Розвиток вищої медичної освіти в західних областях України (40-90-ті роки ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ПИЛИП ГАЛИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 378.09:61 (477.8) „194/199“

РОЗВИТОК ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ (40 - 90-ТІ РОКИ ХХ СТ.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Романюк Світлана Захарівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри педагогіки та методики початкової освіти

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор

Марушкевич Алла Адамівна,

Київський національний університет імені Т.Шевченка, професор кафедри педагогіки

кандидат педагогічних наук, доцент

Клос Лілія Євгенівна,

Національний університет „Львівська політехніка“, доцент кафедри соціології і соціальної роботи

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79)

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Р. Кирста

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На становлення України як самостійної європейської держави та її перехід до ринкових відносин кардинально впливають висококваліфіковані фахівці. Вищі навчальні заклади посідають провідне місце у структурі соціально-економічного розвитку суспільства, держави загалом. Вони забезпечують наукову, професійну, культурну та духовну підготовку кожного громадянина, здобуття ним освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до інтересів, здібностей, бажань, можливостей, удосконалення педагогічної, науково-дослідницької діяльності, а її випускники беруть активну участь у різних галузях народного господарства, розбудові держави, покращенні добробуту населення, його здоров'я, збагачення культури та утвердження духовності. Підготовка медичних працівників є невід'ємною складовою освіти в цілому і сприяє збереженню здоров'я людини як основної рушійної сили соціального поступу суспільства, зокрема. Поширення серед населення України серцево-судинних, онкологічних захворювань, туберкульозу, СНІДу, низький рівень тривалості життя її громадян (за даними держкомстату України в 2005-2009 рр. середня тривалість життя - 69,2 року) порівняно із жителями розвинутих країн, зокрема Японії та Німеччини, вимагають оновлення змісту вищої медичної освіти відповідно до досягнень світової науки і техніки в даній галузі з метою покращення підготовки фахівців для лікувально-профілактичних установ нашої держави.

На всіх етапах історії нашої країни становлення, розвиток і вдосконалення системи медичної освіти було предметом особливої уваги держави, оскільки вона тісно пов'язана з її політичним, економічним, соціальним та культурним життям. Однак особливої актуальності проблема забезпечення системи охорони здоров'я професійно компетентними фахівцями набула у контексті сучасних реформ і перетворень.

У період інтегрування України в загальноєвропейську спільноту на правах самостійної держави для кардинального оновлення освіти необхідно враховувати не лише реалії та перспективи соціально-економічного розвитку держави, освітній досвід розвинутих країн, а й власний історичний доробок. Саме тому його аналіз сприятиме прогнозуванню тенденцій і перспектив подальшого розвитку вищої медичної освіти. У зв'язку із зазначеним заслуговує ґрунтовного дослідження організація та діяльність закладів медичної освіти в різних регіонах України другої половини минулого століття і західних областей, зокрема, позначена пошуками ефективних форм, методів і засобів підготовки медичних працівників.

Окремі аспекти становлення і розвитку закладів медичної освіти в означеному регіоні висвітлено у працях польських науковців-істориків Я.Кохановського, С. Стажинського та ін. Певні проблеми розвитку медичної освіти вивчали представники української лікарської громадськості - члени професійних об'єднань медиків у Галичині першої третини ХХ століття Т.Бурачинський, М.Панчишин. Окремі її аспекти у контексті інших проблем розглядали й науковці сьогодення, зокрема, М.Білинська, О.Велевець, Л.Клос, І.Круковська, Х.Мазепа, Г.Поберезська, О.Сілкова, І.Шапіро. Розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях у ХVІ - ХVІІ столітті проаналізував О.Велевець, а на західноукраїнських землях з ХVІ до першої половини ХХ століття - І.Шапіро, медичну освіту Галичини в першій третині минулого століття - Л.Клос, історію медичної освіти на Волині з ХІХ ст. до 30-их років ХХ ст. - І.Круковська, організаційно-педагогічні умови виховної роботи в медичних коледжах - Х.Мазепа, контроль знань студентів-медиків за допомогою комп'ютерних систем - О.Сілкова. Попри актуальність та доцільність, означена нами проблема все ще не стала предметом окремого історико-педагогічного дослідження.

З огляду на актуальність подальшої розбудови вищої медичної освіти України в нових політичних та соціально-економічних умовах, а також відсутність робіт, присвячених вивченню організації навчально-виховного процесу у вищих медичних навчальних закладах західного регіону нашої держави темою дисертаційної роботи обрано «Розвиток вищої медичної освіти в західних областях України (40-90-ті роки ХХ ст.)»

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою комплексної програми науково-дослідної теми кафедри педагогіки та методики початкової освіти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Розвиток освіти й виховання в Україні й українському зарубіжжі» (державний реєстраційний номер 0105U004499). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 10 від 27 грудня 2006 року) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 4 від 24 квітня 2007 року). вищий медичний освіта навчальний

Мета дослідження - охарактеризувати становлення і розвиток вищої медичної освіти в західних областях України другої половини ХХ ст. для творчого використання її здобутків у діяльності сучасних вищих медичних навчальних закладів нашої країни.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:

1) обґрунтувати соціально-економічні передумови зародження і розвитку вищої медичної освіти регіону в 40-90-ті роки ХХ ст.;

2) охарактеризувати процес формування мережі закладів вищої медичної освіти у західному регіоні в контексті державної політики України в галузі охорони здоров'я;

3) окреслити організаційно-методичні засади забезпечення навчально-виховного процесу у вищих медичних навчальних закладах західних областей України в 1940-1990-их роках.

4) визначити перспективний досвід функціонування вищої медичної освіти регіону досліджуваного періоду для його використання у сучасній освітянській практиці вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації.

