Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

УДК 371.13 «18»

Проблема творчої активності майбутнього вчителя у педагогічній теорії і практиці (друга половина ХІХ ст.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

РАДЗІЄВСЬКА ОЛЬГА ВАЛЕРІЇВНА

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Слов'янському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет, імені Г.С. Сковороди завідувач кафедри загальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Ваховський Леонід Цезаревич, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан історичного факультету;

кандидат педагогічних наук, доцент Голюк Оксана Анатоліївна, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, доцент кафедри методики початкового навчання.

Захист відбудеться «10» березня 2010 року о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.053.04 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215 -В.

Автореферат розісланий «10» лютого 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.А. Штефан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Процеси, що відбуваються в контексті сучасних реформаторських перетворень у всіх галузях науки і освіти зумовлюють необхідність формування творчої, активної особистості вчителя, його самостійності, самобутності, оригінальності. Нестандартні підходи вчителя до розв'язання педагогічних проблем, розробка, запровадження нових методик, прийомів, оптимальне їх поєднання, сприяють створенню принципово нових систем навчання, виховання й розвитку школярів.

Актуальність дослідження посилюють існуючі в сучасній педагогічній науці суперечності, що вимагають розв'язання: між соціальним замовленням вищої школи на формування творчої активності вчителя і реальним рівнем готовності випускників вищих педагогічних закладів до її прояву в практичній роботі; між високим ступенем розвитку теорії творчості і недостатнім рівнем розробки методик, технологій її реалізації в реальній шкільній практиці; між накопиченим у вітчизняній педагогічній думці своєрідним досвідом формування творчої активності майбутніх учителів і відсутністю неупередженого його узагальнення з метою використання в діяльності вищої педагогічної школи в сучасних умовах.

Одним із шляхів розв'язання даної проблеми є звернення до накопиченого в педагогічній теорії й практиці вищої школи другої половини ХІХ століття досвіду формування творчої активності майбутніх учителів. Саме в цей період інтенсивно розвивалася педагогічна наука, закладалися основи педагогіки вищої школи в напрямі формування категоріального апарату теорії навчання й виховання, розробки форм, засобів, прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, обґрунтування і реалізації виховних можливостей навчання для їхнього розумового, морального, естетичного розвитку; визначення особливої ролі вчителя у формуванні підростаючого покоління, класифікації вимог до його морально-вольових, професійно-педагогічних якостей, серед яких активність і творчість займали провідне місце.

Творча активність учителя належить, як свідчить проведене дослідження, до найбільш розроблених педагогічних проблем. Так, у загальнонауковому плані творчість як риса особистості є предметом наукових пошуків В.Андреєва, М.Бердяєва, Л.Виготського, М.Лазарєва, Я.Пономарьова, С.Сисоєвої та інших.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми в історико-педагогічному плані знайшли відображення в працях Л.Ваховського, О.Глузмана, Н.Дем'яненко, О.Друганової, М.Євтуха, Т. Завгородньої, С.Золотухіної, О.Іонової, В.Курили, В.Майбороди, О.Микитюка, О.Попової, В. Ситніка, О.Сухомлинської та інших.

Проте, на сьогодні відсутнє цілісне дослідження, в якому було б систематизовано теоретичні ідеї та узагальнено досвід формування творчої активності майбутніх учителів в Україні у другій половині ХІХ століття.

Отже, актуальність проблеми, її недостатня розробленість, необхідність подолання наявних суперечностей зумовили вибір теми дослідження: «Проблема творчої активності майбутнього вчителя у педагогічній теорії і практиці (друга половина ХІХ століття)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету «Гуманізація навчально - виховного процесу» (протокол № 9 засідання Вченої Ради СДПІ від 28.12.97р.).

Тема затверджена на засіданні Вченої ради Слов'янського державного педагогічного університету (протокол № 9 від 24 січня 2006р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 31.10. 2006р.).

Мета дослідження. На основі вивчення історико-педагогічної літератури, архівних документів систематизувати педагогічні ідеї і узагальнити досвід формування творчої активності майбутніх учителів у вищих педагогічних навчальних закладах України досліджуваного періоду для творчого використання позитивних здобутків у сучасних умовах.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь дослідженості проблеми.

Систематизувати погляди зарубіжних та вітчизняних педагогів досліджуваного періоду на сутність творчої активності майбутніх учителів.

Обгрунтувати етапи розвитку досліджуваної проблеми та з'ясувати особливості, умови формування творчої активності майбутніх учителів у вищих педагогічних навчальних закладах України в другій половині XIX ст.

Визначити напрями розвитку проблеми формування творчої активності майбутнього вчителя та використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження - навчальний процес у вищих педагогічних навчальних закладах України у другій половині XIX ст.

Предмет дослідження - теоретичні ідеї і практика формування творчої активності майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах України другої половини XIX ст.

Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії пізнання та діалектичного розуміння суті історико-педагогічного процесу; положення про взаємозв'язок та взаємозумовленість педагогічних явищ і необхідність їх вивчення у конкретних історичних умовах; залежність характеру та системи освіти від рівня розвитку суспільно-політичних та культурних відносин; концептуальні положення Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти, Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні. педагог творчий активність вчитель

Теоретичну основу дослідження становлять фундаментальні положення, ідеї, концепції, принципи, рекомендації, що стосуються:

філософської антропології про потужний творчий потенціал особистості, можливості і чинники її самореалізації (А.Маслоу, К.Роджерс, Е.Фромм);

діяльнісної сутності особистості, її активної ролі в оволодінні професійно-педагогічними знаннями, вміннями і навичками (Л. Виготський, В. Давидов, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та інші);

змісту і напрямів формування пізнавально-творчої діяльності учнівської молоді (В. Андреєв, Ю.Бабанський, В.Беспалько, Д.Богоявленська, І.Лернер, В. Лозова, М. Махмутов, В.Моляко, В.Паламарчук, О.Савченко, Т. Шамова, Г. Щукіна та інші);

шляхів реалізації особистісно й творчо зорієнтованих технологій (В.Євдокимов, І. Зязюн, О.Іонова, М.Лазарєв, О.Пєхота, О.Попова, І.Прокопенко, Г.Селевко, С.Сисоєва, В.Сухомлинський, А.Хуторський);

форм, методів, засобів формування творчої активності особистості в конкретний історичний період (Д. Багалій, П. Каптерєв, С. Миропольський, М. Пирогов, О. Потебня, М. Сумцов, К.Ушинський та інші);

етапів і тенденцій розвитку національної системи освіти і педагогічної думки (Л.Березівська, Л. Ваховський, В.Вихрущ Л.Вовк, О.Глузман, О.Голяк, М.Євтух, С.Золотухіна, В.Курило, В.Майборода, Н.Побірченко, М.Стельмахович, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, Л.Штефан, М.Ярмаченко та інші).

Методи дослідження. У процесі роботи використовувались традиційні для історико-педагогічних досліджень методи:

історичні (порівняльно-історичний, історико-структурний, ретро-спективний), що дали можливість простежити процес формування у студентів творчої активності у вищих педагогічних закладах освіти в розвитку та логічній послідовності;

загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення тощо), що використовувались з метою систематизації теоретичних ідей та узагальнення досвіду формування творчої активності майбутніх вчителів;

порівняльно-зіставні, що дали змогу проаналізувати архівні матеріали, періодичну пресу, науково-методичні видання та нормативні документи досліджуваного періоду з метою вивчення генези проблеми формування творчої активності майбутніх учителів, обґрунтування етапів її розвитку.

Застосовувались також прогностичні методи, що забезпечили розкриття шляхів творчого використання вітчизняних надбань у сучасних умовах.

Джерельну базу дослідження складають праці видатних зарубіжних та вітчизняних учених, педагогів минулого. У процесі історико-педагогічного пошуку використано матеріали Центрального державного історичного архіву м.Києва (ЦДІА) (справи фонду 707 - Управління київського навчального округу); Державного архіву Харківської області (ДАХО) (справи фондів: 200 - Харківське Товариство розповсюдження в народі грамотності; 266 - Канцелярія директора народних училищ Харківської губернії"); Державного архіву Волинської області (ДАВО) (справи фонду 6 - Луцька чоловіча гімназія Волинської губернії).

Вивчались матеріали відділів рідкісної та рукописної книги: Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М.Горького, наукової бібліотеки Одеського національного університету імені І.Мечникова.

У процесі дослідження було використано матеріали Центральної наукової бібліотеки України Харківського національного університету імені В.Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Короленка, державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В.Сухомлинського, Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені О.Пчілки.

Проаналізовано навчальні плани, програми, підручники і посібники з педагогіки, монографії кінця XIX - початку XX століття, періодичну пресу, зокрема «Журнал Министерства народного просвещения», «Народное образование», «Образование», «Педагогический сборник», «Русская школа», «Семья и школа», «Учитель».

Аналізувалися також монографічні праці сучасних авторів, у яких відображено стан освіти в досліджуваний період.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ століття. Нижня межа - 60-ті роки ХІХ ст. - визначається як етап розбудови вищої педагогічної освіти, пошуку шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, системи науково-дослідної роботи майбутніх учителів, а також посилення уваги до активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, інтенсивного розвитку форм, методів, засобів формування в особистості таких якостей як самостійність, самобутність, оригінальність, що складали основу творчої активності. Верхня межа - 90-ті роки ХІХ століття характеризується зародженням передумов щодо зміни суспільного ладу, і як наслідок, перебудовою системи педагогічної освіти на нових пріоритетах і парадигмах навчання і виховання.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше здійснено цілісне дослідження проблеми формування творчої активності майбутніх учителів у конкретний історичний період; виявлено внесок видатних зарубіжних та вітчизняних учених, педагогів, громадських діячів другої половини ХІХ століття у розробку теоретичних засад зазначеної проблеми (визначення сутності творчої активності особистості, виявлення форм і методів її формування в навчально-виховному процесі; з'ясування місця творчої активності вчителя в системі вимог до нього); обґрунтовано етапи й адекватні тенденції розвитку ідеї формування творчої активності майбутніх учителів (етап цілеспрямованого звернення до проблеми формування творчої активності особистості майбутнього вчителя - 1863-1883р.р., етап органічного поєднання теоретичних ідей проблеми творчості особистості, зокрема вчителя, й активного їх упровадження в практику вищої школи з метою формування творчої активності майбутніх учителів - 1884-1990р.р.); узагальнено досвід формування творчої активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів України досліджуваного періоду; виявлено і схарактеризовано умови, що сприяють ефективному формуванню творчої активності майбутніх учителів («дух», атмосфера навчального закладу; різноманітність форм і методів навчально-виховної, науково-дослідної роботи; індивідуальний стиль викладача; використання освітньо-виховних можливостей навчально-допоміжного комплексу); визначено напрями використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Набуло подальшого розвитку розкриття освітньо-виховних можливостей вищих педагогічних навчальних закладів як середовища формування творчої активності майбутніх вчителів.

