Підготовка майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах до організації фасилітаційного спілкування з учнями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

УДК 378.147:371.13

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Підготовка майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах до організації фасилітаційного спілкування з учнями

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасні теорія і практика освіти спираються на гуманістичну парадигму у здійсненні навчально-виховного процесу у вищій школі, що спрямована на забезпечення можливостей широкого вибору в різних сферах діяльності студента, його самовизначення і самореалізацію, що вимагає відповідної професійно-особистісної підготовки майбутнього вчителя. Одним із напрямів вирішення цього завдання є організація спілкування як процесу взаємодії суб`єктів діяльності. Саме в спілкуванні розвиваються власні пізнавальні здібності й формуються певні якості. Науковці стверджують, що спілкування впливає не тільки на інтелектуальний, але й на емоційний, соціальний і навіть фізичний розвиток особистості.

Спілкування в навчальній діяльності розглядається не лише як залучення до цінностей людського досвіду, знань, а й як процес збереження й розвитку культурної спадщини, духовних, моральних основ буття людини, збагачення цінностей гуманістичного співіснування, що передбачає зміщення акценту в навчанні з викладання на учіння, тобто на реалізацію особистісно діяльнісного підходу, коли центральною ланкою є той, хто навчається, його потреби, мотиви, цілі, неповторна індивідуальність, які необхідно враховувати.

Учені К.Роджерс і Д.Фрейберг пропонують організовувати навчання як фасилітацію, тобто на основі розвитку активності особистості, співпраці, підтримки, схвалення, турботи, допомоги. Спілкування в навчанні, на їхню думку, має реалізовувати такі установки: а) щирість, відкритість педагога; б) прийняття іншої людини, довіра їй, тобто внутрішня впевненість у можливостях і здібностях кожного учня; в) емпатійне переживання, що означає розуміння педагогом внутрішнього світу, позиції того, хто навчається.

Реалізація визначених вимог передбачає спеціальну підготовку майбутнього вчителя до фасилітаційної діяльності в школі, але технології реалізації гуманістичних ідей фасилітації розроблено недостатньо як в науці, так і в практиці освіти.

Доцільність підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів пов`язана також із тим, що, як свідчать дослідження науковців, фасилітація сприяє позитивним змінам не лише вихованців, але й наставників: вони індивідуалізують підходи до тих, кого навчають, більше уваги звертають на їхній емоційний стан, частіше ведуть діалоги з ними, співпрацюють у навчанні, частіше посміхаються тощо.

Проте, як свідчить аналіз результатів анкетування 494 студентів І-ІV курсів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, більшість із них не мають загального уявлення про фасилітаційне спілкування. Так, 57,2% респондентів відповіли, що вперше чують про таке поняття, хоча 42,8% висловили правильні припущення щодо сутності фасилітаційного спілкування й визначили його як полегшення у спілкуванні, допомогу, завдяки чому вчитель досягає цілей виховання. Ці студенти назвали вміння, які необхідні педагогу для здійснення фасилітаційного спілкування. Так, 35% вказали на вміння знаходити спільну мову, уміння слухати, ненав`язливо вести розмову на певну тему, розуміти позицію іншої людини, уміння активізувати співрозмовника. Деякі з них (12%) зазначили, що педагог має володіти вербальними й невербальними вміннями, а також умінням «читати» за виразом обличчя, розуміти емоційний стан іншої людини, доречно й тактовно висловлюватися. Щодо питання про здібності та якості, необхідні педагогу-фасилітатору, 29,5% студентів указали на тактовність, здатність до емпатії, індивідуальний підхід до співрозмовника, повагу до іншого, доброзичливість, терпіння, товариськість; 7% - указали на такі якості, як позитивний настрій, почуття гумору, обізнаність у психології людини та педагогіці. На питання про необхідність здійснення фасилітаційного спілкування в педагогічному процесі 67,6% студентів дали позитивну відповідь. Вони зазначили, що без ефективного спілкування, яке ґрунтується на взаємній повазі та розумінні один одного, неможлива плідна праця педагога і взаємодія в навчальному процесі.

Отже, оновлення соціальних цінностей освіти в Україні вимагає змін у сфері забезпечення якості професійної підготовки вчителя, що має супроводжувати процес самопізнання й саморозвитку особистості школяра відповідно до його задатків, можливостей, потреб, чому сприяє оволодіння основами фасилітаційного спілкування.

Поняття «фасилітація» вперше розглядається й обґрунтовується в працях К.Роджерса, хоча про феномен прояву фасилітації у спілкуванні, не визначаючи його термінологічно, писали в різний час А.Адлер, Е.Берн, Л.Виготський, А.Маслоу, В.Соловйов, В.Франкл, Е.Фромм, К.Ясперс та інші.