Об'єктом дослідження є вища медична освіта західного регіону України.

Предмет дослідження - зародження і розвиток вищої медичної освіти у західних областях України ( 40-90-ті роки ХХ ст.).

Методи дослідження. На різних етапах дослідження використано низку методів: теоретичний аналіз й узагальнення архівних і друкованих джерел, історичної, педагогічної та навчально-методичної літератури з позицій об'єктивності й конструктивної критики з метою систематизації фактологічного матеріалу для вивчення стану досліджуваної проблеми; порівняльно-зіставний - для аналізу подій, явищ і фактів, виявлення еволюції поглядів науковців і практиків на роль і місце вищої медичної школи в освітній системі України; проблемно-хронологічний, який дозволив розгляд досліджуваного феномену у просторі і часі; історико-генетичний - використовувався для обґрунтування й аналізу суспільно-політичних, соціально-економічних, культурно-національних передумов та педагогічних чинників становлення вищої медичної освіти в досліджуваний період; історико-ретроспективний - сприяв характеристиці організаційних засад, мети, змісту, принципів, форм і методів діяльності вищих медичних навчальних закладів України досліджуваного періоду.

Використані нами методи взаємодоповнюють один одного і забезпечили можливість комплексного пізнання предмету дослідження.

Джерельна база дослідження. У дисертації використано документи та матеріали Державних архівів Закарпатської (фонд № Р-545 - Ужгородський державний університет), Івано-Франківської (фонд № Р-628 - Івано-Франківський державний медичний інститут), Львівської (фонд № Р-203 Львівський державний медичний інститут), Тернопільської (фонд № р-2984 - Тернопільський державний медичний інститут) та Чернівецької (фонд № р-938 - Чернівецький державний медичний інститут) областей, а також навчальні плани медичних інститутів західних областей України, періодичні видання: збірники законів, наукових праць. Доповнюють джерельну базу дослідження і науково-педагогічні праці, монографії з фондів обласної наукової бібліотеки Чернівецької області, Національної бібліотеки імені В.Вернадського НАН України (м. Київ), наукових бібліотек Чернівецького та Прикарпатського національних університетів, дисертації, автореферати.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1940-1990-ті роки. Нижня межа збігається із зародженням і розвитком вищої медичної освіти в західному регіоні України після приєднання його до УРСР, верхня межа - період становлення України як самостійної європейської держави (1991 р.)

Територіальні межі дослідження охоплюють західні області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська й Чернівецька).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше комплексно проаналізовано розвиток вищої медичної освіти у західних областях України 1940-1990-тих років; виявлено пріоритетне завдання уряду створення мережі лікувально-профілактичних установ у регіоні для надання кваліфікованої медичної допомоги населенню (відкриття вищих навчальних медичних закладів задля підготовки фахівців із представників місцевої молоді); розкрито особливості організації і змісту навчально-виховного процесу у вищих медичних навчальних закладах; (утвердження традицій; уведення субординатури та інтернатури); уточнено форми та методи підготовки майбутніх лікарів у регіоні у контексті загальнодержавної системи вищої освіти (використання тестового контролю знань, розв'язування ситуативних задач, набуття практичних навичок безпосередньо у лікарні під час практичних занять і в субординатурі та інтернатурі); відображено зміни в системі вищої медичної освіти внаслідок її реформування за роки самостійності України (утвердження інноваційних підходів, уведення загальнодержавного тестування студентів за єдиними державними завданнями «Крок 1», «Крок 2», «Крок 3», використання комп'ютерних форм навчання і контролю знань).

Практичне значення роботи полягає у тому, що основні положення і висновки дисертації використовуються при читанні курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки» для студентів педагогічних спеціальностей Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (акт № 17 - 14/527 від 17.02.2010 р.), Дрогобицького державного університету імені Івана Франка (акт № 258 від 05.02.2010р.), а також під час вивчення курсів «Історія медицини» і «Соціальна медицина та організація охорони здоров'я» у Буковинському державному медичному університеті (акт № 01.18/3 - 159 від 17. 02. 2010 р.).

Основні положення і висновки дисертаційної роботи можуть збагатити зміст курсів педагогіки, історії педагогіки, спецкурсів із проблем розвитку вищої освіти України і медичної, зокрема. Матеріали дисертації доцільно використовувати у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації, у науково-дослідній роботі студентів при написанні дипломних і магістерських робіт; під час укладання підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної літератури, у подальшому вивченні теорії й методики навчально-виховного процесу.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи оприлюднено на міжнародних науково-практичних конференціях «Динаміка наукових досліджень - 2005» (Дніпропетровськ, 2005), «Наука і освіта - 2005» (Дніпропетровськ, 2005), «Наукові дослідження - теорія та експеримент - 2005» (Полтава, 2005), «Сучасні наукові дослідження - 2006» (Дніпропетровськ, 2006), «Стратегические вопросы мировой науки - 2007» (Днепропетровск, 2007), «Наука та технології: крок в майбутнє - 2007» (Дніпропетровськ, 2007), «Современные направления теоретических и прикладных исследований» (Одеса, 2007), «Підготовка соціальних педагогів та соціальних працівників в Україні в контексті Болонського процесу» (Чернівці, 2007), «Пошуки і знахідки» (Слов'янськ, 2008).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційної роботи висвітлено у 7 одноосібних публікаціях у фахових виданнях ВАК України, а також у матеріалах 9 міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (296 найменувань, із них 172 - архівні документи). Загальний обсяг дисертації складає 240 сторінок, із яких 182 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її мету, завдання, визначено об'єкт, предмет та методи дослідження, а також зв'язок із науковими програмами, викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, відображено джерельну базу, обґрунтовано хронологічні межі, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Формування мережі медичних навчальних закладів у західних областях України» - обґрунтовано історичні та соціально-економічні передумови зародження і розвитку вищої медичної освіти у західних областях нашої держави у 40-50-тих роках ХХ століття, охарактеризовано особливості соціокультурного та економічного розвитку західноукраїнських земель за часів, коли вони перебували під польським, угорським та румунським пануванням до 1939 року. Проаналізовано стан закладів охорони здоров'я в регіоні, рівень медичної допомоги місцевому населенню досліджуваного періоду.

