Розвиток системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях

Размещено на http://allbest.ru

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 374(477.6)(091)”1946/1991”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Розвиток системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях (1946 - 1991 рр.)

13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки

Гуцол Алла Володимирівна

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України Курило Віталій Семенович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Президент.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи;

кандидат педагогічних наук, доцент Саяпіна Світлана Анатоліївна, Слов'янський державний педагогічний університет, доцент кафедри педагогіки.

Захист відбудеться 10 грудня 2010 р. о 9.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 29.053.03 у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

Автореферат розіслано 9 листопада 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Л. Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Пріоритетні цілі національної системи освіти окреслено в Законах України „Про освіту”, „Про позашкільну освіту”, у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, у Концепції позашкільної освіти і виховання. Ці документи визначають, що одними з основних завдань системи освіти є виховання патріотизму, громадянської позиції в молодого покоління, створення умов для його творчого, інтелектуального та духовного розвитку. У цьому контексті особливого значення набувають позашкільні заклади, які покликані задовольняти інтереси, запити та освітньо-культурні потреби, які не забезпечуються іншими установами системи освіти.

Актуальним є звернення до теорії й практики радянської моделі організації позашкільної освіти, адже УРСР мала ефективну систему позашкільної освіти, а виховна діяльність позашкільних установ відрізнялася загальновизнаними результатами. Нове прочитання досвіду організації та змісту роботи позашкільних закладів у 1946 - 1991 рр. допоможе вдосконалити навчально-виховний процес цих установ у сучасних умовах.

Важливим здобутком радянської системи освіти було створення розгалуженої мережі позашкільних закладів, які стали ефективним інструментом боротьби з такими негативними соціальними явищами, як бездоглядність, дитяча злочинність тощо. Виняткового значення виховні функції позашкільних установ набувають в умовах сьогодення, коли все більш поширеними стають випадки девіантної та делінквентної поведінки дітей та молоді. Практичне застосування набутого досвіду є особливо актуальним для Луганської та Донецької областей, які займають перші місця за кількістю дитячої та підліткової злочинності серед інших регіонів України Збільшення кількості позашкільних закладів у промислово розвиненому Донбасі й належне вдосконалення навчально-виховного процесу в них сприятиме професійній орієнтації молодих людей та допоможе популяризувати багато видів тих робітничих професій, яких наразі потребує держава.

Питання організації змістовного дозвілля дітей та молоді знайшли відображення в працях загального характеру. Проблемами позашкільної освіти й виховання займалися такі вчені, як Л. Балясна, Л. Бєла, О. Биковська, Г. Блінова, В. Бочарова, В. Вербицький, Б. Вульфов, В. Гаврилюк, В. Горський, Н. Давидюк, Я. Кепша, М. Коваль, Д. Комський, Г. Корда, І. Мальцева, В. Моляко, Л. Ніколаєва, С. Пащенко, М. Плоткін, М. Поташник, І. Раздималін, Ю. Столяров, Т. Сущенко, Л. Тихенко, О. Шибанов, Б. Ширвіндт, Н. Яременко та ін.

Безперечний науковий інтерес для нашого дослідження мають праці американської педагогічної школи (Ф. Аблін (F. Ablin), Д. Лейн (D. Lane), Н. Вітт (N. Witt), В. Мандел (W. Mandel), Б. Річман (B. Richman), Р. Вінн (R. Winn)), у яких представлено соціально-педагогічні аспекти розвитку радянської системи позашкільної освіти.

Важливими для дослідження є роботи сучасних українських учених. Г. Пустовіт у монографіях „Позашкільна освіта і виховання: теоретико-дидактичний аспект” та „Позашкільна освіта і виховання: дидактичні основи методів навчально-виховної роботи” дослідив стан проблеми розвитку позашкільної освіти у філософській, історико-педагогічній, психолого-педагогічній науці та сучасній освітній практиці. Особливий інтерес у контексті нашого дослідження становлять позиції науковця про поняттєво-категоріальний апарат позашкільної освіти й виховання, а також про принципи, форми та методи освіти й виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Учені науково-дослідного напряму, започаткованого Г. Пустовітом, - В. Берека, Л. Тихенко - розглянули в кандидатських дисертаціях проблеми соціально-педагогічних основ розвитку позашкільної освіти в Україні у 1957 - 2000 рр. та формування творчих здібностей старшокласників у процесі дослідницької діяльності в Малій академії наук України.

Певні аспекти розвитку позашкільних закладів та виховного процесу в них знайшли відображення в кандидатських дисертаціях С. Букреєвої, О. Глуха, О. Мкртічян, Н. Харінка, Т. Цвірової. Дисертаційні роботи Н. Бачинської, К. Жукотинського, Л. Коняєвої, А. Корнієнко, І. Корсун, Д. Лебедєвої, В. Лопа-тинської, Н. Пономарчук, Н. Шагай присвячено впливу дозвілля загалом та деяких видів позашкільних установ зокрема на формування особистості учня, його соціалізацію.

На сьогодні недостатньо розробленими залишаються регіональні аспекти розвитку позашкільної освіти України. Цінним джерелом з точки зору завдань дослідження є монографія В. Курила „Освіта та педагогічна думка східноукраїнського регіону у ХХ столітті”. На жаль, можна констатувати, що це єдина праця, у якій розкрито питання розвитку системи освіти досліджуваного регіону.

Узагальнюючи доробок вітчизняних і зарубіжних учених, можна зробити висновок, що системні дослідження розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях ще не проводилися.

Актуальність, недостатня розробленість проблеми, а також доцільність використання досвіду минулого й відсутність історико-педагогічних досліджень, які б відображали розвиток позашкільних закладів у Луганській і Донецькій областях, зумовили вибір теми дисертаційної роботи „Розвиток системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях (1946 - 1991 рр.)”.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1946 -1991 рр.