Прогресивні ідеї фасилітаційного спілкування знаходимо в педагогічних ідеях «природовідповідності виховання... як такого, що гармонійно впливає на розум, серце і викликає прагнення до досконалості людських сил» (Г.Песталоцці); у теорії «вільного виховання» як «сприяння саморозвитку й формуванню творчої особистості - індивідуальності» (К.Вентцель), у розумінні «моральної освіти» як «скасування примусу» (С.Гессен), «педагогічного процесу як удосконалення особистості» (П.Каптерев), у ствердженні гуманного виховання як основи дій учителя, котрий «віддає серце дітям» (В.Сухомлинський), оскільки вчитель має допомагати дитині у виявленні своєї суті (Ш.Амонашвілі).

Фасилітаційне спілкування як вільну, духовно-щиросердну взаємодію представлено в працях Г.Батищева, О.Больнова, Л.Буєвої, Б.Вишеславцева, В.Зеньковського, В.Зінченка, М.Кагана, С.К`єркегора та інших, його спонукальна роль стала предметом дослідження психологів К.Абульханової-Славської, О.Бодальова, А.Орлова, В.Петровського, В.Сєрикова, І.Якиманської та інших.

Діалог як психологічне явище, форма довірливого спілкування, заснованого на взаєморозумінні й взаємоприйнятті індивідів, розглядається в працях Є.Ісаєва, Ю.Орлова, В.Сєрикова, В.Слободчикова, С.Шеїна та інших.

Джерела феномену фасилітаційного спілкування висвітлені в екзистенціальній філософії Н.Аббаньяно, Г.Батищева, М.Бердяєва, Ж.-П.Сартра, В.Франкла, І.Фіхте та інших.

Осмислити педагогічну значущість фасилітаційного спілкування як надихаючого спілкування в аспекті філософської антропології дозволяють праці Б.Бітінаса, І.Фіхте, П.Флоренського, Р.Штейнера й інших.

Звернення до розвідок у царині філософської антропології й психології людини дозволяє обґрунтувати основні підходи до розуміння спілкування як універсальної реальності (М.Каган, М.Хайдеггер), у якій зароджуються й існують упродовж усього життя психічні процеси поведінки людини (Б.Ананьєв, Л.Виготський, В.М`ясищев, Д.Ельконін) як саморегульованої гуманістичної виховної системи (Л.Новикова, А.Сущенко).

Особливості фасилітаційного спілкування як педагогічної дії розглянуто в працях І.Авдєєвої, Г.Звенигородської, І.Зимньої, Я.Коломінського, Н.Кузьміної, Л.Кулікової, О.Леонтьєва, І.Мельникової, А.Реан, Є.Федотової, Є.Шишмакової, В.Якуніна та інших, що дає можливість схарактеризувати фасилітаційне спілкування як вид педагогічної взаємодії, у ході й у результаті якої за певних умов здійснюється усвідомлений, інтенсивний й продуктивний саморозвиток суб'єктів.

Аналіз теоретичних джерел дозволяє дійти висновку про те, що в науці напрацьовано значну теоретико-методологічну основу, яка створює передумови для цілеспрямованого осмислення й вивчення даної проблеми. Проте існують суперечності:

· між схарактеризованими загальнометодологічними положеннями про сутність і значення фасилітаційної взаємодії суб`єктів та відсутністю конкретного теоретичного доробку з окремих напрямів її здійснення;

· між вимогами суспільства до вчителя, здатного забезпечувати організацію фасилітаційної взаємодії, та нерозробленістю питань практичної підготовки майбутнього вчителя до такої діяльності.

Отже, актуальність, недостатня дослідженість проблеми й необхідність вирішення окреслених суперечностей на теоретичному та практичному рівнях зумовили вибір теми дослідження «Підготовка майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах до організації фасилітаційного спілкування з учнями».

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах» (РК № 1 - 20019U004104). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 2 від 16 травня 2008р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 17 червня 2008р.).

Мета дослідження - виявити вплив розробленої і науково обґрунтованої технології підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування на сформованість у майбутніх учителів готовності до її здійснення в професійній діяльності.

Завдання дослідження:

1. З`ясувати суть і місце фасилітації в гуманістичній педагогічній діяльності, уточнити поняття «фасилітаційне спілкування», схарактеризувати його структурні компоненти.

2. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити технологію підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування з учнями.

3. Виявити педагогічні умови успішності реалізації технології підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування.

Об`єкт дослідження - процес професійної підготовки майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах.

Предмет дослідження - технологія підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування з учнями.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що ефективність процесу підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування з учнями можна значно підвищити, якщо теоретично обґрунтувати й реалізувати в педагогічному процесі технологію, основні етапи якої (підготовчо-мотиваційний, змістово-процесуальний, набуття фасилітаційного досвіду) забезпечуються засобами педагогічної підтримки (допомога, супровід, сприяння, взаємодія тощо).