Встановлено, що в період польського, румунського та угорського правління вищу медичну освіту населення західного регіону України могло здобути лише у Львівському університеті, в якому діяв медичний факультет, а також у навчальних закладах Румунії та Польщі. Однак через високу плату освіта була доступною дітям лише із заможних родин. У регіоні не вистачало закладів охорони здоров'я, вони зосереджувалися здебільшого у містах. Медичні послуги були платними, що обмежувало обслуговування бідних верств населення. Місцеві жителі потерпали від недуг (туберкульоз, трахома, дифтерія, венеричні захворювання), високою була дитяча смертність, особливо дітей першого року життя.

Наводимо фрагмент регіональної характеристики стану дитинства згідно статистичних даних областей, охоплених дослідженням у таблиці 1.

Таблиця 1

Стан дитинства в регіоні (показник смертності дітей 1-го року життя в західному регіоні України в 1939 -1960 роки

Області	1939 - 1940 роки	1950-1960роки
Львівська	200 - 250/1000	40 - 45/ 1000 (знизилася в 5 разів)
Чернівецька	250 - 280/1000	40 - 50/ 1000 (зниз. в 5,5 разів)
Станіславська	250-300/1000	50 - 60/ 1000 (зниз. в 5 разів)
Тернопільська	250-300/1000	70 - 90/ 1000 (зниз. в 3 рази)

Як бачимо, впродовж двох десятиліть (40-60-ті рр. ХХ ст.) показники смертності дітей означеного віку знизились у різних областях у 3-5 разів, що свідчить про значне покращення стану медичної допомоги місцевому населенню після приєднання західних земель до Української РСР.

У складі СРСР (після приєднання західних земель до Української РСР) стан медичної допомоги місцевому населенню значно покращився внаслідок відкриття нових лікувально-профілактичних закладів. Однак лікарів у регіоні не вистачало, оскільки значна їх частина виїхала до Польщі та Румунії. Натомість фахівці, які залишилися працювати, не були обізнані з передовими вітчизняними і зарубіжними методами діагностування й лікування захворювань. Тож для забезпечення діяльності лікувально-профілактичних закладів прибували лікарі з інших регіонів України. Проте і це не вирішувало проблеми. У таблиці 2 подаємо фрагмент статистичних зведень про забезпеченість лікарями медичних установ у західних областях.

Таблиця 2

Стан кадрового забезпечення лікувально-профілактичних установ західних областей України й УРСР (1944-1947 рр.)

Роки	Західні області України	УРСР
1944	75-76,5 %	79,5
1945	85-96 %	89,6 %
1946	95-96 %	96,1 %
1947	95,2 %	96,8 %

Як свідчать дані статистичного обліку рівня забезпеченості лікарями лікувально-профілактичних установ, назріла об'єктивна необхідність підготовки фахівців насамперед із місцевого населення. Вони були обізнані із особливостями життєдіяльності населення регіону, його здоров'язберігаючими традиціями, культурою і могли надавати своїм землякам кваліфіковану медичну допомогу. У зв'язку з цим рішеннями органів державної влади у Львівській (1939), Чернівецькій (1944), Станіславській (1945), Тернопільській (1957) областях розпочали свою діяльність державні медичні інститути. У Закарпатській області медичний факультет було відкрито в державному університеті (1945).

Нами виявлено, що у медичних інститутах означених областей з часу відкриття функціонував лише лікувальний факультет. Він забезпечував підготовку лікарів зі спеціальності «Лікувальна справа». Лише у Львівському медичному інституті, який належав до числа найстаріших вузів, одночасно діяв і фармацевтичний факультет. З метою покращення санітарно-епідеміологічної ситуації в західних областях (захворюваність на паразитарні тифи в окремих областях в 1947 р. - 17,6 - 250 випадків на 10000 населення) із 1951 до 1963 року у цьому навчальному закладі працював санітарно-гігієнічний факультет, який згодом поновив свою діяльність (1970). Враховуючи те, що діючі лікувальні факультети не готували лікарів - стоматологів, у 1958 році тут відкрито і стоматологічний факультет, а в 1992 - факультет післядипломної освіти для підготовки лікарів-інтернів.

У Чернівецькому державному медичному інституті водночас із лікувальним у 19751984 рр. функціонував і педіатричний факультет, який здійснював підготовку педіатрів для надання кваліфікованої допомоги дітям. Із 1994 року тут розпочали діяльність факультети «Сестринська справа» і «Лабораторна діагностика» для забезпечення цими фахівцями лікувально-діагностичних установ. У 1996 року підготовку фахівців зі спеціальності «Лабораторна діагностика» припинено. З цього часу тут діє факультет післядипломної освіти. У 2000 р. поновив свою роботу і педіатричний факультет.

Розширювався спектр підготовки фахівців і в Івано-Франківському державному медичному інституті. Відповідно до листа Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР «Про заходи подальшого покращення народної охорони здоров'я» № 92-02-67/ІІ-30 від 30 квітня 1978 року у 1978 р. тут відкрито стоматологічний факультет, який розпочав підготовку лікарів-стоматологів, у 1992 році - факультет післядипломної освіти, а в 1999 році лікарів-інтернів та відкрито фармацевтичний факультет.

У Тернопільському державному медичному інституті з 1979 до 1996 року функціонував факультет удосконалення лікарів, який у 1997 році реорганізовано у факультет післядипломної освіти, відкрито факультети «Сестринська справа» та «Лабораторна діагностика» (1995).

