Національне виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ – 30-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Національне виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття)

Дмитришина Надія Миколаївна

Рівне - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Рівненському державному гуманітарному університеті, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Пальчевський Степан Сергійович

Рівненський державний гуманітарний

університет,

професор кафедри загальної і соціальної педагогіки та акмеології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Щербяк Юрій Адамович,

Тернопільський національний економічний

університет, професор

кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства;

кандидат педагогічних наук, професор

Дем'янюк Тамара Дмитрівна,

Рівненський державний гуманітарний

університет, завідувач кафедри теорії і методики виховання.

Захист відбудеться 4 травня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 47.053.01 в Рівненському державному гуманітарному університеті за адресою: 33028, м. Рівне, вул. С. Бандери, 12.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Рівненського державного гуманітарного університету за адресою: 33000, м. Рівне, вул. Остафова, 31.

Автореферат розіслано 2 квітня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Галатюк Ю. М.

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах розбудови в Україні громадянського суспільства і правової держави перед освітою стоїть складне завдання - виховання особистості, здатної до індивідуальної творчості, суспільного вибору й продуктивної діяльності на благо свого народу. Така людина покликана органічно поєднувати свої права та інтереси із загальнодержавними, орієнтуватися на найвищі загальнонаціональні та загальнолюдські цінності. У Законі України «Про освіту», Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти», «Концепції національного виховання студентської молоді», «Концепції виховання громадянина України» йдеться про те, що серед найважливіших рис українського громадянина-патріота є пошана до історичної пам'яті, любов до рідної мови, культури, національних святинь і традицій. Формуванню цих рис у підростаючого покоління слід приділити особливу увагу.

Українське шкільництво за останні роки ХІХ і до 40-х рр. ХХ століття нагромадило значний досвід національно-патріотичного виховання, який в умовах розбудови відкритого правового суспільства здатний допомогти розв'язати сьогоденні проблеми формування нової особистості. Особливо цікавий досвід такого виховання у згаданий період, згромаджений у релігійних організаціях Західної України. Він може сприяти розв'язанню проблем національного виховання у сучасних освітньо-виховних закладах в умовах розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України.

Історичні джерела свідчать, що у кінці ХІХ - першій половині ХХ століття українське шкільництво на землях Галичини розвивалося в тісному зв'язку з церковною духовною культурою. Цьому у свій час сприяли такі видатні представники Церкви, як: І. Бартошевський, Ю. Дзерович, М. Конрад, Г. Котельник, О. Лещук, В. Лициняк, І. Назарко, Й. Сліпий, А. Шептицький та інші. У той час чимало освітньо-виховних закладів знаходилося під опікою греко-католицького чернецтва. На західноукраїнських землях, зокрема в Галичині, діяли такі чернечі згромадження, як: сестри Василіанки, Служебниці, Студитки, Йосафатки, Йосифітки, Мироносиці, та сестри Милосердя, отці Студити та Василіани. Освітня діяльність у цих об'єднаннях залишалася провідним напрямом. Але найбільший педагогічний досвід був сконцентрований у патронованих чернецтвом навчально-виховних закладах. Їх мережа була представлена різнорівневими закладами: від відомих захоронок (дитячих садків), сиротинців, початкових і фахових шкіл (у тому складі вчительських семінарій) - до гімназій та ліцеїв.

У той час церква на чолі з митрополитом Ординаріатом виступала ініціатором співпраці чернечих згромаджень із освітньо-виховними світськими товариствами. Нерідко духовенство надавало матеріальну допомогу таким громадським та релігійним організаціям, як: «Українська Захоронка», «Рідна школа», «Товариство Вакаційних Осель». Вирішувало проблему забезпечення різних освітніх закладів кваліфікованими кадрами.

Виховний процес в освітніх інституціях під опікою українських чернечих орденів, опираючись на засади християнської моралі, був пройнятий національним духом, створював відповідні передумови для формування молодого українського патріота.

Як відомо, проблеми розвитку шкільництва в західноукраїнському регіоні досліджували у радянський період вітчизняної історії вчені Л. Баїк, Б. Мітюров, В. Осечинський, В. Савинець, Д. Яремчук та інші. Проте з відомих причин вони не могли достатньо повно розкрити особливості виховних систем краю у тогочасних суспільно-політичних умовах. Дещо об'єктивніше висвітлюють освітньо-виховні процеси на західноукраїнських землях дослідження 70 - 90-х років ХХ століття, які належать І. Андрухіву, Г. Білавичу, Д. Герцюку, Т. Завгородній, І. Курляку, С. Лабі, Б . Ступарику та іншим.

Сучасні ж дослідження Л. Геник, І. Комар, І. Мищишин, З. Нагачевської, М. Чепіль в основному розкривають морально-етичні та релігійні аспекти виховних систем, які розвивались у той час у Галичині та на Волині. Однак спеціальних досліджень, які б висвітлювали особливості національного виховання у чернечих закладах освіти до сьогодні немає, що, як на нашу думку, робить пізнання вітчизняної історії шкільництва не зовсім повним. Зважаючи на це, та на поставлені в державних документах перед педагогічною наукою завдання, ми й обрали тему нашого дослідження у такому формулюванні: «Національне виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Рівненського державного гуманітарного університету і є складовою частиною комплексної науково-дослідницької теми кафедри загальної психології та психодіагностики РДГУ «Розвиток життєтворчої активності особистості» № 0109U000499. Тему дисертації затверджено рішенням вченої ради Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 9 від 24 квітня 2009 р.) та узгоджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 4 від 26 травня 2009 р.).