До наукового обігу введено маловідомі архівні документи, (22) що дозволяють значно розширити науково-педагогічне уявлення щодо проблеми формування творчої активності майбутніх учителів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці спецкурсу з історії педагогіки «Творча активність майбутнього вчителя» для вищих педагогічних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації, який було апробовано і впроваджено у навчальний процес Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 68-09-254а від 26.11.2009р.), Донбаського інституту техніки та менеджменту ЗАТ «Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая» (довідка № 16-с від 7.12.2009 р.), Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (довідка № 2221/01 від 15.10.2009 р.).

Теоретичні положення й науково-узагальнений практичний досвід доцільно використовувати в курсах історико-педагогічного спрямування; при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт; при розробці навчальних програм курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки», у вищих педагогічних навчальних закладах ІІІ - ІV рівнів акредитації.

Вірогідність та аргументованість наукових положень дослідження та його висновків забезпечується системним аналізом широкого кола історико-педагогічної літератури, архівних документів, виявлених дослідницьких матеріалів, а також застосуванням комплексу методів, адекватних меті, об'єкту, предмету та завданням дослідження.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалася автором на міжнародних теоретичних та науково-практичних конференціях, а саме: «Розвиток наукових досліджень» (Полтава, 2006р.), «Динаміка наукових досліджень - 2006» (Дніпропетровськ, 2006р.), Інтернет - конференції «Актуальні проблеми сучасної науки» ( Київ, 2007р.), «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції» (Київ, 2008р.), «Професіоналізм педагога» (Ялта, 2008р.), а також міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 70-річчю з дня народження академіка Євтуха М.Б.(Краматорськ, 2008р.).

Публікації. Зміст і результати дисертації відображено в 12 одноосібних публікаціях автора, серед яких 7 статей опубліковано у провідних наукових фахових виданнях, 5 - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальний висновків до розділів, списку використаних джерел (311 найменування, з яких 27 архівні документи), 11 таблиць. Загальний обсяг дисертації становить 235 сторінок. Основний текст викладено на 198 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, його хронологічні межі, визначено ступінь опрацювання теми, об'єкт, предмет, мету, завдання та методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, окреслено джерельну базу, сформульовано висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Теоретичні питання формування творчої активності майбутніх учителів у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.» - дано характеристику вищим педагогічним навчальним закладам як осередкам формування творчої активності студентів, розкрито погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів на сутність творчої активності, доцільність її формування у майбутніх учителів у контексті теорії творчості особистості; обґрунтовано етапи розвитку ідеї формування творчої особистості майбутніх учителів у досліджуваний період.

На основі аналізу історико-педагогічної літератури, архівних документів, монографічних видань доведено, що Харківський, Київський імені Св.Володимира, Новоросійський університети, а також Ніжинський, Глухівський учительські інститути, виконуючи особливу освітню, виховну, розвивальну, політичну місію, мали значні можливості для розвитку творчої особистості майбутніх фахівців, зокрема вчителя, завдяки потужному, висококваліфікованому професорсько-викладацькому складу, чіткій організації навчальної, науково-дослідної роботи, а також їх навчально-методичному забезпеченню.

Проблема формування творчості завжди була актуальною і важливою для дослідження сутності особистості, активності та механізмів її формування. Аналіз історико-педагогічної літератури, спадщини мислителів, педагогів, громадських діячів минулого свідчить про давні її корені. Так, дефініція «творчість» пройшла довгий шлях від розуміння її як «здатності, що виступає причиною переходу з небуття в буття» (Платон), як «мистецтва, що ґрунтується на загальному знанні правил даного виду діяльності» (Аристотель), при цьому підкреслювалася роль особистості до визнання (починаючи з епохи романтизму) діяльнісної її ролі як суб'єкта -творця, який вільно і самостійно втілює в предметі свій досвід, інтелект, гострий розум, інтуїцію, уяву; а також до розуміння творчості «як енергії життєдіяльності» (А.Адлер), «як діяльності» (П.Енгемейер).

Інтерес до проблеми творчості, активності особистості, зокрема, вчителя зафіксовано в працях зарубіжних педагогів, учених: Я. Коменського, Д.Дідро, Й.Песталоцці, А. Дістервега, Ф.Фребеля та інших. Розглядаючи творчу активність як запоруку професійної діяльності вчителя, вони радили йому використовувати у процесі навчання евристичні методи, «інтерпретувати навчальний матеріал»; «додавати від себе при його викладенні»; організовувати дослідну роботу з учнями (М.Монтень); «створювати умови для пошуку учнями істини»; «збуджувати їхній інтерес до знань» (Я.Коменський); «придумувати нові правила гри під час навчання» (Дж.Локк); «застосовувати теоретичні знання в різних ситуаціях» (Ж.Ж.Руссо); «створювати навчально-інтелектуальне середовище» (Й.Песталоцці); «організовувати розвивальні ігри» (Ф.Фребель).

У ході дослідження встановлено, що вся історія розвитку вітчизняної педагогічної освіти другої половини ХІХ ст. також доводить пріоритетність творчого начала в діяльності вчителя. Так, теоретичні основи досліджуваної проблеми закладені великим загалом педагогів, громадських діячів, письменників (Х. Алчевська, Б.Гринченко, О.Духнович М.Корф,, С.Миропольський, О.Острогорський, К.Ушинський, І.Франко, Т.Шевченко). Усвідомлюючи неможливість замінити силу особистісного впливу педагога «жодними статутами й інструкціями, формальностями й дисципліною», вони, як свідчить проведене дослідження, навіть у педагогічній лексиці для характеристики творчого вчителя вживали вислови «учитель-педагог», «учитель-філософ», а вчителя, який не мав власного почерку, «творчого вогника», називали - «лектор-наглядач», «учитель-чиновник», «байдужий передавач знань».