Дослідженням встановлено, що набір студентів на перший курс навчання у медичних інститутах здійснювався на конкурсній основі і становив в середньому 200-250 осіб (на медичному факультеті Ужгородського університету - 50 осіб). Проте чисельність студентів щорічно зростала і впродовж десяти років діяльності цих навчальних закладів збільшилася до 325 осіб, у 1970 р. - 400 осіб, 1981 р. - 350-360. Однак у наступні роки (з 1990-го р.) прийом студентів на перший курс за конкурсом склав 200 осіб. Починаючи з 1992 року, розпочався набір молоді на перший курс навчання у медінститутах за контрактом із числа тих абітурієнтів, які не були зараховані за конкурсом.

Набір студентів за конкурсом на стоматологічному факультеті в Івано-Франківському і Львівському медінститутах у перший рік їх відкриття становив 70 осіб, а в наступні зріс до 100 - 160 осіб.

Місцева молодь серед студентів-першокурсників у перший рік роботи медичних вищих навчальних закладів склала:у Львівському 39 %, Станіславському - 36 %, Тернопільському - 75 %, Чернівецькому - 6,7 %, Ужгородському державному університеті (медичний факультет) - 75 %.

У процесі діяльності медичних інститутів просліджуємо тенденцію зростання чисельності професорсько-викладацьких працівників (докторів і кандидатів наук). від одиниць (1940-і рр.) до 200-300 осіб (1990-і рр.).

Дослідженням встановлено, що вищі медичні навчальні заклади західних областей України функціонували не тільки як установи для підготовки висококваліфікованих лікарів, а й як центри розвитку медичної науки, формування й покращення культури й духовності населення регіону загалом і студентської молоді зокрема. Вони сприяли впровадженню у практичну діяльність лікарів передових технологій діагностики та лікування різноманітних захворювань тощо.

У другому розділі - «Еволюція змісту і форм організації навчально-виховного процесу у медичних освітніх закладах (1940-1980-ті роки)» - охарактеризовано форми і методи організації навчально-виховного процесу у вищих медичних навчальних закладах західних областей України досліджуваного періоду.

Виявлено, що підготовку медичних фахівців у повоєнний період (до 1949) здійснювали за навчальними планами, які передбачали навчання студентів у медичному інституті впродовж п'яти років.

Починаючи з 1951 року, підготовка майбутніх лікарів відбувалася впродовж шести років відповідно до нового навчального плану, рекомендованого Міністерствами охорони здоров'я СРСР та УРСР для впровадження у навчальний процес медичних інститутів. Зазначимо, що продовження терміну навчання слід розглядати не як механічне зростання його тривалості, а забезпечення більш ґрунтовного засвоєння базових і клінічних дисциплін, удосконалення практичної підготовки студентів у відділеннях клінічних баз медичних інститутів упродовж семестру і влітку після заліково-екзаменаційної сесії, починаючи з першого курсу навчання. У розділі проаналізовано навчальні плани (1944, 1951, 1987, 1996) викладання базових і клінічних дисциплін, охарактеризовано методи навчання, які використовувалися в медичних інститутах цього періоду. Виявлено, що згідно навчального плану лікувального факультету 1951 року на вивчення клінічних дисциплін кількість годин збільшено на 1% порівняно з відведеним часом на базові курси, спеціалізація студентів впродовж ХІІ семестру з терапії, хірургії склала відповідно 245 і 281 години, що сприяло вдосконаленню фахової підготовки майбутніх лікарів. Навчальним планом 1987 року кількість годин на вивчення теоретичних дисциплін залишилася майже без змін, однак клінічні курси склали 69,9 % від загальної кількості (1951 р. - 64,4 %). Нами виявлено тенденцію зростання часу на спеціалізацію (терапія, хірургія, акушерство і гінекологія) субординаторів - по 1176 годин (1951 р. - 245/281год). Подібні результати отримані і при аналізі навчальних планів інших факультетів. За результатами дослідження встановлено, що у вищих медичних навчальних закладах застосовувалися в основному апробовані форми організації навчального процесу (лекції, практичні й лабораторні заняття, семінари). Для покращення підготовки майбутніх спеціалістів активно впроваджували такі методи навчання, як розв'язування ситуативних задач на практичних заняттях, заліках та іспитах, підсумковий і поточний тестовий контроль знань студентів та ін.

Дослідженням доведено, що підготовка майбутніх лікарів розпочиналася із засвоєння теоретичних і базових дисциплін на перших двох курсах, а після успішного складання заліків та іспитів (нормальна анатомія людини, біологічна хімія, нормальна фізіологія) студентів переводили на старші курси, де вони вивчали низку складних клінічних дисциплін (терапія, хірургія, акушерство й гінекологія тощо).

Встановлено особливості вивчення клінічних дисциплін, до яких нами віднесено демонстрування студентам під час лекцій хворих із діагнозом відповідно до теми, яку розглядали; проведення практичних занять у відділеннях лікарень безпосередньо біля ліжка хворих. Відповідно студенти мали можливість під керівництвом викладача обстежувати хворого для постановки йому попереднього діагнозу, призначати необхідні додаткові обстеження та лікування. Такий метод навчання сприяв ефективнішому засвоєнню теоретичного матеріалу та систематичній підготовці студентів до занять, підвищував їх фахову спрямованість і формування професійної компетенції.

