Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

УДК 378. 22: 808. 51/54

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ФОРМУВАННЯ ОРАТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

ЛИТОВЧЕНКО ЛІЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, м. Київ.

Науковий керівник:

Зязюн Лариса Іванівна, доктор педагогічних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри романських мов Інституту філології.

Офіційні опоненти:

Барбіна Єлизавета Сергіївна, доктор педагогічних наук, професор, Херсонський державний університет, професор кафедри педагогіки та психології; кандидат педагогічних наук, професор.

Архипова Світлана Петрівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки.

Захист відбудеться 21 січня 2010 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.133.01 в Київському університеті імені Бориса Грінченка за адресою: 04053, м. Київ, вул. Воровського, 18/2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка (04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 13-Б.).

Автореферат розісланий "21" грудня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради М.В. Сорока.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасна вітчизняна система освіти зазнає кардинальних змін у зв'язку з інтеграцією в європейський освітній простір. На цьому фоні реформаційні процеси в соціально-економічному житті держави зумовлюють необхідність перебудови, оновлення та переосмислення стереотипів підготовки молодого покоління до життя і праці в суспільстві. Зокрема, головною метою модернізації вищої школи визнається створення умов для повноцінного особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України. Задля цього розширюються межі багаторівневої підготовки майбутніх фахівців для різних галузей господарства, науки і культури. Поступово в нашій державі набуває чинності нова система підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр", зокрема зі спеціальності "соціальна педагогіка".

За своїми компетентностями магістр із соціальної педагогіки долучається до здійснення різних видів діяльності, зокрема: педагогічної, правоохоронної, психологічної, культурно-дозвіллєвої. Тому фахова діяльність соціального педагога передбачає виконання цілого ряду специфічних функцій: організаційної, перцептивної, виховної, адаптаційної тощо. При цьому варто зазначити, що функціональне поле діяльності магістра соціальної педагогіки значно ширше, ніж бакалавра або спеціаліста. Зокрема у освітньо-кваліфікаційній характеристиці магістр із соціальної педагогіки позиціонується як викладач навчальних закладів (вищого та професійного), науковий співробітник і лектор. Такі посади обов'язково потребують сформованості класичних ораторських умінь, до яких відносяться уміння переконувати та виступати публічно. Таким чином, важливими виявляються професійні вміння і навички презентаційного характеру, оскільки нині, відповідно до Болонського процесу, вони визнаються ознакою належного рівня підготовки майбутнього фахівця.

Проблема формування ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки є надзвичайно актуальною для сучасної освітньої практики, адже емпіричне дослідження професійного спілкування соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів і соціальних служб засвідчило, що у своїй фаховій діяльності вони не зорієнтовані на формування власне ораторських умінь і навичок, уважаючи їх лише проявами таланту. Утім, якщо соціальному педагогові й притаманний природний ораторський хист, то реалізує він його інтуїтивно, а не організовано й контрольовано, а отже - непрофесійно.

Частково це пояснюється стереотипами сучасного суспільства, що спричинюють ставлення працівників соціальної сфери до ораторської майстерності як до вміння здійснювати самопрезентацію.

У вітчизняній педагогічній освіті проблема формування ораторської майстерності не є новою. Про це йшлося в дослідженнях видатних мислителів - ораторів різних епох. Так, наприклад, у ХVІІІ ст. ораторська майстерність була об'єктом і предметом дослідження учених-педагогів Києво-Могилянської академії (І. Галятовський, М. Ломоносов, Ф. Прокопович та ін.). У ХІХ столітті формування ораторської майстерності набуло нового сенсу у зв'язку з викладацькою діяльністю В. Антоновича, М. Драгоманова, К. Зеленецького, М. Максимовича. Паралельно ораторська майстерність отримала свій розвиток у сфері юриспруденції і символізувала досконалість юридичної техніки переконування (М. Грушевський, М. Міхновський, С. Пороховщиков). Ґрунтовними дослідженнями в галузі риторики (ораторська майстерність - її основне поняття) є роботи українських і російських науковців (С. Абрамовича, Д. Александрова, Т. Анісімової, Л. Введенської, О. Волкова, О. Гімпельсон, Ю. Єлісовенка, О. Зарецької, О. Івіна, С. Коваленка, О. Когут, Н. Колотілової, Г. Михальської, А. Мурашова, Л. Нечволод, Г. Онуфрієнко, Н. Осипової, Л. Павлової, В. Паращич, М. Чікарькової та ін.). У дослідженнях риторів радянської доби - Г. Апресяна, Н. Бєлостоцької, С. Іванової, Т. Маркичевої, Є. Ножина та ін. - висвітлювалося поняття ораторської майстерності, але тільки у зв'язку з навичками агітаційно-пропагандистської роботи. Узагальнення попереднього досвіду формування ораторської майстерності та її цільового застосування містить науковий доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників ХХ ст. В. Громового, Н. Іпполітової, А. Капської, Г. Михальської, А. Мурашова, Г. Сагач, які екстраполювали основи ораторського мистецтва на площину педагогіки. Утім, питання ораторської майстерності порушувалося в роботах вітчизняних дослідників побіжно, здебільшого при висвітленні специфіки педагогічної майстерності (Є. Барбіна, І. Зязюн, Л. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривоніс, О. Лавріненко, Н. Тарасевич). Комплексний підхід до формування майстерності педагога, що передбачає поєднання педагогічних, психологічних, соціологічних, лінгвістичних, культурологічних поглядів, донині майже не практикувався. Такий підхід пропонує риторика - нова освітня галузь у межах українського освітнього простору з давніми філософсько-культурологічними та педагогічними традиціями, основним предметом якої є ораторська майстерність.