Відповідно до визначених завдань і для перевірки висунутої гіпотези використано такі методи:

· теоретичні: вивчення, аналіз і узагальнення філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; систематизація, порівняння й узагальнення - для визначення понятійного апарату дослідження; обґрунтування технології підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування з учнями у вищих педагогічних навчальних закладах;

· емпіричні: анкетування, бесіди, тестування, спостереження, педагогічний експеримент для виявлення результативності роботи;

· статистичні: кількісний і якісний аналіз даних з використанням методів математичної статистики (статистична обробка результатів).

Експериментальна база дослідження. Дослідження виконувалось у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди. Дослідження проводилося впродовж 2006-2010 років. В експериментальному дослідженні брали участь студенти І-ІV курсів факультетів українського мовно-літературного ім. Г.Квітки-Основ`яненка, психології та соціології й фізичного виховання (всього 474 осіб).

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: вперше теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено технологію підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування, основні етапи якої (підготовчо-мотиваційний, змістово-процесуальний, набуття фасилітаційного досвіду) забезпечуються засобами педагогічної підтримки (допомога, супровід, сприяння, взаємодія тощо) і доведено її ефективність; виявлено педагогічні умови успішності реалізації технології підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування (організація гуманістичної взаємодії, створення сприятливого психологічного клімату); уточнено поняття «фасилітаційне спілкування» як вид гуманістичної педагогічної взаємодії вчителя й учнів, що ґрунтується на суб'єкт-суб'єктних відносинах взаємоприйняття, взаємоповаги, співпереживання, толерантності, надання допомоги, сприяння, та його структурні компоненти (потребнісний, когнітивно-процесуальний, особистісно-поведінковий); розроблено діагностичний інструментарій для визначення критеріїв (мотиваційного, змістово-процесуального, особистісного, рефлексивного) і показників рівнів готовності студентів до організації фасилітаційного спілкування з учнями; подальшого розвитку набули питання форм і методів фасилітаційного спілкування між суб`єктами педагогічного процесу (фасилітаційна спрямованість спілкування в умовах групових способів організації навчання та при проведенні дискусій, обговорень тощо).

Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що технологія підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування пройшла експериментальну перевірку і дозволяє реалізувати її в умовах вищого навчального закладу.

Матеріали дослідження впроваджено в навчальний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 07-719 від 21.10.2009р.), Української інженерно-педагогічної академії (довідка № 103-01/18 від 29.10.2009р.), Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка № 4990/0137/19 від 30.11.2009р.).

Теоретичні положення, практичні напрацювання, викладені в дисертації, можна використовувати в педагогічних навчальних закладах для оновлення змісту лекційних і практичних занять із педагогіки, основ педагогічної майстерності; при організації педагогічної практики; у процесі написання студентами курсових і дипломних робіт; при написанні підручників, посібників, спецкурсів; у системі неперервної освіти вчителя сучасної загальноосвітньої школи.

Апробація результатів дослідження здійснювалася через публікацію матеріалів дисертації, у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Модернізація освіти: пошуки, проблеми, перспективи» (Київ-Переяслав-Хмельницький, 22-25 травня 2006), «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2006), «Модернізація освіти: пошуки, проблеми, перспективи» (Массандра, 28-31 травня 2007), «Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України» (Ялта, 20-22 вересня 2007), «Інноваційно-інформаційні технології в освіті та управлінні: теорія, досвід, проблеми» (Трускавець, 28-31 жовтня 2007), «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 20-21 травня 2008), «Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України» (Ялта, 18-20 вересня 2008), «Освіта і доля нації». Антикризовий потенціал освіти і виховання (Харків, 2-3 жовтня 2009); наукових конференціях викладачів, аспірантів і докторантів кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи (Харків, 2007, 2008, 2010).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено у 25 публікаціях, із них 11 - у провідних наукових фахових виданнях, 3 - в інших виданнях, 11 - у матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації зумовлені логікою наукового пошуку. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (396 найменувань, із них 5 - іноземною мовою), 3 додатків (на 22 сторінках), 1 рисунку, 7 таблиць (на 5 сторінках), 7 формул. Загальний обсяг роботи - 208 сторінок (157 - основний текст).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено об`єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання; методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів наукового пошуку; наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Фасилітаційне спілкування як психолого-педагогічна проблема» - на основі аналізу літератури уточнено сутність поняття «фасилітаційне спілкування», визначено його структурні компоненти, обґрунтовано технологію підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування з учнями.

Аналіз наукової літератури (К.Абульханова-Славська, Б.Ананьєв, О.Бодальов, І.Зимня, М.Каган, В.Кан-Калік, О.Леонтьєв, М.Лісіна, Б.Ломов, А.Маркова, А.Мудрик, В.М'ясищев, Б.Паригін, Н.Щуркова та інші) засвідчив, що спілкування науковці розглядають як складний багатоплановий процес взаємодії між людьми, що задовольняє потреби особистості в контактах з ними у спільній діяльності, спрямованій на обмін інформацією, діями та на сприйняття й розуміння партнера.

