Модернізація української системи освіти як теоретико-філософська і практична проблема

Перетворення в системі освіти, що здійснюються в Україні в пострадянський період, як доводить дисертант, в умовах дефіциту філософського осмислення стратегій модернізації освіти привів до хаотичності в освітній політиці, до порушення логічної послідовності та зв'язку таких компонентів освітніх стратегій як ідеї, парадигми, концепції, доктрини, програми, проекти й механізми реалізації. Існуючі концепції і програми виявляються позбавленими як новітніх ідей, так і дієвих механізмів реалізації програм і проектів. У ситуації, що склалася, українському законодавцеві не залишається нічого іншого, як займатися «добудовою» системи освітнього права, яке залишилося ще з радянських часів (закони УРСР), за принципом заповнення порожнеч, висунення поправок і доповнень згідно ситуативній логіці, за якою часто важко побачити загальну ідею та більш довгострокові перспективи. А це веде, у свою чергу, до появи суперечностей між різними документами освітньої політики та до неможливості адекватного втілення в життя тих модернізаційних настанов, які вони в собі містять.

Проблеми політичного аспекту реформування освіти, як показано в дисертаційній роботі, є наслідком трансформаційних змін, що відбуваються в Україні. Відсутність стратегії розвитку країни і невизначеність його пріоритетів, зіткнення національно-державницького і ліберально-західницького підходів приводить до суперечності реформ, що проводяться. Подібна суперечлива політика має місце й у сфері освіти. Ситуація посилюється відсутністю в Україні правової держави, безвідповідальністю держави за виконання прийнятих зобов'язань, викликаною відсутністю тиску на неї з боку суспільства. Маємо свого роду «зачароване коло»: освіта визнається як рушійна сила та основний фактор становлення громадянського суспільства в Україні, проте, за відсутності такого суспільства справа модернізації освіти потрапляє у виключну залежність від існуючої держави, що за теорією виступає основним конкурентом громадянського суспільства. Розв'язання цього протиріччя, робить висновок автор, можливе лише за умови радикальної зміни освітніх практик, зміни суб'єкта освітнього процесу.

Підрозділ 4.3 «Трансформаційна активність соціальних суб'єктів і зміна базисних освітніх практик» містить у собі розгляд соціальних механізмів здійснення модернізації системи освіти. Трансформаційну активність автор, слідом за Т.І.Заславською, визначає як сукупність соціально-інноваційних дій, що є раціональною відповіддю суб'єктів соціальної дії на зміну умов їх життєдіяльності, яка викликається реформами. У свою чергу, соціально-інноваційні дії ведуть до зміни базисних соціальних практик. Поняттям «соціальні практики» автор позначає сталі системи взаємопов'язаної і взаємно орієнтованої ролевої поведінки соціальних акторів (індивідів, організацій і груп). Загалом, вважає дисертант, трансформацію інституційної структури суспільства можна розглядати як соціокультурний процес, зовнішнім виразом якого служить якісна зміна повсякденних масових практик. Характер цієї зміни виступає критерієм ефективності інституційних реформ; відповідно, про результати реформ потрібно судити за зміною практик - і за трансформацією суб'єктів цих практик.

Розглянувши особливості різних суб'єктів освітнього процесу в Україні на сучасному етапі його розвитку, автор приходить до висновку, що освітня політика Україні є моносуб'єктною: провідним, якщо не єдиним, актором української освітньої політики є держава. Модернізація системи української освіти вимагає залучення масових суспільних груп і підвищення їх трансформаційної активності, тобто становлення та розвитку полісуб'єктності освітньої політики України. Щоби стати полісуб'єктною, політика розвитку освіти повинна бути спрямована на задоволення природного права кожної людини - права на здобування освіти з урахуванням індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей особи.