Проте, як уже зазначалося, до цього часу питання формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки майже не порушувалося. Підтвердженням цього є і той факт, що до навчальних планів з підготовки магістрів із соціальної педагогіки в педагогічних університетах дисципліна, предмет якої - ораторське мистецтво (мистецтво лектора, викладача), не була включена.

На наш погляд, сформована ораторська майстерність є важливою фаховою ознакою соціального педагога всіх кваліфікаційних рівнів, оскільки, по-перше, сприяє оптимізації педагогічної взаємодії між ним і вихованцями, по-друге, завдяки своїй змістово-синтетичній сутності та логіко-емоційній природі здійснює комплексний вплив на емоційну, інтелектуальну, вольову сфери його особистості, по-третє, інтенсифікує та підвищує ефективність навчання магістрів зазначеного профілю.

Нині є всі підстави стверджувати, що подальша підготовка фахівців зазначеного кваліфікаційного рівня потребує змін, зумовлених низкою суперечностей:

– між необхідністю постійно спілкуватися з різними категоріями людей - та недостатньою сформованістю у магістрів із соціальної педагогіки ораторської майстерності, від якої залежить аргументованість і переконливість педагогічного впливу;

– між вимогами сучасного ринку праці, попитом на якісні соціально-педагогічні послуги - та комунікативними навичками магістрів із соціальної педагогіки, наявність яких визначає можливості працевлаштування цих фахівців в умовах професійної конкуренції;

– між чинним державним стандартом підготовки магістрів із соціальної педагогіки, до якого внесено дисципліну "Основи красномовства" (ІІІ - ІV семестри) - і відсутністю фіксації ораторських знань, умінь і навичок у освітньо-кваліфікаційній характеристиці фахівців цього рівня;

– між потребою суспільства в ефективній системі підготовки магістрів до широкої сфери діяльності - та недостатньою теоретичною й практичною обґрунтованістю навчальних програм цієї підготовки.

Нині назріла необхідність у переосмисленні концепції освіти магістрів із соціальної педагогіки з урахуванням нових вимог, зокрема - упровадження риторики (науки про ораторське мистецтво) у навчальні плани вишів України.

Актуальність даної проблеми, її недостатня дослідженість, а також виявлені нами суперечності зумовили вибір теми дисертації: "Формування ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах комплексної теми Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України "Розвиток педагогічної майстерності вчителя в умовах інтегративних процесів в освіті" (РК № 0101U000102).

Тему дослідження затверджено вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 12 від 5 травня 2009 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 4 від 26 травня 2009 р.).

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці науково-методичної системи формування ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки.

Гіпотезою дослідження є припущення, що якість підготовки майбутніх магістрів із соціальної педагогіки до професійно-педагогічної діяльності підвищиться за умови впровадження в навчальний процес вищої школи науково-методичної системи формування ораторської майстерності та своєчасного моніторингу рівнів її сформованості.

Мета та висунута гіпотеза зумовили розв'язання таких завдань:

1. Схарактеризувати історію розвитку ораторського мистецтва, уточнити сутність дефініцій "ораторська майстерність" та "ораторське мистецтво".

2. Виявити специфіку ораторської майстерності в діяльності соціального педагога.

3. Визначити критерії, показники та рівні сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки.

4. Теоретично обґрунтувати модель формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки.

5. Експериментально перевірити ефективність запропонованої моделі в умовах навчально-виховного процесу в педагогічному університеті.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка майбутніх магістрів із соціальної педагогіки.

Предмет - науково-методичне забезпечення процесу формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять наукові концепції про зміст, напрями, форми і методи соціально-педагогічної діяльності; про сутність процесу соціально-педагогічної взаємодії, його механізми, види; про професійну підготовку магістра із соціальної педагогіки, здатного орієнтуватися в системі міжособистісних взаємин, в економічній, політичній, мистецькій та освітній сферах життя; про системний та комплексний підходи до професійно-педагогічної підготовки у вишах; про риторичні (ораторські) канони; а також концептуальні положення щодо ораторської майстерності видатних філософів минулого - фундаторів теорії та методики риторики (Аристотель, Горгій, Коракс, Ісократ, Катон, Квінтиліан, Платон, Сократ, Цицерон та ін.); наукові ідеї про соціокультурні аспекти освіти провідних філософів та соціологів сучасності (В. Андрущенко, Ю. Борев, Л. Новикова, В. Огнев'юк, Л. Столович, Й. Хейзінг та ін.); психологічні засади формування особистості професіонала (О. Баєва, І. Бех, О. Зарецька, О. Сергєєнкова, І. Шишова та ін.); ідеї системно-діяльнісного та особистісно-орієнтованого підходів у галузі професійної підготовки фахівця (П. Воловик, С. Гончаренко, О. Дубасенюк, М. Лещенко, Н. Ничкало, О. Отич, О. Савченко, С. Сисоєва, Л. Хомич, Л. Хоружа та ін.); сучасні психолого-педагогічні підходи до формування педагогічної майстерності в системі підготовки педагогічних кадрів (Є. Барбіна, І. Зязюн, Л. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривоніс, О. Лавріненко та ін.); теоретичні положення і підходи соціальної педагогіки (С. Архипова, О. Беспалько, М. Галагузова, І. Звєрєва, А. Капська, А. Мудрик та ін.); теорії сучасної риторичної науки та педагогічної риторики (С. Абрамович, Д. Александров, Т. Анісімова, Л. Введенська, О. Волков, О. Гімпельсон, В.В. Громовий, О. Зарецька, О. Івін, Г. Михальська, А. Мурашов, Г. Онуфрієнко, Л. Павлова, Г. Сагач М. Чікарькова та ін.).