Мета дослідження: на основі історико-педагогічного аналізу розкрити освітньо-виховний ідеал, цілі, зміст, форми, методи та засоби національного виховання підростаючого покоління українців в освітніх закладах українського чернецтва.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

Розкрити концептуальні положення національного виховання як основи цілісного формування підростаючої особистості.

Встановити історичні передумови виникнення та розвитку навчальних закладів під егідою українського чернецтва Галичини.

Періодизувати національно-патріотичну виховну діяльність освітньо-виховних закладів українського чернецтва Галичини.

Проаналізувати особливості цілепокладання, змісту, форм, методів та засобів національного виховання у досліджуваній системі навчальних закладів. національний виховання чернецтво

Розглянути систему національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини у площині узагальнюючого генетико-прогностичного аналізу.

Об'єкт дослідження - освітньо-виховна діяльність у закладах українського чернецтва.

Предмет дослідження - становлення, розвиток та педагогічні умови національного виховання дітей і молоді в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини у кінці ХІХ - 30-х рр. ХХ століття.

Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття. Нижня межа - кінець ХІХ ст. - пов'язана з широким інституційним розвитком українського руху в межах Австро-Угорської імперії, що призвело до теоретичного обґрунтування і закріплення у програмах українських політичних партій Галичини ідеї самостійної соборної української держави. Зіткнення в межах однієї адміністративної одиниці інтересів двох націй - української і польської - стало рушієм розвитку українсько-польських відносин і зумовило початок активних дій греко-католицького чернецтва, спрямованих на поширення освіти серед українського населення. Верхня межа - 30-ті роки ХХ ст. - пов'язана із поступовим спадом активності просвітницької діяльності чернецтва у зв'язку із несприятливою політикою правлячої влади.

Географічні межі дослідження в основному охоплюють територію Галичини, тобто ті етнічні терени, де проживало українське населення. Сюди входять землі, на яких сьогодні розташовані Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області (крім північної частини з Кременцем, Почаєвом та іншими населеними пунктами, які до Першої світової війни входили до Російської імперії).

Методологічною основою дослідження є: положення діалектичного методу пізнання, завдяки якому здійснюється розкриття сутності педагогічних явищ на основі розгляду їх у трьох площинах: предметній, функціональній, генетико-прогностичній, а також урахування того, що розвиток процесів виховання обумовлений рівнем соціокультурного й історико-культурного прогресу суспільства; положення про: національні цінності як соціально-культурні та духовні норми етносу (О. Вишневський, Ю. Римаренко, Д. Тхоржевський); національну самосвідомість особистості у значенні її самооцінки як носія національних цінностей (Т. Бондаренко, В. Борисов, Г. Гуменюк, Р. Осипець); формування самосвідомості й розвиток особистісної аксіологічності та сенситивності до духовності в юнацькому віці (Л. Божович,

Л. Виготський, О. Киричук, Г. Костюк); принципи системного підходу до аналізу педагогічних явищ та розробки педагогічних систем (В. Володько, А. Лігоцький, І. Малафіїк, І. Підласий); праці дослідників історії педагогіки про освітній процес у навчально-виховних закладах Галичини у першій половині ХХ століття (М. Ваврик, А. Великий, Л. Геник, І. Комар, С. Лаба, С. Цьорох, П. Шкраб'юк).

Для досягнення поставленої мети дослідження і розв'язання відповідних завдань використано комплекс взаємопов'язаних та взаємоузгоджених методів, які дали можливість зробити наступне: з'ясувати концептуальні засади дослідження, сформувати науковий та категоріальний апарат, висновки та узагальнення (теоретичний аналіз, синтез, аналогія); розглянути систему національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини в означений період у предметній площині (компонентно-структурний); виявити її особливості в динаміці і простежити історіографічний аспект трансформації змістових та організаційних основ національного виховання і їх відображення в психолого-педагогічній літературі (метод функціонального аналізу та історико-генетичний); показати систему національного виховання українського чернецтва Галичини в прогностичній площині аналізу (історико-прогностичний); порівняти її із системою національного виховання періоду розбудови і становлення Української держави (порівняльний аналіз).

У дисертації також використано спеціальні методи роботи з джерелами:

- пошуково-бібліографічний метод для виявлення архівних, бібліотечних каталогів, фондів, описів, бібліографічних видань;

- метод класифікації та систематизації літературних джерел з метою виявлення опорної джерельної бази;

- метод інтерпретації й узагальнення опрацьованих матеріалів для формулювання висновків і визначення можливих напрямів подальшого розвитку національного виховання підростаючого покоління країни.

Джерельну базу дослідження складають документи, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ф. 178 - Крайова шкільна рада, м. Львів, ф. 179 - Кураторія львівського шкільного округу, ф. 408 - Греко-католицький митрополичий ординаріат, ф. 684 - Протоігуменат монастирів ЧСВВ). Серед основних - документи щодо організації та проведення навчально-виховної роботи в школах та інших освітньо-виховних закладах при монастирях. Це, зокрема, розклади занять і навантаження викладачів, списки та навчальні плани, звіти екзаменаційних комісій, протоколи вчительських конференцій.

У дисертаційному дослідженні використано матеріали Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, Наукової бібліотеки Українського католицького університету у м. Львові, Наукової бібліотеки НПУ імені М. П. Драгоманова, Рівненської державної обласної наукової бібліотеки.