Нагальною зараз постає проблема відродження традицій етичної, інтелектуальної, громадянської підготовки студентської молоді, становлення особистості з високими загальнолюдськими, естетичними, професійними якостями, широкими комунікативними й адаптаційними можливостями, яка може виступати самостійним суб'єктом освітньої практики. Це диктує необхідність диференціації та варіатизації освіти; політика освіти повинна спиратися не тільки на державні, але й на суспільні механізми управління освітою, створювати умови для свободи вибору освітніх технологій, методів і методик. Полісуб'єктність освітньої політики повинна припускати, як стверджує автор, по-перше, відкритість освіти як державно-суспільної системи, а по-друге - перехід від патерналістської моделі до моделі взаємної відповідальності у сфері освіти, до посилення ролі всіх суб'єктів освітньої політики та їх взаємодії.

П'ятий розділ дисертаційної роботи «Проблеми входження України в глобальний освітній простір», який складається з чотирьох підрозділів, присвячений аналізу феномена глобалізації, сучасних глобалізаційних процесів у сфері освіти, визначенню місця та ролі української системи освіти у цих процесах.

У підрозділі 5.1 «Феномен глобалізації, його основні аспекти та наслідки» проводиться всебічне дослідження позитивних і негативних аспектів дії сучасних глобалізаційних процесів на економічну, політичну, соціокультурну сфери життєдіяльності людей. Економічний та технологічний аспекти феномена глобалізації найчастіше визначаються як основні, проте такі дослідники як П. Бергер, Дж. Бхагваті, Е. Гідденс, П. Скотт та, особливо, переважна більшість вітчизняних авторів підкреслюють, перш за все, соціокультурний аспект глобалізації. На переконання дисертанта, глобальний процес, що охоплює економічну, політичну, соціокультурну сферу, трансформує всі області життєдіяльності людей, формує новий життєвий простір. Глобалізація відображає тенденцію підвищення ролі інтелектуальної праці, формує нову соціальну ситуацію, за якої привілейоване положення в суспільстві все більше визначається не владою чи грошима, а знаннями і кваліфікацією, а тому провідним чинником глобалізації виступає розвиток освіти, науки та культури.

Саме завдяки зазначеним особливостям глобалізаційних процесів, зазначає автор, входження України до глобального простору сьогодення - і зокрема до освітнього простору - є проблемою, причому проблемою філософською. Суспільства, які не можуть відповідати новим нормам, втрачають конкурентоспроможність і здатність до подальшого розвитку, внаслідок чого вони можуть опинитися в небезпечній ізоляції від решти світу. Проблема поглиблюється ще й двоїстою природою глобалізації: поруч з об'єктивною стороною світових процесів, обумовлених реальними викликами сьогодення, присутня й суб'єктивна, що відображає прагнення окремих країн до домінування у тій або іншій сфері людської діяльності та подекуди веде до дискредитації самої ідеї інтеграції світового соціуму.

Автор приходить до висновку, що глобалізація є важким і суперечливим процесом, проте, вона є реальністю теперішнього часу, яку слід усвідомити, прийняти й до якої необхідно адаптуватися. Навіть ураховуючи крайню небажаність деяких аспектів і наслідків глобалізації, ми маємо розуміти: цей процес вже почався, зупиняти його не має сенсу, але його подальший напрям, його наслідки щодо України та вітчизняної системи освіти залежить значною мірою від того, наскільки швидко та вдало ми почнемо діяти в руслі цього процесу, брати в ньому участь та контролювати його, виявляючи його ризики та небезпеки.

Підрозділ 5.2 «Загроза перетворення України на глобальну інтелектуальну периферію: пошук стратегій подолання» містить у собі постановку питання про місце України в сучасних суперечливих світових процесах. Дисертант переконаний, що першість у світовій економіці поступово починає належати не володарям природних багатств, а творцям знань. На протилежність приватній власності, яка припускає відділення працівника від умов його праці, для особистої власності характерне їх нерозривне поєднання. Неспроможність України в найближчому майбутньому сприйняти нові тенденції та визначити пріоритетність реформованої системи освіти означає загрозу її перетворення на інтелектуальну периферію на світовому ринку розподілу праці.