Виявлено, що, починаючи з першого курсу, студенти впродовж семестру декілька разів чергували у різних відділеннях лікарень як молодший медичний персонал, допомагали медичним сестрам виконувати різноманітні маніпуляції хворим. Все це забезпечувало краще їх ознайомлення із особливостями обраного фаху. Нами встановлено, що у підготовці майбутніх лікарів значну увагу приділяли виробничій практиці в літній період. Зміст її з кожним наступним етапом розширювався й ускладнювався, оскільки студенти працювали у відділеннях лікувально-профілактичних закладів і виконували функції медичної сестри та дільничного лікаря. Таким чином, у розділі стверджується, що одержані теоретичні знання і набуті практичні навички систематично вдосконалювались й поглиблювалися, забезпечуючи підвищення професійної компетенції майбутніх медиків.

Виробничу практику студенти проходили кожного літа впродовж 2-6 тижнів у лікувально-профілактичних закладах обласних центрів і в районних лікарнях. До її початку на кожному курсі відбувалися збори студентів та працівників деканату. Майбутніх лікарів знайомили з вимогами до їхньої діяльності у відділеннях лікарень, переліком практичних навичок, якими вони повинні були оволодіти за визначений період. Після завершення виробничої практики студенти складали залік досвідченим викладачам.

Підготовка субординаторів вирізнялася своїми особливостями навчання студентів перших п'яти курсів. Зокрема, впродовж одного семестру вони вивчали окремі дисципліни на клінічних базах інституту, а в другому - працювали у відділеннях районних лікарень. Практична підготовка сприяла поглибленню теоретичних знань та їхньому використанню у професійній діяльності майбутніх лікарів. Під час практики у лікувально-профілактичних закладах студенти брали активну участь у громадському житті: проводили бесіди з хворими про здоровий спосіб життя, профілактику небезпечних захворювань тощо.

Дослідженням встановлено, що з метою покращення практичної підготовки, вдосконалення набутих теоретичних і практичних знань з 1972 року згідно рішень державних органів влади введено обов'язкову післядипломну підготовку молодих лікарів у лікувально-профілактичних закладах упродовж одного року. Отримавши диплом лікаря, вони працювали під керівництвом завідувача відділенням циклами у терапевтичних, хірургічних чи акушерсько-гінекологічних відділеннях (залежно від набутої спеціалізації). Молоді фахівці вели 5-6 хворих, забезпечували їм необхідне лабораторне й інструментальне обстеження, призначали лікування. Після закінчення інтернатури й успішного складання іспиту молоді лікарі мали змогу приступити до самостійної практичної діяльності.

Встановлено, що медичні вищі навчальні заклади виконували не лише навчально-виховну, а й наукову роботу, розробляли та впроваджували нові методи лікування й діагностики різноманітних захворювань, надавали кваліфіковану допомогу закладам охорони здоров'я. Зокрема, науковці Чернівецького державного медичного інституту допомогли ліквідувати лихоманку, яка поширювалася серед лісорубів у 1950-их роках, вивчали природні мінеральні джерела для лікування захворювань травної системи. Співробітники Станіславського медінституту допомогли ліквідувати епідемію тифу в області (1947), досліджували умови праці на підприємствах нафтодобувної та переробної галузі. Професорсько-викладацький склад Львівського державного медичного інституту активно вивчав проблеми щитоподібної залози, попередження захворюваності на серцево-судинні недуги, флору західного краю для її застосування у фармації, Науковці медичного факультету Ужгородського державного університету зробили значний внесок у дослідження природних кліматичних умов, мінеральних джерел та використання солоних шахт і озер смт. Солотвино для лікування захворювань дихальної системи. Завдяки рекомендаціям співробітників Тернопільського медінституту покращувалися умови праці на окремих підприємствах області, зменшувалася захворюваність їх працівників.

Дослідженням доведено, що студенти брали активну участь у наукових гуртках, які функціонували майже на кожній кафедрі медичних інститутів. Під керівництвом досвідчених фахівців вони вивчали наукову літературу, проводили досліди для вирішення різноманітних проблем. У подальшому за результатами своїх досліджень виступали на щорічних науково-практичних конференціях, які відбувалися в кожному медичному інституті.

У третьому розділі - «Інноваційні засади підготовки майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах західних областей України (1980-1990 роки)» - наведено результати вивчення та аналізу вдосконалення організації навчально-виховного процесу в медичних вищих навчальних закладах 1980-их років ХХ ст. та в період становлення самостійності Української держави.

Нами виявлено, що в цей період значно зросли вимоги до фахової підготовки майбутніх лікарів. Зокрема, студенти повинні були глибоко оволодіти не лише теоретичними знаннями, а й уміти працювати з лікувально-діагностичною апаратурою, «читати» результати спеціальних обстежень, знати новітні методи діагностики і лікування різних захворювань, уміло використовувати медичну етику і деонтологію у спілкуванні з хворими та колегами. З цією метою вони вивчали такі дисципліни, як медична радіологія, фармакотерапія, клінічна фармація, біофізика, медична психологія, етика тощо.

Дослідженням встановлено, що майбутнім лікарям необхідні не лише професійні знання, а й уміння доглядати хворих, виконувати різні маніпуляції, тому вже в першому семестрі в медичних інститутах України було введено обов'язковий практичний курс «Догляд за хворими» (1987).

На основі вивчення урядових документів (Закон України «Про освіту»), рішень партійних органів (постанова ХХVІІ з'їзду КПРС - 1986р., рішення пленуму ЦК КПРС - 1987р.), а також Програми розвитку медичної освіти України (1991) виявлено низку причин незабезпеченості окремих областей регіону, особливо сільської місцевості, спеціалістами медичного профілю, їх низькою підготовкою, а також лікувально-профілактичними закладами, проаналізовано накреслені завдання перебудови освіти загалом і медичної зокрема.