Аналіз творчої спадщини педагогів досліджуваного періоду свідчить, що у педагогічній науці «вимальовувався» образ творчого, активного вчителя як особистості небайдужої до педагогічної справи, «знаючої», «багато вміючої», здатної з власної ініціативи вносити до педагогічного процесу нове, оригінальне, а також самостійно вдосконалювати існуючі підручники, посібники, навчальні програми, створювати наочні приладдя.

Характерним для досліджуваного періоду було чітке формулювання точки зору, що педагогічна діяльність передбачає наявність у вчителя як комплексу специфічних якостей (педагогічна спостережливість, розподіл уваги, уміння розуміти учня й проектувати його розвиток), так і якостей, що забезпечують його творчий потенціал (почуття нового, здатність до аналізу, активність, розвиток фантазії, самостійність тощо).

Глибоко усвідомлюючи, що в педагогічній діяльності є типове, стале, прогресивно налаштована частина викладачів, зокрема М.Лавровський, В.Вернадський, В.Іконніков, прагнула до нового, самобутнього в організації навчального пізнання, тим самим, виступаючи носієм творчих ідей, пропозицій. Широка загальна ерудиція, психолого-педагогічна і професійна компетентність педагогів, були запорукою розуміння тези та її реалізації на практиці: «особистість формується в діяльності, відповідна якість особистості формується лише в такій діяльності, що вимагає даної якості» (К.Ушинський, С.Миропольський).

У ході наукового пошуку встановлено, що вчені, педагоги досліджуваного періоду розглядали творчу активність у контексті вимог до особистості вчителя, характеристики його діяльності. Так, вони визначали творчу активність як важливу «особистісну якість», як необхідну умову «ефективності власної діяльності і навчально-виховного процесу», як дієвий «стимул, двигун, поштовх до діяльності». Глибоке переконання особливої ролі вчителя в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, у формуванні їхньої особистості спричинило обґрунтування ними питання про доцільність спеціальної підготовки вчителів (в університетах, інститутах, педагогічних курсах) до роботи в школі, зокрема до реалізації таких завдань як: «збудження у дітей творчості, інтересу», «підвищення дієвого характеру мислення», «розвитку дитячого розуму і вправляння душевних сил» (О.Духнович), «розвитку моральних якостей і здібностей» (К.Ушинський).

Одним з перших, хто цілеспрямовано почав закликати формувати «учителя-творця», художника своєї справи, а не механічного виконавця різних педагогічних правил, був, як відомо, К. Ушинський («Проект педагогічних семінарій», «Педагогічна поїздка до Швейцарії», «Три елемента школи», «Про користь дитячої літератури», «Людина як предмет виховання»).

Дотримуючись цієї ж точки зору, вітчизняні педагоги (М.Пирогов, С. Миропольський, М.Корф) доводили, що основою формування творчої активності майбутніх учителів є, по-перше, психолого-педагогічні знання принципів, закономірностей педагогічного процесу, розвитку дитини, психічних явищ особистості, характеру тощо. По-друге, у підготовці вчителя вони справедливо вважали важливим сформовані вміння організації навчально-виховного процесу, життєдіяльності конкретного учня, а також здатність до самовдосконалення, аналізу як власного досвіду роботи, так і вітчизняного, зарубіжного педагогічного досвіду

Обґрунтовуючи доцільність формування особистості майбутнього вчителя, здатного «творити, проектувати оптимальну навчальну діяльність» учені, педагоги досліджуваного періоду радили викладачам організовувати навчально-пізнавальну діяльність студентів на засадах гуманності, наочності, науковості, активності суб'єктів навчання, їхньої співдружності, максимально включати майбутніх учителів до різноманітної, інтелектуально-напруженої пізнавальної діяльності.

Характерним для педагогічних поглядів учених, громадських діячів досліджуваного періоду було визначення ними шляхів формування творчої активності майбутніх учителів, серед яких вони чітко виділяли використання освітньо-виховних можливостей навчального процесу, педагогічної практики, науково-дослідної роботи, а також навчально-допоміжного комплексу, підкреслюючи при цьому своєрідність кожного з них, доцільність використання їх у взаємозв'язку. Наприклад, підкреслюючи особливу роль педагогічної практики у процесі формування творчої активності студентів, педагоги, вчені брали активну участь у широкій дискусії, яку було розгорнуто у 80-х рр. ХІХ ст. на сторінках журналів «Русская школа», «Журнала Министерства народного просвещения». Вони палко обстоювали «творчій підхід» (на противагу «регламентованого») до організації педагогічної практики. М.Демков, С.Миропольський, М.Пирогов, В.Селенкин, К.Ушинський та інші справедливо вважали, що єдність нормативного і творчого, обов'язкового і варіативного, типового і оригінального надасть можливість майбутньому вчителеві сформувати на власному досвіді вміння самостійно спостерігати, поєднувати знання з практикою в нових ситуаціях, аналізувати отримані результати, узагальнювати, виділяти головне, здійснювати вибір, поєднувати точний розрахунок з фантазією.