Історичний виклик для України - намагання бути в групі країн, інтелектуальна еліта яких здатна створювати і просувати на ринок інновації, перш за все, високі технології, - а не серед країн, економіка яких є сировинною. Майбутнє України в постіндустріальному суспільстві не визначене: останні двадцять років вона була зайнята численними соціальними зворушеннями, хворобливо виходила з комунізму і входила в капіталізм під час його стрімкої зміни і переходу розвинених країн світу вже в посткапіталістичний стан. Останній у філософській думці ще йменують «постекономічною формацією» та ситуацією постматеріалістичних цінностей: не обов'язково, доводить дисертант, погоджуватися з цими визначеннями, але у світі дійсно відбувається деструкція й радикальна трансформація цінніісних відносин.

На даному історичному етапі, як і більшість країн світу, Україна не може здійснити швидку модернізацію за методами прискореної (форсованої жорстким адміністративним чином) індустріалізації тридцятих років ХХст. Переважна більшість винаходів і відкриттів світового рівня здійснюється у США, оскільки і творці знань і провідні науковці живуть у більшості там, де створений принципово інший і фінансовий, і, перш за все, соціально-психологічний клімат для інтелектуалів. Науковий етос, за визначенням Р.Мертона, потребує особливих умов для свого функціонування, що складаються не лише з матеріальних, але й з морально-етичних ресурсів. Аби запобігти освітній та науковій деградації України, необхідне перетворення вітчизняної науки на конкурентоспроможну галузь високопрофесійної і високооплачуваної діяльності, в якій сучасний молодий учений зможе реалізувати свої ціннісні пріоритети, включаючи свої уявлення про ідеального вченого й ідеальну науку. А для цього, як робить висновок автор, потрібно відновити розвиток академічної освіти.

Підрозділ 5.3 «Особливості прояву глобалізаційних процесів у сфері вищої освіти» присвячено розгляду цілей і завдань, які глобалізація ставить перед вищою освітою, та способам їх розв'язання через модернізацію української системи освіти. Особлива увага саме до вищої освіти обумовлена ключовою роллю вузів у процесах глобальної освітньої інтеграції. У світлі Болонських реформ постає питання про формування глобального університету, розвиток мережі віртуальних університетів і розповсюдження дистанційного навчання.

Метою глобалізації освіти, показує дисертант, є створення міжнародного освітнього університетського простору. На перше місце в якості центру модернізованої та глобалізованої системи освіти має виходити такий університет, завдання якого - не тільки передача знань, а їх творення, втягування студентів в цей процес, тісне поєднання навчання з науковими дослідженнями та їх упровадженням у виробництво. Глобалізація є чинником становлення в університетах елементів ринкової економіки, що не суперечить основним принципам Болонського процесу. Розвитку ринкових відносин сприяє студентська і професорсько-викладацька мобільність, що постійно зростає, а також проведення фундаментальних досліджень, впровадження нових інформаційно-комунікативних технологій в учбовий процес. Таким чином, говорить автор, освіта стає чинником конкурентоспроможності національних економік, що вимагає від системи освіти гнучкості та здатності до трансформації.

Сучасний університет стає не тільки організацією, яка торгує освітніми послугами і результатами досліджень, але й джерелом гуманізації та демократизації суспільства. Для реалізації цієї мети потрібно розглядати такий ключовий фактор як відкритість національних систем освіти, їх здатність гнучко реагувати на глобальні тенденції в освіті, допомагати вирішувати глобальні проблеми засобами освіти і, таким чином, здійснювати свій власний розвиток. XXI століття буде неможливим без інтенсивної міжнародної співпраці, що дозволяє визначати систему освіти майбутнього як відкриту, таку, в якій широко використовуються дистанційні форми і методи навчання.