Педагогічне спілкування як вид спілкування, за О.Леонтьєвим, передбачає професійну взаємодію суб`єктів процесу навчання, що виконує конкретні педагогічні функції, забезпечуючи найкращі умови для розвитку позитивної мотивації учнів, творчого характеру навчальної діяльності, сприятливий емоційний клімат навчання (оптимізацію навчальної діяльності й відносин між педагогом і учнями). Отже, педагогічне спілкування є одним із найважливіших засобів педагогічного впливу і взаємодії вчителя з учнями, яке в технологічному плані виражається в умінні передавати інформацію, розуміти емоційний стан учня і одночасно впливати на нього.

Фасилітаційне спілкування у дослідженні визначаємо як вид гуманістичної педагогічної взаємодії вчителя й учнів, що ґрунтується на суб'єкт-суб'єктних відносинах взаємоприйняття, взаємоповаги, співпереживання, толерантності, надання допомоги, сприяння.

У світовій філософській і психологічній науці склалися підходи, що пояснюють джерела потреби людини у фасилітаційному спілкуванні. До них дослідники відносять інтенціональність як активність і предметність пізнання, спрямованість акту сприйняття й пізнання в цілому; інтерактивність як спеціальну організовану пізнавальну діяльність, що має яскраво виражену соціальну спрямованість, визнання розмаїття індивідуальних відмінностей при спільності потенційних прагнень. Ці підходи підкреслюють власне соціальність природи людини. Знайшла своє висвітлення в різних галузях філософії й психології, зокрема у К.Роджерса, ідея фасилітаційного спілкування як «надихаючого», тобто такого, що забезпечує вплив однієї людини на іншу в плані саморозвитку, змін особистості. Таке спілкування має за результат активізацію прагнення людини діяти (Е.Фромм, І.Фіхте) з актуалізованими в ній мотивами досягнення, компетентності, значущості для іншого й поваги до себе.

Роль фасилітаційного спілкування, що здійснюється як глибинне, духовно-моральне саморозкриття особистісних потенціалів для процесів самореалізації, полягає в спрямуванні студента на максимальне розкриття власних творчих здібностей, на адекватну й гнучку поведінку, на виконання дій, що відповідають власним очікуванням і є значущими для інших.

Як зазначають І.Авдєєва й І.Мельникова, організація фасилітаційного спілкування має здійснюватися на основі певних принципів таких, як: принцип спирання на внутрішні особистісні ресурси, що відображується у впевненості педагога-фасилітатора у спроможності особистості самостійно й ефективно вирішувати власні проблеми, вибудовувати лінію поведінки; принцип суб`єктивної активності, який полягає в розвитку здатності людини бути суб`єктом власної поведінки й діяльності за сприяння педагога; принцип емоційного балансу передбачає узгодження суперечностей між позитивом і негативом для забезпечення загального «світовідчуття», переживання успіху, задоволення від навчання, толерантність педагога-фасилітатора при незапланованих результатах здійсненої допомоги. Принцип футуральності вимагає, щоб педагог-фасилітатор спирався на потенційні позитивні характеристики людини, ще не виявлені нею в поведінці, але можливі. фасилітація педагогічний учень

Реалізація принципів вимагає уточнення структурних компонентів фасилітаційного спілкування. У дисертації схарактеризовано потребнісний, когнітивно-процесуальний, особистісно-поведінковий компоненти.

Потребнісний компонент передбачає усвідомлення студентами потреби в організації фасилітаційного спілкування і характеризується стійкою спрямованістю майбутнього педагога на гуманну взаємодію з учнями в професійній діяльності. Це відбивається в прагненні будувати взаємини на основі здобутих знань про фасилітаційне спілкування, розвинених умінь і здібностей, набутого досвіду. Крім того, цей компонент визначає міру зацікавленості педагога в продуктивному спілкуванні, процесом і результатами міжособистісних відносин, які виникають у професійній діяльності, в усвідомленні важливості фасилітаційного спілкування.

Потребнісний компонент виявляється через орієнтацію в спілкуванні на особистість, її гідність, коректність, взаємоповагу, уважність і певну дбайливість стосовно висловлювань і почуттів партнерів по спілкуванню, сприйняття іншої людини як цінності.

