Формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

УДК 378.147: 009 (07) (043.2)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін

13.00.09 - теорія навчання

Усик Олена Федорівна

Кривий Ріг - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки НАПН України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Доброскок Ірина Іванівна, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г. Сковороди», доцент кафедри загальної та соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Скидан Сергій Олександрович, Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», професор кафедри української та іноземних мов факультету міжнародної економіки і права;

кандидат педагогічних наук, доцент Дороз Вікторія Федорівна, Бердянський державний педагогічний університет, доцент кафедри теорії та методики навчання мов.

Захист відбудеться «9» червня 2010 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті за адресою: 50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54, ауд. 230.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54).

Автореферат розіслано «7» травня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г.Б. Штельмах

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства супроводжується процесами інтеграції та глобалізації, переорієнтацією суспільних відносин, розширенням культурних меж. Відбуваються зміни й у сфері освіти. Саме освіта виступає визначальним фактором політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства, оскільки відтворює й нарощує його інтелектуальний, духовний та економічний потенціал.

Україна початку XXI століття перебуває на етапі трансформації суспільного розвитку й радикальних перетворень у сфері освіти. Збільшення обсягу знань, якими має оволодіти майбутній фахівець-гуманітарій за роки навчання у вищому педагогічному навчальному закладі, підвищення вимог до рівня професійної підготовленості зумовлюють соціальну потребу всебічного й глибокого дослідження системи підготовки спеціалістів освітянської сфери, розкриття закономірностей і особливостей їх професійного становлення та врахування їх у навчально-виховному процесі вищої школи. Вища школа покликана забезпечити фундаментальну наукову, професійну й загальнокультурну підготовку молоді, здобуття громадянами відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, перепідготовку й підвищення кваліфікації фахівців.

Соціальні проблеми зумовлюють вироблення нових підходів до модернізації системи освіти в усіх її ланках. Стратегічні завдання модернізації й удосконалення освіти передбачають реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; її розбудову на ідеологічній основі національної ідеї. Переосмислення означених реалій та послідовне обґрунтування нового світоглядно-філософського дискурсу в розвитку освіти викладено українськими вченими В. Андрущенком, І. Зязюном, В. Кременем, В. Лутаєм, В. Огнев'юком, О. Пометун, О. Савченко та іншими.

Українська педагогічна наука сформувала власні традиції в організації процесу навчання й виховання майбутніх спеціалістів-філологів для загальноосвітньої школи. Водночас слід зазначити, що певна зміна пріоритетів у стратегічних напрямах розвитку філологічної освіти у європейській та світовій спільнотах, суттєві зміни в житті країни, реформування українського суспільства значною мірою вплинули на характер і зміст професійної підготовки вчителів української мови і літератури. У період оновлення всіх аспектів життєдіяльності суспільства й реалізації актуальних завдань Державної національної програми «Освіта (Україна XXI століття)», програми «Вчитель», Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, основних положень загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, а також об'єктивний рівень професійної підготовленості майбутнього вчителя української мови і літератури вимагають певного перегляду усталених поглядів на процес підготовки філолога й визнання комунікативних і соціокультурних умінь пріоритетними професійно-педагогічними якостями. Усе це сприяє розв'язанню завдань реформування національної системи освіти та її поступовій інтеграції до європейського міжнародного освітнього простору, що розкриває механізм взаємодії професійної підготовки студентів філологічних спеціальностей та розширення їхньої соціокультурної компетентності. Соціокультурна компетентність як ключова складова професійної компетентності передбачає наявність знань про національно-культурні особливості українського етносу, норми мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв української мови й уміння будувати свою поведінку відповідно до цих особливостей і норм. Тим самим сучасна концепція мовної освіти наголошує на необхідності не обмежувати вивчення української мови її вербальним кодом, а формувати у свідомості студента «картину світу», притаманну носієві цієї мови як представникові певної культури й соціуму.

Поступове переведення компетентісної ідеї на рівень обов'язкової її нормативної реалізації у вищій школі, своєю чергою, ускладнене низкою протиріч, зокрема протиріччям між прагненням суспільства реалізувати цілі гуманістичної освітньої парадигми, що розглядає особистість як центр власного самоутворення, й прагматично зумовленими орієнтирами компетентісного підходу в професійній освіті. У підготовці педагогічних кадрів це протиріччя підсилюється частковими суперечностями між: необхідністю майбутньому вчителю мати досвід самоідентифікації й саморозвитку та переважною спрямованістю методів традиційного навчання у ВНЗ на формальне засвоєння наукових знань; вимогами сучасного суспільства до творчої самостійності й відповідальності вчителя і збереженням «суб'єкт-об'єктних» відносин у процесі його підготовки; необхідності володіння майбутнім учителем основними компонентами продуктивних особистісних і соціально-професійних компетентностей і відсутністю комплексної педагогічної технології їх становлення в навчанні; цілісністю професійно-педагогічної діяльності й «розосередженістю» змісту навчання й виховних впливів у межах гуманітарних дисциплін.

У теорії компетентнісного підходу до освіти досліджується питання про ієрархію освітніх компетентностей, успішне розв'язання якого матиме безпосередній вплив на відбір змісту й ефективних технологій навчання.