Для розв'язання поставлених завдань та перевірки гіпотези використовувалися такі методи дослідження:

теоретичні: аналіз (наукової і науково-популярної літератури, навчальних планів і програм із підготовки соціальних педагогів, у тому числі магістрів із соціальної педагогіки); порівняння (класичних і сучасних концепцій ораторської майстерності, а також результатів експерименту); узагальнення (риторико-педагогічного досвіду); систематизація (критеріїв і показників сформованості ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки з визначенням її рівнів); індуктивний метод; конкретизація (змістового та операційного компонентів процесу підготовки майбутніх магістрів із соціальної педагогіки до фахової діяльності); моделювання (побудова моделі формування ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки);

емпіричні: спостереження; опитування (анкетування, бесіди, інтерв'ювання); тестування, аналіз продуктів діяльності магістрів із соціальної педагогіки; експертна оцінка (діагностика рівнів сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки); експеримент (констатувальний і формувальний); статистичні: математичні методи систематизації статистичних даних, зокрема критерій Стьюдента (для перевірки відповідності експериментальних даних до гіпотези дослідження).

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося у три взаємопов'язані етапи, що охоплюють період із 2004 по 2009 рік.

На першому етапі (2004-2005 рр.) було визначено об'єкт, предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, розроблено завдання, визначено методи дослідницької роботи, проведено аналіз праць філософів, риторів, психологів, соціологів, педагогів стосовно поглядів на ораторську майстерність як на засіб організації та оптимізації професійно-педагогічної діяльності майбутніх магістрів із соціальної педагогіки.

На другому етапі дослідження (2006-2007 рр.) було розроблено програму і методику експериментальної роботи, визначено критерії, показники та рівні сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки, її використання у професійно-педагогічній діяльності; проведено констатувальний експеримент, створено авторський курс "Основи красномовства", що адаптований до умов навчання майбутніх соціальних педагогів і магістрів із соціальної педагогіки на психолого-педагогічних факультетах.

На третьому етапі (2008-2009 рр.) було проведено формувальний експеримент, здійснено перевірку розробленої моделі формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки, узагальнено проміжні та кінцеві результати педагогічного експерименту, сформульовано загальні положення і висновки, оформлено результати дослідження.

Експериментальна база дослідження. Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького (580 студентів і 18 магістрантів). Також в експерименті були задіяні викладачі вишів (47 осіб), працівники центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (28 осіб), клієнти соціальних служб (19 осіб) м. Полтава.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

– уперше виявлено специфіку ораторської майстерності в професійно-педагогічній діяльності соціального педагога; теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено модель, що відбиває мету, завдання, компоненти, зміст і засоби формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки; розроблено критерії (теоретико-методична підготовка, професійно-педагогічна мобільність, педагогічно-оптимізуючі ораторські уміння), показники та рівні (високий, середній, низький) сформованості ораторської майстерності; вдосконалено змістовий компонент професійної підготовки майбутніх магістрів із соціальної педагогіки, що передбачає розширення змісту базового курсу "Основи красномовства" та доповнення дисциплін соціально-педагогічного циклу темами прикладного характеру, які стосуються ораторської майстерності: "Проблема лексичних деформацій у сучасному суспільстві: причини і наслідки", "Засоби управління увагою під час спілкування", "Вияв нещирості, дезінформації і маніпуляцій у спілкуванні та способи протидії", "Поняття "дискусія", "диспут", "полеміка" як різновиди публічного обговорення спірних питань. Види дискусії", "Музична природа мовленнєвого інтонування", "Логічна культура оратора", "Жанри риторики";

– подальшого розвитку набули: розвідки історії ораторського мистецтва та ораторської майстерності як складової професійної діяльності фахівця в системі "людина - людина"; теоретичні положення про формування ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки, форми і методи професійної підготовки соціального педагога;

– уточнено сутність дефініцій "ораторська майстерність" та "ораторське мистецтво" в контексті соціально-педагогічної діяльності.