Підставою для виділення когнітивно-процесуального компонента є положення психології й педагогіки про зумовленість процесів розвитку й саморозвитку особливостями когнітивної сфери особистості, про значення пізнавальних процесів для усвідомленої особистісної самозміни (Ю.Бабанський, М.Данилов, В.Краєвський, О.Леонтьєв, А.Маслоу, С.Рубінштейн та інші), які забезпечують особистісне зростання суб'єктів спілкування, розвиток рівнів усвідомлення конкретних явищ і процесів фасилітаційного спілкування, що пов`язано з володінням необхідними знаннями й уміннями. Такими знаннями є:

· знання про суть фасилітаційного спілкування (спілкування, що підтримує); його характер; особливості фасилітаційного спілкування як виду гуманістичної педагогічної взаємодії (допомагає, полегшує, сприяє, надихає); механізми здійснення фасилітаційного спілкування (методи, прийоми);

· знання загальнопедагогічних принципів виховання (гуманізації виховання, виховання в діяльності та спілкуванні, стимулювання дитини до саморозвитку тощо);

· знання про основні ідеї й поняття особистісно-орієнтованого навчання;

· знання норм загальнолюдської етики й моралі, правил поведінки та етикету;

· антропологічні знання про природу людини, її суть, свободу і творчість як сутнісні характеристики людини; про особистість, її типи й характеристики;

· психологічні знання про особистість і міжособистісні стосунки.

Готовність до організації фасилітаційного спілкування передбачає володіння студентами комунікативними вміннями (установлювати й підтримувати контакти; використовувати вербальні й невербальні засоби комунікації; орієнтуватися в партнерах по спілкуванню та в ситуації спілкування; забезпечувати зворотний зв`язок; знати й виконувати правила спілкування; забезпечувати ясність позицій учасників у конфліктній ситуації, уміння долати конфлікт), емпатійними (розуміти партнера, співпереживати йому; чути й зрозуміти іншого, відчувати його настрій, труднощі, з якими він стикається; надавати допомогу іншим і звертатися за допомогою; приймати інших), оцінно-рефлексивними (аналізувати ситуацію спілкування; контролювати власні емоції та поведінку; співвідносити себе, свої можливості й погляди з думками інших учасників спілкування; об`єктивно оцінювати результати спілкування; здійснювати корекцію власної поведінки, самоаналіз, самооцінку і самоспостереження, розвивати потребу в саморозвитку).

Особистісно-поведінковий компонент фасилітаційного спілкування передбачає наявність у майбутнього вчителя якостей, що сприяють успішному спілкуванню, а саме: щирість, товариськість, здатність до емпатії, рефлексії, тактовність, коректність, креативність, а також передбачає співробітництво, підтримку й взаємодопомогу, які є проявом позитивного ставлення до діяльності й самореалізації людини, що забезпечує гуманістичний потенціал особистості, формує індивідуальний стиль, здатність здійснювати внутрішній контроль, самодіагностику.

Процес оволодіння компонентами фасилітаційного спілкування здійснюється за технологією, етапи якої спрямовані на формування позитивних мотивів, знань, основних умінь та особистісних якостей суб`єктів взаємодії, здатності особистості до самооцінки, самоаналізу діяльності й спілкування - підготовчо-мотиваційний; змістово-процесуальний; набуття фасилітаційного досвіду.

Підготовчо-мотиваційний етап є основою для реалізації інших етапів. Його необхідність доведено логікою процесу підготовки, яка починається з формування позитивної мотивації до навчання, усвідомлення її необхідності.

Змістово-процесуальний етап спілкування передбачає формування системи знань і умінь студентів, формування особистісних якостей.

Набуття фасилітаційного досвіду майбутнього педагога передбачає організацію практичної діяльності, спрямованої на співробітництво, допомогу і взаємодопомогу (О.Газман, І.Іванов, В.Караковський та інші) в процесі спілкування з різними соціальними групами.

Технологія підготовки студентів до організації їхнього фасилітаційного спілкування зі школярами передбачає використання в процесі навчання студентів педагогічної підтримки як дії, за якої педагог, спираючись на потенційні можливості особистості, на розуміння механізмів, що впливають на її формування, знаходить адекватні способи розвитку й стимулювання індивіда до саморозвитку.

Види підтримки та її ознаки представлено в таблиці 1.

Таблиця 1 Види підтримки у фасилітаційному спілкуванні зі студентами

У другому розділі - «Експериментальна перевірка технології підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування з учнями» - розкрито загальні питання організації та проведення експериментальної роботи, схарактеризовано напрями реалізації кожного етапу технології підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування з учнями, проаналізовано результати експерименту.

З метою перевірки гіпотези дослідження щодо розробленої технології підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування було проведено педагогічний експеримент, до якого залучили студентів І-ІV курсів факультетів українського мовно-літературного ім. Г.Квітки-Основ'яненка, психології та соціології, фізичного виховання Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Експериментом було охоплено 378 студентів експериментальних груп (ЕГ), а в контрольних групах (КГ) було 96 студентів різних курсів.

На констатувальному етапі експерименту на основі аналізу результатів спостереження, бесід з викладачами і студентами, анкетування, тестування відповідно до критеріїв (мотиваційного, змістово-процесуального, особистісного, рефлексивного) було встановлено початковий стан сформованості готовності студентів до організації фасилітаційного спілкування, а також академічні досягнення, зміни в характері спілкування студентів.