Важливим джерелом для вивчення проблем національного виховання в освітніх закладах чернецтва стали твори, що видавалися українською діаспорою за кордоном. Їх авторами є колишні монахи, вчителі та учні освітніх закладів при монастирях. За радянських часів у період розквіту атеїзму більшість представників чернечих згромаджень змушена була покинути рідні землі та оселитися за кордоном. Там вони мали змогу безперешкодно видавати свої праці та продовжувати релігійну і просвітницьку діяльність. Твори таких авторів, як: М. Ваврика, А. Великого, М. Войнара, М. Лозинського, В. Муровича, І. Сохоцького, С. Цьорох - найповніше розкривають особливості навчально-виховного процесу у монастирських навчальних закладах, подають характеристику освітньо-виховної діяльності окремих шкіл та гімназій.

Своєрідним дзеркалом оцінки реалій, у яких перебували українські освітньо-виховні заклади Західної України у кінці ХІХ - 30-х роках ХХ століття, виступає суспільно-політична література. До основних джерел належать праці Я. Грицака, Л. Баїка, Л. Геник, Б. Ступарика та інших. Автори висвітлюють складну політичну ситуацію в Галичині, яка в той час входила до складу Австро-Угорщини.

Важливою джерельною базою наукової роботи є також публікації українських учених, котрі займалися дослідженням освітньої діяльності української греко-католицької церкви на західноукраїнських землях. Це передусім праці І. Андрухіва, Л. Геник, О. Кобельської, М. Чепіль, П. Шкраб'юка, Ю. Щербяка та інших.

Таким чином, ця джерельна база слугує, на нашу думку, достатнім підґрунтям для проведення пропонованого історико-педагогічного дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вперше:

здійснено системний аналіз становлення і розвитку національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини кінця ХІХ - 30-х рр. ХХ століття як цілісного феномена в історії вітчизняної педагогіки, поява якого на західноукраїнських землях обумовлена складним підневільним становищем українців як корінних жителів краю і високим рівнем їхньої духовності, що в поєднанні активізовувало чинники автентичного самовияву;

визначено основні етапи виникнення та розвитку системи освіти в навчальних закладах українського чернецтва: латентний, номінаційний, інкубаційний, інституційний;

встановлено структуру та зміст досліджуваної системи освіти в динаміці її розвитку, а також основні форми, методи та засоби реалізації;

виявлено позитивні чинники та тенденції системи національного виховання в освітньо-виховних закладах галицького чернецтва.

Подальшого розвитку набуло:

висвітлення змісту наукових досліджень проблем національного виховання в системі освіти на західноукраїнських землях у кінці ХІХ - 30-х рр. ХХ століття;

визначення внеску окремих діячів греко-католицької церкви у зміст і процес національного виховання дітей та молоді Галичини в досліджуваний період;

розкриття механізмів взаємозв'язку національно-патріотичного і морально-релігійного виховання на прикладах діяльності освітніх закладів галицького чернецтва.

Під час дослідження уточнено:

роль та місце національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини в національно-визвольному русі українців цього краю в кінці ХІХ - 30-х рр. ХХ століття.

Уведено в науковий обіг нові джерела, що стосуються досліджуваної проблеми.

Практична значущість дослідження полягає в залученні позитивного історико-педагогічного досвіду навчально-виховної діяльності греко-католицького духовенства в практику роботи сучасних закладів освіти; в уведенні в науковий обіг нових фактів, які розширюють розуміння специфіки культурно-освітнього життя Галичини в кінці ХІХ - 30-х рр. ХХ століття.

Зібраний у процесі наукового дослідження фактичний та теоретичний матеріал може бути використаний для написання науково-методичних посібників, підручників, підготовки до лекційних та практичних занять з історії педагогіки. Він може стати основою для подальших історико-педагогічних досліджень.

За результатами наукового дослідження розроблено спецкурс «Проблеми національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття)», який апробується у Рівненському державному гуманітарному університеті (акт впровадження № 14 від 28.01.2011 р.).

Положення і висновки дисертації використовуються у науковій і навчально-виховній діяльності інших закладів освіти різних рівнів акредитації: Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (акт впровадження № 971 від 27.10.2010 р.), Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету (акт впровадження № 129 від 15.02.2010 р.), Рівненської гуманітарної гімназії (акт впровадження № 113 від 7.10.2010 р.), Рівненської класичної гімназії «Престиж» (акт впровадження № 174 від 20.10.2010 р.), Рівненської ЗОШ № 20 (акт впровадження № 132 від 11.11.2010 р.), Рівненської ЗОШ № 27 (акт впровадження № 133 від 3.12.2010 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася під час виступів автора на: І Міжнародній конференції молодих учених «Гуманітарні та соціальні науки 2009» (Національний університет «Львівська політехніка», 14-16 травня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування ціннісного ставлення учнів до навколишнього світу в умовах реалізації нової моделі школи естетичної культури» (Рівненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8, 21-22 жовтня 2009 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Наука, освіта, суспільство очима молодих» (Рівненський державний гуманітарний університет, 19-20 травня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Інновації у

вищій освіті: проблеми та перспективи» (Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка, 20-21 травня 2010 р.); педагогічних читаннях «Історичні аспекти становлення і розвитку національної системи освіти в Україні у контексті педагогічної спадщини Б. Н. Мітюрова» (Рівненський державний гуманітарний університет, 10-11 червня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Андрагогіка і ціложиттєве навчання: освітні ідеали людини і суспільства» (Київський університет ім. Б. Грінченка, 13 вересня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Гуманізм та освіта» (Вінницький національний технічний університет, 14-16 вересня 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування мовної компетентності та мовної культури в духовно-моральному розвитку особистості» (Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 11-12 листопада 2010 р.); ІІ Міжнародній конференції молодих вчених «Гуманітарні та соціальні науки 2010» (Національний університет «Львівська політехніка», 25-27 листопада 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 10 одноосібних наукових працях, 4 з них опубліковано у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України та представлено у навчально-методичному посібнику «Проблеми національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.)».