Практичне значення результатів дослідження полягає у новій інтерпретації базового курсу "Основи красномовства", адаптованого до умов професійної підготовки майбутніх магістрів із соціальної педагогіки, що дає підстави вважати його авторським; у доповненні змісту навчальних дисциплін соціально-педагогічного циклу темами, орієнтованими на формування ораторських умінь прикладного характеру; у застосуванні основних результатів дослідження в діяльності вчителів-предметників, педагогів-організаторів, вихователів, керівників мистецьких самодіяльних колективів, а також у навчальній діяльності студентів класичних і гуманітарних університетів.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка (довідка № 3310/01-37/19 від 31.08.2009 р.), у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського (довідка № 317 від 11.09.2009 р.), у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького (довідка № 320/03 від 16.06.2009 р.), у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 1/2629 від 16.09.2009 р.), у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка (довідка № 1382 від 30.09.2009 р.). ораторська майстерність соціальний педагог

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародна гіпермедійна конференція "Активізація креативного потенціалу майбутнього педагога: теорія і практика" (м. Полтава, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Професійна підготовка вчителя музичного мистецтва: від традицій до інновацій" (м. Полтава, 2008 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція "Новітні медико-психолого-педагогічні технології діагностики, запобігання і подолання мовленнєвих розладів" (м. Полтава, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології" (м. Тернопіль, 2009 р.); всеукраїнських науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція "Педагогічні та соціально-психологічні аспекти виховання у контексті сучасного європейського виміру" (м. Полтава, 2006 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція "Соціально-педагогічний комплекс регіону: теорія і практика" (м. Полтава, 2008 р.); Всеукраїнська з міжнародною участю науково-практична конференція "Реабілітаційна педагогіка: актуальні питання теорії та практики" (м. Полтава, 2008 р.).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження висвітлено в 10 публікаціях, з них 7 одноосібних, 3 у співавторстві, у тому числі в 5 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (234 найменування). Повний обсяг дисертації становить 262 сторінки, з них 223 сторінки займає основний текст, 19 сторінок - додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, сформульовано його гіпотезу, розкрито теоретичні основи, визначено методи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, а також наведено відомості про апробацію та впровадження його результатів у практику.

У першому розділі - "Теоретичні засади формування ораторської майстерності у світлі академічного красномовства" - схарактеризовано історію розвитку ораторського мистецтва, уточнено сутність дефініцій "ораторська майстерність" та "ораторське мистецтво". Виявлено, що поняття ораторської майстерності є основною одиницею в категорійному апараті риторики. Характеристика етапів розвитку риторики дозволила розкрити зміст поняття "ораторська майстерність" в історико-педагогічному аспекті, адже найчастіше ораторська майстерність була визначальною характеристикою професійної майстерності видатних педагогів минулого й значною мірою забезпечувала розкриття творчого потенціалу всіх учасників педагогічної взаємодії. Результатом ретроспективного аналізу є висновок про те, що поняття "ораторська майстерність" докорінних змін у своєму змісті за весь аналізований період не зазнало: упродовж історичного розвитку змінювалися лише підходи до його тлумачення. Так, у Давній Греції проблема формування ораторської майстерності розглядалася у світлі судового та політичного красномовства, а основним компонентом ораторської майстерності визнавалося вміння переконувати (Коракс, Лісій, Горгій, Сократ, Ісократ, Аристотель). У Римський період аналізоване поняття набуло епідейктичного відтінку, що зумовило формулювання триєдиної мети виступу оратора: разом з "…довести", пропонували "…надати насолоду" та "…схвилювати" (Катон, Цицерон, Квінтиліан). Таким чином, у період античності ораторська майстерність стала одним зі свідчень розвиненості людини.

Контрастним до античності є період середньовіччя, коли ідеал майстерного оратора трансформувався в ідеал виваженого, покірного та щиросердного мовця. По закінченні античної епохи теоретичні пошуки у сфері красномовства припинилися, а саму сферу публічних виступів монополізувала церква. Промови ораторів мали форму проповідей, а вільні дискусії перетворилися на богословські диспути. Така цільова установка ораторської діяльності була дуже характерною для часів середньовіччя (Василь Великий, Іоанн Златоуст, Августин Блаженний, Савонарола, Фома Аквінський). Однак позитивним було вже те, що середньовічні схоласти зберегли знання давнього світу для Відродження й більш пізніх часів.

У ході дослідження встановлено, що, починаючи з епохи Відродження, домінантою всіх європейських національних елементів риторики була її "літературизація". Поступово сформувався логічний і власне художній напрям у риториці. Ораторське мистецтво стало невід'ємною частиною культури нового часу, а разом із цим ораторська майстерність була піднесена на найвищий щабель людських достоїнств.

Шлях риторики, основним предметом дослідження якої є ораторська майстерність, був досить колізійним упродовж ХVІІІ-ХХ ст. У цей період ораторська майстерність розглядається крізь призму багатьох наук, набуваючи статусу синкретичного феномена. Вітчизняна історія розвитку риторики як науки та навчальної дисципліни упродовж ХХ ст. характеризується певним занепадом, що було спричинено соціально-політичними умовами. Водночас зазнавало змін і поняття "ораторська майстерність": від "ворожого буржуазного вміння вітійського говоріння" (у 20-30-ті роки ХХ ст.) - до "агітаторської і пропагандистської майстерності" (у 50-60-ті роки ХХ ст.).

Нині використання ораторської майстерності пронизує всі сфери людської діяльності, а сама ораторська майстерність є бажаним, часто - необхідним інструментом соціальної взаємодії.