Формувальний експеримент був спрямований на забезпечення науково обґрунтованих етапів підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування з учнями. Під час формувального експерименту встановлювалась ефективність і дієвість розробленої технології, спрямованої на підготовку майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування.

Метою підготовчо-мотиваційного етапу підготовки студентів було формування потребнісного компонента фасилітаційного спілкування, тобто стимулювання студентів до усвідомлення ними потреби в організації фасилітаційного спілкування на основі чіткого визначення цілей професійної діяльності, актуалізації внутрішнього потенціалу, спрямованого на подальше самовдосконалення.

Розвиток позитивної мотивації майбутніх учителів до організації фасилітаційного спілкування досягався у процесі лекцій та проведення семінарсько-практичних занять. Для цього здійснювалося коригування змісту занять з педагогічних дисциплін з метою орієнтації його на формування уявлення про фасилітаційне спілкування, реалізацію гуманної поведінки, фасилітаційних дій, розвитку інтересу й потреби в організації фасилітаційного спілкування, підготовки до майбутньої професії; створення ситуацій неочікуваності, які породжували інтерес до знань та необхідність дискусії. Це надавало студентам можливість висловлювати власні думки за умови, що до них прислухаються; наголошувалося на важливості створення на заняттях позитивного емоційного мікроклімату, який сприяв продуктивній спільній діяльності.

Створення сприятливої атмосфери виражалося в доброзичливому характері спілкування викладача й студентів, у прояві|вияві довіри, поваги до особистості студента, визнання його значущості, наданні прикладів доброзичливості, передбачливості, тактовності, схвалення студентів тощо.

Важливу роль у розвитку позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів відігравали: аналіз конкретних ситуацій, що надихало студентів на розмірковування, висловлення суджень, усвідомлення явищ і подій («Улюблений учитель», «Як створити ситуацію успіху?» тощо); бесіди («Фасилітаційне спілкування - основа міжособистісної взаємодії вчителя з учнями», «Учитель-фасилітатор - найважливіша умова гуманізації освіти» тощо); диспути («Чи потрібне в сучасній школі фасилітаційне спілкування?»); проведення круглого столу з питань організації спілкування з учнями, вимог до особистості вчителя, його прав і обов`язків (тема «Як можна забезпечити свободу вибору в навчанні?») тощо.

Домінуючим видом підтримки на даному етапі була позитивна перспектива, що реалізовувалася під час зустрічей з учителями шкіл, старшокурсниками, котрі перебували на педагогічній практиці й ділилися враженнями й досвідом організації фасилітаційного спілкування з учнями, тими труднощами, з якими вони стикалися.

Мета реалізації змістово-процесуального етапу технології підготовки полягала в забезпеченні когнітивно-процесуального й особистісно-поведінкового компонентів фасилітаційного спілкування, тобто формування системи знань, умінь, а також особистісних якостей студентів за допомогою способів фасилітаційних дій викладача, спрямованих на підтримку студента.

Підготовці студентів до організації фасилітаційного спілкування сприяли не лише дисципліни «Основи педагогічної майстерності» (1, 3 курс), «Педагогіка» (2 курс), але й знання з курсів «Філософія» (2, 3 курс), «Загальна психологія» (3 курс), «Вікова психологія» (3 курс), що представлено в таблиці 2.

Таблиця 2 Знання про фасилітацію

Зміст занять передбачав засвоєння концептуальних ідей, категорій і прийомів фасилітаційного спілкування, а також полягав у міжсуб`єктному спілкуванні студента й викладача, завдяки чому відбувалося формування особистості.

Формування фасилітаційних умінь студентів відбувалося в процесі семінарсько-практичних занять, які були спрямовані на організацію суб`єкт-суб`єктної, діалогічної взаємодії викладача й студентів, що забезпечувалося використанням соціально-психологічного тренінгу, в процесі якого здійснювалося поєднання інтерактивних форм і методів навчання (дидактичні й рольові ігри, вправи, вирішення ситуацій тощо), які сприяли формуванню вмінь фасилітаційного спілкування, розвитку особистісних якостей.

Тренінг передбачав використання групових способів навчання на основі діалогічної взаємодії, яка полягала в організації гуманних відносин між викладачем і студентами та студентами між собою: а) у процесі функціонально-рольових дій формували норми, зразки поведінки, уміння надавати допомогу, які були одночасно й показниками рівнів оволодіння ними; б) у процесі емоційно-оцінного ставлення, представленого в діяльності й спілкуванні (симпатія, антипатія, готовність до співробітництва); в) в особистісно-змістових відношеннях, виявлених у ситуаціях вибору різновиду допомоги, визначення характеру його здійснення (коли студент брав на себе відповідальність за іншого).