Організацією педагогічної практики на засадах активності і самостійності студентів відзначалися Харківський педагогічний, Глухівський учительський інститути. Саме в цих навчальних закладах розробка студентами пробних уроків, написання і обговорення рецензій на них закладали основу для самостійної підготовки уроків. При цьому цінилися оригінальність побудови ходу уроку, змісту, форм, прийомів організації педагогічної взаємодії. Навіть ведення щоденників, що мало на меті фіксацію і аналіз подій, фактів, з одного боку, привчало майбутніх учителів до чіткості, відповідальності, спостережливості й самостійності; з іншого, - вимагало наявності вмінь визначати й аналізувати нові прийоми і методи навчання, методики викладання матеріалу.

Крім того, теоретичним доробком учених, педагогів, було і звернення особливої уваги на виявлення умов формування творчої активності майбутніх учителів: урахування виховних можливостей змісту освіти, посилення загально-педагогічної складової підготовки вчителя; створення умов для реалізації творчих проектів, викладачів у процесі викладання навчального матеріалу; науково-методичне забезпечення навчального процесу; організація науково-дослідної роботи студентів - майбутніх учителів.

У роботі обґрунтовано етапи розвитку досліджуваної проблеми: цілеспрямованого звернення до питань формування творчої активності майбутніх учителів (1863-1883 рр.); етап органічного поєднання інтенсивного розвитку теоретичних питань творчості особистості та активного впровадження їх в практику вищої педагогічної школи (1884-1900 рр.). Межами цих періодів визначено значущі для розвитку творчої активності майбутнього вчителя історичні події в освіті: здійснення освітніх реформ 60-их років, розширення мережі вищих закладів освіти, прийняття університетських статутів 1864, 1884 рр.

Отже, у ході наукового пошуку встановлено, що в досліджуваний період творча активність розглядалась як привнесення нового, виявлення ініціативності, оригінальності, самостійності, що на думку вчених вимагало, з одного боку, спеціальної організації роботи викладачів безпосередньо зі студентами з метою розвитку у них мислення, самостійності, активності, з іншого - підготовки їх до професійної діяльності, спрямованої на розвиток творчості школярів.

У другому розділі - «Досвід формування творчої активності у майбутніх учителів досліджуваного періоду» - розкрито особливості діяльності викладачів щодо формування творчої активності майбутніх учителів у процесі їхньої професійно-педагогічної підготовки, визначено можливості навчально-допоміжного комплексу в контексті досліджуваної проблеми, накреслено напрями використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Вивчення архівних документів (звітів навчальних закладів, спогадів випускників, конспектів лекцій, науково-методичних праць учених-викладачів, їхніх біографічних даних) доводить: саме другий етап характеризувався тим, що формування творчої активності майбутніх учителів здійснювалося в умовах інтелектуального середовища, яке створювалося завдяки натхненній, творчій праці його кращих представників. Оригінальність, самобутність, неповторність особистості лекторів-експериментаторів розробка ними навчальних програм, курсів, підготовка авторських підручників, варіативний виклад теоретичного матеріалу сприяли розвитку творчої активності у студентів.

У практиці підготовки майбутніх учителів, зокрема у процесі лекційного викладу матеріалу, викладачі стимулювали студентів ставити питання лектору; пропонували питання, що спонукали їх до роздумів, доведення, спрощення хибності думок, ідей, положень; створювали «творчі ситуації», що вимагали особливого відчуття суперечності, сприйняття нового, здивування. Крім того, такі вчені-педагоги як В.Іконніков, А.Лебедєв, Д.Багалій, О.Потебня, М.Петров «залучали студентів до спільних пошуків», «до проведення лекцій, практичних», «створювали умови відчуття радості наукового відкриття», «огортали атмосферою мислення», «з запалом й ентузіазмом складали власні лекційні курси».

У процесі підготовки майбутніх учителів широко використовувались і читання фундаментальних праць з основ наук, зокрема з педагогіки, що, починаючи з 70-х років ХІХ ст., було запроваджено у навчальний процес. Це забезпечувало не тільки ґрунтовне вивчення предмету, а й виникнення і закріплення інтересу до науки, навчальної дисципліни, прояву ініціативи щодо подальшого ознайомлення з напрямами її розвитку і науковцями, які працювали в цій галузі.

Використання викладачами в процесі навчання евристичних методів, а також прийомів аналізу, аналогії активізувало увагу майбутніх учителів, збуджувало їхню пізнавальну активність, вимагало розумової напруги, що закладало основу формування творчої активності.

Формуванню творчої активності майбутніх учителів сприяли також і практичні заняття, які вже за своєю суттю були покликані «допомагати застосовувати академічні знання у повсякденному житті; стимулювати поступовий рух уперед у своєму розвитку; формувати «здорові зерна» тих здібностей, без яких не може бути фахівця»; знайомити студентів з науковою роботою, а також навчати «технічним» прийомам добування істини (П.Казанський, В.Єсипов). Проводилися практичні заняття у різний спосіб:

· заняття - «семінари», що виконували роль «допомоги лекційній системі», які передбачали як роз'яснення професорами теоретичних положень, питань, наукових ідей, коментування документів офіційного характеру, так і включення студентів до процесу обговорення підготовлених рефератів, рецензування наукових робіт, статей, монографій викладачів. Це вимагало від майбутніх учителів не тільки міцних знань, а й сформованості умінь доводити власну позицію, бачити нові перспективні ідеї, аналізувати існуючі точки зору на педагогічні проблеми і обґрунтовувати вибір правильної; а також самостійності, оригінальності у підготовці письмових і усних педагогічних творів (О.Бєлявський, А.Валицький, М.Лавровський);

· заняття - «шкільні практикуми», на яких майбутні вчителі навчалися «готувати урок»: аналізувати й проектувати основні його етапи; висловлювати міркування щодо методики викладання матеріалу; формулювати рекомендації щодо застосування окремих методів і прийомів; наводити власні приклади реалізації окремих аспектів уроку (М.Демков, М.Лавровський, А.Лєбєдєв, М.Скворцов, М.Тростніков, М.Фортунатов);

· заняття - «наукові лабораторії», змістом яких була організація самостійної роботи студентів з метою оволодіння ними методами наукових досліджень (С.Гогоцький, П.Казанський, Г.Челпанов, П.Юркевич та інші).