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, 5 додатків, списку використаних джерел та 9 малюнків. Загальний обсяг дисертації - 207 сторінок, із них 164 сторінки основного тексту, кількість джерел становить 336 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і доцільність, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, наведено методи та теоретико-методологічну основу дослідження, висвітлено наукову новизну,

теоретичне і практичне значення роботи, подано дані про апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі «Національне виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини як історико-педагогічна проблема» визначено основні критерії національного виховання, його мету, завдання, методологічні прийоми реалізації в освітньому процесі. Проаналізовано суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Галичині, яка до 1918 р. входила до складу Австро-Угорської імперії, а після її розпаду булла приєднана до Польщі з подальшою перспективою, гарантованою, але не реалізованою урядом, надання цьому краю спеціального самоуправління. Усе це стало своєрідним каталізатором для створення приватних навчальних закладів українського чернецтва.

Відповідно до сучасних концепцій виховання учнівської та студентської молоді та на основі аналізу праць вітчизняних педагогів (О. Вишневського, С. Дороганя, П. Ігнатенка, І. Кресіної, І. Мартинюка, Р. Петронговського, Ю. Руденка, Й. Сележана, Д. Тхоржевського, К. Чорної, Ю. Шукевича, П. Щербаня та інших) встановлено, що метою національного виховання є набуття підростаючою особистістю соціального досвіду, долучення її до історико-культурної спадщини українського народу, а також забезпечення повноцінного всебічного розвитку індивіда.

Через систему національного виховання відбувається передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його ментальності, своєрідності світогляду завдяки чому здійснюється формування особистісних рис громадянина України, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Певним чином національне виховання співвідноситься з громадянським, проте між цими двома категоріями існують відмінності. На перше місце в національному вихованні, згідно з концептуальними положеннями, поставлені гармонійний розвиток особистості, її висока освіта, соціальна активність, що спрямовані на динамічний характер вирішення проблем нації.

Громадянське ж виховання спрямовується в основному на сталий, еволюційний розвиток суспільства, яке швидше направлене на пошуки гармонійних взаємостосунків між своїми членами, серед яких, як правило, є представники різних етнічних спільнот. Тому чільне місце, після розвитку патріотизму та національної самосвідомості, займає формування культури міжетнічних відносин, яка певним чином передбачає планетарну свідомість.

Отже, можна зробити висновок, що у сучасному розумінні національне та громадянське виховання - два близькі, взаємопроникні напрями, спрямовані до кінцевої мети - успішної самореалізації на загальносуспільну користь внутрішньоінтенційного потенціалу тієї спільноти, яка представляє, з одного боку, країну, а з другого, державу.

Найважливішим суспільним завданням національного виховання є формування у підростаючої особистості почуття патріотизму - любові до Батьківщини, свого народу, турботи про її добробут, а також готовності

захищати її інтереси та сприяти становленню й утвердженню України як суверенної, правової та демократичної держави.

Відповідно до концепції вченого О. Вишневського можна виділити три різновиди патріотизму: етнічний, територіальний та державницький. Найвищим у цій класифікації, за словами дослідника, є державницький тип патріотизму, адже саме він передбачає формування національної свідомості, стійкої громадянської позиції, правової, політичної культури особистості.

У процесі виховання молоді разом із патріотизмом відбувається формування національної свідомості, яка пов'язана з усвідомленням людиною приналежності до своєї нації. Невід'ємними складовими цього поняття є визнання самобутності народу, його духовного потенціалу, знання історичного минулого, сприйняття і примноження духовних і моральних цінностей, бажання працювати на благо своєї держави.

До основних засобів формування національно свідомого молодого покоління відносять насамперед мову (В. Баринов, А. Висоцький, Й. Сележан), історію (П. Ігнатенко, В. Поплужний, В. Косарєва, Л. Крицька, В. Масненко), звичаї та традиції народу (В. Баринов, О. Воропай, П. Ігнатенко, А. Кордонська, А. Малько, Ю. Ступак), фольклор, географію, художню літературу, природознавство (Г. Гуменюк, П. Щербань), державну символіку, християнську етику (Т. Саннікова, О. Сухомлинська). Правильне та систематичне використання всіх засобів виховання забезпечує гармонійний розвиток молодої особистості та формування у неї національної свідомості.

Національне виховання передбачає різнобічний розвиток людини. Справжній патріот - це високоморальна, інтелектуально і фізично розвинена особистість із стійкою системою переконань та цінностей, яка бере активну участь у житті країни, виступає на захист її прав та інтересів. Значна увага у процесі формування національно свідомого молодого покоління приділяється духовному вихованню, адже саме належний моральний розвиток особистості є запорукою її законослухняності. Важливим у ході гармонійного розвитку молоді є художньо-естетичне, інтелектуальне, правове, політичне, екологічне, трудове та фізичне виховання. Неодмінним критерієм національно зрілої особистості є рівень культури міжнаціональних відносин.

Для розуміння значимості греко-католицького чернецтва в освітньо-культурному житті Галичини важливо окреслити суспільно-політичну ситуацію в краї у кінці ХІХ - 30-х роках ХХ століття. Територія Галичини, яку складали землі сучасних Львівської, Івано-Франківської та частини Тернопільської областей України, а також низки воєводств сучасної Польщі, до закінчення Першої світової війни перебувала у складі Австро-Угорської імперії. У 1914-1918 рр. цей край став ареною воєнних дій між австро-німецькими та російськими військами.