Підрозділ 5.4 «Відкритість як характеристика системи освіти в Україні: перспективи і шляхи розвитку» становить собою аналіз відкритості як основної характеристики системи вітчизняної освіти, яку має за мету модернізація системи освіти й яка дозволить Україні зайняти гідне місце в глобальному освітньому просторі. Як доводиться в роботі, досвід розвитку вітчизняної і зарубіжної вищої освіти показує, що тільки при максимальній демократичності цієї сфери створюються найбільш сприятливі умови для отримання громадянами сучасної освіти. Лише в умовах цільового повномасштабного формування відкритої вищої освіти можливе її становлення і розвиток як інституту творення цілісної людини, що виявляє культуру реалізації своїх особистих і професійних здібностей і потреб у взаємозв'язку з потребами суспільства, держави, міжнародної спільноти.

Цінність відкритої вищої освіти в постіндустріальному суспільстві набуває особливої ваги: у відкритому суспільстві людська індивідуальність виступає як основа суспільних зв'язків. Складність і багатомірність завдань, що виникають перед суспільством, вимагають індивідуальної ініціативи, а, отже, й індивідуальної різноманітності. Саме тому вільний розвиток особистості є умовою розвитку та еволюції суспільства.

Відкритість в освіті конкретизується в роботі у низці таких характеристик як відкритість до світової освітньої системи; відкритість до національних традицій; свобода участі в об'єднаннях освітніх, промислових, наукових, суспільних та інших організацій; свобода вибору форм навчання; відповідність учбових програм потребам регіону тощо. На переконання дисертанта, доступність освіти та ступень відкритості суспільної системи є взаємозалежними факторами. Соціальні кордони стають розімкненими за рахунок процесів соціальної мобільності, що пов'язані з каналами як економічного, так і професійного характеру. Розвиток відкритої, гуманізованої освіти має безпосередній вплив на демократизацію українського суспільства, і навпаки. Саме ці обставини детермінують можливі перспективи розвитку відкритої вищої освіти. Вони надзвичайно значущі для України, що має здійснювати прорив у цивілізацію інформаційного типу на основі ухвалення власної соціально-технологічної моделі.

модернізація освіта викладач проліферація

Висновки

У Висновках подано основні теоретичні підсумки роботи, що відображають сутнісний зміст концепції дисертанта. Дана концепція в контексті філософських досліджень освіти присвячена визначенню стратегій модернізації системи освіти України.

Модернізація освіти загальним чином визначається в роботі як специфічна форму управління розвитком освіти, що дозволяє системно змінювати структуру, зміст і організацію освітнього процесу в цілому у відповідності з вимогами сучасності. Це комплексний процес перемикання суспільства з традиціоналістичного на раціоналістичне світовідношення, що має економічний, соціальний, політичний і духовний виміри, а його складовими виступають зміни за всіма напрямами. Мета модернізації освіти полягає в створенні механізму сталого розвитку ціннісного фундаменту українського суспільства, забезпечення його відповідності викликам XXI століття, соціальним і економічним потребам розвитку країни.

В соціально-філософському ракурсі, в контексті сьогоденних соціальних процесів модернізація освіти є процесом підготовки людини до повноцінного життя в умовах постіндустріального, інформаційного суспільства. Наукове знання і суспільний інститут освіти стають віссю розвитку майбутнього соціуму, головним продуктом соціального виробництва. Це означає пріоритет освіченої людської особистості перед матеріально-технічною базою. Основне завдання та призначення модернізації системи освіти - формування моральної високорозвиненої особи, творчої людини, яка вміє породжувати нові знання, здатна до постійного самооновлення, розвитку і вдосконалення впродовж усього свого життя. Зазначені якості людини як суб'єкта освіти можуть бути позначені як модернізаційна культура, що поєднує високі технології та варіативність - із самобутністю й унікальністю. Особливу роль у формуванні модернізаційної культури в освіті грають викладачі вищої школи, яка забезпечує самовідтворення та розвиток системи освіти в цілому, а тому формування у вітчизняній освіті модернізаційної культури пов'язане з підвищенням ефективності діяльності таких викладачів, їх кваліфікації.