Особливу роль у формуванні творчої активності майбутніх учителів відігравала педагогічна практика як складова підготовки майбутніх учителів, у ході якої формувалися не тільки готовність дотримуватися певних інструкцій, виконувати обов'язки вчителя згідно усталених вимог, а й вміння застосувати отримані знання в нових ситуаціях, прогнозувати, передбачати, аналізувати конкретні педагогічні задачі, відшукувати нові способи їх розв'язання.

Формуванню творчої активності майбутніх учителів сприяло і включення їх до науково-дослідної роботи. З розвитком вищої освіти, зокрема педагогічної, науково-дослідна робота вдосконалювалася за змістом, формами й методами. Якщо на початку ХІХ століття мета й завдання науково-дослідної роботи студентів полягали у формуванні вмінь «вільно висловлювати думку латинською мовою», «визначати наукову проблему», «здійснювати досліди під керівництвом керівника», то в другій половині - спостерігалось ускладнення завдань, що вже пов'язувались з «формуванням творчості, активності, самостійності майбутніх спеціалістів, умінь аналізувати», «самостійно досліджувати явища і факти, систематизувати і узагальнювати їх», «визначати проблему і знаходити шляхи її вирішення».

Різноманітна за характером і видами робіт науково-дослідна діяльність студентів передбачала розробку наукових проектів і рефератів, доповідей, захист ними робіт на звання «кандидат», участь у роботі наукових гуртків і експедицій. Критеріями оцінки виконаних робіт були, зазвичай, самостійність, оригінальність новизна запропонованих ідей і способів їх реалізації. Про це свідчить аналіз змісту збірників «Сочинений студентов и вольнослушателей Харьковского университета» за різні роки, «Педагогические сочинения об успеха народного просвещения», а також вимог до отримання нагород (медалей, листів, премій, стипендій).

Творчий характер науково-дослідних завдань забезпечував склад викладацького корпусу: педагоги, як правило були самі відомими вченими (В.Гесен, М.Карєєв, О.Потебня, М.Сумцов, А.Фортунатов та інші), які прагнули сформувати у майбутніх фахівців «науковий подив», розвинути «наукову інтуїцію», навчити критично оцінювати ситуацію; стимулювали самокритичність і наполегливість у доведенні справи.

З огляду на досліджувану проблему важливе місце займали тимчасові і стаціонарні педагогічні курси як для вчителів, які вже працювали, так і для майбутніх учителів. На педагогічних курсах організовувався навчальний процес так, щоб забезпечити ґрунтовну фахову підготовку вчителю, підвищити його загально-педагогічний і методичний рівень. При цьому курси часто ставали творчою лабораторією, в якій проходили апробацію зміст, форми, методи і окремі методики навчання. Вчителі і студенти виступали не тільки в ролі пасивних слухачів, а й залучалися до розробки планів уроків, вечорів, екскурсій. Вони ініціювали обговорення шкільних проблем, конкретних лекцій з методики, педагогіки, дидактики, матеріалів тогочасної преси.

У ході дослідження встановлено, що навчально-допоміжні комплекси (НДК) Харківського, Київського, Новоросійського університетів (музеї, бібліотеки, кабінети, лабораторії) як унікальний феномен в освіті вищої школи, умова ефективності підготовки фахівців, зокрема вчителів, також займали гідне місце в процесі формування їхньої творчої активності. Використання НДК забезпечувало єдність теорії й практики в підготовці майбутніх учителів, реалізацію дослідницьких завдань, а також сприяло формуванню у студентів таких якостей як самостійність, ініціативність, стимулювало розвиток допитливості, творчих уявлень за рахунок залучення їх до комплектування фондів (виготовлення дидактичних матеріалів; підготовка дослідів, колекції, підбір навчально-методичної літератури; розробка моделей, схем, географічних карт; складання таблиць тощо). Наприклад, педагогічний музей Глухівського учительського інституту створювався не тільки завдяки дирекції, викладачів закладу, а й самих студентів, які докладали значних зусиль, щоб колекцію музею склали кращі підручники з педагогіки, психології і методичні посібники з географії, фізики (К.Гофман, М.Демков, К.Єльницький, С.Князьков, О.Мальцевич, М.Тарасов, Д.Тимківський та інші), хрестоматії, книги для читання, колекції наочних посібників, роботи вихованців з ручної праці, альбоми з тематичними ілюстраціями, папки з творами педагогів, зразкові конспекти уроків, географічні карти, зошити з математики. Крім того, майбутні вчителі щодня з 5 до 7 годин вечора працювали з фондами музею, вчилися анотувати, реферувати, рецензувати книги, посібники.

Проте, проведене дослідження засвідчує, що наріжні ідеї та досвід формування творчої активності майбутніх учителів не використовуються належним чином в сучасних умовах. Насамперед, це ідея організації навчально-наукових експедицій; створення наукового союзу «викладач-студент».