Доведено, що становлення самостійності Української держави спонукало уряд продовжити перебудову вищої освіти і забезпечити підготовку фахівців для різних галузей народного господарства. Особливу увагу приділено перебудові вищої медичної освіти, що готує кадри для здійснення лікувально-профілактичних заходів серед населення. Колегією Міністерства охорони здоров'я України затверджено Програму розвитку медичної освіти в Україні на період 1992-2002 рр. Результати її аналізу та визначених причин доцільності реформування медичної освіти і шляхів її удосконалення доводять актуальність порушеної нами теми дисертаційної роботи. У розділі охарактеризовано умови поетапної підготовки майбутніх лікарів, використання нових методів навчання згідно Програми розвитку медичної освіти в Україні, ухваленої Колегією Міністерства охорони здоров'я України в 1991 році для забезпечення вітчизняних закладів охорони здоров'я висококваліфікованими лікарями та зростання їх авторитету і конкурентоспроможності на ринку праці. Нами встановлено, що особливу увагу приділено підготовці лікарів - інтернів. Зазначено, що їх спеціалізацію проводили за 50 спеціальностями терапевтичного і хірургічного профілів. У дослідженні виявлено, що відповідно до обраної спеціалізації інтернатуру продовжено від 1 до 3 років з метою удосконалення професійної підготовки молодих лікарів. На післядипломну підготовку покладалось не лише вдосконалення набутих теоретичних знань і практичних навичок, а й оволодіння новими методами діагностики та лікування під час роботи у лікувально-профілактичних закладах під керівництвом досвідчених лікарів, на лекціях висококваліфікованих професорів і доцентів. Лікарі - інтерни призначали лікування хворим, забезпечували їх необхідними лабораторними й інструментальними обстеженнями, чергували у прийомних відділеннях лікарень. Дослідженням також встановлено, що молодим лікарям не дозволяли займатися самостійною професійною діяльністю до закінчення інтернатури. Лише після успішного складання іспитів із обраного фаху вони отримували сертифікат на право самостійної професійної діяльності.

Нами виявлено, що у вищих медичних навчальних закладах широко впроваджуються у дидактичний процес програмований контроль знань студентів, тестування з використанням комп'ютерних програм. У медичних інститутах для навчання й контролю знань майбутніх лікарів створюються комп'ютерні класи, в яких за допомогою спеціальних програм проводяться тестовий контроль знань студентів із окремих дисциплін. У 90-их роках ХХ ст. з метою перевірки якості знань майбутніх спеціалістів введено комплексні тестові завдання «Крок 1», «Крок 2», «Крок 3», які виконувалися ними після закінчення 3, 4 і 6 курсів. Дослідженням встановлено, що лише після успішного виконання цих завдань (50,5 %) студентів допускали до складання перевідних або випускних іспитів. Результати тестування оцінювали за допомогою комп'ютерних програм, що мінімізувало їх суб'єктивність. Нами обґрунтовано рівність вимог до рівня знань студентів незалежно від медичного навчального закладу, що загалом сприятливо вплинуло на покращення їх підготовки, формування відповідальнішого ставлення до навчання.

ВИСНОВКИ

У дисертації проаналізовано й узагальнено матеріали щодо становлення й розвитку вищої медичної освіти в західному регіоні України у 40-90-ті роки ХХ ст. і на їхній підставі сформульовано такі загальні висновки:

1. На основі результатів аналізу політичного та соціально-економічного стану західних областей України досліджуваного періоду обґрунтовано низку передумов розвитку вищої медичної освіти в даному регіоні. До них належать:

- недостатня кількість закладів охорони здоров'я і обмежене надання висококваліфікованої медичної допомоги населенню, значна віддаленість лікувальних установ від сільських та гірських районів регіону;

- високий рівень дитячої смертності, а також захворюваності дорослого місцевого населення на важкі інфекційні хвороби;

- відсутність мережі вищих медичних навчальних закладів для підготовки висококваліфікованих медичних кадрів (до 1939 року діяв лише медичний факультет Львівського університету, що не забезпечував потреби регіону у фахівцях);

- недостатня кількість досвідчених лікарів, обізнаних із новими методами діагностики та лікування різних хвороб; платність медичних послуг та їхня недоступність для бідних верств населення;

- започаткування нового етапу формування мережі закладів охорони здоров'я в регіоні, оздоровлення населення, ліквідація окремих небезпечних недуг унаслідок приєднання західноукраїнських земель до Української РСР у складі СРСР.

2. Встановлено, що формування мережі вищих медичних навчальних закладів зумовлене низкою соціально-економічних чинників. Передусім входженням західноукраїнських земель до складу Української РСР. Рішеннями органів державної влади організовані медичні інститути у Львівській (1939), Чернівецькій (1944), Станіславській (1945) і Тернопільській (1957) областях, а в Ужгородському державному університеті відкрито медичний факультет (1945).

Медичні інститути розпочинали свою діяльність переважно з функціонування лікувального факультету, який готував лікарів терапевтичного і хірургічного профілів. Зміцнення навчально-методичної бази, забезпечення медичних інститутів висококваліфікованими науково-педагогічними кадрами, зростання потреб населення в розширенні медичних послуг зумовили відкриття нових напрямів та спеціальностей підготовки працівників сфери охорони здоров'я (стоматологів, педіатрів, сімейних лікарів тощо)

3. Результати аналізу навчально-виховного процесу у державних медичних інститутах західних областей України дають підстави стверджувати наступне:

- підготовку майбутніх медиків здійснювали за єдиними навчальними планами Міністерства охорони здоров'я СРСР та УРСР;

- до 1949 року навчання тривало п'ять років і після його завершення випускники приступали до професійної діяльності. В подальшому тривалість навчання зросла до шести років, що сприяло не лише збільшенню кількості годин на вивчення базових і клінічних дисциплін, а й професійній самостійній підготовці майбутніх лікарів під керівництвом досвідчених викладачів та медиків - практиків ;

- упродовж шостого року навчання студенти вдосконалювали набуті професійні практичні навички, виконували функції помічників лікаря, забезпечуючи лікування 5-6 хворих у відділеннях лікарні. Контроль за діяльністю субординаторів здійснювали висококваліфіковані викладачі та досвідчені лікарі, надаючи необхідну практичну допомогу;

- з метою покращення професійної підготовки після закінчення заліково-екзаменаційної сесії для майбутніх лікарів на літній період було введено навчальну виробничу практику, зміст якої з кожним курсом ускладнювався ( від молодшої медичної сестри - 1 курс до помічника лікаря - 5 курс).