У дисертаційній роботі аргументується положення про доцільність і необхідність формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки. Задля цього проаналізовано нормативні та методичні документи, що регламентують процес навчання магістрів із соціальної педагогіки на психолого-педагогічних факультетах (робочі, навчальні освітньо-професійні програми з підготовки студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр"), а також окреслюють сферу діяльності майбутнього магістра із соціальної педагогіки та його функціональні обов'язки. З'ясовано, що ораторські вміння пронизують усю інфраструктуру соціально-педагогічної діяльності, але при цьому не заявлені в освітньо-кваліфікаційних характеристиках усіх освітніх рівнів. Тому викладання базового курсу "Основи красномовства" майбутнім соціальним педагогам не мотивує студента до оволодіння ораторською майстерністю, оскільки остання визнається "елітною категорією", інколи - бажаною, але не обов'язковою.

У дисертації акцентується увага на викладацькій та лекторській діяльності майбутнього магістра із соціальної педагогіки. У цьому контексті актуальним є досвід учених Г.З. Апресяна, С.П. Іванової, О.А. Івіна, Т.Б. Маркичевої, Є.О. Ножина та ін., які пов'язували ораторську майстерність із майстерністю агітатора і пропагандиста. З'ясовано, що популярні терміни наукового лексикону радянських часів "агітація" і "пропаганда" певною мірою відбивають сучасний зміст соціально-педагогічної діяльності: "агітація щодо волонтерської діяльності", "пропаганда здорового способу життя", а вся соціальна реклама побудована на слоганах агітаційно-пропагандистського характеру. Ураховуючи античні правила, радянські вчені вдало поєднали ідею переконування з основним методом радянського красномовства - пропагандою. Однак, методолого-теоретичні засади лекторської діяльності, визначені в соціалістичну епоху, залишилися непорушними до наших днів.

Таким чином, важливою виявляється проблема формування ораторської майстерності в магістра із соціальної педагогіки. Соціальному педагогові кваліфікаційного рівня "магістр", який володіє ораторськими навичками й уміннями, набагато легше буде встановлювати контакт і знаходити порозуміння з користувачами його професійних послуг.

У другому розділі - "Моделювання науково-методичної системи формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки" - обґрунтовано критерії, показники та рівні сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки, відповідно до цього розроблено модель формування ораторської майстерності.

Для визначення критеріїв і показників сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки проведено констатувальний експеримент, у якому брали участь студенти педагогічних вишів спеціальності "Соціальна педагогіка", моноспеціальностей зі спеціалізацією "Соціальна педагогіка", викладачі, які здійснюють підготовку соціальних педагогів, працівники центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (соціальні працівники, психологи), клієнти соціальних служб.

Метою констатувального експерименту було визначення рівнів сформованості ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки. Констатувальний експеримент передбачав два етапи:

На першому етапі - визначено рівень усвідомлення необхідності опанування ораторської техніки (методів і прийомів) майбутніми магістрами із соціальної педагогіки - студентами педагогічних університетів. Це передбачало розв'язання таких завдань:

1) вивчення сформованості уявлень працівників соціальної сфери щодо важливості й необхідності формування ораторської майстерності;

2) виявлення причин і чинників деструкції педагогічної взаємодії, установлення в ієрархії чинників місця недосконалих ораторських умінь;

3) з'ясування, чи використовують соціальні педагоги ораторські прийоми у професійно-педагогічній діяльності, наскільки мобільними в контексті ораторської майстерності можуть бути учасники професійної взаємодії, з огляду на сучасний соціально-економічний, соціально-політичний та культурний стан України.

На другому етапі констатувального експерименту здійснено діагностику рівнів сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки. На цьому етапі визначались критерії, показники та рівні сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки в контексті їхньої готовності до професійно-педагогічної діяльності.

Проведений аналіз проблеми дослідження і результати першого етапу констатувального експерименту передбачили моніторинг сформованості в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки ораторської майстерності з урахуванням розроблених критеріїв і показників (критеріальна структура сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки відображена у табл. 1).

Таблиця 1. Критерії та показники сформованості ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки

На основі результатів констатувального експерименту та аналізу джерельної бази дослідження створено модель формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки (рис. 1).

Визначальним компонентом моделі є мотиваційно-цільовий, який становить основу системи формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки, передбачає стимулювання навчальної активності студентів і спрямований на формування в них системно-аналітичних умінь з використання ораторської майстерності у професійно-педагогічній діяльності. Змістовий та операційно-діяльнісний компоненти моделі передбачають розширення змісту існуючого базового курсу "Основи красномовства" за рахунок тем, що сприятимуть формуванню прикладних ораторських умінь, а також доповнення базових дисциплін: "Соціальна педагогіка", "Теорія та історія педагогіки", "Основи педагогічної майстерності", "Основи сценарної роботи соціального педагога", "Технології соціально-педагогічної роботи", "Теорія та методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями", "Соціально-педагогічна профілактика правопорушень", "Основи профорієнтаційної роботи", дисциплін, що викладаються в магістратурі, - "Педагогіка вищої школи" та "Методика викладання соціально-педагогічних дисциплін" темами з курсу "Основи красномовства". Контрольно-коригувальний структурний компонент моделі націлений на постійне здійснення контролю в ході вирішення поставлених завдань, на забезпечення зворотного зв'язку. Перевірка сформованості знань і вмінь слугуватиме показником доцільності оновлення змісту та ефективності запропонованих методів і прийомів.