У роботі визначено напрями творчого використання набутого досвіду в сучасних умовах: розробка певної системи формування творчої активності студентів вищих педагогічних закладів освіти; посилення творчого компоненту в загально-педагогічній, фаховій підготовці майбутніх учителів; стимулювання (моральне й матеріальне) майбутніх учителів до реалізації творчої активності в аудиторній і позааудиторній роботі; залучення їх до розробки освітніх проектів, участі у предметно-фахових конкурсах та олімпіадах; зміцнення зв'язків кафедр ВПНЗ і шкільних предметних.

Заслуговує на увагу нове осмислення організації неперервної педагогічної практики, врахування особливостей підготовки вчителів в умовах дистанційного і кредитно-модульного навчання, таких методів формування творчої активності як проведення тренінгів, підготовка проектів, застосування проблемних і розвивальних методик.

Звернення до прогресивного досвіду, його неупереджене осмислення сприятиме вдосконаленню навчально-виховного процесу, впровадженню наукових досягнень у практику вищої школи, вихованню наукового світогляду, моральних, фізичних й естетичних якостей у студентської молоді, розвитку у майбутніх фахівців професійно-пізнавального інтересу, вмінь і навичок застосування знань у практичній діяльності.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

1. Установлено, що вищі педагогічні навчальні заклади України другої половини ХІХ століття були осередками формування творчої активності майбутніх учителів за рахунок створення інтелектуально-творчої атмосфери у навчально-виховному процесі, чіткої організації навчально-пізнавальної діяльності студентів, науково-дослідної їхньої роботи на засадах активності і співдружності, самостійної творчої діяльності; створення умов для реалізації індивідуального стилю, самобутності викладача в реальній практиці.

2. Доведено, що проблема творчої активності вчителя завжди піднімалася в контексті визначення вимог до його особистості й підготовки. Визначено, що внесок вітчизняних і зарубіжних педагогів у розробку теоретичних засад формування творчої активності майбутніх учителів полягав у доведенні важливості формування самобутньої, самостійної, ініціативної особистості, зокрема вчителя, цілеспрямованої організації його підготовки. Педагогічну науку збагатили розробка педагогічних основ формування творчої активності: розкриття ними сутності творчої активності, як певної якості, що характеризує особистість з точки зору її оригінальності, ініціативності, самостійності, спрямованості на дії, стійкості інтересу до знань; окреслення системи умінь, необхідних для здійснення творчої діяльності; визначення шляхів і умов формування творчої активності майбутніх учителів; а також формулювання рекомендацій, щодо застосування різноманітних форм навчання й виховання у контексті досліджуваної проблеми; наведення власного прикладу творчої ініціативи, активності під час підготовки авторських методик, написання підручників, розробки освітніх проектів.

3. Обґрунтовано етапи розвитку ідеї формування творчої активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів у досліджуваний період. В основу визначення етапів покладено специфіку офіційної політики, зокрема в галузі освіти, загальноуніверситетські статути, документи, розпорядження стосовно функціонування педагогічних закладів, змісту їх діяльності; рівень розвитку педагогічної науки, особливості створеної системи підготовки педагогічних кадрів, характер і зміст навчальних програм і планів.

І етап (1863 - 1883 р.р.) - етап цілеспрямованого звернення до проблеми формування творчої активності майбутніх учителів в умовах реформування та демократизації вищої школи, активізації суспільства й педагогічної громадськості щодо побудови системи педагогічної освіти, визначення її змісту; обґрунтування ролі і місця творчої активності майбутнього вчителя серед професійно-педагогічних вимог, визначення сутності творчої активності та її ознак; а також упровадження у навчально-виховний процес, у наукову роботу таких форм і методів, що, з одного боку, вимагали творчої активності від студентів, з іншого - забезпечували її формування.

ІІ етап (1884 - 1890 р.р) - етап органічного поєднання інтенсивного розвитку теоретичних питань творчості особистості, концептуальних ідей, положень, методичних рекомендацій учених, викладачів та активного їх впровадження в практику вищої педагогічної школи. Даний етап характеризувався усталеним змістом професійно-педагогічної підготовки, використанням виховних можливостей процесу навчання і науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах, що сприяло формуванню творчої активності у майбутніх учителів.

4. Доведено, що формування творчої активності у майбутніх учителів набуло більш вираженої дії з 70-х років ХІХ століття з введенням в педагогічних закладах різноманітних курсів психолого-педагогічного спрямування (педагогіка, психологія, дидактика, педагогіка з історією, «Моральне богослов'я»). Запровадження курсу «експериментальної психології», відновлення проектів загально педагогічної підготовки у 90-х роках ХІХ ст. дало поштовх до інтенсифікації процесу формування творчої активності майбутніх учителів.

5. Доведено, що друга половина ХІХ ст. широко презентує багатий досвід з формування творчої активності майбутніх учителів.

5.1. Установлено, що багатогранність пізнавальної діяльності студентів під час лекцій, практичних занять, спецкурсів закладала основи їхньої творчої активності, стимулювала поступовий рух уперед, формувала самостійність, ініціативу, інтерес, пошуки нових підходів до розв'язання навчальних, пошукових проблем, сприяла ознайомленню студентів з дослідницькими прийомами, що набувало певної завершеності безпосередньо у науково-дослідній роботі.

Констатовано, що вплив учених-викладачів на формування творчої активності особистості майбутнього вчителя здійснювався за рахунок прояву їхньої особистої ініціативності, самостійності, любові до науки, майстерності і самобутності в організації лекційно-практичних занять, у здійсненні власних наукових дослідів й оригінальних презентацій навчальних і наукових результатів; а також у стимулюванні студентів до наукових пошуків, постійного застосування аналогій, реалізації умінь комбінувати, проектувати, фантазувати.