Філософські підвалини визначення стратегій модернізації освіти України неодмінно включають сутнісне поєднання інновацій та традицій. Традиції української освітньої культури, характерними рисами якої виступають гуманізм і людиноцентризм, залишаються актуальними і сьогодні, характеризуючи внесок України до скарбниці світової цивілізації. Українська культура та українська освіта володіють певним пріоритетом у справі діалогічності, синергійності, людиномірності - у тих якостях і напрямах, якими визначаються стратегії розвитку освіти й людського суспільства загалом у світлі сьогоденних реалій та новітніх наукових і філософських ідей. Аби зайняти чинне місце у світі, Україна має оптимальним чином приєднатися до наявних інтегративних процесів у європейській освіті, сформувати таку систему освіти, яка утворюватиме культурний та інтелектуальний потенціал. Участь України у процесах європейської інтеграції важливо реалізовувати через діалектичний принцип, який полягає в тому, що заперечення старого новим необхідно здійснювати не через знищення, а через зняття - спадкоємність, збагачення, збереження.

Завдання модернізації вітчизняної системи освіти потребує виваженої державної освітньої політики, яка має прагнути до подолання сучасних негативних тенденцій. Серед останніх потрібно відзначити передусім зниження рівня оплати праці та соціального престижу професії педагога, слабку соціальну захищеність педагогічних і науково-педагогічних працівників, безвідповідальність держави за виконання прийнятих на себе зобов'язань, викликану відсутністю тиску на неї з боку суспільства. Виходом із кризового становища української системи освіти може бути тільки зміна парадигм у галузі освіти й суспільного світогляду загалом. Активними суб'єктами освітньої політики повинні стати всі громадяни України, сім'я і громадськість, національні і регіональні інститути державної влади, органи місцевого самоврядування, професійно-педагогічне співтовариство, наукові, культурні, комерційні і суспільні інститути. Політика розвитку освіти має бути полісуб'єктною, а не державоцентричною.

Тенденції щодо проліферації суб'єктів освіти відповідають і вимогам сучасних глобалізаційних процесів у світі. Глобалізація підвищує роль інтелектуальної праці, формує нову соціальну ситуацію, за якої привілейоване положення в суспільстві все більше визначається не владою чи грошима, а знаннями і кваліфікацією. Подальший напрям розвитку процесу глобалізації, співвідношення в ньому позитивних та негативних аспектів і наслідків щодо України та вітчизняної системи освіти залежить значною мірою від того, наскільки швидко та вдало ми почнемо діяти в руслі цього процесу. Неспроможність України в найближчому майбутньому сприйняти нові тенденції та визначити пріоритетність реформованої системи освіти означатиме загрозу перетворення України на інтелектуальну периферію на світовому ринку розподілу праці. Аби запобігти реалізації такого небажаного сценарію, основними якостями модернізаційної освіти мають виступати відкритість, доступність, демократичність. Завдяки поєднанню всіх зазначених модернізаційних тенденцій стає можливим формування відкритого учбового закладу, як відкритого науково-освітнього середовища, де знання народжується в результаті спільної діяльності учених, де освіта стає доступною кожному і кожен може реалізувати свої потреби в отриманні та створенні знань. Відкритість освіти - це й один із найважливіших аспектів соціальної справедливості, чинник демократизації суспільства в цілому. Сучасне цивілізоване суспільство не можна створити без стрімкого, випереджаючого розвитку наукового потенціалу і заснованого на ньому високотехнологічного виробництва, без гуманізації різних сфер життєдіяльності людини.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Монографія

1. Пінчук Є.А. Модернізація української системи освіти як пізнавальна і практична проблема / Євген Анатолійович Пінчук. - К.: ФОП «Кузьмичова Р.Ю.», 2010. - 246с.

Статті в наукових фахових виданнях

1. Пінчук Є.А. Болонський процес: європейський досвід реформування архітектури ступенів вищої освіти / Є.А. Пінчук // Наука та наукознавство. - 2008. - №3(61). - С.76-89.