Оцінювально-діагностичний компонент передбачає оцінку викладачем та самооцінку студентом його досягнень, аналіз причин неуспішності, що дасть можливість стимулювати в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки бажання покращувати результати своєї професійно-педагогічної підготовки.

Таким чином, на основі аналізу наукової літератури та результатів констатувального експерименту схарактеризовано педагогічні засади формування ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки та обґрунтовано доцільність розробки і впровадження відповідної моделі.

Рис. 1. Модель формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки

У третьому розділі "Експериментальна перевірка ефективності моделі формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки" - викладено хід формувального етапу дослідження; розкрито сутність упровадження запропонованої авторської моделі.

Експериментальна перевірка ефективності моделі формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки здійснювалася шляхом доповнення змісту базового стандарту підготовки соціальних педагогів авторським курсом "Основи красномовства", а також змісту професійно-орієнтованих дисциплін. У формувальному експерименті брали участь 421 особа (216 майбутніх магістрів із соціальної педагогіки експериментальної групи (ЕГ) і 205 - контрольної групи (КГ)).

У процесі формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки застосовувалися форми і методи навчання репродуктивного та творчого рівня, серед яких найбільш ефективними виявилися такі: проблемно-пошукове викладання теоретичного матеріалу (діалогізація спілкування, дискусійне обговорення, застосування форми прихованого діалогу - сократівського методу); диспут з елементами "мозкової атаки" з використанням полемічних прийомів і способів протидії; аналіз та обговорення ораторських досягнень видатних діячів сучасності у сфері науки, культури, політики, юриспруденції, релігії; презентація промов певного роду й виду за законами риторичних жанрів; ділові педагогічні ігри з подальшим обговоренням ефективності обраних методів і прийомів; самостійне розв'язання навчальних завдань під час соціально-педагогічної практики з подальшим їх оцінюванням.

До проведення формувального експерименту за першим критерієм - теоретико-методична підготовка - 72,7 % студентів експериментальної групи і 67,3 % контрольної знаходилося на низькому рівні. За другим критерієм - професійно-педагогічна мобільність - на низькому рівні знаходилося 67,1 % студентів експериментальної і 62,9 % контрольної групи. За третім критерієм - педагогічно-оптимізуючі ораторські вміння - були зафіксовані більш низькі показники: в експериментальній групі - 78,9 %, у контрольній групі - 74,6 %.

Зріз знань, умінь і навичок майбутніх соціальних педагогів і магістрів із соціальної педагогіки щодо сформованості ораторської майстерності, проведений після формувальної дослідно-експериментальної роботи (упровадження моделі), виявив значне зростання рівня сформованості ораторської майстерності у студентів експериментальної групи. В експериментальній групі відбулося зменшення чисельності майбутніх магістрів із соціальної педагогіки з низьким рівнем сформованості ораторської майстерності - з 72,9 % до 27,9 % і одночасне зростання кількості студентів із середнім та високим рівнями: середнім - з 21,6 % до 46,3 %; високим - з 5,5 % до 25,8 % (див. табл. 2).

Таблиця 2. Загальні показники рівнів сформованості ораторської майстерності у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки за визначеними критеріями

Отже, експериментальні дані свідчать про ефективність запропонованої моделі. Загальні результати проведеного експерименту підтверджують сформульовану гіпотезу дослідження та уможливлюють удосконалення процесу підготовки майбутніх магістрів із соціальної педагогіки до професійно-педагогічної діяльності та її оптимізацію засобами ораторської майстерності. Уважаємо, що запропонована наукова-методична система формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки заслуговує на впровадження у вищих педагогічних навчальних закладах освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено наукове узагальнення та експериментальне вирішення проблеми формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки. Результати проведеного теоретичного пошуку і дослідницько-експериментальної діяльності підтвердили гіпотезу дослідження та дозволили сформулювати такі висновки:

1. Здійснено ретроспективний розгляд поняття "ораторське мистецтво". У результаті аналізу етапів розвитку ораторського мистецтва були уточнені дефініції "ораторське мистецтво" і "ораторська майстерність". З'ясовано, що ораторська майстерність розглядається як висока культура мовлення, його художня виразність, стилістична точність, аргументованість і переконливість, які виникають унаслідок цілеспрямованої роботи оратора в галузі теорії і практики ораторського мистецтва. У працях фундаторів риторики знайдено підтвердження того, що ораторська майстерність промовця ґрунтується на глибокому знанні матеріалу промови, на засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і сучасності, на досконалому володінні літературною мовою, на знанні позамовних аспектів спілкування.