5.2. Особливе місце у формуванні творчої активності, як складова і самостійна ланка, займала практика. Чітка регламентація дій, поетапність, проведення розподілу функціональних обов'язків, з одного боку, а також можливість виявлення свого бачення, висловлення власної думки, обов'язкова вимога прояву авторських підходів до занять, з іншого - ставили педагогічну практику в ранг особливого фактора, що сприяв формуванню творчої активності майбутніх учителів.

5.3. З'ясовано, що навчально-допоміжні комплекси мали значні можливості для формування творчої активності у майбутніх учителів. Комплектування фондів бібліотек, музеїв, підготовка дидактичних наочних посібників (карт, схем, моделей) вимагали від студентів не тільки добросовісного ставлення до справи, а й фантазії, нестандартного мислення, бачення нових функцій знайомих предметів, оригінальних підходів до розв'язання типових завдань.

6. Виявлено, що подальший розвиток досліджуваної проблеми відбувався за певними напрямами (теоретичний, експериментальний), що дозволило обґрунтувати сутність, критерії й показники творчої активності особистості, зокрема вчителя, довести ефективність різних видів діяльності для підвищення рівня її сформованості, а також визначити шляхи реалізації набутого досвіду в сучасних умовах.

Досліджувана проблема є багатоаспектною і не вичерпується даною працею. Подальшої уваги потребують питання взаємозв'язку творчої активності майбутніх вчителів і різних видів їхньої навчально-пізнавальної діяльності; впливу творчої активності вчителів на якість знань учнів.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора

І. Статті в наукових фахових виданнях

1. Радзієвська О.В. Організація вищих педагогічних навчальних закладів в Україні в кінці ХІХст. / О.В. Радзієвська // Гуманізація навчально - виховного процесу: Зб. наук. пр. Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ, 2006. Випуск ХХХІІ. С. 175-181.

2. Радзієвська О.В. Проблема творчості вчителів у педагогічній журналістиці кінця ХІХ - початку ХХст. / О.В. Радзієвська // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. Запоріжжя. 2007. Вип.46. С. 107-110.

3. Радзієвська О.В. Роль навчально-допоміжних закладів вітчизняної вищої школи у формуванні творчої активності майбутніх вчителів ( кінець ХІХст. ) / О.В. Радзієвська // Духовність особистості: методологія і практика: Зб. наук. праць. Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2008. Вип. 4(23). С. 194-202.

4. Радзієвська О.В. Розвиток проблеми формування творчої активності майбутніх вчителів в історії педагогічної думки. / О.В. Радзієвська // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Харків: ХДАДМ, 2007. №3. С. 115-118.

5. Радзієвська О.В. Творча активність вчителя - умова ефективності навчально-виховного процесу. / О.В. Радзієвська //Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. праць. Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ, 2008. Вип. ХХХІХ. С. 190-194.

6. Радзієвська О.В. Творча активність вчителів у навчальному процесі (історико-педагогічний аспект) / О.В. Радзієвська // Актуальні проблеми сучасної науки. 2007.Київ 2007. С. 13-14.

7. Радзієвська О.В. Формування творчої активності майбутніх вчителів через індивідуальний стиль викладача (друга половина ХІХст.) / О.В. Радзієвська // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. Зб.статей. Ялта: РВВ КГУ, 2008. Вип. 19. Ч.1. С. 126-133.

ІІ. Статті в інших виданнях

8. Радзієвська О.В. Форми і методи формування творчої активності майбутнього вчителя у Київському та Харківському університетах ( друга половина ХІХст. ) / О.В. Радзієвська //Зб.наук.пр.//Проблеми освіти.Краматорський інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, 2009. Вип. 58. Ч.ІІ. С. 114-119.

ІІІ. Матеріали науково-практичних конференцій

9. Радзієвська О.В. Взаємозв'язок індивідуального стилю вчителя і творчої активності майбутніх учителів (історичний аспект) / О.В.Радзієвська // Матеріали міжнародної науково практичної конференції «Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України», 2008р., м. Ялта. Зб. статей. Ялта: РВВ КГУ, 2008. Ч.3. С. 121-124.

10. Радзієвська О.В. Вищі навчальні педагогічні заклади України в системі підготовки вчителів (історичний аспект) /О.В. Радзієвська // Розвиток наукових досліджень `2006”: Матеріали другої міжнародної практичної конференції, м. Полтава, 2006р.: - Полтава: Вид - во «ІнтерГрафіка», 2006. т.8. С. 32-35.

11. Радзієвська О.В. Діяльність вищих педагогічних навчальних закладів в Україні в кінці ХІХ століття. / О.В.Радзієвська //Матеріали V Міжнародної науково - практичної конференції «Динаміка наукових досліджень - `2006». Том 8. Педагогічні науки. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. С. 38-41.

12. Радзієвська О.В. Проблема творчої активності особистості вчителя в зарубіжній педагогіці (кінець ХІХст.) / О.В.Радзієвська //Молодь, освіта, наука,культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції: Зб. матеріалів ХІ Всеукр. наук.- практ. конф., Київ, 2008р.; У 4-х т. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2008. Т.1. С. 119-122.

АНОТАЦІЯ

Радзієвська О. Проблема творчої активності майбутнього вчителя у педагогічній теорії і практиці (друга половина ХІХ ст.) - Рукопис.