Нижня межа - 1946 р. - означена виходом Закону „Про п'ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 рр.”, тобто початком післявоєнного відновлення мережі позашкільних закладів освіти й на теренах усього СРСР, і на території Луганської та Донецької областей. Радянська система позашкільних закладів освіти свого сталого розвитку почала набувати в період після Другої світової війни. Саме в цей час відбулася кардинальна зміна освітньої парадигми, радянська педагогіка взяла курс на гуманізацію навчання, у зв'язку з чим перед педагогами було поставлено виховні завдання, які на тривалий час визначили зміст роботи позашкільних закладів освіти. В означений період відбувається поступове збільшення й урізноманітнення видів позашкільних закладів. Паралельно ведеться науковий пошук теоретичного підґрунтя позашкільної освіти, що підтримується на державному рівні.

Верхня межа - 1991 р. - зумовлена підписанням Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, яка ознаменувала припинення існування СРСР, що призвело до поступового розпаду радянської системи позашкільної освіти.

Зв'язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах комплексної науково-дослідної теми „Вітчизняна і зарубіжна педагогічна спадщина (друга половина ХІХ - початок ХХІ століття” (державний реєстраційний номер 0106U013193), що розробляється в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Тему дисертації узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 26.02.2008 р.).

Географічні межі дослідження - Луганська та Донецька області УРСР. Цей регіон має свої соціоекономічні, політичні, національні та культурні особливості, що значною мірою вплинуло на специфіку розвитку на цій території позашкільних закладів освіти.

Об'єкт дослідження - система позашкільної освіти в Україні в другій половині 40-х - на початку 90-х рр. ХХ ст.

Предмет дослідження - процес розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у 1946 - 1991 рр.

Мета роботи - здійснити цілісний аналіз розвитку системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях, на основі якого виявити основні особливості й тенденції їх функціонування в хронологічних рамках досліджуваного періоду.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:

1. Охарактеризувати теоретичні засади організації позашкільної освіти.

2. Проаналізувати джерельну базу дослідження, стан розробки проблеми в історико-педагогічній науці та сучасній виховній практиці.

3. Обґрунтувати історичну періодизацію розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у досліджувані роки.

4. Визначити особливості та основні тенденції розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у 1946 - 1991 рр.

5. З'ясувати кадрове та матеріально-технічне забезпечення позашкільних освітніх установ на Луганщині та Донеччині в аналізований період.

Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на: засадах системного підходу в дослідженні суспільних явищ та процесів; філософських ідеях про взаємозв'язок явищ і необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах; положеннях про соціальну зумовленість освіти й виховання; фундаментальних принципах цілісності, структурності та динамічності; ідеях особистісно орієнтованого підходу щодо організації освітньо-виховного процесу в позашкільних закладах, добровільності об'єднань дітей за інтересами, загальнодоступності занять, розвитку дитячої самодіяльності, важливості трудового виховання (А. Макаренко, С. Шацький, В. Сухомлинський); фундаментальних роботах з історії та теорії педагогіки й освіти, у яких було розглянуто радянську систему освіти та позашкільні заклади (Ю. Бабанський, Н. Калиниченко, М. Константинов, Є. Мединський, В. Ніколаєнко, В. Смирнов, М. Шабаєва); працях з теорії та практики роботи позашкільних закладів (Л. Балясна, В. Бочарова, М. Коваль, Л. Ніколаєва, М. Плоткін, Г. Пустовіт, Ю. Столяров, Т. Сущенко, Б. Ширвіндт); концептуальних положеннях про пріоритетні напрями розвитку народної освіти, шляхи її реформування, що містяться в Законах України „Про освіту”, „Про позашкільну освіту”, „Про охорону дитинства”, Концепції громадянського виховання, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Методи дослідження: теоретичний, порівняльно-історичний аналіз психолого-педагогічної літератури для обґрунтування вихідних теоретико-методологічних позицій; систематизації та класифікації архівних документів, статистичних даних для виявлення тенденцій розвитку позашкільних закладів освіти; метод періодизації для визначення етапів розвитку позашкільних освітніх установ Луганської та Донецької областей у період з 1946 по 1991 рр.; метод сходження від конкретного до абстрактного для виведення основних тенденцій розвитку позашкільної освіти і педагогіки в досліджуваний період на основі аналізу окремих фактів; системний метод для висвітлення політики радянського керівництва стосовно позашкільних закладів у Донецькій і Луганській областях крізь призму державної політики в освітній СРСР узагалі та УРСР зокрема; порівняльно-історичний - для вивчення особливостей процесу розвитку позашкільних закладів освіти в Донецькій і Луганській областях у 1946 - 1991 рр. у чіткій хронологічній послідовності.

Джерельну базу дослідження склали й опубліковані раніше, і не введені в науковий обіг джерела, розділені на кілька груп: 1) архівні документи: документи Державного архіву Луганської області (фонди №№ 28, 42, 46, 56, 107, 200, 1407, 2820, 2825, 2784, 2674, 2802, 3159, 2881, 2677, 2803, 2624); Державного архіву Донецької області (фонди №№ 326, 2852, 4091); 2) офіційні документи: Закони та витяги із Законів загальносоюзного та республіканського рівнів, накази, постанови, директивні та інформаційні листи ЦК КПРС, Верховної Ради СРСР, УРСР, Ради Міністрів СРСР, УРСР, Президії ВЦСПС, Бюро ЦК ВЛКСМ, міністерств освіти, вищої та середньоспеціальної освіти, транспорту, сільського господарства, економіки СРСР та УРСР, Луганського (Ворошиловградського) та Донецького (Сталінського) обласних відділів народ-ної освіти, а також різних видів позашкільних установ; 3) статистичні матері-али: статистичні описи; 4) навчально-методична література радянського періоду: підручники з педагогіки та історії педагогіки й освіти, навчально-мето-дичні посібники; 5) наративні джерела: публікації на сторінках регіональної преси 1946 - 1991 рр. („Ворошиловградська правда”, „Радянське слово”, „Вечірній Донецьк”, „Краматорська правда”, „Комсомолець Донбасу” та ін.).