4. У дослідженні доведено, що підвищенню якості підготовки майбутніх лікарів сприяло активне використання у дидактичному процесі апробованих методів навчання і низки засобів: таблиці, стенди, кінофільми тощо. Практичні і лабораторні заняття у медінститутах вирізнялися низкою особливостей: під час їх проведення студентам демонстрували хімічні, біохімічні та біологічні досліди із відображенням процесів, що відбувалися в організмі людини; на лекціях із клінічних дисциплін аналізували особливості перебігу захворювань пацієнтів з відповідним темі діагнозом; практичні заняття проводилися у відділеннях лікарень під час обстеження хворих. Студентів також навчали виконувати різноманітні хірургічні й лікувально-діагностичні маніпуляції для вдосконалення фахової майстерності та поглиблення теоретичних знань, розвитку навичок, професійного мислення.

У процесі навчання здійснювався поточний та підсумковий контроль знань студентів. Для його проведення використовувалися не лише усне опитування, написання контрольних робіт, а й експрес-опитування, розв'язування ситуативних задач, тестові завдання. Контроль знань із вивчення клінічних дисциплін (терапія, хірургія, фармакологія тощо) вирізнявся такими особливостями: студенти під час практичних занять та складання заліків або іспитів мали продемонструвати не лише знання теоретичного матеріалу, а й володіння практичними навичками, уміннями аналізувати результати лабораторних та інструментальних обстежень.

5. Дослідження засвідчило, що сучасні умови соціально-економічного розвитку України зумовлюють пошук нових підходів до організації навчально-виховного процесу у медичних вищих навчальних закладах західного регіону на основі врахування традиційного історичного досвіду підготовки спеціалістів для установ охорони здоров'я. Відповідно, у реформуванні системи вищої медичної освіти доцільно використовувати:

- подовження післядипломної підготовки молодих лікарів, відповідно до їх спеціальності, для поглиблення набутих теоретичних знань та вдосконалення практичних навичок;

- визначення науково обґрунтованої номенклатури спеціальностей з урахуванням соціально-економічного та культурного розвитку сучасного українського суспільства і регіонального розміщення вищого медичного навчального закладу для підготовки висококваліфікованих фахівців;

- мінімізація у навчальному процесі суб'єктивізму при визначенні рівня знань студентів шляхом впровадження тестових завдань, комп'ютерних програм;

- організація навчання майбутніх лікарів оптимальними академічними групами під час теоретичної підготовки та проходження практики;

- створення комп'ютерних класів для навчання студентів й отримання ними необхідної наукової та навчальної інформації (використання Інтернету, впровадження нових інформаційних технологій і ін.).

Накопичені у цей період здобутки можуть стати джерелом збагачення змісту сучасної системи вищої медичної освіти інноваційними підходами до організації навчально-виховного процесу в медичних закладах різних рівнів акредитації, практичної професійної підготовки майбутніх лікарів, їх науково-дослідницької діяльності.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої нами проблеми. Актуальними напрямами її подальшої розробки є: дослідження науково-методичного забезпечення навчального процесу в медичних вищих навчальних закладах; вивчення зарубіжного досвіду вищої медичної освіти та шляхів його впровадження в діяльність вітчизняних медичних вищих навчальних закладів; вивчення системи підготовки та перепідготовки науково-педагогічних працівників медичних вищих навчальних закладів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ОПРИЛЮДНЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Статті у наукових фахових виданнях

1. Пилип Г.М. Становлення і розвиток вищої медичної освіти на Буковині / Галина Пилип // Науковий вісник Чернівецького університету : збірник наукових праць. - Вип. 208. Педагогіка та психологія. - Чернівці : Рута, 2004. - С.153 - 159.

2. Пилип Г.М. Організація навчального процесу у вищих медичних закладах Буковини / Галина Пилип // Науковий вісник Чернівецького університету : збірник наукових праць. - Вип. 211. Педагогіка та психологія. - Чернівці : Рута, 2004. - С.120 - 129.

3. Пилип Г.М. Становлення і розвиток вищої медичної освіти на Тернопільщині / Галина Пилип // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Педагогіка і психологія. - Вип.18. - Вінниця, - 2006. - С. 196 - 201.

4. Пилип Г.М. Розвиток вищої медичної освіти в Івано-Франківській області / Галина Пилип // Науковий вісник Чернівецького університету : збірник наукових праць. - Вип. 345. Педагогіка та психологія. - Чернівці : Рута, 2007. - С. 113 - 118.

5. Пилип Г.М. Реорганізація вищої медичної освіти в Україні кінці ХХ століття / Галина Пилип // Науковий вісник Чернівецького університету : збірник наукових праць. - Вип. 393. Педагогіка та психологія. - Чернівці : Рута, 2008. - С. 91 - 96.

6. Пилип Г.М. Роль медичних інститутів у розвитку охорони здоров'я західного регіону України (ІІ половина ХХ ст.) / Галина Пилип // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 16. Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики. - Вип. 8 (18). К. : Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. -С. 72-74.

7. Пилип Г.М. Допомога науковців медичних інститутів західного регіону України закладам охорони здоров'я краю / Галина Пилип // Науковий вісник Чернівецького університету : збірник наукових праць. - Вип. 269. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2009. - С. 160 - 166.