Загальні аспекти ключових компетентностей знайшли послідовне висвітлення в роботах А. Вербицького, П. Горностая, В. Донія, І. Єрмакова, І. Зимньої, В. Ляшенка, Г. Несен, О. Овчарук, О. Савченко, В. Сєрікова, Л. Сохань та інших. Зміст і структуру професійно-педагогічної компетентності розглядали І. Зязюн, Н. Бібік, Л. Ващенко, О. Малихін, Н. Ничкало, Л. Паращенко, С. Ракова та інші. Питання про етнокультурознавчий, етнолінгвістичний та соціокультурний аспекти навчання гуманітарних дисциплін, про зміст комунікативної компетентності знайшло теоретичне обґрунтування в працях багатьох учених (М. Аріян, З. Бакум, А. Богуш, М. Боліна, Є. Верещагін, І. Воробйова, Н. Гез, В. Кононенко, О. Леонтьєв, В. Сафонова та інші).

В останні роки посилилась увага науковців до феномену соціокультурної компетентності як ключового компонента професійної компетентності, одного з важливих показників готовності особистості до полікультурної комунікації. Ця проблема не є новою, однак у більшості наукових праць вона, здебільшого, розглядається в контексті навчання в початковій та основній школі (А. Богуш, І. Єрмаков, О. Коломінова, З. Корнаєва, М. Левшин, С. Ніколаєва, М. Пентилюк та інші). Вищим педагогічним навчальним закладам в цьому аспекті присвячено лише окремі роботи (В. Буряк, І. Доброскок, Н. Ігнатенко, Р. Мільруд, Л. Рудакова).

У програмах з гуманітарних дисциплін для ВНЗ чітко окреслено зміст освітньої галузі, вихідні положення, відповідно визначено й зміст соціокультурної компетентності як важливої змістової лінії в навчальних предметах гуманітарного циклу. Натомість у чинних типових програмах і підручниках для педагогічних університетів такого спрямування на оволодіння студентами гуманітарними предметами як засобом полікультурного спілкування, формування національно свідомої особистості чітко не визначено. Проте саме для студентів філологічних спеціальностей, на наш погляд, існують найбільш сприятливі дидактико-методичні умови для формування соціокультурної компетентності з урахуванням їх вікових особливостей. У зв'язку з цим виявляється актуальним обґрунтування змісту соціокультурної компетентності як обов'язкової складової процесу навчання гуманітарним предметам, визначення комплексу умов ефективного його формування у майбутніх учителів української мови і літератури, впливу цього процесу на особистість студента. Усе це сприятиме вдосконаленню навчального процесу у вищих педагогічних навчальних закладах.

Отже, соціальна і педагогічна значущість проблеми формування соціокультурної компетентності та необхідність визначення основних її характеристик і особливостей організації навчального процесу, який забезпечував би достатній рівень її сформованості у студентів філологічних спеціальностей відповідно до основної мети навчання гуманітарних дисциплін - формування національно свідомої особистості, яка органічно входить у соціокультурну дійсність і готова до полікультурної комунікації - зумовили актуальність дослідження та вибір теми «Формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках науково-дослідної теми «Дидактичні засади диференціації навчання в основній школі» (№ ДР 0109U002180) лабораторії дидактики Інституту педагогіки НАПН України. Тему дисертації затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 2 від 30.03.2010 р.).

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити зміст і дидактичні умови ефективного формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей під час навчання гуманітарних дисциплін у процесі професійної підготовки у вищій школі.

Для реалізації поставленої мети й перевірки висунутої гіпотези окреслено завдання:

1) проаналізувати стан проблеми дослідження у психолого-педагогічній теорії та практиці;

2) виявити стан сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у навчальному процесі ВНЗ;

3) обґрунтувати зміст і дидактичні умови соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін;

4) визначити структуру й розробити критерії та рівні сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей;

5) розробити й експериментально перевірити ефективність структури, змісту та дидактичних умов формування соціокультурної компетентності в студентів філологічних спеціальностей у процесі гуманітарної підготовки;

6) розробити методичні рекомендації для студентів і викладачів вищих навчальних закладів щодо застосування змісту та впровадження дидактичних умов на заняттях з гуманітарних дисциплін задля формування соціокультурної компетентності.

Об'єкт дослідження - процес навчання гуманітарних дисциплін студентів у системі вищої педагогічної освіти.

Предмет дослідження -дидактичні умови та методика формування соціокультурної компетентності студентів-філологів гуманітарного напряму підготовки.

Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії наукового пізнання, взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ дійсності; аксіологічні концепції філософії освіти; положення про зв'язок мови, мовлення та мислення, їх визначальне місце й роль у розвитку особистості; психолого-педагогічна теорія засвоєння знань, формування умінь і навичок у процесі активної мовленнєвої діяльності; позиції системного та комунікативно-діяльнісного підходів до проектування й аналізу дидактичних умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей.

