні та регіоні: воєнні та революційні події, громадянська війна, що спричинили масову мобілізацію жіночих закладів; установлення польської влади на більшості території Волині.

Результати порівняльного аналізу навчальних планів різних типів середніх жіночих навчальних закладів регіону дають підстави стверджувати відмінності в їхній навчально-виховній меті. Це:

- державні - засвоєння обумовленої потребами капіталістичного суспільства системи знань, умінь і навичок, необхідних у професійній діяльності;

- приватні - формування цілісної наукової картини світу, оволодіння основами наук естетичного циклу, навчання основних принципів поведінки у сім'ї, колективі, суспільстві, системі соціальних відносин;

- релігійні - оволодіння релігійними знаннями, їхня систематизація, підготовка до виконання соціальної ролі дружини-помічниці священика, поширення одержаних знань серед населення.

У дослідженні встановлено, що Міністерство народної освіти, Головна рада закладів відомства імператриці Марії, духовне відомство регламентували організацію педагогічної взаємодії. Провідним було Міністерство народної освіти, що пояснювалося заздалегідь продуманими планами русифікації автохтонного населення (передусім, жінок як майбутніх дружин і матерів) на захоплених Росією українських землях. У розділі представлено й обґрунтовано багаторівневу схему управління системою середньої жіночої освіти регіону, а також доведено, що за тодішніх умов його забезпечували на основі взаємодії держави з приватними особами (Д. і А.Блудови, А.Коленко, М.Рекало, М.Тимашева, О.Янкевич).

Оскільки міністерських жіночих гімназій було більше, ніж маріїнських і духовних училищ, у дисертації охарактеризовано періоди діяльності Міністерства народної освіти щодо регламентування роботи жіночих гімназій у Російської імперії та Волині зокрема. А саме: 1) з 1860-х років - до початку 70-х років XIX століття; 2) 1870 р. - початок XX ст.; 3) початок XX ст. - 1917 р.

На підставі аналізу архівних джерел, історико-педагогічної літератури нами виокремлено та проаналізовано низку особливостей навчально-виховної взаємодії у жіночих гімназіях Волині. Це:

1) цілепокладання відповідно до стрімкого розвитку капіталізму, зміни соціального становища жінки у тогочасному суспільстві в руслі політики царської Росії в краї, підвищення вимог до її освіченості. З'ясовано, що мета навчання вирізнялася у різних типах жіночих закладів, однак спільним було: оволодіння системою знань, способами пізнавальної та практичної діяльності, досвідом суспільних відносин, морально-релігійним світоглядом. Зміст навчання, методи та засоби вирізнялися, оскільки залежали здебільшого від специфіки закладу, його матеріального забезпечення, підтримки Міністерством народної освіти тощо. Гуманітарний цикл предметів був провідним і відповідав вимогам збереження індивідуальності навчального матеріалу;

2) домінування морально-релігійного виховання. У його основі - гуманне ставлення до дитини, врахування особливостей дитячої та жіночої природи. Організаторами виховної взаємодії були класні наглядачки (наставниці, дами). Їхню діяльність регламентували офіційні документи - статути, інструкції, розпорядження;

3) готовність вчителя жіночих гімназій до педагогічної взаємодії, що охоплювала професійно-педагогічну спрямованість, теоретичну підготовленість, власне готовність до взаємодії.

Педагогічний аналіз формування соціального досвіду дозволив виокремити унікальну роль та особливості такого освітнього закладу, як жіноча гімназія. Тільки у цій суспільній установі були створені умови для навчання, виховання, розвитку та базової соціалізації жінок. Вступ і прийняття дівчат до гімназії (училища), освоєння ними класу й закладу як первинної соціальної групи, прийняття статусу, виконання ролі учениць - фази або інструменти гімназійної соціалізації жінок.

Час зумовлював особливості педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях, вибір методів виховання учнівської молоді, форми організації її навчання тощо. У розділі доведено, що соціальний досвід є підсумком попереднього розвитку суспільства, в якому зафіксовано результати діяльності громадян у їхньому сутнісному значенні. В соціальному досвіді акумулювано справжні досягнення людства, які передаються від покоління до покоління у процесі соціалізації індивідів, отож, є фактором соціалізації особи. Виховання як цілеспрямований процес оволодіння соціальним досвідом виступає складовою процесу соціалізації. Зазначено, що виховання - це необхідний чинник, оскільки в процесі соціалізації особи неодмінно виникають явища та ситуації, що потребують певного узгодженого соціального впливу і реальної педагогічної дії, конкретного педагогічного інструментування.