У процесі дослідження використано матеріали Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України ім. В. Вер-надського, бібліотеки Українського інституту науково-технічної і економічної інформації, Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Луганської бібліотеки молоді та юнацтва, Донецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Н. Крупської, бібліотеки Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: уперше на конкретному матеріалі розкрито особливості та тенденції розвитку системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у 1946 - 1991 рр., визначено та науково обґрунтовано етапи їх розвитку, виявлено динаміку зростання кількості означених установ, з'ясовано кваліфікаційний рівень кадрового складу та матеріально-технічну базу позашкільних закладів цього регіону в означений час; набули подальшого розвитку наукові уявлення щодо визначення поняття „позашкільні заклади освіти”, сутності, форм та методів позашкільної освіти в Луганській та Донецькій областях досліджуваного періоду.

У науковий обіг уведено низку архівних документів і матеріалів, а також періодичних публікацій, які дають можливість об'єктивно розглянути процес розвитку позашкільних закладів освіти в 1946 - 1991 рр. у представленому регіоні.

Практичне значення роботи пов'язане з можливістю використання його основних положень для подальшої наукової розробки проблем історії освіти й педагогічної науки України; практичний матеріал збагачує джерельну базу досліджуваної проблеми. Теоретичні та практичні здобутки можуть бути використані в процесі викладання курсів історії педагогіки та позашкільної педагогіки, історії культури в Україні, краєзнавства в педагогічних навчальних закладах різного рівня акредитації, роботі студентських наукових гуртків та факультативів. Досвід залучення шефських підприємств до роботи позашкільних закладів може стати корисним для організації більш ефективної діяльності позашкільних установ у наш час.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки, звітних науково-прак-тичних конференціях професорсько-викладацького складу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, оприлюднено на Міжнародних науково-практичних конференціях: „Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки” (Луганськ, 2008), „Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору” (Київ, 2008), „Теоретико-методологічні та прикладні аспекти психології особистості” (Київ - Кіровоград, 2009).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 12 одноосібних публікаціях, зокрема 9 статей - у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку джерел (273 найменування, 6 іноземними мовами) та 6 додатків на 13 сторінках, 1 рисунок та 1 таблиця. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 239 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт і предмет, хронологічні та географічні межі, мету та завдання, розкрито теоретико-методологічну основу, наукову новизну і практичне значення дослідження, представлено відомості про апробацію та структуру дисертації.

Перший розділ - „Теоретико-методологічні засади дослідження” - присвячено аналізу теоретичних засад організації позашкільної освіти, вивченню джерельної, історіографічної та нормативно-правової бази дослідження.

Позашкільна освіта як теоретична система та практична діяльність зазнала певної еволюції перед тим, як набути сучасної форми. Базис позашкільної освіти формувався під впливом ідей провідних вітчизняних і зарубіжних педагогів різних часів. Процес її розвитку та трансформації продовжується й у наш час, що іноді зумовлює певні розходження в трактуванні тих чи інших термінів і понять. Це викликало потребу аналізу, систематизації та узагальнення різних точок зору на поняття: „система освіти”, „позашкільні заклади”, „гуртки”, „позашкільна виховна робота”, „дозвілля”, „позашкільні заклади широкого профілю”, „позашкільні заклади вузького профілю”, „будинки та палаци піонерів і школярів”, „будинки та палаци культури”, „клуби при домоуправліннях”, „клубні заклади”, „піонерські табори”, „дитячі табори”, „станції юних натуралістів”, „юннати”, „станції юних техніків”, „дитячі залізні дороги”, „дитячі річні пароплавства”, „станції юних туристів”, „художні школи”, „дитячий театр”, „заклади спортивного спрямування”. позашкільних освітній донецький кадровий

Аналіз наукової літератури з питань теорії та практики позашкільної освіти (Л. Балясна, Г. Пустовіт, Т. Сущенко та ін.) засвідчив наявність різних підходів до визначення поняття „позашкільні заклади”. Під цим терміном ми розуміємо заклади, які здійснюють роботу з дітьми у вільний час. Вони сприяють розвитку певних задатків та здібностей, задовольняють пізнавальні інтереси школярів та є невід'ємною складовою освітньої системи, що здійснює формування гармонійно розвиненої особистості. Відвідування позашкільних закладів є необов'язковим для учнів, діти обирають їх тип виключно за власним бажанням, залежно від своїх нахилів і вподобань. Зауважимо, що в самій назві - „позашкільні заклади освіти” - a priori закладена прив'язаність означених установ освіти до школи, хоча за змістом та принципами організації освітньо-виховного процесу між ними існує суттєва різниця. Більше того, позашкільні заклади освіти є такою ж самостійною ланкою системи освіти, як і школа. Тому, на наш погляд, аналізовані установи доцільніше було б називати закладами організації вільного часу дітей та молоді, що точніше відбиває їх мету і завдання.

Вивчення розвитку позашкільних закладів освіти у 1946 - 1991 рр. стало можливим завдяки широкій базі джерел, які умовно можна поділити на п'ять груп. До першої групи джерел включено документи Державного архіву Луганської області (ДАЛО) та Державного архіву Донецької області (ДАДО), більшість з яких була вперше введена до наукового обігу. Використано документи, зібрані у 20 фондах. Вони різні за характером і походженням: це звіти про роботу позашкільних закладів, їх кадровий склад, накази, постанови, директивні та інформаційні листи Міністерства освіти УРСР, Луганського (Ворошиловградського) і Донецького (Сталінського) обласних відділів народної освіти та ін.