Для розв'язання поставлених завдань визначено такі методи дослідження: теоретичні: теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та систематизація наукової літератури з педагогіки, психології, психолінгвістики, мовознавства; аналіз педагогічного досвіду вищих педагогічних навчальних закладів з досліджуваної проблеми - для виявлення актуальних проблем наукового дослідження та його завдань; логічне узагальнення й прогнозування при формулюванні висновків та обґрунтуванні перспективності використання змісту та дидактичних умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення ними гуманітарних дисциплін, - емпіричні: анкетування студентів і викладачів з метою визначення сфер їхніх інтересів і мотивів вивчення гуманітарних дисциплін і методів їх викладання; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний) для перевірки ефективності комплексу запропонованих дидактичних умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей, - статистичні: математичні методи обробки даних для аналізу та інтерпретації результатів експерименту.

Теоретичну основу дослідження становлять положення філософії освіти (В. Андрущенко, І. Бех, І. Зязюн, В. Кремень); положення про особистість як активний суб'єкт діяльності й інтелектуального розвитку (К. Абульханова-Славська, Л. Арістова, В. Дружинін, О. Киричук, В. Лозова, С. Паламарчук, М. Холодна); про гуманістичну ідею в навчанні (Ш. Амонашвілі, Г. Балл, І. Бех, І. Зязюн, В. Сухомлинський); про необхідність цілісного підходу до всебічного та гармонійного розвитку особистості (І. Зязюн, О. Киричук, В. Сухомлинський); психологічної теорії діяльності (Л. Виготський, В. Давидов, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); теорії педагогічної діяльності (Н. Кузьміна, М. Євтух, В. Сластьонін); теорії формування комунікативної особистості педагога та її професійно-педагогічного становлення (О. Бодальов, В. Бондар, В. Буряк, П. Гусак, І. Доброскок, А. Капська, А. Маркова, О. Мороз, Г. Падалка).

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальну роботу здійснено на базі ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди», Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького, ПВНЗ «Соціально-педагогічний інститут "Педагогічна академія"» (м. Кіровоград); Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Експериментом охоплено понад 500 студентів, 28 викладачів вищих педагогічних навчальних закладів.

Організація дослідження. Відповідно до поставлених завдань дослідження проводилось умовно в три етапи протягом 2006-2010 рр.

На констатувальному етапі (2006-2007 рр.) здійснено оформлення задуму й початкових концептуальних припущень дослідження на основі аналізу теоретичних джерел і практичного досвіду роботи викладачів гуманітарних дисциплін з формування соціолінгвістичних знань, умінь і навичок студентів філологічних спеціальностей. Одночасно вивчався й узагальнювався досвід навчання гуманітарних дисциплін і рівень сформованості соціокультурної компетентності студентів.

На формувальному етапі (2007-2009 рр.) розроблено й апробовано ідеї системного та комунікативно-діяльнісного підходів до вирішення проблеми формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей, перевірено гіпотезу, концептуальні положення, дидактичні умови формування цієї компетентності, визначено їх ефективність у формувальному експерименті; визначено структуру й зміст, розроблено критерії та рівні сформованості соціокультурної компетентності студентів; здійснено аналіз проміжних результатів контрольних зрізів.

На узагальнювальному етапі (2009-2010 рр.) проведено статистичну обробку результатів педагогічного експерименту, сформульовано висновки, визначено критерії та показники ефективності експериментального навчання, систематизовано й оброблено емпіричні дані, узагальнено підсумки дослідження, літературно оформлено дисертацію.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- уперше обґрунтовано основні положення теорії та методики формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у єдності підсистем: фахової підготовки студентів, навчання гуманітарних дисциплін, соціокультурного компонента фахових дисциплін, організаційних засад формування соціокультурної компетентності; обґрунтовано структуру й зміст формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у вищому педагогічному навчальному закладі в процесі вивчення гуманітарних дисциплін; виявлено сучасний стан і розроблено критерії та рівні їх сформованості; визначено, теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено сукупність дидактичних умов під час формування соціокультурної компетентності у студентів філологічних спеціальностей та їх поетапну реалізацію в процесі навчання гуманітарних дисциплін;

- уточнено й конкретизовано сутності понять «компетенція», «компетентність», «професійна компетентність педагога», «соціокультурна компетентність» та їх змістові компоненти;

- подальшого розвитку набуло навчання студентів філологічних спеціальностей з використанням комплексу сучасних інноваційних засобів, які забезпечують формування соціокультурної компетентності як важливого компонента їх професійної діяльності; ідеї компетентнісного підходу до сучасної вищої освіти, посилення ролі соціокультурної складової сучасної освіти з метою формування національної свідомості; способи впровадження культурологічного підходу (на противагу фактологічному) до навчання гуманітарних дисциплін; організаційні умови формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей з урахуванням специфіки фахових дисциплін.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що технологія реалізації дидактичних умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі навчання гуманітарних дисциплін, методика діагностики рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів пройшли дослідно-експериментальну перевірку, яка дозволяє реалізувати їх в умовах сучасних вищих навчальних закладів. Запропонована методика формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей дозволить оптимізувати навчання гуманітарних дисциплін, посилити його практичне спрямування, створити необхідні дидактичні умови для формування в студентів соціокультурної компетентності як важливого компонента їх професійної діяльності.