У розділі представлено результати педагогічного аналізу соціального досвіду учениць гімназій Волині як результату їхнього виховання та соціалізації. По-перше, участі в різноманітних видах діяльності шляхом засвоєння соціальної інформації, опанування вміннями й навичками. По-друге, спілкування з особами різного віку в межах соціальних груп, що сприяло засвоєнню та розширенню системи соціальних зв'язків, соціальних символів, установок, цінностей. По-третє, виконання різноманітних соціальних ролей, водночас опановуючи моделями поведінки.

Результати вивчення історико-педагогічних джерел є підставою для узагальнень щодо жіночої гімназійної освіти другої половини XIX - початку XX ст., яку правомірно визнати синтезом навчальної інформації, інтелектуальних і практичних умінь та навичок, етичних норм, систематизованих і дидактично адаптованих задля забезпечення необхідного рівня соціалізації жінок відповідно до їхніх індивідуальних особливостей із урахуванням тогочасних соціокультурних умов. У структурі процесу гімназійної соціалізації жінок нами виокремлено низку етапів. А саме: початковий (перебування у підготовчому і першому класах жіночої гімназії); базовий (другий-шостий класи); післябазовий (педагогічний клас).

На підставі аналізу історико-педагогічних досліджень, архівних джерел увиразнено такі показники соціального становлення учениць жіночих гімназій Волині досліджуваного періоду. Це:

- прояв у структурі особистості учениць нових соціальних якостей і рис характеру, соціальних потрeб, інтерeсів, установок, ціннісних орієнтацій, що уможливлювали успішність і перманентність соціалізації;

- підвищення рівня самостійності, відповідальності у процесі взаємодії й виконання певних соціальних ролей (дружина, матір, учителька тощо);

- розширення кола учасників взаємодії та зміцнення соціальних зв'язків (із формальними і неформальними групами; із дорослими, що потребують допомоги; із представниками різних соціальних груп, національностей, місця проживання);

- входження учениць у соціум й прояви в структурі особистості якостей, які свідчать про вміння керувати своїми почуттями (стриманість, здатність до рефлексії, повага, доброзичливість у ставленні до інших, співчуття тощо);

- зростання кількості соціально вмотивованих позитивних учинків щодо інших людей (друзі, однолітки, сторонні особи, педагоги та ін.).

Таким чином, організацію пeдагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині рeгулювали чинні офіційні документи, в яких зміст гімназійної освіти жінок представлено як основу їхнього соціального становлення. Формування соціального досвіду забезпечували виховання і соціалізація; організація педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині уможливлювала привласнення суспільних цінностей унаслідок реалізації мети і вирішення завдань виховної роботи, втілення змісту в формах і дотичними методами навчання.

На підставі вищеозначеного доходимо до таких загальних висновків:

1. Результати аналізу джерелознавчих матеріалів свідчать, що педагогічна взаємодія - явище узагальнене й самоцінне у навчально-виховному процесі, що актуалізує його дослідження як педагогічного явища. Воно зініційоване освітньою ситуацією, оскільки структурно об'єднує дві взаємозумовлені форми діяльності. Одна - це передача досвіду, накопиченого людством, а друга - набуття соціального досвіду і його трансформування в особистісні досягнення учениць.

На підставі аналізу сучасних наукових досліджень нами встановлено, що вміщені у словниках, довідниках та енциклопедіях тлумачення педагогічної взаємодії потребують уточнення і доповнення, передусім, історичного аспекту. У нашому розумінні це: процес цілеспрямованої соціалізації учнів, що зазнає впливу з боку діючої соціальної системи, регламентується чинними нормативними документами в системі освіти і реалізується учителем. Визначено, що здебільшого у методичних керівництвах, посібниках для вчителів, які підготували виразники офіційної педагогічної думки Російської імперії другої половини XIX ст. - початку XX ст., навчання визначено як процес передачі знань ученицям у системі “вчитель - учениця”, що потрактовано занадто спрощено. Вихованку розглядали за об'єкт навчання, яка запам'ятовувала істини, а її активність була можливою лише на eтапі засвоєння знань. У досліджуваний період дефініцією “педагогічна взаємодія” не послуговувалися, хоча навчання розглядали як взаємодію вчителів із учнями. Окремі педагоги, ігноруючи положення офіційної ідеології, не використовували поняття “взаємодія”, однак навчання розглядали як процес організованої передачі суспільного досвіду, формування світогляду, розвиток пам'яті, спостережливості, творчої уяви, мислення, що уможливлювала діяльність двох сторін педагогічного процесу: учитель й учні (Г.Ващенко, П.Юркевич та ін.).