Другу групу джерел складають офіційні документи, опубліковані в різних збірниках. Надзвичайно корисними виявилися документи, які вміщені в збірниках „Народна освіта в СРСР. Загальноосвітня школа. Збірник документів 1917 - 1973 рр.” та „Основні документи про школу”, у яких міститься низка Положень, затверджених Секретаріатом ЦК ВЛКСМ і Міністерствами СРСР та УРСР про роботу з дітьми й підлітками за місцем проживання. Однак, основну інформацію ці видання несуть у собі стосовно школи, а не позашкільних установ. Через це лише окремі матеріали можна використовувати в контексті нашого дослідження.

Окремої уваги заслуговують документи, уміщені в збірнику „Зако-нодавство про охорону дитинства. Збірник нормативних актів”, у якому подано витяги із Законів, що стосувалися всіх сфер функціонування позашкільних установ в УРСР, які відрізняються своєю надзвичайною інформативною наповненістю й тому мають виняткову цінність. Закон „Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про народну освіту” (1973 р.) в основному стосувався матеріально-технічного аспекту діяльності установ та організації шефства над позашкільними закладами з метою покращення якості їх роботи та розширення відповідної мережі.

До третьої групи джерел належать статистичні матеріали, завдяки яким можна проаналізувати динаміку скорочення чи зростання кількості позашкільних закладів у різні періоди.

Теоретичні аспекти становлення позашкільної педагогіки, хоча й побіжно, але знайшли своє відображення в підручниках з педагогіки та історії педагогіки й освіти радянського періоду. Ці книги представляють значний інтерес у контексті досліджуваної теми, адже в них репрезентовано офіційні науково обґрунтовані позиції вчених. Наукові та навчально-методичні видання аналізованого періоду становлять четверту групу використаних джерел.

До п'ятої групи належать періодичні видання, які виходили друком у досліджуваний період у Луганській та Донецькій областях. На сторінках регіональних періодичних видань знайшли своє відображення основні проблеми й досягнення позашкільної освіти Луганської та Донецької областей цього часу. Усі пресові матеріали є вкрай заідеологізованими, оскільки преса того періоду була одним з основних знарядь поширення комуністичної ідеології, що домінувала в громадській думці, а таким чином і в педагогіці. Це, з одного боку, ускладнило науковий пошук, оскільки статті були часто позбавлені об'єктивності. Але така упередженість повністю відбиває зміст і методику ведення комуністичної ідеології і пропаганди в позашкільній освіті, які панували в громадській думці й офіційній педагогіці. З іншого - саме публікації регіональної преси дають змогу побачити позашкільну освіту 1946 - 1991 рр. очима її творців і учасників - науковців, педагогів, пересічних громадян та ін.

Історіографія позашкільної освіти України нараховує велику кількість робіт вітчизняних та зарубіжних авторів. Основним категоріям позашкільної педагогіки, інтеграції виховних сил у позашкільному педагогічному процесі присвячено книгу Т. Сущенко „Основи позашкільної педагогіки” (1970 р.). Фундаментальним є видання „Позашкільні заклади” (1978 р.) за редакцією Л. Балясної, у якій простежено історичний шлях позашкільних освітніх установ від 1917 до 1977 рр., розглянуто основи їх педагогічної діяльності.

Педагогічні основи виховання учнів у позанавчальний час досліджено в роботах „Питання виховної діяльності позашкільних закладів” (1980 р.) за ред. Б. Ширвіндта та М. Коваля, „Виховна робота з учнями поза школою” (1981 р.) за ред. Л. Ніколаєвої, „У мікрорайоні школи. Організація виховної роботи з учнями за місцем проживання” (1987 р.) Г. Корди.

Зміст, методика діяльності та виховне значення клубних закладів докладно висвітлено в працях Л. Бєлої, Г. Камаєвої, Т. Позднякової, Г. Фролової, А. Романова. Методи виховання в умовах позашкільних закладів різних видів проаналізовано в книгах „Виховання школярів у позанавчальний час” (1980 р.) за ред. Л. Балясної, Б. Вульфова та М. Поташника, „Організатор позакласної та позашкільної виховної роботи” (1983 р.), „Школяр у мікрорайоні” (1986 р.) і „Виховання учнів за місцем проживання” (1987 р.) за ред. В. Бочарової та М. Плоткіна, „Теоретико-методичні основи формування конструктивно-технічної компетентності учнів основної школи в умовах позашкільних навчальних закладів” (2008 р.) Я. Кепші.

Естетичному вихованню школярів у позашкільних закладах присвячено наукові розвідки М. Бусол, Г. Єгорова, В. Кукшанова, Є. Прасолової, М. Чернякина, Я. Шиц та ін.

Надзвичайно цікавим є збірник матеріалів Всеукраїнської педагогічної конференції „Позашкільна освіта: історичні поступи та здобутки” (2008 р.) за редакцією В. Вербицького, адже в ньому представлено думки багатьох сучасних науковців на проблеми розвитку позашкільної освіти. Г. Пустовіт у своїй монографії „Позашкільна освіта і виховання: теоретико-дидактичний аспект” (2009 р.) характеризує методологічні основи і психолого-педагогічні та дидактичні засади освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, розглядає основні принципи, форми та методи позашкільної освіти і виховання.

Крім названих праць, окремі аспекти позашкільної освіти розглядали й зарубіжні вчені, зокрема американські. Це пояснювалося тим, що в 1950 - 1960-ті рр. американські педагоги активно вивчали радянську систему освіти взагалі й позашкільної освіти зокрема для використання її кращих здобутків у практиці роботи аналогічних закладів у США. В основному, американські науковці описували радянську систему позашкільної освіти з критичної точки зору. Однак, публікації Ф. Абліна, Д. Лейна, Н. Вітта, В. Мандела, Б. Річмана, Р. Вінна відрізняються неупередженим підходом, що характеризується об'єктивним визначенням позитивних та негативних тенденцій у розвитку позашкільних закладів.