Створена у серпні 1914 р. Головна Українська Рада, згодом реорганізована у Загальну Українську Раду, задекларувала відродження української держави на Наддніпрянщині та проголошення автономії українського народу в Австро-Угорщині. Після розпаду останньої на землях Галичини та Буковини у 1918 р. була створена Західноукраїнська Народна Республіка, яка в січні 1919 р. проголосила об'єднання з Українською Народною Республікою. Однак у липні 1919 р. внаслідок українсько-польської війни 1918-1919 рр. територія цього краю була окупована польськими військами. А в 1923 р. Радою послів Антанти було прийняте офіційне рішення про приєднання Галичини до Польщі, у складі якої вона й перебувала до початку Другої світової війни. Таким чином, складні умови життя та низький рівень освіти українців стали поштовхом до розгортання національно-визвольного руху.

Молода інтелігенція та греко-католицьке духовенство розпочали активну боротьбу за українські навчальні заклади та право на власну культуру. У кінці ХІХ століття починають створюватися громадські організації, завданням яких було пробудження національної ідеї серед народних мас. Зусиллями уніатського духовенства у Перемишлі було створено «Товариство галицьких греко-католицьких священиків». З його ініціативи по всій Галичині відкрилося майже 400 шкіл з українською мовою викладання.

В умовах надзвичайно складної ситуації в галузі освіти зароджується народовецький рух, представники якого стали фундаторами товариства «Просвіта». Майже 40% усіх членів організації складали греко-католицькі священики, які поряд із свідомою інтелігенцією боролися за відродження національної самобутності українського народу.

Свою лепту в процес національного відродження на західноукраїнських землях внесли також товариства «Рідна школа», «НТШ» («Наукове Товариство ім. Т. Шевченка»), «Відродження». За їх сприяння на території Галичини створювалися народні школи з українською мовою навчання.

В умовах активного національно-визвольного руху розгорнуло свою просвітницьку діяльність греко-католицьке чернецтво. На базі монастирів відкривалися навчально-виховні заклади різних типів. Вони активно співпрацювали з громадськими товариствами.

У другому розділі - «Система національного виховання у приватних навчальних закладах галицького чернецтва» - проведено огляд етапів становлення та розвитку системи національного виховання, що діяла на базі чернечих навчально-виховних закладів; конкретизовано типи освітніх закладів греко-католицького чернецтва; проаналізовано зміст, форми, методи та цілі навчально-виховної діяльності чернечих інституцій; обґрунтовано значущість педагогічного досвіду греко-католицького чернецтва у процесі реформування сучасної освіти.

У ході становлення та розвитку системи національного виховання у чернечих навчальних закладах можна виділити чотири етапи. Задля кращої ілюстрації цього питання наведемо таблицю:

Таблиця 1. Етапи розвитку національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва

Латентний (1781 - 20-ті рр. ХІХ ст.)	Номінаційний (20-ті - 50-ті рр. ХІХ ст.)	Інкубаційний (середина - кінець ХІХ ст.)	Інституційний (початок - 30-ті рр. ХХ ст.)
- указ Йосифа ІІ про ліквідацію монастирів,які не зай-малися суспільно-кори-сною працею (1781 р.); - дозвіл уряду на відкриття українських шкіл (1787 р.); - запровадження украї-нської мови у нав-чальних закладах о. Василіан; - звернення керівників греко-католицької церкви до уряду про дозвіл впровадження української мови у всіх чернечих освітніх зак-ладах.	- зародження ідеї народності у колах української інтелі-генції та духовенства; - створення «Товари-ства греко-католиць-ких священиків»; - зародження націона-льної ідеї у діяльності товариства «Руська трійця»; - створення Головної Руської Ради; - активізація дій у справі заснування освітньо-виховних закладів при монас-тирях.	- посилення націона-льно-визвольного руху; - реалізація програми ліквідації неграмотно-сті; - поширення ідей наці-онального виховання завдяки діяльності товариств «Просвіта», «РШ»,«НТШ», Сокіл», «Січ», «Пласт», «КАУМ»; - підтримка греко-католицьким духовен-ством освітніх ре-форм; - зростання кількості освітньо-виховних закладів, керованих українським чернец-твом.	- стрімке зростання чернечих освітньо-виховних установ; - введення у навча-льних чернечих закла-дах дисциплін україно-знавчого характеру та забезпечення розгалу-женої системи поза-класної роботи; - співпраця чернечих виховних установ із національно зорієнто-ваними молодіжними організаціями; - заснування товари-ства «Українська захо-ронка» (1902 р.); - розпорядження Мит-рополичого Ордина-ріату про створення розгалуженої системи дошкільних установ.

Отже, у розвитку системи національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва можна виділити 4 етапи. Два з них, латентний та номінаційний, виходять за хронологічні межі нашого дослідження, однак без їх детального огляду неможливо створити цілісну картину становлення та розвитку всієї системи.

Вони характеризуються зародженням національної ідеї та її проникненням у всі сфери суспільного життя. Загалом, поштовхом до активізації дій у сфері народного шкільництва став прийнятий Йосифом ІІ закон про ліквідацію монастирів, які не займалися суспільно корисною діяльністю. Таким чином, у кінці ХVІІІ століття розпочинається процес створення монастирських шкіл та гімназій для світської молоді.

У подальші роки (інкубаційний та інституційний етапи), з розвитком ідеї національного відродження українського народу, чернецтво активніше долучається до процесу освіти простого населення та ініціює створення навчальних закладів різних типів при власних монастирях: дошкільних - захоронок, вакаційних осель (таборів відпочинку), сиротинців; середніх - шкіл, гімназій, фахових шкіл, сиротинців; вищих - учительських семінарій, інститутів.