2. Пінчук Є.А. Освітянська діяльність та філософія освіти / Євген Пінчук // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». - 2008. - Вип.16. - С.342-345.

3. Пінчук Є.А. Філософський аналіз тенденцій капіталізації вищої освіти в Україні та світі / Євген Пінчук // Філософія освіти. - 2008. - №1-2(7). - С.241-253.

4. Пінчук Є.А. Парадигма університетської складової болонського процесу / Євген Пінчук // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». 2009. - Вип.17. - С.161-165.

5. Пінчук Є.А. Соціально-філософські підстави необхідності реформування освіти в сучасному суспільстві / Є.А. Пінчук // Практична філософія. - 2009. - №2(32). - С.211-217.

6. Пінчук Є.А. Філософський погляд на культурні традиції освіти в Україні та шляхи її модернізації / Є.А. Пінчук // Практична філософія. - 2009. - №3(33). - С.58-64.

7. Пінчук Є.А. Суть і тенденції становлення освіченого суспільства в глобальному світі / Є.А. Пінчук // Мультиверсум: Філософський альманах. - 2009. - Вип.79. - С.43-52.

8. Пінчук Є.А. Соціокультурна зумовленість процесів модернізації освіти в річищі євроінтеграції / Є.А. Пінчук // Мультиверсум: Філософський альманах. 2009. - Вип.87. - С.67-82.

9. Пінчук Є.А. Відкритість і демократичність освіти в Україні: перспективи і шляхи розвитку / Є.А. Пінчук // Мультиверсум: Філософський альманах. - 2009. - Вип.88. - С.218-234.

10. Пінчук Є.А. Генезис поняття і сутності модернізації освіти / Є.А. Пінчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2009. - Вип.91. - С.29-35.

11. Пінчук Є.А. Особливості суб'єкта модернізації у вищій освіті / Є.А. Пінчук // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2009. - Вип.44. - С.36-41.

12. Пінчук Є.А. Роль сучасних ціннісних орієнтацій в реформуванні освіти / Євген Пінчук // Вища освіта України. - 2009. - №1(32). - С.53-59.

13. Пінчук Є.А. Модернізація вищої школи України в умовах інтеграції в європейський освітній простір / Є.А. Пінчук // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. - 2009. - №2. - С.112-120.

14. Пінчук Є.А. Європейська інтеграція в освіті й соціокультурна обумовленість процесів модернізації освіти / Є.А. Пінчук // Теорія і практика управління соціальними: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. - 2009. - №4. - С.61-69.

15. Пінчук Є.А. Методологічні підходи соціально-філософського аналізу модернізації вищої освіти / Є.А. Пінчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2009. - Вип.92. - С.110-113.

16. Пінчук Є.А. Болонський процес і проблеми модернізації вищої освітив Україні / Є.А. Пінчук // Вісник національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2009. - №3(27). - С.176-183.

17. Пінчук Є.А. Загроза перетворення на глобальну інтелектуальну периферію; пошук стратегії подолання / Є.А. Пінчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2010. - Вип.98. - С.15-18.

18. Пінчук Є.А. Соціально-філософський аспект модернізації системи освіти як становлення інформаційного суспільства / Є.А. Пінчук // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010. - Вип.50. - С.8-12.

19. Пінчук Є.А. Світоглядно-філософські передумови розробки стратегій освітньої політики / Євген Пінчук // Схід. Аналітико-інформаційний журнал: економіка, історія, філософія. - 2010. - №2(102). - С.120-124.

20. Пінчук Є.А. Філософський аналіз педагогічної діяльності як суспільно-історичної категорії / Є.А. Пінчук // Вісник національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2010. - №1(28). - С.42-46.

21. Пінчук Є.А. Суб'єкти освіти та базисні освітні практики: проблеми трансформації / Є.А. Пінчук // Практична філософія. - 2010. - №2(36). - С.70-76.

22. Пінчук Є.А. Державна освітня політика як фактор модернізації освіти України / Є.А. Пінчук // Практична філософія. - 2010. - №3(37). - С.133-139.