Певні аспекти досліджуваної теми знайшли своє відображення в докторських та кандидатських дисертаціях. Так, історичний шлях і теоретичні основи розвитку позашкільних установ розкрито в роботах В. Береки, О. Биковської, С. Букреєвої, О. Глуха, Н. Харінка, Т. Цвірової та ін. Питанням соціально-педагогічної роботи позашкільних закладів присвячено дисертації Н. Бачинської, Л. Коняєвої, І. Корсун, В. Лопатинської, О. Мкртічян та ін. Різним аспектам виховання дітей у позашкільних установах присвячено роботи В. Вербицького, К. Жукотинського, Д. Лебедєвої, Н. Шагай та ін. Однак, преважна більшість праць учених розглядає проблеми позашкільної освіти у всеукраїнському масштабі, у той час як регіональні аспекти залишаються поза увагою. Крім того, автори цих досліджень аналізували здебільшого розвиток мережі та виховний вплив позашкільних установ, у той час як матеріально-технічне та кадрове забезпечення позашкільних закладів було досліджено недостатньо ґрунтовно.

Розвиток педагогічної теорії та практики, а також соціально-економічні, культурні умови, які зумовили появу законодавчих актів щодо розвитку позашкільної освіти, склали ті підстави, на основі яких ми умовно поділили період 1946 - 1991 рр. на чотири етапи. На першому етапі 1946 - 1958 рр., що почався з прийняттям Закону „Про п'ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 рр.”, був узятий курс на розбудову мережі позашкільних закладів. Першочерговим завданням партійно-державного апарату після Великої Вітчизняної війни було оздоровлення дітей, тому в цей час велика кількість нормативно-правових актів стосувалися розширення мережі піонерських таборів, а також покращення якості туристсько-краєзнавчої та фізкультурно-спортивної роботи. У повоєнний час вийшли нормативні документи, які стосувалися вдосконалення роботи позашкільних установ з боротьби з дитячою бездоглядністю та злочинністю.

У 1958 р. було прийнято Закон „Про зміцнення зв'язку школи з життям та про подальший розвиток народної освіти”. З нього почався другий етап розвитку системи позашкільної освіти.

Цим законом було визначено політику політехнізації освіти. Держава спрямувала свої зусилля на формування саме кваліфікованих фахівців робітничих спеціальностей, тому технічний напрям позашкільної освіти в цей час починає активно розвиватися, посилюється процес профілізації позашкільної освіти.

Прийняття в 1973 році „Основ законодавства Союзу РСР та Союзних республік про народну освіту” започаткувало новий - третій етап (1973 - 1984 рр.) - у розвитку системи позашкільних закладів.

У цей час робота позашкільних установ почала регламентуватися власними статутами - типовими положеннями, які чітко прописували всі сторони роботи закладів, була врегульована нормативно-правова база позашкільної освіти, затверджена номенклатура, уточнено посадові обов'язки працівників позашкільних закладів тощо, відбулося підсилення позашкільної технічної, екскурсійно-туристської, натуралістичної роботи тощо.

1984 рік можна вважати початком четвертого етапу (1984 - 1991 рр.) у розвитку системи позашкільних закладів. У цьому році Верховна Рада СРСР прийняла документ „Основні напрями реформи загальноосвітньої та професійної школи”, що сприяв посиленню централізації управління освітою.

Нормативно-правові акти цього періоду стосувалися збільшення кількості комплексних позашкільних закладів, а не вдосконалення змісту освіти в них. Недооцінювалися національні й регіональні особливості розвитку держави, що затримувало розвиток народної освіти та позашкільної педагогіки. У грудні 1991 року, з розпадом Радянського Союзу, почала розпадатися й існуюча система позашкільної освіти.

У другому розділі - „Досвід організації системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях (1946 - 1991 рр.)” - проаналізовано особливості та основні тенденції розвитку позашкільних закла-дів освіти Луганської та Донецької областей, динаміку підвищення кваліфіка-ційного рівня педагогів позашкільних установ, охарактеризовано матеріально-технічне забезпечення позашкільних закладів у досліджуваний період.

Луганщина та Донеччина в 1946 - 1991 рр. мали свої специфічні особливості, що відрізняли їх від інших областей УРСР. Концентрація шахт та промислових підприємств у цьому регіоні зумовила його значну урбанізованість. Ураховуючи те, що кількість дітей у містах була великою, відповідно й кількість позашкільних установ була вищою, ніж у сільськогосподарських областях. Зважаючи на специфіку регіону, кадровий та матеріально-технічний аспекти роботи позашкільних закладів також мали свої особливості.

Аналіз матеріалів архівних джерел, наукової літератури з теми дослідження дозволив виявити основні тенденції розвитку позашкільних закладів освіти, що простежуються протягом усього аналізованого періоду.

Першою тенденцією є залежність особливостей етапів розвитку позашкільних закладів від соціальних завдань, які стояли перед державою та суспільством. Так, соціальна політика держави в 1946 - 1958 рр. була спрямована на оздоровлення молодого покоління в повоєнні роки, проявом чого є розбудова на цьому етапі саме системи оздоровчих закладів.

Особливістю літніх оздоровчих закладів Донбаського регіону була досить висока квота (на рівні 30 %) для дітей гірників, металургів та ін., тобто соціально затребуваних професій.

Зростання гуртків технічного спрямування на другому та третьому етапах розвитку позашкільних закладів освіти (відповідно у 1958 - 1973 рр. та у 1973 - 1984 рр.) було зумовлено політикою політехнізації держави в цілому й освіти зокрема.

Популяризація технічної творчості серед дітей та молоді мала сприятливий ґрунт саме в Донбаському регіоні, де діти виховувалися в родинах робітників шахт та заводів і інтерес до техніки був для них природним.

У 1984 - 1991 рр. відбулося реформування системи позашкільних закладів освіти на основі традицій національної педагогіки. На Луганщині та Донеччині починали з'являтися гуртки, у яких діти вивчали свої національні, робітничі традиції та регіональні особливості рідного краю.