2. Пeдагогічний аспект взаємодії цілеспрямовано сприяв соціалізації учениць та їхньому особистісному становленню (персоналізації) з одночасним оволодінням позитивним соціальним досвідом, розширeнням видів діяльності й формуванню готовності до виконання різних соціальних рольових функцій у тогочасному суспільстві. Соціалізацію розглядали як підготовку жінок до соціального життя, що охоплювала навчання і виховання, які були і передумовами, і засобами соціалізації (Г.Ващенко, А.Волошин, Ю.Дзерович, В.Зеньківський, П.Наторп, Я.Чепіга, П.Юркевич). З'ясовано, що педагогічну сутність соціалізації забезпечували дидактика і виховання. Нами виокремлено та охарактеризовано її компоненти: 1) комунікативний (оволодіння російською і українською мовами для спілкування й діяльності); 2) пізнавальний (знання про навколишній світ, формування системи соціальних уявлень і зв'язків у навчанні й вихованні, спілкуванні й самоосвіті); 3) ціннісний (цінності й ціннісні орієнтації, які визначали вибіркове ставлення особи до цінностей суспільства); 4) поведінковий (моделювання поведінки, дотримання правил, норм, звичаїв, заборон, притаманних суспільству й побуту).

3. Встановлено, що завдяки реалізації гімназійних навчальних планів, статутів, правил, розпоряджень Міністерства народної освіти і духовного відомства регламентовано всю діяльність жіночих гімназій та прогімназій Волині. Водночас увиразнено відмінність, яку вбачаємо у дієвості підпорядкування кожного освітнього закладу певному відомству, а також обґрунтовано періодизацію діяльності Міністерства народної освіти у руслі проблеми дослідження:

1) 60-і роки - початок 70-х років XIX ст. - посилена увага до жіночої освіти, полеміка у засобах масової інформації щодо її необхідності;

2) 70-і роки - 90-і рр. XX ст. - видання положень, постанов, розпоряджень щодо жіночих навчально-виховних закладів, в т.ч. гімназій та реформування змісту освіти;

3) початок XX ст. - 1917 р. - відкриття мережі жіночих гімназій та прогімназій у Волинській губернії, розширення програм викладання навчальних предметів тощо.

У дисертації проаналізовано низку особливостей навчально-виховної взаємодії у вищенаведених закладах. А саме:

- відповідність меті, яка вирізнялася у різних типах закладів, однак мала спільні ознаки (оволодіння системою знань, способами пізнавальної та практичної діяльності, досвідом суспільних відносин, формування морально-релігійного світогляду). Зміст навчання, методи та засоби узалежнювалися від специфіки закладу, його матеріального забезпечення, підтримки Міністерством народної освіти тощо. Гуманітарний цикл предметів був провідним і відповідав вимогам збереження спрямованості навчального матеріалу;

- домінування морально-релігійного виховання (основа - гуманне ставлення до дитини, врахування особливостей дитячої та жіночої природи);

- готовність педагогів до педагогічної взаємодії (професійно-педагогічна спрямованість, теоретична підготовленість, власне готовність до взаємодії).

4. З'ясовано, що основою соціалізації був зміст шкільної освіти, а соціальний досвід - результатом її виховання та соціалізації. Доведено, що жіночу освіту правомірно визнати синтезом навчальної інформації, інтелектуальних і практичних умінь та навичок, етичних норм, систематизованих і дидактично адаптованих задля забезпечення необхідного рівня соціалізації жінок відповідно до їхніх індивідуальних особливостей із урахуванням тогочасних соціокультурних умов. У структурі процесу гімназійної соціалізації жінок нами виокремлено низку етапів. А саме: початковий (перебування у підготовчому і першому класах жіночих гімназій); базовий (другий-шостий класи); післябазовий (педагогічний клас).

5. Доведено доцільність творчого використання доробку задля ефективності організації педагогічної взаємодії у сучасних умовах функціонування жіночих закладів освіти. Це:

- реалізація ґендерного підходу в освіті;

– обстоювання у роботі зі школярами регіонального компонента;

– посилення впливу Церкви на духовне й моральне виховання особистості;

– утілення принципів індивідуалізації і диференціації змісту й обсягу навантаження з урахуванням потреб, можливостей, віку й статі учнів.