Найактивніше на ниві виховання молоді працювали такі чернечі згромадження: отці Василіани та Студити, сестри Василіанки, Студитки, Служебниці, Йосафатки, Йосифітки, Мироносиці та сестри Милосердя.

Сестри Василіанки, які викладали у навчальних закладах, проходили курси підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Німеччині. Досвід,

отриманий за час навчання, активно впроваджувався у роботу власних освітніх установ.

На початку ХХ століття українська громадськість звернула увагу на проблему дошкільного виховання. Власних закладів подібного типу у краї майже не існувало. Інтелігенція та уніатське духовенство ініціювали створення дитячих установ у всіх містах та селищах Галичини. Чернецтво активно долучилося до цієї акції. При монастирях відкривалися захоронки, сиротинці, вакаційні оселі. Веденням дошкільних закладів займалися передусім сестри Служебниці, сестри Йосафатки та сестри Йосифітки.

У власних навчальних закладах чернецтво намагалося реалізувати систему національного виховання, спрямовану на формування всебічно

розвинених юнаків та дівчат, котрі змагалися б за долю та покращення життя свого народу. До числа основних цілей належали: 1) інтелектуальний розвиток учнівської молоді; 2) формування духовної культури, стійких моральних принципів та системи цінностей; 3) фізичний розвиток молоді та боротьба зі шкідливими звичками; 4) національне виховання засобами рідної мови, писемності, народної творчості та обрядовості. Усі ці цілі входили до загальної системи національного виховання, що реалізовувалася у чернечих навчальних закладах.

Величезною заслугою греко-католицького чернецтва було запровадження у власних навчальних закладах української мови навіть попри невдоволення австрійсько-польської влади. Це був один із важливих кроків на шляху до відродження національної свідомості українців. Таким чином, починаючи з кінця ХІХ століття, усі предмети, окрім польської, німецької, а в окремих закладах латинської, грецької та французької мов, викладалися українською мовою.

Найголовнішим предметом у всіх навчальних закладах галицького чернецтва була релігія. Викладали її священики або самі монахи. Виховуючи справжніх християн із стійкою системою моральних і духовних цінностей, чернецтво закладало основу для формування національної свідомості та патріотизму - найвищої любові до Батьківщини.

У багатьох середніх та вищих навчальних закладах, що діяли при монастирях, перед Першою світовою війною ввели курс історії української літератури. То був досить рішучий крок, оскільки цей предмет не вивчався в жодній державній школі. Не дивлячись на певне невдоволення з боку краєвої шкільної ради, чернецтво продовжувало практику викладання рідної літератури у власних закладах.

Вивчення історії розпочиналося з першого класу. Відповідно до навчального плану учням викладали історію Галичини та України, історію Польської держави, древню історію Єгипту, Вавилону, Сирії, Персії. Ознайомлення молоді з минулим свого народу сприяло формуванню історичної пам'яті та відчуття єдності з попередніми поколіннями. Разом з історією учні чернечих шкіл вивчали і географію. Особливий акцент робився на вивченні відомостей про Україну та Галицький край.

Особлива увага приділялася фізичному вихованню молоді. Навчальні заклади забезпечували учнів необхідним інвентарем для занять різними видами спорту.

Поглибленню знань та підвищенню освітнього рівня вихованців сприяла позакласна робота, що проводилася в окремих навчальних закладах. Так, у гімназії сестер Василіанок, що у Львові, діяли такі навчально-виховні об'єднання: 1) братство під покровом Пресвятої Діви Марії, завданням якого було поглиблення релігійного виховання гімназисток; 2) наукові гуртки (математичний, філологічний, природничий); 3) освітній гурток імені Лесі

Українки, учасниці якого досліджували творчість українських письменників, вивчали історію культури свого народу; 4) історичний гурток; 5) географічний гурток; 6) гурток прихильників тварин та пташок, завданням якого було поглиблення екологічного виховання молодших учениць; 7) кооперативна крамниця, члени якої займалися закупівлею необхідного шкільного обладнання; 8) спортивний гурток. У вчительській семінарії, що діяла у місті Дрогобичі працювали педагогічний, краєзнавчий, україністичний, полоністичний, драматичний, хоровий та інші гуртки.

Національному вихованню учнівської молоді значною мірою сприяв створений на базі Львівської гімназії сестер Василіанок етнографічний музей. Його засновницею була викладачка закладу Северина Париллє. Під її керівництвом учениці проводили збір та реставрацію предметів народного вжитку з різних частин Галичини та навіть Наддніпрянської України.

Активно греко-католицьке чернецтво працювало і в галузі дошкільного виховання. Основним завданням закладів подібного типу було розумове, фізичне та національно-патріотичне виховання дітей. До роботи з ними допускалися лише випускниці учительських семінарій, тому це дозволяло забезпечити високий педагогічний рівень закладів. Навчально-виховна робота проводилася у відповідності до розумового та фізичного розвитку дитини.

До навчального плану дитячих садків входили українська мова, читання, спів, рухливі ігри, ритмічна гімнастика, логіка, трудове навчання, малювання. Засвоєння навчального матеріалу відбувалося у формі гри, що значно полегшувало освітньо-виховний процес. Вивчення архівних та літературних джерел дає підстави стверджувати, що в закладах подібного типу значну увагу приділяли національно-патріотичному вихованню. Дошкільнята знайомилися з фольклорною спадщиною народу, його звичаями та традиціями, брали активну участь у відзначенні національних свят, готували вистави, концерти, пісенні вечори.