Саме групове навчання забезпечувало дієве спілкування, уміння слухати, приймати точку зору іншого, тактовно вирішувати конфлікти, працювати з метою підвищення якості успішності підготовки.

Групова робота передбачала підготовку консультантів груп, які надавали підтримку інших учасникам, організовуючи їхню роботу, аналізуючи й коригуючи процес спілкування, допомагаючи у вирішенні навчальних завдань, в організації самостійної роботи, самопідготовці, конспектуванні першоджерел, роботі з додатковою літературою, підготовці доповідей тощо. Необхідність такої роботи стимулювала консультантів постійно працювати над підвищенням рівня своїх знань з проблем фасилітаційного спілкування, вивчати додаткову психолого-педагогічну літературу, вирішувати нестандартні ситуації у спілкуванні, здійснюючи їх аналіз, залучаючи до цього всіх учасників групи. Студенти мали можливість доповнювати та уточнювати відповіді один одного, що сприяло становленню їхньої активної позиції на занятті, розвитку мислення.

У процесі групової роботи здійснювався супровід самостійної діяльності студентів, що виражалося в зайнятті викладачем позиції «поряд зі студентом», уважному ставленні до них, визначенні їхніх бажань й потреб, фіксації досягнень і труднощів, що виникали, допомозі порадою й власним прикладом в організації фасилітаційного спілкування. При цьому педагог не нав'язував свою думку, а тактовно допомагав студентам у тих випадках, коли вони не могли знайти рішення проблеми й потребували сприяння. Так створювався для студентів емоційний|емоціонального| фон упевненості в тому, що в разі необхідності вони завжди можуть звернутися за порадою до викладача.

Діяльність викладача була спрямована на створення умов, за яких студент мав можливість діяти в атмосфері емоційного комфорту, у відсутності в студентів страху перед вирішенням проблем, негативними оцінними судженнями, упевненості в подоланні бар`єрів у спілкуванні, що забезпечувало розвиток студента як суб`єкта діяльності.

У процесі організації взаємодії при груповій роботі виникали утруднення у спілкуванні викладача зі студентами та між студентами (взаємне нерозуміння один одного, розбіжності в поглядах і ставленні, наявність негативного досвіду спілкування, а також недоброзичливої атмосфери на заняттях тощо). Ці труднощі вирішувалися шляхом створення ситуацій, у яких здійснювалося надання викладачем різних видів педагогічної підтримки.

Проведена робота з формування фасилітаційних знань і умінь студентів сприяла формуванню в студентів особистісних якостей, необхідних для організації фасилітаційного спілкування.

Набуття фасилітаційного досвіду, реалізація фасилітаційного спілкування відбувалося як у процесі занять, так і під час проходження студентами педагогічної практики, коли здійснювалося залучення студентів до спілкування з різними за віком і статусом соціальними групами: викладачами ВНЗ, однокурсниками, вчителями, учнями, батьками, керівниками шкіл, що сприяло розширенню не тільки меж спілкування, а й способів корекції у використанні різних видів підтримки (учні, батьки, однокурсники) і встановленні толерантних стосунків з іншими (набуття вмінь сприймати людину, додержуватися норм моральної поведінки тощо).

Виконання в період практики різних ролей (учитель, класний керівник, студент) вимагало актуалізації знань, оволодіння вміннями діяти в конкретних умовах: здійснювати допомогу, організовувати співробітництво з різними групами.

У період практики оволодіння вміннями підтримки у фасилітаційному спілкуванні здійснювалося на таких рівнях:

· допомога з боку керівників практики, учителів: консультативна допомога, що полягала у спільному аналізі проблем і утруднень, з якими зустрічалися студенти під час організації спілкування з учнями; допомога у виборі додаткової психолого-педагогічної літератури, що забезпечувало підготовку студентів через спостереження зразків цілеспрямованого фасилітаційного спілкування;

· різні види підтримки учнів, батьків, однокурсників з боку студентів і набуття останніми особистого досвіду здійснення й організації фасилітаційного спілкування у професійній діяльності як учителя.

Для усвідомлення успіхів і труднощів у практичній роботі студентів залучали до спостереження й аналізу особливостей взаємодії між учителями й учнями під час уроків та в позанавчальний час; спілкування в процесі відвідування занять на основі спостережень; з'ясування особливостей взаємовідносин у діадах «учитель-учень», «практикант-учень»; виявлення сформованості рівнів власних фасилітаційних умінь і якостей у процесі вирішення педагогічних ситуацій, конфліктів тощо.

Під час проходження практики студенти отримали завдання розробити й реалізувати фасилітаційну ситуацію на уроці або позакласному заході, використовуючи набуті знання й уміння організації фасилітаційного спілкування.

Для виявлення й аналізу кількісних і якісних змін, що відбулися в результаті проведеної експериментальної роботи, ми користувалися визначеними критеріями і показниками готовності студентів до організації фасилітаційного спілкування з учнями. Результати представлено в таблиці 3.