Теоретичні положення, висновки й науково-методичні матеріали з формування соціокультурної компетентності можуть бути використані в навчальній практиці ВНЗ у процесі викладання й вивчення гуманітарних дисциплін, на спецкурсах і спецсемінарах подібної проблематики, під час написання студентами рефератів, курсових, кваліфікаційних і магістерських робіт. Запропоновані методичні рекомендації забезпечать ефективне вдосконалення організації викладання й навчання гуманітарних дисциплін, спрямованого на формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у системі вищої освіти.

Вірогідність і надійність результатів дослідження підтверджується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень дослідження; комплексним розглядом проблеми; застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті та завданням; кількісним і якісним аналізом результатів; репрезентативністю вибірки та статистичною значущістю емпіричних даних; позитивними наслідками експериментальної роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження обговорювались на всеукраїнських науково-практичних конференціях «Вища педагогічна освіта в Україні: історія і сучасність» (Глухів, 2009), «Навчання, виховання і розвиток обдарованої особистості: ретроспектива і перспектива» (Переяслав-Хмельницький, 2009), «Проблеми сучасного підручника» (Київ, 2009), «Освіта дорослих як фактор соціалізації і соціального захисту в сучасному суспільстві» (Черкаси, 2010), семінарах, на засіданнях кафедри Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, нарадах для методистів, учителів української мови і літератури загальноосвітніх навчальних закладів.

Теоретичні висновки та практичні матеріали наукового дослідження впроваджено у практику викладання гуманітарних дисциплін ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди (довідка № 379 від 29.04.2010), Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького (довідка № 230/03 від 20.04.2010), Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького (довідка № 06-819 від 20.04.2010), ПВНЗ «Соціально-педагогічний інститут "Педагогічна академія"» (м. Кіровоград, довідка № 79/01 від 26.04.2010), Волинського національного університету імені Лесі Українки (довідка № 3/1692 від 23.04.2010).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено у 5 одноосібних публікаціях у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел з 235 позицій і 6 додатків, містить 15 таблиць, 11 рисунків. Основний зміст викладено на 173 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито його методологічні та теоретичні засади, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, відображено апробацію й упровадження здобутих результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей як педагогічна проблема» розкрито інтерпарадигмальний вимір (філософський, педагогічний, психологічний, соціолінгвістичний, лінгвокультурологічний) поняття соціокультурної компетентності, проаналізовано зміст дефініції в сучасній педагогічній та методичній думці, визначено зміст і структуру соціокультурної компетентності в підготовці філологів.

У дослідженні подано особливості нової концепції освіти, коли за основну мету вищої школи ставиться виховання й навчання людини, здатної до культурного творення й продуктивного діалогу із соціумом; спеціаліста, який має необхідні для здійснення професійного обов'язку знання, уміння й навички. Досліджено, що в основі методології компетентісного підходу у вищій школі знаходиться концептуальна ідея необхідності заміни традиційного репродуктивного навчання творчо-дієвим, яке повинно сприяти не тільки оволодінню знаннями, уміннями й навичками, а й особистісному розвитку, формуванню системи соціокультурних потреб, самоактуалізації та самоздійсненню особистості. Усе це зумовило пошук шляхів ефективного розв'язання проблеми сучасної парадигми освіти - «навчання протягом життя», спрямованої на підготовку вчителя із широким спектром професійних педагогічних компетентностей, у тому числі соціокультурної компетентності як важливого компонента професійної компетентності студентів філологічних спеціальностей.

Під компетенцією слід розуміти сукупність взаємопов'язаних якостей (знання, уміння, навички, способи діяльності), що визначають коло повноважень, норму, вимогу до освітньо-професійної підготовки студента, а під компетентністю -володіння відповідною компетенцією, що включає особистісне ставлення до неї та предмета діяльності, передбачає мінімальний досвід використання компетенції.

Компетентність і компетенція виступають як міждисциплінарні категорії, що є об'єктом вивчення психологів, педагогів, соціологів, лінгвістів. Окрім конкретних предметних знань і способів діяльності у спеціальній сфері компетентність і компетенція обов'язково включають універсальні людські якості та здібності, які не залежать від сфери їх виявлення, оскільки базуються на ціннісних пріоритетах особистості; здатність до подолання стереотипів, гнучкість мислення.

Доведено, що компонентами багатоаспектної структура поняття «професійна компетентність» є соціокультурна, комунікативна, інтелектуальна, пізнавально-творча, інформаційна компетентості. Компоненти компетентності фахівця мають властивості варіативності, взаємозалежності, інтегративності, кумулятивності, соціальної й особистісної значущості. Процес професійного навчання повинен спрямовуватись не тільки на становлення базових компетентностей майбутнього фахівця, але й на формування творчого потенціалу їх розвитку в майбутній професійній діяльності.

Розглянуто взаємовплив професійної підготовки студентів філологічних спеціальностей та сформованості їхньої соціокультурної компетентності в контексті реалій ХХІ ст.: глобалізації, міграції та європейської інтеграції України.

Розкрито механізм взаємодії професійної підготовки студента та розширення його соціокультурної компетентності в процесі вивчення гуманітарних дисциплін на педагогічних (наявні засоби навчання, усвідомлення викладачем необхідності поєднання навчання мовного, мовленнєвого та професійно спрямованого матеріалу) та психологічних засадах.