Інші публікації за темою дисертаційної роботи

1. Пинчук Е.А. Взаимосвязь и противоречия глобализации, интернационализации и европеизации в развитии болонских реформ / Пінчук Є.А. // Вища освіта України. - 2007. - Додаток 3, Т.5. Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору: моніторинг якості освіти». - С.180-186.

2. ПінчукЄ.А. Філософське дослідження причин актуалізуючих проблем якості вищої освіти / Є.А.Пінчук // Вища освіта України. - 2008. - №3, Додаток2. Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології». - С.196-203.

3. ПінчукЄ.А. Еволюція вищої освіти в Європі та етапи передісторії Болонського процесу / Пінчук Є.А.// Вища освіта України. - 2008. - Додаток3, Т.ІІІ(10). Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору». - С.397-406.

4. ПінчукЄ.А. Підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів як провідний засіб модернізації освіти / Пінчук Є.А.// Вища освіта України. - 2009. - №2, Додаток 1. Тематичний випуск «Наука і вища освіта в Україні: міра інтеграції». - С.172-182.

5. ПінчукЄ.А. Модернізація освіти і збереження національних освітніх традицій / Є.А.Пінчук // Вища освіта України. - 2009. - №3, Додаток1. Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології». - С.250-255.

6. ПінчукЄ.А. Теоретичні аспекти модернізації системи освіти в контексті ефективності / Є.А.Пінчук // Модернізація вищої освіти в Україні і світі: десять років наукового пошуку: Колективна монографія / За заг. ред. В.П.Андрущенка, В.І.Лугового, М.Ф.Степка. - Х.: Вид-во НУА, 2009. - С.462-476.

7. ПінчукЄ.А. Сучасні тенденції у вищій освіті та на вплив на український освітянський простір у контексті Болонських реформ / Є.А.Пінчук // Економічні основи інноваційного розвитку вищих навчальних закладів України: Монографія / За заг. ред. В.І.Лугового. - К.: «Педагогічна преса», 2009. - С.245-270.

Анотація

ПінчукЄ.О. Модернізація української системи освіти як теоретико-філософська і практична проблема. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.10 - філософія освіти. - Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України. - Київ, 2010.

Дисертаційне дослідження присвячено визначенню філософських засад здійснення модернізації системи освіти України в контексті глобальних проблем сучасності. Обґрунтовано визначення модернізації освіти як специфічної форми перебудови освіти згідно інтересів суспільства, як формування творчої людської особистості, здатної породжувати нові знання. Доведено, що ефективність модернізації визначається становленням модернізаційної культури, що базується на поєднанні нових технологій із освітніми традиціями, зокрема українськими. Визначено, що проведення модернізації освіти потребує проліферації суб'єктів освітньої політики, відходу від державоцентризму. Процеси демократизації й розвитку відкритості освіти відповідають і глобальним світовим тенденціям, дозволяючи Україні зайняти гідне місце у процесах світової інтеграції.

Ключові слова: філософія освіти, модернізація, система освіти, модернізаційна культура, освітня політика, глобалізація освіти.

Аннотация

Пинчук Е.А. Модернизация украинской системы образования как теоретико-философская и практическая проблема. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора философских наук по специальности 09.00.10 - философия образования. - Институт высшего образования Национальной академии педагогических наук Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена определению философских оснований проведения модернизации системы образования Украины в контексте глобальных проблем современности. Модернизация системы образования в общем виде определяется в работе как специфическая форма управления развитием образования, позволяющая системно изменять структуру, содержание и организацию образовательного процесса в целом в соответствии с требованиями современности. Цель модернизации образования обозначается как создание механизма устойчивого развития ценностного фундамента украинского общества, обеспечение соответствия системы образования вызовам ХХІ века, социальным и экономическим потребностям развития страны.