У результаті проведеного нами порівняльного аналізу досліджуваної системи національного виховання та відповідної системи, впровадженої у сучасних освітньо-виховних закладах, ми дійшли висновків, що основним завданням національного виховання у чернечих закладах було збереження автентичності українського населення в умовах панування ворожої ідеології, а також гармонійний розвиток підростаючого покоління з метою підвищення рівня його конкурентоспроможності та готовності захищати свої права. Метою ж сучасної системи національного виховання є збереження української автентичності від впливів пострадянської ідеології та негативних проявів інформаційного суспільства. Спільними рисами сучасної системи національного виховання та системи, сформованої чернецтвом, є їх

спрямованість на формування екопсихологічної системи особистості, що базується на народних звичаях та обрядах, мові, українському мистецтві тощо. Напрацювання системи національного виховання, сформованої на базі чернечих освітньо-виховних закладів, варто залучити до процесу вирішення проблем сучасної освіти молоді. Принцип «Служіння Україні через служіння Богові» може бути покладений в основу виховання сучасного підростаючого покоління.

Таким чином, у час активних суспільних змін перед освітою стоїть складне завдання - виховання гідних громадян держави та підняття рівня загальної культури населення. Успішна реалізація цих цілей можлива лише за умови поглиблення духовно-морального виховання молоді, залучення її до національних та загальнохристиянських цінностей. Актуальним у цьому процесі буде звернення до педагогічного досвіду греко-католицького чернецтва кінця ХІХ - 30-х років ХХ століття.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проведено системний аналіз проблеми національного виховання в освітньо-виховних закладах греко-католицького чернецтва, що діяли у Галичині в кінці ХІХ - 30-х роках ХХ століття. Це зумовило необхідність вивчення педагогічного досвіду чернечих інституцій в контексті виховання молоді на засадах патріотизму.

Результати, отримані в ході історико-педагогічного дослідження, та аналіз джерельної бази із теми роботи забезпечили виконання поставлених завдань та дозволили зробити такі висновки:

1. Аналіз історичного педагогічного досвіду та сучасних наукових досліджень дали можливість ґрунтовно дослідити питання національного виховання підростаючого покоління, сформулювати його мету, завдання, засоби та шляхи реалізації. Розгляд сучасних освітніх концепцій дав підстави стверджувати, що основним завданням національного виховання є гармонійний розвиток підростаючої особистості, формування національної свідомості, патріотизму та активної громадянської позиції, а також забезпечення духовно-моральної, трудової, правової, фізичної, естетичної, екологічної культури індивіда. До основних засобів національного виховання належать мова, народні

звичаї та традиції, історія, географія, художня література, природознавство, державна символіка, християнська етика.

2. Аналіз суспільно-політичної ситуації, що склалася на західноукраїнських землях у період з кінця ХІХ до 30-х років ХХ століття, дозволяє виявити основні чинники, які вплинули на формування та розвиток системи приватних навчальних закладів під егідою греко-католицького чернецтва: а) незадовільне становище українства у соціально-економічній сфері; б) низький рівень освіти та культури населення; в) відсутність навчально-виховних закладів з українською мовою навчання; г) виникнення деї народності та зародження національно-визвольного руху; ґ) потреба в освіченому та національно свідомому молодому поколінні як конкуруючій із

пропольською верхівкою силі. Сукупність усіх згаданих причин стала каталізатором у справі народної освіти, організованої зусиллями чернецтва.

3. Аналіз літературних та архівних джерел дає можливість періодизувати національно-патріотичну виховну діяльність у приватних освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини. Нами виокремлено 4 основні періоди у процесі становлення національної системи виховання на базі освітньо-виховних закладів, що діяли під егідою галицького чернецтва. 1-ий період - латентний (1781 - 20-ті рр. ХХ ст.) - характеризується початком створення навчальних закладів відповідно до указу Йосифа ІІ про ліквідацію монастирів, які не займалися суспільно-корисною працею. 2-ий період - номінаційний (20-ті - 50-ті рр. ХХ ст.) - виникнення ідеї народності, створення «Товариства греко-католицьких священиків», відкриття шкіл з українською мовою навчання. 3-ій період - інкубаційний (середина - кінець ХІХ ст.) - посилення національно-визвольного руху, діяльність українських молодіжних товариств, створення при монастирях греко-католицького чернецтва навчальних закладів різних типів. 4-ий період - інституційний (початок - 30-ті рр. ХХ ст.) - відкриття низки дошкільних закладів, заснування товариств «Українська захоронка» та «Товариства вакаційних осель», створення і розвиток системи національного виховання у чернечих освітніх установах. Нами також встановлено, що найактивнішими релігійними згромадженнями, які займалися освітою української молоді, були отці Василіани, Студити, сестри Василіанки, Студитки, Служебниці, Йосафатки, Йосифітки, Мироносиці та сестри Милосердя. Під їх керівництвом діяли навчально-виховні заклади різних типів: дошкільні - захоронки, сиротинці, вакаційні оселі; середні - народні та фахові школи, гімназії, сиротинці; вищі - інститути, учительські семінарії.

4. Основними цілями навчально-виховної діяльності чернечих освітньо-виховних закладів були: а) інтелектуальний розвиток учнівської молоді; б) формування духовної культури, стійких моральних принципів та системи національних та загальнохристиянських цінностей; в) фізичний розвиток молоді та боротьба зі шкідливими звичками; г) національне виховання засобами рідної мови, писемності, народної творчості та обрядовості. У навчальних чернечих закладах із метою формування національної свідомості вивчали такі предмети: українську мову, літературу, історію та географію краю, історію української церкви. З метою всебічного розвитку використовувалися предмети математичного та природознавчого циклів, гімнастика, гра на фортепіано, співи та ін. Виховна робота проводилася у формах уроків, лекцій про історичне минуле, піших екскурсій по рідному краю, занять літературно-мистецьких та наукових гуртків, духовних практик, зустрічей з учасниками визвольних змагань, обрядових вечорів, а також у різних формах діяльності молодіжних товариств. Основними методами національного виховання були: бесіди, розповіді, написання рефератів, інтелектуальні ігри, інтерактивні ігри на уроках історії, дискусії, метод творчого освоєння навчального матеріалу у ході написання творів із української літератури, дослідницькі методи. До засобів національного виховання належали: народне мистецтво, твори української літератури, національна атрибутика, театральне мистецтво, Святе Письмо, експонати етнографічного музею Северини Париллє, бібліотека, спортивний інвентар.