Профілізацію позашкільної освіти можна відмітити як другу тенденцію розвитку позашкільних установ. Протягом аналізованого в дисертаційній роботі періоду відбувалося не тільки кількісне зростання позашкільних закладів освіти, але й постійне урізноманітнення напрямків їх роботи. Так, на першому етапі (1946 - 1958 рр.) основною метою партійного керівництва було оздоровлення молодого покоління, у зв'язку з чим у значній кількості відкривалися дитячі оздоровчі табори, гуртки фізкультурно-спортивного спрямування.

Панівною в цей час стає думка про те, що позашкільні установи є не просто місцем розваг та проведення дозвілля, а й сильним виховним інструментом.

У Луганській та Донецькій області на цьому етапі почали роботу обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів. Дитячі технічні станції в цей час проводили роботу, здебільшого, за шістьма спрямуваннями: експлуатація об'єктів техніки, морське моделювання, науково-технічним, художньо-технічним, модельно-конструкторським. Робота технічних гуртків у повоєнний час мала прикладний характер, адже школярі допомагали в електрифікації міст та селищ, робили меблі для шкіл та дитячих садків тощо. Юні натуралісти працювали в гуртках за трьома напрямами: овочеводи, квітководи та зоологи. Але такі станції в указаний час були популярними більше в сільській місцевості, аніж у містах.

Найбільшою різноманітністю форм та методів роботи відрізнялися Станції юних туристів, адже вони організовували для гуртківців екскурсії по містах та селах своїх областей, туристичні табори, інструктивно-методичні виставки, масові походи, конференції, зльоти юних туристів та краєзнавців.

У 1958 - 1973 рр. система позашкільних закладів значно розширилася кількісно. З'явилися нові види позашкільних установ - табори при будинкоуправліннях і табори, що знаходилися в підпорядкуванні колгоспів та радгоспів.

Технічні станції суттєво розширили кількість гуртків, порівняно з першим етапом, тепер при СЮТ працювали гуртки радіоелектроніки, морського моделізму, автоматики, кінолюбителів, кібернетиків, мотогуртки, фотолюбителів, технічного моделювання, автомоделізму, авіамоделізму, конструювання, судомоделізму, картингу тощо.

Робота цих гуртків на вказаному етапі була пов'язана з модернізаторською та раціоналізаторською діяльністю, що допомагало юнакам відчувати свою працю потрібною. Задля популяризації технічної творчості в цей час поширеною формою роботи було влаштування виставок досягнень юних техніків.

Будинки та палаци піонерів і школярів значно розширили коло своєї діяльності. Якщо наприкінці 1940-х - на початку 1950-х у цих установах працював тільки методично-масовий відділ, то в середині 1950-х додався піонерсько-масовий, наприкінці 1950-х сектори розширилися до піонерсько-масового, методично-масового, відділу натуралізму, краєзнавства та спортивного відділу, а в 60-х рр. ХХ століття спектр позашкільної роботи ще розширився, адже до нього додалися відділи науки та техніки і художнього виховання.

Почали роботу й нові види гуртків - гірничої справи, геологічний, географічний, історико-краєзнавчий, астроно-мічний, юних друзів книги, хоровий, духовий, сольного співу, літературний, драматичний, струнний, горністів та барабанщиків, дерев'яних духових інструментів, крою та шиття, вишивання тощо.

Діяльність червоних слідопитів стала новою формою роботи туристсько-екскурсійних станцій та гуртків на вказаному етапі. Усі нові форми та методи роботи, що виникли в той час, допомагали охопити позашкільною освітою максимальну кількість дітей і підлітків та сприяли вирішенню питання щодо боротьби з дитячою бездоглядністю й злочинністю, яке залишалося актуальним на той час.

На третьому етапі розвитку позашкільних закладів (1973 - 1984 рр.) при кімнатах піонерів та школярів домоуправлінь почали з'являтися нові секції та гуртки, як-от: танцювальний, ляльковий, художнього плетіння, співу, гурток образотворчого мистецтва, ліплення з пластиліну та природного матеріалу, випалювання на дереві, художньої обробки скла та багато інших.

У цей час починають свою роботу такі гуртки, як інспектори дорожнього руху, при палацах та будинках піонерів і школярів починають працювати театральні гуртки.

Станції юних натуралістів на цьому етапі починають роботу за двома новими напрямами - мікробіологія та ботаніка-рослинництво. У зв'язку з процесом політехнізації станції юних техніків стають надзвичайно популярними та масовими в цей час.

Особливо це було характерно для Луганської та Донецької областей, які відрізнялися значною кількістю промислових підприємств і мали нагальну потребу у фахівцях робітничих спеціальностей.

Четвертий етап розвитку позашкільних установ (1984 - 1991 рр.) був означений політикою демократизації суспільного та політичного життя, що значною мірою вплинуло на розвиток окремих видів позашкільних закладів. Популярності набули клуби інтернаціональної дружби.

У той же час спостерігається тенденція підвищення інтересу до українських традицій та культури. Тому на цьому етапі починають відкриватися нові види гуртків - гуртки, у яких вивчали українські народні танці, українські традиції, українські пісні тощо. Широко почала використовуватися така форма роботи, як виставки виробів гуртківців, присвячені Дням української культури, у багатьох школах та позашкільних установах відкривалися куточки української народної творчості.

Професійний рівень працівників позашкільних закладів у період з 1946 по 1991 рр. зазнав суттєвих змін. У повоєнний час на першому етапі розвитку позашкільних установ (1946 - 1958 рр.) гуртки очолювали керівники, які не мали педагогічної освіти. Згодом, з відновленням роботи вищих та середніх педагогічних навчальних закладів, кількість кваліфікованих фахівців почала збільшуватися.