Ораторське мистецтво є найвищим ступенем ораторської майстерності. Установлено, що ораторське мистецтво має складний синтетичний характер, оскільки спирається на наукові положення філософії, логіки, психології, педагогіки, лінгвістики, етики, естетики, а отже, завжди потребує від мовця комплексу різноманітних умінь і навичок. Саме тому ораторська майстерність в історії розвитку риторики та ораторського мистецтва завжди поставала як синкретичний феномен. Різницю в акцентах забезпечували світоглядні концепції різних історичних епох. Так, у часи античності обстоювалася думка щодо майстерності переконування, яка ідентифікувалася з майстерністю оратора. Також до уміння переконувати обов'язково приєднували вміння захоплювати промовою й надавати слухачеві насолоду. У середні віки акцентували увагу на герменевтичному аспекті ораторської майстерності (здебільшого йшлося про уміння тлумачити релігійні тексти та дохідливо й щиро їх переказувати). Епоха Нового часу розвивала ідею щодо захисної та ідеологічної функцій оратора, оскільки ораторська майстерність екстраполювалася на площину політичної та юридичної професійної майстерності. У ХХ столітті аналізоване поняття отримало нове осмислення, згідно з яким ораторська майстерність ототожнюється з майстерністю здійснювати ефективну мисленнєво-мовленнєву переконувальну діяльність.

Аналіз деяких етапів розвитку ораторського мистецтва, а також динаміки становлення поняття "ораторська майстерність" дозволив зробити висновок про концентричність розвитку як аналізованої царини знань, так і ключового її поняття, тобто в різні часи воно трансформувалося від уміння переконувати до вміння надихати живим словом, але докорінних змін у своєму змісті не зазнавало. Дослідники, застосовуючи концентричний метод, лише поглиблювали й розширювали свої уявлення щодо неї. Таким чином, сучасний погляд на ораторську майстерність максимально наближений до класичного.

2. Виявлено специфіку ораторської майстерності в діяльності соціального педагога. Доцільність формування ораторської майстерності в даної категорії фахівців пояснюється через аналіз соціально-педагогічної інфраструктури, у якій професійно реалізує себе соціальний педагог кваліфікаційного рівня "магістр", зокрема, робота з учнівським колективом, з колегами під час професійних дискусій, батьківською громадою, громадськими організаціями та соціальними інституціями, участь у масових заходах (мітингах, групових дискусіях, симпозіумах), у тому числі виконання функцій викладача вишу і лектора. Такі види діяльності обов'язково потребують сформованості класичних ораторських умінь, до яких можна віднести вміння завойовувати, утримувати й відновлювати увагу аудиторії, уміння надавати виступові дієвої словесної форми, уміння аргументувати свою думку, уміння демонструвати єдність вербальної і невербальної техніки, уміння володіти собою, уміння взаємодіяти з аудиторією (співрозмовником) під час виступу, уміння спонукати до дії, загалом - уміння виступати публічно.

3. Проведений аналіз проблеми дослідження і результати першого етапу констатувального експерименту передбачили моніторинг сформованості в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки ораторської майстерності з урахуванням розроблених критеріїв оцінювання її рівня і його показників:

1) перший критерій - інформаційний - теоретико-методична підготовка (знання основ ораторської майстерності; розуміння педагогічного потенціалу риторичної спадщини в контексті ефективної взаємодії між соціальним педагогом і споживачем його послуг; усвідомлення функціональних можливостей ораторської майстерності у професійно-педагогічній діяльності);

2) другий критерій - операційний - професійно-педагогічна мобільність (уміння встановлювати емоційно-доброзичливий контакт у педагогічному спілкуванні, створювати умови повного психологічного комфорту у професійно-педагогічній діяльності, реалізовувати демократичний стиль; уміння добирати прийоми вербального та невербального впливу на співрозмовника (аудиторію); уміння використовувати ораторську майстерність у професійно-педагогічній діяльності);

3) третій критерій - мотиваційний - педагогічно-оптимізуючі ораторські вміння (установка на використання ораторської майстерності у професійно-педагогічній діяльності; наявність яскраво вираженого бажання здійснювати соціально-педагогічну взаємодію засобами ораторського мистецтва; інтуїтивне володіння методами вербального та невербального впливу на аудиторію).

У процесі формування ораторської майстерності в майбутнього магістра із соціальної педагогіки більш глибоко були розглянуті важливі характеристики студента як суб'єкта професійно-педагогічної діяльності, уточнено критерії (теоретико-методична підготовка, професійно-педагогічна мобільність, педагогічно-оптимізуючі ораторські вміння) та показники, а також визначено рівні сформованості даної якості (високий, середній, низький).

4. Теоретично обґрунтовано модель формування ораторської майстерності в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки.