Педагогічні спостереження, матеріали констатувального експерименту свідчать, що саме соціокультурна компетентність характеризує процес саморозвитку особистості людини, в основу якого покладено, з одного боку, здатність індивіда до акумуляції знань, а з іншого, - уміння й навички аналізувати соціокультурні явища, розуміти й пояснювати їх, проводити аналогії й асоціації між різними сферами знання.

Зміст соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей визначається метою її формування та вимогами фахової підготовки. Питання змісту соціокультурної компетентності розглянуто в контексті спрямування освітнього процесу на зміщення акценту зі знання мови як набору окремих елементів на поняття про мову як інтегровану систему знань і вмінь, що відображає зміну в педагогічній філософії, де навчання мови розглядається як диверсифікація мовної освіти: вивчення мови розцінюється як набуття знань та інтегрованих мовленнєвих умінь у їх взаємодії.

Розгляд спілкування як комунікативно-пізнавального процесу має стати пріоритетом у практиці навчання гуманітарних дисциплін на основі системного й комунікативно-діяльнісного підходів, що узгоджується з теорією мовленнєвої діяльності (О. Леонтьєв), яка розглядає мовленнєве спілкування двоаспектно: як мовленнєву діяльність і як інтеракцію (взаємодію). Багатовимірність спілкування виступає одночасно способом і засобом навчання, значно розширюючи можливості гуманітарних предметів у педагогічних ВНЗ. Спілкування як складовий компонент взаємодії може бути керованим через навчання шляхом формування вмінь і навичок оперування пізнавальними та мовленнєвими елементами комунікативної діяльності. Професійно-мовленнєву та комунікативну спрямованість діяльності філолога визначає рівень сформованості в нього комунікативної компетентності, у змісті якої слід виокремлювати мовну (знання одиниць мови та правил їх поєднання), мовленнєву (уміння застосовувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями) і прагматичну (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових різновидів мовлення) компетенції.

Системний підхід до аналізу соціокультурної компетентності вимагає розгляду її як своєрідної цілісної системи взаємопов'язаних змістових компонентів:

- етнокультурознавчої компетенції - знання про народ - носія і творця культури, національний характер, суспільно-державний устрій, здобутки в галузі освіти, культури, особливості побуту, традиції, звичаї;

- етнолінгвістичної компетенції - здатності сприймати мову в її культуроносній функції, з національно-культурними особливостями, яка включає знання мовних одиниць, у тому числі з національно-культурним компонентом семантики, і вміння використовувати їх відповідно до соціально-мовленнєвих ситуацій;

- соціолінгвістичної компетенції - знання особливостей національного мовленнєвого етикету й невербальної поведінки та навички врахування їх у реальних життєвих ситуаціях, здатність організовувати мовленнєве спілкування відповідно до комунікативної ситуації, соціальних норм поведінки та соціального статусу комунікантів.

Усі компоненти соціокультурної компетентності взаємопов'язані через поняття культурного та соціального контекстів, і оволодіння ними має відбуватися комплексно. Культурний контекст передбачає знання реалій, спільних для всього народу-носія, а соціальний - знання соціальних умов спілкування, прийнятих на конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Тому соціокультурна компетентність - це вміння людини усвідомлено враховувати знання соціального і культурного контекстів.

В основу структури соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей покладено принцип інтеграції змісту соціокультурної компетенції: знань (етнокультурознавчі, етнолінгвістичні, соціолінгвістичні); умінь і навичок їх застосування. Під соціокультурною компетентністю студентів філологічних спеціальностей слід розуміти інтегративну властивість особистості, що виражається в гармонії етнокультурознавчої, етнолінгвістичної, соціолінгвістичної компетенцій, які дозволяють індивіду розуміти закономірності розвитку культури як процесу створення, збереження й трансляції загальнолюдських цінностей, орієнтуватись у традиціях, реаліях, звичаях, духовних цінностях не лише свого народу, але й інших націй, уміти спілкуватись, оперуючи культурними поняттями й реаліями; передбачають розкриття особистісного виміру культурної історії людства, освоєння культурного циклу буття людства, сприяють формуванню уявлення індивіда про себе як про суб'єкта культурно-історичного процесу, творця культурних цінностей.

Установлено поетапний характер формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей, виявлено механізм взаємодії професійної гуманітарної підготовки студента й розширення його соціокультурної компетентності, який передбачає дотримання певної послідовності в накопиченні соціокультурних знань з опорою на знання, отримані в процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Другий розділ «Визначення й обґрунтування загальнопедагогічних умов і засобів формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей» присвячено психолого-педагогічній характеристиці умов і засобів ефективного формування соціокультурної компетентності студентів.