На другому етапі (1958 - 1973 рр.) фахова підготовка викладачів стала об'єктом особливої уваги радянського керівництва. Організовувалися курси підвищення кваліфікації, тематичні конференції, семінари-практикуми тощо. Але 90 % викладачів позашкільних закладів були сумісниками, що можна пояснити низькою заробітною платнею та непрестижністю професії керівника гуртка.

На третьому етапі (1973 - 1984 рр.) кваліфікаційний рівень працівників позашкільних закладів суттєво зріс. У цей час були укладені й вийшли друком типові положення щодо вимог до керівників гуртків. У цих документах розкривалися кваліфікаційні характеристики, права та посадові обов'язки працівників позашкільних установ.

У зв'язку з підвищенням освітніх стандартів до викладацького складу позашкільних закладів у попередній час четвертий етап (1984 - 1991 рр.) означено підвищенням вимог саме до керівників цих установ. За статистичними даними звітів позашкільних закладів освіти педагогічний склад установ позашкільної освіти на той час практично на 100 % складався з кваліфікованих працівників.

Отже, третьою тенденцією є професіоналізація кадрового складу позашкільних закладів.

На першому етапі розвитку позашкільних закладів освіти (1946 - 1958 рр.) лише 25 - 30 % працівників мали педагогічну освіту. На другому етапі (1958 - 1973 рр.) кількість професійних педагогів, які працювали в позашкільних установах міст, підвищилася до 55 - 60 %, у селах ця динаміка була нижчою - 40 %. На третьому етапі (1973 - 1984 рр.) відмічається різке підвищення кваліфікаційного рівня позашкільних педагогів: кількість працівників з вищою педагогічною освітою зросла до 85 - 90 %, деякі з них навіть мали спеціалізацію „організатор позакласної і позашкільної роботи”. У 1984 - 1991 рр. позашкільні заклади майже повністю були забезпечені професійними кадрами - до 95%.

Матеріально-технічна база позашкільної освіти в 1946 - 1958 рр. знаходилася у важкому становищі й потребувала відновлення. Поряд з державним фінансуванням у той час виникає інститут шефства. Урядові постанови зобов'язували підприємства надавати матеріальну допомогу закладам освіти, що згодом стало поширеною практикою.

Переважна більшість промислових підприємств, шахт, заводів Луганської і Донецької областей на добровільних засадах упроваджували шефську роботу, що передбачало не тільки матеріальну допомогу, але й участь у вихованні дітей. Значною статтею доходів позашкільних установ було надання платних послуг: платні гуртки й секції, продаж квитків на концерти самодіяльності і т.п.

У 1958 - 1973 рр. різко підвищилася частка цільових коштів, спрямованих на організацію технічних гуртків, однак їх обладнання зали-шалося на низькому рівні й потребувало значних фінансових надходжень.

У 1973 - 1984 рр. на законодавчому рівні було затверджено матеріально-технічну базу для кожного типу позашкільних закладів і прийнято типові положення їх функціонування.

На четвертому етапі в 1984 - 1991 рр. розгалужена мережа позашкільних установ, з чітко визначеною матеріально-технічною базою, продовжувала ширитися. Однак нові установи, що відкривалися в цей час, уже не мали сталого матеріального забезпечення.

Позашкільні заклади освіти в період 1946 - 1991 рр. мали чотири джерела фінансування: державне, місцеве, шефське та самофінансування. У 1946 - 1958 рр. превалювало державне фінансування й шефська допомога, у 1958 - 1991 рр. цільове державне фінансування продовжувало бути провідним, а місцеве фінансування зайняло друге місце. Таким чином, як четверту тенденцію слід виділити вдосконалення механізму фінансування позашкільних закладів.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та здійснено аналіз розвитку системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях (1946 - 1991 рр.), що виявляється в розкритті особливостей та тенденцій розвитку позашкільних закладів освіти Луганської і Донецької областей у досліджуваний період.

2. Аналіз теоретичних засад організації позашкільної освіти, різних підходів до визначення сутності поняття „позашкільна освіта” дозволив визначити поняття „позашкільні заклади” - заклади, які здійснювали роботу з дітьми у вільний час, сприяли розвитку задатків та здібностей школярів, задовольняли їхні пізнавальні інтереси. Відвідування вказаних установ було необов'язковим для учнів, діти обирали їх тип виключно за власним бажанням, залежно від своїх нахилів і вподобань.

3. Аналіз джерельної база дослідження зумовив визначення п'яти груп джерел. До першої належать документи Державного архіву Луганської області й Державного архіву Донецької області, матеріали яких дали можливість об'єктивно дослідити розвиток позашкільних освітніх установ на Луганщині та Донеччині. Другу групу джерел склали офіційні документи, опубліковані в різних збірниках, що дозволило висвітлити нормативно-правову базу позашкільної освіти. Статистичні матеріали, що склали третю групу джерел, забезпечили аналіз динаміки кількісних змін позашкільних закладів у досліджуваний період. Четверта група - це наукові та навчально-методичні видання з педагогіки та історії педагогіки й освіти, у яких відображено загальнотеоретичні аспекти позашкільної педагогіки, а також офіційна позиція держави щодо педагогіки, ідеології. До п'ятої групи джерел належать періодичні видання 1946 - 1991 рр. Луганської та Донецької областей.

4. На підставі аналізу стану розробки проблеми в історико-педагогічній науці та сучасній виховній практиці визначено, що історико-педагогічний аспект розвитку позашкільних закладів освіти став предметом вивчення в працях таких учених, як Л. Балясна, Т. Калечиць, З. Кейліна, Г. Корда, Л. Ніколаєва, Г. Пустовіт, Т. Сущенко. Окремим сторонам діяльності поза-шкільних закладів присвячено дисертації В. Береки, С. Букреєвої, В. Вербиць-кого, О. Глуха, О. Мкртічян, Н. Харінка, Т. Цвірової та ін. Однак, незважаючи на велику кількість праць, на сьогодні відсутні роботи, які б висвітлювали діяльність позашкільних установ у Луганській та Донецькій областях у досліджуваний період.