Таблиця 3 Динаміка сформованості готовності майбутніх учителів до організації фасилітаційного спілкування з учнями (%)

Висновки

1. У дисертації на основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено сутність фасилітаційного спілкування як виду гуманістичної педагогічної взаємодії вчителя й учнів, що ґрунтується на суб'єкт-суб'єктних відносинах взаємоприйняття, взаємоповаги, співпереживання, толерантності, надання допомоги, сприяння.

Схарактеризовано компоненти фасилітаційного спілкування: потребнісний (усвідомлення студентами потреби в організації фасилітаційного спілкування, спрямованість майбутнього педагога на гуманну взаємодію з учнями в професійній діяльності); когнітивно-процесуальний (володіння знаннями й уміннями фасилітаційного спілкування); особистісно-поведінковий (наявність якостей, що сприяють спілкуванню, здатність до співробітництва, підтримки й взаємодопомоги).

2. Теоретично обґрунтовано технологію підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування на основі «щирості», «відвертості», що сприяло розв'язанню суперечностей між ідеєю «ненав`язливої допомоги», свободи вибору й необхідністю організації цього процесу, а це передбачало реалізацію підготовчо-мотиваційного, змістово-процесуального етапів та етапу набуття фасилітаційного досвіду.

2.1. Підготовчо-мотиваційний етап забезпечував стимулювання студентів до усвідомлення ними потреби в організації фасилітаційного спілкування на основі чіткого визначення цілей професійної діяльності, актуалізації внутрішнього потенціалу, спрямованого на подальше самовдосконалення.

2.2. Змістово-процесуальний етап передбачав формування системи знань і умінь, формування особистісних якостей фасилітатора через реалізацію різних видів педагогічної підтримки: допомога, сприяння, супровід, консультування тощо.

2.3. Набуття фасилітаційного досвіду передбачало оволодіння студентами технологією співробітництва і взаємодопомоги в процесі навчальних занять та включення їх у практичну професійну діяльність під час проходження педагогічної практики, яка забезпечувала підготовку шляхом спостереження зразків фасилітаційної допомоги та самостійну діяльність щодо її впровадження.

3. Виявлено педагогічні умови успішності реалізації технології підготовки майбутнього вчителя до організації фасилітаційного спілкування: організація гуманістичної взаємодії, створення сприятливого психологічного клімату.

4. Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження свідчить про позитивні зміни у сформованості готовності майбутніх учителів до організації фасилітаційного спілкування з учнями: у ставленні до оволодіння теорією і практикою фасилітаційного спілкування з учнями, у якості набутих знань і вмінь, прагненні їх застосовувати, у сформованості особистісних якостей, що забезпечують гуманістичний характер спілкування.

Отже, підтверджено правильність висунутої гіпотези й доведено ефективність впровадження розробленої технології підготовки студентів до організації фасилітаційного спілкування.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективною може бути розробка науково-технологічної системи здійснення фасилітаційного спілкування в загальноосвітніх навчальних закладах.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

І. Статті в наукових фахових виданнях:

1. Коломійченко С. Ю. Підґрунтя фасилітуючого спілкування [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Умови і фактори формування особистісно-орієнтованих підходів до навчання: Зб. наук. праць. - Харків: Стиль-Іздат, 2006. - С. 95-101.

2. Коломійченко С. Ю. Психологічні аспекти фасилітуючого спілкування [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2006. - Вип. 30. - С. 65-69.

3. Коломійченко С. Ю. Сутність поняття «фасилітуюче спілкування» [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Проблеми підготовки викладачів до здійснення завдань сучасної освіти: Зб. наук. праць. - Харків: Стиль-Іздат, 2006. - С. 66-72.

4. Коломійченко С. Ю. Сутність фасилітуючої педагогічної взаємодії [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2007. - Вип. 32. - С. 26-31.

5. Коломійченко С. Ю. Взаємозв`язок педагогічного спілкування і саморозвитку особистості педагога [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Проблеми сучасної педагогічної освіти. - Серія: Педагогіка і психологія: Зб. статей. - Вип. 14. - Ч. 2. - Ялта: РВВ КГУ, 2007. - С. 264-268.

6. Коломійченко С. Ю. Сутність педагогічної підтримки [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Пошуки важелів підвищення якості вищої освіти: Зб. наук. праць. - Харків: Стиль-Издат, 2008. - С. 151-157.

7. Коломійченко С. Ю. Фасилітуючі основи педагогічного спілкування [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Запоріжжя: ЗОІППО. - Вип. 48. - 2008. - С. 153-157.

8. Коломійченко С. Ю. Організація педагогічної підтримки в педагогічному процесі ВНЗ [Текст] / С. Ю. Коломійченко // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. - Запоріжжя: ЗОІППО, 2008. - Вип. 52. - С. 125-128.