Матеріали міжнародних конференцій

8. Пилип Г.М. Організація навчального процесу у медінститутах Західної України / Галина Пилип // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень - 2005“, Дніпропетровськ, 20 - 30 червня 2005 року - Т. 28 Медицина. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2005. - С. 37 - 38.

9. Пилип Г.М. Організація навчального процесу у медичному інституті Буковини / Галина Пилип // Матеріали VІІІ міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта ґ2005», Дніпропетровськ, 7 - 21 лютого 2005 року - Т. 28 Медицина. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2005. - С. 67 - 69.

10. Пилип Г.М. Підготовка лікарів у вищих навчальних закладах медичного профілю в Західній Україні в післявоєнний період / Галина Пилип // «Наукові дослідження - теорія та експеримент - 2005» Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Полтава, 16 - 20 травня 2005 р. : Полтава: Вид-во ПолНТУ ім. Ю. Кондратюка, 2005. - Т. 7 - С. 72 - 73.

11. Пилип Г.М. Підготовка лікарів у вищих медичних закладах Західної України в другій половині ХХ століття / Галина Пилип //Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні наукові дослідження - 2006”, Дніпропетровськ, 20 - 28 лютого 2006 року. - Т. 12 Медицина. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2006.-С. 26 - 28.

12. Пилип Г.М. Передумови відкриття Тернопільського медінституту / Галина Пилип // Материалы ІІ Международной научно-практической конференции «Стратегические вопросы мировой науки - 2007», Днепропетровск, 15 - 28 лютого 2007года - Т. 9 Медицина, Физическая культура и спорт. - г. Днепропетровск : Наука т образование, 2007. - С. 44 - 46.

13. Пилип Г.М. Особливості підготовки субординаторів у Чернівецькому медичному інституті / Галина Пилип // Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції «Наука та технології: крок в майбутнє -2007» Дніпропетровськ, 1 - 15 березня 2007року. Т.6 - Біологічні науки, Медицина, Фізична культура і спорт, Ветеринарія, Сільське господарство. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2007. - С. 44 - 46.

14. Пилип Г.М. Особливості виробничого навчання в Чернівецькому медінституті (50 -60-ті роки ХХ ст.) // Сборник научных трудов по материалам международной научно-практической конференции «Современные направления теоретических и прикладных исследований». Одесса, 15 - 25 марта 2007года. - Т. 8 - Педагогика, психология и соціологія. - Одесса : Черноморье, 2007. - С. 40 - 41.

15. Пилип Г.М. Професійна підготовка студентів у медичних інститутах західного регіону України (50-60-ті роки ХХ століття) / Галина Пилип // Підготовка соціальних педагогів та соціальних працівників в Україні в контексті Болонського процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції Чернівці, 13-14грудня 2007року. - Чернівці, Рута, 2007. - С. 246 - 250.

16. Пилип Г.М. Методи навчання студентів у медичних вузах західних областей України / Галина Пилип // Пошуки і знахідки : матеріали міжнародної науково-практичної конференції Слов'янського державного педагогічного університету (квітень 2008р.). - Вип.8. - Т.ІІ. Слов'янськ, 2008. - С. 33 - 37.

АНОТАЦІЇ

Пилип Г.М. Розвиток вищої медичної освіти в західних областях України (40-90-ті роки ХХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2010

Робота присвячена розгляду історичних, соціально-економічних та педагогічних аспектів становлення і розвитку вищої медичної освіти в західних областях України в 40-90-ті роки ХХ століття. Дослідженням охоплені Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська та Чернівецька області.

У процесі дослідження обґрунтовані політичні, соціально-економічні передумови, охарактеризовані форми і методи навчально-виховного процесу у вищих медичних навчальних закладах західного регіону України в радянський період та в часи становлення України як самостійної держави. Провідне місце в роботі посідає аналіз форм та методів навчання майбутніх лікарів різних спеціальностей у медичних інститутах. Значну увагу в роботі також приділено практичній підготовці субординаторів, інтернів у лікувально-профілактичних установах. Звернута увага на допомогу професорсько-викладацького складу медінститутів практичним лікарям закладів охорони здоров'я регіону. В роботі проведено аналіз перебудови навчально-виховного процесу у вищих медичних освітніх закладах впродовж 1990-их років.

Ключові слова: медична освіта, вищі медичні навчальні заклади, медичний інститут, західноукраїнські землі, навчальні плани, навчальний процес, заклади охорони здоров'я, субординатура, інтернатура.

Пилип Г.Н. Развитие высшего медицинского образования в западных областях Украины (40-90-е годы ХХ в.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. Ивано-Франковск, 2010.

Работа посвящена рассмотрению исторических, социально-экономических, педагогических аспектов становления и развития высшего медицинского образования на западно-украинских территориях в 1940-1990-е годы после присоединения их к Украинской ССР в составе СССР.. Исследованием охвачены Закарпатская, Ивано-Франковская, Львовская, Тернопольская и Черновицкая области.

Содержание диссертации изложено в трех разделах, в каждом из которых характеризированы особенности и тенденции развития высшего медицинского образования в советский период и в годы становления Украины как самостоятельного государства.

В диссертации обоснованы исторические, социально-экономические предпосылки открытия высших медицинских учебных заведений во Львовской (1939), Черновицкой (1944), Ивано-Франковской (1945), Закарпатской - медицинский факультет университета (1945) и Тернопольской (1957) областях в исследуемый период. Особое внимание уделено процессам формирования сети высших медицинских учебных заведений, функционированию органов здравоохранения в западном регионе и уровню медицинской помощи, которая оказывалась местному населению. Рассмотрены особенности становления и функционирования государственных медицинских институтов в западных областях Украины.

...