5. На основі аналізу соціально-економічних, культурних умов, нормативно-правової бази, а також розвитку педагогічної теорії та практики обґрунтовано періодизацію розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у досліджуваний час: І етап (1946 - 1958 рр.) характеризувався виданням значної кількості законодавчих актів, що регламентували післявоєнне відновлення мережі позашкільних закладів, у першу чергу, дитячих таборів. На ІІ етапі (1958 - 1973 рр.) у зв'язку з політехнізацією була юридично оформлена перевага гуртків технічного спрямування. На ІІІ етапі (1973 - 1984 рр.) нормативно-правове забезпечення позашкільної освіти вдосконалилося, було створено та законодавчо зафіксовано номенклатуру позашкільних закладів. На ІV етапі (1984 - 1991 рр.) державними та партійними органами видавалися нормативно-правові акти, спрямовані на збільшення кількісного складу позашкільних установ широкого профілю, що часто йшло врозріз з якістю навчання, недостатньо були враховані такі важливі аспекти роботи позашкільних закладів, як регіональний і національний.

6. Визначено основні тенденції розвитку позашкільних закладів освіти в 1946 - 1991 рр.: залежність особливостей етапів розвитку позашкільних закладів від соціальних завдань, які стояли перед державою та суспільством, професіоналізація кадрового складу позашкільних закладів, профілізація позашкільної освіти та вдосконалення механізму фінансування позашкільних установ.

7. На підставі аналізу кадрового забезпечення позашкільної освіти з'ясовано, що на першому етапі (1946 - 1958 рр.) у позашкільних закладах працювали люди, більшість з яких не мала педагогічної освіти, на другому етапі (1958 - 1973 рр.) кількість професійних педагогів зросла, але 90 % викладачів позашкільних установ були сумісниками, на третьому етапі (1973 - 1984 рр.) професійний рівень викладачів почав чітко регламентуватися кваліфікаційними характеристиками, а склад педагогів якісно покращився. На четвертому етапі (1984 - 1991 рр.) на загальному фоні значного збільшення викладачів з вищою педагогічною освітою, зокрема й тих, хто працював керівниками гуртків, у вказаний час майже не було голови позашкільного закладу, який би не мав вищої освіти.

8. З урахуванням матеріально-технічного забезпечення позашкільних закладів освіти в період 1946 - 1991 рр. установлено чотири основні джерела фінансування позашкільних установ: державне, місцеве, шефське та самофінансування. У 1946 - 1958 рр. превалювало державне фінансування й шефська допомога, у 1958 - 1991 рр. цільове державне фінансування продовжувало бути провідним, а місцеве фінансування посіло друге місце.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують питання вдосконалення нормативно-правової бази позашкільних закладів, їх фінансування, а також залучення інституту шефства до роботи позашкільних установ на сучасному етапі.

ОСНОВНІИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гуцол А. В. Розвиток позашкільних закладів освіти туристсько-краєзнавчого спрямування на Луганщині / А. В. Гуцол // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : Педагогічні науки. - 2008. - № 21 (160). - С. 180 - 187.

2. Гуцол А. В. Робота дитячих технічних станцій у першій половині 70-х рр. ХХ ст. (на прикладі Ворошиловградської обласної станції юних техніків) / А. В. Гуцол // Молодь і ринок. - 2008. - № 7/8 (42/43). - С. 117 - 121.

3. Гуцол А. В. Еволюція позашкільних закладів освіти технічного спрямування в Донецькій та Луганській областях у 1946 - 1980 рр. / А. В. Гуцол // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : Педагогічні науки. - 2009. - № 9 (172). - С. 254 - 259.

4. Гуцол А. В. Естетичне виховання школярів у позашкільних закладах освіти Луганської та Донецької областей (1960-і - початок 1980 -х років) / А. В. Гуцол // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту : Серія : Педагогіка. - Т., 2008. - № 3. - С. 51 - 55.

5. Гуцол А. В. Правова база функціонування позашкільних закладів освіти у Луганській і Донецькій областях в 70-х рр. ХХ ст. / А. В. Гуцол // Наук. пр. Донец. нац. технічн. ун-ту. Серія: Педагогіка, психологія і соціологія. - Донецьк, 2009. - С. 22 - 27.

6. Гуцол А. В. Нормативно-правове забезпечення позашкільної освіти у 1946 - 1979 рр. / А. В. Гуцол // Іст.-пед. альм. - 2009. - № 1. - С. 47 - 53.

7. Гуцол А. В. Матеріально-технічне забезпечення позашкільних закладів освіти Луганської та Донецької областей (1946 - 1991 рр.) / А. В. Гуцол // Освіта Донбасу. - 2010. - № 1 (138). - С. 93 - 99.

8. Гуцол А. В. Кадрове забезпечення позашкільної освіти у Донецькій та Луганській областях (1946 - 1973 рр.) / А. В. Гуцол // Вісн. Житомир. держ. ун-ту імені Івана Франка. - 2009. - № 48. - С. 102 - 107.

9. Гуцол А. В. Джерела з історії розвитку позашкільних закладів освіти Луганської та Донецької областей (1946 - 1991 рр.) / А. В. Гуцол // Освіта на Луганщині. - 2009. - № 2 (31). - С. 87 - 91.

10. Гуцол А. В. Позашкільні освітні установи технічного спрямування на Донбасі у другій половині ХХ ст. / А. В. Гуцол // Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (24 - 25 квіт. 2008 р., м. Луганськ). - Луганськ, 2008. - Ч. 1. - С. 25 - 27.

11. Гуцол А. В. Позашкільні заклади освіти України: характеристика та взаємозв'язок теоретичних понять / А. В. Гуцол // Вища освіта України. - Додаток 3. - Т. ІV (11). - 2008. - Темат. вип. „Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору”. - С. 276 - 283.

...