5. Аналіз системи національного виховання, що діяла у закладах греко-католицького чернецтва у кінці ХІХ - 30-х роках ХХ століття, та системи, запровадженої у сучасних навчально-виховних закладах, показав, що основне завдання національного виховання чернечих закладів у зв'язку з історичними

обставинами базувалося на ідеї захисту автентичності українства від деструктивного впливу сусідніх етносів, а також передбачало гармонійний розвиток молоді з метою досягнення достатнього рівня культури для успішного конкурування у владних структурах з представниками інших націй. Завданням сучасної системи національного виховання є захист української автентичності від пострадянських впливів та негативних віянь інформаційного суспільства. У центрі сучасної системи національного виховання - громадянський аспект виховання, тоді як у системі, що діяла на базі чернечих навчальних закладів, - захист власної національної самобутності у межах «нерідної» держави, прагнення доручити виховання молоді «рідним» виховникам у «рідних» закладах. Спільною рисою обох систем є потреба у формуванні екопсихологічної системи особистості за допомогою народних звичаїв, традицій, мови, українського мистецтва тощо. Позитивний досвід українського чернецтва, особливо принцип «Служіння Батьківщині через служіння Богові», варто взяти до уваги у процесі вирішення проблем сучасної освіти, та ширше використовувати з метою національного виховання засоби і можливості християнської етики і моралі.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми національного виховання молоді. Подальшого детального вивчення потребують питання роботи чернечих освітніх закладів із обдарованими та важковиховуваними підлітками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Навчально-методичні посібники

1. Дмитришина Н. М. «Проблеми національного виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття)» : навчально-методичний посібник / Н. М. Дмитришина. - Рівне : СПД Войтович М. А., 2011. - 67 с.

Статті в наукових фахових виданнях

2.Дмитришина Н. М. Історична зумовленість становлення та розвитку національної системи виховання під егідою українського чернецтва Галичини (кін. ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.) / Н. М. Дмитришина // Нова педагогічна думка. - 2010. - № 2. - С. 29 - 31

3. Дмитришина Н. М. Національне виховання в системі освіти чернечого чину сестер Василіанок та сестер Служебниць / Н. М. Дмитришина // Нова педагогічна думка. - 2010. - № 3. - С. 13 - 15

4. Дмитришина Н. М. Діяльність дошкільних навчальних закладів та сиротинців під егідою українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Н. М. Дмитришина // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : Збірник наукових праць. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2010. - Вип. 41. - С. 61 - 64

5. Дмитришина Н. М. Особливості виховного процесу в освітніх закладах українського чернецтва / Н. М. Дмитришина // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : Збірник наукових праць. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2010. - Вип. 42. - С. 77 - 79

АНОТАЦІЇ

Дмитришина Н. М. Національне виховання в освітньо-виховних закладах українського чернецтва Галичини (кінець ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Рівненський державний гуманітарний університет, Рівне, 2011.

Дисертаційне дослідження присвячене комплексному історико-педагогічному аналізу тенденцій становлення та розвитку національного виховання на базі освітньо-виховних закладів українського чернецтва у кінці ХІХ - 30-х роках ХХ століття.

У роботі проведено огляд системи національного виховання, з'ясовано його мету, завдання, засоби та шляхи реалізації. Детально розглянуто суспільно-політичну ситуацію на західноукраїнських землях, що стимулювала процес створення системи приватних навчально-виховних закладів греко-католицького чернецтва. Виявлено та охарактеризовано періоди становлення системи національного виховання у цих закладах, досліджено основні цілі, зміст, форми та методи педагогічної діяльності, з'ясовано їх ефективність у процесі формування національної свідомості та патріотизму молоді. Вивчено позитивний вплив молодіжних організацій на процес національного виховання учнів чернечих освітніх закладів. Обґрунтовано значущість педагогічного досвіду українського чернецтва та визначено перспективи його застосування у сучасній системі національного виховання.

Ключові слова: греко-католицьке чернецтво, національне виховання, освітньо-виховні заклади, гармонійний розвиток особистості, національна свідомість, патріотизм, чернечі чини, зміст, форми, методи та засоби національного виховання.

Дмитришина Н. Н. Национальное воспитание в образовательно-воспитательных заведениях украинского монашества Галичины (конец ХIХ - 30-е гг. ХХ в.) - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Ривне, 2011.

Диссертационное исследование посвящено комплексному историко-педагогическому анализу тенденций становления и развития национального воспитания на базе образовательно-воспитательных заведений украинского монашества в конце ХIХ - 30 годах ХХ века.

В первом разделе работы - «Национальное воспитание в образовательно-воспитательных заведениях украинского монашества Галичины как историко-педагогическая проблема» - обобщены основные критерии развития национального воспитания в современной украинской образовательной системе, его цель, задания, а также система методологических приёмов его реализации. Отмечено, что основное задание национального воспитания, в соответствии с современными образовательными концепциями - приобретение подрастающей личностью социального опыта, приобщение её к историко-культурному наследству украинского народа, а также обеспечение полноценного всестороннего развития индивида.

...