З опорою на теоретичні положення досліджуваної проблеми та власний досвід визначено комплекс дидактичних умов, спрямованих на поетапне формування соціокультурної компетентності:

1) формування та розвиток соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей здійснюватиметься шляхом комплексного оволодіння студентами етнокультурознавчою, етнолінгвістичною й соціолінгвістичною компетенціями;

2) навчання відбуватиметься на основі доцільно відібраного матеріалу з використанням системного підходу до процесу формування соціокультурної компетентності;

3) навчання проводитиметься з урахуванням творчої діяльності студентів, що стимулює їхній пізнавальний інтерес і забезпечує цілісність знань під час вивчення гуманітарних дисциплін шляхом інтеграції навчального змісту на основі міжпредметної координації в навчанні фахових дисциплін; соціокультурний компетентність студент філологічний

4) у навчальному процесі широко використовуватимуться комунікативні ситуації як пріоритетні засоби формування соціокультурної компетентності;

5) застосовуватиметься культурологічний підхід до навчання гуманітарних дисциплін, що передбачає осмислення культурної динаміки розвитку людства як поліфонії ціннісно значущих норм буття людської спільноти, способів її життя, смислів і структури картин світу, принципів поведінки людей, які складаються в реальному історичному просторі та часі й відбивають соціально-культурний досвід існування спільноти.

Доведено, що ефективне формування соціокультурної компетентності неможливе без міжпредметної координації в навчанні фахових дисциплін як засобу подолання штучних меж окремих засвоюваних студентами систем знань, здійснення якої передбачає цілеспрямоване використання всього арсеналу форм, методів, педагогічних засобів, що допомагають виявити нові можливості їх використання у викладанні академічних дисциплін. Під міжпредметною координацією слід розуміємо постійний динамічний багатосторонній зв'язок у навчанні фахових дисциплін.

Для забезпечення ефективності навчального процесу доцільним є впровадження спецкурсу як інформаційного засобу формування соціокультурної компетентності, покликаного сприяти раціоналізації й оптимізації навчання.

Культурологічний підхід сприяє формуванню національної самосвідомості студентів, виробленню позитивного ставлення до соціально-економічних змін, які відбуваються в сучасному суспільстві. Установлено необхідність урахування в процесі формування соціокультурної компетентності чинників культуротворчої сутності індивіда, що оптимізують процес культуротворчості. Культуротворчість характеризує декодування та інтерпретацію індивідом культурних смислів через осмислення й колективні зусилля в розгортанні соціокультурної дійсності, ствердження найвищих духовних ідеалів і прагнень об'єднання сукупного національного потенціалу. З'ясовано, що культуротворчість у соціокультурному вимірі зумовлюється одночасно диспозиціями індивіда й соціального середовища та властивостями їх взаємодії між ними, визначає індивідуальні культурні смисли як критерій виходу на більш високий рівень особистісно-професійного розвитку.

Комплекс умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей передбачав визначення засобів навчання, за допомогою яких ці умови будуть ефективно реалізовуватися на заняттях. Вибір засобів навчання ґрунтується на професійній компетентності викладача дидактично доцільно обирати відповідний спосіб навчання студентів філологічних спеціальностей (індивідуальний, парний, груповий) та його адекватні засоби (вербальні, аудіовізуальні, інноваційні).

Відповідно до умов і потреб сучасної освіти теоретично обґрунтовано доцільність використання інноваційних технологій навчання, які передбачають перехід від репродуктивних методів навчання гуманітарних дисциплін до впровадження інтерактивних видів роботи: методу проектів, мозкової атаки, рольових ігор тощо. Доведено, що в процесі формування соціокультурної компетентності для підвищення мотивації навчання, стимулювання ініціативи й творчого мислення, формування комунікативних й соціокультурних умінь ефективним засобом є інноваційне навчання. При цьому мотивацію розглянуто як створення в процесі навчання такої морально-психологічної атмосфери, яка сприяє вияву творчості й ініціативності кожного студента.

За допомогою теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури, тривалого спостереження за навчальною діяльністю студентів розроблено критерії сформованості соціокультурної компетентності: ціннісне ставлення до соціально-культурної інформації; свідомість у використанні соціокультурних знань; мобільність соціокультурних знань; гнучкість навичок використання соціокультурних знань; критичність мислення; усталеність (стійкість) використання соціокультурних знань і навичок комунікативної поведінки.

З'ясовано, що критерій мобільності знань указує переважно на інформаційні складові: глибину запам'ятовування, розпізнавання, відтворення, розуміння, пошук інформації.

Доведено, що гнучкість навчально-пізнавальної діяльності передбачає сформованість у студентів уміння застосовувати теоретичний матеріал на практиці, здійснювати міжпредметні зв'язки, використовувати інтелектуальні операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, вибирати найраціональніший у певних умовах метод розв'язання завдань. Рівень розвитку в студентів критичного мислення визначається за їхніми уміннями оцінювати, знаходити помилки, критикувати, контролювати свою навчально-пізнавальну діяльність, прогнозувати, наводити контраргументи.

Розроблено показники сформованості соціокультурної компетентності: розуміння ролі й значення соціокультурної інформації в полікультурному спілкуванні, визнання необхідності формування й розвитку власної соціокультурної компетентності як ключової складової професійної компетентності; стійке індиферентне ставлення до культуротворчої діяльності; доцільність побудови стилю поведінки, що базується на соціокультурних знаннях, використання мовних засобів відповідно до мети заданої комунікативної ситуації; здатність до модифікації, інтерпретації культурних смислів, що передбачає вільне й гармонійне включення в нові ситуації спілкування, безперервне оволодіння засобами комунікації; рефлективність і творчість дій, самостійність під час виконання завдань, володіння інформацією соціокультурного спрямування, використання соціокультурних знань у вирішенні завдань на заняттях з фахових дисциплін.