З огляду на педагогічну цінність історичного освітнього досвіду важливим розглядаємо не лише його всебічне вивчення й ґрунтовний аналіз, а й упровадження прогресивної спадщини. Ефективність спецкурсу “Організація педагогічної взаємодії у жіночих гімназіях Волині другої половини XIX - початку XX ст.” підтверджує динаміка рівня активізації та поглиблення теоретичних знань, формування громадянської позиції, численні відгуки студентів і слухачів курсу. Загалом - це підстава для висновку про доцільність використання запропонованої навчальної програми для студентів вищих педагогічних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. Виховний потенціал спрямовано на поглиблення знань (розвиток понятійного компонента педагогічної взаємодії), формування активної громадянської позиції, шанобливого ставлення до історичної спадщини краю, відродження кращих освітянських традицій. Встановлено, що поглиблення теоретичних знань, доповнення їх історико-архівними джерелами створюють необхідні умови для використання низки традиційних й інтерактивних методів (обмін думками, пошук спільних ідей, наукові доповіді, вікторини, “мозковий штурм”, метод “мікрофона”, “акваріума”, робота в історико-педагогічній лабораторії).

Здійснене дослідження не вичерпує актуальності інших аспектів порушеної проблеми. Її пeрспективними напрямами вважаємо: вивчення особливостей соціалізації випускниць різних типів освітніх закладів Волині; порівняльний аналіз співвідношення виховання і соціалізації у жіночих міністерських, маріїнських та приватних навчально-виховних закладах, училищах духовного відомства; також дослідження особливостeй функціонування середніх жіночих шкіл на Волині в період революційних змін та зміни уряду (1917-1920 рр.).

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Яковишина Т.В. До питання жіночої освіти: Острозьке жіноче училище графа Д.Блудова - духовний і просвітницький центр Волині / Т.В.Яковишина // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: зб. наук. праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Рівне: РДГУ, 2000. Випуск 12. В 3-х частинах. Частина 1. С. 53-57.

2. Яковишина Т. В. Волинські жіночі гімназії та прогімназії: утвердження духовності // Т.В.Яковишина // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Сер. “Педагогіка”. 2001. № 6. С. 77-81.

3. Яковишина Т. В. Особливості становлення і розвитку жіночої освіти Волині в умовах імперської політики царату / Т.В.Яковишина // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: зб. наук. праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Рівне: РДГУ, 2001. Випуск 15. С. 103-108.

4. Яковишина Т.В. Питання формування компетентності майбутньої вчительки в історії жіночої освіти Волині (друга половина XIX - початок XX ст.) / Т.В.Яковишина // Школа першого ступеня: теорія і практика: зб. наук. праць Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Тернопіль: видавництво Астон, 2006. Випуск 19. C. 16-28.

5. Яковишина Т.В. Проблема педагогічної взаємодії у навчальних закладах Волині (друга половина XIX - початок XX ст.) / Т.В.Яковишина // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: зб. наук. праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Рівне: РДГУ, 2006. Випуск 35. С. 185-189.

6. Яковишина Т.В. Проблема морально-релігійного виховання особистості в історії жіночої освіти Волині (друга половина XIX - початок XX ст.) / Т.В.Яковишина // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. Кам'янець-Подільський, 2007. Вип. 10. Книга II. С. 559-565.

7. Яковишина Т.В. Зміст гімназійної освіти як основа забезпечення соціалізації жінок Волині (друга половина XIX - початок XX століття) / Т.В.Яковишина // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. К.: Інститут проблем виховання, 2008. Вип. 12. Книга II. С. 441-446.

8. Яковишина Т.В. Принципи виховання як основні вимоги до організації педагогічної взаємодії (друга половина XIX - початок XX століття) / Т.В.Яковишина // Науковий вісник Чернівецького університету. Чернівці: Рута, 2008. “Педагогіка та психологія”. Вип. 424. С. 188-195.

9. Яковишина Т.В. Технологічні засади вивчення курсу “Організація педагогічної взаємодії у жіночих закладах Волині (друга половина XIX - початок XX ст.)” в умовах кредитно-модульної системи / Т.В.Яковишина // Вісник Київського міжнародного університету. Сер. “Педагогічні науки”. 2009. Вип. 13. С. 343-356.

Публікації в інших виданнях

10. Яковишина Т.В. Питання взаємовідносин учителів та учениць у жіночих гімназіях Волині другої половини XIX - початку XX ст. / Т.В.Яковишина // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Тернопіль, 4-5 травня 2006 р. Тернопіль, 2006. С. 19-23.

11. Яковишина Т.В. Родина Блудових: уболіваючи за долю жінки / Т.В.Яковишина // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ: зб. наук. праць. Рівне, 2008. Частина II. С. 399-407.

12. Яковишина Т.В. Чинники формування морально-етичних регулятивів у поведінці учениць Острозького жіночого училища графа Д.М.Блудова (друга половина XIX - початок XX ст.) / Т.В.Яковишина // Роль педагогічної етики у професійній підготовці сучасного вчителя: Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. К.: КМПУ ім. Б.Д.Грінченка, 2008. С. 86-91.

...