В социально-философском ракурсе модернизация образования выступает процессом подготовки человека к полноценной жизни в условиях постиндустриального, информационного общества. В диссертации показывается, что осью развития будущего социума и главным продуктом социального производства становятся теоретическое научное знание и общественный институт образования. Это означает приоритет образованной человеческой личности перед материально-технической базой, в том числе в области информационно-коммуникативных технологий. Основное назначение модернизации системы образования - формирование нравственной, высокоразвитой личности, творческого человека, умеющего порождать новые знания, способного к постоянному самосовершенствованию на протяжении всей жизни. Обозначенные качества человека как субъекта образования определяются в работе в понятии модернизационной культуры. Модернизационная культура, особую роль в формировании которой играют преподаватели высшей школы, основывается на соединении высоких технологий, дифференцированности и вариативности образования с традиционными образовательными ценностями.

В диссертации доказывается, что традиции украинской образовательной культуры, характерными чертами которой выступают гуманизм и человекоцентризм, остаются актуальными и сегодня. Украинская культура и образование обладают определённым приоритетом в области диалогичности, синергийности и человекомерности, ориентированности на диалог с другими культурами и картинами мира - как раз тех качеств, которые отображают новейшие тенденции развития научных и философских идей. Эти качества способны не только придать запас прочности для модернизации украинской системы образования, но и дают Украине шанс внести свой весомый вклад в развитие мировой культуры.

Диссертант демонстрирует, что задание модернизации отечественной системы образования требует взвешенного подхода к проведению образовательной политики. Выходом из кризисного положения украинской системы образования, обусловленной не в последнюю очередь сокращением государственного финансирования, резким снижением уровня оплаты труда и социального престижа профессии педагога, безответственностью государства за исполнение принятых на себя обязательств, может быть только смена парадигм образовательной политики: переход от государственного монополизма и моносубъектности управления к полисубъектности. Активными акторами образовательной политики должны стать все граждане Украины, семья и общественность, научные, культурные, коммерческие институты и организации.

Тенденции пролиферации субъектов образования, как показано в диссертационной работе, отражают и объективное развитие глобализационных процессов в современном мире. Глобализация образования поднимает интеллектуальный труд на новый высокий уровень, формирует экономику знаний и постиндустриальное общество. Неспособность Украины воспринять новые тенденции и обозначить приоритетность реформированной системы образования означает реальную угрозу её превращения в интеллектуальную периферию на мировом рынке труда. Для предотвращения реализации такого нежелательного сценария, основными характеристиками модернизационного образования должны выступить открытость, доступность, демократичность. Благодаря интеграции всех обозначенных в работе модернизационных тенденций становится возможным формирование открытого учебного заведения, в котором знание рождается в результате совместной деятельности учёных, а образование становится доступным каждому фундаментом личностного развития. Открытость образования определяется как один из важнейших аспектов социальной справедливости и фактор демократизации и гуманизации общества в целом, позволяя Украине занять достойное место в процессах мировой интеграции.

Ключевые слова: философия образования, система образования, модернизация, модернизационная культура, образовательная политика, глобализация образования.

Summary

PinchukYe.A. The Modernization of Ukrainian Education System as Theoretical-Philosophical and Practical Problem. - Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Sciences in Philosophy, Speciality 09.00.10 - Philosophy of Education. - Institute of Higher Education, National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. - Kiev, 2010.

The thesis is dedicated to defining philosophical foundations for realizing modernization of Ukrainian education system in the context of today's global problems. The author develops a definition of education modernization as a special form of transforming the education system in accordance with social interests, as a formation of creative human personality able to produce new knowledge. It is shown that modernization effectiveness is defined by the development of modernization culture based on uniting new technologies with education traditions, particularly those of Ukraine. As the thesis defines, modernization requires proliferation of subjects for the education politics, getting rid of the state monopoly over it. Processes of democratization and development of open education also correlate to global world tendencies, providing for Ukraine's taking its due place in the processes of world integration.

Keywords: philosophy of education, education system, modernization, modernization culture, education politics, globalization of education.

Размещено на Allbest.ru