Ці положення дозволяють кваліфікувати соціокультурну компетентність як практико-орієнтовану характеристику особистості, і виділити, крім системи теоретичних і прикладних знань, мотиваційно-цільовий, операційно-діяльнісний, творчий компоненти соціокультурної компетентності, останні два з яких пов'язані з постійним розвитком комунікативних і рефлексивних умінь індивіда, надбанням й аналізом ним досвіду взаємодії із соціальним оточенням.

Яскрава, достатня та слабка виразність критеріїв і показників зумовлює відповідно високий, середній і низький рівні прояву соціокультурної компетентності.

У третьому розділі «Експериментальна перевірка дидактичних умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі навчання гуманітарних предметів» визначено мету й завдання експериментальної роботи, охарактеризовано учасників експерименту, здійснено статистичний і якісний аналіз результатів експерименту, обґрунтовано висновки й результати дослідження відповідно до висунутої гіпотези, окреслено перспективи розробки проблеми.

Розв'язання завдань досліджуваної проблеми згідно з констатувальним експериментом зумовило такі етапи роботи: 1) з'ясування первинного рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей; 2) визначення стану та можливостей фахової підготовки щодо формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей; 3) аналіз труднощів і недоліків роботи у вищих навчальних закладах України, що негативно впливають на рівень соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Проведено анкетування, індивідуальні бесіди, спостереження, аналіз результатів діяльності студентів, експертне оцінювання стану сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей відповідно до показників вияву компонентів досліджуваного інтегративного утворення.

Відповідно до розроблених навчальних матеріалів і проведених контрольних зрізів установлено, що домінують середній та низький рівні вияву мотиваційно-ціннісного (25 % студентів ЕГ та 28,0 % студентів КГ; 70,0 % студентів ЕГ та 68 % КГ), оперативно-діяльнісного (48,2 % студентів ЕГ та 48,8 % студентів КГ; 42,2 % студентів ЕГ та 41,2 % КГ) і творчого (55,8 % студентів ЕГ та 58,5 % студентів КГ; 25,0 % студентів ЕГ та 19,0 % КГ) компонентів соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей, що свідчить про недостатній рівень сформованості соціокультурної компетентності. Відповідно до результатів установлено, що високий рівень розвитку соціокультурної компетентності мають 11,2 % студентів ЕГ та 12,2 % КГ; середній рівень мають 43,0 % студентів ЕГ і 45,1 % студентів КГ; низький рівень - 45,8 % і 42,7 % відповідно.

Під час дослідження з'ясовано, що процес формування соціокультурної компетентності не знайшов послідовної реалізації в процесі професійної підготовки студентів філологічних спеціальностей саме через недостатнє розроблення змістової сторони й методичного забезпечення, які б відображали теоретичні та практичні аспекти досліджуваної проблеми, пропонували б конкретну технологію, яка б мала на меті формування соціокультурної компетентності студентів.

Переважання низького й середнього рівнів сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей зумовлене низкою обставин: студенти не мають чіткого уявлення про сутність, зміст і структурні компоненти, показники й рівні вияву соціокультурної компетентності; рівень сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів низький, процес її формування в системі фахової підготовки не є цілеспрямованим і систематичним; гуманітарна підготовка студентів не сприяє повною мірою процесу формування соціокультурної компетентності.

Метод опитування та педагогічне спостереження дали можливість установити, що процес формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін не є цілеспрямованим і систематичним; викладання гуманітарних дисциплін не сприяє оптимальному формуванню соціокультурної компетентності студентів.

Виявлено, що в практиці вищої школи є суперечності між потенціалом гуманітарної підготовки та її практичною реалізацією, між постійно зростаючим інтересом студентів філологічних спеціальностей до процесу формування основних показників сформованості соціокультурної компетентності і традиційною методикою викладу гуманітарних дисциплін, переважною спрямованістю методів навчання у ВНЗ на формальне засвоєння наукових знань; вимогами сучасного суспільства до творчої самостійності й відповідальності вчителя та збереженням «суб'єкт-об'єктних» відносин у процесі його підготовки; цілісністю професійно-педагогічної діяльності й розосередженістю змісту навчання й виховних впливів у межах гуманітарних дисциплін.

Усунення суперечностей убачається через забезпечення стійкої позитивної мотивації до навчання, постійне оновлення й розширення інформаційно-змістових блоків навчального матеріалу; застосування різноманітних форм і засобів організації навчальної діяльності студентів у ході вивчення гуманітарних дисциплін; урахування міжпредметної координації навчального матеріалу фахових дисциплін і культурологічного підходу до викладання гуманітарних дисциплін; рефлексивного підходу до процесу формування соціокультурної компетентності.

Окреслений стан проблеми в практиці вищої школи зумовив необхідність розробки й реалізації програми дослідно-експериментальної роботи, метою якої є встановлення ефективності впровадження в навчально-виховний процес визначених умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей.