Структурними компонентами моделі визначено мотиваційно-цільовий, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-коригувальний та оцінювально-діагностичний. Мотиваційно-цільовий компонент моделі функціонально поєднує мету сформувати ораторську майстерність у майбутніх магістрів із соціальної педагогіки з конкретними завданнями: 1) удосконалити теоретико-методичну підготовку майбутніх магістрів із соціальної педагогіки; 2) розвинути педагогічно-професійну мобільність студентів; 3) сформувати педагогічно-оптимізуючі ораторські вміння. Метою запропонованої науково-методичної системи є стимулювання в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки інтересу до формування ораторських умінь і вдосконалення їх до рівня майстерності. Змістовий компонент моделі обумовлений змістом освіти і конкретизований переліком знань та вмінь, необхідних для організації та оптимізації професійно-педагогічної діяльності засобами ораторської майстерності, а саме: по-перше, це система знань про зміст ораторської підготовки майбутнього магістра із соціальної педагогіки; по-друге, це система вмінь: ототожнювати себе та інших з відомими політичними, академічними, судовими, релігійними ораторами та екстраполювати їхню поведінку на площину соціально-педагогічної діяльності; застосовувати елементарні ораторські прийоми (імпровізувати, володіючи голосом, мімікою, жестами; адаптувати текст до виконання його перед аудиторією та ін.); добирати жанр промови відповідно до ситуації; реалізовувати творчий задум; володіти організаторсько-сугестивними вміннями (уміння захопити тезою промови, логікою її розкриття, формою роботи, привнести позитивно-емоційний настрій і в такий спосіб оптимізувати професійно-педагогічну діяльність; аналізувати отримані результати. Операційно-діяльнісний компонент моделі відображає процесуальну сутність вивчення педагогіки, соціальної педагогіки, основ педагогічної майстерності, окремих методик та самого курсу "Основи красномовства". Характер взаємодії викладача і студентів має значний вплив на зміст теоретичної та практичної частин курсу, що обумовлено умінням добирати форми, методи та прийоми роботи з аудиторією, ураховувати її базову готовність до сприйняття матеріалу тощо. Контрольно-коригувальний структурний компонент моделі вивчення полягає в постійному здійсненні контролю в ході вирішення поставлених завдань, у забезпеченні зворотного зв'язку. Перевірка сформованості знань та вмінь служить показником ефективності використаних форм, методів та прийомів навчання. Одночасно студентами може здійснюватися і самоконтроль власних успіхів і невдач у навчанні. Основними методами і формами контролю виступають спостереження за навчальною діяльністю студентів, усне опитування (індивідуальне і фронтальне, рецензування відповідей), презентація різножанрових промов, поточний контроль та аналіз результатів практичної діяльності. Оцінювально-діагностичний компонент моделі передбачає оцінку викладачем та самооцінку студентом його досягнень, аналіз причини неуспішності, що дає можливість стимулювати в майбутніх магістрів із соціальної педагогіки бажання покращувати свої результати. Оцінювання відбувається в результаті рецензування усних відповідей та аналізу практичних робіт на практичних і лабораторних заняттях.

Запропонована модель передбачає пролонгацію курсу "Основи красномовства", заявленого в базовому стандарті з підготовки бакалаврів, через збагачення змісту навчальних дисциплін соціально-педагогічного циклу та дисциплін, що викладаються у магістратурі відповідним матеріалом, а також відпрацювання ораторських умінь і навичок у процесі педагогічної практики.

5. Результати формувального експерименту підтвердили припущення про те, що якість підготовки майбутніх магістрів із соціальної педагогіки до професійно-педагогічної діяльності підвищиться за умови впровадження в навчальний процес у вищій школі науково-методичної системи (моделі) формування ораторської майстерності та своєчасного моніторингу рівнів її сформованості. У процесі фахової підготовки студенти мають оволодіти теоретико-методичною підготовкою, професійно-педагогічною мобільністю, педагогічно-оптимізуючими ораторськими вміннями.

На основі даних експериментального дослідження зроблено висновок про позитивні зрушення: найбільш ефективною експериментальна модель виявилася для студентів з низьким рівнем сформованості ораторської майстерності. Після формувального експерименту низький рівень, за середньостатистичними даними, був виявлений у 27,9 % студентів експериментальної групи, що в 2,6 разу менше, ніж при попередній діагностиці. Такі зрушення досить показові, особливо з огляду на короткий час (один семестр) викладання авторського курсу "Основи красномовства".

Студенти контрольної групи не скористалися наданою їм можливістю самостійно ознайомитися зі змістом курсу, тому кількість осіб із низьким рівнем сформованості ораторської майстерності зменшилася несуттєво - з 68,3 % до 62,9 %. Зовсім невеликий прогрес відбувся у розподілі студентів середнього та високого рівнів - з 23,6 % до 29,1 % та з 8,1 % до 8 % відповідно.

Проведені в ході експерименту зрізи засвідчили позитивні зміни в готовності майбутніх магістрів із соціальної педагогіки до професійно-педагогічної діяльності, в оптимізації останньої засобами ораторської майстерності, що підтвердило правильність робочої гіпотези, а отже, доцільність застосування запропонованої моделі.

Дослідження не вичерпує всіх аспектів поставленої проблеми. До напрямів подальшого вивчення ми відносимо: проблему формування професійно-педагогічної мобільності в магістра із соціальної педагогіки; питання застосування ораторської майстерності магістром із соціальної педагогіки в роботі з людьми з обмеженими можливостями, з обдарованими людьми, з представниками маргінальних груп.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Литовченко Л.В. Логічна культура у педагогічній взаємодії / Л.В. Литовченко / зб. наук. праць ПДПУ імені В.Г. Короленка. - Вип. 3 (61). - Полтава, 2008. - С. 65-70.

2. Литовченко Л.В. Музична природа мовленнєвого інтонування // Вища освіта України. - № 4. - 2009 р. - С. 80-88 / Л.В. Литовченко. - К. : Пед. преса, 2009. - 128 с.

3. Литовченко Л.В. Оптимізація педагогічної взаємодії у контексті формування ораторської майстерності / Педагогічний процес: теорія і практика: зб. наук. праць. - Вип. 3. - С. 99-108 / Л.В. Литовченко. - К. : Вид-во Інтертехнодрук, 2007. - 277 с.