Формувальний експеримент проводився в три етапи. На першому етапі розроблено методику, яка передбачала розв'язання завдань: формувати у студентів свідоме ставлення до навчальної діяльності; виробляти мотиви і способи пізнавальної діяльності студентів; розвивати соціокультурні вміння і навички; використовувати міжпредметні зв'язки з метою формування у студентів уявлення про роль соціокультурної компетентності у становленні їх як усебічно розвиненої особистості, фахівця; стимулювати студентів до науково-творчої діяльності, яка полягає в індивідуальній перетворювальній активності й спрямованості індивіда на порозуміння, налагодження й підтримання соціокультурного балансу.

Другий етап педагогічного експерименту мав на меті вироблення в студентів чіткого уявлення про зміст і структуру соціокультурної компетентності як складової професійної компетентності, свідоме ставлення до навчальної діяльності, процесу здобування соціокультурних знань з огляду на специфіку формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей з урахуванням потенціалу гуманітарної професійної підготовки, програми викладання гуманітарних дисциплін і засобів, які поглиблювали й урізноманітнювали соціокультурні знання студентів.

Доведено, що використання в навчально-виховному процесі етнокультурознавчої, етнолінгвістичної та соціолінгвістичної інформації вплинуло на ефективність процесу формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей та рівень сформованості відповідних знань, умінь і навичок, а також сприяло посиленню навчальної, виховної й гуманістичної ролі процесу навчання гуманітарних дисциплін.

Описуваний етап передбачав вироблення мотиваційно-цільового, операційно-діяльнісного та творчого компонентів соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей. Зокрема здійснено діагностику динаміки рівнів сформованості соціокультурних знань учнів за допомогою контрольних зрізів у процесі вивчення гуманітарних предметів; визначення оптимальних методів і форм роботи на заняттях у ході засвоювання навчального матеріалу з дисциплін гуманітарного циклу; спостереження за розвитком компонентів соціокультурної компетентності студентів; сприяння творчому мисленню студентів за допомогою конструктивних і проблемно-пошукових завдань, конференцій, диспутів, звітів про науково-дослідницьку діяльність, творчих проектів.

Концептуальними ідеями розробки програми спецкурсу були практико-орієнтований підхід при формуванні соціокультурної компетентності студентів у процесі навчання дисциплін гуманітарного циклу; компетентнісний підхід, який є джерелом інформаційного та педагогічного зростання майбутнього вчителя; інтегрований підхід, що використовується задля формування в студентів системних і цілісних соціокультурних знань.

На третьому етапі формувального експерименту роботу спрямовано на розвиток соціокультурних умінь і навичок учнів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін. Завершальний етап представлений фактологічними даними про ступінь сформованості соціокультурної компетентності в студентів філологічних спеціальностей за допомогою операційного та творчого компонентів.

Ефективність дібраного змісту, вживаних форм і прийомів формування соціокультурної компетентності студентів визначено за виокремленими заздалегідь критеріями. Оцінювання результатів процесу формування соціокультурної компетентності визначено методом співвідношення, тобто за відповідністю кількості (частки) студентів, які перебували на тому або тому рівні на початку експерименту та під час дослідно-експериментальної роботи. Було використано кілька показників динамічних рядів.

Середній показник (Ср), що відображає кількісне оцінювання зростання рівня сформованості соціокультурної компетентності, обчислений за формулою

Ср = ,

де а, b, c - кількість студентів, які перебували на низькому, середньому та високому рівнях сформованості соціокультурної компетентності, %.

Абсолютний приріст показника (G), який відображає різницю початкового та кінцевого значення досліджуваного показника, дорівнює

G = П (кін.кін.) - П (поч.),

де П (поч.) - початкове значення показника; П (кін.) - кінцеве значення показника.

Показник темпу зростання (КЕ), який відображає ефективність запропонованої методики формування соціокультурної компетентності студентів, обчислено за

КЕ = ,

де Ср (е) - значення середнього показника експериментальної групи; Ср (к) - значення середнього показника контрольної групи.

Динаміку формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін після завершення формувального експерименту відображено в табл. 1.

Таблиця 1. Динаміка формування соціокультурної компетентності
студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін

Перевірку гіпотези здійснено за допомогою статистичного критерію «ч-квадрат», вибраного, оскільки він дає можливість не розглядати аналізований статистичний розподіл як функцію та не передбачає попереднє обчислення параметрів розподілу. Застосовування статистичного критерію «ч-квадрат» до порядкових показників, якими є виокремлені рівні сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей, уможливлює достатню вірогідність висновку про результати експериментального дослідження.

Критерій «ч -квадрат» обчислено за

.

Статистичні дані засвідчили динаміку зміни середнього показника, коефіцієнта ефективності запропонованої методики й рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей після проведення формувального етапу педагогічного експерименту, який становив +0,173 порівняно з +0,040 на початку експерименту.

Формувальний експеримент показав, що поставлені завдання можуть бути успішно виконані, якщо процес формування соціокультурної компетентності студентів буде керованим, цілісним і проводитиметься в системі з дотриманням сукупності умов, які можуть забезпечити позитивну динаміку формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Педагогічний експеримент та одержані в його ході результати підтвердили гіпотезу дослідження, довели ефективність і доцільність упровадження методики формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в обґрунтуванні та перевірці ефективності дидактичних умов формування соціокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей у процесі вивчення гуманітарних дисциплін з опорою на фахову підготовку.